Облік готової продукції на ТзОВ "Грантех"

До постійних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) за нормальної потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їхнього виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їхню фактичну величину.

Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством.

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні, трати на збут та інші операційні витрати.

Інформація щодо загальновиробничих витрат узагальнюється на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати». За дебетом рахунка 91 «Загальновиробничі витрати» відображається сума визнаних витрат, а за кредитом -- щомісячне списання на рахунок 23 «Виробництво» та 90 «Собівартість реалізації».

Первинними документами, що підтверджують факт здійснення загальновиробничих витрат, є відомість нарахування амортизації, накладні, видаткові касові ордери, рахунки, авансові звіти тощо.

Постійні фактичні витрати, що не перевищують розрахованої норми, вважаються розподіленими витратами і включаються до фактичної собівартості готової продукції, а надлишок -- нерозподіленими постійними витратами, які включаються до собівартості реалізованої продукції.

Типові бухгалтерські проводки по рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» наведені в табл. 1.6.

Таблиця 1.6

Кореспонденція рахунків з обліку витрат

№ з/п	Зміст господарської операції	Дебет	Кредит
1	Нараховано амортизацію ОЗ загаль-новиробничого призначення	91 «Загальновироб-ничі витрати»	131 «Знос ОЗ»
2	Списано допоміжні матеріали на вит-рати по обслуговуванню виробництва	91 «Загальновироб-ничі витрати»	209 «Інші матеріали»
3	Акцентовано рахунки постачальників за послуги по обслуговуванню вироб-ництва	91 «Загальновироб-ничі витрати»	685 «Розрахунки з іншими кредиторами
4	Нараховано заробітну плату обслу-говуючому персоналу	91 «Загальновироб-ничі витрати»	661 «Розрахунки за заробітною платою»
5	Відображено нарахування на заробіт-ну плату персоналу цехів	91 «Загальновироб-ничі витрати»	651 «Нарахування до соціальних фондів"
6	Списано змінні та постійні розподі-лені загальновиробничі витрати на фактичну собівартість готової продукції	23 «Виробництво»	91 «Загальновироб-ничі витрати»
7	Списано нерозподілені загальнови-робничі витрати на собівартість реалізованої продукції		91 «Загальновироб-ничі витрати»
8	Оприбутковано на складі готову продукцію	26 «Готова продукція»	23 «Виробництво»

Готова продукція завжди має вартісну та кількісну характеристики. Готова продукція може мати якісні характеристики (сорт тощо). Кількісний облік готової продукції за її видами і місцями зберігання може бути організований декількома способами, зокрема аналогічно обліку сировини і матеріалів (тобто в сортових картках складського обліку, заповнених на підставі приймально-здавальних накладних, актів, відомостей) або безкартковим способом.

Випуск продукції з виробництва оформлюється приймально-здавальними накладними, специфікаціями, приймальними актами і т.п. Вони виписуються звичайно в двох екземплярах, один з яких призначений для здавальника, а інший залишається складі.

1.3.7 Калькуляція собівартості готової продукції

Під калькуляцією собівартості розуміється обчислення собівартості готової продукції, виконаних робіт і наданих послуг. У системі управління собівартістю на підприємствах застосовується декілька видів калькуляції собівартості продукції.

Планова собівартість є прогнозним значенням граничної величини витрат на виробництво відповідних видів продукції, виконання робіт або надання послуг на звітний період (рік або квартал).

Фактична (звітна)собівартість визначається на основі даних бухгалтерського обліку після закінчення звітного періоду і являє собою достовірну інформацію про фактичні витрати на виробництво продукції, робіт, послуг. Вона є основою для економічного аналізу, прогнозування, планування і ухвалення рішення на короткострокову і довгострокову перспективу з виготовлення, вдосконалення або заміни певного виду продукції:

Під калькуляцією собівартості нерідко розуміють тільки обчислення фактичної собівартості одиниці проведеної продукції.

Визначення собівартості одиниці продукції є завершальною стадією процесу калькуляції, якій передують інші стадії. У зв'язку з цим розрізняють об'єкти калькуляції собівартості продукції і калькуляційні одиниці.

Об'єктом калькуляції собівартості називають продукт виробництва даного підприємства, його підрозділів, переходів і переділів, тобто продукцію різного ступеня готовності. Отже, об'єктами калькуляції є окремі види продукції, робіт, послуг, продукція (роботи, послуги) підрозділів основного і допоміжних виробництв, технологічний перехід, вся товарна продукція підприємства (організації). Об'єкти калькуляції собівартості продукції тісно пов'язані з об'єктами обліку виробничих витрат більшості випадків збігаються.

Калькуляційна одиниця є вимірником об'єкта калькуляції і в частині готової продукції звичайно збігається з одиницею вимірювання, прийнятою в стандартах технічних умовах на відповідний вид продукції і в плані виробництва продукції натуральному виразі. При калькуляції проміжних продуктів, продукції підрозділів технологічних переходів застосовується ряд умовних калькуляційних одиниць.

Відмінності в характері продукції, що виробляється, технологічних процесів, організації виробництва призводять до різноманіття калькуляційних одиниць, вживаних на практиці. За схожими ознаками вся їхня сукупність може бути зведена в групи, а саме:

натуральні одиниці відповідають одиницям вимірювання, в яких дана продукція планується, враховується і реалізується споживачам (штуки, тонни, кілограми, кіловат-годин1 погонні метри, кубічні метри, квадратні метри, літри тощо);

укрупнені натуральні одиниці застосовуються для проміжної калькуляції сукупності однорідної продукції (100 пар взуття певного артикула, тощо). В подальшому для калькуляції конкретних видів продукції застосовуються натуральні одиниці;

умовно-натуральні одиниці використовуються для калькуляції продукції, вміст корисної речовини в натуральній одиниці якої може коливатися (спирт 100%-ної міцності, мінеральні добрива за змістом корисної речовини);

вартість одиниці-витрати на 1 гривню товарної продукції в цінах випуску або реалізації;

трудові одиниці використовуються для калькуляції продукції підрозділів організації (1 нормо-година, 1 нормо-зміна);

виконані роботи і послуги як калькуляційна одиниця застосовуються, як правило, у виробництвах, зайнятих будівництвом, ремонтом, наданням транспортних послуг тощо (тонно-кілометр перевезень, машино-зміна тощо);

техніко-економічний показник як калькуляційна одиниця використовується для порівняння витрат на одиницю споживчої корисності однорідних виробів (числення витрат па виробництво трактора на одиницю потужності, витрат на виробництво преса на одиницю продуктивності).

Різноманіття калькуляційних одиниць потребує обґрунтованого підходу до їхнього вибору для конкретних умов. Рекомендації по вибору калькуляційних одиниць, зазвичай, приводяться в галузевих інструкціях.

Під методами обліку витрат на виробництво і калькуляції собівартості розуміють сукупність прийомів організації документування і відображення виробничих затрат, що забезпечують визначення фактичної собівартості продукції і необхідну інформацію для контролю за процесом формування собівартості продукції.

Будь-які витрати, що понесені підприємством у звітному періоді, повинні або включатися у вартість активів, або списуватися (безпосередньо або через собівартість) на рахунок прибутків і збитків. Віднесення витрат за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні організації, або нерозподіленого прибутку минулих років не допускається. Тим самим забезпечується формування більш точних показників вартості активів і величини кінцевого фінансового результату діяльності організації в звітному періоді.

Вимога до калькулювання фактичної собівартості продукції на підставі даних бухгалтерського обліку зумовлює тісний зв'язок калькуляції з урахуванням виробничих витрат. У зв'язку з цим витікає і послідовність етапів: калькуляція собівартості слідує після завершення обліку виробничих витрат.

Можна виділити такі етапи обліку виробництва для складання калькуляції собівартості готової продукції.

Визначення витрат за місцями їхнього виникнення (підрозділами і центрами витрат).

Визначення фактичної собівартості продукції кожного виду продукції, робіт, послуг.

Визначення фактичної собівартості одиниці виробу, роботи, послуг.

Визначення фактичної собівартості товарної продукції підприємства.

Підприємства обирають облікову політику в частині побудови обліку витрат на виробництво самостійно. Традиційний варіант обліку передбачає підрозділ витрат на прямі і непрямі і підрахунок повної собівартості продукції, робіт, послуг. Прямі витрати, пов'язані безпосередньо з виробництвом продукції, виконанням робіт і наданням послуг, а також витрати допоміжних виробництв, непрямі витрати, пов'язані з управлінням і обслуговуванням основного виробництва, і втрати від браку відображаються на рахунку 23 «Виробництво». Прямі витрати списуються на рахунок 23 «Виробництво» з кредиту рахунків 20 «Виробничі запаси», 06 «Розрахунки за виплатами працівникам», 65 «Розрахунки за страхування», 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядниками», 68 «Розрахунки за іншими операціями» та інше. Витрати допоміжних виробництв можуть відноситись на рахунок 23 «Виробництво» з кредиту рахунка 23 «Виробництво» за субрахунком. Непрямі витрати переносяться на рахунок 23 «Виробництво» з рахунків 91 «Загальні виробничі витрати», втрати від браку - з рахунка 24 «Брак у виробництві».

Суми фактичної виробничої собівартості продукції, робіт, послуг переносять з кредиту рахунку 23 «Виробництво» в дебет рахунка 26 «Готова продукція», а в розподілені загальновиробничі витрати в дебет рахунка 90 «Собівартість реалізації.

Слід звернути увагу на те, що сума накопичених за місяць загальновиробничих витрат не в повному об'ємі списується з рахунку 90 «Загальновиробничі витрати» дебет рахунків 23 «Виробництво», а тільки в сумі змінних та розподілених постійних загальновиробничих витрат.

1.3.8 Методи калькулювання собівартості готової продукції

Нормативний метод обліку і калькулювання собівартості продукції характеризується тим, що на підприємстві по кожному виробу на основі діючих норм і кошторисів витрат складається попередня калькуляція нормативної собівартості виробу. Дані про виявлені відхилення дозволяють керівникам всіх рівнів виробничого процесу управляти собівартістю продукції і разом з тим бухгалтерії калькулювати фактичну собівартість виробу шляхом надбавки до нормативної собівартості виробу (віднімання з неї) відповідної частки відхилень від норм по кожній статті.

Друга група методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції характеризується тим, що фактичні витрати протягом місяця накопичують, а в кінці місяця розподіляють між об'єктами обліку і калькуляції. Відхилення від планової собівартості виявляють після завершення калькуляції одиниці кожного виробу. Серед цих методів назвемо такі.

Попроцесний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції характеризується тим, що на підприємстві випускають продукцію обмеженої номенклатури, відсутнє незавершене виробництво. У зв'язку з цим об'єктами обліку витрат окремі процеси у виготовленні (випуску) продукції, у виконанні роботи (послуг) як складові частини всього процесу виробництва. Різновидом цього методу є попередільний метод калькулювання собівартості продукції.

Попередільний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції характерний для масових виробництв, у яких початкова сировина і матеріали послідовно перетворюються на готову продукцію. Виробничі процеси або їхні групи утворюють переділи, кожний з яких завершується випуском проміжного продукту напівфабрикату, який до того ж може бути в такому вигляді реалізований на стороні. Ці переділи і є об'єктами обліку витрат. Сутність методу полягає в тому, що прямі і непрямі витрати враховують за статтями калькуляції на весь випуск продукції, в зв'язку з цим середню собівартість одиниці продукції (роботи, послуги) визначають розподілом суми всіх проведених за місяць витрат (в цілому за підсумком і за кожною статтею) на кількість готової продукції за цей же період. Об'єкти обліку витрат часто збігаються з об'єктами калькуляції. Для посилення контролю за витратами, місцями виникнення витрат на багатьох підприємствах виробничий процес у поділяють на стадії. У зв'язку з цим вносяться зміни і в номенклатуру статті, за якою враховується виробничі витрати, оскільки всі витрати, як правило, прямі, є можливість відображати їх за економічними елементами.

Перераховані характеристики виробництва зумовлюють і особливості процесного методу обліку і калькулювання собівартості продукції. Тому в обліковій літературі цьому методу часто привласнюють різні назви: простий, однопередільний, попроцесний і т.д.

Переділ -- це сукупність технологічних операцій, яка завершується виробленням проміжного продукту (напівфабрикату) або ж отриманням закінченого готового проекту. Об'єктом обліку витрат у таких виробництвах є кожний самостійний переділ. Перелік переділів визначають на основі технологічного процесу і виходячи з можливості планування, обліку і калькуляції собівартості продукції переділу і оцінювання незавершеного виробництва.

Оскільки в таких виробництвах процес випуску готової продукції складається в основному з декількох послідовних технологічно закінчених переділів, то в них, як правило, обчислюють собівартість продукції кожного переділу, тобто не тільки готового продукту, а й напівфабрикатів, оскільки вони можуть бути частково реалізованими на сторону як готова продукція. Крім того, в багатьох випадках необхідно складати калькуляції собівартості окремих видів або груп продукції, особливо якщо вони отримані з одного або однорідної початкової сировини. Значить, об'єктом калькуляції є вид або група продукції кожного переділу.

За певних галузевих відмінностей застосування попередільного методу обліку має ряд загальних особливостей: виробництва, в яких облік організовується за попередільним методом, вельми матеріаломісткі. Тому облік матеріальних витрат організовують так, щоб забезпечити контроль за використовуванням матеріалів у виробництві. Найчастіше застосовуються баланси початкової сировини, розрахунок виходу продукту або напівфабрикатів, браку і відходів; напівфабрикати, отримані в одному переділі, є вихідним матеріалом у наступному переділі. У зв'язку з цим виникає необхідність оцінити їх і передати у вартісному виразі на наступний переділ, тобто застосувати напівфабрикатний варіант зведеного обліку витрат на виробництво. Як уже було сказано, оцінка напівфабрикатів власного виробництва необхідна ще й тому, що вони можуть бути реалізовані як готова продукція іншим підприємствам (наприклад, в чорній металургії -- чавун і сталь). Напівфабрикати власного виготовлення передають з переділу в переділ за фактичною собівартістю. В багатьох галузях промисловості прийнята оцінка в розрахункових (оптових) цінах підприємства; облік витрат організовують за технологічними переділами. Це дає змогу визначати собівартість напівфабрикатів і організувати облік на місцях виникнення витрат і центрах відповідальності за витрати; проведені витрати групують і враховують за агрегатами, якщо в переділі використовують декілька агрегатів, що працюють паралельно. Порядок за агрегатами визначається галузевими інструкціями; в них передбачається в ряді виробництв враховувати витрати в розрізі агрегатів за видами або групами однорідної продукції; витрати на залишки незавершеного виробництва на кінець місяця розподіляють на підставі інвентаризації за плановою собівартістю відповідного переділу; собівартість одиниці кожного виду готової продукції калькулюють, як правило, комбінованим або одним з пропорційних способів.

Позамовний метод обліку витрат і калькуляції собівартості продукції характерний тим, що об'єктом обліку витрат є виробниче замовлення. Замовленням може бути окремий виріб, партія виробів, частина виробів (вузол або деталь), робота. Усі прямі витрати обліковуються в розрізі встановлених статей калькуляції за окремими виробничими замовленнями. Решта витрат обліковується за місцями їх виникнення і включаються до собівартості окремих замовлень згідно з установленою базою розподілу. Собівартість кожного замовлення визначається після завершення робіт щодо цього замовлення.

Усі прямі основні витрати враховують у розрізі встановленої статті калькуляційного листа за окремими виробничими замовленнями, що створюються на наперед визначену певну кількість виробів (продукції) даного виду. Решту витрат враховують за місцями виникнення витрат, за їхнім призначенням, за статтями і включають до собівартості окремих замовлень відповідно до встановленої бази розподілу. Отже, об'єктом обліку витрат і об'єктом калькуляції за цього методу є окреме виробниче замовлення, фактична собівартість якого визначається після його виготовлення. До виконання замовлення всі витрати, що належать до нього, вважаються незавершеним виробництвом.

Таким чином, неодмінною умовою застосування позамовного методу є система відкриття виробничих замовлень. На основі затвердженого плану виробництва планово-виробнича служба підприємства заповнює бланк замовлення («відкриває замовлення»), що є, по суті, розпорядженням на виконання виробничого замовлення.

Замовлення повинно містити таку інформацію:

тип;

номер;

характеристику;

виконавець;

термін виконання;

місяць, у якому обліковуються (розподіляються) витрати за замовленням.

Після закінчення виготовлення виробу або виконання роботи замовлення закривають. Після повідомлення про те, що замовлення закрито, матеріали і нарахування заробітної плати по ньому не повинні відпускатися. У цих випадках визначають не середню, а індивідуальну собівартість одиниці продукції (замовлення або роботи). У дрібносерійному виробництві після закриття замовлення фактичну собівартість одиниці продукції обчислюють, розподіливши суму витрат на кількість виготовленої за цим замовленням продукції.

На підприємствах повинен бути організований належний контроль за витратами і складанням первинних документів відповідно до норм витрат матеріалів і заробітної платні. Цей контроль покликаний запобігати виконанню робіт, що не передбачені технологічним процесом, а також забезпечити правильність віднесення витрат на відповідні замовлення.

Сферою застосування позамовного методу є також дрібносерійні виробництва при випуску наперед визначеної кількості виробів. Сфера застосування позамовною методу в основному повинна бути обмежена індивідуальним виробництвом. Проте відносна простота обліку і калькуляції за цього методу сприяла його розповсюдженню в дрібносерійному, серійному і навіть багатосерійному виробництвах. Це виражається в тому, що навіть в разі виготовлення продукції великими серіями облік витрат калькуляція ґрунтуються на застосуванні постійних, найчастіше -- річних замовленнях.

Витрати на виготовлення окремих видів продукції протягом усього року збирають на окремих замовленнях, а собівартість випущених за місяць виробів визначають шляхом розподілу суми витрат за вирахуванням вартості залишків незавершеного виробництва на кількість випущених одиниць продукції. Тим часом у багатосерійному і особливо в масовому виробництвах найдоцільніше застосовувати повирібний, в основному нормативний, метод обліку.

В економічній літературі термін «замовлення» часто використовується не за його прямим значенням. Для заповнення первинних документів на підприємствах, зазвичай, розробляється номенклатура облікових шифрів, які забезпечують правильність віднесення витрат за об'єктами обліку, статтями непрямих витрат тощо. Ці шифри необхідні при використанні засобів автоматизації обліково-обчислювальних робіт. Проте не лише на практиці, а й у літературі ці шифри називаються «замовленнями». А отже, плановий відділ заводу, наприклад, повинен відкривати замовлення на роботи щодо виправлення браку, на виготовлення основної продукції тощо.

готова продукція бухгалтерський облік

1.3.9 Облік операцій відвантаження продукції

Відвантаження (відпуск) продукції в порядку реалізації проводиться відповідно до укладених договорів.

Договір це одна з найбільш давніх правових конструкцій. Застосування договорів на протязі тисячоліть пояснюється тим, що йдеться про досить гнучку правову форму, в яку можуть втілюватися різні за характером суспільні відносини.

Договір це одна з важливих форм регулювання товарно-грошових відносин. Уся комерційна діяльність, по суті, пов'язана з укладенням договорів, виконанням та припиненням зобов'язань за договорами.

Договір купівлі-продажу -- це угода, за якою одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У договорах на поставку готової продукції вказують: найменування; кількість; асортимент; якість; ціну; порядок розрахунків; платіжні і поштові реквізити постачальника і покупця; інші умови.

Договір поставки містить такі обов'язкові реквізити, як: найменування договору, дата його складання, місце його складання, позначення сторін договору, предмет договору, ціна за одиницю, кількість, загальна сума до сплати, порядок здійснення платежу та форма оплати, терміни виконання зобов'язань і можливість односторонньої відмови від договору, умови пакування, транспортування, страхування, принципи переходу права власності, непереборні обставини (форс-мажор), поручительство, відповідальність сторін, порядок врегулювання спорів тощо.

На продукцію, що відпускається, відділ маркетингу виписує наказ або інший документ, що прийнятий на підприємстві, в якому вказано вид готової продукції, номенклатурний номер, сорт, кількість, найменування і адреса одержувача. Цей документ обов'язково підписується керівником підприємства. Далі на основі даних складу готової продукції та наказу бухгалтерія підприємства виписує товарно-супровідні документи на відпуск готової продукції.

Реалізація готової продукції проводиться на підставі довіреності покупця. Довіреність, незалежно від терміну її дії залишається у постачальника.

Кореспонденцію рахунків з обліку реалізації готової продукції наведено в таблиці 1.7.

Таблиця 1.7

Кореспонденцію рахунків з обліку реалізації готової продукції

№ з/п	Зміст	Дебіт	Кредит
1	Відображення доходу від реалізації готової продукції	361 «Розрахунки з вітчизняними покуп-цями»	701 «Дохід від реалізації готової продукції»
2	Відображення податку на додану вартість на підставі податкової накладної	701 «Дохід від реалізації готової продукції»	641 «Розрахунки за податками»
3	Відображення собівартості реалізації готової продукції	901 «Собівартість реалізованої готової продукції»	26 «Готова продукція»
4	Відображення результату реалізації готової продукції	701 «Дохід від реалі-зації готової продук-ції» 791 «Результат опера-ційної діяльності»	791 «Результат операційної діяль-ності» 901 «Собівартість реалізованої готової продукції»
5	Фінансовий результат (валовий прибуток)	791 «Результат опера-ційної діяльності»	44 «Прибуток не-розподілений»
У разі реалізації продукції на умовах попередньої оплати в бухгалтерському обліку буде зроблено такі записи:
1	На суму авансового платежу, здійсненого покупцем готової продукції	311 «Поточні рахунки в національній валюті»	681 «Розрахунки за авансами одержаними»
2	Одночасно на суму податку на додану вартість (за наявність податкової накладної)	643 «Податкові зо-бов'язання»	641 «Розрахунки за податками»
3	Відображення доходу від реалізації готової продукції	361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями»	361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями»
4	Відображення податку на додану вартість на підставі податкової накладної	701 «Дохід від реалі-зації готової продук-ції»	643 «Податкові зобов'язання»
5	Відображення собівартості реалі-зації готової продукції	901 «Собівартість реалізованої готової продукції»	26 «Готова продукція»
6	Закриття рахунків	681 «Розрахунки за авансами одержаними»	361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями»
7	Відображення результату реалі-зації готової продукції	701 «Дохід від реалі-зації готової про-дукції» 791 «Результат опера-ційної діяльності»	791 «Результат операційної діяльності» 901 «Собівартість реалізованої готової продукції»
8	Фінансовий результат (валовий прибуток)	791 «Результат опера-ційної діяльності»	44 «Прибуток не-розподілений»

1.3.10 Інвентаризація готової продукції

Порядок інвентаризації готової продукції слід розпочинати з організаційних питань. Перед проведенням інвентаризації вся готова продукція повинна бути згрупована, розкладена за назвами, сортами, розмірами в порядку, зручному для підрахунку. В разі позачергової інвентаризації готову продукцію підготовляють у присутності інвентаризаційної комісії.

До початку процедури інвентаризації важливо отримати від кожної матеріально відповідальної особи розписку з таким змістом:

На початок проведення інвентаризації всі видаткові та прибуткові документи товарно-матеріальні цінності, здані до бухгалтерії, і всі товарно-матеріальні цінності, що надійшли на мою (нашу) відповідальність, оприбутковані, а ті, що вибули, списано у видаток.

Якщо на підприємстві передбачено зберігати готову продукцію на декількох складах або в ізольованих приміщеннях, то інвентаризація проводиться послідовно за місцями зберігання від одного місця до іншого. Перевіривши одне місце зберігання, вхід до нього опломбовують, і комісія переходить до наступного.

При цьому кількість готової продукції визначають згідно з Інструкцією № 69, перевіряючи наявну в натурі готову продукцію (повна інвентаризація).

У разі якщо готова продукція надходить на склад під час інвентаризації, матеріально відповідальна особа повинна прийняти її у присутності членів інвентаризаційної комісії. Потім на прибуткових документах роблять відмітку «Надійшло після інвентаризації» (за підписом голови комісії) з посиланням на дату опису та номер, де записано цінності.

Відпуск готової продукції під час інвентаризації можливий з дозволу керівника підприємства і головного бухгалтера. На видаткових документах про готову продукцію, відпущену зі складу в присутності членів інвентаризаційної комісії за підписом її голови, ставлять відмітку. Така готова продукція заноситься до окремого опису в порядку, аналогічному тому, який встановлено для цінностей, що надійшли під час інвентаризації. Результати інвентаризації готової продукції відображають в інвентаризаційному описі.

Перелік поширених типових форм для проведення інвентаризації:

інвентаризаційний опис товарно-матеріальних цінностей ф. № інв-3 або ф. № М-21. У першому документі міститься розписка, якої немає в останній формі;

акт інвентаризації товарів відвантажених (ф. № інв-4);

інвентаризаційний опис товарно-матеріальних цінностей, прийнятих (зданих) на відповідальне зберігання (ф. № інв-5).

Описи підписують усі члени комісії та матеріально-відповідальна особа, після чого їх передають до бухгалтерії під розписку. Бухгалтерія звіряє фактичну наявність цінностей, занесених до описів, з даними бухгалтерського обліку. Якщо є розходження, то складають звіряльну відомість (ф. № інв..-19). До неї заносять залишки готової продукції фактичні та ті, які значаться в бухгалтерському обліку. Вказують тільки ту готову продукцію, за якою виявлено розбіжності з обліковими даними (нестачі та лишки). Складаючи відомість, проводять операції взаємозаліку нестач та лишків при пересортуванні готової продукції. Якщо при заліку нестач лишками під час пересортування вартість нестачі готової продукції більша за вартість надлишку, то різницю відшкодовують винні особи. Коли ж таких осіб не встановлено, то сумові різниці розглядають як нестачу понад норми природного убутку і відносять на результати фінансово-господарської діяльності. У протоколах інвентаризаційної комісії наводяться вичерпні пояснення причин, через які різниці не можна віднести на винних осіб.

Якщо навпаки - вартість надлишку готової продукції перевищує вартість нестачі при пересортуванні, то на різницю збільшують дані обліку відповідних матеріальних цінностей і результати фінансово-господарської діяльності.

Усі інші випадки нестач та лишків готової продукції розглядають і відображають у бухгалтерському та податковому обліку окремо як нестачі і як надлишки.

Механізм розрахунку розміру збитків від нестачі матеріальних цінностей наведено в Постанові КМУ «Про затвердження Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей» № 116 від 22.01.1996 р. зі змінами. Згідно з п. 2 цього Порядку розмір збитків визначають за формулою

Р=[(Б-А)х Іінф + ПДВ + Азб]х2,

де Б -- облікова вартість цінностей на момент встановлення факту нестачі (балансова вартість);

А - амортизаційні відрахування;

Іінф - загальний індекс інфляції;

Азб - розмір акцизного збору.

Вартість вузлів, деталей, напівфабрикатів та іншої продукції, що виготовляється підприємствами для внутрішньовиробничих потреб, а також вартість продукції, виробництво якої не закінчено, визначається, виходячи із собівартості її виробництва з нарахуванням середньої по підприємству норми прибутку на цю продукцію із застосуванням коефіцієнта 2.

Вартість спирту етилового питного, спирту етилового ректифікованого, спирту етилового сирцю; спирту, що використовується для виготовлення вин, шампанського, коньяків оброблених; спирту коньячного, соків спиртових, зброджено-спиртових настоїв визначається, виходячи з оптової ціни підприємства-виробника з урахуванням акцизного збору (за встановленими ставками) та податку на додану вартість. До визначеної таким чином ціни застосовується коефіцієнт 3.

Вартість плодово-ягідних соків, консервованих з використанням сірчаного ангідриду або безокисного натрію визначається, виходячи з оптових цін підприємства виробника і податку на додану вартість із застосуванням коефіцієнта 2.

У разі розкрадання чи загибелі тварин сума збитків визначається за закупівельними цінами, які склалися на момент відшкодування збитків, із застосуванням коефіцієнта 1,5.

Продовольчі товари (готова продукція), роздрібні ціни на яку дотуються) оцінюються з додаванням до роздрібних цін суми дотацій.

Розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) бланків цінних паперів та документів суворого обліку обчисляються із застосуванням коефіцієнта

5 до номінальної вартості, зазначеної на бланках цінних паперів та документів суворого обліку, або до вартості документів суворого обліку, встановленої законодавством;

50 - до вартості придбання (виготовлення) бланків цінних паперів та документів суворого обліку, на яких не зазначено номінальної вартості або вартість яких не встановлена законодавством.

Розмір збитків від розкрадання банкнотного або захищеного папера, персоніфікованої захисної стрічки обчислюється:

- із застосуванням коефіцієнта 1,5 до максимальної суми грошей, які можуть бути виготовлені на цьому банкнотному папері;

- у п'ятитисячократному розмірі від вартості захищеного папера та персоніфікованої захисної стрічки.

У разі розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, що підлягають списанню на видатки в міру відпуску їх у виробництво або експлуатацію (в установах, які утримуються за рахунок бюджетних коштів, -- у міру їх придбання) та обліковуються лише в кількісному виразі, розмір збитків визначається, виходячи з ринкових цін на аналогічні матеріальні цінності, зменшених пропорційно фактичному зносу, але не нижче ніж на 50 відсотків ринкової ціни.

1.4 Нетипові ситуації

Ситуація 1. Будівельна організація, час від часу перевозить будівельні матеріали зі складу на будівельний майданчик, а іноді - з одного будівельного майданчика на інший. Чи можна в цьому випадку витрати з перевезення вважати трапнспортно-заготівельними витратами і включати їх у первісну вартість (собівартість) куплених запасів? Якщо ні, то як їх обліковувати?

Коментар. Ні, такі витрати на перевезення потрібно обліковувати в складі загальновиробничих витрат організації.

Дійсно, згідно з п.9 П(С)БО 9 «Запаси» у бух обліку до первісної вартості (собівартості) запасів потрапляють, зокрема, транспортно-заготівельні витрати (далі-ТЗВ). І відразу може здатися, що витрати на перевезення будматеріалів зі складу на будмайданчик або ж з одного буд майданчика на інший можна саме зарахувати до ТЗВ. Адже до останніх віднесено «затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів». А хтось може сказати, що буд майданчик - це і є місце використання запасів. Але можна визначити межу: до первісної вартості (собівартості) запасів відносять тільки ті витрати, які безпосередньо пов'язані з їх придбанням і доведенням до стану, у якому вони придатні до використання. Тому як тільки товари придатні до використання в запланованих цілях, то всі наступні витрати вже не формують їхньої первісної вартості(див абз. 5 п. 14 П(С)БО 9).

В обговорюваному випадку переміщення запасів зі складу на майданчик, з одного буд майданчика на інший - це вже допоміжні процедури, пов'язані не з придбанням запасів, а з обслуговуванням будівництва. Тому тут правильніше говорити про загальновиробничі витрати. Доказ цього знаходимо в п. 15.9 П(С)БО 16 «Витрати». У ньому зазначено внутрішньозаводське переміщення матеріалів зі складів у цехи віднесено до інших загальновиробничих витрат. Перевезення будматеріалів з одного майданчика на інший теж можна віднести до цієї категорії (тобто до внутрішньозаводського переміщення) - по суті, матеріали, не використані на одному об'єкті, передають на інший, оминаючи склад.

Таким чином, витрати на перевезення будматеріалів зі складу на буд майданчик або з одного буд майданчика на інший не пов'язані з придбанням, тому вони не можуть формувати первісної вартості (собівартості) куплених матеріалів. Уважаємо, в бух обліку їх логічно обліковувати в складі загальновиробничих витрат (Дт рахунок 91 «загальновиробничі витрати»), які після розподілу опиняться в собівартості будівельно-монтажних робіт.

У податковому обліку схожа ситуація. В абз. «и» пп.138.8.5 Податкового кодексу України (далі ПКУ) читаємо: витрати на внутрішньозаводське переміщення матеріалів також включають до складу загальновиробничих витрат. А останні формують податкову собівартість виготовленої та реалізованої готової продукції (виконаних робіт, надання послуг) відповідно до правил П(С)БО (п. 138.8 ПКУ). А отже, обговорюванні витрати на перевезення будматеріалів потраплять до податкових витрат тільки в момент визнання доходу від виконання будівельно-монтажних робіт (п. 138.4 ПКУ).

Зауваження: названі транспортні витрати опиняться в рядку 05.1 Податкової декларації з податку на прибуток підприємства, форму якої затверджено наказом Мінфіну України від 28.09.11 р. № 1213.

Ситуація 2. Підприємець на загальній системі. Продає парфумерію, а також надає перукарські послуги. У госпдіяльності у виникають витрати з оренди офісу та приміщення перукарні, а також послуг банку. Вони з конкретними доходами не пов'язані. Інші витрати (наприклад, на фарбу для волосся та шампуні) оплачує після отримання доходу, якого вони стосуються (припустимо, доходи в одному кварталі, витрати в наступному).

Коли і на яких підставах я маю право показати такі витрати в книзі доходів і витрат?

Коментар. Будь-які витрати слід відображати в обліку суто за наявності документів, що підтверджують їх фактичне здійснення, і доходу, з одержанням якого вони пов'язані. Це два з трьох непорушних правил формування складу витрат у підприємця-загальносистемника. Однак як їх застосовувати на практиці, коли для частини витрат (наприклад, на оренду офісу, оплату банківського розрахунково-касового обслуговування) немає доходів, яких вони стосуються? Або ж ці доходи наявні, але отримані в минулому звітному періоді?.

Як відомо, чистий оподатковуваний доход підприємець-загальносистемник визначає як різницю між виручкою (в грошовій та натуральній формах) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з власною госпдіяльністю (п.1772 Податкового кодексу України, далі - ПКУ). При цьому склад витрат, що беруть участь у визначені чистого оподатковуваного доходу, формують із документально підтверджених видатків, пов'язаних із його отриманням і включених до операційних згідно з р. ПІ ПКУ (п. 1774 ПКУ).

Застосуємо названі правила на прикладі змальованої Вами ситуації.

Тож зійдемося на тому, що видатки на витрачені шампуні й фарбу для волосся потраплять до витрат - за умови документального підтвердження їх здійснення (наявність документів, що засвідчують унесення оплати постачальникам за ці матеріали) й одержання доходів від клієнтів перукарні. Документально підтверджені видатки на придбання парфумерії, якою Ви торгуєте, опиняться з-поміж витрат, лише коли буде отримано доходи від продажу.

Суми документально підтверджених витрат на придбання використаних шампунів і фарб, а також проданої парфумерії в будь-якому випадку будуть записані до графи 6 Книги обліку доходів і витрат. І все тому, що саме ці витрати будуть пов'язані з отриманими доходами. Проте ПКУ не окреслює періоду, протягом якого належить отримати доходи. Тому не варто непокоїтися й переживати через те, що доход отримано, нехай навіть торік. Пов'язані з його одержанням видатки мають законне право опинитися серед витрат підприємця в період їх фактичного здійснення.

Тепер про витрати, які не можна безпосередньо пов'язати з конкретним видом доходів. Яскравий приклад таких у Вашому випадку - плата за оренду офісу та банку за розрахунково-касового обслуговування. Ці видатки не можна підігнати під якийсь окремий вид доходів. У них тісний зв'язок із будь-якими видами доходів. Такі витрати в бухгалтерському обліку йменуються накладними. Підприємець-загальносистемник має право записати їх до витрат за фактом будь-якого доходу від його діяльності, наприклад, виручки від продажу товару, яким торгує, або одержання оплати за надані послуги.

Усе начебто просто. Однак трапляється, що ту саму оренду офісу підприємець оплачує наперед - передоплатою за кілька місяців одразу. Наприклад, у березні 2013 року оплачено оренду офісу авансовим платежем за півріччя.

В аналізованій ситуації, якщо доход отримано від підприємницької діяльності, до витрат за березень зможе потрапити лише вартість оренди саме за цей місяць, тай то за наявності акта приймання наданих орендних послуг. Адже передоплата за наступні місяці не матиме зв'язку з витратами березня. Такі видатки знайдуть свої доходи в наступних місяцях. Конкретну суму видатків на оренду, що відповідає кожному з оплачених місяців, підкажуть акти приймання наданих послуг.

Витрати на оренду офісу підприємець відобразить у графі 10 Книги обліку доходів і витрат. Це можна зробити за умови, якщо є акт з оренди, і в зазначеній у ньому сумі:

або на дату оплати за оренду;

або, ще простіше, один раз останнього дня місяця, бо в Книзі обліку доходів і витрат підбивається підсумок за місяць.

При чому не слід забувати, що окремо за кожним видом витрат належить заповнювати й графу 4 Книги обліку доходів і витрат, де фіксують реквізити документів, що підтверджують витрати, і графу 1, де зазначають дату їх відображення.

Підприємці - платники ПДВ показують у Книзі обліку доходів і витрат суми витрат без сплаченого «вхідного» ПДВ.

Як бачите, незалежно від того, коли підприємець-загальносистемник зазнав витрат і в якій сумі, до його видатків потрапить лише та частина з них, яку підтверджено документально та яка має зв'язок з уже отриманими доходами.

Ситуація 3. Чи дозволено відпускати товар зі складу без видаткової накладної з заповненням лише товарно - транспортної накладної (далі - ТТН)?

Коментар. Так, товар можна відпускати зі складу за ТТН без видаткової накладної.

Справа в тому, що жоден нормативно-правовий акт не вимагає оформляти видачу ТМЦ зі складу видаткової накладної. Більше того, у п. 314 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів, затверджених наказом Мінфіну України від 10.01.07 р. №2, прямо сказано, що списання запасів оформляють ТТН або накладною - вимогою на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (ф. № М -11).

Правомірність використання ТТН для згаданих цілей підтверджує і п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.97 р. № 36. У ньому сказано, що ТТН - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання ТМЦ, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. А це ще раз підтверджує, що ТТН буде достатньо для списання запасів зі складу.

ТТН складають за типовою формою 1 -ТН, затвердженої наказом Мінтрансу і Мінстату України від 29.12.95 р. № 488 /348, або ж розробляють бланк самостійно. В останньому випадку ТТН має містити всі обов'язкові реквізити первинного документа з ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні » від 16.07.99 р. № 996 - (далі - Закон про бухоблік).

Слід відзначити: хоча в законодавстві не згадано, що для оформлення відпустки ТМЦ можна використовувати видаткову накладну, і форма її не затверджена, скористатися нею дозволено. Право на це підприємству дає п.п.2.7. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку від 24.05.95 р. № 88. Але не забудьте вказати в ній обов'язкові реквізити з ч.2 ст. 9 Закону про бухоблік.

Ситуація 4. Як у бухгалтерському та податковому обліку відображати витрати на придбання / виготовлення цінників?

Коментар. Як у бухгалтерському, так і в податковому обліку затрати на придбання (виготовлення) цінників поповнять стрункі лави затрат на збут.

Бухоблік. Витрати на придбання (виготовлення) цінників пов'язані саме з реалізацією. Зважаючи на вищесказане, такі суми на підставі п. 19 П(С)БО 16 «Витрати» осядуть у складі затрат на збут. Мовою бухпроводок це звучить так: Дт 93 «Витрати на збут» Кт 685 «Розрахунки з іншими кредиторами» (311 «Поточні рахунки в національній валюті», 372 «Розрахунки з підзвітними особами»).

Якщо підприємство закупило цінників без ліку, які планує використовувати поступово, то спочатку їх варто оприбуткувати в дебет субрахунку 209 «Інші матеріали». А вже потім у міру використання вартість цінників треба списувати на збутові витрати бухпроводкою: Дт 93 Кт 209.

Податок на прибуток. Витрати можна записати до податкових, виконавши такі умови:

якщо вони пов'язані з госпдіяльністю (пп.14.1.36 ПКУ);

у разі документального підтвердження (п. 138.2 ПКУ);

Перша умова в обговорюваному випадку стовідсотково виконується. Адже, за торгівлю без цінників передбачено відповідальність. Вважаємо, цього доказу більш ніж достатньо, аби констатувати, що витрати на цінники морським вузлом пов'язані з господарською діяльністю підприємства. Тож справа лише за документальним підтвердженням (наприклад, накладні, виписки банку, платіжні доручення). Тому коли з підтвердними папірцями все гаразд, то таким затратам простелено вишитий рушник до податкових витрат. Залишилося лише з'ясувати, до когорти яких саме затрат їх зарахувати.

У податково-прибутковому обліку витрати на придбання (виготовлення) цінників також доречно списувати до затрат на збут (пп. «з» пп.138.10.3 ПКУ).

Витрати на збут визнають затратами того звітного періоду, у якому їх було здійснено, згідно із правилами бухобліку (п.138.5 ПКУ0. Тобто, грубо кажучи, під час дебатування в бухобліку рахунку 93.

У Податковій декларації з податку на прибуток підприємства, форму якої затверджено наказом Мінфіну України від 28.09.11 року №1213, обговорювані затрати засвітяться в рядку 06.2 її основної частини.

ПДВ. Якщо підприємство - платник ПДВ, то воно вправі включити «вхідний» податок, який сидить у вартості цінників, до податкового кредиту за умови виконання стандартних правил із п. 198.3 ПКУ. Тобто, за умови використання цінників в оподатковуваних операціях у межах госпдіяльності підприємства. Також треба, щоб суму «вхідного» ПДВ підтвердили правильно оформленою податковою накладною або касовим чеком (п.п. 198.6.201.11 ПКУ).

Ситуація 5. Підрядник зголосився брати участь у тендері на зведення об'єкта. Перед початком тендеру він замовив відповідної організації виконання геологорозвідувальних робіт, щоб заздалегідь виявити можливі ризики, пов'язані з нестійкістю шарів ґрунту в місці майбутнього будівництва.

Тендер ще не відбувся. Договір з замовником поки не підписаний. Але витрати будівельна компанія вже понесла. Куди їх віднести?

Коментар. Щоб знайти відповідь головбух повинен звернути увагу на п. 16 П (С) БО 18 «Будівельні контракти»: «До витрат за будівельним контрактом включаються витрати за період від дати укладення будівельного контракту до дати завершення цього контракту. До витрат за будівельним контрактом також включаються витрати, які поніс підрядник при укладенні будівельного контракту, якщо існує імовірність його підписання і достовірної оцінки цих витрат».

Висновок такий: якщо керівництво оптимістично оцінює вірогідність підписання контракту з замовником, головбух може капіталізувати витрати на геологорозвідку в складі незавершеного виробництва за дебетом рахунка 23, а після підписання контракту продовжити накопичення витрат підрядника на цьому рахунку. Якщо особливого оптимізму щодо перспектив підписання контракту у начальства немає, то геологорозвідувальні витрати підлягають негайному списанню на витрати поточного періоду (Дт 949 « Інші витрати операційної діяльності»).

Нескладно припустити, визнання таких витрат у податковому обліку може опинитися під питанням. Контролерам не звикати міркувати про «незв'язності» витрат з господарською діяльністю. А в ситуації, коли договір так і не був укладений, довести зв'язок геологорозвідувальних робіт з отриманням доходу буде не просто.

Однак, ставити хрест на таких витратах не слід.

Пояснення їх зв'язку з госпдіяльністю підприємства може бути, наприклад, таким: висновки геологорозвідки дали підстави керівництву компанії для точних оцінок майбутніх витрат, які повинні бути понесені для виконання завдання. Тендерна ціна не покривала цих витрат. Це означає, що неукладення контракту вберегло підприємство від збитків. Виробничі потужності підприємства були переорієнтовані на інші замовлення, що приносять не тільки доходи, але і прибуток. У таких обставинах говорити про «Негосподарності» геологорозвідувальних витрат не доводиться.

Звичайно, ми не зовсім упевнені в тому, що податківці відразу погодяться з вищевикладеними доводами. Однак, сподіваємося, у судовому розгляді (якщо знадобиться) такі умовиводи будуть звучати переконливо.

А от якщо спочатку керівництво підприємства не надто оптимістично оцінювало ймовірність укладання контракту, і головбух списав геологорозвідувальні витрати у періоді їх понесення, а потім контракт таки був укладений, то «відновлювати» раніше списані витрати в собівартості будівництва вже не вийде. Про це недвозначно говориться в тому ж п. 16 ПСБО-18: «Витрати, понесені при укладенні будівельного контракту, які були визнані витратами звітного періоду, не включаються надалі до витрат за будівельним контрактом, який підписано в наступних звітних періодах».

Висновок

Готовою продукцією, призначеною для продажу, вважають закінчені обробкою вироби, які пройшли випробування, приймання і відповідають технічним вимогам і стандартам. Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про готову продукцію визначаються П(С)БО 9 “Запаси” та 16 “Витрати”. При організації обліку продукції основним моментом є визначення її характеру. Підприємства виробляють продукцію у відповідності із заключними договорами, розробленими плановими завданнями з асортименту, кількості і якості. Керівник підприємства, в першу чергу, повинен приділяти увагу питанням збільшення обсягу виготовленої продукції, розширення її асортименту і покращення якості, вивчаючи потреби ринку.

Таким чином, було виявлено, що основними завданнями обліку готової продукції на підприємствах є:

систематичний контроль за випуском готової продукції, станом її запасів і збереженням на складах, обсягом виконаних робіт та послуг;

здійснення калькулювання собівартості готової продукції

вчасному і правильному оформленні первинної документації.

Виконання цих задач залежить від ритмічності роботи підприємства, правильної організації збуту та складського господарства, вчасного документального оформлення господарських операцій.

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНІ ОСНОВИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ГОТОВОЇ ПРОДУКЦІЇ

Повне найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю "Грантех", скорочене найменування за ЄДРПОУ - ТзОВ "Грантех".

Характеристика виробничої діяльності

ТОВ "Грантех" виробляє продукцію, а саме: плитку облицювальну, сходи, стели для пам'ятників. Сировиною для цього є камінь, в першу чергу граніт. Також підприємство надає послуги з пасирування та розпилювання блоків і полірування лицьової поверхні слябів, плит.

Останнім часом спостерігається підвищений інтерес до предметів інтер'єру з натурального і штучного каменю. Камінь - уособлення природності, сили і міцності. Його присутність в інтер'єрі у всі часи говорило про добрий смак і добробут господарів. Сьогодні різні настінні або підлогові панно з каменю і керамограніта стають все більш популярними.

Граніт - порода магматичного походження, з великим вмістом кремнезему, що забезпечує високу твердість цього матеріалу. За геологічним складом граніт є з'єднанням кристалів кварцу, польового шпату і слюди. Від них же залежить і колір граніту, він може бути червоним, сірим або рожевим. Колірна гамма граніту володіє дуже великою різноманітністю. Кольори можуть бути однорідні, з венами або спрямованим малюнком. З граніту можна будувати, але найчастіше він використовується як оздоблювальна матеріал. Граніт має підвищену міцність на знос, злам, стиснення. Граніт володіє мінімальним водопоглинання, у зв'язку з чим дуже високу морозостійкість в умовах нашого клімату. Граніт формується в гірських регіонах. Скелі на поверхні Землі, подібно величезному ковдрі, запобігають занадто швидкому охолодженню магми. Граніт виявляється зовні тільки тоді, коли зовнішні покриви «вивітрюються», тобто руйнуються під впливом води, вітру, льоду або в результаті переміщень в земній корі, коли гранітні брили виштовхуються на поверхню. Види граніту - граніт, сиеніти, діорити, габро, лабрадорити, моноцити, тешеніти, гранітогнейси та ін. утворились в результаті виверження магми і її потряплянню в порожнечі земної кори на значній глибині. У результаті повільного охолодження під тиском вищерозміщених товщі землі ці породи добре викристалізовуються і мають яскраво виражену повнокристалічна, найчастіше гранобластовую структуру.Граніт з успіхом застосовується в місцях, де потрібна велика «витривалість». Він стійкий до механічної дії, хімічних забруднень і перепадів температури - не змінює своїх властивостей протягом сотень циклів замерзання і відтавання. Граніт - матеріал з дуже низьким рівнем стираності. Навіть якщо по сходах у ваших особистих апартаментах за рік пройде 1 мільйон осіб, вони зможуть стерти її щаблі не більше ніж на 0,12 мм.