Інвестиційна політика банків в Україні

1995

Банк приєднав Луганський АБ «Вуглепрогресбанк» на правах Луганського регiонального управлiння

1996

Аудит банку «Надра» `першее здiйснила мiжнародна аудиторська компанiя KPMG.

1997

Прийнято рiшення про унiверсалiзацiю Банку. Втiлено нову структуру управлiння Банком, побудовану за «дивiзiональним» принципом: з чiтким розподiлом функцiй i вiдповiдальностi.

1998

Банк «Надра» почав обслуговування кредитної лiнiї Європейського банку реконструкцiї та розвитку (ЄБРР), спрямованої на пiдтримку малого i середнього бiзнесу та Мiжнародного банку реконструкцiї i розвитку, спрямовану на реструктуризацiю вугiльної промисловостi. Банк «Надра» почав реалiзацiю пластикових карток American Express.

1999

Банк розпочав роботу з облiгацiями зовнiшньої державної позики. Банк одержав максимальнi на той час оцiнки за системою CAMEL (за результатами спiльної перевiрки фахiвцями НБУ i Мiжнародного Валютного Фонду). Банк розпочав емiсiю пластикових карток VISA та Eurocard/MasterCard. Банк «Надра» прийнято до складу органiзацiй-партнерiв Мiжнародної системи Western Union.

2000

Банк отримав рейтинги мiжнародних рейтингових агентств Thomson Financial BankWatch i FITCH IBCA.
Банк вiдкрив представництво в столицi Угорщини - мiстi Будапешт. Угорський Ексiмбанк установив на банк «Надра» лiмiт для кредитування i пiдтвердження документарних операцiй.

2002

Міжнародне рейтингове агентство Moody's встановило рейтинги банку «Надра». Банк «Надра» розпочав компенсаційні виплати остарбайтерам. Укладено угоду з компанією Ria Telecommunications Inc. по виплаті на Україні міжнародних переказів. Рішенням конкурсної комісії Пенсійного фонду України Банку надано право відкриття рахунків для виплати пенсій та грошової допомоги в Дніпропетровській, Кіровоградській, Сумській, Луганській областях.

2004

Commerzbank AG i страхова компанiя «Hermes» почали спiвпрацю з банком «Надра» за програмою довгострокового фiнансування нiмецького експорту до України. Мiжнародне рейтингове агентство Moodу's пiдвищило рейтинг банку «Надра» з Саа1 до В3, зауваживши, що рейтинг банку «Надра» стримується верхнiм значенням рейтингу країни.

2005

Надра Банк посідає перше місце за емісією кредитних карток VІSA у країнах СНД і Східної Європи. Початок процесу реструктуризації організаційної структури спрямований на клієнтоорієнтовану політику у банківському бізнесі й відповідність міжнародній банківській практиці. Надра - перший український банк, який підписав кредитну угоду з Ексимбанком США під його гарантію. Надра Банк залучає перший синдикований кредит у розмірі 32 млн. доларів США від іноземних банків за найнижчою в Україні ставкою. Завершується дебютне розміщення трьохрічних єврооблігацій у розмірі 100 млн. доларів США з найнижчим за всю історію виходу українських комерційних банків на ринок єврооблігацій відсотковим спредом.

2006

НАДРА БАНК підписує Глобальний Договір ООН і приєднується до міжнародної ініціативи підтримки принципів соціальної відповідальності бізнесу. Банк засновує Всеукраїнський благодійний фонд «Дитячий світ».

Всесвітній банк і Міністерство фінансів України схвалюють участь ВАТ КБ «Надра» у проекті «Розширення доступу до ринку фінансових послуг».

НАДРА БАНК повідомляє про початок проведення повномасштабного ребрендингу, у рамках якого впроваджуються зовсім нові унікальні комплексні продукти - Пакети послуг «Ласкаво просимо!» і Справжня кредитна карта «45 днів кредиту без відсотків».

2007

Міжнародне рейтингове агентство Moody's Investors Serviсe покращує рейтинги НАДРА БАНКУ за національною шкалою: депозитний рейтинг в іноземній валюті - В2/«Позитивний», депозитний рейтинг у національній валюті - Ва3/«Позитивний», рейтинг незабезпечених зобов'язань в іноземній валюті - Ва3/«Позитивний», рейтинг за національною шкалою - Аа1.ua/«Позитивний», рейтинг фінансової стабільності - Е+ із прогнозом «Позитивний».

Підтверджує рейтинги НАДРА БАНКУ і міжнародне рейтингове агентство Fitch Ratings: довгостроковий рейтинг дефолту емітента (РДЕ) «B-», короткостроковий «B», індивідуальний рейтинг D/E, рейтинг підтримки «5» і рівень підтримки довгострокового РДЕ «B-». Також Fitch змінює прогноз за довгостроковим РДЕ зі «Стабільного на «Позитивний».

2008

За останні два роки в рамках ребрендингу НАДРА БАНК концептуально змінив усю продуктову лінійку для роздрібних клієнтів. А у 2008 році банк розробив та впровадив нові продукти для малого та середнього бізнесу, такі як Кредитування комерційної нерухомості та Бізнес-пакет. Це надало можливість багатьом підприємцям вирішити питання, пов'язані з придбанням комерційної нерухомості, та збільшити свої доходи за рахунок оптимального планування та використання коштів.

НАДРА БАНК розробив набір послуг для корпоративних клієнтів «Ефективні рішення для управління грошовими ресурсами». Пропозиція об'єднує поточний рахунок, автоматичний овердрафт, рахунки «Час - гроші» та «Бізнес-дохід», а також Депозитну лінію.

У кожному відділенні НАДРА БАНКУ з'явилася зона самообслуговування клієнтів, що доступна 24 години на добу, 7 днів на тиждень. Тут можна скористатися послугами банкомата та інформаційно-платіжного термінала. Це обладнання дозволяє здійснювати як готівкові операції, так і безліч безготівкових транзакцій, наприклад, сплачувати комунальні послуги, рахунки різних провайдерів зв'язку, телепровайдерів тощо.

Членство в мiжбанкiвських об'єднаннях, бiржах, асоцiацiях i мiжнародних організаціях:

1) VISA International;

2) Europay International;

3) Українська мiжбанкiвська асоцiацiя членiв Europay International;

4) Асоцiацiя українських банкiв (АУБ);

5) Асоцiацiя «Київський банкiвський союз»;

6) Асоцiацiя банкiв Львiвщини;

7) Днiпропетровський банкiвський союз;

8) Перша фондова торгова система (ПФТС);

9) Українська мiжбанкiвська валютна бiржа (УМВБ);

10) Українська фондова бiржа;

11) Агент компанiї Union Card з видачi готiвкових коштiв;

12) Агент мiжнародної компанiї Diners Club з видачi готівковки

13) Офiцiйний дилер American Express;

14) Офiцiйний дилер Thomas Cook;

15) Партнер компанiї Western Union;

16) Партнер компанiї Ria Envia.

Минулий рiк став для банку «Надра» досить успiшним, досягнутi нами результати перевищили усi сподiвання. Для банку цей рiк вiдзначений певним кiлькiсним i якiсним проривом на всiх прiоритетних напрямках.

Потужна структура акцiонерiв Банку, продумана стратегiя поведiнки на ринку банкiвських та iнших фiнансових послуг зробили банк «Надра» одним iз найбiльш успiшних, надiйних i прозорих банкiв України. А динамiка росту кiлькостi нових продуктiв та їх продаж вiдкриває банковi широкi перспективи й дозволяє упевнено дивитися у майбутнє.

Минулого року банк «Надра» увiйшов i впевнено закрiпився у першiй десятцi найбiльших українських банкiв. Він змiцнив позицiю на ключових ринках i охопив новi сегменти. Зрештою, про його успiшнiсть промовисто говорять фiнансовi показники.

ВАТ КБ «Надра» суттєво збiльшив питому вагу в сукупностi активiв банкiвської системи України - з 2,21% до 2,42%, зберiгши iмiдж одного з найуспiшнiших брендiв на фiнансовому ринку України. Чистi активи Банку зросли майже у 1,5 рази, обсяги клiєнтських депозитiв - в 1,4 рази. Банк суттєво розширив обсяги надання й асортимент банкiвських послуг, диверсифiкувавши джерела доходiв i збiльшивши їх у 1,61 рази.

Одним iз прiоритетних напрямкiв дiяльностi Банку є кредитування - як великих промислових проектiв, так i малого та середнього бiзнесу, - збiльшено кiлькiсть вiдкритих кредитних лiнiй вiд мiжнародних фiнансових установ. Тепер, спiвпрацюючи у цьому напрямку з ЄБРР, МБРР та iншими зарубiжними банками, «Надра» є лiдером по кiлькостi вiдкритих кредитних лiнiй.

Торiк прийняли нову версiю Стратегiчного плану розвитку Банку на 2007-2007 роки. Згiдно з нею, головною метою Банку на плановий перiод є максимiзацiя вартостi свого бiзнесу й досягнення заданих параметрiв ринкової капiталiзацiї.

У плани входить активний розвиток бiзнесiв на сумiжних сегментах банкiвського ринку, серед яких - страхування ризикiв та життя, лiзинг тощо.

Виходячи з вимог, поставлених Стратегiчним планом, Банком були сформульованi цiлi та завдання на 2008 рiк, серед яких розвиток ринкової частки i збiльшення чистих активiв, диверсифiкацiя клiєнтської бази i прирiст клiєнтських залишкiв на поточних рахунках, розвиток спiвпрацi з мiжнародними фiнансовими органiзацiями з метою набуття бiльшої гнучкостi, закiнчення побудови базової регiональної мережi площадок продаж, яка має охоплювати усi областi України.

Реалiзацiя планових завдань Стратегiчного плану дозволить Банку не лише значно збiльшити свою ринкову частку, але й завоювати новi ринки та регiони, провести реорганiзацiю бiзнес-процесiв, упровадити новi технологiї, покращити якiсть менеджменту тощо. Правильно обрана стратегiя та чiтке виконання усiх завдань Банку стануть запорукою успiху.

РОЗДІЛ 2. КОМПЛЕКСНИЙ АНАЛІЗ ВИКОНАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКАМИ УКРАЇНИ

2.1 Організаційно-економічна сутність інвестиційної діяльності банків

По мірі скорочення обсягів бюджетного фінансування економіки України роль банківських інвестицій у забезпеченні глибоких структурних перетворень інвестиційної сфери буде неухильно зростати, а сама банківська система повинна бути готовою до здійснення велико-масштабних інвестицій, у тому числі безпосередньо у виробництво. Банківські інвестиції, які знаходяться у тісному взаємозвязку з грошовим сектором економіки і пропозицій грошових коштів з боку банківської системи. Зрештою, на практиці абсолютної рівноваги економічної системи не може бути досягнуто, але відносна збалансованість розвитку окремих елементів економічного організму повинна постійно підтримуватись.

У сучасній українській економічній літературі, присвяченій дослідженню грошей, фінансів і кредиту, терміни “інвестиції”, “інвестиційний ринок” стали досить широко використовуватись у 90-х роках, коли в країні здійснювалась програма переходу до ринкової економіки, яка передбачала приватизацію підприємств державної власності і відродження акціонерних форм фінансування. Щодо банківських інвестицій, хоч це поняття застосовувалось в економічних дослідженнях процесів формування і кредитування народного господарства, однак дотепер не отримало в нашій економічній літературі належного наукового осмислення і розкриття. Так, ще в умовах адміністративно-командної системи господарювання банківські інвестиції, в широкому розумінні слова, розглядались, як вкладення банківських ресурсів на тривалий період і переважно в акції, облігації та інші високодохідні цінні папери, а у вузькому розумінні слова, - як капітальні вкладення банків на розвиток своєї матеріально-технічної бази.

Відповідно до законів України “Про банки і банківську діяльність” і “Про цінні папери та фондову біржу” банки можуть здійснювати свої інвестиційні операції через випуск та обіг цінних паперів, а також комісійну та комерційну діяльність із цінними паперами (наприклад, торгівля цінними паперами через третіх осіб, розміщення емісійних цінних паперів третіх осіб), надавати послуги зі зберігання цінних паперів, здійснювати депозитарний облік і ведення розрахунків за операціями з цінними паперами, а також інші операції з цінними паперами згідно з чинним законодавством України.

Разом із цим, аналізуючи різноманітні дефініції категорій інвестиційних відносин, нам видається, що, як і будь-які загальні наукові визначення, вони не є повними і вичерпними. Це цілком закономірно для визначення різноманітних за складом категорій і явищ інвестиційних відносин в економічній науці і соціально-виробничій практиці.

Як похідне поняття категорії “інвестиції”, банківські інвестиції акумулюють у собі суттєві властивості інвестицій взагалі, хоча вони одночасно характеризується і специфічними формами свого вияву. Тому дослідження економічного змісту банківських інвестицій неможливе без взаємоповязаного і взаємообумовленого розгляду їх на фоні розкриття суттєвих ознак деяких загальних категорій інвестиційних відносин. Слід зауважити, що для сучасного розуміння банківських інвестицій доцільно також проаналізувати діалектику наукових підходів до розкриття змісту, форм, методів і принципів руху інвестицій в економіку як вкладень капітального характеру.

У сфері інвестиційних відносин категорії “банківські інвестиції” і “нагромадження” реалізують системний звязок у вигляді потоків суспільного відтворення, які так чи інакше ведуть до нагромадження. У звзку з цим важко не погодитись із поглядами окремих вчених-економістів на процес нагромадження грошових ресурсів, який не входить в інвестиційну діяльність, але є його передумовою. Банківські інвестиції у цій системі проходять цілий ряд метаморфоз, які лежать в основі інвестиційної діяльності субєктів інвестиційних відносин. Закономірності нагромадження, які є передумовами інвестиційної діяльності різних субєктів власності, формують обсяг і динаміку вкладень інвестиційних ресурсів, включаючи банківські, як економічних процесів. Інтенсивність цих процесів вимірюється у часі і характеризує рівень ділової активності, а також ринкової конюнктури.

Потреба залучення коштів в економіку створює обєктивні передумови для активного залучення банківських інвестицій на тривалі терміни перш з все у структуровизначальні і фондостворювальні галузі економіки. У той же час у сучасних умовах інфляційне переповнення каналів грошового обігу грошовими ресурсами здійснює негативний вплив на напрямок грошових потоків банківських інвестицій, виступає стримуючим чинником довготермінових банківських інвестицій і чинником збільшення не тільки ризику неповернення банківських інвестицій, а й знецінення банківського капіталу.

Включаючись у ринкові відносини, банківська система, як інвестиційний посередник, акумулює величезні маси тимчасово вільних грошових капіталів господарств і грошові вклади населення через розрахункові, поточні рахунки, депозитні вклади, депозитні й ощадні сертифікати, банківські векселі і їх акцепт, через використання інших різноманітних грошово-кредитних і фінансових інструментів залучення коштів. Усе це засвідчує великий інвестиційний попит банківської системи на грошові ресурси. А створення великих грошових фондів виступає як економічна передумова формування інвестиційного потенціалу банків і банківської системи в цілому.

Взаємодіючи з процесами залучення грошових коштів і формування банківського капіталу, банківські інвестиції, здійснюються, як правило, не тільки виходячи із розрахунку отримання доходу, в майбутньому, у вигляді приросту вартості (процента) на вкладений капітал банку, а й повернення вартості цього капіталу після певного періоду часу. У цьому і полягає одна з особливостей функціонування банківських інвестицій як економічної категорії.

Аналіз показує, що обєкти інвестиційної діяльності банків відрізняються з точки зору закономірностей їх відтворення. Однак економічний смисл аналізу ланцюжка метаморфоз банківських інвестицій, переважно у грошовій формі, полягає в тому, щоби розкрити джерело отримання доходу від вкладень у різні обєкти інвестиційного попиту (інвестиційні товари) з метою створення матеріальних умов для підприємницької діяльності. Банківські інвестиції здатні вкладатися через обмін на ринку інвестиційних товарів.

Таким чином, банківські інвестиції опосередковують процес фінансування (кредитування) капіталовкладень або іншої форми вкладень у реальні активи інвестиційних товарів безпосередньо для обслуговування процесу відтворення. Вони характеризуються пропозицією грошових фондів з боку банківської системи, котра виступає як продавець, і попитом на ці фонди з боку потенційних учасників інвестиційної діяльності, які виступають у ролі покупців банківських інвестицій. На цьому ринку формується попит і пропозиція на банківські кредити, портфельні та інші інвестиції банківських установ. Але для сучасних банківських інвестицій характерним є переважання у них кредитної форми, що обумовлено відносно слабким розвитком ринку цінних паперів.

2.2 Дослідження узагальнюючих показників інвестиційної діяльності банків України

Для досягнення стабільного розвитку української економіки об'єктивно потрібне динамічне нарощування інвестицій у реальний сектор економіки.

Активізація інвестиційної діяльності спричинила особливі зміни в економіці України у 2004-2008 роках. Упродовж 2007 року спостерігалося зростання інвестицій в основний капітал: за підсумками 2007 року порівняно з 2006-гим обсяги капітальних вкладень збільшилися на 20,8% (у 2006 році - на 14,4%, табл. 2.1).

У 2008 році динаміка інвестицій в основний капітал змінилася - їхній обсяг за 9 місяців зріс лише на 6,2% (за 9 місяців 2007 року - на 25,2%). І хоча у 2008 році темпи надходження інвестицій в основний капітал випереджали динаміку ВВП, фактичний їхній обсяг значно менший від прогнозного показника на 2008 рік (38,3 млрд. грн.).

Таблиця 2.1

Обсяги інвестицій в основний капітал в Україні у 2004-2008 роках (на кінець періоду, млн. грн.)

Показники	2004	2005	2006	2007	2008
ВВП	102593	130442	170070	201927	192659
Темпи зростання до відповідного періоду попереднього року, % (у порівнянних цінах)	98,1	99,8	105,9	109,1	104,1
Інвестиції в основний капітал	13958	17552	23629	32573	19839
Темпи зростання до відповідного періоду попереднього року, % (у порівнянних цінах)	106,1	100,4	114,4	120,8	106,2

Украй мала частка банківських кредитів у джерелах інвестицій пояснюється ще й тим, що банки України і далі віддають перевагу короткостроковому кредитуванню (табл. 2.2).

При цьому найгострішою лишається проблема інвестиційних джерел. Головним джерелом інвестицій в Україні є власні кошти підприємств. За рахунок яких у 2007 році здійснено 66,3% усіх капітальних вкладень, частка кредитів банків у інвестиції в основний капітал становила 2,7% 19.

У 2008 році така тенденція збереглася: за підсумками 9 місяців головним джерелом інвестицій в основний капітал залишалися кошти підприємств (66,6%), питома вага кредитів банків у загальному обсязі була незначною - 5,1%.

Таблиця 2.2

Банківські кредити в економіку України у 1998-2006 роках (на кінець періоду, млн. грн.)

Показники	2004	2005	2006	2007	2008
Усього У т.ч. короткострокових У національній валюті В іноземній валюті Довгострокових У національній валюті В іноземній валюті	8873 7240 4438 2801 1633 679 954	11787 9142 4714 4428 2645 1002 1643	19121 15700 8617 7083 3421 1605 1816	27792 21767 12717 9050 6025 2719 3306	38464 27880 16853 11027 10584 4827 5757
ВВП Частка довгострокових кредитів у ВВП, % Частка короткострокових кредитів у ВВП, %	102593 1,59 7,06	130442 2,03 7,00	170070 2,01 9,23	201927 2,98 10,78	192659 … …

На 01.12.2008 року обсяги заборгованості за короткостроковими позичками становили 27,88 млрд. грн. (72,5% від загального обсягу кредитів), а заборгованість за довгостроковими кредитами, які є джерелом інвестицій, лише 10,58 млрд. грн. (27,5%). При цьому обсяг довгострокових кредитних вкладень банків щодо ВВП протягом 2004-2008 років хоча і зріс майже удвічі (з 1,59 до 2,98%), проте залишається надто низьким.

Надання довгострокових кредитів (терміном від трьох років) - рідкісний випадок для українського банківського сектору. Основна причина - невисока питома вага довгострокових коштів у пасивах банків та надзвичайно високі ризики довгострокового кредитування. Лише деяким банкам України вдалося розв'язати цю проблему, набувши статусу агентів з обслуговування кредитних траншів для середнього й малого бізнесу міжнародних фінансових організацій чи провідних західних банків.

Дані свідчать, що у процесі кредитування банками пріоритет надається підтримці поточної діяльності суб'єктів господарювання. Станом на 01.12.2008 року 94,3% від загального обсягу кредитних вкладень банків становили саме такі позички, серед них 9,9% - для проведення внутрішніх торговельних операцій, 15,9% - для здійснення експортно-імпортних операцій. Обсяги кредитів банків в інвестиційну діяльність позичальників та фінансовий лізинг залишаються на низькому рівні - 5,7% від загального обсягу кредитного портфеля.

Говорячи про причини невисокої інвестиційної активності українських банків, фахівці вказують на зависокі процентні ставки за банківськими кредитами, що робить інвестиційні кошти дорогими і недоступними для більшості потенційних користувачів довгострокових кредитів. Так, середньозважені процентні ставки банків за кредитами суб'єктам господарювання на інвестиційну діяльність у грудні минулого року становили: у національній валюті - 18,7%, в іноземній валюті - 12,5% 3.

З метою стимулювання процесів кредитування реального сектору. У т.ч. довгострокового, НБУ у 2008 році неодноразово знижував облікову ставку - з 12,5 до 7%. Також відбувалося подальше зменшення нормативів обов'язкового резервування: при загальній диференціації нормативів від 0% до 12% середній норматив резервування наприкінці 2008 року становив 7,9% (на початку року - 13%). Було також скасовано резервування за довгостроковими депозитами фізичних та юридичних осіб, що сприяло поліпшенню структури залучених банками коштів унаслідок зростання частки довгострокових депозитів. Крім того, у грудні 2006 року НБУ дозволив зараховувати 50% готівки в касах банків для покриття обов'язкових резервів.

Такі заходи дали змогу підвищити ліквідність банківської системи, розширивши ресурсну базу банків. Втім, результати діяльності банківської системи у 2007-2008 роках засвідчують, що вирішальний вплив на рівень процентних ставок за кредитами мають ринкові чинники, адже основна проблема полягає у ризиках, які закладаються банками у ціну кредитів. Негативна дія цих чинників посилюється через недосконалість законодавчої бази. Насамперед у частині захисту прав та інтересів кредиторів. Зниження облікової ставки НБУ, нормативів обов'язкового резервування хоча і вплинули на темпи приросту кредитних вкладень в економіку та зниження їхньої вартості (за 2006 рік із 27,4% до 19,5%), проте вони не стали домінуючими чинниками, під впливом яких відбувається зменшення ціни кредитних ресурсів.

Зниження ризику кредитно-інвестиційних операцій є запорукою позитивної ролі банків у інвестиційному забезпечення економічного розвитку.

Надзвичайно актуальною проблемою у контексті активізації інвестиційних вкладень банків є зміни у податковому законодавстві, оскільки надмірне податкове навантаження підштовхує позичальників користуватися схемами мінімізації податкових зобов'язань, приховуючи при цьому реальні показники діяльності й спотворюючи фінансову та бухгалтерську звітності. Така фальсифікація суттєво ускладнює адекватне оцінювання банками фінансового стану позичальників та пов'язаних із цим ризиків, що відбивається на обсягах довгострокового кредитування й ціні кредитних ресурсів.

Проблеми активізації інвестиційної діяльності українських банків пов'язані ще й із джерелами коштів для надання інвестиційних кредитів. Сьогодні вільний кредитний ресурс банківської системи оцінюється у 1,5-3 млрд. грн. Переважна більшість українських банків об'єктивно не в змозі самостійно кредитувати значних інвестиційних проектів: відношення регулятивного капіталу українських банків до ВВП становить близько 4,3%. Станом на 01.10.2008 року у 8 найбільших банках зосереджено 54,3% загальних пасивів та 33,6% балансового капіталу банківської системи 43.

У минулорічному огляді видання The Banker «1000 найбільших банків світу» Промінвестбанк (найбільший український банк за балансовим капіталом) посідає 980-ту сходинку. Вище від Промінвестбанку у цьому списку перебувають 13 російських, 11 польських, 5 чеських, 2 словацьких, 2 узбецьких банки 4. У списку 100 найбільших за розміром капіталу банків Центральної та Східної Європи і Казахстану за підсумками 2005 року, що їх оприлюднило агентство Standard&Poor's, лише 4 українських банки - ПУМБ (84-та сходинка), Приватбанк (86-та), Укрсоцбанк (89-та) та «Аваль» (96-та). Промінвестбанку не було у рейтингу через невідповідність звіту стандартам агентства. Список очолювали 2 російських банки - Сбербанк РФ та Внешторгбанк, а загальна кількість російських банків у рейтингу була 29 51. Така ситуація з українськими банками відображає тенденцію інтенсивніших темпів розвитку банківських систем Росії, країн Центральної та Східної Європи порівняно з темпами розвитку банківської системи України.

В умовах обмеженого доступу до міжнародних фінансових ресурсів (і держави, і підприємств, і банків) та низького рівня прямих іноземних інвестицій на душу населення в Україні саме внутрішній ринок капіталу повинен стати одним із найважливіших джерел інвестування економіки.

Основним фінансовим ресурсом розширеного відтворення є, як відомо, національні заощадження. Як переконує світова практика, для досягнення усталених темпів щорічного зростання ВВП (3-4%), норма чистих заощаджень має бути, як мінімум, 7-8%. В Україні й тепер є серйозні труднощі для досягнення таких показників, пов'язані насамперед із низьким рівнем доходів переважної більшості громадян. За рівнем частки ВВП на душу населення Україна упевнено посідає одне з останніх місць серед країн СНД, не кажучи про країни Центральної та Східної Європи.

У найближчій перспективі без реформування пенсійної та податкової систем розраховувати на те, що заощадження населення стануть потужним джерелом інвестицій, немає підстав. У цьому переконали й події 2008 року, коли відбулося зростання обсягу вкладів населення відносно номінального ВВП до 8,6% (у 2007 році 5,5%), але в умовах несприятливого інвестиційного клімату таке збільшення заощаджень адекватно не трансформувалося у нарощування інвестицій в основний капітал.

Нині головним ресурсом для банків є кошти суб'єктів господарювання: станом на 01.10.2008 року їхня питома вага у загальних пасивах банків становила 37,6%, на другому місці - вклади фізичних осіб - 33,1% 4. Тенденція до збереження цього розриву зберігається, що у світовій практиці є своєрідним нонсенсом, оскільки ознакою цивілізованості банківської системи є переважання обсягу вкладів населення, і саме цей сегмент визначальний у розвитку банківського бізнесу.

Стимулюванню довгострокових кредитів банків в економіку сприятиме запровадження пільгового оподаткування прибутку банків у частині доходів, отриманих від довгострокових вкладень.

На нинішньому етапі кардинального оновлення потребує набір стимулів для інтеграції фінансового і промислового капіталів. Як переконує світовий досвід, ефективними стають переважно ті інвестиційні проекти, які ініціюються банками, а не групою промислових підприємств, навіть потужних. Участь банку в інвестиційному підживленні промислового підприємства автоматично надає привабливості такому підприємству. У розвинених країнах для реалізації значних інвестиційних проектів створюються банківські пули та консорціуми.

Закон України «Про промислово-фінансові групи» передбачає збереження чинних технологічних зв'язків у промисловості та применшення ролі банківського капіталу 1. За нормами цього закону банк у складі ПФГ - вторинне явище. Зокрема, законом передбачено, що у складі промислово-фінансової групи може бути тільки один банк або фінансово-кредитна установа, причому банк не може бути головним підприємством групи. Тим часом світовий досвід переконує, що подолання інвестиційної кризи можливе за умови концентрації капіталу як шляхом злиття банків, так і шляхом утворення об'єднань банківського і промислового капіталів.

2.3. Особливості інвестиційної діяльності та аналіз виконання інвестиційних операцій банку “Надра”

Банківські інвестиції виступають одним з основних додаткових джерел ресурсів, за допомогою яких потенційні інвестори формують або збільшують власний реальний інвестиційний платоспроможний попит з метою урівноваження його з інвестиційною пропозицією. В такому контексті доцільно говорити про характер, умови та параметри участі комерційного банку в загальному інвестиційному процесі шляхом виконання останнім на інвестиційному ринку як посередницьких функцій, так і власної участі за рахунок особистого доходу, в реальному та фінансовому секторах, що дозволяє заперечити підходи до характеристики інвестиційної діяльності банків, які звужують її діапазон до кількох видів операцій, переважно у сфері фінансового інвестування, зокрема виключно до операцій з цінними паперами, а у сфері реального інвестування - до довгострокового інвестиційного кредитування. В роботі у зв'язку з цим досліджені різноманітні питання банківських інвестиційних операцій.

У напрямі реального інвестування досліджено основні параметри діяльності банків у сфері внутрішніх і зовнішніх інвестицій. У контексті банківського зовнішнього реального інвестування кінцевим об'єктом отримання інвестиції, незалежно від її форми, виступає суб'єкт господарської діяльності (в окремих випадках, як то при споживчому кредиті на інвестиційні цілі, фізична особа), з боку якого формується інвестиційна пропозиція за рахунок наявної потреби у вкладеннях капіталу у відтворення основних фондів, в інноваційні нематеріальні активи, у приріст запасів товарно-матеріальних цінностей та в інші об'єкти інвестування, безпосередньо пов'язані зі здійсненням виробничо-комерційної (операційної) діяльності. В єдності цих напрямів формується інвестиційна діяльність банку, у рамках якої останній може бути інвестором або інвестиційним кредитором, у межах яких здійснювані банком операції можна поділити на інвестиційні, позиково-інвестиційні та позикові. Чільне місце в зовнішній інвестиційній діяльності комерційного банку належить інвестиційному (незалежно від термінів) кредитуванню.

Враховуючи, що інвестиційна діяльність банку - явище досить складне і багатогранне, межі якої з посиленням тенденцій до універсалізації, урізноманітнення структурно-організаційних форм функціонування банківської системи, загострення конкуренції у сфері банківських послуг постійно розширюються, набуваючи нових якісних ознак, уточнено поняття інвестиційного банківського продукту, виявлено його специфічні ознаки, якими, зокрема, визначено: інвестиційний банківський продукт з точки зору економічного змісту операцій передбачає поєднання активних та пасивних операцій, несумісний з операціями, які мають спекулятивний характер (у даному випадку йдеться не про термін здійснення таких операцій, а про їх характер), органічно поєднує елементи унікальності та універсальності, здатності до видозмінення форм реалізації відповідно до трансформації вимог і параметрів інвестиційного ринку. В процесі управління інвестиційним продуктом банк забезпечує вирішення таких питань як збільшення та диверсифікація джерел формування власної дохідної бази, зменшення ризиків та підвищення на цій основі фінансової стійкості, забезпечення присутності на найбільш динамічних ринках, утримання раніше зайнятої ринкової ніші та закріплення на нових сегментах інвестиційного ринку, розширення клієнтурної мережі за рахунок урізноманітнення пропозиції та підвищення рівня привабливості видів послуг, які надаються клієнтам, що в умовах загострення конкуренції у сфері банківських послуг ставить перед банками завдання опрацювання адекватних, відповідно до природи змін, стратегій поведінки на ринку, оптимізації кредитного та інвестиційного портфелів, сприяючи цим підвищенню рівня привабливості банківської системи для потенційної клієнтури та інтегрованості її в якості однієї з провідних ланок у загальний ланцюг безперервного процесу суспільного відтворення.

У системі аналізу макроекономічного середовища інвестиційної діяльності банку найбільший інтерес представляє оцінка: тенденцій соціально-економічного розвитку країни, які дають уяву про формування загальних потенційних можливостей для інвестиційної активності суб'єктів ринку з точки зору їх поведінки як споживачів інвестицій, так і інвесторів; ситуації, що сформувалася безпосередньо в інвестиційній сфері, в тому числі під впливом макроекономічної динаміки, з чого можна зробити висновок про характер зміни поведінки на інвестиційному ринку усіх його учасників, які одночасно виступають у ролі інвесторів та об'єктів інвестування; умов, що визначають можливості формування ресурсної бази банку, а також безпосередньо інвестиційної діяльності в реальному та фінансовому секторах.

У контексті аналізу умов, що забезпечують процес формування інвестиційних ресурсів, досліджено динаміку їх основних джерел, чільне місце серед яких належить заощадженням населення, виявлено, що з боку банку зацікавленість в інвестиційному кредитуванні, передусім реального сектору економіки в перехідний період, особливо на його початковому етапі, досить низька внаслідок дії ряду негативних чинників.

Лише на останніх етапах трансформаційного періоду по мірі зміцнення банківської системи, відносної макроекономічної стабілізації спостерігається певна лібералізація політики регулювання банківської системи, що позитивно позначається на підвищенні активності її суб'єктів на інвестиційному ринку, в тому числі і в реальному секторі. Ринок внутрішніх державних запозичень втрачає свої позиції і використовується переважно в частині підтримання необхідного рівня ліквідності обмеженого кола, передусім крупних, банків. Неефективна структура власності виступає одним з головних чинників, що гальмують розвиток фондового ринку, який у перехідний період залишається вузьким і малопривабливим. Корпоративні цінні папери найменш прибуткові і найменш ліквідні, в основному через фінансову нестабільність їх емітентів.

У напрямі диверсифікації інвестиційної діяльності банків набувають стійкого розвитку різноманітні схеми інвестування реального сектора. Водночас, не зважаючи на певне здешевлення кредитних ресурсів банків, для більшості суб'єктів, що формують інвестиційну пропозицію в реальному секторі, вони залишаються дорогими. Пасивність банків щодо зниження ціни кредитних ресурсів зумовлена значною мірою цілком об'єктивними причинами: зростає конкуренція на ринку залучення коштів населення, що вимагає встановлення високих депозитних ставок по вкладах фізичних осіб; збереження привабливості банківських вкладів як джерела особистих збережень населення можливе лише за умови перевищення розміру ставок по вкладах над реальним, а не офіційним, рівнем інфляції; слабкий фінансовий стан інвесторів-позичальників банківських кредитів створює підвищене ризикове середовище, що суттєво ускладнює проведення ефективного ціноутворення.

Низький рівень реальної інвестиційної пропозиції, зумовлений неплатоспроможністю суб'єктів її формування, а також повільний процес формування необхідної законодавчої бази та загальна відсутність чітких параметрів інвестиційної політики стримують процес участі банків у операціях фінансового лізингу, кредитування під заставу нерухомості, факторингу, гарантійних і трастових операціях, операціях по управлінню страховими коштами, закумульованими в процесі запровадження системи страхової медицини, страхування пенсій, активізації участі у створенні та в роботі промислово-фінансових груп, банківських холдингів, об'єднань, консорціумів.

Водночас можна констатувати, що в реальному секторі в останній час посилилась орієнтація на середньо- та довгострокове кредитування економіки, обсяги якого зростали вищими темпами, ніж короткострокового, що забезпечило поліпшення строкової структури кредитів у напрямі збільшення частки довгострокової складової, запроваджено низку нововведень, спрямованих на поліпшення умов доступу інвесторів до кредитних ресурсів банків, зокрема завдяки застосуванню механізмів часткової компенсації ставок за кредитами банків, що надаються підприємствам агропромислового комплексу, а також рефінансування Національним банком України банків, які здійснюють довгострокове кредитування інноваційно-інвестиційних проектів. Певні перспективи простежуються щодо ринку корпоративних цінних паперів з числа вже реформованих структур.

При цьому зроблено висновок, що офіційна банківська статистика представлена обмеженим і нестабільним переліком даних, які не дозволяють зробити всебічні оцінки дійсного стану банківського інвестування в реальному секторі, що змушує вдаватися до різних способів оцінок такої діяльності, зокрема на основі аналізу довгострокового кредитування банками економіки, яке, з точки зору багатьох дослідників, саме і представляє банківські інвестиції; показника „кредити в інвестиційну діяльність”, який суттєво звужує її зміст, зважаючи на сформульовані нами підходи до суті та природи діяльності банків (передусім щодо інвестиційного кредитування) в інвестиційній сфері.

Комплексний аналіз стану інвестиційної діяльності банків у реальному та фінансовому секторах здійснено в тісному взаємозв'язку із загальною оцінкою обсягів і структури активів банків, їх кредитно-інвестиційних портфелів як загалом по банківській системі країни, так і в розрізі груп банків і територій у залежності від рівня їх інвестиційної привабливості. Виявлено, що нині всього 5,2% банків (найбільших за розміром капіталу) формують 50,6% сукупних активів банківської системи України, майже 48% сукупного кредитного портфеля та майже 65% портфеля цінних паперів. По мірі зменшення розміру банку відбувається суттєве зменшення обсягів активів, кредитних операцій та операцій з цінними паперами в розрахунку на 1 банк. Про значну деформовану структуру кредитно-інвестиційного портфеля українських банків (значно через нерозвиненість фондового ринку) свідчить низька частка портфеля цінних паперів у сукупних активах. Малі банки кошти в цінні папери практично не інвестують, непривабливі для них практично всі види цінних паперів і, передусім, державні облігації. Останні є об'єктом інвестування практично 1-ї групи банків, частка яких у портфелі цінних паперів становить 67,1%, за обсягом же державних облігацій у розрахунку на 1 банк перша група у 10400 разів перевищує 4-ту групу.

Висока питома вага кредитного портфеля в сумарних активах банку може бути результатом низької якості цього портфеля, в структурі якого висока частка належить сумнівним і безнадійним кредитам тощо, що характерно для першої групи банків (за обсягом) та третьої (за часткою), що свідчить про досить ризиковану діяльність її представників на кредитному ринку. В умовах посилення конкуренції на інвестиційному ринку актуалізується проблема розробки ефективних інвестиційних стратегій комерційного банку, чільне місце в системі інструментів якої належить системі маркетингового забезпечення, застосування якої дозволило сформулювати цільову функцію банку - максимізацію власної частки в диверсифікованих сегментах інвестиційного ринку з одночасним збільшенням прибутковості інвестицій, а також відповідні їй типи стратегій першого рівня - стратегії підвищення ділової активності, який передбачає проникнення на нові продуктові та територіальні ринки, диверсифікацію та розширення пропозиції інвестиційних продуктів у традиційних сегментах інвестиційного ринку, проникнення на існуючі та нові ринки з інвестиційними продуктами ринкової новизни, та стратегій другого рівня - стратегії розвитку ринку (прагнення розширення ринку збуту інвестиційних продуктів за рахунок створення нового ринку або ринкових сегментів), стратегії розробки інвестиційного продукту (створення принципово нових або ж модифікація наявних продуктів та їх реалізація на існуючих ринках і ринкових сегментах), стратегії диверсифікації (виведення на новий ринок нового продукту), стратегії проникнення на ринок (розширення сфери впливу за рахунок виведення на ринок тих же продуктів, що пропонуються конкурентами).

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ БАНКІВСЬКИХ ІНВЕСТИЦІЙ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

3.1 Концептуальні підходи до управління банківського інвестиційного портфеля

Сучасний український ринок цінних паперів ще дуже молодий - основні його суб'єкти - банк, фондові біржі, інвестиційні компанії - сформувались до середини 90-х років. Але й за минулий, відносно короткий час він пройшов значний шлях. Сьогодні на ньому представлені практично всі типи цінних паперів - акції, облігації, векселі, які випускаються різними емітентами - державними і муніципальними органами влади, акціонерними компаніями. Розвиток українського фондового ринку вимагає можливості застосування наукових методів його дослідження і підготовки рішень за конкретними операціями.

Один із найважливіших напрямів роботи на ринку цінних паперів - портфельні інвестиції. Портфелі формують як великі інвестори - банки, інвестиційні компанії, так й інвестори з невеликими обсягами вкладів - юридичні і фізичні особи, які бажають розмістити тимчасово вільні грошові кошти. У цьому випадку вони здебільшого користуються послугами професійних учасників ринку цінних паперів. На формування портфеля цінних паперів звертається велика увага як в економічній теорії, так і в практичній роботі учасників фондового ринку.

Поняття “портфельне інвестування” декілька років тому міцно увійшло в наш фінансовий лексикон. Вважається, що можливості проведення портфельних інвестицій свідчать про зрілість ринку, і це цілком справедливо. Ще на початку 90-х років полеміка про методи портфельного інвестування була суто теоретичною. Безумовно, існували банки і фінансові компанії, які брали кошти клієнтів у довірче управління, але лише набагато з них переходили до портфеля як складного фінансового об'єкта.

Банківські інвестиції в ліквідні цінні папери виконують ряд важливих функцій у питаннях внутрібанківського управління. Ці цінні папери забезпечують додаткове, відмінне від кредитів, джерело доходів, яке особливо важливе для керівництва та акціонерів банку, коли доходи від наданих позик знижуються. Інвестиції банку в цінні папери також є джерелом ліквідності і для обмеження обсягу готівкових резервів, а також запозичення на грошовому ринку у випадку необхідності вилучення депозитів або для задоволення інших насущних потреб у фінансах. Вкладання у цінні папери допомагають зменшити податкові зобов'язання банку шляхом інвестицій у папери, звільнені від оподаткування. Придбання високодохідних цінних паперів дозволяє компенсувати високий ризик кредитного портфеля.

Банки активізуються на фондовому ринку шляхом створення дочірніх фінансових компаній і безпосередньо беруть учать в інвестиційних і брокерських фірмах. Більшість банків активно надає своїм клієнтам консалтингові послуги з широкого кола питань, які пов'язані з інвестуванням капіталу в ті чи інші фінансові активи. Консультаційне обслуговування опирається на висококваліфікований персонал, внутрішню інформаційну систему банків і на багаторічний досвід роботи на фінансових ринках. Усе це дозволяє проводити глибокий аналіз співвідношення між доходами і ризиком різних активів і складати для клієнтів алгоритми купівлі і формування портфеля цінних паперів з урахуванням динаміка їх дохідності.

Здійснюючи інвестиції на ринку цінних паперів, банки формують власні або клієнтські портфелі цінних паперів. Інвестиційний портфель банку - це, набір цінних паперів, які придбані для отримання доходів і забезпечення ліквідності. Управління портфелем полягає у підтримці рівноваги між ліквідністю і прибутковістю.

Формування інвестиційного портфеля банку здійснюється у певній логічній послідовності. Визначимо три основні етапи інвестиційного процесу

1) вибір інвестиційної політики;

2) аналіз ринку цінних паперів;

3) формування портфеля цінних паперів.

Однак у концепції формування інвестиційного портфеля, повинні знайти своє відображення такі питання

Визначення основних цілей інвестиційної політики, необхідності і доцільності портфельних інвестицій. На даному етапі визначаються цілі і стратегія інвестиційних операцій з урахуванням сформованих умов інвестиційного капіталу і кон'юнктури фондового ринку.

Визначення термінів придбання і зберігання цінних паперів у портфелі. На даному етапі інвестор визначає свій інвестиційних горизонт, тобто проміжок часу, на який розповсюджується його стратегія і щодо якого оцінюються результати інвестиційного процесу.

Визначення видів цінних паперів, із яких планується сформувати портфель; критерії якості відбору фінансових інструментів. На даному етапі інвестор аналізує інформацію на фондовому ринку, оцінює економічну кон'юнктуру і прогнози на майбутнє. Цей етап можна назвати інвестиційним аналізом, бо його мета - у попередньому відборі інвестиційних активів, як інвестор вважає гідними своєї уваги.

Визначення структури інвестиційного портфеля і його складових частин. Тут визначаються інвестиційні ліміти, які використовуються для ефективних інвестицій у сегменти фінансового ринку. Визначається значення кореляції між складовими частинами портфеля, а також розділяються принципи оптимізації пропорцій формування інвестиційного портфеля за основними його видами з урахуванням обсягу і структури інвестиційних ресурсів. Інвестор оцінює вільні ресурси, які повинні відігравати роль інвестиційного капіталу.

Визначення класифікації і принципів створення інвестиційного портфеля (агресивний, поміркований, консервативний).

Диверсифікація складових частин портфеля. Визначення принципів диверсифікації і кількісних характеристик.

Формування механізмів страхування від ризику. Особливості роботи з похідними цінними паперами.

Схеми управління інвестиційним портфелем.

Оцінка дохідності, ризику і ліквідності інвестиційного портфеля, який проектується.

Податкове планування, оптимізація оподаткування операцій з цінними паперами і доходів від інвестиційної діяльності.

Юридичні питання.

Кінцева оптимізація структури інвестиційного портфеля за встановленими критеріями дохідності ризику і ліквідності.

Крім зазначених вище пунктів, особливим чином аналізуються питання, пов'язані з бухгалтерським обліком, аналізом курсових виграшів і втрат, а також ведення архіву матеріалів про фінансовий стан емітентів.

Усі операції, пов'язані з формуванням й управлінням інвестиційним банківським портфелем, повинні ґрунтуватись на фундаментальному аналізі фондового ринку і фінансових інструментів. Допомогу у проведенні такого аналізу можуть надати спеціальні інформаційні мережі і комп'ютерні програми. Наприклад, система оптимізації інвестиційного портфеля “Money Maher 2.0”. На основі сучасної теорії інвестування “Money Maher” с пакетом оптимального управління інвестування, який розрахований на спеціалістів інвестиційних компаній, фондів, бірж, банків, пенсійних фондів, страхових компаній, аналітичних і консалтингових фірм.

При розробці своєї інвестиційної стратегії банк може дотримуватися наступної класифікації і формувати інвестиційних портфель за

обє'ктами

а) у цінні папери;

б) у паї і часткову участь;

в) у дорогоцінні метали;

г) у нерухомість та інші активи.

термінами

а) короткотермінові інвестиції;

б) середньотермінові інвестиції;

в) довготермінові інвестиції.

Під короткотерміновими інвестиціями потрібно розуміти вкладання капіталу на період не більше одного року (наприклад, купівля ОВДП із терміном погашення 1-3 місяці). Подібні інвестиції мають, переважно, спекулятивний характер або спрямовані на підтримання ліквідності. До середньотермінових інвестицій можна віднести вкладання на термін від декількох місяців до одного року. Довготермінові інвестиції можна трактувати як вкладання капіталу та термін понад рік.

цілями вкладів

1) а) прямі інвестиції (їх ціль - забезпечити пряме і безпосереднє управління обєктами інвестицій);

2) б) портфельні інвестиції - вкладання у портфелі цінних паперів або інші активи з метою отримання доходів у формі процентів (дивідендів) і в результаті підвищення курсової вартості цінних паперів, при цьому вкладання не переслідують мети забезпечити пряме і безпосереднє управління об'єктом інвестицій.

Під прямими інвестиціями потрібно розуміти безпосередню участь інвестора при виборі об'єкта інвестування коштів. Пряме інвестування здійснюють, в основному, підготовлені інвестори, які мають достатньо точну інформацію про об'єкт інвестування і добре обізнані з механізмом інвестування. Якщо прямі інвестиції мають форму вкладів у цінні папери, то, як правило, ними забезпечується контрольний пакет акцій або інша форма контрольної участі.

Портфельні (непрямі) інвестиції здійснюються у формі створення портфелів цінних паперів, які належать різним емітентам і не забезпечують контрольну участь і пряме управління об'єктом інвестицій. Мета портфельних інвестицій (на відміну від прямих) - отримання прибутків від зростання курсової вартості портфеля, від створення ними стабільних грошових потоків (дивідендів, процентів) при диверсифікації ризику (прямі інвестиції, пов'язані з концентрацією ризику на одному або декількох об'єктах).

Види портфельних інвестицій банку визначаються характером інвестиційної політики, якої дотримується банк, і, відповідно, характером сформованого ним портфеля.

Описуючи різницю між прямими і портфельними інвестиціями, зазначимо, що прямі інвестиції - це сфера діяльності стратегічних інвесторів. Такі інвестори, як правило, не зацікавлені в отриманні доходу безпосередньо на фондовому ринку. Сфера їх фінансових інтересів пов'язана з контролем власності. Намагаючись її зберегти, вони не обмежують період інвестування у придбаний ними пакет акцій конкретним терміном. Стратегічні інвестори намагаються отримати власність, заволодівши контролем над акціонерним товариством, і розраховують отримати дохід від використання цієї власності, який, безумовно, буде перевищувати дохід від простого володіння акціями. Крім цього, стратегічні інвестори можуть ставити своїм завданням розширення сфери впливу і придбання контролю при перерозподілі власності.

Основні чинники, які впливають на масштаби інвестиційної діяльності банку і вибір інвестиційної політики

1) етап життєвого циклу банку (етапи створення, швидкого і стійкого зростання, стабілізації, сповільнення зростання і поступове припинення діяльності);

2) загальний тип поведінки і політика банку на ринку (консервативний, поміркований або агресивний), види і масштабність цілей, які ставить перед собою банк, а також стратегія його розвитку;

3) розміри банку і мережі його відділень (міжрегіональна або регіональна мережа);

4) готовність банку йти на значні затрати, які не принесуть прибутку в найближчому майбутньому (інвестиційні операції вимагають дорогого ресурсного та інформаційного забезпечення).

При впливі на інвестиційну політику необхідно враховувати ряд обмежень.

По-перше, структура пасивів банку, а саме питома вага зобов'язань по залучених коштах на розрахункові рахунки організацій і на вклади до запитання, може не дозволити банкові використовувати “короткі” пасиви для ефективних інвестицій. Банку можуть бути невигідні довготермінові інвестиції, як це відбувалося в 1991-1995 рр. (високий рівень інфляції, менша ризикованість і велика прибутковість операцій з валютою і з короткотерміновими державними паперами).