Аналіз системи недержавного пенсійного забезпечення України, зокрема, на основі даних Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, показує таку динаміку розвитку. Аналіз звіту «Підсумки діяльності недержавних пенсійних фондів за 2008 рік» свідчить, що спостерігалося зростання кількості пенсійних фондів та їх учасників, а також збільшення обсягів активів НПФ. Станом на 31.12.2008 р. у Державному реєстрі фінансових установ містилась інформація про 110 недержавних пенсійних фондів (з них один НПФ, що реорганізується), що на 14 фондів більше від показника кінця попереднього року (96 НПФ). При цьому в Україні функціонувало 50 адміністраторів НПФ.

Структура недержавних пенсійних фондів за видами була такою: 86 (78,9% від загальної кількості) - відкриті фонди; 14 (12,8%) -корпоративні фонди; 9 (8,3%) - професійні фонди. У 2008 р., порівняно з 2007 р. відбулося зростання основних показників діяльності недержавних пенсійних фондів. Зокрема, пенсійні внески зросли на 148,7% до 582,9 млн. грн.. При цьому внески від юридичних осіб зросли на 152,6% до 556,8 млн. грн., від фізичних осіб - на 85,7% до 26 млн. грн., а від фізичних осіб-підприємців - на 150% до 0,1 млн. грн.. Кількість учасників недержавних пенсійних фондів за укладеними пенсійними контрактами зросла на 73,1% до 482,5 тис. осіб. За останні чотири роки цей показник зріс майже на 450% [59, 109].

Але вже на кінець 2009 р. в Україні було зареєстровано 109 недержавних пенсійних фондів (НПФ), 74 з яких вели реальну роботу. У цих НПФ працювали 49 адміністраторів, 36 з яких отримали відповідну ліцензію. Учасниками НПФ наприкінці 2009 р. були 485 тис. 703 особи, які вклали за 9 міс. 2009 р. в НПФ 88,6 млн дол. США. При цьому активи НПФ за 9 місяців 2009 р. становили 99,8 млн дол. США [59, 118].

Як свідчить статистика, кризові явища мали наслідки і для недержавних пенсійних фондів. Тому Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України видала ряд розпоряджень про тимчасові заходи щодо стабілізації діяльності недержавних пенсійних фондів з метою мінімізації наслідків впливу фінансово-економічної кризи, забезпечення стабільності та надійності функціонування системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні та захисту інтересів учасників недержавних пенсійних фондів.

Огляд останніх досліджень компанії Price-waterhouseCoopers показує, що кризові явища в пенсійних системах - одна з основних економічних і політичних проблем не тільки в Україні, а й у США та в європейських країнах. За словами представників компанії Allianz Global investors та німецької консалтингової компанії Heubeck Feri, класичні збалансовані портфелі, або портфелі з багатьма різними видами активів, не змогли захистити пенсійні фонди від нинішньої кризи і їх необхідно переглянути. Крім того, експерти погодилися, що необхідно посилити регулювання й адаптувати системи управління ризиками до умов, що постійно змінюються. Значна нестабільність та взаємозв'язок таких умов «виявилися черговими непоміченими досі ризиками, на які потрібно спрямувати належні заходи з управління» [59, 361].

Результати опитування 63 фондів у Європі та США, проведеного консультаційною компанією Bfinance, свідчать, що пенсійні фонди переглядають результати роботи менеджерів та склад портфелів у контексті наслідків кризи: 27% респондентів відповіли, що планують збільшити частку інвестування в нерухоме майно. Фонди розділилися щодо інвестування в акції: 27% планують збільшити частку такого інвестування, а 21% - зменшити, 13% респондентів сподіваються збільшити інвестування в інструменти з фіксованою дохідністю, а 22% - навпаки, скоротити. Лише 8% фондів планують інвестувати більше у хедж-фонди. Понад дві третини опитаних фондів ретельно наглядають за управлінням своїми активами: вони вже включили своїх управляючих активами до переліку компаній, які потребують особливої уваги, або вже перевірили компанії з управління активами [7, 128].

Отже, світова фінансова криза внесла свої корективи в діяльність недержавних пенсійних фондів. В Україні, зважаючи на всі назрілі проблеми, є гостра потреба у створенні життєздатного та ефективного механізму проведення пенсійної реформи в цілому, яка б охопила всі складові системи: як структуру Пенсійного фонду, так і недержавні пенсійні фонди.

Можливості системи недержавного пенсійного забезпечення для розв'язання проблем пенсійного забезпечення населення ще не вдалося реалізувати повною мірою. До перешкод, що стоять на шляху ефективного розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення на сучасному етапі, слід віднести наступні:

- низький рівень роз'яснювальної роботи щодо змісту та ролі системи накопичувального пенсійного забезпечення у суспільстві та недостатність її фінансування. Населення здебільшого є не поінформованим про концепцію пенсійної реформи в Україні та значення у ній системи недержавного пенсійного забезпечення, що гальмує подальший її розвиток;

- низький рівень довіри населення до нового фінансового ринку як споживача його послуг;

- недосконалість нормативно-правової бази з питань НПЗ. Сьогодні існує нагальна потреба в опрацюванні та удосконаленні нормативної бази системи НПЗ, зокрема стосовно повноцінного функціонування у системі НПЗ банків та страхових компаній;

- неефективність системи тарифів оплати послуг адміністратора. Система нарахування винагороди адміністраторам не стимулює якісну роботу з обслуговування учасників НПФ, особливо на етапі виплат. Це робить діяльність з адміністрування економічно непривабливою, що може негативно вплинути на якість та ефективність системи;

- невирішеність питань стосовно оподаткування та надання податкових пільг у системі недержавного пенсійного забезпечення;

- неефективна діяльність фінансового ринку. Досить складною і проблематичною залишається процедура доступу недержавних пенсійних фондів до зовнішніх фінансових ринків, тобто до іноземних інвесторів, про що свідчить те, що в інвестиційних портфелях недержавних пенсійних фондів практично відсутні іноземні цінні папери;

- низький рівень дохідності пенсійних активів;

- недостатня зацікавленість роботодавців у фінансуванні недержавних пенсійних програм для працівників;

- низький фінансовий рівень спроможності громадян брати участь у системі недержавного пенсійного забезпечення;

- обмежений вибір фінансових інструментів, придатних для інвестування в них пенсійних коштів, внаслідок відставання розвитку ринку капіталу від потреб інституційних інвесторів;

- наявність декількох контролюючих органів.

Закон України «Про недержавні пенсійні фонди» визначає недержавний пенсійний фонд як юридичну особу, створену роботодавцем, яка має право провадження діяльності з недержавного пенсійного забезпечення. Як вже зазначалося нами вище, недержавні пенсійні фонди можуть бути відкриті (доступні для усіх суб'єктів) або закриті (корпоративні), при чому, останні - як добровільні, так і обов'язкові. Професійні пенсійні системи (пенсійні системи, які формуються за ознакою належності їх суб'єктів до певної професійної групи) можуть реалізовуватись лише через корпоративні пенсійні фонди, які створюватимуться роботодавцем або групою роботодавців з метою додаткового пенсійного забезпечення громадян, які перебували у трудових відносинах з цим роботодавцем за певною професійною ознакою [30, 32].

С.Сивак вважає, що кардинальним вирішенням проблеми пільгових пенсій є їх переведення в систему недержавних пенсійних фондів, які утворюватимуться за професійною ознакою. Це, по-перше, посилить відповідальність роботодавця за створення безпечних умов праці, які б запобігали передчасній професійній непрацездатності працівників і, відповідно, виникненню у них права на пільгове пенсійне забезпечення за його рахунок, і по-друге, звільнить державний Пенсійний фонд від виплат за пільговим пенсійним забезпеченням, що позитивно вплине на рівень забезпечення всіх пенсіонерів, а також дозволить економічно обгрунтувати тарифи страхових внесків окремо для кожної професійної пенсійної системи. Правовою підставою проведення такої реформи є закріплений законодавцем принцип повної відповідальності власника за створення безпечних та нешкідливих умов праці [51, 119-121].

Найбільш проблемним, мабуть, буде пільгове пенсійне забезпечення в тих сферах, де шкідливі та небезпечні рівні професійних ризиків залежать від майбутнього технічного удосконалення і роботодавець об'єктивно не може повністю їх усунути. Можливо відповідальність за пільгове пенсійне забезпечення таких професійних категорій слід передбачити в межах державної пенсійної системи.

Відносини в системі недержавного пенсійного забезпечення мають бути договірними, що передбачає добровільну участь і рівність прав суб'єктів цих відносин. Водночас на корпоративні пенсійні фонди покладатиметься обов'язок виплачувати пільгові пенсії у зв'язку з особливими умовами праці, що передбачає поєднання як добровільної, так і обов'язкової участі роботодавця. Всупереч цьому Закон «Про недержавні пенсійні фонди» не встановлює чітких критеріїв розмежування названих двох форм. Обов'язковість професійного пенсійного страхування повинна передбачатися не в рамках цілої економіки, а лише в певних галузях для працівників окремих професій [33, 308].

Створення недержавних пенсійних фондів потребуватиме певних правових гарантій їх надійності, тобто спроможності відповідати за своїми зобов'язаннями перед учасниками та забезпечувати повну реалізацію пенсійних прав громадян. Першою такою гарантією має стати закріплення на законодавчому рівні правової природи фонду як некомерційної організації. Метою його інвестиційної діяльності має бути не збагачення засновників, а реалізація статутних цілей фонду, тобто фінансування пенсійного забезпечення громадян.

Певною гарантією стало б і нормативно-правове регулювання умов та порядку створення недержавних пенсійних фондів: державна реєстрація як самих фондів, так і пенсійних схем, які ними використовуватимуться, а також ліцензування цього виду діяльності. Процедура реєстрації та ліцензування забезпечить реалізацію функцій державного контролю за створенням та діяльністю фондів, що зменшить можливість правопорушень в системі. Слушні й пропозиції економістів щодо необхідності законодавчого закріплення системи економічних нормативів: розміру статутного фонду, норми страхового резервування коштів, мінімального відсотка вкладення активів у державні цінні папери [51, 119-121].

Важливими гарантіями стабільного функціонування системи НПЗ і діяльності пенсійних фондів зокрема, захисту пенсійних заощаджень мають стати:

- розмежування функцій управління пенсійними фондами, управління активами пенсійного фонду та їхнього зберігання між фінансовими установами, що надають відповідні послуги;

- ліцензування фінансових установ у системі НПЗ спеціально уповноваженими державними органами;

- здійснення зовнішнього моніторингу операцій з активами пенсійного фонду та їхнього обліку банківською установою-зберігачем активів пенсійного фонду;

- створення страхового резерву в структурі активів пенсійного фонду для забезпечення виконання зобов'язань перед вкладниками й учасниками пенсійного фонду;

- розміщення активів пенсійного фонду за принципами диверсифікації, відповідального ставлення до інвестування, надійності, ліквідності та прибутковості такого інвестування;

- проведення регулярних незалежних актуарних оцінювань пенсійних фондів;

- закріплення цілковитової відповідальності фінансових установ, котрі надають пенсійним фондам послуги з недержавного пенсійного забезпечення, усім належним їм майном.

Активи пенсійного фонду складаються з власне пенсійних активів, що формуються за рахунок пенсійних внесків і доходу від їхнього розміщення; коштів для забезпечення діяльності пенсійного фонду, які призначені для покриття адміністративних видатків фонду та формуються за рахунок внесків засновників або юридичних осіб, котрі приєднуються до раніше створеного фонду (платники фонду); призначеного для гарантування виконання фондом своїх пенсійних зобов'язань перед учасниками страхового резерву, який формується з частини доходу від розміщення пенсійних активів і коштів для забезпечення діяльності фонду [43, 28-30].

Слід передбачити обмеження на інвестиційну діяльність з пенсійними активами. Це має убезпечити пенсійні заощадження від ризикованих операцій і максимально мінімізувати ймовірність їхньої втрати. Слід визначити й перелік об'єктів інвестування, а також вимоги до диверсифікації, тобто обмеження за напрямами й обсягами розміщення пенсійних активів. Вказані обмеження повинні бути спрямовані на закріплення таких правил інвестування пенсійних активів, які забезпечували б гарантований доход за мінімального ризику вкладень [22, 20].

Умови здійснення пенсійних внесків і виплат мають передбачати широкі можливості вибору для вкладників пенсійних фондів. При цьому вкладником може бути і роботодавець - юридична особа, котра сплачує внески на користь своїх працівників, і будь-яка фізична особа, котра сплачує внески на свою користь, на користь своїх батьків, дітей, подружжя.

Нормативна база повинна надавати й роботодавцеві можливості для сплати пенсійних внесків на так звані солідарні пенсійні рахунки, де обліковуються неперсоніфіковані пенсійні накопичення. Відповідно до умов укладеного таким роботодавцем пенсійного контракту з фондом, після настання пенсійних підстав кошти у визначених обсягах із солідарного рахунку переводяться на персональний рахунок працівника такого роботодавця, з якого безпосередньо здійснюються пенсійні виплати. Існування солідарних пенсійних рахунків дозволяє роботодавцеві створювати нові ефективні стимули для працівників, зокрема, через додаткове заохочення у вигляді пенсійних відрахувань на їхню користь (це - важливий інструмент кадрової політики підприємства). Крім того, солідарні рахунки забезпечують додаткову пенсію для працівників похилого віку, котрі не встигають накопичити достатню суму коштів на персональних пенсійних рахунках, проте зробили вагомий внесок у розвиток підприємства. При цьому наявність солідарного рахунку роботодавця не обмежує працівника в самостійній сплаті пенсійних внесків на свою користь. Особливості сплати роботодавцем пенсійних внесків на солідарні й персональні рахунки можуть визначатися пенсійною програмою, що є складовою колективного договору, укладеного роботодавцем зі своїми працівниками [43, 22-25].

Створення недержавних пенсійних фондів найдоцільніше передбачити у формі неприбуткових юридичних осіб, які за своїми типами поділяються на відкриті, професійні й корпоративні. Критерієм поділу на зазначені типи є коло можливих учасників відповідного фонду за місцем і характером їхньої роботи [52, 159].

Необхідно також більш чітко визначити вимоги до адміністратора пенсійного фонду, компанії з управління активами фонду та його зберігача, порядок їхнього створення та ліцензування, встановити відповідальність за виконання зобов'язань перед пенсійним фондом і його учасниками, порядок ліквідації. Пенсійний фонд будує свої відносини з установами, що надають фінансові послуги, пов'язані з НПЗ, на договірній основі (укладаються відповідно договори про управління пенсійним фондом, управління активами фонду та зберігання його активів). Слід встановити обов'язкове ліцензування діяльності з управління фондом, управління та зберігання активів фонду, окремі вимоги до звітності пенсійного фонду й інших установ, які задіяні в системі НПЗ, а також порядок оприлюднення інформації про їхню діяльність і доступу учасників пенсійного фонду до даних про їхні пенсійні заощадження та діяльність фонду загалом.

Державний нагляд за системою НПЗ доцільно покласти на спеціальний уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Його має бути створено відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Крім того, нагляд за діяльністю компаній з управління та зберігання активів пенсійного фонду мають здійснювати Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку та Національний банк України [47, 166].

У зв'язку з тим, що пенсійні внески є соціально значущими платежами, та з метою уникнення подвійного (подекуди потрійного) оподаткування пенсійних накопичень необхідно запровадити систему податкових пільг для вкладників та учасників пенсійного фонду. Приміром, звільнити від оподаткування пенсійні внески незалежно від того, хто їх робить (для роботодавців - до 25% сукупного оподатковуваного доходу, отриманого працівниками, на користь котрих сплачуються внески; для фізичних осіб - до 25% сукупного оподатковуваного доходу такої особи). При цьому слід реалізувати принцип оподаткування пенсійних виплат учасникам у джерела виплати (це стосується пенсійних фондів, страхових організацій й банківських установ, які здійснюють недержавне пенсійне забезпечення). Також не слід оподатковувати інвестиційний доход, отриманий від розміщення активів пенсійного фонду, та виключити з об'єктів оподаткування податком на додану вартість послуги з управління пенсійним фондом [39, 305].

Підсумувавши вищевикладене можна перерахувати основні недоліки в системі недержавного пенсійного забезпечення.

По-перше це низький рівень обізнаності населення щодо змісту та ролі системи накопичувального пенсійного забезпечення та важливості проведення пенсійної реформи загалом.

По-друге - відсутність довіри до банківської системи та установ банківського типу. Це в свою чергу призводить до того, що певна частка населення зберігає власні заощадження вдома, а не в банківських структурах чи то в накопичувальних фондах, де ці кошти можна було б примножувати, і вони являли б собою потужне джерело інвестицій у вітчизняну економіку.

По-третє - недосконалість правової бази функціонування та розвитку НПФ.

По-четверте - низький рівень стимулювання роботодавця щодо у фінансування недержавних пенсійних програм для своїх працівників.

По-п'яте - низька фінансова спроможність наших громадян. Тобто низький рівень заробітних плат, не завжди задовольняє нагальні потреби людини, не говорячи вже за накопичення на старість.

3.2 Програмні цілі та основні напрямки удосконалення державного регулювання альтернативних форм пенсійного забезпечення

Як ми вже зазначили в другому розділі, система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів. Перший рівень - солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду. Другий рівень - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат. Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення. Перший і другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, а другий та третій рівні - систему накопичувального пенсійного забезпечення [14, 78].

Таке поєднання забезпечує соціальні гарантії та фінансову стабільність пенсійної системи. Адже солідарна та накопичувальна системи підвладні впливу різних ризиків: перша - вразлива щодо демографічних ризиків і досить стійка до інфляційних, друга - навпаки. Реформована солідарна система враховуватиме інтереси малозабезпечених верств населення, а накопичувальна - стимулюватиме до пенсійних заощаджень усіх громадян, особливо з більш високими доходами.

Одним з негативних факторів сучасності є процес зменшення економічно активного населення в Україні. Серйозною є проблема збільшення частки населення похилого віку. Ситуація ускладнюється ще й тим, що молоді люди віком 15-24 років складають значну частку безробітних. Зменшення, а в подальшому зупинка темпів зростання безробіття найбільше відображаються на пенсійному забезпечені. Рівень пенсійного забезпечення при цьому залежить від [14, 121]. :

- ефективності економіки держави (виробництво ВВП на одного зайнятого громадянина);

- співвідношення працюючих і пенсіонерів (демографічний показник);

- частки ВВП, за рахунок якої виплачується пенсія.

Відповідно до цього, для запобігання негативного впливу зменшення демографічного показника принцип солідарності повинен бути доповнений ідеєю самозабезпечення громадянами майбутньої пенсії, що реалізується за правилами страхування.

Для стабілізації солідарної пенсійної системи необхідно [43]:

- підвищити мінімальну тривалість страхового стажу для одержання пенсії за віком з поточних 5 до 15 років;

- вирівняти пенсійний вік для жінок і чоловіків (поступово з кроком 0,5 року протягом 10 років);

- наблизити пенсійний вік до європейських стандартів (65 років) для учасників II рівня пенсійної системи ;

- стимулювати більш пізній вихід на пенсію шляхом підвищення нормативної тривалості стажу з 20/25 років до 30/35 років з одночасним збільшенням коефіцієнта обліку кожного року наднормативного стажу або кожного року від термінування виходу на пенсію;

- звільнити солідарну систему від не властивих для неї виплат (дострокові й пільгові пенсії);

- обмежити максимальний розмір пенсій, що виплачуються з солідарної системи й/або за рахунок коштів державного бюджету;

- здійснювати виплату пенсій за віком для всіх пенсіонерів, які працюють, у розмірах, визначених Законом про обов'язкове пенсійне страхування;

- поступово перерозподіляти частку внеску на пенсійне страхування від роботодавця до працівника;

- визначення умов участі самозайнятих осіб у соціальному страхуванні, відокремлення внеску на соціальне страхування від єдиного податку;

- створення рівних умов індексації пенсій незалежно від закону, за яким призначена пенсія;

- скорочення пільг щодо дострокового виходу на пенсію й зі сплати внесків.

Одним з досягнень і напрямів інтенсивної реалізації заходів щодо реформування державної солідарної системи пенсійного забезпечення в Україні є впровадження системи персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб. Цей процес можна розглядати як здобуток щодо підвищення рівня страхової культури в суспільстві.

Необхідність упровадження зазначеної системи в Україні зумовлена актуальністю переходу до реалізації принципу «пенсію треба заробити». Реалізація цього принципу вимагає прозорості та адекватності як у накопиченні відомостей про пенсійні права застрахованих осіб (перш за все, про заробіток і стаж), так і в застосуванні критеріїв диференціації умов і норм пенсійного забезпечення у процесі призначення пенсій, залежно від результатів праці кожного громадянина та його внесків на пенсійне страхування. Ці критерії стали поштовхом до запровадження системи персоніфікованого обліку внесків [10, 26].

Упроваджена система автоматизованого персоніфікованого обліку забезпечує збір, посилений контроль і накопичення даних про трудовий стаж, заробітну плату та трудові внески від усіх страхувальників за всі періоди, в яких особа підлягала пенсійному страхуванню.

Необхідно зазначити, що поступово сформоване в більшості страхувальників і застрахованих осіб розуміння феномена залежності розміру пенсії від трудового стажу, заробітку та страхового внеску, а також залежності результатів розрахунку пенсій від рівня достовірності відомостей, поданих до системи персоніфікованого обліку, в кінцевому підсумку посилює особисту зацікавленість працівників у своєчасному і повному перерахуванні страхових внесків роботодавцями до Пенсійного фонду України.

На сьогодні процесу запровадження накопичувальної складової (НС) державної системи пенсійного страхування приділяється достатньо уваги як на рівнях владних структур, так і серед профільних спеціалістів. Однак для повноти викладення незайвим вбачається висвітлення основних моментів щодо обґрунтування доцільності та своєчасності реформування пенсійної системи в

Сьогодні в Україні мешкає 13,7 млн пенсіонерів або 28,7% загальної чисельності населення. Тобто практично кожна третя особа у країні - пенсіонер, основним показником якості та рівня життя якого є розмір пенсії. Відтак, загальний рівень життя всього населення країни істотно залежить від рівня життя осіб пенсійного віку. Зростання ж частки цієї категорії в загальній чисельності населення неодмінно призводить до зростання економічної вартості надання підтримки пенсіонерам. Зауважимо, що чисельність платників страхових внесків в Україні складає 17,4 млн [19, 5-6].

Вік населення можна визначити через взаємодію демографічних тенденцій, які характеризують зміни рівня народжуваності та тривалості життя. Наявне на сьогодні в Україні зниження рівня народжуваності скорочує темпи зростання робочої сили, що призводить до скорочення сукупного обсягу продукції та сукупного обсягу заробітної плати в економіці. Одночасно, відносне збільшення тривалості життя, природно, призводить до збільшення навантаження на пенсійну систему в частині виплат.

Серйозність проблем, спричинених означеними тенденціями, не викликає сумніву, оскільки солідарна система сама по собі надзвичайно уразлива до демографічних змін, що викликаються старінням населення, і в результаті чого зменшується співвідношення числа працюючих і кількості пенсіонерів. Більш того, прогноз загальної чисельності платників внесків до системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і пенсіонерів, які отримують пенсії з ПФУ, свідчить про майже невпинне ускладнення ситуації. В нашій державі, де майже 50% доходів знаходяться в «тіні», внаслідок чого ПФУ недоотримує значну частину внесків, воно є особливо гострим.

Найбільш ефективним механізмом регулювання впливу старіння населення на пенсійну систему вважаються так звані системні реформи, які передбачають упровадження накопичувальних підходів, зокрема, застосування пенсійних схем з встановленими внесками, що враховано в основних напрямах загальної стратегії реформування пенсійної системи в Україні через запровадження другого рівня системи пенсійного страхування. Подібні реформи цілком у змозі частково позбавити Державний бюджет від фінансового навантаження, спричиненого старінням населення [24, 140].

Обрана структура оновленої пенсійної системи України дозволяє гарантувати як певну соціальну захищеність найбільш вразливих верств населення з числа пенсіонерів шляхом надання мінімальних базових пенсійних виплат, так і надає можливість у майбутньому забезпечити застрахованій особі рівень пенсії, який буде адекватний її трудовим зусиллям. Передусім це стосується високооплачуваних працівників, оскільки в солідарній складовій державної пенсійної системи закладено принцип перерозподілу фінансових активів на користь низькооплачуваних працівників. Подібний підхід, у свою чергу, сприятиме посиленню зацікавленості як працівників, так і роботодавців, щодо сплати пенсійних внесків у повному обсязі. Зауважимо, що сумарна пенсія, яка складатиметься із солідарної та накопичувальної частин, виражена як частка заробітної плати, зростатиме для кожного наступного покоління пенсіонерів найбільшою мірою саме завдяки отриманню інвестиційного доходу через другий рівень. При цьому означена модифікація загальної пенсії на фоні ефективного інвестування дозволить поступово знизити ставки внесків до солідарної складової [8, 226].

Крім явних переваг, з точки зору адаптації до старіння населення з одночасним підвищенням сумарного рівня пенсійних виплат, надходження від обов'язкових внесків учасників НС дозволять створити потужне додаткове джерело інвестиційного ресурсу для оздоровлення та подальшого зростання національної економіки. Необхідно зауважити, що подібний ефект здатен проявитися в повному обсязі тільки у випадку доречних економічних й адміністративних відносин. Зокрема, рівень чистих інвестиційних надходжень повинен перевищувати рівень зростання сукупних зарплат, що вимагає наявності належного інвестиційного середовища. Крім того, слабкий контроль за адміністративними витратами в рамках НС, які, як відомо, зазвичай перевищують подібні витрати в рамках солідарної системи, взагалі може звести нанівець усі зусилля. Плануючи застосування накопичувальних підходів як часткову заміну солідарних, необхідно приділити суттєву увагу знаходженню шляхів мінімізації адміністративних витрат, майбутні розміри яких визначені на сьогодні надто приблизно. Це, у свою чергу, приводить до необхідності ретельного аналізу можливих наслідків з урахуванням усіх ймовірних адміністративних витрат [63, 138]. Позитивний макроекономічний ефект полягатиме, зокрема, в тому, що подібний підхід забезпечить поступове зростання зайнятості населення одночасно із підвищенням конкурентоспроможності української продукції, а також полегшить податковий тягар, збільшуючи при цьому податкові надходження. Це, у свою чергу, приведе до поступового зниження відпливу кваліфікованих вітчизняних спеціалістів за кордон, що сприятиме відновленню трудового потенціалу країни.

Для введення й розвитку накопичувальних складових пенсійної системи необхідно:

- уточнення умов запровадження II рівня (у т.ч. розмір внеску, оцінювання величини одного року стажу в солідарній системі для учасників дворівневої системи тощо);

- передання Пенсійному фонду України функцій збирання й адміністрування коштів II рівня пенсійної системи, ведення системи єдиних пенсійних рахунків;

- забезпечення можливості залучення приватних компаній для управління активами й спрямування внесків II рівня до недержавних пенсійних фондів за бажанням і вибором застрахованих осіб;

- забезпечення виплат дострокових (підвищених) пенсій для особливих категорій професій, пов'язаних з ризиком для життя, за рахунок запровадження корпоративних (професійних) пенсійних схем;

- диверсифікованість схем приватного недержавного пенсійного страхування.

Для поліпшення адміністрування пенсійної системи необхідними є [42, 49]:

- запровадження єдиного соціального внеску;

- удосконалення регулювання діяльності накопичувальних пенсійних фондів, у т.ч. перехід до пруденційного нагляду на основі оцінювання й аналізу ступеня ризиків;

- розмежування страхових і невластивих страхуванню видатків, посилення цільового використання страхових коштів;

- забезпечення регулярної звітності фондів обов'язкового соціального страхування;

- регулярне інформування громадян про їхні права щодо виплат зі страхових фондів.

Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що, незважаючи на досить складний соціально-економічний стан в Україні, завдяки змінам, які відбулися і відбудуться в майбутньому у сфері пенсійного забезпечення, з'явилася можливість підвищення реального рівня соціального захисту населення. Перехід до змішаної системи пенсійного забезпечення має чітко визначену соціальну спрямованість. При цьому система дозволяє вирішити дві найважливіші проблеми за рахунок використання одних і тих самих фінансових ресурсів: по-перше, забезпечити додатковий соціальний захист населення; по-друге, значно розширити інвестиційні можливості економіки [5, 193].

У зв'язку з цим на даному етапі реформування важливо приділити суттєву увагу проблемним питанням щодо практичного втілення положень оновленого пенсійного законодавства в частині запровадження НС, зокрема поглибленому аналізу можливих наслідків запровадження означеної системи з використанням підходів економіко-математичного моделювання. Доцільно зауважити, що одним з важливих аспектів даного напрямку є впровадження єдиної прозорої методології актуарних розрахунків, орієнтованої на міжнародні стандарти та з урахуванням національних особливостей, що дасть змогу значно підвищити якість та оперативність проведення відповідних актуарних розрахунків, а звідси і достовірність очікуваних результатів.

Системою пенсійного страхування в Україні одночасно із запровадженням НС передбачено створення нової системи фінансування пільгових пенсійних виплат окремим категоріям застрахованих осіб за рахунок обов'язкових страхових внесків роботодавців-вкладників до професійних і корпоративних пенсійних фондів, які діятимуть у рамках законодавства про недержавне пенсійне забезпечення. У цьому аспекті підвищеної уваги потребує можлива перспектива передачі державою своїх зобов'язань по формуванню обов'язкових накопичувальних пенсій саме професійним і корпоративним пенсійним фондам. Більш того, багато хто із спеціалістів у сфері пенсійного страхування вважає подібну передачу неминучою в найближчому майбутньому [24, 30].

Така думка має під собою реальне підґрунтя. У системі накопичувального пенсійного забезпечення роботодавців, перш за все, цікавить фінансово-інвестиційний, а до деякої міри і соціально-кадровий аспект, тому подібний підхід стимулюватиме не тільки сплату внесків до НС у повному обсязі, але й сприятиме підвищенню мотивації участі як працівників, так і роботодавців у персоніфікованій пенсійній системі. Щодо побоювань можливих інвестиційних ризиків, вони є необґрунтованими, оскільки чинним законодавством встановлено досить жорсткі обмеження інвестиційної діяльності [63, 134]. .

З огляду на це, а також виходячи з аналізу міжнародного досвіду, вбачається за доцільне провести відповідні наукові дослідження з метою виявлення можливих наслідків саме на даному етапі реформування пенсійної системи України, оскільки обидві системи знаходяться на проміжній стадії запровадження.

Також заслуговує на увагу проведення дослідження щодо позитивного впливу запровадження НС на відновлення трудового потенціалу країни через поступове підвищення рівня зайнятості та появи можливості отримання бажаного доходу в майбутньому. Зауважимо, що проблема трудової еміграції, реальною протидією якій може стати лише підвищення рівня життя населення в Україні, постає ще гостріше, якщо чітко усвідомити ризики, пов'язані з нелегальною її складовою [29, 58-60].

У багатьох країнах світу учасники НС мають можливість обрати для сплати страхових внесків недержавний пенсійний фонд на власний розсуд, причому частіше такий вибір припадає саме на професійний чи корпоративний пенсійний фонд.

Таким чином, незважаючи на досить складний соціально-економічний стан в Україні, завдяки вчасному запровадженню накопичувальної системи, підсиленому наявністю необхідних умов ефективного її функціонування в майбутньому, з'явиться реальна можливість подальшого підвищення добробуту населення України. Причому, це стосується не лише осіб пенсійного віку безпосередньо, але й населення країни загалом. Можна зробити однозначний висновок, що ефективне інвестування пенсійних активів НС стимулюватиме оздоровлення та подальше зростання національної економіки шляхом сприяння додатковому зростанню ВВП, фонду оплати праці, розмірів пенсійних виплат усіх рівнів тощо [63, 230].

Для формування ефективної, надійної системи недержавного пенсійного забезпечення Концепцією подальшого проведення пенсійної реформи від 14 жовтня 2009 року № 1224-р передбачено [ 24, 113-115]:

- розширити напрями інвестування пенсійних активів за наявності сприятливих умов на фондовому ринку та макроекономічної стабільності;

- уніфікувати порядок оцінки пенсійних активів та визначення розміру пенсійних накопичень у системі недержавного пенсійного забезпечення та обов'язковій накопичувальній пенсійній системі, впровадження щоденного розрахунку чистої вартості пенсійних активів та вартості одиниці пенсійних внесків (активів) за єдиною методикою;

- привести програми добровільного пенсійного забезпечення, виконання яких регулюється окремими законодавчими актами, у відповідність з вимогами Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»;

- визначити послуги з адміністрування недержавних пенсійних фондів як послуги з недержавного пенсійного забезпечення та поширити на них порядок оподаткування, передбачений для аналогічних послуг;

- прирівняти порядок оподаткування пенсійної виплати, що здійснюється одноразово, до порядку оподаткування пенсії на визначений строк, які виплачуються з недержавного пенсійного фонду;

- сприяти емісії цільових середньо- та довгострокових облігацій внутрішньої державної позики;

- запровадити міжнародні стандарти інвестиційної діяльності та звітності для суб'єктів системи накопичувального пенсійного забезпечення та механізмів корпоративного управління в системі недержавного пенсійного забезпечення;

- здійснити заходи щодо запровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

- уніфікувати структуру, правила та вимоги до функціонування обов'язкової і добровільної складової частини системи накопичувального пенсійного забезпечення;

- активізувати участь роботодавців у системі недержавного пенсійного забезпечення;

- здійснити додаткові заходи щодо захисту коштів учасників системи накопичувального пенсійного забезпечення від знецінення, втрат та інших ризиків з метою посилення довіри населення до системи накопичувального пенсійного забезпечення;

- забезпечити розроблення та виконання обов'язкових професійних пенсійних програм для окремих категорій осіб, зайнятих на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, що дають право на призначення пенсій за віком на пільгових умовах або за вислугу років, з одночасним здійсненням заходів щодо створення роботодавцем безпечних для здоров'я робочих місць, та для тих працівників, яким роботодавець не може забезпечити або не забезпечив безпечних та нешкідливих умов праці.

Для удосконалення та спрощення механізму функціонування і забезпечення зрозумілості пенсійної системи для громадян і роботодавців, забезпечення громадського контролю за функціонуванням Пенсійного фонду України проектом Закону «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» запропоновано [42, 59]:

- стандартизувати, автоматизувати та централізувати технологічні процеси в солідарній та обов'язковій накопичувальній системі пенсійного страхування, підвищити якість і оперативність обслуговування громадян;

- сформувати склад правління Пенсійного фонду України на основі паритетного представництва сторін соціального діалогу;

- запровадити єдину систему обліку набутих громадянами пенсійних прав у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

- запровадити стандарти оприлюднення показників, що характеризують поточний стан функціонування пенсійної системи, а також прогнозів її розвитку;

- підвищити рівень обізнаності громадян щодо пенсійної реформи шляхом проведення ефективної інформаційно-роз'яснювальної роботи серед населення, роботодавців, профспілок, юридичних осіб, зокрема щодо переваг та ризиків функціонування системи накопичувального пенсійного забезпечення.

Для створення універсальної та зрозумілої для громадян законодавчої бази подальшого реформування національної пенсійної системи необхідно її уніфікувати за однорідними групами правовідносин, скасувавши практику врегулювання умов пенсійного забезпечення деяких категорій громадян окремими законодавчими актами. Це дасть змогу створити передумови для подальшої кодифікації пенсійного законодавства. Питання пенсійного забезпечення повинні регулюватися виключно законами [15, 179].

Узагальнюючи викладене, зазначимо, що ухвалення відповідного рамкового закону матиме такі позитивні наслідки:

По-перше, дозволить підвищити рівень пенсійних виплат людям похилого віку. Разом із пенсійними виплатами, що виплачуватимуться з реформованої системи обов'язкового пенсійного страхування, середня пенсія становитиме 55-60% середньої заробітної платні проти нинішніх 32%.

По-друге, сприятиме розвитку фондового ринку.

По-третє сприятиме розвитку страхового бізнесу. Розвиток недержавних пенсійних фондів спричинить значне збільшення попиту на продукти страхового бізнесу, зокрема на страхування життя та на страхування довічної пенсії з установленим періодом, довічної обумовленої пенсії, довічної пенсії подружжя [51, 120].

По-четверте, приведе до зниження обсягів тіньової економіки. Через пільги в оподаткуванні для учасників і вкладників недержавного пенсійного забезпечення (внески до недержавних пенсійних фондів та одержаний інвестиційний доход не оподатковуються, а оподатковуються лише пенсійні виплати) і обмеження на ці пільги (внески до недержавних пенсійних фондів не повинні перевищувати 25% заробітної плати учасника) учасники недержавного пенсійного забезпечення матимуть додатковий стимул вимагати виплату свого заробітку в офіційному секторі.

По-п'яте, збільшення бюджетних надходжень у майбутньому. Механізм сплати податків збільшить бюджетні надходження шляхом розширення бази оподаткування: пенсійні виплати включатимуть не тільки пенсійні внески, що є доходом громадян чи роботодавців, а, отже, підлягають оподаткуванню в будь-якому випадку, а й інвестиційний доход.

По-шосте, зменшить залежність від зовнішніх запозичень та сформує додаткове джерело довгострокового кредитування економіки. Оскільки кошти недержавного пенсійного забезпечення інвестуються на довгострокову перспективу (коли припустити, що людина розпочинає свою трудову діяльність у 25-річному віці, виходить на пенсію в шістдесят років і живе до 67,9 років, то середня тривалість інвестиції становить приблизно 20 років), вони стануть додатковим стимулом розвитку реального сектору й економічного зростання.

Висновки

Отже, підбиваючи підсумок роботи, ми маємо виявити, що проблемами альтернативного пенсійного забезпечення займалися А. Бахмач, І. Васькович, В. Геєць, В. Грушко, Т. Кір'ян, Е. Лібанова, І. Ломанов, В. Новіков , О. Палій, В. Понікаров, В. Яценко та багато інших.

Становлення України як демократичної, соціально-орієнтованої, правової держави має на меті підвищення рівня життя її громадян до соціальних стандартів цивілізованих країн світу. Досягненню цього сприятиме виважена і збалансована соціальна політика, спрямована на соціальний прогрес, тобто на подолання бідності, зменшення майнового розшарування населення, поліпшення добробуту, посилення соціальної стабільності та одночасного перетворення соціальних чинників на важливий інструмент прискорення економічного розвитку. Серед актуальних соціально-політичних завдань одне із проблемних місць займає пенсійне забезпечення, яке має базуватись на засадах соціальної справедливості та сприяти гідному життю непрацездатних громадян Дане питання викликає не аби який резонанс у сучасному суспільстві. Це пов'язано з проблемами, що стали перед Урядом нашої країни на етапі трансформаційних перетворень держави - питанням щодо спроможності діючої солідарної пенсійної системи сьогодні і надалі забезпечувати гідний рівень життя пенсіонерів.

Огляд зарубіжного досвіду з стосовно реформування пенсійних систем дав можливість ретельно проаналізувати можливі шляхи вирішення цього питання і в нашій країні.

Безумовно, Україна запізно почала пенсійну реформу, коли вже була досить складна ситуація, і причинами цього стали:

- демографічна криза. На сьогодні в Україні один працюючий фактично утримує кожного пенсіонера, тобто навантаження надто високе (для порівняння, в інших країнах одного пенсіонера утримують двоє - троє працюючих). Крім того за умов низької народжуваності надалі ситуація буде лише погіршуватися;

- економічна криза, яка призвела до зниження рівня ВВП, до скорочення робочих місць, а відповідно і до зменшення наповнення бюджету Пенсійного фонду. Вже на протязі трьох років коштів Пенсійного фонду не вистачає для виплати пенсій, тому задіюються трансферти з державного бюджету. Потреба в коштах буде щороку збільшуватись, забираючи кошти, призначені на систему охорони здоров'я, освіту чи то підтримку вітчизняної економіки. Так буде тривати, доки не відбудеться повна реформація нині діючої пенсійної системи.

В Україні запроваджено трирівневу пенсійну систему, перший рівень якої - солідарна частина, другий та третій - являють собою накопичувальну складову. Тобто, другий рівень передбачає обов'язкові відрахування , а третій - добровільні до відповідних накопичувальних фондів. Саме ця модель пенсійної системи є найбільш дієвою у всьому світі. Другий рівень ще не введено в дію. Це планується зробити з 2013 року. Мета запровадження накопичувальної пенсійної системи - підвищення розміру пенсій за рахунок доходу, отриманого від інвестування частини пенсійних внесків громадян. При цьому пенсійні кошти мають накопичуватись як шляхом обов'язкового пенсійного страхування, так і створенням додаткових (добровільних) пенсійних заощаджень.

Визначимо основні моменти щодо ролі накопичувальної складової:

По-перше це зменшення навантаження на солідарну систему пенсійного забезпечення.

По-друге - підвищення розміру майбутньої пенсії як за рахунок державного накопичувального фонду, так і завдяки добровільній системі пенсійного страхування.

По-третє - прямий зв'язок між розміром заробітної плати та сумою власних накопичень.

По-четверте - можливість учасника фонду самостійно визначати та регулювати процесом власних накопичень, та відповідно і розміром майбутньої пенсії.

По-п'яте - накопичувальна система являє собою могутнє джерело інвестицій в національну економіку.

По-шосте - ця система являється стабілізаційним моментом, який компенсує вплив економічних циклів на соціальну сферу.

Накопичувальна пенсія може бути державною та недержавною (добровільною). Аналіз світового досвіду недержавного пенсійного забезпечення (НПЗ) показує, що в багатьох країнах, де одночасно існують різні інститути добровільного пенсійного страхування, перевага віддається, головним чином, недержавним пенсійним фондам (НПФ).

Добровільне пенсійне страхування (третій рівень) розраховане, у першу чергу, на людей, що бажають збільшити розмір своєї пенсії, яку вони отримуватимуть в старості чи при достроковому (пільговому) виході на пенсію.

Але на шляху подальшого розвитку НПФ є невирішені питання:

- низька поінформованість серед громадян про концепцію пенсійної реформи в Україні та значення у ній системи недержавного пенсійного забезпечення, що гальмує подальший її розвиток;

- низький рівень довіри населення до нового фінансового ринку як споживача його послуг;

- недосконалість нормативно-правової бази з питань НПЗ;

- невирішеність питань стосовно оподаткування та надання податкових пільг у системі недержавного пенсійного забезпечення;

- неефективна діяльність фінансового ринку. Досить складною і проблематичною залишається процедура доступу недержавних пенсійних фондів до зовнішніх фінансових ринків, тобто до іноземних інвесторів, про що свідчить те, що в інвестиційних портфелях недержавних пенсійних фондів практично відсутні іноземні цінні папери;

- низький рівень дохідності пенсійних активів;

- недостатня зацікавленість роботодавців у фінансуванні недержавних пенсійних програм для працівників;

- низький фінансовий рівень спроможності громадян брати участь у системі недержавного пенсійного забезпечення;

- обмежений вибір фінансових інструментів, придатних для інвестування в них пенсійних коштів, внаслідок відставання розвитку ринку капіталу від потреб інституційних інвесторів;

- наявність декількох контролюючих органів.

Все це істотно гальмує розвиток системи недержавного пенсійного забезпечення. На сьогодні у цій галузі створена вся необхідна інфраструктура та сформоване повноцінне конкурентне середовище. Проте цілей, задекларованих при впровадженні системи, як і раніше, не досягнуто. Реально недержавним пенсійним забезпеченням охоплено не більш як 3% працездатного населення. Сумарний обсяг залучених коштів не досягає й 1 млрд. грн. Досить скромний результат для п'яти років розвитку.

Сподівання на те, що добровільні накопичення можуть становити значний сегмент у пенсійній системі, на сьогодні явно завищені. Оскільки людина самостійно вирішує, чи вступати їй до системи добровільного накопичення, відрахування на майбутню пенсію починають конкурувати з іншими статтями витрат (харчування, одяг, товари тривалого користування, освіта, лікування тощо), які на певних етапах життєвого циклу стають більш нагальними.

Слід зауважити, що в недалекому майбутньому кожному свідомому громадянину необхідно буде зробити власний вибір на корсть того чи іншого інституту добровільного страхування. Ми вважаємо, що найбільш придатними для цього є НПФ, створювані за професійною ознакою чи корпоративні НПФ. На користь цього говорить досвід Росії та багатьох інших країн світу. Це, по-перше, посилить відповідальність роботодавця за створення безпечних умов праці, які б запобігали передчасній професійній непрацездатності працівників і, відповідно, виникненню у них права на пільгове пенсійне забезпечення за його рахунок, і по-друге, звільнить державний Пенсійний фонд від виплат за пільговим пенсійним забезпеченням, що позитивно вплине на рівень забезпечення всіх пенсіонерів, а також дозволить економічно обґрунтувати тарифи страхових внесків окремо для кожної професійної пенсійної системи.

Зараз на етапі обговорення перебуває проект Закону «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи». Саме на схвалення найближчим часом цього закону покладено такі великі надії стосовно подальшого розвитку процесу реформування та майбутнього полегшення ситуації в пенсійній сфері та економіці загалом.

Список літератури

1. Андреев В.С. Право социального обеспечения в СССР: Учеб. пособие. - М.: Юрид. лит., 1987. - 124 с.

2. Бахмач А. Недержавні пенсійні фонди, статистика, перспективи / А. Бахмач // Вісн. Пенсійного фонду України. - 2008. - № 9 (75). - С. 14-16.

3. Білоусов В. Огляд зарубіжного досвіду в сфері реформування системи пенсійного забезпечення. Перспективи для України// Україна: аспекти праці. - 2004. - №3. - С. 29 - 40.

4. Буянова М.О., Кондратьева З.Л., Кобзева С.И. Право социального обеспечения: Учеб. пособие. - М., 1997. - 232 с.

5. Васькович І.М. Добровільне накопичувальне пенсійне забезпечення / І.М. Васькович // Вісн. Нац. ун-ту «Львів. політехніка». Менедж. та підприємництво в Україні: етапи становлення і пробл. розв. - 2007. - №605. - С. 191-194.

6. Внукова Н.М. Соціальне страхування: кредитно-модульний курс : навч.посібник / Н.М. Внукова, Н.В. Кузьминчук. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 412 с.