Функціонування банківської системи України

Потужна банківська система є необхідною умовою забезпечення сталого економічного зростання в Україні. Вітчизняні банки проходять серйозну перевірку часом в умовах постійних економічних трансформацій. Швидка зміна умов функціонування, відкритість зовнішньому середовищу, схильність до внутрішніх перетворень спонукають банківську систему до постійного удосконалення. Рівень розвитку економіки значною мірою залежить від стану банківської системи [68, c. 60].

Стратегія держави щодо банківської системи країни ґрунтується на принципі верховенства права і збереженні та зміцненні ринкових засад діяльності банків і використанні переважно опосередкованих методів впливу на процеси, які відбуваються у банківській сфері, шляхом формування відповідної законодавчої та нормативної бази функціонування банків і ринку фінансових послуг та реалізацію контролю за виконанням установлених вимог. Частка держави також є в капіталі деяких банків і вона бере безпосередню участь у їх управлінні [68, c. 63].

Основою для зміцнення банківської системи України, підвищення її надійності та стійкості до криз є достатній рівень капіталізації. Як відомо, сумарний балансовий капітал усіх банків нашої країни (станом на січень 2008р. - 3,52 млрд дол. США) приблизно дорівнює розміру капіталу одного із провідних зарубіжних банків. А загалом обсяг капіталізації усіх українських банків становить близько 5,4% до ВВП (порогове значення цього показника - 20% [6]), що створює реальну загрозу фінансовій безпеці держави.

Проблемними, на думку вітчизняних фінансових експертів [67, c. 3], є не лише кількісні показники, що характеризують рівень капіталізації банківської системи, а й її якість. Річ у тім, що капіталізація багатьох вітчизняних банків складається з коштів переоцінки основних засобів, не сплачених відсотків, субординованого боргу. Зростання таких складових можна вважати штучним нарощуванням капіталу.

З огляду на те, що 55% української економіки перебуває у «тіні», занадто низька капіталізація вітчизняних банків, особливо у зв'язку із вступом України до СОТ, може призвести до того, що вони стануть неконкурентоспроможними порівняно з іноземними (нині у банківській системі України працює близько 18% іноземного капіталу).

Розв'язання цієї проблеми можливе не лише за рахунок прибутків банків та додаткових внесків акціонерів, а й за умови довіри суспільства до вітчизняних банків як до надійних грошово-кредитних установ. Він пропонує здійснювати нарощення капіталу відкрито і публічно, щоб населення знало організаційну форму банків, їх власників, зокрема й реальних. Окрім того, банки мають щомісячно оприлюднювати власні активи, широко використовувати фондовий ринок (більш як 90 комерційних банків -- це ВАТ) для визначення реальної вартості банківських акцій.

Для банків з недостатньою капіталізацією з боку НБУ має бути передбачено такі заходи впливу: зобов'язання продажу акцій; заборона на виплату дивідендів; обмеження на рівень відсоткових ставок за зобов'язаннями; заборона на виплату надлишкових компенсацій менеджменту і на прийняття депозитів від банків-кореспондентів; введення обмежень на сплату відсотків за боргами та здійснення операцій, які істотно відрізняються від їх звичайної діяльності [67, c. 5].

Щоправда, систематичне спрямування прибутку на поповнення капіталу (а отже, несплата дивідендів) знижує привабливість банківських акцій для потенційних інвесторів. За таких обставин стимулом для відповідного розподілу прибутку на користь капіталізації може бути запровадження певних пільгових умов для оподаткування тієї його частини, яку спрямовують на збільшення банківського капіталу.

Станом на 01.11.2010 року в Україні було зареєстровано 185 діючих банків (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Основні показники діяльності банків України

Разом із тим, якщо поглянути на кількість банків та їх філій у розрізі регіонів (рис. 2.1), бачимо, що фактично кожний регіон характеризується досить високою концентрацією банківських установ, які в основному представлені філіями банків, а майже усі головні офіси банківських установ розташовані у м. Київ.

Рис. 2.1. Кількість банків та філій банків за регіонами за станом на 01.10.2009 р.

По суті, така велика кількість банківських установ повинна була б повністю забезпечувати потреби населення у банківських послугах. Але, як відомо[24, с. 94], якість банківських послуг лише до певної міри залежить від кількості банківських установ, представлених на ринку послуг для фізичних осіб.

Спектр та обсяги послуг, що надаються банками, залишаються досить обмеженими - тоді, як сучасні умови господарювання вимагають нових форм та методів банківської підтримки. У промислово-розвинутих країнах Заходу накопичений багатий досвід інновацій, в тому числі і в банках, частина яких представляє безперечний інтерес для банків, і може бути з успіхом використана з урахуванням специфічних умов України.

Проаналізуємо отриманий банками прибуток за групами. Сліз відзначити, що він розподіляється нерівномірно. Так, банки І групи, на які припадає 54,1% банківських активів, одержали його на суму 480,520 млн. грн., або 49,9% від загального показника; банки II групи (активи становлять 14,7%) - 164,144 млн. грн. (17,06%); банки III групи (активи - 17,4%) - 196,634 млн. грн. (20,4 %); IV групи (активи - 13,8%) - 120,798 млн. грн. (15,55%). Як свідчать наведені дані, найвищою є рентабельність діяльності банків III групи [1-4].

Доходи зростали дещо вищими темпами, ніж витрати, що зумовило поліпшення співвідношення витрат і доходів, яке на 01.10.2009 р. становило 54,19% (на - 01.01.2008 р. - 93,5%; на 01.01.2007 р. - 93,8%).

Забезпечення прибуткової діяльності та підвищення рентабельності активів - важлива умова стабільного функціонування і розвитку банків України. Сумарний прибуток на 01.10. 2008 р. становив 962,096 млн. грн. (за 2009 р. - 684,5 млн. грн.).

Порівняно з попереднім періодом, дещо поліпшилися результативні показники діяльності банків. Рентабельність капіталу збільшилася із 7,50% до 9,36%, рентабельність активів зросла на 1,27%. Чиста процента маржа зменшилася з 6,31% у 2006 році до 4,93% на початок 2008 року.

Як бачимо, банки України зберегли рентабельність своїх активів на рівні минулого року попри зменшення процентної маржі, що свідчить про збільшення обсягів активних операцій та про виваженішу політику процентних ставок [81].

Основними шляхами покращення результативних показників у подальшому мають бути прогресивні структурні зміни в активах, капіталі, зобов'язаннях банків, підвищення дохідності активів за рахунок скорочення частки недохідних і проблемних активів, а також зниження вартості запозичених та залучених коштів витратності діяльності, насамперед унаслідок скорочення адміністративних витрат тощо.

У наш час усі позитивні зміни в економіці, сучасна структура грошових доходів населення України та її динаміка все ще не сприяють розвитку ринку банківських послуг для фізичних осіб (рис. 2.2). Заробітна плата не займає ключове значення і за впливом на заощадження наближається до соціальних виплат (пенсій, стипендій, допомог). Результати опитування свідчать про доволі значні потенційні можливості вітчизняних комерційних банків щодо залучення заощаджень населення. Тому необхідно постійно поліпшувати імідж банківських установ, розширювати і якісно вдосконалювати депозитні операції, які здатні примножувати ресурси банку і забезпечувати на цій основі їх ширшу участь в інвестиційній та кредитній діяльності [81].

Рис. 2.2. Чинники, які стримують приплив грошових доходів громадян у банки

Головною причиною малої частки заощаджень населення у банківських установах є не лише низький рівень довіри до вітчизняної економіки. У звЧязку зі світовою економічною кризою нинішній рівень оплати праці та соціального захисту громадян України, їх низька купівельна спроможність є тими отже, й розвиток виробництва, відтворення робочої сили, розв'язання найгостріших соціально-економічних проблем.

Аналізуючи стан ринку банківських послуг у аспекті залучення коштів від фізичних осіб, динаміка грошових вкладів населення за останні кілька років свідчить про зростання довіри громадян до банків і зацікавленості банкірів до збільшення частки залучених коштів населення у своїх активах [81].

За результатами проведених досліджень, 27% респондентів нарікають на недосконалу систему гарантій за знеціненими вкладами; 20% - на непривабливість системи державного страхування вкладів (рис. 2.4).

Порівняно невелика кількість опитуваних надає перевагу спеціальним інвестиційним програмам, які базувалися б на депозитах фізичних осіб.

Рис. 2.3. Заходи для посилення припливу вкладів населення у національній валюті в банки України

Для того, щоб зрозуміти вплив іноземних інвестицій розвиток банківського сектору України, проаналізуємо його частку.

Процеси глобалізації світової економіки не могли і не зможуть обминути ні Україну, ні її фінансово-банківську систему, особливо з огляду на відкритість вітчизняної економіки. Останнє означає, що більшість позитивних і негативних явищ зовнішнього світу буде «імпортуватися» в нашу країну з відповідними наслідками. Відтак, адекватною має бути і економічна політика, спрямована на мінімізацію втрат і максимізацію вигоди від нашої участі в світовому процесі поділу праці [81].

Cтаном на 1 січня 2010 року в Україні було 49 банків з іноземним капіталом (27,4% від загальної кількості діючих). Із них 18 (9,9% від загальної кількості діючих) - зі 100-відсотковим іноземним капіталом. Найкрупніші з них - «Сітібанк Україна» (США); «Каліон Банк Україна» (Франція); Банк «Пекао» (Україна) (Польща); «ІНГ Банк Україна»

Рис. 2.4. Кількість банків з іноземним капіталом.

(Нідерланди); «ХФБ Банк Україна» (Німеччина); Прокредитбанк (Німеччина, США та Великобританія); Міжнародний іпотечний банк (США); Внешторгбанк (Росія); Банк «Ренесанс Капітал» (Нідерланди); БМ Банк (Росія та Швейцарія) та інші.

Частка іноземного капіталу у загальному зареєстрованому статутному капіталі діючих банків України у 2009 році збільшилася до 28,6%. Іноземний капітал в Україні представлений 16 країнами. Найбільшу частку становить капітал Австрії (53,3%), Росії (18,7), Нідерландів (4,7), Польщі та Німеччини (по 3,8%).

За 2009 рік зобов'язання банків з іноземним капіталом збільшилися на 3,46 млрд. грн. і на 1 січня 2010 року становили 50,08 млрд. грн., або 25% від зобов'язань усіх банків України. Зобов'язання формувалися переважно за рахунок коштів фізичних осіб, які становили 34,6% від загальної суми зобов'язань зазначених банків (по системі - 38,4%), коштів суб'єктів господарської діяльності - 29,5 (по системі - 29,9%) та строкових вкладів (депозитів) інших банків і кредитів, що отримані від інших банків, - 18,5 (по системі - 15,4%).

Вищими, ніж у 2008 році, темпами зростає капітал банків. За січень-серпень 2009 року регулятивний капітал банків збільшився на 33,2% до 96 млрд. грн. Це один з найвищих темпів приросту за останні шість років. Так само досить високими темпами, на 23,5% (за аналогічний період торік на 40,3%), зростають активи банків. В 2009 році вони збільшились на 141,5 млрд. грн. і становили 740,5 млрд. грн.

Особливо позитивною ознакою є зростання довгострокових кредитів. У 2009 році вони збільшилися на 25,2% до 365,6 млрд. грн., що становить 59,4% від усіх наданих кредитів.

Позитивно на функціонування банківської системи вплинуло поліпшення інфляційної ситуації в Україні. Як відомо, вже другий місяць поспіль в фіксується зниження індексу споживчих цін. Ці ознаки дають обережні підстави сподіватися на призупинення динаміки зростання інфляції.

Незважаючи на деяке уповільнення, за січень - серпень суттєво не змінився загальний рівень річної інфляції (у річному вимірі інфляція сягає 26,0%).

Частка іноземного капіталу у статутному капіталі банків в 2009 році зросла до 35,9%, а найбільшу присутність демонструє капітал Росії (17,4%). За перше півріччя 2009 року обсяг російського капіталу в банківській системі України зріс у 2,6 рази до 3,8 млрд. грн., що сконцентрований у 12 українських банків.

Банки з іноземним капіталом мають дещо кращу якість наданих кредитів, ніж банки України в цілому. Частка проблемних кредитів у загальному обсягу наданих кредитів зазначених банків (за балансовими даними) становить 2,0% (по системі - 2,2%). Значно нижча частка й проблемних негативно класифікованих кредитів (сумнівних і безнадійних) у загальному обсязі класифікованих кредитних операцій, ніж у цілому по системі (2,6 проти 4,2%).

Вітчизняна банківська система однією з перших переживає процес прискорення інтеграції шляхом розширення присутності в ній іноземного капіталу. І чим швидше держава визначить та почне обстоювати національні інтереси в цьому процесі, тим кориснішими і менш болючими будуть його наслідки [66, c. 5].

Почнемо з того, що присутність банків з іноземним капіталом у банківський системі України відповідає інтересам розвитку національної фінансової системи, сприяє залученню іноземних інвестицій та розширенню ресурсної бази соціально-економічного розвитку. Водночас існують досить серйозні фінансові та економічні ризики швидкого зростання частки іноземного банківського капіталу, пов'язані з можливою втратою суверенітету в сфері грошово-кредитної політики, можливим посиленням нестабільності, несподіваними коливаннями ліквідності банків, спекулятивними змінами попиту та пропозиції на грошово-кредитному ринку, можливим відпливом фінансових ресурсів. Тому вирішення питання про форми та масштаби розширення присутності іноземного банківського капіталу на ринку банківських послуг повинно бути підпорядковане стратегічним цілям соціально-економічного розвитку, підвищення національної конкурентоспроможності, економічної безпеки, зміцнення грошово-кредитної системи України.

Сьогодні, після розширення ЄС, регуляторні та наглядові переваги вже перестали існувати, проте з'явилися інші -- внаслідок більшої стабільності і передбачуваності банківських ринків цих країн.

Проаналізуємо географічний аспект розвитку світових банківськох систем та їх вплив на розвиток української банківської системи.

До числа основних гравців на ринках Східної та Центральної Європи входять середні за світовими масштабами регіональні європейські банки, а саме: бельгійський КВС, австрійські Bank Austria, Erste і Raiffeisen, італійські UniCredito та BCI Intesa, французький Societe Generale, німецькі Commerzbank та Dresdner Bank. В останні роки спробу стати регіональними зробили деякі грецькі банки: Alpha Bank, National Bank of Greece, Piraeus Bank, однак їхня експансія обмежується рамками Балканського регіону (Болгарія, Румунія, Македонія, Албанія) [61, c. 19].

Що ж стосується глобальних гравців, то, як зазначав журнал The Banker, «найбільші банки світу мають тенденцію уникати посткомуністичного регіону. Очевидний виняток -- це Citigroup, найбільший у світі банк. Крім Citigroup, більш-менш помітні позиції в Східній Європі зайняли голландські ING і ABN AMRO, німецький Deutsche Bank».

Є ще третя категорія банків, які прагнуть придбати недооцінені та розрізнені активи в окремих країнах Східної Європи за відсутності комплексної стратегії розвитку в даному регіоні.

У кожній з п'яти країн Східної та Центральної Європи: Чехії, Польщі, Угорщині, Словаччині та Словенії (Central and Eastern European Five -- СЕЕ5) -- іноземними власниками банків є насамперед банки країн--членів ЄС. Нерідко саме банки сусідніх країн мають найбільшу частку. Так само, як Скандинавські країни є найбільшими інвесторами в країнах Балтії, австрійські банки мають найбільшу присутність у Чеській Республіці, Словаччині та Угорщині.

Найважливішими інвесторами є КВС Bank (Бельгія), Erstre Bank (Австрія), HVB Group (Німеччина). Лише один з найбільших інвесторів (Bayerische Landesbank, Німеччина) має єдину велику дочірню компанію в одній країні регіону. Більшість банків фокусуються на всій Східній та Центральній Європі як цільовому регіоні, тому мають банки в трьох-чотирьох країнах СЕЕ5 і нерідко відкривають дочірні компанії в інших країнах Східної та Центральної Європи. Їхня стратегія фокусується на ринковій присутності, тоді як поведінка, орієнтована на обслуговування клієнта (в межах захисної експансії), не є характерною.

Як правило, іноземний банківський капітал не несе тих витрат, які пов'язані з виконанням неформальних обов'язків місцевих банків перед політичними структурами та участю у тіньових механізмах. Прихід іноземних банків корелюється зі зниженням чистої маржі національних банків. Що менше перешкод для приходу іноземного капіталу, то менша маржа у національних банків, то більші накладні витрати, зумовлені необхідністю підвищення заробітної плати, а також вища управлінська та організаційна ефективність [61, c. 22].

Доцільність подальшого зростання присутності іноземного капіталу у банківській системі країни зумовлена об'єктивними потребами:

- подальшої монетизації економіки та абсорбування додаткової грошової маси банківською системою. (За збереження існуючих тенденцій, грошова маса за 2006 - 2010 роки може зрости більш як уп'ятеро, тоді як регулятивний капітал банків - лише у 2,5 разу, внаслідок чого рівень достатності капіталу скоротиться вдвічі - до 7,4%, що набагато менше нормативу. Це призведе до критичного зростання загального кредитного ризику в економіці);

- підвищення рівня кредитування економіки як передумови необхідних структурних зрушень (нині цей рівень в Україні становить приблизно 30% ВВП, тоді як в Естонії - 55%, Литві та Словенії - 44, Угорщині - 42%);

- залучення іноземних інвестицій та доведення їх рівня на душу населення до показника сусідніх східноєвропейських країн (нині на душу населення в Україні припадає не більше 180 дол. США іноземних інвестицій, тоді як у Чехії - понад 3 тис. дол., Естонії - 2,6 тис., Угорщині - 2,4 тис., Словаччині - 1,8 тис., Польщі - 1,2 тис.);

- прискореного розвитку фінансових ринків;

- прямого використання сучасних банківських технологій та досвіду банківського менеджменту як передумов подальшої інституціалізації національної фінансової системи;

- підвищення конкурентоспроможності та керованої інтеграції у глобальний економічний простір.

Водночас залучення іноземного капіталу несе й серйозні проблеми не лише для банківської системи, а й для вітчизняної економіки (передусім її галузевої структури) та економічної безпеки держави в цілому.

Структурні ризики «залежного розвитку» та загострення через це всього комплексу економічних, соціальних та політичних проблем [61, c. 23].

Особливе місце в проблемі припливу зарубіжного банківського капіталу займає питання про філії іноземних банків в Україні. Відкриття філій та їх доступ на національний ринок банківських послуг є однією з умов вступу України до COT. Однак правовий статус цього учасника ринку є особливим, оскільки діяльність філій іноземних банків значною мірою регулюється законодавством країни, в якій зареєстровано материнський банк. Враховуючи, що фінансова потужність філій іноземних банків може перевищувати капітали багатьох українських банків, але контролювати належним чином їх діяльність НБУ не зможе, потенційний дестабілізуючий вплив цього чинника є надто серйозним. Якщо рішення НБУ щодо норми обов'язкового резервування не будуть обов'язковими для іноземних філій, то можливість змінювати пропозицію грошей через грошовий мультиплікатор пропорційно до частки іноземних філій в активах усіх банків буде втрачено.

2.2 Діагностування кредитного потенціалу банків України

Так як в наш час кредитні операції мають великий вплив на розвиток банківської системи України, проаналізуємо вимоги банків за кредитами наданими фізичним особам, та в економіку України.

Вимоги банків за кредитами, наданими суб'єктам господарювання та фізичним особам, на 01.01.2008 р. становили 217,1 млрд. грн. У структурі кредитних вкладень за видами валют переважали вимоги за кредитами, наданими в національній валюті. Їх обсяг на 01.01.2008 р. становив 111,7 млрд. грн., або 51,4% від загального обсягу заборгованості за наданими кредитами, що на 5,3 процентного пункту менше, ніж на початок року 2007р..

У структурі вимог банків за кредитами за категорією позичальників більшу частину (149,9 млрд. грн.) становила заборгованість суб'єктів господарювання, частка якої внаслідок випереджаючих темпів кредитування фізичних осіб мала тенденцію до зниження. Так, якщо на початок 2007 року

вимоги за кредитами суб'єктам господарювання становили 77,9% від загального обсягу вимог, то на кінець 2007 року - 69,0% [81].

Протягом 2008 року поліпшення структури ресурсної бази через залучення депозитних вкладів на довгостроковій основі сприяло подальшому зростанню частки заборгованості за довгостроковими кредитами у структурі кредитних вкладень. На 01.01.2009 р. питома вага довгострокових кредитів серед вимог банків за кредитами становила 64,6%, що на 2,8 процентного пункту більше, ніж на 01.01.2008р.

Таким чином, у загальному обсязі вимог банків за кредитами, наданими суб'єктам господарювання та фізичним особам, найбільшою залишалася частка заборгованості суб'єктів господарювання за отриманими короткостроковими кредитами в національній валюті (21,0%) та довгостроковими кредитами як у національній (18,9%), так і в іноземній (19.5%) валюті. Також динамічно зростала частка довгострокових кредитів фізичним особам в іноземній валюті (до 18,1%) (рис. 2.5).

Темпи зростання заборгованості за кредитами протягом 2008 року були найвищими порівняно з аналогічним періодом останніх семи років, що сприяло прискоренню економічного зростання [80].

Впродовж 2008 року поліпшилась якість кредитних вкладень в економіку України, про що свідчить зменшення (з 2,5 до 2,3%) частки проблемних кредитів у загальному обсязі вимог банків за наданими кредитами. При цьому питома вага заборгованості за простроченими кредитами залишилася на рівні початку року - 1,2%, а за сумнівними кредитами - знизилася на 0,2 процентного пункту до 1,0%.

Таблиця 2.2 Кредитний портфель банківської системи України

По відношенню до ВВП заборгованість за кредитами, наданими банками, зросла за 2008 р. з 33,8 до 43,6%. Обсяги кредитування економіки зростали з початку року переважно за рахунок приросту заборгованості за кредитами, наданими в іноземній валюті, - в цілому на 43,3 млрд. грн., або на 69,6%, до 105,4 млрд. грн. Навіть у жовтні, незважаючи на підвищення Національним банком України нормативів обов'язкового резервування за

залученими строковими коштами в іноземній валюті, темпи приросту вимог за кредитами в іноземній валюті (6,2%) суттєво перевищували їх темпи приросту в національній валюті (1.2%).

Така ситуація пояснювалася, на нашу думку, наступним:

- нижчим рівнем процентних ставок за кредитами в іноземній валюті порівняно з кредитами в національній валюті в умовах стабільності обмінного курсу гривні щодо долара США;

- нарощуванням ресурсної бази банків насамперед за рахунок прискореного зростання депозитних коштів у іноземній валюті на внутрішньому ринку та за рахунок активного залучення банками коштів на міжнародних фінансових ринках;

- активізацією імпортерів, які формували попит на кредити в іноземній валюті .

Заборгованість за кредитами, наданими на інвестиційні цілі суб'єктам господарювання та фізичним особам, на 01.01.2009 р. розподілилася майже порівну і становила по 21,2 млрд. грн.

У структурі вимог банків за кредитами в інвестиційну діяльність відзначалася позитивна динаміка зростання питомої ваги заборгованості за іпотечними кредитами, яка на кінець 2008 року становила 52,1%. Серед цих вимог переважну більшість (73,4%) становили вимоги за кредитами, наданими фізичним особам, з яких 87,4% - заборгованість в іноземній валюті.

Заборгованість за кредитами, наданими на забезпечення потреб поточної діяльності, на 01.01.2009 р. становила 174,7 млрд. грн., або зросла за 2008 р. на 44,4%, у тому числі за жовтень - на 2,6%.

Упродовж 2008 року найбільший приріст вимог банків за кредитами забезпечило зростання заборгованості за кредитами, наданими суб'єктам господарювання, збільшившись на 36,4%, або на 40,0 млрд. грн. (54,2% від загального приросту заборгованості за кредитами) [80].

У структурі вимог банків за кредитами, наданими суб'єктам господарювання, переважала заборгованість у національній валюті, частка якої на кінець 2008 року становила 57,8% (або 86,6 млрд. грн.) і зменшилася за десять місяців поточного року на 3,6 процентного пункту. З початку року темпи зростання заборгованості за кредитами в іноземній валюті становили 149,3%, або випереджали темпи зростання вимог за кредитами, наданими в національній валюті (128,3%). У жовтні зберігалася зазначена тенденція: вимоги за кредитами в національній валюті за місяць скоротилися на 0,1%, а в іноземній валюті - збільшилися на 4,4%.

Найбільше кредитів у іноземній валюті було надано суб'єктам господарювання в доларах США та євро, частки яких на 01.01.2009 р. становили 83,3 та 14,9% відповідно. Решту (1.8%) становили кредити в російських рублях та інших валютах.

Заборгованість суб'єктів господарювання за отриманими довгостроковими кредитами, які становили переважну більшість (55,7%) у загальному обсязі вимог за кредитами, наданими суб'єктам господарювання, за 2008 рік збільшилася на 22,3 млрд. грн., або на 36,6% до 83,4 млрд. грн. Вимоги банків за короткостроковими кредитами на 01.01.2009 р. становили 66,4 млрд. грн., або зросли на 17.6 млрд. грн., або на 36,1% до 66,4 млрд. грн., у тому числі в іноземній валюті - на 52,9%. У жовтні їх обсяг скоротився на 0,2% виключно за рахунок зменшення їх частини в національній валюті (на 2,8%) [80].

Рис. 2.5. Заборгованість клієнтів за кредитами

У структурі кредитних вкладень за формами власності основну частину (94.3%) становили кредити, надані суб'єктам господарювання з приватною формою власності, заборгованість за якими з початку 2006 року збільшилася на 36,5% (у жовтні - на 2,0%) до 141,3 млрд. грн. Вимоги за кредитами, отриманими державними підприємствами, за цей період зросли на 31,1% (у жовтні - зменшилися на 2,9%) і на 01.01.2007 р. становили 7,7 млрд. грн. (або 5,1%). Решту 0,8 млрд. грн. (або 0,6%) становили вимоги за кредитами, наданими господарствам з комунальною формою власності.

Таким чином, заборгованість клієнтів за кредитами стабільно невелика, але у зв язку зі світовою кризою, а також із коливанням курсу долара, вона може значно зрости вже у наступному році. Залишається сподіватися на те, що криза мене як скоріше і всі клієнти будуть взмозі виплачувати відсотки за кредитами. Але в першу чергу Україні потрібно розібратися зі своїми внутрішніми проблемами, зокрема проблемами політичного характеру.