Мікроеволюційні зміни фенотипу колорадського жука в популяціях з різним ступенем радіаційного впливу

В цілому представлені в літературі показники умовно можна розбити для наочності і простоти розуміння на чотири ієрархічних рівня: 1 - оцінки флуктуючої асиметрії у окремої особини (варіанти) за однією ознакою, 2 - оцінки асиметрії для групи (вибірки) особин за однією ознакою, 3 - оцінки асиметрії у окремої особини по комплексу ознак (комплексні показники асиметрії) та 4 - оцінки асиметрії для групи (вибірки) особин по комплексу ознак (інтегральні індекси). Всі вони характеризують мінливість, оскільки середня величина для значень різниці між білатеральним промірами дорівнює нулю. При розрахунку показників та індексів використовується велика кількість способів перетворення вихідних даних (значень ознак на лівій і правій сторонах тіла особин), включаючи модуль, зведення в квадрат, логарифмування, тощо.

Засноване на величезному експериментальному матеріалі і сучасних теоретичних уявленнях переконання про неспадкове набуття ознак стало об'єктивною і суб'єктивною причиною різкого зниження інтересу до дослідження безпосередніх реакцій організмів на зміни умов їх існування та розвитку. Тим часом характер фенотипічних реалізацій спадкової інформації відіграє вирішальну роль в еволюційному процесі. Тому важливо розібратися в тому, який діапазон фенотипічної мінливості в різних групах організмів. Тут надалі під фенотипічними змінами ми розуміємо будь-які морфофізіологічні зміни тварин, не пов'язані зі змінами їх спадковості.

Переконання в тому, що фенотипічна мінливість прямого відношення до еволюційного процесу не має, призводить до того, що навіть у серйозних сучасних монографіях обмежуються добре відомими прикладами, що вказують на зв'язок фенотипу тварин і рослин з умовами їх розвитку. Ось уже майже сто років з підручника в підручник, з зведення в зведення кочують одні й ті ж приклади, зміна форми листа стрілолиста при зростанні у воді і під водою, збільшення маси м'язів в процесі тренування і т. І. Важливо тому показати, що, по-перше, і зазначені найпростіші приклади різної фенотипічної реалізації однієї і тієї ж генетичної програми в дійсності аж ніяк не прості біологічні явища і, по-друге, вони зачіпають лише одну з багатьох сторін проблеми, залишаючи в тіні не менш важливі і цікаві закономірності.

Найпростіша фенотипічна реакція організму: у відповідь на підвищення фізичних навантажень маса м'язів зростає. Але механізм цієї реакції досить складний. Обмежимося коротким описом ендокринних механізмів її реалізації.

У відповідь на зміну умов середовища, що вимагають інтенсифікації рухової активності тварини, збільшується продукція анаболічних стероїдних гормонів, похідних тестостерону, андростерон-діола і 19-нортестостерона. Біологічні властивості анаболічних гормонів добре відомі, але механізм їх дії вивчений гірше. Показано, однак, що вони впливають на білковий обмін, затримують азот в клітинах, стимулюють синтез білка. Синтез і накопичення білка в скелетних м'язах, міокарді, нирках, печінці, нервових клітинах збільшуються. Під впливом анаболітів змінюється і мінеральний обмін організму: в клітинах затримується калій, фосфор і сірка в необхідних для синтезу білка співвідношеннях. Як наслідок всіх цих процесів відбувається значний ріст м'язової маси (Семенов, Шаєва, 1975). Таким чином, фіксована найпростіша фенотипічна реакція має в своїй основі зміну активності внутрішньоклітинних ферментних систем, які беруть безпосередню участь у синтезі білка. Біологічна доцільність комплексу зазначених реакцій підкреслюється і тією обставиною, що анаболічні гормони здатні компенсувати метаболічні зміни, викликані стресом. У природному середовищі існування ситуації, що вимагають підвищеної рухової активності, як правило, викликають стан психічного напруження і посилену секрецію гормонів. Однак, з іншого боку, посилена секреція анаболічних гормонів викликає безліч супутніх змін фізіології організму, багато з яких можуть призвести до небажаних (можливо, патологічних) наслідків (порушення генеративного циклу, порушення нормальної функції печінки та нирок і т. п.).

Стає очевидним, що навіть найпростіші фенотипічні реакції в дійсності визначаються складними фізіологічними механізмами, досконалість яких перевірено відбором в процесі еволюції будь-якого виду.

Раніше справа здавалася відносно простою: якщо популяції відрізнялися «стабільними» ознаками - їх особливості вважалися спадковими, в іншому випадку - неспадковими, фенотипічними. Зараз становище істотно змінилося. Було показано, що навіть такі «стабільні» ознаки, як краніологічні особливості ссавців, в певних умовах схильні до найсильнішої фенотипічної мінливості (Dehnel, 1949), а зміни пропорцій тіла і черепа тварин (одних з улюблених ознак таксономістів) можуть бути викликані не менш просто, ніж зміни ваги резервного жиру (приклад вкрай плаваючого показника). Зміна швидкості росту викликає зміни конструкції тварин, які за своїми масштабами не поступаються відмінностям між багатьма підвидами.

Роботи школи Денеля вказують на можливість дуже істотних міжпопуляційних відмінностей, заснованих на фенотипічних механізмах. Про це свідчать і інші дослідження, в тому числі досить старі. Так, Клятт (Klatt, 1926, цит. за Hesse-Doflein, 1943) ще в 20-х роках вказував, що годування тритонів м'ясом молюсків призводить до прискорення їх росту, яке пов'язане з гіперфункцією гіпофіза. При цьому змінюється і форма тіла: голова коротшає, нижня щелепа подовжується. Робота Клятта знаходить собі підтвердження в подальших дослідженнях (Mihail, Asandei, 1961), що показали, що годування м'ясом молюсків активізує гіпофіз і веде до збільшення наростання ваги пуголовків на 60%. Можна вважати, що і «ефект Денеля» має в своїй основі ендокринологічний механізм. З дослідженнями Денеля перегукуються висновки деяких проведених на амфібіях експериментів, які вказують на сезонну мінливість особливостей скелета (Cohen, 1962). У безхребетних тварин умови середовища можуть з'явитися безпосередньою причиною кардинальних змін у морфології і фізіології. Г. X. Шапошников (1965, 1966) показав, що при вирощуванні попелиць Dysophis anterisci на різних кормових рослинах можна отримати форми, що наближаються до різних видів. Більше того, автор стверджує, що такі форми втрачають здатність до схрещування, але залишаються плідними при схрещуванні з іншими видами. Можливо, що на кінцеві висновки автора в якійсь мірі вплинула недостатня розробленість систематики попелиць, але його дослідження свідчать дуже яскраво про величезний вплив зовнішніх умов на морфофізіологічні особливості комах.

У багатьох випадках зовнішнє середовище діє як перемикач, що визначає хід розвитку по одному з декількох можливих альтернативних шляхів. Зміна концентрації солей в середовищі викликає глибоку перебудову внутрішньоклітинної організації у Naegleria gruberi (Bistadiidac). Ці найпростіші, розвиваючись на сухому субстраті в присутності бактерій, мають амебоїдну форму; розвиваючись у воді, вони утворюють джгутики, а вся клітина подовжується і набуває структуру, характерну для джгутикових (Willmer, 1956). У прісноводних равликів Theodoxus fluviatilis зустрічаються три різко різних типи забарвлення. Виявилося (Neumann, 1959), що проста зміна зовнішніх умов (температури, рН та вмісту солей у воді) викликає прояв забарвлення того чи іншого типу. У парамецій незначна зміна навколишніх умов призводить до прояву різних антигенів (Beale, 1954).

Аналізуючи значення подібних спостережень, Уоддінгтон (1964) пише: «... незначна зміна навколишніх умов призводить до появи тих чи інших спадкових потенцій особини. Однак у Theodoxus fluviatilis ці потенції не абсолютно виключають одна іншу і можуть виявлятися одночасно, так що плямиста і поперечна моделі накладаються один на одну. Крім того, фенотипічні ознаки в даному випадку набагато складніші, ніж антигени Paramecium. В формуванні плямистого або поперечного забарвлення бере участь дуже велике число взаємодіючих клітинних процесів, що неминуче пов'язане з діяльністю багатьох генів.

Тому ті фактори (будь то генетичні фактори, або фактори зовнішнього середовища), які призводять до утворення того чи іншого забарвлення, мабуть, діють як перемикачі, направляючи розвиток у бік формування однієї з двох альтернативних систем, кожна з яких значно складніша, ніж система формування одного антигену у Paramecium. Найбільш близьким прикладом служить зміна між джгутиковою і амебоїдною формами у Naegleria ».

Подібні, але, мабуть, ще більш цікаві спостереження були зроблені на метеликах роду Papilio (див. Огляд (Sheppard, 1959)). У Р. machaon було виявлено, що при формуванні лялечок гусениць на листках лялечки набувають зелене забарвлення, на корі - коричневе. Подібне відбувається і у Р. polyxenae. Аналіз цих спостережень показав, що зелені та коричневі лялечки відрізняються не тільки забарвленням, але і швидкістю розвитку: більшість коричневих лялечок перезимовує, зелені формують метеликів восени. У даному випадку ми стикаємося з дуже цікавою формою поліморфізму, який заснований не на існуванні в популяції двох різко різних генотипів, а на різному прояві одного генотипу. Цей тип поліморфізму може бути названий фенотипічним поліморфізмом (environmental polymorphism (Sheppard, 1959)). Біологічне значення фенотипічного поліморфізму зрозуміло: зимівля лялечок на листках практично неможлива, і тому криптичні (під колір листка) лялечки повинні закінчити перетворення якомога раніше. Ці спостереження дуже ясно показують, що найпростіша зміна зовнішніх умов (колір субстрату) може привести до кардинальних змін у фізіологічних особливостях тварин (швидкість розвитку). Характер впливу середовища на організм визначається, природно, не тільки природою діючого фактора, але і генетичною специфікою організму (твердження про те, що успадковуються не ознаки, а норма реакції, сприймається зараз як аксіома). Значить, одна і та ж спадкова зміна викликає різну фенотипічну дію залежно від того, в якому середовищі розвивається тварина. Особливо різко це проявляється в тих випадках, коли на перший план виступає так званий вторинний ефект дії генів, суть якого полягає в тому, що відносно другорядні генетичні відмінності спричиняють різноманітні і різко виражені морфофізіологічні наслідки, які не мають власної генетичної основи. Як приклад можна привести мутацію frizzled у курей. Безпосередній прояв цієї мутації - скручування пір'я, вторинний ефект (пов'язаний з порушенням нормальної підтримки теплового балансу) - інтенсифікація метаболізму, гіпертрофія шлуночків аорти, збільшення загального об'єму крові, частіше серцебиття, збільшення розмірів кишечнику, надниркових залоз і щитовидної залози (Landauer, 1946).



РОЗДІЛ 2. МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

В якості матеріалу для вивчення було взято дві вибірки імаго колорадського жука. Вибірки імаго проводились в ВП НУБіП України НДГ «Великоснітинське» ім. О. В. Музиченка та на околицях с. Кислівка, Таращанського р-ну, Київської обл.. Місця проводження вибірок обирались за різницею показників радіоактивності території. На території НДГ «Великоснітинське» щільність забруднення 137Cs становила 4-10 кБк/м2, на околицях с. Кислівка - від 185 до 555 кБк/м2. Об'єм вибірок ентомологічного матеріалу з посадок картоплі становив при кожному зборі - 85 жуків. Далі під час обрахунків ми використовували методи статистичного аналізу.

Важливою обставиною, що визначає застосування математико- статистичних методів є встановлення факту, що багатьом біологічним явищам притаманні статистичні закономірності, які виявляються під час вивчення сукупностей, але не можуть бути віднесені до окремих одиниць цих сукупностей.

Зокрема тварини і рослини характеризуються мінливістю, варіацією за найрізноманітнішими ознаками. При вивченні біологічних сукупностей, які є типово статистичними виявилось, що доцільним с застосування методів біологічної статистики, яку назвали біологічною статистикою, або біометрією.

Без екологічно спрямованих мети і ідеї біометричне дослідження може привести лише до накопичення маси безперспективних для подальшого використання матеріалів і виявитись зовсім безцільним. З іншого боку, без статистичної обробки часто неможливо узагальнити експериментальні матеріали, які є масивом ізольованих фактичних даних, а також позбавились небезпеки появи необґрунтованих гіпотез і припущень. Завдання статистичного обробітку отриманих експериментальних матеріалів полягає у:

Врахуванні і відкиданні випадкових результатів, які можуть бути пояснені мінливістю отриманого матеріалу.

Отриманні реальних висновків з аналізу наявного матеріалу.

Правильній організації дослідження та отриманні реальних і достовірних даних.

2.1 Терміни та визначення

Усі об'єкти наукового дослідження (тварини, рослини, мікроорганізми, зразки плодів, їх чисельність на окремих ділянках, концентрації полютантів і т. ін.), або будь яка множина окремих, таких, що відрізняються одне від одного, але в той самий час подібних за деякими істотними ознаками об'єктів, складає гак звану сукупність. Сукупностями є популяції, наприклад, рудих нориць певного регіону, стадо корів в господарстві, нащадки певного самця, рослини на дослідних ділянках тощо. Зазвичай число одиниць сукупності називають об'ємом сукупності і позначають латинською літерою п або N.

Значення окремого члена сукупності називають варіантою.

При значній кількості варіант у генеральній сукупності можна дослідити лише деяку її частину, яка називається вибірковою сукупністю або вибіркою.

Одиниця сукупності може характеризувалися певними ознаками. Кожна ознака, що вивчається, приймає різні значення в різних одиницях сукупності, вона змінюється в своєму значенні від однієї одиниці сукупності до іншої. Ці відмінності між одиницями сукупності називаються варіацією або дисперсією (тобто, розсіянням).

Варіаційним рядом називається послідовність значень досліджуваної величини (сукупності), розташованих по мірі зростання. Важливими параметрами генеральної сукупності і вибірки є її ліміти, тобто максимальне (найбільше, max) і мінімальне (найменше, min) значення. Якщо сукупність або вибірка містить значну кількість членів (чисел), то їх треба згрупувати в класи та скласти ранжований зважений варіаційний ряд. Кожна група чисел (варіант), на які розбивається сукупність або вибірка, називається класом. Звичайно, весь розмах (діапазон) значень (від мінімуму до максимуму) розділяють на 8 - 12 класів (інтервалів). При більш точних дослідженнях встановлюють більшу кількість класів (15 - 20 - 30), а при менш точних - меншу (6 - 8). Кількість класів в залежності від об'єму вибірки можна встановити за допомогою формули, яка враховує розмах варіації:

,

де: К - число класів, n - чисельність вибіркової, чи генеральної сукупності.

Класовий інтервал можна визначити використовуючи наступний вираз:

,

де: К - число класів.

Приблизне число класів можна також визначити користуючись наступною таблицею 2.

Таблиця 2

Число спостережень, n (від-до)	Число класів, К
25-40	5-6
40-60	6-8
60-100	7-10
100-200	8-12
Більше 200	10-15

Точніше число класів визначається за формулою Стерджеса:

К = 1 + 3,32 lg n, або у випадку n більше 100 - за формулою К = 5 lg n,

де: n - чисельність вибіркової чи генеральної сукупності.

Класові інтервали, тобто різниця між найбільшим і найменшим значеннями в межах кожного класу, звичайно роблять однаковими. Кількість варіант, що належать до даного класу, називається його частотою. Здебільшого частоти позначають літерою f. Частоти, представлені у відносних числах, як частки одиниці або відсотки від загальної кількості варіант (об'єму вибірки), називаються частостями. Частоти класів встановлюються шляхом рознесення даних по класах. Для підрахунку частот при складанні зважених варіаційних рядів застосовують різні способи їх реєстрації (рис. 2.1).

Способи обробітку даних істотно залежать від того, який характер варіації ознак, що вивчаються. Відмінності між варіантами можуть виражатися в якихось якостях. Таку варіацію називають якісною. Якщо, наприклад, сукупність тварин характеризують за мастю, тоді кожна варіанта повинна отримати якісну характеристику відповідно до заздалегідь прийнятих позначень: чорна, руда, чорно-строката і т.і. В найпростішому випадку підрахунок числа особин в кожній з виділених груп дає уявлення про склад популяції в цілому.

Рис. 2.1. Способи реєстрації та запису частот (Ємельянов, Брагинський, Михалевич, 2001)

а - конверт; б - ялинка; в - будиночок.

В інших випадках відмінності між варіантами будуть кількісними. Кількісна варіація може бути двох типів: дискретна та безперервна. В першому випадку (дискретна варіація) відмінності між варіантами, окремими значеннями випадкової перемінної (змінної), виражаються цілими числами, між якими немає і не може бути переходів. Наприклад, кількість дитинчат у лисиці (свині, миші, птаха), кількість променів у плавцях риб, кількість пелюсток у квітці тощо.

У випадку безперервної варіації значення варіант не завжди виражаються цілими числами. Все залежить від того, яка точність вибрана

для характеристики тої чи іншої ознаки. При вивченні безперервної варіації необхідно всі одиниці сукупності характеризувати кількісно з тією точністю, яка заздалегідь визначена і в найбільшій мірі підходить в даному конкретному випадку.

2.2 Методи обробки результатів експериментальних досліджень

Методи вимірювання можуть бути прямими чи непрямими. Прямими

називають виміри, за яких шукане значення величини знаходять безпосередньо з дослідних даних за допомоги відповідних приладів. Прямими вимірами визначають в першу чергу основні фізичні величини, що мають просту розмірність (лінійні розміри, масу, час, температуру, силу струму тощо).

Непрямими називають такі виміри, за яких досліджувана величина визначається за допомогою відомих співвідношень між фізичними величинами, знайденими в результаті прямих вимірів. Наприклад, визначення густини речовини виконують за вимірюванням маси тіла та його геометричних розмірів, інтенсивність дихання у рослин - за вимірюванням маси листя до і після титрування розчину Ва(ОН)2 тощо.

Через недосконалість органів чуття людини та технічних засобів при проведенні фізичних вимірювань біологічних об'єктів одержують лише наближені значення шуканих величин. Слід пам'ятати, що немає жодної фізичної величини, яку можна було б виміряти абсолютно точно. Тому завдання полягає не лише у визначенні числового значення фізичної величини, але й в оцінці точності та надійності вимірювання.

2.3 Точність і надійність вимірювання

Точність вимірювання визначається тією найменшою часткою одиниці вимірювання, до якої з упевненістю у правильності результату можна проводити вимірювання. Наприклад, твердження, що маса листка виміряна з точністю до 0,005 мг означає, що величина виміряної маси відрізняється від істинної величини не більше ніж на 0,005 мг. Точність вимірювань визначається точністю використаних приладів і точністю методу вимірювання.

Надійність вимірювання (довірча ймовірність) характеризує ймовірність того, що істинне значення шуканої фізичної величини знаходиться в певних межах, які визначаються довірчим інтервалом. Визначення надійності вимірювань вимагає знайомства з методами математичної статистики.

2.4 Інші методи статистичного аналізу

Дисперсійний аналіз - це статистичний метод, призначений для встановлення структури зв'язку між результативною та факторними ознаками. Він дає змогу визначити вплив одного або декількох факторів на результативний показник. Дисперсійний аналіз може застосовуватися за обмеженої кількості одиниць спостереження. До того ж він особливо ефективний в умовах, коли результативна ознака суттєво змінюється під одночасною дією кількох факторів з неоднаковою силою впливу.

Регресійний аналіз (англ. regression analysis) це метод визначення відокремленого і спільного впливу факторів на результативну ознаку та кількісної оцінки цього впливу шляхом використання відповідних критеріїв. Регресійний аналіз проводиться на основі побудованого рівняння регресії і визначає внесок кожної незалежної змінної у варіацію досліджуваної (прогнозованої) залежної змінної величини. Основним завданням регресійного аналізу є визначення впливу факторів на результативний показник (в абсолютних показниках). Передусім для цього необхідно підібрати та обґрунтувати рівняння зв'язку, що відповідає характеру аналітичної стохастичної залежності між досліджуваними ознаками.

Кореляційний аналіз (кореляційний метод) - метод дослідження взаємозалежності ознак у генеральній сукупності, які є випадковими величинами з нормальним характером розподілу. Кореляційним зв'язком називається такий зв'язок між ознаками суспільно-економічних явищ, за якого на величину результативної ознаки крім факторної впливають багато інших ознак, які можуть діяти в різних напрямах одночасно чи послідовно. Цей зв'язок характеризується тим, що між факторною і результативною ознаками немає повної відповідності, а лише є певне співвідношення. Особливістю кореляційного зв'язку є те, що кожному значенню факторної ознаки відповідає не одне, а ціла низка значень результативної ознаки.

Кореляційний зв'язок можна виявити тільки у вигляді загальної тенденції при масовому порівнянні факторів.

Основними вимогами до застосування кореляційного аналізу є достатня кількість спостережень, сукупності факторних і результативних показників, а також їх кількісний вимір і відображення в інформаційних джерелах.

Кластерний аналіз. Дослівно термін "кластер" в перекладі з англійської "cluster” означає гроно, згусток, пучок, група. Кластерний аналіз це метод багатомірного статистичного дослідження, до якого належать збір даних, що містять інформацію про вибіркові об'єкти, та упорядкування їх в порівняно однорідні, схожі між собою групи. Сутність кластерного аналізу полягає у здійсненні класифікації об'єктів дослідження за допомогою численних обчислювальних процедур. В результаті цього утворюються "кластери" або групи дуже схожих об'єктів. На відміну від інших методів, цей вид аналізу дає можливість класифікувати об'єкти не за однією ознакою, а за декількома одночасно. Для цього вводяться відповідні показники, що характеризують певну міру близькості за всіма класифікаційними параметрами.

Мета кластерного аналізу полягає в пошуку наявних структур, що виражається в утворенні груп схожих між собою об'єктів - кластерів. Водночас його дія полягає й у привнесенні структури в досліджувані об'єкти. Це означає, що методи кластеризації необхідні для виявлення структури в даних, яку нелегко знайти при візуальному обстеженні або за допомогою експертів.

2.5 Опис виду (Leptinotarsa decemlineata (Say, 1824))

Колорадський жук (Leptinotarsa decemlineata (Say, 1824)) -- жук з родини Листоїди, серйозний з економічної точки зору шкідник картоплі. Довжина тіла приблизно 10 мм, забарвлення надкрил яскраво жовте або помаранчеве з п'ятьма поздовжніми темно-коричневими смугами на кожному з них. Вид у 1824 році описав Томас Сей на матеріалах, зібраних у Скелястих горах на Solanum rostratum. Походження цього жука не зовсім зрозуміле, але видається вірогідним, що Колорадо й Мексика є частиною його первинного ареалу на південному заході Північної Америки.

Природним кормом для колорадського жука слугувало листя Solanum rostratum, але разом з інтродукцією картоплі в межі природного ареалу виду сталася зміна харчової рослини. Інколи колорадський жук живиться також листям помідорів і баклажанів. Самка відкладає до 400 жовтувато-помаранчевих яєць, завдовжки приблизно 1,5 мм. Зазвичай яйця відкладаються купками (близько 30 яєць) на нижню сторону листка. Тривалість кожної стадії залежить від температури довкілля. За 4-15 днів з яєць виходять червонувато-коричневі личинки з двома рядами темно-коричневих плям на кожному боці, що живляться листками. Стадія личинки має чотири віки (тобто личинки линяють тричі). Личинка першого віку близько 1,5 мм завдовжки, останнього четвертого -- близько 8 мм. Розвиток личинок першого-третього віку триває по 2-3 дні, четвертого -- 4-7. Перед заляльковуванням кожна личинка впродовж кількох діб не живиться (стадія передлялечки, яку можна впізнати через низьку активність та бліде забарвлення). Передлялечки падають на землю, зариваються в ґрунт на кілька сантиметрів, де і заляльковуються. Залежно від температури, світлового режиму та якості кормової рослини імаго можуть з'явитися за кілька тижнів або ж впасти в діапаузу до весни. Імаго повертаються на харчові рослини, де паруються. Залежно від температурного режиму можуть давати до 3 поколінь за сезон.

1877 року колорадський жук потрапив до Німеччини, де був знищений. Під час або одразу після Першої світової війни він прижився неподалік американської військової бази в Бордо (Франція), та почав поширюватися, впродовж Другої світової війни, в Бельгію, Нідерланди та Іспанію. Під час та одразу після Війни його популяція надзвичайно зросла, і він почав поширюватися на схід, і тепер зустрічається майже по всій Європі. Під час Другої світової війни, націонал-соціалістський режим Німеччини використовував жука з пропагандистськими цілями, заявляючи, що жука скинули американські повітряні сили. Американців також звинувачувало і керівництво радянського окупаційного сектора Німеччини. До 1950 року колорадського жука знайдено майже на половині картопляних полів в Німеччині. В Європейському союзі вид є карантинним у Великій Британії, Ірландії, на Балеарських островах, Кіпрі, Мальті та в південній частині Швеції і Фінляндії (колорадського жука в цих країнах не виявлено).

Рис. 2.5.1 Ареал колорадського жука (Fritz Geller-Grimm, 2003)

2.6 Опис території ВП НУБІП „Великоснітинське” НДГ ім. О.В. Музиченка

Підприємство ВП НУБІП „Великоснітинське” НДГ ім. О.В.Музиченка розташоване у селі Велика Снітинка, Фастівського району; відстань до районного центру 10 км, до м. Києва Ї 60 км.

Господарство спеціалізується на виробництві сільськогосподарської продукції, зокрема основними напрямками діяльності є виробництво зерна, молока та м'яса. Питома вага у валовій продукції складає 45%, а в товарній - 64%. Бази постачання і реалізації продукції: м. Фастів - 15 км, м. Київ - 60 км.

Організаційно-правова форма - державне сільськогосподарське підприємство, створено в 1972 році на базі радгоспу “Великоснітинське”, як навчально-дослідне господарство.

Учгосп розташований в перехідній зоні між Поліссям і Лісостепом. Фастівський адміністративний район відноситься до зони з достатнім зволоженням і помірно теплим кліматом. В окремі роки трапляються ґрунтові засухи, котрі негативно впливають на розвиток с\г культур (таб.3).



Таблиця 3

Температура повітря по місяцям

Місяць	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12
T,?С	-6,2	-5,6	-0,8	6,9	14,4	17,2	19,1	18,2	13,3	7,1	0,9	-3,7
Опади, мм	28	27	29	40	51	65	32	68	61	43	38	39

Максимальна температура повітря влітку + 34-38 ?С.

Мінімальна взимку - 33 ?С

Середня кількість опадів - 521 мм.

Низькі температури вказують на можливість вимерзання озимих культур, особливо в малосніжні зими, сніговий покрив буває незначним (10-20см), в окремі роки - 40-50 см. В цьому плані дуже важливим заходом по накопиченню вологи в ґрунті є снігозатримання.

Одним із важливих агрометеорологічних показників є дати останнього і першого заморозку та довжина без морозного періоду, представлені в табл. 3. Сніговий покрив нестійкий. Середня потужність не перевищує 30 см. Середньо багаторічна глибина промерзання ґрунту становить 45 см. В зимовий період можливі відлиги, що при різкому зниженні температури сприяє утворенню льодової кірки (табл.4).

Таблиця 4.

Дати останнього і першого заморозків та тривалість безморозного періоду, метеостанція "Фастів"

Основними кліматичними факторами, які характеризують умови росту с\г культур, являються тепло і волога. Фастівський район відноситься до помірно-теплого і помірно вологого агрокліматичного району з сумою активних температур за період з середньодобовою температурою більше 100 С і гідротермічним коефіцієнтом 1,2 який дорівнює частці від дільника, суми опадів за період з середньодобовою температурою повітря вище 10?С, на суму температур, за цей же період, зменшеному в 10 раз.

Рельєф господарства слабо хвиляста рівнина, розчленована річками і болотами. Через територію господарства протікають ріки Снітка і Кам'янка. На більшій частині території ґрунтові води залягають на глибині 10-16 м, місцями на 20 м, в широких замкнених впадинах на 4-5 м, на заплавах 1-2м.

Природна рослинність на території господарства збереглась на відносно невеликих ділянках. Тут зустрічається лісова, лугова та болотна рослинність. Можна сказати, що кількість опадів і температурний режим в Фастівському районі досить задовільний для вирощування різноманітних с\г культур.

2.7 Загальний опис території Київської області

Київська область утворена 27.ІІ.1932 р. Розташована на півночі України, в басейні середньої течії Дніпра, головним чином на Правобережжі. На сході межує з Чернігівською і Полтавською, на південному-сході та сході -- з Черкаською, на південному-заході -- з Вінницькою, на заході -- з Житомирською областями, на півночі -- з Гомельською областю Білорусі. В області 25 районів, 25 міст, в тому числі обласного підпорядкування, 29 селищ міського типу, 1194 населених пунктів.

Основне населення -- українці; живуть також росіяни, євреї, білоруси, поляки та інші. Середня щільність населення (без м.Києва) -- 68,7 чол. на 1 км2 (1985). Найщільніше заселені центральні та південні райони області. Міське населення (крім Києва) становить 52% (1985). Великі міста (крім Києва): Біла Церква, Бориспіль, Бровари, Васильків, Переяслав-Хмельницький, Фастів.

Поверхня області -- горбиста рівнина із загальним нахилом до долини Дніпра. За характером рельєфу ділиться на три частини. Північна частина зайнята Поліською низовиною (вис. до 198 м). Лівобережжя займає Придніпровська низовина з розвиненими річковими долинами. Південно-західна частина зайнята Придні­провською височиною -- найбільш розчленованою і припіднятою частиною області з абсолютними висотами до 273 м.

Виявлені і розробляються переважно міне­ральні будівельні матеріали: граніти, гнейси, каолін, глини, кварцеві піски. Є невеликі поклади торфу. Є джерела мінеральних радонових вод (Миронівка, Біла Церква).

Клімат помірно континентальний, м'який, з достатнім зволоженням. Середня температура січня -6°, липня +19,5°. Тривалість вегетаційного періоду 198-204 дні. Сума активних температур поступово збільшується з Півночі на Південь від 2480 до 2700°. За рік на території області випадає 500-600 мм опадів, головним чином влітку. Київщина має густу річкову мережу (177 річок завдовжки понад 10 км). Найважливіша водна артерія -- Дніпро (довжина його в межах області -- 246 км), його головні притоки -- Прип'ять, Тетерів, Ірпінь, Рось (праві); Десна і Трубіж (ліві). На території області -- Київське водосховище і частина Канівського водосховища (створені на Дніпрі). Усього в області -- 13 водосховищ і понад 2000 озер.

На півночі поширені дерново-підзолисті, в долинах рік -- дерново-глеєві, лучні й болотні ґрунти. У центральній частині на лесах -- опідзолені чорноземи, темно-сірі і світло-сірі лісові ґрунти; у південних районах -- глибокі малогумусні чорноземи. На лівобережжі зустрічаються лучно-чорноземні, лучні солонцюваті, солончакові і болотні солончакові ґрунти.

Загальна площа лісового фонду області -- 675,6 тис.га. Для північної частини території області характерні масиви хвойних і змішаних лісів, значні площі різнотравно-злакових луків і заболочені ділянки. На півдні переважають широколистяні ліси (дуб, граб, ясен, вільха, липа), кущі й луки. Область розташована у межах двох природних зон: змішаних лісів (Київське Полісся) і лісостепової. На півночі області переважають недреновані перезволожені і заболочені, поліські алювіально-зандрові і терасні, на півдні -- луково-степові височинні розчленовані і терасні, а також лісостепові височинні розчленовані природно-територіальні комплекси. В області -- 77 територій і об'єктів природно-заповідного фонду (загальна площа -- 80,3 тис. га), в тому числі Дніпровсько-Тетерівське і заліське заповідно-мисливські господарства, 7 заказників (Дніпровсько-Деснянський, Звонківський, Жорнівський, Іллінський, Усівський тощо), пам'ятник природи (урочище Бабка), дендропарк "Олександрія” (Біла Церква).

Економіка області -- складний багатогалузевий комплекс, спеціалізація якого визначається переважним розвитком важкої індустрії у поєднанні з легкою і харчовою промисловістю і високоінтенсивним сільським господарством зерно-бурякового і м'ясо-молочного напрямів.

Промисловість. Прискорено розвиваються галузі, які визначають науково-технічний прогрес (машинобудування і металообробка, в тому числі приладобудування, електронна, електроенергетика, порошкова металургія, хімія і нафтохімія), а також нові для області виробництва -- мікробіологічне і картонно-паперове. На території області розташовані Трипільська ГЕС, Київська ГЕС, Київська ГАЕС. Підприємства машинобудівної і металообробної галузей випускають хімічне устаткування, машини для тваринництва і кормовиробництва, екскаватори, меліоративну техніку, технологічне устаткування для підприємств торгівлі, а також товари побутового призначення.

Серед діючих підприємств хімічної і нафтохімічної промисловості -- Білоцерківське виробниче об'єднання шин і гумоазбестових виробів і завод гумотехнічних виробів, Броварський з-д пластмас. Мікробіологічна промисловість представлена заводами Трипільським біохімічним і біохімічних препаратів у селищі міського типу Немішаєво. В Обухові картонно-паперовий комбінат. Підприємства харчової промисловості: цукрові (основні -- в Яготині і смт. Гребінки), молочні, маслоробні, спиртові, крохмальні, консервні зводи, м'ясо- птахокомбінати.

На території області -- 21 комбікормовий завод. Легка промисловість об'єднує підприємства швейної, трикотажної шкіряної, льонообробної галузей (розташовані в містах Переяславі-Хмельницькому, Фастові, Сквирі, Білій Церкві, Броварах, Богуславі, Василькові та ін.). На базі місцевих мінерально-сировинних і лісових ресурсів розвинена будівельна і деревообробна промисловість: заводи залізобетонних виробів (Біла Церква, Бровари, Вишгород), цегляні, по обробці граніту (Буча), скляні, по виробництву санітарно-технічних виробів. Добування граніту поблизу Богуслава і Білої Церкви.

На території області сформувалися Київський і Білоцерківський промислові вузли. Спеціалізацію Білоцерківського вузла визначають хімічна і машинобудівна промисловість, доповнена харчовою промисловістю. Серед багатогалузевих промислових центрів області найбільші -- Бровари, Фастів, Васильків, Бориспіль, які входять в Київський промисловий вузол.

У структурі сільського господарства за валовою продукцією перше місце посідає тваринництво (54,7%, 1985). В області 1771 тис.га під сільськогосподарськими угіддями. Площа зрошуваних земель -- 122,3 тис.га, осушених -- 176,8 тис.га. Найбільша зрошувальна система Бортницька. Сільське господарство області характеризується розвиненим високотоварним зерновим господарством (основна культура -- озима пшениця), виробництвом технічних культур (цукровий буряк, льон-довгунець), картоплі, овочів.

Тваринництво спеціалізується на виробництві м'ясо-молочної продукції, яєць. В усіх районах області провідним є скотарство, крім того в лісо-степовій зоні значний розвиток одержали свинарство та птахівництво. Розвинені також кролеводство, бджолярство, рибне господарство.

Розвинений залізничний транспорт. Експлуатаційна довжина залізниці -- 880 км (1985) р). Через територію області проходять лінії: Москва - Київ - Львів, Київ - Дніпропетровськ - Донецьк тощо. Електрифіковані приміські ділянки залізниці: Київ - Фастів - Козятин, Київ - Фастів - Миронівка, Київ - Тетерів, Київ - Ніжин, Київ - Яготин. Залізничні вузли: Київ, Фастів, Миронівка. Довжина автомобільних доріг -- 7760 км, в т.ч. з твердим покриттям -- 7489 км.



РОЗДІЛ 3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА

Вивчення популяційного різноманіття становить інтерес не тільки з огляду вивчення практично важливих та теоретично цікавих груп тварин, а й для пізнання механізмів стійкості та адаптації інших груп з порівнянною популяційною структурою.

Останнім часом пропонується досить широкий спектр різних методів для біоіндикації антропогенного навантаження, основна вимога, що пред'являється до подібного роду методів - простота і швидкість виконання при високій мірі чутливості і достовірності.

Накопичені після Чорнобильської катастрофи дані про екологію тварин, які мешкають за умов постійного опромінення, дають змогу з'ясувати деякі особливості функціонування фауністичних комплексів у радіаційних ценозах. Необхідність вирішення подібної задачі обумовлена тим, що в центрі Європи утворилася велика радіаційна аномалія, що впродовж багатьох десятиліть здійснюватиме істотний вплив на навколишнє середовище з усім його біологічним різноманіттям. Основним у цьому плані постає порівняння фауністичних комплексів із радіаційних ценозів із такими за звичайних (без радіаційного пресу) умов.

Базуючись на цьому, слід пригадати поняття радіаційної біогеоценології, висловлене М. В. Тимофєєвим-Ресовським, яке свідчить про необхідність детального дослідження реакції біоти на такий потужний антропічний вплив, як радіаційне забруднення екосистем, і з'ясування основних закономірностей їх функціонування за цих умов.

Для простеження модифікаційних змін імаго необхідно було визначити контрольну територію та територію з суттєвою щільністю забруднення території. Тому для даного дослідження за допомогою атласу «Україна. Радіоактивне забруднення. Видання друге, доповнене» було обрано дві території (Рис.3.1.). В якості контрольної території було обрано дослідні ділянки ВП НУБІП „Великоснітинське” НДГ ім. О.В.Музиченка розташоване у селі Велика Снітинка, Фастівського району. Щільність забруднення даної території складає не більше 10 кбк/м2. Іншою ділянкою для проведення вибірок ентомологічного матеріалу було обрано околиці села Кислівка, Таращанського району, Київської області зі щільністю забруднення території 137Cs близько 555 кБк/м2.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

а б

Рис.3.1. Щільність забруднення територій, на яких проводились вибірки (а) - с. Велика Снітинка, (б) - с. Кислівка.

Кожна вибірка з двох територій становила 85 одиниць імаго колорадського жука. При подальшому дослідженні вибірок було знайдено по 8 окремих морф в кожній з вибірок. Але увагу викликає той факт, що окрім даних 8-ми морф в вибірці з с. Кислівка було знайдено додатково 9 морф з несиметричним малюнком надкрил.

Отже, на обох ділянках були визначені по 8 морфотипів малюнка надкрил жуків з яких 3 є класичними, а 5 - новими (Рис. 3.2). Відмінності стосуються кількості перетинок між смугами, їх площі та взаємного розташування на правому і лівому надкрилах.

Рис. 3.2 Спільні морфи для обох вибірок. Морфи під номером 1, 2, 3 - є класичними, 4-8 - новими.

У відсотковому відношенні морфи, що мали більш виражений малюнок становили:

Загальні кількості знайдених морф становили:



На обох ділянках виявлена асиметрія малюнку надкрил жуків. Вибірка з ділянки "Кислівка" характеризується вищим коефіцієнтом асиметрії ніж ділянка "Снітинка", що, скоріш за все, пов'язане з підвищеною щільністю забруднення ґрунту.

Рис. 3.5. Приклади асиметричних малюнків елітр надкрил колорадського жука, з вибірки с. Кислівка.

Вивчення популяції колорадського жука на території НДГ «Великоснітинське» та с. Кислівка показало наявність 8-ми спільних морф для обох вибірок. Викликає увагу той факт, що вибірка з с. Кислівка містила 10,5 % особин з асиметричним малюнком надкрил. У вибірці з НДГ цей показник становив лише 4,7 %. За кількісним показником вибірки суттєво відрізняються за стандартною морфою 1 та стандартною морфою 2. Отже ці дані дають нам можливість судити про наявність фенотипічної мінливості, яка є наслідком порушень в індивідуальному розвитку даних організмів, що зумовлені радіоактивним випромінюванням.

Вивчення знайдених малюнків надкрил показало наявність 4-х схожих морф, які були виявлені в зоні відчуження ЧАЕС (Титар, Пшеничный, Кульчицкий, 1990). Спільні з описаними раніше фени малюнку надкрил були наявні в обох вибірках імаго.

Рис. 3.6. Фени малюнку надкрил, знайдені в зоні відчуження ЧАЕС

Ще 3 малюнка елітр відрізнялись від описаних раніше. До того ж, викликає увагу той факт, що у вибірці з с. Кислівка було виявлено 9 особин з асиметричним малюнком надкрил (рис. 3.7).

Рис. 3.7. Асиметричні морфи з вибірки с. Кислівка

Наступним етапом було визначення коефіцієнту асиметрії вибірки с. Кислівка. Для цього було використано пакет програм "STATISTICA 6.1".

Рис. 3.8. Таблиця даних двох вибірок імаго колорадського жука

Коефіцієнт асиметрії вибірки з с. Кислівка становить 0,266697 (рис. 3.9). Крива асиметрії зміщена вправо. Рівень асиметрії ознаки у вибірці з с. Кислівка приблизно однаковий з рівнем, який був визначений в зоні відчуження ЧАЕС і становить відповідно 0,266697 і 0,2368.

Рис. 3.9. Значення коефіцієнту асиметрії

Статистичний аналіз матеріалу встановив, що коефіцієнт асиметрії ознаки з ділянки "Кислівка" майже співпадає з аналогічними даними, отриманими в зоні відчуження ЧАЕС - 0,266697 і 0,2368 відповідно.

Отримані дані підтверджують загальну тенденцію до збільшення мінливості в популяціях тварин, що мешкають в умовах радіоактивного забруднення в бік ускладнення малюнку, що, можливо, пов'язане зі збільшенням кількості меланіну - загальновідомого акцептора електронів, тобто має певне адаптивне значення до підвищеного радіаційного пресу.



РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ, БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

В результаті впливу радіоактивних випромінювань на організм людини відбувається іонізація живої тканини, що приводить до розриву молекулярних зв'язків і зміні хімічної структури різних з'єднань, що у свою чергу призводить до загибелі клітин.

Розрізняють дві форми променевої хвороби - гостру і хронічну. Гостра форма виникає в результаті опромінення великими дозами в короткий проміжок часу. Великі дози - що дорівнюють 4 - 5 Дж/кг (400 - 500 рад.) - можуть являти собою смертельну небезпеку для людини. Гостра променева хвороба може виникнути і при потраплянні всередину організму великих кількостей радіоактивних ізотопів.

Хронічні ураження розвиваються в результаті систематичного опромінення дозами, що перевищують гранично припустимі дози (ГДД).

Іонізуючі випромінювання можуть викликати в організмі зміни, що передаються нащадкам.

4.1 Властивості іонізуючих випромінювань

Електромагнітне або корпускулярне випромінювання (альфа -, бета -, гама -, рентгенівське, нейтронне й ін.), здатне при взаємодії з речовиною прямо або побічно створювати в ньому заряджені атоми і молекули - іони.

Радіоактивний розпад ядер супроводжується в основному альфа -, бета - і гамма-випромінюванням.

Альфа-випромінювання являє собою потік частинок, що є ядрами атомів гелію і мають позитивний заряд. Енергія альфа-частинок для різних ядер лежить у межах 4,5 - 8 МЕВ.

Бета-випромінювання являє собою потік електронів або позитронів. Максимальна енергія бета-частинок різних радіоактивних ізотопів може досягати декількох мегаелектронвольт.

Гамма-випромінювання являє собою електромагнітне випромінювання, що виникає в результаті енергетичних змін усередині ядра. Енергія гамма-променів різних ізотопів знаходиться в межах від 0,01 до 10 МЕВ.

Рентгенівське випромінювання - електромагнітне випромінювання з хвилями малої довжини - виникає при гальмуванні швидких електронів у речовині.

Нейтронне випромінювання - потік нейтронів.

Радіоактивне випромінювання можна характеризувати по його іонізуючій і проникаючій здатності.

Іонізуюча здатність випромінювання визначається питомою іонізацією, тобто числом пар іонів, створюваних часткою в одиниці об'єму, маси або довжини треку.

Проникаюча здатність радіоактивних випромінювань визначається величиною довжини вільного пробігу. Альфа-частинки володіють найбільшою іонізуючою здатністю і найменшою проникаючою здатністю.

Бета-випромінювання має істотно меншу іонізуючу і велику проникаючу здатність. Найменшою іонізуючою і найбільшою проникаючою здатністю характеризуються гамма-промені.

4.2 Активність, одиниці активності; дози випромінювання, одиниці дози

Активність препарату - міра кількості радіоактивної речовини, визначається кількістю атомів, що розпадаються за одиницю часу.

За одиницю активності прийнята кюрі - активність препарату даного ізотопу, у якому в одну секунду проходить 3,7*1010 актів розпаду.

Для кількісної оцінки впливу, виробленого іонізуючими випромінюваннями, користуються поняттям «поглинена доза випромінювання», що визначається як енергія, поглинена одиницею маси речовини, що опромінюється. За одиницю поглиненої дози опромінення приймається Дж/кг. Одиниця поглиненої дози випромінювання - 1 рад.; 1 рад. відповідає поглинанню енергії 0,01 Дж речовиною масою 1кг.

«Поглинена доза випромінювання» за ефектом іонізації характеризується експозиційною дозою рентгенівського і гамма-випромінювань.

За одиницю експозиційної дози рентгенівського і гамма-випромінювань приймають кулон на кілограм (Кл/кг). Одиницею експозиційної дози рентгенівського і гамма-випромінювань є рентген. Еквівалентна доза випромінювання вводиться для оцінки радіаційної небезпеки хронічного опромінення людини. За одиницю дози прийнятий біологічний еквівалент рад. - бер.

4.3 Гранично припустимі рівні опромінення

Гранично припустимою дозою (ГПД) опромінення прийнято називати річний рівень опромінення, що не викликає при накопиченні дози протягом 50 років несприятливих змін у стані здоров'я людини, що опромінюється і її нащадків. Введені «Норми радіаційної безпеки» (НРБ) і «Основні норми безпеки при захисті від випромінювань», видані Міжнародним агентством по атомній енергії (МАГАТЕ).

Захист від зовнішнього проникаючого випромінювання здійснюється такими способами: зміною фактора часу; зміною відстані до джерела й екрануванням.

Тривалість перебування працівників у небезпечній зоні впливу радіоактивного випромінювання повинна обмежуватися часом, протягом якого він одержує дозу, що не перевищує припустиму. Інтенсивність випромінювання змінюється обернено пропорційно квадратові відстані.

Безпека робіт з радіоактивними випромінюваннями забезпечується також створенням захисних екранів, товщина яких розраховується на основі законів ослаблення випромінювань у речовині екрана. Поглинати альфа-випромінювання можна склом, плексигласом, фольгою.

Для захисту від бета-випромінювань застосовують матеріали з невеликим атомним числом (алюміній, плексиглас, і ін.); для поглинання твердих (високих енергій) бета-промінь застосовують свинцеві екрани з внутрішнім облицюванням алюмінієм.

Для ослаблення гамма-випромінювання найчастіше використовують елементи з високим атомним числом і високою щільністю: свинець, вольфрам, а також бетон, сталь і ін. При захисті від випромінювань високої енергії застосовують вольфрам і сталь.

Для захисту від внутрішнього опромінення необхідно виключити контакт із радіоактивними речовинами у відкритому вигляді, запобігти їхньому потраплянню всередину організму, у повітря робочої зони, а також недопущення радіоактивного забруднення рук, одягу, поверхонь приміщення й устаткування.

Робота з відкритими радіоактивними речовинами проводиться в спеціально обладнаних приміщеннях, до яких пред'являються особливі санітарні і технічні вимоги.

Радіохімічні витяжні шафи відрізняються від звичайних більшою герметичністю, їхні отвори оснащено рукавичками, через які вводять руки усередину шафи.

4.4 Індивідуальні засоби захисту й особиста гігієна

У якості основний спецодяг можна застосовувати халати, шапочки, комбінезони з незабарвленої бавовняної тканини (сатину, молескіну й ін.), плівковий одяг (нарукавники, фартух, халат, костюм), виготовлений з поліхлорвінілу, поліетилену або гуми деяких видів.

Для захисту очей від альфа - і бета-випромінювань користуються скельцями звичайних окулярів; для захисту від твердого бета-випромінювання застосовують плексиглас товщиною 2 - 2,5 мм; .для захисту від гамма-променів придатне свинцеве скло з фосфатом вольфраму, від нейтронів - скло з бор-силікатом кадмію або фтористими з'єднаннями.

4.5 Основні вимоги і правила роботи з радіоактивними речовинами

Устаткування, контейнери, транспортні засоби, прилади, апарати, приміщення призначені для робіт із застосуванням радіоактивних речовин і джерел іонізуючих випромінювань, повинні мати знак радіаційної небезпеки.

4.6 Одержання, облік, збереження і транспортування радіоактивних речовин

Дозвіл на одержання радіоактивних ізотопів видається підприємству санітарною інспекцією.

Радіоактивні речовини варто зберігати так, щоб їхнє випромінювання не заподіяло шкоди обслуговуючому персоналові. Радіоактивні препарати, упаковані в герметично запаяні скляні ампули або пробірки, поміщають у контейнер з товщиною стінок, що забезпечує зниження інтенсивності випромінювання до безпечного рівня.

4.7 Дозиметричний контроль. Дезактивація

У всіх установах, де проводяться роботи з радіоактивними речовинами і джерелами іонізуючих випромінювань, незалежно від їхньої кількості, службою радіаційної безпеки здійснюється дозиметричний і радіометричний контроль.

Для видалення радіоактивних забруднень застосовують різні способи: змивання (водою, парою), чищення (щітками і ін.), іонообмін, біологічні способи та ін.

4.8 Заходи захисту від зовнішнього і внутрішнього випромінювання

Захист організму від потрапляння всередину радіоактивних речовин - одна з найактуальніших проблем екології після Чорнобильської катастрофи. Систематичне споживання продуктів харчування та води, що забруднені радіоактивними речовинами, призводить до накопичування радіонуклідів в організмі людини (йоду - в щитовидній залозі, стронцію - в кістках, цезію - в м'яких тканинах). Радіонукліди, потрапляючи в організм з харчовими продуктами і водою, формують основне дозове навантаження і тим самим істотно впливають на стан здоров'я людини. Тривалий час споживання забруднених продуктів є основним видом опромінення Однак цей шлях радіаційного впливу доступний для регулювання.

Для зменшення радіонуклідів, які надходять з їжею, необхідно систематично приймати радіопротектори - речовини, які зв'язують радіонукліди та підвищують стійкість організму до радіоактивного впливу. Ці речовини містяться у деяких харчових продуктах і рослинах (яблучне повидло, неосвітлений яблучний сік, чорноплідна горобина, ожина, морква, обліпиха, тисячолістник), а також в продуктах бджолярства (мед, прополіс, маточне молоко та ін..). Усі ці продукти ефективно діють при систематичному їх вживанні. Помаранчеве забарвлення - це зовнішня ознака насичення фруктів і овочів каротином. Багато каротину є у моркві, томатах, буряках, абрикосах, гарбузах. Однак немало його і в листяних рослинах, де зелений хлорофіл маскує оранжевий колір (петрушка, кріп, салат тощо). Корисними з точки зору радіозахисної дії є продукти, що мають синій колір (чорна смородина, чорноплідна горобина, столові буряки, темні сорти винограду).