Еволюція творчості І.М. Крамського як явища російської культури другої половини ХІХ ст.

Зіткнення традиційного академічного розуміння завдань портретного живопису з реалістичними пошуками прослідковуються у великому парадному портреті князя І.І. Васильчикова (1867). Портрет, хоча і написаний по фотографії, але звертає на себе увагу намаганням художника розкрити громадські та особисті якості портретованого, підпорядковувати образній характеристиці композиційний та колористичний зміст полотна. Звісно, вищі творчі досягнення Крамського потрібно шукати не в офіційних замовлених портретах, у яких відчувається скованість виконання та суха академічна трактовка. Найбільших успіхів Крамськой досягав у портретах друзів та однодумців, в яких бачив найбільш повне втілення ідеалу людини - вільної в своїх думках та пориваннях, яких добре знав та любив.

Кращою роботою Крамського 60-х років є його “Автопортрет” (1867) виконаний з великою реалістичністю. Зовнішній вигляд художника - образ російського демократа-інтелігента. Худорляве, бліде обличчя з виступаючими скулами, ріденька рижа борода та вуса, злегка розтріпане темне волосся і, головне, - розумні, сірі очі, які уважно та вимогливо звернені до глядача. Крамськой підкреслив у своєму образі відсутність артистичності. “Автопортрет” представляє Крамського людиною вольовою, енергійною, внутрішньо зібраною та незалежною, впевненою у власних силах та можливостях. Портрет вирішений в скромній, але тонкій за поєднанням сірувато-коричневій тональності, художник відмовився від локального колориту. Крамськой знаходить тут свою живописну мову. Про те, що успіх “Автопортрету” був не випадковим, свідчить виконаний в наступному, 1868 році, портрет агронома Вьюнникова, близький до “Автопортрету” по своєму образному рішенню та композиційній побудові. Вьюнников - типовий шестидесятник-демократ з простим, але виразним, розумним та енергійним обличчям. Його густі брови зсунуті, чорні неслухняні кучери розкинулися на високому лобі. В міцній широкоплечій фігурі, в гордовито посадженій голові, в незалежному виразі обличчя спостерігається спокійна, впевнена в своїй силі та правоті натура. Разом з тим, його образ сповнений стриманої внутрішньої напруги та палаючого духу. Широке, з неправильним рисами обличчя портретованого, виразне і привабливе; не ідеалізуючи модель, художник знаходить в ній зачарування та красу. Портрет агронома Вьюнникова є свідченням значних реалістичних набутків в творчому доробку Крамського.

Кінець 60-х років в житті Крамського був багатий важливими подіями. На академічній виставці 1869 року він представив шість живописних та графічних портретів - графа Д.А. Толстого (1869), княгині Е.А. Васильчиковой (1867), художника І.І. Шишкіна (1869), художника А.І. Морозова (1868), полковника К.К. Лануа (1869) та фотографа М.Б. Тулінова (1867). Ці роботи були високо оцінені художньою спільнотою. Санки-Петербурзька Імператорська Академія мистецтв за майстерність та відмінні знання в портретному живописі визнає класного художника Івана Миколайовича Крамського „своїм академіком”.

Разом з розвитком практики та вдосконалення майстерності набули визначеності естетичні погляди Крамського. У 1869 році Крамськой їде за кордон та відвідує найбільші музеї світу. Більше всього його вразила “Сікстинська Мадонна” Рафаеля, портрети геніїв світового живопису Веласкеса, Рембрандта, Гольбейна, Тиціана, Дюрера, Ван Дейка і Тінторетто. Знайомство з творами великих майстрів ствердило Крамського в думці, що мудра простота виразу при глибині думки та смаку - невід'ємні якості справжнього мистецтва. З цих позицій він рішуче переглядає відношення до колишніх авторитетів, підтримуваних європейським академізмом. Тому при поверненні на Батьківщину Крамськой взяв участь в організації Товариства пересувних художніх виставок, яке відіграло головну роль в подальшому розвитку реалістичного мистецтва в Росії.

У творчості І.М. Крамського відбулося зіткнення традиційного академічного мистецтва з реалістичними пошуками. Крамськой бачив свою модель з притаманними їй не лише зовнішніми, а й внутрішніми особливостями, вважаючи це принципово важливим і в цьому розходився з академічними установами. Звертає на себе увагу намагання художника розкрити особисті якості портретованого, підпорядкувати образній характеристиці композицій та колористичний зміст полотна.

2.2 Крамськой та портрет в товаристві

З часу виходу Івана Миколайовича Крамського (1837-1887) та інших бунтівників з Академії в кінці 1863 року до організації Товариства Пересувних виставок пройшло близько семи років. Це роки формування Крамського - художника. Творча зрілість та все найбільш цінне, що він створив, тісно пов'язане з Товариством, а саме Товариство невід'ємне від Крамського. Тепер можна в повній мірі оцінити роль Крамського не лише як видатного діяча передвижницького руху, але й як художника, оригінальний внесок якого в розвиток російського портрету є дуже значним. Сам художник недооцінював свій талант портретиста.

Зрілість Крамського - портретиста відноситься вже до 70-х років. В цей час він створив цілий цикл портретів передової інтелігенції. Неможливо уявити собі історію російського мистецтва і, більше того, російського суспільства, без портретів Л.М. Толстого, І.А. Гончарова, Н.А. Некрасова, М.І. Салтикова-Щедрина, Д.В. Григоровича, Я.П. Полонського, Ф.А. Васильєва, І.І. Шишкіна, П.М. Третьякова, М.М. Антокольського, В.М. Васнєцова, Д.І. Менделєєва, А.І. Куїнджі та багатьох інших, створених Крамським пензлем, олівцем, пером, в офорті та літографії. Для історії мистецтва ці твори мають подвійну цінність - як роботи Крамського, і як портретні зображення відомих діячів культури та науки Росії.

Особливою майстерністю відзначено портрет Л.М. Толстого (1873). Це, можливо, кращий портрет художника. У ньому вражає виняткова психологічна глибина розкриття яскравої індивідуальності великого письменника. В підкресленому різному контрасті зовнішньої неприязності та внутрішньої значимості полягає сутність портретної характеристики. Толстой зображений у кріслі, в спокійній ”домашній” позі. Синій колір блузи об'єднаний в тоні з червонуватим відтінком обличчя та коричнево-вохристим фоном. Суворість колориту відповідає внутрішній значимості та суворій простоті зовнішнього вигляду письменника. Уся увага Крамського зосереджена на відтворенні погляду Толстого. Цей пронизуючий, гострий та ніби спрямований на глядача погляд, щільно стиснутий рот створюють образ людини великої вольової зібраності, впертості, глибокої думки, надзвичайної зіркості в спостереженнях життя. Як нікому іншому, Крамському вдавалося виявити в портретованій людині самі характерні, найбільш притаманні їй властивості особистості, проникнути в потаємні схованки людського розуму та серця, прославити піднесені та прекрасні людські якості. Портрет Толстого Крамськой писав на замовлення П.М. Третьякова, який хотів сформувати галерею портретів видатних діячів російської культури, залучивши до її створення передових художників. Першою роботою, виконаною Крамським для Третьякова, був портрет великого українського поета та художника Т.Г. Шевченка (1871).

В мистецтві 70-х років все ясніше постає проблема краси, естетичної насолоди, яку повинно приносити глядачу мистецтво. Це не було поверненням до старого академізму з розумінням краси як гармонії фарб та ліній. Це було втіленням в мистецтві нових реалістичних рис, коли на першому місці постало вираження думки, а краса з'являлася сама собою як наслідок. Вражає своєю емоційною наповненістю портрет відомого письменника Д.В. Григоровича (1876). Крамськой не просто відобразив художника, він зазирнув всередину. В портреті Григоровича великого значення набуває виразність жесту руки, що є одним з компонентів в розкритті внутрішнього життя портретованого. Як відомо, Григорович був людиною з мінливим поглядом, любив красиві фрази і ніколи не виражав відкрито свої думки. Тому він зображений в красивій, ефектній, злегка театральній позі, яку підкреслює вишуканий жест правої руки, в кінчиках пальців невимушено затиснуте виблискуюче на світлі пенсне. Зовні невимушений вираз обличчя Григоровича є до дрібниць продуманим і якщо вдивитись, тривожно задумливим. Портрет Крамського є відтворенням образу талановитого російського письменника, громадського діяча, розкриває яскраву артистичність його особистості. Поряд із ним художник-психолог Крамськой не зміг уникнути критичних нот в характеристиці Григоровича. Те, що це зроблено практично та об'єктивно підтверджується тим фактором, що портрет надзвичайно сподобався самому Григоровичу. Одним з кращих по змісту та тонкості характеристики портретів Крамського відноситься портрет П.М. Третьякова (1876). Окрім великої уваги Крамськой проник ся до Третьякова істинною симпатією та любов'ю, він просто не міг його не написати. Портрет цей погрудний та невеликий за розмірами. Уся увага художника зосереджена на обличчі Третьякова, риси якого передані з великою ретельністю, але без сухості в рисунку та в ліпці форми. Крамськой бачить Третьякова очима людини, що знає його. Високі етичні якості портретованого, його благородна простота виступають тут на перший план. Стриманий, вольовий, зосереджений, зі складним та багатим духовним світом, таким постає у Крамського Третьяков. Композиційне та колористичне вирішення портрету посилює поетичність та інтимність в трактовці образу. Портрет написаний при неяскравому розсіяному світлі, без сильних контрастів світла та тіні. Крамськой майстерно виконує тонку градацію напівтонів. В той же час він виступає не лише як майстер тону, але і кольору. Хоча і скромний по колориту, витриманий у вохристо-оливкових тонах, портрет написаний свіжо та живо. Художник ліпить форму, кольором досягаючи великої пластичності зображення. Портрет Третьякова - своєрідний пам'ятник цій визначній людині.

До кінця 70-х років створена Крамським портретна галерея збагачується кількома досконалими по майстерності та безпосередності емоційного сприйняття та психологічній глибині творами. Кращі з них - портрети художника А.Д. Литовченка (1878) та історика мистецтва та критика А.В. Прахова (1879). По життєвості образу, вишуканості та, одночасно, суворості композиційного та колористичного рішення портрет Литовченка належить до шедеврів російського демократичного мистецтва. Зовні не вимушений, одягнений по останній моді, у вохристому коричневому пальто та оригінальній мерлушковій шапочці, Литовченко не справляє враження щасливої та задоволеної людини. В глибині своєї сутності він здається внутрішньо не захищеним та одиноким. Передане з дивовижною схожістю обличчя портретованого - худорляве, хворобливо бліде, з запалими щоками та глибоко посадженими блискучими очима - володіє великою внутрішньою експресією та життєвою силою. Обличчя Литовченка написане широкими, соковитими, густими мазками, що вільно та точно ліплять форму. Енергійність виконання та м'якість пластики, живописна виразність та тонкість тональних відношень змісту, але звучна кольорова гамма - свідчення високої естетичної культури, досягнутої Крамським.

В портретній творчості Крамського кінця 70-х років усе більш зростає безпосередність та гострота в розкритті живої людської індивідуальності, поєднання якостей миттєвого та постійного в характеристиці людини. Тонкість та точність спостереження в цей час поєднуються з артистичною невимушеністю виразу. Значно зростає естетична культура. Він добивається великої картинності своїх творів. Збільшуються розміри портретів, ускладнюється їх композиційне рішення. На зміну погрудному чи поясному портрету все частіше приходить поколінний. Посилюється краса ліній та кольору, виразність композиції. В творчості Крамського спостерігається процес, який можна визначити як потяг до мистецтва “великого стилю”. Для того щоб зберегти живість враження та свіжість в сприйнятті моделі Крамськой все частіше звертається до виконання портрету в один сеанс. Так всього за кілька годин був створений портрет А.В. Прахова. Майстерність Крамського досягла такого рівня, що за шість годин він зміг створити досконалий витвір. В образі Прахова Крамськой правдиво розкриває безстрасність та споглядальну пасивність, притаманну цьому розумному, освіченому, багато знаючому та розуміючому історику. Бліде, інтелектуальне обличчя Прахова з високим покатим лобом, близькозорими злегка прищуреними холодними очима змушують глядача віднестися до зображуваного з деякою стриманістю та насторожливістю. Це почуття посилюється при погляді на вишуканий жест руки, сплетені між собою пальці та закинуту на спинку стільця ліву руку. Прахов зображений при слабкому розсіяному світлі в чорному одязі на світло сірому фоні, що виявляє внутрішню сутність образу людини, для якої є чужим палкість та боротьба за свої ідеали.

У портретній творчості Крамського з'являються, та все більш чітко прослідковуються ноти критичної оцінки особистості портретованого. Звісно, приступаючи до роботи, митець не ставить таку ціль, але якщо моделі притаманні негативні риси, то глибоко правдивий, об'єктивний психологічний метод роботи Крамського виявляє ці якості. Критичною спрямованістю відзначено портрет князя А.І. Васильчикова (1878), у якому яскраво виявляється станова приналежність зображеного.

З кінця 70-х років художня критика відмічає успіхи Крамського в жіночих та дитячих портретах, вказуючи, що раніше його стихією був чоловічий портрет. Створені ним в цей час жіночі образи мають нові якості. Досить цікавим є портрет Н.Д. Зайончковськой (1876), відомої письменниці свого часу. Портрет цікавий тим, що він є чи не першим жіночим портретом в демократичному російському мистецтві, у якому стверджується право жінки на участь в розумовому та суспільному житті країни. Вже не молода та не красиво одягнена Зайончковська привертає змістовністю свого внутрішнього життя, самостійністю, розумом та простотою. Вражає своєю тонкою психологічною характеристикою портрет дружини Крамського - Софії Миколаївни (1879). Вона зображена як сильна, незвична натура, наділена самостійним світом думок та почуттів, вольовим характером та здатним до самопожертви серцем. Крамськой не ідеалізує її зовнішній вигляд. Час та смуток залишили слід на її виразному красивому обличчі. В цій роботі відобразилася глибока увага до дружини, захоплення нею як людиною. Портрет написаний на нейтральному фоні, основне у ньому - обличчя та руки портретованої. Пряма, стримана, повна внутрішніх достоїнств Софія Миколаївна спрямовує на глядача розумний спостережливий погляд своїх прекрасних сірих очей. Суворе композиційне та колористичне рішення надає її образу ще більшої благородності та стриманої краси.

Творчість Крамського 80-х років набула нових важливих рис, зближаючи його з наступним поколінням художників. Значно поглибився діапазон художніх інтересів Крамського. Ще більше уваги він став надавати живописним якостям своїх творів, вирішенню складних колористичних завдань. В ряді кращих робіт цього періоду з'явились нові, раніше не властиві риси - тонкий ліризм, емоційність, поетичність, теплота почуттів. Загострилась здатність художника проникати в таємні ділянки людської душі, в глибоко скриті якості зображуваної людини.

Крамськой і надалі працював у жанрі портрету. Кращі його роботи виконані не на замовлення. Це портрети відомих російських діячів, друзів та близьких художника. Чудовим по майстерності композиційно-живописного рішення, образній виразності та психологічній глибині є портрет І.І. Шишкіна (1880). Портрет великий, поколінний. У ньому виразно усе - і обличчя, і фігура, і поза. Виразно написана велика красива голова художника з густим сивіючим розкиданим волоссям, смугляве, загоріле обличчя з високим покатим лобом та невеликими, ледь примруженими, уважно зверненими до глядача очима. У всьому його образі - спокійність, доброзичливість, впевненість в собі. Характерний і природний жест рук, невимушено засунутих в кармани. Крамськой розкриває притаманні Шишкіну демократизм та простоту. Його образ насичений великою фізичною та моральною силою. Чітка, сувора і одночасно вільна композиція портрету посилює враження значимості зображеної людини. Темний, монолітний силует широкоплечої фігури Шишкіна велично виділяється на світло-сірому фоні полотна.

Зовсім у іншому ключі Крамськой вирішує портрет відомого російського актора В.В. Самойлова (1881). Тут усе розраховано на ефект. Професійні та людські якості Самойлова передані Крамським точно та виразно. Він і в житті продовжує вести себе, як на сцені. Артистичність образу - суттєвий компонент його характеристики. Одягнений у чорний оксамитовий костюм з білосніжним жабо, сідоволосий, ретельно завитий з еспаньйолкою, Самойлов ніби відчуває на собі захоплюючий погляд глядачів. Вже немолодий, злегка гладкий та хворобливий він уміє залишатися елегантним. Його темні очі яскраво виділяються на блідому обличчі. Вони по-світськи люб'язні. Ця імпозантна маска не дозволяє проникнути у його внутрішній світ. Вишукана та вибаглива кольорова гамма портрету, побудована на поєднанні чорно-білого одягу та малиново-червоного кольору.

Однією з кращих робіт Крамського є портрет засновника наукової медицини професора С.П. Боткіна (1880). Сучасники шанували Боткіна як великого діагноста. Саме цю рису його особистості перш за все виділяє художник. Його спостережливий, спокійний погляд вивчає глядача. В ньому передана безперервна робота думки людини, що звикла тверезо бачити, аналізувати та робити висновки з побаченого. Дуже характерна не виразна манера портретованого дивитися зверху вниз, спричинена звичкою носити окуляри нижче перенісся. При усій вченості зображення особистості у ній немає педантизму, сухості та черствості. Навпаки, в його зовнішності, в тому, як він одягнений, та як носить свій костюм, як вільно та невимушено сидить закинувши ногу на ногу, як держить цигарку, відчувається натура жива, безпосередня, наділена вродженою вишуканістю. Очевидно, характеристиці його пози Крамськой надавав великого значення - зберігся ескіз з натури, фіксуючий положення корпусу, ніг та правої руки Боткіна. Портрет написаний вільно, мальовничо, широко, з цільністю художнього бачення, яка притаманна лише великим майстром.

Саме у 80-х роках, точніше в першу половину десятиліття, Крамськой створив свої найбільш поетичні портретні образи, в яких глибоко розкрилася та грань його таланту, яку він назвав „тихострунна”. Більшість з них портрети молодих людей - юнаків та дівчат. Сам Крамськой відзначив, що писати портрети молодих людей важко, адже характери ще не зовсім склалися, тому успіхами у цій сфері він дорожив.

Чаруючий жіночий образ створений в портреті дочки художника Софії Іванівної Крамської (1882). Молода дівчина, майже підліток, дивиться на світ довірливими, широко відкритими, довірливими голубими очима. В рисах її милого, серйозного обличчя збереглося багато дитячого, наївного, несформованого. Виразний боязкий, по-дівчачому сором'язливий жест тонких, складених в долонях рук. З великою майстерністю Крамськой пише її „доросле” біле плаття з мереживом, стрічками та трояндою на грудях. Тендітна грація тоненької фігурки дівчини ще більш підкреслюється видовженими формами полотна. Вона чарує не лише своєю ніжністю, але і внутрішнім змістом.

Ця риса таланту Крамського, ще більш виявилося в незакінченому “Жіночому портреті” (1885), на якому зображено молоду жінку в білій сукні, освітлену знизу яскравим штучним світлом. Тепле блимаюче світло надає фігурі молодої жінки особливої емоційної виразності, наповнює оточуючий простір таємничим життєвим трепетом.

Зразком того, в якому напрямі еволюціонувала творчість Крамського є два портрети Е.М. Корнилової. Перший - 1879 року, з його об'єктивною конкретністю та правдивістю деталей, другий - 1880 року, в якому образ похилої жінки набуває поетичного змісту. Сумні спогади затуманюють мрійливі очі портретованої. Вона приваблює симпатії глядачів душевною чистотою своїх переживань, красою вимученого горя, яке наповнює усю її сутність.

В портреті дочки („Дівчина з кішкою”, 1882) та у портреті племінниці Л.Ф. Крамськой („Жінка під парасолькою”, 1883) художник намагається вирішити складні живописні проблеми. „Дівчина з кішкою” - витвір по-своєму майстерний. Досконало написана пухнаста сіра кішка, руки дівчини. Але її обличчя маловиразне - і по змісту, і по виконанню. Крамськой намагався вирішити тут складне живописне завдання. Фігура лежачої на ковровому дивані дівчини, закутаної у білий маковий платок, яскраво освітлена, тоді як її обличчя знаходиться в полу тіні. В „Жінці під парасолькою” (1883) Крамськой ставить ще більш складне для себе завдання - зображення фігури в пленері. Сам мотив виконаний у дусі імпресіоністів. На зеленому косогорі, покритою жовтіючою травою, лежить молода жінка, одягнена у біле плаття та мереживну білу накидку. Розово-бежева парасолька, яка створює прозору полу тінь, захищає від променів сонця її голову, плечі та груди. Образ красивої, в розквіті сил жінки випромінює здоров'я, щасливе життя та злиття з природою. Крамськой намагався передати кольорові відношення, вплив кольорів один на другого, освітлення та повітряне середовище. Так, білий одяг в тіні набуває голубуватого відтінку, на плечах жінки рефлекси від парасольки. В той же час на обличчі немає рефлексів від одягу та трави. Тут ми стикаємося скоріше з теоретичним розумінням законів пленерного живопису, а не з живим та безпосереднім почуттям багатства та краси живописного розкриття оточуючого світу, чим в досконалості володіли учні Крамського - Репін, Полєнов та інші.

Чаруючий портрет сина художника Сергія Крамського (1883), зображений в повний зріст хлопчик, одягнений у військовий костюм з еполетами, приваблює глядача природною дитячою грацією своєї зовнішності, милим обличчям, яке огортають світлі кучери.

Кількість жіночих та дитячих портретів у творчості Крамського 80-х років різко зростає. Як правило, саме в цих роботах Крамськой намагався вирішити найбільш складні живописні проблеми. Вони виявилися для нього спеціальним завданням, не до кінця увійшовши в кров та плоть митця.

Починаючи з 1883-1884 років портретна творчість Краського переживає складний період, який нараховує не так вже і багато успіхів. Професійна майстерність митця не стала менш досконалою. Але в самому ідейно-художньому мисленні Крамського - портретиста відбуваються помітні зміни. Відсутня попередня духовна близькість між художником та його моделлю, їх ніби розділяє невидима стіна. Посилюється увага до зображення костюму, різних аксесуарів, оточуючого інтер'єру. Якщо в портретах 60-70-х років втілювався суспільно-моральний ідеал сучасності, то тепер на перший план виступає потяг до гострої фіксації людської індивідуальності. З'являються образи людей внутрішньо замкнених, які не мають попередньої цілеспрямованості.

Найбільший інтерес художнього суспільства визвав портрет філософа та поета, одного з самих яскравих представників російської релігійно-філософської думки В.С. Соловьєва (1885). В образі Соловьєва є щось картинне, штучно романтизоване. Він зображений сидячим у кріслі з високою різною дерев'яною спинкою, її складний силует графічно чітко виділяється на світлому коричнувато-оливковому фоні. Крісло сприймається як свого роду трон з загостреним готичним верхом, обриси якого дали ритмічну побудову портрету. Вражає своєрідна краса зовнішнього виразу Соловьєва, його тривожна загадковість. У портретованого бліде, задумливе обличчя з правильними великими рисами, великі сіро-зелені очі, довге, хвилясте волосся зачесане назад та густа рижувата борода. Руки тонкі з довгими нерівними пальцями. Не дивлячись на вигляд природної пози, у ній відчувається продуманість поведінки позуючої людини. В створеному Крамським образі енергія поєднується з безсиллям, внутрішня напруга з апатією. Можливо, така характеристика Соловьєва відповідала дійсності. Але все ж у цьому портреті немає тієї глибини психологічного аналізу, яка відрізняла кращі твори Крамського попередніх років.

Творчість Івана Миколайовича Крамського відіграла велику роль в становленні та розвитку портретного живопису передвижників. В портретах Крамського особливо відчувається характерне для передвижників не лише критичне відношення до життя, але й пошуки позитивного образу, який проявляється в зображенні демократичної інтелігенції. Значно посилюється психологічна характеристика зображеної людини її моральне та соціальне розуміння життя.

2.3 Внесок в переосмислення жанрової системи

Творчість Крамського відіграла велику роль в характерному для російського мистецтва 1870-1880 років процесі переосмислення жанрової системи. Крамськой, створюючи портрет, заходить значно дальше у своїй роботі, детальна розробка фону надає йому самостійного значення. Таким чином, фон полотна перевищує роль самого портрету. Як результат є створення портрету-картини, де портрет гармонійно перетікає у жанрову роботу. Зразком є портрет чудової російської співачки Е.А. Лавровської, зображеної на сцені великого залу Дворянського зібрання під час святкування ювілею М.І. Глинки (1878). На другому плані художник розмістив велику групу музикантів з їхніми інструментами. За ідейно-художніми проблемами портрет Лавровської представляє великий інтерес. По суті, це груповий портрет, адже оркестранти також конкретні особистості, але переростають в жанрову картину. Зображуючи важливу подію культурного життя Петербурга, Крамськой хотів створити твір великого стилю, втіливши значимість змісту в адекватній художній формі. Безсумнівно, що він прагнув до краси живопису, монументальності композиції, до передачі святковості та урочистості події. Свідченням цьому є великий розмір полотна та незвична для Крамського композиція, блимання штучного вечірнього світла, що заливає картини. Золотиста, тепла по кольору пляма фігури Лавровської формує центр композиції, який не нав'язливо підчиняє собі оточуючий простір. Вільно, живо та ритмічно-виразно розміщена група музикантів. Крамськой і тут у новій для нього області портрету залишається вірним собі. Головне для нього - вираження етичного ідеалу, Лавровська прекрасна тому, що змістовна. У неї відкрите, розумне, привітне та доброзичливе обличчя, хоча вона вже не молода та не дуже вродлива, вона приваблює глядача серйозністю свого внутрішнього вигляду, своєю сором'язливістю та зачаровуючою простотою. По тому, як вона ледь посміхається, як уся її фігура нахилилася вперед, як складені її руки, що тримають ноти, відчувається, що вона трішки збентежена загальним прийомом публіки. Та все ж, в портреті Лавровської Крамському ще не до кінця вдалося справитися з складним завданням створення великого композиційного портрету-картини. Вибір ракурсу співачки є не зовсім вдалим, не точно знайдене відношення фігури з фоном, складки сукні, місцями занадто ділять форму. Але не потрібно забувати, що це була одна з перших спроб Крамського - створення портрету-картини.

Однією з кращих полотен Крамського, де портрет переростає в картину є робота “Невідома” (1883). Як і в портретах художник уникає однозначної характеристики, створюючи образ складний, хвилюючий почуття та уяву глядачів. “Невідома” несе в собі глибокий духовний потенціал жінки в складному буржуазно-аристократичному суспільстві. Хто вона, це питання залишається без відповіді і по нині, є припущення, що для портрету позувала дочка Крамського Софія, а також племінниця. Знайомство з ескізом до “Невідомої”, де зображена натурщиця є досить близьким до оригіналу, але по внутрішньому наповненню є грубим та прозаїчним. Тому можна зробити висновок, що “Невідома” є складним Крамським образом, підпорядкований творчому задуму митця. Зміст її образу дозволяє припустити, що героїня полотна постає супроти норм буржуазної моралі чи силою життєвих умов, поставлена в складне суспільне положення. Художник зображує вродливу, елегантну, багато одягнену молоду жінку, що їде в розкішній колясці по Невському проспекті. Вона високомірно, майже з викликом звертає до глядача своє ніжне, смугляве, прекрасне обличчя з виразними, чорними очима затіненими довгими віями. Голова героїні знаходиться вище лінії горизонту, а погляд направлений зверху вниз, що більше посилює надмірність її виразу. Внутрішня колізія сюжету картини припускає наявність натовпу глядачів до яких і звернений погляд молодої жінки. Не дивлячись на підкреслену незалежність своєї поведінки, “Невідома” не належить собі, хоча можливо і сама цього не розуміє. З великою майстерністю та захопленістю Крамськой пише обличчя та фігуру жінки, її туалет, оздоблене зсередини світлою шкірою сидіння коляски. Його приваблює зображення різної фактури предметів. На “Невідомій” синя оксамитова шубка оброблена соболевим хутром та прикрашена атласними стрічками, низько опущена на лоб вишукана шапочка з білим страусиним пером, її ліва рука одягнена у лайкову рукавичку на якій виблискує золотий браслет, права захована у муфту, оброблену хутром та стрічками. Фігура жінки виглядає цілісною та чіткою по силуету темною плямою. Вона не вписана в оточуючий простір, не пов'язана з ним кольоровим рішенням. Контури її занадто різко виділяються на фоні свіжого та красиво написаного занурюючого в зимові, вечірні сутінки міського пейзажу. Композиція картини на відміну від ретельно розробленого архітектурного фона ескізу має більш центричне вирішення. У цій роботі Крамськой прагнув картинності зображення, краси та живописності мови. Він ретельно продумує композиційну побудову та естетизує образ героїні.

І в портретах і в картинах Крамськой намагається перш за все розкрити духовний та моральний світ своїх героїв, дати їм психологічну характеристику. При зовнішній стриманості виразу герої Крамського наділені глибоким та напруженим внутрішнім життям. Картини Крамського, як правило, однофігурні, зближаються з його портретами по принципу композиційної побудови та тим, що в основу художнього образу в картині береться портретне зображення конкретної людини з усіма її внутрішніми характеристиками. Так у Крамського побутова картина вирішується у портретному плані.

Якщо в “Невідомій” портрет перетворюється в картину, то в полотні “Невтішне горе” (1884) відбувається зворотнє - побутова картина вирішується художником в портретному плані. Задум “Невтішного горя” був навіяний враженнями особистої трагедії сім'ї Крамських - смерті двох маленьких синів художника. Невтішне горе матері передане їм з великою глибиною та людяністю. Очевидно свідомо Крамськой не зображує домовину, уникаючи через мірної конкретності у вирішенні сюжету. Усю увагу художник, бережно зосереджує на стоячій посеред кімнати одягненій в траур фігурі немолодої вже жінки, яка темною трагічною плямою виділяється на фоні кольорового килиму, живих квітів, картин в позолочених рамах, книг, усієї обстановки будинку, заможної інтелігентної сім'ї. Дуже виразне, скорботливе, заплакане обличчя жінки та скупий жест її руки, що підносить до роту хустинку. Крамськой розкриває внутрішній світ своєї героїні, яка зберігає душевну мужність, благородність почуттів та високу людську красу, не дивлячись на горе, яке її спіткало.

В порівнянні з ранніми роботами, великим досягненням Крамського в “Невтішному горі” є те, що побутова картина трактується як значний по філософському змісту та великому за розмірами твір. Фігура жінки дається більше натуральної величини. Звичний для побутового жанру горизонтальний формат заміняється вертикальним. Картина “Невтішне горе” є останнім прекрасним витвором Крамського, це свого роду реквієм.

Внесок Івана Миколайовича Крамського в переосмислення жанрової системи є надзвичайно великим, адже він зумів поєднати портрет та сюжетну роботу, створивши новий, глибший підхід до розуміння дійсності.

Творчість Івана Миколайовича Крамського мала велике значення у переосмисленні жанрової системи мистецтва. Крамськой, створюючи портрет, великої уваги надавав сюжетному контексту. Результатом цього є створення портрету-картини, де портрет гармонійно перетікає у жанрову роботу, що сприяло глибокому підходу до розуміння дійсності.

2.4 Проблема народності та національності мистецтва

Крамськой завжди відстоював положення про те, що мистецтво повинно належати народу. Народ є головним споживачем, натхненником та творцем мистецтва. Тому Крамськой один із перших художників, що звертається до теми селян. Адже раніше тема селян була темою трагедії безправного та пригніченого народу, а Крамськой створив позитивний образ російського селянина. У 1868 році він написав портрет селянина, який є одним з найбільш значних селянських образів у образотворчому мистецтві 60-х років. В “Портреті селянина” (1868), виконаному дуже уважно та трепетно, зображений сильний, мужній з правильними рисами відкритого, типового російського обличчя чоловіка середніх років. Погляд його чорних, глибоко посаджених очей, серйозний та зосереджений він звернений не стільки зовні, скільки в себе. Від його образу виходить враження стриманої сили та мудрості.

В мистецтві 70-х років тема селянства є головною. Намагання передових діячів культури ствердити позитивні образи сучасності, обумовило глибокий інтерес художників до розкриття “російського народу”. Вагомий внесок у розкриття селянської теми зробив Крамськой, адже у своїх роботах він намагався передати реальні живі характери, розкрити духовно-моральні сили російського народу, не прикрашаючи та не перекручуючи дійсність.

В каталогах передвижницьких виставок більшість робіт Крамського на селянську тему названо етюдами. Така назва була вимушеною у зв'язку з їх експонуваннями поряд з портретами офіційних облич царської Росії. Звісно, це не відповідало дійсності, адже по глибині думок та почуттів викладених художником по закінченості форми вони є справжніми портретами. Так представлені на першому місці передвижницької виставки 1871 року два етюди селян отримали досить високу оцінку. Один з них, етюд з натури, є погрудним зображанням похилого, згорбленого тяжким життям селянина. Його розумний, повний глибокого людського переживання погляд западає в душу глядачам. Обличчя селянина відображено дуже детально і в той же час, без сухості. Одяг та фон знаходиться майже в стані підмальовки, з великими просвітами полотна на фактурі. Етюд написаний швидко, вільно та свіжо по кольору. Його скромний коричнувато-оливковий колір не позбавляє краси. У цій роботі у Крамського проявляються нові риси - просте ритмічне вирішення портрету. Великі плоскості одягу, чітка побудова композиції, що має форму розширяючогося донизу трикутника, надають образу селянина монументальності.

Показаний на ІІ передвижницький виставці поколінний етюд старого селянина з клюкою (1872) несе у собі значний соціальний зміст. На ньому зображений захоплений безрадісними думками похилий, сивобородий селянин. Втомлений погляд, з сумнівом піднята брова, зморшки біля губ, - все це є свідченням страждальницького життя. По тому, як він сидить не помічаючи нічого навколо себе, з застиглою від довгої нерухомості фігурою, сильно зсутуливши та опустивши голову, тяжко опершись на клюку, а головне - по виразу обличчя, відчувається, що він знаходиться у цьому положенні давно. В крупних рисах його обличчя, у всій його широкоплечій фігурі, в сильних кистях працьовитих рук вгадується колись міцний, богатирсько-складений чоловік. Це враження ще більш посилює композиція полотно - фігура селянина, яка займає майже весь простір його силует монолітній та зібраний, одяг лаконічно трактований.

До видатних полотен російського демократичного мистецтва відноситься “Полісовщик” (1874). В творчості Крамського це найбільш активний образ людини з народу, яка бореться за соціальну справедливість. По своїй суті переростає значення портрету конкретної особистості і стає свого роду типовим образом селянина. Насторожено та зірко дивиться ніби раптово з'явившись перед глядачем величезний бородатий чоловік з палицею під рукою енергійне, з крупними правильним рисами обличчя сповнене напруги та зосередженості, він нібито готовий до дії. Погляд виражає цілу гаму складних почуттів та емоцій. Тут і підозрілість, і холодна рішучість, недовіра та відчуженість від оточуючого. В “Полісовщику” Крамськой створив реалістично повноцінний образ без прикрас та перебільшення. Перед нами особистість з складним характером та норовом. Пластичність, з якою виліплене обличчя “Полісовщика” посилює життєву правдивість. Будова обличчя та закономірність її структури захоплені Крамським так точно, що навіть, не помічаючи за густою бородою рот ми можемо зрозуміти, який він вперто стиснений. Холодна колористична гама суворо продумана задля більш глибокого розкриття змісту образу. В “Полісовщику” виражені не лише особисті професійні якості лісника-сторожа, але й характерні особливості відношення до дійсності. Він постає як людина знаюча, що таке життя на гіркій практиці. Крамськой в “Полісовщику” створює не індивідуальний образ, а портрет-тип. Створення портрету-типу є найбільш повним виразом через конкретне загального, найбільш властивого для даного класу суспільства.

“Селянин з вуздечкою” (1883) - класичний приклад портрету-типу селянина, адже на думку художника у ньому виявленні найбільш характерні якості великої соціальної групи людей. У цій роботі, монументальній по своєму змісті, Крамськой створив богатирський образ російського селянина. Художник розкриває в ньому моральні і фізичні сили, ясний розум та мудрість притаманну трудовій людині. Селянин постає міцним стариганом з доброзичливим поглядом. У нього енергійне покрите морщинами обличчя, великі, натруджені від роботи руки. Фігура селянина, одягнена в голубу сорочку та вохристо-зелений армяк займає майже усю площину полотна та світлою плямою виступає на темному глибокому фоні. Про спробу художника ствердити та піднести образ свідчить також великий розмір полотна, його естетична виразність.

Особливе місце у творчості Крамського займають зображення селян. Художник зумів найбільш повно та глибоко передати образ російського селянина, який по своїй суті переростає значення портрету конкретної особистості і стає, свого роду, типовим образом селянина. Створення портрету-типу найкраще передає притаманні риси російського народу.

2.5 Тема морального подвигу людини у боротьбі зі злом та

суспільною несправедливістю

Проблема суспільної ролі інтелігенції, як борця за звільнення народу була надзвичайно актуальною в той час. Вона потребувала відважної боротьби за високі гуманістичні ідеали. Потрібен був ідеал людини на яку могли б рівнятися та брати приклад. Такий образ був створений Іваном Миколайовичем Крамським - борцем по натурі, людиною яка почала руйнувати стереотипи, що очолила “бунт 14”, а потім стала однією з найважливіших діячів передвижництва. У традиційному загальноприйнятому для людей того часу образі Христа, який сприймався, як символ гуманізму, Крамськой втілив образ сучасної йому людини - російського інтелігента демократа.

Нова картина художника “Христос в пустелі” (1872) принесла йому велику популярність в середовищі російської демократичної інтелігенції. Крамськой підкреслює, що бачить в цьому символічному образі політичного діяча, борця за соціальну справедливість, перед яким у всій складності постало питання вибору життєвого шляху. Чи піти йому по тернистій дорозі самопожертвуючої боротьби за справедливість та високі людські ідеали, чи обмежитися власними егоїстичними потребами? “Бути чи не бути? ” - цими відомими словами Шекспіра, Крамськой визначає ідейний задум полотна. Служба народу, виконання свого громадянського обов'язку у багатьох діячів російської культури 60-х - 70-х років асоціювалася з мученицьким подвигом Христа. Але Христос Крамського не несе в собі жодних загальноприйнятих канонічних рис. Художник намагався створити свого Христа, який належить лише йому і не схожий на жодний інший прославлений образ. Свій - і за змістом, і за думками та почуттями, що вкладені в цей образ, і за зовнішнім виглядом, виражаючому національний тип російської людини. Христос зображений у стані тяжких, довготривалих, болісних роздумів. Його нерухома фігура ніби вросла у камені оточуючої пустелі. Навіть при невимушеному погляді на картину трагічна, темна, монолітна пляма фігури Христа, на світлому сірувато-рожевому фоні, виявляє сильний емоційний вплив на глядача. Вдивляючись в суворе, мужнє хоча і змучене обличчя Христа, в чудовий по виразності жест його міцно зжатих рук, глядач переконується, що вибір вже зроблений, життя віддане високій цілі. Скупий пейзаж сприяє розкриттю образного задуму картини. Сіра холодна пустеля з безладно нагромадженими глибами застиглих в безголосій байдужості каменів осяюються першими променями підіймаю чого сонця. Далекий горизонт затягнувся рожевим стягом хмар, але Христос продовжує все так же сидіти, не помічаючи нічого навкруги повністю полинувши в думки про “не своє горе”. В одному з листів Крамського говориться: “В людському серці поряд з особистим горем часто лежить страждання за суспільні біди; наскільки в тебе є чуйності та співчуття до суспільних бід настільки ти людина” [7, 3]. Крамському було надзвичайно притаманне почуття особистої відповідальності за долю країни, народу та національної культури. Тому зміст його полотна несе автобіографічний характер. В той же час зміст образу Христа значно ширше. Христос Крамського - людина, яка йде на моральний подвиг, керуючись загальнолюдськими мотивами. Особливої виразності роботі надають композиційні прийоми, це взята трохи знизу точка погляду, відношення фігури з простором, уміло скомпонованої голови та одягу Христа, що зливається в єдине ціле. Особливої виразності роботі надає мілке виділення кольором обличчя та рук Христа. Пейзаж надається лише для розкриття сюжетної дії. Усі лінії суворого, лаконічного пейзажу звернені до образу Христа та його рук.

Картина захоплювала глядачів і змістом і тим, як вона була виконана. Усе в ній здавалося незвичним, манило, змушувало зупинитися та замислитися. А новаторська форма виконання - зображення однієї фігури, крупним планом на великому полотні (180х210), лаконізм та монументальність образної мови, відсутність жанрової трактовки, лише підсилювало емоційний вплив на глядача.

Історія створення Крамським його відомої картини дозволяє прослідкувати з якою серйозністю він над нею працював, як багато праці та душевних сил він затратив щоб знайти своє, властиве лише йому вирішення полотна. Ескіз до фігури Христа був зроблений ще на початку 60-х років, а у 1867 році виконує початковий варіант картини, з ціллю вивчити усе і лише у 1872 році закінчує її. Але цьому передує тривалий період роздумів, пошуків, типажу та найбільш виразних композиційних рішень. Виникнення задуму “Христа в пустелі” є для Крамського надзвичайно особистим, як він писав “сльозами та кров'ю”. Крамськой намагався передати спектр почуттів, які ти відчуваєш коли усвідомлюєш силу та значимість свого задуму. У цьому полотні Крамськой намагався передати моральний подвиг сучасної йому людини - інтелігента-демократа у боротьбі зі злом та суспільною несправедливістю.

Ця тема отримала в творчості Крамського своє логічне продовження, задум картини “Регіт” виник у Крамського ще в період створення “Христа в пустелі”. “Поки ми не всерйоз поговоримо про добро та чесність, ми ладимо з усіма, але якщо ти спробуєш впровадити ці ідеї в життя то побачиш, який підніметься регіт навколо” - ця думка Крамського дає змогу краще зрозуміти ідейний задум його картини.

Єдиний раз у житті Крамськой звернувся до багатофігурної та дуже великої по розміру композиції. Сюжет картини він багато раз описував близьким йому людям: “Ніч перед світанком, внутрішня частина двору. Римські солдати думають, як би ще поглумитися над Христом і вирішують нарядити його в царя горохового. Привселюдний показ Христа викликає у людей насмішки та веселість. В той же час образ Христа спокійний та розсудливий, він розуміє нащо він іде та заради чого. Христос здійснює свій величезний подвиг заради людей та їх спасіння ”. В процесі створення картина зазнала ряд змін - замість ночі став ранок, значно ускладнився характер архітектури, місце дії, але задум залишився попередній. При зрівнянні самого полотна з розповідями про роботу, розумієш, що ідея є більш яркою та сильною чим глядацький образ картини. Все здавалося б зроблено вірно, досить продумано та ретельно, але чогось не вистачає - живого, хвилюючого почуття, справжнього художнього образу. Фігура Христа розміщена на другому плані та до неї зводяться основні лінії композиції. Кулісна побудова полотна нагадує роботи художників класицистів. Маловиразна та безстрастна анемічна фігура Христа та фігури римських воїнів дратують театральністю. В той час як в “Христа в пустелі” зображена людина, яка свідомо йде на подвиг, в образі Христа в “Реготі” переважають риси пасивності, страждання та безпомічності. Його негативний героїзм не міг надихнути на боротьбу. Суб'єктивний задум художника - зображення морального подвигу людини у боротьбі зі злом та суспільною несправедливістю вступили тут в перекір створеному ним полотні.

В картині на яку Крамськой покладав великі надії, яка була роботою всього його життя, він потерпів невдачі. Причиною цьому частково мотиви світоглядного характеру, частково невміння справитися з величезною багатофігурною композицією, а ще звернення до “мови ієрогліфа”, яка вже віджила свій час.

Важливе місце у суспільстві того часу посідала тема ролі інтелігенції як борця за звільнення народу, яка знайшла своє втілення в творчість І.М. Крамського. Тема морального подвигу, сучасної митцю людини, у боротьбі зі злом та суспільною несправедливістю, отримала своє вираження в новому трактуванні традиційного міфологічного сюжету, наповненого зрозумілим змістом. У образі Христа, який сприймався, як символ гуманізму, Крамськой втілив образ сучасної йому людини - інтелігента-демократа, борця за соціальну справедливість.

2.6 Крамськой і Україна

Російсько-українські культурні зв'язки протягом усієї історії існування цих народів були тісними й багатогранними. Надзвичайно різноманітними й міцними були вони також і в галузі образотворчого мистецтва. Між російськими та українськими митцями був завжди тісний взаємозв'язок, породжений прагненням глибоко й правдиво відображати дійсність, народне життя, своєю творчістю боротися за справедливість. Українська тематика посіла важливе місце в творах російських художників, як і російська тематика в творчості художників України. Українська тематика посіла важливу місце і у творчості Івана Миколайовича Крамського, родом з міста Острогозька Воронезької губернії, яка прилягає до Слобожанщини й межує з Україною. Там живе багато українців. Як розповідає Крамськой у своїй автобіографії, його предки пов'язані з Україною: “… дід мій, за розповідями, був так званий військовий житель і, здається, був теж якимсь писарем на Україні” [7, 18]. Зі спогадів М.Б. Тупінова, одного з найближчих друзів художника, в сім'ї Крамських спілкувалися українською мовою, нею говорила мати.

У 1853 і 1854 роках, на початку перебування художника у Харкові, Крамськой уривками вів щоденник, виливав на його сторінках юнацькі роздуми, мрії й прагнення. В ньому є цікаві записи про враження, яке справила на молодого митця Україна. Він уважно спостерігає за життям і побутом земляків, 25 жовтня 1853 року записує: “При цьому спогаді мимоволі народжується в серці якесь почуття, котре явно говорить на користь Малоросії. Ось де, друже мій, характери, в яких відбивається та ж доброта, розум і веселість, які так вражали мене в повістях і романах знаменитого письменника українських звичаїв Г. Квітку-Основ'яненка. Тут я зустрів стародавні й самобутні риси цього відгалуження руського характеру” [19, 217]. У Харкові в Крамського починаються серйозні творчі шукання й навчання. Він бере уроки живопису у місцевих викладачів та створює велику кількість зарисовок околиць Харкова. Після трьох років перебування на Україні, Крамськой переїхав до Петербурга, щоб навчатися в Академії художеств. Але те сильне враження, яке справили на митця мальовничі українські пейзажі, фольклор і побут глибоко запали в душу Крамського, то ж він мріє побувати тут знову.

Друга подорож художника припадає на 1871 р. Вона була приурочена написанню портрета Т.Г. Шевченка. Оскільки після смерті письменника пройшло вже 10 років то основним матеріалом для написання портрету могла слугувати лише фотокартка. У своєму портреті Крамськой намагався передати не лише зовнішність, а й відобразити внутрішній зміст образу. Для цього Крамськой збирає свідчення про портретованого - про його звички, манери та про духовний світ. Не зневажав жодного джерела інформації, яка могла би пролити світло на розуміння особистості Т.Г. Шевченка. Багато Крамськой спілкувався з людьми, які знали Шевченка не лише, як творчу особистість, але й як близьку і рідну людину. Зібрані матеріали Крамськой порівнював та аналізував, складаючи для себе образ портретованого.

І ось, робота закінчена, портрет створений. Середнього розміру портрет має напівтемний фон. Силует чітко викреслюється на ньому. Надзвичайно виразно на цьому фоні виділяється світле обличчя поета, саме цей прийом художника допомагає концентрувати увагу глядача на обличчі. Постать Шевченка показана більш як напівзросту, вона сповнена життєвої сили, передає велич народного Кобзаря. Саме важке в портреті - передача виразу очей (народна мудрість здавна стверджує, що очі - дзеркало душі людини). Крамськой умів передати їх досконало. Шевченко зображений дивлячим довгим проникнутим поглядом доброї та мудрої людини, багато пережившої у житті. В ньому і любов до людей, і чутка сприйнятливість до їх бід і страждань, і навіть десь в глибині його сутності - журба і смуток. І все ж головне в образі Шевченка - віра в людину. У порівнянні з більш ранніми роботами ліпка форми в портреті об'ємніша і рельєфніша, манера письма - вільніша, колорит - звучніший та насиченіший. Портрет Шевченка належить до кращих творів Крамського. В ньому немає ніякого позування, нічого ефектного, поет виглядає мудрим, добрим, спокійним.

Відразу після закінчення портрета Крамськой почав роботу над картиною “Русалки” (“Майська ніч”) за однойменною повістю М.В. Гоголя. Перебуваючи в садибі графа Строганова у селі Хотіння (тепер селище Сумського району) Крамськой був вражений багатою природою. Лагідність і теплінь української ночі, своєрідність барв і відтінків, чарівність узлісся, що прилягає до ставка й освітлене місяцем, зображені в картині з великою силою. Молоді тополі на схилі яру, стара солом'яна хатка та багато інших деталей розкривають описане Гоголем.