Главная
База знаний "Allbest"
Экология и охрана природы
Мінеральні добрива в агроекосистемах та особливості їхнього впливу на довкілля
Мінеральні добрива в агроекосистемах та особливості їхнього впливу на довкілля
Негативний вплив мінеральних добрив на компоненти агроекосистеми. Агроекологічна оцінка нових видів мінеральних добрив. Класифікація мінеральних добрив за показниками впливу на ґрунтову систему. Екотоксикологічні, гідрохімічні, агрохімічні методи оцінки.
| Рубрика | Экология и охрана природы |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 11.11.2010 |
| Размер файла | 170,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Фосфорити родовищ України. За даними геологічних розвідок поклади фосфоритів, придатних для виготовлення фосфорних добрив, знаходяться на території 13 областей України. Загальна кількість родовищ фосфоритів становить близько 360, у тому числі виявлено та різною мірою вивчено 8 великих родовищ із запасами 100-120 млн т Р2О5. Перевагою є низька потенційна вартість фосфорних добрив з місцевої сировини, що пов'язано з особливостями розробки родовищ та технологічними схемами переробки фосфоритів. Однак слід зазначити, що фосфорити Українських родовищ належать до некондиційних руд і тому не придатні для виробництва висококонцентрованих фосфорних добрив типу суперфосфат. З них можна одержувати фосфоритове борошно та концентровані фосфоритові добрива. Дослідженнями, проведеними за кордоном та в Україні, доведено високу ефективність таких добрив, особливо на грунтах з кислою реакцією ґрунтового розчину. Зокрема, дослідженнями, проведеними в Росії протягом 30 років в умовах дерново-підзолистих, сірих лісових, чорноземних ґрунтів, було встановлено, що агрономічна цінність фосфоритового борошна не поступається суперфосфату. Аналогічні результати було одержано в ННЦ «Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О. Н. Соколовського» агрономічна ефективність фосфоритів українських родовищ - Новоамвросіївського, Волинського та Ізюмського становила 52-77% від ефективності суперфосфату, а також у Поліській філії ІГА УААН на дерново-підзолистих, сірих і темно-сірих опідзолених грунтах з Рівненськими і Волинськими зернистими фосфоритами.
Перед впровадженням у сільськогосподарське виробництво нових видів добрив, до яких належать також фосфорити та продукти їхньої переробки, слід обов'язково вивчити можливі негативні впливи на навколишнє середовище.
Оцінювали фосфорити та продукти їхньої переробки родовищ України за вмістом Р2О5: Новоамросіївського - 25%; Південноосиківського - 28; Осиківського - 19; Волинського - 8,6; Здолбунівського - 12,6; Ратнівського - 28; Маневицько-Клеванської фосфоритоносної площадки (МКП) - 25%.
Фосфорні добрива, як засвідчено багатьма дослідженнями, у своєму складі містять доволі високий вміст домішок, серед яких першочерговому контролю мають підлягати ВМ, фтор та радіонукліди.
Попередній аналіз одержаних результатів показав, що у фосфоритових концентратах українських родовищ вміст ВМ значно нижчий, ніж у закордонних
|
Родовище |
Вміст металу, мг/кг |
||||||
|
Cd |
РЬ |
Zn |
Си |
Co |
Ni |
||
|
Новоамвросіївське |
0,63± 0,07 |
6,17± 0,72 |
10,17± 0,72 |
5,83± 1,90 |
10,00± 1,24 |
8,17± 0,72 |
|
|
Південноосиківське |
0,40± 0,12 |
8,17± 0,72 |
14,10± 0,43 |
8,23± 0,62 |
12,17± 0,72 |
10,00± 0,50 |
|
|
Осиківське |
0,28± 0,07 |
10,17± 0,72 |
9,77± 1,00 |
10,17± 0,72 |
8,17± 0,72 |
12,03± 0,14 |
|
|
Волинське |
0,1 2± 0,07 |
8,17± 0,72 |
7,83± 0,72 |
8,10± 0,43 |
6,23± 0,52 |
10,10± 0,43 |
|
|
Здолбунівське |
0,88± 0,07 |
12,17± 0,72 |
14,07± 0,29 |
14,10± 0,43 |
18,27± 0,62 |
18,17± 0,72 |
|
|
мкп |
0,28± 0,07 |
4,17± 0,72 |
10,07± 0,29 |
8,17± 0,72 |
8,17± 0,38 |
4,17± 0,38 |
|
|
Ратнівське |
0,60± 0,12 |
8,17± 0,72 |
14,17± 0,38 |
7,00± 1,24 |
9,17± 0,72 |
16,10± 0,43 |
Коефіцієнти стійкості для оцінки небезпечності ВМ за цих умов становили: Cd - 0,16; РЬ - 0,32; Zn - 0,34; Cu - 0,12; Ni - 0,35; Co-0,11.
Одержані результати показали, що використання фосфоритових концентратів українських родовищ як добрив не призведе до перевищення критичної концентрації ВМ у ґрунті навіть при застосуванні їх протягом тривалого часу - Тк становить сотні і тисячі років. За величиною Тк усі фосфоритові концентрати, що досліджували, можна віднести до IV класу - малонебезпечні.
Показник сумарної кількості ВМ (Мп+), що перейшли із фосфоритових концентратів у штучний ґрунтовий розчин, засвідчив більшу активність цього процесу у кислому середовищі. Так, з фосфоритних концентратів Південноосиківського, Волинського, Здолбунівського, МКП родовищ перейшло відповідно 50,0 мкг/л, 62,5; 37,5; 41,3 мкг/л металів у розчин при рН 4,0, у той час як при рН 7,0 лише 10,3 мкг/л, 6,5; 6,8; 14,0 мкг/л відповідно.
Перехід ВМ із фосфоритних концентратів є функцією їхньої мінералогічної будови, яка, в свою чергу, залежить від геологічного походження, і, за інших рівних умов, Південноосиківський фосфоритовий концентрат може бути активнішим джерелом надходження у природне середовище Ni, Zn, Cu; Волинський - Pb і Ni; Здолбунівський - Ni; МКП - Pb і Cu. Одержані результати свідчать, що при застосуванні фосфоритних концентратів на ґрунтах з кислою реакцією, ймовірність забруднення природного середовища буде у кілька разів вищою, ніж при застосуванні на ґрунтах з нейтральною та близькою до нейтральної реакцією.
Фосфоритові концентрати різняться за вмістом рухомих форм ВМ серед загального складу. Проведені дослідження показали, що фосфоритовим концентратам північно-західного регіону властивий вищий вміст рухомих форм кадмію, південно-східного регіону - міді. Високим вмістом рухомих форм кадмію і свинцю - найнебезпечніших елементів - характеризуються фосфоритові концентрати Ратнівського родовища
Отже, одержані результати свідчать, що фосфоритові концентрати родовищ України за своїм складом і розрахунковими показниками небезпечності щодо забруднення орного шару ґрунту ВМ мають високий рівень екотоксикологічної безпечності, що дає змогу віднести їх до IV класу небезпечності (доза застосування - 60 кг/га Р2О5). При цьому слід враховувати інтенсивніший перехід ВМ із фосфоритів у грунт при кислій реакції середовища, що потребує контролю за рухомими формами ВМ при їхньому застосуванні на грунтах з низьким рівнем рН.
Оцінка фосфоритових концентратів за вмістом фтору. Тісний зв'язок фтору і фосфору спостерігають як у первинних, так і у вторинних мінералах. Хімічні властивості фтору, які визначають особливості його поведінки у природному середовищі та зумовлюють високу ступінь екотоксикологічної небезпечності, роблять обов'язковим контроль за цим елементом при застосуванні фосфорних добрив.
У природних умовах фтор перебуває у складі фосфатів - складова частина важкорозчинних сполук типу фторапатитів, флюориту CaF2 та ін. У процесі переробки і збагачення фосфоровмісних мінералів фтор переходить у активізовану форму і токсичність його, відповідно, зростає. Сучасні технології переробки природних фосфоритів на мінеральні добрива, здебільшого, не передбачають видалення фтору із сировини. Збагачення агроруд для підвищення вмісту фосфору у більшості супроводжується збільшенням у вихідному продукті концентрації супутніх елементів, у тому числі фтору. Проведені дослідження з природними фосфоритами та продуктами їхньої переробки - фосфоритовими концентратами показали, що вміст рухомих сполук фтору у фосфоритових концентратах у 4-12 разів вище, ніж у вихідній сировині Для встановлення потенційної небезпечності фосфоритів проводили розрахунок терміну досягнення критичної концентрації фтору в орному шарі ґрунту при застосуванні фосфоритових концентратів у дозі 60 кг/га Р2О5. Найнебезпечнішим, з точки зору забруднення фтором, є ґрунти з нейтральною і лужною реакціями середовища і підвищеним вмістом у ґрунтовому комплексі натрію. Таким умовам відповідають ґрунти Степової зони України для яких коефіцієнт стійкості щодо фтору 0,24. ГДК за валовими формами фтору у ґрунті - 330 мг/кг, фоновий вміст - 200 мг/кг. Розрахунки потенційної небезпечності фосфоритів за вмістом фтору свідчать про високу можливість негативного впливу на ґрунтову систему при використанні їх як добрив - термін перевищення критичної концентрації фтору у ґрунті становить 30-48,5 років, що відповідає II і III класу небезпечності .
Термін досягнення критичної концентрації фтору у ґрунті перебуває у прямій залежності від вмісту Р2О5у фосфоритах і зворотній - від вмісту F-.
Якщо при переробці фосфоритової сировини одержано продукти з вмістом Р2О5 12-15%, а доза внесення фосфоритів при цьому збільшиться до 120 кг/га Р2О5, то відбудеться активне нагромадження фтору у ґрунті за відносно короткий термін: Tk не перевищуватиме 10 років.
Отже, дослідженнями встановлено доволі високий вміст фтору у фосфоритах родовищ України. При використанні низькоконцентрованих фосфоритів як добрив, може відбуватися активне нагромадження фтору у ґрунті вище ГДК, що вимагає контролю як за якісним складом добрив на стадії виробництва, так і контролю за вмістом фтору у ґрунті при їхньому використанні.
Оцінка фосфоритних концентратів за вмістом природно-радіоактивних елементів. Фосфорити можуть бути джерелом надходження у навколишнє середовище природно-радіоактивних елементів: урану, торію, радію. Вивчення радіоактивності фосфоритів, одержаних з різних родовищ, засвідчило, що найбільша кількість урану міститься у сировині із Флориди, істотну його кількість мають фосфорити із Марокко. Російські фосфорити відрізняються невисоким вмістом урану і торію. Аналіз фосфоритових концентратів родовищ України на вміст природних ізотопів торію та урану свідчить, що сумарна кількість радіоактивних елементів 17,1 - 70,5 мг/кг. Найвищий вміст торію та урану спостерігали у фосфоритових концентратах Здолбунівського родовища: 232Th - 3,7 мг/кг, 238U - 66,8 мг/кг, що в сумі відповідає 70,5 мг/кг. Невисоким вмістом природно-радіоактивних елементів характеризуються фосфоритові концентрати Ратнівського і Волинського родовищ: вміст 232Th відповідно становить 3,5 і 13,6 мг/кг; вміст 238U - 13,6 і 19,8 мг/кг, що у кілька разів нижче, ніж у інших фосфоритових концентратах. Вміст природно-радіоактивних елементів у фосфоритах Новоамвросіївського родовища становить 232Th - 10,5; 238U -29.6 мг/кг, у фосфоритах Південноосиківського родовища - відповідно 7,3 і 32,4 мг/кг; фосфоритах МКП - 7,2 і 41,3 мг/кг.
Вміст радіоактивних елементів у фосфоритових концентратах родовищ України дає можливість передбачити, що їхнє застосування не призведе до підвищення вмісту радіоактивних елементів у грунті вище безпечного рівня.
Прогноз надходження хімічних елементів у поверхневі води внаслідок латеральної міграції при застосуванні фосфоритових концентратів. Наявність у фосфоритових концентратах родовищ України домішок токсичних елементів вимагає проведення прогнозу ризику їхнього надходження у водні об'єкти агроландшафтів для попередження можливих негативних наслідків при широкому використанні у сільськогосподарському виробництві. Для цього було проведено розрахунки з визначення розмірів виносу хімічних речовин із рідким стоком і створення можливої концентрації ХЕ у верхньому шарі води водоймищ (Св, мкг/л) при застосуванні фосфоритових концентратів у дозі 60 кг/га Р2О5.
Оцінку небезпечності проводили шляхом порівняння одержаної концентрації з критеріями якості поверхневих вод суші та естуаріїв, згідно з якими виділяють такі класи якості вод: І - дуже чиста, II - чиста, III - забруднена, IV - брудна, V - дуже брудна. Розрахунок концентрації ХЕ внаслідок поверхневого змиву передбачав урахування їхнього фонового вмісту у воді, за який приймали концентрацію ХЕ, що відповідала І класу якості (табл. 5).
Одержані результати показали, що при застосуванні як добрив фосфоритових концентратів родовищ України якість поверхневих вод суші та естуаріїв за вмістом ВМ - Cd, Pb, Zn, Cu, Ni не буде істотно погіршуватися. За критеріями вмісту специфічних речовин токсичної дії вони належатимуть до II класу. Водночас, за вмістом фтору поверхневі води при застосуванні фосфоритових концентратів можуть перейти до III класу якості. Розрахункова концентрація F- у поверхневих водах коливалася у межах 162,9-204,2 мкг/л з найвищим показником для фосфоритових концентратів Волинського родовища.
Таблиця 5. Прогнозна оцінка впливу фосфоритових концентратів родовищ України на якість поверхневих вод суші та естуаріїв при латеральній міграції ХЕ
|
Родовище |
Показник |
Хімічні елементи |
||||||
|
Cd |
РЬ |
Zn |
Cu |
Ni |
F |
|||
|
Новоамвро-спвське |
Сд*, МКГ/Л |
0,101 |
2,01 |
10,1 |
1,01 |
1,02 |
184,2 |
|
|
к." |
II |
II |
II |
II |
II |
III |
||
|
Південнооси-ківське |
С„, мкг/л |
0,103 |
2,02 |
10,1 |
1,02 |
1,02 |
190,9 |
|
|
к. |
II |
II |
II |
II |
II |
III |
||
|
Осиківське |
Св, мкг/л |
0,103 |
2,03 |
10,1 |
1,03 |
1,04 |
199,7 |
|
|
к. |
II |
II |
II |
II |
II |
III |
||
|
Волинське |
Св, мкг/л |
0,102 |
2,06 |
10,2 |
1,06 |
1,07 |
204,2 |
|
|
к. |
II |
II |
II |
II |
II |
III |
||
|
Здолбунівське |
Св, мкг/л |
0,114 |
2,06 |
10,2 |
1,07 |
1,09 |
197,5 |
|
|
к. |
II |
II |
II |
II |
II |
III |
||
|
мкп |
С„, мкг/л |
0,102 |
2,01 |
10,1 |
1,02 |
1,02 |
188,7 |
|
|
к. |
II |
II |
II |
II |
II |
III |
||
|
Ратнівське |
Св, мкг/л |
0,104 |
2,02 |
10,1 |
1,02 |
1,01 |
162,9 |
|
|
к. |
II |
II |
II |
II |
II |
III |
||
|
* - концентрація ХЕ у воді; ** - клас якості вод за критерієм вмісту специфічних речовин токсичної дії |
Таким чином, одержані результати свідчать, що при застосуванні фосфоритових концентратів не виникатиме загрози забруднення поверхневих вод ВМ, але може відбутися латеральна міграція фтору у доволі великих розмірах, що призведе до погіршення якості вод. Проведені розрахунки носять прогнозний характер і мають певний рівень ймовірності, але за всіх недоліків такого підходу він дає змогу звернути увагу саме на можливі «вузькі місця» у рекомендаціях для широкого впровадження у виробництво нових видів добрив, провести додаткові дослідження і вчасно уникнути негативних впливів на довкілля.
Агрофоска (АФК) - нове фосфорне добриво, яке виготовляють з вітчизняної природної фосфоритної сировини Новоамвросіївського родовища Карпівського кар'єру (Донецька обл.) методом фізичного збагачення без хімічної переробки. Принципова технологія збагачення включає дезінтеграцію руди, грохочення, знешламлювання, мокру магнітну сепарацію митих пісків, електричну сепарацію, суху магнітну сепарацію.
Хімічний склад агрофоски за даними відділу фосфатної сировини УкрДІМР подано в табл. 6.
Таблиця 6. Вміст хімічних елементів у фосфорному добриві АФК
|
Компоненти |
Вміст |
||
|
% |
мг/кг |
||
|
Загальні фосфати у перерахунку на Р205 |
12,0 |
120000 |
|
|
Водорозчинні фосфати у перерахунку на Р205 |
2,0 |
20000 |
|
|
Калій загальний у перерахунку на К2О |
2,5 |
25000 |
|
|
Кальцій загальний у перерахунку на СаО |
27,0 |
270000 |
|
|
Залізо загальне у перерахунку на Fе2О3 |
12,1 |
121000 |
|
|
Алюміній загальний у перерахунку на АІ2О3 |
3,9 |
39000 |
|
|
Магній загальний у перерахунку на МgО |
1,8 |
18000 |
|
|
Кремній загальний у перерахунку на SiO2 |
34,0 |
340000 |
|
|
Карбонати загальні у перерахунку на СО2 |
4,3 |
43000 |
|
|
Фтор загальний у перерахунку на F |
1,6 |
16000 |
|
|
Кадмій загальний у перерахунку на Cd |
0,0004 |
4 |
|
|
Свинець загальний у перерахунку на РЬ |
0,0002 |
2 |
|
|
Миш'як загальний у перерахунку на As |
0,0001 |
1 |
Відомо, що у процесі збагачення фосфорної руди водночас із збільшенням вмісту фосфору може відбуватися концентрація у готовому продукті вмісту таких токсичних елементів як кадмій і фтор. Порівняння хімічного складу агрофоски з фосфоритовим концентратом Новоамвросіївського родовища показало, що в процесі переробки руди вміст кадмію з 0,63 підвищився до 4 мг/кг, фтору - з 2775 до 16 000 мг/кг.
Агроекологічна оцінка АФК. За результатами проведених досліджень АФК, а саме: забруднення верхнього шару ґрунту ХЕ І і II класу небезпечності, радіальної і латеральної міграції ХЕ, показниками біологічної активності ґрунту, проведено оцінку добрива з визначенням класу небезпечності за кожним критерієм.
Одержані результати показали, що застосування АФК у дозі 60 кг/га Р2О5 не призведе до забруднення верхніх шарів грунту ВМ (Cd, Pb, Zn, Cu, Ni), радіоактивними речовинами (137Cs,232Th, 226Ra). Разом з тим, використання цього добрива може бути причиною підвищення у ґрунті вмісту валових і рухомих сполук фтору вище допустимої межі: час досягнення критичної концентрації може бути менше 10 років, що вимагає регламентації F- при виробництві добрива та особливої уваги при його застосуванні.
Показники радіальної міграції ХЕ свідчать, що контроль при застосуванні АФК слід проводити, насамперед, за фтором і цинком (Кс> 3), а також за кобальтом і нікелем (Кс> 2); міграція свинцю, міді і кадмію - у межах безпечної (Кс< 2). Прогноз латеральної міграції ХЕ при застосуванні АФК вказує на необхідність контролю за надходженням у водойми фтору і заліза. За величиною швидкості міграції ХЕ (см/3 міс) АФК можна оцінити так: РЬ і Cu - III, F, Zn, Co, Ni - II клас небезпечності.
Застосування АФК у рекомендованій дозі - 60 кг/га Р2О5 не справлятиме депресивного впливу на біологічну активність ґрунту. Разом з тим, підвищення дози застосування АФК може супроводжуватися активізацією процесів мінералізації органічної речовини ґрунту. За впливом на показники біологічної активності ґрунту максимально недіючого дозою АФК на фоні азотно-калійного живлення можна вважати 90 кг/га Р2О5.
Сульфат-гуматамонію (СГА) індерективної дії - новий вид азотних добрив, що виробляють на ВАТ «Азот» м. Черкаси. Основою СГА є сульфат амонію та гумати амонію (натрію, калію). Сульфат амонію одержують у цехах з виробництва капролактаму, на кінцевій стадії виробництва якого рідкий циклогексаноксим відділяють від водного розчину і обробляють концентрованою сірчаною кислотою. Після закінчення ізомерації сірчану кислоту нейтралізують аміаком і суміш лактамного масла та сульфатного лугу розділяють. На стадіях оксилірування і нейтралізації одержують робочий розчин, що містить 34-43% (NH4)2SO4, 1,3-1,5% NHSO та 0,5-2% органічних речовин, його кристалізацією одержують твердий сульфат амонію.
Гумати амонію (натрію, калію) одержують екстракцією з бурого вугілля або низькосортного вугілля відповідними лугами. Гранульований гумусований сульфат амонію із заданою концентрацією гуматів одержують додаванням у робочий розчин гуматів (гумінових кислот) і гранулюючи на спеціальній установці.
Згідно з ТУ 00203826.007-94, СГА гранульований (емпірична формула - (NH4)2SO4+ C22H18O11) має містити не менше 20% азоту, не більше 0,06% вільної сірчаної кислоти та 0,1-0,7% гумату амонію (натрію, калію).
За токсиколого-гігієнічними даними клас небезпечності СГА при інгаляційному впливі - III (за ЛК50 зона гострої дії - 20); при потраплянні в шлунок - III, при потраплянні на шкіряні покриви - IV (у великих концентраціях має подразнюючу іритивну дію).
Гумати амонію (натрію, калію), що входять до складу СГА, за останніми даними, належать до фізіологічно активних речовин, які у невисоких концентраціях (0,0001-0,05%) є стимуляторами росту рослин. Надходження їх у розчинному стані в рослинну клітину підсилює окисно-відновні процеси згідно з теорією Баха-Паладина- Сент-Д'єрді, що в результаті покращує умови живлення рослин і сприяє підвищенню рівня їхньої врожайності. Поряд з цим, встановлено здатність гуматів амонію, натрію, калію до комплексоутворення з іонами ВМ, у результаті чого утворюються малорозчинні продукти, що сприяє зниженню рухомості і, відповідно, небезпечності металів.
Україна має значні запаси бурого вугілля, цінність якого як енергетичної сировини, невисока, але можливі варіанти використання його в інших цілях, зокрема для отримання добрив гуматного типу. Однак, при цьому слід враховувати, що буре вугілля містить доволі високу кількість домішок, серед яких значне місце посідають ВМ.
Аналіз гуматів амонію, які використовують для одержання СГА, засвідчив присутність у складі добрива низки ВМ, які здебільшого знаходилися у незначних кількостях, за винятком Си, що дає можливість припустити наявність у гуматів певних фунгіцидних властивостей. Кількість Zn становила 12,5 мг/кг, Сu - 29,5, Ni - 11,0, Co - 1,0 мг/кг. ВМ, що містяться у СГА, мали різний ступінь рухомості: у розчин при екстракції 1,0 NHC1 найактивніше переходили Zn (близько 83%) і Си (близько 77%), нижчою активністю переходу характеризувалися Ni, Co і Pb. Враховуючи невисокий вміст гумінових речовин у СГА - 0,1-0,7%, надходження ВМ у ґрунт внаслідок застосування добрива не становитиме загрози.
СГА при надходженні у ґрунт швидко розчиняється (розчинність при 20° С - 75%) і вступає в обмінні реакції з катіонами твердої фази грунту. Значна частина катіонів NH4+ з розчиненого у ґрунті добрива входить у ҐВК, а у розчин переходить еквівалентна кількість інших катіонів:
Са2+ NH4+
(ҐВК) + СГА = (ҐВК) NH4+ + CaSO4
Са2+ Са2+
Процес біологічного окислення азоту СГА у ґрунті (нітрифікація) призводить до утворення азотної і вивільнення сірчаної кислот:
((NH4)2S04+C22H18O11) + 402 = 2HN03 + H2SO4 + 2Н2О + C22H18O11
У ґрунті азотна й сірчана кислоти нейтралізуються, вступаючи у взаємодію з бікарбонатами ґрунтового розчину та катіонами ҐВК:
2HNO3 + Са(НСО3)2 = Ca(NO3)2 + 2Н2О + 2О2
H2SO4 + Са(НСО3)2 = CaSO4 + 2Н2СО3
Нейтралізація мінеральних кислот супроводжується руйнацією бікарбонатів ґрунтового розчину і витісненням основ із вбирного комплексу воднем. Це послаблює буферну здатність ґрунту та підвищує його кислотність.
Внаслідок нітрифікації азот СҐА переходить у нітратну форму. Нітратний азот не поглинається колоїдами ґрунту, не утворює нерозчинних сполук і за певних умов може мігрувати вниз за профілем ґрунту і надходити у ґрунтові води агроландшафту.
Отже, при застосуванні СГА у грунті водночас проходитимуть різно-направлені процеси: підкислення ґрунтового розчину сприятиме підвищенню рухомості потенційно небезпечних ХЕ (алюмінію, ВМ, радіонуклідів тощо), а гумінові речовини, що входять до складу СГА, знижуватимуть рухомість полютантів у результаті утворення хелатних комплексів. Перевагу того чи іншого процесу визначатимуть особливості фунтових умов застосування СГА.
Агроекологічна оцінка СГА. За результатами проведених досліджень з вивчення впливу СГА на ґрунтову систему, а саме кислотно-основні властивості грунтів, радіальну міграцію аніонів і катіонів, показники біологічної активності, було проведено агроекологічну оцінку добрива з визначенням класу небезпечності за кожним показником
Таблиця 7. Агроекологічна оцінка СГА за показниками впливу на ґрунтову систему
|
Показник |
Величина показника |
Клас небез-печності |
|
|
Зміна кислотно-основних властивостей ґрунту |
|||
|
підвищення гідролітичної кислотності на мг-екв/100 г ґрунту |
1,33 |
III |
|
|
Активність радіальної міграції, Кс кратність |
|||
|
N03~ |
7,4 |
І |
|
|
SO42- |
1,8 |
III |
|
|
Cd |
0,8 |
IV |
|
|
Pb |
0,3 |
IV |
|
|
Zn |
0,6 |
IV |
|
|
Cu |
0,3 |
IV |
|
|
Co |
0,8 |
IV |
|
|
Ni |
2,1 |
III |
|
|
Вплив на біологічну активність ґрунту |
|||
|
зниження активності пероксидази, % |
18,1 |
III |
|
|
зниження активності процесів нітрифікації, % |
18,6 |
III |
|
|
час відновлення активності процесів нітрифікації, міс. |
>6 |
I |
Найбільш «вузьким місцем» при застосуванні СГА виявилася підвищена можливість радіальної міграції нітратного азоту, що може створювати загрозу якості природних вод. Це вимагає введення певних обмежень при застосуванні СГА на грунтах легкого механічного складу та з промивним гідрологічним режимом зволоження.
Потребує уваги питання впливу СГА на кислотно-лужні властивості ґрунту: тривале його використання (близько 20 років) на ґрунтах з низькою буферною здатністю може призвести до критичного підвищення рівня актуальної і потенційної кислотності. Технологія застосування СГА має передбачати обов'язкове внесення у грунт меліорантів, здатних нейтралізувати кислотність добрива.
Максимально недіючою дозою щодо біологічної активності ґрунту можна вважати дозу СГА N60 кг/га, яка не спричиняє зниження активності пероксидази (найчутливішого індикаторного показника серед тих, що вивчали) більш ніж на 10%. Застосування СГА у рекомендованій дозі - N90, не спричиняє значного зниження активності біологічних процесів у ґрунті (III клас небезпечності), але при цьому відбувається депресивний ефект у часі, що при тривалому застосуванні добрива може призвести до зміни функціонально-структурної організації біоценозу ґрунту.
5. Екотоксикологічні, гідрохімічні та агрохімічні методи оцінки мінеральних добрив
Узагальнення результатів багатьох наукових досліджень дає змогу виділити основні негативні ефекти, що виникають при застосуванні мінеральних добрив: забруднення верхніх шарів ґрунту потенційно небезпечними ВМ, галогенами, радіонуклідами тощо; зміна кислотно-основних властивостей грунту при застосуванні мінеральних добрив; вплив на біологічну активність ґрунту; активізація процесів міграції токсичних і біогенних елементів у горизонтальному та вертикальному напрямах. Зміни, що відбуваються у ґрунті, спричиняють певні порушення у суміжних компонентах агроекосистеми. Через ґрунт мінеральні добрива опосередковано впливають на фізіологічні процеси у рослинах, що стає причиною погіршення їхньої гігієнічної якості. Вони також активізують процеси міграції, що призводить до погіршення якості ґрунтових вод, а також вод наземних водоймищ із впливом на екотоксикологічний стан водних екосистем.
Характер впливу мінеральних добрив на агроекосистеми, передусім, зумовлений їхнім хімічним складом, що, у свою чергу, залежить від особливостей сировини та промислових технологій виробництва.
Мінеральні добрива є джерелом надходження багатьох хімічних елементів (ХЕ) та сполук у довкілля. При їхній оцінці слід враховувати як адитивні впливи окремих складових мінеральних добрив на ґрунтову систему, так і їхню сумарну дію.
Сумарну дію складових мінеральних добрив на ґрунтову систему оцінюють за біологічними індикаційними тестами.
В основі класифікації мінеральних добрив лежить структура показників, яка враховує їхній вплив на екотоксикологічний, агрохімічний, гідрохімічний стан агроекосистеми. Екотоксикологічна оцінка екзогенних хімічних сполук у природному середовищі базується на працях відомих вчених у галузі токсикології - Є. Гончарука, М. Соколова та ін.; екологічна оцінка стану ґрунтів - на розробках ННЦ «Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О. Н. Соколовського».
У межах визначених показників мінеральні добрива поділяють на 4 класи небезпечності (згідно з рекомендаціями ВООЗ щодо поділу хімічних речовин): І - високонебезпечні; II - небезпечні; III - помірно небезпечні; IV - малонебезпечні. Діапазон показників у межах класів небезпечності визначають за існуючими українськими і міжнародними нормативами (табл. 8).
Таблиця 8. Класифікація мінеральних добрив за показниками впливу на ґрунтову систему
|
Критерій |
Клас небезпечності |
||||
|
1 |
II |
III |
IV |
||
|
Перевищення фонового вмісту (елементи 1 - II класу небезпечності), кратність |
>6 |
5-6 |
3-4 |
<2 |
|
|
Перевищення ГДК (елементи 1 - II класу небезпечності, рухомі форми), кратність |
> 10,0 |
2,1-10,0 |
1,1-2,0 |
< 1,0 |
|
|
Час досягнення критичної концентрації - Тк, роки |
< 10 |
10-30 |
31-100 |
> 100 |
|
|
Зміна кислотно-основних показників |
|||||
|
ґрунту |
|||||
|
підвищення кислотності на одиниці рН |
>2,5 |
2,5-1,0 |
0,9-0,5 |
< 0,5 |
|
|
підвищення лужності на одиниці рН |
> 1,3 |
1,3-0,8 |
0,7-0,3 |
< 0,3 |
|
|
рНкс, підвищення на одиниці рН |
> 1,5 |
1,5-1,0 |
0,9-0,5 |
< 0,5 |
|
|
гідролітична кислотність підвищення на мг-екв/100 г ґрунту |
>4,0 |
4,0-2,0 |
1,9-1,0 |
< 1,0 |
|
|
Активність радіальної міграції |
|||||
|
Кс, кратність |
>5,0 |
3,0-5,0 |
1,1-2,9 |
< 1,0 |
|
|
швидкість, см/3 міс. |
>50 |
50-21 |
20-10 |
<10 |
|
|
Вплив на біологічну активність |
|||||
|
ґрунту |
|||||
|
зниження чисельності (активності), % |
51-100 |
26-50 |
10-25 |
< 10 |
|
|
час відновлення, міс. |
>6 |
3-6 |
1-2 |
< 1 |
Розроблена класифікація мінеральних добрив дає можливість провести їхню агроекологічну оцінку, визначити можливі негативні впливи і вчасно ввести обмеження на використання у сільськогосподарському виробництві добрив, які не відповідають певним екологічним нормативам.
Екотоксикологічні методи. Стратегію моніторингу токсичного забруднення природного середовища засновано на сучасних наукових досягненнях, серед яких слід виділити два основних напрями: перший - екотоксикологічний підхід до аналізу антропогенного впливу на природне середовище; другий - використання концепції оцінки ризику за прогнозними показниками небезпечності.
В основі гігієнічного нормування екзогенних хімічних речовин у ґрунті лежить визначення показників вели чини міграції, біокумуляції, виявлення найчутливіших біоіндикаторів тощо, що є невід'ємною частиною екотоксикологічних досліджень.
М. Соколов і Б. Стрекозов (1975 р.) розробили для оцінки хімічних речовин у ґрунті бальну шкалу, в якій критерії нормування поділено на дві групи: екотоксикологічні (персистентність у ґрунті, дія на ґрунтові ферментативні процеси і біоту, міграція ґрунтовим профілем, транслокація у культурні рослини і фітотоксична дія через ґрунт, реакція на інсоляцію) і токсиколого-гігієнічні (оцінка за нормативами ДОК і ГДК, дія на органолептичні якості, леткість, токсичність для теплокровних, здатність до кумуляції в організмі теплокровних). За величиною загального оціночного балу хімічні речовини об'єднувалися у три групи: > 21 (високонебезпечні); 20-14 (середньонебезпечні) і < 13 (малонебезпечні). При цьому наголошено, що насамперед слід враховувати екотоксикологічні критерії.
С. Найнштейн зі співавт. (1981 р.) запропонували класифікацію токсичних речовин, які можуть міститися у грунті, за ступенем їхньої небезпечності. Згідно з цією класифікацією, передусім, слід нормувати сполуки, що належать до І і II класу небезпечності (табл. 9).
Таблиця 9. Класи небезпечності екзогенних хімічних речовин, які містяться у ґрунті
|
Показники |
Класи небезпечності |
|||
|
1 |
II |
III |
||
|
Токсичність при пероральному введенні (ЛД5о, мг/кг маси тварини) |
50-200 |
200-1000 |
> 1000 |
|
|
Стабільність у ґрунті, міс. |
>12 |
12-6 |
<6 |
|
|
Міграція: |
||||
|
у грунті, см |
60-41 |
40-21 |
20-0 |
|
|
у повітря |
>гдк |
=гдк |
<гдк |
|
|
уводу |
>ГДК |
=гдк |
<гдк |
|
|
Перехід у рослини наявність |
||||
|
у рослинах протягом місяців |
>3 |
3-1 |
<1 |
|
|
вплив на харчову цінність |
впливає |
впливає |
не впливає |
|
|
Вплив на санітарний стан ґрунту |
те саме |
те саме |
те саме |
Екотоксикологічна оцінка небезпечності хімічних речовин передбачає вивчення їхньої поведінки у ґрунтовій, водній і наземній екосистемі для яких розроблено свої методичні підходи та систему показників. Для оцінки забруднення водних екосистем хімічними речовинами запропоновано використовувати критерії ГДК, розчинності у воді, відношення розчинності до ГДК, персистентності, показники гострої та хронічної токсичності для риб, дафній і водоростей, коефіцієнти біокумуляції тощо. За числовими значеннями кожного критерію визначається клас небезпечності. Як тест-об'єкти при вивченні впливу препаратів на водну екосистему, використовують гідробіонти - риби (райдужна форель, сом, короп, вухастий окунь та ін.), дафнії (дафнія магна, церіодафнія), водорості (хлорела, сценедесмус).
Вплив хімічної речовини на біоту надземної екосистеми - птахів та корисних комах, визначають на основі показників ЛД50 і ЛК50, які є критерієм екотоксикологічної оцінки ступеня небезпечності. Основними тест-об'єктами надземної екосистеми при екотоксикологічній оцінці препаратів є птахи (качка, куріпка, фазан, японська та віргінська перепелиці), корисні комахи (бджоли).
З погляду спеціалістів, для практичної діяльності найважливішими є проблеми нормування неорганічних речовин у ґрунті, які передусім пов'язані з невідповідністю між фоновим вмістом токсичних елементів у ґрунті та їхнім граничне допустимим рівнем. Ці протиріччя заважають проведенню об'єктивної оцінки токсикологічного стану ґрунту. Так, ГДК для С1 за валовим вмістом становить 100 мг/кг, а його фоновий вміст (за даними ННЦ «Інститут ґрунтознавства та агрохімії» УААН) у зоні Лісостепу України коливається в Межах 18-100 мг/кг, у зоні Степу - 40-150, у зоні передгір'я Карпат - 138-145 мг/кг; ГДК для РЬ становить ЗО мг/кг, а у зоні Карпат фоновий вміст змінюється у межах 23-168 мг/кг.
Важливою є проблема оцінки поліелементного характеру забруднення грунту токсичними елементами. Нормативи, що діють, дають можливість оцінити ступінь їхньої небезпечності за сумою адитивних ефектів без урахування ефектів синергізму та антагонізму, які обов'язково присутні у таких складних поліфункціональних системах, як грунт.
Аналіз зарубіжних діючих нормативів свідчить, що між ГДК токсичних елементів, зокрема ВМ, прийнятих у різних країнах, існують дуже великі розбіжності. ГДК для As у Німеччині та Нідерландах становить 50 мг/кг, Румунії - 5, Росії - 2; ГДК РЬ у Німеччині та Румунії - 100, Нідерландах - 600, в Україні - ЗО мг/кг. Ці невідповідності стосуються й інших елементів.
Існує думка, що ГДК слід розробляти для кожного типу ґрунту з урахуванням їхніх буферних властивостей та рН середовища. Так, для малобуферних ґрунтів рекомендують гігієнічні ГДК зробити жорсткішими: для цинку знизити з 300 до 150-200 мг/кг, міді - з 100 до 60, кадмію - з 3 до 2 мг/кг і т. д. Відповідне коригування потрібно провести і щодо рН. Так, для марганцю, вилученого з дерново-підзолистого ґрунту з рН 4, ГДК має становити 300 мг/кг, з рН 5,1-5,9 - 400, з рН 6,0 - 500 мг/кг.
Пропонують оцінювати небезпечність токсичних елементів за вмістом їхніх рухомих форм у ґрунті, а також за ГДК у сільськогосподарській продукції. У такому разі ГДК виступає опосередкованим показником антропогенного впливу на екосистеми і практично не береться до уваги структура і стан екосистеми, особливості технології впливу людини на них.
Екотоксикологічна характеристика хімічних речовин мінеральних добрив. Мінеральні добрива, які за своєю природою є хімічними солями та їхніми сумішами, можуть бути джерелом надходження багатьох ХЕ та сполук у довкілля, зокрема: NH4+ , NO3~, Na+ , Са2+, SO42~, F-, С1-, As, Cd, Pb, Cr, Zn, Ni, Cu, Sn, Hg, Se, Co, W, Sr, Ba, Mg, Mn, Fe та ін. Багато з цих елементів виступають для біоти в якості життєво необхідних мікроелементів: Fe, Co, Mn, Cu, Mo, Se та ін. Але, безпосередню загрозу навколишньому природному середовищу, а також людині, представляють, насамперед, ХЕ, які характеризуються високою токсичністю щодо біологічних об'єктів: As, Cd, Pb, Zn, F (І клас - високонебезпечні) і Cu, Co, Ni (II клас - помірно небезпечні). У зв'язку із застосуванням мінеральних добрив, поряд з мікроелементами, привертають увагу також сполуки азоту (нітрати, нітрити), хлор тощо.
Доведено, що багато захворювань виникає в результаті зміни обміну мінеральних речовин. Так, при атеросклерозі у стінках судин збільшується вміст кадмію. При розвитку інфаркту міокарду змінюється концентрація мікроелементів у крові - вмісту натрію, калію, цинку, рубідію, сурми. При хронічному холіцеститі значно підвищується вміст марганцю, міді, титану, хрому у стінках жовчного міхура. При цьому лікування хвороб, пов'язаних з дисбалансом мікроелементів, звичайними фармакотерапевтичними засобами малоефективно.
Токсичні елементи здебільшого є катіонами. Вони легко нагромаджуються у ґрунті, але на відміну від більшості органічних ксенобіотиків важко виводяться з нього. Так, періоди напіввиведення з ґрунту Cd - 11О років, Zn - до 510, Cu - до 1500, Pb - близько кількох тисяч років. За профілем ґрунтів ВМ хімічно мігрують дуже повільно. Так, у Швейцарії за 100 років Cu і Zn з верхнього горизонту ґрунтів проникли лише до глибини 10-20 см. Вертикальна міграція залежить, насамперед, від властивостей орного шару ґрунту. М. Соколов (1995 р.) вказує, що на підставі таких показників зазначені токсичні елементи можна віднести до типових консервативних забруднювачів.
Щодо рослин дуже токсичними вважають Со2+, Ni2+, Pb2+, які шкідливо діють на тест-організми при концентраціях у розчині до 1 мг/л. Помірно токсичними вважають As, A1, Cd, Zn, які інгібуюче діють при концентраціях 1-100 мг/л. Слаботоксичні - СГ, NO3", K+, Na+ , що рідко негативно впливають при рівнях понад 1800 мг/л. К. Смайлд (1981 р.) встановив ряд фітотоксичності- Cd<Ni<Cu<Zn<Cr=Pb. Було також виявлено, що токсичність металів у чистому вигляді менша, ніж у сполученні з іншими металами.
Токсичні елементи, біологічне значення яких пояснити важко, мають коефіцієнт біологічного поглинання менше 1. Однак, усі вони перед тим, як включитися в обмін речовин, проходять етапи проникнення через пектоцеллюлозну мембрану клітинної оболонки, потім цитоплазматичну мембрану, товщу цитоплазми і вакуольну мембрану. Цей шлях може бути зумовлений простою дифузією через пори мембрани за градієнтом концентрації, проходженням через пори мембрани з током розчинника, ліпозною дифузією, дифузією за участі переносника, обмінною дифузією, активним метаболічним переносом елементів та піноцетозом.
Із шляхів надходження токсичних елементів слід виділити апоплазматичний і симплазматичний. Апоплазматичний шлях проходить у вільному просторі клітинних оболонок та міжклітинників за принципом дифузії і току води з розчиненими у ній речовинами. Цим шляхом у рослини можуть надходити випадкові, непотрібні для метаболізму елементи. Ймовірність надходження у рослини токсичних елементів таким шляхом підвищується з підвищенням їхнього вмісту у ґрунтовому розчині. Симплазматичний шлях у безперервній симплазмі між клітинами по плазмодесмах носить вибірковий характер. Як правило, випадкові або шкідливі сполуки та іони не перерозподіляються в організмі рослин цим шляхом, оскільки блокуються у момент проникнення в клітину.
Наявність двох шляхів переміщення токсичних елементів у рослинах визначає різні рівні вмісту їх в органах рослинного організму: найбільше їх міститься у корінні, потім стеблі і листі, і, нарешті, насінні, бульбах, коренеплодах.
Серед ХЕ і сполук, джерелом яких можуть слугувати мінеральні добрива, та цікавих з екотоксикологічної точки зору, можна виділити такі:
Миш'як - елемент V групи періодичної системи. Токсичний вплив на людину проявляється у порушенні процесів дихання, загальному ацидозі, розладі серцевої діяльності, ембріотоксичному, тератогенно-му, канцерогенному ефекті та ін. Клас небезпечності (санітарно-гігієнічний) As і його сполук - І-II. Ґрунт: у біогеохімічному відношенні близький до фосфору. Найрозповсюдженіша форма As5+, присутній у вигляді H2AsO4~. Фоновий рівень у верхньому горизонті ґрунту від < 1 до 95 мг/кг. Найнижчий вміст характерний для піщаних ґрунтів. Арсенат-іони легко фіксуються у ґрунті глинистими мінералами, фосфатними гелями, гумусом, оксидами заліза та алюмінію. Процеси десорбції уповільнені. Рухомість збільшується у зворотній залежності від наявності алюмінію та заліза. ГДК за різними даними - 2 мг/кг (з урахуванням фону); 50 мг/кг. Токсичний вплив на рослини: біохімічної ролі не встановлено. Існує пряма залежність між вмістом As, як розчинного так і валового, у ґрунті і поглинанням його рослинами. Концентрації у рослинах - 0,009-1,5 мг/кг с.р. Ознаки інтоксикації рослин - в'янення листя, фіолетове забарвлення, зниження темпів росту. Антагоніст надходження Р і V, синергіст РЬ. Критичні концентрації у рослинах, що знижують продуктивність, 10- 20 мг/кг. ГДК у травах - 0,2 мг/кг, коренеплодах - 0,2, зернобобових - 0,3 мг/кг. Фоновий вміст у ґрунтових водах 0,1-200 мг/л, в поверхневих водах - 0,01 мг/л.
Кадмій - елемент II групи періодичної системи, має природні ізотопи. Токсичний вплив на людину: не залежно від форм кадмію, які надходять в організм, токсичний ефект пов'язаний з кількістю вільних іонів кадмію. Кадмій змінює активність ферментів. В основному акумулюється у печінці і нирках. Важко виводиться з організму, здатний акумулюватися у тканинах. Надходження 2 мг Cd в організм спричиняє ознаки отруєння. Клас небезпечності (санітарно-гігієнічний) Cd і його сполук І-II. Ґрунт: найважливіші фактори, що контролюють рухомість - рН і окислювально-відновлювальний потенціал; найбільша рухомість в інтервалі рН 4,5-5,5. Концентрацію кадмію у ґрунтовому розчині контролює адсорбція, яка на 95% відбувається за 10 хв, а через 1 год встановлюється рівновага. Внаслідок цього кадмій нагромаджується у кислому середовищі у вигляді іону, в інших умовах - у вигляді нерозчинних гідроксиду і карбонату, а також у вигляді комплексних сполук - ціанідів, тартратів. У ґрунтах, що розвиваються в умовах гумідного клімату, міграція Cd вниз за профілем ґрунту імовірніша, ніж нагромадження його у верхніх шарах. Середній вміст у ґрунтах коливається в межах 0,07-1,1 мг/кг, у ґрунтових розчинах - 0,2-6 мкг/л. ГДК - 3 мг/кг; валові форми - 3, рухомі - 0,7; 0,5 мг/кг. Токсичний вплив на рослини: не належить до незамінних елементів, але є пряма залежність між вмістом у ґрунті і поглинанням рослинами, як пасивно, так і метаболічним шляхом. Має високу фітотоксичність, що пояснюється подібністю до хімічних властивостей Zn - може виступати в його ролі у багатьох біохімічних процесах, порушуючи роботу багатьох ферментів. Процес поглинання контролює рН ґрунту. Більша частина Cd нагромаджується у тканинах коренів. Токсичність проявляється у руйнації ензимів. Симптоми - пошкодження кореневої системи, хлороз листя, червоно-буре забарвлення країв і прожилків листя. Сприяє зниженню вмісту Zn і підвищенню вмісту Cu. Критичні концентрації у рослинах, що знижують продуктивність на 10% - 15 мг/кг. ГДК у зерні - 2 мг/кг; в овочах і фруктах - 0,2; у травах - 0,03, коренеплодах - 0,03, зернобобових - 0,1 мг/кг. Токсичний вплив на мікрофлору, інгібує процеси, що відбуваються за участі ДНК, перешкоджає симбіозу мікроорганізмів і рослин, пригнічує біологічне відновлення азоту. Вміст у природних водах коливається w-10'4 - л-10'6*.
Свинець - елемент IV групи періодичної системи. Токсичний вплив на людину: спричиняє хронічні отруєння з різними проявами: ушкоджує центральну і периферійну нервову систему, кістковий мозок і кров, судини, порушує синтез білка, генетичний апарат. Клас небезпечності - II. Здатний до кумуляції. Ґрунт: присутній в основному у формі РЬ2+, відомий також стан окислення +4. Серед ВМ найменш рухомий, асоціюється головним чином з глинистими мінералами, оксидами Мп, гідроксидами Fe і А1 та органічною речовиною. Характер локалізації у ґрунті пов'язаний в основному з нагромадженням органічної речовини. Надходження в екосистеми значно переважає винос. Регіональні кларки для грунтів України: 10-13 мг/кг. ГДК - ЗО мг/кг (з урахуванням фону); 20мг/кг+фон; валові форми - ЗО, рухомі - 2 мг/кг; 100 мг/кг. Токсичний вплив на мікрофлору: обмежує ензимну активність мікробіоти, що затримує розкладання органічної речовини і перетворення азоту. Ґрунтова біота з великою швидкістю нагромаджує свинець. Найстійкішими є ґрунтові гриби і бацили, чутливими - стрептоміцети і бактерії, які асимілюють органічний азот. Токсичний вплив на рослини: присутній у всіх рослинах, але ролі у метаболізмі не виявлено, хоча деякий стимулюючий ефект спостерігали. Спосіб поглинання - пасивний, у тканинах відкладається на стінках клітин. Інгібує процеси дихання і фотосинтезу, що пов'язано з реакцією переносу електронів. Підвищення концентрації у рослинах понад 3-5 мг/кг пригнічує фотосинтез, дихання, мітоз, ростові процеси. КБП - 0,26-0,41. Рівень, що знижує врожай або висоту рослин на 5-10% вважають токсичним для вівса і конюшини, він становить 50 млн~'. Найменша концентрація у ґрунті, яка впливає на трави становить 364 мг/кг. При вмісті свинцю у ґрунті 50-300 мг/кг рівень його у харчовій частині городніх культур піднімається вище допустимої норми. Вміст у стеблах у 10-20 разів нижчий ніж у корінні, а в зерні у 10-20 нижчий ніж у стеблах і листі. Критичні концентрації у рослинах, що знижують продуктивність на 10% - 35 мг/кг. ГДК у зерні - 2 мг/кг; в овочах - 0,5, фруктах - 0,4 мг/кг. Токсичний вплив на гідробіонти: інтоксикацію у більшості риб спостерігають при концентраціях 0,1-0,4 мг/л. Нітрат свинцю при 0,1 мг/л спричиняє загибель колюшки, при 1,6 мг/л затримує ріст пуголовок, при 5 мг/л дафнії гинуть за добу. Хлорид свинцю призводить до загибелі сига при 0,33 мг/л, дафній - 0,01-1,0 мг/л. Сульфат свинцю токсичний для риб при 25 мг/л. Середня концентрація у річкових водах 0,2 - 8,7 мкг/л. Нагромадження річним приростом фітомаси становить 2,87 кг/км2, Кб = 3,73.
Цинк - елемент II групи періодичної системи. Токсичний вплив на людину: в основі цинкової інтоксикації лежать конкурентні відносини з низкою інших металів. Надлишкове надходження цинку в організм супроводжується зниженням вмісту кальцію у крові та кістках з одночасним порушенням засвоювання фосфору. Клас небезпечності за гігієнічними нормативами II-III. Ґрунт: належить до групи розсіяних елементів, його вміст у земній корі <1,5 * 10'3% при кларку 83 * 10'4%. Середній вміст цинку у грунтах - 17-125 мг/кг. Вважається, що Zn найбільш розчинний ВМ - концентрація у ґрунтових розчинах становить 4-270 мкг/л. Основна форма - Zn2+, глини і органічна речовина доволі сильно утримують Zn, нагромаджується в органічних горизонтах. Асоціація з оксидами Fe і А1 відбувається на 14-38%, глинистими мінералами - 24-63%, органічними комплексами - 1,5- 2,3% загальної кількості. Zn найбільш рухомий і біологічно доступний у кислих мінеральних грунтах. Відбувається кислотне вилуговування з деяких горизонтів. Регіональні кларки для ґрунтів України: 42-84 мг/кг. ГДК: 3,0 - рухомі форми, 55 мг/кг - валові форми (з урахуванням фону); 50 мг/кг+фон; валові форми - 300, рухомі - 23 мг/кг; 300 мг/кг. Токсичний вплив на рослини і мікроорганізми: виявлено пряму лінійну залежність між вмістом цинку у ґрунті і поглинанням його рослинами. Концентрується він у зрілому листі. Більшість рослинних видів толерантні щодо надлишкових кількостей Zn, але доволі часто спостерігають і фітотоксичність. Рівень цинку, який знижує врожай або висоту рослин на 5-10% вважають токсичним - для вівса він становить 435-725 млн'1, конюшини - 210- 290, буряку - 240-275 млн'1. Річне нагромадження цинку приростом фітомаси становить 57,5 кг/км2, К6 = 19,6. За вмісту цинку у верхньому шарі ґрунту близько 8-13% значно зменшується загальне число мікроорганізмів, а ріст більшості з них уповільнюється вже при 100- 200 мкг/кг. Гриби стійкіші. Критичні концентрації у рослинах, що знижують продуктивність на 10% - 290 мг/кг. ГДК у зерні: 500 мг/кг; в овочах і фруктах - 10 мг/кг. Токсичний вплив на гідробіонти: концентрація 15 мг/л протягом 8 год токсична для всіх риб. Токсичність цинку підсилюють іони міді та нікелю. У м'якій воді цинк токсичний для форелі в концентраціях 0,15 мг/л, у жорсткій ЛК50 = 4,76 мг/л.
Мідь - елемент І групи періодичної системи. Токсичний вплив на людину: мідь належить до групи високотоксичних металів, здатних спричиняти гостре отруєння, що мають широкий спектр токсичної дії з багатьма клінічними проявами. Вирішальну роль у механізмі токсичної дії міді відіграє здатність її іонів блокувати SH - групи білків, особливо ферментів. Клас небезпечності за гігієнічними нормативами: І-III. Ґрунт: середній вміст у грунтах 6-60 мг/кг. Мідь один із найменш рухомих ВМ, хоча концентрація у ґрунтових розчинах доволі висока - 3-135 мкг/л. Переважаючою рухомою формою є катіон з валентністю +2. Усі мінерали здатні адсорбувати Си із розчину, найбільшу кількість - оксиди Fe і Мп, аморфні гідроксиди Fe і А1 і глинисті мінерали. Ключові реакції, що управляють поведінкою Си у більшості грунтів - хелато- і комплексоутворення, здатність ґрунту зв'язувати або утримувати у розчинній формі залежить від органічної речовини: гумінові і фульвокислоти здатні утворювати стійкі комплекси. Регіональні кларки для ґрунтів України: 8-83 мг/кг. ГДК: З мг/кг - рухомі форми, 55 - валові форми (з урахуванням фону); 50мг/кг+фон; валові форми - 100, рухомі - 3; 100 мг/кг. Токсичний вплив на рослини: існує пряма залежність між вмістом міді у ґрунті і поглинанням її рослинами. Незважаючи на значну роль міді у багатьох фізіологічних процесах і високу толерантність щодо неї рослин, цей елемент розглядається як дуже токсичний (удвічі токсичніший за цинк): надлишок Си2+ і Си+ призводить до пошкодження тканин, витягнутості клітин кореня, зміни проникності мембран, переокислення ліпідів у мембранах хлоропластів та інгібування переносу електронів при фотосинтезі. Пригнічується антиокислювальний захист клітин. Дуже повільно переходить у рослини: підвищення у ґрунті у 12 разів призводить до нагромадження у бульбах, зерні, соломі, листі максимум удвічі. Концентрацію міді 60 мг/кг вважають надлишковою, що може призвести до хлорозів у рослин. Порогові концентрації для рослин: для злакових - 10, бобових - 32 мг/кг сухої речовини. ГДК у зерні - 100; в овочах і фруктах - 10 мг/кг. Токсичний вплив на ґрунтову мікрофлору, мідь та її сполуки доволі токсичні для ґрунтової мікрофлори. Забруднення 3 мг/кг і більше супіщаного грунту призводить до пригнічення активності нітрифікуючих бактерій. Токсичний вплив на ґрунтових безхребетних. Токсичні рівні міді у ґрунті для земляних черв'яків 110-3000 млнн. Чотиридобова JIK^ для ґрунтового черв'яка становить 181 млн~' у грунті з низьким і 2760 млн ~' -з високим вмістом органічної речовини. Токсичний вплив на гідробіонти. Сполуки міді доволі токсичні для всіх представників водної флори і фауни. Сама металева мідь помірно токсична для риб, однак, її розчинні солі (хлориди, нітрати) токсичні уже в концентраціях 0,01- 0,02 мг/л. Токсичний вплив міді сильніше проявляється у м'якій воді, так як у жорсткій частина міді зв'язується у вигляді карбонатів. Особливо токсичний сульфат міді - окуні гинуть при концентрації 0,25 мг/л через 24-40 год, при 2 мг/л - через 1,5-5,5 год. Середні концентрації у воді річок та озер - 7, в океанах - 0,9 мкг/л.
Фтор - елемент VII групи періодичної системи. Токсичний вплив на людину: має високу реакційну здатність і проникає через захисні бар'єри організму. Руйнує зв'язки між білковими і мінеральними компонентами, призводить до порушень у кістковій тканині, змінює імунобіологічну функцію організму. Розвивається ендемічний флюороз, основною причиною якого є тривале використання F~ з питною водою. Концентрація 0,7-1,2 мг/л F" у питній воді має протикарієсний ефект, при 1,2-1,5 мг/л - ураження зубів, при 8,0 мг/л - ураження скелету. Немає єдиної думки щодо оптимальних кількостей фтору для людини: ураження зубів «плямистою емаллю» відбувається при вмісті фтору у питній воді понад ГДК (1,2 мг/л). Водночас, за Виноградовим (1950 p.), ендемічний флюороз виникає при вмісті фтору у ґрунті понад 0,05%, а в питній воді - при вмісті понад 0,5 мг/л. Клас небезпечності за гігієнічними нормативами - II. Ґрунт: середній вміст фтору у ґрунтах становить 320 мг/кг. Міграційні властивості залежать від глинистих мінералів, рН, концентрації кальцію і фосфору. У природних умовах фтор не нагромаджується у верхніх горизонтах ґрунтів. Збільшення вмісту фтору з глибиною визначається величиною рН середовища. Знижена міграція F~ у вапнякових ґрунтах зумовлена утворенням слаборозчинних CaF2 і комплексів з Fe і А1. Винос фтору з верхніх горизонтів свідчить про його інертність щодо органічної речовини. Значна частина F~ при техногенному забрудненні легкорозчинна і швидко вимивається з грунту. При цьому відбувається руйнація глинистих мінералів і деструкція органічної речовини. Дослідження ґрунтів півдня України показали, що на глибині 140-150 см вміст F" може перевищувати його концентрацію у верхніх шарах. ГДК: 2,8 мг/кг - рухомі, 10 мг/кг - водорозчинні форми (з урахуванням фону). Токсичний вплив на рослини і мікроорганізми: для життєдіяльності і метаболізму необхідності F~ не встановлено. У природних умовах F~ малодоступний для рослин. Розчинні форми F~ пасивно поглинаються рослинами і легко переносяться у тканинах.
Подобные документы
Оцінка впливу агрохімікатів на агроекосистему. Аналіз результатів біотестування впливу мінеральних добрив на ґрунт, а також реакції біологічних індикаторів на забруднення ґрунту. Загальна характеристика показників рівня небезпечності мінеральних добрив.
реферат [105,4 K], добавлен 09.11.2010Основні чинники негативного впливу мінеральних добрив на біосферу. Проблеми евтрофікації природних вод. Шляхи можливого забруднення навколишнього середовища добривами і заходи щодо його запобігання. Вплив надмірного внесення добрив на властивості ґрунтів.
курсовая работа [53,2 K], добавлен 12.01.2011Значення мінеральних ресурсів у формуванні економічного потенціалу країн світу. Забезпеченість мінеральними ресурсами країн світу. Вплив мінеральних ресурсів на територіальну структуру промисловості. Ресурсозбереження та відтворення мінеральних ресурсів.
курсовая работа [116,9 K], добавлен 05.12.2014Взаємодія людини із землею. Негативний вплив людини на родючий шар землі. Порушення ґрунтового покриву в результаті неправильної експлуатації. Застосування високих доз мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин. Забруднення ґрунтів в Україні.
презентация [1,5 M], добавлен 11.12.2011Вплив умов водного живлення на формування озер і боліт, їх класифікація та температурний режим. Тирогенні відкладення, водна рослинність та цінні болотні ресурси Чернігівщини. Народногосподарське значення хемогенних та органогенних мінеральних ресурсів.
дипломная работа [2,9 M], добавлен 16.09.2010Сучасний стан та шляхи вирішення проблем забруднення довкілля відходами промислових виробництв. Оцінка впливу виробництва магнезіальної добавки в аміачну селітру на навколишнє середовище. Запобігання шкідливого впливу ВАТ "Рівнеазот" на екологію.
магистерская работа [1,9 M], добавлен 24.09.2009Розкриття змісту поняття оцінки впливу на довкілля і його практичне вживання в державній екологічній експертизі при проектуванні. Дослідження експертної оцінки матеріалів і впливу планованої діяльності на довкілля на різних стадіях і етапах проектування.
реферат [25,0 K], добавлен 05.04.2011Дослідження обґрунтування організації екологічного моніторингу. Аналіз та оцінка викидів, скидів та розміщення відходів підприємства у навколишньому середовищі. Характеристика шляхів зменшення негативного впливу трубопрокатного виробництва на довкілля.
дипломная работа [1,6 M], добавлен 18.05.2011Доповнення планування проекту аналізом довкілля. Оцінка впливу проекту на навколишнє природне середовище (повітря, воду, землю, флору і фауну району, екосистеми). Типи впливу проектів на навколишнє середовище. Оцінка екологічних наслідків проекту.
реферат [137,6 K], добавлен 28.10.2009Узагальнення видів забруднення навколишнього середовища відходами, викидами, стічними водами всіх видів промислового виробництва. Класифікація забруднень довкілля. Особливості забруднення екологічних систем. Основні забруднювачі навколишнього середовища.
творческая работа [728,7 K], добавлен 30.11.2010
