Історія економічних вчень

економічний меркантилізм доринковий господарський

89. Зростання ролі інф-ії та знань як основного ресурсу госп діял та перехід до інфо-технологіч революції

Передумови, суть та наслідки інформаційно-технологічної революції 60-х рр. З настанням постіндустріального суспільства, яке переростає в інформаційне, та появи нової, постіндустріальної, сервісно-інфомаційної економіки роль знань та інформації стають першочерговими, а основна установа, що їх продукує та надає - університет, виходить на передові рубежі суспільного життя у порівнянні з основними господарськими формами аграрно-індустріальної доби. Економічна криза 70-х рр. ХХ ст. та загроза вичерпання ресурсів активізували пошук нових, нетрадиційних шляхів розвитку. І наука гідно відповіла на виклики часу. За 10 - 15 років було здійснено багато важливих наукових відкриттів та винаходів - більше, ніж за всю попередню історію людства. Ці відкриття дали можливість зробити висновок про початок третьої наукової революції та хвилі технічного прогресу. Сучасну НТР, яка пройшла кілька етапів, а один із них на межі 70-80-х років можна повною мірою вважати як технологічну революцію, а підсилену і доповнену процесами інформатизації виробництва та суспільства - як технолого-інформаційну (інформаційно-технологічну) революцію. Серед основних її компонентів - революційний переворот у продуктивних силах суспільства. Основними рисами цього перевороту були структурна перебудова суспільного виробництва на базі наукомістких технологій, мікропроцесорної техніки, інформатики, радіотехніки, автоматичних систем управління, біотехнології.В ході сучасної технологічної революції наприкінці ХХ - початку ХХІ ст.ст. людство переживає один із тих рідкісних в історії моментів, який характеризується трансформацією матеріальної культури завдяки роботі нової технологічної парадигми, що побудована навколо інформаційних технологій. Так, до інформаційних технологій в основному відносять збіжну сукупність технологій у мікроелектроніці, створенні обчислювальної техніки (машин та програмного забезпечення), телекомунікації/віщання та оптико-електронної промисловості. Поряд із цим М. Кастельс, на відміну від інших дослідників до галузі інформаційних технологій відносить також генну інженерію. Він вважає, що у 1990-х роках біологія, електроніка та інформатика почали зближуватися і взаємодіяти в галузі використання, відкриття нових матеріалів. Навколо цього ядра інформаційних технологій за останні два десятиліття ХХ ст. виникає сузір'я великих технологічних проривів в галузі нових матеріалів, джерел енергії, в медицині, у виробничій техніці (наявній чи потенційній, як нанотехнології), у тому числі в транспортній технології. Сучасний процес технологічної трансформації розширюється по експоненті. Сьогодні ми живемо у світі, який вже давно називають цифровим, чи елетронно-цифровим .

90. Економічні погляди Т.Прокоповича і Я.Козельського

Виразником українського меркантилізму можна вважати Теофана Прокоповича.Хоч Т. Прокопович не був фахівцем з економіки, але у своїй бібліотеці мав багато літератури з економічної проблематики. Серед праць з питань економіки переважають два типи: інформаційного характеру-енциклопедії, словники, різноманітні розвідки та "міркува-ння", більшість з яких пронизана ідеями меркантилізму і присвячена, переважно, питан-ням фінансів, грошового обігу й торгівлі.Володіючи енциклопедичними знаннями та європейським досвідом, який доводилося особисто спостерігати, Т. Прокопович обстоював промислово-купецький шлях розвитку.Підтримуючи розвиток науки, ремесел, мистецтв, він уважав, що людина повинна бути корисною державі. Не давні привілеї, а чесна праця повинна визначати місце людини в суспільстві - така концепція Т. Прокоповича. Він не піддавав осудові нагромадження багатства, але вороже ставився до аморальних способів збагачення. У політичних поглядах учений стояв на позиції просвіченого абсолютизму, а тому був палким прихильником просвітництва, сприяв тим, які мали здібності до науки і прагнули знань. Яскравим виразником прогресивної економічної думки України цього періоду являється також філософ і народний просвітитель Яків Козельський.Науковець одним із перших в Україні досліджував економічні категорії простого і розширеного відтворення. Під першим він розумів вироб-ництво без прибутку, а під другим-розширення виробництва за рахунок посилення гноб-лення кріпосних селян. Науковець вважав, що сільськогосподарська праця не є єдиним джерелом утворення "чистого продукту", праця стає джерелом багатства у будь-якій сфері виробництва. Найефективнішою формою власності Я. Козельський вважав дрібну приватну власність, а спонукальним мотивом господарської діяльності дрібного власника -особисту вигоду. Я. Козельський виступав проти тих захисників феодального суспільства, хто заперечував право знедолених на опір і засуджував його як аморальне. Чи не першим серед прогресивно настроєних вітчизняних мислителів він висловив у полемічній літературі свою переконаність у неминучій перемозі народної революції й ліквідації феодального ладу.

91. Григорій Сковорода

Огородник зарахував Григорія Сковороду до послідовників діалектично-матеріалістичного напряму (Т. 3. -- С. 399), незважаючи на те, що цей напрям виник у середині ХІХ ст., а економічний світогляд Г. Сковороди можна розглядати тільки у контексті економічної думки другої половини XVIII ст. Причому його концепція "Божественної економіки" перегукується з "Багатством народів" Адама Сміта. На тлі європейської економічної думки того часу стають зрозумілими і економічні погляди українського мислителя.

92. „Домоводство" В.Каразина

Своє розуміння економічних проблем В. Каразин виклав у листах російському імператорові, у статтях, соціальних проектах. Для означення господарства він часто користувався терміном "домоводство", що походить від грецького і означає "закон (правило) ведення домашнього господарства". Під домоводством В. Каразин розумів і національне господарство, тобто економіку на макрорівні, що, до речі, тоді було властиве для європейської економічної думки. Думки В. Каразина про необхідність обмежити залежність селян від поміщиків співзвучні з концепціями фізіократів, що мали послідовників серед державних чиновників у європейських країнах, зокрема, у Франції та Австрії.В. Каразин виклав широку програму економічного розвитку, подавав пропозиції щодо всіх основних секторів економіки, чільне місце в якій посідали аграрно-селянські проблеми. Водночас він обстоював інтереси промисловості та торгівлі. Цим сферам економіст відводив велику роль у господарській динаміці. "Торгівля, - твердив В. Каразин, - оживляє всі частини політичного тіла, весь стан людей приводить у рух: отже, участь її повинна бути дуже цінною". Каразин говорив про торговельно-економічні відносини, які сформульовані відповідно до концепції вільної торгівлі у контексті розвитку аграрно-селянського господарства. Останнє В. Каразин усе ж розглядав крізь призму взаємин селян із поміщиками. Проте ці стосунки він трактував не завжди чітко і послідовно.Учений прагнув полегшити життя селян. Він звертав увагу на зв?язок між зростанням населення і цінами на землю. Суть аграрної концепції В. Каразина зводиться до переведення поміщицьких селян на грошові чинші, а згодом - до надання їм атрибутів власника, залучення селянських господарств у товарно-грошові відносини. Це був оригінальний метод звільнення селян від кріпосної залежності.У своїх дослідженнях, проектах, задумах В. Каразин виходив із практичних потреб. Більшість його статей, доповідей, листів є спробою відповісти на запитання, що їх ставило тогочасне життя, пізнання якого вимагало вдосконалювати дослідницький інструментарій. Саме це зробило В. Каразина прихильником статистичних методів, які він ефективно використав, насамперед, в економічних розрахунках. Це підтверджується і його дослідженням "Дещо про кадастр" (1839 p.), в якому вчений намагався дати своє обґрунтування ціни землі. Оцінка землі, на його думку, має корелюватися з ціною робіт. В. Каразин увійшов в історію, передусім, як реформатор у царині освіти і науки. Досить нагадати про створення завдяки його старанням першого у Східній Україні університету в Харкові. Цей університет мав стати осередком інтелектуальних сил усієї Наддніпрянської України.Досліджуючи причини економічного відставання України, В. Каразин зазначив, що низький рівень споживання фабричних виробів, вузькість українського ринку, обмеженість потреб населення створюють перешкоди розвиткові промисловості.

93. " Економічна система" М.Балудянського

У чому полягає наукова сутність "Ек системи" які її основні компоненти та значення? Відповідаючи на це запитання, потрібно розглянути зміст і структуру цієї системи. "Державне (нац) госп-во ґрунтується, - писав М. Балудянський, - на трьох системах, перша з яких виражає багатство народу в грошах, друга - у неперероблених плодах землі, а третя - у міновій вартості всіх виробів". У цьому контексті вчений розглядає "систему, засновану на торгівлі", "систему економістів" і "теорію Сміта, що базується на праці та обміні". Розкриваючи "систему, засновану на торгівлі", М. Балудянський наголошував на таких її принципах: 1) гроші як основне знаряддя торгівлі та міра всіх цінностей становлять головне багатство народу; 2) основне правило полягає в прискоренні обігу грошей; 3) продуктивними називаються тільки ті класи, які добувають гроші;4) уся кількість виробів дорівнює величині споживання; 5) міські жителі більше від сільських пов?язані з грошовими операціями. Згідно з цією теорією основою комерційної системи є примноження грошей. Держава повинна кожному визначити деякий вид діяльності. "Громадянин повинен вправлятися не в тих промислах, від яких він отримує більше прибутку, а в тих, котрі приносять державі більше користі". Основними критеріями ефективності економічно-госп діяльності в такій системі є торг баланс. Коли обсяги вивозу переважають ввіз, то баланс вважається державі вигідним. У системі цієї політики перше місце посідає зовнішня торгівля, а також просторова, зворотна і привізна торгівля. Друге місце - внутрішній торгівлі, наступними є мануфактура і сільське господарство. М. Балудянський відтворив меркантилістську систему в усій її багатогранності. Вчений детально розкрив державно-господарський і управлінський механізм, який покликаний забезпечити ефективне функціонування меркантилістської системи, враховуючи всі її аспекти. Загалом М. Балудянський був противником меркантилістської. М. Балудянський, проаналізувавши ек погляди фізіократів, відзначив, що згідно з їх концепцією все походить від землі. "Людина не творить нічого; природа - все; . Людина переробляє продукти природи, однак нічого до них не додає, а лише те, що сама спожила в процесі створення нової речі. М. Балудянський виклав учення фізіократів. Слідом за ними він визначив продуктивний і безплідний класи (ті, які виробляють; ті, які не виробляють, і споживачі). Продовження досліджень М. Балудянського отримало чітке втілення в аналізі поглядів А. Сміта. На думку М. Балудянського, А. Сміт об?єднав попередні політекономічні концепції, знайшовши першопричину всякого багатства в праці. Він показав, що в усіх галузях людської діяльності діють одні й ті ж мотиваційні механізми. Далі М. Балудянський викладає основні засади теорії А. Сміта, акцентує на її вихідних теоріях - праці та обміні. "Народне багатство, полягає в нагромадженні продуктів продуктивної праці. Взагалі будь-який товар, на вир-во якого використано більше праці, при обміні має і більшу вартість". Це вихідна засада А. Сміта, якої дотримувався і М. А. Балудянський. Він зазначає, що для будь-якого виробництва в сг в мануфактурі й торгівлі потрібні: 1) праця; 2) капітал; 3) земля. У цій послідовності вчений розглядав окремі фактори зростання нац багатства, посилаючись не тільки на праці А. Сміта, але й на своїх західноєвропейських сучасників. він багато уваги приділив проблемам праці, кваліфікації робітників, трудовим відносинам, зокрема, зарплаті, намагаючись розкрити економічні основи її диференціації.

М. Балудянський докладно схарактеризував суть, частини і функціонування капіталу в народному господарстві. Дохід нації, прибутковий капітал і багатство нагромаджуються тоді, коли більше виробляється, ніж споживається. Усякий капітал повинен приносити прибуток. У дусі концепцій класичної школи М. Балудянський вважав, що складовими ціни є зарплата, прибуток на капітал і земельна рента. Продуктивними класами вважаються тільки три стани: робітники, капіталісти і власники землі". Продовжуючи розгляд економічної теорії А. Сміта з доповненнями, М. Балудянський основну увагу приділив проблемі розподілу та обігу багатства. Джерело зміцнення нації М. Балудянський вбачав у сфері виробництва. "Гроші, - твердив економіст, - це тільки знаряддя, а не багатство". Однак гроші - не тільки знаки, вони мають внутрішню вартість. М. Балудянський проаналізував ефективність різних грошових систем. Коли немає товарів, то гроші самі собою обмінюватись не можуть. Обов?язок уряду, - робив висновок М. Балудянський - забезпечувати удосконалення виробництва, запровадити контроль за збором капіталів, платою за роботу, зиском з капіталу і доходів. Тоді грошей буде стільки, скільки потрібно, але не більше.

Зіставивши різні погляди на обіг паперових грошей, український учений запровадив закон, згідно з яким "усі види паперових грошей, що є в обігу держави, за своєю кількістю не повинні ніколи перевищувати суму золотих і срібних грошей, місце яких вони заступають або якби, при однаковій торгівлі за відсутністю паперових грошей, були в обігу". Співвідношення золотих, срібних і паперових грошей, банкнот, банківські операції тощо, - предмет економічної системи М. Балудянського, який, крім того, розглянув усі форми кредиту. Велика заслуга М. Балудянського полягає в тому, що він послідовно утверджував передові на той час економічні ідеї, погляди, програми.

94. Економічні погляди І.Вернадського

Фундатор теорії потреб Іван Вернадський яскравою постаттю в історії економічної думки класичного напряму був Іван Вернадський, який "У політичній економії, - писав І. Вернадський, - немає, можливо, жодного предмета, пояснення якого було б таким важливим, як потреби.". І. Вернадський виклав свій погляд на стан вивчення потреб меркантилістами, фізіократами й А. Смітом, якому й віддав перевагу. На основі проведеного аналізу зробив висновок, що теорію потреб до нього ніхто не викладав ясно, чітко і яскраво. Важливою вимогою у з?ясуванні теорії потреб, на його думку, є включення в об?єкт аналізу суспільства і людини. Учений зробив усебічний аналіз національних, індивідуальних, регіональних та інших видів потреб, розкрив їх залежність й об?єктивний характер. Він довів, що суспільство повинно не протистояти, а сприяти задоволенню потреб. В інтерпретації потреб економіст відстоював принцип свободи, поглиблюючи класичну економічну теорію у сфері вивчення потреб. Праця І. Вернадського "Нарис теорії потреб" була співзвучна з програмними вимогами демократії, служила їй певною теоретичною опорою. Дотримуючись постулатів класичної школи в політичній економіці, І. Вернадський не в усьому був її прихильником. Наприклад, щодо інтерпретації праці він твердив, що в самій її ідеї закладена продуктивна сутність. "Непродуктивної праці нема", - писав він. З самого початку у науково-педагогічній творчості І. Вернадського провідними були політекономічні та статистичні дослідження. "Політична економія як наука, - писав І. Вернадський, - в даний момент свого розвитку є переважно теорія праці, або теорія цінності". Властивість речі задовольняти потребу І. Вернадський називав гідністю, що створюється працею. Задоволення потреби іншої особи або сприяння цьому називається послугою. Відношення між потребами при взаємному їх задоволенні утворює цінність. "Цінність, - твердив економіст, - це відношення між двома обмінюваними послугами. Тут мінова цінність або ціна полягає у вираженні цього відношення певними, визначеними предметами". У дусі класичної економічної школи І. Обмін, на його думку, - це сукупність попиту і пропозиції, заробіток залежить від співвідношення праці та капіталу. До речі, в зарплату він включав і ту частину, що йде на розвиток сім?ї, її духовність. Тому зарплата, писав І. Вернадський, визначається рівнем розвитку суспільства. "Володіння і праця становлять головну умову утворення цінностей і основу всякого правильного господарства, як система економічної діяльності". Отже, під господарством І. Вернадський розумів систему економічної діяльності, важливим рушієм якої є суперництво (конкуренція). Суперництво - це життєва основа економічного світу. І. Вернадський в поглядах на інші економічні категорії стояв на позиціях вільного підприємництва з усіма його вартісними, фінансовими і ринковими атрибутами. Він не відтворював механічно теорії економістів-класиків, бо дещо сприйняв і від їхніх наступників, але загалом належав до економістів школи А. Сміта - Д. Рікардо. У цьому переконує і нарис І. Вернадського з історії політичної економії. Висновок І. Вернадського з проведеного аналізу полягав у тому, що історію економічної науки треба розділити на період до А. Сміта і після нього. І. Вернадський виступив одним із найактивніших прихильників ліквідації кріпосного права.. I. Вернадський твердив, що праця є "головним і єдиним джерелом багатства". На його думку, праця - необхідна умова для того, щоб поєднати предмет з потребою. Завдяки праці виникають відносини людини до предметів і до людей. Він уважав, що вартість визначається працею, розрізняв вартість і споживну вартість. Учений не погоджувався із суб?єктивними визначеннями ціни і вартості. "Цінність, І. Вернадський обстоював передові найрозвиненіші форми промислового виробництва. Він розумів, що зростання машинного виробництва веде не до звуження, а до розширення ринку. В цьому була велика перевага українського економіста над численними його опонентами, які не бачили цієї залежності між зростанням машинного виробництва і розшир ринку.

95. Основні праці М. Зібера

"Основи політичної економії" (1873), "Життя і праці Д. Рікардо" (1874), "Девід Рікардо і Карл Маркс в їх суспільно-ек дослідженнях" (1885) та інші. Цінною є складена М. Зібером програма проведення статистичних досліджень, опублікована в 1875 р. під назвою "Досвід програми для збору статистико-економічних відомостей. Своє дослідження М. Зібер починає з розгляду вартості та її елементів, маючи на увазі передусім економістів англійської школи (А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. Мілль, Мак-Кулох). М. Зібер мав свій погляд на питання вартості й капіталу і всіляко його відстоював. Дослідник зауважив, що економісти нерідко різні явища розглядали без урахування їх відмінних якісних характеристик, і це призводило до вульгаризації у відображенні господарської діяльності. В останній вчений вимагав чітко розрізняти приватне і суспільне господарство. На думку Зібера, метод економічної науки має бути науковим, що вимагає дотримання відповідних правил і принципів. На основі проведеного аналізу різних поглядів на вартість вчений дійшов висновку, що "спеціально корисна праця є єдиним елементом споживної цінності, так само, як відділена від своїх спеціальностей загальнолюдська праця є єдиним елементом вартості й мінової вартості".

Отже, М. Зібер став на позицію трудової теорії вартості. Регулятором ек процесів і явищ М. Зібер вважав працю. Спираючись головним чином на матеріал першого тому "Капіталу", М. Зібер виклав його основні проблеми, а саме: теорію вартості та грошей, поняття про капітал, про виникнення і збереження капіталу, про причини прибутку з капіталу і вартість робочої сили, постійний та змінний капітал, про просту і складну суспільну кооперацію, машини і крупну промисловість, теорію нагромадження капіталу та капіталістичний закон народонаселення. Слід відзначити значне дослідження М. Зібера щодо проблеми закономірностей розвитку світової економіки -- "Нариси первісної економічної культури"(1881). "Нариси..." М. Зібера є не тільки економічним дослідженням, вони дають широкий культурний спектр, що охоплює поступову зміну господарського побуту народів, серед яких окреме місце посідають і українці. М. Зібер відзначив в історії українського народу надзвичайно цікаву рису -- зв?язок економічних прав особистості з характером праці, розподілом праці, господарськими обов?язками в сім?ї. Уявлення українців про працю і власність М. Зібер порівнював із ставленням до цих явищ інших народів. На цій підставі він зробив висновок, що "універсальність того способу бачення гідна всякого подиву".Стверджуючи загальні тенденції капіталістичної природи в економічному розвитку Росії, М. Зібер визначив її національні форми і особливості нагромадження капіталу.. Протидіяти негативним наслідкам капіталізму потрібно, але про повну його ліквідацію, поки він сам не вичерпає себе, не можна й думати, бо то все одно, що самого себе підняти за волосся. Видатний економіст торкався різних тем, заглянувши у процеси економічного розвитку багатьох країн світу. Це община і держава в Нідерландській Індії, питання в Ірландії, стан землеробства в Англії та інші. Насичені багатим фактологічним матеріалом, виконані на базі тогочасних досягнень економічної теорії та історії ці дослідження М. Зібера не втратили пізнавального і джерелознавчого значення і досі.

Наявні факти засвідчують помітний вплив М. Зібера на розвиток української економічної думки, персоніфікованої такими видатними особистостями, як І. Франко, С. Подолинський, М. Драгоманов, О. Терлецький та інші. Позитивно оцінював наукову творчість дослідника М. Туган-Барановський. Творчість ученого мала широкий міжнародний резонанс. Особливо плідним був вплив Зібера на російську економічну думку, яка шукала теоретичної опори в подоланні народницької ідеології.

Таким чином, М. Зібер залишався вірним класичній школі Сміта -- Рікардо, на продовження традицій якої претендував К. Маркс та його прихильники. Не будучи послідовником марксизму в цілому, М. Зібер все ж чимало зусиль віддав засвоєнню та пропаганді його економічних доктрин. Його творчість була чи не останнім намаганням захистити, відстояти трудову теорію вартості в політичній економії на основі наукової аргументації.

96. "Основи політичної економії" Миколи Бунґе

Одним з фундаторів Київської політекономічної школи був професор Київського університету Микола Бунґе. Свої економічні погляди науковець чітко виклав уже під час дискусій з приводу ліквідації кріпацтва, ставши на позиції приватної ініціативи. Він радив розвивати "суперництво і дух заповзятливості, щоб розв?язати дію природним законам". Відстоюючи ринкове функціонування економіки, стверджував: "економічний успіх можливий лише, якщо надати промисловості приватної діяльності. Державі належить вища діяльність, піклування про загальне благо, а не займатися приватним господарством". економічний поступ залежить від "переходу общинної власності в повну приватну власність і від надання всім галузям промисловості приватної діяльності". Деякі фрагменти своїх міркувань і поглядів науковець намагався системно викласти в посібнику "Основи політичної економії" (1870 p.), який започаткував Київську школу в політичній економії. У задоволенні людських потреб беруть участь "дві продуктивні сили" - природа і праця. "Природа надає у розпорядження людини дарові матеріали і дарові сили; праця, використовувана у виробництві, вимагає напруги м?язів, розумового уявлення, затрати часу і сили, тому (за винятком особистої залежності) вона не може бути даровою, і засоби, у виробництві котрих бере участь людина, мають цінність". З працею пов?язаний і капітал, який має властивості "самостійної продуктивної сили". Це означає, що "три продуктивні сили - природа, праця і капітал діють у господарському ладі, що представляє сукупну діяльність виробників, між котрими розподілені сили і заняття на задоволення потреб". Функціонування господарського ладу вимагає певної форми розподілу виробленої продукції та задоволення потреб, засобом чого служить обмін, у якому визначається цінність благ. "Ціна встановлюється в обміні суперництвом або співвідношенням між попитом покупців і пропозицією продавців. Сила попиту залежить від нагальності потреби, засобів і міркувань покупців; сила пропозиції - від достатку виробництва і розрахунків продавців". Суперництво продавців і покупців, за твердженням М. Бунґе, було рушієм господарських успіхів суспільства, сприяло справедливій винагороді перших і других відповідно до їхніх виробничих затрат. Зрозуміло, що так може відбуватися тоді, коли конкуренція ґрунтується на вільному переміщенні праці й капіталу. Винагорода виробників у процесі суперництва становить їх дохід у формі зарплати, земельної ренти і прибутку."Послідовний ряд господарських явищ, починаючи з потреб і закінчуючи їх задоволенням, - писав М. Бунґе, - вичерпує зміст політичної економії і представляє з достатньою ясністю, що ця наука не може обмежуватися ні вивченням багатства, незалежно від суспільно-економічних відносин, ні вивченням останніх, незалежно від засобів, що служать для задоволення потреб". Політична економія охоплює широкий спектр взаємовідносин, а не тільки їх технічний бік. Вона розширює межі технічних та комерційних відносин коштом правових, політичних та ін. Завдання політичної економії полягає у вивченні суспільного боку господарських явищ і законів, котрим ці явища підлягають.Однак пізнати ці закони нелегко, і тому виникали різні напрями економічної думки, які критично проаналізував М. Бунґе і дійшов висновку, що в основах політичної економії потрібно розглянути: потреби; засоби для задоволення потреб; виробництво і виробничі сили; розподіл та поєднання занять і праці; обмін, цінність і ціну; доходи; власність і споживання. В основу господарського і суспільного поступу М. Бунґе поклав потреби, які становлять вихідний пункт політико-економічних досліджень. Якщо в "Основах політичної економії" М. Бунґе надто скупо виклав своє ставлення до різних течій в економічній науці, то відхід від трудової теорії і смітіанської традиції він задемонстрував вельми чітко. Ще відвертіше про це він заявив значно пізніше у "Нарисах політико-економічної літератури". А. Сміт, писав М. Бунґе, у своїй вітчизні і у всій освіченій Європі утворив цілу школу економістів, пройнятих його вченням. Однак смітіанці прийшли до суперечливого висновку, згідно з яким "людина, яка виховує тварин, продуктивна, а яка виховує людей, - непродуктивна, навіть ототожнювали саму людину з багатством". Це дотепне зауваження вчений спрямував і проти марксистської трудової теорії, в засадах якої не може бути місця ні для свободи, ні для рівності, ні для братерства. Характеризуючи "Капітал" К. Маркса, М. Бунґе зробив такий висновок: "Як сама теорія Маркса, так і практичні висновки, до котрих вона приводить, нічого не дають". Отже, М. Бунґе був за вільну госп діяльність. Це відповідало настроям епохи, що характеризувалася розвитком товарно-грошових відносин і підприємництва.

97. Космогенно-енергетична теорія розвитку економіки Сергія Подолинського

Найбільше прославився своїм цінним дослідженням "Праця людини та її відношення до розподілу енергії", 1880 "Нашою метою, - писав С. Подолинський, - буде спробувати, виходячи з цього загального твердження, з?ясувати значення умов, які супроводжують походження праці, представити найголовніші вияви її в житті організмів і вказати на їх наслідки споживання праці, тобто на наслідки впливу трудящих людей і тварин на навколишню природу". "Праця є таке споживання механічної і психічної роботи, нагромадженої в організмі, яке має результатом збільшення кількості перетворюваної енергії на земній поверхні". Це нагромадження може відбутися шляхом: а) збільшення перетворюваності сонячної енергії; б) запобігання розсіюванню наявної на земній поверхні сонячної енергії. "Людська праця, - писав С. А. Подолинський, - повертає людям у формі їжі, одягу, житла, задоволення психічних потреб велику суму енергії, яку було спожито на її виробництво". Людина не створює ні матерії, ні енергії - все це дає природа, але завдяки людській праці зберігається і примножується енергія. "Ось чому ми вважаємо себе вправі сказати, що правильне землеробство є найкращий представник корисної праці, тобто роботи, яка сприяє збереженню сонячної енергії на земній поверхні". Оскільки С. Подолинський вважав працю людини головним засобом збереження і нагромадження сонячної енергії, то походження здатності до роботи в людському організмі становило для нього значний науковий інтерес. Учений поставив собі завдання простежити, звідки в організмі береться енергія, необхідна для виконання дій, що називаються працею, яким чином здійснюються ці дії і якими побічними явищами вони супроводжуються. "Безпосередньою метою всякої праці є задоволення потреб", - робить висновок С. Подолинський. Виклавши біологічні засади походження здатності до механічної роботи в тілі людини, учений розглянув людину як велику термічну машину, здатну перетворювати частину нижньої енергії у вищу, тобто в механічну роботу. Оцінюючи місце відкриття С. Подолинського в історії науки, дослідники відзначили такі заслуги українського вченого: 1) С. Подолинський спробував знайти форми зв?язків між фізичними і соціальними науками, між фізичним вченням про енергію і економічним вченням. Це був новаторський підхід, який поклав початок новим поглядам щодо аналізу виробництва і людської праці, дав серйозний імпульс для розробки енергетичних показників і корисних копалин, технології і галузей промисловості; 2) С. Подолинський аналізував конкретні форми взаємозв?язків між суспільними і природними процесами. Усі вони наголошують на актуальності вчення С. Подолинського для розв?язання еколого-економічних проблем сучасності, які набули великої гостроти і становлять загрозу для існування людства. Однак один суттєвий аспект у цих оцінках залишається мало поміченим. Це високий гуманізм концепції українського вченого, який в епіцентрі економіко-екологічних проблем поставив людину праці, зробивши її суб?єктом гармонізації взаємин суспільства і природи.С. Подолинський вірив у те, що людство на шляху поступу зуміє власною раціонально організованою і цілеспрямованою працею подолати можливе виникнення енергетичного голоду.Отже, С. Подолинський був першим, хто обґрунтував дороговкази органічного енергообміну в суспільно-економічній системі на основі взаємодії людини і довкілля.

98. Економічні погляди І.Франка

Виняткова заслуга І.Я.Франка в історії української економічної думки полягає в тому, що він вносив у неї категорії марксистської політичної економії для дослідження капіталістичних виробничих відносин. Крім того, велика роль Івана Яковича в розробці української наукової термінології з політекономії, тому що до нього в Україні були поширені російські, польські та німецькі її мовні інтерпретації.Багато правильних думок висловив дослідник відносно матеріального виробництва, вважаючи економічні відносини справжнім мотором суспільного розвитку. Однак всупереч марксизму, великого значення надавав ролі ідей, освіти, культури. Близькими до марксистських були погляди І.Франка на класову структуру суспільства. Він розглядав класи як історичну категорію і вважав приватну власність матеріальною основою поділу суспільства на класи. Класову боротьбу в суспільстві вважав рушійною силою його розвитку. Тільки захист інтересів трудящих класів, підкреслював І.Франко у праці "Робітники і трудівники" входить у "нашу програму", про них тільки говоримо і їм тільки перед усім бажаємо добра . І.Франко приділяв першочергову увагу з'ясуванню найголовніших категорій політекономії. У процесі опанування марксистської економічної категорії ним поглиблювалося розуміння таких економічних категорій, як "капітал", "товар", "додаткова вартість", "зарплата" та ін. Він послідовно дотримувався теорії трудової вартості. І.Я.Франко не сприйняв висновки марксизму про необхідність пролетарської революції та диктатури пролетаріату. Головний акцент робив на громаду як основну господарську одиницю, заперечуючи при цьому роль централізованого керівництва. І.Франко все життя шукав свій шлях до побудови суспільства соціальної справедливості. Ця ідея пронизує всю наукову і художню творчість письменника. Якщо в ранній період він віддавав належне революційним формам і методам боротьби, то в зрілі роки все більше схилявся до еволюційних форм і методів розв'язання складних соціально-економічних проблем. В економічному світогляді І.Франка на зламі XIX-XX ст. взяли гору морально-етичні й духовні цінності, хоч значимістю економіки в житті суспільства, нації та людської особистості він ніколи не нехтував, а навпаки - надавав їй великого значення в утвердженні національної незалежності. Отже, в розумінні ідеї суспільного прогресу І.Франко виділяє насамперед людину, рівень задоволення її матеріальних і духовних потреб. Це неможливо без миру й злагоди між людьми, як неможливий без цього стан щастя і окремої людини, і суспільства в цілому. Шлях до добробуту і щастя лише один - через свободу людини і гарантію її людських прав.

99. Наукові відкриття Є.Слуцького

До плеяди українських економістів-новаторів, належить Євген Слуцький. Студентське дослідження Є. Слуцького "Теорія граничної корисності" вражає глибиною власних узагальнень та суджень. У першій частині свого дослідження він розглядає її психологічні засади. Друга частина присвячена розглядові елементів теорії діяльності, у третій - описується теорія цінності та корисності, дано наукову оцінку цим поняттям. У четвертій частині йдеться про теорію складної системи інтересів. П?ята частина присвячена основам теорії ринку.Застосування математичних методів до аналізу і обґрунтування теорії граничної корисності є заслугою Є. Слуцького, а й спроба звести погляди її окремих представників у єдину систему.. У теорії бюджету споживача Є. Слуцького важливе місце посідає аналіз граничної корисності кожного блага у зв?язку з функцією кількості лише даного блага. Усі попередні дослідники цієї проблеми виходили із закону насиченості потреб, але не змогли надати своїм результатам загального значення. Є. Слуцький дійшов таких наукових висновків: "Якщо бюджет споживача нормальний, то попит на кожне благо збільшується разом із зростанням доходу і зменшується зі збільшенням ціни на це благо. Якщо бюджет анормальний, то приростання доходу означає посилення попиту для благ насичувальних і його зменшення - посилення попиту для благ ненасичувальних... Із збільшенням ціни блага ненасичувального попит на нього має завжди зменшуватися; протилежне може трапитися тільки в попиті на благо насичувальне".учений дав таке визначення корисності: "Корисність якого-небудь поєднання благ - це величина, що має такі властивості: вона є більшою для поєднання, якому індивід надає перевагу, і її зміни безпосередньо відчуваються суб?єктом". Дослідження Є. Слуцького привернуло увагу зарубіжних економістів які зазначили, що Є. Слуцький значно розширив, поглибив, конкретизував теорію споживчого попиту, поведінку споживача на ринку благ. Відверто про запозичення у Є. Слуцького зізнався у своїй книзі "Вартість і капітал" лауреат Нобелівської премії Дж. Р. Гікс - ефект доходу і ефект заміщення. праця Слуцького "Етюд до проблеми будування формально-праксеологічних засад економіки", стала основною у формуванні нової науки XX ст. - праксеології..Є. Слуцький науково обґрунтував тенденції циклічного розвитку економіки, вивів деякі її закони на основі власних теорем, скориставшись, результатами попередніх своїх досліджень, зокрема, в галузі математики і статистики. У 30-х роках XX ст. праця Є. Слуцького, присвячена циклічному розвиткові економіки, була видана англійською мовою і мала великий вплив на світову економічну думку. Вона може впевнено бути зарахованою до наукових новаторств українського економіста.

100. Наукові новаторства Михайла Туган-Барановського

Видатний український економіст-мислитель, класик світової економічної теорії Михайло Туган-Барановський За своє коротке творче життя написав низку ґрунтовних наукових праць, які збагатили економічну думку новими ідеями. Наукові новаторства М. Туган-Барановського можна об?єднати в кілька блоків. 1. Синтез теорій граничної цінності з трудовою теорією вартості. Центральною проблемою політичної економії, як визнавали майже всі економісти XIX ст., була теорія цінності, яка в період формування економічних поглядів М. Туган-Барановського виступала у двох інтерпретаціях - трудової теорії та теорій граничності. Вони вважалися між собою несумісними, що вперше спростував український економіст у праці "Вчення про граничну корисність господарських благ, як причину їх цінності", 1890 р Учений вважає, що дві теорії, які становлять двоєдиність у теорії цінності, не є несумісними, а гармонійними. Єдина різниця полягає в тому, що вони досліджують різні фази одного і того ж процесу економічної оцінки. Теорія граничної корисності пояснює суб?єктивні фактори в економічній оцінці, тоді як теорія трудової цінності пояснює її об?єктивні фактори". М. Туган-Барановський проклав новий шлях у розвитку економічної теорії, яка підтвердила свою реалістичність протягом XX ст. Завдяки М. Туган-Барановському економічна теорія стала рівноправною серед наук поряд з механікою і фізикою. 2. Теорія економічних циклів. Світову славу М. Туган-Барановському принесла магістерська дисертація, присвячена дослідженню господарських криз в Англії в XIX ст. Дослідження присвячене вивченню періодичних промислових криз. Учений-економіст дійшов висновку, що економічні кризи не можна розглядати у відриві від функціонування ринку, і тому друга частина його дослідження присвячена теорії ринку. Детальний опис і зіставлення фактів економічної кон?юнктури переконали дослідника в тому, що "криза залежить не тільки від випадкових причин, властивих певному історичному моменту, але і від постійних, загальних причин, властивих сучасному культурно-економічному ладу". Особливу цінність у теорії криз М. Туган-Барановського становить аналіз симптомів їх виникнення і циклу відтворення. Підводячи підсумки проведеному дослідженню, вчений наголосив на тому, що його метою було довести, чому періодичність криз є неминучим супутником розвитку капіталістичного господарства. Велике наукове і прикладне значення теорії ринку, економічних криз і розбудованої на ній теорії економічної кон?юнктури М. Туган-Барановського повністю підтвердилося впродовж XX ст. Цим науковим новаторством українського вченого скористалися вчені всіх напрямів економічної думки новітньої доби й окремі держави в проведенні економічної антикризової політики. 3. Соціальна теорія розподілу До наукових пріоритетів М. Туган-Барановського зараховують соціальну теорію розподілу, яка сформувалась на кінець першої декади XX ст., але основи якої були закладені ще в 1890 р. у праці "Вчення про граничну корисність". Саме виходячи із синтезу трудової теорії вартості та теорії граничної цінності, вченому вдалося подолати обмеженість матеріалістичного детермінізму в тлумаченні прибутку, заробітної плати, позичкового відсотка тощо. В останні роки XIX ст. учений опублікував низку праць, в яких заперечував однобічне трактування людських інтересів і мотивацій, надавав великого значення соціальним та психологічним чинникам в економічному розвитку. теорія привернула увагу видатних економістів, зокрема, представника австрійської школи Є. Бем-Баверка. 4. Теоретик кооперації М. Т-Б виступив засновником теорії економічної кон?юнктури, розвиваючи водночас нову теорію розподілу. " У процесі свого наукового зростання М. Туган-Барановський щораз більше цікавився теорією і практикою кооперації. Він опублікував з цієї проблематики низку цінних праць; головною серед них є дослідження "Соціальні основи кооперації". 1916 p., стала відомою в усьому світі. Усебічно проаналізувавши розвиток кооперації, її пролетарські, селянські та дрібнобуржуазні форми з позицій різних поглядів та історичних закономірностей їх розвитку, М. Туган-Барановський у підсумковій частині свого ґрунтовного дослідження розкрив соціальну природу і політ позицію кооперації. значний доробок ученого увійшов до скарбниці світової й націонал кооперативної думки 5. Кон?юнктурна теорія грошей та її вплив на монетаризм XX ст. Особливе місце серед наукових доробків М. Туган-Барановського посідає теорія грошей і грошового обігу. Розкривши причини появи грошей, визначивши поняття металевих і паперових грошей, М. Туган-Барановський звернувся до "найважчого питання політичної економії - теорії грошового обігу". Згідно зі своєю генетико-еволюційною концепцією М. Туган-Барановський з?ясував суть, походження і основні функції грошей. М. Туган-Барановський заклав підвалини сучасної інвестиційної теорії циклів, випередивши в тому, як і в інших питаннях, економістів XX ст. Своїми науковими новаторствами М. Туган-Барановський збагатив світову економічну науку, проклавши їй перспективні шляхи подальшого розвитку. Не буде перебільшенням сказати, що новаторський вплив українського економіста-мислителя позначився продуктивно на всіх основних напрямах світової економічної науки XX ст.

Размещено на Allbest.ru