Перспектива забезпечення зайнятості в економіці України

Безробіття, а особливо його високий рівень, породжує соціальне напруження в суспільстві. Воно здатне дестабілізувати економіку і політичну систему. Тому держава не повинна віддавати вирішення проблем зайнятості на відкуп ринку. Вона має брати цю функцію на себе. Створення ефективної системи регулювання зайнятості є одним із важливих завдань у процесі переходу до ринкової економіки. Така система повинна включати:

1) формування фондів підтримки зайнятості, які утворюються з внесків роботодавців, бюджетних коштів, внесків самих найманих працівників у розмірі від 0,5 до 2% їх заробітної плати у формі страхування від безробіття;

2) функціонування бірж праці, які збирають інформацію про вакантні робочі місця, поширюють цю інформацію серед людей, які шукають роботу; підбирають підходящу роботу тим, хто звертається на біржу праці; організовують перепідготовку і підвищення кваліфікації безробітних; скеровують безробітних на оплачувані громадські роботи; виплачують допомоги при безробітті;

3) розробку і реалізацію програм зайнятості, які повинні передбачати заходи щодо зниження безробіття, зокрема для створення нових робочих місць у державному секторі економіки, організовувати підготовку і перепідготовку робочої сили, враховуючи зміни в структурі народного господарства та інше. У зв'язку з переходом до ринкової економіки в Україні з 1991 р. почало формуватися законодавство про зайнятість населення та захист безробітних. Прийнято закони України "Про зайнятість населення", "Про соціальний захист населення" та інші. Ці закони мають захищати людей праці від свавілля з боку роботодавців, від незаконного звільнення з роботи. Закон "Про зайнятість населення" гарантує:

а) добровільний вибір діяльності;

б) захист від необґрунтованої відмови в прийомі на роботу і незаконного звільнення;

в) безплатне сприяння в пошуку роботи;

г) компенсацію матеріальних затрат у зв'язку з призначенням на роботу в іншу місцевість;

д) виплату допомоги протягом певного періоду працівникові, який втратив роботу;

е) безплатне навчання і перепідготовку безробітних з виплатою стипендії;

ж) виплату допомоги з безробіття і допомоги утриманцям;

з) зарахування до трудового стажу періоду навчання, перепідготовки, виконання оплачуваних громадських робіт і одержування допомоги при безробітті та інше.

Важливу роль у реалізації вказаних гарантій повинна відіграти державна служба зайнятості, очолювана міністерством праці та виконавчими комітетами місцевої влади, а також комітети сприяння зайнятості, які формуються на паритетних засадах із представників профспілок, державних органів та роботодавців.

Значними резервами в підвищенні рівня зайнятості можуть бути скорочення тривалості робочого тижня, збільшення тривалості відпусток і розширення зайнятості в нематеріальній сфері -- охороні здоров'я, освіті, туризмі, культурі, мистецтві тощо. Але, здійснюючи такі заходи, потрібно дотримуватись міри і гнучкості, аби не допустити інфляції попиту.

Соціальний захист населення як в Україні, так і в інших країнах перетворився останнім часом в одну з найсерйозніших проблем. Потреба в державних видатках на соціальні заходи має тенденцію до зростання. Це зумовлено високим рівнем безробіття, кількістю пенсіонерів, яка зростає, збільшенням видатків на охорону здоров'я та на інші потреби. У подібній ситуації виникає питання про межу фінансування соціальних програм. Ця проблема особливо актуальна для України, де популізм політиків у соціальній сфері вступив у суперечність із можливостями виробництва, яке за період економічної кризи катастрофічно скоротилось[20].

3. Світові тенденції зайнятості

В результаті виділяють "інформаційну" модель структури зайнятості, для якої характерним є розширення сфери послуг та "інформаційно-індустріальну" модель з високою питомою вагою зайнятих у обробній промисловості. "Інформаційна" модель зайнятості властива англосаксонським країнам. У Великій Британії, наприклад, у 1996 р. у сфері послуг було зайнято 70% робочої сили, а в США і Канаді -- 73%. Модель "інформаційно-індустріальна" є розповсюдженою у Японії, в якій в середині 90-х у сфері послуг було зайнято 58,4%, в ФРН ( 63%), у Франції (69%).

Найбільш поширеною у сфері послуг є галузь інформатики. У цій галузі спостерігаються найбільш високі темпи приросту зайнятості. У США, Канаді і Великій Британії в цій галузі зосереджено відповідно 48,3%; 45,7%; 45,8% всіх зайнятих у сфері послуг. У Японії і ФРН показник значно нижчий (32,2 і 28,4% відповідно). Сфера інформаційних послуг вважається найбільш перспективною в новій економіці, а знання й інформація перетворюється на основне джерело підвищення продуктивності праці і економічного зростання.

Все більший розвиток галузі інформаційних та комунікаційних технологій зумовив поширення таких нетрадиційних форм зайнятості, як тимчасова, часткова, короткострокова, контрактна, надомна. У економічно розвинених країнах за оцінкою ОЄСР від 60 до 85% жінок, які працюють за гнучкою системою організації праці, обирають саме такі форми зайнятості[21].

3.1 Аналіз закордонного досвіду регулювання зайнятості

Світова економічна криза, яка розпочалася наприкінці 2008 року, визначальним чином вплинула на зайнятість населення практично в усіх країнах. Її наслідками стало стрімке зростання чисельності безробітних - рівень безробіття на території Європейського союзу у пік кризи зріс майже втричі [22] у порівнянні з до кризовим періодом, в Україні у 2009 році цей показник сягнув майже 9 % [23].

Загалом, за даними Global Finance, світовий рівень безробіття у 2009 році складав 6,6 % [24]. Проте масштаби та темпи поширення безробіття суттєво різнились залежно від країни, що в основному пов'язано з активізацією державної політики щодо підвищення гнучкості національних ринків праці (застосування неповної зайнятості, зменшення тривалості робочого дня тощо).

Незважаючи на згубні наслідки економічної кризи для зайнятості, деяким країнам вдалося мінімізувати негативний вплив світових економічних потрясінь. Експертами Світового банку проведено оцінку трудового законодавства 183 країн світу, на основі якої можна робити узагальнення про основні вектори його модернізації у кризовий та посткризовий період [25].

У табл. 3. наведено вибірку основних показників у сфері регулювання строкових трудових відносин, жорсткості трудових норм щодо звільнення працівників та виплати вихідної допомоги у зв'язку зі скороченням для деяких країн.

Порівняльна характеристика основних норм трудового законодавства деяких країн.

Таблиця 3

У ході аналізу змін трудового законодавства у світі встановлено, що чимало країн у посткризовий період провели реформування трудового законодавства з метою підвищення гнучкості процесів найму та звільнення працівників. Такий крок став важливим інструментом у боротьбі з безробіттям та зубожінням населення. Законодавчі зміни були спрямовані на підвищення гнучкості соціально-трудових відносин. Чимало країн дозволи укладання строкових трудових договорів, скасували виплату вихідної допомоги у зв'язку зі скороченням персоналу, незважаючи на активні протести профспілок. Адже з позиції останніх такі договори суттєво погіршують становище працівників, посилюють їх соціальну незахищеність та невпевненість у майбутньому.

Згідно цих даних, Україну можна віднести до країн з відносно ліберальними умовами трудового законодавства. По-перше, в Україні дозволено укладення строкових трудових договорів та не встановлено обмежень для роботи в таких умовах. По-друге, в нашій країні законодавством передбачено середню, у порівнянні з іншими країнами, тривалість оплачуваної відпустки. Так, основна частина працівників в Україні має право на 18 робочих (24 календарних) днів оплачуваної відпустки. Для прикладу, законодавчими нормами Японії, Узбекистану, Монголії, Тунісу передбачено лише 15 робочих днів відпуски. Громадяни Таїланду можуть відпочивати за кошт роботодавця лише 6 робочих днів, тоді як громадянам Швеції, Франції, Фінляндії, Мальдівських островів держава гарантує 30 робочих днів оплачуваної відпустки. По-третє, в Україні відносно короткий період (4,3 тижнів), за який виплачується вихідна допомога у разі скорочення. Варто зазначити, що найжорсткіші умови щодо виплати допомоги у зв'язку зі скороченням у Зімбабве - роботодавець повинен компенсувати працівнику заробітну плату за 69,3 тижнів, у Індонезії та Шрі-Ланці період компенсації становить 57,8 та 54,2 тижнів відповідно [25].

За даними Світового банку, з 2004 року у світі зафіксовано 98 реформ у трудовій сфері, серед яких 58 сприяли лібералізації трудового законодавства та сприяли підвищенню його гнучкості, тоді як 40 були зорієнтовані на підвищення жорсткості трудових норм [26]. Як свідчать дані дослідження, найбільш ефективними були реформи, які стосувалися:

- збільшення тривалості та розширення списку підстав для укладення строкових трудових контрактів;

- дозвіл на застосування гнучкого графіку роботи;

- спрощення процедури звільнення.

В Україні укладення строкового трудового договору регламентується Кодексом законів про працю (КЗпП), таку норму також передбачено у проекті Трудового кодексу. Строковий трудовий договір укладається у випадках, якщо трудові відносини не може бути встановлено на невизначений строк. Законодавцем також уточнено, якщо роботодавець не доведе факту погодження сторонами строкового характеру трудових відносин до їх виникнення, трудові відносини вважаються такими, що виникли на невизначений строк [27]. У Ст. 69 проекту Трудового кодексу наведено вичерпний перелік випадків встановлення трудових відносин на визначений строк.

Підтримуємо думку щодо доцільності зміщення законодавчого фокусу з захисту робочих місць (жорстка регламентація звільнень працівників) на захист працівників у період безробіття. Тобто основним завданням держави має бути мінімізація індивідуального ризику втрати роботи та зменшення доходу, тоді як захисту робочих місць приділяється мінімальна увага. Працівники почувають себе впевненіше за умови, що вони можуть отримати належну підтримку у разі втрати роботи, аніж за умови наявності жорсткого законодавства щодо регламентації звільнень (захисту робочих місць).

На наш погляд, встановлення надмірних адміністративних обмежень та суворої регламентації звільнення персоналу (особливо виплата вихідної допомоги у зв'язку зі скороченням) сприяють не посиленню захисту працівників, а, навпаки, можуть стати не підйомним фінансовим тягарем у разі необхідності скорочення виробництва, а також каталізатором зростання неформальної зайнятості. На практиці часто трапляється так, що роботодавці неспроможні виплатити гарантовану законодавством компенсацію у разі скорочення працівників, і звільняють останніх «за власним бажанням». Для прикладу, однією з умов прийому на роботу є написання заяви про прийняття на роботу одночасно з заявою про звільнення (без зазначення дати). Роботодавець зберігає таку заяву і використовує її за потреби скорочення персоналу. Зрозуміло, що виплата вихідної допомоги у такому випадку не проводиться. Нажаль, у Східноєвропейських та Центральноазіатських країнах практично не існує інституційних механізмів, які могли б захистити працівників від такого зловживання з боку роботодавців.

У проекті Трудового кодексу у порівнянні з КЗпП запроваджено градацію розмірів вихідної допомоги залежно від трудового стажу працівника. Так, у разі скорочення працівника з трудовим стажем до п'яти років роботодавець зобов'язаний виплатити йому вихідну допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати, працівникам з трудовим стажем від п'яти до десяти років належить виплатити двомісячну середню заробітну плату, а тим, чий трудовий стаж перевищує десять років, передбачено виплату вихідної допомоги у розмірі тримісячної середньої заробітної плати. Досвід диференціації вихідної допомоги у зв'язку зі скороченням залежно від тривалості трудового стажу працівника запозичено з європейських країн. Для прикладу, в Угорщині та Албанії працівник може претендувати на таку допомогу лише у разі наявності трирічного стажу, у Сербії та Словенії мінімальний стаж повинен бути один рік. У низці країн (Великобританія, Нідерланди, Норвегія, Польща, США, Японія, Нова Зеландія та ін.) таких виплат законодавством взагалі не передбачено.

У частині країн Східної Європи розмір допомоги визначають на основі погодженої шкали відповідно до тривалості трудового стажу. Проте у більшості країн передбачено фіксовані виплати у розмірі 1-6 заробітних плат. Зазвичай, у тих країнах, де виплати залежать від трудового стажу, їх величина є вищою, у порівнянні з тими країнами, які використовують систему фіксованих компенсацій. Проте, особи з меншою тривалістю трудового стажу (молодь, жінки) є «дешевшими» при звільненні, тому у разі потреби скорочення штату їх звільняють в першу чергу.

Ст. 102 проекту Трудового кодексу визначає категорії працівників, які мають переважне право на залишення на роботі при проведенні скорочення. З одного боку, визначення цих категорій сприяє підвищенню їх захищеності. Проте, як уже наголошувалось, замість запровадження примусового захисту працівників від скорочень доцільніше, на наш погляд, провадити активну політику сприяння зайнятості. Варто наголосити, що менше половини країн у світі мають плани боротьби з безробіттям (див. табл. 4).

Наголошуємо, що роботодавці повинні мати достатній рівень свободи у звільненні персоналу. Якщо держава на створює таких передумов, то відбувається зростання неформальної зайнятості, що ще більше погіршує становище працівників.

Держава, шляхом підвищення гнучкості трудових відносин, може стимулювати роботодавців до дотримання законів та створення нових робочих місць, що, в свою чергу, сприятиме поширенню соціальної захищеності серед ширшого контингенту осіб. Особливо позитивно це позначиться на зайнятості молоді та жінок.

Таблиця 4 Наявність планів захисту від безробіття у різних країнах світу, 2011 р.

Отже, Світова економічна криза довела, що вітчизняна система регулювання зайнятості потребує суттєвого реформування. Беручи до уваги той факт, що Трудовий кодекс досі не прийнято, існує можливість врахування позитивного досвіду інших країн щодо ефективного регулювання трудових відносин. Лібералізація трудового законодавства може стати додатковою перевагою при залученні іноземних інвестицій, вона також сприятиме розвитку гнучких форм зайнятості. Чимало країн проводять реформування трудового законодавства з огляду на те, що жорстка регламентація трудових відносин часто пов'язана з підвищенням рівня безробіття та неформальної зайнятості. Перспективними напрямами удосконалення регулювання зайнятості в Україні можуть стати спрощення процедур звільнення працівників, можливість законної організації гнучких графіків роботи, розширення сфери застосування строкових трудових договорів.

Висновок

Ринок праці - найбільш складний і динамічний елемент ринкової економіки, ринок праці виконує такі функції: оцінює корисність (споживну вартість) і цінність (вартість) робочої сили, тобто того чи іншого різновиду праці; регулює попит і пропозицію праці, розподіляє робочу силу між галузями економік і регіонами України.

В Україні формування ринку праці відбувається одночасно з впровадженням заходів, що забезпечують його функціонування.

Структура ринку праці складається з трьох блоків:

1. ринкових відносин (процес обміну індивідуальної здатності до праці та фонду життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили);

2. державного управління і регулювання за допомогою організаційних заходів (система забезпечення зайнятості працездатного населення, підготовки і перепідготовки кадрів);

3. соціального захисту населення (виплата допомоги по безробіттю, допомога малозабезпеченим групам).

При цьому слід акцентувати увагу на проблемних моментах: дисбаланс між попитом та пропозицією робочої сили, дефіцит кадрів робочих професій, низькі якісні характеристики вакансій і, як наслідок, неукомплектованість робочих місць, посилення структурних і регіональних диспропорцій зайнятості, безконтрольний відплив робочої сили в зарубіжні країни, регресивні зміни в якості робочої сили і мотивації до праці. Є невирішені проблеми та невикористані резерви із залучення роботодавців до реалізації державної політики зайнятості населення.

Однією з особливостей, яка негативно впливає на ринок праці й рівень соціальної напруги, є надмірне розшарування населення за доходами і зниження рівня його життя.

Ще одна особливість полягає у нехтуванні місця і ролі ринку праці в ринкових економічних відносинах. У сучасних умовах попит на робочу силу найчастіше відірваний від його пропозиції, оскільки відсутня ринкова система територіально - галузевого перерозподілу інвестицій і праці, що призводить до дисбалансу рику праці.

Втрачається цінність праці як такої. Продуктивна праця на державу чи приватного власника перестає бути головним джерелом доходів працівника.

Внаслідок втрати можливостей заробітку на службі у держави чи державних підприємств наші громадяни повернулися до напівнатурального господарства, яке у XXI сторіччі є анахронізмом.

В Україні продовжує зберігатися виявлений дослідниками специфічний тип економічної поведінки населення - з характерними ознаками обмеженої мобільності та підсобної зайнятості.

Негативний вплив на активізацію продажу робочої сили в Україні має успадкований з радянських часів споживчий аскетизм, плюс поширеність ведення підсобного господарства і взагалі прагнення до самозабезпечення натуральним господарством.

Аналізуючи механізм функціонування сучасного ринку праці, можна помітити, що в сучасних економічних системах створюється механізм функціонування ринку праці з елементами державного втручання, тобто державного його регулювання.

Список використаної літератури

1. Трудове право України [Текст] : підручник / за ред. Н. Болотіної, Г. І. Чанишевої. -- 2-ге вид., стер. -- К. : Т-во “Знання”, 2001. -- 564 с.

2. Котляр А. Э. Перестройка и занятость [Текст] / А. Э. Котляр. -- М. : [б. и.], 1990.-- 210 с.

3. Близнюк В. Ф. Система оцінки показників рівня безробіття в Україні / В. Ф. Близнюк.

4. Безробіття Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/Безробіття).

5.Кириленко В. В. Історія економічних вчень [Текст] : навч. посіб. / В. В. Кириленко. -- Т. : Економічна думка, 2007. -- 233 с.

6. Кривенко К. Т. Методологічні проблеми викладання політичної економії в світлі сучасних вимог // Університетський рівень освіти: зміст та напрямки забезпечення: Матеріали наук.-метод. конф. -- К.: КНЕУ, 1998.

7. Волкова О.В.В 67 Ринок праці. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 624 с

8. Про зайнятість населення [Електронний ресурс] : Закон України. -- Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=803-12.

9. Дяків О. Формування механізмів регулювання зайнятості населення / О. Дяків //Україна: аспекти праці [Текст]. -- 1998. -- №5. -- С. 14.

10. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносин: Підручник. - К.: Знання, 2004.-535 с.

11. Волкова О.В.В 67 Ринок праці. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 624 с

12 Лихолят, С. Аналіз соціально-економічних причин та наслідків трудової міграції населення України [Текст] / С. Лихолят, О. Трухан // Науковий вісник. Збірник науково-технічних праць. - 2007. - Вип. 17.8. - С. 216-220.

13. Гаркавенко, Н. Проблеми зайнятості та безробіття на національному ринку праці [Текст] / Н. Гаркавенко // Формування ринкових відносин України. - 2008. - № 4. - С. 168-172

14. Люмпенізація всієї країни // Український тиждень. Економіка

15. Безматерных, В. Влияние международной миграции рабочей силы на формирование рынка труда в Украине [Текст] / В. Безматерных, С. Чжан //

Проблемы материальной культуры. Экономические науки. - 2008. - № 5. - С. 75-78.

16. Інформація Держкомстату України

17 Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Григор'єва М.І. . Економіка праці й соціально-економічні відносини. Київ: Центр навчальної літератури, 2004, 440 с.

18. Яркин П. Тенденції ринку праці в Україні // Фінанси, №12, 2005р., - с.23- 27.

19. Горілий А.Г. Економіка ринків праці. Тернопіль: Видавництво Карп`юка, 1999, 156 с.

20. Ажнюк М.О. Основи економічної теорії: навч. посіб. / М.О.Ажнюк, О.С.Передрій. - К.: Знання, 2008. - 368 с.

21. Волкова О.В.В 67 Ринок праці. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 624 с.

22. Euro stat : офіційний сайт. - Режим доступу : ttp://epp.eurostat.ec.europa.eu/

23. Державний комітет статистики України : офіційний сайт. - Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua/

24. World's Unemployment Rates 2006-2010. Global finance. - Available online at : http://www.gfmag.com/tools/global-database/economic-data/10297-worlds-unemployment-rates-2006-2010.html#axzz1ni3rLavq

Размещено на Allbest.ru