Дискусії щодо європейської політики у сфері конкуренції

Однак схоже на те, що дефіцит ресурсів є не єдиною проблемою. Хоча збільшення кількості персоналу може прискорити процедуру ухвалення рішень і в такий спосіб звести до мінімуму потребу в залаштункових і неформальних угодах, немає ніяких гарантій, що збільшена когорта посадовців зможе обійтися без використання додаткових повноважень або туманного й заплутаного процесу ухвалення рішень. Відсутність засобів забезпечення підзвітності означає зростання неузгодженості, а залаштункові угоди неминуче відображатимуть співвідношення сил між представленими в Комісії інтересами.

Тим часом інші стверджують, що головною проблемою Комісії є не надмірна, а навпаки, недостатня незалежність. З погляду цих критиків, Комісія є політично надто чутливим утворенням, неспроможним опиратися впливові фірм або урядів у більшості випадків, окрім найбільш очевидних порушень антимонопольних правил. На міжурядовій конференції 1996 -- 1997 pp. уряд Німеччини доклав максимуму зусиль до створення Європейської картельної служби (European Cartel Office), яка користувалося б навіть більшою незалежністю, ніж Комісія, і було б ізольована від політичного впливу. Та ця схема була відхилена як урядами, котрі не виявили особливого бажання забезпечити політиці у сфері конкуренції незалежне існування, так і самою Комісією взагалі і Генеральним директоратом DG IV зокрема (Miert, 1996). Втім, у процесі обговорення згаданої пропозиції питання про те, наскільки реалізація європейської політики у сфері конкуренції є суб'єктом політичного тиску, було розглянуто.

Збалансування потреби в підзвітності (тобто відповідальності за ухвалені рішення перед політичними представниками і/або тими, на кого згадані рішення впливають) та ефективності (тобто наявності простору для маневрів при застосуванні правил) становить класичну дилему політики у сфері конкуренції, як і будь-яких інших регулятивних рішень (McGowan and Wallace, 1996). Песимістична картина європейської політики у сфері конкуренції змальовує ситуацію в чорних тонах: політично обмежені особи, що ухвалюють рішення і користуються необмеженою свободою дій, використовують свою самостійність для самозахисту, а проте неспроможні діяти незалежно, побоюючись невдоволення з боку своїх віддалених політичних босів. Ця оцінка суперечить ситуації в тих галузях, де Комісія дійсно реалізує всю повноту своїх повноважень: заборона злиттів, виконання положень статті 86 (колишня 90), покарання компаній, заборона субсидій. Проте певний елемент істини вона містить, що робить нагальною потребу в реформах. Хоча обговорювані на сьогодні реформи замислювалися з іншою метою, вони певною мірою можуть стати у пригоді й ПК (Schaub, 1998b; Commission, 1999b). Опора на правила ухвалення рішень, у основі яких лежить врахування економічних ефектів, здатна забезпечити вищий рівень узгодженості. Усунення від розгляду рутинних справ і децентралізоване делегування повноважень органам влади національного рівня дасть змогу Комісії зосередитись на найкричущіших прикладах антиконкурентної поведінки. Це сприятиме підвищенню загальної культури політики у сфері конкуренції за рахунок дискусій у межах самої Комісії, а також урядового й корпоративного ло-біювання. Втім, чимало залежатиме й від того, наскільки ефективно (з погляду адміністративного потенціалу та сили волі) зможуть розглядати подібні справи органи влади національного рівня, а також від того, наскільки Комісія виявиться готовою до координування і, в разі необхідності, перебирання на себе відповідальності щодо розгляду справ. Критики не впевнені, що реформи забезпечать ефективне й узгоджене застосування антимонопольних правил на всій території ЄС.

Висновки

Згадані реформи не слід розглядати просто як спробу виправити вади в існуючому статус-кво. Вони радше свідчать про те, що європейська політика у сфері конкуренції переходить на новий етап свого розвитку -- етап багаторівневого регулювання, який характеризується наявністю спільної програми дій між органами влади національного та європейського рівнів. Той факт, що Комісія готова делегувати свої повноваження, свідчить про її впевненість як у місцевих агентствах (що відображає ступінь загальновизнаності політики у сфері конкуренції), так і в собі самій як провідній силі, що діє в цій сфері. Динаміка взаємодії між національним та європейськими рівнями свідчить також про впевненість у своїх силах порівняно автономних агентств на обох рівнях політичних процесів. У цьому розумінні можна навіть говорити про певну взаємопідтрим-ку: DG IV може покластися на національні агентства, які затосовують загалом подібні підходи, тоді як сам Генеральний директорат здатний реалізувати проконкурентні доктрини, котрі, в свою чергу, зміцнюють позиції регулятивних агентств національного рівня порівняно з їхніми конкурентами.

Ми почали з того, що назвали реалізацію європейської політики у сфері конкуренції одним із найяскравіших прикладів формування європейської політики в режимі регулювання і, можливо, регулювання як найбільш ефективного режиму формування європейської політики. Політика у сфері конкуренції має міцне юридичне підґрунтя, створене на базі положень Європейського договору, законодавства про надання надзвичайних повноважень, судових прецедентів, а також комплексу технічних (економічних) принципів. Проте ми побачили, що ця картина потребує уточнення. Нестача ресурсів, неформальні, побудовані на основі переговорів процеси ухвалення рішень, тиск з боку інших складових ЄС та Комісії і суперечливість політики певною мірою руйнують образ наддержавної технократії, здатної застосовувати антимонопольні правила послідовно й незалежно від політичних «домішок». Проте зазначені вади в жодному разі не роблять наш регулятивний образ менш переконливим -- реальне регулювання саме по собі завжди недосконале

і обмежене у своєму застосуванні. Воно не може (і, як вважають деякі дослідники, не повинне) відгороджуватися від політичного життя. Наявність міцної інституційної бази й доктринальних основ забезпечує учасникам регулятивного процесу відносну автономію, що робить європейську політику у сфері конкуренції окремим прикладом творення політики в межах ЄС.

Размещено на Allbest.ru