Проблеми та шляхи залучення іноземних інвестицій

Більшість економістів скептично ставляться до першої форми контролю, але ідея введення обмежень на капіталовкладення є популярною. Зокрема, такої думки дотримуються Дж. Штігліц, Т. Іто, Б. Ейхенгрін.

Сама по собі ідея обмежень на капіталопотоки як засіб зменшення макроекономічної нестабільності не є новою. У 70-х pp. Дж. Тобін вважав, що введення загальносвітового податку на валютні операції буде сприяти зниженню дестабілізації і спекуляції на світових валютних ринках. У середині 90-х pp. ця пропозиція Дж. Тобіна обговорювалоася в умовах девальвації британського фунта стерлінгів та італійської ліри.

Реалізація ідеї вільних капіталопотоків полягає у визначенні термінів і напрямів ліквідації обмежень на рух капіталу. Так, Р. Маккіннон (1973 р.) писав, що відкриття капітальних рахунків на основі ліквідації контролю варто відкласти до лібералізації торгівлі товарами. Причина в тому, що якщо надлишок капіталу приведе до значного зростання валютного курсу, то це, у свою чергу, послабить прагнення лібералізувати торгівлю товарами [15, 78].

Наявність правового контролю за рухом капіталу далеко не завжди означає фактичні обмеження на капіталовкладення. У різних країнах використовуються різноманітні способи уникнення державного контролю. Зокрема, найпростіші механізми завищення імпортних чи заниження експортних цін.

Відмінності між правовим і фактичним рівнями мобільності капіталу несприятливо позначаються на можливості чіткого визначення дійсного рівня фінансової інтеграції окремих країн.

Рівня інтеграції ринків капіталів різних держав залежить від співвідношення між обсягом нагромаджень і обсягом інвестицій. Цей показник, розроблений М. Фельдстайном і Ч. Хоріока, використав П. Монтіель, який довів, що в більшості країн, що розвиваються, заощадження й інвестиції мають досить низький рівень кореляції. Це підтверджує той факт, що реальний рівень мобільності капіталу набагато вищий, ніж той, котрий можна визначити при аналізі правових обмежень на капіталопотоки.

Розглянемо ефективність контролю за відтоком і над залученням капіталу. Встановлення контролю за відтоком капіталу -- один із шляхів вирішення валютно-фінансової кризи. При оцінці ефективності такого контролю варто виділити:

* превентивний контроль, що встановлюється (чи посилюється), коли країна має хронічний дефіцит платіжного балансу, але не використовує девальвацію національної валюти;

* тимчасовий контроль, що вводиться в умовах економічної кризи.

Превентивний контроль може мати різні форми, включаючи оподаткування фондів, переведених за кордон, систему подвійних валютних курсів (нижчий курс для угод по капітальних рахунках), повну заборону на переказ капіталу за кордон. На думку деяких економістів, ці заходи допоможуть зменшити обсяг міжнародних валютних резервів, давши владі час, необхідний для виконання коригувальної політики.

Ця форма контролю неефективна. Зіткнувшись із можливістю кризи, приватний сектор знаходить шляхи виходу з-під контролю на основі переміщуючи величезні кошти за кордон. Більше того, наявність контролю за відтоком капіталу призводить до зростання корупції, якщо інвестори намагаються перемістити свої кошти в податкові притулки (чи офшорні країни і території). Якщо застосовується контроль, то органи влади, як правило, не можуть реалізувати ефективну програму регулювання. Наявність чи жорсткість державного контролю над відтоком капіталу посилює макроекономічну нестабільність. Численні дослідження суті валютних криз у країнах, що розвиваються, показують, що приватний сектор знаходить шляхи в обході контролю за кілька місяців до девальвації національних валют. У майже 70 % випадків спостерігалося значне зростання відтоку капіталу після введення державного контролю як превентивного заходу.

Друга форма контролю за відтоком капіталу -- тимчасовий контроль. На думку П. Кругмана, зіткнувшись із кризою, країна може одержати переваги від введення контролю за відтоком капіталу. Країна в стані кризи може знизити відсоткові ставки і проводити політику стимулювання зростання. Тимчасовий контроль дасть країні додатковий час на реструктуризацію фінансового сектора. Після досягнення стабільності національної економіки контроль за відтоком капіталу має бути ліквідований.

Державний контроль за припливом капіталу. Після азіатської фінансової кризи спостерігалася активна підтримка курсу на введення контролю за припливом капіталу з метою запобігання потенційним валютним кризам. Такий контроль покликаний захистити ринки від міжнародних спекуляцій, даючи їм проводити незалежну грошово-кредитну політику. Окремі країни застосовували контроль за припливом капіталу протягом останніх двох десятиліть. Наприклад, Бразилія, Колумбія, Чехія, Малайзія, Чилі. Як показав чилійський досвід, контроль над короткостроковими капіталами при одночасному залученні довгострокових інвестиційних ресурсів сприяв значному успіху в економічному розвитку [15, 81].

Контроль за припливом капіталу -- один із шляхів вирішення кризової проблеми і захисту національної економіки від нестабільності світових фінансових ринків. Якщо спекулятивний капітал не вкладається в економіку, то він і не йде з неї.

Отже, уряду будь-якої країни, яка захоче використати чилійський досвід, варто порівняти більші витрати капіталу (насамперед, малих і середніх компаній) з потенційними перевагами, зокрема зі зменшенням макроекономічної нестабільності.

Закордонні капіталопотоки, головним чином короткострокові, можуть створити проблеми для приймаючої економіки внаслідок своєї нестабільності. За відсутності жорсткого фінансового контролю над кредитуванням і одержанням кредитів нерегульовані капіталопотоки можуть негативно вплинути на приплив довгострокових інвестицій.

Ослаблення контролю за рухом міжнародних капіталів здійснюється з метою завершення ринкових реформ. Це можливо тільки за умови створення

реальної системи контролю за внутрішнім фінансовим ринком. Іноді контроль за припливом капіталу слід посилити. Проте довгострокові рішення, пов'язане зі стійким курсом стосовно потоків міжнародних капіталів, є важливим чинником для країн, які проводять політику стабілізації валютних курсів, встановлення системи банківського контролю.

Як вважають деякі закордонні економісти, ринки що розвиваються (emerging markets), повинні запроваджувати контроль за короткостроковими капіталопотоками, щоб уникнути фінансової нестабільності. Разом з тим контроль за відтоком капіталу й насамперед кількісні обмеження на відтік виявилися неефективним заходом. Контроль використовувався як постійний інструмент державної політики, сприяв зростанню корупції й у більшості випадків не стимулював урегулювання кризової ситуації. Тимчасовий контроль -- дієвий захід у кризовий період.

РОЗДІЛ 3. ІНОЗЕМНЕ ІНВЕСТУВАННЯ В ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ ТА ЙОГО РЕГІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА (НА ПРИКЛАДІ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ)

Загальний стан надходження іноземних інвестицій у Львівську область відображений на рис. 3.1.

Рис. 1. Обсяги іноземних інвестицій в економіку Львівщини у 1998-2008 pp.

Як видно з даних рис. 3.1, динаміка надходжень іноземних інвестицій в економіку регіону має нестабільний характер, однак можна прослідкувати формування тенденцій до поступового збільшення їхніх обсягів. Так, на початок 2008 р. обсяг іноземних інвестицій, залучених в економіку Львівщини, зріс, порівняно з 2007 р. на 24,4 млн. дол. США і становить 109,6 млн. дол. США.

Суттєві зміни відбуваються і в надходженні іноземних інвестицій в цілому по Україні. Так, кумулятивний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну за останні 10 років станом на 1.01.2008 р. склав 9,2 млрд. дол. США, на 1.01.2006 p. -- 16,4 млрд. дол. США. Якщо порівняти цю суму з іноземними інвестиціями у польську економіку, то вона дорівнює лише одному року. Показовим є рівень залучення іноземних інвестицій на одного мешканця. У Чехії він склав за 2006 р. 3603 дол. США, у Словенії - 2754 дол. США, у Естонії - 2647 дол. США, а в Україні - 140 дол, США [13,84].

Особливістю іноземного інвестування в Україні є нерівномірний регіональний розподіл прямих іноземних інвестицій. Аналіз динаміки надходжень прямих іноземних інвестицій протягом 1998-2008 pp. дозволяє виділити групу лідерів. Це Київ - 2123,4 млн. дол. США, Дніпропетровська обл. - 598,4 млн. дол. США, Київська обл. - 473,7 млн. дол. США, Запорізька обл. - 442,0 млн. дол. США, Донецька область обл. -- 434,2 млн. дол. США. До Львівської області за ці роки надійшло 304,9 млн. грн. водночас у Київську, Запорізьку, Донецьку області за аналогічний період залучено майже у 1,5 раза більше, у Дніпропетровську область -- у 2 рази, у м. Київ -- у 7 раз більше іноземних інвестицій [13,84].

Заслуговує на увагу структура іноземних інвестицій в регіональному аспекті. Вона представлена в додатку А.

Як видно з наведеного, майже 80% прямих іноземних інвестицій припадає на м. Київ, Київську, Донецьку, Дніпропетровську, Одеську, Запорізьку, Львівську, Харківську області та АР Крим.

Лідерство східних регіонів з обсягу залучених інвестицій значною мірою пояснюється належністю до групи індустріальних регіонів, де визначальним чинником розвитку залишається сформована протягом десятиріч галузь важкої промисловості. Львівська область, яку фактично можна вважати лідером західного регіону, відноситься до індустріально-аграрної групи регіонів, стабільність розвитку яких визначається наявністю виробничої, транспортної та іншої інфраструктури.

Найбільший обсяг інвестицій здійснюється у м. Київ -- столицю України. Однак, нюанс полягає в тому, що де-юре реєстрація іноземного капіталу відбувається за місцем розташування головного офісу, який інвестор найчастіше розміщує у столиці, а де-факто спостерігається тенденція до спрямування цих інвестицій в інші регіони. Крім того, існує ще й інший аспект популярності Києва -- входження на столичний ринок потребуватиме все більших і більших ресурсів, оскільки його ніша на даний момент достатньо заповнена. Такі витрати не завжди будуть економічно виправданими. Таким чином, інвестори будуть враховувати регіональні можливості ведення свого бізнесу. Майбутній розподіл інвестицій між регіонами, насамперед, буде пов'язаний з концентрацією виробничих ресурсів і розвиненістю інфраструктури. Таким чином, регіональний аспект має стати невід'ємною складовою інвестиційної політики для створення сприятливого інвестиційного клімату як на державному, так і на регіональному рівні, оскільки навіть при достатньо низькій інвестиційній привабливості країни існують регіони, які мають доволі високий рівень привабливості для іноземних інвесторів.

Інвестори вкладають інвестиційні ресурси у ті регіони, де зосереджена більша кількість інвестиційно-привабливих об'єктів, де створені сприятливі умови, сукупність яких називають інвестиційним кліматом і який виявляється в інвестиційній привабливості.

З метою визначення інвестиційної привабливості регіонів розраховуються інвестиційні рейтинги, зокрема «Інвестиційний рейтинг регіонів України», розроблений недержавним аналітичним центром «Інститут реформ». Згідно з цим рейтингом результати дослідження складових інвестиційного клімату 24-х областей, АР Крим та м. Києва дозволяють виділити групи регіонів за величиною рейтингового балу. У свою чергу, рейтинговий бал охоплює економічний розвиток (25%); загальний розвиток інфраструктури (21%); фінансову інфраструктуру (13%); людські ресурси (14%); рівень підприємництва і сприяння йому місцевої влади (15%); політична ситуація та інші складові (12%) [13, 85].

Якщо проаналізувати якісний. склад рейтингу в цілому по Україні, то можна виділити групу лідерів. До неї увійшло 7 регіонів: м. Київ, Дніпропетровська, Харківська, Одеська, Запорізька, Львівська та Донецька області.

Львівська область за рівнем інвестиційної привабливості посідає шосте місце серед областей України. У 2005-2006 pp. за тим же рейтингом Львівська область посідала 7 місце. Ці дані свідчать про позитивні тенденції та стабільність у розвитку інвестиційного потенціалу регіону Львівщини.

Якщо розглядати складові інвестиційного рейтингу, то за економічним потенціалом Львівська область є лише десятою, що характеризує певне відставання Львівської області від регіонів Східної та Південної України.

За розвитком інфраструктури Львівська область перебуває на восьмому місці, що нижче її сукупного рейтингу. Це дозволяє зробити висновок про необхідність розвитку інфраструктури з метою забезпечення ефективнішого залучення фінансових ресурсів. Лідерами за цим показником виступають промислово розвинені східні регіони: м. Київ -- 1 місце, Харківська область -2 місце, Донецька -- 3, Дніпропетровська -- 4 місця.

Слід зауважити, що за показником розвиненості фінансової інфраструктури Львівська область посідає вищу сходинку -- сьоме місце, перше місце посідає м. Київ, а Дніпропетровська і Донецька області - друге і третє відповідно. З цього можна зробити висновок про необхідність подальшого розвитку фінансової інфраструктури Львівського регіону: банківських установ, страхових компаній, інвестиційних компаній та інших фінансових закладів. Це дозволить ефективно використовувати залучені фінансові ресурси та сприяти покращенню соціально-економічного стану.

За показником людських ресурсів Львівська область посідає шосте місце, що свідчить про високий інтелектуальний та трудовий потенціал регіону, який є основною складовою технологічного, економічного та інноваційного розвитку. Цей чинник є дуже важливим і в майбутньому його доцільно більш активно використовувати при плануванні виробничих проектів, залученні фінансових ресурсів у регіон [13, 85].

За розвитком підприємництва і сприяння місцевої влади Львівська область є шостою, тобто піднялась на три сходинки вгору порівняно з минулим роком. Це є позитивною тенденцією, однак для стабілізації становища потрібно стимулювати розвиток малого підприємництва та розробку програм співпраці потенційних інвесторів і місцевої влади на території області.

Якщо аналізувати інтегрований показник інвестиційного рейтингу регіонів, то шосте місце Львівської області у 2006 p., порівняно з сьомим 2005 p., є позитивним і водночас закономірним, враховуючи те, що перші місця належать столиці, промислово розвиненим Східним регіонам (Дніпропетровській - 2 місце, Харківській -- 3, Запорізькій -- 5) та Одеській області - 4 місце. Варто зазначити, що на теренах Західної України Львівська область є безумовним лідером, зважаючи на те, що Закарпатська область посідає лише 12 місце, Івано-Франківська - 17, Волинська - 15, Тернопільська - 21 [13, 86].

Окремим напрямком аналізу інвестицій у економіку Львівщини є географія іноземних інвестицій. Вона в цілому може бути представлена такою структурою (додаток Б).

Найбільшу частку іноземних інвестицій, як видно з діаграми, має Польща - 22%, на другому місці знаходиться Швейцарія - 12,1%, потім іде Велика Британія - 9,5%, Німеччина - 7,3%, США - 7,2%, Кіпр - 6,5%. Таким чином, найактивнішим іноземним інвестором в економіку Львівщини виступає Польща. Це можна пояснити впливом транскордонності, адже Львівська область є прикордонною областю і межує з Польщею, що сприяє розвитку транскордонної співпраці, і, як результат, активізації інвестиційної діяльності. Наближення до України кордонів ЄС теж посилює транскордонне співробітництво.

Аналізуючи джерела походження іноземних інвестицій в економіку Львівської області, варто звернути увагу на досить високу питому вагу іноземних інвестицій з «офшорів»: Кіпру (6,5%) та Віргінських Островів (3,6%), що дозволяє зробити припущення про повернення таким чином українського капіталу назад в Україну.

Іноземне інвестування в економіку держави в цілому і конкретного регіону зокрема, залежить від стану експортно-імпортної діяльності. Так, результати експортно-імпортного обороту Львівської області представлено у таблиці 3.1.

Таблиця 3.1.

Експортно-імпортна діяльність Львівської області за 2000-2008 pp.

Показники
	2000	2004	2005	2006	2007	2008
Обсяг експорту товарів, млн. дол. США	267,7	294,7	289,3	343,3	492,6	538,4
Обсяг імпорту товарів, млн. дол. США	277,3	393,0	771,4	1052,0	2945,3	3147,5
Сальдо експорту-імпорту товарів	-9,6	-98,3	-482,1	-708,8	-2452,7	-2608,
Обсяг експорту послуг, млн. дол. США	119,4	105,0	106,3	120,0	-37,6	-42,3
Обсяг імпорту послуг, млн. дол. США	15,2	9,9	21,6	17,0	-21,3	-24,6
Сальдо експорту-імпорту послуг	104,2	95Д	84,7	103,0	-16,3	-17,7

Як можна побачити з даних таблиці, простежується різка динаміка збільшення імпорту товарів у Львівську область (із 277,3 млн. дол. США у 2000 р. до 3147,2 млн. дол. США у 2008 р.), що не підкріплено відповідним збільшенням експорту, а це, як правило, призводить до вимивання коштів з регіону.

Самостійним, і значною мірою визначальним, є аналіз галузевої структури іноземних інвестицій.

Аналізуючи галузеву структуру іноземних інвестицій в економіку Львівської області варто зазначити, що інвестори, намагаючись уникнути додаткових ризиків, вкладають кошти в підприємства з максимально швидким оборотом капіталу. Тому найбільша частка інвестицій припадає на торгівлю -- 26,0%, харчову промисловість -- 16,0%, хімічну та нафтохімічну промисловість -- 14,0%, фінансову діяльність -- 13,0%, транспорт -- 11% (додаток В). Через такі причини інвесторів не приваблюють такі галузі, як медична промисловість -- 2,2%, освіта і наука -- 0,1%, що так необхідно розвивати як на регіональному рівні, так і на загальнодержавному [13, 86].

При цьому західні компанії вкладають гроші в українську харчову промисловість, підприємства торгівлі, фінансовий сектор, фармацевтику, бо це дає швидкий оборот капіталу та мінімізує ризики. Привабливим є також інвестування в інфраструктуру бізнес-послуг для обслуговування, передусім, підприємств з іноземними інвестиціями. Росіяни ж, яким добре знайома пострадянська економічна ситуація, мають інші пріоритети інвестування: паливно-енергетичний комплекс, хімічна промисловість, металургія, машинобудування і фінансовий сектор. При цьому найбільше російського капіталу вкладено в Полтавську область (67% всіх іноземних інвестицій у регіон), Рівненську область, АР Крим, міста Київ та Севастополь, а також індустріальні регіони (Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку і Харківську області).

Ще однією особливістю іноземного інвестування у Львівську область є мала частка інвестицій у цінні папери, спричинена нерозвиненістю вітчизняної інвестиційної інфраструктури та законодавчими обмеженнями іноземних учасників у статутному фонді підприємства. Інвестиції у цінні папери у 1998 р. становили - 3,8%, а у 2002 р. - 4,2%, у 2004 р. - 5,4% [13, 87]. Особливо слід звернути увагу на нерозвиненість вітчизняної інвестиційної інфраструктури. Сьогодні доводиться констатувати, що фондовий ринок у загальновизнаному світовому розумінні цього слова в Україні не існує, недовершена робота з прийняття законодавчої бази, незначні обсяги продажу цінних паперів.

Узагальнюючим показником залучення іноземних інвестицій в економіку може бути показник іноземних інвестицій на одну особу.

За показником суми залучення іноземних інвестицій на одну особу, що дає нам більш точне уявлення про активність даної діяльності в регіонах, Львівщина перебуває у групі лідерів (шосте місце). Значення даного показника у Львівському регіоні становить 117,40 дол. США на особу, в той час як у середньому по країні - 139,87 дол. США на особу. Оскільки Львівщина не належить до промислово розвинутих областей, можна зробити висновок, про наявність чинника (групи чинників), який стимулює розвиток у ній іноземного інвестування. Таким чинником є транскордонні зв'язки з країнами-новими членами ЄС. Одним із наслідків цих зв'язків і є активізація інвестиційної діяльності.

РОЗДІЛ 4. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ

4.1 Проблеми залучення іноземних інвестицій в регіони України

Важлива роль в безпосередньому залучені інвестицій в регіони належать самим регіонам. Їх інвестиційна привабливість визначається дією системи чинників як об'єктивного так і суб'єктивного характеру. До об'єктивних можна віднести соціально-економічні особливості інвестиційної привабливості регіонів, основні напрямки структурної трансформації їх економіки. Інвестори надають перевагу промислово розвинутим, з вигідним економічним положенням регіонам. Суб'єктивні чинники безпосередньо пов'язані з характером дій місцевої влади, спрямованих на створення сприятливого інвестиційного клімату для залучення іноземних інвестицій а економіку регіону. Крім того, на регіональному рівні місцева влада повинна визначити пріоритетні сфери та галузі інвестування, сприяти зменшенню зовнішніх ризиків та бюрократичних перепон для розвитку спільного підприємництва. Дуже важливим є забезпечення іноземних інвесторів достовірною інформацію про підприємницькі можливості і ризики в регіонах.

Іноземні інвестиції є одним із джерел фінансування розвитку економіки регіону, тому державне управління іноземним інвестуванням на рівні місцевих держадміністрацій набуває важливого значення. Воно є одним із видів соціального управління і являє собою урегульовану нормами права виконавчу та розпорядчу діяльність відповідних органів виконавчої влади щодо ефективного залучення та раціонального використання іноземних інвестицій. Щодо принципів управління іноземним інвестуванням, то вони випливають із загальних принципів управління економікою і їх можна поділити на соціально-політичні, організаційні та спеціальні.

Зовнішньоекономічна політика та політика міжнародного співробітництва мають забезпечити позитивний імідж регіону, встановлення тісних дружніх і взаємовигідних зв'язків з іншими" країнами (їхніми регіонами, містами) і, загалом, забезпечити чільне місце регіону у світовій господарській системі, а отже, і належний рівень залучення іноземних інвестицій. Питання створення регіонального інвестиційного ринку - проблема не менш актуальна, ніж створення товарного ринку, оскільки товари - це, певною мірою, похідний продукт від інвестицій (національних чи іноземних). Разом з тим залучення іноземних інвестицій набуває важливого зовнішньополітичного значення, оскільки активний розвиток міжнародного економічного співробітництва, в тому числі інвестиційного, про що свідчить практика міжнародного життя, дозволяє створювати систему міжнародної економічної безпеки, уникати військових конфліктів при розв'язанні спірних питань (особливо в прикордонних регіонах). До того ж, обсяг іноземних інвестицій є одним із показників ступеня інтеграції країни у світове господарство, важливим елементом подальшого розвитку зовнішньо-еконо-мічних зв'язків.

Отже, успіх економічного зростання регіону напряму залежить від рівня ефективності інвестиційної політики, яка є невід'ємною складовою економічної політики регіону. Вона складається із системи рішень та заходів, що зумовлюють обсяги, структуру та напрямки капіталовкладень в економічний розвиток регіону і загалом формується за такими складовими:

- політика залучення інвестицій в економіку регіону;

- політика підвищення ефективності використаннязалучених інвестицій на основі визначення оптимальних напрямків і обсягів їхнього спрямування;

- моніторинг використання залучених інвестицій з метою забезпечення витрат капітальних вкладень за цільовим призначенням [9, 46].

Визначені надії на позитивні зрушення в рішенні проблеми залучення іноземних інвестицій з'явилися після Указу Президента України «Про додаткові заходи по збільшенню надходжень в економіку України» і розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.02.2001 р. «Про заходи для поліпшення інвестиційної привабливості», підготовленого для виконання Указу. Залучення прямих іноземних інвестицій (ПІІ) є однією з ключових проблем у ході реформування української економіки. ПІІ забезпечують доступ до нових технологій і методів управління, прискорюють науково-технічний розвиток, призводять до створення нових інвестиційних інститутів, забезпечують створення нових робочих місць, а також сприяють підтримці і активізації внутрішнього інвестування.

Приток в Україну іноземних інвестицій дуже невеликий і пов'язано це в першу чергу з недосконалим законодавством і великими ризиками. Інвестори вкладають кошти, головним чином, у торгівлю і харчову промисловість.

У регіонах важливу роль відіграють наявність відповідної інфраструктури і привабливість об'єктів інвестування.

За даними Держкомстату України за перше півріччя 2006 р. обсяг ПІІ в національну економіку досяг 584,8 млн. дол. США. Інвестиції надійшли з 114 країн. Найбільші обсяги внесені інвесторами з США (16,5%), Кіпру (10,5%), Великобританії (9,4%), Нідерландів (6,8%) і Росії (5,7%). Можна припустити, що присутність у списку офшорної зони вказує на повернення капіталів українського походження (хоча б під видом іноземних інвестицій), нелегально вивезених за кордон [11, 50].

Активізація процесів інвестування повинна передбачати розробку і реалізацію комплексу заходів як на макроекономічному рівні, так і на рівні окремих суб'єктів господарювання. При цьому актуальним є планування і регулювання інвестиційної діяльності, зокрема не відпрацьовані такі напрямки, як регулювання фінансового аспекту інвестування, формування ресурсів і джерел інвестування, повноцінне функціонування фондового ринку. При обговоренні подібних проблем пріоритетними повинні бути інтереси інвестора з урахуванням стратегічних, економічних інтересів держави.

4.2 Стратегія залучення іноземних інвестицій

В Україні розроблено законодавство про іноземні інвестиції, до якого входять понад 100 різних правових і нормативних документів (законів, постанов, указів, положень, інструкцій та ін.). До них належить також прийнятий у квітні 1996 р. Закон України "Про режим іноземного інвестування". У ньому є позитивні моменти, пов'язані з особливостями режиму іноземного інвестування, чітким визначенням видів іноземних інвестицій і форм їх здійснення, а також системи державних гарантій захисту іноземного капіталу. Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої діяльності. Зазначається, що для інвестиційних проектів із залученими іноземними інвестиціями, які реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери та територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Проте варто ще раз зазначити, що законодавча база має принаймні два основних недоліки: по-перше, нестабільність та ненадійність; по-друге, відсутність комплексності та наявність суперечностей у законодавчих актах. Нестабільність зумовлює неможливість спрогнозувати виробничо-господарську та фінансову діяльність об'єктів інвестування. Забезпечення стабільності нормативної бази для іноземного інвестора важливіше, ніж пільги.

Як свідчить досвід інших країн, до формування системи регулювання міжнародної спільної підприємницької діяльності на національному рівні застосовуються два підходи: перший -- прийняття єдиного акта, який регулює допуск іноземного капіталу в економіку країни; другий -- регулювання різних аспектів іноземної інвестиційної та підприємницької діяльності сукупністю правових актів.

Вибір одного з цих підходів зумовлюється позицією, яку та чи інша країна займає на світовому ринку капіталів. Якщо країна є активним експортером капіталу, то, як правило, використовується другий підхід до формування законодавчої бази щодо участі іноземних інвесторів у національному господарстві. Країни, які переважно імпортують капітал, прагнуть прийняти єдиний законодавчий акт щодо міжнародної підприємницької діяльності [5, 74].

Нині Україна, безумовно, є державою, яка залучає іноземний капітал на свою територію. Виходячи з тенденцій, що склалися, доходимо висновку: вона залишиться такою ще тривалий час. Тому недоліком Закону України "Про режим іноземного інвестування" є перехрещення двох названих підходів до формування правової бази. Більшість статей цього Закону містять формулювання "згідно з чинним законодавством" без конкретних посилань. У зазначеному Законі відсутні будь-які конкретні положення щодо найважливіших об'єктів регулювання, пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери й територій, що заплутує розв'язання проблем пільгового режиму інвестування, а також положення про кваліфікаційний мінімум іноземної інвестиції, які, на наш погляд, були б необхідні для системи іноземного інвестування. У ст. 1 розд. 1 Закону визначається тільки частка іноземної інвестиції у статутному фонді підприємства з іноземними інвестиціями (щонайменше 10 %).

Порядок переказу (трансферту) прибутків, доходів та інших коштів, одержаних унаслідок здійснення іноземних інвестицій, визначається тільки Національним банком України, а відповідного законодавчого акта, прийнятого Верховною Радою України, не існує. Це ще один недолік законодавчої бази іноземного інвестування, що діє в Україні.

Законодавча база процесу іноземного інвестування повинна охоплювати всі аспекти цієї багатогранної діяльності. На сучасному етапі в Україні законодавчо не визначені процеси іноземного кредитування, створення кредитних співтовариств, концесій, надання прав власності на землю; не розроблено також механізми державного страхування іноземних інвестицій, створення страхових фондів. І хоча зараз здійснюються певні заходи щодо створення автоматизованої інформаційної системи оперативного пошуку іноземних інвесторів, усе це перебуває в зародковому стані.

Виходом із цієї ситуації є обгрунтування раціональної інвестиційної політики, в якій чільне місце посядуть система державного регулювання й реформування структури власності на основі приватизації та концепція технічного переоснащення промислового виробництва із залученням коштів іноземних інвесторів. Така концепція забезпечить підвищення інвестиційної активності, але за наявності певних економічних передумов [5, 75]:

* залучення іноземних інвестицій з урахуванням мети та завдань структурної трансформації промислового комплексу, цільових програм міжгалузевого розвитку, конверсії;

* збільшення обсягів інвестиційних ресурсів, які формують виробничий потенціал на новій науково-технічній базі;

* ефективного використання інвестицій;

* обгрунтування вибору пріоритетних секторів матеріального виробництва, які визначають конкурентні позиції країни на світових ринках;

* створення динамічного експортного потенціалу, який може швидко адаптуватися до кон'юнктури зовнішнього ринкового середовища;

* розвитку внутрішньої та зовнішньої продукції виробничо-технічного призначення.

Реальна наявність зазначених економічних передумов підвищення інвестиційної активності має стати достатньою основою для обгрунтованого визначення мети залучення іноземних інвестицій у різні сфери вітчизняної економіки (насамперед в індустрію). Ми переконані, що основними цілями повинні бути такі:

* структурна перебудова промислового комплексу;

* сприяння досягненню сучасного технічного рівня розвитку на основі нових технологій;

* розвиток ресурсозберігаючих, наукомістких та екологічно чистих технологій;

* збільшення обсягів експортного потенціалу України;

* подолання залежності економіки країни від імпорту;

* створення виробництв з використанням місцевих природних ресурсів;

* сприяння розвитку приватного сектору.

Досягти цього можна за умови розробки й реалізації вітчизняної стратегії залучення іноземного капіталу. Особливо нагальним і виваженим має бути розв'язання проблеми залучення іноземних інвестицій у період економічної кризи в Україні. При цьому важливо зацікавити зарубіжних партнерів, знайти баланс взаємних інтересів, реалізувати проекти, які економічно вигідні вітчизняним та іноземним партнерам.

Організаційною формою забезпечення процесу реалізації технологічно передових інвестиційних проектів, на наш погляд, має стати створення фінансово-промислових груп, акціонерних товариств. Окремі країни мають інтегровані утворення (союзи), мета яких, з одного боку, -- стимулювати збільшення обсягів виробництва національних товаровиробників, розвиток внутрішньої торгівлі, експорту, а з іншого -- здійснювати протекціоністську політику щодо інших країн.

Державна стратегія залучення іноземних інвестицій має спиратися на класифікацію галузей промисловості залежно від наявності потенційних джерел фінансування. Можна виокремити кілька таких груп галузей (виробництв) [4, 3]:

* галузі, розвиток яких забезпечується централізованими державними капіталовкладеннями;

* виробничі об'єкти переважно приватного капіталу;

* галузі (виробництва), які на певному етапі потребують кредитних субсидій;

* пріоритетні галузі для залучення та використання іноземних інвестицій;

* виробництва, участь іноземних інвесторів у фінансуванні яких має певні обмеження;

* галузі (виробництва), які є закритими для іноземного інвестування, що пов'язано з національною безпекою, збереженням національного багатства.

З огляду на викладене важливо вибрати пріоритети в інвестиційному процесі, які б забезпечили найвищий рівень його ефективності. Це об'єктивно зумовлює необхідність здійснення таких заходів:

* звуження напрямів інвестування та впровадження проектів з урахуванням існуючого інноваційного потенціалу;

* включення в інвестиційний процес як державних, так і приватних ресурсів;

* залучення іноземних партнерів до впровадження інвестиційних проектів, пов'язаних з використанням інноваційного та промислового потенціалу;

* створення нових організаційних форм інтеграції фінансового та промислового капіталу;

* розробки та впровадження регіональних програм інвестування.

При цьому іноземні кредити під державні гарантії необхідно спрямовувати насамперед у пріоритетні сфери на фінансування інвестиційних проектів, що забезпечать розвиток експортного потенціалу, і галузі, де строки окупності виробничих інвестицій порівняно малі.

4.3 Основні напрями іноземного інвестування

Конкретні пріоритетні напрями іноземного інвестування в економіку України визначалися на основі врахування національних інтересів і дотримання таких принципів: орієнтації на виробництво товарів, які зумовлюють підвищення життєвого рівня; забезпечення розвитку науково-технічного прогресу та конкурентоспроможного виробництва; перебудови структури економіки. Обґрунтовуючи пріоритетні напрями іноземного інвестування безпосередньо у виробничу сферу, необхідно виходити з того, що вибрані для цього виробництва повинні істотно впливати на забезпечення нормального функціонування народногосподарського комплексу та зумовлювати прискорення технологічного переоснащення промислового виробництва. На першому етапі такого обгрунтування було вибрано паливно-енергетичний комплекс, металургійний комплекс, комплекс хімічної та нафтохімічної промисловості, лісопромисловий комплекс.

Великомасштабні прямі іноземні інвестиції для паливно-енергетичного комплексу можуть здійснюватися через приватизацію його об'єктів, викуп пакетів акцій діючих підприємств, а також у процесі спільного інвестування будівництва нових систем магістральних газопроводів; через активізацію використання наявного потенціалу енергоресурсів, комплексну модернізацію діючих і створення нових виробничих потужностей на базі сучасної техніки і прогресивної технології, зниження негативного впливу паливно-енергетичного комплексу на навколишнє середовище на основі екологічно чистих технологічних процесів.

Аналіз засвідчує доцільність спільного інвестування в діючий нафтогазовий комплекс України, де у світових цінах прибутковими є нафто- і газовидобування. Сировина має стабільний попит на світових ринках, але задоволення потреб внутрішнього й зовнішнього ринку зумовлює необхідність спільного інвестування нових сучасних виробництв на базі більш повної комплексної переробки ресурсів вуглеводневої та коксохімічної сировини, ресурсів сірки та полімінеральних руд, а також установок для поглибленої переробки нафти і нарощування потужностей для випуску полімерних матеріалів і виробів з них. Розрахунки підтверджують високу ефективність реконструкції нафтогазового комплексу України. До перспективних інвестиційних проектів належать розвідування та видобуток нафти й газу в Полтавській, Івано-Франківській, Чернігівській областях і шельфі Чорного моря, а також використання газу метану вугільних пластів у Донецькому басейні [19, 47].

Основними факторами, які впливатимуть на іноземних інвесторів у видобувних та сировинних галузях, слід вважати можливість участі у приватизації, зменшення розміру податку на прибуток та рівня експортного мита.

Значних капітальних вкладень потребує чорна та кольорова металургія України. З порівняльного аналізу цін та витрат випливає, що більшість її виробництв є прибутковими у світових цінах. Збитковим є тільки видобування залізної руди. Україна має бути заінтересована у пріоритетному вкладанні іноземного капіталу в подальший розвиток процесів киснево-конверторного виплавлення сталі з безперервним розливом, нарощування виробництва прокату із захисним покриттям.

Україна повинна сприяти залученню іноземних інвестицій також у легку та текстильну промисловість (технічне переоснащення бавовняних і трикотажних підприємств).

Порівняно з промислово розвиненими країнами в індустрії України допускається нічим не виправдана величезна перевитрата палива, металу, деревини та інших видів ресурсів у розрахунку на одиницю кінцевої продукції. Економія первинних ресурсів дає змогу значно перекрити пов'язані з цим первинні витрати. Тому доцільно здійснювати спільне інвестування в нарощування обсягів випуску машин і обладнання для запровадження енергозберігаючих технологій та більш комплексної переробки вихідної сировини мінерального походження.

Доцільно реконструювати підприємства агропромислового комплексу, а також виробництва, що працюють на задоволення його потреб, на ост нові глибокої комплексної переробки сировини з метою значного збільшення виходу кінцевої продукції, зменшення її втрат і поліпшення якості товарів. У цьому зв'язку ефективними мають стати оновлення та модернізація підприємств переробної і харчової промисловості, упровадження нових технологій зберігання продукції. Проведений аналіз показав, що іноземного інвестування потребують виробництва з випуску ефективних хімічних засобів захисту рослин, тари та пакувальних матеріалів для агропромислового комплексу, обладнання для масложирової, м'ясо-молочної та інших галузей харчової промисловості, техніки для фер мерських господарств.

Економічно та соціально виправданим треба вважати залучення іноземного капіталу для розвитку комплексу виробництв товарів народного споживання та надання послуг населенню. Ефективним стало б спільне інвестування збільшення потужностей з випуску меблів, шпалер і паперових виробів, пряжі, тканин, товарів зі шкіри, нарощування виробництва електропобутових товарів [19, 47].

До реально можливих об'єктів спільного інвестування належать об'єкти будівельної індустрії України, і насамперед незавершеного будівництва. Це аргументується тим, що незавершене будівництво в Україні має постійну тенденцію до зростання, і за останні п'ять років його обсяги збільшились майже втричі. Великі наднормативні обсяги незавершеного будівництва існують майже в усіх галузях індустрії, особливо в електротехнічній, хімічній і нафтохімічній промисловості, а також у машинобудуванні.

У цілому для будівельної індустрії України характерні техніко-еконо-мічна застарілість проектів, маловиправдані великі терміни будівництва виробничих об'єктів і низький рівень ефективності капітальних вкладень. У середньому лише один з десяти інвестиційно-будівельних проектів відповідає світовим стандартам. Доцільно використовувати такі форми спільного з іноземними партнерами інвестування: їх участь у приватизації незавершених будівельних об'єктів через конкурси, аукціони; створення акціонерних товариств, спільних підприємств, спеціальних бірж, комерційних банків з участю іноземних фірм.

Дослідженнями доведено, що на особливу увагу заслуговує інвестиційне співробітництво із зарубіжними партнерами у сфері військово-промислового комплексу України. З огляду на стан бюджету України практично важко визначити остаточні терміни технічного переобладнання цього надскладного комплексу та одержання певного прибутку від його конверсії у найближчому майбутньому. Тому, на наш погляд, доцільна участь іноземних партнерів у приватизації майна комплексу за погодженням з Кабінетом Міністрів України. За оцінками фахівців, із загальної кількості оборонних підприємств України з часткою військової продукції понад 30 % реально може бути приватизовано більше половини. Залучення іноземного капіталу для здійснення конверсії оборонного комплексу може відбуватися в таких формах (напрямах): імпорту технологій "подвійного призначення"; створення інтегрованих підприємств сфери військового та цивільного бізнесу в літако- та суднобудуванні; розробки та впровадження проектів адаптації до цивільних цілей товарів та ідей військової електроніки, радіотехніки, виробництва засобів і систем зв'язку. Приватизацію в оборонному комплексі слід здійснювати через конкурси й аукціони для іноземних інвесторів.

Потрібно ретельніше дослідити можливості розвитку на основі спільного міжнародного інвестування таких прибуткових (за світовими цінами) галузей, як шинна, гумово-азбестова, лакофарбова промисловість, виробництво автомобілів, тракторів, обладнання для підприємств комунального господарства, виробництв з глибокої переробки деревинної сировини (целюлозно-паперової промисловості).

Важливим напрямом залучення іноземних інвестицій в Україні має бути їх вкладання у створення сучасної інфраструктури як необхідного атрибуту міжнародної інвестиційної діяльності. Це насамперед транспорт, технічно обладнане складське господарство, телекомунікації, а також об'єкти так званої ділової інфраструктури -- офіси, ділові центри, побутовий сервіс. Ця галузь має відносно короткий термін окупності капітальних вкладень і є, по суті, матеріальною основою для подальшої ділової активності іноземного капіталу [5, 76].

Отже, створення й ефективне функціонування механізму залучення іноземного капіталу з метою всеосяжного реформування та реконструкції промислового комплексу України має спиратися на такі процеси:

* виокремлення та врахування переваг і недоліків напрямів залучення іноземних фінансових коштів;

* прогнозовану оцінку (з подальшим її уточненням) необхідних для України обсягів іноземних інвестицій за основними напрямами їх використання;

* узагальнення існуючих в інших країнах систем залучення іноземних інвестицій у розвиток (реформування) національних економік та їх провідних секторів задля можливого використання в Україні окремих ефективно діючих елементів таких систем;

* змістово-елементне обгрунтування комплексного механізму залучення іноземних інвестицій.

Саме викладений за такою схемою сучасний механізм залучення іноземного капіталу може бути використаний в Україні задля фінансового забезпечення структурної трансформації, насамперед її промислового комплексу.

ВИСНОВКИ

В умовах переходу до ринкової системи господарювання Україна не має достатніх внутрішніх фінансових ресурсів для вирішення економічних і соціальних проблем. У зв'язку з цим особливої уваги набуває питання залучення зовнішніх іноземних інвестицій.

У Законі України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестиції визначаються як цінності, які вкладають іноземні інвестори в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до чинного законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Під іноземними інвестиціями як правовою категорією розуміють юридично регламентовану власність у вигляді будь-якого майна чи майнових прав, які мають походження за межами країни-реципієнта та дозволені до інвестування її законодавством або міжнародними договорами, і вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти підприємницької та іншої діяльності приймаючої країни з метою отримання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту у відповідності із законодавством цієї країни або її міжнародними договорами.

Досвід країн із перехідною економікою показує, що переважна більшість з них вирішувала проблеми фінансування вітчизняної економіки шляхом залучення іноземних інвестицій. За оцінками фахівців потреби економіки України в іноземних інвестиціях становлять 40-50 млрд. дол. США. Однак, іноземні інвестори не поспішають вкладати свої капітали у розвиток української економіки, незважаючи на наявність багатьох чинників, які мають їх зацікавити. Це передусім:

- вигідне транспортно-географічне розташування, а також розвиток транспортних мереж та їхня інтеграція в систему міжнародних транспортних коридорів;

- значний внутрішній ринок та незадоволений попит населення;

- висококваліфікована робоча сила та високий рівень освіти населення;

- значно нижчий рівень заробітної плати, ніж в інших економічно стабільних країнах;

- наявність традиційних зв'язків з українською діаспорою;

- зняття обмежень на частку іноземної власності в українських компаніях;

- нові можливості співпраці в секторах комунікацій, енергетики, деревообробної промисловості і виробництва меблів, сільського господарства, а також у сфері послуг

Разом з тим, є чинники, які відлякують іноземних інвесторів від вкладення капіталу в українську економіку. До таких чинників, насамперед, слід віднести:

- невідпрацьованість юридичної бази, яка має захищати інтереси і власність як зарубіжних, так і вітчизняних інвесторів та відсутність стабільності і недосконалість українського законодавства щодо надання гарантій іноземним інвесторам (до чинного законодавства постійно вносяться зміни і доповнення, які часто значно погіршують існуючі положення та умови діяльності іноземних інвесторів);

- нестабільність економічної та політичної ситуації в країні, а, відповідно, і в регіоні;

- відсутність довгострокової виваженої політики держави щодо залучення іноземних інвестицій і створення сприятливих умов для їхнього ефективного використання;

- високий рівень корумпованої вітчизняної економіки і високий рівень підприємницької діяльності (згідно з оцінкою спеціалістів Європейського центру досліджень, підприємницький ризик інвестицій в Україні становить 80%.

У рейтингу інвестиційної привабливості країн наша держава займає 106 місце (для порівняння у 1995 р. - 138 місце, у 2005 р. - 109, у 2005 р. - 98 місце серед 145 країн), маючи тенденції до подальшого пониження;

- відсутність розвиненого фондового ринку;

- незавершеність процесів приватизації, і, насамперед, це стосується приватизації землі і земельних ділянок, на яких розміщені приватизовані об'єкти;

- практична відсутність гарантій щодо забезпечення права власності;

- тривалий термін розгляду документів для реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності;

- занадто складна процедура розмитнення, а система сертифікації імпорту потребує надто довгих адміністративних процедур;

- недостатня поінформованість іноземних інвесторів про Україну, її економічний та інвестиційний потенціал.

Враховуючи результати аналізу, варто зазначити, що лише 28,4% іноземних інвестицій вкладено у спільні підприємства, в той час як середнє значення показника по Україні становить 47,6%. Це свідчить про низький розвиток спільного підприємництва як чинника активізації іноземного інвестування в економіку України і необхідність врахування даного чинника в регіоні. Для цього необхідно вирішити низку організаційних питань.

Постановою Кабінету Міністрів України № 666 від 2 вересня 2005 р. утворено Український центр сприяння іноземному інвестуванню, основними завданнями якого є:

- розробка та виконання комплексу заходів щодо формування позитивного інвестиційного іміджу України та її регіонів;

- надання потенційним іноземним інвесторам інформації щодо умов підприємницької та інвестиційної діяльності, інвестиційних можливостей України та її регіонів;

- визначення додаткових інструментів сприяння залученню іноземних інвестицій, адаптованих до умов конкретних регіонів, зокрема промислових та технологічних парків, надання допомоги регіонам у практичному застосуванні їх інструментів;

- інформаційна та організаційна підтримка інвестиційних проектів іноземних інвесторів за принципом «єдиного вікна»;

- підготовка пропозицій щодо стимулювання інвестиційної діяльності іноземних інвесторів, усунення перешкод у її здійсненні;

- сприяння досудовому врегулюванню спорів між іноземними інвесторами та державними органами.

Важливим напрямом залучення іноземних інвестицій в Україні має бути їх вкладання у створення сучасної інфраструктури як необхідного атрибуту міжнародної інвестиційної діяльності. Це насамперед транспорт, технічно обладнане складське господарство, телекомунікації, а також об'єкти так званої ділової інфраструктури -- офіси, ділові центри, побутовий сервіс. Ця галузь має відносно короткий термін окупності капітальних вкладень і є, по суті, матеріальною основою для подальшої ділової активності іноземного капіталу.

Отже, створення й ефективне функціонування механізму залучення іноземного капіталу з метою всеосяжного реформування та реконструкції промислового комплексу України має спиратися на такі процеси:

* виокремлення та врахування переваг і недоліків напрямів залучення іноземних фінансових коштів;

* прогнозовану оцінку (з подальшим її уточненням) необхідних для України обсягів іноземних інвестицій за основними напрямами їх використання;

* узагальнення існуючих в інших країнах систем залучення іноземних інвестицій у розвиток (реформування) національних економік та їх провідних секторів задля можливого використання в Україні окремих ефективно діючих елементів таких систем;

* змістово-елементне обгрунтування комплексного механізму залучення іноземних інвестицій.

Саме викладений за такою схемою сучасний механізм залучення іноземного капіталу може бути використаний в Україні задля фінансового забезпечення структурної трансформації, насамперед її промислового комплексу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Про інвестиційну діяльність: Закон України №1560-ХИ від 18.09.1991 р. (зі змінами та доповненнями за станом на 15.12.2005 р.) // www.rada.kiev.ua.

2. Про режим іноземного інвестування: Закон України М93/26-ВР від 19.03.1996 p. // www. rada.kiev.ua.

3. Програма «Довгостроковий прогноз економічного і соціального розвитку Львівщини до 2010 року». - Львів: 2004.

4. Бажал Ю.М. Економіка інвестиційних процесів // Вісник Інституту економічного прогнозування. - Вип. 1. - К: Інститут економічного прогнозування НАН України, 2005. - С. 3-16.

5. Беленький П. Ю., Шевченко-Марсель В. И. Інвестиційний клімат регіону: проблеми та шляхи вирішення. / Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. Сб. науч. тр. Часть вторая. - Донецк: «Донеччина», 2007. - С. 74-77.