Мале підприємництво і його роль у реформуванні економіки та зміцненні місцевих бюджетів

Теорія малого підприємництва, його роль у реформуванні економіки та зміцненні місцевих бюджетів. Суть, система організації та принципи діяльності. Створення і формування нового підприємства. Українське мале підприємництво: становлення та проблеми.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 18.02.2009
Размер файла 111,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

2. АНАЛІТИЧНИЙ РОЗДІЛ

2.1. Становлення та розвиток малого підприємництва в Україні

У період 1991-1996 рр. малий бізнес в Україні під впливом різних процесів (гіперінфляція, бартеризація, зменшення обсягу внутрішнього ринку, тощо) перебував у кризовому стані і практично не розвивався. Чисельність зайнятих на малих та середніх підприємствах в Україні у 1996 році була меншою, ніж у 1991 році, хоча чисельність малих підприємств за цей час подвоїлася.

Зростання чисельності працюючих на малих підприємствах почалося в Україні з 1997 року. Проте його темпи істотно відстають від темпів зростання кількості самих малих підприємств, що є виявом процесів, пов'язаних із “мікронізацією” малих підприємств, і може водночас бути свідченням зменшення ролі малого бізнесу як фактора зайнятості та соціального захисту населення. Між тим, за цей час спостерігається й невпинне уповільнення темпів зростання чисельності малих підприємств (табл.1).

Таблиця 1 - Основні показники розвитку малих підприємств в Україні

Показник

2000

2004

2006

2007

Кількість суб'єктів малого підприємництва (без селянських (фермерських) господарств), тис. од.,

у т. ч.:

1258

1421

1708

1945

Кількість малих підприємств, тис. од.

197

218

233

251

Темп зростання за рік,%

13,9

10,7

6,9

6,8

МП на 10 тис. населення, од.

40

44

48

53

Кількість суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб, тис. осіб

1061

1203

1475

1785

Темп зростання за рік,%

10,8

13,4

22,6

21,0

З огляду на те, що кількість малих підприємств на душу населення в Україні принаймні утричі відстає від показників країн Центральної і Східної Європи і удесятеро - розвинених країн світу, таке уповільнення навряд чи можна розглядати як свідчення насичення відповідних ринкових ніш. Це є тривожною ознакою відсутності належного поширення ефекту від економічного пожвавлення на усі верстви національної економіки. В останні роки спостерігається різке підвищення темпів зростання кількості підприємців-фізичних осіб. Фахівці відзначають тенденцію перереєстрації малих підприємств у форму приватного підприємництва з правом найму робітників. Зрозуміло, що такий вид підприємництва не можна розглядати як форму розвитку повноцінних малих підприємств, які здатні належним чином виконувати викладені вище соціально-економічні функції.

За 2007 рік малими підприємствами вироблено продукції та надано послуг на суму 22064,4 млн. гривень, що становило більш ніж 7% від загальнодержавного обсягу виробництва продукції.

Проте, як видно з таблиці 2, структура малого підприємництва за формами власності практично законсервувалася. Мають місце лише незначні її коливання. Звертає на себе увагу досить повільне зростання частки приватної форми власності, хоча вважається, що в цій сфері вона є найбільш оптимальною. Її частка становить менше третини малих підприємств.

Таблиця 2 - Структура кількості малих підприємств України за формами власності,%

Форми власності

2000

2005

2006

2007

Всього, у т. ч.:

100,0

100,0

100,0

100,0

Державна

1,5

1,5

1,3

1,1

Комунальна

3,0

2,8

2,2

2,0

Приватна

31,0

32,3

34,6

34,9

Колективна

63,7

62,8

61,4

61,4

Власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав

0,6

0,5

0,5

0,6

Ринкові трансформаційні процеси в економіці України сприяли відповідним змінам у формах власності малих підприємств. За період з 2000 року по 2007 рік частка малих підприємств з державною формою власності скоротилася з 1,5 до 1,1%. У структурі недержавної форми власності частка приватної зросла з 31 до 34,9%, а колективної - зменшилась до 61,4%.

За юридичною формою малі промислові підприємства колективної власності у 2007 році поділялися на: кооперативи - 4,1%, акціонерні товариства - 10,7%, колективні підприємства - 13,2%, товариства з обмеженою відповідальністю - 72,0%.

Досить показовим в контексті усвідомлення особливостей розвитку малих підприємств в Україні є аналіз їхньої регіональної та галузевої структури та розподілу за кількістю зайнятих.

Аналіз даних про розвиток та розподіл малих підприємств по регіонах України засвідчує, що, незважаючи на зростання їхньої чисельності, диспропорції, які існували у територіальному розподілі малих підприємств, зберігаються (табл.3).

Таблиця 3 - Регіональна структура МП в Україні у 2007 році за кількістю підприємств, середньосписковою чисельністю зайнятих та обсягами виробленої продукції

Регіони

Кількість підприємств

Чисельність

Обсяги продукції

Одиниць

Частка,%

Тис. осіб

Частка,%

Млн. грн.

Частка,%

Україна

217930

100,00

1709,8

100,00

19432,7

100,00

АР Крим

9183

4,21

65,5

3,83

708,1

3,64

Вінницька

5221

2,40

52

3,04

418,8

2,16

Волинська

3468

1,59

32,7

1,91

248,9

1,28

Дніпропетровська

13494

6, 19

107,9

6,31

1227,8

6,32

Донецька

24807

11,38

149,9

8,77

1704,5

8,77

Житомирська

5181

2,38

43,6

2,55

319,3

1,64

Закарпатська

5843

2,68

41,7

2,44

356,8

1,84

Запорізька

7972

3,66

65,5

3,83

866,5

4,46

Івано-Франківська

6146

2,82

47,7

2,79

372,7

1,92

Київська

5978

2,74

60,7

3,55

692,6

3,56

Кіровоградська

4369

2,00

34,5

2,02

282,7

1,45

Луганська

8764

4,02

68,9

4,03

593,5

3,05

Львівська

13612

6,25

124,3

7,27

1055

5,43

Миколаївська

6843

3,14

47,7

2,79

482,7

2,48

Одеська

9591

4,40

86,9

5,08

1081,6

5,57

Полтавська

6128

2,81

55,8

3,26

537

2,76

Рівненська

3650

1,67

37,2

2,18

272,8

1,40

Сумська

4944

2,27

44,5

2,60

408,8

2,10

Тернопільська

3030

1,39

31,1

1,82

241,4

1,24

Харківська

13392

6,15

111,3

6,51

1251,9

6,44

Херсонська

7615

3,49

35,1

2,05

331,4

1,71

Хмельницька

4519

2,07

41,8

2,44

344,7

1,77

Черкаська

5058

2,32

37,6

2, 20

359,4

1,85

Чернівецька

2976

1,37

29,6

1,73

217,3

1,12

Чернігівська

3388

1,55

37,9

2,22

281,3

1,45

м. Київ

30691

14,08

202,6

11,85

4588,4

23,61

м. Севастополь

2068

0,95

15,8

0,92

186,8

0,96

Показники територіального розподілу малих підприємств передусім засвідчують залежність їхньої кількості від економічного потенціалу регіону. Проте, якщо у період адміністративно-командної економіки його головним критерієм була величина промислового потенціалу, в останні роки - на перше місце вийшли величина та концентрація банківського та фінансового капіталів. Саме така зміна чинників стала головною причиною виходу Києва на перше місце в Україні за розвитком малого бізнесу. До цього за загальною кількістю малих підприємств в Україні лідирувала Донецька область.

З другої половини 90-х рр. спостерігається тенденція до поступового вирівнювання розвитку малих підприємств в регіонах України. Зокрема, з 1995 по 2003 рр. частка п'яти областей, які займали в Україні перші місця за кількістю малих підприємств (Донецька область, м. Київ, Харківська область, Львівська область, Кримська АР), зменшилася з 45 до 42%, в той час як питома вага 5 областей, що мали найменшу абсолютну кількість малих підприємств, зросла з 5,9 до 6,9%. Проте розрив між регіонами-лідерами та регіонами-аутсайдерами в розподілі малих підприємств залишається досить глибоким. У Донецькій, Львівській, Миколаївській, Херсонській областях та містах Києві і Севастополі кількість підприємств в розрахунку на 10 тис. чоловік населення перевищує загальнодержавний показник і становить 50-116 підприємств (проти середнього по Україні - 44 підприємств), в той час як у Чернігівській та Вінницькій областях вона ледь не вдвічі менше за середню (27 і 29 відповідно).

Співставлення регіональних показників дозволяє зробити висновок про переважаюче функціональне призначення малих підприємств в окремих регіонах. Так, переважно соціальний ефект (забезпечення зайнятості) малі підприємства відіграють в Київській, Львівській, Полтавській, Чернігівській, Рівненській та Тернопільській областях. Інституційний ефект (який виявляється завдяки створенню порівняно більшої кількості малих підприємств) спостерігається в АР Крим, Донецькій, Миколаївській, Херсонській областях. Нарешті, за економічним ефектом малих підприємств немає рівних місту Києву, де вироблено 23,6% всього продукту малих підприємств України, при тому, що на них зайнято 11,9% усіх зайнятих на малих підприємствах.

Регіональні диспропорції розвитку малих підприємств пояснюються: економічним потенціалом регіону, наявністю ресурсів, господарською структурою регіону, рівнем кадрового забезпечення, ставленням органів влади та населення до малого бізнесу, наявністю ринкової інфраструктури, інформаційним забезпеченням, традиціями та місцевою психологією.

У галузевій структурі малого бізнесу за кількістю підприємств та обсягами випуску продукції провідні місця посідають торгівля і промислове виробництво (табл.4).

Таблиця 4 - Галузева структура малих підприємств України у 2007 році,%

Галузі економіки

Кількість

Випуск продукції

Прибуток

Всього по економіці, у тому числі:

100,0

100,0

100,0

Сільське господарство, мисливство та лісове господарство

3,6

5,8

-2,7

Промисловість

15,8

26,9

-6,7

Будівництво

8,4

14,5

5,8

Оптова та роздрібна торгівля

46,4

24,1

73,9

Готелі та ресторани

3,5

3,0

-0,2

Транспорт

3,9

7,1

3,6

Операції з нерухомістю

12,1

13,1

22,1

Колективні та особисті послуги

3,4

2,4

0,1

Принципово інша картина спостерігається в розподілі прибутку, який, як відомо, є основним джерелом розвитку підприємств. Так, малі підприємства, які здійснюють операції з нерухомістю, складаючи лише 12,1% їхньої чисельності в Україні, створюють 13,1% продукції та 22,1% загального прибутку. Навпаки, малі промислові підприємства, на яких зайнята понад п'ята частина працівників малого бізнесу, є в цілому збитковими. Таким чином, порівняння показників прибутковості та розвитку виробництва в малому підприємництві виявляє суперечливу ситуацію, що свідчить про тенденцію до послаблення його зв'язків з загальним станом народного господарства. Таке становище зумовлене галузевою специфікою. Більшою мірою воно викликане недосконалістю чи відсутністю галузевої інфраструктури, а також відсутністю галузевої координації малого підприємництва, яку в країнах Європи беруть на себе об'єднання підприємців.

За підсумками 2007 року частка малих підприємств, зайнятих у сфері оптової та роздрібної торгівлі, зросла до 48,1% від загальної кількості малих підприємств, операціями з нерухомістю - до 12,7%. Позитивним виявилося збільшення частки підприємств в промисловості до 16,5% та в будівництві - до 8,8%.

У 2005-2007 рр. спостерігалася загрозлива тенденція до зниження частки малих підприємств у промисловому виробництві за видами економічної діяльності. Так, дані таблиці 5 свідчать, що у 2007 році не було практично жодної галузі промислового виробництва, де частка малих підприємств не зменшилася б порівняно з попереднім періодом.

Таблиця 5 - Частка продукції малих підприємств у промисловому виробництві за галузями,%

Галузі промисловості

2005

2006

2007

Вся промисловість

4,5

5,1

3,3

Добувна

0,4

0,5

0,3

Обробна

6,6

7,2

4,4

Харчова та перероблення с/г продуктів

6,6

6,8

3,8

Легка, у тому числі:

16,0

20,5

9,7

Текстильна та пошиття одягу

12,2

15,0

11,2

Виробництво шкіри та шкіряного взуття

26,3

30,5

6,6

Виробництво деревини та виробів з деревини

29,8

21,5

22,3

Целюлозно-паперова; видавнича справа

30,6

24,7

20,0

Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки

3,9

4,2

0,4

Хімічна та нафтохімічна, у тому числі:

5,4

6,6

4,7

Виробництво хімічне

4,4

4,7

3,1

Гумових та пластмасових виробів

8,3

14,6

10,6

Виробництво інших неметалевих мінеральних виробів

4,6

5,8

5,1

Металургія та оброблення металу

1,4

1,8

1,0

Машинобудування, у тому числі:

8,4

9,4

6,7

Виробництво машин та устаткування

6,3

7,0

6,4

Електричного та електронного устаткування

18,7

19,9

11,2

Транспортного устаткування

3,7

3,5

2,6

Виробництво та розподілення електроенергії, газу, тепла та води

0,4

1,3

0,5

Відчутно зменшилася частка малих підприємств у таких економічно та соціально важливих галузях, як харчова та переробка сільгосппродуктів, легка, виробництво деревини та виробів з деревини, целюлозно-паперова, видавнича справа, виробництво коксу та продуктів нафтопереробки, електричного та електронного устаткування. Частка в підгалузі виробництва шкіри та шкіряного взуття зменшилася в кілька разів. Те, що вказані процеси відбуваються саме у початковий період відновлення економічного зростання, свідчить, що між великим та малим бізнесом в Україні не вдалося налагодити належного зв'язку, що може стати перепоною для подальшого зростання виробництва.

Таблиця 6 - Динаміка зайнятих на МП в Україні у 2000-2007 рр.

Показники

2000

2005

2006

2007

Середньорічна кількість працюючих на МП, тис.

1559,9

1677,5

1709,8

1715,7

Відсотків до попереднього року

111,8

107,5

101,9

100,3

У розрахунку на одне підприємство, осіб

9

9

8

7

Відсотків до кількості працездатного населення

5,5

5,9

6,0

6,8

За підсумками 2007 року із загальної кількості працюючих на МП близько 36,6% було зайнято в оптовій та роздрібній торгівлі, торгівлі транспортними засобами, наданні послуг з ремонту, що може бути пояснено динамічністю розвитку сфери послуг та торгівлі. Питома вага зайнятих у сфері здійснення операцій з нерухомістю, здавання в найм, надання послуг юридичним особам також досить висока та складає близько 11,2% від загальної чисельності працівників, зайнятих на МП.

Таблиця 7 - Зайнятість на українських малих підприємств за основними видами економічної діяльності за 2007 рік

Види діяльності

Чисельність зайнятих

млн. чоловік

% до загальної чисельності

Всього по економіці з неї:

1683,2

100

Промисловість

377,0

22,4

Будівництво

205,4

12,2

Оптова та роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги ремонту

616,05

36,6

Готелі та ресторани

72,4

4,3

Транспорт

75,7

4,5

Операції з нерухомістю, здавання під найм, послуги юридичним особам

188,5

11,2

Колективні, громадські та особисті послуги

84,2

5,0

Інші

64,0

3,8

В структурі зайнятих питома вага працюючих на малих підприємствах, створених в промисловості, складає 22,4%. Значною залишається частка зайнятих на підприємствах, орієнтованих на надання послуг в будівництві (12,2%). Причому збільшення чисельності зайнятих цим видом економічної діяльності призводить до посилення конкуренції між працівниками, зайнятими в цій сфері.

Таблиця 8 - Чисельність працівників малих промислових підприємств за галузями в 2006 році

Галузі

Середньорічна чисельність працівників, тис. осіб

Частка,%

Промисловість, у тому числі:

362,9

100,0

Добувна

4,9

1,4

Обробна, з неї:

346

95,3

Харчова промисловість та переробка

77

21,2

Легка промисловість, у тому числі:

40

11,0

Текстильна промисловість та пошиття одягу

33,5

9,2

Виробництво шкіри та шкіряного взуття

6,5

1,8

Виробництво деревини та виробів

27,5

7,6

Целюлозно-паперова промисловість та видавнича справа

41,8

11,5

Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки

0,6

0,2

Хімічна та нафтохімічна промисловість, у тому числі:

19,9

5,5

Хімічне виробництво

9,4

2,6

Виробництво гумових та пластмасових виробів

10,5

2,9

Виробництво інших неметалевих виробів

22,7

6,3

Металургія та оброблення металу

21,7

6,0

Машинобудування, в тому числі:

72,7

20,0

Виробництво машин та устаткування

35,1

9,7

Виробництво електричного та електронного устаткування

29,4

8,1

Виробництво транспортного устаткування

8,2

2,3

Виробництво та розподілення електроенергії, газу, тепла та води

12

3,3

Співставлення темпів зростання кількості малих підприємств та чисельності зайнятих на них в галузевому і регіональному розрізах виявляє збереження тенденції до зменшення середньої кількості працюючих на одному підприємстві. Одна з імовірних причин такої ситуації, на думку експертів - вже відзначений вище масовий перехід малих підприємств в режим підприємців-фізичних осіб. Окрім того, темпи приросту кількості малих підприємств та чисельності працюючих на них значно розрізняються по регіонах, що віддзеркалює регіональні особливості процесів створення малих підприємств.

За даними статистичної звітності, у 2007 році в середньому по Україні середньомісячна заробітна плата одного працівника малих підприємств складала 554,84 грн. Найвищий рівень середньомісячної заробітної плати в 2007 році був зафіксований серед працівників водного транспорту (992,31 грн), в сфері громадської діяльності (779,77 грн) та в державному управлінні (667,12 грн). Найнижчий же рівень заробітної плати був у працівників малих підприємств, які надають готельні та ресторанні послуги (402,73 грн), та надають індивідуальні послуги (407,63 грн), тобто в тих сферах діяльності, які відзначаються низькою рентабельністю. В регіональному розрізі найбільш сприятливими в аспекті матеріального стимулювання працівників малих підприємств вважаються м. Київ, Запорізька і Харківська області та м. Севастополь. Для цих регіонів характерним є більш високий (у порівнянні з середнім по країні) рівень середньомісячної заробітної плати. Найгірша ситуація складається в Тернопільській, Івано-Франківській та Хмельницькій областях.

Водночас, слід усвідомлювати, що наведені показники мають порівняно невисокий рівень вірогідності з огляду на значний рівень “тінізації” діяльності малих підприємств, зокрема існування так званої “подвійної бухгалтерії”, яка дозволяє приховувати значні обсяги доходів працівників малих підприємств від оподаткування. Зазначимо, що на державних, комунальних підприємствах і підприємствах з власністю міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав, де можливості “тіньових” операцій значно більш обмежені, відзначається вищий рівень середньомісячної заробітної плати, ніж на колективних та приватних підприємствах. Так, середньомісячна заробітна плата працівників малих підприємств, які перебувають у власності міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав, складала у 2005 році 978,31 гривень і була майже в 2,5 раза вища за рівень середньомісячної заробітної плати, яку отримували працівники малих підприємств, які перебували в приватній власності.

Отже, загалом з 2000 по 2007 рр. кількість діючих малих підприємств збільшилась майже в 5 разів. Проте за кількістю малих підприємств у розрахунку на 10 тис. населення Україна набагато відстає навіть від колишніх країн “соціалістичного табору”. Цей показник в Україні на кінець 2006 року складав 47,6 малих підприємств в розрахунку на 10 тис. осіб населення, що, звичайно, недостатньо для створення так званої “критичної маси” малих підприємств. За оцінками фахівців, для створення реального конкурентного середовища в Україні та покриття ринкових ніш, що утворюються в процесі трансформації перехідної економіки в ринкову, потрібно принаймні 120-150 одиниць малих підприємств на 10 тис. осіб, а деякі експерти навіть називають цифру 3 млн. малих підприємств, або понад 600 на 10 тис. населення.

На жаль, доводиться визнати, що малі підприємства в Україні не виконують належним чином своєї соціальної ролі. Вони забезпечують робочими місцями лише 1,72 млн. осіб, що складає близько 15% від загальної чисельності усіх зайнятих в галузях економіки, тоді як в країнах з ринковою економікою аналогічний показник перевищує 50%. До того ж, не можна забувати, що досить часто малі підприємства є другим місцем роботи людини. Тому механічно пов'язувати кількість зайнятих на малих підприємствах з кількістю робочих місць, створених для зменшення безробіття, некоректно. Відповідно, за такого низького залучення працюючих до діяльності малих підприємств виникають сумніви щодо дієвості їхньої ролі у зменшенні майнової диференціації населення України. За такої ситуації малі підприємства, навпаки, створюють умови для додаткового збагачення економічно активного прошарку населення. Практичне призупинення зростання зайнятих на малих підприємствах у 2007 році дає підстави стверджувати, що малі підприємства як організаційна форма в нинішньому економіко-правовому середовищі не в змозі більше виконувати належних їм соціальних функцій.

Досить тривожним показником є також уповільнення темпів зростання кількості малих підприємств в Україні. Це свідчить про втрату ними украй важливої інституційної ролі - формування конкурентного середовища, яке складається із стійких, кваліфікованих та підприємливих економічних суб'єктів, формування потужного прошарку підприємців, спроможних повноцінно працювати в економіко-правових умовах розвинених ринкових відносин. Фактично зміщення політики підтримки малого бізнесу до надання спеціальних умов для підприємців-фізичних осіб означає, що малий бізнес “кинуто” на реалізацію соціальних функцій, які не в змозі виконувати держава через бюджетні обмеження. Одночасно це є фактичною відмовою від використання малого бізнесу як важеля структурного регулювання та модернізації економіки.

Аналізуючи динаміку рентабельності малих підприємств, слід відзначити її традиційно низький в цілому рівень. Згідно з результатами опитування, яке проводилось в Україні Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), в 2007 році у порівнянні з 2005 роком удвічі більше підприємців оцінили стан справ на своєму підприємстві як “задовільний”. Кількість підприємців, що скаржились на дію негативних факторів, зменшилась.

У 2007 році частка малих підприємств у загальній сумі прибутку народного господарства помітно зросла.

Головними причинами цього були вимушена “детінізація” доходів малих підприємств у світлі підвищення фіскального контролю та форсованого переходу до грошових розрахунків та “висвітлення” прибутків внаслідок переходу частини малих підприємств на спрощену систему оподаткування, яка не загрожувала вилученням цього прибутку у вигляді податку. Матеріали статистичних обстежень свідчать також, що діяльність більш ніж третини малих підприємств є збитковою. Особливо високою збитковість є у сферах транспорту, промисловості, сільського господарства. Водночас 75% прибутку, одержаного у 2007 році, припадає на малих підприємств торгівлі.

Утім, розрахунок реальної рентабельності малих підприємств завжди був утруднений значним рівнем “тінізації” діяльності малого бізнесу в Україні. “Тіньова” діяльність, на жаль, є деструктивною родовою ознакою малого бізнесу на всьому пострадянському просторі. Відсутність дієвого внутрішнього контролю (а точніше - спрощеність узгоджених дій) разом з недостатнім контролем за дотриманням вимог законодавства з боку держави утворили сприятливі умови для приховування частини доходів малих підприємств.

Вже створення малих підприємств припускало можливість використання їх як ланки механізму перекачування коштів державних виробничих підприємств з метою нагромадження капіталу, прискорення формування приватних структур. Це дозволило багатьом малим підприємствам з перших кроків свого існування включитися в схеми тіньового бізнесу, які передбачають існування фіктивних підприємств. Фіктивний характер значної частки малих підприємств - явище загальне для всіх трансформаційних економік. Кожне четверте мале підприємство в Україні фактично працює лише “на папері”.

“Тінізація” малого бізнесу набула різних форм. Найбільш поширеними є приховування обороту, приховування доходів, заниження розмірів заробітної плати, ухилення від оподаткування. Так, за даними опитування, проведеного МФК у червні 2007 року серед керівників 900 малих підприємств у 12 містах України, 85% підприємств приховували свої доходи, причому половина з них - від 20 до 50%. Цікаво, що цей показник має значні регіональні варіації. Зокрема, 43% опитаних підприємств у Керчі приховували більш як 50% свого виторгу від реалізації, а 87% респондентів у Козятині приховували до 60% виторгу.

Згідно з експертними оцінками, за непрямими ознаками, у 2007 році в Україні спостерігалося підвищення рівня “тінізації” економіки порівняно з попереднім роком.

Утім, не можна забувати, що, “тінізація” малого бізнесу в Україні викликана, насамперед, надто високим рівнем податкового тиску на підприємства і населення та збереженням загальних несприятливих умов для ведення бізнесу. Відтак “детінізація” цієї сфери в Україні нерозривно пов'язана із загальною стратегією підтримки розвитку малого бізнесу.

2.2. Актуальні проблеми розвитку малого підприємництва на сучасному етапі трансформації економіки України

Перехід до ринкової економіки тісно пов'язаний з виникненням і розвитком підприємницького сектора з формуванням нових форм господарської діяльності. Важливою складовою трансформаційних перетворень в Україні є поява і розвиток суб'єктів малого підприємництва. Останні, відображаючи формування цілісного дрібнотоварного укладу, дозволяють поєднувати різноманітні форми власності і господарювання, забезпечувати взаємодію з великими і середніми підприємствами, заповнюючи ринкові прогалини. Особливість діяльності суб'єктів малого підприємництва полягає в тому, що для її здійснення не потрібно значного стартового капіталу, вона забезпечує прискорений обіг інвестованих коштів за низьких витрат на виробничу інфраструктуру, управління та збут.

Уповільненість та диспропорційність розвитку малого підприємництва в Україні визначається наявністю суттєвих проблем і перешкод. Згідно з Національною програмою сприяння розвитку МП в Україні, основними чинниками, які заважають розвитку малого підприємництва, є:

відсутність чітко сформульованої в системі правових актів державної політики у сфері підтримки малого підприємництва;

збільшення адміністративних бар'єрів (реєстрація, ліцензування, сертифікація, системи контролю і дозвільної практики, регулювання орендних відносин тощо);

відсутність реальних та дієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки;

надмірний податковий тиск і обтяжлива система звітності;

невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу;

надмірне втручання органів державної влади в діяльність суб'єктів господарювання.

Наведені чинники фактично відображають результати опитувань представників малого бізнесу, хоча ієрархія проблем в останніх дещо інша. Основними перешкодами в діяльності МП були:

високі ставки податку;

велика кількість податків;

низький попит на продукцію;

часті зміни у формах звітності;

велика кількість ліцензованих видів діяльності;

перевірки державними органами;

складність отримання кредиту.

Серед решти вказаних опитуваними причин фігурували: тиск з боку кримінальних елементів, недостатність ділової інформації, недостатність управлінських знань.

Слід особливо зауважити, що основні обмеження ділової активності в Україні лежать не лише суто у сфері регуляторної політики. Такими обмеженнями є також:

невпорядкованість відносин власності;

вузькість ринків збуту;

нерозвиненість ринкової інфраструктури та збутової інфраструктури підприємств;

нерозвиненість конкурентного середовища та недобросовісна конкуренція;

платіжна криза;

нестача власних обігових коштів та низька доступність кредитних ресурсів;

дефіцит інвестиційних ресурсів, відсутність мотивації до інвестиційної та інноваційної діяльності;

недостатність професійної кваліфікації керівництва підприємств, фахівців з фінансового забезпечення, організації виробництва і збуту;

відсутність економічного механізму сполучення інтересів держави і підприємців, слабка взаємодія державних і підприємницьких структур;

дефіцит вірогідної ділової інформації тощо.

Вищевказані обмеження утруднюють прибуткову довгострокову діяльність у легальному секторі економіки та обумовлюють пошук способів короткострокового чи одноразового отримання високих прибутків у “тіньовій” сфері. Попри деякі позитивні зрушення, які відбулися в останні роки, більшість перешкод на шляху розвитку МП в Україні залишаються вельми потужними.

За підрахунками Спілки кооператорів та підприємців України, право перевіряти підприємців на сьогодні мають 31 орган, 18 з них можуть безпосередньо накладати стягнення. Підприємства сплачують 25 загальнодержавних та 15 місцевих податків. Це обумовлює досить значний регуляторний тиск на МП та адміністративні перешкоди у сфері підприємництва, а саме потребу в отриманні великої кількості дозволів та погоджень, велику кількість та тривалість перевірок, велику середню тривалість перевірки, недосконалість процедур сертифікації та реєстрації тощо.

Незважаючи не те, що кількість нормативних актів, які тією чи іншою мірою регулюють діяльність малого та середнього бізнесу, останніми роками різко збільшилася, їхня узгодженість, повнота охоплення всіх неврегульованих питань залишають багато сумнівів. Досить часто окремі норми сформульовані нечітко, що викликає можливість їхнього різного прочитання, а відповідно, потребує прийняття відповідних підзаконних актів та роз'яснень. Законодавство України з питань підприємництва багатьма оцінюється як складний і заплутаний лабіринт з нестабільними “правилами гри”.

Загалом система адміністрування та регулювання діяльності МП в Україні відтворює систему неформальних відносин у сфері взаємодії влади та підприємницьких структур. За визнанням багатьох підприємців, через складність та суперечливість цієї системи створюються бар'єри входу на ринок, що носять адміністративний характер. Фактично, підприємцю, який бажає заснувати власну справу, але не має певних зв'язків в місцевих органах влади, чинитимуться бюрократичні перепони, встановлюватимуться адміністративні бар'єри доти, доки він не встановить таких зв'язків, використовуючи будь-які засоби, або не втратить бажання до підприємницької діяльності.

Процеси реєстрації, ліцензування та перевірок є відчутними факторами адміністративного втручання в підприємницьку діяльність. Серед основних регуляторних перешкод для функціонування МП фахівці виділяють:

значну кількість та тривалість перевірок малих підприємств. При цьому слід зазначити, що значних збитків суб'єктам господарювання завдає корумпованість перевіряючих органів. В останні роки вдалося дещо зменшити регуляторний тиск на підприємства. Проте зберігаються випадки, коли деякі з підприємств перевірялися по декілька разів на тиждень;

непрозорість регуляторної політики та відсутність законодавчо встановленої відповідальності контролюючих органів у разі здійснення ними правопорушень та завдання збитків чи недоотримання внаслідок цих дій доходів малими підприємствами;

значні перешкоди при реєстрації, процедура здійснення якої є невиправдано ускладненою, необхідність отримання значної кількості дозволів, погоджень, ліцензій при започаткуванні та здійсненні господарської діяльності суб'єктами малого підприємництва;

складність та об'ємність державної статистичної, бухгалтерської та податкової звітності. Малі підприємства часто не мають достатніх фінансових ресурсів, щоб наймати висококваліфікованого спеціаліста, аби уникати помилок за умов частої зміни законодавства та вимог до обліку та звітності. Наслідком цього стає значна кількість порушень ними нормативно встановленого порядку обліку та складання звітності, що спричиняє накладання стягнень та понесення ними додаткових витрат.д.ещо поліпшило ситуацію введення у дію спрощеної системи обліку та звітності, проте не для всіх малих підприємств перехід на спрощену систему виявився вигідним;

значні розбіжності в рівні сприятливості регуляторного середовища по регіонах, що свідчить як про недостатність контролю за діяльністю державних органів на місцях, так і про низьку ділову етику місцевого бізнесу.

Зважаючи на великі повноваження місцевих органів влади та державних органів влади, які втручаються в діяльність підприємницьких структур, рівень корупції та пошук власної вигоди в лавах держслужбовців оцінюється як досить значний. Збереглася стійка тенденція поширення корупції практично в усіх структурних підрозділах органів влади та на всіх рівнях управління.

На думку представників неоінституціональної економічної школи, корупція - це угода між організаціями і (або) фізичними особами, яка зменшує трансакційні витрати клієнта (порівняно зі звичайними за даних інституційних рамок) і, порушуючи формальні й (або) неформальні обмеження, збагачує агента, але не має надійних інституціональних механізмів забезпечення. Інституційна незабезпеченість означає, що корупційні угоди не мають ефективних механізмів забезпечення свого дотримання, чітко визначеної ціни (яка встановлюється конкретним чиновником, хоча й, зрозуміло, не може перевищувати економії трансакційних витрат). Внаслідок цього корупційна угода може в дійсності як зменшувати, так і збільшувати трансакційні витрати.

Корупційна угода виникає, якщо:

нормативно-правове поле здійснення економічної діяльності не залишає суб`єктам економічних відносин можливостей отримувати достатній для розширеного відтворення прибуток та спонукає до його порушення;

“вкладення” певних коштів в особу, яка має повноваження, що дозволяють підвищити рентабельність проекту за рахунок заощадження коштів чи отримання певних привілеїв;

посадовою особою навмисне завищуються вимоги, внаслідок чого вимагається плата за послуги, які повинні надаватися безкоштовно.

Отже, чинниками, які сприяють поширенню корупції в Україні, є:

згода значної частини населення входити у корупційні стосунки в якості хабародавців;

утрудненість законного здійснення економічної діяльності на прибутковій основі в легальній системі (обтяжлива фіскальна система, низький рівень оплати праці, надмірна зарегульованість дозвільно-ліцензійної системи тощо);

поширення “тіньової” економіки, відтворення якої неможливе без порушення діючих нормативних актів у сфері економіки;

суперечливість законодавчих актів, наявність значної кількості підзаконних актів, які припускають довільне трактування закону;

низький рівень оплати праці державних службовців, слабкий контроль за їхньою діяльністю, особливо на місцевому рівні, неефективність або й відсутність механізмів покарання за перевищення службових повноважень;

незнання громадянами власних прав на отримання державних послуг та обов'язків чиновників щодо їхнього надання;

нерозвиненість складових громадянського суспільства.

Слід усвідомити, що без суттєвого зниження рівня корупції неможливі суттєвий прогрес в економічному та політичному розвитку держави, реалізація принципу верховенства права, забезпечення конституційних прав та свобод людини і громадянина, масове залучення зовнішніх та внутрішніх інвестицій для здійснення необхідних структурних перетворень. Світовий досвід показує, що корупція є широко розповсюдженим у світі явищем, яке остаточно викоріненим бути не може. Кожна з країн має власний “прийнятний” рівень корупції, за якого остання відіграє своєрідну регуляторну роль, компенсуючи недоліки офіційної регуляторної системи, знаходячись під постійним пресингом відповідних контролюючих органів. Неприпустимий рівень корупції починається, коли суб'єкт змушений вступати у корупційні стосунки не для того, щоб здійснити порушення закону, а для того, щоб домогтися виконання щодо нього вимог чинного законодавства та службових обов'язків державних службовців.

Значного негативного впливу на розвиток МП завдають загрози особистій безпеці підприємців та фізичній безпеці їхнього бізнесу.

Усе вищевказане викликає невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу та збільшує їхні трансакційні видатки. Відповідно, це веде до збільшення витратності бізнесу та запроваджує більш високі очікування щодо необхідної норми рентабельності, які зупиняють осіб, які потенційно могли б зайнятися малим підприємництвом, з іншого, поглинає ресурси розвитку вже діючих МП. Відповідно, відбувається “тінізація” МП в Україні.

Поряд з цим, слід розуміти, що корені значного регуляторного тиску на українські підприємства лежать в хронічних проблемах наповнення державного бюджету та спеціалізованих державних фондів. Це не може не викликати посилення використання регуляторних процедур насамперед з фіскальною метою.

Найбільшими вадами національної організації оподаткування МП є високий його рівень, часті зміни законодавства, невпорядкованість, зумовлена розмаїттям місцевих податків і зборів. Крім того, доказом явного завищення рівня оподаткування може бути той факт, що рівень чистих податків (які не включають прямі податки) в Україні перевищує європейські рівні у два-три рази. Нараховані податкові суми роками перевищували фактично отримані на 20-30%, що свідчить про низьку ефективність і дестабілізуючу роль податкової системи загалом. До цього ж можна додати постійні зміни податкового законодавства та податкової звітності, введення в дію законів “заднім числом”, громіздку структуру податкової системи.

За даними експертів МФК, в Україні підприємствами сплачуються податки в розмірі, який дорівнює чверті їхнього обсягу продажів. Найбільшою мірою “відплив” капіталу в “тіньову” економіку, на думку підприємців, пояснюється дією трьох основних податків: податку на прибуток, нарахувань на фонд заробітної плати та ПДВ.

На думку Держпідприємництва, з введенням спрощеної системи оподаткування ситуація з оподаткуванням суб'єктів малого підприємництва суттєво поліпшилася. Темпи зростання кількості суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб, які перейшли на спрощену систему оподаткування, збільшилися в 2,5-З рази, а фізичних осіб-підприємців - у 4-5 разів. При цьому питома вага надходжень єдиного податку у загальній сумі надходжень зросла.

Складна ситуація склалася для підприємців, що використовують спеціальні режими оподаткування, з набранням чинності ряду законів у сфері платежів до Фонду соціального страхування. Зазначена категорія підприємців зобов'язана сплачувати як страхові внески на обов'зкове соціальне страхування, здійснюючи нарахування на фонд оплати праці та відрахування з заробітної плати найманих працівників, так і збір на обов'язкове державне соціальне страхування у складі єдиного податку та спецпатенту. Це призводить до того, що суб'єкти малого підприємництва - платники єдиного податку та спецпатенту - двічі здійснюють відрахування коштів на обов'язкове державне соціальне страхування, що, в свою чергу, спонукає до “тінізації” зайнятості в МП.

Потрібно також вказати на те, що для підприємств у сфері малого та середнього бізнесу виникла можливість вибирати одну з трьох можливих систем оподаткування. Отже, в одному економічному просторі водночас можуть діяти підприємства, які сплачують податки за різними системами. Це суперечить принципу єдності системи оподаткування, і у поєднанні із спрощеною системою обліку створює додаткові можливості щодо подальшої “тінізації” МП.

Отже, запровадження системи спрощеного оподаткування підприємців - юридичних та фізичних осіб певною мірою пом'якшило податковий тиск, перш за все - на малі підприємства та індивідуально зайнятих у легальній економіці. Водночас, за збереження загальних несприятливих макроекономічних умов для ведення бізнесу, запровадження спрощеної системи оподаткування відкрило додаткові канали живлення “тіньової” економіки, трансформації безготівкових коштів у готівкові, уникнення сплати податків та соціальних платежів. Тому у зв'язку зі зростаючими проблемами бюджетної консолідації, найближчим часом слід очікувати заходів щодо зменшення рівня сприятливості системи спрощеного оподаткування. Між тим, зниження загального рівня оподаткування підприємництва в Україні також потребуватиме значних політичних зусиль.

Високий рівень реальних процентних ставок, відсутність матеріальної застави для забезпечення повернення отриманих коштів, нерозвиненість небанківського фінансово-кредитного сектора, скорочення банківського кредитування малих підприємств - все це значною мірою унеможливлює зовнішнє фінансування для заснування та розвитку малих підприємств, зокрема для закупівлі обладнання, оренди або придбання приміщень, проведення маркетингових досліджень та рекламної кампанії.

У фінансовому забезпеченні своєї діяльності МП в Україні розраховують насамперед на власний нерозподілений прибуток та інколи отримують кошти через неофіційні канали.

Банківське кредитування - потенційно найбільш ефективне джерело ресурсів, на жаль, фактично виявилося осторонь розвитку МП. Участь багатьох банків і спеціалізованих фондів у кредитуванні малого підприємництва обмежується деклараціями про сприяння малому бізнесові.

Нерозвиненість фінансового сектора в Україні веде до практичної відсутності небанківських фінансових установ, які могли б також здійснювати фінансування діяльності МП: кредитних спілок, страхових фондів, венчурних компаній тощо, які могли б забезпечити більш гнучку кредитну політику.

Негативну роль у недостатньому рівні інвестицій, які здійснюються суб'єктами МП, відіграє й відсутність стимулів для інвестування: оподаткування інвестиційних вкладень, несприятливість інвестиційного і підприємницького клімату в країні.

3. ЗАХОДИ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО РОЗВИТКУ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

3.1. Механізм стратегічного розвитку малих підприємств в Україні

Становлення та розвиток ринкової економіки передбачає необхідність розробки та реалізації на державному рівні стратегії розвитку суб'єктів малого підприємництва, оскільки саме від їх успішного функціонування залежить успіх трансформації економічних відносин.

Метою економічної стратегії держави в перехідній економіці на першому етапі має бути побудова розвиненої стійкої ринкової економіки - механізму, який здатен замінити державне адміністрування в економіці. У зв'язку з тим, що будь-які економічні процеси так чи інакше виявляються через дії економічних суб'єктів, економічна стратегія держави спрямовується, прямо чи опосередковано, на вплив на діяльність цих суб'єктів і формується в розрахунку на їхню раціональну реакцію.

Отже, зміна системи економічної координації в перехідній економіці виводить на перший план забезпечення здатності приватних економічних суб'єктів розробляти та здійснювати власні економічні ефективні стратегії.

Незалежне функціонування суб'єктів господарювання безпосередньо пов'язане із проблемою мотивів та стимулів їхньої діяльності. Відповідна мотивація випливає з інтересу незалежного економічного суб'єкта та спонукає до найповнішого задоволення цього інтересу виходячи з наявних ресурсних можливостей та оточуючого інституційного середовища.

Потреба у зміцненні мотивів до ефективного використання наявних у суспільстві ресурсів та примноження національного багатства країни в ринковій економіці обумовлює необхідність пріоритетного розвитку підприємницької поведінки як головного рушія розвитку економічної системи.

Структурна недосконалість та диспропорційність національної економіки, яка була сформована під впливом принципово інших важелів економічної координації та мотивації (надмірно висока частка важкої промисловості, обмежене виробництво споживчих товарів, неефективна система збуту, нерозвинена галузь роздрібної торгівлі, тощо), представляє вагому перешкоду на шляху формування адекватних ринкових економічних відносин. Це вимагає пошуку шляхів підвищення гнучкості економічної структури та її послідовної перебудови у відповідності з вимогами національних та світових ринків. За тих умов мале підприємництво відіграє важливу роль у впровадженні підприємницької поведінки економічних суб'єктів у трансформаційній економіці.

Вагомість внеску МП у формування ринкової економіки визначається також і тим, що їх функціонування та розвиток покладені в основу низько витратної стратегії економічного розвитку, зростання зайнятості, технічного прогресу. Ефективність функціонування малих підприємств проявляється в тому, що вони залучають ті ресурси і заповнюють той ринковий простір, який залишився б невикористаним великими підприємствами, звідси - більш повне і ефективне використання всіх суспільних ресурсів.

Формування механізму стратегічного розвитку МП в Україні передбачає в першу чергу оцінку рівня економічного розвитку країни та визначення впливу макроекономічної ситуації, тобто економічної політики держави, фактичних результатів господарювання, пропорцій, які сформувалися між окремими галузями економіки, між попитом і пропозицією на фінансові, матеріально-технічні, трудові ресурси, між цінами, доходами і добробутом населення, на ефективність функціонування підприємницьких організацій.

Економічна історія попереднього століття безпосередньо пов'язана з інноваційними процесами, а з часів Й. Шумпетера інновації пов'язують з діяльністю малих підприємств. При цьому інновації охоплюють:

нову продукцію;

нові технологічні процеси і форми організації виробництва;

нові ринки;

нові фінансові інститути і інструменти фінансування;

нові організаційні структури, процеси управління.

Звідси виходить, що країни, зацікавлені в зростанні суспільної продуктивності праці, повинні приділяти серйозну увагу ролі МП в національній економіці.

Для розробки механізму стратегічного розвитку малих підприємств в Україні можна виділити чотири етапи дослідження внеску малого підприємництва в економіку країни:

аграрна економіка;

індустріальна економіка;

зріла індустріальна економіка;

економіка послуг та високих технологій.

Потрібно звернути увагу на дві основні тенденції:

сфера підприємницької діяльності розширюється в міру економічного розвитку;

зі зростанням рівня розвитку економіки великої ваги набуває інноваційна діяльність та діяльність, спрямована на запозичання, дифузію нововведень на їх ранніх стадіях.

Крім того, слід зазначити, що:

інноваційне підприємництво потребує розвитку комплексної інфраструктури, яка відсутня в аграрній економіці;

інформація та знання є важливими факторами, що сприяють формуванню та управлінню малими підприємствами в менш розвинених країнах;

соціальна стратифікація є головною перешкодою процесу формування і управління малим бізнесом в малорозвинених країнах.

Можна виділити певну послідовність формування стратегії розвитку малих підприємств, яку можуть формувати країни з перехідною економікою.

Для подальшого розвитку країни вирішальним стає залучення інновацій з більш передових країн. При цьому завдання малих підприємств полягає в тому, щоб більш ефективно використати наявні ресурси за рахунок організаційних нововведень і нових способів поєднання засобів виробництва. В індустріальних країнах більш важливим для підприємців стає виявлення та задоволення нових потреб. Для успішної конкуренції, навіть на внутрішніх ринках, все більшої ваги набуває запозичення інновацій.

З вищесказаного можна зробити висновок про те, що підприємницький процес розпочинається в менш розвинутих країнах з формування малого бізнесу, проте в міру подальшого розвитку спрямовується на інноваційне та високотехнологічне підприємництво.

Отже, кожне окремо виділене мале підприємство являє собою складну виробничо-господарську систему, функціонування якої залежить від багатьох факторів, у тому числі й від макроекономічної ситуації в державі. При цьому підприємницькі структури визначають власну мету та місію, приймають і змінюють рішення. В першу чергу відповідно до змін державної політики, ринкової ситуації.

Необхідною умовою ефективного функціонування підприємницьких структур є наявність прибутковості від реалізації виробленої продукції або наданих послуг. Досягнення прибутковості залежить від багатьох факторів виробничого і невиробничого характеру, що зумовлює необхідність вибору такої сукупності і форм їх взаємодії, які забезпечують досягнення найвищих результатів.

Для розв'язання існуючих проблем, які на теперішній час перешкоджають ефективному функціонуванню малих підприємств і тим більше стоять на заваді їх стратегічного розвитку, потрібна зміна ідеології розвитку малого підприємництва в Україні, яка тяжіє до державної детально-регульованої моделі (таблиця 9).

Таблиця 9 - Вигоди і недоліки для існуючої системи державного управління в Україні від малого підприємництва

Вигоди

Недоліки

Створення нових робочих місць без бюджетного фінансування

Економічна самостійність суб'єктів, яка зменшує залежність від держави

Зменшення соціальної напруги в суспільстві

Поява самоповаги у суб'єктів (базується на їх незалежності)

Бюджетні надходження (усіх рівнів)

Вимоги прозорості влади

Розвиток економіки, який повною мірою є похідним від соціального значення малого підприємництва

Вимоги посилання відповідальності влади

Отже, щоб сектор малого бізнесу зайняв вагоме місце у створенні валового внутрішнього продукту країни необхідними є:

Виважена державна політика щодо регулювання та підтримки суб'єктів малого бізнесу. Основні засади такої підтримки викладені в Законі «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10. 2000р.

Метою державної політики малого підприємництва є:

створення для позитивних структурних змін в економіці України;

сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва, становлення малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства;

підтримка вітчизняних виробників;

формування умов для забезпечення зайнятості населення, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць.

Нова державна політика, щодо малого підприємництва у сучасних умовах має будуватися на двох важливих складових:

Сучасне - збереження досягнутих результатів щодо кількісного стану розвитку малого підприємництва.

Майбутнє - покращення та забезпечення нового рівня якісного стану розвитку малого підприємництва.

Перша складова - збереження досягнутих результатів щодо кількісного стану розвитку малого підприємництва - у своїй основі базується на принципі не погіршення умов ведення господарської діяльності та високому ступеню інертності щодо ставлення громадян до дії державної влади. Збереження досягнутих результатів є окремим завданням і не може бути вирішено автоматично. Ця складова державної політики щодо малого підприємництва має реалізовуватись на основі збереження існуючих норм спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва та досягнутого рівня відкритості влади і громадських консультацій.

Друга складова - покращення та забезпечення нового рівня якісного стану розвитку малого підприємництва - у своїй основі базується на принципі, що розвиток малого підприємництва становить завдання національного розвитку і має вирішуватись всіма органами державної влади без винятку. При цьому державна система управління має постійно і неухильно проводити принцип, що держава у будь-яких своїх програмах має забезпечити врахування, дотримання та реалізацію політики допомоги малому підприємництву.

Основні положення державної політики розвитку національного малого підприємництва на новий період мають бути сконцентровані навколо проблем збільшення експортного потенціалу та збільшення частки доданої вартості у малому підприємництві:

збільшення експортної спроможності малого підприємництва;

спрощення доступу малого підприємництва до сучасних технологій;

підвищення здатності малого підприємництва конкурувати з імпортом;

збільшення доступу малого підприємництва до довгострокових кредитів для побудови нових виробництв та послуг, продукція або результати яких використовуються у міжнародній торгівлі;

збільшення доступу малого підприємництва до інформації про державні, муніципальні або приватні програми (у тому числі нерезидентів) щодо збільшення спроможності малого підприємництва конкурувати на міжнародних ринках;

адекватного та відповідного представлення інтересів малого підприємництва у двосторонніх та багатосторонніх міжнародних торгівельних переговорах та домовленостях.

Основні виклики, що стоять перед державною політикою щодо розвитку МП, пов'язані з протиріччям між існуючими стимулами нереформованої системи державного управління та місцем, яке Україна планує зайняти на світовій арені у найближчому майбутньому.


Подобные документы

  • Мале підприємництво, сутність та еволюція розвитку. Роль малого підприємництва в умовах ринкової економіки. Механізм оподаткування, проблеми та перспективи розвитку малого підприємництва в Україні. Зарубіжний досвід функціонування малого підприємництва.

    курсовая работа [107,5 K], добавлен 20.03.2011

  • Сутність підприємництва як виду економічної активності, його роль у ринковій економіці. Головні риси, притаманні підприємництву. Основні форми підприємництва: мале, середнє. Проблеми розвитку підприємництва в Україні: Господарський та Податковий кодекси.

    курсовая работа [80,1 K], добавлен 05.01.2014

  • Поняття та економічна суть підприємництва, його ознаки та функції. Суб’єкти підприємництва, їх види та форми організації. Проблеми розвитку підприємництва в Україні та роль держави у даному процесі, перспективи та можливі строки вирішення цих питань.

    курсовая работа [52,6 K], добавлен 04.05.2010

  • Сутність підприємництва, його функції, принципи та умови існування. Види підприємницької діяльності, її організаційно-правові форми та державне регулювання в Україні. Роль підприємництва у ринковій економіці та основні засади його функціонування.

    курсовая работа [71,9 K], добавлен 30.05.2010

  • Підприємництво як сучасна форма господарювання. Формування структур бізнесу. Принципи та умови організації підприємницького бізнесу. Розвиток малого підприємництва в умовах ринкової економіки. Порівняння розвитку підприємництва у країнах ЄC та в Україні.

    курсовая работа [157,8 K], добавлен 04.12.2008

  • Загальна характеристика малого бізнесу, його вагомі конкурентні переваги та негативні риси. Державна політика підтримки малого і середнього підприємництва в Україні як самостійного і незамінного елементу ринкової економіки, його значення та функції.

    презентация [3,7 M], добавлен 15.11.2015

  • Основи малого та середнього підприємництва. Суть і система організації та принципи діяльності підприємств. Форми державної і недержавної підтримки підприємництва. Проблеми, які потребують вирішення у сфері підтримки малого і середнього підприємництва.

    курсовая работа [124,0 K], добавлен 20.03.2009

  • Суть, роль та функції малих підприємництв у різних моделях змішаної економіки. Особливості встановлення сектору малого підприємництва у Азії. Економічний розвиток країн Америки. Малі приватні підприємства в економіці держав Європи.

    курсовая работа [159,1 K], добавлен 27.07.2003

  • Аналіз впливу законодавчого регулювання діяльності малих підприємств та його наслідків. Етапи формування малого підприємництва в Україні. Основні проблеми процесу розвитку малого підприємництва та шляхи їх подолання. Малі підприємства в сфері обігу.

    статья [203,7 K], добавлен 22.02.2018

  • Здійснення підприємництва у ринковій економіці та еволюція його теоретичного осмислення. Функції підприємництва, його форми та види. Законодавча база діяльності підприємств в Україні. Проблеми та шляхи удосконалення розвитку підприємництва в Україні.

    курсовая работа [284,7 K], добавлен 02.03.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.