Система соціального захисту в Україні

За кожний повний рік страхового стажу понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам, пенсія за віком збільшена на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленого відповідно до базового пенсійного Закону, але не більше ніж на 1 відсоток від прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. З зазначеної дати до певної міри відновлено диференціацію пенсії в залежності від страхового стажу і від статусу особи, оскільки з цієї дати надбавки та підвищення до пенсії встановлюються понад прожитковий мінімум. До питання використання прожиткового мінімуму у якості базового соціального стандарту. Відділ регіональної політики Інституту Стратегічних досліджень - http://www.niss.gov.ua/Monitor/Monitor16/02.htm#a1 .

Пенсійна система доповнюється системою пільг, компенсацій, гарантій, програмою житлових субсидій та іншими видами державної соціальної допомоги громадянам похилого віку, інвалідам, сім'ям з дітьми тощо. Міністерство праці та соціальної політики України. Законодавча база - http://mlsp.kmu.gov.ua/

З урахуванням положень Конституції України Верховна Рада України прийняла Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закони України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV, “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 2 березня 2000 р. № 1533-III, “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” від 18 січня 2001 р. № 2240-III, “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 р. № 1058-IV. Законодавча база - http://www.nau.kiev.ua/

Але законодавча база системи соціального захисту населення охоплює не лише пенсійне забезпечення, але й медичне, соціальне стахування, сферу зайнятості, соціальну політику, тощо.

Аналізуючи питання соціальної політики, варто приділиту увагу основним нормативно-правовим актам, що регулюють це питання.

Доповідь Президента України "Про основні засади економічної та соціальної політики. Національна етрюаиія децентралізації надання соціальних послуг." Верховна Рада України. Постанова «Про доповідь Президента України «Про основні засади економічної та соціальної політики» ві;д 19.10.1994 № 216/94-ВР - http://www.nau.kiev.ua/

Це перший стратегічний документ, в якому піднімалося питання реформи системи соціального обслуговування. Доповідь Президента Л. Кучми, затверджена постановою Верховної Ради України № 216/94-ВР 10 жовтня 1994 р. В документі, присвяченому соціальному захисту населення, сформульовано думку про необхідність проведення реформ таким чином, щоби створити умови для зростання добробуту кожного працівника, В основу такої стратегії соціального захисту покладено підвищення рівня доходів громадян та запровадження адресних програм соціального забезпечення, що передбачають грошові виплати, допомогу натурою та соціальні послуги сім'ям з низьким рівнем доходів, пенсіонерам та інвалідам. Стратегія декларує надання адресній соціальній допомозі і соціальним послугам статусу головного пріоритету і передачу повноважень надання послуг місцевим органам самоврядування. До таких послуг, зокрема, віднесено медичне обслуговування, комунальні та побутові послуги, догляд вдома та грошову допомогу. Стратегія містить зобов'язання створити фінансові стимули для заохочення діяльності місцевих фондів соціального обслуговування І розвитку благодійних організацій,

Указ Президента України "Про основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки". Наступний стратегічний документ, розроблений Кабінетом Міністрів та оформлений указом Президента України № 1166/97 від 18 жовтня 1997 р. Декларує розвиток недержавних форм соціального захисту як ключову передумову забезпечення реформи соціальної *політики, успадкованої від часів соціалістичного ладу. Указ Президента України "Про Основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки" від 18.10.1997р. № 1166/97. - http://www.nau.kiev.ua/

Указ Президента України "Про основні напрями соціальної політики на 1997-2000 реки". Підкреслено необхідніет реформи сектору соціального захисту і розробки відповідної соціальної інфраструктури. У сфері демографічне- та сімейно-орієнтованих заходів передбачено розвиток як державних, так і недержавних сімейно-орієнтованих соціальних послуг. Підкреслено також необхідність розвивати державні та недержавні дитячі заклади для залучення до реабілітації дітей з малозабезпечених сімей. У сфері реформи системи соціального обслуговування наголошено на необхідності впроваджувати альтернативу домінуючим інтернатним формам соціальних закладів та розвивати соціальну допомогу в громаді. Звертає на себе увагу підкреслення значення державних масових громадських організацій, за часів соціалістичного ладу державних утворень і надання їм особливих юридичних та фінансових привілеїв.

Указ Президента України "Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року" Указ Президента України "Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року" від 24.05.2000р. № 717/2000 - http://www.nau.kiev.ua/

. Указ наслідує головним тенденціям, проголошеним на період 1997-2000 рр., але приділяє значно більше уваги формулюванню заходів допомоги сім'ям, дітям та молоді, а також підтримці благодійних організацій-об'єктів соціальної політики. Критично проаналізовано пріоритетні напрями державної політики та реформи соціальних послуг у попередні роки. Підкреслено необхідність розвивати та змщккшашм законодавче га фінансове забезпечення послуг в громаді [в домашніх умовах]; як і в попередньому викладі стратегії на 1997-2000 роки, підкреслено: 1) необхідність підвищення якості послуг, що надаються територіальними центрами; 2) необхідність розвитку взаємодії міждержавними установами та недержавними постачальниками соціальних послуг малозабезпеченим громадянам; 3) важливе значення фінансової підтримки державою організацій інвалідів шляхом звільнення від сплати податків, а також підтримки підприємств, що працевлаштовують інвалідів; 4) створення мережі центрів медико-соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

Програма діяльності Кабінету Міністрів "Назустріч людям" (2005р.) Кабінет Міністрів України. Назустріч людям: Програма діяльності Кабінету Міністрів України. Київ, 2005 р.. Проголошена урядом Президента В. Ющенко. У Програмі в цілому підтримане раніше проголошені загальні напрями державної політики. Разом з тим, головною метою вдосконалення системи соціального захисту населення, згідно з Програмою, є "розв'язання проблеми бідності, підвищення якості соціальних послуг для наближенння їх до європейського рівня та розширення кола надавачів таких послуг. Перевагу матимуть соціальна незахищені громадяни похилого віку, малозабезпечені сім'ї, інваліди та сім'ї з дітьми." Варто відзначити, що сформульовані у Програмі діяльності Кабміну завдання не зазнали перетворення на стратегічний документ, який би скеровував діяльність уряду. В цьому відношенні Програма діяльності Кабінету Міністрів лишається тільки декларацією про наміри, а не придатною для реалізації програмою.

Загалом, аналізуючи питання законодавчої бази у сфері соціального захисту, варто відзначити, про значну кількість нормативно-правових актів. Вони регулюють спільні питання державних гарантій, соціальних допомог, пенсійного забезпечення та соціального страхування. Але поруч з тим є ряд питань, що не охоплює повністя законодавство. Це в першу чергу медичне страхування та допомога, реалізація соціальних прав, що задекларовані, але не виконуються.

2.3. Особливості соціального захисту в Україні на сучасному етапі.

Урядом послідовно вживаються заходи щодо пріоритетного наближення соціальних гарантій до прожиткового мінімуму саме тим категоріям населення, які мають найбільший ризик бідності.

Пенсія виплачується громадянам похилого віку, інвалідам, особам, які втратили годувальника. Мінімальна пенсія за віком встановлюється за наявності у чоловіків 25 років, а у жінок - 20 років страхового стажу, у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, які втратили працездатність (з 01.04.2007р.- 406 грн.)[див. Додаток 1].

Законом забезпечені рівні умови надання застрахованим особам допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах, при народженні дитини, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та на поховання незалежно від виду діяльності, форми власності та господарювання. Допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованій особі за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з шостого дня непрацездатності. Перші п'ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються за рахунок коштів роботодавця, що сприяло посиленню контролю за виданням листків непрацездатності. Допомога по тимчасовій непрацездатності у разі настання інших страхових випадків (необхідності догляду за хворою дитиною віком до 14 років, хворим членом сім'ї, догляду за дитиною віком до 3-х років або дитиною-інвалідом до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною, тощо) виплачується застрахованій особі з першого дня за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованим особам в залежності від розміру заробітної плати (доходу) і страхового стажу.

З 1 січня 2006 року змінився механізм призначення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Зазначена допомога надається у розмірі, що дорівнює різниці між 50 %ми прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 90 гривень. Тобто максимальний розмір такої допомоги на 2007р з 1 січня становить - 262,5 грн., з 1 квітня - 280,5 грн., з 1 жовтня - 284 грн. Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 N 489-V - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1131.102.0.

Одноразова допомога при народженні дитини надається у розмірі 8 500 гривень. Розмір доплати при народженні дитини - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1046.198.0.

Одинокі матері, вдови та вдівці з дітьми, мати (батько) дітей у разі смерті одного з батьків, шлюб між якими було розірвано до дня смерті, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника або соціальну пенсію отримують допомогу в розмірі, що дорівнює різниці між 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 10 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Тобто, максимальний розмір такої допомоги становить: на дитину до 6 років - з 1 січня 217 грн., з 1 квітня - 231,5 грн., з 1 жовтня - 235 грн. На дитину від 6 до 18 років - відповідно 279 грн., 297,5 грн. та 302 грн.

Мінімальний розмір такої допомоги на 2007 р. становить 10 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (на дитину до 6 років - з 1 січня 43,4 грн., з 1 квітня - 46,3 грн., з 1 жовтня - 47,0 гривень; на дитину віком від 6 до 18 років відповідно 55,8 грн., 59,5 грн., 60,4 грн.) Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 N 489-V - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1131.102.0.

Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, виплачується у розмірі, що дорівнює різниці між встановленим прожитковим мінімумом для дитини відповідного віку та середньомісячним розміром одержуваних на дитину аліментів і пенсії за попередні шість календарних місяців. Якщо опікун отримує аліменти чи пенсію на дитину, то розмір дорівнюватиме різниці між встановленим прожитковим мінімумом для дитини відповідного віку та середньомісячним розміром одержуваних на дитину аліментів (пенсії). Якщо опікун не отримує на дитину аліменти чи пенсію, розмір дорівнюватиме прожитковому мінімуму для дитини відповідного віку. У 2007 р. на дітей віком до 6 років - з 1 січня 434 грн., з 1 квітня - 463 грн., з 1 жовтня - 470 гривень. На дітей віком від 6 до 18 років - з 1 січня 558 грн., з 1 квітня - 595 грн., з 1 жовтня - 604 гривень.

З початку 2006 р. введені нові види допомоги: державна соціальна допомога дітям - сиротам та дітям, позбавлених батьківського піклування у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях, яка надається у розмірі двох прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку (постанова Кабінету Міністрів України від 6 лютого 2006 року №106) та тимчасова допомога на дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину (постанова Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року № 189). Розмір цієї допомоги становить 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Кабінет Міністрів України. Нормативно-правова база. - http://www.kmu.gov.ua/control/npd/

При призначенні допомоги сім'ям, які з поважних та незалежних від них причин є бідними відповідно до Закону України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям” встановлено диференційовані рівні забезпечення прожиткового мінімуму для окремих категорій населення.

З 1 січня 2007 року для працездатних осіб такий рівень складає 121 гривень, непрацездатних осіб - 170,5 гривень, інвалідів - 181,5 гривень. Крім цього, на кожну дитину цей рівень збільшується на 10 %, а для кожної дитини, яка утримується матір'ю (батьком, усиновителем), що не перебуває в шлюбі, і запис про батька (матір) цієї дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться в установленому порядку за вказівкою матері (батька), та для кожної дитини, в якої один або обоє батьків є інвалідами I або II групи, а також для кожної дитини в малозабезпеченій багатодітній сім'ї, в якій виховуються троє або більше дітей віком до 16 років (до 18 років, якщо дитина навчається), - на 20 %. Завдяки вдосконаленню механізму адресного надання допомоги малозабезпеченим сім'ям у 2005 році середній розмір допомоги становив 219,81 грн. При цьому для сімей, які складаються лише з працездатних осіб, - 148,78 грн., а для сімей, до складу яких входять непрацездатні особи та діти - 228,15 гривень. Соціально-економічна захищеність населення України, за матеріалами вибіркового обстеження // Держкомстат України - http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/sz/dop/zahust.htm

З метою обґрунтованості призначення допомоги малозабезпеченим сім'ям та житлових субсидій за 2005 рік було здійснено 630,1 тис. обстежень матеріально-побутових умов сімей, що звернулися за її призначенням, або 22,3 % загальної кількості одержувачів допомоги. За підсумками обстеження у призначенні допомоги відмовлено 94,8 тис. сімей, або 15,1 % загальної кількості обстежених сімей. Перевірками достовірності інформації про доходи та майновий стан шляхом запитів до відповідних організацій було охоплено 589,0 тис. осіб, що становить 20,8 % загальної кількості одержувачів допомоги. З відвідуванням місця роботи одержувачів допомоги відповідно - 409,7 тис. осіб, або 14,5 %.

Соціальними інспекторами було виявлено 27,4 тис. випадків надання недостовірної інформації про доходи та майновий стан, в тому числі 1,5 % - шляхом запиту до Державної податкової адміністрації, а 2,9 % загальної кількості перевірок - з відвідуванням місця роботи одержувачів соціальної допомоги. Одночасно місцеві органи виконавчої влади мають можливість щодо поглибленого захисту вразливих верств населення, з урахуванням конкретних обставин, що склалися у сім'ї.

У 2005 році за їх рішеннями житлову субсидію було призначено 277,7 тис. сімей, державну соціальну допомогу - 223,5 тис. сімей. Зокрема, 150,3 тис. сімей було призначено субсидію на збільшену площу житла; одержали допомогу 109,9 тис. малозабезпечених сімей, у власності чи володінні яких є земельна ділянка площею понад 0,6 гектара тощо.

Соціальна стабільність в суспільстві - необхідна умова сталого розвитку. Економічне зростання значною мірою залежить від стратегії і тактики державного регулювання, від визначення пріоритетів і напрямів соціальної політики адекватних ринковим відносинам, спрямованих на забезпечення соціального захисту та безпеки населення. Від ефективності соціальної політики, дія якої спрямована на захист індивідуума у суспільстві від різноманітних форм соціальних та економічних ризиків, залежить ставлення громадян до впроваджуваних реформ.

За даними Державного комітету статистики України у 2005 році значно зменшується кількість одержувачів з 1823,6 тис. у 2002 році до 1020,5 тис. (табл.. 2.1).

Таблиця 2.1

Кількість одержувачів державної допомоги сімей з дітьми (тис. чол.) 

¹ Статистичне спостереження запроваджено зі звіту за 2005 рік

² У зв'язку з приняттям Закону України від 22 березня 2001 року № 2334 - ІІІ “Про внесення змін до Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”, починаючи з 1 січня 2002 року всі жінки (у тому числі неповнолітні), які не застраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, мають право на державну допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами. Функції призначення та виплати допомоги особі, яка застрахована в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, здійснюється за місцем роботи.

Джерело: Державний комітет статистики України - http://www.ukrstat.gov.ua/

Кількість пенсіонерів зменшується у поточному році, середній розмір місячної пенсії зростає (табл. 2.2). З однієї сторони зростання пенсій свідчить про підвищення рівня соціального захисту в Україні. Але за цими даними не видно з яких причин скорочується чисельність пенсіонерів. А одже невідомо чи це не спричинено погіршенням рівня та доступу до медичного захисту незахищеним верствам населення.

Таблиця 2.2

Середній розмір місячної пенсії та кількість пенсіонерів (на початок року)

¹ З урахуванням компенсаційних виплат

² З урахуванням цільової грошової допомоги

³ З урахуванням цільової грошової допомоги та індексації

⁴ З урахуванням цільової грошової допомоги, індексації, державної адресної допомоги до пенсії (дотації), а також надбавки за особливі заслуги перед Україною.

Джерело: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/sz/sz_u/srp_rik_u.html

На формування та відтворення людського капіталу, який на сучасному етапі є найважливішим чинником економічного, науково-технічного та соціального прогресу впливає рівень доступності для людини основних матеріальних і соціальних благ, задоволення її матеріальних, соціальних і духовних потреб.

Важливими та необхідними умовами відтворення людського капіталу є якісне медичне обслуговування, що забезпечує збереження та поліпшення здоров'я людини, якісна освіта, що формує її інтелектуальний і творчий потенціал. Покращання здоров'я нації, сприяння доступу до якісної освіти та знань - неодмінні складові підвищення добробуту громадян.

Можливість отримувати за місцем проживання відповідне медичне обслуговування та освіту є важливою складовою соціальної безпеки окремої особи, регіону та держави в цілому.

Доходи населення - один з найважливіших показників, що характеризує рівень економічного та соціального стану та захищеності суспільства. Сенс цього поняття полягає в тому, що працюючим та членам їх сімей повинно бути гарантовано право на отримання достатнього мінімального доходу як на сьогоднішній день, так і в майбутньому для задоволення матеріальних потреб, доступності до якісної освіти, медичних послуг та відпочинку, що забезпечує нормальну життєдіяльність та можливості розвитку людини.

Базовим державним соціальним стандартом у сфері доходів населення визначено прожитковий мінімум, який затверджується законом і на основі якого визначаються розміри мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, неоподатковуваний мінімум доходів громадян, розміри державної соціальної допомоги, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, розміри інших видів соціальних виплат. Прожитковий мінімум застосовується також для загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення державних соціальних програм. Солдатенко М.О. Соціальний захист за державними стандартами. // Соціальний захист. - 2006. - №10. - С.30 - 32.

Одним із перших базових соціальних стандартів, який був затверджений в Україні, стала мінімальна заробітна плата [див. Додаток 2].

Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» був підписаний Президентом 5 жовтня 2000 року і визначив мінімальну заробітну плату як головний соціальний стандарт, який затверджується виключно Верховною Радою України.

У 2000 році мінімальна зарплата затверджувалася окремим законом. Так, Закон України «Про встановлення розміру мінімальної зарплати на 2000 рік» передбачав розмір мінімальної зарплати у розмірі 118 грн. Крім того, цим же законом вносилися зміни до Кодексу законів про працю України та Закону України “Про оплату праці” щодо регулювання встановлення та застосування цього стандарту. Передбачалося не включати до розміру мінімальної заробітної плати доплати за роботу в надурочний час, у важких та шкідливих умовах, премії до ювілейних дат, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, а також матеріальну допомогу. Це положення замінило попереднє, яке передбачало не включати до мінімальної зарплати всі види доплат та заохочувальних платежів. Така зміна дещо погіршила соціальне значення мінімальної зарплати, оскільки вона не охоплює усіх можливих видів доплат, які, будучи включеними до мінімальної зарплати, зменшували реальні доходи працівника від заробітної плати. Інше положення цього закону забезпечувало гарантовану оплату праці на рівні мінімальної зарплати для працівників, які виконали місячний чи погодинний норматив праці. Підприємство зобов'язується у будь-якому випадку здійснювати доплату до розміру мінімальної зарплати.

Питання мінімальної зарплати стало причиною політичної боротьби в парламенті у 2002 році. Як вже зазначалося, відповідно до Основних напрямків соціальної політики на 1997--2000 роки, затверджена Указом Президента в 2002 році мінімальна заробітна плата повинна була складати 60 % середньої заробітної плати. Відповідно, опозиційні депутати з фракції «Наша Україна» на цій підставі почали вносити законопроекти, які передбачали встановлення мінімальної зарплати у розмірі 270 грн/міс. на 2003 рік, відповідно до прогнозованого показника середньої заробітної плати у розмірі 454 грн/міс. Це означало, що цей соціальний стандарт стрімко збільшується на 105 грн, враховуючи, що у 2002 році була встановлена мінімальна зарплата у розмірі 165 грн/міс. Однозначним недоліком пропозицій щодо стрімкого підвищення мінімальної зарплати до «президентського» плану стала відсутність належного обґрунтування можливостей державного бюджету забезпечити виплату заробітної плати відповідно до зазначеного розміру. Це стало основним аргументом уряду, парламентської більшості та Президента у боротьбі за зменшення розміру мінімальної заробітної плати та забезпечення збалансованості дохідної та видаткової частин держбюджету.

Політична боротьба за мінімальну заробітну плату на 2003 рік завершилася компромісним рішенням про встановлення її у розмірі 185 грн/міс. на перше півріччя та 237 грн/міс. на друге півріччя 2003 року. Проте і цей компроміс не влаштовував уряд, і впродовж 2003 року було прийнято рішення про встановлення мінімальної зарплати у розмірі 237 грн з 1 грудня 2003 року. Однак і це рішення не було виконано, оскільки за ініціативою проурядових фракцій було прийнято закон про встановлення на 2004 рік мінімальної зарплати у розмірі 205 грн/міс. з подальшим підвищенням до 237 грн/міс. з 1 листопада 2004 року та до 262 грн/міс. з 1 січня 2005 року. До питання використання прожиткового мінімуму у якості базового соціального стандарту. Відділ регіональної політики Інституту Стратегічних досліджень - http://www.niss.gov.ua/Monitor/Monitor16/02.htm#a1

В ході президентської кампанії 2004 року уряд пішов на деякі поступки щодо мінімальної зарплати. Підвищення її до розміру 237 грн/міс. відбулося не з 1 листопада, а з 1 вересня 2004 року. Відповідно до Послання Президента України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України у 2003 році», урядом було заплановано підвищити мінімальну заробітну плату до рівня прожиткового мінімуму тільки у 2007 році. Але, нажаль, це не реалізовано й досі.

19 жовтня 2005 року парламентом була ратифікована Конвенція Міжнародної організації праці № 131 про встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються. Конвенція визначає фактори, які впливають на визначення розміру мінімальної заробітної плати:

- потреби працівників та їх сімей з врахуванням загального розміру зарплати по країні, вартості життя, соціальної допомоги та відносного рівня життя інших країн;

- економічні міркування щодо вимоги економічного розвитку, рівня продуктивності праці і бажаність досягнення й підтримання високого рівня зайнятості.

Іншими словами, Конвенція дозволяє країнам, що розвиваються, обмежувати розмір заробітної плати в інтересах розвитку виробництва та збільшення зайнятості.

Для уряду ратифікація цієї конвенції має принципове значення, оскільки він може в ручному порядку (застосовуючи не правову основу, а економічну аргументацію) обмежувати розмір мінімальної зарплати. На практиці це означає можливість встановлення мінімальної заробітної плати нижче прожиткового мінімуму всупереч конституційним нормам.

Незважаючи на сумнівне соціальне значення згаданої конвенції для України, депутати досить жваво підтримали ратифікацію. Практично повним складом ратифікацію підтримали КПУ та СПУ. Більшістю складу фракцій підтримали проект БЮТ -- 29 (з 36), НП (Литвина) -- 37 (з 46), РУ -- 33 (з 50), ПРП -- 10 (з 15), НУ -- 25 (з 42). Не підтримала ратифікацію СДПУ(о).

В контексті результатів політичної дискусії 2002--2004 років навколо мінімальної заробітної плати варто нагадати, що найбільш активними поборниками збільшення мінімальної заробітної плати були представники опозиційних на той час фракцій -- СПУ та «Нашої України». В.Ющенко та В.Кириленко наполягали та тому, що з 1 січня 2005 року мінімальна заробітна плата повинна становити 100 % прожиткового мінімуму (законопроект № 4421). Така позиція, власне, і очікувалася від зміненого у березні 2005 року бюджету. Проте в держбюджеті-2005 було передбачене поетапне підвищення мінімальної заробітної плати, яка тільки з 1 вересня 2005 року досягла рівня прожиткового мінімуму для непрацездатних -- 332 грн. Проте, цей показник прожиткового мінімуму застосовується для виплати соціальної допомоги непрацездатним. Мінімальна заробітна плата може зіставлятися тільки із прожитковим мінімумом для працездатних осіб. У такому випадку вона становила тільки 73 % від прожиткового мінімуму для працездатних. Те, що у 2006 році урядовим проектом бюджету було запропоновано збільшення мінімальної заробітної плати до 79 % прожиткового мінімуму, є, безперечно, суттєвим досягненням. Однак тут варто також враховувати, що такі показники досягаються при суттєвому тиску на економіку в період скорочення темпів розвитку.

Таким чином, мінімальна заробітна плата всупереч законодавству встановлюється без врахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто у меншому розмірі. Як і раніше, мінімальна заробітна плата не виступає у ролі соціального стандарту оплати праці, а залишається технічним нормативом для розрахунку зарплати у бюджетній сфері відповідно до можливостей видаткової частини бюджету.

До 2000 року в Україні був чинний соціальний стандарт для надання соціальної допомоги малозабезпеченим та непрацездатним -- межа малозабезпеченості. Закон України «Про межу малозабезпеченості» від 4 жовтня 1994 року визначав цей стандарт як величину мінімального рівня споживання непрацездатного громадянина. За таким визначенням межа малозабезпеченості відповідає сучасному стандарту межі бідності. Набір продовольчих, непродовольчих товарів та послуг, які враховуються для визначення межі малозабезпеченості, встановлюється урядом за участю профспілок. Малозабезпечені сім'ї мали право на державну допомогу у вигляді доплат до рівня межі малозабезпеченості. Інше застосування цього стандарту не передбачалося.

Запровадження нової системи соціальних стандартів та прожиткового мінімуму передбачалося Конституцією України та Указом Президента про затвердження Основних напрямків соціальної політики на 1997--2000 роки. Стаття 46 Конституції визначає, що пенсії та інші соціальні виплати повинні забезпечувати рівень життя не нижче прожиткового мінімуму, встановленого законодавством.

В ході президентської кампанії 1999 року, 15 липня 1999 року президент підписав Закон «Про прожитковий мінімум», який визначив правові основи встановлення та застосування цього соціального стандарту. За цим Законом, прожитковий мінімум -- це вартісна величина набору продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг, необхідних для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, задоволення соціальних та культурних потреб особистості. На відміну від межі малозабезпеченості, прожитковий мінімум розраховується для основних соціальних та демографічних груп населення: працездатних осіб, осіб, які втратили працездатність, дітей віком до 6 років та від 6 до 18 років.

Показник прожиткового мінімуму використовується для оцінки рівня життя в Україні, встановлення мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, визначення права на соціальну допомогу.

Порядок визначення прожиткового мінімуму передбачає наступне. Набори продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг визначають, відповідно, Міністерство охорони здоров'я, Мінекономіки та інші компетентні відомства. Розмір прожиткового мінімуму встановлює Кабмін після проведення науково-громадської експертизи складових прожиткового мінімуму. Експертиза здійснюється на основі соціального партнерства представниками профспілок та організацій роботодавців у порядку, затвердженому КМУ. Затверджує прожитковий мінімум парламент. Цей розмір може переглядатись протягом року із врахуванням рівня інфляції.

Із застосуванням соціального стандарту прожиткового мінімуму виникли численні проблеми в ході бюджетного процесу-2006. Насамперед це стосується новації уряду поетапно збільшувати прожитковим мінімум протягом року. Так, законом про держбюджет на 2006 рік встановлено такі розміри прожиткового мінімуму: з 1 січня -- 453 грн, з 1 квітня -- 465 грн, з 1 жовтня -- 472 грн., а на 2007 рік встановлено відповідно 492 грн., 525 грн., 532 грн.

За законом «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум може переглядатись протягом року з урахуванням поточного рівня інфляції та індексу цін, тобто його розмір можна переглядати протягом бюджетного року у визначених випадках. Крім того, цей стандарт розраховано на основі застарілої структури споживчого кошика, яка повинна була переглядатись саме у 2005 році. Фахівці Федерації профспілок України підготували для уряду новий порядок розрахунку прожиткового мінімуму, а також сам розрахунок, за яким прожитковий мінімум повинен складати 1008 грн. Проте урядом ця пропозиція була проігнорована, і прожитковий мінімум було встановлено вдвічі менший. Комітет з питань соціальної політики та праці за результатами розгляду урядового проекту бюджету на 2006 рік запропонував затвердити прожитковий мінімум у розмірі 662 грн. Однак і ця пропозиція не була врахована, й розмір прожиткового мінімуму законодавчо був встановлений у запропонованому урядом розмірі.

Таблиця 2.4

Прожитковий мінімум за період 2000-2007 рр. (грн.)

¹ Дані наведені згідно Закону України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 рік» від 05.10.2000р. і введені в дію з 01.11.2000р.

Джерело: Законодавча база про розмір прожиткового мінімуму - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/.

Рис. 2.1. Динаміка зростання прожиткового мінімуму з 2000 по 2007 рік

Аналізуючи динаміку зростання прожиткового мінімуму можна узагальнити, що в порівнянні з 2000 р. прожитковий мінімум виріс в 1.9 рази по усіх демографічних групах.

Відповідно, можна зробити висновок про застосування маніпуляцій при визначенні прожиткового мінімуму і використання цього стандарту як технічного нормативу для забезпечення пенсійних виплат відповідно до реальних можливостей Пенсійного фонду та держбюджету. Крім того, поетапне підвищення прожиткового мінімуму негативно позначається на соціальних виплатах, які здійснюються на підставі гарантованого мінімуму, збільшення якого протягом року не передбачається.

Розділ 3. ефективність політики соціального захисту в Україні та світі

3.1. Основні проблеми соціальної політики та шляхи

їх подолання для України

Проблеми рухають світ, історію, думки людей. Передовсім про-блеми соціальні -- незадоволення рівнем життя, низькою зарплат-нею чи відсутністю засобів до існування через безробіття, поганим житлом, недостатнім чи надто дорогим медичним обслуговуванням, неякісною освітою, незахищеністю в старості тощо. Як стверджує Г. Лейчер, існує універсальне визнання бажаності кращої освіти, здо-ров'я та безпечнішого життя для всіх, однак немає, й ніколи не було, загальної згоди щодо засобів досягнення такої мети Leichter H. Comparative Public Policy: Problems and Prospects // Comparative Politics in the Post-Behavioral Era / Ed. by Cantori L.J., Ziegler A. H., Jr. -- Boulder Colorado: Lynne Rienner Publishers, 1988.-- P. 346..

Більш того, саме визначення соціальних проблем доволі супереч-ливе, а відтак цілі й цінності політики, спрямованої на їх пом'якшен-ня, відмінні у різних країнах. Коли говорять про соціальну політику у глобальному вимірі, то найчастіше згадують про бідні країни. Про-те, наприклад, одна з найбагатших та найпотужніших країн світу -- США, котра надає допомогу багатьом іншим країнам, не позбавле-на власних проблем. Серед них називають такі:

ь проблема бідності - кожен восьмий американець бідний;

ь зростає кількість звернень за терміновою допомогою в харчуван-ні та притулку;

ь рекордно високою є нерівність доходів (крива Лоренца);

ь щорічно 5 тисяч дітей гинуть від рук своїх батьків, а 30 тисяч стають інвалідами внаслідок знущання та занедбання (недосконалість соціального захисту дітей) Eithzen S. D., Zinn M. B. Social problems. 9^th ed. -- Boston: Allyn and Bacon. -- 2003. -- P. 7..

Всі ці соціальні проблеми вважаються такими, що порушують норми та цінності суспільства. І хоча такі труднощі й перешкоди інколи розглядають та оцінюють як проблему самої людини (напри-клад, звинувачують бідних у тому, що вони, мовляв, лінуються за-робляти), проте досить часто провину за скрутне становище певного сегменту населення несе на собі система, оскільки вона не забезпечи-ла адекватних програм для запобігання бідності й допомоги вразли-вим групам. Насправді ж., істина перебуває посередині -- звинуваченнями особи й звинуваченнями системи. Адже зрештою си-стему формують люди й вони впливають на неї. Для розв'язання цих проблем не існує єдиного рішення, кожна країна вирішує їх по-своєму.

Варто зауважити, що науковці віддавна прагнуть об'єктивно оці-нювати соціальну ситуацію та проблеми соціального розвитку, інколи й у розріз із офіційним, політичним дискурсом щодо цієї теми. Так, у 70-ті роки XX століття двоє американських учених -- М. та М.-Л. Мірінгофф запропонували використовувати щорічний показник -- "Індекс соці-ального здоров'я", який включає вимірювання стану розв'язання 16 ключових соціальних проблем. При розрахунку цього показника до уваги беруть, зокрема рівень безробіття, відсоток дітей, які зроста-ють у бідності, середній тижневий заробіток, рівень знущання над дітьми, забезпеченість медичними страхуванням Семигіна Т.В. Порівняльна соціальна політика: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2005. - С.13.. Запропонована система оцінювання була орієнтована передовсім на визначення й порівняння ситуації в різних місцевостях США, але сам підхід до вив-чення соціального становища є досить цікавим, бо він враховує знач-но більше детермінант соціального благополуччя, аніж зайнятість та прибуток. Семигіна Т.В. Порівняльна соціальна політика: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2005. - С.18.

Найвідомішим показником, який часто використовують у со-ціальній політиці, є Індекс людського розвитку, який розрахо-вують, виходячи з очікуваної тривалості життя при народженні, рівня освіти та розміру реального ВВП на душу населення [див. Додаток 3] Human Development Report, 2006, P. 288-291. - http://hdr.undp.org/reports/.. ООН, роблячи оцінку країни, нині зважає й на такі аспекти людського розвитку України, як подолання бідності, соціальне забезпечення, управління, збере-ження та охорона довкілля, подолання ВІЛ/СНІДу Загальна оцінка країни 2001. -- К.: Представництво ООН в Ук-раїні, 2002. -- 50 с..

Сьогодні комплекс проблем соціального захисту насе-лення України розглядається крізь призму стану суспіль-ства, стану «перехідності», коли нові реалії громадського та економічного життя замінюють старі та відживші. Для цього періоду характерне відставання розвитку нормативів та стандартів правового регулювання повсякденних потреб суспільства. Це відставання найбільш вразливе у по-рівнянні з соціальними стандартами (нормативами) Європейських країн. І хоча, Україна вже визнана країною з ринковою економікою, нажаль в питаннях соціального захисту населення ми ще відстаємо від розвинутих країн світу.

Суспільство та його правова система не зав-жди демонструють готовність до скорішого запровадження та ефективного регулювання нових процесів, у тому числі в галузі соціального захисту населення. Але прагнуть до підвищення якості процесів. В умовах відсут-ності адекватного правового регулювання практики реформ вони, навіть у найкращому випадку, здійснювались повільно, формально та безсистемно. Звідси виникають і відповідні соціальні, економічні та соціально-психологічні наслідки реформування, комплекс питань, пов'язаних із забезпечен-ням правового та соціального захисту населення в умовах здійснюваних перетворень. Тому не дивно, що завдання ефективного розвитку галузей економіки та соціальної сфе-ри не завжди узгоджуються з проблемами соціальної гар-монії, адаптації населення, перш за все його вразливих про-шарків, до швидких змін у житті, забезпечення гарантій не-працездатній частині населення (пенсіонери, інваліди, ба-гатодітні сім'ї тощо).

Аналіз існуючої ситуації свідчить, що в умовах перехідної економіки у суспільстві відбуваються два принципових інституціональних процеси Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. - Донецьк: Янтар, 2001. - С.275.:

Руйнування, демонтаж та дезагрегація старих економіч-них, соціальних і правових інститутів.

Створення, синтез, формування та закріплення нових, раніше невідомих суспільству інститутів: власності, ринкових відносин, демократії, свободи економічного вибору, нової ролі держави тощо.

У контексті основних проблем соціального захисту насе-лення на різних інституціональних рівнях недостатньо уваги приділяється розробці «компенсаційних» захисних механізмів для суспільства, які б допомагали його громадянам адаптува-тися до специфічних умов формування нових інститутів та інституціонального середовища.

Тому нова економічна політика держави має передбачати максимальну мобілізацію всіх ресурсів країни, сприяння роз-витку господарської ініціативи і самодіяльності населення, насамперед у формі малого та середнього бізнесу, посилення соціальної орієнтації в розвитку підприємств, регіонів і еко-номіки країни загалом. Ця довгострокова соціальне орієнто-вана політика повинна бути спрямована на зниження реаль-ного рівня безробіття, посилення економічної активності і мобільності населення, підвищення його доходів, рівня доб-робуту, тобто покращення соціального захисту населення. На базі соціально орієнтованої економіки сучасного типу перед-бачається наближення рівня життя населення до середніх європейських стандартів його якості та показників людсько-го розвитку Борецька Н.П. Розвиток підприємництва як передумова соціаного захисту населення України // Вісник нац. ун-ту «Львівська політехніка». - №417. - Львів: Вид-во нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2001. - С.24. .

У державних документах подолання бідності в Україні головною її передумовою визначається зростання вироб-ництва.

Незважаючи на те, що останніми роками обсяги промис-лового виробництва постійно зростають, у цілому ситуація залишається складною, розбалансованою, динамічно не-стійкою, вельми чутливою до факторів, що порушують еко-номічну безпеку, соціальне напруженою та економічно слаб-ко прийнятною до світових стандартів. Аналіз свідчить, що здійснені перетворення поки що не стали надійною гарантією якісних зрушень та зростання.

Актуальною залишається проблема економічної підтрим-ки ефективно працюючого національного товаровиробника як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, її розв'я-зання лежить у площині оптимізації податкового наванта-ження, усунення можливостей для недобросовісної конку-ренції з боку зарубіжних виробників, розширення підтрим-ки експортної діяльності в межах міжнародного правового поля, використання потенціалу міжнародної організаційно-економічної інтеграції.

Існуючі бюджетні проблеми в державі та самі принципи ринкової моделі виключають повернення до практики масш-табних централізованих вкладень капіталу. В цьому зв'язку активізація дій держави в інвестиційній сфері можлива на ос-нові посилення її регулюючого впливу.

У державному регулюванні економіки ринкового типу ве-лике значення мають економічні механізми та важелі впливу і контролю з диференційованим підходом до державного і не-державного (приватного) секторів економіки, сфер розподілу і перерозподілу, обігу і споживання.

Водночас із реформуванням системи оплати праці, кон-цепція якого затверджена Президентом України, необхідно добиватися зниження економічної нерівності шляхом запро-вадження гнучкої податкової політики, раціональних соці-альних трансферів, стимулювання малого і середнього бізнесу, захисту прав малих акціонерів. Оптимізація податкових ставок, зменшення кількості видів податків і зборів з одно-часним розширенням бази оподаткування та упорядкуван-ням встановлених пільг щодо прибуткового податку з гро-мадян для всіх груп платників сприяють пожвавленню ви-робництва, зменшенню навантаження на фінансову систему держави в частині розрахунків із населенням за соціальни-ми програмами, які мають бути адресними. Зрозуміло, що зміцнення доходної бази бюджетів усіх рівнів, а отже побу-дова і створення бази для запровадження активної соціаль-ної політики неможливі на механізмі посилення податково-го навантаження на економіку. В цьому зв'язку потрібне на-гальне прийняття Податкового кодексу України, який до-зволить збільшити доходи населення, стабілізувати вітчизня-не податкове законодавство та адаптувати його до європейсь-кого правового поля.

Першочерговою проблемою у контексті соціального за-хисту населення є проведення повномасштабної реформи пенсійної системи, яка повинна здійснюватися за трьома рівнями: солідарної системи пенсійних виплат (перший рівень), системи накопичувальних індивідуальних пенсій-них рахунків у рамках загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (другий рівень) та системи недер-жавного пенсійного страхування, яка забезпечуватиме ви-плату додаткової пенсії за рахунок добровільних пенсійних внесків громадян (третій рівень). Зараз середній рівень пенсій складає біля 40 відсотків прожиткового мінімуму, а розмір максимальної пенсії в 19 разів перевищує конт-рольну цифру.

Порядок функціонування першого та другого рівнів сис-теми пенсійного забезпечення, а також механізм переходу до обов'язкової накопичувальної системи мають бути визначе-ними у Законі про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Для удосконалення системи і вирішення проблем і зав-дань соціального захисту інвалідів важливим стає прийнят-тя нової редакції Закону України «Про основи соціальної за-хищеності інвалідів в Україні», який створить відповідну нормативно-правову базу соціального захисту інвалідів, сформує ефективний організаційно-фінансовий механізм його забезпечення.

Важливою проблемою у контексті соціального захисту на-селення є розвиток гуманітарної сфери, зокрема освіти, науки, охорони здоров'я, культури, фізичної культури і спорту, відпо-чинку і туризму.

Саме розвиток галузей людського капіталу сприяє забез-печенню соціального благополуччя людини на всіх етапах її життєдіяльності, стає надійною основою її самозахисту. Так, у Росії понад 50 відсотків нових дипломованих фахівців «самовлаштовується». Державної системи працевлаштуван-ня молодих фахівців тут більше не існує. Такий стан різко контрастує з працевлаштуванням молодих фахівців в інших країнах, де розповсюджена практика підписання студента-ми контрактів з окремими фірмами, які підбирають для себе відповідних фахівців. Наприклад, у США більш ніж 80% випускників працевлаштовуються на протязі року. В Японії цей показник перевищує 90%. Отже, це можливо тому, що система освіти в цих країнах орієнтова-на на гнучку різносторонню спеціалізацію Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. - Донецьк: Янтар, 2001. - С.278.. Світо-вий досвід свідчить, що витрати на освіту повинні складати не менш 5% від ВНП, а експертами ЮНЕСКО мінімально можлива частка витрат держави на освіту ви-значена на рівні 3,5 % Головатий М.Ф. Соціальна політика і соціальна робота: Термінол.-понятійн. слов. / Головатий М.Ф., Панасик М.Б. - К.: МАУП, 2005. - С. 401-402. Нажаль Україна не дотримується цих рекомендацій, а від так це негативно впливає на освіту в Україні.

Але слід зазначити, що загалом кількісні параметри потенціа-лу освіти України виглядають непогано серед країн світу. Але за рівнем фінансового забезпечення цієї важливої сфери соціально-економічної діяльності Україна не набагато випе-реджає найменш розвинуті держави.

Забезпечення соціальної злагоди в країні безпосередньо пов'язано з вирішенням державою найгостріших проблем суспільства -- зайнятості населення й підвищення рівня його життя.