Інвестиційний клімат підприємства

--незбалансованість економіки;

--неспроможність влади дотримуватись взятих на себе зобов?язань;

--невідповідність організаційних управлінських форм світовим;

--економічна і політична нестабільність;

--корупція.

Переважно саме ці причини, що значною мірою залежать від держави, стримують ширший доступ інвестицій в Україну. Тому в Україні, де більшу частину економіки контролює держава, іноземне інвестування є одночасно і економічною і політичною проблемою.

Для покращання інвестиційного клімату необхідні:

- зрівнювання у правах інофірм і національних підприємств, розширення податкових пільг тощо;

- створення та ефективне використання вільних економічних зон, сприяння інвестиціям у провідні галузі промисловості;

- розвиток системи страхування інофірм;

- визначення пріоритетів інвестування;

- підтримка і заохочення з боку держави фірм та підприємств, котрі сприяють інвестиціям в українську економіку;

- розширення міжнародної співпраці в галузі сприяння капіталовкладенням та гарантування інвестицій;

- активна роль держави в запобіганні та компенсації можливих негативних соціальних наслідків реалізації інвестиційних проектів в Україні;

-створення умов для активізації вітчизняного бізнесу;

-поглиблення ринкових реформ;

-удосконалення чинного законодавства в галузі зовнішньоекономічної діяльності та забезпечення контролю з боку держави за його дотриманням.

Аналіз законодавства України про націоналізацію і реквізицію інвестицій дозволяє стверджувати, що у законодавстві є ряд прогалин, які необхідно усунути, а саме: законодавчо не визначений порядок націоналізації та реквізиції і не зазначений конкретний підзаконний нормативно-правовий акт, на підставі якого може бути здійснена націоналізація або реквізиція інвестицій; не встановлений конкретний орган, що має повноваження прийняти рішення про реквізицію або націоналізацію; не визначені умови компенсації, що дає можливість чиновникам самостійно приймати рішення про розміри, терміни і порядок компенсації, а це не завжди відповідає вимогам закону.

Що стосується перспектив, то зусилля держави зі створення режиму сприяння іноземним інвестиціям мають бути постійними, розрахованими на довгострокову стратегію розвитку та враховувати зростання конкуренції при залученні іноземного капіталу. Стратегічним напрямком інвестиційної діяльності варто вважати реформування податкової системи - для того, щоб вона забезпечувала достатній обсяг надходжень у бюджети всіх рівнів. Реформа цієї системи повинна бути спрямована на зниження податкового навантаження за рахунок скорочення переліку податків і зборів; розширення бази оподатковування шляхом скасування пільг, що безпосередньо не зв'язані з інноваційною й інвестиційною діяльністю; упровадження механізму декларування податкових пільг суб'єктом - податкоплатником; введення оподатковування нерухомості. Потрібно чітко зрозуміти взаємозв'язок, що поки не буде працювати національний капітан, у першу чергу приватний, ніколи в необхідних обсягах в Україну не прийде іноземний. У числі основних стратегічних напрямків варто назвати поліпшення інвестиційного клімату в процесі приватизації. Державна політика в цій сфері повинна бути спрямована на заміну фіскальної моделі приватизації інвестиційну й інноваційної; приватизацію великих підприємств і підприємств-монополістів по окремих планах шляхом продажу контрольних пакетів акцій промисловим інвесторам; технічне і технологічне відновлення підприємств за рахунок частини коштів, що надійдуть від приватизації.

Одними з основних факторів розширення масштабів інвестиційної діяльності є стимулювання довгострокового банківського кредитування реального сектора економіки і залучення коштів населення. Рішення цієї задачі вимагає впровадження механізму ефективного захисту прав кредиторів і прозорого порядку реалізації заставного майна, підвищення рівня концентрації банківського капіталу, стимулювання залучення грошових внесків населення, уведення механізму іпотечного кредитування, стимулювання надходження іноземного капіталу в банківську сферу.

Важливим стратегічним напрямком інвестиційної діяльності можна вважати також розвиток фондового ринку[8,c.7-13].

Варто зазначити, що для притоку інвестицій в державі має функціонувати система недержавного гарантування у сфері іноземного інвестування. А.Г. Загородній та Т.Т. Гринів досліджуючи цю проблему дійшли висновку, що в Україні на сьогодні немає чітких системних законів про діяльність небанківських гарантійних фінансових установ, не розмежовано функції агентств, що регулюють іноземні інвестиції і сприяють їхньому залученню. А гарантування інвестицій є однією з найважливіших форм підтримки підприємництва[14c.132].

Розглянувши визначене коло проблем, пов'язаних із ситуацією у сфері міжнародного та національного правового регулювання інвестиційної діяльності, можна зробити деякі висновки та рекомендації.

По-перше. Виправити наявні деформації у відносинах власності, забезпечити на ділі політичну підтримку та надійний державний захист прав приватної власності, інтересів ділових партнерів, інвесторів та кредиторів, підвищення частки приватного та корпоративного секторів у структурі ВВП як мінімум до 75-80%. Треба довести до логічного завершення земельну реформу, утвердити сучасні механізми земельно-орендних та іпотечних відносин в аграрному секторі, а також повноцінного земельного ринку в населених пунктах України. Дуже важливо створити ефективну систему захисту інтелектуальної власності. Доки такої системи не існуватиме, в Україну не надійдуть високі технології, триватиме відтік наукових кадрів, людей інтелектуальної праці. Необхідно здійснити додаткові заходи, спрямовані на стимулювання приватної ініціативи та малого підприємництва, сприяння входженню на ринки нових економічних суб'єктів.

По-друге. Уряд має забезпечити ефективне використання державного майна, земельних, лісових та водних ресурсів, надр, повітряного простору, нерухомості та пакетів акцій, що залишаються у державній власності. Всі ці багатства повинні працювати на економіку, давати прибуток державі.

По-третє. НБУ та Уряду необхідно реалізувати комплексну програму оздоровлення та зміцнення банківської системи, посилення її надійності, підвищення рівня капіталізації банків, всебічний розвиток спеціалізованих банківських, в т.ч. іпотечних установ, фінансово-інвестиційних інституцій.

По-четверте. Потрібно забезпечити зміцнення фондового ринку та його інфраструктури, розвиток інститутів спільного інвестування, страхових та пенсійних фондів, вихід України на міжнародні ринки капіталів, у розвитку фондового ринку особливе значення мають його прозорість, підвищення ролі державного регулювання ринку Цінних паперів, розвиток нормативно-правової бази, вдосконалення захисту прав інвесторів.

По-п'яте. Політика держави має бути сконцентрована на формуванні в економіці ефективного конкурентного середовища, забезпеченні глибокої лібералізації ринків енергоносіїв та сільгоспсировини, транспортних та комунальних послуг, інших сфер економічної діяльності, виправленні диспропорцій у механізмах ціноутворення, удосконаленні механізмів банкрутства. Особливо важливим є створення рівних умов діяльності для підприємств і організацій незалежно від їх форми власності та походження капіталу. Держава як власник майна повинна бути рівною у правах з приватним власником. Вимагають скасування і невиправдані пільги підприємствам з іноземними інвестиціями, наявність яких обмежує конкурентне середовище.

ВИСНОВКИ

Вивчаючи стан міжнародного спільного підприємництва на Україні наприкінці двадцятого сторіччя, можна зробити висновки про те, що у цієї сфери міжнародного співробітництва все ще попереду. До такого результату підводять нас як широкомасштабні інтеграційні процеси в межах всього світу, так і наші нагальні внутрішні потреби у припливі іноземних капіталів.

Співробітництво у межах спільних підприємств передбачає не тільки залучення капітальних вкладень, матеріально-технічних та фінансових вкладень, але й сучасних форм організації та управління даними капіталами. Переймаючи досвід зарубіжних підприємств, вітчизняні фірми стають на шлях у напрямку до стабілізації. За подібних умов фірма в питаннях управління та координації виробничо-комерційної діяльності може використовувати не лише оперативне, а й стратегічне планування.

Недостатня швидкість розвитку економічної системи на Україні багато в чому пояснюється несприятливим економічним кліматом. Звісно, спільні підприємства не ставлять на меті формування сприятливого інвестиційного клімату у макромасштабі, але, переслідуючи свої власні інтереси, вони позитивно впливають на інвестиційну сферу. Функціонування СП на Україні призводить до орієнтації не лише на програми з точковою або короткостроковою співдією, але й на більш тісні взаємовідносини.

Ефективність функціонування економіки починається з ефективності у діяльності підприємств. Саме тому необхідним є дослідження цих суб'єктів економічної діяльності на рівні визначення їх результативності.. Визначення ефективності у минулому періоді, аналіз ризиків та загроз з боку конкурентів допоможе запобігти подібним негараздам трапитися в майбутньому.

Хоча, звісно як і у кожній справі, при створенні СП виникають певні негативні моменти, як розбіжності цілей інвесторів з пріоритетами держави, розвиток монополізму в галузях тощо, але вони наближають Україну до міжнародного процесу інтеграції, а це досить приваблива річ, щоб за неї поборотися.

На сьогодні в Україні кількість підприємств з іноземними інвестиціями значно зросло. Однак темп їх зростання, масштаби залучення іноземного капіталу, галузева структура і географія розміщення далекі від потенційних можливостей такої держави як Україна. Україна, володіючи містким ринком збуту, великим науково-технічним потенціалом, природними ресурсами, кваліфікованою і дешевою робочою силою може бути одним з основних об'єктів залучення міжнародних інвестицій. Залученню іноземних інвестицій в українську економіку заважає кілька причин: нестабільність політичної обстановки у країні; економічна криза; зростання безробіття; високий рівень інфляції; неконвертованість національної валюти тощо.

Крім цих загальних причин, залученню іноземних інвестицій в Україну перешкоджають слабке інформаційне забезпечення іноземних інвесторів про потенційні можливості інвестування; утрудненість доступу до місцевих кредитів фондової діяльності; недосконалість процедури оформлення іноземних інвестицій; порівняно високі податки і незначні інвестиційні пільги; недостатнє страхування від політичного й економічного ризику.

Проаналізувавши вищевикладені дані, можна зробити висновок про те, що в Україні існуючий механізм залучення іноземних інвестицій і створен­ня спільних підприємств розроблено не достатньо. Основними передумовами для збільшення припливу іноземних інвестицій є посилення політичної, економічної і соціальної стабільності у країні, й вихід з економічної кризи, удосконалення і розвиток форм залучення іноземного капіталу (у тому числі й створення спільних підприємств) можуть істотно стимулювати приплив цього капіталу.

Размещено на Allbest.ru