Організаційно-економічний механізм регулювання та управління фінансовими ресурсами акціонерних товариств

Складові ефективного регулювання та управління фінансовими ресурсами акціонерних товариств, необхідність розробки фінансової стратегії. Дивідендна політика корпорації. Організація корпоративного управління, державне регулювання ринку цінних паперів.

Рубрика Финансы, деньги и налоги
Вид курсовая работа
Язык русский
Дата добавления 14.05.2011
Размер файла 109,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Організація господарської діяльності вимагає відповідного фінансового забезпечення, тобто початкового капіталу, що утворюється з внесків засновників акціонерного товариства і приймає форму статутного капіталу.

Це найважливіше джерело формування майна будь-якого підприємства. Конкретні засоби утворення статутного капіталу залежать від організаційно - правової форми акціонерного товариства.

Особливості формування статутного фонду акціонерних товариств передбачені Законом України «Про господарські товариства», відповідно до якого акціонерні товариства формують свої статутні фонди за рахунок реалізації акцій шляхом відкритої передплати на них чи купівлі-продажу на фондовій біржі (це стосується відкритих АТ), або шляхом розподілу всіх акцій між засновниками без права розповсюдження акцій через відкриту передплату й купівлю-продаж на біржі (в закритих АТ).

Загальний розмір статутного фонду, а також номінальна кількість та вартість акцій визначаються засновниками відповідно до мети, предмета діяльності, мінімального легального розміру статутного фонду акціонерних товариств.

Засновники визначають в установчих документах види вкладів до статутного фонду. Як і в інших товариствах, це може бути майно в прямому розумінні (будинки, споруди, устаткування, машини, інші матеріальні цінності), цінні папери, грошові кошти в національній та іноземній валюті, а також майнові права. До майнових прав належать права користування зазначеним майном, природними ресурсами (землею, водою, корисними копалинами і таке інше), права на інтелектуальну власність.

Вклади в статутний фонд акціонерного товариства в натуральній та нематеріальній формах підлягають оцінці в гривнях (отже, і в акціях). За загальним правилом, порядок оцінки вкладів визначається установчими документами товариства, якщо інше не передбачено законодавством України.

Оцінку вкладів у статутний фонд акціонерного товариства, внесених в натуральній формі, затверджують установчі збори товариства. Дані правила безпосередньо стосуються вкладів фізичних і недержавних юридичних осіб акціонерів.

При створенні акціонерного товариства статутний капітал направляється на придбання основних фондів і формування оборотних коштів у розмірах, необхідних для ведення нормальної виробничо-господарської діяльності, вкладається в придбання ліцензій, патентів, ноу-хау, використання яких є важливим чинником при утворенні прибутку.

Таким чином, початковий капітал інвестується у виробництво, в процесі якого створюється вартість, що виражається ціною реалізованої продукції. Після реалізації продукції вона приймає грошову форму - форму виручки від реалізації зроблених товарів, що надходить на розрахунковий рахунок акціонерного товариства.

Господарська діяльність акціонерного товариства нерозривно пов'язана з його фінансовою діяльністю. Акціонерне товариство самостійно фінансує всі напрямки своїх витрат відповідно до виробничих планів, розпоряджається наявними фінансовими ресурсами, інвестуючи їх у виробництво продукції з метою одержання прибутку.

Прибуток акціонерного товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З прибутку сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету, після чого в повному розпорядженні акціонерного товариства залишається чистий прибуток, який підлягає розподілу наступним чином:

- на сплату дивідендів (розподіл серед акціонерів);

- на розвиток виробництва та створення і поновлення фондів акціонерного товариства;

- на соціальні програми і преміювання працівників.

Створення резервного є обов'язковим для акціонерного товариства. Він створюється суб'єктами господарювання на випадок припинення їх діяльності для відшкодування кредиторської заборгованості. Акціонерні товариства зараховують до резервного фонду також емісійний дохід, тобто суму різниці між продажною і номінальною ціною акцій, отриману при їх реалізації по ціні, яка перевищує номінальну вартість. Ця сума не підлягає якому-небудь використанню або розподілу, крім випадків реалізації акцій по ціні нижчий за номінальну вартість. Резервний фонд акціонерного товариства використовується на виплату процентів по облігаціям і дивідендів по привілейованим акціям у випадку недостатнього чистого прибутку для цих цілей.

Відрахування до резервного фонду і в інші подібні по призначенню фонди відбувається до досягнення розмірів цих фондів, встановлених засновницькими документами, але не більше 25% статутного фонду,а для акціонерного товариства - не менше 15%.

Життєздатність будь-якого акціонерного товариства багато в чом залежить від його спроможності формувати фінансові ресурси в достатньому обсязі. Це може бути забезпечене за рахунок збільшення власного капіталу, випуску облігацій, отримання банківських позик, кредиторської заборгованості й інших запозичених підприємством ресурсів.

Для збільшення розмірів власного капіталу акціонерне товариство, яку і будь-який інший суб'єкт господарювання, може використовувати внутрішні і зовнішні джерела фінансування, критеріями їхнього вибору є:

· ринкові умови (здатність ринку поглинути нову емісію акцій);

· права й інтереси наявних акціонерів акціонерного товариства;

· ступінь надійності прогнозів щодо майбутнього прибутку акціонерного товариства [№5, с. 84].

Основним внутрішніми джерелами формування фінансових ресурсів акціонерного товариства є нерозподілений прибуток та амортизаційні відрахування, що характерно для підприємств всіх організаційно-правових форм. Поряд із внутрішніми джерелами розширення власного капіталу акціонерні товариства широко використовують і зовнішні джерела, найважливішим серед них є нова емісія акцій.

Застосування додаткової емісії акцій як джерела розширення розмірів власного капіталу, має здійснюватися з врахуванням:

§ залежності її результатів від стану ринку, його кон'юнктури та сформованого рівня цін на ці акції попередніх випусків;

§ наявності ризику втрати контрольного пакету акцій;

§ можливого зменшення доходів засновників акціонерного товариства і наявних акціонерів на інвестований капітал;

§ витрати на підготовку та розміщення на ринку додаткової емісії акцій.

Нормативно-правова база розширення статутного фонду акціонерних товариств в Україні певною мірою захищає інтереси наявних акціонерів підприємства. Відповідно до положення «Про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного фонду акціонерного товариства», затвердженою рішенням ДКЦПФР 08.04.1998 № 44, у редакції наказу від 16.10.2000 р. № 158, усі акціонери акціонерного товариства мають рівне пріоритетне право на придбання акцій додаткового випуску в кількісній пропорції їхньої частки статутному фонді акціонерного товариства на дату ухвалення рішення про емісію.

Однак, як свідчить практика, передбачені законом рівні пріоритетні права всіх акціонерів підприємства на придбання акцій додаткової емісії реалізовуються далеко не завжди.

Річ у тім, що поряд із розв'язанням проблеми збільшення розміру власного капіталу акціонерного товариства, додаткова емісія акцій може бути використана топ-менеджером з метою отримання конкретним інвестором повного контролю над акціонерним підприємством, оскільки міноритарні акціонери, у ряді випадків, не мають реальних можливостей реалізувати своє пріоритетне право на їх придбання.

Ще одним зовнішнім джерелом фінансування діяльності акціонерних товариств є випуск облігацій.

Облігація - це борговий цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в зазначений у ньому строк із виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачене умовами випуску). Акціонерне товариство може випустити облігації на суму не більше 5 % від розміру статутного фонду і лише після повної оплати всіх випущених акцій.

Відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»: емітент, у порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, може розміщувати відсоткові, цільові та дисконтні облігації.

Відсоткові облігації - облігації, за якими передбачається виплата відсоткових доходів.

Цільові облігації - облігації, виконання зобов'язань за якими дозволяється товарами та/або послугами відповідно до вимог, встановлених умовами розміщення таких облігацій.

Дисконтні облігації - облігації, що розміщуються за ціною, нижчою ніж їх номінальна вартість. Різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації виплачується власнику облігації під час її погашення і становить доход (дисконт) за облігацією.

Також розрізняють наступні види облігацій підприємств:

- іменні й на пред'явника;

- забезпечені (іпотечні) та незабезпечені;

- конвертовані та неконвертовані;

- такі, що вільно обертаються та з обмеженим колом обігу.

За іменними облігаціями проценти виплачуються тільки безпосередньо їх власникам, чиї, реквізити, що посвідчують особу, зазначені в облігації та занесені в книгу реєстрації. Що стосується облігацій на пред'явника, то їх купон (талон), що є частиною облігації, відрізається та надається інвесторові для пред'явлення емітенту в день виплати процентів [23, с. 112].

Забезпечені (заставні) облігації -- це ті, що забезпечуються активами емітента, тобто емітент погоджується заставити під борг своє майно, а власнику облігації надається право отримати заставлене майно у власність за несплати боргу.

Незабезпечені (беззаставні) облігації не забезпечені майном емітента. Вони виступають у вигляді прямих боргових зобов'язань, які не дають права власнику на майнові претензії до емітента. Причинами їх випуску можуть бути: відсутність фізичних активів для застави; фінансова могутність і висока репутація, які дозволяють брати в борг, не забезпечуючи зобов'язань майном, та деякі інші.

Конвертовані облігації можна обміняти на прості акції тієї ж корпорації, коли це буде вигідно. Враховуючи цю пільгу, процент на конвертовані облігації установлюється нижчим, ніж на неконвертовані. Власники неконвертованих облігацій, з одного боку, одержують стале джерело доходу у вигляді процента, а з іншого боку, не мають можливості (яку дають акції) примножити капітал.

Випуск облігацій - спосіб фінансування, дешевший, ніж випуск акцій, оскільки процент з облігації виплачують з прибутку до оподаткування, тобто зараховують як вид інвестицій, а дивіденд виплачують із чистого прибутку, тобто включають в оподатковуваний дохід.

Корпорації випускають облігації з метою мобілізації грошових ресурсів для оновлення основного капіталу, заміни обладнання й розширення виробничих можливостей. Облігації випускаються тоді, коли не вистачає власних фінансових джерел (наприклад, нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування). За метою фінансування розрізняють облігації корпорацій промислові, екологічні, іпотечні та сезонні. Цільове призначення визначає відмінності в умовах випуску облігацій, термінах їх обігу, характері забезпечення, а все перелічене впливає на дохідність облігації.

Отже, фінансові ресурси акціонерного товариства - це відносини, які виникають між господарюючими суб'єктами у процесі формування джерел та напрямків використання коштів.

Їх формування здійснюється за допомогою власних коштів (внутрішнє фінансування) і залучених коштів (зовнішнє фінансування).

Зіставлення варіантів дозволяє зробити такі висновки:

- більшість українських акціонерних підприємств, маючи недостатній для функціонування обсяг прибутку, змушені вдаватися до зовнішнього фінансування;

- в умовах кризи платежів, комерційне кредитування погіршує фінансове положення підприємств і не може служити способом довгострокового фінансування;

- банківське кредитування також не є оптимальним варіантом фінансування у зв'язку з високою ціною запозичень і неможливістю кредитних організацій давати кредити на тривалий термін без додаткових гарантій з боку позичальника;

- лізинг як форма довгострокового фінансування може стати в майбутньому поширеним способом інвестування, але в даний момент широкого поширення не набув;

- випуск акціонерними товариствами цінних паперів є оптимальним способом фінансування. Наявність широкого вибору фінансових інструментів з різними інвестиційними якостями (прості і привілейовані акції, облігації, похідні цінні папери) дає можливість емітенту обрати для розміщення папери, які відповідають його потребам.

Оптимальне співвідношення власних і позикових джерел позитивно позначається на фінансових результатах і в остаточному підсумку може привести до росту ринкової вартості акцій акціонерного товариства.

За результатами проведених досліджень можемо зробити висновок, що процес формування фінансових ресурсів акціонерних товариств в Україні ускладнено дією низки чинників, основними серед яких є:

- обмеженість вільних коштів у ринкових суб'єктів для їхнього інвестування в акції створюваних акціонерних товариств або тих, що функціонують;

- підвищення інвестиційних ризиків у зв'язку з економічною, політичною нестабільністю в суспільстві і недосконалістю нормативно-правової бази, що регулює процес створення й функціонування акціонерних товариств;

- відсутність розвиненого і ліквідного вторинного ринку цінних паперів;

- недостатня відкритість інформації про фінансовий стан діючих акціонерних підприємств;

- недовіра значної частини населення до акцій як до однієї з форм вигідного розміщення вільних коштів з метою отримання доходів;

- недостатній рівень економічної грамотності переважної частини ринкових суб'єктів;

- нерозвиненість інституту андерайтерів, що забезпечують розміщення випуску акцій на ринку на професійній основі;

- недосконалість й нестабільність системи оподаткування доходів за акціями тощо.

фінансовий ресурс дивідендний управління

РОЗДІЛ 2 МЕТОДОЛГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ РЕГУЛЮВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ

2.1 Складові ефективного регулювання та управління фінансовими ресурсами акціонерних товариств

Важливе місце в ринковій економіці займає система корпоративного управління, як економічний інтегратор стабільного розвитку підприємницьких структур, який здійснює інституціональне забезпечення корпоративних відносин, що виникають в результаті об'єднання особистих зусиль, майна, капіталів учасників цих відносин для спільного вирішення завдань, подолання проблем, які вони не в змозі розв'язати самостійно.

Корпоративне управління спрямовано на забезпечення захисту прав та інтересів всіх без винятку учасників корпоративних відносин. Його базисом є розмежування функцій володіння та управління, у зв'язку з чим важливим є баланс інтересів зацікавлених осіб. Інструментами захисту прав та інтересів учасників є законодавчі та нормативно-правові акти.

Акціонерне товариство має складну систему управління, яка реалізується через її граничне положення між внутрішнім та зовнішнім середовищем на відміну від звичайного підприємства, де система управління формується виключно у внутрішньому середовищі. По-перше, це пов'язано з тим, що вищим органом управління, який приймає усі найважливіші рішення стосовно корпорації, є збори акціонерів, до числа яких входять, «аутсайдери», тобто зовнішні, незалежні від товариства власники акцій. По-друге, у той же час поточним управлінням займаються наймані менеджери, які не є власниками. І по-третє, медіатором відносин між акціонерами та правлінням є наглядова рада, до складу якої також входять фахівці, між якими та товариством існують не трудові, а цивільно-правові відносини.

Управління являє собою діяльність, пов'язану з впливом керуючого суб'єкта на керований об'єкт з метою досягнення певних результатів.

Управління притаманне всім сферам людської діяльності, в тому числі економічній і фінансовій. Управління фінансами -- це складова частина управління економікою, його здійснює спеціальний апарат з допомогою специфічних прийомів і методів.

В управлінні фінансами виділяють об'єкти і суб'єкти управління.

Об'єктами виступають фінансові відносини, в тому числі відносини, пов'язані з формуванням і використанням фондів грошових коштів. Найважливіші об'єкти -- це фінанси підприємств, організацій і установ, фінанси домогосподарств, державні фінанси.

Суб'єктами управління виступають держава (в особі законодавчих і виконавчих, в тому числі фінансових органів), фінансові служби підприємств, організацій, установ. Сукупність всіх організаційних структур, які здійснюють управління фінансами, утворює фінансовий апарат.

Управлінська діяльність включає наступні функціональні елементи:

· планування - займає важливе місце в управлінні фінансами, тому що саме в ході планування кожен суб'єкт господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви збільшення фінансових ресурсів, напрямки їх ефективного використання;

· оперативне управління - являє собою комплекс заходів, що проводяться на основі оперативного аналізу конкретної фінансової ситуації. Мета оперативного управління -- досягти максимального ефекту при мінімальних затратах шляхом своєчасної зміни фінансових відносин, маневрування фінансовими ресурсами;

· контроль - пронизує всі стадії управлінської діяльності і в той же час має велике самостійне значення. В процесі контролю зіставляються фактичні результати із запланованими, виявляються резерви.

Успішна діяльність підприємства не можлива без розумного управління фінансовими ресурсами. Неважко сформулювати завдання, для вирішення яких необхідно раціональне управління фінансовими ресурсами:

- виживання фірми в умовах конкурентної боротьби;

- запобігання банкрутства і великих фінансових невдач;

- лідерство в боротьбі з конкурентами;

- максимізація ринкової вартості фірми;

- прийнятні темпи росту економічного потенціалу фірми;

- ріст обсягів виробництва і реалізації;

- максимізація прибутку;

- мінімізація витрат;

- забезпечення рентабельної діяльності і т.п.

Результати досліджень дають змогу визначити ключові питання управління фінансами підприємств:

1) який обсяг фінансових ресурсів необхідний для успішної діяльності підприємства з позицій перспективи;

2) з яких джерел можна залучити необхідні фінансові ресурси, і яка оптимальна структура цих джерел;

3) як організувати оперативне управління фінансами підприємства з метою забезпечення його ліквідності та платоспроможності.

Фінансовому управлінню корпораціями надається особливе значення. У широку значенні слова під управлінням фінансами розуміють вироблення політики щодо формування капіталу корпорації та його розподілу, прийняття рішень відповідно до цієї політики, планування фінансової діяльності, складання й аналіз фінансової звітності, організація контролю за виконанням рішень.

У вузькому значенні управління фінансами - це управління обмеженою сумою коштів і її витрачанням в умовах невизначеності ринкових відносин і ризику [№21, с. 23].

Процес управління формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів господарюючого суб'єкта і оптимізація обігу його грошових коштів називається фінансовим менеджментом.

На сьогодні в економічній літературі немає однозначного тлумачення поняття «фінансового менеджменту».

Менеджмент - від англ.. «manage» - управляти. Отже, фінансовий менеджмент - управління фінансами, тобто процес управління грошовим обігом, формуванням і використанням фінансових ресурсів підприємства. Це також система форм, методів і прийомів, за допомогою яких здійснюється управління грошовим обігом і фінансовими ресурсами.

Фінансовий менеджмент визначено як науку управління фінансами підприємства будь-якої форми власності та організаційно-правової форми, спрямованої на досягнення його стратегічних і тактичних цілей: постійне зростання доходів і прибутку, раціональне їх використання та максимізацію ринкової вартості підприємства. Ефективний фінансовий менеджмент дозволяє формувати високі темпи виробничого розвитку підприємства, забезпечувати постійне зростання власного капіталу, суттєво підвищувати конкурентну позицію на ринку, забезпечувати стабільний економічний розвиток. Фінансовий менеджмент спрямований на збільшення фінансових інвестицій, ресурсів і нарощування обсягів капіталу. У загальному вигляді фінансовий менеджмент можна представити такою схемою (рис. 2.1).

Рис. 2.1 Загальна схема фінансового менеджменту

Фінансовий менеджмент являє собою систему управління грошовими потоками фірми з метою забезпечення доходів її власникам. Фінансовий менеджмент - це одночасно керуюча й керована система (рис. 2.2.)

Рис. 2.2 Фінансовий менеджмент як керуюча й керована система

Мета фінансового менеджменту - максимізація благополуччя власників капіталу підприємства, що проявляється в забезпеченні зростання ринкової вартості підприємства чи його акцій.

Об'єктом фінансового менеджменту виступають фінанси підприємства і його фінансова діяльність, тобто керована підсистема.

Суб'єкт фінансового менеджменту - особа чи група осіб, які здійснюють управління фінансами підприємств: власник підприємства; фінансовий менеджер широкого профілю; функціональний фінансовий менеджер [№16, с. 48].

Управління фінансами корпорації є складовою загального управління, головною метою якого є зростання вартості капіталу і добробуту акціонерів.

У складі вищого управління корпорацією, незалежно від розмірів активів і прибутку, один з віце-президентів організовує фінансову службу. Він підзвітний безпосередньо президентові. Багато важливих питань вирішуються за погодженням із Радою директорів корпорації. Так, наприклад, рішення про виплату дивідендів, про новий випуск цінних паперів, важливі інвестиційні рішення приймає тільки Рада директорів. Центральна позиція віце-президента з фінансів показує його зв'язок, з одного боку, з питаннями виробництва продукції, з іншого - з питаннями, пов'язаними з її збутом, Віце-президенту з фінансів підпорядковуються фінансовий менеджер і головний бухгалтер.

Управління (або відділ) фінансового відає широким колом проблем, що стосуються формування капіталу корпорації та його розподілу. До його функцій входять:

- планування: складання й організація виконання короткострокового фінансового плану; визначення перспективної програми розвитку, складання плану капітальних вкладень, прогнозування обсягу продажу, економічне оцінювання корпорації, аналіз процесів поглинання фірм та ін.;

- розроблення програм, пов'язаних з формуванням капіталу, організація зв'язків і передавання інформації інвесторам;

- управління функціонуючим капіталом: грошовими фондами, вкладеннями в цінні папери, їх погашенням, управління власними коштами, дебіторською заборгованістю, інкасуванням, зберіганням і витрачанням коштів та цінних паперів.

Функції головного бухгалтера також широкі:

- організація адміністративного (бухгалтерського) обліку і внутрішнього аудиту;

- проведення порівняльного аналізу планових і реальних витрат, доходів і прибутків від діяльності господарських одиниць, що входять у корпорацію;

- організація страхування активів;

- управління податковими платежами;

- створення і використання інформаційних систем управління тощо.

Сучасна корпорація організовує свою виробничу і фінансову діяльність на основі короткострокового і довгострокового планування. Короткострокове планування пов'язане з поточною діяльністю, здебільшого з рухом оборотного капіталу й складанням прогнозної фінансової звітності на наступний рік. Перспективне, або довгострокове, планування пов'язане з діяльністю корпорації на тривалий термін, типовий горизонт - п'ять і більше років. Воно обґрунтовує і визначає цілі зростання довгострокових активів, зміни структури капіталу, джерела фінансування, оцінює очікувані результати.

Функціонування та розвиток акціонерних компаній вимагає розроблення ними довгострокових програм їхньої життєдіяльності, метою яких є забезпечення виконаних виробничих завдань власників, примноження їхнього добробуту, зміцнення позицій компанії в конкурентному середовищі. Це зумовлює необхідність розробки фінансової стратегії корпорації, що є, на нашу думку, важливим елементом фінансового менеджменту [№6, с. 70].

Фінансова стратегія в західній економічній літературі визначається як «планування розміщення фінансових ресурсів». Визначення фінансової стратегії розвитку корпорації полягає у виборі довгострокових завдань із залучення, використання і контролю за фінансовими ресурсами, вирішення яких дає можливість мати високі показники платоспроможності й рентабельності.

Важливо зазначити, що обґрунтована фінансова стратегія забезпечує життєдіяльність корпорації в довгостроковій перспективі. Аналіз стану і структури основного та оборотного капіталу є найважливішою її складовою, що дозволяє прийняти рішення про доцільну структуру капіталу компанії. Управління активами і пасивами дає змогу забезпечити прибутковість за рахунок більш швидкої оборотності капіталу корпорації.

Загалом фінансова стратегія визначає найкращу спрямованість фінансової діяльності, націлює на економію всіх видів витрат, на мобілізацію капіталу для підтримки виробничих, інноваційних, інвестиційних, маркетингових та інших стратегій.

З-поміж найважливіших проблем управління фінансами акціонерного товариства, що не розв'язані досі ні на теоретичному, ні на практичному рівні, лишається дивідендна політика. Не дивно, що її формування та реалізація дістали назву «дивідендної загадки» (dividend puzzle). Численні дослідження (переважно західних фінансистів) обґрунтовують різні теоретичні моделі оптимальної дивідендної політики, інколи - діаметрально протилежні.

Дивідендна політика означає прийняття рішення керівництвом підприємства виплачувати прибутки у вигляді дивідендів чи утримувати їх для інвестування [№9, с. 43].

Термін «дивіденд» латинського походження, Закон України «Про акціонерні товариства» визначає це поняття так: «Дивіденд - частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів».

Існує більш широке визначення: дивіденд -- це доход, який виплачується власникам акцій акціонерного товариства з його прибутку за підсумками господарської діяльності за рік після виплати відповідних податків на основі рішення загальних зборів акціонерів.

Дивіденди відіграють роль фінансового важеля, який дає змогу працівникам бути співвласниками акціонерного товариства і служить тим матеріальним стимулом, який зацікавлює саме в кінцевому результаті. Це одна із переваг акціонерної форми організації підприємництва.

Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами.

Виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку у строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року.

Виплата дивідендів здійснюється господарським товариством з чистого прибутку у звітному році та/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30 відсотків. Розмір виплати дивідендів може бути збільшений за рішенням загальних зборів акціонерного товариства.

У разі відсутності або недостатності чистого прибутку звітного року та нерозподіленого прибутку минулих років виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок резервного капіталу товариства.

Рішення про виплату дивідендів у розмірі більше 30 відсотків за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства.

Розмір дивідендів за привілейованими акціями всіх класів визначається у статуті акціонерного товариства.

Для кожної виплати дивідендів наглядова рада акціонерного товариства встановлює дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядок та строк їх виплати. Дата складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, не може передувати даті прийняття рішення про виплату дивідендів.

Товариство повідомляє осіб, які мають право на отримання дивідендів, про дату, розмір, порядок та строк їх виплати. Протягом 10 днів після прийняття рішення про виплату дивідендів публічне товариство повідомляє про дату, розмір, порядок та строк виплати дивідендів фондову біржу (біржі), у біржовому реєстрі якої (яких) перебуває таке товариство.

У разі відчуження акціонером належних йому акцій після дати складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, але раніше дати виплати дивідендів право на отримання дивідендів залишається в особи, зазначеної у такому переліку [№3].

Дивідендна політика визначає пропорцію розподілу прибутку між винагородою акціонерів і реінвестуванням. Проте частка прибутку, що залишається після виплати дивідендів, є внутрішнім джерелом фінансування діяльності корпорації, яке (за нестачі обсягів реінвестованого прибутку) має доповнюватися запозиченням зовнішнього капіталу. Джерелами зовнішніх фінансових ресурсів можуть бути додатковий випуск акцій або залучення банківського кредиту. Результатом додаткової емісії може стати також перерозподіл корпоративного контролю в акціонерному товаристві через зміни у розподілі акцій. Такі зміни найчастіше неприйнятні з точки зору найвищого керівництва корпорації, яке прагне зберегти наявний розподіл влади.

Таким чином, дивідендна політика корпорації - це сукупність стратегічних і поточних рішень щодо розподілу результатів діяльності корпорації [№9, с. 44].

Дивіденду політику підприємство проводить згідно з його статутом та економічними завданнями певного періоду.

На дивідендну політику впливає низка факторів, найвагомішими серед них є:

· різноманітні кредитні та фінансові обмеження;

· диференційні податкові ставки на дивіденди та і доходи з приросту капіталу;

· сприятливі форми інвестування у певні періоди;

· бажання акціонерів отримувати дивіденди у поточному періоді, а не майбутньому (або навпаки).

Формуванню оптимальної дивідендної політики в країнах з розвинутою ринковою економікою присвячені численні теоретичні дослідження. Найбільш розповсюдженими теоріями, пов'язаними з механізмом формування дивідендної політики, є:

1. Теорія «іррелевантності (нейтральності) дивідендної політики». Ф. Модільяні, М. Міллер, Ф. Блек відстоюють позицію, що між сумою сплачуваних дивідендів і ринковим курсом акцій не існує зв'язку, оскільки курс акцій визначається нинішніми та майбутніми доходами підприємства, а також потенціалом його зростання. Найраціональнішою з їх погляду є фінансова політика, в рамках якої відбувається відмова від виплати дивідендів і весь прибуток спрямовується на реінвестиції. Отже, самофінансування підприємства розглядається як пріоритетне джерело фінансування. У такому разі акціонери максимізують доходи здебільшого в результаті зростання курсу акцій. Правило використання прибутку відповідно до цієї концепції формулюється таким чином: спрямовувати на виплату дивідендів слід лише ту частину прибутку, яку неможливо ефективно реінвестувати. Йдеться про так званий залишковий принцип дивідендних виплат.

2. Теорія пріоритетності дивідендів. Як свідчить біржова статистика, факт виплати дивідендів усе ж таки впливає на вартість корпоративних прав. Це зумовлено тим, що ряд інвесторів, зокрема дрібні акціонери, віддають перевагу реальним дивідендам порівняно з майбутніми доходами від зміни курсу, зумовленими тезаврацією прибутку «краще синиця в руках, ніж журавель у небі». На цьому припущенні ґрунтується американська модель оптимізації дивідендної політики (Bird-in-the-Hand-Argument). Згідно з цим підходом, найвідомішими прихильниками якого є Дж. Лінтнер та М. Гордон, актуальний курс акцій визначається теперішньою вартістю очікуваних доходів на ці акції, які включають усі майбутні дивіденди, а також очікувану виручку від реалізації акцій. Зростання дивідендів досить часто сприймають як сигнал до того, що підприємство працює успішно, і навпаки, зменшення рівня дивідендів може сигналізувати про фінансові проблеми суб'єкта господарювання. Отже, дивіденди впливають на вартість підприємства. На цій тезі ґрунтується так звана модель виплати дивідендів Гордона, згідно з якою виплата дивідендів є пріоритетнішою, ніж реінвестування.

3. Концепція мінімізації податкових платежів. Поряд з власниками корпоративних прав, котрі віддають перевагу стабільним дивідендам, є група інвесторів, які при прийнятті своїх рішень виходять насамперед з критерію мінімізації податкових платежів. Якщо податковим законодавством країни (наприклад, США, Швейцарія, країни Бенілюксу) передбачено нижчий рівень оподаткування нерозподіленого прибутку порівняно з розподіленим, то підприємство отримує податкові переваги при використанні як джерела фінансування реінвестованого прибутку. Водночас вартість обслуговування власного капіталу, залученого із зовнішніх джерел, підвищується. Якщо ж рівень оподаткування дивідендів є нижчим, ніж рівень нерозподіленого прибутку (наприклад, Німеччина), то вигіднішою буде виплата дивідендів. Ця обставина лежить в основі ще однієї досить відомої теорії у галузі дивідендної політики -- концепції податкових переваг.

Організація корпоративного управління - один із основних наявних ресурсів підвищення вартості компанії, оскільки належне корпоративне управління, відкритість та прозорість діяльності акціонерного товариства може привернути до нього увагу потенційних інвесторів.

Як відомо, структура корпоративного управління відповідає умовам і особливостям кожної конкретної країни та складається під впливом таких чинників:

- законодавчої бази, що регулює права й обов'язки сторін, які беруть участь у корпоративному управлінні;

- практики ділових взаємозв'язків, що складаються у країні;

- статуту корпорації та її внутрішніх документів.

На нашу думку, найважливішим серед перелічених чинників є законодавча база. До того ж це основний фактор, який підлягає державному регулюванню, адже відмінності у статутах у рамках законодавчого поля регулюють та ініціюють самі корпорації, а практика ділових взаємозв'язків залежить від цілої низки чинників, які не підлягають державному регулюванню (наприклад, національний менталітет). Отже, держава може виступати ініціатором поліпшення якості корпоративного управління переважно через зміни в законодавчому полі [№14, с. 35].

Окреслені проблеми корпоративного управління в Україні потребують невідкладного розв'язання, тому введення в дію нових законодавчих актів, які ефективніше регулювали би питання захисту прав інвесторів у акціонерному товаристві і передбачали заходи із протидії рейдерським захопленням, було б дуже доречним.

Законодавчо визначено, що регулювання діяльності акціонерних товариств та корпоратизованих підприємств здійснюється уповноваженими органами загальної та спеціальної компетенції. В Україні цим органом є Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка видає підзаконні акти, що є обов'язковими приписами для учасників корпоративного управління. Такий підхід застосовують практично у всіх країнах. На рівні законодавчих органів видаються правові акти, що мають силу закону і регламентують загальні основи функціонування корпоративного сектора.

В Україні корпоративні відносини регулюються законами, найважливішими серед яких є: «Про господарські товариства», «Про акціонерні товариства», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» і т.д.

Із метою вдосконалення механізмів захисту прав інвесторів у вересні 2008 року було ухвалено нову редакцію Закону України «Про акціонерні товариства». Це має сприяти поліпшенню інвестиційного клімату у країні, адже в даній редакції враховані всі принципи корпоративного управління, завдяки чому посилюється правовий захист власника та зміцнюються права міноритарних акціонерів. Отож Закон має стати ефективним інструментом протидії рейдерству, важливим кроком до посилення корпоративної безпеки бізнесу.

Важливим напрямком корпоративного управління з боку держави є державне регулювання ринку цінних паперів. Таке управління є у всіх країнах, воно має свої специфічні риси, але загалом виділяють такі основні:

1) реалізацію прав єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних;

2) створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками цінних паперів фінансових ресурсів з врахуванням інтересів суспільства;

3) отримання учасниками ринків цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів;

4) результати фінансово-господарської діяльності емітентів.

Як вже було зазначено, важливим напрямком державного управління у корпоративному секторі є державне регулювання ринку цінних паперів. Ця форма так званого «контролю» є важливим механізмом корпоративного управління. У світовій практиці існує багато форм державного регулювання ринку цінних паперів, але, якщо їх розглянути, то при деякій специфіці таких форм можна виділити риси, які їх об'єднують. Серед них можна виділити наступні:

· розроблення та прийняття нормативно-правового законодавства з регулювання питань діяльності учасників фондового ринку;

· регулювання випуску та обігу цінних паперів;

· визначення прав та обов'язків учасників ринку цінних паперів;

· проведення реєстрації емісії цінних паперів та її поширення;

· визначення умов продажу та розміщення цінних паперів.

Важливими законодавчими актами, які містять спеціальні норми щодо створення, існування та ліквідації акціонерних товариств є Цивільний та Господарський кодекси України.

Пункт 3 статті 155 Цивільного кодексу України містить вимоги щодо приведення у відповідність величини статутного капіталу і чистих активів акціонерного товариства: «Якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів акціонерного товариства виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу та зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом, товариство підлягає ліквідації.»

Отже, значний вплив на можливість існування товариства мають результати його фінансово-господарської діяльності.

Таким чином, у цьому випадку метою державного регулювання фінансів акціонерних товариств є законодавче забезпечення вимоги, згідно з якою відбувається закріплення гарантійного характеру статутного капіталу, що повинен визначати мінімальний розмір майна, який гарантує інтереси кредиторів. Тому на акціонерні товариства дивляться через призму величини його статутного капіталу, а ситуація, коли товариство з мільйонним розміром статутного капіталу не має чистих активів, стає неможливою.

У разі емісії акцій за рахунок нарахованих дивідендів та індексації балансової вартості основних фондів продаж акцій не здійснюється, а структура акціонерного капіталу не змінюється, хоча розмір статутного капіталу збільшується. За своєю суттю реінвестиція дивідендів є додатковою емісією за рахунок прибутку підприємства, наявність якого, за підсумками фінансового року, є обов'язковою. У такому випадку існують певні переваги з точки зору оподаткування акціонерного товариства. Згідно з пп. 7.8.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97 року акціонерне товариство не робить авансового внеску з податку на прибуток у розмірі 25% від суми дивідендів, призначеної для виплати, за умови, що така виплата не змінює пропорцій участі усіх акціонерів.

Відповідно до пп. 3.2.7 Закону України «Про податок на додану вартість» така операція не є об'єктом оподаткування ПДВ. За допомогою такого підходу до оподаткування реінвестованих дивідендів держава стимулює розподіл прибутку, спрямований на збільшення величини статутного капіталу акціонерних товариств. Для фінансування довгострокових інвестиційних проектів акціонерні товариства останнім часом розпочали активну діяльність на борговому сегменті фінансового ринку, використовуючи з цією метою такий фінансовий інструмент, як корпоративні облігації.

Важливим документом, на основі якого здійснюється регулювання діяльності акціонерного товариства, в тому числі і фінансової, є статут.

Згідно з ст.. 13 Закону України «Про акціонерні товариства», установчим документом акціонерного товариства є його статут.

Статут акціонерного товариства повинен містити відомості про:

1) повне та скорочене найменування товариства українською мовою;

2) тип товариства;

3) розмір статутного капіталу;

4) розмір резервного капіталу;

5) номінальну вартість і загальну кількість акцій, кількість кожного типу розміщених товариством акцій, у тому числі кількість кожного класу привілейованих акцій, а також наслідки невиконання зобов'язань з викупу акцій;

6) умови та порядок конвертації привілейованих акцій певного класу у прості акції товариства чи у привілейовані акції іншого класу у випадках, якщо товариством передбачений випуск привілейованих акцій;

7) права акціонерів - власників привілейованих акцій кожного класу;

8) наявність переважного права акціонерів приватного товариства на придбання акцій цього товариства, які пропонуються їх власником до продажу третій особі, та порядок його реалізації;

9) порядок повідомлення акціонерів про виплату дивідендів;

10) порядок скликання та проведення загальних зборів;

11) компетенцію загальних зборів;

12) спосіб повідомлення акціонерів про зміни у порядку денному загальних зборів;

13) склад органів товариства та їх компетенцію, порядок утворення, обрання і відкликання їх членів та прийняття ними рішень, а також порядок зміни складу органів товариства та їх компетенції;

14) порядок внесення змін до статуту;

15) порядок припинення товариства.

Статутом акціонерного товариства не може бути передбачено надання засновникам товариства додаткових прав чи повноважень. Статут акціонерного товариства може містити й інші положення, що не суперечать законодавству.

Отже «фінансовий менеджмент» - це система функціонування державних і корпоративних органів управління, що здійснюють фінансове управління діяльністю акціонерних товариств, яка відображає баланс інтересів власників та інших зацікавлених сторін і спрямована на одержання прибутку відповідно до норм діючого законодавства. Фінансовий менеджмент є складовою частиною глобального менеджменту корпорації.

2.2 Організаційне забезпечення системи управління фінансовими ресурсами акціонерних товариств

Фінансовий менеджмент є невід'ємною складовою частиною загальної системи управління підприємством. Тому його організаційне забезпечення має бути інтегроване з загальною структурою управління підприємством. Таке поєднання дозволяє забезпечити координацію дій системи фінансового менеджменту з іншими управлінськими системами підприємства і підвищити ефективність контролю за реалізацією прийнятих рішень по фінансових аспектах.

Система організаційного забезпечення фінансового менеджменту являє собою взаємопов'язану сукупність внутрішніх структурних служб і підрозділів підприємства, які забезпечують розробку і прийняття управлінських рішень щодо окремих напрямків його фінансової діяльності і несуть відповідальність за результати цих рішень [№19, с. 87].

Фінансові ресурси як важливий чинник ефективного функціонування підприємства посідають важливе місце в управління виробництвом. Фінансова служба покликана постійно забезпечувати фінансовими ресурсами процеси виробництва та реалізації продукції, домагатися найраціональнішого використання фінансових ресурсів, слідкувати за додержанням в усіх ланках виробництва й усіма функціональними підрозділами підприємства фінансової дисципліни.

Фінансова дисципліна включає в себе обов'язок підприємств та посадових осіб дотримуватися режиму економії у використанні матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, норм і нормативів витрат, затверджених фінансових планів, а також виконання зобов'язань перед державним бюджетом, банками, постачальниками і споживачами, іншими контрагентами [№21, с. 139].

В господарській практиці діяльність, спрямована на забезпечення виробництва фінансовими ресурсами і здійснення контролю за дотриманням фінансової дисципліни, називається фінансовою роботою.

Як правило, фінансова робота на підприємстві організовується фінансовим відділом, що є самостійним структурним підрозділом. Керівник цього відділу безпосередньо підлягає керівникові підприємства і разом з ним несе відповідальність за фінансову дисципліну і фінансовий стан підприємства, представляє підприємство у фінансових, кредитних та інших органах.

Фінансова робота складається з процедур різного рівня складності та відповідальності. Перший рівень ставить наступні задачі: прийняття фінансових рішень по перспективах розвитку підприємства і поточній діяльності; залучення джерел інвестування та їх використання; проведення фінансової політики.

Другий рівень ставить наступні задачі: здійснення фінансових розрахунків; оформлення фінансових документів; складання звітності тощо.

Задачі першого рівня вирішують керівники вищих ланок управління і лише частково делегуються нижчим ланкам. Задачі другого рівня, я правило, делегуються.

Підприємство обирає зручну для нього форму організації фінансової роботи, виходячи з конкретних умов господарювання, структури управління, наявності територіально відокремлених підрозділів (філій, представництв).

Організаційний механізм господарювання - це сукупність правил, організаційно-правових нормативів і стандартів, що визначають та регулюють структуру фінансового управління [№15, с. 267].

Організація фінансового управління підпорядковується певним емпіричним правилам:

- єдність мети;

- розумна ієрархія;

- стійкість;

- безперервне удосконалення;

- пряме підпорядкування;

- обсяг контролю;

- порівнянність, відповідність даним повноваженням;

- виключення, пріоритет завдань;

- комбінування.

Централізованим елементом організаційного механізму є структура управління, за допомогою якої поєднуються різні центри фінансового управління, регламентуються внутрішні зв'язки і досягається стійка система службових взаємовідносин між структурними підрозділами і працівниками апарату управління.

Структура фінансового управління - це упорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів системи, що визначає поділ праці і службових зв'язків між фінансовими підрозділами і працівниками апарату з підготовки, прийняття і реалізації управлінських рішень. Вона організаційно закріплює функції за структурними підрозділами та працівниками і регламентує потоки інформації у систему управлінської структури.

Відповідає за організацію фінансової роботи на підприємстві фінансова служба, що являє собою самостійний структурний підрозділ, який виконує визначені функції в системі управління підприємством. Приблизна структура фінансового відділу наведена на рис. 2.3.

Рис. .2.3 Структура фінансового відділу підприємства

В ринкових умовах господарювання важливими задачами фінансових служб є:

1) виконання зобов'язань перед бюджетом, банками, постачальниками, працівниками підприємства;

2) організація розрахунків;

3) контроль за використанням власних і позикових коштів;

4) організація фінансового менеджменту.

Фінансовий менеджмент - це організація управління фінансовими потоками з метою найбільш ефективного використання власного і залученого капіталу і одержання максимального прибутку.

Фінансовий менеджмент - це розробка фінансової стратегії і тактики на основі аналізу фінансової звітності за допомогою системи показників і прогнозування доходів в залежності від зміни структури активів і пасивів підприємства.

Апарат управління фінансами - важлива частина загального апарату управління господарюючого суб'єкта. На великих підприємствах створюється фінансова дирекція на чолі з фінансовим директором чи головним фінансовим менеджером. Вона створюється за рішення правління акціонерного товариства [№15, с. 303].

Структура, функції і відповідальність всіх підрозділів фінансової дирекції, їх відносини з іншими ланками управління повинні визначатись Положенням про фінансовий відділ.

Функції фінансової дирекції:

1) забезпечення фінансування господарської діяльності підприємства;

2) розробка фінансової програми розвитку підприємства;

3) визначення інвестиційної політики;

4) визначення кредитної політики;

5) встановлення кошторисів витрат грошових коштів для всіх підрозділів підприємства;

6) розробка валютної політики і забезпечення валютної доходності;

7) фінансове планування, участь в складанні бізнес-плану;

8) здійснення розрахунків з постачальниками, підрядниками, банками, бюджетом;

9) забезпечення страхування від фінансових ризиків;

10) проведення трастових, лізингових та інших операцій;

11) аналіз фінансово-господарської і зовнішньоекономічної діяльності;

12) ведення фінансового обліку, складання бухгалтерського балансу ті інших фінансових документів.

На великих підприємствах створюється найбільш диверсифікована система функціональних фінансових структурних підрозділів, підлеглих фінансовій дирекції. Типова схема організаційної структури фінансового управління на таких підприємствах представлена на рис. .2.4.

Рис. 2.4 Типова схема організаційної структури фінансового управління великою акціонерною компанією (по досвіду спільних і зарубіжних компаній)

Передання акціонерами права управляти корпорацією менеджерам містить у собі суперечності, що виникають між учасниками фінансових відносин. Конфлікт інтересів називається в західній фінансовій літературі агентським конфліктом.

Акціонери, менеджери, що виражають інтереси корпорації, кредитори, тобто всі учасники відносин зацікавлені в зростанні вартості капіталу корпорації, але кожний з них проводить свою власну політику. Акціонери віддають перевагу одержанню постійно зростаючих дивідендів. Менеджери корпорації на підставі розроблених програм розвитку ставлять за мету забезпечити зростання внутрішніх джерел фінансування, у тому числі нерозподіленого прибутку. Конфлікт може виникнути також між інтересами кредиторів, що володіють облігаціями корпорації, й акціонерами в тому разі, коли корпорація емітує облігації для виплати дивідендів. У даному випадку кредитори фінансують акціонерів. Це може викликати падіння ціни облігацій на фінансовому ринку, що в кінцевому підсумку небажано для корпорації. Агентський конфлікт може виникнути як у великих, так і в дрібних корпораціях. Його подолання покладається на менеджерів.

Нині акціонерні товариства України у складних економічних умовах здійснюють пошук ефективних механізмів фінансового управління. Тим часом, як зазначають українські вчені, сучасні методи та інструменти фінансового управління, на жаль, далекі від ідеалу як за своєю структурою, так і за способом використання і взагалі ще не посіли належного місця в діяльності підприємств.

Отже, для успішного будівництва української моделі корпоративного управління, яка формуватиметься в міру зростання ролі акціонерних компаній у суспільно-економічному житті країни, необхідно розв'язати проблему створення дієвої системи фінансового управління акціонерними компаніями. Тому на сучасному етапі в центрі уваги вітчизняних учених і практиків - пошуки шляхів залучення, ефективного використання і, загалом, свідомого управління фінансами українських компаній.


Подобные документы

  • Сутність фінансів акціонерних товариств. Організаційні засади діяльності акціонерних товариств в Україні. Вдосконалення управління фінансами акціонерних товариств на прикладі ЗАТ "Співдружність". Зарубіжний досвід управління фінансами корпорацій.

    дипломная работа [258,3 K], добавлен 26.08.2010

  • Характеристика порядку формування капіталу основних видів акціонерних товариств. Цілі, завдання та методи управління фінансами акціонерних товариств. Розробка програми удосконалення управління фінансами. Джерела залучення капіталу акціонерних товариств.

    дипломная работа [4,5 M], добавлен 20.01.2011

  • Сучасні умови розвитку ринку цінних паперів. Розвиток корпоративного управління, антикризове регулювання і стабілізація ринку. Аналіз нормативно-правових актів. Система державного управління ринком цінних паперів в Україні: головні шляхи реформування.

    курсовая работа [100,7 K], добавлен 12.09.2013

  • Правові та організаційні засади діяльності акціонерних товариств. Зарубіжний досвід управління фінансами корпорацій та оцінка доцільності його використання в Україні. Шляхи підвищення ефективності механізму фінансового управління ПрАТ "Співдружність".

    дипломная работа [260,9 K], добавлен 14.02.2013

  • Італійська система регулювання фінансового сектору. Нагляд за функціонуванням відповідних ринків. Національна комісія з акціонерних товариств і бірж. Регуляторна система Канади. Забезпечення фінансової стабільності. Управління золотовалютними резервами.

    реферат [544,4 K], добавлен 05.11.2011

  • Зміст фінансової діяльності та грошові фонди підприємства. Аналіз процесу управління фінансовими ресурсами ТОВ "Окланд". Пропозиції щодо джерел формування оборотних коштів підприємства та оптимізації організаційної структури податкового планування.

    дипломная работа [403,3 K], добавлен 07.09.2010

  • Класифікація акціонерних товариств, механізм їх функціонування та динаміка розвитку в Україні. Особливості акціонерних товариств закритого і відкритого типів. Фінансова і майнова структура товариства, випуск та обіг акцій, розподіл майна та прибутку.

    курсовая работа [198,0 K], добавлен 28.08.2010

  • Суть і переваги відкритих акціонерних товариств. Характеристика і класифікація акцій - різновиду цінних паперів, які можуть обертатися на фінансовому ринку, в які можуть інвестуватися кошти фізичних та юридичних осіб. Обіг акцій та емісія цінних паперів.

    курсовая работа [350,8 K], добавлен 25.01.2011

  • Теоретичне обґрунтування концептуальних основ формування системи управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств, адекватної ринковим умовам їх діяльності. Аналіз практики фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств.

    контрольная работа [24,6 K], добавлен 31.01.2011

  • Вирішення проблем забезпечення сільськогосподарських підприємств фінансовими ресурсами, обсяги яких доволі обмежені, та прибутковості їхньої діяльності. Аналіз ефективності використання капіталу ТОВ "Агротех-Гарантія". Суть екологічної експертизи.

    дипломная работа [1,3 M], добавлен 01.06.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.