від 25 до 35-кратної МГЗП - сума податку з 25-кратної МГЗП + 20% із суми, що перевищує її;

від 35 до 45-кратної МГЗП - сума податку з 35-кратної МГЗП + 30% із суми, що перевищує її;

понад 45-кратну МГЗП - сума податку з 45-кратної МГЗП + 40% із суми, що перевищує її; соціальні відрахування в Податковий кодекс Киргизстану не включені - і Україна, до речі, ризикує повторити цей досвід.

В Узбекистані (також має Податковий кодекс - із 1998 року) - п'ять:
до 3-х кратного розміру мінімальної зарплати (МЗ) - 15%;
від 3 до 5 МЗ - податок до трьох МЗ+25% із суми, що перевищує їх;
від 5 до 10 МЗ - податок до п'ятьох МЗ+35% із суми, що перевищує їх;
від 10 до 15 МЗ - податок до десятьох МЗ+40% із суми, що перевищує їх;
понад 15 МЗ - податок до п'ятнадцятьох МЗ+45%із суми, що перевищує їх.

Високі ставки і дещо заплутаний порядок нарахування, а також низький поріг для малих ставок (навіть зважаючи на те, що країни Середньої Азії взяли за одиницю розрахунків мінімальну зарплату, а не сміховинний неоподатковуваний мінімум, як в Україні) створюють проблеми з нарахуванням і сплатою податків: податковий тягар залишається долею громадян із низькими доходами, що до того ж не можуть піти в "тінь".

Утім, "лідери економічних реформ і європейської інтеграції" у реґіоні - Угорщина, Польща, Чехія, Словенія, Хорватія, - а також Литва і Латвія теж використовують різні моделі прогресивного оподатковування.

Оподатковування доходів у Польщі досить істотне. Існують три ставки прибуткового податку для фізичних осіб: 19% (прибутки до 32736 злотих на рік - тобто більше 8000 доларів), 30% (32736-65000 злотих) і 40% (понад 65 тис. злотих).

Сукупний дохід зменшується на витрати, пов'язані з його придбанням, а також суми дивідендів, відсотків, соціальних виплат і подібного, що характерно для більшості держав. Однак існують і специфічні пільги - наприклад, на житлове будівництво (вкладаючи гроші в будівництво п'яти квартир, платник податків зменшує свій дохід на визначену квоту - 133 тис. злотих). Від прибуткового податку також звільняються (на 5-10 років) іноземні інвестори, що вклали 30 млн. доларів і більше.

Треба сказати, що податкове законодавство в Польщі переглядається, його намагаються зробити більш ліберальним. Планується перехід до двох ставок прибуткового податку - 22% і 32%, - а згодом і до єдиної ставки в 22%. При цьому такі зміни проводяться в комплексі з іншими. Поступово знижується, наприклад, також ставка прибуткового податку з юридичних осіб: із 38% (у 1992 р.) до 30% (у 2000 р.), причому польський уряд має намір продовжити цю тенденцію і довести цей рівень до 28% у 2001 і 22% - у 2003 році. У такий спосіб уряд має намір реалізувати ідею про "дзеркальне" відповідності ставок на прибутки фізичних і юридичних осіб, щоб досягти "збалансованості в економіці".

Компенсувати це зниження ставок у Польщі передбачається традиційним для країн ЄС шляхом: "підтягування" до максимального (22%) рівня ставок ПДВ (сьогодні існують пільгові ставки 0% і 7%).

До того ж, у Польщі дуже істотні відрахування в соціальні фонди. У залежності від прибутків, підприємства сплачують 19% або 40% податок на фонд зарплати працівників. Стягується також збір у фонд соціального страхування (близько 56%).

В Угорщині існують три ставки прибуткового податку. При річному доході до 400 тис. форинтів застосовується ставка 20%. При доході від 400,001 до 1 млн. форинтів ставка розраховується як 80 тис. форинтів плюс 30% суми, що перевищує 400 тис. форинтів. З прибутку 1000,001 форинта і вище стягується 260 тис. форинтів плюс 40% суми, що перевищує 1 млн. форинтів.

Неоподатковуваного мінімуму немає, хоча в країні ведуться дискусії про необхідність його введення - як і про зниження максимальної (40%) ставки.

Крім традиційних статей зменшення оподатковуваного доходу, угорське законодавство передбачає ряд специфічних пільг. Так, особи, що займаються приватним підприємництвом, можуть вилучати з доходу витрати, понесені для його одержання (від утримування квартири й автомобіля до прийому ділових партнерів). Існують також інші підстави для відшкодування частини податку. Так, особи, що одержують менше 1 млн. форинтів у рік, мають право в період заповнення декларації (лютий-березень) одержати назад 10% сплаченого податку. Якщо дохід родини не перевищує 45 тис. форинтів на місяць на людину, на місяць повертається 1700 форинтів на кожну дитину - до досягнення дітьми повноліття або закінчення стаціонарного відділення вузу. Родини з трьома і більше дітьми щомісяця одержують відшкодування 2600 форинтів на кожну дитину.

Відрахування в соціальні фонди невисокі: 11% валової зарплати, із яких 8% йде в Пенсійний фонд, а 3% - у фонд охорони здоров'я.

Законодавство про оподатковування доходів у Чехії істотно відрізняється від інших країн реґіону - там відсутні спеціальні відрахування в позабюджетні й інші соціальні фонди.

Тому ставки прибуткового податку досить високі: річний дохід до 102 тис. крон оподатковується за ставкою 15%; при доходах від 102 тис. крон до 204 тис. крон, стягуються 15300 крон плюс 20% суми, що перевищує 102 тис. крон; при доходах від 204 тис. крон до 312 тис. крон - 35700 крон плюс 25% суми, що перевищує 204 тис. крон; для доходів понад 312 тис. крони застосовується ставка 32%.

А вже зібраний прибутковий податок розподіляється між Пенсійним фондом, фондами соціального і медичного страхування.

Зменшення бази прибуткового податку також в основному має соціальну основу і пов'язане з тим, чи має платник податків на утримуванні не працюючих членів родини: дружину, літніх батьків, дітей, інвалідів та інше. Зменшення податку для глави такої родини - спосіб державної підтримки, своєрідна соціальна дотація.

У Хорватії існують дві ставки: 25% для доходів до 2100 хорватських кун на місяць, і 35% - для доходів понад цю суму. Додатково до цього, міста з населенням більше 40 тис. мешканців мають право стягувати додатковий місцевий прибутковий податок із ставкою 5-22,5% від суми загальнодержавного податку.

Неоподатковуваний мінімум становить 700 кун на місяць.

Як і в більшості країн, прибутковий податок не стягується із соціальних виплат, дивідендів, відсотків і подібного. Податкова база також може бути зменшена на витрати, пов'язані з одержанням доходу; зокрема, не оподатковуються податком 30% доходів від прав власності і 50% - від здачі в оренду житла. Особи, що займаються приватним бізнесом, можуть віднімати з доходу свої витрати, що називаються "витратами діяльності" (матеріали, сировина, товари, електроенергія, різні послуги і подібне).

У Хорватії існує поняття "зон спеціального інтересу" - аналога спеціальних економічних зон, де можуть установлюватися полегшені правила оподатковування для залучення інвестицій - особливо в сільське господарство.

Кожний працівник платить 23,85% валового заробітку на різні соціальні збори (і ці відрахування не включаються в дохід: вилучаються до розрахунку прибуткового податку).

Збори включають: відрахування в Пенсійний фонд ("Фонд пенсій і допомоги непрацездатним" - 12,75%), медичне страхування (7%), внесок на боротьбу з безробіттям (1,90%), відрахування на допомогу дітям (2,20%).

Крім того, роботодавець платить 19,75% фонду зарплати в Пенсійний фонд (12,75%) і на медичне страхування (7%). Ці виплати не повинні впливати на базу оподатковування.

У Словенії існує досить складна система нарахування прибуткового податку і соціальних зборів. До речі, варто відзначити, що надходження від прибуткового податку складають біля 15,5% (ПДВ - 31,5%, податок із прибутку корпорацій - 2,8%), а соціальні збори - менше 36,8% доходів консолідованого бюджету - при тому, що, як пам'ятаємо, у Словенії найвища в постсоціалістичної Європі середня зарплата.

Існує шість ставок (17%, 35%, 37%, 40%, 45% і 50%), по яких прибутковий податок стягується із сукупного доходу. Не оподатковуються податком особи, чий дохід не перевищує 11% середнього по країні, пенсіонери, що живуть тільки на пенсію, і студенти й учні, якщо їхній загальний дохід не перевищує 51% середнього по країні.

Крім звичайних категорій доходів, що виключаються з бази оподатковування, у Словенії дозволяється зменшувати прибуток на 40% вартості найму житла, приміщень для індивідуального бізнесу або гаражів, на 60% вартості найму обладнаного житла, і на 40% доходів від прав власності.

Шкала прибуткового податку розраховується по двох схемах. За однією стягується податок із заробітної плати і пенсій, за іншою - з приватного підприємництва і приватної практики. В основі розрахунків лежить середня місячна зарплата (СМЗ) по країні за попередній податковий період (рік).
По першій схемі прибутки з 11% до 50% СМЗ оподатковуються ставкою 17%.

50%-100% СМЗ -- 50%СМЗ x 17% + 35% понад 50%СМЗ.

100%-150% СМЗ -- 50%СМЗ x 52% + 37% понад 100%СМЗ.

150%-200%СМЗ -- 50%СМЗ x 89% + 40% понад 150% СМЗ.

200%-300% СМЗ -- 50%СМЗ x 129% + 45% понад 200%СМЗ.

Понад 300% СМЗ -- 50%СМЗ x 219% + 50% понад 300% СМЗ.

По другій схемі ставки розраховуються так:

до 80% СМЗ -- 15%

80%-320%СМЗ -- 80%СМЗ x15% + 25% понад 80%СМЗ

320%-640%СМЗ -- 80%СМЗ x 90% + 35% понад 320% СМЗ

640%-960%СМЗ -- 80%СМЗ x 230% + 45% понад 640% СМЗ

Понад 960%СМЗ -- 80%СМЗ x 410% + 50% понад 960%СМЗ

Доходи, отримані від занять сільським господарством, оподатковуються так: до 30% СМЗ - 0%, понад - 8%. Нерезиденти, правда, платять 17%.

Доходи від роботи за контрактом оподатковуються за ставкою 25%.

Дивіденди - 25% для резидентів і 15% у випадку їхньої експатріації.

З доходів від прав власності береться податок 25%, із доходів з капіталу - 30%.

Соціальні збори відчисляються в позабюджетні Пенсійний (15,50% валової зарплати платить працівник, 8,85% - роботодавець), і Охорони здоров'я (6,36% і 6,89% відповідно) фонди, а також у бюджет на виплати за безробіттям (0,14%, 0,06%) і декретні відпустки (0,10%, 0,10%). Вони сплачуються як працівником, так і роботодавцем - хоча реально їх утримує для виплати податковим органам роботодавець. У цілому працівник відчисляє на соціальні платежі 22,10% валової зарплати, роботодавець - 15,90%.

Крім того, роботодавці (крім тих, 40% працівників яких - інваліди) платять прогресивний подушний податок: 0% із фонду зарплати до 110 тис., 2% - 110001-130000, 4% - 130001-400000, 8% - 400001-750000 і 15% - із фонду понад 750 тис. словенських толарів.

У Литві передбачений поділ оподатковування доходів у залежності від їх виду. Так, доходи з основного місця роботи оподатковуються за єдиною ставкою 33% - так званий "прибутковий податок на працевлаштування". Інші доходи оподатковуються за прогресивною шкалою від 10% до 35% - також у залежності від виду доходів.

Цікаво, що доходи працюючих в іноземних компаніях оподатковуються за ставкою 20%. Особи, що займаються приватним підприємництвом, також платять єдиний податок - 24%.

Неоподатковуваний мінімум встановлюється урядом і нині складає 214 литів, "зароблених на основному місці роботи" на місяць.

Надходження від прибуткового податку у повному обсязі зараховуються до місцевих бюджетів.

Передбачено також відрахування в соціальні фонди: соціального забезпечення, у який із працівників утримується 1% валової зарплати, а з роботодавця - 27% фонду заробітної плати, і фонду медичного страхування, у який роботодавці платять 3% фонду зарплати.

У Латвії існують дві ставки: основна в 25% і додаткова - 10% із різниці між реальним об'ємом доходу і двадцятьма неоподатковуваними мінімумами. Цей мінімум у Латвії складає 21 лат на місяць.

Усі працівники платять 1% збір у соціальний фонд. До 31 грудня 2001 року в Латвії також відраховується 37% (для зайнятих у сільському господарстві - 18,5%) збір у фонд соціального страхування, із яких 28% платить із фонду зарплати роботодавець, а 9% - із своєї зарплати працівник. З 2002 року ставку цього збору знизять до 33%, із яких половину повинен буде виплачувати працівник. До того ж установлюється, що збір на соціальне страхування буде стягуватися лише з прибутків, що не перевищують 12000 латів у рік. Мовляв, на соціальні потреби повинні скидатися тільки ті, хто відповідними благами користується.

Постсоціалістичні країни південно-східної Європи також застосовують традиційні шкали оподатковування доходів.

Так, у Болгарії розрахунок прибуткового податку за рік робиться за такою схемою:
до 1200 болгарських левів у рік не оподатковуються;

1200-1620 левів - 20% перевищення 1200;

1620-4800 левів - 84 лева+26% перевищення 1620;

4800-16800 левів - 910,80 левів +32% перевищення 4800;

понад 16800 левів - 4750,80 левів+38% перевищення 16800 левів.

Однак доходи з основного місця роботи оподатковуються дещо інакше, ніж сукупний дохід: відповідні відрахування робляться щомісяця за такою схемою:
до 100 левів на місяць - не оподатковується;

100-135 левів - 20% перевищення 100;

135-400 левів - 7 левів +26% перевищення 135;

400-1400 левів - 75,90 левів +32% перевищення 400;

понад 1400 левів - 395,90 левів +38% перевищення 1400.

Роботи за контрактом оподатковуються за ставкою 15% - але наприкінці року робиться перерахунок за зазначеною вище схемою, і до 35% платежів може бути повернуто. Управляючі та члени рад директорів оподатковуються за ставкою 15%, і після перерахунку до 25% може бути повернуто.

Крім неоподатковуваного мінімуму в 100 левів щомісяця і традиційних статей зменшення податкової бази, передбачено також звільнення від податків доходів від операцій із нерухомістю; а от послаблень у зв'язку з утримуванням непрацюючих членів родини немає.

Роботодавці і працівники платять також відрахування в соціальні фонди: соціального страхування, боротьби з безробіттям і медичного страхування. У фонд соціального страхування роботодавці платять 26,3% фонду зарплати, працівники - 6,4% валової зарплати. У фонд боротьби з безробіттям відповідні відрахування складають 3,2% і 0,8%. У фонд медичного страхування відраховуються 4,8% і 1,2% відповідно. Ці платежі відраховуються з валової зарплати, але із суми, що не перевищує 10 мінімальних зарплат (мінімальна зарплата - 79 левів).

Цікаво також оглянути досвід іншого сусіди України - Туреччини, демографічні показники якої схожі з українськими, а економічні набагато Україну випереджають.

Прибутковий податок стягується за прогресивною шкалою:
до 2 млрд. турецьких лір у рік - 15%;

2-5 млрд. лір - 300 млн. лір +20% перевищення 2 млрд.;

5-10 млрд. лір - 900 млн. лір +25% перевищення 5 млрд.;

10-25 млрд. лір - 2,15 млрд. лір +30% перевищення 10 млрд.;

25-50 млрд. лір - 6,65 млрд. лір +35% перевищення 25 млрд.;

понад 50 млрд. - 15,4 млрд. лір +40% перевищення 50 млрд.

Від податку звільняються люди "вільних професій" (художники, письменники, винахідники і т.п.), доходи від здачі в оренду житлових приміщень, кошти, що спрямовуються на інвестиції, а також традиційний набір "витрат, пов'язаних з одержанням доходу", витрат на утримування непрацюючих членів родини, соціальні виплати, відсотки і т.д.

Таким чином, для систем оподатковування доходів у сучасних країнах характерні досить високий неоподатковуваний мінімум, значні податкові діапазони (інтервали в значеннях доходів, оподатковуваних за однією ставкою), обкладання малих і средньо-малих доходів за низькою ставкою. У свій час автори податкового законодавства цих країн не побоялися відмовитися від "визискування бідних", і в результаті одержали і високий рівень доходів громадян, і значні надходження в бюджет.

Досвід Росії із запровадженням єдиної ставки податку є безперечно вдалим. І усе ж при реформуванні податкового законодавства України варто врахувати недоробки росіян, особливо в частині стабільності нових податкових умов. Необхідно або відразу передбачити більш високу ставку для високих (більше 1000 доларів) доходів, або чітко визначити терміни й умови запровадження прогресивної шкали, або оголосити тривалий (понад 5 років) мораторій на зміну умов обкладання доходів.

У цілому, досвід сусідів України свідчить про те, що побоювання "бюджетних втрат" у результаті відмови від "визискування бідних" не мають під собою ґрунту. Як відомо з давніх часів, краще зібрати небагато з багатьох, ніж у деяких побагато.

3.2 Стан податкової політики країн світу в контексті глобалізації економік країн світу

Якщо у 2000 р. приріст світового валового продукту становив близько 4% річних, то цього року, за прогнозами МВФ, очікується лише приблизно 1% приросту. Якщо наприкінці минулого сторіччя оазами економічного процвітання були центри конвертації валют і пільгових податків, а також США, то нині їх економічні успіхи є досить нестійкими, а лідерство - сумнівним (скорочуються робочі місця та втікає бізнес з Сінгапуру та Гонконгу, а приріст ВВП склав у США у II чверті 2001 р. лише 0,2% річних Див.: "Известия" від 20 жовтня 2001 р.). Отже, закономірним буде запитання: чи дійсно світова економічна система, зокрема її податковий компонент, є такою вже "успішною"?

Критичний огляд ситуації почнемо з конфліктів. Проблеми глибинного економічного змісту раптово сколихнули молодь і активну частину всього людства через маніфестації у грудні 1999 р. в Сіетлі - приблизно 40 тис. демонстрантів виступили проти СОТ, 15-17 квітня 2000 р. відбулися демонстрації у Вашингтоні проти Світового банку і МВФ, також десятки тисяч людей виступили проти великих ТНК у Мільо, на Окінаві, в Мельбурні, Женеві, Чанг Маї, Празі, Ґетеборзі, Генуї тощо. Акції протесту були спрямовані проти існуючої моделі світової глобалізації, а серед основних вимог проголошувалися: заборона на збагачення ТНК за рахунок погіршення екології та примусового нав'язування "негативів" (so-called negative effects) щодо національних економік; перегляд "економіки глобального казино" (цей вислів поширив генеральний директор МОП X. Сомавіа); прийняття податку Тобіна (йдеться про маленькі стягнення з валютних операцій для стримування короткострокових валютних спекуляцій і уникнення великих біржових крахів, з посиленням національних підойм впливу на обмінні курси валют).

Виразно проявив себе антисвітшоп-рух (від sweatshop - організація, де застосовують екстремальну експлуатацію з виснаженням працюючих через шкідливі умови праці, небезпечний або нездоровий режим роботи, порушення людської гідності та основних прав людини, низьку зарплату). 7 грудня 1996 р. близько 70 організацій, зокрема - групи студентів-іммігрантів, провели у Нью-Йорку конференцію "Глобальна змінна Sweatshops: усталеність і альтернативи", присвячену стратегіям опору економічній глобалізації, а досягши взаємопорозуміння, створили USAS-об'єднання студентів проти Sweatshops. З 1998 р. ними обнародуються дані про порушення ТНК людських прав і гідності (наприклад, примусове тестування на вагітність при укладанні трудової угоди з фірмою "Nike"). USAS вимагає від керівництва навчальних закладів відмови від закупівлі товарів ТНК, і саме виробляє спортивний одяг, "вільний від поту", з емблемою "anti-sweatshop".

Іншим крилом протестуючих став антиПДВ-рух, потужний в Індостані, особливо - в Непалі. З 1997 р. відомим є податкове протистояння між міністерством фінансів і непальськими підприємцями, профспілками та громадськістю, в 1999 р. було створено впливовий комітет "антиПДВ" (організатор мітингів та страйків з вимогою "Ніякого ПДВ!"); протистояння було перерване державним переворотом у червні 2001 р.

Взагалі деякі країни не підкоряються глобалізації, а вершать її на свій розсуд. Про намір захопити бастіон "самостійницької глобалізації" заявив у Сіетлі у грудні 1999 р. Б. Клінтон. У віддаленні вщухав гомін 5 тис. арештованих маніфестантів, і була оголошена "інтеграція... Індостанського субконтиненту в основні політичні та економічні процеси нашого часу". На мові практичних дій це означає запровадження як ПДВ, так і поступок щодо його сплати на експортовані товари. Нині "процес пішов" уже у Бангладеш і Шрі-Ланці.

Огляд заворушень наводить на думку, що точиться реальна боротьба. І якщо існують "антиглобалізатори", то, очевидно, у світі діють і "глобалізатори"- приховані творці декому ненависної економічної системи транснаціональних відносин. Дослідимо ж цю систему.

Одним з виразних її проявів є "зовнішнє оподаткування", яке досі не фігурує в жодному, принаймні незасекреченого типу Див,: Налоговые системи зарубежных стран (під ред. В. Г. Князева, Д. Г. Черника). М., "Закон й право", 1997, 128 с., підручнику. Стратегія зовнішнього оподаткування полягає у зміні навколишнього податкового середовища для власних потреб. Так, дедалі більше підтверджень має версія, що, будучи заохочуваними з боку ТНК, федеральні інститути США в останні десятиріччя розробляли, а мас-медіа і "міжнародні" (транснаціональні) інституції просували податкову піраміду, діяння якої спрямоване на розвиток високих технологій у великих корпораціях американського базування шляхом... практичного погіршення умов технологічної та інноваційної діяльності національних товаровиробників світу. Творче освоєння системи зовнішнього оподаткування нині демонструють Німеччина (зокрема, вона забезпечила запровадження у Словенії та Хорватії податкового режиму, який поліпшив умови діяльності складальних виробництв німецької автофірми "Мерседес") та Японія (японський фонд Міядзави виділив у 1997 р. 100 млн. дол. на сприяння таїландській податковій реформі: проявляється заінтересованість японських корпорацій, зокрема - автомобільних, до розширення виробництва і збуту через Таїланд).

Іншими елементами глобалізації є "податковий дизайн" і трансферти Приклад найпростішого "податкового дизайну": А. Онасіс після Другої світової війни зайнявся морськими перевезеннями між Америкою та Європою. Реєстрування кораблів у Ліберії (Африка), де низькі податки і досить ліберальне морське законодавство, полегшило йому шлях у мільярдери. Трансферт, як правило, зводиться до продажу корпорацією власних товарів, вироблених у країнах з високим податковим навантаженням, своїм же зарубіжним філіям - за ціною, нижчою від собівартості, з подальшою сплатою мінімального податку та їх продажем знову в країну з високим податковим навантаженням (фізичне переміщення товарів не обов'язкове). Намагаючись боротися з трансфертом, країни світу впроваджують унітарні поліси оподаткування (щоб оподатковувати сукупний прибуток всієї ТНК), проте ТНК лобіюють відхилення цих заходів (див.: http://www.unrisd.org/engindex/publ/list/op/op5/op05-03.htm)., що безпосередньо пов'язане з транснаціональною юрисдикцією. "Глобалізатори" (розпорядники ТНК, офшорів, впливових мас-медіа, заінтересовано - благодійні спонсори ідеологів, вчених і політиків) навмисне культивують контраст між місцями одержання ресурсів і сплати податків (бажаючи одержувати багато, а сплачувати мало) та лібералізацію світового ринку (закріплюючи своє право довільно діяти і мати своїх посередників скрізь). Отже, на думку "глобалізаторів", території типу України, багаті на матеріальні, трудові, інтелектуальні ресурси, повинні мати несприятливі для підприємництва податки - тоді вони стають більш доступним джерелом ресурсних благ; і навпаки, загублені в океані території типу о. Науру, де ресурсів обмаль, легко звабити стати джерелом податкових благ - таких, що на місцевих пляжах можна... "відмивати" здобуті ресурсні блага.

Податкова глобалізація поширювалася високими темпами тому, що вона добре задовольняла певні інтереси "глобалізаторів". Правомірним (і підтвердженим світовою практикою) є припущення, що речники "глобалізаторів" "прогресом" та "реформами" іменують податкову інтервенцію, тобто запровадження (і втримання!) в країнах світу податків "глобалізаторського" типу. Завуальованим економічним інструментом здійснення "глобалізації" стали непрямі податки типу універсальних акцизів: ПДВ (Україна), НДС (Росія), IVA (Латинська Америка), VАТ (ЄС, Японія, Китай та ін.) МWST (Німеччина), GST (Австралія, Нова Зеландія), НSТ, PSТ (провінції Канади). Взаємні торговельні поступки країн щодо сплати саме цих податків є практичним проявом "лібералізації" (підстьобування) світової торгівлі. У ситуації широкого спонукання "все своє продати, все чуже купити" ці податки починають виконувати роль штрафу, який накладається на національних товаровиробників за їх спроби провести прямі банківські взаєморозрахунки, самостійно виробити кінцеву продукцію. "Глобалізовані" ринки є економічними утвореннями, підконтрольними транснаціональним структурам, які ухиляються від сплати податків, практикуючи толінг, факторинг, трансферти, цесїі, внутріфірмове взаємопостачання через кордони тощо. Тим часом місцеві уряди в пошуках грошей у бюджет змушені перекладати додатковий податковий тягар на плечі національних товаровиробників.

Крім переваг досвіду, зв'язків та лобіювання "одноразових" міжнародних угод, "глобалізатори" закріпили за собою також і певні привілеї "назавжди", з утворенням своєрідного міжкордонного простору, не підзвітного нікому. Товари, що направляються сюди, не оподатковуються податками типу ПДВ (це правило закріплене у статуті СОТ), І дешеві товари цілком наповнюють цей ринок. Обмін же цих товарів, поза корисливої участі транснаціональних посередників, практично неможливий. Національні товаровиробники тут постійно наштовхуються на протекціоністські бар'єри, антидемпінгові процедури, сертифікаційні "рогатки". Отже, транснаціональні структури і є "генеральними конструкторами" перешкод, виставлених проти національних конкурентів.

3.3. Модельне порівняння дії основних податків країн світу

"Глобалізація" має деякі позитивні результати (подолання економічного застою, поширення Інтернету тощо). Але нинішня світова економічна криза є, насамперед, кризою "генеральної лінії" глобалізації, що базується на незугарних податках. Наведене в таблицях 1-4 модельне порівняння податків дає змогу усвідомити природу нинішнього міжнародного поділу праці, а також наперед запрограмованої нерівності умов конкурентної боротьби та вичерпання природних ресурсів.

Коректність запропонованого моделювання зумовлено визначеністю сталих та змінних величин: прийнято, що сталими є ціни на продукцію та обсяги затрат на виробництво (з їх наближенням до середньосвітових), а види податків - величини змінні.

Для простоти візьмемо, що єдиним економічно істотним податком є той, який ми розглядаємо, і дисципліна його сплати є високою. Величини податкового тиску свідомо наблизимо до рівня тиску ПДВ (20%) на економіку України (це дасть змогу наочно "приміряти податки на себе").

Основні типи світових податків епохи глобалізації є такими;

- ПДВ (sales tax) - iноді має назву "податок на додану вартість", але фактично - податок з продажу, тобто на ціну товару.

- КОН (consumption tax) - податок на додану частку вартості в ціні товару з компенсацією (розвантаженням) за купівлю сировини.

- МПП (малайзійський податок на продаж) - одноразовий податок на оголошену ціну. Ним оподатковуються несировинний імпорт і кінцева вітчизняна продукція.

- СіТі (commercial tax) - комерційний податок, запроваджений у М'янмі (Бірмі) з 1 січня 1991 р. Градація ставок у межах 200-30% свідомо диференційована таким чином, щоб уникати "заплямування", а також з метою додаткового заохочення випуску складної готової високо технологічної продукції.

Базовий приклад взято з алюмінієвої індустрії Розраховано за: "За рубежом". Спецвипуск "Металлургия" № 46 віл 25 листопада -1 грудня 1999р.: по технологічних переділах простежено шлях переробки 1 т матеріалів. Неважко побудувати подібні моделі й по інших металургіях, галузях хімії, у харчовій промисловості, електроніці, будівництві тощо.

Порівняння з іншими податками (див. табл. 2, 3, 4) демонструє, що цей податок має такі особливості:

- заохочує сировинні виробництва;

- гальмує виробництво комплектуючих та кінцевої продукції;

- призводить до "проїдання" основних фондів на переділах 5-9, до зменшення обсягів виробництва і запровадження світшопівської практики (затримки з оплатою праці та зарплати на рівні, нижчому від прожиткового, примусові відпустки, занепад соціального забезпечення працюючих), до масового безробіття, проституції Див.: Chossudovsky M. The Globalisation of Poverty: Impacts of IMF and World Bank Reforms, 1997, 280 р., падіння чисельності чи зменшення приросту населення, до перетоку трудівників з виробництва у сферу послуг.

Податки типу sales tax - найпоширеніші в "глобалізованому" світі: СНД, Африка, Латинська Америка, деякі країни Азії. Їх тиск буває найбільшим, а ставка сягає 29-50% (Гвіана, Туніс, Танзанія). Країни з найбільшими ставками цього податку активно експортують сировину та енергоносії, з дещо меншими - частково реекспортують чи споживають їх, а також експортують далі напівфабрикати. Оскільки таких країн у світі більшість, то найнапруженіша конкурентна боротьба і найнижчі світові ціни - саме на ринку

Відповідно, ці країни є найбіднішими, а їх товар далеко "їде" і довго "блукає" у пошуках споживача, витрачається з великим марнотратством. Отже, більшість країн світу нині інтенсивно "проїдає" сировинні та енергетичні ресурси планети, а сфера послуг "розбухла" за рахунок надмірних перевезень туди-сюди. Це, зрештою, перемістило пік "тепличного ефекту" з епохи хімізації країн Заходу (яка завершилась енергетичною кризою 1975-1976 рр.) в епоху електроніки, яка, здавалося б, мала привести до заощадження енергоносіїв і оптимізації перевезень. Не випадково адміністрація США як головний організатор саме такої моделі глобалізації Зауважимо, що і в США в умовах паніки напередодні кризи конгресмен Б. Арч пропонував запровадити ПДВ ставки 10% як основний державний податок. Проте американці більше прислухаються до його опонента сенатора Г. Міллера, який у своєму штаті Джорджия скасував sales tax навіть з бакалії (у США цим податком оподатковуються лише дрібні товари на розкладках). нині відмовляється додержуватися Кіотської домовленості про накладання штрафів на країни - розтринькувачі світових енергоресурсів.

Податок типу consumption tax має такі особливості:

- заохочує виробництва комплектуючих виробів (через один технологічний переділ); система оподаткування тут працює циклічно, за принципом автоколивань;

- гальмує сировинні та деякі комплектуючі виробництва (через один технологічний переділ) і випуск готової продукції;

- призводить (з причини втрати національного контролю за технологічним ланцюжком) до безробіття, до усталення квазідержавних утворень типу ЄС і, зрештою, до виникнення товарної маси химерних, невиразних і "безвідповідальних" виробів типу "зроблено в ЄС".

Громіздка процедура розрахунків "розвантаження" вимагає використання комп'ютерів, що спочатку сприяло успішній комп'ютеризації Зауважимо, що транснаціональні поставщики програмного забезпечення у 1994 р. влаштували тихий бойкот Україні, не запропонувавши пакети програмних продуктів для податківців і підприємців, коли уряд намагався замінити ПДВ 20% на consumption tax 25%; ми навіть не знали, що такі програми потрібні, не знали їх ціну. Тим часом словенці, коли отримали на руки калькуляцію витрат, виготовили вітчизняне програмне забезпечення, заощадивши чималі кошти.. Країн з оподаткуванням типу consumption tax в "генеральній лінії" глобалізації на перших етапах було небагато, і реальний тиск цього податку традиційно є не дуже високим Використану в таблиці 2 ставку виведено з даних про досвід успішної податкової реформи у Словенії (липень 1999 р.). Там були здійснені спеціальні розрахунки: зберігаючи податковий тиск (фіскальне навантаження), старий словенський "вульгарний" податок (типу sales tax ставки 5% замінено "грацільним" податком західноєвропейського зразка (типу consumption tax) ставки 19%. Склавши пропорцію, одержуємо "словенський коефіцієнт" 3,8. Отже, українському ПДВ ставки 20% відповідає західноєвропейський КОН аналогічної сили податкового тиску розміром ставки 76%. (максимум - 25% у Данії та Швеції"). Це дозволяло, насамперед західноєвропейцям, довго утримувати олігопольно високі ціни на продукування комплектуючих і простих готових виробів, "підгодовуючи" своє населення: товари вироблялися з сировини, яку змушені були постачати їм за безцінь країни "третього світу" з податками типу sales tax. Але згодом податок consumption tax невисокої ставки освоїли Китай (14%), Таїланд (10%), Хорватія тощо, а нині чимало країн, серед яких Південна Корея, Туреччина, Україна, воліють до запровадження consumption tax із зниженням податкового тиску, що спричинить скорочення переваги країн з КОН.

Країни з відносно більшими ставками КОН (Данія, Ірландія, Бельгія) виробляють комплектуючі, дещо ближчі до напівфабрикатів, а країни з відносно меншими ставками КОН - комплектуючі, ближчі до кінцевої продукції (Німеччина, Франція, Нідерланди). Країни з КОН часто мають по кілька спеціальних ставок у межах 25-5%, але пільга не стосується категорії комплектуючих високого ступеня обробки - цього ТНК звичайно не допускають. Адже дорожнеча комплектування на національному ринку виступає запорукою відсутності конкуренції на ринку складання готових виробів, а досить переправити цей процес у США, де ПДВ чи КОН відсутні, як виникає можливість виробляти з надприбутками складну кінцеву продукцію. Але нині ця схема починає "пробуксовувати", бо корпорації, що керують з США, втрачають організаційну кмітливість. ТНК "задихаються", завалені товарами і пропозиціями, будучи не в змозі задовольняти дедалі вибагливіші запити іноземців. Спроби маркетологів, зрештою, є безсилими, коли втрачено зв'язок з живим покупцем, внаслідок чого, скажімо, у Франції розгортається масовий рух проти американських харчових продуктів з погромами Мак Дональдса Див.: Bovos French farmers return to Mcdonald's. "The Guardian" від 13 серпня 2001 року. та знищенням експериментальних посівів Монсанто.

Податок типу МПП має такі особливості;

- заохочує виробництва комплектуючих виробів;

- гальмує сировинні виробництва (так, у Малайзії рідкоземельний метал тантал з метою його контрабандного продажу виробляють кустарно, видобуваючи руду в підпільних копальнях, зазнаючи травм і професійних хвороб) Див.: Marty Logan. High-tech “gold” fever grips poor Malaysians. “Reuters BUTTERWORTH” від 2 травня 2001 року. і, особливо, випуск готової продукції;

- призводить до встановлення залежності від іноземних партнерів -- виробників кінцевої продукції, зорієнтовує на переважно трудомісткі технології.

Історично МПП склався як поліпшена в національних інтересах версія розглянутих нами податків, "замаскована" під sales tax, з малим реальним податковим тиском (у Малайзії з 1992 р. він становить 10%).

На першому та останньому технологічних переділах оподатковують чистий доход -різницю між собівартістю та проміжною ціною або ціною кінцевої продукції.

Податок типу СіТі має такі особливості:

- заохочує виробництва по ходу технологічних переділів, особливо - готових товарів високого ступеня переробки, заощадження енергії та матеріалів (на них встановлено підвищену податкову ставку), запровадження інновацій та здійснення технологічних проривів (на останніх переділах, де продукція є найдосконалішою, можна одержати найбільші прибутки);

- гальмує сировинні та напівфабрикати! виробництва;

- приводить до насичення суспільства товарами, послугами і робочими місцями, забезпечує природне відтворення населення та його моралі (у М'янмі жінка народжує в середньому 4 дитини, розлучення практично відсутні), сприяє здобуттю і реалізації високої кваліфікації фахівців.

Одним з наслідків глобалізації є те, що далекі країни і процеси, що відбуваються в них, можуть парадоксально впливати на наше сьогодення, на спосіб життя і побут. Так, запровадження, з подачі іноземних радників, ПДВ в Україні опосередковано призвело, зокрема, до нестачі підручників у школах. Водночас донедавна "дикунська" країна (М'янма), запровадивши кращу податкову систему, змогла, зберігаючи природні ресурси для майбутніх поколінь, стати найбільшим у світі виробником і читачем книг, успішно здійснити електрифікацію, причому разом з комп'ютеризацією, створити найощадливіші у світі щодо використання енергоносіїв виробництва. У 1999 р. населення М'янми перевищило населення України. Попри економічну блокаду та військові провокації, в країні чудові економічні показники. Наявний у 2000 р. приріст , ВВП у 10% річних намічено зберегти у 2001-2006 рр. Див.: Myanmar Emphasizes Importance of Trade Sector in Economic Plan. February 09, 2001 YANGON Xinhua News Agency..

Якщо справи так підуть і далі, то Україна незабаром, скажімо, втратить туркменський газ: завершенням реалізації проекту транскитайської газової магістралі, оцінюваного в 18,1 млрд. дол., під егідою Britain Petroleum, Exxon Mobil, Royal Dutch/Shell, PetroChina i Petronas, напевне, стане утворення газової мережі, що з'єднає центральну і Південну Азію. Хронічні проблеми України щодо оплати поставок газу, зменшення кількості споживачів, зростаюча аварійність проіржавілих газових мереж, за умов збереження невисокого конкурентного потенціалу нашої економіки, можуть закономірно призвести до переорієнтації газових потоків на більш конкуренто- і платоспроможний Південь, зокрема - в Індокитай, де розташована М'янма. Подібні до українських проблеми є і в Росії: в умовах достатку природних багатств, але з ПДВ, населення вимирає. Добропорядні громадяни взимку часто мерзнуть без опалення, бо "лібералізовані" енергоносії вигідніше експортувати, ніж споживати.

Розділ 4. Охорона праці в органах ДПС

4.1. Нормативно-правова база охорони праці в Україні.

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Охорона праці спирається на комплекс державних законодавчих актів. Загальними законодавчими актами, що визначають основні положення щодо охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю, Закони України "Про охорону праці", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про пожежну безпеку", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та відповідні підзаконні акти.

Усі закони і підзаконні акти з охорони праці базуються і відповідають Основному Закону держави - Конституції України, яка була прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року. У ній декларуються права громадян України на працю, яку вони вільно обирають або на яку вільно погоджуються, на належні, безпечні і здорові умови праці, відпочинок і на соціальний захист.

Основним законодавчим актом щодо охорони праці є Закон України “Про охорону праці”, який прийнято Верховною Радою України 14 жовтня 1992 року і введений в дію з 24 жовтня 1992 року. Він визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи й організацій.

У Законі враховано основні вимоги конвенцій і рекомендацій Міжнародної Організації Праці щодо безпеки і гігієни праці та виробничого середовища, регулювання відносин охорони праці в передових промислово розвинутих країнах. За часу, що минув з дня набрання чинності цим Законом, розроблено, затверджено і введене в дію більш тридцять положень, інструкцій та інших підзаконних нормативних актів, прийнято ряд постанов Уряду.

На виконання вимог Закону і з метою забезпечення комплексного управління охороною праці на державному рівні утворено національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення при Кабінеті міністрів України та Державний Комітет України по нагляду за охороною праці. Почав діяти Національний науково-дослідний інститут охорони праці та Науково-інформаційний і навчальний центр охорони праці цього Комітету. Вперше в законодавче регулювання охорони праці Закон увів поняття моральної шкоди і встановив обов'язок власника або уповноваженого їм Органу відшкодувати моральну шкоду потерпілому, за небезпечні або шкідливі умови праці. Значно підвищено захист працівників при нещасних випадках на виробництві. Зокрема, встановлено виплату одноразової допомоги потерпілому. У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги винний бути не менше 5-річного заробітку працівника, який виплачується його сім'ї, і, крім того не менше річного заробітку на одного утриманця потерпілого.

Вивчаючи стан охорони праці на підприємствах країни Міністерство освіти України бачило наказ №120 від 2.12.1998 долі “Про вдосконалення навчання з охорони праці і безпеки життєдіяльності у вищих навчальних заставах освіти України”.

У законі говоритися:

“1.3. Передбачити включення відповідних розділів і питань охорони праці до робочих навчальних програм профілюючих дисциплін, контрольно-кваліфікаційних завдань, програм виробничної та переддипломної практики, а також до дипломних проектів і робіт молодших спеціалісті і магістрів.

До екзаменаційних білетів державних випускних іспитів бакалаврів і спеціалістів включати окремі питання з охорони праці.

Проходячи переддипломну практику кожний дипломант повинний вивчити умови праці на робочому місці, ділянці, відділі банку, бухгалтерії і т.д.”

Всі розуміють, що найдорожчим для людини є її життя та здоров'я. Так за перше півріччя 2000 року на виробництві загинуло 665 осіб, а від нещасних випадків невиробничого характеру загинуло на Україні 33,5 тисячі чоловік.

Вкрай незадовільним є стан охорони праці на малих, орендних і приватних підприємствах, комерційних структурах.

Служби охорони праці місцевих, районних, обласних держадміністрацій не організовані. На підприємствах не додержуються вимог щодо забезпечення безпечних розумів праці.

У законі “Про охорону праці” чітко визначено пріоритет життя і здоров'я робітника, повну відповідальність власника за створення безпечних та нешкідливих розумів праці.

Економічна кризу загострила проблеми безпеки людини на виробництві. Думаючи про те, як вижити, мало хто по-справжньому дбає про охорону праці. Під страхом безробіття трудящі вимушені мовчати про незадовільні умови праці, про відсутність санітарно-побутових приміщень, нехтування санітарно-гігієнічними нормами, наражають на безпеку своє життя і здоров'я.

4.2. Організація охорони праці в ДПІ Оболонського району м. Києва.

Забезпечення нормальних умов праці начальник ДПІ Оболонського району м. Києва забезпечує функціонування служби управління охороною праці, для чого:

створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій;

розробляє за участю профспілок і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів з охорони праці, створює умови для модернізації комп'ютерної техніки;

забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань і виконання профілактичних заходів, виз-начених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

організовує проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці в порядку і строки, що встановлюються законодавством, вживає за їх підсумками заходів щодо усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;

розробляє і затверджує положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчи-ках, робочих місцях відповідно до державних міжгалузевих га галу-зевих нормативних актів про охорону праці, забезпечує безкоштовно працівників нормативними актами про охорону праці;

здійснює постійний контроль за дотриманням працівниками техно-логічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами. устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог щодо охорони праці;

організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками в галузі охорони праці.

Основні завдання, покладені на службу охорони праці полягають у виконанні комплексу послідовних взаємопов'язаних дій щодо попередження травматизму та виробничозумовлених захворювань.

4.3. Умови праці на робочому місці в ДПІ Оболонського району м. Києва.

Раціональна організація робочих місць службовців припускає: вибір меблів і устаткування з урахуванням антропологічних показників і забез-пе-чення зручного положення корпуса працівника, що створює умови для меншої стомлюваності, волі рухів. У ДПІ Оболонського району м. Києва максимальна площа примі-щення складає 2,5 квадратних метри на одного службовця, при однобічному природному висвітленні глибина приміщень не перевищує 5 метрів. Вікна розташовані перпендикулярно столам і не розташовуються в полі зору робітників.

Робоча поверхня столів тверда і гладка, переважно з дерева. Проектуючи планування робочого місця, необхідно забезпечувати раціональне розміщення засобів і предметів праці. Для цього на поверхні робочого столу й усередині його не повинно бути нічого зайвого, а засобу праці, інвентар, документація і матеріали повинні мати строго визначене місце, найбільш часто викори-сто-вувані предмети повинні розташовуватися в межах нормальної зони досяг-нення. Розміри полиць і шухляд у столах повинні відповідати розмірам збере-жених паперів, папок, причому спосіб збереження повинний забезпе-чувати зручність їхнього укладання та пошуку. Доцільно обладнати спеціальні шух-ляди для збереження паперів, письмового приладдя, карток.

При організації робочого місця начальника ДПІ Оболонського району м. Києва вирішальне значення мають такі особливості праці, як широкі інформаційні зв'язки, постійні контакти з великим числом людей, необхідність прийняття оперативних рішень і швидкого доведення їх до виконавців, здійснення контролю за виконанням рішень.

Робочі місця фахівців розробляються також з урахуванням змісту їхньої праці. Поряд зі спеціальною технікою, зв'язаної зі специфікою конкретної праці, робочі місця фахівців повинні бути оснащені “малою” оргтехнікою, що включає технічні довідники-блокноти для пошуку номера телефону й адреси. Кожне робоче місце фахівця оснащується також комплексом канцелярський приладдя.

Для створення сприятливих умов для працівника розумової праці особлива увага повинна бути звернена на освітленість робочих місць. У службових приміщеннях найкраще застосовувати комбіноване люмінесцентне висвітлення. Стельове висвітлення рівномірне висвітлює все приміщення, а місцеве - робочу зону. Застосовувати тільки місцеве висвітлення непри-пустиме, тому що це погано впливає на зір. Для устаткування місцевого висвітлення краще застосовувати обертаючі пересувні лампи на гнучкому чи шлангу на спеціальних шарнірах. Здоров'я і працездатність людини залежать також від факторів зовнішнього середовища, що впливають на його. Тем-пература і вологість повітря регла-ментуються санітарними нормами СН-245-71. Для підвищення продуктивності праці велике значення мають заходу щодо боротьбі із шумом, облицювання стін, стель, дверей у приміщеннях зву-копоглинаючими матеріалами, пристрій звукопоглинаючих стель, пристрій пристосувань, що усувають хлопання дверей, укладання в коридорах і при-міщеннях килимових доріжок. При проектуванні й устаткуванні службових приміщень варто врахо-вувати естетичні вимоги. Це насамперед відноситься до архітектурно-плануваль-ного рішення інтер'єра службових приміщень, що пови-нне забезпечувати об'ємно-просторове естетичне оформлення.

Типове проектування організації праці службовців дозволило значно підвищити ефективність впровадження охорони праці. На першому етапі розгортання цих робіт основна увага приділяється розробці планових проектів організації робочих місць. Особливо перспективним напрямком у роботі з удосконалювання організації праці службовців є розробка типових проектів на основі створених процедур виконання конкретних робіт. Такі типові проекти організації праці можуть охоплювати окремі посади, окремі підрозділи і комплекс робіт з кожної функції керування по підприємству в цілому.

Типовий проект по функції керування містить:

1. загальні положення - характеристику функції, склад задач по функції, структуру функціональної служби, зразкове положення про функціональну службу і її структурні підрозділи, розподіл задач між структурними підрозділами;

2. характеристику робіт з функції і методів їхнього виконання;

3. професійні вимоги по підборі, розміщенню і використанню кадрів службовців;

4. найбільш типові варіанти організаційно-технічних умов виробництва;

5. перелік основних посад керівників, фахівців, технічних виконавців;

6. характеристику праці керівників, фахівців, технічних виконавців;

7. рекомендації з методів роботи керівників, фахівців, технічних виконавців;

8. зразкові режими праці і відпочинку, регламенти робочого дня керівників, фахівців, технічних виконавців;

9. організацію робочих місць, планування службових приміщень, планування й оснащення робочих місць, умов праці на робочих місцях.

Аналіз повітряного середовища у ДПІ Оболонського району м. Києва

Щорічно в Україні викидається в атмосферу 2 млн.т. шкідливих речовин. У середньому на шкірного громадянина України припадає близько 400 кг шкідливих речовин. Крім того, 14 працюючих атомних реакторів АЕС за розумів ідеальної безаварійної роботи викидають в атмосферу понад 140 тисяч кюрі радіоактивних речовин на рік.

Працюючі люди, обладнання та пристрої опалення викидають у навколишнє середовище теплову енергію.

Усі це разом взяте приводити до погіршення продуктивності праці на 5-10% та виникнення різних захворювань.

Вентиляція виробничих приміщень робочих місць - основа оздоровлення розумів праці, підвищення продуктивності праці та ліквідації небезпечних професійних захворювань.

Вентиляцій і опалення виробничих приміщень здійснюється для всіх виробнично-побутових та допоміжних приміщень, згідно будівельних норм правил.