Водні, кліматичні, ландшафтні та біологічні ресурси Хмельницької області

5.1 Типи ландшафтів та основні райони Хмельницької області

При всій різноманітності природних комплексів вони групуються у певні типи ландшафтів, яких у Хмельницькій області є два: поліський, на півночі, і лісостеповий, що займає більшу частину області.

I. Поліський тип подільських ландшафтів характеризується такими ознаками: по-перше, в ньому переважають рівнинні форми рельєфу з незначним, неглибоким розчленуванням поверхні, практично без ярів, без балок, які, якщо й трапляються, то як виняток; по-друге, внаслідок рівнинності поверхні у цих ландшафтах утруднений стік природних вод, тобто дренаж, і як наслідок, певна надмірна зволоженість території, особливо деяких природних комплексів, розташованих у пониженнях поверхні; по-третє, тут досить поширені піщані пухкі наноси, переважно водного походження, що зумовило специфічну рослинність і, передусім, соснові ліси та болота, а також характерні ґрунти (дерново-підзолисті, дернові, лучні тощо).

Наявність досить обширних масивів лісів і боліт впливає на клімат поліських ландшафтів. Для них характерна більш затяжна весна, оскільки значна частина тепла витрачається на випарування перезволожених ПТК, менші суми активних температур. До цього типу ландшафтів належать такі природні райони:

1. Ганнопільський, який займає північно-західну частину Славутського району на захід від р. Корчик і на північ від сіл Кривин - Колом'є - Перемишль - Миньківці - Корчик. Найбільш поширені у цьому районі місцевості з легкими лесовидними суглинками на осадових крейдово-неогенових породах з трохи підвищеним рельєфом, вкритих сірими та темно-сірими опідзоленими ґрунтами, зайнятими орними землями. Це східний форпост лісостепових ландшафтів Волинської височини, в якому переплітаються риси лісостепової природи з поліською.

2. Берездівський природний район поширюється на східну частину Славутського та північні частини Шепетівського і Полонського адміністративних районів і продовжується у Житомирській області. Збереглися тут невеликі масиви дубово-соснових лісів з вільхою клейкою, осикою та іншими вологолюбними чагарниками та кущами. Південна межа району проходить приблизно від с. Корчик на села Михайлючку-Буртин і смт. Понінка.

3. Славутський район має найбільш типову поліську природу, мабуть. тому, що здебільшого вкритий дубово-сосновими та сосновими лісами, болотами та луками і через те малозаселений, отже, і мало орних земель. Він вкритий майже суцільним покривом пісків. Славутський ландшафт поширюється і на Ізяславський адміністративний район, приблизно до орографічного уступу Кунів - Шепетівка - Полонне.

II. Лісостеповий тип подільських ландшафтів поширюється більш, ніж на чотири п'ятих території області і характеризується такими основними рисами: по-перше, суцільним покривом лесовидних суглинків, мають колосальний вплив на природні умови, оскільки вони є материнською природою грунтів переважно чорноземного типу; по-друге, у лісостепових ландшафтах дужо поширені ерозійні форми рельєфу - яри, промоїни, балки, зсуви тощо, які сил мій ускладнюють поверхню, диференціюють рослинний та ґрунтовий покриви у природних комплексах; по-третє, внаслідок розчленування рельєфу в лісостепових ландшафтах швидко стікають дощові і талі снігові води, тому на ріках виникають високі, часом катастрофічні повені та наводки; по-четверте, у лісостепових ландшафтах в описаних умовах формується відповідний тип природної рослинності: дубові ліси з домішкою граба, липи, ліщини, черешні тощо на горбистих місцевостях і лучні степи з багатим різнотрав'ям і бобовими -- на плоских ділянках; нарешті, під цією рослинністю і на карбонатних лесовидних суглинках утворюються різноманітні ґрунти чорноземного типу: чорноземи звичайні, чорноземи потужні, чорноземи опідзолені, темно-сірі опідзолені ґрунти, а в найбільш високих і лісистих місцях також сірі, а часом і ясно-сірі опідзолені ґрунти.

Проте лісостепові ландшафти Хмельницької області мають і відмінні риси, їх поділяють на три групи (підтипи): північну, центральну і придністровську.

A. Група ландшафтів, північноподільського підтипу розташована у басейні Горині, її приток Случі та Хомори, тобто північному схилі Подільського плато, абсолютні висоти якого поступово знижуються від Верхньобузької височини до Шепетівського Полісся. Значного поширення тут набули рівнинні місцевості із глибокими малогумусними чорноземами. Група північноподільських ландшафтів складається з таких районів:

4. Білогірський район розташований на південь від Славутського і простягається до Горині, яка е його південною та східною межею, а західною Вілія та межа з Тернопільською областю. Значні абсолютні висоти (280...300 м), поширення легких лесовидних суглинків на пухких неогенових відкладах, підстелених крейдовими мергелями, сприяли утворенню тут розчленованого яружно-балкового рельєфу з поширенням сірих і ясно-сірих опідзолених грунтів. На вершинах і схилах горбів досить поширені масиви дубових лісів, ґрунти і рештки лісів свідчать про те, що цей ландшафт в доісторичні часи був вкритий широколистяними лісами. Заплави Горині та Вілії тут заболочені.

5. Скрипівський природний район є східним продовженням Білогірського ландшафту. Він також межує на півночі з Шепетівським поліссям, але південною його межею є Хомора. Цей ландшафт - балочний, але з менш глибоким розчленуванням, ніж Білогірський, а тому більш рівнинний. Переважають мало гумусні чорноземи, тільки західна частина цього ландшафту горбиста, має острови дібровних лісів на опідзолених чорноземах.

6. Случ-Хоморський природний район лежить між Хоморою на півночі і Случчю на півдні. Це район, що відзначається значними абсолютними висотами, від 270...280 м на півночі до 320.,.330 м на півдні, ближче до Случі. Значна розчленованість поверхні Случ-Хоморського ландшафту сприяла поширенню дубових лісів, під яким сформувалися ґрунти опідзоленого типу: опідзолені чорноземи, темно-сірі і сірі опідзолені ґрунти, а місцями - дерново-підзолисті ґрунти на пісках. Переважну частину займають Шепетівський та Полонський райони.

7. Полквинський природний район виділяється серед ландшафтів всього Хмельницького Поділля найбільшою рівнинністю . Вся територія зайнята Теофіпольським адміністративним районом. Тут дуже мало лісів. Поширені глибокі мало гумусні чорноземи, тільки місцями невеликими островами піднімаються останці крейдових і неогенових порід часом з малими масивами дібров на опідзолених чорноземах.

8. Ікопотьський район розташований на схід від Полквинського, між Случчю, Ікопотю і Хоморою, тому основна його частина знаходиться у межах Красилівського адміністративного району; північна -- у межах Ізяславського району, а південно-західна -- у межах Теофіпольського району. Отже, рівнинна частина цього ландшафту з багатими глибокими чорноземами знаходиться у Красилівському районі, а горбиста з опідзоленими чорноземами і ерозійно небезпечними землями -- Ізяславському та Теофіпольському.

9. Старокостянтинівський природний район теж відзначається рівнинністю, оскільки він розташований на надзаплавних терасах Случі, які тягнуться широкою смугою вздовж правого берега цієї ріки. Рівнинність поверхні - дуже характерна риса цього ландшафту, що нагадує певною мірою Полквинський ландшафт. Він такий же безлісий, і вкритий глибокими чорноземами теж деякою мірою оглеєними, особливо у пониженнях поверхні, утворених неглибокими ерозійними і просадочними формами. Якщо північну межу цього природного району утворює Случ, то південну - підніжжя Ікво-Бужоцької височини.

Б. Група ландшафтів центральноподільського підтипу займають Верхньобузьку височину, яка відзначається найбільшими абсолютними висотами у Хмельницькій області, є вододілом між басейном Горині та Дністра. Досить багато подібності у будові центральноподільських і північноподільських ландшафтів і перш за все в поширенні балочної структури ПТК, наявності рівнинних місцевостей, хоча останніх у центрі Поділля менше, ніж на півночі. На більшій частині центрального Поділля кристалічний фундамент залягає неглибоко, приблизно 100 м і менше під поверхні, а на сході височини, у Летичівському і Старосинявському районах, виходить на денну поверхню. Група центральноподільських ландшафтів поділяється на такі райони:

10. Авратинський займає досить плоску вододільну височину, з якої починаються витоки Південного Бугу, Случі та Збруча. Це вододільна височина, хоч дуже невиразна, бо на ній немає ні вершин, ні гребенів, яка поділяє басейни Дністра. Прип'яті та Південного Бугу. Переважають глибокі малогумусні чорноземи, дещо оглеєні, навіть заболочені по невиразних пониженнях і «блюдцях». Лише в окремих частинах ландшафту, куди заходять своїми балочними верхів`ями притоки Дністра (Смотрич, Збруч, Ушиця), з'являються опідзолені чорноземи. Більша частина цього ландшафту знаходиться у Волочиському районі.

11. Вовчко-Бужоцький природний район найбільший за площею у Хмельницькій області. Він розкинувся між Іквою та Случчю на півночі та р. Вовчок. На його площі розмістилися такі адміністративні райони: Хмельницький повністю, південна частина Красилівського та частини Летичівського, Старокостянтинівського і Старосинявського районів. Переважає горбисто-балочний рельєф з максимальними висотами у області. Поширені чорноземи, а в багатьох місцях сірі та ясно-сірі опідзолені ґрунти. На горбах збереглись масиви дубово-грабових лісів.

12. Летичівський ландшафт належить до природних районів складної будови, в яких поряд з комплексами на кристалічній основі з чорноземами на лесових породах і з ерозійними формами поширені також піщані масиви з дерново-підзолистими ґрунтами і значними масивами на них сосново-дубових лісів. Є в цьому ландшафті також і екзотичні, але невисокі рифові пагорби, вкриті лесовидними суглинками з опідзоленими чорноземами. У межах Хмельницької області знаходиться лише західна частина Летичівського ландшафту; східна ж його частина - у Вінницькій області.

13. Вовковинецький природний район теж тільки частиною, і то меншою, знаходиться у Хмельницькій області; більша ж його частина лежить у Вінницькій області. Характерними відмінами нього ландшафту є його розчленованість балочно-зсувними формами рельєфу, який тут утворився внаслідок балтських глин, дуже схильних до осування. Лесовий покрив у цьому районі незначний і на ньому утворилися переважно сірі опідзолені ґрунти під дубово-грабовими лісами, які тут досить поширені.

В. Група ландшафтів придністровського (східноподільського) типу. Загальні ознаки цього типу такі: а) рівномірний загальний нахил поверхні на південь, до Дністра; б) глибокі скелясті каньйоноподібні долини з вузькими заплавами і значними похилами русел; в) дещо більша лісистість території, яка в доагрикультурні часи досягала 70%; г) значне поширення опідзолених чорноземів, темно-сірих і сірих опідзолених грунтів; д) древні долини на межиріччях; е) загалом тепліший клімат, особливо у долині Дністра та його лівих приток; е) значно глибше залягання кристалічного фундаменту (400... 1000 м), перекритого досить повною серією палеозойських, мезозойських і кайнозойських відкладів.

У цій групі ми розрізняємо такі райони:

14. Городоцький, що займає північну частину Придністров'я, поширюючись на верхів'ях приток Дністра (Збруч, Смотрич, Тернаву, Студеницю, Ушицю). Межує з центральноподільською групою ланлшафтів. Характерними особливостями природи даного району є: а) неглибокі коливання поверхні, в середньому 10...40 м;б) досить рівнинні межиріччя з численними древніми долинами на них;в) поширення поряд з опідзоленими чорноземами глибоких чорноземів, приурочених до древніх долин.

15. Ушицький природний район займає південну частину Хмельницького Придністров'я. Характерна ознака цього району - глибока і часта розчленованість поверхні каньйоноподібними долинами у всьому Придністров'ї. До річкових долин прив'язана густа сітка балок і ярів, по яких розвивається глибинна ерозія, а на безлісих схилах, зайнятих орними землями, інтенсивна площинна ерозія. Поширені сірі опідзолені та еродовані ґрунти.

16. Товтровий район - це, безумовно, ландшафт-унікум на території області. У будові товтрового ландшафту виразно розрізняються такі форми природних комплексів: а) плосковерхий масив Головною товтрового пасма, який піднімається над навколишньою рівниною на 50 ..60 м, простягаючись більше ніж на 80 км. Кряж перетинається тільки долинами річок Збруч, Жванчик, Смотрич, Мукша і Тернава, які утворюють у місцях прориву через це пасмо величні скелясті урвища; Головне пасмо переважно вкрите широколистяними лісами багатого видового складу (дуб звичайний і скельний, бук лісовий, граб, липа серцелиста і широколиста, берест тощо); б) гостроверхні гряди бічних товтр, переважно збезліснені, скелясті, з підніжжями, вкритими щебенистим делювієм і лесовидними суглинками, на яких утворилися звичайні чорноземи та перегнійно карбонатні ґрунти під лучним травостоєм; в) невисокі рифові масиви, вкриті майже до самих вершин лесонидними суглинками зі звичайними чорноземами на них; г) міжтовтрові рівнини і глибоким лесовим покривом і глибокими малогумусними чорноземами місцями оглеєними; зайняті орними землями, іноді невеликими мочарами.

17. Жванчицький природний район лежить на захід від Товтрового крижа. У ньому великі площі займають древні широкі долини з глибокими чорноземами. Тут трапляються карстові печери в гіпсах значної протяжності (с. Завалля, печера «Атлантида», загальною довжиною понад 2500 м) [3].

5.2 Антропогенний вплив на ландшафти Хмельницької області

Під впливом господарської діяльності людини відбуваються зміни природних компонентів ландшафтів. Під час будівництва міст, доріг, гребель на річках, видобування корисних копалин порушується рельєф. Неправильний обробіток ґрунтів призводить до їх водної і вітрової ерозії, площинного змиву. Розорювання степів, луків, зведення лісів, осушення боліт позначаються на видовому складі рослинності, а отже, і тваринного світу: природні угруповання рослин витісняються культурними (поля, сади, виноградники), збіднюється видовий склад тварин. Зміни цих компонентів ландшафтів впливають на клімат і води [7].

Землеробський вплив найбільш проявляється через агротехніку і меліорацію, якими зумовлюється зниження (підвищення) рівня ґрунтових вод. Істотними чинниками землеробського впливу є полив, вапнування, обробіток і піскування земель, впровадження контурної чи смугової системи землеробства, створення лісових насаджень. Вплив осушувальних меліорацій помітний в зоні мішаніх лісів - на півночі області, окремих частинах Лісостепу. Там осушувальні меліорації поєднуються з хімічними, фіто-меліоративними та культурно-технічними заходами (підсів трав, заміна чагарників луками та ін.). У лісостепових ландшафтах зрошенням регулюється їх водно-тепловий і сольовий режими, при цьому проявляються супутні несприятливі процеси (підняття легкорозчинних солей, просадки, підтоплення) [5].

Лісомеліоративними заходами охоплено практично всі еродовані землі, створено полезахисні, приярусні і прибалкові лісосмуги, заліснено схили пасовищ, гірські і височинні схили, проведено суцільне і кулісне заліснення пісків, територій вздовж каналів, навколо водойм. Проте меліоративні заходи не завжди дають бажаний ефект. Так, переосушення земель у зоні мішаних лісів супроводжується зниженням рівня ґрунтових вод на прилеглих до меліоративних систем територіях, негативними змінами гідрологічного режиму - обмілінням річок і озер.

Неправильне застосування мінеральних добрив і отрутохімікатів порушує природний кругообіг речовин, погіршує якість сільськогосподарської продукції. За недосконалої технології внесення добрив і обробітку ґрунту рослини здатні засвоювати тільки 50 % їх кількості, решта змивається поверхневим стоком, потрапляє в підземні і поверхневі води, підвищує їх мінералізацію.

Помітно впливають на довкілля великі тваринницькі комплекси, їх відходи за недосконалої технології зберігання потрапляють разом із стічними водами в річки, озера, ґрунти [4].

Дуже впливають на природні умови промислові підприємства, будівництво і експлуатація електростанцій, видобуток корисних копалин тощо. Результатом цього впливу є насамперед хімічне забруднення, на яке припадає більш як 80 % всього обсягу забруднень.

Охорона ландшафтів здійснюється шляхом запровадження системи інтегрованого управління природокористуванням і передбачає:

· оптимізацію екосистемної та господарської цілісності ландшафтів;

· збереження середовищ існування рослин і тварин;

· збереження ландшафтних об'єктів культурної спадщини;

· застосування запобіжних заходів щодо негативного впливу господарської діяльності;

· формування екомережі, оголошення та створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

· визначення умов щодо невиснажливого використання природних ресурсів і здійснення господарської та інших видів діяльності на засадах сталого розвитку;

· виконання заходів, спрямованих на запобігання фрагментації та руйнування ландшафтів [16].

Висновки

Природні ресурси - це елементи природи, які на даному рівні розвитку продуктивних сил і вивченості можуть бути використані в діяльності людини. До них належать мінеральні, земельні, кліматичні, водні, лісові, рекреаційні ресурси. Масштаби освоєння людською діяльністю природних ресурсів не повинні перевищувати швидкості їх оновлення, а засвоєння природних комплексів має враховувати стійкість їх внутрішньої структури.

Клімат Хмельницької області зумовлений її географічним положенням в центральній частині Правобережної України та впливом Волино-Подільської височини. Загалом клімат помірно-континентальний з м'якою зимою та досить теплим вологим літом. Значна протяжність області з півночі на південь зумовлює деякі відмінності клімату між північними та південними районами, особливо щодо теплозабезпеченості. Річний розподіл опадів по території зростає від 500 мм на південному сході до 600 мм у північній частині області.

Кліматичні ресурси сприятливі для вирощування сільськогосподарських культур лісостепової зони, однорічних і багаторічних трав, плодових дерев, овочів. Придністров'я придатне для вирощування теплолюбних культур (виноград, абрикоси, персики та ін.).

Клімат на території області має важливе значення для відпочинку людей. Найсприятливішими для цього є заліснені ділянки.

На території області є сприятливі умови для будівництва вітроенергетичних споруд, які можуть бути важливими виробниками екологічно чистої енергії в майбутньому.

Водні ресурси складаються з поверхневих і підземних вод. Хмельниччина займає шосте місце серед областей України за запасами прісних вод. Норма споживання води для людини на добу (250 л) задовольняється в більшості міських поселень області. Найбільшими водоспоживачами є сільське господарство, також харчова промисловість, комунальне господарство та ін.

Мінеральні води, які поширені поблизу селища Сатанів, належать до гідрокарбонатно-натрієво-кальцієво-магнієвого типу. За своїми лікувальними властивостями вони подібні до води «Нафтуся». Їх використовують для оздоровлення людей різних областей України.

Лікувальні властивості мають також і мінеральні води, виявлені в околицях Кам'янця-Подільського. їх рекомендують людям із захворюванням шлунково-кишкового тракту.

Важливою для області є проблема раціонального використання водних ресурсів, охорона їх від забруднення. Близько 8% від стічних вод в області становлять неочищені води. Їх скидають в ріки промислові і комунальні підприємства і тому багато з них на окремих ділянках несприятливі для водопостачання промислових, сільськогосподарських, комунальних підприємств, споживання населенням та ін. Для охорони і раціонального використання водник ресурсів необхідно збудувати очисні споруди у тих міських поселеннях, де вони відсутні (Віньківці, Нова Ушиця, Ярмолинці, Антоніми, Війтівці, Закупне, Смотрич та ін.), а також поліпшити роботу таких споруд у тих населених пунктах, де вони не забезпочують повного очищення стічних вод.

У сільській місцевості основними забруднювачами води є тваринницькі комплекси. Основна увага тут повинна приділятись тому, щоб гній і гноївка з них не стікали в річки чи потічки, Крім цього, у селах вода нерідко забруднюється мінеральними добривами і отрутохімікатами.

Флора Хмельницької області налічує понад 1500 видів вищих спорових і насінних рослин, що належать до понад 100 родин та 500 родів. Найчисельнішимиє лісові види, які займають 13% території.

Лісові ресурси області мають грунтово-, водоохоронне і рекреаційне значення. Видовий склад лісів представлений переважно листяними породами (71%), а високопродуктивні хвойні породи займають 29% від лісопокритої площі.

Степова рослинність в природному вигляді збереглася в Хмельницькій області на схилах Товтрового кряжа. Вона представлена трав'янистими угрупуваннями та заростями чагарників. Лучні степи повністю розорані. Окремими ділянками збереглися заплавні луки.

У геоботанічному відношенні територія Хмельницької області розташована у смузі переходу від Європейської широколистянолісової області до Східноєвропейської лісостепової області, що зумовило характер рослинного світу.

Тваринний світ Хмельницької області представлений лісовими і степовими видами. Тут водяться 311 видів хребетних, зокрема 40 видів риб, 11 видів земноводних, 10 видів плазунів, 190 видів птахів, 60 видів ссавців, 10 видів рептилій.

Першочергову роль відіграє охорона рослинного світу, а найбільше лісів. Значення лісу для життя і діяльності людини важко переоцінити, тому найважливішим завданням є регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів. З цією метою здійснюються заходи щодо лісовідновлення.

Проблема охорони тваринного світу зумовлена зниженням запасів цінних видів риби, хутрового звіра, диких тварин, які не завдають шкоди людині. В зв'язку з цим на відповідні органи покладено обов'язки контролю і регулювання правил мисливства та рибальства. Ухвалено відповідні рішення законодавчих органів.

Для збереження і відтворення окремих видів рослин і тварин, охорони ландшафтних комплексів, на території області створено 269 територій та об'єктів природно-заповідного фонду на площі 13,5 тис. га (0,7% від площі області).

Хмельниччина простягається з півночі на південь і з заходу на схід на велику відстань, тому фізико-географічні умови мають певні відмінності у різних її частинах. Території, які відрізняються між собою рельєфом, кліматом, ґрунтовим покривом, рослинністю, називаються ландшафтними комплексами. Вони можуть займати невелику територію (фації, урочища, місцевості) або досить значну (райони, області, провінції, зони).

Територія Хмельницької області лежить в двох природних зонах - поліській та лісостеповій. Ландшафти цих зон істотно відрізняються внаслідок різних умов термічного режиму і зволоженості території. У межах кожної зони також існують відмінності ландшафтів, які зумовлені різними формами рельєфу.

Поліські ландшафти характеризуються рівнинністю поверхні, з утрудненим стоком; поширенням дерново-підзолистих, дернових та лучних грунтів; пануванням обширних боліт та лісів. Поширені дані ландшафти у Славутському районі, на півночі та північном-сході Ізяславського, Шепетівського та Полоннинського районів.

Лісостеповий тип подільських ландшафтів поширюється більш, ніж на чотири п'ятих території області і характеризується такими основними рисами: наявністю лесовидних суглинків, поширенням ерозії, поширенням чорноземних грунтів. Лісостепові ландшафти Хмельницької області мають і відмінні риси, їх поділяють на три підтипи: північну, центральну і придністровську, які, у свою чергу, об`єднують певні райони. Територія області поділяється принаймні на 17 природних районів (ландшафтів).

Для задоволення господарських потреб населення області піддає осушувальній меліорації ландшафтні тереторії в зоні мішаніх лісів - на півночі області, окремих частинах Лісостепу. Осушувальні меліорації поєднуються з хімічними, фіто-меліоративними та культурно-технічними заходами.

У сучасних умовах посилюються взаємозв'язки між людиною і природою і тому все більшу роль у розвитку господарства відіграє екологічна ситуація. Вона визначається станом використання кліматичних, водних, біологічних та ландшафтних ресурсів.

Список використаних джерел

1. Данилов Л. Клімат Поділля. - Вінниця, 2009.

2. Бируля О. Геологія та гідрологія Поділля. - Вінниця, 1930.

3. Геренчук К. І. Природа Хмельницької області. - Львів: Вища школа. Видавництво при Львівському університеті, 2010.

4. Геринович В. Кам`янеччина. ч. 1. Природа. - Кам`янець-Подільський, 2007.

5. Денисик Г. І. Природнича географія Поділля. - Вінниця: Еко Бізнес Центр., 2008. - 184 с.

6. Заповідні парки Хмельниччини - Львів, 2011.

7. Корошун І. М. та ін. Природні умови та ресурси України. Навчальний посібник до курсу «Природні ресурси України» для студентів екологічної спеціальності вищих навчальних закладів. - Рівне: ПРИНТ ХАУЗ, 2000.

8. Любинська І. Оцінка кліматичних ресурсів Хмельницької області для організації рекреаційної діяльності//Наукові записки. - 2010. - №2. - с. 4-10.

9. Минц А.А. Экономическая оценка естественных ресурсов. М., 1972

10. Погурельська Т. В. Хмельницька область: Географічний атлас: вид. 3-є виправлене і доповнене. - К.: ТОВ «Мапа», 2010 - 20 с.

11. Романова Э.П., Куракова Л.И., Ермаков Ю.Г. Природные ресурсы мира, М., 1993

12. Сажнева Н. М. Рекреаційна географія: навч. посіб. - Мелітополь: Люкс, 2009. - 329 с.

13. Царик Л.П., Чернюк Г. В. Природні рекреаційні ресурси: методи оцінки та аналізу. - Тернопіль: Підручники та посібники, 2008. - с. 30-38.

14. Ярмолов І.Я. Багатства планети. - К., 2009.

Размещено на Allbest.ur