главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 





Окупація німцями Чернігівщини

Установка нацистського "нового режиму" на Чернігівщині. Діяльність українського націоналістичного підпілля у період тимчасової окупації області німцями. Життя і побут населення на окупованих територіях. Звірства і злочини німецько-фашистських загарбників.

Рубрика: История и исторические личности
Вид: дипломная работа
Язык: украинский
Дата добавления: 18.02.2011
Размер файла: 95,4 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные документы


1. Історія Криворіжжя в роки Другої світової війни
Криворіжжя на початковому етапі війни. Окупаційний період. Оборона. Евакуація. Діяльність радянського підпілля. Партизанські загони на теренах Криворіжжя. Діяльність українського націоналістичного підпілля. звільнення та відбудова Кривого Рогу.
научная работа [50,7 K], добавлен 06.09.2008

2. Визволення території України від німецько-фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни
Визволення Лівобережної України та Донбасу від німецько-фашистських загарбників. "Східний вал" як укріплення на правому березі Дніпра. Микола Ватутін як Герой Радянського Союзу, його заслуги перед Батьківщиною. "Третя сила" в умовах окупаційного режиму.
реферат [27,0 K], добавлен 15.04.2013

3. Друга світова війна і Україна
Початок Другої світової війни. Окупація українських земель фашистською Німеччиною. Партизанська боротьба, діяльність ОУН і УПА. Визволення України від німецько-фашистських загарбників, перемога у війні. Вклад українського народу в боротьбу з гітлерівцями.
реферат [32,2 K], добавлен 10.10.2011

4. Друга світова війна і Україна
Україна на початку другої світової війни, окупація земель фашистською Німеччиною. Бойові дії, партизанська боротьба, діяльність ОУН і УПА. Визволення України від німецько-фашистських загарбників. Вклад українського народу в перемогу над фашизмом.
реферат [33,8 K], добавлен 09.06.2010

5. Окупаційний період в Запоріжжі, звільнення від загарбників
Оборона Запоріжжя в 1941 р., створення добровольчих загонів протиповітряної оборони, винищувальних батальонів. Диверсійна діяльність підпільних організацій в період окупації. Визволення Запорізької області в 1943 - 1944 році, увічнення героїв війни.
реферат [30,2 K], добавлен 18.02.2011

6. Органи місцевого самоуправління на Вінниччині в роки фашистської окупації (1941-1944)
Наказ Гітлера про введення цивільного управління на окупованих східних територіях. Створення Вінницької обласної управи після окупації та її робота у період війни. Запровадження на території області оподаткування національним та поземельним податками.
реферат [27,5 K], добавлен 10.06.2010

7. Радянське підпілля та визвольний рух на Рівненщині в роки Великої Вітчизняної війни
Дослідження історії фашистської окупації Рівненщини. Відродження національно-культурного життя. Характеристика діяльності українських громадсько-культурних органів, яка допомагала зорганізувати українське життя в Рівному та повіті. Радянське підпілля.
творческая работа [26,7 K], добавлен 08.06.2012

8. Рівненщина у Великій Вітчизняній війні
Рівненська область напередодні Великої Вітчизняної війни. Луцько-бродівсько-рівненська операція 23–29.06.1941 р. Антифашистська боротьба на Рівненщині та її значення. Визволення Рівненської області від німецько-фашистських загарбників. Діяльність УПА.
контрольная работа [36,6 K], добавлен 20.02.2011

9. Життя українського селянства в роки нацистської окупації 1941-1944 рр
Криваві злочини нацистських окупантів та їх вплив на економіку та соціальную сферу українського села. Ознаки повсякденного життя більшості українських селян під час окупації. "Добровільні" компанії окупаційної влади по збиранню речей для вояків вермахту.
реферат [33,1 K], добавлен 12.06.2010

10. Україна в роки Другої світової війни
Початок Другої світової війни, шлях українського народу від початку війни до визволення від фашистських загарбників, причини, характер та періодизація війни. Окупація українських земель, партизанська боротьба, діяльність ОУН і УПА, визволення України.
контрольная работа [39,1 K], добавлен 01.08.2010


Другие документы, подобные Окупація німцями Чернігівщини

Страница:  1   2 


Для того, щоб якось виправдати свої злодіяння в очах місцевого українського населення, враженого масовими вбивствами ні в чому не винних людей, фашисти пішли на мерзенну провокацію, щоб нацькувати українців і росіян проти євреїв. Через націоналістів по Чернігову поширили слухи про події, що нібито мали місце при страті євреїв у Гомелі. Нібито пригнали на страту й росіян, і євреїв. Першими загнали в яму й уклали на дно євреїв, а росіянином поліцаї дали лопати в руки й наказали закопати їх живими. Росіяни відмовилися всі як один. Тоді німці наказали євреям вилізти з ями. На їхнє місце уклали росіян. Євреям вручили лопати й наказали закопувати росіян, що вони, нібито, почали робити з більшою ретельністю.

Страта, була припинена. Росіянином німці сказали: «Ви пошкодували євреїв і готові були вмерти, але не закопувати їх живими. Надійшли шляхетно. Зате євреї, недовго думаючи, стали вас заривати. Вони підлі люди. Це буде для росіян уроком. Ми вас відпускаємо, а євреїв усіх розстріляємо.

Примітно, що в Гомелі, де нічого подібного не відбулося, розійшовся по місту слух, що вищеописана сцена, коли євреї, нібито, стали закопувати росіян й українців, мала місце в Чернігові, чого тут також не було.

Поліцай свій хліб й іудіни сребреники: відпрацьовували ретельно. Це їхніми стараннями в лютому-березні 1942 року прокотилася по Чернігову хвиля провалів у підпільних групах, що завершилася стратами арештованих, іноді навіть публічними через повешеніє.

Однак було б неправомірно списати всі невдачі, що осягли залишених для підпільної роботи товаришів, тільки за рахунок високої кваліфікації співробітників СД, гестапо й поліції. Все лихо складалося у відсутності в Чернігові підпільного міському партії, відсутності зв'язків з підпільним обкомом партії й «Великою землею». Не вистачало досвіду конспірації, що, мабуть, було головною причиною провалів.

Становлення чернігівського антифашистського підпілля, який поніс важкі втрати в перші місяці окупації, ішло повільно, і кожен його крок був оплачений кров'ю.

Наприкінці лютого 1942 року поліція провела арешти членів розвіднико-диверсійної групи під командуванням Федора Сови, залишеної в Чернігові розвідвідділом штабу 5-й армії. Військові розвідники готовили вибух моста через Десну, але їх видав зрадник Назаревич Е.А. Вони піддалися жорстоким катуванням і були розстріляні у квітні в урочищі Рашевщина. Серед розстріляних були Федір Сова, Настасія Притыковская, Євгеній Бросов, Володимир Юрченко. На самому початку окупації загинув ще один член цієї групи Михайло Бондаренко, не видавши, однак, нікого зі своїх товаришів.

14 березня 1942 року на балконах згорілого будинку центрального універмагу на розі вулиць Шевченко (нині пр. Миру) і Переца (пр. Перемоги) повісили двох хлопців з Лесковиці - Миколи Гринева й Василя Мищенко. Стратили за спробу вбити німецького перекладача.

22 березня 1942 року на тих же балконах повісили членів підпільної групи НКВД - Галанова Н.Л., Сірого П.В., Терейковського А.Е. і ще один чоловіка, що залишився невідомим.

Напередодні цієї страти був застрелений при спробі до втечі з будинку української слідчої поліції член цієї групи Раговський П.А. Під час допиту він ударив табуреткою слідчого й вистрибнув із другого поверху, але при падінні зламав ногу й був убитий зовнішнім вартовим.

На допитах, переносячи всі катування, чекісти трималися непохитно й не називали своїх товаришів, які ще не потрапили в поле зору поліції. Завдяки їхній мужності уникли арешту підпільники Осипенко І.Л., Андрєєв Д.С, Орел М.Д., Цілина А.Д. й інші.

Однак у цілому наслідки провали групи НКВД, арешт і страта найбільш активних її членів були дуже серйозними. Вони розбудували задуманий підпільниками план закінчити до весни формування партизанського загону, озброїти його й з настанням тепла вивести із Чернігова в ліси Придніпров'я, щоб розгорнути бойові дії проти окупантів.

Прагнучи залякати місцеве населення, придушити волю народу до опору, фашисти влаштували прилюдну страту. Силоміць зброї зігнали всіх, кого захопили на базарі й на прилеглі до нього вулицях. Серед мимовільних глядачів дивовижної страти були селяни, що приїхали на базар, покупці їхньої продукції й просто перехожі.

Смертники, побиті на допитах так, що ледве трималися на ногах, показали небачену стійкість духу. Перед тим, як мотузки захлиснули їм шиї, вони встигли викрикнути, звертаючись до народу: «Да здраствує Сталін!», «Да здраствує Радянська влада!», «Да здраствує Червона Армія!».

Звістка про героїчну смерть підпільників рознеслася по Чернігову й околишнім селам. Не одержали фашисти очікуваного ефекту від задуманого злодіяння.

28 березня 1942 року в числі 12 смертників на розстріл у Рашевщину - з в'язниці вивезли у вантажівці і юного розвідника розвідвідділа Південно-Західного фронту 16-літнього Юру Матвєєва.

Але не залякали радянських людей ні ці страшні страти, ні наступні. Про це свідчив випадок, що був незабаром, нападу на двох німецьких офіцерів у районі Землянок (вул. Муринсона). Уночі 6 квітня 1942 року вони були обстріляні із засідки й смертельно поранені.

Негайно пішла жорстока розправа над жителями цього району міста. Четверо чоловіків були повіщени на тих же балконах будинку універмагу вподобаних гітлерівцями під шибениці, а сто чоловік, включаючи жінок і дітей, розстріляні в Малеєвом рву, на окраїні Чернігова, біля нафтобази.

У наказі німецької комендатури, у якому повідомлялося про жорстоку відплату за замах, було сказано, що надалі за один убитого німця або їхнього союзника (малися на увазі мадяри) будуть розстрілюватися сто чоловік.

У квітні 1942 року в Чернігів прийшло нове більше лихо - почалося насильницьке відправлення молоді в Німеччину для роботи в промисловості й сільському господарстві. Радянські хлопці й дівчини повинні були замінити німецьких чоловіків, покликаних нести загарбницькі війни третього рейха в різних частинах миру.

Найшлися наївні, що повірили байкам про гарне життя на чужій землі. Дехто записався на біржі праці добровольцем, пройшов медичну комісію й потрапив у перший ешелон відправляють у дойчланд. Від'їзд був обставлений урочисто, з музикою духового оркестру в присутності високого німецького начальства й представників міської управи. У далеку дорогу добровольцям видали пайок - по буханці хліба й кільцю ковбаси.

Поїхали дурні й сьорбнули горя на чужині нарівні з тими, кого відправляли наступними ешелонами силою й везли під охороною, щоб не розбіглися по шляху проходження.

Частина городян уникла відправлення в Німеччину завдяки тому, що окупанти з початку 1942 року почали серйозні зусилля по відновленню промислових підприємств Чернігова для випуску продукції, необхідної для потреб армії й рейха. Стала потрібна робоча сила.

Улітку 1942 року німці організували в Чернігові із числа радянських громадян, що стали на шлях зрадництва, ще одну військову частину. Це був охоронний батальйон № 136, що розмістили в школі № 2 ім. Войкова на вул. Пролетарській.

У чітко налагодженій системі винищування радянських людей у Чернігові в'язниця займала головне місце. Вона була перевалочним пунктом на шляху від арешту до могильної ями для десятків тисяч людей різної статі, національності, віку, професії. Для того, за ким захлопнулися позаду важким, окутим залізом ворота в'язниці, шлях на волю не було.

Масивний цегельний, у три поверхи, будинок в'язниці, оточений стіною такої висоти, що через неї видно було тільки заґратовані вікна третього поверху, іноді гуділо, як бджолиний вулик. Правда, гудіння це звичайно припинялося через один-два дня, коли камери, набиті ув'язненими до відмови, розвантажувалися. Іноді розстріли вироблялися у дворі в'язниці, і тоді сухий перестук німецького «шмайсера» доносився до рідких перехожих на вулиці Пролетарській, старавшихся прослизнути якнайшвидше повз це жахливе місце.

Найчастіше «розвантаження» в'язниці робили шляхом вивозу смертників на критих чорним брезентом вантажівках й околиці міста, де були вириті заздалегідь глибокі ями. У такі дні (не менш двох разів у тиждень, а іноді й частіше) вантажівки в супроводі легкових автомашин з відкритим верхом, у яких сиділи автоматники, курсували між в'язницею й місцями розстрілу зі світанку до 17-00.

В 1942 році місцями масових страт гітлерівські кати обрали мальовничі лісові урочища Подусовки й Криволевщини. Ці улюблені до війни городянами місця відпочинку покривалися братськими могилами, набитими трупами нещасних жертв окупаційного режиму.

Утримувалися ув'язнені в жахливих умовах, які погіршилися після того, як у лютому 1942 року керування в'язницею перейшло від української адміністрації в руки СД. У камерах було сиро й холодно, у вікнах ні єдиного цілого скла. По полах і стінам плазували збіговиська паразитів. Годували ув'язнених з рук геть погано - баланду варили із гнилих овочів. Наглядачі знущалися з в'язнів: били по всякому приводі, вівчарка шефа в'язниці німця Курта рвала людей на смерть.

У серпні 1942 року німці пропустили через в'язницю масу циган. Зібраних з усією області в один довгий обоз із їхніми кибитками й наметами, набитими пуховими подушками й перинами, із замурзаними циганчатами, їхніми матерями й бабусями, підігнали циганів до в'язниці. Може, цигани й розсіялися б по лісах, але їх обдурили поліцаї, попередивши, що переселяють у Сербію. Прийом цей був не новий. Коли восени 1941 р. збирали євреїв на розстріл, їм говорили, що будуть переселяти їх у Палестину.

Коли циганський обоз, не поспішаючи, що тягся по вулиці Бєлінського в супроводі поліцаїв, що одуріли від літньої спеки, виїхав до задніх воріт в'язниці, цигани зрозуміли, у яку Сербію їм уготований шлях. Завили, запричитали жінки, заплакали діти, заметалися чоловіки, шукаючи лазівку, щоб вирватися зі смертельної пастки, та з'явилися гітлерівці з усіх боків, направили на юрбу дула гвинтівок й автоматів й, позбрасували з візків старих і малих, погнали всіх у камери. Майно розграбували.

Розстрілювали циган цілий день, і на другий, і на третій. Вантажівки, від'їхавши від в'язниці, повертали на вул. Воровського, потім виїжджали на вул. Переца й, повернувши з її на Вокзальну (нині вул. Щорса), їхали до нафтобази. Далі шлях пролягав по Михайло-Коцюбинскому шосе до повороту на путівця, що веде до опушки Подусівського лісу. Біля лісу машини зупинялися. Циган виштовхували з вантажівок, ставили на край траншеї й в упор розстрілювали з автоматів. З тих, що проїжджали по цьому маршруту через місто критих брезентом вантажівок лунали несамовиті крики жінок, від яких у перехожих холонула кров у жилах.

Циган, як, і євреїв, вибили пудчистую, а росіян й українців, у силу їхньої численності, винищити відразу не могли й знищували поступово.

У в'язниці, крім розстрілів, застосовували й інші способи вмертвіння - труїли отрутою й газом (у душогубках), убивали електричним струмом. Ця установа стала дійсним пеклом, вирватися звідки було практично неможливо.

На додаток до в'язниці, як місця заключення й знищенні радянських людей, окупанти створили влітку 1942 року два концтабори - один у двоповерховому будинку психодиспансера на території міської лікарні й іншої - на північній околиці приміської Бобровиці, неподалік від села Яцево.

Табір у міській лікарні влаштували після того, як винищили останню партію хворих, що втримувалися в психоневрологічному диспансері. Знищували їх неодноразово й різними способами й в 1941, і в 1942 рр. Спочатку вивозили на розстріл на окраїну села Коти. Але після того, як хворі під час розстрілу зуміли голими руками вбити 7 конвоїрів, німці застосували машину душогубку, що працювала безвідмовно. Трупи мертвих відвозили в ур. Березовий рів, де закопували в заздалегідь виритих ямах.

Останній раз (це було в липні 1942 р.) хворих отруїли якоюсь отрутою, підмішану у їжу. Тоді загинуло близько 100 чоловік.

Приміщення, які звільнилися, використали для розміщення радянських військовополонених, число яких перевищувало 600 чоловік. Їх використали на важких роботах, скудно годували й жорстоко зверталися. Неодноразово групи полонених різної чисельності вели у в'язницю для розстрілу. Замість знищених у табір доставляли інших військовополонених.

Охорона табору й конвоювання на роботу здійснювалися місцевою поліцією.

У цілому, за показниками очевидців, у концтаборі, побудованому гітлерівцями в будинку неврологічного диспансеру, загинуло 1500 чоловік.

Ще один табір - Яцевський - почали будувати в червні 1942 року силами військовополонених, яких приганяли на роботу з в'язниці й табору в психлікарні. Через місяць він почав функціонувати, і там теж ішло винищування ув'язнених.

2.3 Партизанський рух на Чернігівщині

Головним джерелом партизанських формувань стали бійці винищувальних загонів. Вони повністю влилися в партизанські загони в Грем'яцькому, Корюківському, Носівському, Семенівському, Холминському і Шорському районах. Значну допомогу надало командування Південно-Західного фронту в організації в Чернігові партизанської школи для підготовки командирів і підривників. Створенню партизанських загонів в Ріпкинському, Михайло-Коцюбинському ї Олишівському районах сприяв штаб п'ятої армії. Бійці винищувальних і партизанських загонів Остерського, Холминського та інших районів спільно з червоноармійцями вели бої проти гітлерівських загарбників в прифронтовій смузі.

В умовах повсюдного терору населення Чернігівщини не скорилося ворогові. З кожним днем ширився рух опору. Особливу роль у розгортанні збройної боротьби в тилу ворога відіграв обласний загін на чолі з М. М. Попудренком. Вже 26 вересня 1941 року в повідомленні Радянського ін-формбюро відмічалося, що «партизани Чернігівщини за короткий період часу розгорнули широку діяльність і нанесли відчутні удари окремим частинам фашистських військ». У Городнянському районі партизани пустили під укіс ешелон з окупантами і зброєю, підірвали дві військові грузові машини. Напади на фашистів здійснено в Корюківці, Дроздівці. В Тупичеві був спалений лісопильний завод, в Добрянці зірвана водокачка.

В оперативному зведенні Радянського інформбюро від 2 жовтня підведено підсумки бойових дій партизанів Чернігівщини за другу половину вересня 1941 року. У той же час слід відмітити, що навальний наступ фашистських військ не дозволив в усіх районах завершити формування загонів, і окремі групи партизан відійшли з частинами Червоної Армії. Відсутність досвіду конспірації призвела до значних людських жертв. Віддалення лінії фронту, нестача зброї, порушення зв'язків між районами -- все це ускладнювало боротьбу в тилу ворога.

19 листопада 1941 року з метою посилення боєздатності обласного загону до його складу були включені Корюківський (командир Ф.І. Коротков), Холминський (І.І. Водоп'ян), Перелюбський (О.П. Балабай) і Рейментарівський (Б.С. Туник) партизанські загони. Об'єднаний загін очолив О.Ф. Федоров, який прибув у північні райони області з району пирятинського оточення військ Південно-Західного фронту. Протягом перших чотирьох місяців окупації партизани практично тримали владу в своїх руках на території Корюківського і Холминського районів. В кінці листопада гітлерівське командування направило три тисячі солдатів проти народних месників. Близько місяця тривали запеклі бої в районі Рейментарівських лісів. Не зумівши добитися перемоги, фашисти почали палити оточуючі села. Щоб відвернути розправу над мирним населенням, партизани перебазувалися в Єлінські ліси.

Тут вони налагодили радіозв'язок з командуванням Південно-Західного фронту і до партизанів почали постійно прибувати літаки із зброєю і боєприпасами, в яких відчувалася гостра потреба. Це дозволило розгромити ворожі гарнізони в Погорільцях, Гуті-Студенецькій, Іванівці та інших населених пунктах. Військові спеціалісти навчали партизанів володіти зброєю, організовувати диверсійні групи, що активно діяли на залізничних магістралях Київ-Ніжин, Гомель-Бахмач, Гомель-Новозибків. Високо оцінивши героїзм партизанів Чернігівщини, Указом Президії Верховної Ради СРСР було нагороджено в травні 1942 року групу народних месників орденами і медалями.

У ряді трофейних документів гітлерівці змушені визнати широку підтримку народом партизанів і провал неодноразових спроб покінчити з ними. Партизани постійно користувалися допомогою місцевих жителів. Цілі населені пункти стали надійною базою партизанів. Для цього створювалися озброєні групи самооборони, які контролювали значну територію. Найбільше таких груп було в північних районах. Наприклад, в Грем'яцькому (нині Новгород-Сіверському) районі колгоспники в селі Мурав'ї протягом трьох місяців разом з партизанами захищали населений пункт від фашистів. Жителі села Єліно Щорського району декілька місяців відбивали напади загарбників і тільки після бомбардування з повітря ворог зумів знищити непокірних його жителів. Групи самооборони діяли в ряді сіл Козелецького району. За зброю бралися чоловіки, жінки, молодь. В партизани йшли цілими сім'ями.

Завдяки вмілому проведенню рейдів на території Чернігівської, а також сусідніх областей РРФСР і БРСР партизани зберігали ініціативу в своїх руках і постійно вели бойові дії та диверсійно-розвідувальну роботу. Під час рейду були створені нові загони в Новгород-Сіверському, Семенівському та інших районах. Після запеклих боїв на Чернігівщині в кінці березня 1942 року обласний загін вирвався з ворожого оточення і перебазувався в Єлинківські ліси, де спільно з російськими партизанами вів боротьбу проти фашистських окупантів.

28 липня 1942 року на території Рейментарівських лісів завершилося формування обласного партизанського з'єднання до складу якого увійшли Чернігівський об'єднаний загін ім. Сталіна, Климовський ім. Кірова, Новозибківський ім. Щорса і Злинківський ім. Ворошилова. Із загальної кількості 1200 чоловік 900 становили месники Чернігівщини. При переході з'єднання через Гомельську область в серпні відбулося об'єднання окремих місцевих партизанських груп у Світилівський і Чечерський загони, які також влилися до складу нового з'єднання. Кожний загін зберігав попередню назву, примножуючи славну історію і традиції, підтримував зв'язки з своїм районом.

Полум'я всенародної боротьби, яку очолили підпільний обком і 18 райкомів КП(б)У, десятки антифашистських організацій, охопило всю територію області. Після виходу в березні 1943 р. основних сил обласного з'єднання під командуванням О.Ф. Федорова на Правобережну Україну тут було створене нове обласне з'єднання на чолі з М. М. Попудренком.

Для організації загонів і встановлення єдиного керівництва партизанським рухом в райони області підпільним обкомом були направлені спеціальні групи по 15-20 осіб, налагоджено тісний зв'язок з партизанськими з'єднаннями, які діяли н її південній частині. Крім цього, влітку 1943 року на території Чернігівщини на базі десантних груп були сформовані три нових з'єднання під командуванням М. Г. Салая, М. І. Шукаєва, Я. П. Шкрябача, які вирушили в рейд на захід. У червні на основі зростаючих загонів утворилися нові з'єднання «За Батьківщину», ім. М. Коцюбинського, а в серпні -- з'єднання ім. Щорса.

Активну допомогу надали партизани радянським військам при звільненні Чернігівщини. 19 вересня два полки партизанського з'єднання «3а Батьківщину» захопили три переправи через Дніпро, одну через Прип'ять і, незважаючи на запеклі атаки гітлерівців, утримували їх до підходу частин 70-ї гвардійської і 322-ї стрілецької дивізій 60 армії. Партизанське з'єднання ім. М. Коцюбинського захопило також ряд переправ через Дніпро і Прип'ять. Успішно взаємодіяли з наступаючими частинами партизани з'єднання ім. Щорса, організувавши переправи біля населених пунктів Сивки, Окуніново і Навози. В межиріччі Дніпра, Десни, Прип'яті і Сожі близько 12 тисяч партизанів сприяли звільненню Чернігівської, Київської і Гомельської областей.

На території Чернігівщини в роки Великої Вітчизняної війни діяли п'ять партизанських з'єднань, до складу яких входили три полки і 41 загін. Крім цього бойові операції вели самостійні загони" Під час рейдів немало чернігівців влилося до з'єднань С. А. Ковпака і О. М. Сабурова. Більше 30 тисяч партизан нагороджені орденами і медалями, 20 удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

Для багатьох з них війна не закінчилась звільненням Чернігівщини. Основні сили першого обласного з'єднання в кількості 1400 чоловік ще весною 1943 року вирушили в рейд на Правобережну Україну. Вони пройшли з боями не одну сотню кілометрів, форсували Дніпро, Прип'ять, Горинь та інші ріки. По шляху просування партизани громили фашистські гарнізони і завдали нищівних ударів на ворожих комунікаціях.

Наприкінці червня 1943 р. загони з'єднання прибули на територію Волинської області, щоб вивести з ладу залізничні лінії Ковельського вузла і посилити полум'я партизанської війни проти фашистських загарбників. Навіть гітлерівський генеральний комісар Волині і Поділля був змушений визнати, що місцеве населення «в основному настроєне проти нас». За. підтримку партизанів фашисти і їх прислужники повністю знищили села Кортеліси, Вишнівка, Воля Островська та багато інших. У серпні 1943 р. окупанти направили літаки на нескорені села, закидаючи їх фугасними і термітними бомбами.

Для спільних бойових дій штаб з'єднання, яке розташувалося в лісах Любешівського загону, відразу налагодив зв'язки з партизанською бригадою А. Бринського і загонами Н. Собесяка, М. Конищука, В. Карасьова, Д. Медведєва, М. Прокоп'юка. За рахунок місцевого населення лави партизанів з'єднання постійно зростали і досягли 6 тисяч чоловік, в результаті чого воно перетворилося на Чернігівсько-Волинське формування. 6 червня 1943 р. з'єднання переходить на становище військової частини 0015, бойові дії якої в тилу ворога координувалися з наступальними операціями радянських військ на фронті.

Район межиріччя Стохода і Стирі був місцем довгострокового перебування з'єднання, а ріки -- оборонними лініями партизанського краю. В селі Лобному розмістилися штаб, господарська частина, медична служба та батальйон її охорони. Коли раніше з'єднання весь час перебувало в рейді, то тепер передбачалося постійно діяти на Ковельському вузлі. Магістралі Ковельського вузла відігравали виключну роль в постачанні гітлерівських військ зброєю і боєприпасами. Партизанські загони знаходилися від штабу на відстані 70-80 км, контролюючи основні залізничні і шосейні магістралі на дистанції 160-200 км, вели масово-політичну роботу серед населення. Для кожного з них були визначені райони для бойових дій на комунікаціях і розгрому ворожих гарнізонів. Перший батальйон під командуванням Г. В. Балицького базувався в районі села Берестяне Цуманського району і діяв на залізничній лінії Ковель-Рівне. Третій батальйон П. А. Маркова розпочав бойові операції у Шацькому районі на, залізниці Ковель-Хелм. П'ятий батальйон, очолений М. М. Ніколаєнком, взяв під контроль лінію Ковель-Володимир-Волинський. Загони ім. Богуна, ім. Чапаєва, другий загін ім. Щорса діяли на залізниці Ковель-Брест і на лінії шосейної дороги. На магістралі Ковель-Сарни бойові операції вели перший загін ім. Щорса і частина диверсійної роти штабу з'єднання. Друга частина роти і кавалерійський ескадрон контролювали залізницю Брест-Пінськ.

Для підготовки необхідної кількості кадрів при кожному загоні були організовані курси підривників, завдяки чому партизани освоїли і успішно застосували в масовій кількості міни уповільненої дії. Кожний загін посилав на закріплену дільницю кілька підривних груп, разом з якими вирушали і бойові групи. Вони не тільки прикривали підривників під час мінування, а й обстрілювали поїзди з усіх видів зброї. Коли фашисти почали водити поїзди на знижених швидкостях, від чого ефект мін зменшувався, тоді партизани перейшли до захоплення поїздів.

Бойові накази, радіограми, короткі донесення, звіти, за якими постає широка панорама партизанської народної війни проти чужинців. В період Курської битви було здійснено найбільше диверсій. З 7 липня до 1 серпня 1943 р. на мінах уповільненої дії, встановлених партизанами навколо Ковельського вузла, підірвалось 65 ешелонів. Таку кількість ворожих ешелонів було знищено в минулому лише протягом 16 місяців. За період з 1 по 10 серпня 1943 р. під укіс пущено ще 58 фашистських ешелонів. Ворог почав направляти військові ешелони в обхід Ковеля по лінії Брест-Пінськ, але з допомогою білоруських партизанів і цей план був зірваний. У донесенні УШПР від 1 вересня 1943 р. вказувалося: «Залізниці Ковель-Сарни, Ковель-Брест, Брест-Пінськ повністю паралізовані. Колії Ковель-Холм, Ковель-Ровно паралізовані частково».

Вздовж залізниць Ковель-Сарни, Брест-Пінськ та інших напрямків були збудовані через кожні 1-3 км спеціальні укріплення з цілодобовим чергуванням, охорону в яких несли військові частини, підрозділи СС і поліцейські сили. «Ми не можемо ні виїхати, ні під'їхати до залізниці, -- писав німецький офіцер К. Дорфман. -- Міни завдають нам непоправної шкоди. До кінця 1943 року партизани знищили більше чотирьохсот ворожих ешелонів. За період війни вперше був завданий такий могутній удар по комунікаціях ворога. Коли в листопаді-грудні через відсутність необхідної кількості боєприпасів почала зменшуватись чисельність бойових операцій, тоді партизани пробили коридор через лінію фронту і відправили обоз із 600 саней з пораненими, а назад повернулись зі зброєю і боєприпасами. Перехід здійснювався неодноразово.

Партизанські загони Чернігівсько-Волинського з'єднання спільно з бійцями з'єднання ім. Щорса під командуванням С. Ф. Малікова здійснили наступ на Ковель. Особливо запеклі бої розгорнулися за село Несухе з двома батальйонами есесівців. Штурм розпочався 23 лютого 1944 року. Населений пункт декілька разів переходив з рук в руки. Тут загинули командир батальйону С. Григоренко, командири взводів П. Асабов і С. Каменський, ряд інших ветеранів з'єднання. Одночасно головні сили розпочали наступ на місто Ковель, але через відсутність достатньої кількості боєприпасів і можливості своєчасної підтримки з боку наступаючих радянських частин було прийнято рішення припинити наступ, зосередити всі сили для продовження бойових дій на правому березі ріки Стохід, щоб забезпечити плацдарм для наступаючих частин радянських військ.

Широкий розмах партизанського руху був би неможливий без всебічної підтримки населення, яке допомагало продуктами харчування, одягом, повідомляло про наявність ворожих гарнізонів та про рух окупантів на шляхах сполучення. Місцеві жителі саботували заходи фашистських органів влади, а населені пункти стали резервом зростання партизанських загонів. За період дій з'єднання на Волині виникли нові підпільні організації і бойові групи. В ряді населених пунктів утворилися групи самооборони. Коли фашистські окупанти зламали центри самооборони в селах Гута-Степанська, Березиво, Поросль, Вирки, Осове та інших населених пунктах, частина їх жителів шукала захисту в районах, що контролювалися партизанами, створивши в складі з'єднання партизанську бригаду ім. Ванди Василевської.

Після зустрічі з'єднання з наступаючими частинами Радянської Армії більше трьох тисяч партизан влилися до лав діючої армії, а загони бригади ім. Банди Василевської відійшли на територію Польщі для продовження боротьби проти фашистських загарбників. Частина партизан на чолі із заступником командира з'єднання по диверсійній роботі О. С. Єгоровим була десантована в Чехословаччину і взяла участь у Словацькому повстанні,

Висновки

Трагическая судьба Чернигова в годы Великой Отечественной войны, разрушенного фашистами, почти полное уничтожение его промышленных объектов, смерть 52425 советских граждан, умерщвленных гитлеровцами в городе и его окрестностях -- наиболее мрачные страницы в его многовековой истории.

К сожалению, до сих пор в периодической печати и в литературе история Чернигова 1941-1945 г.г. освещена лишь фрагментарно, целостной картины событий не дано. Историки и краеведы не спешили стирать «белое пятно», и для этого имелись свои причины. Официально тема не была запретной, но получить доступ к архивным документам спецфондов разных учреждений исследователям практически было невозможно. Отпугивала и перспектива окунуться в кровь и грязь событий, от ознакомления с которыми волосы подымались дыбом на голове. Ведь на военных дорогах беспримерный героизм и самопожертвование во имя Родины соседствовали иной раз с самой черной изменой и предательством, которые трудно себе представить. Однако нашлись люди, которых не остановили эти обстоятельства.

Партизани Чернігівщини провели немало боїв з ворогом. Були перемін и і гіркота поразок. Багато партизанів і підпільними загинули в боях з фашистами та їх посібниками. Ворожа куля передчасно обірвала життя організатора парні пінського руху М. М. Попудренка. Смертю героїв полягли Михайло Стратілат, Сидір Громенко, Платон Горєлий, Арсеній Ковтун, Олена Білевич, Лілія Карастоянова, Ілля Авксентьев, Василь Коробко і багато інших мужніх партизан.

Минають роки і події Великої Вітчизняної війни втілені в рядки історії. Подвиг народу, який розгромив фашистську навалу, збережеться у віках.

Список використаної літератури

1. Архив Министерства обороны, спецфонд, оп. 6, д. 2, лист 8.

2. Архив МО СССР, ф. 229, оп. 213, д. 3, л. л. 32-33.

3. Архив облуправления УСБУ по Черниговской области, т. 1, д. 5118, л. 12; д. 1938, л. 1.

4. Архів Міністерства оборони Російської Федерації, ф. 229, оп. 213, спр. 3, арк. 161.

5. Балицкий Г. «Війна вночі», К., 1965, с. 15.

6. Боляновський А. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939-1945). Львів, 2003. С. 135.

7. В тилу ворога. Документи і матеріали про участь партизанів Чернігівщини в боротьбі проти фашистських загарбників. Упорядники: С. М. Мельник, М. К. Бойко Редактор М. О. Рудько. Чернігів, 1994.

8. Ветров I. Матеріально-побутові умови населення України за німецької окупації (1941-1944 pp.) // Пам'ять століть. - 2005. - №3-4. - С. 202.

9. Вінок безсмертя, -- К. 1988, -- С. 210.

10. Воспоминании бывшего секретаря Черниговского горкома КП(б)У Леноненко В. М.

11. Воспоминания бывшего зав. Отделом Черниговского горкома КП(б)У Г.М. Кталхермана.

12. Воспоминания бывшего партизана В.Н. Кулакова.

13. Воспоминания бывшего подпольшика Шарого Н. С.

14. Воспоминания бывших партизан Героя Советского Союза Г.К. Артозеева и Б.Е. Гуда.

15. Воспоминания Героя Советского Союза Артозеева Г.К.

16. Воспоминания жителя Чернигова М.К- Власенко.

17. ДА СБУ, ф. 13, спр. 55663, Т. 1, арк. 10.

18. З. Сушанский, М. Соловей, «Через прошлое в будущее», Ч., 1992, с. 32-34.

19. Залесский К. СС. Охранные отряди НСДАП. М., 2005. С. 456.

20. Институт истории партии при ЦК Компартии Украины, ф. 7, оп. 10, дело I, лист 81.

21. История городов и сел УССР, Черниговская область, К., 1983, с. 135.

22. Історія застерігає. Трофейні документи про злочини німецько-фашистських загарбників та їх посібників на тимчасово окупованій території України в роки Великої Вітчизняної війни. -- К., 1986. -- С. 116,

23. Кузнецов Г. Ім'я героя відоме, «Деснянська правда» от 25.10.1988.

24. Летопись. Города Чернигова периода великой отечественной войны 1941-1945 г.г. (по документам, воспоминаниям очевидцев, публицистике и мемуарам). Чернигов, издательство «Десна» 1992.

25. Манойленко В. «Олена Білевич», Ч., 1991, с, .51.

26. Нариси іІсторії Чернігівської обласної партійної організації, К., 1980, с. 203.

27. Нариси історії Чернігівської обласної партійної організації, К., 1980 г., с. 191.

28. Німецько-фашистський окупаційний режим на Чернігівщині: [Зб. док.]. - Чернігів, 2000. - С. 7.

29. Облгосархив, ф: 139, оп. 1, д. 119, л. 24.

30. Партархив, ф. 139, оп. З, д. 64, л. 4, л. 32.

31. Сообщение Советского информбюро. -- Т. 1. - М., 1944. С. 263-264.

32. Сорокін В.А. «Опергрупа Кім», «Комсомольський гарт», № 103 від 25.08.1983 р.

33. Старинов И. «Мины ждут своего часа», М., 1964, л.л. 31, 35, 39.

34. Степнов М. «Степной рейд», К., 1946, с 120.

35. Стракач Т. Наш позивний -- свобода. -- К., 1979. -- С. 317.

36. Студьонова Л.В. Слідами Чернігівського підпілля: Документальні нариси. - Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2007. - 232 с.

37. Удовик В.М. Нові аспекти історії німецько-фашистського окупаційного режиму на території генеральної області Київ в 1941-1944 роках // Проблеми освіти.

38. Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза. -- Т. 1. К., 1975. - С. 296.

39. Україна в другій світовій війні у документах: Зб. нім. арх. мат. - Львів, 1997. - Т.1. - С.181.

40. ЦАМО СССР, ф. 229, оп. 213, д. 3, л. л. 26-28.

41. Чайковський А.С. «Невідома війна», К., 1994, с. 35.

42. Чернигов в огне войны 1941-1943 г.г. (Документальная хроника-память). Чернигов, 1993 г.

43. Черниговщина в период Великой Отечественной войны (1941-1945 гг.). Сборник документов и материалов. -- Киев, 1978. -- С. 102.

44. Чуев С.Г. Спецслужбы ІІІ Рейха. В ІІ-х кн. СПб., 2003. Кн. І. С. 69.

45. Эпова, Б.А., Старинова И.Г. «Мины в тылу врага». -- М., 1963. -- С. 52.

Додаток

Хроніка звільнення 1943

3 ВЕРЕСНЯ

322-а стрілецька дивізія під командуванням полковника П.М. Лащенка, уродженця с. Тур'я Щорського району, першою з військових підрозділів Центрального фронту розпочала здійснення Чернігівсько-Прип'ятської наступальної операції, звільнивши населені пункти Чернігівщини -- села Риботин і Жовтневе Коропського району. За вміле керівництво дивізією, успішне форсування її підрозділами Десни, Дніпра і Прип'яті, за особисту мужність і героїзм в боях під час Чернігівсько-Прип'ятської наступальної операції П.М. Лащенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

4 ВЕРЕСНЯ

Воїни 74-ої і 322-ої стрілецьких дивізій у взаємодії з 6-ою гвардійською і 8-ою стрілецькими дивізіями звільнили районний центр Короп і територію району.

6 ВЕРЕСНЯ

Військові підрозділи 70-ої гвардійської Глухівської і 75-ої гвардійської стрілецьких дивізій форсували Сейм і звільнили колишній районний центр Батурин та територію району.

8 ВЕРЕСНЯ

322-а стрілецька дивізія у взаємодії з 70-ою гвардійською Глухівською стрілецькою дивізією звільнили районний центр Борзну і територію району.

9 ВЕРЕСНЯ

Війська 13-ої і 60-ої армій звільнили районний центр і важливий залізничний вузол -- місто Бахмач.

Наказом Верховного Головнокомандувача військовім підрозділам, що особливо відзначилися при звільненні міста, присвоєні почесні найменування «Бахмацьких»: 75-ій гвардійській і 132-ій стрілецьким дивізіям, 221-ій бомбардувальній авіа-дивізії, 3-й гвардійській легко-артилерійській бригаді, 56-му гвардійському мінометному полку. 70-а гвардійська Глухівська стрілецька дивізія нагороджена орденом Бойового Червоного Прапора.

13 ВЕРЕСНЯ

Воїни 132-ої Бахмацької стрілецької дивізії звільнили колишній районний центр Комарівку.

14 ВЕРЕСНЯ

Військові підрозділи 141-ої Червонопрапорної ордена Богдана Хмельницького стрілецької дивізії у взаємодії із 112-ою Рильсько-Коростенською стрілецькою дивізією звільнили колишній районний центр Дмитрівку і територію району.

15 ВЕРЕСНЯ

Український штаб партизанського руху віддав наказ командирам партизанських з'єднань Чернігівщини про захоплення, організацію і утримання переправ через Десну, Дніпро, Прип'ять для забезпечення їх успішного форсування частинами наступаючої Червоної армії.

Військові підрозділи 2-ої і 4-ої гвардійських повітрянодесантних дивізій звільнили районний центр Ічню і територію району.

Війська 60-ої армії звільнили місто Ніжин. Наказом Верховного Головнокомандувача військовим підрозділам, що особливо відзначились при звільненні міста, присвоєні почесні найменування «Ніжинських»: 7-у гвардійському мехкорпусу, 24-ій гвардійській мехбригаді, 57-ій гвардійській танковій бригаді, 299-ій штурмовій авіадивізії, 286-ій винищувальній авіадивізії. 280-а Конотопська, 132-а Бахмацька стрілецька дивізії, 26-а гвардійське Севська мехбригада нагороджені орденами Бойового Червоного Прапора.

Із резерву Ставки Верховного Головнокомандувача на ділянку 13-ої армії в районі Коропа була передислокована 61-а армія, яка продовжила бої; розширення Оболонського плацдарму.

16 ВЕРЕСНЯ

Війська 48-ої і 65-ої армій звільнили місто Новгород-Сіверський. Наказом Верховного Головнокомандувача військовим підрозділам, що особливе відзначились при звільненні міста, присвоєні почесні найменування «Новгород-Сіверських»: 102-ій Далекосхідній, 140-ій Сибірській, 162-ій Середньоазіатській стрілецьким дивізіям, 478-ому мінометному полку, 120-му винищувальному протитанковому артилерійському полку, 14-ій інженерно-саперній бригаді, 321-му інженерному батальйону.

Про героїчний подвиг саперів у боях за місто схвильовано розповів у своєму нарисі «Труженики войны» І. Еренбург, який разом з К. Симоновим перебував на той час у підрозділах 65-оі армії.

Воїни 143-ої і 280-ої стрілецьких дивізій у взаємодії з 2-ою гвардійською повітрянодесантною дивізією при підтримці партизанського з'єднання «За Батьківщину» звільнили районний центр Носівку і територію району. Військові підрозділи 163-ої гвардійської Роменської і 240-ої стрілецьких дивізій V взаємодії з 57-ою гвардійською Ніжинською танковою бригадою звільнили районний центр Талалаївку і територію району.

17 ВЕРЕСНЯ

Воїни 163-ої гвардійської Роменської стрілецької дивізії звільнили районний центр Срібне.

2-а гвардійська повітрянодесантна дивізія звільнила колишній районний центр Лосинівку.

Військові підрозділи 232-ої Сумської стрілецької дивізії у взаємодії з 2-ою гвардійською механізованою бригадою 3-го гвардійського танкового корпусу звільнили районний центр Варву і територію району.

Партизанські з'єднання імені Щорса, «За Батьківщину», імені Коцюбинського розпочали боротьбу за організацію, захоплення й утримання переправ на Десні, Дніпрі, Прип'яті для наступаючих частин Червоної армії.

18 ВЕРЕСНЯ

Воїни 211-ої стрілецької дивізії звільнили районний центр Куликівку.

Військові підрозділи 16-ої гвардійської кавалерійської дивізії у взаємодії з 77-ою гвардійською стрілецькою дивізією звільнили районні центри Сосницю і Мену.

121-а Рильська Червонопрапорна стрілецька дивізія звільнила районний центр Бобровицю.

Військові підрозділи 63-ої армії Брянського фронту звільнили колишній районний центр Грем'яч і територію району.

3-я гвардійська повітрянодесантна дивізія звільнила колишній районний центр Іваницю.

Воїни 205-го стрілецького полку 70-ої гвардійської Глухівської дивізії і 129-ої окремої танкової бригади звільнили колишній районний центр Олишівку і територію району.

Військові підрозділи 55-ої стрілецької дивізії звільнили колишній районний центр Понорницю.

2-га гвардійська повітрянодесантна дивізія звільнила колишній районний центр Малу Дівицю.

42-а гвардійська стрілецька дивізія і 3-й гвардійський танковий корпус 40-ої армії Воронезького фронту у взаємодії з 2-ю, 3-ою, 4-ою гвардійськими повітрянодесантними дивізіями 60-ої армії Центрального фронту звільнили місто Прилуки і територію району.

Наказом Верховного Головнокомандувача 42-ій гвардійській стрілецькій дивізії, що особливо відзначилася в боях за місто, присвоєно почесне найменування «Прилуцької».

19 ВЕРЕСНЯ

Військові підрозділи 232-ої Сумської стрілецької дивізії звільнили колишній районний центр Яблунівку.

55-а стрілецька дивізія звільнила районний центр Корюківку. Воїни 16-ої гвардійської кавалерійської дивізії у взаємодії з 76-ою гвардійською стрілецькою дивізією звільнили колишній районний центр Березну і територію району.

Військові підрозділи 69-ої Севської Червонопрапорної стрілецької дивізії у взаємодії з 246-ою стрілецькою дивізією звільнили колишній районний центр Холми і територію району.

20 ВЕРЕСНЯ

Воїни стрілецької дивізії звільнили колишній районний центр Михайло-Коцюбинський.

Військові підрозділи 143-ої стрілецької дивізії у взаємодії з частинами 9-го танкового корпусу звільнили районний центр Козелець і територію району.

102-а Далекосхідна Новгород-Сіверська, 162-а Середньоазіатська Новгород-Сіверська і 170-а стрілецькі дивізії звільнили районний центр Семенівку і територію району.

21 ВЕРЕСНЯ

Воїни 180-ої стрілецької дивізії звільнили колишній районний центр Нову Басань.

Військові підрозділи 55-ої, 69-ої Севської Червонопрапорної стрілецьких дивізій у взаємодії з 15-ою гвардійською кавалерійською дивізією звільнили районний центр Щорс і територію району.

Воїни 13-ої і 60-ої армій звільнили обласний центр -- місто Чернігів.

Наказом Верховного Головнокомандувача військовим частинам армії, що особливо відзначилися в боях зі звільнення міста, присвоєно почесні найменування «Чернігівських»:

76-ій, 77-ій гвардійським, 148-ій, 211-ій стрілецьким, 16-ій гвардійській кавалерійським дивізіям, 129-ій танковій бригаді, 874-у артилерійському, 476-у мінометному, 1287-у зенітному артилерійським полкам і 2-ій гвардійській штурмовій авіадивізії.

181-а ордена Леніна Сталінградська стрілецька дивізія нагороджена орденом Червоного Прапора.

Відомі письменники і поети І. Еренбург, Д. Бєдний, Є. Долматовський, С. Марков присвятили свої твори звільненню Чернігова.

Воїни 13-ої і 60-ої армій за активної допомоги партизанського з'єднання імені Щорса першими серед військових підрозділів Центрального фронту розпочали форсування Дніпра від села Сорокошичі Козелецького району до села Мньов Чернігівського району.

22 ВЕРЕСНЯ

Військові підрозділи Ніжинського мехкорпусу, 9-го танкового корпусу, 280-ої Конотопської Червонопрапорної стрілецької дивізії звільнили колишній районний центр Остер і територію району.

23 ВЕРЕСНЯ

В бою за село Великий Листвен Городнянського району повторив подвиг Олександра Матросова рядовий 1181-го стрілецького полку 356-ої стрілецької дивізії Клавдій Краснояров, закривши амбразуру ворожого дзота своїм тілом. К. Красноярову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Похований герой у братській могилі в селі Великий Листвен.

24 ВЕРЕСНЯ

Воїни 149-ої стрілецької дивізії у взаємодії з 55-ою і 60-ою Севською стрілецькими дивізіями звільнили районний центр Городню і територію району.

Військові підрозділи 356-ої стрілецької дивізії звільнили колишній районний центр Тупичів. В бою за Тупичів командир відділення автоматників 1181-го стрілецького полку 356-ої стрілецької дивізії вісімнадцятирічний Сергій Акіф'єв повторив подвиг Олександра Матросова і свого однополчанина Клавдія Красно-ярова, закривши амбразуру ворожого дзота своїм тілом. С. Акіф'єву посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Похований герой у братській могилі в селі Листвен Городнянського району.

26 ВЕРЕСНЯ

Військові підрозділи 356-ої стрілецької дивізії звільнили районний центр Ріпки і територію району.

12-а гвардійська стрілецька дивізія звільнила колишній районний центр Любеч і розпочала підготовку до форсування Дніпра.

Військові підрозділи 61-ої армії розпочали форсування Дніпра в районі населених пунктів Мньова, Неданчичів, Мисів, Любеча. Командир 239-го гвардійського стрілецького полку 76-ої гвардійської Чернігівської стрілецької дивізії полковник К.М. Андрусенко, уродженець села Парафіївки Ічнянського району, першим серед підрозділів дивізії і армії переправив полк на правий берег Дніпра і впродовж двох днів стримував контратаки ворога, утримував захоплений плацдарм і забезпечив успішну переправу дивізії.

За успішне форсування Дніпра нашому землякові К.М. Андрусенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

27 ВЕРЕСНЯ

Воїни 106-ої Забайкальської і 149-ої стрілецьких дивізій звільнили колишній районний центр Добрянку і територію району.

15-16 ЖОВТНЯ

Військові підрозділи 65-ої армії форсували Дніпро в районі Радуля, Новосілок, Лопатні, Кам'янки Ріпкинського району, завершивши Чернігівсько-Прип'ятську наступальну операцію, в результаті якої вся територія Чернігівської області була звільнена від німецько-фашистських окупантів.

Рясно зрошена кров'ю воїнів Червоної армії багатостраждальна чернігівська земля, за звільнення якої загинуло понад 20 тисяч солдат, сержантів і офіцерів.

За мужність і героїзм у боях з форсування Десни, Дніпра, Прип'яті тисячі воїнів удостоєні високих урядових нагород, а 879 з них присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.

Размещено на Allbest.ru


Страница:  1   2 

дипломная работаОкупація німцями Чернігівщини скачать дипломная работа "Окупація німцями Чернігівщини" скачать
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов