Адміністративний примус в правоохоронній діяльності міліції в Україні

Місце адміністративного примусу в системі методів правоохоронної діяльності міліції, його види і правові засади. Сутність та мета адміністративно-запобіжних заходів, особливості процедури, підстави та порядок застосування міліцією окремих їх видів.

Рубрика История и исторические личности
Вид диссертация
Язык украинский
Дата добавления 13.12.2010
Размер файла 447,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Безпосередньо адміністративний нагляд здійснює міліція. Осіб, щодо яких його встановлено, беруть на облік, фотографують, а в разі необхідності у них беруть відбитки пальців. Оскільки адміністративний нагляд становить систему тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою зазначених осіб, зупинимось детальніше на обов'язках піднаглядних та обмеженнях для них, в забезпеченні виконання яких міліцією і полягає зміст цього нагляду.

В першу чергу Закон визначає обов'язки піднаглядних щодо ведення законослухняного способу життя, дотримання громадського порядку і прав громадян. З цією метою вони зобов'язані: прибути у визначений виправно-трудовою установою термін в обране ними місце проживання і зареєструватися в органі внутрішніх справ; з'являтися за викликом міліції у вказаний термін і давати усні та письмові пояснення з питань, пов'язаних з виконанням правил адміністративного нагляду; повідомляти працівників міліції, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи проживання, а також про виїзд за межі району (міста) у службових справах; в разі від'їзду в особистих справах з дозволу міліції в інший населений пункт та перебування там більше доби зареєструватися в місцевому органі внутрішніх справ.

Піднаглядний повинен додержуватись також ряду обмежень, встановлених щодо нього постановою судді. Це можуть бути: заборона виходу з будинку, квартири у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу; заборона перебування у визначених місцях району (міста); заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі району (міста); обов'язок з'являтися в міліцію від одного до чотирьох разів на місяць для реєстрації. Обмеження можуть встановлюватися, з урахуванням особи та поведінки піднаглядного, характеру вчинених ним у минулому злочинів, способу його життя, сімейного стану, кола знайомих тощо, як у повному обсязі, так і частково. Проте інші обмеження, крім зазначених в Законі, встановлюватися не можуть, тобто цей перелік є вичерпним.

Заборона виходу з будинку, квартири у визначений час полягає в тому, що піднаглядний зобов'язаний протягом встановленого йому часу (не більше восьми годин підряд) має невідлучно перебувати у будинку (квартирі) за місцем постійного проживання.

Час такої заборони має обиратися, як зазначається в літературі [223]Думко Ф.К., Ульянов О.І., Ярмакі Х.П. Адміністративний нагляд міліції за особами, звільненими з місць позбавлення волі. - С. 11.[223], таким чином, щоб виключити вільне пересування особи в години доби, найбільше придатні для вчинення правопорушення, і навпаки, створити додаткові можливості для позитивного впливу на піднаглядну особу членів сім'ї, рідних, представників громадськості тощо. Зрозуміло, заборону залишати будинок (квартиру) для піднаглядного слід встановлювати на час, вільний від роботи чи навчання в закладі освіти, і не включати час, необхідний для поїздки і повернення з роботи чи навчання. У випадку проживання особи у багатоквартирному будинку вважається, що в цей час особа має перебувати саме в квартирі, в якій вона постійно проживає. Якщо піднаглядний проживає у будинку на праві приватної власності, то в поняття «будинок» включається і присадибна ділянка з господарськими будівлями. На практиці, звичайно, не визнається порушенням, якщо піднаглядний на момент перевірки перебуває безпосередньо біля входу в будинок (під'їзд, квартиру), в якому постійно проживає. Як правило, піднаглядному забороняється вихід з дому (квартири) в більшості випадків з 22.00 до 6.00 годин. Якщо влітку цей час можна вважати оптимальним, то в зимові місяці, коли темніє рано, слід забороняти вихід дещо раніше, при цьому враховувати змінність роботи піднаглядного або час його навчання.

Заборона перебування у визначених місцях району (міста) ґрунтується на особливостях антигромадської поведінки піднаглядного в минулому або ж одержаній інформації про можливу кримінальну поведінку в майбутньому. Так, піднаглядним, які зловживають спиртними напоями, може, наприклад, заборонятися відвідувати кафе, ресторани, бари та інші місця, де реалізуються спиртні напої на розлив, особам з насильницькою антигромадською установкою, крім зазначених об'єктів, - на пляжах, стадіонах, інших місцях, де найбільш часто виникають конфліктні ситуації, кишеньковим злодіям та шахраям - на залізничних, автобусних, річкових та морських вокзалах. Разом з тим, вирішуючи питання про застосування до піднаглядного обмеження у відвідуванні визначеного місця, неприпустимо забороняти відвідування магазину для придбання продуктів харчування, а також користуватися громадським транспортом.

Зазначені обмеження значно зменшують для піднаглядного можливості здійснювати негативний вплив на інших схильних до правопорушень громадян, підтримувати старі та встановлювати нові злочинні зв'язки. У постанові про встановлення обмежень особі мають бути перераховані і конкретно названі всі пункти, де заборонено перебувати піднаглядному, що дозволить уникнути як випадкових помилок з її боку, так і посилання в разі порушення на незнання змісту заборони [223]Там само. - С. 12.[223].

Заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі району (міста) означає, що виїзд піднаглядного за межі адміністративного району або за межі міста не дозволяється без особливого на те дозволу, наданого органом внутрішніх справ. Варто зауважити, що забороняється виїзд тільки в особистих справах, тому виїзд у відрядження під це обмеження не підпадає.

Питання про короткочасний виїзд піднаглядного з місця постійного проживання за межі району (міста) в особистих справах, а також інші питання, пов'язані із зміною обмежень, розглядаються начальником міськрайвідділу на підставі письмової заяви піднаглядного. Про прийняте рішення робиться відповідний запис у заяві. У такому ж порядку вирішується питання про тривале перебування піднаглядного в закладах охорони здоров'я. Видача піднаглядному дозволу на виїзд в особистих справах здійснюється у виняткових випадках. При цьому враховується причина виїзду, а також дані, що характеризують його поведінку в період перебування під адміністративним наглядом.

Разом з наданням дозволу на виїзд до іншої місцевості піднаглядному вручається маршрутний лист, в якому зазначаються дата видачі дозволу на виїзд до іншого населеного пункту, мета поїздки та її тривалість, обов'язок піднаглядного зареєструватися в міськрайвідділі, з'являтися за викликом міліції в зазначений термін, повідомити про своє повернення дільничного інспектора міліції, який здійснює за ним нагляд за місцем постійного проживання. Про виїзд піднаглядного дільничний інспектор міліції письмово повідомляє міськрайвідділ, на територію обслуговування якого цей піднаглядний має прибути. Після прибуття піднаглядного на територію обслуговування іншого міськрайвідділу працівник відділення (відділу) дільничних інспекторів міліції, а за його відсутності - дільничний інспектор міліції або працівник карного розшуку чи черговий по міськрайвідділу реєструє прибулого, протягом доби інформує про його прибуття дільничного інспектора міліції, на території обслуговування якого тимчасово проживатиме дана особа, і здійснює відповідні відмітки в маршрутному листі про прибуття і вибуття піднаглядного, після чого засвідчує цей лист печаткою (штампом) міськрайвідділу. Протягом всього строку тимчасовою проживання піднаглядного в іншому населеному пункті дільничний інспектор міліції здійснює контроль за його поведінкою та способом життя і встановлює йому дні явки для проведення профілактичних бесід, а після закінчення цього строку вносить до маршрутного листа запис про його поведінку за місцем тимчасового проживання.

Після повернення піднаглядного на постійне місце проживання дільничний інспектор міліції продовжує здійснювати за ним адміністративний нагляд, а також знайомиться із записами в маршрутному листі, робить у ньому відмітку про прибуття даної особи та залучає цей лист до справи адміністративного нагляду.

В разі зміни особою, яка перебуває під адміністративним наглядом, постійного місця проживання дільничний інспектор міліції, який здійснює нагляд, повідомляє про це міськрайвідділ за новим місцем проживання піднаглядного. Міськрайвідділ внутрішніх справ за новим місцем проживання піднаглядного у триденний термін повинен запитати, а міськрайвідділ за попереднім місцем проживання надіслати на таку особу справу адміністративного нагляду. Якщо запит на пересилку матеріалів відсутній більше десяти днів, міськрайвідділ за попереднім місцем проживання піднаглядного вживає заходів щодо встановлення його місцезнаходження. У випадку виїзду піднаглядного на інше постійне місце проживання йому видасться контрольний листок, в якому вказуються дата виїзду, адреса нового місця проживання і строк явки на реєстрацію до міськрайвідділу за новим місцем проживання [67]Інструкція про порядок встановлення і здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі, затверджена наказом МВС України від 7 жовтня 1995 р. № 45.; [223]Думко Ф.К., Ульянов О.І., Ярмакі Х.П. Зазн. Праця. - С. 13-14.[67; 223].

Явка піднаглядного в міліцію для реєстрації постановою судді може бути передбачена від одного до чотирьох разів на місяць. Для явки мають призначатися конкретні дні місяця, які завчасно під розписку оголошуються піднаглядному. Години явки визначаються таким чином, щоб не заважали роботі та навчанню, не збігалися з часом заборони виходу з дому, якщо таке обмеження встановлено для піднаглядного. Явка піднаглядного в орган внутрішніх справ для реєстрації дозволяє працівникам міліції періодично перевіряти факт перебування піднаглядного в межах даного району (міста) і вживати невідкладних заходів до розшуку у випадку його відсутності; проводити з ним бесіди профілактичного характеру; отримувати з цих бесід додаткові відомості, які мають значення для підвищення ефективності нагляду; дисциплінує піднаглядну особу, періодично нагадує їй про нагляд і його попереджувальний характер, зокрема, про обов'язок дотримуватись його правил; піднаглядний при цьому має можливість особисто висловити свої прохання та отримати консультації [223]Думко Ф.К., Ульянов О.І., Ярмакі Х.П. Зазн. праця. - С. 15.[223].

Обсяг розглянутих обмежень під час здійснення адміністративного нагляду може змінюватися (зменшуватися або збільшуватися) постановою судді за поданням начальника органу внутрішніх справ з урахуванням особи піднаглядного, його способу життя і поведінки. Зокрема, зменшення обмежень, тобто пом'якшення режиму адміністративного нагляду, може мати місце у випадках, коли піднаглядний повністю дотримується правил адміністративного нагляду і встановлених йому обмежень, не вчиняє правопорушень, сумлінно працює або навчається, тобто є всі підстави вважати, що він став на шлях виправлення. Послаблення режиму полягає у встановленні менш суворих вимог (наприклад, зменшення кількості явок в міліцію для реєстрації) або зняття повністю окремих обмежень. Підставою для збільшення обмежень можуть слугувати матеріали, які свідчать про те, що піднаглядний не дотримується правил адміністративного нагляду і встановлених йому обмежень, допускає правопорушення, зловживає спиртними напоями, неправильно поводить себе в побуті тощо. Посилення режиму адміністративного нагляду проводиться шляхом запровадження додаткових обмежень. При цьому важливо пам'ятати, що можуть застосовуватися тільки обмеження, передбачені ст.10 Закону «Про адміністративний нагляд...».

Діяльність міліції щодо здійснення адміністративного нагляду полягає саме у контролюванні додержання піднаглядними встановлених судом обмежень та обов'язків, передбачених Законом. На працівників міліції покладається обов'язок запобігати порушенням ними громадського порядку та прав інших громадян і припиняти їх, проводити розшук осіб, які уникають адміністративного нагляду.

Контроль за додержанням піднаглядним правил адміністративного нагляду здійснюється за місцем його проживання, як правило, дільничним інспектором міліції. Такий контроль можуть також здійснювати працівники карного розшуку, працівники інших служб та підрозділів за вказівкою начальника міськрайвідділу. Дільничний інспектор міліції оформляє на піднаглядного справу адміністративного нагляду, яка враховується у журналі реєстрації справ адміністративного нагляду.

З метою попередження вчинення піднаглядними правопорушень працівники міліції (дільничні інспектори, працівники карного розшуку) мають право відповідно до чинного законодавства у будь-який час доби безперешкодно входити у жилі приміщення піднаглядного з метою перевірки; викликати піднаглядного для бесіди у міськрайвідділ або службове приміщення дільничного інспектора міліції; вимагати від піднаглядного усні та письмові пояснення з питань, пов'язаних з виконанням правил та обмежень адміністративного нагляду. Для забезпечення ефективного профілактичного впливу на осіб, що перебувають під адміністративним наглядом, дільничний інспектор міліції взаємодіє з різними державними органами, підприємствами, установами і організаціями, органами місцевого самоврядування та громадськими формуваннями. Дільничний інспектор міліції проводить також індивідуально-попереджувальну роботу з піднаглядним з метою запобігання випадків ухилення останнього від адміністративного нагляду.

Адміністративний нагляд припиняється постановою судді за поданням начальника органу внутрішніх справ у разі погашення або зняття судимості з особи, яка перебуває під наглядом, а також достроково, якщо піднаглядний перестав бути небезпечним для суспільства і позитивно характеризується за місцем роботи і проживання. Піднаглядний може сам подати клопотання про зняття нагляду. Адміністративний нагляд також автоматично припиняється: після закінчення терміну, на який його встановлено, якщо органом внутрішніх справ не подано клопотання про продовження нагляду або суддя відмовив у продовженні нагляду; у разі засудження піднаглядного до позбавлення волі і направлення його до місця відбування покарання; у разі смерті піднаглядного.

Піднаглядний, який порушує встановлені для нього обов'язки та обмеження, а також інші правила адміністративного нагляду, підлягає адміністративній відповідальності відповідно до ст.187 КпАП України. Відповідальність настає лише за порушення, допущені після винесення суддею постанови про встановлення чи продовження адміністративного нагляду у межах строку, встановленого постановою. Піднаглядний може бути притягнутий також до кримінальної відповідальності за порушення правил адміністративного нагляду відповідно до ст. 395 Кримінального кодексу України в разі самовільного залишення ним місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, а також неприбуття без поважних причин у визначений строк після звільнення з місць позбавлення волі до вибраного місця проживання.

Закон України “Про адміністративний нагляд...”, на відміну від положень, які існували раніше і закріплювали тільки відповідальність піднаглядних за порушення правил адміністративного нагляду, визначає, що посадові особи, винні у порушенні законодавства України про адміністративний нагляд, також притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством, правда, мається на увазі лише дисциплінарна відповідальність, оскільки ні КпАП, ні Кримінальний кодекс таких діянь протиправними не визнають.

2.2.3 Адміністративно-запобіжні заходи, що застосовуються міліцією з метою забезпечення громадського порядку і громадської безпеки за надзвичайних обставин

Працівникам міліції крім звичайних (повсякденних) дуже часто доводиться діяти в надзвичайних, особливих умовах, викликаних різноманітними, в тому числі ще й недостатньо вивченими, явищами як соціального, так і іншого характеру. За надзвичайних обставин порушується звичайний ритм життя населення окремих районів або міст, можлива загроза життю і здоров'ю багатьох людей, спричиняється велика матеріальна шкода, дезорганізується робота державних установ, транспорту, зв'язку, загострюється соціальна напруга, зростає рівень злочинності і кількість інших правопорушень.

Надзвичайні обставини можуть викликатись соціальними явищами криміногенного характеру, якими можуть бути дії озброєних злочинців, втеча групи особливо небезпечних злочинців, захоплення заручників, повітряного або морського судна, масові безладдя, непокора і дезорганізація роботи в установах виконання покарань тощо, а також явищами соціального життя некриміногенного характеру, якими є масові неорганізовані виступи самодіяльних організацій, масові політичні, спортивні, культурні та інші заходи, що дестабілізують громадський порядок на певній території або в цілому населеному пункті, мітинги, вуличні походи, пікетування і т. ін. [136]Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення. - Харків, 1996. - С. 273-274.[136]

Крім соціальних явищ, виникнення надзвичайних обставин можуть викликати також різні аномальні явища несоціальні: природного характеру з тяжкими наслідками (повінь, землетрус, обвали і зсуви, урагани, смерчі, снігові заноси і лавини, ожеледиця, масові лісові, торф'яні, степові пожежі і т. ін.); біологічного характеру (епідемії, пандемії, епізоотії, панзоотії, масові отруєння, розповсюдження хвороб чи шкідників сільськогосподарських рослин і лісу, що мають характер стихійного лиха (епіфітотія)); техногенного походження (катастрофи, великі аварії, пожежі на підприємствах і у жилих масивах, вибухи на хімічних підприємствах, нафтогазопроводах тощо) [139]Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України: Підручник. - Харків, 1998. - С. 347; [294]Кузніченко С.О. Управління органами внутрішніх справ в особливих умовах, викликаних аномальними явищами техногенного і природного характеру. - Х., 2001. - С. 4-19.[139; 294].

Особливі умови виникають також в разі оголошення надзвичайного і воєнного стану, коли працівники міліції виконують специфічні завдання у сфері цивільної оборони і воєнно-мобілізаційної підготовки, а також в деяких інших ситуаціях.

Залежно від територіального поширення розрізняють надзвичайні ситуації об'єктового, місцевого, регіонального і державного значення. Надзвичайні ситуації місцевого рівня можуть мати місце в окремому населеному пункті, у мікрорайоні, вони не викликають небезпеки для регіону або країни в цілому. Надзвичайні ситуації регіонального значення можуть поширюватись на територію однієї або кількох областей, викликають небезпеку для населення регіону, завдають значну шкоду матеріальним цінностям, потребують великих зусиль від правоохоронних органів і органів влади для усунення їх наслідків (наприклад, повені у Закарпатті, снігові заметілі на півдні України останніх років тощо). Надзвичайні ситуації державного значення хоча і мають локальне місце виникнення, але тягнуть небезпечні наслідки у загальнодержавному масштабі (аварія на Чорнобильській АЕС з відомими катастрофічними наслідками, епідемія холери на півдні України у 1994-1995 рр.). Всі інші надзвичайні ситуації належать до ситуацій об'єктового рівня [143]Бандурка О.М., Кузніченко С.О. Організація діяльності органів внутрішніх справ в умовах надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру. - Х., 2000. - С. 17.[143].

Варто зазначити, що в нормативних актах і спеціальній літературі для визначення зазначених обставин використовуються різні терміни: особливі, надзвичайні, екстремальні, хоча розуміється у цих випадках одне й теж. Іноді ці терміни розрізняються залежно від їх винятковості за рівнем небезпеки для життя людей і характеру дій, необхідних для їх ліквідації.

І все ж, зважаючи, що для ліквідації наслідків усіх перерахованих явищ вимагається встановлення спеціального правового режиму, створення нових структурних утворень, залучення додаткових сил і засобів, створення більш досконалих операцій, як уявляється, вибір терміна для їх визначення має більше теоретичне, ніж практичне значення.

Таким чином, на думку дисертанта, надзвичайні обставини - це такі умови, викликані явищами соціального або іншого походження, за наявності яких виникає необхідність у здійсненні додаткових заходів правового, організаційного, тактичного та іншого характеру, їх ресурсного забезпечення з тим, щоб у найбільш короткі терміни і з найменшими затратами нормалізувати ситуацію.

У зв'язку з цим, відповідно до Положення про Міністерство внутрішніх справ України, на МВС, поряд з вирішенням повсякденних питань формування і реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, боротьби із злочинністю, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху та пожежної безпеки, охорони та оборони особливо важливих державних об'єктів покладено також інші, не менш важливі завдання: організація і здійснення заходів, які стосуються рятування людей, охорони їх безпеки, забезпечення громадського порядку, збереження майна в разі стихійного лиха, аварій, пожеж, катастроф, а також ліквідації їх наслідків; забезпечення високої бойової і мобілізаційної готовності органів внутрішніх справ, участі відповідно до закону в забезпеченні режиму воєнного або надзвичайного стану в разі його оголошення на території України або в окремих її місцевостях.

Подібні завдання покладені також на міліцію відповідно до Закону України “Про міліцію”, в ст.10 якого зазначається, що міліція повинна доповідати відповідним державним органам і громадським об`єднанням про аварії, пожежі, катастрофи, стихійні лиха та інші надзвичайні ситуації для ліквідації їх наслідків, рятування людей і надання їм допомоги, охорони майна, яке залишилось без нагляду, брати участь у проведенні карантинних заходів під час епідемій і епізоотій, сприяти забезпеченню відповідно до законодавства режиму воєнного або надзвичайного стану у випадку їх оголошення, забезпечувати громадський порядок під час проведення масових політичних, спортивних, культурних заходів за рахунок коштів організацій або осіб, що їх проводять. Для виконання зазначених завдань міліція використовує різноманітні засоби, серед яких важливе місце займають адміністративно-запобіжні заходи.

З метою забезпечення громадського порядку і громадської безпеки за різних надзвичайних обставин працівники міліції наділені повноваженнями щодо застосування адміністративно-запобіжних заходів такого характеру: 1) тимчасове обмеження доступу громадян на окремі ділянки місцевості (блокування районів місцевості, окремих будівель і об'єктів); 2) обмеження (заборона) руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів; 3) використання транспортних засобів і засобів зв'язку, які належать підприємствам, установам і організаціям.

На практиці такий адміністративно-запобіжний захід як тимчасове обмеження доступу громадян на окремі ділянки місцевості частіш за все застосовують працівники Державтоінспекції, хоча його використовують також дільничні інспектори міліції, наряди патрульно-постової служби міліції.

Відповідно до п.20 ст.11 Закону України “Про міліцію” працівники міліції мають право тимчасово обмежувати або забороняти доступ громадян на окремі ділянки місцевості чи об'єкти з метою забезпечення громадського порядку, громадської безпеки, охорони життя і здоров'я людей. Метою цих обмежень є забезпечення громадського порядку і громадської безпеки, охорони життя і здоров'я людей у випадках втечі з-під варти і затримання злочинців, аварій на ділянках шляхів, інших надзвичайних обставин, які загрожують життю і здоров'ю людей (землетруси, повені, спалахи епідемій та епізоотій тощо), а також проведення масових заходів - демонстрацій, змагань, мітингів і т. ін.

Момент примусу при обмеженні або забороні доступу полягає в тому, що громадяни, незалежно від їх волі і бажання, не можуть потрапити на окремі ділянки місцевості чи об'єкти, а спроби проникнути на них розцінюються як правопорушення, що може тягти застосування інших заходів примусу.

Рішення про застосування розглянутого заходу приймають, як правило, відповідні керівники органів внутрішніх справ. Проте, в ситуаціях, які не терплять зволікання (виявлення небезпечних предметів, слідів злочину тощо), заборонити доступ громадян на окремі ділянки місцевості чи об'єкти може будь-який працівник міліції.

З метою забезпечення громадської безпеки працівники міліції мають також право обмежувати у встановленому порядку рух транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів. Це положення законодавчо закріплено у п.21 ст.11 Закону України “Про міліцію”, в якій зазначено, що працівники міліції мають право обмежувати або забороняти у випадках затримання злочинців, при аваріях, інших надзвичайних обставинах, що загрожують життю і здоров'ю людей, рух транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів. Причинами цих обмежень можуть бути будь-які надзвичайні ситуації: ремонт шляхів, прокладання водопроводу, газової мережі, трубопроводу, електричних і телефонних кабелів, аварійний стан, пожежі, стихійні лиха, демонстрації, мітинги, змагання, масові походи і т. ін.

У зв'язку з тим, що запровадження тих чи інших обмежень затрудняє свободу пересування і створює певні труднощі і незручності, працівники міліції зобов'язані передбачити можливість пропуску громадян, які проживають або працюють в районі (зоні) застосування запобіжного заходу. Дуже важливе профілактичне значення має зазначений захід при стихійних лихах (пожежах, повенях, землетрусах тощо). У цих випадках припинення (обмеження) руху - дієвий засіб забезпечення особистої і майнової безпеки громадян. Наприклад, отримавши повідомлення про пожежу, працівники міліції, рятуючи людей і майно, виявляючи причини загоряння, в разі необхідності виставляють оточення, припиняють або обмежують на ближніх вулицях (ділянках) рух транспорту і пішоходів, не пропускають в район пожежі сторонніх осіб. Припинення або обмеження руху скасовується відразу ж, коли в ньому мине потреба [108]Административная деятельность органов внутренних дел. Часть Общая. Учебник. Издание третье / Под ред. А.П.Коренева. - С. 231.[108].

Відповідно до ст. 26 Закону України “Про дорожній рух” при виконанні робіт в смузі відведення автомобільної дороги, вулиці та залізничного переїзду, якщо це загрожує безпечному чи безперебійному руху транспорту і пішоходів, організації, що відповідають за утримання автомобільної дороги, вулиці та залізничного переїзду, можуть закрити чи обмежити рух на підставі ордера, який видається відповідним дорожнім органом, а в містах - службою місцевого органу виконавчої влади та місцевого самоврядування. В ордері викладаються умови заборони або обмеження руху, порядок інформування про це учасників дорожнього руху, заходи щодо безпеки дорожнього руху і строки проведення робіт. Обмеження або заборона руху без ордера можлива лише у випадках, пов'язаних із стихійними явищами, а також у зв'язку з необхідністю виконання аварійних робіт, про що повідомляється місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування і Державтоінспекції МВС України. Тобто інші, крім міліції, суб'єкти (організації, що відповідають за утримання автомобільної дороги, вулиці та залізничного переїзду) можуть застосовувати цей захід тільки з дозволу відповідних місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Міліції ж для застосування обмеження чи заборони руху транспорту і пішоходів одержувати зазначений ордер непотрібно. Це й зрозуміло, адже всі випадки застосування міліцією цього заходу належать до аварійних, надзвичайних, коли виникає загроза життю і здоров'ю людей.

На практиці цей захід адміністративного запобігання частіш за все застосовують працівники Державтоінспекції, хоча деякі повноваження мають також дільничні інспектори міліції, наряди патрульно-постової служби міліції.

Про введення режиму обмеження дорожнього руху працівники Державтоінспекції у всіх випадках мають своєчасно оповістити населення і органи, покликані забезпечувати нормальний режим дорожнього руху. Обмеження руху транспорту і пішоходів, у зв'язку з тим, що зміна звичайного режиму руху зачіпає інтереси значної маси населення, особливо у великих містах та промислових центрах, не може запроваджуватись свавільно, а має підкорятися суворому порядку. Для цього конкретний орган Державтоінспекції повинен ретельно вивчити специфіку руху транспорту і пішоходів на конкретній ділянці вулиці чи автомобільного шляху, довести про необхідність зміни режиму руху до відома місцевої державної адміністрації або виконавчого комітету відповідної місцевої ради.

Відповідно до п.4.10 Інструкції з організації роботи дільничного інспектора міліції дільничні інспектори також мають право з метою запобігання аваріям, які можуть призвести до тяжких наслідків, або охорони місця і збереження слідів дорожньо-транспортної пригоди, а також з метою затримання злочинця забороняти чи обмежувати до прибуття працівників Державтоінспекції рух транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів.

Розглянутий захід адміністративного запобігання є важливим засобом забезпечення громадської безпеки і охорони громадського порядку, профілактики правопорушень. Так само як і в попередньому заході, момент примусу тут полягає в тому, що громадяни, незалежно від їх волі і бажання, не можуть потрапити на окремі ділянки вулиці чи автомобільного шляху, а намагання проникнути на них визнаються правопорушеннями, які можуть бути підставою застосування інших заходів адміністративного примусу.

Такий захід адміністративного запобігання, як використання транспортних засобів і засобів зв'язку, які належать підприємствам, установам і організаціям, здійснюється працівниками міліції з метою запобігання шкідливим наслідкам стихійного лиха, інших надзвичайних ситуацій, для виїзду до безпосереднього місця події, для доставлення в медичні установи осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, для переслідування правопорушників і доставлення їх в міліцію. Слід особливо при цьому підкреслити, що використання транспортних засобів і засобів зв'язку підприємств, установ і організацій здійснюється в особливих надзвичайних умовах і спрямовано на забезпечення безпеки громадян, а також для захисту їх прав і свобод, конституційного ладу при масових порушеннях правопорядку, які створюють загрозу життю і здоров'ю громадян. Використання з цією метою транспортних засобів і засобів зв'язку, які належать підприємствам, установам і організаціям, здійснюється безкоштовно.

Використовувати зазначені транспортні засоби працівники міліції мають право відповідно до п. 26 ст.11 Закону України “Про міліцію” (крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав, міжнародних організацій, транспортних засобів спеціального призначення). В наш час чомусь не прийнято говорити про зазначене право міліції, на практиці в його реалізації також існує чимало перешкод, хоча поліцейськими зарубіжних країни використання транспорту інших суб'єктів практикується дуже широко. Зрозуміло, що мова йде про невідкладні випадки, крайню необхідність.

У невідкладних також випадках працівники міліції мають право безперешкодно і безкоштовно користуватися засобами зв'язку, які належать підприємствам, установам і організаціям з метою встановлення обставин вчинення злочинів, осіб, які їх вчинили, свідків, потерпілих, розшуку злочинців, які втекли з-під варти, осіб, які пропали безвісти, та з іншою метою, пов'язаною з необхідністю надання допомоги громадянам, підприємствам, установам і організаціям у зв'язку з виконанням міліцією покладених на неї обов'язків.

На практиці цей захід частіш за все застосовують наряди патрульно-постової служби, працівники Державтоінспекції, а також дільничні інспектори міліції.

В законодавстві, на думку дисертанта, цей адміністративно-запобіжний захід врегульовано не в повному обсязі. Вважаємо, що необхідно передбачити обов'язок повідомлення, якщо дозволяє ситуація, працівниками міліції про використання транспортних засобів, що належать підприємствам, установам і організаціям, керівникам цих підприємств (установ, організацій), а також своєму безпосередньому начальнику. Крім того, в наш час буває важко розмежувати, які транспортні засоби належать організаціям, а які - громадянам. У зв'язку з цим закон має передбачати безоплатне використання транспортних засобів, які належать лише державним підприємствам, установам та організаціям.

Крім цього, працівники міліції за різних надзвичайних обставин, які не терплять зволікання (стихійне лихо, необхідність проїзду до місця пригоди, доставлення в медичні установи потерпілих, які потребують невідкладної медичної допомоги, у випадках переслідування правопорушників і доставлення їх в міліцію), мають право безперешкодно використовувати транспортні засоби, що належать громадянам. Це також захід примусу, оскільки згода громадянина при цьому не потрібна. Проте громадяни в зазначених випадках мають право на відшкодування збитку. Обов`язок міліції щодо відшкодування заподіяних майнових збитків громадянину закріплена у ст.25 Закону України “Про міліцію”, однак порядок його відшкодування, а також визначення розміру збитків регулюються цивільним законодавством.

Примусовий характер розглянутого заходу полягає в тому, що і транспортні засоби, і засоби зв'язку, які належать юридичним особам, працівники міліції мають право використовувати безперешкодно, тобто будь-чия згода при цьому не запитується. Більше того, в разі створення перешкод працівник міліції має право вжити заходів до їх подолання. Правда, це положення в Законі «Про міліцію» не закріплено, хоча, на думку дисертанта, має бути обов'язково передбачено. Разом з тим в ст. 124-1 КпАП України передбачено адміністративну відповідальність за ненадання посадовими особами підприємств, установ, організацій, а також громадянами транспортних засобів, що їм належать, у встановлених законом невідкладних випадках.

На закінчення резюмуємо, що застосування міліцією адміністративно-запобіжних заходів дозволяє як попередити або виявити конкретні правопорушення чи вчинення їх конкретними особами, так і забезпечити громадський порядок і громадську безпеку, права і свободи громадян у різних надзвичайних ситуаціях. Разом з тим під час використання зазначених заходів на практиці виникає багато запитань, які потребують свого законодавчого вирішення. Певного поліпшення потребує також і сама практика застосування міліцією адміністративно-запобіжних заходів.

Висновки до розділу ІІ

1. Адміністративно-запобіжні заходи передбачають у встановлених законом випадках застосування обмежень до громадян та організацій і в цьому виявляється їх примусовий характер, хоча правопорушення при цьому відсутні. Тобто ці заходи мають чітку профілактичну спрямованість, орієнтовані на захист інтересів громадської безпеки, на недопущення вчинення правопорушень.

2. На відміну від заходів адміністративного припинення, адміністративно-запобіжні заходи не переривають наявне правопорушення, а попереджають, відвертають його вчинення (термін „запобігати” означає не допускати чогось заздалегідь, відвертати). На відміну від адміністративних стягнень адміністративно-запобіжні заходи не містять у собі елементу покарання особи, до якої вони застосовуються, до того ж, їх використання часто зовсім не пов'язане з протиправною поведінкою конкретних осіб.

3. Можна виділити два види мети, властивих адміністративно-запобіжним заходам: 1) недопущення, відвернення правопорушень; 2) забезпечення громадського порядку і громадської безпеки у різних надзвичайних ситуаціях. В ряді випадків метою застосування адміністративно-запобіжних заходів є попередження не вчинення протиправних діянь з боку певних осіб, а недопущення тих чи інших видів правопорушень, тобто попередження правопорушень як основна мета адміністративно-запобіжних заходів має два прояви: попередження правопорушень з боку конкретних суб'єктів і недопущення певних видів правопорушень. Що стосується забезпечення громадського порядку і громадської безпеки у різних надзвичайних ситуаціях, то більш конкретно в цих випадках мова знову ж таки йде про недопущення можливих правопорушень, а також про відвернення їх негативних, шкідливих наслідків.

4. Запобіжні заходи конкретної фактичної підстави застосування не мають, вони використовуються для попередження, профілактики правопорушень, а також для підтримання правопорядку за різних надзвичайних обставин. У зв'язку з цим щодо адміністративно-запобіжних заходів частіше використовують термін не „підстави”, а „умови” застосування.

5. Адміністративно-запобіжні заходи, що застосовуються в правоохоронній діяльності міліції, становлять комплекс заходів впливу морального, фізичного, організаційного та іншого характеру, які дозволяють виявляти і не допускати правопорушення, забезпечувати громадський порядок і громадську безпеку за різних надзвичайних обставин.

6. Донині нема єдності думок з приводу віднесення тих чи інших заходів до розряду адміністративно-запобіжних, тобто до визначення їх системи. Це стосується і заходів, які застосовуються міліцією.

7. До числа цих заходів слід віднести: 1) перевірку документів; 2) взяття на облік і офіційне застереження осіб про неприпустимість протиправної поведінки; 3) огляд - особистий огляд і огляд речей, вантажів, багажу, транспортних засобів, зброї і боєприпасів, різних об'єктів; 4) відвідування підприємств, установ і організацій; 5) входження на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення громадян; 6) внесення подань в державні органи, підприємства, установи, організації, посадовим особам про необхідність усунення причин та умов, які сприяли вчиненню правопорушень; 7) тимчасове обмеження доступу громадян на окремі ділянки місцевості та об'єкти (блокування районів місцевості, окремих споруд та об'єктів); 8) обмеження (заборону) руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів; 9) адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі; 10) використання транспортних засобів, а також засобів зв'язку, які належать підприємствам, установам, організаціям.

8. В основу класифікації адміністративно-запобіжних заходів, які застосовуються міліцією, має бути покладено усталені функціональні зв'язки, вимоги логічної впорядкованості складових частин системи, чітке системно-структурне їх співвідношення. Цю класифікацію можна провести, ґрунтуючись на таких критеріях як мета застосування, характер впливу, об'єкт впливу, форма процесуального виявлення і строки реалізації.

9. Залежно від мети застосування адміністративно-запобіжні заходи, які застосовуються міліцією, можна поділити на дві групи: а) заходи, які застосовуються для попередження чи виявлення конкретних правопорушень або правопорушень з боку конкретних осіб, і б) заходи, які застосовуються для забезпечення громадського порядку і громадської безпеки за різних надзвичайних обставин; залежно від характеру правоохоронного впливу адміністративно-запобіжні заходи можна класифікувати на такі види: особистісні, організаційні і майнові; залежно від форми їх процесуального вираження - на письмові і такі, що виявляються в певних матеріально-технічних діях; виходячи із строків реалізації - на ті, що реалізується шляхом виконання якихось разових дій і які застосовуватися на певний строк, встановлений законодавством.

10. Найчисленнішим видом адміністративно-запобіжних заходів є заходи, які застосовуються для запобігання чи виявлення правопорушень в конкретних умовах чи з боку конкретних осіб. Завдяки цим заходам створюються умови для виявлення правопорушень та наступного їх припинення, а також встановлення особи правопорушника і притягнення його до відповідальності (перевірка документів, огляд та ін.), чи попереджується вчинення правопорушень конкретними особами (взяття на облік і офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки, адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі та ін.).

11. Застосування огляду як адміністративно-запобіжного заходу в чинному законодавстві врегульовано лише в загальних рисах, це стосується і відомчого регулювання. Об'єктивно огляд мало чим відрізняється від обшуку, проведення якого суворо регламентовано Кримінально-процесуальним кодексом України. Тому, на думку дисертанта, в адміністративному законодавстві, зокрема, в майбутньому Адміністративно-процедурному кодексі необхідно більш чітко визначити підстави застосування особистого огляду, огляду речей, в тому числі транспортних засобів та інших об'єктів.

12. Не зовсім чітко врегульовано право міліції на входження на земельні ділянки, у жилі та інші приміщення громадян. Відповідна норма Закону „Про міліцію” визнає підставою такого входження припинення злочину, який загрожує життю жильців, хоча в ній мова має йти загалом про злочин, який загрожує життю і здоров'ю людей.

13. В Законі „Про міліцію” необхідно детально регламентувати не тільки право міліції вести облік і застосовувати офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки з вказівкою на підстави та порядок, «встановлені законодавством» (оскільки реально «законодавством» тут є відомчі інструкції), але і порядок, процедуру реалізації цього права.

14. На думку дисертанта, слід було б встановити адміністративну відповідальність за невиконання передбаченого ст.11 Закону «Про міліцію» обов'язку відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування, громадської організації або посадової особи повідомити протягом місяця з дня надходження пропозиції органу чи посадовій особі, яка внесла пропозицію про усунення причин і умов вчинення адміністративних правопорушень, про вжиті заходи.

15. Адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі, є комплексним заходом адміністративного примусу. Комплексний характер адміністративного нагляду полягає не в тому, що його метою є попередження злочинів, тобто це не міжгалузева комплексність, а комплексність в тому плані, що зміст адміністративного нагляду становить комплекс, система обмежень, які застосовуються до піднаглядного.

16. Об'єкт правового регулювання в адміністративному нагляді є адміністративно-правовим. Заходи адміністративного примусу можуть застосовуватися для боротьби зі злочинами шляхом їх попередження і припинення, а деякі з них саме для цього і використовуються. Ніякого протиріччя в цьому, як уявляється, нема, адже жодна інша галузь права подібні відносини (тобто коли відсутній злочин, але існує реальна небезпека його вчинення) не регулює. Закон не допускає, так би мовити, «вмикання» норм права кримінального блоку (кримінального, кримінально-процесуального і кримінально-виконавчого) в таких випадках, тому впливати на ситуацію можна тільки за допомогою використання адміністративно-правових норм.

17. В наш час норми, які регулюють підстави та порядок здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі, потребують перегляду з метою приведення їх у відповідність до вимог Конституції України.

18. З метою забезпечення громадського порядку і громадської безпеки за різних надзвичайних обставин працівники міліції наділені повноваженнями щодо застосування адміністративно-запобіжних заходів такого характеру: 1) тимчасове обмеження доступу громадян на окремі ділянки місцевості (блокування районів місцевості, окремих будівель і об'єктів); 2) обмеження (заборону) руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів; 3) використання транспортних засобів і засобів зв'язку, які належать підприємствам, установам і організаціям.

19. За різних надзвичайних обставин, які не терплять зволікання, працівники міліції мають право безперешкодно використовувати транспортні засоби, що належать підприємствам, установам і організаціям. Примусовий характер зазначеного заходу полягає в тому, що ці транспортні засоби працівники мають право використовувати безперешкодно, тобто будь-чия згода при цьому не запитується. В разі створення перешкод працівник міліції має право вжити заходів до їх подолання, що в Законі «Про міліцію», на думку дисертанта, слід обов'язково передбачити.

Розділ ІІІ

ЗАХОДИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРИПИНЕННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ

3.1 Сутність, мета і види заходів адміністративного припинення та підстави їх застосування міліцією

Серед заходів адміністративного примусу, в тому числі і тих, що застосовуються міліцією, найбільш численними є заходи припинення. Головне призначення цих заходів полягає в тому, щоб вчасно відреагувати на ті чи інші антигромадські діяння, припинити, перервати протиправну поведінку і тим самим не допустити настання її шкідливих наслідків.

Отже, найперше, що характеризує заходи адміністративного припинення, це здійснення впливу на певну протиправну ситуацію. Такий вплив може бути найрізноманітнішим, наприклад, як зазначається в літературі, психологічним або фізичним, пов'язаним з особистими, організаційними чи майновими обмеженнями [108]Административная деятельность органов внутренних дел. Часть Общая. Учебник. Издание третье / Под ред. А.П. Коренева. - С. 232.[108], за допомогою адміністративно-технічних, адміністративно-санітарних, адміністративно-фінансових засобів, затримання особи чи майна [266]Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. - С. 201.[266]. Додамо, що характер впливу залежить від конкретної протиправної ситуації, а також об'єкту, на який здійснюється вплив, та мети, яка при цьому переслідується. Важливо також зазначити, що в кожному випадку застосування заходів адміністративного припинення працівник міліції безпосередньо втручається в дії порушника, який позбавляється фактичної можливості продовжувати неправомірну поведінку [108]Административная деятельность органов внутренних дел. Часть Общая. Учебник. Издание третье / Под ред. А.П. Коренева. - С. 232.[108].

Для розуміння сутності адміністративного припинення важливо з'ясувати також зміст терміна „припинення”. З точки зору етимології припиняти - означає переривати яку-небудь дію, процес, стан, що триває, змушувати кого-небудь перестати робити щось, поводити себе відповідно до встановленого порядку, не давати безчинствувати [323]Новий тлумачний словник української мови. У 4-х т. / Укладачі Яременко В.В., Сліпушко О.М. - Т. ІІІ. -С. 717-718.[323]. Тобто можна зробити висновок, що припинення неможливе без наявності певних дій, процесу тощо, які тривають в часі. Те ж саме стосується і адміністративного припинення.

Застосування заходів адміністративного припинення обумовлюється наявністю певної протиправної поведінки, яка може полягати не тільки у вчиненні конкретного правопорушення, але і в неодноразових, систематичних протиправних діях, антигромадській поведінці окремих осіб (Д.М. Бахрах стверджує навіть, що припинятися може антигромадський спосіб життя, система дій [150]Бахрах Д.Н. Административное принуждение в СССР, его виды и основные тенденции развития: Автореф. дисс. ... докт. юрид. наук. - М., 1972. - С. 26.[150]). В таких випадках відповідні державні органи та посадові особи, зокрема, міліції змушені застосовувати різноманітні засоби припинення. Необхідно також підкреслити той факт, що заходи припинення застосовуються не тільки з метою переривання адміністративно-протиправних дій, але в окремих випадках і діянь кримінально-правового характеру.

В чинному законодавстві нема ні визначення заходів адміністративного припинення, ні чіткої класифікації зазначених заходів, як нема єдності позицій щодо того, які з них варто вважати заходами адміністративного припинення, а які - адміністративно-запобіжними, і чи можуть вони спрямовуватися на припинення кримінально-правових дій і в спеціальній літературі. До того ж, необхідно мати на увазі, що термін „заходи адміністративного припинення” є виключно теоретичним, в нормативних актах він не використовується. В ст. 2 Закону „Про міліцію” про припинення правопорушень сказано лише як про основне завдання міліції, для виконання якого можуть застосовуватися різноманітні засоби як правового, так і іншого характеру, серед яких також і заходи адміністративного припинення. Право на застосування тих чи інших заходів примусового характеру для виконання завдань, покладених на міліцію, визначено в законодавстві, в якому дано досить повний перелік таких заходів і врегульовано умови та порядок їх застосування.

Тому, як уявляється, суперечки навколо питання про те, які із заходів адміністративного примусу є заходами припинення, мають більше теоретичний, ніж практичний характер, головне те, щоб їх використанням забезпечувалось виконання покладених на міліцію завдань. Ніякі інші заходи припинення, крім встановлених законодавством України, не можуть застосовуватися в практичній діяльності. Використовуватися ж вони можуть тільки відповідно до встановлених законодавством процедур.

На запитання, чи можуть заходи адміністративного припинення застосовуватися для переривання кримінально-правових діянь, як уявляється, потрібно відповісти ствердно і підтримати дослідників, які висловлюють подібну думку [134]Бандурка О.М. Заходи адміністративного припинення в діяльності міліції: Дис. ... канд. юрид. наук. - С. 28; [112]Адміністративне право України: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю.П. Битяка. - С. 154; [108]Административная деятельность органов внутренних дел. Часть Общая. Учебник. Издание третье / Под ред. А.П. Коренева. - С. 233.[134; 112; 108]. Така позиція ґрунтується на чинному законодавстві і базується на практичному досвіді. Безперечно, що більшість заходів адміністративного припинення використовується для переривання адміністративно-протиправних діянь і антигромадської поведінки, а деякі з них тільки (переважно) для цього і використовуються (адміністративне затримання, відсторонення від керування транспортом тощо). Разом з тим, надаючи міліції право на використання таких заходів адміністративного припинення як застосування зброї, заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, законодавець прямо підкреслює, що вони використовуються для забезпечення громадського порядку, громадської безпеки і боротьби зі злочинністю (ст.ст. 13-15 Закону „Про міліцію”). Аналіз практики свідчить, що ці заходи в багатьох випадках використовуються для припинення саме кримінально-правових діянь.


Подобные документы

  • Розкриття з історико-правових позицій особливостей організаційно-структурного становлення, функції, форми й методи діяльності органів міліції Станіславської області в контексті суспільно-політичних процесів, що відбувалися на Станіславщині в 1939–1946рр.

    автореферат [38,2 K], добавлен 11.04.2009

  • Передова група консульства США - перше представництво капіталістичної країни в радянській Україні. Правові засади її створення. Мета неофіційного візиту у Київ Посла США в СРСР У.Д. Стессела. Представницькі функцій та офіційна діяльність передової групи.

    статья [22,0 K], добавлен 11.09.2017

  • Дисидентський рух як одне з найвизначніших явищ в українському суспільстві 60-х рр. ХХ ст. Причини появи дисидентсва, його прояви, основні цілі та задачі діяльності дисидентів в Україні. Мета релігійного та національно-орієнтованого дисидентського руху.

    презентация [246,2 K], добавлен 25.02.2013

  • Проаналізовано правові засади та особливості розвитку українського національного руху в Галичині. Розгляд діяльності українських політичних партій та поширенні ідеї самостійності. Охарактеризовано основні напрямки суспільно-політичної думки того часу.

    статья [21,3 K], добавлен 11.09.2017

  • Історія та основні етапи становлення та розвитку Запорізької Січі, її військове призначення та структура, місце в історії України XVI–XVIII ст. Особливості адміністративного та політичного устрою Запорізької Січі, важливі посади війська, їх ієрархія.

    реферат [22,6 K], добавлен 28.03.2010

  • Роки діяльності C. Палія. Допомога C. Палія польському королю Яну III Собеському. Повертаючись із закордонного походу, Палій залишився на Правобережній Україні. Мета C. Палія-відродження зруйнованого краю і захист його від турецько-татарських нападів.

    реферат [26,4 K], добавлен 03.09.2008

  • Місце і роль політичних партій у політичній системі суспільства України на початку 90-х років ХХ сторіччя. Характеристика напрямів та ліній розміжування суспільно-політичних рухів. Особливості та шляхи формування багатопартійної системи в Україні.

    реферат [26,8 K], добавлен 08.03.2015

  • Сутність дисидентства, історія його розвитку в авторитарних суспільствах. Зародження дисидентського руху в Україні, причини зростання антирадянських проявів. Арешти представників молодої творчої та наукової інтелігенції. Боротьба партії проти релігії.

    реферат [51,1 K], добавлен 05.12.2012

  • Огляд науково-дослідницької та педагогічної діяльності А. Коломійця. Розглядаються педагогічні методи А. Коломійця, його стиль викладання, відношення до студентів. Висвітлення дослідницької діяльності композитора в ракурсі його редакторської роботи.

    статья [22,7 K], добавлен 07.02.2018

  • Історичні передумови і нормативно-правові засади створення охоронного апарату Української Держави в період Гетьманату. Структурна організація Державної варти та функціональне призначення. Основні напрями службової діяльності. Схема розшуку злочинців.

    реферат [99,5 K], добавлен 24.02.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.