Жовтнева та Лютнева революції

По-друге, ніякої прогрес в Росії не був можливий, поки вона брала участь в імперіалістичній війні, вимотує країну, що вела її до катастрофи. Але розрив імперіалістичних зв'язків Росії, безумовно, не вкладався в рамки звичайної буржуазної революції: таке завдання було не під силу будь-якому самому демократичному уряду. «Російська революція, - писав тоді У. Ленін, - поваливши царизм, повинна була незмінно йти далі, не обмежуючись торжеством буржуазної революції, бо війна та створені нею нечувані лиха виснажених народів створили ґрунт для спалаху соціальної революції. І тому немає нічого сміховинні, коли говорять, що подальший розвиток революції, подальше обурення мас викликано будь-якої окремою партією, окремою особистістю або, як вони кричать, волею «диктатора». Пожежа революції запалюється виключно завдяки неймовірним страждань Росії і всім умовам, створеним війною, яка круто і рішуче поставила питання перед трудовим народом: або сміливий, відчайдушний і безстрашний крок, або гинь-вмирай голодною смертю».

Як би відповідаючи своїм сьогоднішнім фальсифікаторам, які пишуть про «Спекуляціях революціонерів на людській ненависті», В. Ленін висміює тих, хто намагається зобразити Жовтневу революцію як результат підбурювання або «злої волі» партій та особистостей, називає сміховинної саму думку про те, що такий розвиток «викликано якоїсь окремої партією, окремою особистістю або, як іноді кричать, волею «диктатора»».

Потрібно підкреслити: Ленін усвідомлював той факт, що не повномасштабна соціальна революція робітничого класу, тотожна соціалістичної революції, а тільки «спалах соціальної революції», спалах, зумовлена війною і прагнення розірвати з війною, а значить і з імперіалістичною-капіталістичними зв'язками, відносинами. Ленін не ¬ одноразово підкреслював цей аж ніяк не загально соціалістичний, а характер Жовтневого перевороту, що, на його думку, обов'язково поставить цю революцію перед нечуваними труднощами. Так, він говорить, що «революція в країні, яка повернула проти імперіалістичної війни раніше інших країн, революція у відсталій країні, яку події, через відсталість цієї країни, поставили, звичайно, на короткий час, і, звичайно, в приватних питаннях попереду інших країн, більш передових, - звичайно, Ця революція неминуче засуджена на те, що вона буде переживати моменти найважчі, найважчі і в найближчому майбутньому самі безрадісні».

По-третє, Жовтнева революція була необхідна для того, щоб вирвавши Росію з імперіалістичної бійні і завершивши завдання буржуазної революції, створити сприятливі умови для поступових і опосередковуваних кроків до соціалізму. Якщо простежити історію 1917 року, починаючи з лютого, то виявимо, як У. Ленін наполегливо повторює основну думку: Росія не готова для «введення» соціалізму. У той же час він підкреслює й інше: життя змушує Росію, як і всі інші країни, здійснювати заходи, що представляють собою не безпосередній перехід до соціалізму, а підхід до нього, опосередковані «кроки до соціалізму».

Легка перемога Жовтня, сколихнули «наініжайшіе низи» суспільства, породила в масах віру в близькість соціалізму. Висловлюючи ці настрої мас, багатопартійної II Всеросійський з'їзд Рад декларував соціалістичного ¬ ний вибір подальшого розвитку країни. Вже 4 (17) листопада 1917 року Ленін казав: «Тепер ми скинули ярмо буржуазії. Соціальну революцію вигадали не ми - її проголосили члени з'їзду Рад, ніхто не протестував, всі прийняли декрет, в якому вона була проголошена». А ще через день Ленін писав: Ми будемо «проводити програму, схвалену всім Всеросійським Другим з'їздом Рад і складається в поступових, але твердо і неухильно кроки до соціалізму».

А як же з неготовністю Росії до соціалізму? Революційна ейфорія, мабуть, була головною причиною, що підштовхнула Леніна і більшовиків на згоду з подібними рішеннями. Наскільки сильна була в тогочасному суспільстві віра в близькість соціалізму, в необхідність такого вибору і такого шляху, свідчить і те, що навіть в Установчих зборах, що відкрився в березні 1918 року, партіям «соціалістичної орієнтації» (соціал-революціонерів та соціал-демократам) належало більше 85% місць. Оцінюючи цей факт, голова зборів есер В. Чернов говорив: «Країна висловилася, склад Установчих зборів - живе свідчення потужної тяги народів Росії до соціалізму». Есер спростовує А. Ципко, О. Ада ¬ мовіча, В. Солоухін та інших, які заявляють про те, ніби Ленін і більшовики насильно нав'язали народу курс на соціалізм. До речі, В. Чернов вважав, що це думка народу дуже важливо: «Воно означає кінець невизначеного коливного перехідного періоду». Констатуючи «потужну тягу народів Росії до соціалізму», не піддаючи сумніву соціалістичний вибір народу, В. Чернов пропонував своє бачення цього обраного народом шляху.

Російська революція відбулася за Достоєвським, Він пророчо розкрив її ідейну діалектику і дав її образи. Достоєвський розумів, що соціалізм в Росії є релігійне питання, питання атеїстичний, що російська революційна інтелігенція зовсім не політикою зайнята, а порятунком людства без Бога [8].

Вже зараз явно виявляє себе тенденція відділення класичного («інтелігентського») культурного населення від нової духовно-інтелектуальній і моральній ситуації в Україні кінця XX століття. Говорячи простіше, світ «зайвої» моральності, створений російською інтелігенцією XIX і початку XX століть і в перетвореній формі зберігши навіть в умовах тоталітарного ладу після жовтня 1917-го, нині втрачає свою соціальну основу й моральну стійкість. Він просто розпадається і йде зі сцени.

Справді, хіба герої «Війни і миру» або «Анни Кареніної» можуть знайти хоч який-небудь відгомін в душах не тільки учнів школи, а й їхніх молодих учителів? Адже суспільна мораль ґрунтується нині на принципово інших парадигмах, які жодним шляхом не поєднуються з класичними зразками інтелігентськими, Які б софістичних хитрощі при цьому не робили вчителі літератури. І тому класичну спадщину швидко перетворюється на музейний експонат, по-своєму привабливий і екзотичний. А у екзотики, зрозуміло, завжди знайдуться поціновувачі.

Список літератури

1. Белковец Л.П., Белковец В.В. Історія держави і права Росії. Курс лекцій. - Новосибірськ: Новосибірське книжкове видавництво, 2000. - 216 с.

2. Бердяєв Н.А. Духи російської революції. М. 1992.

3. Бердяєв Н.А. Роздуми про російську революцію. М. 1992.

4. Булгаков С.Н. Інтелігенція і Релігія. СПБ. 2000.

5. Волобуєв П. До питання про закономірності Жовтневої революції. / / Комуніст, 1999. №10. - С 21.

6. Воронін А.В. Історія Російської Державності. Навчальний посібник. М.: «Проспект», 2000.

7. Загальна історія держави і права: Навч. посібник / За ред. К.І. Батира - М.: Манускрипт, 1993.

8. Кірсанов В. Про інтелігенції в цілому, про російської інтелігенції зокрема. М. 2001.

9. Кузнєцов І.М. Історія держави і права Росії. М.: Амальтея. 2000.

10. Панарін А.С. Російська інтелігенція у світових війнах і революціях ХХ століття - М.: Едіторіал УРСС. 1998.

11. Покровскій н.е. Нові горизонти або історична пастка? / / СОЦИС, №11, 1994. - С. 119-128.

12. Старцев В. Альтернатива. Фантазії та реальність / / Комуніст, 1994, №15.

Размещено на Allbest.ru