Міжнародний рух капіталу та інвестицій

Основним джерелом, за рахунок якого формується бюджет МАР, є внески по підписці, додаткові внески розвинених країн-членів та відрахування з прибутку МБРР. МАР надає кредити на умовах, менш обтяж-ливих для економік країн, що розвива-ються, в порівнянні з умовами позик МБРР, частина наданих кредитів без-процентні. Правом отримання кредитів МАР користуються тільки країни з річ-ним обсягом валового національного продукту на душу населення не вище 650 дол. (у цінах 1988 p.). Безпроцентні кредити МАР надаються тільки урядам країн-членів на строк 35-40 років з пільговим періодом 10 років.

Міжнародна фінансова корпо-рація (МФК) - міжнародна фінансова установа, що входить до структури Світового Банку, але юридичне та фінан-сове незалежна від нього. Корпорація бу-ла створена у 1956 р. з метою сприяння розвитку приватного сектора в еконо-міці. Зараз вона являє собою фінансо-вий інститут з внесками 147 країн. Ок-рім власних коштів, МФК для реалізації програм та проектів залучає міжнарод-ний банківський капітал.

Високий міжнародний авторитет МФК дозволяє їй залучати капітал під найбільш низькими відсотками (7,5-8%). Маржа, яку стягує корпорація при наданні кредиту, становить 0,5%.

На даний момент МФК - найбіль-ший інвестор у Центральній та Східній Європі: вона фінансує у цьому регіоні світу більше 40 проектів на суму понад 1,5 млрд. доларів.

Міжнародна фінансова корпорація, як правило, кредитує до 25% вартості нових інвестиційних проектів, а також до 40% вартості проектів по модернізації. Найбільша сума, яку вона може інвесту-вати із власних коштів, - 70 млн. дола-рів. Прийнявши рішення про патронаж, МФК може залучити кредити з інших джерел.

Фінансових гарантій з боку урядів МФК не вимагає, проте хоче мати тверду впевненість, що проект, який реалізуєть-ся, сприятливо вплине на економічне ста-новище країни, а не тільки фірми, що одер-жує кредит. При цьому МФК наполягає, щоб частину готової продукції дана фірма продавала за валюту. Таке правило може видатися, на перший погляд, занадто жорстким, проте його дотримання, на думку керівництва МФК, повинно слугу-вати доказом високої якості майбутніх виробів.

При реалізації проектів корпорація надає технічну та консультативну допо-могу.

Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), членом якої Україна є з 1993р., вкладено у вітчизняну економіку близько 295 млн. дол. США. Понад половину цих коштів спрямовано на реалізацію проектів зі створення мережі автозаправних станцій, розвитку складської інфраструктури й логістики та виробництва керамічної плитки.

Серед найзначніших клієнтів - концерн «Сандора», якому МФК надала кредит для розширення та модернізації виробництва соків і напоїв, а також мережа будівельних гіпермаркетів «Нова лінія» - для будівництва нових торгових центрів.

У вересні 1993р. Україна приєдналася до Конвенції про заснування Багатостороннього агентства з гарантування інвестицій (БАГІ) й отримала кредит близько 50 млн. дол. США.

Зокрема, агентство гарантувало надання кредиту «Райффайзенбанк Україна» на суму близько 20 млн. дол. США на збільшення обсягів кредитування українських підприємств-експортерів.

Міжнародний центр урегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС) - самостійна міжнародна організація, заснована у межах Конвенції з урегулювання інвестиційних суперечок між державами та їх громадянами, яку Україна підписала та ратифікувала.

МЦВІС надає консультаційні послуги, досліджує і публікує законодавчі матеріали про іноземні інвестиції. Він сприяє розширенню припливу іноземних інвестицій в Україну, забезпечуючи умови для врегулювання й арбітражного розгляду спірних питань між урядами та іноземними інвесторами.

Європейський банк реконст-рукції та розвитку (ЄБРР) є міжна-родним інститутом з капіталом 10 млрд.екю. Членами Банку є 60 країн. У його роботі беруть участь Європейське еконо-мічне співтовариство (ЄЕС) та Європей-ський інвестиційний банк, представники яких входять до Ради Директорів. ЄБРР розпочав операції у квітні 1991 р. Штаб-квартира ЄБРР розташована в Лондоні.

Банк має два оперативні департа-менти: "Діловий (комерційний) Банк" та "Банк розвитку". Через "Діловий Банк" здійснюється фінансування проектів при-ватних під-приємств та тих, що приватизуються,. "Банк розвитку" фінансує проекти розвитку інфраструктури ринкової економіки, у тому числі й у банківській сфері.

Пріоритетними напрямками діяль-ності Банку є: пайові капіталовкладення, надання консультацій, позик для реаліза-ції проектів, пов'язаних з розвитком де-мократичних інститутів та ринково орі-єнтованих економік, сприяння розвитку приватного підприємництва у країнах Центральної та Східної Європи.

Не менше 60% коштів, що надають-ся Банком цим країнам, адресується під-приємствам приватного сектора та на реалізацію програм приватизації держав-них підприємств. Значна увага приділя-ється Банком вирішенню екологічних проблем.

Спектр послуг, що надаються Бан-ком, включає фінансування програм та проектів, надання довгострокових позик (максимальні строки - 10 років для ко-мерційних підприємств та 15 років для проектів по інфраструктурах), акціонування, надання гарантій та страхування, за винятком гарантій по експертних кре-дитах та зобов'язань по страховій діяль-ності. Обсяг коштів, що надаються Бан-ком на здійснення проекту або програми, як правило, не перевищує 35% їх вартос-ті.

Банк надає прямі позики або інвес-тиції на суму не менше 5 млн. екю; пере-ведення таких сум банк може здійснюва-ти через фінансових посередників. Ви-плати по них розраховуються на базі рин-кової вартості кредитних ресурсів. Зви-чайно банк не приймає валютний ризик на відшкодування.

При наданні позик комерційним підприємствам Банк не вимагає урядо-вих гарантій, але обов'язковою вимогою Банку є повне повернення позикових коштів. Причому, сума платежу містить у собі виплати, пов'язані з ризиком банку при наданні позики.

В окремих випадках Банк може за-пропонувати фінансові консультації, нав-чання, технічну допомогу. З цією метою ЄБРР співпрацює з різними консультан-тами та фінансовими радниками, які пра-цюють у країнах Центральної та Східної Європи.

Банк приймає для фінансування проекти, які роблять внесок у:

- розвиток приватного сектора;

- практичну приватизацію державних підприємств;

- підтримку прямих іноземних інвестицій;

- створення та зміцнення фінансових ін-ститутів;

- реконструкцію індустріального сектора;

- створення сучасної інфраструктури при-ватного сектора та ринкової економіки;

- сприяння малим та середнім за розміра-ми підприємствам;

- вирішення питань екології.

Членство України в Європейському банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) має потенційно суттєве значення для сприяння іноземному інвестуванню.

ЄБРР є найбільшим зарубіжним фінансовим інвестором в Україні. Він інвестував в Україну понад 2,2 млрд. дол. США, найбільше - у фінансовий її сектор (22%), агропромисловий комплекс (16%), транспорт (14%) та паливно-енергетичний комплекс (9%).

Крім того, ЄБРР і Кабінет Міністрів України підписали угоду про збільшення інвестицій банку протягом 2007-2009 років в український державний і муніципальний сектори.

Вона передбачає фінансування транспорту і зв'язку. Кошти спрямовуватимуться на оновлення залізничного рухомого складу, розвиток інфраструктури портів і регіональних аеропортів та на модернізацію аеронавігаційної системи України.

ЄБРР має намір взяти участь у розвитку логістичних центрів «Укрпошти», цифрового телебачення в Україні та модернізації аеронавігаційної системи. В енергетиці банк інвестує проекти високовольтних ліній електропередач, а також будівництво Канівської гідроакумулюючої електростанції і реконструкцію розподілю вальних мереж у Криму. У нафтогазовидобувній галузі разом із компаніями НАК «Нафтогаз Україна», ДП «Укртрансгаз» і АТ «Укртранснафта» візьме участь у проектах установки нових компресорних станцій, реконструкції підземних газових сховищ, будівництві резервуарів на нафтових терміналах тощо.

ЄБРР інвестуватиме також муніципальні проекти, пов'язані з центральним опаленням, каналізацією та енергозберігаючими технологіями на підставі муніципальних гарантій у Києві та інших містах України.

Крім того, ЄБРР придбав 5,2% акцій компанії «Кадоган Петролеум», яка фінансуватиме розвідку та розробку глибоких газових родовищ у Полтавській області й на сході України. Загальна сума фінансування Європейського банку реконструкції та розвитку для державного та муніципального секторів на час, для якого розроблена програма, становить близько 1 мільярда євро.

Україні належить значна частка акцій Чорноморського банку торгівлі та розвитку (ЧБТР), яка становить у статутному його фонді 13,5%. У червні 2000р. цей банк активно фінансував українські проекти в енергетиці, насамперед - у реконструкції мереж транзиту енергоносіїв, у телекомунікаційному секторі, комунальній інфраструктурі, розвиткові торгівлі з країнами Організації Чорноморського Економічного Співробітництва (ОЧЕС).

Значну інвестиційну і кредитну підтримку вітчизняним підприємствам надають в Україні кілька міжнародних фондів й агенцій експортного кредитування, серед яких Фонд підтримки підприємництва в нових незалежних державах Western NIS Enterprise Fund, Фонд «Україна», Німецько-український фонд (НУФ), Фонд Відродження Джорджа Сороса, Агентство США з міжнародного розвитку (USAID).

Фонд підтримки підприємництва в нових незалежних державах почав діяти в Україні з 1994р. Пріоритетні галузі - переробка сільськогосподарської продукції, виробництво і переробка харчових продуктів, виготовлення запчастин для автомобілів, а також - пакувальних і будівельних матеріалів.

Він вкладає кошти в компанії, що перебувають у стадії розвитку та мають стабільне фінансове становище, а також перспективи подальшого розвитку. Кінцева його мета - продаж своєї частки акцій «розкрученої» компанії за значно вищою ціною. Фінансові вливання, надані фондом, оцінено сумою від 500 тис. дол. США до 5 млн. дол. США.

Кілька успішних проектів реалізовано фондом «Україна», заснованим у 1992р. в Бостоні (США). Статутний капітал його 22,5 млн. дол. США, перша інвестиція зроблена фондом у Києві (грудень 1992р.).

Тепер він здійснив уже понад 30 інвестицій на суму близько 10 млн. дол. США (наприклад, у виробництво мінеральної води «Миргородська»). Фонд інвестує лише малі та середні приватні компанії шляхом придбання їхньої частки (не більше 50% статутного фонду) чи створення нового спільного підприємства з інвестиціями від 100 тис. дол. США до 1 млн. дол. США.

Інституційне сприяння іноземним інвесторам започатковано також з урядової ініціативи. Міністерством фінансів України, НБУ і німецькою інвестиційною компанією створено у 2001р. Німецько-український фонд (НУФ) для мікрокредитування українських підприємств.

Статутний капітал його становить 32 млн. нім. марок. [39] НУФ - неприбуткова організація, головним у діяльності якої є рефінансування погашених кредитів і відсотків за ними.

Програму мікрокредитування та підтримки розвитку кредитних спілок в Україні здійснює також фонд «Відродження», створений у 1990р. за підтримки відомого фінансиста Сороса. Взагалі він фінансує інтелектуальні інвестиції й на даний час уже надав організаціям України мікро кредитів і грантів на суму понад 5,5 млн. дол. США.

В інших аспектах підтримки малого бізнесу в Україні працює Агентство США з міжнародного розвитку (USAID), яке сприяє створенню мереж бізнес-інкубаторів, тобто освітньо-тренінгових закладів, а також надає кредитну підтримку інвестиційним проектам на конкурентній засаді для високотехнічних виробництв - до 60 тис. дол. США та мікро кредити до 5 тис. дол. США.

Висновки до розділу ІІ

На сучасному етапі розвитку міжнародного інвестиційного ринку відповідні процеси відбуваються дуже швидко і динамічно. Світові інвестиційні потоки щороку зростають. Географія їх постійно розширюється.

Коли міжнародна інвестиційна діяльність тільки-но набирала обертів, іноземні інвестиції були явищем, притаманним лише розвиненим країнам, а тепер нові індустріальні країни та ті, що розвиваються, відіграють все помітнішу роль на ринку міжнародних інвестицій.

Так, приток ПІІ в розвинені країни збільшився на 45%, значно перевищивши темпи двох попередніх років, і досяг 857 млрд. дол. США, а потоки ПІІ в країни, що розвиваються і країни з перехідною економікою досягли рекордно високої позначки: відповідно 379 млрд. дол. США (збільшення на 21% порівняно з 2005р.) і 69 млрд. дол. США (збільшення на 68%).

Отже для України дуже важливо не відставати від новітніх світових тенденцій та напрямів діяльності. Вона поступово стає активним учасником міжнародного інвестиційного ринку, зростає зацікавленість іноземних інвесторів у ній як потенціальному реципієнті капіталовкладень, і приплив іноземних інвестицій в Україну з року в рік збільшується.

Загалом, обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в Україну, станом на 1.01.2008 р. склав 29 489,4 млн. дол. США, що на 36,5% більше обсягу інвестицій на початку 2007 року, і в розрахунку на одну особу складає 636,5 дол. США.

Кількість іноземних компаній на вітчизняному ринку теж збільшується. Пожвавленню інвестиційних процесів в Україні великою мірою сприяє інтеграція з системою міжнародних фінансових інституцій. Діяльність міжнародних фінансових організацій в Україні відбувається у двох основних напрямах: в якості звичайних іноземних інвесторів (кредиторів) української економіки та в якості каталізаторів ринкових перетворень.

Україна долучається до світового економічного простору і стає активним учасником міжнародного інвестиційного ринку, тому вона повинна вдосконалювати регулятивні механізми залучення у вітчизняну економіку іноземних інвестицій з урахуванням особливостей сучасного етапу фінансової глобалізації.

Розділ ІІІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ІНТЕГРАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО РИНКУ УКРАЇНИ ДО СВІТОВОГО РИНКУ КАПІТАЛІВ.

Реалії сучасного світу вимагають найскорішої інтеграції вітчизняної економічної системи, в тому числі її фінансової складової, до міжнародної економіки. Без цього не є можливими ані повноцінний розвиток національного виробництва, ані задоволення потреб вітчизняних споживачів на належному рівні.

На жаль, внаслідок повільного економічного реформування Україна перебуває на узбіччі світових фінансових потоків. Тому, враховуючи специфічність впливу фінансової глобалізації на розвиток української економіки, можна визначити напрями, в яких такий вплив є найбільш вагомим: а) інтеграція України до міжнародних торгівельних відносин; б) взаємини з міжнародними фінансово-кредитними установами; в) інтеграція до світового фінансового ринку, залучення в Україну іноземних інвестицій та співпраця з іноземними партнерами. Відповідно серед основних критеріїв успішної інтеграції України до світової економіки можна відзначити:

· Зростання міжнародного товарообігу із випереджаючим зростанням обсягів експорту;

· Зростання обсягів іноземних інвестицій в Україну;

· Зростання обсягів операцій із гривнею на світовому валютному ринку;

· Мінімізація рівня кореляції між негативними тенденціями розвитку світової економіки та економіки національної.

Щодо кількісних показників зазначених критеріїв, то їх аналіз дозволяє зробити висновок про досить високий рівень торгівельної відкритості України, але в той же час надзвичайно низькі темпи інтеграції до світового фінансового ринку.

Так, зовнішньоторговельний оборот України лише на протязі 2004-2005 рр. збільшився з 32672,23 млн. дол. США до 34287,26 млн. дол. США, а в 2007р. уже становив 123785,5 млн. дол. США. При цьому, хоча в 2005-2007рр. Україна мала негативне сальдо торгівельного балансу, а також незважаючи на значну частку сировини в структурі експорту, ці дані свідчать про в цілому позитивні наслідки відкритості національної економіки для розвитку зовнішньої торгівлі держави.

Тим не менше, є всі підстави говорити про неповне використання переваг від такої відкритості, про що свідчить і динаміка інтеграції України до світового фінансового ринку, одним із критеріїв якої є обсяг іноземних інвестицій - на 1.01.2008 року в Україну надійшло 29489,4 млн. дол. США прямих іноземних інвестицій.[61] Незважаючи на зростання обсягів іноземного інвестування в Україну, абсолютний розмір цього показника свідчить, по-перше, про відсутність інтересу до вітчизняного фондового ринку з боку іноземних інвесторів і, по-друге, про неможливість використання переваг іноземного інвестування вітчизняними підприємствами. Щодо портфельних іноземних інвестицій, то їх обсяг в Україні на 1.01.2008 р. становив лише 3,2 млрд. дол. США[61]. Наведений обсяг іноземного інвестування є досить низьким у порівнянні із обсягами операцій на міжнародному фінансовому ринку, що свідчить про практичну відсутність інтеграції вітчизняного та світового фінансового просторів.

Низький рівень інтеграції до світового фінансового ринку підтверджується і загальним аналізом платіжного балансу України та міжнародної інвестиційної позиції України. Так, із загального обсягу довгострокових кредитів, залучених до України 2006 р., 78 % є такими, що надані міжнародними фінансовими організаціями або під гарантії Уряду. Із загального обсягу портфельних інвестицій 76% є інвестиціями в державні боргові цінні папери. Це свідчить про те, що недержавні суб'єкти фінансового ринку практично не беруть участі у міжнародній фінансовій діяльності, не мають доступу до міжнародного фінансового ринку та не використовують тих переваг і можливостей, що є наслідком світової фінансової глобалізації.

Все це однозначно свідчить про повільний, але невідворотний процес інтеграції вітчизняної економіки до світової економічної системи. Позитивні наслідки такої інтеграції очевидні вже сьогодні, в першу чергу у сфері міжнародної торгівлі. В той же час можна відзначити відставання інтеграції до світової економіки у фінансовому секторі, що потребує негайної корекції економічної політики держави з метою збільшення обсягів іноземного інвестування та кредитування.

При цьому першочерговим завданням будь-якої держави на шляху міжнародної економічної інтеграції має бути ґрунтовний аналіз ризиків цього процесу. Відповідно задача інтеграції до глобалізованого світового фінансового простору, що стоїть перед Україною, вимагає врахування особливостей сучасної структури світової економіки, ретельного вибору та використання інструментів, які здатні забезпечити максимальну швидкість та ефективність такої інтеграції і одночасно мінімізувати можливі втрати від цього процесу.

Подібне завдання є тим більше актуальним, що, незважаючи на значну глибину світової економічної глобалізації, механізми регулювання фінансового ринку зосереджені більшою мірою в розпорядженні національних структур, адже ефективних та повноважних наднаціональних регуляторних органів до цього часу не створено. Саме тому слід розглядати глобалізацію не тільки в контексті нових інвестиційних можливостей, але і нових ризиків для України. І, на мою думку, при розробці макроекономічної стратегії України в умовах глобалізації першочергова увага має бути приділена саме тим ризикам, які супроводжують процес інтеграції національної економіки до глобалізованого фінансового простору.

До ризиків, притаманних процесу глобалізації в економічній площині та актуальних для України, можна віднести неконтрольований відтік науковців та кваліфікованої робочої сили у більш розвинені країни, зміну структури та обсягів національного виробництва внаслідок значних обсягів імпорту більш конкурентоспроможної продукції, втрату контролю держави та національних корпорацій над стратегічно важливими для економіки підприємствами, тощо.

У фінансовому секторі варто відокремити небезпеку глобальних фінансових криз та небезпеку підриву суверенітету країн з невисоким рівнем розвитку через боргову та іншу фінансову залежність. При цьому рівень цієї небезпеки є тим більшим, чим нижчим є економічний розвиток країни у порівнянні із розвитком провідних держав світу.

Отже, фінансова глобалізація на певному етапі свого розвитку призводить до підвищеної нестабільності національного фінансового ринку внаслідок тісної інтеграції країни до світової економіки. Така фінансова нестабільність в першу чергу пов'язана із підвищеною мобільністю капіталів, режимом плаваючих обмінних курсів та фінансовою лібералізацією, що стало наслідком втілюваної більшістю країн світу політики у сферах макроекономіки, фінансового регулювання, оподаткування, тощо. Однак в процесі подальшого розвитку глобалізації світовий фінансовий простір стає дедалі більш однорідним. І на прикладі Європейського союзу можна пересвідчитись, що, незважаючи на скасування всіх обмежень щодо руху капіталів, повноцінний валютно-економічний союз відзначається досить високою стабільністю свого фінансового ринку.

Це ще раз підкреслює, що в процесі подальшого розвитку та лібералізації фінансового ринку України, в процесі його подальшої інтеграції до світового фінансового простору все більш актуальним стає вивчення досвіду іноземних країн щодо шляхів такої інтеграції та щодо уникнення її негативних наслідків. Про важливість вирішення проблем світових фінансових криз говорить і те, що останні засідання МВФ присвячені саме цій проблемі, тому пошук шляхів запобігання виникненню криз, прийняття необхідних заходів для пом'якшення та ліквідації їх наслідків належать до числа головних завдань при інтеграції України у світовий фінансовий простір.

Результатом вирішення цих завдань має бути завчасне виявлення та ліквідація передумов фінансової нестабільності, обмеження національного ринку від негативного впливу міжнародних кризових процесів та в ідеалі - створення умов, за яких виникнення фінансових криз є неможливим. Тому вважаю за необхідне розглянути методи та інструменти державної політики, спрямованої на досягнення цих цілей.

В першу чергу до таких методів можна віднести методи контролю над міжнародними потоками капіталів. Ці методи розвивались одночасно із загальною лібералізацією міжнародного ринку, появою нових фінансових інструментів та технологічним прогресом.

В сучасних умовах, коли країни, що розвиваються, все більшою мірою інтегруються до світового фінансового простору, у цих країнах спостерігаються суттєві коливання в обсягах притоку та відтоку інвестицій, що зумовлює необхідність активного використання заходів регулювання міжнародних потоків капіталу. І якщо, наприклад, в післявоєнний період таке регулювання було зумовлено довгостроковими цілями - або стимулюванням економічного розвитку, або завданням зберегти промисловість у власності національних корпорацій, то в сучасних умовах регулювання міжнародних потоків капіталу, зумовлене значною мірою саме глобалізаційними процесами, спрямоване в першу чергу на регулювання рахунку поточних операцій і недопущення короткострокових коливань у платіжному балансі.

При цьому необхідно відзначити, що негативні наслідки для економіки країни можуть бути пов'язані як із відтоком, так і з притоком іноземного капіталу, тому заходи щодо контролю над імпортом капіталу аналогічні заходам щодо контролю над експортом, а сам контроль тісно пов'язаний із валютною політикою держави та обмеженнями щодо операцій поточного рахунку платіжного балансу (щодо відкриття рахунків в іноземних банках, валютних операцій, тощо).

З огляду на викладене, на сьогоднішній день можна виділити три основних шляхи обмеження міжнародної фінансової активності.

По-перше, це запровадження податків або податкоподібних обмежень на міжнародні фінансові операції, які сприяють підвищенню вартості транзакцій та відповідно зменшенню їх прибутковості. Серед цих заходів - так званий податок Тобіна, тобто податок на операції на міжнародному валютному ринку, ідея якого була вперше проголошена лауреатом Нобелівської премії Джеймсом Тобіном в 1978 році, або податок на придбання цінних паперів емітентів іншої країни. Серед альтернатив податку Тобіна можна відзначити пропозиції щодо оподаткування всіх міжнародних транзакцій (з огляду на складність відокремлення валютних операцій), або, з метою зменшення саме валютних спекуляцій, щодо оподаткування прибутків тільки від короткострокових валютних операцій.

Варто відзначити, що серед прихильників подібних заходів є не тільки науковці-теоретики чи політичні діячі, але і відомі фінансисти, такі як Д.Сорос або У.Баффет. Наприклад, У.Баффет висловлювався за запровадження 100% податку на всі прибутки, отримані від операцій з цінними паперами або деривативами строком менше одного року. В той же час запровадження подібних обмежень на міжнародному рівні на сьогоднішній день виглядає нереальним, як через відсутність повноважних міжнародних органів, так і з огляду на протилежність цілей, що ставлять перед собою різні країни при проведенні фінансової політики.

До другого шляху можна віднести безпосередні обмеження обсягів руху капіталів. Наприклад, і здійснення іноземного інвестування резидентами, і надходження інвестицій від нерезидентів може бути предметом ліцензування з боку держави. Також може бути передбачений ліміт щодо обсягів іноземних інвестицій в певні (або усі) галузі, або навіть в окремі підприємства. В умовах України прикладом такої політики є обмеження щодо присутності нерезидентів на страховому ринку, або, як опосередковане обмеження, що стосується не тільки іноземних інвесторів - заборона приватизації певних підприємств або галузей (наприклад, трубопроводів або атомної енергетики), або заборона на передачу у власність іноземцям земель сільськогосподарського призначення.

Нарешті, до непрямих методів контролю над рухом капіталу можна віднести:

· вимоги до капіталу фінансових інституцій, які полягають у необхідності мати певну заставну суму при проведенні міжнародних фінансових операцій;

· заборону на сплату відсотків по депозитах нерезидентам;

· обмеження щодо обсягів банківських активів в іноземній валюті;

· обмеження щодо обсягів продажу нерезидентам боргових інструментів - облігацій або інструментів грошового ринку;

· обмеження щодо іноземних запозичень, які можуть встановлюватись у вигляді або спеціального податку, або у вигляді вимоги внесення спеціального депозиту у центральний банк пропорційно до розміру такого запозичення;

· розширення валютного коридору, тобто зони припустимого коливання валютного курсу, що збільшує ризиковість інвестицій у активи, деноміновані в цій валюті і відповідно сприяє скороченню іноземних інвестицій.

Прикладом застосування подібних заходів може слугувати політика Центрального Банку Філіппін, який після кризи 1996-1997 років обмежив мінімальні строки іноземних вкладів в місцевих банках 90 днями.

Наведений перелік інструментів є далеко не повним, і в той же час відображена різноманітність заходів, що використовуються з метою попередження інтенсивного притоку та відтоку іноземних коштів, свідчить про постійний пошук шляхів зниження мінливості міжнародних фінансових ринків та намагання більшості країн обмежити вплив суб'єктів світового фінансового ринку на розвиток національної фінансової системи.

Більшість країн, що розвиваються, використовує повністю або частково наведені вище заходи та інструменти. Наприклад, в Чилі свого часу було запроваджено податок на іноземні запозичення, в Бразилії - і на запозичення, і на іноземне інвестування на фондовому ринку. При цьому заходи щодо обмеження чи заборони притоку капіталу супроводжувались заходами щодо лібералізації правил репатріації капіталу, аби в жодному разі не порушити прав іноземних інвесторів. Але для України, на мій погляд, наведені заходи є неприйнятними, адже національний фінансовий ринок не досяг достатнього ступеню розвитку, а характерною рисою вітчизняної економіки є потреба у значному обсязі вільних грошових коштів, які можуть бути використані для оновлення основних фондів, поповнення обігових коштів, використання у якості кредитних ресурсів.

З цією метою необхідним є всебічне стимулювання притоку іноземного капіталу до країни - як у вигляді прямого або портфельного інвестування, так і у вигляді запозичень.

Тому можна запропонувати наступне:

· Всебічне стимулювання інвестиційної діяльності, в першу чергу - інвестицій у основні фонди. При цьому йдеться не стільки про іноземні інвестиції, як про створення загального сприятливого інвестиційного клімату. Основним шляхом такого стимулювання має стати податкова політика, в тому числі щодо норм амортизації, та політика щодо стимулювання технічної модернізації виробництва.

· Лібералізація вітчизняного фінансового ринку шляхом пом'якшення умов доступу до ринку іноземних фінансових інституцій - банків, страхових компаній, закладів спільного інвестування.

· Пом'якшення умов доступу до міжнародних фінансових ринків вітчизняних позичальників та інвесторів.

· Реформування страхової, пенсійної системи та системи фінансового посередництва з метою посилення ролі інституційних інвесторів та одночасного залучення до інвестиційних процесів приватних коштів.[25]

Щодо заходів із ліквідації наслідків фінансової нестабільності, то в західній науковій думці на сьогоднішній день переважають пропозиції щодо застосування різноманітних кредитних інструментів. Наприклад, щодо створення міжнародного кредитору “останньої інстанції” (an international lender of last resort), або інших способів надання країнам, що потерпають від кризи, значних допоміжних кредитів. Але застосування подібних механізмів спрямоване на ліквідацію короткострокових наслідків фінансової кризи та не виправляє ані причин виникнення, ані структурних зрушень у економіці, що виникли внаслідок кризи. Більше того, використання таких інструментів призводить до збільшення нестабільності через впевненість учасників ринку у наданні фінансової допомоги з боку держави.

Тому створення кредитору “останньої інстанції” в будь-якій формі, збільшення валютних резервів, створення інших резервних фондів і тому подібні заходи не можуть вважатись достатніми для запобігання фінансовій нестабільності в країнах, що розвиваються, до яких можна віднести і Україну. Для України прийнятним може бути лише поєднання таких заходів із заходами контролю над капіталом, лібералізацією та стимулюванням розвитку фінансового ринку, наведеними вище.

Аналіз поточної участі України в процесах МРК свідчить про її незначне залучення в них. Разом з тим має місце виняткова корисність функціонування іноземного капіталу в економіці України - ефективність роботи іноземного капіталу значно вище, ніж національного. Слід зазначити, що Україна має суттєві перешкоди щодо участі в процесах МРК як з позицій його експорту, так й імпорту, зокрема через відсутність екстенсивних ресурсів щодо підвищення ефективності використання капіталу як одного з факторів відтворювального процесу через зниження оцінки вартості інших факторів, відсутність ефективного механізму розподілу капіталу в економіці України.

В аспекті інтеграції в процеси МРК Україна повинна зробити кроки у бік усунення суперечностей в національній економічній системі як частини системи вищої ієрархії з погляду скорочення розриву в параметрах існуючих і необхідних економічних передумов ефективного використання капіталу, інституціональної структури забезпечення міграції капіталу.

Головною умовою для розширення інтеграції є скасування бар'єрів для МРК. Частина системи не може бути відокремлена від неї. Разом з тим, зняття бар'єрів не повинне викликати обмеження конкуренції й ефективного функціонування вітчизняних ринків. Такі заходи повинні вживатися винятково за умови наявності в національній економіці відносних конкурентних переваг, здатних не тільки залучити іноземний капітал, але й утримати в орбіті національних економічних процесів достатній для її розвитку обсяг капіталу.

Принциповою умовою успішного включення вітчизняної економіки в процеси МРК є розвиток пріоритетних сегментів вітчизняного фінансового ринку відповідно з особливостями розвитку сучасних міжнародних відносин по розподілу капіталу.

Слід зазначити, що Україна має значний потенціал для інтеграції в процеси МРК. Разом з тим, успішність входження України в міжнародні відносини після розподілу капіталу залежить від рішення наступних проблем:

· вишукування ресурсів для підвищення оцінки фактора праці і забезпечення ефективної норми використання капіталу в Україні;

· забезпечення ефективного розподілу капіталу усередині національної економіки, насамперед за рахунок інститутів фондового ринку;

· розвиток галузей, здатних принести кумулятивний ефект;

· адекватного вимогам економічної безпеки регулювання припливу іноземного капіталу у позичковій і інвестиційній формі, зокрема у формі портфельних і прямих інвестицій;

· поліпшення інвестиційного клімату України;

· відкриття економіки України не тільки до прийому, але і до вивозу капіталу.

В умовах обмеженості ресурсів національної економіки пріоритетними напрямками рішення цих проблем повинні стати заходи щодо скорочення масштабів тіньового сектора і за рахунок цього:

· пом'якшення адміністративних бар'єрів для ММК за участю України;

· зниження податкового тиску на вітчизняну економіку;

· зниженню витрат на трансферт капіталу через кордони економіки України.

Успішність реалізації останніх двох заходів є запорукою ефективного використання потенціалу України і становить чи єдиний спосіб поліпшення інвестиційної привабливості України в умовах хронічної недофінансованості, незбалансованості механізму розподілу і низької ефективності використання капіталу у межах вітчизняної економіки, неможливості подальшого екстенсивного використання для підвищення норми прибутку на одиницю капіталу інших факторів процесу відтворення. Принципово стимулювання ринкових перетворень у національній економіці, тісне співробітництво уряду і суб'єктів підприємницької діяльності України. Основою успіху повинні стати зусилля на макро- і мікро-рівнях як з боку органів державної влади, так і з боку підприємців України.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що досить високий рівень відкритості національної економіки України проявляється в першу чергу і переважно у міжнародній торгівлі - наприклад, частка експорту у вітчизняному ВВП складає 56,4%, що є надзвичайно високим рівнем у порівнянні з іншими країнами світу. Але з огляду на структуру вітчизняного експорту, який переважно складається з продукції гірничо-металургійного комплексу, хімічної, текстильної галузей, тобто продукції з низьким рівнем доданої вартості, його обсяги значною мірою залежать від кон'юнктури світового ринку. Така залежність безпосередньо впливає на вразливість національної фінансової системи, адже фінансова система значною мірою відображає ситуацію у реальному секторі економіки. Тому надзвичайно сильним є вплив тенденцій розвитку і світової економіки в цілому, і міжнародного фінансового ринку зокрема на розвиток ринку вітчизняного. Очевидно, що в цій ситуації одним із головних завдань уряду стає обмеження масштабів такого впливу. В той же час варто ще раз наголосити, що цей вплив є лише відображенням ситуації у реальному секторі, адже не має підстав говорити про достатній рівень глибини інтегрованості національного фінансового сектору до міжнародного ринку. Свідченням цьому є в першу чергу низький обсяг іноземних інвестицій та низький рівень міжнародних кредитів.

Висновки до розділу ІІІ

Незважаючи на позитивну динаміку розвитку глобалізаційних процесів в Україні, слабкий рівень інтегрованості країни до міжнародних економічних відносин виступає як свого роду бар'єр, котрий гальмує можливості позитивного впливу фінансової глобалізації на Україну і відкриває шлях для впливу негативного. При цьому повільна інтеграція України у світовий фінансовий простір зумовлена в першу чергу внутрішньодержавними проблемами - недостатнім рівнем реформування економіки, нерозвиненістю національного фінансового ринку, невідповідністю законодавчих та інших норм міжнародним стандартам. Наприклад, показники вітчизняного фінансового ринку не дозволяють належним чином робити висновки щодо динаміки розвитку вітчизняної економіки, що значною мірою стримує іноземних кредиторів та інвесторів від здійснення операцій в Україні.

Тому можна стверджувати, що проблема ролі та місця України в світі залежатиме від ефективності здійснення економічних реформ в країні. Аби вплив глобалізації на економіку України полягав не тільки у збільшенні рівня фінансової нестабільності, але і в отриманні державою всіх переваг, притаманних глобалізаційним процесам, держава має створити сприятливі умови для повномасштабної інтеграції всіх сегментів вітчизняної економіки до світового економічного простору, які в першу чергу мають полягати у розвиткові вітчизняного законодавства та розбудові відповідної сучасним умовам ринкової інфраструктури.

ВИСНОВКИ

Тісне переплетення окремих складових світового господарства та його чітко визначена однорідність приводять до злиття національних економічних систем і створення їх аналога на міжнародному рівні. Отже, в межах світової економічної системи, яку формують взаємозв'язки між національними ринками ресурсів і продуктів, сімейними господарствами і фірмами, державними інституціями і фінансовими ринками, відбуваються різноманітні виробничі, торговельні, кредитні, валютні, науково-технічні, політичні, культурні та інші відносини. На їх ґрунті розвивається, зокрема, міжнародна інвестиційна діяльність, що пов'язана з вивозом капіталу (однобічне переміщення за кордон певної вартості в товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди).

Під інвестиціями звичайно розумі-ють довгострокові вкладення капіталу в підприємства різних галузей народного господарства, в інфраструктуру, в соці-альні програми, в охорону навколишньо-го середовища. Інвестиції виражають усі види майнових та інтелектуальних цінно-стей, які вкладаються в об'єкти підприєм-ницької та інших видів діяльності, у ре-зультаті якої формується прибуток (до-ход) або досягається соціальний ефект.

Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки держави. В результаті інвестування засобів в економіку, збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть вперед, в економічній конкуренції, галузі народного господарства та підприємства, що в більшій мірі задовольняє попит на ті чи інші товари та послуги.

Коли міжнародна інвестиційна діяльність тільки-но набирала обертів, іноземні інвестиції були явищем, притаманним лише розвиненим країнам, а тепер нові індустріальні країни та ті, що розвиваються, відіграють все помітнішу роль на ринку міжнародних інвестицій.

Так, приток ПІІ в розвинені країни збільшився на 45%, значно перевищивши темпи двох попередніх років, і досяг 857 млрд. дол. США, а потоки ПІІ в країни, що розвиваються і країни з перехідною економікою досягли рекордно високої позначки: відповідно 379 млрд. дол. США (збільшення на 21% порівняно з 2005р.) і 69 млрд. дол. США (збільшення на 68%).

Отже для України дуже важливо не відставати від новітніх світових тенденцій та напрямів діяльності. Вона поступово стає активним учасником міжнародного інвестиційного ринку, зростає зацікавленість іноземних інвесторів у ній як потенціальному реципієнті капіталовкладень, і приплив іноземних інвестицій в Україну з року в рік збільшується.

Загалом, обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в Україну, станом на 1.01.2008 р. склав 29 489,4 млн. дол. США, що на 36,5% більше обсягу інвестицій на початку 2007 року, і в розрахунку на одну особу складає 636,5 дол. США.

За даними ЮНКТАД, Україна входить до списку 20 країн світу, які в 2007-2009 роках стануть найбільшими реципієнтами прямих іноземних інвестицій.

Розглянуті основні тенденції у сфері іноземного інвестування свідчать про те, що Україна протягом останніх п'яти років є досить привабливою країною для інвесторів. Зростання обсягів інвестицій, що надходять в країну, сприяє активізації зовнішньої торгівлі, забезпечує структурні зрушення в економіці України та поліпшення якісних показників на мікро- та макрорівнях, що підвищує здатність економіки країни чинити опір руйнівному впливу зовнішнього середовища та ефективність функціонування.

Стримуючим чинником є інвестиційний клімат, який продовжує залишатися несприятливим через політичну та економічну нестабільність, високий рівень криміногенності в підприємницькій діяльності, що змушує іноземних інвесторів здійснювати обережну політику у сфері інвестиційного співробітництва з Україною.

Принциповою умовою успішного включення вітчизняної економіки в процеси МРК є розвиток пріоритетних сегментів вітчизняного фінансового ринку відповідно з особливостями розвитку сучасних міжнародних відносин по розподілу капіталу.

Слід зазначити, що Україна має значний потенціал для інтеграції в процеси МРК. Разом з тим, успішність входження України в міжнародні відносини після розподілу капіталу залежить від рішення наступних проблем:

вишукування ресурсів для підвищення оцінки фактора праці і забезпечення ефективної норми використання капіталу в Україні;

забезпечення ефективного розподілу капіталу усередині національної економіки, насамперед за рахунок інститутів фондового ринку;

розвиток галузей, здатних принести кумулятивний ефект;

адекватного вимогам економічної безпеки регулювання припливу іноземного капіталу у позичковій і інвестиційній формі, зокрема у формі портфельних і прямих інвестицій;

поліпшення інвестиційного клімату України;

відкриття економіки України не тільки до прийому, але і до вивозу капіталу.

В умовах обмеженості ресурсів національної економіки пріоритетними напрямками рішення цих проблем повинні стати заходи щодо скорочення масштабів тіньового сектора і за рахунок цього:

· пом'якшення адміністративних бар'єрів для МРК за участю України;

· зниження податкового тиску на вітчизняну економіку;

· зниженню витрат на трансферт капіталу через кордони економіки України.

Успішність реалізації останніх двох заходів є запорукою ефективного використання потенціалу України і становить чи не єдиний спосіб поліпшення інвестиційної привабливості України в умовах хронічної недофінансованості, незбалансованості механізму розподілу і низької ефективності використання капіталу у межах вітчизняної економіки, неможливості подальшого екстенсивного використання для підвищення норми прибутку на одиницю капіталу інших факторів процесу відтворення. Принципово стимулювання ринкових перетворень у національній економіці, тісне співробітництво уряду і суб'єктів підприємницької діяльності України. Основою успіху повинні стати зусилля на макро- і мікрорівнях як з боку органів державної влади, так і з боку підприємців України.

Тому можна стверджувати, що проблема ролі та місця України в світі залежатиме від ефективності здійснення економічних реформ в країні. Аби вплив глобалізації на економіку України полягав не тільки у збільшенні рівня фінансової нестабільності, але і в отриманні державою всіх переваг, притаманних глобалізаційним процесам, держава має створити сприятливі умови для повномасштабної інтеграції всіх сегментів вітчизняної економіки до світового економічного простору, які в першу чергу мають полягати у розвиткові вітчизняного законодавства та розбудові відповідної сучасним умовам ринкової інфраструктури.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про іноземні інвестиції” від 13.03.92.

2. Закон України “Про режим іноземного інвестування” від 19.03.1996 р.

3. Закон України „Про захист іноземних інвестицій в Україні” // Відомості Верховної Ради України. - 1991.- №46.

4. Закон України „Про інвестиційну діяльність” // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №10.

5. Абдурахманов М. Факторы привлечения прямых иностранных инвестиций-www.review.uz/archive/article.asp?y=2003&m=64&id=200

6. Актуальні проблеми залучення прямих іноземних інвестицій в Україну та шляхи їх подолання - http://www.niss.gov.ua.

7. Асаул А. Формування інвестиційного клімату // Економіка України. - 2002. - №4. - С. 83-87.

8. Батура О.В., Комарова К.В. Іноземні інвестиції в системі становлення ринкової економіки України. - Д. : Наука і освіта, 2002.

9. Блохін В.С. Активізація інвестиційних процесів на фінансовому ринку// Фінанси України №1 -2003

10. Боди З., Кейн А., Маркус А. Принципы инвестиций: Пер. с англ. - 4-е изд. - М.:Вильямс, 2002. - 984 с.

11. Бойко А.В. Прямі іноземні інвестиції як фактор підвищення національної конкурентоспроможності //Творча спадщина Й.А. Шумпетера та трансформація економіки України. - Чернівці, 2003. - с.203-210.

12. Бондарчук І. В. Особливості інвестиційної стратегії нерезидентів в Україні // Інвестиції: практика та досвід. - 2006. - №4. - с. 26-29.

13. Борщевський В., Польова І. Формування регіональної системи залучення іноземних інвестицій // Регіональна економіка. - 2006. - №4. - С.41-48.

14. Бюлетень Національного банку України. - 2008. - №1.

15. Вайцеховська В.В. Іноземне інвестування в умовах інтеграції України у світову економіку //Актуальні проблеми економіки. - 2006. - №8. -с.55-60.

16. Вовк С. Фінансова глобалізація та Україна: прямі іноземні інвестиції //Вісник Терноп. Акад.. нар. госп-ва. - 2005. - №5 - 1. с.258-262.

17. Вовченко О.Л. Інвестиції:економічна сутність та форми // Актуальні проблеми економіки.- 2004. - № 6.- С.18-24.

18. Гаврилюк К. Умови здійснення іноземного інвестування // Економіка України № 8. - 2005.

19. Гайдуцький А.П. Сучасні особливості міжнародного розподілу прямих іноземних інвестицій у світову економіку // Економіка та держава. - 2006. - 2. - С.67-70.

20. Горбачова О.М. Проблеми залучення прямих іноземних інвестицій в Україну //Проблеми інформатизації та управління. - вип. 7. - К.,2003. - с.118-121.

21. Губський Б.В. Проблеми міжнародного інвестування в Україні. // Економіка України. - 2004. - №1. - С.34.

22. Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. - К.: Наук. думка,1998. - 390 с.

23. Даниленко А.А. Тенденції і перспективи прямого іноземного інвестування у промисловість України. // Фінанси України - 2003. - №3. - С.67.

24. Данілов О.Д. та ін. Інвестування: Навч. посібник. -К.: 2001. - 363 с.

25. Денисенко М. Можливості активізації інвестування в сучасних умовах //Економіка України. - 2003. -№1, с.28-32

26. Економіка зарубіжних країн / За ред.Козака Ю.Г.,Ковалевського В.В. - К.: ЦУЛ, 2003.

27. Заікіна О. Міжнародне співробітництво та внутрішні резерви інвестування в економіку України //Економіка України. - 2002.-№1, с.70-78.

28. Затонацька Т.Г. Стратегія нарощування інвестиційного потенціалу національної економіки //Фінанси України. - 2006. - N7. - C. 38-49.

29. Захарін С.В. Державне регулювання іноземного інвестування // Фінанси України.- 2002.- № 1.- С.92-102.

30. Захарін С.В. Інвестиційне забезпечення економічного розвитку // Фінанси України. - 2004. - № 10. - С.72-82.

31. Захарін С.В. Перспективи інтеграції України у міжнародний інвестиційний ринок// Фінанси України - №9 - 2003.

32. Зевин Л. Национальные экономические системы в глобальных процесах // Мировая экономика и международные отношения. - 2003. - №11. - С.17-24.

33. Зеленько О.О. Чинники впливу прямих іноземних інвестицій на ділову активність у перехідній економіці України //Економіка. - вип.3. - Х.,2006. - с.12-17.

34. Игонина Л.Л. Международный рынок инвестиций: современные тенденции развития // Финансы. - 2002. - №9. - С.75-77.

35. Іващенко А. Удосконалення механізму залучення іноземних інвестицій в Україну // Інвестиції: практика та досвід. - 2007. - №3. - с.18-20.

36. Іваноньків О.О. Політика держави щодо інвестиційної діяльності та перспективи прямого іноземного інвестування // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - №11. - с.12-17.

37. Інвестологія: наука про інвестування: Навч. посіб. / С.К. Реверчук, Н.Й. Реверчук, І.Г. Скоморович та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. С.К. Реверчука. - К.: Атіка, 2001. - 264 с.

38. Іноземні інвестиції в Україні // Федоренко В.Г. Інвестиційний менеджмент: Навч. посіб.- К.: МАУП, 2001.- С.229-254.

39. Іноземні інвестиції в Україні. - К.: Редакційно-видавниче відділення УкрІНТЕІ, 2004.- 286 с.

40. Касьянов Я.А. Україна як суб'єкт міжнародного інвестиційного ринку // Проблеми науки. - 2007. - №12. - с.32-36.

41. Кізима Т.О. Іноземне інвестування в умовах інтеграції України у світову економіку // Фінанси України, 2001. - №10.

42. Княжанський В. Інвестиційний парадокс.-Газ. «День».- 2006.- №122.-с.1, 5.

43. Козик В.В., Панкова Л.А. та ін. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. - К.: Знання, 2003. - 406 с.

44. Кравченко М. Проблеми залучення прямих інвестицій транснаціональних корпорацій в економіку України// Персонал.- 2007.- № 3.- С. 77 - 80.

45. Крехівський О.В., Чирков В.Г. Інвестиції: умови і вимоги. - К.: Фенікс, 2006. - 166 с.

46. Крупка І.М. Формування макроекономічного інвестиційного середовища в Україні// Фінанси України №4 -2004

47. Ландарь О. Особливості залучення іноземних інвестицій в Україну// Фінансист. - №12. - 2005.

48. Лук'яненко Д. Г., Губський Б. Г., Мозговий О. М. Міжнародна інвестиційна діяльність. -- К., 2003.

49. Лук'яненко Д.Г. Інвестиційний глобалізм: сучасні проблеми економічних досліджень // Ринок цінних паперів України. - 2002. - №5-6. - С. 17-21.

50. Лук'яненко Д.Г., Мозговий О.М., Губський Б.В. Міжнародна інвестиційна діяльність: Підручник / За ред. Д.Г.Лук'яненка. - К.: КНЕУ, 2003. - 387 с.