Московське видання також нагадує, що Тимошенко обіцяла Путіну спільно модернізувати українську газотранспортну систему, але у "підсумку зробила все навпаки". І останні "футбольні коментарі" українського прем'єра та слова щодо спільної газової декларації ЄС і Києва - "це просто перемога" - можуть викликати, як пише "Время новостей", "нові різкі слова з Москви"[34].

Російські ЗМІ багато інформації приділяють стрункам Росії та України з приводу Чорноморського флоту РФ. Багато країн не платять гроші за військові бази на території інших країн, а навпаки отримують кошти від держав-клієнтів, стверджує російське видання "Ведомости" в своїй редакційній статті. Стаття написана у відповідь на слова лідера Партії регіонів Віктора Януковича про необхідність підвищення орендної ставки для Чорноморського флоту РФ в Криму, яка зараз складає менше 100 мільйонів доларів на рік. Видання пише, що ціна за базу на території іншої держави залежить від місцеположення і значення об'єкту. Так, за оренду космодрому в Байконурі Росія щорічно виплачує Казахстану 115 млн. доларів, ще 20 млн. доларів - за оренду об'єктів ППО в Сарі-Шагані, база ВМФ в сирійському порту Тартус обходиться приблизно в 4 млн. доларів.

Західні держави по-різному розплачуються за перебування своїх військ. Великобританія не платить Кіпру за використання його землі ані пенса - за умовами договору бази вважаються суверенною британською територією. США платить вельми вибірково. Узбекистану за два роки оренди бази в Ханабаді виплатили 23 млн. доларів, Киргизстан в 2002-2006 роках за здачу аеропорту "Манас" отримував щорічно 2 млн. доларів, проте після наполегливих вимог Бішкека ціна була підвищена відразу в 75 разів: нинішня ціна - 150 млн. доларів.

"Втім, куди важливіше інше", - зазначає видання. - "Українські політики іноді міркують про значні компенсації, які отримують місцева влада в Західній Європі, Японії і Південній Кореї за використання їхніх земель під військові бази США".

Суми дійсно значні: 700 млн. доларів на японській Окінаві, 600 млн. доларів у Південній Кореї і 237 млн. доларів в Італії. Але платить ці гроші не Пентагон, а уряди приймаючих держав, стверджує редакція.

За її словами, "Росія теж може похвалитися безкоштовними базами в Білорусі, Таджикистані і Вірменії, проте, щоб не платити за оренду, Москві доводилося інвестувати в економіку цих країн значні суми".

"Москва навряд чи зможе переконати Київ в необхідності спільної оборони чорноморських берегів. А значить, їй треба заздалегідь продумати матеріальні вигоди, які здадуться Україні достатніми, щоб не вимагати виведення флоту з Севастополя", - пише видання. За його словами, "збереження або ліквідація бази російського Чорноморського флоту в Севастополі, термін оренди якої закінчується в 2017 році, - питання не стільки матеріальне і військове, скільки іміджеве".

"Відхід кораблів під андріївським прапором буде неприємною дипломатичною поразкою, особливо якщо пам'ятати про вітчизняну історію останніх 150 років. Росії доведеться витратити дуже багато сил, щоб зберегти бази в Криму", - вважає видання.

"Деякі політики вимагають, щоб Росія платила за кримські гектари за ринковою вартістю - близько 750 млн. доларів на рік. У світовій практиці подібних прикладів немає. Але ясно, що українські політики, незважаючи на світову практику і незалежно від того, наскільки вони проросійські, вимагатимуть підвищення плати.

За даними тижневика "Дзеркало тижня", Україна втрачає 1,5 мільярда доларів щорічно в результаті заниженої ставки орендної плати для чорноморських баз Російської Федерації. Зараз Росія платить 97 мільйонів доларів на рік. Ця сума списується Україні в рахунок погашення газового боргу (близько 1 мільярда доларів)[35].

Висновки до розділу 2

1. Відсутні серйозної публікації російських політологів, культурологів, філософів, журналістів, у якій би державна незалежність України аналізувалася не з позицій великоросійської “дружби”, а з установкою на істинно партнерські відносини двох суверенних держав. Як наслідок - сама російська суспільна думка виявляється абсолютно не готовою до подібного співробітництва, вона продовжує репрезентувати реальний культурний обмін між нашими країнами винятково, у межах ідеологічного тиску.

2. Можемо стверджувати, що негативні тенденції розвитку інформаційного простору України, неефективність державної інформаційної політики, кризовий стан економіки країни створюють передумови для експансії інформаційного простору України російськими ЗМІ.

3. Низькі темпи розвитку інформаційної інфраструктури України знижують конкурентоспроможність вітчизняних виробників інформаційних послуг, стримують інтеграцію України в світовий інформаційний простір.

РОЗДІЛ 3. ТЕХНОЛОГІЇ ВПЛИВУ РФ НА ФОРМУВАННЯ

ГРОМАДСЬКОЇ Ї ДУМКИ В УКРАЇНІ

3.1 Факти, вплив, ЗМІ

Засоби масової інформації Росії мають значні специфічні можливості щодо оперативного та адекватного відображення дійсності, а значить, і можливості формування громадської думки. При цьому значною мірою, на думку професора А.Москаленка, впливають на політичну та соціально-економічну стабільність ефективні попереджувальні дії органів виконавчої влади та самоврядування, політиків і громадських діячів, що дозволяє не лише вчасно знімати соціальну напруженість, але й виховувати державницькі переконання серед широких верств населення.

Ефективно використовують і ефект збільшення інформаційного навантаження, коли обсяг інформації відволікає, дезорганізує її отримувача. Це дає змогу цільово переорієнтувати його на оціночні сприйняття, потрібні відправнику інформації. При цьому ведеться боротьба і за ініціативу в трактуванні чи замовленні «теми».

Своєрідним вищим пілотажем інформаційних технологій є при цьому використання ефекту напруженого очікування «цільове створення ситуації невизначеності, коли адресат очікує розкриття анонсованої теми чи, захоплений сюжетом, напружено очікує розв'язки» [36]. Такий психологічний прийом передбачає нагнітання ситуації, завищення можливої загрози, а то й залякування, після чого пропонують вигідне для «контролера» рішення.

Контроль над ЗМІ зручний і для застосування технології замовчування.

Використовують технології дезінформації, дифамації, створення образу зловмисника.

Під час розроблення та ведення інформаційних операцій ураховують й інші чинники, здатні впливати на людей. Різні мовні конструкції, семантичний ряд, тексти по-різному діють на аудиторію (поети, приміром, завжди були на вістрі революцій). Слово здатне не лише інформувати, а й програмувати, кодувати поведінку, що також використовують. Семантичний, мовний терор -- одна з ознак ведення інформаційної операції. Об'єкт впливу ставлять в умови дискомфорту, а він, шукаючи рівноваги, просувається у визначеному «агресором» напрямі. Як «доважок» такого терору може бути використано цільовий витік інформації, поширення інформації або чуток, що нагнітають ситуацію[37].

Щоб впливати на свідомість, застосовують і візуальні (образотворче мистецтво, кіно), звукові (музика), інші прийоми.

Особливе місце у тактиці інформаційних воєн займає «проблема лідера». Вивчення комунікаційних зв'язків, уподобань «тих, хто ухвалює рішення», непомітне нав'язування їм каналів отримання інформації -- з арсеналу інформаційної війни.

Розвиток інформаційних технологій дає підстави говорити і про якісно новий рівень власне прямого воєнного протистояння. Виникла реальна можливість відповідати на збройну агресію, використовуючи інформаційний вплив для нейтралізації комунікацій нападника на його території, дезорієнтування його економі­ки, ринків. Дослідники звертають увагу на асиметричний характер інформаційної зброї, загрози, що приховані в технологічній перевазі розвинених країн[38].

Політика Росії нині є лише раціональною, нинішні стосунки українських політичних сил із російською стороною дуже нагадують стосунки більшовиків із кайзерівською Німеччиною. Кожна політична сила прагне використати Росію у своїх інтересах (при цьому вести мову про захист інтересів Росії щодо більшості політичних сил не можна, вони захищають свої інтереси), а Росія прагне досягнути власної мети. У ЗМІ формується російська модель України, яку ця країна бажала б бачити, є в Україні виконавці для цієї моделі, є російська підтримка їх.

3.2 Технології створення іміжду української політики російськими ЗМІ

Відсутність повноцінного розуміння національною елітою та нацією загалом пріоритетності такого поняття як “національна солідарність ”, наявність такого чинника як вибори дозволяє російськім ЗМІ ефективно здійснювати кампанію дезінформації та дезорганізації в лавах українських політиків, урядовців, просто громадян. Проведення виборчої кампанії являє собою певну форму політичної конкуренції - боротьби за вплив на потенційних виборців тим чи іншим кандидатом або групою зацікавлених осіб. За своїм характером такі дії є аналогом конкурентному характеру ринкової економіки, а тому мають подібні підходи та технології.

Проаналізуємо деякі тексти російських ЗМІ, присвячені політичному життю України. Отже, політичний дискурс російських ЗМІ -- це сукупність мас-медійних вербально-риторичних структур, які використовуються у журналістських текстах та політичних дискусіях і здійснюють вплив на політичну свідомість індивідів-реципієнтів та їх реакцію на перебіг політичних процесів.

Сучасний політичний дискурс засобів масової інформації України зазнає помітних змін. Перехід України від однієї політичної системи до іншої призвів до появи чисельної кількості інновацій, особливо в політичному дискурсі -- як влади, так і ЗМІ. Адже саме в політичному дискурсі зафіксовані та щоденно відображають політичні ідеї та владні відносини.

Сучасна інформаційна політика РФ є одним із напрямів практичного втілення моделі більш жорсткого як внутрішньополітичного, так і зовнішньополітичного курсу, обґрунтованого президентом В. Путіним та його найближчим оточенням. Головним пріоритетом у відносинах РФ з країнами СНД, у тому числі і з Україною, проголошено власні національні інтереси РФ. У Концепції національної безпеки РФ вони трактуються таким чином, що зростання відцентрових процесів в СНД кваліфікується як одна з найбільших зовнішніх загроз. Відповідно до зазначеної Концепції країни СНД розглядаються як сфера переважних геостратегічних інтересів РФ, тому посилення будь-яких інших геополітичних гравців на пострадянському просторі розглядається як безпосередня загроза національній безпеці РФ.

Виходячи із зазначеної концепції, поразка під час президентських виборів 2004 р. провладного (та позірно проросійського) кандидата і перемога Помаранчевої революції були сприйняті російським політичним істеблішментом як загроза національній безпеці РФ, що виникла внаслідок активізації в Україні антиросійських сил та інтенсивного зовнішнього втручання. Тому використання ЗМІ як основного засобу інформаційної політики мало стати за логікою путінської адміністрації дієвим засобом відвернення цієї загрози. Тим більше, що прихід до влади "помаранчевої" команди створив небезпечний прецедент для авторитарного московського режиму, оскільки посилював можливість повторення аналогічних подій в інших пострадянських країнах чи навіть у самій Росії.

Тому основним лейтмотивом інформаційної політики РФ стосовно України (що реалізовувалась у конкретній практиці російських ЗМІ) стало намагання будь-якої ціною дискредитувати помаранчевий режим (по можливості - прискорити його відсторонення від влади) як у самій країні, так і за її межами. Доводиться констатувати, що саме ця генеральна лінія стала основоположною при відборі, підготовці та подачі інформаційних матеріалів про останні українські вибори.

У такій ситуації опинилася Україна після Помаранчевої революції 2004 року. Помаранчева символіка стала вже визнаним на міжнародному рівні брендом боротьби за «нове життя», чесність політики та демократизацію суспільства і влади (згадайте, як використовувалась помаранчева атрибутика під час протестів в Ізраїлі, як на знак підтримки депутати Європарламенту прийшли з помаранчевими шарфами і т.п.). Україна прагнула подати це як новий етап розвитку і початок нового, європейського, життя. Попри всі внутрішні політичні та економічні негаразди (які найчастіше мали зовнішнє коріння) почали робитися певні кроки до цього. І одразу зі сторони Російської Федерації (хоч опосередковано це робилося й за допомогою інших країн) почалася просто-таки війна, спрямована на нищення позитивного іміджу України та дискредитацію влади, а згодом і взагалі всіх подій на Майдані 2004 року.

У період до парламентських виборів 2006 року активно утверджувались і обґрунтовувались як у вітчизняних, так і зарубіжних ЗМІ наступні теми:

· "Захід дестабілізує Україну та Білорусь".

· "Помаранчева революція зазнала поразки".

· "Розкол України поглиблюється".

· "Послаблення ролі президента не дасть можливість Україні проводити модернізаційну політику".

· "Янукович є гарантом російського вибору України".

· "Україна стоїть перед альтернативою: на Захід, чи на Схід?".

· "Якщо Україна та Білорусь зійдуть з орбіти Росії, - їм загрожує криза".

У цьому відношенні керівні ідеологічні орієнтири та практичні прийоми російських ЗМІ при висвітленні українських парламентських виборів-2006 не демонстрували принципових відмінностей від тих, що застосовувались під час президентських виборів-2004.

Для висвітлення подій та перипетій українського виборчого процесу та, особливо, їх інтерпретації, у підконтрольних владі російських ЗМІ задовго до його початку був напрацьований ряд стереотипів стосовно розвитку ситуації в Україні. Ці пропагандистські кліше були створені близьким до російського керівництва експертним оточенням після перемоги Помаранчевої революції з метою виправдання зовнішньополітичних провалів самої Російської Федерації. Частіше від інших використовувалися такі стереотипи:

1) "Захід дестабілізує Україну та Білорусь". Насправді навпаки, західні уряди хотіли б запобігти нестабільності в цих країнах. Спокій на східних кордонах для них є пріоритетним, навіть, якщо він забезпечується не у зовсім демократичний спосіб. Саме тому Захід досить толерантно ставився до авторитарного режиму Л. Кучми протягом майже всього часу його існування. Побоюючись дестабілізації в Білорусі, європейські структури не ризикнули надати білоруській опозиції допомогу в обіцяному обсязі. Під час останніх українських виборів Захід, особливо європейські країни, утримувались від будь-яких дій, які могли б бути сприйняті як втручання у внутрішні справи України. Чільні діячі західних країн неодноразово підкреслювали у своїх публічних заявах, що нормальні відносини з Росією для них важливіші, ніж підтримка прозахідного вектору її сусідів.

2) "Помаранчева революція зазнала поразки". Це твердження ігнорує цілком очевидну річ - якраз революція уможливила реальний політичний плюралізм, у тому числі й серед "помаранчевих" сил. Завдяки її перемозі створена ситуація, коли правлячі сили вимушені ділитися владою з опозицією, якщо не зараз, то у майбутньому. Помаранчева революція надала політичному процесу незворотності відносно певних меж, незалежно від того, хто буде перебувати при владі. Україна ніколи більше не повернеться до кучмізму, її політичний клас не стане застосовувати насильства в боротьбі за владу і не захоче бути більше васалом Росії. Навіть невдачі "помаранчевих" працюють на закріплення цих досягнень революції, тому що змушують їх, з одного боку, консолідуватися, з іншого - домовлятися зі своїми вчорашніми противниками.

3) "Розкол України поглиблюється". Реальність не має нічого спільного зі сподіваннями кремлівських політтехнологів, які активно працювали заради поглиблення цього розколу. Про те, що штучно створюваний розкол України може бути подоланий свідчить, передусім, тяжіння її політичного класу до коаліційної політики. Сьогодні навіть східноукраїнська еліта, попри всю кон'юнктурну політичну риторику, прагне реалізовувати свої реальні економічні інтереси через державний суверенітет України, а не через її прив'язку до Росії.

4) "Послаблення ролі президента не дасть можливість Україні проводити модернізаційну політику". Тут якраз досвід самої Росії підтверджує, що наділення президента надзвичайно розширеними повноваженнями саме по собі не забезпечує проведення повноцінних системних реформ. Навпаки, перехід України до парламентсько-президентської системи правління змушує її проводити політику, яка враховує багатоманітність інтересів, а тому гарантує більш успішний розвиток. Досвід всіх перехідних суспільств демонструє, що парламентські та змішані політичні системи, зовні сповільнюючи хід реформ, роблять їх результати більш стійкими та соціально орієнтованими.

5) "Янукович є гарантом російського вибору України". Тут має місце нерозуміння політичної логіки та справжніх мотивів діяльності самого В. Януковича. У свій час, саме Л.Кучма, який позиціонував себе задля перемоги на виборах як прибічник "російського вибору", започаткував рух України до НАТО. Донецький олігархічний клан, інтереси якого виражає В. Янукович, вважається Кремлем провідником свого впливу в Україні (незважаючи на політику придушення власних російських олігархів). Насправді, "донецькі" більше зацікавлені у проникненні у західну економіку, де вони мають стратегічні інтереси та розміщають власні капітали. Однак, при цьому вони вміло використовують Росію для підживлення штучно законсервованої на Південному Сході економіки радянського зразка, що дозволяє отримувати надприбутки.

6) "Україна стоїть перед альтернативою: на Захід, чи на Схід?". У дійсності, український політичний клас здебільшого вже переріс рамки такої оманливої альтернативи, котра властива російському політичному класу, що звик мислити більш лінійно. Українську еліту вже не задовольняє кучмівський варіант багатовекторності, що зводився до суперечливих зиґзаґів то на Захід, то до Москви. Їй потрібна така формула зовнішньої політики, котра полегшила би рух на Захід, але зберегла б відносини з Москвою на рівні достатньому для амортизації можливих негативних наслідків початкового етапу цього руху. І хто б не став новим українським прем'єром, він змушений буде рухатися саме цією траєкторією.

7) "Якщо Україна та Білорусь зійдуть з орбіти Росії, - їм загрожує криза". Дійсно, Білорусі без російських субсидій та обом країнам без доступу на російський ринок буде важко зберегти теперішні, досить архаїчні, моделі своїх економік. Однак, подальше перебування у сфері російського впливу може тільки законсервувати їх відсталість та зробити їх подальший крах ще більш небезпечним.

Разом із тим помітно що ці усталені пропагандистські стереотипи імперської політичної свідомості зазнали певної адаптації та конкретизації з урахуванням реалій останньої виборчої кампанії в Україні. На відміну від 2004-2005 рр. результати виборів-2006 вже не відкидаються у цілому. Почасти це підтверджується й більш стриманою позицією (порівняно з попередніми виборами) офіційної Москви. І президент В. Путін, і МЗС РФ, і місія офіційних спостерігачів на виборах від РФ попри всі критичні зауваження визнали вибори такими, що відбулися. При цьому В. Путін заявив, зокрема, що "український народ зробив свій усвідомлений вибір".

У той же час, це не повинно створювати ніяких ілюзій стосовно можливості перегляду або пом'якшення зовнішньополітичного курсу Кремля щодо нинішньої української влади. Помаранчевий режим в Україні, як і раніше, залишається абсолютно неприйнятним для офіційної Москви. Різниця, у порівнянні з реакцією на попередні українські вибори, тільки у тому, що російські ЗМІ для досягнення своїх пропагандистських цілей прагнуть застосовувати все більш витончені технології маніпулювання масовою свідомістю, хоча при цьому не відмовляються повністю від уже апробованих.

Якщо раніше розвиток індустрії іміджу в пресі включав характеристику одягу, косметику, предмети інтер'єру і тому подібне. Поняття «імідж» уживалося тільки у вузькому значенні, який має на увазі тільки власне зовнішність (обличчя, зачіску, стиль одягу)[39].

То сьогодні поняття іміджу міцно увійшло до нашого життя, і в пресі про імідж міркують політики, бізнесмени, журналісти. У більшості публікацій це уявлення про імідж як про певну цінність, від наявності і якості якої залежить життєвий успіх особи, або успішність будь-якої діяльності[40].

При формуванні іміджу конкретної особи, пресі необхідно проаналізувати життя і діяльність людини. Преса - газети, журнали, інтернет-видання використовують класичні технології, що дозволяють використовувати різні методи: соціологічні, психологічні, педагогічні, культурологічні і інші методи, за допомогою яких виявляються істотні характеристики іміджу особи. Отримані в процесі формування іміджу особи пресою читачі або глядачі мають можливість самостійно зробити виводи, узагальнення.

Пресою можуть бути проведені дослідження формування враження, яке проводить чоловік в індивідуальному порядку, а також результати його діяльності.

Проведені спільно з колегами або певною особою у формі інтерв'ю, бесіди, діалогу, відвертої розмови. Результати такого роду досліджень лягають в основу формування іміджу конкретної людини.

Велику частку відомостей, у тому числі і про імідж, журналіст отримує в бесіді - безпосередньому мовному спілкуванні з особами, що мають те або інше відношення до ситуації, що вивчається. Бесіда відрізняється від інтерв'ю, перш за все тим, що все, що беруть участь в бесіді, равноправны у викладі власної думки або формулюванні питань. Бесіда - вид організованого мовного спілкування, який припускає виразне усвідомлення журналістом завдань, що стоять перед ним, і вироблення тактики для опису іміджу.

В процесі спілкування належить отримати п'ять груп даних: факти, думки, пояснення, прогнози, мовні прикмети співбесідника.

В ході формування іміджу використовуються наступні технології викладу матеріалу в друкарських і електронних ЗМІ. Описові технології - особливості особи розкриваються за допомогою автобіографічних фактів, важливих життєвих ситуацій. Шляхом перерахування його достоїнств, життєвих цілей і їх досягнень, найближчого сімейного оточення, характеристик від колег по роботі і друзів.

Спочатку дається загальна характеристика особи, і описуються найбільш значущі факту, узяті в цілому. А потім аналізуються або оцінюються окремі факти, або приватні життєві ситуації. Це дозволяє найточніше дати характеристику особи. Такий підхід до формування іміджу особи носить констатуючий характер, затверджує наявність або відсутність яких-небудь ознак.

При узагальненому оповіданні в ЗМІ відбиваються тільки типові риси характерні для даної людини. Таке інформаційне оповідання містить констатацію яких-небудь дій без їх конкретизації. Для характеристики особи ЗМІ використовують пояснювальну технологію. Вона будується на виведенні нових положень з початкових фактів. Відносини причинного проходження формують тут цілісну, логічно впорядковану картину проведеного дослідження. Такий підхід дозволяє адекватно відобразити причинно-наслідкові зв'язки в житті особи. Скористатися концепціями і теоріями, які лягли в основу дослідження іміджу. Допомагає відтворити авторську логіку журналіста або ведучого, які проводять дослідження і роблять виводи про даний імідж. Вони всесторонньо аналізує істинність фактів, тверджень, їх відповідність сучасним уявленням. Такий процес характеристики іміджу вимагає розкриття понять.

Основним способом викладу матеріалу є формально-логічний спосіб. Виклад складається з міркувань з метою доказу істин, виявлених в результаті дослідження фактів дійсності. Часто в пресі імідж визначається як цілеспрямовано створена або стихійно виникла форма віддзеркалення об'єкту в свідомості людей. Іноді імідж характеризують як експресивну, виразну сторону образу.

Стиль письмової мови преси - не безособовий монолог, а коментарі конкретного автора. Тому виклад ведеться від третьої особи «автор вважає». Відбувається вживання конструкцій, які виключають вживання займенників.

Основним видом жанрового оформлення тексту преси є есе, в них, імідж багато в чому зумовлюється об'єктивними характеристиками об'єкту, зокрема, імідж людини зумовлюється його психологічним типом і особою, їх відповідністю запитам часу і общества[41].

У друкарських текстах преси, яких характеризується імідж особи багато загального. Проте, оскільки кожна особа неповторювана, тому є своя неповторна текстова специфіка. Вона включає особові особливості:

· зовнішній вигляд, як говорите, одягаєтеся, дієте;

· уміння, поставу, характерні пози і жестикуляцію;

· одяг і аксесуари, оточення і компанію і так далі

Тексти відрізняються оригінальністю при характеристиці іміджу особи. Сучасна преса припускає наявність різноманітних форм і методик оформлення текстів. Публіцистичний стиль текстів так само пов'язаний з поняттями жанру. Проте якщо, враховуючи тенденції розвитку сучасного друкарського слова, то однією з головних є тенденція синтезування форм словотворення.

Характеристика іміджу пов'язано з поняттям диференціювання. Це об'єднання багато, різних по своїх завданнях і цільових установках жанрів в одному формоутворенні - матеріал і сюжет.

У пресі склалися певні правила сполучуваності багатьох слів, і використання певної лексики для характеристики іміджу осіб української еліти. Як правило, використовується лексичні конструкції і визначення оцінного характеру. Вони поєднуються з основним фактажом, узагальненнями і аналізом даних про конкретну особу. При характеристиці іміджу особи використовують:

· тексти, що відносяться до джерел, містять емпіричний матеріалі на яких будується дослідження, і робляться виводи про імідж.

· тексти, в яких особисто автор говорить про себе, сам себе коментує.

· тексти аналітичного характеру, в яких автор оцінює особу і її життєві успіхи. Цілісне сприйняття тексту в пресі дозволяє дати характеристику іміджу особи. Тому необхідно враховувати композиційні прийоми. Вони впливають безпосередньо на зміст тексту.

· використовують наочні прийоми - побудови матеріалу відображає послідовність і субординацію подій і фактів;

· методичні прийоми - відтворення структури авторського міркування.

· есеїстські прийоми - зіставлення авторських асоціацій, порівнянь, аналогій[42].

Політтехнології - це комплекс заходів (передусім інформаційних, але підкріплених відповідними організаційними, кадровими та фінансовими ресурсами) спрямованих на створення позитивного іміджу , та відповідно - послаблення позицій опонентів. Серед прийомів та засобів, якими користувалися російські ЗМІ для висвітлення українських виборів-2006 найбільш помітними були такі:

1. Нерівномірність висвітлення в пресі та надання ефірного часу представникам різних політичних сил - суб'єктів українських виборів. У матеріалах друкованих та електронних ЗМІ більшість нейтральних або позитивних матеріалів було присвячено Партії регіонів. Непропорційно багато уваги уділялось ПСПУ та її лідеру Н. Вітренко. Тобто, тим партіям, які позиціонували себе як антипомаранчеві та проросійські. Аналогічна картина спостерігалася і на російському телебаченні. Так, за висновками виборчого моніторингу телевізійних новин на російських каналах "РТР-планета", "ОРТ-международное" та "НТВ-мир" (три найвпливовіші російські телеканали, у тому числі й на території України), що проводився з 1 грудня 2005 р. по 26 березня 2006 р. комітетом "Рівність можливостей" та асоціацією "Спільний простір", "висвітлення виборів до Верховної Ради та органів місцевого самоврядування на російських каналах… було необ'єктивним та незбалансованим". Особливо в останні місяці подавалося багато негативної інформації про владу і про провладні партії, а про опозицію - позитивної. В середньому за один день за весь час моніторингу у новинах названих каналів про НСНУ подавалося 470 с (секунд) нейтральної інформації, у той же час про ПР - 1002 с. Щодо негативної інформації, то про ПР вона була практично відсутня, про НСНУ складала 277 с.

2. При відображенні відмінностей у теоретичних настановах та практиці провідних акторів парламентських перегонів, фокус уваги переміщався з дійсно актуальних політичних та економічних питань на штучно роздмухувані опозицією проблеми, як то - боротьба проти вступу до НАТО, тяжіння до ЄЕП, надання російській мові статусу другої державної і т. п.

3. Подача інформації щодо виборчої кампанії в Україні постійно вписувалася у загальний негативний контекст найболючіших проблем україно-російських відносин - газовий конфлікт, невирішені питання щодо використання ЧФ РФ у Криму маяків та інших об'єктів, заборона на експорт української молочної продукції в Росію тощо. Так, під час газового конфлікту простежувалася цікава тенденція: поки між Україною та Росією не було домовленості з газового питання, інформація подавалася виключно негативного забарвлення (іронічні та оціночні судження, коментарі політологів щодо неправильних дій уряду, інтерв'ю українських політиків з погрозами про імпічмент уряду та президенту). Після підписання газової угоди подача новин з України одразу стала більш врівноваженою. Це однозначно свідчить про керованість кампанії у російських ЗМІ з єдиного центру.

4. Підміна пріоритетів: увага аудиторії всіляко відволікалась від дійсно демократичного, чесного та прозорого характеру виборів у цілому і, натомість, переносилась на різноманітні недоліки у другорядних, технічних питаннях. Такими були, зокрема, великі черги на дільницях, складнощі сприйняття великого за обсягом бюлетеню, помилки при перекладі прізвищ у списках виборців, дрібні порушення на окремих дільницях і таке інше.

5. Широке застосування маніпуляцій та оціночних суджень у структурі самих інформаційних повідомлень. Їх тональність у більшості випадків носить критичний, іронічний, агресивний по відношенню до України та її влади характер. Мали місце чисельні приклади відвертих образ і навіть територіальних претензій до нашої держави. Відповідну функцію відігравав і підбір заголовків повідомлень. Типовими є, наприклад, такі: "Слабкий президент", "Він програв", "Партії непереможців", "Вибирати далі нікуди", ""Нашу Україну" з підтасовками спробують витягнути на друге місце", "ЦВК України готується до масштабних фальсифікацій, щоб не допустити до влади Януковича", "Антиросійська риторика - останній передвиборчий ресурс української влади", "Кримський виборець помер на дільниці" і т.д.

6. Застосування прямої дезінформації та відвертих провокацій, що використовуються потім, як інформаційні приводи. Чи не найбільша з них - "Спеціальне розслідування" каналу РТР про, начебто, будівництво під Києвом у гарнізоні "Макарів-11" секретної тюрми ЦРУ. Не можна визначити інакше ніж як провокацію нічим не мотивоване зняття з прямого ефіру каналом РТР запланованого напередодні інтерв'ю з Президентом України В. Ющенком. Таких прикладів можна привести багато. Таким чином, цілком очевидно, що викривлене, тенденційне та необ'єктивне відображення українських виборів у російських ЗМІ є спланованою, організованою та направленою інформаційною кампанією проти Української держави з боку російської влади [43].

Серед прийомів та засобів, якими користувалися російські ЗМІ для висвітлення українських виборів-2007 найбільш помітними були такі:

· Нерівномірність висвітлення в пресі та надання ефірного часу представникам різних політичних сил - суб'єктів українських виборів. про владу і про провладні партії, а про опозицію - позитивної.

· При відображенні відмінностей у теоретичних настановах та практиці провідних акторів парламентських перегонів, фокус уваги переміщався з дійсно актуальних політичних та економічних питань на штучно роздмухувані опозицією проблеми, як то - боротьба проти вступу до НАТО, тяжіння до ЄЕП, надання російській мові статусу другої державної і т. п.

· Підміна пріоритетів: увага аудиторії всіляко відволікалась від дійсно демократичного, чесного та прозорого характеру виборів у цілому і, натомість, переносилась на різноманітні недоліки у другорядних, технічних питаннях.

· Широке застосування маніпуляцій та оціночних суджень у структурі самих інформаційних повідомлень. Їх тональність у більшості випадків носить критичний, іронічний, агресивний по відношенню до України та її влади характер.

Можна чітко простежити наслідки цієї кампанії:

1. Необ'єктивне інформування громадян РФ про події в Україні, формування негативного ставлення громадської думки до України в цілому і, особливо, помаранчевої влади.

2. Підготовка підґрунтя, внаслідок цього, до легітимації жорсткого зовнішньополітичного курсу та прямого втручання у внутрішні справи України.

3. Виправдання (під виглядом необхідності протистояння "помаранчевій загрозі") поступового згортання громадянських прав та свобод і посилення авторитарних тенденцій всередині РФ.

4. Психологічний тиск на українську аудиторію російських мас-медіа, та пряме втручання, таким чином, у виборчий процес.

5. Негативний вплив на міжнародний імідж України. Тут варто згадати, що значна кількість емігрантів з колишнього СРСР та держав СНД, які зараз проживають у Західній Європі, США, Канаді, Австралії, Ізраїлі та інших країнах є споживачами російських інформаційних продуктів і, через це, опосередковано впливають на формування громадської думки в цих країнах.

Політтехнології - це комплекс заходів (передусім інформаційних, але підкріплених відповідними організаційними, кадровими та фінансовими ресурсами) спрямованих на створення позитивного іміджу , та відповідно - послаблення позицій опонентів. Визначено, що створення іміджу політика в рамках виборчої кампанії - це серія кроків, які носять технологічний характер, мова йде про методи підготовки, організацію і впровадження іміджу[44].

Політичний маркетинг, політичний менеджмент, PR, політична реклама та пропаганда використовуються як технології створення іміджу політичного лідера. В політичному маркетингу і політичному менеджменті віддзеркалюються процеси, пов'язані з аналізом суспільно-політичної ситуації, визначенням стратегії і тактики впливу на настрої і поведінку електорату, форми і методи підготовки і проведення виборчої кампанії. PR - діяльність, яка пов'язана із знаходженням взаєморозуміння між будь-якою організацією та громадськістю[45].

Політична реклама формує імідж людей, ідей, програм та політичних поглядів, вона переважно застосовується під час виборчих кампаній, і здійснюється через ЗМІ: радіо, телебачення, газети. Між PR і політичною рекламою є спільне: вирішуються одні задачі, і різниця - в методах досягнення поставленої задачі.

Пропаганда - це вид масової комунікації, вона являється одним із засобів політичної маніпуляції. Пропаганда орієнтується на колективне несвідоме, її об'єктом стає маса, вона перетворює особистість в натовп і втягує її в певну діяльність.

Висновки до розділу 3

· В український інформаційний простір нині так широко втручаються передовсім електронні мас-медіа Росії, передаючи часто сфальшовану інформацію, інтерпретуючи факти у вигідному їм світлі, не пропускаючи нагоди поглузувати над помилками українського найвищого керівництва.

· Росія не веде системної інформаційної війни з Україною. Це - єдине порушення системності в її інформаційній політиці.

· Російські ЗМІ так часто намагаються змалювати негативний образ України та української еліти - довести, що Україна не може самостійно вирішувати свої проблеми і на основі цього повернути Україну орбіту інтересів Москви чи створити з нею якісь спільні політичні або економічні державні утворення.

· Завдяки спільності українсько-російського інформаційного простору Росія має можливість істотно впливати на будь-які, в тому числі політичну й ідеологічну сфери українсько-російських відносин, що не виключає спроби реалізації і таких, зокрема, цілей, які суперечать завданню збереження України у статусі незалежної держави.

· Велика частина постсовєтської аудиторії відбирає цю інформацію через західні цінності і порівнює її з інформацією подану російськими ЗМІ, отриманою від її медіа, таким чином формуючи власні точки зору.

ВИСНОВКИ

У демократичному суспільстві, основою, стрижнем політики є політична комунікація, політичний дискурс, який дозволяє синхронізувати життя суспільства як єдиного організму. Розрізняючи політичний дискурс і політичний дискурс ЗМІ (у першому випадку словом, жестом промовляє влада, у другому -- ЗМІ, які є рупором влади), називатимемо обидва “політичним дискурсом ”. Політичний дискурс ЗМІ є репрезентацією дискурсу влади та її політики. ЗМІ являють собою найвагоміший комунікативний осередок, через який відбувається інформаційний обмін у суспільстві, формуються загальні соціальні настрої, розвивається суспільна свідомість. Усе це вимагає чітких етичних орієнтирів. Свобода думки і слова, вільне виявлення громадянами своїх поглядів і переконань є одним з головних чинників розбудови правової демократичної держави як другого етапу розбудови української України. Саме тому захист прав людини на інформацію, свободу думки і слова, на вільне висловлення своєї позиції повинен стати одним із пріоритетів всього українського суспільства.

Формування громадської думки в Україні відбувається за умов пострадянських соціально-економічних та політичних трансформацій, що істотно позначається на її характері та особливостях. Загалом за роки незалежності спостерігаються два процеси, що безпосередньо впливають на формування громадської думки, - зменшення публічної активності переважної більшості громадян та концентрація їхніх зусиль на приватній сфері. Це позначається на тому, що більшість інформації щодо подій громадського життя громадяни отримують завдяки ЗМІ.

Натомість публічна громадська активність пересічного українця вкрай незначна. Особистий досвід не відіграє значної ролі у сприйнятті, оцінці та інтерпретації громадянином поточних подій суспільно-політичного життя. Водночас політичні преференції значною мірою опосередковуються історичними та соціокультурними стереотипами, що позначається на ставленні до тих чи тих політичних сил.

Внаслідок цього громадська думка стає об'єктом для маніпуляцій з боку певних політичних сил, а оцінка історичного минулого виявляється впливовим політичним чинником. Зокрема, це стосується і проблеми регіонального поділу України - регіональні соціокультурні та історичні відмінності уможливлюють їхнє використання в поточній політичній боротьбі, внаслідок чого ідеологічні відмінності відступають на другий план. Визначальну роль у цьому процесі відіграють ЗМІ як головне джерело інформації про актуальне суспільно-політичне життя.

Немає сумніву, що роль друкованої преси, або так званої газетної індустрії у всьому світі дещо скорочується. Незважаючи на це, за висновками статистики, серед тих, хто віддає перевагу телебаченню, все ж багато таких, які читають газети та журнали, отримують різноманітні бюлетені, листівки рекламного характеру тощо. Незважаючи на обмеженість впливу друкованих видань під час виборчих кампаній у порівнянні з телебаченням в Україні, пов'язану, в тому числі, і з погіршенням рівню життя, роль друкованих видань значна та потребує додаткового вивчення. Хоч взаємовідносини преси і влади вже тривалий час досліджуються науковцями, нові умови життєдіяльності української держави, поява за відносно короткий період часу чималої кількості нових друкованих видань, політичних партій та намагання політичних сил відверто використовувати пресу для впливу на електорат вимагає ретельних досліджень методів і засобів впливу преси на електорат передусім для забезпечення можливості побудови методологічної основи для оптимізації впливу ЗМІ.

Інформаційний простір завдяки нашим досить недосконалим законам виявився перенасиченим не українськими інформаційними потоками, ідеями і символами інших культур. Результатом цього є намагання витіснити вітчизняні засоби масової інформації з внутрішнього ринку, нездатність їх вийти у світовий інформаційний простір.

Сучасний етап розвитку українського суспільства потребує правдивого, оперативного та впливового висвітлення пресою всіх внутрішньополітичних процесів у державі, що створюватиме конкурентоспроможний інформаційний простір. За висновком заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони України О.Бєлова, який безпосередньо займався розробкою Концепції інформаційної безпеки держави, “сьогодні національний інформаційний простір ще не є конкурентоспроможним, тому відчувається певний тиск збоку інших, більш розвинутих ЗМІ в Україні”. Показово, що після затвердження Концепції національної безпеки, де однією з восьми галузей визначено інформаційну безпеку держави, інформаційна експансія з боку іноземних держав не тільки згадується як одна з головних загроз національній інформаційній безпеці України, а й наголошується, що в разі неспроможності України увійти до світової інформаційної системи в якості самостійного гравця, незалежність і суверенітет держави стане проблематичним питанням.

Окрім того, важливою є роль ЗМІ національної системи цінностей та власне національної ідеї. Варто згадати, що на діяльність преси періоду становлення впливають нові важливі аспекти, які не повинні залишатися поза увагою науки: розпад СРСР значно розпорошив суспільство у політичних орієнтаціях і через відсутність в державі електоральних традицій можна стверджувати, що другі вільні парламентські вибори фактично були першими після ейфорії на гребені незалежності; сама преса в Україні ще переживає період розбудови, ще не завершився етап розуміння журналістами правил демократичного суспільства, тому діяльність самої преси у період виборчих кампаній, що відбулися, потребує детального вивчення. Це надає можливість визначити ступінь “демократизації” та політичної структурованості сучасного українського суспільства з одного боку, та об'єктивно оцінити ступінь розвинутості самих друкованих видань в державі.

Російські ЗМІ постійно переконують глядачів та читачів у серйозності власних аргументів. Так, "Независимая газета" аналізує можливості поліпшення україно-російських відносин і наводить думку експертів, які вважають, що це неможливо зробити без участі президентів двох держав. Вони відзначають також, що наступного року ситуація може навіть погіршитися. Найгострішими проблемами, що зараз обговорюються, стало постачання газу в Україну - у контексті нерозв'язаних боргових проблем та обіцяного "Газпромом" припинення постачання газу із 1 січня, вважають автори публікації. З цим пов'язане також друге важливе питання - встановлення у 2009 році жорсткішого режиму торгівлі між двома країнами. Політичний контекст двосторонніх відносин ускладнений з літа, після російсько-грузинської війни, припускає газета і нагадує читачам, що Москва звинувачує Київ у постачанні зброї Тбілісі, а Київ посилив умови пересування Чорноморського флоту РФ морською ділянкою української території.

Російські ЗМІ продовжили коментувати проблему розширення НАТО. Наприклад "The International Herald Tribune" нагадує, що на саміті Альянсу в Брюсселі міністри закордонних справ НАТО вирішили "відкласти на невизначений термін" питання щодо вступу до організації України та Грузії, і робить висновок, що ці країни не будуть прийняті до Альянсу, доки "Німеччина та інші країни Європи на будуть впевнені, що через це не постраждають відносини з Росією".

Сьогодні не менш як 80 відсотків громадян України називають телебачення своїм головним джерелом інформації. Але значна частина населення нашої країни не тільки існує в інформаційному полі Росії, а, більш того, надає саме йому перевагу. Ці тенденції донедавна були притаманні багатьом державам СНД. Внаслідок цього російські електронні ЗМІ не тільки одноосібно формують уявлення про Україну на величезних просторах Співдружності, а й досить часто стають активними учасниками внутрішньополітичних процесів у самій Україні. Отже, медіа-політика російських ЗМІ стає суттєвим чинником українсько-російських відносин.

Необхідно дотримуватись інформаційної безпеки - це захищеність інформаційного простору від інформаційної агресії. У деяких країнах, зокрема Росії, існують доктрини інформаційних війн, створені спеціальні структури для розробки і проведення підривних інформаційних операцій. Сьогодні український інформаційний простір зазнає систематичної агресії ззовні і майже тотально контролюється російськими ЗМІ. Серед «вразливих точок» українського медіапростору, зменшення кількості українського сегменту в книговидавництві та ЗМІ, це свідчить про необхідність законодавчих змін для захисту та зміцнення національного інформаційного простору.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Joseph S. Nye Soft Power: The Means to Success in World Politics , 2004.

2. Крупський І. Електронні мас-медіа України від тоталітарного до пострадянського суспільства: хто і як формував інформаційний простір держави // Телевізійна йрадіожурналістика. Збірник науково-методичних праць. - Львів, 2005. - Вип. 6. -С.139 - 150

3. Дубас О. Інформаційний розвиток сучасної України у світовому контексті. - К.: „Генеза”, 2004. - 207 с.

4. Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості: Підручник. - Л.: ПАІС, 2004. - 268 с

5. Липпман У. Общественное мнение / У. Липпман ; пер. с англ. - М., 2004. - 384 с.

6. Фишман М. Волны преступности как идеология / М. Фишман // Средства массовой коммуникации и социальные проблемы: Хрестоматия / пер. с англ., сост. И.Г. Ясавеев. - Казань, 2000. С. 86-114.

7. Почепцов Г.Г. Теорія комунікації. - К.: РВЦ Київський університет, 1999. - 308 с.

8. Бахтин М.М. Проблема диалогической речи // Собр. соч. в 7 т., Т. 5. - М.: Русские словари, 1996. - 730 с. - С. 209 - 218. 3. Бахтин М.М. Тетралогия / Сост., текстолог. подготовка, научный аппарат И. В. Пашкова. Комментарии В.Л. Михлина, Н.К. Бонецкой, В.М. Алпатова, Н.Л. Васильева, И.П. Пешкова. - М.: Лабиринт, 1998. - 608 с.

9. Попов В.Б. О перспективах развития теории социальной коммуникации. Размышления по поводу учебного пособия (Ситниченко Л. Першоджерела комунікативої філософії - К.: Либідь, 1996. - 176 с.) // Філософські дослідження. Збірник наукових праць Східноукраїнського націоналльного університету. - Випуск 1. - Луганськ, 2000. - 216 с.

10. SMI.RU. Маршал Маклюэн и информационные войны.[ел.ресурс] Режим доступу: http://www.smi.ru/2000/01/ 14/947797776.html

11. Кулицький С. Інформаційні потреби пострадянської економіки та проблеми їх задоволення. // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. / За заг. Ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2001.- с. 267-269.

12. Вплив ЗМІ на демократизацію політичного життя України // Нова політика. - № 6.- 2001. - С. 26-29.

13. Маклюэн М. Понимание медиа: внешние расширения человека / М. Маклюэн ; пер. с англ. - М., 2003. - 462с.

14. Феоктистова Илсэяр Рустамовна Проблема имиджа постсоветской России: Дис. ... канд. ист. наук : 23.00.01 Казань, 2005 218 с.

15. Богдан Червак «Як виграти інформаційну війну» .[ел.ресурс] Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2006/5/29/42237.htm

16. Олександр Леонов «Імідж України у дзеркалі російських електронних ЗМІ» .[ел.ресурс] Режим доступу:http://www.inhsi.info/ukr-ros/zmi/leonov0012.htm

17. Чернов А. Становление глобального информационного общества. Проблемы и перспективы. -- М., 2003.

18. Воронов І. Глобалізація і політика. Реалії і перспективи соціальних трансформацій. -- К., 2004.

19. Вартанова Е. Информационное общество в стратегии Европейского Союза. .[ел.ресурс] Режим доступу: http://internews.ras.ru/zip/43evrope.hlml.

20. Головатий М. Глобалізація як засіб знищення національних держав // ПЕРСОНАЛ. -- 2004. -- № 11.

21. Білорус О. Глобалізація і національна стратегія України. -- Броди, 2001.

22. Ольга Герасим'юк: Російські ЗМІ розігрують сценарій розколу України, написаний у їхній же країні.[ел.ресурс] Режим доступу: http://www.telekritika.ua/news/2007-04-06/32163

23. Україна досі сприймається в ЄС через російські ЗМІ .[ел.ресурс] Режим доступу: http://www.uceps.org/ukr/expert.php?news_id=952

24. Клочковська Г. Інформаційний простір, який ми програли?// День, 2009. 22 квітня с.1

25. Інформаційний простір України здався в полон Росії, а телебачення і радіо стали антидержавними.[ел.ресурс] Режим доступу: http://telekritika.ua/news/2008-05-08/38259

26. Російські ЗМІ вийшли на тропу війни? .[ел.ресурс] Режим доступу: http://www.patent.net.ua/intellectus/interesting/facts/279/ua.html

27. Україна у фокусі зарубіжних ЗМІ .[ел.ресурс] Режим доступу: http://www.utr.tv/news/?id=18684

28. Взгляд - деловая газета.[ел.ресурс] Режим доступу: //http://www.vz.ru/society/2008/4/8/158219.html

29. Російські ЗМІ свідомо перекручують інформацію міністра Вакарчука про «повну ліквідацію російської мови в системі освіти України» [ел.ресурс] Режим доступу: h ttp://zik.com.ua/ua/news/2008/04/10/132889

30. www .Ozon.ru, www.delokrat.ru

31. Конструирование имиджа региона российскими средствами массовой информации : дис. ... канд. социол. наук / Р.Н. Мингалеев ; Казан. гос. технол. ун-т. - Казань, 2004. - 171с.

32. Володенков С.В. Информационно-психологические войны и массовое сознание .[ел.ресурс] Режим доступу: http://pr.philos.msu.ru/volod2.html

33. Спільний українсько-російський інформаційний простір як зона можливого соціокультурного впливу на Україну.[ел.ресурс] Режим доступу: http://niurr.gov.ua/ukr/publishing/panorama3_4

34. Путін відомстить Україні за спробу позбутися енергетичної залежності, - російські ЗМІ .[ел.ресурс] Режим доступу: http://rpl.net.ua/2009/03/25/putn_vdomstit_ukran_za_sprobu_pozbutisja_energetichno_zalezhnost__rosjjsk_zm.html

35. Російські ЗМІ пропонують наслідувати світовий досвід і не платити за базування ЧФ .[ел.ресурс] Режим доступу: http://palm.newsru.ua/ukraine/24oct2008/vedomosti.html

36. Ольшанский Д. Политический PR. -- СПб., 2003.

37. Доценко Е. Психология манипулирования: феномены, механизмы и защита. -М.: МГУ, 1996. - 344 с.

38. Почепцов Г.Г. Комуникативные технологии двадцатого века. - М.: „Рефл-бук”, „Ваклер”, 2001. - 352 с.

39. Имидж лидера / отв. ред. Е.В. Егорова-Гантман. - М., 1994. - 264 с.;

40. Перелыгина Е.Б. Психология имиджа. - М., 2002. - 221 с.

41. Почепцов Г.Г. Теория и практика коммуникации - М, 1998 - С.24.

42. Лазутина Г.В. Технология и методика журналистского творчества. -М.: Изд-во МГУ, 1988.-С. 24-35.

43. Відділ соціальних відносин та громадянського суспільства НІСД «Російські ЗМІ про підсумки парламентських виборів в Україні» [ел.ресурс] Режим доступу: http://www.niss.gov.ua

44. Федоров И.А. Имидж как программирование поведения людей / И.А. Федоров. - Рязань, 1997. - 235 с.

45. Соловьев А.И. Политология: Политическая теория, политические технологии: Учебник для студентов вузов. - М.: Аспект Пресс, 2001. - 559 с.