Функціонування застарілої лексики в романі Ю. Мушкетика "Яса"

Події визвольної війни і возз'єднання України з Росією внесли значні зміни у політичний статус українських земель. У другій половині XVII ст. тут зберігалися певні особливості військово-адміністративного устрою, податкової системи, митних кордонів та ін. Законодавчо ці особливості закріплювали так звані «Статті Богдана Хмельницького» від, 21 березня 1654 р. та «Просительні статті» від 14 березня 1654 р., відомі в історії як «Березневі статті 1654 р.».

Проте «козацька шабля» не знищила (і не могла знищити) існуючої феодальної системи. Панівний клас -- козацька старшина та українська шляхта -- уже в перші повоєнні роки став на шлях наступу на соціальні здобутки трудящих. Гетьмани і генеральна старшина, а слідом за "ними полковники і дрібніші старшини -- обозні, судді, писарі, осавули, хорунжі, сотники -- прагнули в першу чергу зміцнити матеріальні основи свого привілейованого становища -- розширити і закріпити за собою земельні багатства, посісти домінуюче місце в ремісничо-промисловій сфері, торгівлі і т. п. Паралельно відбувався планомірний наступ, спрямований на обмеження, а в перспективі -- остаточну заборону переходів селян від одного власника до іншого. Процес обмеження особистої свободи безпосередніх виробників супроводжувався зростанням різних форм феодальної ренти, численних державних повинностей і поборів.

Козацька старшина України, спираючись у проведенні своєї соціальної політики на царизм, прагнула консолідуватися з панівним класом Російської держави, зайняти повноправне місце на феодальній ієрархічній драбині. В небуття йшли часи відносно демократичного козацького устрою, а феодально-кріпосницькі тенденції стали визначальними в усіх сферах економічного життя і надбудовних інституцій тогочасного суспільства.

У другій половині XVII ст. різко ускладнилося політичне становище українських земель. Шляхетська Польща, не відмовившись від своїх великодержавних устремлінь, почала відкриту агресію проти Російської держави. Не залишили своїх давніх намірів поневолити українські землі також султанська Туреччина і її васал -- Кримське ханство. Складною і напруженою була внутрішня політична ситуація. Смерть гетьмана Б. Хмельницького (1657 р.) розв'язала руки частині козацької старшини, яка групувалася навколо колишнього генерального писаря І. Виговського, що став на шлях відкритої зради інтересів українського народу. У 1660 р. Правобережна Україна знову потрапила під владу Речі Посполитої. Тут розпочалася калейдоскопічна зміна маріонеткових гетьманів та генеральної старшини. Позбавлені реальної підтримки з боку народу, вони з'являлися і зникали з політичної арени, залишаючи після себе пограбовані й спалені дотла села та міста, тисячі загублених людських життів.

У відповідь на посилення соціального гніту та зрадницьку політику старшинських угрупувань по Україні прокотилася могутня хвиля народних виступів. У 1657-- 1658 рр. у полум'ї повстання, очолюваного патріотами-сподвижниками Б. Хмельницького полковником М. Пушкарем і кошовим отаманом Я. Барабашем, палахкотіла Лівобережна Україна. В 1663--1665 рр. розгорнувся масовий народний рух селянсько-козацьких мас Правобережжя Загони І. Поповича, І. Сербина, 1. Децика, В. Дроздепка та інших контролювали великі райони Паволоцького полку, Полісся, Київщини, Брацлавщини. У 1666 р. відбувся виступ проти старшини і царських воєвод козаків Переяславського полку. Це лише незначна частка збройних повстань і виступів, які охопили землі України в 50--60-х рр. XVII ст.

Таким був історичний фон, на якому розгортаються основні сюжетні лінії роману Ю. Мушкетика «Яса».

Автор обмежив свою розповідь хронологічними рамками 70-х рр. XVII ст. Проте досить часто він робить екскурси у минуле (часи визвольної війни 1648-- 1654 рр.). У центрі уваги автора -- життя Запорозької Січі, суспільно-політичний устрій, побут і звичаї козаків, їхня боротьба проти ординців та власних феодалів. Відомо, що Запорозька Січ з часу свого виникнення (XVI ст.) відігравала визначну роль в історії українського народу. Як правильно говориться у романі, Січ не втратила свого значення і після подій визвольної війни 1648-- 1654 рр. та возз'єднання України з Росією. Козацтву відведена головна роль у творі. Його відданість, відвага, самопожертва та патріотизм повинні бути увіковічені в пам'яті українського народу. Саме це наштовхнуло поета на написання твору «Яса».

Чимало сторінок у романі присвячено опису побуту і звичаїв запорожців, військових рад, форм судочинства. Ю. Мушкетик справедливо наголошує на нових явищах та змінах, які сталися у внутрішній структурі життя та діяльності Січі.

Варто підкреслити, що, незважаючи на специфіку свого військово-адміністративного устрою, Запорозька Січ залишалася складовою і невід'ємною частиною всіх українських земель, її внутрішнє життя підпорядковувалось спільним закономірностям розвитку Лівобережної і Слобідської України. У середині XVII ст. під впливом товарно-грошових відносин на" Запорожжі спостерігався невпинний розвиток землеробства і тваринництва. Зимівники заможних козаків поступово перетворювались у багатогалузеві господарства, які приносили значні прибутки їх власникам. Багатий документальний матеріал свідчить про значне поширення на Запорожжі різних промислів -- рибальства, бджільництва, мисливства. Відомо також, що в самій Січі постійно діяли ремісничі майстерні (зокрема по виготовленню та ремонту зброї). Запорожці забезпечували себе морськими чайками, різної величини та призначення рибальськими суднами.

ІО. Мушкетик наводить справжні історичні факти, які свідчать про спроби гетьмана І. Самойловича економічно ізолювати Січ, добитися окремих уступок та потрібних йому рішень з боку запорозького коша.

У романі добре вималюваний процес соціальної диференціації в середовищі запорозького козацтва. У зазначений час різко зросла поляризація економічних інтересів різних категорій запорожців. Спостерігався інтенсивний кількісний ріст груп козаків. що в документах фігурують як «лучші», «старші», «знатні». В їх руках поступово нагромаджувалися значні матеріальні багатства у вигляді зимівників, великих табунів худоби, ремісничих майстерень, риболовецьких промислів тощо. «Лучшему товариству» протистояла багатотисячна маса запорозької голоти, позбавлена будь-яких засобів до існування. Між цими обома полярними групами запорожців постійно точилася гостра боротьба, яка досить часто виливалася у відкриті збройні конфлікти.

Роман Ю. Мушкетика «Яса» -- широкомасштабне художнє полотно, на сторінках якого живуть, мислять і діють як справжні історичні особи, так і персонажі, вигадані творчою уявою автора. У галереї художніх образів у творі чільне місце по праву належить Івану Дмитровичу Сірку (р. н. невідомий -- п. 1680 р.) -- легендарному кошовому отаману, чиї діяння відбиті не лише на сторінках офіційних документів і літописів, але й навіки вкарбовані у пам'яті народній. Численні перекази, легенди й оповідання, думи та пісні відтворюють образ козацького проводиря -- грізного і чуйного, улюбленця широких мас козацтва і «шайтана» для ворогів. І. Сірко Належав до тієї категорії козацьких керівників, яких висунула на політичну арену складна епоха XVII ст. Дані про ранній період життя цієї людини надзвичайно скупі. Автор показує цю людину справжньою, достойною звання людини, цим самим показуючи своє власне ставлення до отамана.

Ю. Мушкетик у романі «Яса» прагне показати соціально-економічне та суспільне життя на Україні у другій половині XVII ст. у всій його складності та суперечності. Автор вдало відтінив нові тенденції, які з'явилися і набули поширення у господарському розвитку та соціальному становищі різних суспільних категорій населення Лівобережжя. Зокрема, він показав поступовий, але неухильний процес феодалізації козацької верхівки, нагромадження у її руках значних земельних володінь і тисяч залежних селян. Зажерливість, користолюбство, нестримну жадобу збагачення, цинізм при виборі методів досягнення мети репрезентує у романі гетьман Лівобережної України І. Самойлович (1672--1687).

Юрій Мушкетик розкриває в образах історичні взаємозв'язки запорозького та донського козацтва, що, як відомо, мали глибоке коріння.

У своєму творі Ю. Мушкетик торкнувся питання, що є актуальним і в наш час, це питання самозванства в історії народних рухів.

Роман Ю. Мушкетикаа «Яса» -- художній твір, а не спеціальне історичне дослідження. На його сторінках діє чимало персонажів, народжених творчою уявою автора. Виписані вони із знанням історичних обставин, у яких природно розкриваються характери, психологія героїв тієї епохи. Він створив загалом довершену, правдиву картину суспільно-політичного життя українських земель другої половини XVII ст.

застаріла лексика історизм архаїзм

2.2 Вживання історизмів у романі Ю. Мушкетика «Яса»

Роман Ю. Мушкетика «Яса» - художній твір, у якому описується соціально-економічне та суспільне життя на Україні у другій половині XVII століття у всій його складності та суперечності. У центрі уваги твору - життя Запорозької Січі, суспільно-політичний устрій, звичаї та побут козаків, їхня боротьба за свободу. Саме тому автор використовує велику кількість історизмів, що відображають колорит мови, реалії доби, допомагають краще зрозуміти тогочасне суспільство, його звичаї, обряди, побут, характер та мислення всього народу в цілому.

У дослідженому творі використовується велика кількість хронізмів, майже всі описані нами семантичні групи історизмів зустрічаються у романі:

- назви урядових та військових чинів; назви старовинної зброї, військових принад;

- назви зниклих народів, що мали важливе значення в історії людства;

- слова, що відображають місце людини у суспільстві та взаємовідносини між різними верствами населення, політико-економічний устрій;

- назви одягу, взуття та головних уборів; назви професій;

- назви установ та організацій, що вийшли з ужитку;

- назви посуду; назви монет, грошових одиниць;

- назви одиниць виміру та ваги; назви страв та напоїв;

- назви побутових звичаїв, старих обрядів.

До першої групи належать назви урядових та військових чинів. Ці історизми зустрічаються впродовж усього твору та становлять 15 % від усіх виділених нами лексем. Вони надають особливого відтінку, колориту та реалістичності доби, що змальована автором, наприклад: «Ми впізнали, що ти козак» [321]. « Відтак двоє дужих ординців ухопили його за руки й втягли його до великого червоного зсередини намету з високою шкіряною кобкою зверху: в просвіт між нею та наметом падало світло» [321].

Назви урядових та військових чинів демонструють ставлення інших до конкретної особи, оскільки за званням, що носить людина, можна зробити про неї висновки, а саме: чи відповідає характер, особистісні якості та індивідуальні риси героя даній посаді або чинові, наприклад: «Й саме тоді, коли гетьмана покривали бунчуком, на майдан з-за низенької церквиці в'їхав запряжений парокінь віз» [28]. «Кошовий повісив шапку на дерев'яного тиблика біля дверей, розгладив оселедця й аж тоді привітався» [54].

Також дана група є засобом індивідуалізації персонажа, надає йому певної загадковості та важливості у творі, наприклад: «Хотів пройти до осідланого коня, але наштовхнувся поглядом на постать бейлербея, начальника яничар, зупинився» [322]. «Залишається одне - померти мужем» [323]. «Осавул з чатою довго не могли дати ладу, через те й кануло немало часу, доки валка вгамувала спрагу» [465]. «Коли голови втікачів стали зливатися з обрієм, кошовий наказав окличникові погукати старшину; ледве зійшлися всі восьмеро похідних полковників, а також осавули й підосавули і стали перед ним, він поклав руку на булаву за поясом, другою показав у степ» [473].

Друга група представлена назвами старовинної зброї, військових принад. Даних історизмів близько 18 % у романі, вони відображають історію та тогочасний стан суспільства, наприклад: «Селім-Гірей вийняв з піхов шаблю» [327]. «Хан був у легкій сорочці-камкіс, все інше - кольчуга, лук, сагайдак - лежало на лаві» [323]. «Мелькали бліді, розлиті плями рушниці, стукотіли порохівниці» [332]. «Біля обкованих залізом дверей порталу залишилося п'ятеро чи четверо воїнів велетенської статури у кольчугах і шоломах-місюрках, страшенних у своєму спокої» [441]. « З того ж таки, як розташоване, як стоїть, навіть з піднятих списів і шабель» [449]. «Шаблі, гетьмани, спалахи гаківниць, гучні литаври - все обернулося в одному колі, наче у велетенському барабані: й блиск булави, і хряскіт черепів, і закличні погуки» [504]. «Там розсідлав коня й скинув з нього гнуздечку, заховав у кущах сідло й весь риштунок - рушницю, шаблю, пістолі, схожу на качку порохівницю - натруску, примоцував гіллячками» [482]

Подані хронізми відтворюють ідеологію українського народу та події, що пов'язані з визвольною війною, ілюструють особливості підготовки воїнів, їх вольові якості, показують ставлення героїв до конкретної історичної ситуації, наприклад: «Спорудять чайки…» [25]. «Сто чи більше літ століть на перешкоді Кримському ханству Запорозька Січ» [327]. «Там стояли зимівлею турецькі галери, в поза навігаційну пору вони правили за тюрму» [465].

До третьої групи відносяться назви зниклих народів, що мали важливе значення в історії людства. Близько 7 % всіх історизмів у творі репрезентують дану семантичну групу. Вона мала за мету показати значущість представників різних націй у суспільстві, наприклад: «Він розпочинав велику битву за остаточне знищення гяурів» [327].

Також ця лексика відображає ставлення конкретного народу до тієї чи іншої нації, описує почуття, які виникали при їх згадці, наприклад: «Їхні татарські союзники - варвари, а великий хан - дикун» [322].

Кожен народ залишив помітний слід в історії, культурі, мистецтві та в інших сферах людської життєдіяльності, але не кожна нація змогла завоювати повагу, достойні відгуки та прихильність до себе, наприклад: «Бачив широку холодну балку, припорошений снігом татарський табір, де перемішалися потворні, обкидані снігом кінські голови й схожі на могили горбочки, високий намет і гурт басурманських ватагів біля нього - все справжнє й несправжнє в своїй неймовірній істинності» [322]. «Сірко ніколи не довіряв ханові, ханські слова що пужина, басурман уже одвіяв усе наперед і зерно засипав до таємного сховку» [513].

Четверта група найширше представлена у творі Ю. Мушкетика «Яса», вона становить 20% від усіх історизмів. Це слова, що відображають місце людини в суспільстві та взаємовідносини між різними верствами населення, наприклад: «Вони вірять: воля, що козакувала за Хмельницького в усьому краї, не вмерла, не згас її дух, не вичахла надія на життя без пана, боярина і старшини» [41]. «Не був безпомильним стрільцем, але тут промахнутися було важко, й знав, що не злякається, не пропустить супостата» [332]. «Під шинком - три великі липові колоди, покладені тут не без умислу: обсядуться на них братчики погомоніти, а тоді котромусь і закортить закропити балачку або запитий якийсь дрібний гендель, чи й просто нашкрябають із глибоких кишень вкинуту просто на землю шапку на кварту-другу» [526]. «Воєвода Чернецький з потурання Тетері викинув з могили кістки великого гетьмана, й пішла шляхта чужинська й своя потоптом по тих кістках, по українській землі»[498]. «Ще жодній покритці, навіть жодному найзапопадливішому слузі не давав такого дарунка» [409]. «Інакше ти покруч, потороча, бридке створіння, а не людина» [385]. «З-за Лаврінової спини виступив ще один татарин у повстяній, отороченій по краях заячим хутром шапці й задзигорів швидко, аж Лаврін спочатку думав, що той лепече по-татарськи, й тільки згодом утямив, що то товмач і говорить він по-українському» [321]. «Нетяги вже допивали краю, не завтра - позавтра брагарники витурять їх з шинків утришия» [571]. «Ляхів потяв, татар потяв…»[343].

Названі історизми репрезентують також політико-економічний устрій, наприклад: «Він робить те, чого не зробив султан з усіма військами»[325]. «Ще й запросив до українських міст воєвод із Москви, ще й отримав із власних царевих рук боярський чин, ще й одружився на княжні Долгоруковій» [499]; назви податків, наприклад: «Про непослух селян, які не хочуть платити чинш і сичать Сірковим ім'ям» [29].

Ці назви ілюструють і класову структуру суспільства, допомагають краще збагнути історію, культуру народу та тогочасний стан, наприклад: «Але ж подумай сам, мосьпане, хто ти є, - казав далі розважливо кошовий, і це було страшніше за докори, за гнів» [379]. «Наймит мій» [324]. «Домова була справляти могарич після кожної тоні, - кричали голоколінчики»[532].

П'ята група - назви одягу, взуття та головних уборів становить близько 7 % назв. Одяг, що представлений у творі, виконує різні функції, а саме: захисну (захищає від поганої погоди, різних перешкод на шляху особи), оберегову (оберігає від дурного погляду, недоброзичливого ставлення та зглазу), естетичну (підкреслює смак та преваги людини), етнодеференціюючу (вказує на регіон), соціальну (демонструє соціальне становище героя), статево-вікову (репрезентує стать та вікові особливості щодо вдягання одягу), наприклад: «І одягнений так само - в довгу сорочку, підперезану ликом, полотняні штани й личаки» [508]. Даний приклад демонструє соціальну функцію, тобто відображає соціальне становище людини. «Постоли, вони легші, побіжать швидше» [29]. Постоли у цьому контексті виконують захисну функцію, тобто захищають героя від різних перешкод. Наприклад, якшо людині потрібно кудись швидко дібратися, або втекти, то цей вид взуття якнайкраще підходить для виконання тієї чи іншої дії.

Дані слова відображають колорит українського народу, історію, культуру, що характеризує головних героїв, допомагає краще зрозуміти їх соціальне становище в суспільстві та ставлення інших до них, наприклад: «Щоправда, саме тоді й засумнівався Сірко в його людській щирості, зрозумів, що простим козацьким жупаном кошовий прикривав свою панську душу» [499]. «Хитрий і підступний був то чоловік, драні чоботи поміняв на шиті золотом сап'янці, що ніхто й не зогледівся, ніхто того й не помітив» [499]. «І вже не прикриють гріхи ні ряса, ні жупан, ні сірячина» [521]. «Лише кілька чоловік зі всієї збірні не згубило людського чину, мали свити й чоботи, деякі були навіть при шаблях» [526].

До шостої групи належать назви професій, що складають 9% від всіх історизмів. Вони відображають характер людини, її індивідуальність, наприклад: «Уже й так у піснях проклинають тебе кобзарі…» [383]. «Пізнього ранку вернулися з лиманів забродчики» [531]. «Гарно змандрується Сироватці з січовими чумаками, з великим отаманом Дорошенком» [479]. «Тому й сказав паламареві, аби не будив» [46].

Ці назви вказують і на ставлення вищого керівництва та особистісні якості героя, наприклад: «Грубий подільський рябчак сповз з нього на долівку, джура підтискував босі ноги, намагався сховати їх, але не було куди» [44]. «Ходуном ходили широкі грубі липові лави, й дубові столи, й шинквас з шинкарем та двома челядниками» [32].

Назви професій відтворюють також класовість суспільства та історичну значущість кожної професії, зокрема тих, що якнайточніше відображають вид діяльності особи, наприклад: «Вчора од царя прибув ще один гонець з новим респонсом» [52]. «Чауш коротко оповів ханові, що він зі своїми акинджі наткнувся в двох фарсахах звідси на великий зимівник на острові» [322]. «За стіною куняли різного штибу писарі канцелярії» [30]. «Мій резидент у султана дознав» [377].

Історизми, що складають сьому групу, становлять лише 5 % - це назви установ та організацій, які вийшли з ужитку. Вони репрезентують стан суспільства, різноманітність сфер життя українського народу в XVII столітті, роль та місце громадських та державних організацій у житті конкретної особи, наприклад: «Він зрозумів, що вчинив зраду, якої, мабуть, запорозький кіш не знав одвіку» [326]. «Перед ним лежали Дніпро, плавні, Військова скарбниця, кіш» [326].

Ця група слів відображає колорит тогочасної доби, культурне та історичне значення тих організацій, що посідають важливе місце в українському самоврядуванні, наприклад: «На Січі старшина зібралася в отамановому курені й радила раду, що робити з полоном та побитими супостатами» [336].

До восьмої групи належать назви посуду, вони складають 7% від загальної кількості історизмів. Посуд є представленням культури конкретної доби та народу, він передає настрій та думки особи, слугує головним засобом передачі інформації з одного покоління іншому, наприклад: «А сам шепоче щось і очима на сокиру в кутку серед рогачів показує» [329]. «Чумаки довго радилися й прийняли Сироватчину пораду, а той потім нагодував Філона таранею та хлібом із салом й одягнув у стару, але позалатувану чумарку, яку мав у запасі, й випросив у одного з чумаків для Філона чоботи» [482]. «Одначе червоне вино замерзло в бурдюзі, служник, розірвавши бурдюг, накришив у знайдену на малому суднику мідну тарілку червоних крижаних скалок і поставив під комин на жар» [324].

Дана семантична група вказує на національний характер народу, колорит доби, культуру та звичаї, що мали своє перенесення на посуд. Також ця група має тісний зв'язок із побутом, індивідуальними захопленнями, звичками та професіями людей, наприклад: «Принеси дві янчарки, - наказав Дорошенко» [380]. «Закушували оселедцями, чабаком, рибцем, а борщ упрівав у сінях на кобицях, від так кухарчуки знімали з гаків, що були прикріплені на ланцях до сволоків, велетенські казани й пірили їх на дрюках у двір - обідали просто неба на широких попанах» [523].

Дев'ята група презентує назви монет, грошових одиниць, що складають 5 % від усіх історизмів. Вони відображають соціально-економічний стан українського народу, додають певного колориту творові та несуть історичну значущість минулої доби для майбутнього: «Чи не маємо для того золотих єфимків?» [52]. «Романовський після цього свого посольства докине туди кілька жмень червінців [563].

Також через назви грошових одиниць передається ставлення та прихильність народу до конкретної тодішньої влади, наприклад: «З тебе штоф за науку» [570]. «В чересі у Ластівки ще брязкотіли таляри, те чув маленький карячкуватий циган, липнув до козака, обіцяв по трьох картах вгадати, куди тому стелиться дорога, але той одмахнувся од нього, як од набридливої мухи, бо знав свою дорогу й так» [572]. «Звичайно, з голоду не пропадеш: пожаліє хтось із запорожців, кине в карнавку чи на тацю за тебе ті шеляги, але ж по тому й страва в горло не йде» [523-524].

До десятої групи відносяться назви одиниць виміру та ваги, що становлять 1 %. Дана семантична група відтворює реалії доби, колорит мови тих часів, характеризують тодішній український народ, наприклад: «Чауш коротко оповів ханові, що він зі своїми акинджі наткнувся в двох фарсахах звідси на великий зимівник на острові» [322].

Одинадцята група складає 4% - це назви страв та напоїв, що передають національний характер народу, наприклад: «Снідали щербою та коржами-загребами, одначе варив щербу кухар не так, як інші: риб'яча юшка крута, а борошна тіль-тіль» [50]. « Варили по-запорозьки - щоб ложка в кулеші не хилилася»[362]. «Всі їдять однакову саламаху, однаковий чорний хліб» [565].

Дана група відображає вподобання та смаки конкретної особи, наприклад: «Пили калганівку, їли куліш із тертим горохом, ласували раками, запиваючи їх березовим соком» [517]. «Їли печене сало, холодець з хроном, вергуни і локшину, запиваючи все це запашним узваром із дичок» [341].

Назви їжі відображають і особливості побуту козаків, характеризують їх життя, ведення господарства. Різноманітність їжі вказує на те, що вона займає дуже важливе місце в суспільному житті кожної особистості. Основу харчування становили рослинна та борошняна їжа (борщ, галушки, різноманітні юшки); каші (особливо пшоняні та гречана); вареники, пампушки з часником, лемишка, локшина, кисіль та ін. Значне місце в їжі надавалося рибі, у тому числі солоній. М'ясна їжа селянству була доступна лише по святах. Найбільш популярними були свинина й свиняче сало. З борошна з додаванням маку та меду випікали численні маківники, коржі, книші, бублики. Поширені були такі напої, як узвар, варенуха, сирівець, різноманітні наливки й горілка, у тому числі популярна горілка з перцем. Як обрядові блюда найпоширеніші були каші -- кутя та коливо з медом.

Дванадцята група включає в себе назви побутових звичаїв, старих обрядів, що складають 2%. Вони характеризують світогляд козаків, їх ставлення до культури, усталених норм та правил. Ця група відображає національний менталітет та ментальність носіїв мови, наприклад: «За давньою козацькою регулою» [42]. «За що тебе брати на квестію» [397].

Дослідивши роман Ю. Мушкетика «Яса», можна зробити висновок, що представлені у роботі історизми є основним засобом для відтворення та відображення всіх сфер тогочасного соціального життя українського народу. Тобто хронізми представляють усі виділені нами семантичні групи, а саме: назви урядових та військових чинів; назви старовинної зброї, військових принад; назви зниклих народів, що мали важливе значення в історії людства; слова, що відображають місце людини у суспільстві та взаємовідносини між різними верствами населення, політико-економічний устрій; назви одягу, взуття та головних уборів; назви професій; назви установ та організацій, що вийшли з ужитку; назви посуду; назви монет, грошових одиниць; назви одиниць виміру та ваги; назви страв та напоїв; назви побутових звичаїв, старих обрядів.

Аналізуючи історизми, ми помітили, що семантична група, яка репрезентує назви релігійних організацій та представників, не представлена у даному творі. Це пов'язано з тодішнім ставленням влади до релігії та її представників.

Найчастіше в романі зустрічаються слова, що позначають місце людини у суспільстві та взаємовідносини між різними верствами населення. Це пов'язане з тим, що у творові автор підкреслює неповторність кожного героя, його особистість та індивідуальність, позитивні та негативні риси. Дослідивши всі наведені приклади хронізімів, можна зробити висновок, що вони виконують інформативну функцію, яка полягає у передаванні в процесі спілкування одне одному певної інформації про позамовну дійсність, у відображенні об'єктивної реальності. У цьому і є основна роль історизмів.

Отже, історизми не обслуговують сучасні сфери життя українців, а тісно зв'язані з історичною долею нації, відбивають її суспільне життя, розвиток культури, ідеологію, побут; відтворюють реалії минулого, цим самим допомагаючи збагнути поведінку, думки та емоції кожного з героїв роману Ю. Мушкетика «Яса».

2.3 Функціонування архаїзмів у романі Ю. Мушкетика «Яса»

У романі Ю. Мушкетика «Яса» зустрічається велика кількість архаїзмів, кожен з яких має своє призначення та застосування в тій чи іншій ситуації. Вони виконують різні стилістичні функції: служать засобом відтворення колориту минулих віків, надають урочистості, схвильованості, піднесеності, вживаються для мовної характеристики героїв, створення фальшивого пафосу, комічних ситуацій, іронії, сатири і сарказму; відображають емоції, думки та поведінку героїв, їхні стосунки між собою.

Залежно від того, архаїзувалося слово повністю, чи застаріло тільки певне його значення, можна розрізняти: власне лексичні, лексико-словотворчі, лексико-морфологічні, лексико-фонетичні та лексико-семантичні архаїзми. Окремо доцільно було виділити стилістичні архаїзми, що є синонімами сучасних слів. Розглянемо ці групи детальніше.

Стилістичні архаїзми замінюються рівнозначними лексемами, що є більш прийнятними, більш придатними для називання тих самих понять, явищ, предметів дії, для вираження однакових думок і почуттів. Дана група складає майже 20 % від усіх архаїзмів у творі, вона відображає колорит мови та висвітлюює певні події та явища старовини. Наприклад: «Сироватка мив казанок, а сам зорив, куди пішов Денис»[490]. «Сірко розсідлав коня, пустив на попас, сіли з Нечемою на розстеленому кулі очерету, гомоніли» [510]. «Готовий стати сеї ж миті перед судом твоїм, тільки скажи, що все, що посилаєш народу моєму, не в безконечну покару, а в майбутню славу» [515]. «Звичайно, з голоду не пропадеш: пожаліє хтось із запорожців, кине в карнавку чи на тацю за тебе ті шеляги, але ж по тому й страва в горло не йде» [523-524]. «Домова була справляти могорич після кожної тоні, - кричали голоколінники» [532]. «Відав, які немилостиві до запорожців татари, напевне знав: чинитимуть важкі спитки, то порішив видати себе за аргатала, який заблудився в степу» [532]. «Із-за Лаврінової спини виступив ще один татарин у повстяній, отороченій по краях заячим хутром шапці й задзигорів швидко, аж Лаврін спочатку думав, що той лепече по-татарськи, й тільки згодом утямив, що то товмач і говорить він по-українському» [321]. «Як подам гасло, - сказав Степаненко, - одтуляйте разом усі вікна й робіть випал» [332]. «Ще й був припечатаний до примостки гострими рибальськими остями, вони стриміли з шиї» [532]. «У теплі, в дворі, шабля ворожа не висить над головою, звір не блукає доокіл» [320]. «Хотіли бити в мерзлій землі могили, але ж скільки то треба могил - навіть одну велику могилу не спроможні були видовбати в мерзло землі» [336]. «І все у Верещаковому домі було міцне, будоване на безвік» [341]. «З могили було видно далеко наокіл» [347]. «У бік південний скільки не зори - поля й поля, доли і видолинки, земля пана За майського, і в східний та західний також, а в північній стороні текла річка Гнилий Тікач і стояв панський фільварок» [347]. «Від тої тиші він очутився, повернувся до Щербака та Пелеха» [364]. «Хоч ти й на чуже недавнечко засилав женців» [376]. «І вже пізніше, коли його прийняла за підпасича дядина, у веселій хлопчачій зграї спізнав багато злого, але немало й доброго, все зле було кабешне, добре йшло від мислі й серця» [399]. «У сінях на кленовім стовпцеві стояло дерев'яне відро з водою і великий мідний питун, але Сірко не захотів умиватися біля хати, пішов до річки» [44]. «Дістав люльку з довгим мідним ланцюжком, простягнув до Минаєва, що присів поруч навпочіпки» [349].

Стилістичні архаїзми надають мові відтінку задумливості, непевності, є засобом вираження автором свого ставлення до нації, наприклад: «Щоб, значся, ніхто не дознав…» [570]; урочистості та піднесеності, наприклад: ««Поміняти звичаї, вітцівщину - це поміняти матір»[464]; характеризують героя, наприклад: «Сироватка не міг утямкувати, чого це йому не спиться» [320]. «Хан злостився, кусав губи, що не володарював над часом, а тільки над людськими життями» [327]. «І тільки тоді, коли його доведуть до киплячки, тільки в буйному хмелі вловлює Флор у ньому щось таке, що раніше не раз спостерігав у Стеньці» [367]. «Він подумав, що Дорошенко знову хмільний, буде чаркуватися, пити його здоров'я, покличе музики, ще й сам вдарить «козачка» або «горлиці» [374]. «І живуть вони ліпше од інших хлопок» [406].

Дані архаїзми передають також сарказм, іронічне ставлення до конкретного героя. Наприклад: «А те нам тільки дивно, що ти, пане гетьмане, багато біля нас херхелуєш, мов твій покійний батько на хавтурах з парафіянами» [561]. «Чогось мені в голові чмелиться»[320]. «Зіпсували гаспиди нам усі празники, - сказав Кваша і, позіхнувши та перехрестивши великого щербатого рота, потер руку об руку» [338]. «Баба припарки робить» [340]. «А ось тобі», - проказав подумки Чернеченко й скрутив загогулисту дулю, але з рукава кожуха не висунув» [344]. «Хіба ж ото таки цар дринзає, як п'яний дячок, і дулі суче!» [364]. «Гей, приберіть ратища, повиколюєте очі, - вдавно гнівно насурмив брови, а подумки відзначив: «Вскочив у халепу» [376].

Роль стилістичних архаїзмів полягає у відображенні душевних мук та переживань героїв, наприклад: «Так він запродав Україну за боярство і князівство» [342]. «Почував, як важко замлоїло в серці, як осмута оповила душу» [342]. «Його лякала та стріча; якщо й цього разу піде врозруб, доконечно змаліє надія на оборону краю, на іриденту - на все те, чим жив і задля чого стільки років не випускав з рук шаблі» [366]. «І враз скипіло в Дановім серці, він стиснув кулаки, що лежали на колінах, прямим, кинджальним поглядом сіконув дяка» [398].

Лексико-словотворчі архаїзми становлять майже 10 % від загальної кількості. Досліджувана група відрізняється від сучасних відповідників, вона має за мету найточніше передати реалії тогочасної доби, наприклад: «Казали їсти - їла, кликали до молитви - молилася, але все те з чиєїсь понуки» [505]. «Їм обом щастило: в куточку, де вони сиділи, панував смерк, і не треба було дивитися один одному в очі» [525]; найяскравіше відобразити колорит, охарактеризувати мовні особливості особи, наприклад: «Тоді нехай оцей парубок і буде Миколою, - пораяв Сироватка» [481]. «Мо', вже й не вилізе звідси!»[10]. «Гетьман справедливо каже: такого не бувало, коб християни порятували поган» [561]; її емоції, думки та переживання, наприклад: «…і як робили козаки вилазку, і як ще раз уночі з ножами в зубах перепливали річку та сповняли у ворожому таборі криваву мсту» [514]; передати характер та особистісні якості героїв, наприклад: ««Боже, - прошепотів, - скажи мені, подай знак: намарні чи не намарні наші жертви і вся оця руїна, овдовілі матері, посиротілі діти?» [515].

Власне лексичні архаїзми називають предмети та явища, що існують і тепер, але витіснені з активного вжитку іншими синонімічними словами. Вони складають найбільшу кількість від загальної кількості у творі (близько 30%). Дана група виконує репрезентативну функцію, що відбиває позначення та відтворення світу речей, наприклад: «А він дарма що однорукий, а дужий, як катемлик» [490]. «Біля самого берега йшли згинці, а далі поприсідали, й вода струменіла по мокрій одежі, й тіло струшував дріж, а він стискав зуби, аби не цокотіли» [511]. «Скрізь бачить недбальство, не сповнення старих звичаїв і шпетить кожного, кого здибає» [515]. «Ниньки в усьому тому важко розібратися» [520]. «Лише кілька чоловік зі всієї збірні не згубило людського чину, мали свити й чоботи, деякі навіть були при шаблях» [526].

Також ці назви репрезентують інформативну функцію, що передає певний зміст речення, наприклад: «Весною і влітку, коли ріки-протоки течуть вспак, запорожці добираються до Дніпра Павлюком» [523]. «Ніби змагається з ним і з усіма тими - тисячами, а може, й мільйонами, які застерігали інших, бо самі не могли до того доп'ясти» [27]. «Накрутила її тоненька й тремтяча правиця великого візира Мехмеда Кепрюлю» [21]. «За стіною куняли різного штибу писарі канцелярії» [30]. «Цидулу ось написали» [40]. «Витерши ще чимось смердючим груди й потягли на ковнір, боляче шильнувши ятаганом в піхвах під ребро» [320]. «Він підвівся з лави й пішов навкіс по світлиці» [562]. «Але його кинули на холодну, вже присипану снігом повсть, на котрій нещодавно відхаючували од смерті, й не чипали більше» [321]. «Перед ним лежали Дніпро, плавні, Військова Скарбниця, кіш» [321]. «Чи через те, що майже не знав інших молодиць, чи за щось в покуту» [328]. «Й хоч наступного дня Ісаєнкова Мокрина божилася, що то її теля, Сироватка стояв на своєму, бо знав, з ким насправді стояв у смертельному прю»[329]. «Як же ти подаси, коли бусурмани геть запрудили вулиці, - одказав од вікна інший козак» [331]. «У курені панував шарварок» [331]. «Два дні гналися козаки, а на третій шквиря замела сліди втікачів» [336]. «Проте не одвітом перед кошем зараз турбувався отаман» [336]. «Той шпарко порачкував під лаву» [344]. «Багато хропосту наробив, багато лиха» [342]. «Ляхів потяв, татар потяв…» [343]. «Колись уже ставила на Січі свою залогу шляхта, Богдан її сколупнув» [344]. «Тільки ж дивися не потицькай» [349]. «Не те що власне, де нивка куца, як посполитський вік: натягаєшся на зворотах плуга, насобкаєшся, начіпляєшся за тини, пеньки та ще, дивись, перекинеш сусідську межу» [364]. «Сідлай коня і копоти в Бахчисарай» [377]. «Кошовий повісив шапку на дерев'яного тиблика біля дверей, розгладив оселедця й аж тоді привітався» [54]. «Закушували оселедцями, чабаком, рибцем, а борщ упрівав у сінях на кобицях, від так кухарчуки знімали з гаків, що були прикріплені на ланцях до сволоків, велетенські казани й пірили їх на дрюках у двір - обідали просто неба на широких попанах» [523]; експресивну функцію - самовираження, створення образу мовця, наприклад: «От і вловив, ось і поїли, й оскоромилися. Страшний це гріх - їсти в піст м'ясо» [517]. «Обсяде сирітська дітлашня колоди під тином, світить голодними очима, й струпом береться козацьке серце, й крижаним холодом обвіває його» [500]; та емотивну функцію - вираження почуттів та емоцій, наприклад: «Іноді сердився, кпив з неї, Софія від того ще дужче замикалася в собі, в її очах чаїлися образа і докір» [505]. «В цьому переконався давно, після численних власних помилок, перейшовши через важкі, каламутні ріки підступів, наусту, обмов» [563]. «Одначе й тепер не стільки квилив душею, скільки намагався пробитися думкою далі» [336]. «Монялися, сопли, відштовхували один одного» [340]. «Та не так, мурлом до стіни» [344]. «Це було так вражаюче, так кривдно, що мозок потьмарився йому й він, полишивши ворога на божу волю, полишив військо на наказного гетьмана, погнав у Чигирин, аби заскочити нецноту жінку та її милосника» [382].

Власне лексичні архаїзми відображають преважно колорит мови, наприклад: «І скурали козаки також кварцяних жовнірів на очах обох таборів, і тікали жовніри в табір, а козаки стинали їх» [513]. «Одні раяли сісти в човна й вернутися на Січ, інші - послати туди отамана з двома веслярами і нехай не вертається без барила з оковитою» [532]. «Козак приклав руку до чола, зорив у далечінь» [19]. «Сніг навколо вогню обтав» [321]. «Надішлють грамотку, вишпетять» [393]. «Не такі мудрагелі в льохах гризли заліза» [396] «Сідай у фотель» [406]. «По той бік струмка на горбі сидів ворон, він поопускав крила, хекав з жароти, а оком пантрував на табір, вишукував здобич» [465]. «Писано в Січі Запорозькій року 1675, сентемврія місяця, 23 дня» [478]. «Під шинком - три великі липові колоди, покладені тут не без умислу: обсядуться на них братчики погомоніти, а тоді котромусь і закортить закропити балачку або запитий якийсь дрібний гендель, чи й просто нашкрябають із глибоких кишень вкинуту просто на землю шапку на кварту-другу» [526]; особистісні характеристики героїв, наприклад: «Хоч потім (потім!) багато балакали, буцім гетьман на той час хорував здоров'ям, що почалися в нього нелади вдома, й був невдоволений Тимошем» [512-513]. «Про те почули двоє прибишів, пішли в монастир, сонного воротного убив обухом один ґвалтівник, а другий убив ченця, коли той молився при світлі лампади» [519]. «На решті ж - тільки штани та сорочки (й на кожному шапка), а були й такі, котрі прикривали стид рушником або якоюсь мішковиною, обіп'явшись нею довкруж стану» [526]. «Бо славляться вони своєю не цнотою, там завжди валасається кілька дівчат, що їх називають хльорками або потіпахами» [534]. «Часом це йому набридало, але він не давав собі послабки» [564]. «Нетяги вже допивали краю, не завтра - позавтра брагарники витурять їх з шинків утришия» [571]. «Зараз теж всівся на свого шевляга, править теревені, і язик йому не пухне» [328]. «Був він у печінках усім, бо ж стільки всіляких кабешів робив, не привиди боже» [329]. «Ті, котрих занютовано при твоїм попуску» [383]. «Ось прочумаєтесь…» [387]. «Нехай дає одвіт» [387]. «Його маленькі очиці захоплено блищали, по пиці розповзалася масна, хитренька посмішка, й він справді був схожий якщо не на блудного сина, то на ярмаркового злодія» [365]. «Кебетливий ти» [482].

Власне лексичні архаїзми надають мові твору тону урочистості, наприклад: «Ми їх скурали, а не вони нас, - твердо сказав Сірко» [343]; схвильованості, наприклад: «Прецінь, - перепинив Романовський, і його важке брезкле обличчя збуряковіло чи з досади, чи з гніву» [561]. «Перейняти всі дороги до втечі» [327]. «В розмирі ми з ним» [343]. «Не бридь дурного, - трохи боязко, а трохи суворо кидає Яків» [347]; наказовості, наприклад: «Шапку, хлопе!» [355]. «Коли б розподілити всю займанщину наново!» [41]. «Обчім мовчать бандури і кобзи?» [505]; та піднесеності, наприклад: ««Далебі, ні!» [18]. Інколи вони репрезентують комічність ситуації, наприклад: «Почекай, хлопче, може, щось зметикуємо гуртом, мовив» [481].

Лексико-фонетичні архаїзми мають як лексичні, так і фонетичні особливості, їхня кількість у творі складає 15%, вони відображають переважно реалії доби, наприклад: «Втопкав стежку в цей байрак - кінь сюди вже йшов сам, без повода» [507]. «Сироватку поймав неспокій» [581]. «Це вони принесли маєво весни - чи й не маєво, а спомин про неї» [39]. «Один випадковий стріл, один погук - і все зрушиться, загримить, закипить, чорне перемішається з білим, біле - червоним» [326]. «Підгорнулася б Січ під гетьманські штандарти, - правив своє Черняченко, - їй би вигода, а Україні слава» [342]. «А скрізь по лісових нетрях, де ми їхали, московити дьоготь женуть, і мають з того таляри загранишні… - вів свою лінію Щербак» [365]; надають творові відтінку старовини, наприклад: «Незабаром Трохим постеріг, що вона посміхається його братові Зіновію» [509]. «Сироватка тільки тоді стрепенувся, як по його грудях ізнагла прокотився якийсь згук, а на гострому зламі каменя почулося тонке гудіння» [9]. «Одначе червоне вино замерзло в бурдюзі, служник, розірвавши бурдюг, накришив у знайдену на малому суднику мідну тарілку червоних крижаних скалок і поставив під комин на жар» [324]. «Бачили одну нову зірку, звечора її ще не було, відали, що небавом біля неї спалахне ще чотири» [325]; урочистості, піднесеності, наприклад: «Го-го-го-го! - на повні груди сміявся Сірко (звідки взятися комареві в місяці березілі?), засміялися й козаки» [38]; схвильованості та характеризують мовні особливості героїв, наприклад: «Я його перепеню» [510]. «Небавом буде трапунок, де тому гніву пролитися» [562]. «Щось ти й тоді вчворив» [35]. «Щасен чоловік, що все чинить обачно, й син людський, що твердо в законі держиться…»[397]. «Снідали щербою та коржами-загребами, одначе варив щербу кухар не так, як інші: риб'яча юшка крута, а борошна тіль-тіль» [50].

Дана група репрезентує також міжособистісні відносини між людьми, наприклад: «Чолом, вашмосць» [495]; емоції та почуття, наприклад: «Стояв і думав, як би не одурити себе й тих, на кого націлена ця орда» [321]. «Сироватка подумав, що Шевченкові знову зашумувала в голові пінна або потемріло в очах, бо знав: до жартів кум не здатний» [330]. «Сірка чи не вперше на віку поймав страх» [336].

Лексико-морфологічні архаїзми становлять 10% від загальної кількості, є засобом вираження експресії у творі. Дана група відображає емоційний стан героїв, їхні переживання, наприклад: «За віщо?» [505]. «Ізиди, сатано» [519]. «Бо ж мусимо бути всі яко єдине тіло» [561]; ставлення автора до них, наприклад: «Бог послав спитаніє у вірі сильним синам своїм» [518]; допомагають краще зрозуміти поведінку та думки героїв, наприклад: «А я ось впорядкую стога й до молодиць хамону» [496]. «Про це свідчила його поведенція, його обличчя, а найбільше - очі, їх не текучій погляд, і самі вони мовби олов'яні, не пропускають углиб світла і чужої думки» [563].

Дана група надає відтінку старовини та минулого, певного мовного колориту та особливостей подій, що описуються, наприклад: «Воєвода Чернецький з потурання Тетері викинув з могили кістки великого гетьмана, й пішла шляхта чужинська й своя потоптом по тих кістках, по українській землі» [498]. «Вони повинні були швидко, вмент вирізати невірних, одтяти голову урус-шайтанові Сіркові й кинути її до його ніг» [335]. «Філон блиснув очима, насунув на очі шапку й пішов пріч» [351]. «Чоловічки Дорошенкових очей метнулися туди-сюди, його дратував той усміх, але надто поважний був мент, хотів чи не хотів, а мусив шукати виправдання, давати пояснення, виповідати свої таємниці» [377].

Лексико-семантичні архаїзми (близько 15 %) відіграють важливу роль у сприйняті твору читачем, адже відображають реалії доби та специфічний колорит мови, наприклад: ««Його тіло обвіяли всі вітри - степові, морські, лісові, байрачні; його плечі осипав порох усіх звізд - вечірніх, опівнічних, ранкових; його вуста пили воду з глибоких криниць, із вибитих копитами ямок у степу, й дзвінку дніпрову, і солону сиваську, і дощову просто з неба» [508]. «Латаття і лілеї виростуть знову» [515]. «Пес і справді був недобрий, нишковий, нападав спотиньга - без голосу, міг хапонути за литку несподівано, ні сіло ні впало» [516]. Навіть Курка не спробував повернути їх на кпин. [521]. Ледве вдалося Жмуркові вговтати рибалок. [532]. «Хтось пораяв спалити трупи на кострищах, але де взяти стільки дров?» [336]. «Хоч потуга була велика» [343]. «А за городами берег, далі річка, оступлена зобабіч високим очеретом» [347]. «Вони ніколи не обмовилися про те жодним словом, навпаки, при стрічах трохи кпили один з одного, здебільшого згадували смішне й не згадували гіркого» [368]. «Мій резидент у султана дознав» [377]. «Йди збуди Носа і Гнилицю, а сам візьми кількоро своїх та проїдьте в ліву руку понад лиманом» [439].

Лексико-семантичні архаїзми можуть надавати і відтінку схвильованості, наприклад: «Впала вона в тяжку пасію, затужила душею, почала цуратися людей» [500]. «Пробі! На поміч! Убивають!» [570]. «Адже Лаврін прийшов згладити його зі світу» [324]; цікавості, наприклад: «А тоді зіслиз, як сніг торішній» [536]. «Ази ж я не знаю: вибити з гетьманського серця милість - що видавити воду з каменя» [561]. «Як оце ниньки, коли намагався одгадати: християнський і бусурманський рай розкинулися в одних і тих же кущах чи шумлять ті кущі нарізно?» [8]. «Націдив ще трохи вина й сховав карафку» [27]; інколи є засобом створення комічності, наприклад: ««До нього гукали, кидали груддям, а він нічого не чув і знай шкварив одсирілим смичком по струнах» [329]. «Одначе те тільки на людях, якось кошовий застав підписаря, коли той тихцем похмелявся смердючою й закушував осушком, якого, либонь підібрав у буді старого січового пса Шайтана» [54]; передають фальшивість ситуації, наприклад: «Сірко й сам, коли йому щось треба, звертається тільки до Скуби, і ламає перед ним шапку (якщо йдеться про своє власне), і погрожує ногаєм (якщо йдеться про громадське)» [494].

Дослідивши архаїзми у творі Ю. Мушкетика «Яса», ми дійшли висновку, що всі групи, виділені й описані нами, представлені в даному романі, але власне лексичні використовуються частіше, адже вони надають мові піднесеного та урочистого звучання, реалістичніше відображають події та яскравіше характеризують героїв твору.

Стилістичні архаїзми, які також активно вживаються в даному романі, відображають реальність подій, колорит, специфічні особливості та забарвленість мови головних героїв, а лексичні використовуються для створення піднесеного і зниженого стилів.

Усі архаїзми, як стилістичні, так і лексичні, виконують різні функції. Інформативна полягає у передаванні в процесі спілкування одне одному певної інформації про позамовну дійсність, репрезентативна - у відображенні об'єктивної реальності, тобто позначає та називає речі та предмети. Для вираження даної функції потрібна регулярність, однотипність мовних засобів. Емотивна, мовлення якої характеризується нерегулярністю, різнотипністю та різноманітністю, що відображає почуття та емоції головних героїв та переживання автора за них, та експресивна, що полягає у відображенні особистості у тексті, який створений цією особистістю, тобто створює образ мовця. Усі вони допомагають краще зрозуміти головних героїв, їхні думки та переживання, почуття та дії, виявивши позицію автора до зображуваних подій.

Отже, використані в романі Ю. Мушкетика «Яса» архаїзми називають предмети та явища, що існують і тепер, але вони витіснені з активного вжитку іншими синонімічними словами. Саме це зумовлює доречність функціонування застарілої лексики у творі Ю. Мушкетика «Яса».

Висновки

Функціонування та роль застарілої лексики в романі Ю. Мушкетика «Яса» досі не були достатньо досліджені, потребують детальнішого вивчення історизми та архаїзми в даному творі, особливості відображення ними культури та історії українського народу. Тому тема дипломної роботи є актуальною сьогодні.

Опрацювавши літературу з теми дослідження, ми з'ясували, що лексика української мови постійно змінюється, безперервно збагачується, оновлюється. Лексикологією називають словниковий склад мови, причому, коли говорять про словниковий склад мови, мають на увазі слова в їх індивідуальних (лексичних - на противагу граматичним) значеннях. Кожне слово є позначенням певної реалії, яке має здатність позначати ті або інші предмети, ознаки, явища дійсності і характеризує слова як одиниці лексики.