Ораторське мистецтво Стародавнього Риму

Підсумовуючи викладений матеріал можна зробити такий підсумок: Марк Тулій Цицерон підносить римське красномовство на найвищий щабель досконалості. Як надбання ораторської теорії і практики на 51 році життя постає найбільший риторичний твір "Про оратора". У своїй трилогії "Про оратора", "Брут", "Оратор" він викладає наукову риторичну систему, яка містить також практичні поради і рекомендації ораторам. Предметом трилогії на основі якої розкривається теорія і практика його ораторського мистецтва є досконалий образ оратора який є носієм усіх елементів ораторського мистецтва.

2.3 Ораторський стиль

Наука про стилі ораторського мистецтва виникла у давній Греції. Горгія, який першим почав прикрашати свої промови, вважають творцем стилістичних прикрас прози. На думку Теофраста, софіст і теоретик ораторського мистецтва Тразімах був основоположником середнього стилю і винайшов систему періодів для практичного застосування її у промовах.

Сам Цицерон визначав дане поняття так: "Стиль - об'єднання відповідним функціональним призначенням система мовних елементів, способів їх добору, вживання, взаємного сполучення і співвідношення, функціональний різновид літературної мови

М.Тулій Цицерон, поділяв ораторське мистецтво на три роди, або три стилі - простий, поміркований і сильний.

Античні теоретики розуміли ораторський стиль як сукупність засобів і прийомів, що їх використовує оратор під час складання і виголошення промови. Сюди відносили добір слів, їх розміщення і зв'язок, з'єднування виразів, період, ритм, словесні фігури, фігури думки.

Як народжувався стиль Цицерона? Перші кроки в ораторському мистецтві Цицерон робив за допомогою азіаніського стилю, під впливом ораторського мистецтва Гортензія, видатного представника римського азіанізму. Ораторська слава Гортензія, передусім серед молоді, сприяла виборові ораторської манери Цицероном. Після дворічних виступів в манері азіаніського стилю Цицерон почав відчувати ослаблення свого організму: доводилося весь час надто напружувати голос, легені, тіло. Така практика могла спричинити погані наслідки. Після чого Цицерон задумується, як змінити манеру виступів, щоб зменшити напругу голосу, легенів, але не втратити сили слова. Вже тоді він починає критично дивитися на азіанізм.

Потреба змінити манеру виголошення спонукала Цицерона залишити Рим і відправитися на Схід, де він хотів поглибити філософські знання з теорії і практики ораторського мистецтва. В Афінах Цицерон знаходився шість місяців, слухав лекції з філософії в Антіоха і старанно навчався у Деметрія Сіра. Потім він об'їхав Азію, вивчаючи ораторське мистецтво у видатних ораторів, зокрема у Меніппа зі Стратонік, найкрасномовнішого на всю Азію, Діонісія з Магнезії, Есхіла з Кнідосу, Ксенокла з Адрамитії - кращих вчителів ораторського мистецтва в Азії. Заняття у цих риторів не задовольнили Цицерона, тому він подався на Родос до того ж Молона, якого вже слухав у Римі. Це не означає, що Цицерон цілковито відмовився від азіаніського стилю. Йому потрібно було звільнитися від деяких елементів азіанізму, що обтяжували оратора і підривали його фізичні сили. У цьому питанні Молон відіграв важливу роль: він звільнив Цицерона від юнацького багатослів'я і направив його стилістичну манеру в нормальне русло. Якраз тоді відбувалося формування Цицеронівського стилю. Отже, стиль Цицерона є комплексним явищем, він увібрав відповідні елементи азіанізму, аттікізму і Родоської школи красномовства.

М.Тулій Цицерон - видатний майстер викликати пристрасні почуття у судців, слухачів, членів сенату. Цим він завжди вміло та успішно користувався, про що свідчать промови великого оратора, які збереглися. Безперечно, палкість промов Цицерона залежала від справи, що розглядалася, від теми, місця, слухачів, тобто від конкретних обставин. Цицерон міг викликати співчуття, любов, ненависть, надію, радість, страх, розлючення. Найсильніші почуття він збуджував наприкінці виступів, намагаючись цим засобом закріпити свою перемогу.

Природа щедро обдарувала Цицерона дотепністю і винятковою здібністю використовувати гостру зброю сміху проти противників. Так, розвінчуючи військовий "талант" Верреса, Цицерон каже, що влітку всі сицилійські претори не покидали сідла, об'їжджаючи провінцію під час збирання урожаю. Адже Сицилія була житницею республіканського Риму. Що тоді робив Веррес? "Цей незвичайний полководець ставав табором у найкрасивішому місці Сіракуз". Там пропретор розпинав палатки з тонкого іспанського полотна. Доступ сюди був відкритий для товаришів, прислужників і жінок, з якими Веррес проводив час. Отже, слова Цицерона "цей незвичайний полководець ставав табором..." містять іронію, що розкриває так звану військову діяльність Верреса влітку. Чим займався Веррес взимку? Знов був у Сіракузах, цьому теплому місті. "Тут цей хоробрий полководець у зимові місяці... цілий день ... проводив на бенкетах, а довгу ніч у ганебній розпусті". Такий внутрішній світ Верреса - воєначальника, державного діяча і людини.

Висміюючи противників, Цицерон не принижував їхньої гідності, зберігаючи водночас і свою. У кожному випадку він відчував міру, навіть коли виступав проти Верреса чи Катіліни.

Доробок Цицерона свідчить, що він глибоко знав латинську мову, блискуче володів нею. Ще в дитячі роки Цицерон розпочав наполегливо опановувати науку про мову і не припиняв цієї роботи ціле життя, вивчав ораторську прозу попередників, художню літературу, філософські праці, історичні твори. Працьовитість і обдарованість принесли рясні плоди: Цицерон став блискучим стилістом, класиком римської літератури, творцем латинської літературної мови. Саме чиста літературна мова, підкреслював Цицерон, є основою стилістичної досконалості. Ораторська проза його викликає подив зразковою правильністю і блискучою ясністю, зачаровує і полонить стилістичною досконалістю.

Розглянемо синтаксичну структуру, що є своєрідним стилістичним засобом промовця.

У малих і середніх синтаксичних структурах Цицерона простежується чіткий порядок у викладі, літературна лексика, чарівна, образність свіжість. Наприклад: "Ледве проснувшись, він дізнається про всю подію від Тімархіда, одягає військовий плащ і майже на світанку з'являється перед народом, ще придавлений гульнею, сном і розпустою". Чому Верресові довелося перервати солодкий сон після гульні? Звістка про напад піратів розбудила ціле місто, всі шукали пропретора, обурений натовп з криками наблизився до його будинку. Цицерон блискуче змальовує образ напівп'яного намісника Сицилії, який з'явився перед народом

Стрункість, ґрунтовність, розгорнутий виклад, витонченість, яскраві образи, глибокий зміст - така ораторська проза Цицерона. Цицерон у своїх промовах створював надзвичайно виразні образи.

Теорія античної стилістики знає велику кількість засобів прикрашання промови. Особливе місце займають фігури думки та мови, хоча чіткого поділу їх не було. Проза Цицерона прикрашалася такими словесними фігурами, як повторення, анафора, епіфора, градація та ін.

Досить часто Цицерон використовував анафору. Блискучий зразок її знаходимо у промові Цицерона проти Катіліни, де з її допомоги змальовується ця злочинна людина: "Хто отруйник на всю Італію, хто гладіатор, хто розбійник?" І далі називає Катіліну вбивцею, підроблювачем заповітів, обманщиком, гультяєм, марнотратцем, розпусником.

Епіфору зустрічаємо у промовах Цицерона не так часто. Пояснюється це тим, що вона менше пожвавлює дію, не надає змістові такої гостроти, як анафора. Блискучі приклади її знаходимо у пізніх промовах оратора.

Цицерон часто прикрашає промови такою словесною фігурою, як антитеза. Суть її полягає в протиставленні слів, виразів протилежного змісту. Так, звинувачуючи Верреса, Цицерон передбачив, що захисник підсудного Гортензій протиставить йому такий аргумент, як ім'я славного полководця. Тепер, каже Цицерон, захисники Верреса можуть заявити: "Хай Веррес злодій, хай святотатець, хай перший негідник і злочинець, але він добрий і вдалий полководець і його треба зберегти на важкий час для республіки" тобто злочинствам Верреса протиставити його військові здібності як основний аргумент проти обвинувачувального натиску Цицерона. Але аргумент цей спрямований оратором на те, щоб посіяти в свідомості суддів і слухачів вагання щодо цього таланту.

Досить часто Цицерон прикрашає промови такою улюбленою фігурою думки, як риторичне запитання, що допомагає йому повідомити що-небудь важливе, висловити обурення, здивування, викликати ненависть, співчуття. У промові "На захист Секста Росція з Амерії" Цицерон згадує Луція Кассія, справедливого і суворого суддю, який завжди запитував: "кому вигідно було" учинити злочин? Якщо б Луцій Кассій і його судді розглядали справу Секста Росція, вони запідозрили б у вбивстві Росція - батька Тита Росція, який розбагатів, пограбувавши маєтки вбитого. Це підтверджують, на думку Цицерона, такі обставини: "Ну, а якщо додати до цього, що ти раніше був бідним? А якщо - ненаситним? А якщо - зухвалим? Ну, а якщо що ти був для вбитого найненависнішим? Хіба треба шукати причину, що привела тебе до такого великого злочину? Так що ж ти можеш заперечувати зі сказаного?" Цей приклад показує, яка сила, яка несподіваність містяться у риторичному запитанні, що водночас прикрашає промову. Запитуючи, Цицерон і звинувачує, і викладає аргументи, що викривають злочинця - Тита Росція.

У промовах Цицерон вживає ще таку фігуру думки, як пропускання, або замовчування. Оратор спочатку попереджує, що він збирається щось пропустити, або замовчати, а потім повідомляє про те що саме він пропускатиме, надаючи викладеному ще більшої виразності. У першій промові проти Катіліни Цицерон звертається до історичних фактів, щоб закликати членів сенату до розправи з організаторами змови. Він каже: "Адже це надто давнє я пропускаю, що Гай Сервілій Агаля власною рукою вбив Спурія Мелія, який намагався зробити переворот". Фігура пропускання примушує слухачів звернути особливу увагу на цей історичний приклад, посилює його значення. Цей стилістичний засіб допомагає ораторові виділити сімейні злочини Катіліни, підкреслити їх особливе значення, викликати у членів сенату відразу до злочинця, який засідав разом з ними.

В ораторській прозі Цицерона можна зустріти й таку фігуру думки, як персоніфікація, коли оратор доручає реально існуючій або уявній особі який-небудь виступ. Він може бути коротким або довшим.

Найбільш привабливий і поширений троп у промовах Цицерона - метафора. Вона полягає у переносі властивостей з одних предметів або явищ на інші. Це своєрідне - скорочене - порівняння. У звичайному порівнянні фігурують два члени, у метафорі виступає, лише другий. Ознаки можна переносити з живого предмета на живий, з неживого на неживий, з неживого на живий, з живого на неживий.

За допомогою метафор Цицерон так характеризує обвинувачів: "Одні з вас - гуси, що лише кричать, а шкодити не можуть, інші - собаки, які можуть і гавкати й кусати. Ми бачимо, що корм вам дають..." Тут метафори виконують функцію характеризування, виступаючи присудками: перші "лише кричать", інші "можуть..: кусати". "Корм" вживається у значенні плати за працю обвинувачів, грабіжників і вбивців під час проскрипцій.

Ораторську прозу Цицерона прикрашає також гіпербола. Цей троп означає перебільшення яких-небудь властивостей людини, предмета, явища або події. Гіпербола може знаходитися в метафорі, метонімії, порівнянні, іронії, в інших тропах її фігурах.

Ритм прийшов з музики в поезію, а з поезії - в ораторську прозу. Він робив промову розмірною, милозвучною, гнучкою, надавав їй сили, а слухачам приносив насолоду.

В ораторській прозі вживався віршовий ритм, тобто відбувається чергування однакових віршових стоп.

Виходячи із зазначеного можна зробити такий підсумок: наполегливість, працьовитість та не звичайні здібності Цицерона допомогли йому протягом багатьох років напруженої праці створити свій власний ораторський стиль, який вирізняється поміж інших своєрідність побудови та аргументації тексту. Для ораторського стилю Цицерона притаманно повторення, риторичне запитання, градація, епіфора, припускання, замовчування, метафора, гіперболізація. Використовуючи всі ці прийоми батько римського красномовства міг викликати у натовпу жаль, гнів, відразу, або ж прихильність. Уміння Цицерона у потрібний момент викликати у слухачів потрібні йому емоції і є ось тим основним, що забезпечили йому славу як великого оратора.

Висновки

Отже на основі вивченої літератури, якої по даній тематиці являється достатньо. Можна зробити наступні висновки:

По-перше, мистецтво говорити було відоме ще у Стародавньому Єгипті, Індії, Китаї, проте його батьківщиною, де воно оформилось у професійне ораторське мистецтво стала Греція. Інтенсивний темп життя демократичних полісів, свобода вираження думки допомогли риториці вирости на елліністичному ґрунті до рівня цілої науки. Одним із найбільш яскравих представників постає перед нами Перікл. Свої блискучі промови він виражав із таким запалом, що його порівнювали із Зевсом, оскільки Перікл так само влучно метав свої промови у народ та проти противників, як Зевс блискавки за що йому було дано ще одне ім'я громовержець.

По-друге, розглядаючи систему освіти римського суспільства ми бачимо що найвищим щаблем у ній являється саме риторична школа, яка була призначена для виховання та навчання майбутніх адвокатів, юристів, державних службовців. У період республіки навчання було приватним, і держава в нього не втручалась. Однак у I ст. д. н. школи були перетворені на державні оскільки розвиток країни вимагав ширшого чиновницького апарату, який мусів володіти словом. Слід відмітити, що римським ораторським школи було притаманно два стилі азіанізм і аттицизм, які суттєво відрізнялись один від одного та розвивались почергово із розвитком римського суспільства.

По-третє, неперевершеним корифеєм римського красномовства був і залишається завдяки своїй літературні спадщині Марк Тулій Цицерон. Він увібрав у себе все найкраще із науки і культури двох античних суспільств. Цицерон отримавши високу освіту продовжував навчатись далі довершуючи та відточуючи свою ораторську майстерність, що характеризую його як наполегливу та цілеспрямовану людиною. Аналіз літературної спадщини Цицерона ( промов, трактатів, листів, записок ), та інших праць дозволяє стверджувати, що, спадщина геніїв непідвладна часові. Так трапилось і з ораторським і літературним доробком Цицерона.

По-четверте, Цицерон підніс римське красномовства на найвищий щабель досконалості. Невтомна робота, універсальна освіта і великий талант допомогли йому виробити свій власний стиль та написати ряд праць про теорію і практику ораторського мистецтва. У своїх творах "Про оратора", "Брут", "Оратори" Цицерон викладає наукову риторичну систему, яка містить у собі практичні та рекомендації поради ораторам. Від оратора він вимагає універсальної освіти оскільки досвідченість була джерелом дотепу та гумору, яким належало пересипати кожну промову. Важливу роль у Цицеронівські теорії посідає філософія. На його думку без філософії не може й бути мови про виховання красномовного оратора. Ще одним обов'язковим компонентом у його теорії ораторського мистецтва являє діалектика - вміти знаходити правду за допомогою міркувань. За Цицероном в ораторські практиці потрібно було дотримуватись під час захистів двох елементарних правил. Перше - неприємний або важкий доказ, факт, оратор міг замовчувати. Друге - дбати про те, щоб не зашкодити справі підсудного. Він радить ораторові бути обережним у кожній частині промови, щоб випадково не натрапити на щось таке, що завадило б справі. Будь-який свідок не стане небезпечним для захисника, якщо його не дратувати. Оратор мусить добре вивчити підсудного, якого захищає, довідатись якомога більше про характер суддів. Такі дані допоможуть йому уникнути всіляких помилок під час виступу. Наприклад, він не повинен дозволяти собі нападати на людей, яких поважали судді, не висміювати такі вади противників, які були властиві й суддям. Не можна лихословити. Отже, оратор мав приносити своїми промовами користь або - у крайньому разі - не шкодити справі.

По-п'яте, розпочавши робити перші кроки в ораторському мистецтві за допомогою азіаніського стилю Цицерон із погіршенням стану свого здоров'я задумується про те щоб його змінити на інший більш спокійніший стиль. Він обирає аттичний. Та після численних практикувань переходить до нього. Отже ораторський стиль Цицерона є комплексним явищем, він увібрав у себе відповідні елементи азіанізму, аттикізму і Родоської школи красномовства.

Для його ораторського стилю притаманно повторення, що застосовувалось із метою підкреслити певні риси об'єкта чи предмета навколо якого велась промова. Риторичне запитання у Цицеронівському стилі посідає вагоме місце оскільки за допомогою даного прийому він міг сам запитувати у ході промови і давати найбільш влучні відповіді, які могли б прихилити слухачів на його сторону. Також для його ораторського стилю притаманні такі риторські прийоми, як градація, епіфора, припускання, замовчування, метафора, гіперболізація, антитеза, історична аналогія та багато інших прийомів за допомогою яких Цицерон привертав увагу слухачів та відводив її у потрібний йому момент.

Отже, республіканське красномовство розвивалося й удосконалювалося, протягом майже 300 років. Цей довгий і нелегкий шлях воно розпочинало в докатонівський період, а завершило епохою Цицерона. Через римський форум за цей час пройшли відомі всьому світу промовці, але ораторське мистецтво Цицерона піднялось на таку височінь, якої ніхто в історії римського красномовства не досягав.

Його промови, риторичні і філософські твори, праці про державу, листи переписувалися, перевидавалися як естафета вершин красномовства з покоління у покоління. Цицерон був неперевершеним промовцем і геніальним письменником. Він зосередив і висвітлив власний досвід ораторської і літературної діяльності, адже всі теоретичні та практичні вимоги, що висувалися перед досконалими ораторами, він висував і перед собою. Виняткові ораторські і літературні здібності, універсальна освіта і невтомна праця поступово і впевнено підносили його до вершин досконалості і слави. Якщо б не державна діяльність, життя Цицерона, неперевершеного промовця і геніального письменника, могло б бути довшим, а літературний доробок - ще вагомішим.

Ораторська проза, риторичні праці, наукові твори, листування - великий доробок Цицерона, який зайняв визначне місце у світовій культурі і захоплює наших сучасників сьогодні. Саме ім'я Цицерона стало протягом років символом витонченості та ораторської майстерності. Після себе він залишив 58 промов, 19 трактатів з риторики, політики ("О законах", "Тускуланські бесіди", "Про оратора", "Брут"). Більше 800 листів, документів, які стали свідченнями про епоху громадянської війни.

Видатний оратор у своїх трактатах про ораторське мистецтво писав про формування нової людини -- людини-патріота, громадянина, який живе ідеалами свого народу й держави. До речі, Цицерон, який був видатним оратором й патріотом, ще за життя був увінчаний лаврами "сина Вітчизни", "рятівника народу", що свідчить наскільки Цицерон був шанованою людиною тогочасного суспільства.

Список використаної літератури

1. А.Н.Бадак, И.Е.Войнич " История Древнего мира " Минск, 1998.

2. Білецький О.І. " Антична література: Хрестоматія ". К., 1968.

3. Вандишев В.М. " Риторика " К., 2003

4. Гаспарова. М.Л. Петровского Ф. А. "Цицерон М.Т. Три трактата об ораторском исскустве " М., 1994.

5. Грималь П. " Цицерон " М., 1991.

6. Д.Н. Александров " Риторика " М., 2002

7. История древнего мира. Ч.П. Греция и Рим / Под ред. А.Г.Бокщанина. - Москва, 1982.

8. Історія красномовства. - К., 2000.

9. Історія красномовства. - К.,2000.

10. Історія стародавнього світу. - К., 1989.

11. Історія стародавнього світу. - К., 1989.

12. Когут О.І. " Основи ораторського мистецтва" - Тернопіль 2005.

13. Кузицина В.И. " История Древнего Рима " М., 1993.

14. Кузницов Т.И. Стрельникова И.П. " Ораторскоє искуство в Древнем Риме ". - М.: Наука, 1976.

15. Кузшцина В.И. " Хрестоматия по истории древнего Рима ". - Москва, 1987.

16. Левчук Л.Т. та інші " Історія світової культури " К., 1999,

17. Ливий Тит. " История Рима от основания города " . М., 1989.

18. М. Гаспаров, С. Шервинский М. "Цицерон Избранные сочинения" М., 1975.

19. Митрофанов О.Г. " Мастера красноречия ". К., 1993.

20. Моммзен Т. " История древнего Рима ". - СП б., 1993.

21. Олійник Т.І. " М.Тулій Цицерон " Вершина Римського красномовства " К.,1990.

22. Орлов Е. " Демосфен и Цицерон. Их связь и деятельность " СПб., 1989.

23. Остерман Л. " Римская история в лицах " м., 1997

24. Плошкин А. М " История Риторики " Харьков - 1995.

25. Плутарх. " Сравнительные жизнеописания " М., Т. 3. 1964.

26. Плутарх. Цицерон. - В кн.: Плутарх. Сравнительные жизнеописания, т. 3. М., 1964

27. Стенина Л.М. " Античная поетика " М., 1991.

28. Українська та зарубіжна культура. Підручник. - К., 1999.

29. Утченко С. Л. " Цицерон и его время " М., 1972.

30. Фукидид. " История " М., 1999.

31. Хоменко І.В. " Еристика : Мистецтво полеміки " К., 2001.

32. Цицерон М.Т. Речи: В 2 Т - М., 1993. - Т. 1 -2.

33. Цицерон. "Диалоги" ( Цицерон. О старости. О дружбе. Об обязанностях). М., 1975

34. Цицерон. Цицерон. Письма, Т. 1-3. М., 1994.

35. Чихачев В.П. " Лекторское красноречие " Москва. 1989.

Додатки

№1 Марк Тулій Цицерон

(3 січня 106 р.. до н.э. - 7 грудня 43р. до н.э.)

№ 2Початок другої промови проти Катіліни

Размещено на Allbest.ru