Конституція України та сучасна конституційна реформа

За часом функції Конституції України поділяються на постійні та тимчасові. Більшість функцій Конституції України, як і більшості інших конституцій, має постійний характер, оскільки дія положень Основного Закону має безстроковий характер. Тимчасові її функції, визначені Перехідними положеннями (Розділ XV Конституції України), існували на період, що не перевищував п'ять років з часу прийняття Конституції України. На сьогодні тимчасові функції Конституції України не властиві, що й обумовлює таку її ознаку, як стабільність [ 13, с.70].

IV. Порядок внесення змін та охорона Конституції України

4.1 Порядок прийняття та внесення змін до Конституції України

Роділ ХIII Основного Закону "Внесення змін до Конституції України" визначає порядок прийняття та внесення змін до Основного закону.

Відповідно до статті 154 Конституції, першою стадією внесення змін до Конституції України є внесення законопроектів про такі зміни суб'єктами, визначеними цією статтею, тобто Президентом України або народними депутатами у кількості не менш як третини конституційного складу Верховної Ради України.

Друга стадія процедури внесення змін до Конституції України полягає у направленні законопроекту до Конституційного Суду України для одержання його висновку щодо його відповідності вимогам статей 157 Конституції України.

Згідно зі статтею 157 Конституції України її не може бути змінено, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини та громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи порушення територіальної цілісності України. Тобто, Конституція України має межі конституційного перегляду [17, с.24].

Крім того, Конституцію не може бути змінено в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Третя стадія процедури внесення змін до Конституції України настає після одержання Верховною Радою висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту статтям 157 і 158 Конституції України.

При цьому, залежно від того, яких розділів Основного Закону стосуються зміни, розрізняють два варіанти внесення таких змін.

Відповідно до статті 155 Конституції України законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України", попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України [11, с.280].

Законопроект про внесення змін до розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу ХНІ "Внесення змін до Конституції України" подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України,

При цьому повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, III і ХIII Конституції з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання.

Четвертою стадією процедури внесення змін до Конституції України є затвердження всеукраїнським референдумом, який призначає відповідно до статті 156 Конституції України Президент України [ 13, с. 93-94].

Стаття 158 Основного Закону передбачає, що законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.

Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень також не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України [ 1, с.44-45].

5.2 Правова охорона Конституції

Після здобуття Україною незалежності в 1991 р. вдалося розпочати формування спеціалізованого органу правового захисту Конституції України -- Конституційного Суду України. З липня 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Конституційний Суд України», який визначив порядок формування і основні функції цього органу конституційної юстиції незалежної України. У зазначений період основні функції щодо правового захисту Конституції України здійснювалися Президентом України і Верховною Радою України. Після прийняття нині чинної Конституції України від 28 червня 1996 p., було ухвалено новий Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 p., який і поклав початок реальної діяльності цього єдиного органу конституційної юстиції в Україні. Тобто відлік правового захисту Конституції України, у його вузькому розумінні, слід вести з 1996 p., коли було сформовано реально діючий Конституційний Суд України.

Правову охорону Конституції України слід розглядати у вузькому та широкому значеннях. У першому випадку під охороною Конституції України, у вузькому значенні, слід розуміти цілеспрямовану, передбачену Конституцією та законами України діяльність Конституційного Суду України щодо вирішення питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 p., конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо:

1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;

3) офіційного тлумачення Конституції та законів України;

4) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених Конституцією України [24, с.89].

Правова охорона Конституції України, у широкому розумінні, здійснюється за допомогою спеціальних юридичних способів і засобів, якими виступають нормативно-правові й організаційно-правові механізми забезпечення правової охорони Конституції України. Сукупність нормативно- й організаційно-правових механізмів правового захисту Конституції України також прийнято називати гарантіями Конституції України,

Правова охорона Конституції України, у широкому значенні, тотожна гарантіям Конституції України, під якими слід розуміти систему загальних та спеціальних (юридичних) умов і засобів, що забезпечують режим конституційної законності в усіх сферах суспільного і державного ладу нашої держави. Система гарантій Конституції України представлена, в першу чергу, загальними та спеціальними (юридичними) гарантіями Конституції України. Загальні гарантії Конституції України визначаються за основними сферами конституційного ладу України і, відповідно, поділяються на політичні, економічні, соціальні та культурні (духовні) гарантії належного дотримання і виконання Конституції України. Належний розвиток всіх сфер суспільного і державного ладу держави є загальною умовою діяльності Конституції. Навіть сама найдосконаліша конституція виявиться «паперовою» за умови, коли суспільство та держава будуть не в змозі реалізувати її положення через недостатній розвиток хоча б однієї з названих сфер суспільного та державного життя [13, с. 73].

Спеціальні або власне юридичні гарантії Конституції України умовно виділяються в нормативно-правові та організаційно-правові. Нормативно-правові гарантії Конституції України -- це сукупність матеріальних і процесуальних конституційних та інших норм права, що визначають порядок прийняття, внесення змін до Конституції України та порядок дії норм Основного Закону в часі, просторі та за колом суб'єктів. Ці норми об'єкти-візуються в системі чинного конституційного законодавства України, а в широкому розумінні -- у всій системі чинного національного законодавства України. При цьому, слід зазначати, що основні принципи та положення нормативно-правових гарантій Конституції України закріплені у її тексті.

Організаційно-правові гарантії Конституції України є сукупністю суб'єктів конституційного права, на яких покладається обов'язок реалізувати Основний Закон. Первинним елементом системи організаційно-правових гарантій Конституції України, безперечно, є український народ. Відповідно до ст. 5 Конституції України український народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні. Він здійснює свою владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Власне, й Конституція України, як закріплено в преамбулі до неї, «від імені всього Українського народу» і є вираженням суверенної волі народу, тож цілком закономірно, що народ України і є основним захисником цієї Конституції.

Важливим елементом системи організаційно-правового захисту Конституції є громадяни України як активний елемент народу України. У юридичній науці правова охорона громадянами Конституції розглядається у двох формах:

· пасивній, що зводиться до виконання громадянами своїх юридичних обов'язків, що мають пасивний характер, оскільки пропонують лише утримання від тих чи інших дій, спрямованих проти Конституції;

· активній, зміст якої полягає у здійсненні громадянами свідомих цілеспрямованих дій щодо захисту Конституції, які виходять за межі пасивного виконання їхніх конституційних обов'язків [24, с.89].

Українська держава здійснює організаційно-правовий захист Конституції України через систему органів законодавчої, виконавчої та судової влади, суб'єктів місцевого самоврядування. Конституційний Суд України як спеціалізований орган Конституції України є основним складовим елементом цієї системи.

Існують й інші види гарантій Конституції України. Зокрема, поряд з названими національними спеціальними (юридичними) гарантіями можна також виділити спеціальні міжнародні нормативні та інституційні гарантії, а також деякі інші гарантії Основного Закону.

Висновки

Вперше термін «Lex fundamentalis» -- «основний закон» введений у науковий обіг у XVI ст.. у роботах французьких публіцистів-тираноборців (монархомахів) Ф. Дюплессі-Монре, Ф. Отмана, Дж. Б'юкенена та ін.

Конституція України -- це єдиний, наділений найвищою юридичною силою нормативно-правовий акт, через який український народ і українська держава виражають свою суверенну волю, утверджують основні принципи устрою суспільства і держави, основи правового статусу особи і громадянина, визначають систему і функції органів державної влади й органів місцевого самоврядування, механізми реалізації державно-владних повноважень і територіальний устрій держави. За періодом дії Конституція України є постійною, за порядком зміни належить до жорстких, згідно державного режиму та форми правління -- демократична республіканська, за формою територіального устрою -- це Конституція унітарної держави з автономним утворенням у складі.

Історію розробки, прийняття, реалізації Конституції та внесення до неї змін можна поділити на три основних періоди: перший період (1991-1996 pp.) ознаменувався здобуттям незалежності України, процесом підготовки проекту Конституції і прийняттям Конституції України 1996 p.; другий період (1996-2004 pp.) став періодом реалізації Конституції України 1996 p.; третій період (2004 р. -- донині) позначився початком процесу внесення змін та доповнень до Конституції України (конституційної реформи).

28 червня 1996 р. о 9 годині 18 хвилин після 24 годин безперервної праці Верховна Рада України прийняла і ввела в дію Конституцію України. 8 грудня 2004 р. на позачерговому пленарному засіданні Верховної ради України було вирішено питання про внесення змін до Конституції України. 402 голосами підтримали пакет документів -- Закон ”Про внесення змін до Конституції України”, закон “Про особливості застосування закону про вибори Президента України при повторному голосуванні 26 грудня 2004 p”., та “Про внесення змін до Конституції України щодо вдосконалення системи органів місцевого самоврядування”.

Сутність і зміст Конституції виявляються у сукупності її властивостей: верховенство Конституції України в правовій системі, найвища юридична сила та пряма дія конституційних положень, Конституція України як правова база поточного законодавства, стабільність і динамізм, легітимність і легальність, програмний характер, установчий характер, підсумковий характер, спадкоємність, особлива процедура прийняття та внесення змін до Конституції.

Система Конституції України -- це сукупність конституційно-правових актів найвищої юридичної сили (Акт проголошення незалежності України 1991 p., Конституція України 1996 p., рішення всеукраїнського референдуму 2000 р. та Закон України "Про внесення змін до Конституції України" 2004 p.).

Структура Конституції України -- внутрішня взаємоузгоджена побудова Основного Закону як нормативно-правового акта найвищої юридичної сили. Конституція України 1996 р. -- це кодифікований конституційний акт. Вона складається із трьох основних частин: преамбули, основної частини, прикінцевих і перехідних положень. Основна частина та прикінцеві і перехідні положення Конституції України складаються із п'ятнадцяти самостійних розділів, позначених латинськими цифрами, що включають 161 статтю (розділи I-XIV) і 14 пунктів (розділ XV), позначених арабськими цифрами. Окремі статті Конституції України мають декілька абзаців, що не нумеруються, а при посиланні на них позначаються як частини (ч.) відповідної статті.

Структура Конституції України обумовлена і тісно пов'язана із своїми функціями. Конституція України, як і більшість конституцій світу, є багатофункціональною. Вона здійснює, зокрема, політичну, економічну, соціальну, культурну (духовну, ідеологічну) та інші галузеві й об'єктні, а також владні функції: установчу, правотворчу, контрольну, охоронну та інші власне конституційні функції.

Процес внесення змін до конституції складає невід'ємну частину загальносуспільного розвитку будь-якої країни. Утім, на відміну від інших законодавчих актів, Конституція постає як найбільш стабільний нормативно-правовий акт. Інститут "меж конституційного перегляду" дозволяє водночас адаптувати конституцію до суспільних змін, але при збереженні її високого рівня стабільності. Процес внесення змін до Конституції України в новітню добу її державотворення носить складний і суперечливий характер (чисельні питання, що виникають в контексті внесення змін до Конституції України 2004 p., та референдум 2000 p., результати якого так і не були імплементовані).

Охорона Конституції у вузькому значенні цілеспрямована, передбачена Конституцією та законами України діяльність Конституційного Суду України щодо вирішення питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Правова охорона Конституції України, у широкому розумінні, здійснюється за допомогою спеціальних юридичних способів і засобів, якими виступають нормативно-правові й організаційно-правові механізми забезпечення правової охорони Конституції України. Сукупність нормативно- й організаційно-правових механізмів правового захисту Конституції України також прийнято називати гарантіями Конституції України,

Важливим елементом системи організаційно-правового захисту Конституції є громадяни України як активний елемент народу України. У юридичній науці правова охорона громадянами Конституції розглядається у двох формах: пасивній та активній. Українська держава здійснює організаційно-правовий захист Конституції України через систему органів законодавчої, виконавчої та судової влади, суб'єктів місцевого самоврядування. Конституційний Суд України як спеціалізований орган Конституції України є основним складовим елементом цієї системи.

Існують й інші види гарантій Конституції України. Зокрема, поряд з названими національними спеціальними (юридичними) гарантіями можна також виділити спеціальні міжнародні нормативні та інституційні гарантії, а також деякі інші гарантії Основного Закону.

Список використаних джерел

1. Конституція (Основний закон) України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. -- К.: Юрінком, 1996.--80 с.

2. Закон України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 року №2222-IV //Відомості Верховної Ради України, 2005. --№2. --с.44.

3. Бисага Ю. М., Гомонай В. В., Чичерський В. І. Конституційно -- процесуальне право: Навчальний посібник. -- Ужгород: Басараб М. М., 2006. -- 256 с.

4. Кравченко В. В. Конституційне право України. Навчальний посібник. -- К.: Університет «Україна», 2004. -- 528 с.

5. Мелащенко В. Ф. Основи конституційного права України. -- К.: Вентурі, 1995. -- 240 с.

6. Сташків Б. І. Конституційне право України: Навчальний посібник. -- Чернівці, 1999. -- 264 с.

7. Тодика Ю. М. Конституція України: проблеми теорії і практики: Монографія. -- X.: Факт, 2000. -- 608 с.

8. Тодика Ю. М. Тлумачення Конституції і законів України: теорія та практика: Монографія. -- X.: Факт, 2001. -- 328 с.

9. Тодика Ю. М. Конституційні засади формування правової культури: Монографія. -- X.: РАЙДЕР, 2001. -- 160 с.

10. Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник. -- К.: Юрінком Інтер, 2002. -- 536 с.

11. Шаповал В. М. Сучасний конституціоналізм: Монографія. -- К.: Юридична фірма «Салком», Юрінком Інтер, 2005. -- 560 с.

12. Зелена книга української конституційної реформи : матеріали для громадського обговорення /За ред. І.Коліушка, Ю.Кириченко. --К.: Лікей, 2007. -- 32 с.

13. Конституційне право України: Підручник /За ред. проф. В. Ф. Погорілка. Вид. друге. -- К.: Наукова думка, Прецедент,2006. -- 344 с.

14. Конституційне право України / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. -- К.: Український центр правничих функцій, 1999. -- 376 с.

15. Конституція незалежної України: Навчальний посібник / Кол. авт.; За ред. В. Ф. Погорілка, Ю. С Шемшученка, В. О. Євдокімо-ва. -- К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Спілка юристів України, 2000. -- 428 с.

16. Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика / Відп. ред. В. Ф. Погорілко. -- К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. -- 675 с.

17. Бабенко К. А. Теоретичні проблеми процесу внесення змін до Конституції // Бюлетень Міністерства Юстиції України: Офіційне видання. -- К.: Міністерство Юстиції України, 2007. -- №3. -- с. 17-27.

18. Корнєєв А. Створення Конституції України (етапи становлення) // Вісник Конституційного Суду України, 2005. -- №3. -- с. 53-63.

19. Лавринович О. Час конституційної реформи пробив // Політика і час: Суспільно-політичний журнал. -- К.: Літопис -- XX , 2007. -- №1. -- с. 18.

20. Оробець К. М. Юридичні властивості Конституції України: проблеми теорії і практики // Економіка. Фінанси. Право., 2004. -- №1. -- с. 29.

21. Погоріло В. Ф., Федоренко В. Л. Система і структура Конституції України: проблеми теорії і практики // Бюлетень Міністерства Юстиції України: Офіційне видання. -- К.: Міністерство Юстиції України, 2006. -- № 4. -- с. 12-26.

22. Скрипнюк О. В. Функції Конституції та конституційний процес в Україні: ретроспективний погляд на проблему// Бюлетень Міністерства Юстиції України: Офіційне видання. -- К.: Міністерство Юстиції України, 2007. --№1. -- с. 5-12.

23. Тимченко І. Конституційна реформа: усвідомлений обопільно розбрат чи об'єктивна необхідність // Право України, 2008. -- № 9. -- с. 4-13.

24. Тесленко М. Державна і правова охорона Конституції// Право України, 2005. -- № 2. -- с. 89-91.

25. Тодика Ю. Конституція як соціальна цінність // Право України, 2000. -- № 12. -- с. 9-12.