Порядок та особливості відставки державного службовця
Поняття, зміст, характеристика інституту та нормативно-правове регулювання відставки в державній службі. Аналіз використання процедури щодо державних політичних діячів за період 2005-2010 рр. "Відставка" очима законодавця та пересічного громадянина.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 08.09.2012 |
| Размер файла | 66,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Президенту України для прийняття рішення про відставку Кабінету Міністрів не потрібні які-небудь юридичні підстави. Приймаючи таке рішення, Президент може керуватися виключно критеріями доцільності, проте жоден нормативний акт України їх не передбачає. На сьогоднішній день Конституція не встановлює конкретних підстав для відставки Уряду, а також будь-яких часових обмежень для використання цих повноважень Президентом. Тому, досить часто якість роботи Кабінету Міністрів знаходиться у прямій залежності від суб'єктивних факторів. Прийняття Президентом рішення про відставку Кабінету Міністрів, повинно виходити з позицій, що посадові особи реалізують не свої інтереси, а інтереси народу, тому питання суб'єктивного фактору потрібно відхиляти при прийняття такого рішення.
18 грудня 2007 року правляча коаліція затвердила на посаді Прем'єр-міністра - Ю. Тимошенко. 3 березня 2010 року Верховна Рада України більшістю голосів виразила недовіру Уряду Тимошенко. 11 березня 2010 року Верховна Рада України відправила членів Кабінету Міністрів України на чолі з Ю. Тимошенко у відставку (Додаток Б).
Резолюція недовіри Кабінетові Міністрів, прийнята Верховною Радою, має своїм наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів. Резолюція недовіри - один із найдійовіших засобів забезпечення відповідальності Кабінету Міністрів перед Верховною Радою України [1, cт. 87].
Процедура відставка Кабінету Міністрів України внаслідок прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри передбачає наступне. Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів України від її конституційного складу розглядає питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та приймає резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України. Резолюція недовіри Кабінету Міністрів України вважається прийнятою, якщо за це проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради України. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше ніж один раз протягом чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України. Прем'єр-міністр України у зв'язку з прийняттям Верховною Радою України резолюції недовіри зобов'язаний подати Президентові України заяву про відставку Кабінету Міністрів України у день прийняття Верховною Радою України такої резолюції. Такою є процедура відставки Уряду в Україні [1].
Варто звернути увагу на положення чинної частини 2 статті 115 Конституції України: «Кабінет Міністрів України, який склав повноваження перед новообраною Верховною Радою України або відставку якого прийнято Верховною Радою України, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України» [1]. Виникає питання: як бути у випадку, якщо відставка уряду мала місце в результаті прийняття парламентом резолюції недовіри? Положення статті 115 Конституції України свідчать, що вирішення питання про відставку та прийняття резолюції недовіри є, по суті, різними конституційними процедурами, попри однакові політичні наслідки - припинення повноважень уряду.
Вирішенню парламентом питання про відставку уряду має передувати добровільне складення повноважень членами уряду. Резолюція недовіри передбачає дотримання низки формальностей, прописаних в Основному Законі та регламенті (внесення питання про відповідальність уряду за ініціативи не менш як 1/3 від конституційного складу парламенту, проведення засідання з цього питання не раніше ніж через п'ять і не пізніше ніж через 10 днів від дня його внесення, надання урядовцям можливості висловитися, проведення голосування).
Та не дивлячись на те, що Уряд на чолі з Тимошенко двічі був відправлений у відставку опитування громадян (станом на 15 березня 2011) показує, що 29,9% респондентів вважають, що кращим серед Кабмінів, був другий Кабмін Ю. Тимошенко (2007-2010 рр.); 11,8% респондентів назвали кращим перший Кабмін Ю. Тимошенко (2005 р.); 8,9% опитаних відповіли, що кращим було керівництво Ю. Еханурова (2005-2006рр); 8,2% респондентів вважають кращим другий Кабмін В. Януковича (2006-2007 рр); 8,1% назвали кращим правління М. Азарова.
Отже, як свідчить українська політична практика, відправити уряд у відставку - відносно легко. Набагато складніше - зробити це конституційно. Протягом останніх п'яти років мали місце випадки вирішення цього питання у спосіб, конституційність якого викликає сумніви. Неоднозначні, з точки зору Конституції України, рішення стосувалися урядів Ю. Тимошенко (2005, 2007-2010 рр.). Спільними рисами зазначених рішень, крім відкритого питання щодо їхньої конституційності, є запекла політична боротьба, яка характеризувала ситуацію, за якої вони приймалися, та недосконалість положень Основного Закону, що стали їхнім правовим підґрунтям. Розглянуті рішення щодо “усунення” уряду від влади є доволі показовими. Їхні недоліки мають бути враховані Верховною Радою України з тим, щоб у майбутньому припинення повноважень Кабінету Міністрів України відбувалося у правовому полі, відповідно до норм Основного Закону.
3.2 «Відставка» очима законодавця та пересічного громадянина
Відставка як особлива форма припинення трудових відносин державних політичних діячів та державних службовців може бути, як мірою конституційної відповідальності за неналежне виконання обов'язків, так і політичним заходом, коли державні політичні діячі припиняють свої професійні обов'язки з метою подолання політичної кризи, що виникла в державі.
Так, наприкінці грудня 2010 року Президент Віктор Янукович заявив, що готовий відправити у відставку членів уряду, відповідальних за невдале проведення реформ. Сам же Прем'єр-міністр Микола Азаров заявив, що готовий піти у відставку, якщо уряду не вдасться забезпечити добробут громадян країни. Про це голова Кабміну повідомив 11 березня 2011, у прямому ефірі телеканалу "Інтер".
Завжди приймаючи рішення про відставку повинно мати місце вивчення громадської думки. Так, “Українське демократичне коло” на замовлення Інституту політики 7-13 грудня 2010 року провело всеукраїнське опитування громадян щодо відставки Уряду. Вибіркова сукупність репрезентує доросле населення України й охоплює всі регіони країни. За місцем проживання опитано 1200 респондентів віком від 18 років і старше. Статистична похибка вибірки без урахування дизайн-ефекту з вірогідністю 0,95 не перевищує ±2,9%. При цьому застосовувався такий розподіл адміністративно-територіальних одиниць за регіонами [69].
Західний регіон: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька області.
Центральний регіон: Вінницька, Житомирська, Кіровоградська, Київська, Полтавська, Сумська, Черкаська, Чернігівська області, м. Київ.
Південний регіон: АР Крим, Дніпропетровська, Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська області.
Східний регіон: Донецька, Луганська, Харківська області.
Чи треба відправити у відставку Уряд на чолі з Миколою Азаровим (за регіонами)
|
Регіони |
|||||
|
Західний |
Центральний |
Південний |
Східний |
||
|
Уряд треба відправити у відставку |
53,2 |
48,9 |
27,8 |
22,9 |
|
|
Ні, цього не слід робити |
36,1 |
30,7 |
57,7 |
63,0 |
|
|
Важко сказати |
10,7 |
20,4 |
14,5 |
14,1 |
|
|
Разом |
100 |
100 |
100 |
100 |
Одні вважають, що Уряд на чолі з Миколою Азаровим треба відправити у відставку. Інші дотримуються думки, що цього не слід робити. А як Ви вважаєте?
|
Уряд треба відправити у відставку |
38,6 |
|
|
Ні, цього не слід робити |
46,1 |
|
|
Важко сказати |
15,3 |
За результатами опитування відносна більшість дорослого населення (46,1%) дотримується думки, що Уряд на чолі з Миколою Азаровим не слід відправляти у відставку. При цьому 38,6% громадян вважає, що Уряд треба відправити у відставку, а 15,3% не змогли визначитись.
У Західному регіоні більшість населення (53,2%) і в Центральному відносна більшість (48,9%) підтримують відставку Уряду на чолі з Миколою Азаровим. У Південному й Східному регіонах більшість населення не підтримує відставку Уряду - відповідно 57,7% і 63% [69].
Отже, ставлення пересічних громадян до відставки нині діючого складу Уряду України є зрозумілим. А що з приводу функціонування та відставки Уряду думають законодавці та вітчизняні вчені?
При аналізі конституційно-правового регулювання процедури вираження недовіри уряду та його відставки вітчизняні вчені схильні розмежовувати конституційно-правову й політичну відповідальність уряду. Так, О.Д. Градовський вважає, що «політична відповідальність виявляється в тому, що члени кабінету Міністрів однаково відповідальні за спільні заходи, що проводяться урядом, або за загальним напрямом урядової політики. Так солідарна відповідальність проявляється в тому, що у випадку серйозної поразки увесь склад уряду подає у відставку й замінюється іншим складом».
Деякі вчені визначають конституційно-правову відповідальність вищих органів державної влади як юридичну відповідальність політичного характеру, що існує у сфері конституційних відносин і реалізується у відповідальному стані суб'єктів конституційно-правових відносин (позитивний аспект) за здійснення їх правового статусу та компетенції, а у випадках його порушення - у примусовому перенесенні заходів впливу (негативна відповідальність), суть яких полягає у вилученні зі сфери політики та позбавленні права здійснювати державну владу.
Серьогіна С.Г. слушно зазначає, що конституційно-правова відповідальність, будучи самостійним видом юридичної відповідальності, може застосовуватися тільки за правопорушення (делікти) в конституційному праві, тобто підставою правової відповідальності уряду є встановлений факт правопорушення з боку урядовців, передбачений конституційним законодавством. Політична ж відповідальність має принципово інший характер, оскільки її підстава - недоцільність діяльності посадових осіб, а не вчинення ними правопорушень. Мета конституційно-правової відповідальності полягає у припиненні порушень конституційної законності, а політичної - в усуненні невідповідності між урядовою політикою й вимогами глави держави чи парламентської більшості.
Політична відповідальність може носити як колективний, так і індивідуальний характер. Реалізація індивідуальної політичної відповідальності члена уряду (окрім відставки Прем'єр-міністра) не тягне обов'язкової відставки уряду в цілому. Тим самим принцип політичної солідарності членів уряду набуває по суті однобічного характеру. У таких випадках альтернативу між відставкою конкретного члена уряду й відставкою всього складу уряду визначає глава уряду, рішення якого детерміноване політичною ситуацією, що склалася.
Власне політична відповідальність уряду значною мірою є суб'єктивною. Так, С.Г. Серьогіна зазначає, що підстави політичної відповідальності можуть бути різними: зміна розстановки сил у парламенті; невідповідність дій урядовців інтересам політичної партії, членами якої вони є; підозра в неблаговидних вчинках; результати процедури інтерпеляції чи запитів депутатів, яка активно використовується в багатьох країнах світу як форма контролю за діяльністю уряду. В. Мельниченко також вважає, що політична відповідальність в Україні, на відміну від юридичної, значно більшою мірою має суб'єктивний характер та відносна, оскільки немає абсолютних і формалізованих критеріїв оцінки стану державного управління на тому чи іншому етапі розвитку суспільства в тих чи інших умовах.
Необхідність застосування політичної відповідальності в Україні повинно визначатися не лише потребами конкретної політики, а й критеріями законності. Але, насправді характер і значення такої відповідальності в умовах сьогодення визначаються лише реальними політичними інтересами.
На сьогоднішній день в Україні є певна процедура притягнення уряду до політичної відповідальності. Так рішення щодо недовіри уряду має бути прийняте абсолютною більшістю голосів у парламенті. Недовіра главі уряду означає й недовіру всьому його складу та тягне за собою їх відставку. Конституція держави обмежує можливість повторного внесення питання щодо недовіри протягом певного терміну роботи представницького органу.
Актуальним для нашої країни є конституційне закріплення такої форми парламентського контролю за діяльністю уряду як інтерпеляція, що полягає в запиті парламентаря, частіше групи парламентарів, до міністра з тим, щоб він пояснив здійснювану ним політику або окремі акції, або до Прем'єр-міністра - для пояснення загальної політики уряду. На відміну ж від звичайного парламентського запиту, за результатами розгляду відповіді на інтерпеляцію може бути поставлене питання про висловлення недовіри уряду.
Іншим непростим питанням, яке потребує чіткої процедури, є діяльність уряду в період припиненням ним повноважень та виконання функцій уряду на період формування його нового складу. Важливим також є визначення статусу «тимчасового» уряду.
Процедура вираження недовіри уряду в нашій країні, в результаті чого
ставитиметься питання про його відставку, повинна передбачати й застосування інтерпеляції парламенту. Запровадження подібної процедури й у Конституції України сприятиме, на наш погляд, вдосконаленню процедури вираження недовіри Кабінету Міністрів. Це пов'язано з тим, що досить часто Кабінет Міністрів відправляється у відставку внаслідок певних політичних домовленостей, незрозумілих для більшості громадян, завдяки чому виникає деструктивна реакція як в економічному, так і політичному житті країни. Натомість внаслідок запровадження процедури інтерпеляції можна досягти більшої прозорості при висловленні резолюції недовіри, оскільки причини відставки будуть мати більш економічний, ніж суто політичний характер, що є значною запорукою підвищення ефективності державного управління на трансформаційному етапі розвитку країни.
Висновки
Результатом написання даної курсової роботи стало поглиблення та закріплення теоретичних знань і набуття практичних навичок самостійного вивчення та аналізу нормативно-правової бази щодо порядку та особливостей відставки державного службовця в Україні.
В результаті написання даної роботи було розкрито питання, які ставилися на початку роботи.
Проаналізовано місце інституту відставки в державній службі.
Встановлено, що відставка як правовий інститут являє собою сукупність правових норм, що регулюють відносини, які складаються в процесі припинення виконання повноважень державних службовців, діяльність яких пов'язана з реалізацією завдань та функцій держави. Характер відставки, як соціального інституту, ми розкрили через аналіз її функцій в державній службі. Соціальний характер інституту відставки в державній службі значною мірою визначається політичними, професійними і особистими якостями державних службовців. Місце інституту відставки в державній службі визначено такими ознаками: застосування її в публічно-правовій сфері; її суб'єктами є лише державні службовці; вона завжди пов'язана з припиненням повноважень та тягне за собою їх безповоротну втрату; а також застосовується з метою припинення правовідносин. Таким чином, відставка - це добровільне або вимушене припинення повноважень державного службовця, що тягне за собою втрату повноважень суб'єктами відставки.
Дослідженням інституту відставки на теренах нашої країни на сьогоднішній день приділено мало уваги. Є потреба фундаментально проаналізувати галузеве та регіональне вивчення інституту відставки, що в свою чергу дасть можливість для подальшого вивчення загального та спеціального в інституті відставки.
Визначено функціональне призначення відставки державного службовця.
В результаті аналізу функціонального призначення відставки можна виділити такі її види: індивідуальну (відставка окремих посадових осіб), колективну (відставка усього складу Уряду) та змішану відставку, а в залежності від характеру волевиявлення суб'єктом відставки: добровільна та примусова відставка. Функціональне призначення відставки державного службовця полягає у тимчасовому або постійному припиненні державно-службових відносин за заявою державного службовця. Специфіка відставки як форми припинення державно-службових відносин полягає головним чином у мотивах звільнення державного службовця і збереженні за ним при цьому деяких прав і обов'язків. Ця форма припинення державної служби характерна лише для посад першої та другої категорії державних службовців, які в свою чергу можна поділити на дві групи: посади державної служби та політичні посади.
Проаналізовано нормативно-правове регулювання процедури відставки державного службовця.
На сьогоднішній день загальні положення процедури відставки державних політичних діячів та державних службовців передбачено в Конституції України, Законі України «Про державну службу», «Про місцеві державні адміністрації», «Про Кабінет Міністрів України» тощо, але, на жаль, чітких процедур та особливостей для подання у відставку немає. Тому є необхідність в розробці спеціального закону про відставку державних службовців та державних політичних діячів, адже прописувати такі положення у Конституції або вже існуючих законах, на нашу думку, є недоцільним. В Законі України “Про державну службу” доцільно було б передбачити відставку як форму припинення державної служби у разі: визнання державного службовця обмежено дієздатним рішенням суду, що набрав чинності; позбавлення права займати державні посади на протязі певного строку рішенням суду, що набрав чинності; наявності підтвердженого висновком медичної установи захворювання, що перешкоджає виконанню посадових обов'язків. Підстави відставки повинні бути чітко розписані в нормативно-правових актах, що стосуються окремих категорій державних службовців. Також варто розробити систему гарантій при відставці окремих категорій посад державних службовців.
Адже на сьогоднішній день Закон України “Про державну службу” не містить чіткої процедури регулювання відставки посад державних службовців першої та другої категорій. Тому є необхідність прийняття загального закону про відставку, який містив би притаманні усім видам державної служби принципи відставки; цілі та задачі відставки; гарантії законності відставки; вимоги до процедури реалізації відставки державними службовцями. На основі цього закону можна було б говорити про розробку закону про відставку окремих її суб'єктів. Також поряд з цим є необхідність розробки Кодексу етики поведінки державних службовців - єдиного законодавчого акту, що регулював би поведінку всіх категорій державних службовців та встановлював основні принципи їх професійної відповідальності.
Проаналізовано використання відставки державних політичних діячів на практиці.
Як показує українська політична практика, відправити уряд у відставку - відносно легко, набагато складніше - зробити це конституційним шляхом. Протягом останніх п'яти років мали місце випадки вирішення цього питання у спосіб, конституційність якого викликає сумніви. Неоднозначні, з точки зору Конституції України, рішення стосувалися урядів Ю. Тимошенко (2005, 2007-2010 рр.). Відкритим є питання щодо їхньої конституційності, оскільки запекла політична боротьба, яка характеризувала ситуацію, за якої вони приймалися, та недосконалість положень Основного Закону, що стали їхнім правовим підґрунтям, викликають сумніви щодо відповідності їх законодавству України.
При аналізі конституційно-правового поля відставки державних політичних діячів необхідно враховувати їх конституційно-правову та політичну відповідальність.
Необхідність застосування політичної відповідальності в Україні повинно визначатися не лише потребами конкретної політики, а й критеріями законності.
Але, насправді характер і значення такої відповідальності в умовах сьогодення визначаються лише реальними політичними інтересами.
На сьогоднішній день в Україні є певна процедура притягнення державних політичних діячів до політичної відповідальності, але актуальним залишається питання розробки та прийняття нормативно-правових актів, які передбачали б закріплення такої форми парламентського контролю за діяльністю уряду як інтерпеляція; містили б чітку процедуру діяльності уряду в період припиненням ним повноважень та виконання функцій уряду на період формування його нового складу.
Важливим також є визначення статусу «тимчасового» уряду. Законодавче закріплення таких процедур дозволить досягти більшої прозорості при висловленні резолюції недовіри, оскільки причини відставки стануть запорукою підвищення ефективності та прозорості державного управління на трансформаційному етапі розвитку країни.
В умовах сьогодення професійна діяльність та відповідальність державних службовців повинна стати механізмом забезпечення стабільності, надійності конституційного устрою та надання державному управлінню організованості, компетентності і професіоналізму.
Державні службовці покликані професійно виконувати практичні завдання щодо забезпечення соціально-політичних і правових передумов для реалізації прав та свобод громадян.
Головна роль інституту відставки в державній службі полягає в тому, щоб бути механізмом належного здійснення цілей та завдань держави.
Це повинен бути інститут, через який реалізується демократична сутність держави, підтримується нормальна життєдіяльність суспільства, а кадрове забезпечення державного апарату слугує потребам суспільного розвитку. Інститут відставки в державній службі є важливою умовою формування соціально-правової держави.
Перелік використаних джерел
1. Конституція України 1996 р. // Відомості Верховної Ради Україні. 1996. - № 30. Ст. 141.
2. Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. 1993. - № 52. - Ст. 490.
3. Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 07.10.2010 № 2591-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2011. - №9. - ст. 58.
4. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» № 2592-VI ( 2592-17 ) від 07.10.2010, ВВР, 2011, №10, ст.63].
5. Указ Президента України “Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні” від 3 червня 2003 року N 464/2003.
6. Указ Президента України "Про Стратегію реформування системи державної служби в Україні" від 14 квітня 2000 р. № 599/2000 // Урядовий кур'єр. - 2000. - 19 квітня. - № 72. - С.14.
7. Указ Президента України «Про підвищення ефективності си-стеми державної служби» від 11 лютого 2000 р. № 208 // Вісник держ. служби України. - 2000. - № 1. -С. 15-16.
8. Указу Президента України "Про Концепцію адаптації інституту державної служби України до стандартів Європейського Союзу" від 5 березня 2004 р., № 278.
9. Авакьян С.А. Государственно-правовая ответственность // Советское государство и право. 1975. - №10. С. 18.
10. Авер`янов В.Б. Дубенко З. Закон про державну службу: науково-практичний аналіз // Юридичний вісник. 2004. - № 4. С. 32-33.
11. Авер'янов В.Б. Державне управління: теорія і практика // К.: Юрінком .- 1998. - 431 с.
12. Авер'янова В.Б., Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики. - Київ, 2003. - 235 с.
13. Автономов А.С. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: учеб. - М.: Проспект, 2005. - 432с.
14. Арбузкин А.М. Конституционное право зарубежных стран: Учебное пособие. - М.: Юристъ, 2004. - 257 с.
15. Василенко Й.А. Административно-государственное управление в странах Запада: США, Великобритании, Франции, Германии. - М.: Логос, 2000. - 689 с.
16. Венедіктов В. Дослідження проблем правового регулювання службово-трудових відносин // Право України .- 2005.- №3.- с.156-158.
17. Витрук Н.В. Конституционная ответственность; вопросы теории и практики - В кн.: Конституционно-правовая ответственность: проблемы России, опыт зарубежных стран / Под ред. проф. А. Авакъяна. - М. Изд-во МГУ, 2001. -357 с.
18. Градовский А.Д. Государственное право важнейших европейских держав / А.Д. Градовский. - СПб. : Изд. Л.Ф. Пантелеева, 1895. - 528 с.
19. Гурне Б. Державне управління: Пер. з фр. - К.: Основи, 2001. - 165 с.
20. Дахова І.І. Процедури припинення повноважень уряду: зарубіжний досвід / І.І. Дахова // Форум права. - 2010. - № 4. - С. 268-273 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2010-4/10diiuzd.pdf.
21. Державне управління в Україні (навчальний посібник) / За заг. ред. д. ю. н., проф. В.Б. Авер'янова. - К.: Вид-во ТОВ «СОМИ», 1999 - 265 с.
22. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики. - К.: Факт, 2003. - 384 с.
23. Дубенко С.Д. Державна служба в Україні: Навч. Посібник // К.- УАДУ.- 1998.- 168 с.
24. Дубенко С.Д. Державна служба і державні службовці в Україні. Навч. метод. посібник. - К.: Ін. юр., 2003.-371 с.
25. Зражевская Т.Д. Проблемы правовой ответственности государства, его органов и служащих: «Круглый стол» журнала «Государство и право» // Государство и право. 2000г. № 3.
26. Красникова А. Конституционнаяответственность в современном украинском конституционализме // Юридический вестник. - 2001. - №2. - С. 90-93.
27. Краснов М.А. Ответственность в системе народного представительства. М.: Наука, 1992. - 241 с.
28. Кривенко Л.Т. Конституційно-правова відповідальність - елемент конституційно-правового статусу Верховної Ради України / В кн. Органи державної влади України: Розділ 2. Верховна Рада України / За ред. В.Ф. Погорілка. -К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 2002. - С. 30-144.
29. Мельник О.В. Державна влада в контексті конституційної відповідальності // Віче. - 2001.- №5. - С. 59-63.
30. Мельник О.В. Конституційно-правова відповідальність вищих органів державної влади: Дис….канд. юрид. наук: 12.00.02 / Київський національний ун-т ім. Т. Шевченка. К., 2000. - С. 78.
31. Мельниченко В. Політична відповідальність у державному управлінні // Віче. - 2003. - №1. - С. -19-24.
32. Мишин В.М. Механизм ответственности власти. - Днепропетровск: Центр политического анализа. - 2001. - С. - 55.
33. Неумивайченко Н. Припинення трудових правовідносин з державними службовцями // Право України. - 2001. - № 4. - С.62-64.
34. Неумивайченко Н.М. Державна служба: розмежування і взаємозв'язок трудових і адміністративних правовідносин //Вісник Академії правових наук України. - 2001. - № 2(25). - С.155-162.
35. Ноздрачов А.Ф. Государственная служба: Учебник для підготовки государственных служащих.- М.: Статут, 1999. - 592 с.
36. Оболенський О. Державна служба України: концептуальні аспекти розвитку // 36. наук, праць Укр. Акад. держ. упр. при Президентові Украї-ни. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - Вип. 2. - У 2 ч. - Ч. II. - С. 6-16.
37. Оболенський О. Задачі розвитку державної служби в контексті адміністративної реформи // Вісник держ. служби України. - 1997. -№3. -С. 73-78.
38. Оболенський О. Критерії оцінки функціонування державного апарату та державної служби // Вісник Тернопіль, акад. нар. гос-ва. -2000. -Вип.7,С. 49-53.
39. Органи державної влади в Україні / За ред. В.Ф. Погорілка: Монографія. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2002. - С. 179.
40. Павленко Р.М. Парламентська відповідальність уряду: світовий та український досвід: Автореф. дис…канд. політ. наук: 23.00.02 / ? Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.- Київ. ? 2001. - С. 11.
41. Пірен М. проблеми професійної відповідальності політико-владної еліти в Україні // Соціальна психологія. - 2007. - №3. - С. - 29-35.
42. Регіональна політика : правове регулювання. Світовий та український досвід. Видання друге, доповнене / за заг. ред. А. Ткачука. - К. : Леста, 2011. - 260 с.
43. Рудакевич М.І. Професійна етика державних службовців теорія і практика формування в умовах демократизації державного управління: Моногр. - Т.: Вид-во АСТОН, 2007. - 400 с.
44. Самуйлик Н.Н. Політична відповідальність: специфіка, структура, функціонування: Автореф. дис…канд. політ. наук. Одеса, 1997. - С. 18.
45. Серьогін С.Г. Державний службовець у відносинах між владою і суспільством: Монографія. - Д: ДРІДУ НАДУ, 2003. - 456 с.
46. Серьогін С.Г. Відповідальність уряду як елемент форми правління / С.Г. Серьогіна // Проблеми законності. - 2004. - Вип. 66. - С. 21-31.
47. Старілов Ю.Н. Інститут державної служби: зміст і структура // Держави і право. 2002. - №5. С. 3-9.
48. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов. Под ред. В.М. Корельского, В.Д. Перевалова. - М.: Издательская группа ИНФРА-М - НОРМА, 1997. - С. 225.
49. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - С. 159.
50. Фрицький О.Ф., Лобянська Л.Л. Співвідношення конституційно-правової відповідальності з адміністративно-правовою відповідальністю / Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. - Одеса: Юридична література, 2003. - Вип. 19. - С. 79.
51. Цвєтков В.В. Державне управління: Основні фактори ефективності (політико-правовий аспект). - X.: Право, 2006.- 386 с.
52. Черленяк І. Політична відповідальність як категорія державного управління // Вісник Національної академії державного управління при президентові України. - 2006. - Вип. 2. - С. 73-81.
53. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран: Учебник. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Юристъ, 2005. - 247 с.
54. Чиркин В.Е. Основы сравнительного государствоведения. - М.: Изд. дом «Артикул», 1997. - 479 с.
55. Чупрій Л. Аксіологічні основи політичної діяльності // Людина і політика. - 2002. - №4. - С. 99-107.
56. Шон Д.Т. Конституционная ответственность // Государство и право.-1995. -№7. -С. 35-40.
57. Щербак А.И. Социальный механизм юридической ответственности должностных лиц. К.: Наукова думка, 1986. - С. 73.
58. Ященко Н.А. Перспективи реформування адміністративного права Україні // Право Україні. 1998, №9,с.7-9.
59. http://www.guds.gov.ua/
60. http://www.lawbook.by.ru
61. http://pravoznavec.com.ua
62. http://www.president.gov.ua/
63. http://www.nau.kiev.ua/
64. http://zakon.rada.gov.ua/
65. http://www.lawyer.org.ua/
66. http://www.igpran.ru/journal/
67. http://lawreview.chnu.edu.ua
68. http://vzakoni.com.ua
69. http://polityka.in.ua
70. http://www.liga.net/
Додаток А
Указ Президента України № 1234/2005
Про припинення повноважень Прем'єр-міністра України Ю.Тимошенко та відставку Кабінету Міністрів України
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 106, частини третьої статті 115 Конституції України постановляю:
1. Припинити повноваження Прем'єр-міністра України ТИМОШЕНКО Юлії Володимирівни у зв'язку з прийняттям мною рішення про відставку Прем'єр-міністра України.
2. У зв'язку з відставкою Прем'єр-міністра України прийняти відставку всього складу Кабінету Міністрів України.
3. Доручити виконання обов'язків Прем'єр-міністра України ЄХАНУРОВУ Юрію Івановичу.
4. Доручити членам Кабінету Міністрів України виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України.
Президент України Віктор ЮЩЕНКО
8 вересня 2005 року
Додаток Б
Постанова Верховної Ради України
Про відповідальність Кабінету Міністрів України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, N 19, ст.161).
Розглянувши питання про відповідальність Кабінету Міністрів України за соціально-економічну ситуацію в Україні, відповідно до частини першої статті 87 Конституції України, Верховна Рада України постановляє:
Прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України.
Голова Верховної Ради України В. ЛИТВИН
Додаток В
Указ Президента України
Про звільнення В. Горбаля з посади голови Львівської обласної державної адміністрації
Звільнити ГОРБАЛЯ Василя Михайловича з посади голови Львівської обласної державної адміністрації.
Президент України В. ЯНУКОВИЧ
Додаток Г
Рішення про недовіру голові Львівської обласної державної адміністрації Василеві Горбалю
Констатуючи нездатність Львівської обласної державної адміністрації ефективно здійснювати програми соціально-економічного та культурного розвитку Львівської області, заходи із забезпечення законності і правопорядку, а також погіршення показників розвитку економіки області; враховуючи системне й довготривале порушення головою Львівської обласної державної адміністрації Горбалем Василем Михайловичем статті 78 Конституції України, статті 3 Закону України „Про статус народного депутата України”, пунктів 1 та 6 частини 1 статті 9 Закону України „Про місцеві державні адміністрації”; беручи до уваги невиконання головою облдержадміністрації рішень Львівської обласної ради: № 922 від 23.06.2009 р. „Про звернення до Президента України щодо засудження варварського знищення військових поховань УПА в лісовому масиві гори Хрещата Підкарпатського воєводства Республіки Польща” (п. 2 та 3), № 998 від 22.09.2009 р. „Про затвердження заходів із забезпечення виконання Угоди щодо соціально-економічного розвитку Львівської області” (п. 2), № 1138 від 22.12.2009 р. „Про звернення Львівської обласної ради до голів Львівської обласної та Яворівської районної державних адміністрацій”; керуючись статтями 8 та 20 Конституції України, пунктом 29 частини 1 статті 43, частиною 2 статті 72 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", Львівська обласна рада
ВИРІШИЛА:
1. Висловити недовіру голові Львівської обласної державної адміністрації Горбалю Василеві Михайловичу.
2. Звернутися до Голови Верховної Ради України В. Литвина щодо ініціювання ним, відповідно до частини 2 статті 5 Закону України „Про статус народного депутата України”, звернення до суду про дострокове припинення В. Горбалем повноважень народного депутата України.
3. Скерувати рішення Президентові України В. Януковичу для належного реагування.
4. Контроль за виконанням рішення покласти на голову обласної ради М. Сеника.
Голова обласної ради Мирослав Сеник.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Загальна характеристика та правове регулювання державного фінансування діяльності політичних партій в зарубіжних країнах. Особливості державного фінансування політичних партій в Італії, Франції, Німеччині, Іспанії, Бельгії. Джерела фінансування партій.
курсовая работа [28,6 K], добавлен 04.12.2010Поняття відповідальності, її різновиди. Принципи, сутність, ознаки і класифікація юридичної відповідальності. Правове регулювання інституту адміністративної відповідальності, перспективи його розвитку. Особливості притягнення до неї різних категорій осіб.
курсовая работа [33,6 K], добавлен 18.01.2011Історія, поняття, порядок створення та ліквідація ВЕЗ. Управління вільними економічними зонами та особливості їх функціонування. Особливості державного регулювання та внутришньої організації ВЕЗ. Світовий досвід.
дипломная работа [69,0 K], добавлен 06.06.2003Поняття, предмет, метод адміністративного права України. Поняття та принципи державної служби. Посада - головний компонент державної служби як юридичного інституту. Повноваження державного службовця. Підвищення кваліфікації державних службовців.
контрольная работа [22,8 K], добавлен 19.11.2011Трудовий договір: поняття, сторони і зміст. Призначення даного документу, порядок та правила його оформлення, напрямки державного регулювання через законодавчі акти. Різновиди трудових договорів, їх відмінності та умови практичного використання.
реферат [41,3 K], добавлен 19.02.2012Історична ретроспектива розвитку інституту підтримки державного обвинувачення в суді. Характеристика засад даного інституту. Підтримання державного обвинувачення як конституційна функція прокурора. Аналіз особливості участі потерпілого як обвинувача.
курсовая работа [46,9 K], добавлен 21.05.2015- Правове регулювання юридичної відповідальності суб’єктів трудового права в умовах ринкової економіки
Аналіз ролі і функцій відповідальності в механізмі забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Історія становлення та розвитку інституту відповідальності в трудовому праві. Особливості відповідальності роботодавця, підстави та умови її настання.
автореферат [39,2 K], добавлен 29.07.2015 Історичний розвиток інституту банкрутства. Розвиток законодавства про банкрутство в Україні. Учасники провадження у справі. Судові процедури, що застосовуються до боржника. Порядок судового розгляду. Питання правового регулювання інституту банкрутства.
дипломная работа [137,6 K], добавлен 11.02.2012Безробіття як стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція перевищує попит на неї; сутність поняття. Порядок державної реєстрації та обліку громадян у службі зайнятості, отримання статусу безробітного за чинним законодавством; правове регулювання.
реферат [28,3 K], добавлен 03.12.2010Загальна характеристика інституту банкрутства. Учасники провадження у справі про банкрутство. Основні процедури, що застосовуються до боржника в процесі проведення судового розгляду. Механізм санації. Відповідальність за порушення законодавства.
курсовая работа [39,7 K], добавлен 23.10.2014
