Причини та умови злочинності неповнолітніх, запобігання злочинам, що скоїли неповнолітні

До осіб, засуджених до позбавлення волі або виправних робіт за злочин, вчинений у віці до 18 років, застосовуються пільгові умови. Умови дострокового звільнення від покарання і заміни покарання більш м'яким, визначені ст. 107 КК України. При цьому ст. 107 може бути застосована до всіх без винятку засуджених осіб незалежно від характеру злочину і віку, якого досяг засуджений до моменту звільнення.

Як ми переконалися в кримінальному праві України є цілий комплекс норм, які регулюють кримінальну відповідальність неповнолітніх порушників. На цей раз мені хотілося б виділити норми, в яких закріплені підстави звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх та форми участі державних органів і громадських організацій у виправленні і перевихованні вищеназваних осіб.

Ці норми містяться у деяких статтях кримінального кодексу України, зокрема у ст. 105 КК України "Звільнення від покарання з застосуванням заходів виховного характеру". За цією статтею звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх правопорушників відбувається із застосуванням заходів виховного характеру.

Законом визначаються умови, за наявності яких суди можуть застосовувати такі заходи. До них належать:

- неповноліття винної особи;

- здійснення цією особою злочину, що не являє великої суспільної небезпеки;

- можливість виправлення неповнолітньої особи без застосування кримінального покарання.

В останні роки на Україні значно поширилася злочинність серед неповнолітніх. Так за останніми даними неповнолітні щодня скоюють у країні 100 кримінальних злочинів, в тому числі - 1 вбивство, чи тяжке тілесне ушкодження, 1 зґвалтування, 26 пограбувань державного і 45 - особистого майна, 2-3 озброєні напади. Це пояснюється недостатньою увагою зі сторони суспільства, держави, а також незадовільним матеріальним забезпеченням (на підставі чого здійснюється більшість злочинів)[28, c. 15].

Отже, як ми бачимо питання неповнолітньої злочинності є досить гострим і потребує негайного вирішення. Вирішення цієї проблеми, на мій погляд, є досить складним процесом і погребує детального аналізу всього законодавства, що більшою чи меншою мірою торкається неповнолітньої злочинності. З метою виявлення недоліків, які, можна сказати гальмують процес подолання злочинності. Виділення особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх, як мені здається, дозволяє виявити такі недоліки.

Таким чином, можна зробити висновок, що не тільки в проаналізованих випадках, а й завжди, коли санкція конкретної статті Особливої частини КК передбачає штраф, це означає, що неповнолітні, які не мають самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення, опиняються в гіршому становищі порівняно з іншими винними особами. До таких неповнолітніх не може бути застосований найбільш м'який вид покарання з числа передбачених кримінальним законом[41, c. 44-46].

Характерно, що щодо дорослих осіб, які також інколи можуть не мати самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення (так звані бомжі та ін.), заборона застосування покарання у вигляді штрафу відсутня. Відповідно до ч. 4 ст. 53 КК у разі неможливості сплати штрафу суд може таким особам замінити несплачену суму штрафу покаранням у вигляді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років. Таким чином, для дорослих фінансова та майнова неспроможність тягне заміну призначеного штрафу на громадські чи виправні роботи, а фінансово неспроможним неповнолітнім за вчинення таких самих злочинів замість штрафу має бути призначено позбавлення волі.

Дещо відрізняються за своїм статусом від неповнолітніх особи, які вчинили злочин у віці до 18 років. Факт вчинення злочину у віці до 18 років віднесений законодавцем до таких, що виключають застосування довічного позбавлення волі (ч. 2 ст. 64 КК). На відміну від такої обставини, як неповнолітність (а також недосягнення особою 16 років) вік особи в даному випадку встановлюється на момент вчинення злочину (а не на момент постановляння вироку). Отже, при засуджені такої особи їй може вже виповнитися 18 років і більше. Теоретично, з урахуванням встановлених ст. 49 КК строків давності, особі, яка вчинила злочин у віці до 18 років, може виповнитися на момент постановляння обвинувального вироку 32 роки. Однак і в цьому випадку в силу ч. 2 ст. 64 КК до неї не може бути застосовано покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Проведений аналіз засвідчив, що віднесення законодавцем факту того, що винна особа не досягла 16 або 18 років, до обставин, які виключають застосування певних видів покарань, зумовлює наявність двох протилежних правових наслідків.

В одних випадках неповнолітні опиняються у більш несприятливому становищі порівняно з дорослими, які вчинили такі самі злочини. Особливо несприятливі умови у даному випадку складаються для неповнолітніх, які не досягли 16 років. Стаття 98 КК ("Види покарань") відносно таких осіб фактично не має чинності. З урахуванням обмежень, що містять статті 100-101 КК, до неповнолітніх віком до 16 років може бути застосовано лише штраф або позбавлення волі на певний строк, а якщо враховувати обмеження, встановлені ч. 1 ст. 99 КК, залишається єдиний вид покарання - позбавлення волі. Між іншим, така ситуація суперечить п. 19 Мінімальних стандартних правил

Організації Об'єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя стосовно неповнолітніх ("Пекінські правила"). Зазначена норма передбачає мінімальне використання засобів, що передбачають ув'язнення у виправні установи.

В інших випадках спостерігається протилежна крайність: відсутність у санкціях конкретних статей Особливої частини КК покарань, які дозволено призначати неповнолітнім, призводить до безкарності винних осіб. Частина 7 п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. "Про практику призначення судами кримінального покарання" лише фіксує факт безкарності зазначених осіб, оскільки зазначає: "Суд не вправі перейти до більш м'якого виду покарання у випадках, коли санкцією закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані". Зазначимо, що в таких випадках суд не може перейти до більш м'якого виду покарання тому, що саме покарання (штраф), яке передбачено санкцією відповідної статті і яке не може бути застосоване, як раз і є найбільш м'яким відомим Кримінальному кодексу покаранням[38, c. 52-54].

Залежно від тяжкості злочину, за який засуджено неповнолітнього, позбавлення волі може бути призначене (ч. 3 ст. 102):

Особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх 1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості - на строк не більше двох років; 2) за злочин середньої тяжкості - на строк не більше чотирьох років; 3) за тяжкий злочин - на строк не більше семи років; 4) за особливо тяжкий злочин - на строк не більше десяти років; 5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, - на строк до п'ятнадцяти років. Неповнолітні, засуджені до позбавлення волі, відбувають його в спеціальних виховних установах, максимально пристосованих для цих осіб. 3. Певні особливості є й у призначенні покарання неповнолітнім. Вони викликані, насамперед, тим, що суд при призначенні покарання неповнолітньому повинен враховувати умови його життя і виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього. Особливе значення має урахування вікових особливостей неповнолітнього, що вимагає встановлення не лише того, що особа формально досягла віку кримінальної відповідальності, але і з'ясовування всіх індивідуальних психофізичних властивостей неповнолітніх певного віку.

Практика йде по шляху виключення кримінальної відповідальності і покарання відносно тих неповнолітніх, які хоча і досягай віку, з якого встановлена відповідальність, проте відстають (не в зв'язку з психічним захворюванням) у розумовому розвитку від рівня, типового для цього віку, який визначає можливість усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність вчиненого. Тому можна сказати, що загальні засади призначення покарання відносно неповнолітніх застосовуються з урахуванням специфіки їх вікового психофізичного розвитку.

Можливість відносно легко (порівняно з дорослими) змінювати спрямованість формування особи підлітка пояснює і загальний напрямок у призначенні їм покарання - його пом'якшення. Саме це, як вже вказувалося, підкреслене в п. 3ст. 66, яка визнає вчинення злочину неповнолітнім як обставину, що пом'якшує покарання. Практика однозначно йде по шляху найбільш частого застосування до неповнолітніх пільгових інститутів кримінального права, наприклад, призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69).

Слід зазначити, що сформульовані вище проблеми не є винятково теоретичним висновком формально-логічного аналізу статей КК України. Суди на практиці стикаються з труднощами у застосуванні розглянутих вище кримінально-правових норм[32, c. 115-117].

3.3 Запобігання злочинам, що вчинюються неповнолітніми

Стан злочинності неповнолітніх багато в чому залежить від якості боротьби з нею усіх суб'єктів профілактики злочинів. Тому у схожих за багатьма показниками регіонах можуть бути значні розбіжності у рівні такої злочинності. У злочинності різних груп неповнолітніх теж є певні відмінності.

Боротьба зі злочинністю неповнолітніх - одна з центральних проблем боротьби зі злочинністю загалом. Показники злочинності неповнолітніх відбивають певною мірою ситуацію в суспільстві не тільки сьогодні, а й в майбутньому.

Заходів щодо запобігання насильницькій злочинності неповнолітніх дуже мало. Необхідними є стратегічні напрямки кримінологічної профілактики, які мали б не терміновий, а довготривалий спеціальний характер для суб'єктів, що безпосередньо відповідали б за запобігання злочинності неповнолітніх. Таких стратегічних напрямів вбачається декілька.

1. Зменшення практичних можливостей учинення насильницьких злочинів неповнолітніми. Уживання заходів, які мінімізували б агресивну настановну або ситуаційно-агресивну поведінку окремих неповнолітніх чи груп підлітків, а також ускладнювали б учинення насильницьких злочинів у громадських місцях, на вулицях, у під'їздах, у гуртожитках, домоволодіннях, скверах, місцях проведення стихійного дозвілля неповнолітніх та ін.

За даними узагальнення судової практики у справах по насильницьких злочинах проти життя та здоров'я особи, що вчиняються неповнолітніми (статті 115-129 КК України), які наводилися у попередніх розділах монографії, майже 75% випадків місцем вчинення цих злочинів була вулиця (47,4%) і квартира потерпілого (26,5%). Зрозуміло, що цей напрям потребує вдосконалення інформаційного забезпечення суб'єктів кримінологічної профілактики про ступінь криміногенної поведінки певної частини неповнолітніх.

На сьогодні запроваджувати заходи кримінологічної профілактики здатні лише три підрозділи, визначені в законі: кримінальна міліція у справах неповнолітніх, служба у справах неповнолітніх, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Вони здійснюють безпосередній контакт з неповнолітніми, схильними до вчинення правопорушень, або їх оточенням та надання допомоги, здійснення заходів усіх різновидів кримінологічної профілактики щодо конкретних осіб, а не впровадження загальних заходів. Ці різновиди кримінологічної профілактики спрямовані на те, щоб, відповідно:

- оздоровити середовище і надати допомогу неповнолітнім, які опинились у несприятливих умовах життя і виховання, ще до того, як негативний вплив цих умов істотно вплине на поведінку цих осіб;

- не допустити переходу на злочинний шлях і забезпечити виправлення осіб із уже значним ступенем дезадаптації, які вчиняють правопорушення незлочинного характеру;

- перешкодити переходу на злочинний шлях і створити умови для виправлення осіб, які систематично вчиняють такі правопорушення, характер і інтенсивність яких свідчать про вірогідність учинення злочину у найближчому майбутньому;

- запобігти рецидивам злочинів неповнолітніх, які вже вчинили умисний злочин;

- підвищити ефективність діяльності всіх суб'єктів державної системи соціального та правового захисту щодо розв'язання проблем профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, спеціальної реабілітації в суспільстві[17, c. 319-320].

Отже, першочерговим завданням зменшення практичних можливостей учинення насильницьких злочинів неповнолітніх є усунення "дітей вулиць". В Указі Президента України від 21 лютого 2003 р. було затверджено Державну програму запобігання дитячій бездоглядності на 2013-2015 роки, в якій визначалися, що на сьогодні держава і суспільство активізували роботу, спрямовану на практичну реалізацію основних напрямів поліпшення становища дітей в Україні, зокрема щодо виявлення та викорінення такого негативного явища, як дитяча бездоглядність. Значною мірою цьому сприяли виконання вимог Законів України "Про охорону дитинства", "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх", прийняття низки нормативно-правових актів, здійснення цільових адресних заходів тощо. Проте робота, що проводиться в регіонах з метою запобігання бездоглядності серед дітей, їх соціально-правового захисту, є малоефективною. Зростає кількість сімей, які з різних причин (в основному внаслідок бідності) не виконують і не в змозі виконати виховні функції стосовно власних дітей. Виховні функції сім'ї не зводяться до вербальних монологів батьків щодо дітей. Вони обов'язково мають ґрунтуватися на достатній матеріальній базі сім'ї. Підліток не повинен знати вулиці, дворових

компаній, ранньої алкоголізації та ін. До речі, результати виконання Державної програми запобігання дитячій бездоглядності ніде і ніким не обговорювалися, як і попередні відповідні заходи. З обранням нового Президента України Укази попереднього президента відійшли на другий план. Але проблема залишилась. У котрий раз знову приймається нормативно-правовий акт - Постанова Кабінету Міністрів України № 244 від 19 лютого 2007 р. "Про затвердження Державної програми підтримки сім'ї на період до 2010 року", основними завданнями якої є:

- удосконалення нормативно-правової бази з питань сім'ї для її належного розвитку та виконання соціальних функцій;

- всебічне зміцнення правових, моральних та матеріальних засад сімейного життя;

- запровадження правової, психолого-педагогічної та організаційно-педагогічної системи з метою створення оптимальних соціально-економічних умов для повноцінного виховання дітей у сім'ї;

- підвищення рівня економічної активності та самостійності сімей, оптимізація їх соціального захисту, передусім тих, що мають дітей;

- створення системи цілеспрямованої підготовки майбутніх батьків до подружнього життя, підвищення рівня психолого-педагогічної культури громадян[14, c. 16-18].

Серед заходів Програми, спрямованих на виконання зазначених широкомасштабних і гучних за своїм декларативним змістом завдань, особливо спрямованих на випередження і обмеження бідності, бездоглядності, жебрацтва - головних джерел сімейного неблагополуччя, зокрема запропоновано: проводити роз'яснювальну роботу серед населення з питань сприяння розвиткові підприємницької ініціативи сімей, розробити та забезпечити виконання регіональних програм сприяння багатодітним сім'ям в організації підприємницької діяльності, у тому числі організації зеленого туризму, фермерських господарств, сфери побутових послуг, харчування тощо (п. 15); сприяти розвиткові підприємницьких ініціатив молодих сімей, що проживають у сільській місцевості (п. 17); забезпечити, з огляду на фінансові можливості держави, поступове збільшення розміру прожиткового мінімуму, що застосовується для призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, з подальшою його диференціацією для відповідних соціально-демографічних груп населення (п. 19); забезпечити поступове наближення до розміру прожиткового мінімуму суми допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (п. 20); здійснити заходи щодо активного залучення дітей із сімей, які опинися у складних життєвих обставинах, до гурткової роботи у позашкільних та загальноосвітніх навчальних закладах (п. 22); запровадити єдиний облік багатодітних сімей та сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах, шляхом ведення відповідного банку даних (п. 23); проводити широкомасштабну інформаційно-просвітницьку роботу шляхом створення та розповсюдження соціальної реклами з питань запобігання насильству в сім'ї (телевізійні та радіопрограми і передачі, випуск друкованої продукції); організувати тренінги і семінари у загальноосвітніх і вищих навчальних закладах з питань запобігання і протидії насильству в сім'ї (п. 24); проводити щороку всеукраїнську акцію "16 днів проти насильства" (п. 25); включити до планів підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів "молодший спеціаліст" та "спеціаліст" курс лекцій з агресології та віктимології (п. 28).

Хоча цей проект спрямований перш за все на створення належних умов функціонування і розвитку сім'ї як соціального інституту, але удосконалення механізму соціалізації особи відіграє й профілактичну роль. Необхідно зрозуміти і фахівцям, і уряду, і суспільству, що програми, проекти - це не панацея від такого лиха, як злочинність неповнолітніх, а лише соціальна зброя, яку треба обережно, вміло використовувати і потім оцінити результати впровадження запланованих заходів. До того часу, доки не буде установлений реальний ефект від впровадження програми в життя, неможливо визначити її дійсні досягнення чи невдачі. Це положення - аксіома прикладної кримінології. Без цього важко здійснювати конкретне планування запобіжної роботи.

Регіональні програми запобігання злочинності нерідко містять розділи, присвячені боротьбі зі злочинністю неповнолітніх. Так, Комплексною програмою профілактики злочинності у Харківській області на 2006-2010 роки передбачені у розд. V "Заходи щодо мінімізації злочинного впливу на неповнолітніх та молодіжне середовище". У цьому розділі, виходячи навіть із його назви, заплановані до виховання заходи кримінологічної профілактики, які спеціально призначені для зменшення практичних можливостей учинення злочинів, у тому числі насильницьких. Наведемо декілька прикладів:

- забезпечити своєчасне виявлення неблагополучних сімей, їх облік і систематичну перевірку умов утримання та виховання в них неповнолітніх, надання таким сім'ям адресної допомоги;

- забезпечити зайнятість підлітків, юнаків і дівчат, які не мають постійних доходів і джерел для існування, збереження існуючої мережі державних і громадських інститутів надання соціальної підтримки неповнолітнім щодо організації їх дозвілля і відпочинку, а також утворення з цією метою центрів соціальної служби для молоді, бюро і центрів надання учням та студентам послуг у працевлаштуванні для роботи у вільний від навчання час;

- з метою запобігання негативним проявам серед неповнолітніх, у тому числі пияцтву, наркоманії, дитячій бездоглядності і безпритульності, забезпечити виявлення та взяття на облік дітей, які жебракують, вчиняють правопорушення або стали жертвами злочинної діяльності дорослих;

- вжити заходів щодо підвищення ефективності діяльності служб у справах неповнолітніх та кримінальної міліції у справах неповнолітніх;

- забезпечити проведення спільних заходів органів міліції в області і на Південній залізниці, Служби у справах неповнолітніх облдержадміністрації з метою виявлення неповнолітніх, які перебувають у розшуку, схильні до бродяжництва, жебрацтва та правопорушень, а також виявлення дорослих осіб, які втягують неповнолітніх у протиправну діяльність[7, c. 27].

2. Виховна та інформаційна робота серед неповнолітніх. Цей напрям потребує використання методів кримінально-правового утримання, протидії криміногенним ситуаціям, масової комунікації, розв'язання пошукової активності та ін. Зазначений комплекс кримінологічної профілактики може включати таку (або іншу) групу заходів, як: запровадження у масштабах республіки кримінологічної поінформованості населення про стан злочинності неповнолітніх, розкриваність насильницьких злочинів, покарання, заходи запобігання тощо; пропагандистські заходи з використанням засобів масової інформації.

Як зазначається у наукових публікаціях, телевізійні сюжети, що перенасичені сценами насильства, глуму над людиною, й жорстокості, ведуть до зміни індивідуальної уяви про реальність. Це означає, що люди, які часто спостерігають насильство, схильні очікувати його в більшості ситуацій і сприймати навколишній світ як ворожий до них. Таке перекручування реальності формує загострене відчуття загрози й схильності до агресії. Комерційне телебачення породжує новизну, щоб вижити. Без дивного, нового, невідомого аудиторія значно б скоротилася. Саме тому телебачення виставляє напоказ те, що в інших медіаструктурах залишається схованим чи маловідомим. Сьогодні є наявним дефіцит підліткових і юнацьких програм, що є популярними серед молоді. Так, за результатами опитування, проведеного соціологами, інтерес до дитячих і молодіжних передач виявляють лише 15% підлітків, тоді як до кримінальної хроніки - 58% респондентів. Подібна ситуація призводить до блокування дитячого мистецтва і дитячої культури, наслідком чого, на думку багатьох дослідників, може стати культурна маргінальність. Функція соціалізації, яку виконують ЗМІ, полягає, в першу чергу, в тому, що телеекран може бути своєрідним і досить ефективним популяризатором національної культури, пропонуючи глядачеві цікаве і барвисте "занурення" у традиції, казки, фольклор, культуру країни. Через відеокультуру впроваджують цінності й моделі поведінки, що є санкціонованими чи не санкціонованими суспільством, здійснюється взаємний вплив структур відео-культури й домінуючих цінностей молодіжного середовища[9, c. 89-90].

Ключова проблема підліткового віку - проблема формування власної позиції. Тому реальним способом зниження ефектів від негативного впливу екранного насильства, може стати впровадження в систему освіти інформації про прийоми та техніку створення кіно й телепередач, яка допоможе сформувати у підлітків і дітей нечутливість до маніпуляцій. Наприклад, у Комплексній програмі профілактики злочинності в Харківській області передбачається "започаткувати на телебаченні цикл науково-інформаційних програм для дітей та молоді з питань пропаганди здорового способу життя, правової освіти неповнолітніх і молоді, запобігання негативним проявам у їх середовищі" (п. 8 розд. V Програми); "активізувати інформаційно-просвітницьку роботу в засобах масової інформації, тиражування інформаційно-просвітницьких матеріалів (буклетів, плакатів, пам'яток тощо) із застережливими написами про шкоду наркоманії та пияцтва та розміщення їх у громадських місцях, транспортних засобах, навчальних закладах з метою формування у свідомості громадян, особливо молоді, негативного ставлення до вживання наркотичних, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів" (п. 11 розд. VI) тощо. Але є декілька застережень. При здійсненні цього напряму боротьби зі злочинністю в регіоні на ранній стадії соціалізації особи слід ураховувати прорахунки:

* недоліки у професійній діяльності фахівців, які відповідають за процеси навчання та виправлення дітей, підлітків, молоді;

* проведення виховної і профілактичної роботи без певного врахування вікових, психологічних, моральних та інших особистих якостей підлітків і молоді; взагалі неорієнтованість навчальних закладів на профілактику правопорушень і злочинів; не береться до уваги і соціально-психологічний клімат у суспільстві, коли фактично непотрібними стали мільйони громадян в Україні;

* криміногенний вплив негативних умов у мікросередовищі (тривалий і цілеспрямований вплив на дітей, підлітків, молоді з боку деморалізованих, часто судимих і старших за віком підлітків, лідерів з антисуспільною спрямованістю), від якого (або з якого) не так просто підлітку відокремитися. Такий крок з його боку криміногенним середовищем сприймається як своєрідна образа, зрада і не пробачається "відступнику";

* сімейне криміногенне неблагополуччя, що характеризується проявами агресивності;

* стійкі соціальні негативні деформації неповнолітніх (дефекти психофізичного, інтелектуального розвитку, негативні риси характеру, соціально-демографічного статусу тощо);

* соціальна неспроможність батьків та аморальний спосіб їх життя, зростання алкоголізації, наркоманії, статевої розпусти, жорстокого поводження з дітьми, фізичне і психічне насильство в сім'ї породжують соціальне сирітство. Психологічна патологія серед соціально дезадаптованих дітей досягає 95% . Діти, які тривалий час перебували в умовах вулиці, потребують не телевізійних передач і декларацій, а спеціальних соціально-психологічних тривалих реабілітаційних програм, проведення яких унеможливлене в умовах існуючих закладів соціального захисту дітей. Такі діти часто залишають державні заклади, де для них створені умови для проживання, навчання і виховання, їм потрібна спеціалізована допомога на ранніх етапах дезадаптованих форм поведінки. На порядку денному гостро стоїть питання створення центрів соціально-психологічної реабілітації дітей;

* деморалізуюча пропаганда в засобах масової інформації цинічної позиції щодо досягнення особою матеріальних благ за будь-яку ціну.

Формування у громадській свідомості, а тим більше у такої чутливої до несправедливості її молодої частини моральних цінностей щодо недоторканності особи, її життя й здоров'я, підвищення престижу права, законослухняної поведінки є дуже складним питанням. Цю роботу повинні виконувати спеціалісти-профілактики, а не просто юристи або фахівці інших галузей знання (історики, філологи, пенсіонери та ін.). Держава зобов'язана потурбуватися про їх підготовку.

3. Удосконалення діяльності навчальних закладів щодо кримінологічної профілактики насильницької злочинності неповнолітніх. Як ми вже зазначали, деформація системи цінностей і виникнення анти суспільної настанови у неповнолітніх в основному відбувається внаслідок дисфункції інститутів соціалізації людини, серед яких головне місце (крім сім'ї) займає школа. Позитивні результати у виправленні моральних пороків підлітка в школі можуть бути досягнуті тільки у разі правильно організованої виховної роботи. Виховна роль у школі - це система психологічно обґрунтованих заходів, що сприяють подоланню або запобігають виникненню їх особистісних деформацій, дітей, а також сприяють інтелектуальному, духовному і фізичному розвитку, законослухняній поведінці, є позитивним стереотипом реакцій на несприятливу обстановку. Отже, школа є універсальним масовим соціальним інститутом позитивної соціалізації неповнолітніх за умови його нормального функціонування, відсутності об'єктивних і суб'єктивних перешкод на шляху використання виховного і превентивного потенціалу, застосування сучасних методик роботи з "трудними" підлітками, в яких формується антисуспільна мотивація поведінки, оволодіння системою запобігання злочинності в школі. Це дуже непрості завдання, про що неодноразово зазначалося у численних літературних і наукових публікаціях[16, c. 64-67].

З метою оптимізації запобіжної (профілактичної) функції школи необхідно, починаючи з учнів молодших класів:

- нейтралізувати негативний вплив на неповнолітнього сім'ї та найближчого побутового оточення. Зрозуміло, що без тісного контакту школи зі спеціалізованими органами (центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, служби у справах неповнолітніх, кримінальна міліція у справах неповнолітніх та ін.) це зробити неможливо. У даному випадку оптимізація профілактичної функції школи полягає в ранньому виявленні і своєчасному повідомленні цих органів про сімейне неблагополуччя або найближчого середовища стосовно конкретних підлітків. Тому класні керівники, інші викладачі повинні пильно спостерігати і помічати зміни у настроях і поведінці підлітків, тобто володіти профілактичними навичками. Ця функція має стати провідною.

Рання "сигналізуюча" функція школи (без огляду на педагогічні амбіції), методична допомога у навчанні, участь у вихованні підлітків - це і є по суті заходи оптимізації профілактичної функції школи;

- посилити співпрацю сім'ї та навчального закладу щодо комплексного багатостороннього виховного впливу на підлітків;

- організувати змістовне дозвілля підлітків. Якщо ми намагаємося постійно скорочувати динаміку насильницької злочинності неповнолітніх, потрібно вуличне стихійне дозвілля, безцільне проводження часу, юнацьку зграйність замінити на керовану розвагу. Підліткам слід надати можливість проявити себе не в бійках, вживанні наркотиків і алкоголю, а у позитивній діяльності у студіях, гуртках, секціях, скаутських загонах, туристичних походах та ін. До речі, бояться створення неформальних груп підлітків все ж не слід. Мабуть, це природна властивість осіб чоловічої статі. Вони підлітками створювалися і будуть створюватися за дворовим, шкільним, територіальним критерієм. Важливо інше - ці групи не повинні переростати у злочинні. Про ці групи негайно повинні бути повідомлені суб'єкти запобігання злочинності неповнолітніх. Тому основну увагу необхідно спрямувати не на роз'єднання груп підлітків, що іноді дає негативний ефект, а на переорієнтацію їх у позитивному напрямку. Для переорієнтації таких груп необхідна матеріальна основа. Нічого нового ми не зможемо вигадати, тому слід відродити досвід організації дозвілля підлітків через ті соціально-культурні структури, які були свого часу безглуздо демонтовані. їх антикримінальний ефект був і залишається очевидним, оскільки вони наповнювали позитивним змістом стихійне вуличне дозвілля дітей і підлітків, допомагали у міжособистісних стосунках, забезпечували вибір заняття, у тому числі і й для дітей з невисоким рівнем освіти і культури, значно полегшували соціальний контроль за їх поведінкою. Одним словом, існувала альтернатива вулиці. Зараз її немає; зникла ланка додаткового інституту соціалізації молоді; олігархам потрібні ресторани, казино, бари;

- запровадити як окремий предмет навчання віктимологічну профілактику. У американських віктимологіє існує думка, що дитину необхідно виховувати з почуттям потенційної безпеки. Життя і сумна статистика підтверджують, що в умовах сучасної України цей підхід стає актуальним. На нашу думку, в першу чергу доцільно розробити і запровадити у виховний процес дитячих дошкільних закладів і в загальноосвітній процес навчальних закладів спеціальні програми з віктимологічної освіти дітей і підлітків. Що стосується середньої школи, то віктимологічні знання можуть поступово запроваджуватися в освітній процес при вивчення деяких навчальних дисциплін або окремим спецкурсом з основ віктимологічних знань. У навчальній програми педагогічних вузів можливо включення самостійного курсу, спрямованого на навчання майбутнього вихователя чи викладача основам віктимології;

- поліпшити підготовку кадрів для системи освіти, у тому числі через інтенсифікацію правової та психологічної підготовки педагогів; підвищити добробут педагогічних і науково-педагогічних працівників; вирішити питання щодо їх житлових та побутових проблем; покращити здоров'я педагогів і підвищити якість їх медичного обслуговування; моральне стимулювання праці педагогів; зменшити навчальне навантаження; зміцнити матеріально-технічну базу навчальних закладів; посилити контроль за діяльністю класних керівників та кураторів академічних груп; активізувати боротьбу з корупцією і хабарництвом у галузі освіти; гуманізувати освітнє середовище; підвищити престиж і авторитет педагога в соціумі тощо;

- посилити роботу психологічної служби в системі освіти через її реорганізацію у службу комплексного консультування та підтримки, що передбачає введення до її складу, крім посад практичного психолога та соціального педагога, лікаря і юриста. Служба має діяти на постійній основі й виконувати такі завдання: надавати дітям необхідну правову, психологічну та медичну допомогу; організовувати правові та кримінологічні (віктимологічні) лекторії з питань профілактики правопорушень, алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, суїцидів, проституції дітей; координувати діяльність навчального закладу по запобіганню злочинності неповнолітніх в Україні з іншими суб'єктами запобігання злочинності неповнолітніх; уносити пропозиції з удосконалення системи профілактично-виховної роботи з дітьми у навчальному закладі;

- доповнити ст. 38 Закону України "Про загальну середню освіту" повноваженням загальноосвітнього навчального закладу здійснювати профілактичну роботу з учнями та співпрацювати з іншими органами і установами для запобігання злочинності неповнолітніх;

- конкретизувати наведене в абз. 2 ч. 1 ст. 32 Закону України "Про професійно-технічну освіту" повноваження професійно-технічного закладу щодо здійснення навчально-виховної діяльності шляхом визначення її конкретних напрямів, зокрема формування правової культури учнів.

4. Залучення громадськості до профілактики насильницьких злочинів проти життя та здоров'я особи. Широке залучення громадян у сферу запобіжної, у тому числі профілактичної діяльності, передбачає розвиток правосвідомості і розуміння спільності суспільних та особистих інтересів. Для цього потрібна тривала та добре організована робота щодо поширення відповідних знань, створення громадських структур, налагодження взаємодій і координації з державними суб'єктами запобігання насильницьким злочинам. У літературних джерелах зазначається, що до вживання профілактичних заходів мусять залучатися представники громадськості, актив позаштатних співробітників. На жаль, останнім часом їх кількість значно скоротилася. Без відновлення на нових засадах тісного зв'язку з широкими верствами населення профілактична робота з підлітками не дасть бажаних результатів. Серед представників громадськості у першу чергу слід назвати батьків, членів громадських формувань, позаштатних співробітників органів внутрішніх справ, студентів коледжів та вузів (особливо педагогічних і юридичних), осіб, які можуть бути наставниками правопорушників. Участь громадськості є особливо важливою на етапі профілактики випередження та обмеження і навіть усунення, оскільки вона спрямована на:

- оздоровлення умов життя і виховання неповнолітніх у випадках, коли обставини загрожують їх нормальному розвитку;

- знешкодження джерел антисоціального впливу на них;

- корекцію особи неповнолітніх, які мають некримінальні відхилення - у поведінці, з тим, щоб не дати можливості їм перейти до вчинення злочинів. Ще у 30-ті роки В.І. Куфаєв та інші писали, що позбавлення волі неповнолітнього є доцільним тільки у виняткових випадках, коли всі інші заходи впливу не мають належного ефекту. Обґрунтованим вважається, що такі заходи суперечать принципам охорони дитинства і тому є шкідливими з педагогічної точки зору. Неповнолітні порушники потребують передусім виховання, захисту, допомоги. Якщо все ж таки це вимушено робитися, то здійснювати таку процедуру доцільно у системі спеціалізованого правосуддя для неповнолітніх - ювенальної юстиції[34, c. 121-124].

Основними напрямками відвернення насильницької злочинності неповнолітніх можуть бути такі:

* Втручання в кризові ситуації. В основу цього запобіжного комплексу можуть бути покладені заходи декриміналізації сімейного неблагополуччя, протидії криміногенним ситуаціям, відведення антисуспільної активності криміногенної і агресивної частини неповнолітніх, ресоціалізація та адаптація, кримінально-правового утримання під страхом притягнення до кримінальної відповідальності і покарання, деалкоголізація підлітків, медико-реабілітаційного впливу тощо. Утручання в кризові ситуації припускає нейтралізацію і розв'язання міжгрупових, сімейних, міжособистісних напружених відносин чи конфліктів або матеріальних кризових ситуацій за допомогою набору соціальних засобів діяльності суб'єктів запобігання злочинності неповнолітніх. Назвемо приблизне коло можливих запобіжних заходів.

* Здійснення постійного моніторингу, соціального контролю за обстановкою у сімейній сфері, поведінкою неформальної підліткової групи шляхом виявлення мотивів криміногенної поведінки, постановки на профілактичний облік конфліктуючих підлітків і розробки конкретних організаційно-управлінських, педагогічних, психологічних, психіатричних, правових засобів їх усунення або послаблення ступеня конфліктної напруги. У зв'язку з цим виникає необхідність певною мірою переорієнтувати кримінальну міліцію у справах неповнолітніх з оперативної на запобіжну діяльність, виключивши невластиві їй функції, наприклад, соціальний патронаж, допомога у працевлаштуванні, забезпеченні майном тощо, зосередивши основну увагу на індивідуальній роботі з неповнолітніми, схильними до вчинення правопорушень (зокрема, шляхом правового виховання та контролю за поведінкою), інформуванні відповідних органів про допомогу, що потрібно надати, контроль за її наданням, поведінкою засуджених і звільнених з місць позбавлення волі неповнолітніх, вилучення знарядь злочинів і зброї, внесення подань щодо усунення причин і умов вчинення злочинів, застосування адміністративного впливу як на підлітків, так і на їх батьків чи осіб, які їх заміняють, та ін. Тобто йдеться про роботу суб'єктів відвернення насильницьких злочинів у "передкримінальному підпіллі".

* Налагодження з метою відвернення насильницьких злочинів взагалі і таких злочинів, що можуть вчинити неповнолітні, громадського порядку в населених пунктах зв'язків між міськими, районними органами внутрішніх справ та громадськими формуваннями з охорони порядку, помічниками дільничних інспекторів міліції; здійснення заходів щодо вдосконалення запобіжної роботи на місцях, у селах, на фермах.

* Створення спеціально-психологічної служби в навчальних установах, де перебувають значна кількість неблагополучних підлітків.

* Вжити заходів щодо посилення роботи з виявлення осіб, які спонукають неповнолітніх до жебракування, пияцтва, наркоманії, проституції, злочинної діяльності та забезпечити притягнення таких осіб у встановленому порядку до відповідальності.

* Упровадження спеціальної підготовки співробітників кримінальної міліції до реагування на прояви насильницьких дій з боку неповнолітніх, які конфліктують між собою, виявляють агресію до тварин або молодших підлітків, беруть активну участь у бійках.

* Створення Служби соціальної реабілітації, яка відповідала б за надання соціально-психологічної допомоги і нагляд за особами, що звільнилися з установ виконання покарань, і тими, які відбувають або відбули покарання, що не пов'язані із позбавленням волі, чи були звільнені від відбування покарання з випробуванням. Йдеться про розбудову державної структури, що поєднує функції служб апробації та постпенітенціарної опіки. Дослідження доводять, що особи, які відбувають покарання, не пов'язані з позбавленням волі, або звільняються від відбування покарання з випробуванням, так само потребують втручання в кризові ситуації, тобто потребують психологічної, матеріальної, медичної та правової допомоги, як і ті неповнолітні, що звільнилися з виховних колоній. Найбільш перспективною ця форма відвернення є для тих неповнолітніх засуджених, більшість яких ніде не працювали і не навчалися на момент притягнення до кримінальної відповідальності і не мають спеціальності (понад 44%).

* Прагнення неповнолітніх засуджених до підвищення освітнього рівня, зокрема, здобуття вищої або середньої спеціальної освіти чи певної спеціальності, потребує всілякої підтримки. У зв'язку з цим в Україні мають бути створені на базі вищих, середньо-спеціальних навчальних закладів, професійних установ підготовчі курси для неповнолітніх, які відбувають покарання чи вже відбули його. Цю роботу могла б виконувати спеціальна служба або вже існуючі органи.

* Ефективність діяльності із соціальної реабілітації значною мірою залежить від толерантного ставлення оточуючих до неповнолітніх, які відбувають покарання, не пов'язане з позбавленням волі, чи відбули покарання у містах позбавлення волі. Сьогодні, як свідчить практика, нерідко виникають ситуації ворожого ставлення населення, службових осіб до таких підлітків, що сприяє неприйняттю їх суспільством. Вважаємо, що таке ставлення населення (не тільки до неповнолітніх) пояснюється "іміджем" місць позбавлення волі, статусом засуджених, які міфологізуються як чутками, стародавніми уявленнями, так і самими засудженими. "Романтизація" "дома рідного" з боку кримінальної субкультури накладає і відбиток суспільної небезпечності "бувальців" установ виконання покарань, взагалі осіб, які були засуджені. У зв'язку з цим, як пропонується у публікаціях, дисертаціях, вважаємо за доцільне впровадження нових засад в інформаційне висвітлення проблем кримінально-виконавчої політики, виховання правосвідомості населення, яке повинне мати цілеспрямований характер. Але цього замало. Необхідно навчити і засуджених бути законослухняними й належно ставитися до населення.

* Відродження активної протидії поведінці осіб, які погрожують фізичною розправою у школі, на вулиці, дискотеках тощо.

* Своєчасне виявлення та облік неповнолітніх правопорушників з психічними аномаліями в межах осудності. Зараз в Україні існує негативна тенденція - зростання кількості психічно хворих осіб та осіб із психічними аномаліями. Проведені нами дослідження, про що вже йшлося, свідчать про те, що у цьому випадку уразливим контингентом в Україні, у першу чергу, є підлітки 119, а також про суттєвий зв'язок насильницької злочинності з їх психічними аномаліями в межах осудності, які є її умовами, хоча і не завжди безпосередніми 120. Тому в межах втручання у конкретні кризові ситуації важливою є проблема соціальної адаптації і реабілітації неповнолітніх із психічними аномаліями. За даними нашого дослідження, у м. Харкові і області, стосовно 146 осіб (93%) є відомості про те, що вони погано вчилися, порушували дисципліну, пропускали заняття, дублювали класи, тобто вони не мають належної освіти і професійних навичок. Щодо 105 осіб (майже 70%) є дані про те, що вони є вихідцями з неблагополучних сімей. Зрозуміло, що у цих осіб у разі призначення їм покарання, що не пов'язане з позбавленням волі, зберігаються негативні соціальні параметри, а отже і велика ймовірність знову вчинити злочин. Для вирішення цієї проблеми необхідні розробки і впровадження відповідної Державної комплексної програми.

* На державному рівні створити в країні віктимологічну профілактику. Очевидно, що основним фактором віктимності неповнолітніх є їх вік. Ця віктимність, у свою чергу, обумовлена такими чинниками, як незавершеність формування особи у фізичному і психологічному плані, а виходячи з цього - неможливість дати опір злочинним посяганням або нездатність унаслідок соціальної незрілості адекватно оцінити обстановку, що веде до більшої вірогідності потрапити в криміногенну ситуацію і стати жертвою злочину. Однак віктимологічна необачність, нехтування елементарними правилами безпеки характерна і для певних частин дорослого населення, які в результаті цього стають жертвами злочинців - неповнолітніх. За даними наших досліджень, які наводилися раніше і зараз ще раз наводяться як підтвердження вищезазначеної думки, у майже 50% випадків віктимна поведінка виявилася у необачності потерпілого, виборі знайомств, нетверезому стані, аморальному способі життя тощо. У розглядуваному аспекті віктимологічне відвернення вчинення злочинів полягає у зменшенні або навіть усуненні віктимності певних груп населення окремих потенційних жертв з оточення агресивних підлітків[37, c. 92-95].

Є інші заходи відвернення насильницької злочинності неповнолітніх.

1. Переорієнтація антисуспільної настанови групи чи конкретної особи - це узагальнене поняття запобіжної діяльності суб'єктів, спрямованої на криміногенні види поведінки. Тому діапазон заходів є досить різноманітнім, зокрема:

- підвищення рівня інформаційного забезпечення суб'єктів відвернення насильницьких злочинів;

- послідовне здійснення принципу невідворотності відповідальності за вчинки, які не становлять значної суспільної небезпеки;

- зміна стереотипу поведінки, тобто цілеспрямований запобіжний вплив на неповнолітніх, які здатні до вчинення насильницьких злочинів та їх рецидиву;

- правове урегулювання умов, що впливають на виникнення та розвиток злочинної поведінки підлітків;

- примирення конфліктуючих сторін або інше усунення міжособистісних неприязних стосунків;

- вплив на осіб, поведінка яких створює підвищену імовірність вчинення стосовно них насильницького посягання, а також на осіб, життя і погляди яких сприяють створенню криміногенного середовища і ситуацій насильницьких злочинів;

- усунення криміногенних явищ й процесів, які сприятливо діють на розвиток злочинного наміру та ін.

2. Активні контрзаходи використовуються здебільшого на рівні індивідуального запобігання насильницьким злочинам проти життя та здоров'я особи. До системи невідкладних заходів відвернення злочинів зокрема належать:

а) індивідуальна переорієнтація антисуспільної настанови підлітка, тобто усунення або нейтралізація її криміногенних поглядів, думок, спонукань і злочинних намірів;

б) оперативне втручання в процес розвитку злочинної діяльності відповідних суб'єктів запобігання з метою відвернення насильницьких злочинів;

в) створення умов, які б усували або ускладнювали розвиток злочинної поведінки і схиляли б підлітка (підлітків) до добровільної відмови від її продовження.

Так, кримінальна міліція у справах неповнолітніх має право: доставляти до органів внутрішніх справ неповнолітніх не більше як на три години, проводити огляд їх речей, транспортних засобів, вилучати документи і предмети, що можуть бути речовими доказами або використані на шкоду їх здоров'ю, складати протоколи про адміністративні правопорушення, ви-кликати неповнолітніх, їх батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), а також інших осіб; відвідувати неповнолітніх правопорушників за місцем їх проживання, роботи, проводити бесіди з ними, їхніми батьками (усиновителями) або опікунами (піклувальниками), іншими особами, які мають причетність до справи; вести облік осіб, які втягують неповнолітніх в антигромадську діяльність; вилучати у невідкладних випадках неповнолітніх із сімей та здійснювати інші заходи.

Припинення насильницьких злочинів неповнолітніх проти життя та здоров'я особи. У системі спеціально-кримінологічного запобігання цих злочинів особливе місце посідає такий його напрям, як припинення злочинів. Сучасний стан фізичної незахищеності особи постійно потребує надійного її захисту і на тій стадії, коли злочинна поведінка почала вже реалізовуватися і "фізично" матеріалізується як підготовка до вчинення злочину або замаху на його вчинення. Активний захист особи повинен виходити не тільки від суб'єктів припинення злочинів, але ж і від цієї особи. У статті 36 КК України - необхідна оборона - зазначається, що кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Залежно від характеру початого посягання розрізняють такі комплекси заходів припинення насильницьких злочинів проти життя та здоров'я особи:

1. Організаційно-превентивний напрям припинення насильницьких злочинів. До зазначеного комплексу належать такі організаційно-управлінські, правові, запобіжні та інші заходи щодо розробки і реалізації організаційно-правових основ припинення насильницьких злочинів:

- створення спеціалізованих груп у кримінальній міліції по справах неповнолітніх по оперативному втручанню в розвиток злочинної діяльності на стадіях підготовки та замаху на злочин (статті 14 і 15 КК України). Отже, значна роль належить оперативно-розшуковій діяльності міліції, яка ефективно діятиме у разі своєчасного отримання відповідної інформації;

- удосконалення кримінально-процесуального законодавства, а також правозастосовної практики щодо посилення їх запобіжного ефекту;

- підвищення результативності кримінологічної поінформованості населення і правової пропаганди. Деякі дослідження свідчать про слабке знання та розуміння громадянами положень про необхідну оборону за новим Кримінальним кодексом України (2001 p.), побоювання кримінальної відповідальності за використання зброї та ін.

2. Спонукальний напрям припинення насильницьких злочинів об'єднує різні заходи спонукання підлітків, які готуються до скоєння злочину (кожний 4-й злочин був заздалегідь задуманий і обміркований), добровільної відмови від продовження злочинної поведінки, наприклад: цілеспрямована робота кримінальної міліції по справах неповнолітніх, узагалі правоохоронних органів та інших державних і громадських організацій щодо схилення осіб до добровільної відмови від вирішення проблемних ситуацій злочинним шляхом, усунення конкретних обставин, які сприяють продовженню злочинної діяльності; зміна мікросередовища конкретного підлітка, що спонукає його на вчинення злочину, або він сам може стати жертвою злочину інших неповнолітніх (ми наводили такі приклади); позитивна кримінальна хроніка.

3. Активна протидія розвитку злочинної діяльності і настанню більш тяжких її наслідків. Цей напрям запобіжної роботи охоплює групу різних заходів, зокрема: постійний і ефективний контроль за підлітками, які реально спроможні вчинити насильницькі злочини з огляду на їх повсякденну поведінку; контакт правоохоронних органів з медичними установами з метою своєчасної ізоляції психічно хворих підлітків з агресивною поведінкою; негайне вжиття заходів до забезпечення безпеки осіб, на життя й здоров'я яких готується замах; своєчасне запобігання груповим бійкам, знущанням над молодшими підлітками, літніми особами, іншим антисуспільним проявам; послідовна і рішуча боротьба з усіма видами хуліганства; оперативне припинення злочину (затримання, арешт, притягнення до кримінальної відповідальності)[44, c. 217-219].