Громадянин як суб’єкт господарювання

Усі документи повинні бути викладені державною мовою.

Відповідно до п. 4 ст. 42 Закону якщо документи для проведення державної реєстрації подаються заявником особисто, державному реєстратору додатково пред'являється паспорт [5, с. 265].

Уповноважена особа повинна пред'явити свій паспорт та документ, що засвідчує її повноваження. Відповідно до п. 3 ст. 43 Закону строк державної реєстрації фізичної особи - підприємця не повинен перевищувати два робочих дні з дати надходження документів.

Відповідно до п. 1 ст. 10 Закону за проведення державної реєстрації справляється реєстраційний збір у розмірі два неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить на сьогодні: 34 грн. 00 коп. - за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

Відповідно до п. 4 ст. 43 Закону свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця повинно бути оформлено державним реєстратором і видано (надіслано рекомендованим листом) заявнику не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи - підприємця. Дана вимога на сьогоднішній день не корелюється з скасуванням свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця.

Відповідно до п. 5 ст. 43 Закону державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи - підприємця зобов'язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця для взяття фізичної особи - підприємця на облік.

Фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності не припиняється, а припиняє свою підприємницьку діяльність. Припинення підприємницької діяльності відбувається у разі:

· прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності;

· смерті фізичної особи, яка була зареєстрована як підприємець;

· постановлення судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою;

· постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності;

· постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця з таких підстав:

1)визнання фізичної особи-підприємця банкрутом.

2)провадження фізичною особою підприємницької діяльності, що заборонена законом;

3)неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону [43, с. 124].

Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

В разі, якщо фізична особа-підприємець припиняє підприємницьку діяльність за власним бажанням, запис про це рішення має бути внесений до Єдиного державного реєстру. Для цього, фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа повинні подати державному реєстратору(надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

· нотаріально посвідчену заяву про припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем;

· документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття фізичною особою - підприємцем рішення щодо припинення підприємницької діяльності.

Як і при реєстрації, фізичної особи-підприємця, державний реєстратор не повинен вимагати надання додаткових документів, але є випадки, коли він має право залишити подані документи без розгляду. А саме: якщо документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації припинення фізичною особою - підприємцем підприємницької діяльності, якщо документи подані не в повному обсязі, або не відповідають таким вимогам:

· документи, повинні бути викладені державною мовою.

· підпис заявника повинен бути нотаріально посвідчений.

· повідомлення про прийняття фізичною особою - підприємцем рішення щодо припинення підприємницької діяльності повинно містити відомості про ім'я фізичної особи - підприємця, ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків, місце та дату внесення запису про прийняття рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем.

· документом, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлень, є копія квитанції, виданої банком, або копія платіжного доручення з відміткою банку.

2.2 Взяття на облік фізичних осіб Підприємців в податкових органах та Пенсійному Фонді України. Виготовлення печатки та відкриття банківського рахунку

Після державної реєстрації ФОП слідує стадія взяття на облік фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до 6.1. Порядку обліку платників податків зборів від 22.12.2010 N 979 взяття на облік за основним місцем обліку фізичної особи - підприємця здійснюється після її державної реєстрації органом державної податкової служби за місцем її державної реєстрації на підставі: відомостей з відповідної реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; відповідного повідомлення державного реєстратора про судове рішення щодо відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця та внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру [17].

Органи державної податкової служби здійснюють контроль відомостей, які надійшли стосовно фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. На бажання фізичної особи - підприємця взяття такої особи на облік може бути здійснене органом державної податкової служби, якщо така особа подає до органу державної податкової служби:

· заяву за ф. N 5-ОПП (подана в Порядку - [17]);

· копію свідоцтва про державну реєстрацію.

Одночасно з поданням заяви платником податків - фізичною особою - підприємцем пред'являється оригінал такого свідоцтва. У цьому разі за даними Єдиного державного реєстру та/або через відповідного державного реєстратора орган державної податкової служби зобов'язаний установити, що така фізична особа - підприємець включена до Єдиного державного реєстру та її підприємницька діяльність не припинена.

Дані заяви за ф. N 5-ОПП мають бути достовірними та відповідати відомостям Єдиного державного реєстру. З метою підтвердження достовірності відомостей про фізичну особу - підприємця, указаних у заяві за ф. N 5-ОПП, до заяви може бути додано оригінал чи копія виписки із Єдиного державного реєстру.

З метою перевірки достовірності даних про платника податків - фізичної особи - підприємця орган державної податкової служби може звернутись до державного реєстратора за отриманням витягу з Єдиного державного реєстру.

Згідно п.6.3 Порядку якщо в заяві за ф. N 5-ОПП не зазначені обов'язкові реквізити, надані недостовірні або неповні дані, її не скріплено печаткою платника податків, не підписано фізичною особою - підприємцем чи особою, яка має документально підтверджене повноваження від платника податку щодо підпису заяви за ф. N 5-ОПП, документи подані не у повному обсязі, то не пізніше наступного робочого дня від дня отримання заяви орган державної податкової служби повертає документи платнику податків для виправлення (із зазначенням підстав неприйняття документів).

Фізична особа - підприємець зобов'язана протягом 5 календарних днів, наступних за днем отримання повернутих документів, подати виправлені документи для взяття на облік в органі державної податкової служби.

Про отримання повідомлення від державного реєстратора або заяви від фізичної особи - підприємця в органі державної податкової служби стосовно кожної фізичної особи - підприємця робиться запис у журналі реєстрації заяв та повідомлень про взяття на облік (перереєстрацію, унесення змін) платників податків (для самозайнятих осіб) за ф. N 7-ОПП (подана в Порядку [17]). Отримані від державного реєстратора відомості обробляються засобами відповідного програмного забезпечення згідно з регламентом такої обробки та вносяться до Реєстру самозайнятих осіб.

Взяття на облік за основним місцем обліку фізичної особи - підприємця органом державної податкової служби проводиться не пізніше наступного робочого дня з дня отримання відомостей від державного реєстратора чи заяви від платника податків та здійснюється датою внесення даних до Реєстру самозайнятих осіб за номером, який відповідає порядковому номеру реєстрації відповідного повідомлення державного реєстратора чи заяви платника податків у журналі за ф. N 7-ОПП.

Якщо за результатами звірки з даними Єдиного державного реєстру встановлено, що фізична особа - підприємець має стан такої, що здійснює діяльність та не перебуває на обліку або знята з обліку у відповідному органі державної податкової служби, то цим органом проводяться заходи щодо отримання відповідних відомостей від державного реєстратора та постановки на облік такої фізичної особи - підприємця згідно із Порядком.

Дані про дату взяття на облік фізичної особи - підприємця орган державної податкової служби у день взяття на облік передає відповідному державному реєстратору для внесення цих відомостей до Єдиного державного реєстру.

У довідці про взяття на облік фізичної особи - підприємця перед прізвищем, ім'ям та по батькові такої особи обов'язково вказується "Фізична особа - підприємець".

Облік самозайнятих осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті, ведеться в органах державної податкової служби за прізвищем, ім'ям, по батькові і серією та номером діючого паспорта.

Взяття на облік фізичних осіб, які не є підприємцями та здійснюють незалежну професійну діяльність, умовою ведення якої згідно із законом є державна реєстрація такої діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (далі - фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність), здійснюється за місцем постійного проживання у порядку, встановленому Порядком для фізичних осіб - підприємців.

Якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа здійснює незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується в органах державної податкової служби як фізична особа - підприємець. Для взяття на облік фізична особа, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, у строк 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності, зобов'язана подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до органу державної податкової служби за місцем свого постійного проживання:

· заяву за ф. N 5-ОПП [17];

· копію реєстраційного посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності, якщо заявник є приватним нотаріусом;

· копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю за якщо заявник є адвокатом, який займається адвокатською діяльністю індивідуально та не зареєстрований як фізична особа - підприємець;

· копію свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта, виданого Центральною експертно-кваліфікаційною комісією при Міністерстві юстиції України, якщо заявником є судовий експерт, який не є працівником державної спеціалізованої установи та отримав право самостійно здійснювати судово-експертну діяльність. При подачі документів пред'являється оригінал зазначених документів.

Орган державної податкової служби відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі: наявності обмежень на провадження незалежної професійної діяльності, встановлених законодавством; коли документи подані за неналежним місцем обліку; коли документи не відповідають встановленим вимогам, подані не в повному обсязі або коли зазначені в різних документах відомості є взаємно невідповідними; коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа; неподання для реєстрації особою, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності.

Після реєстрації ФОП в державного реєстратора та взяття на облік податковими органами слідує наступна стадія - взяття на облік платника єдиного внеску до Пенсійного фонду (ПФ). Взяття на облік фізичної особи - підприємця як платника єдиного внеску до Пенсійного фонду здійснюється у відповідності до Постанови Правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 N 21-6 "Про затвердження Порядку взяття на облік та зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" [18] (далі - Постанова).

Згідно п.2.2. Постанови взяття на облік фізичних осіб - підприємців як платників єдиного внеску здійснюється органами Пенсійного фонду за місцем проживання особи на підставі відомостей з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей органами Пенсійного фонду.

У день отримання зазначених відомостей органи Пенсійного фонду направляють відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд соціального страхування від нещасних випадків). Згідно з отриманою від органу Пенсійного фонду інформацією робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків приймає рішення про віднесення до класу професійного ризику виробництва фізичної особи - підприємця та не пізніше наступного робочого дня направляє органу Пенсійного фонду повідомлення про віднесення його до класу професійного ризику виробництва. Фізична особа - підприємець не повинна реєструватися у всіх соціальних фондах - Пенсійний фонд повідомляє інші фонди про реєстрацію ФОП.

Повідомлення про взяття на облік фізичної особи - підприємця як платника єдиного внеску безоплатно надсилається платнику поштою з повідомленням про вручення наступного робочого дня з дня взяття на облік в органі Пенсійного фонду.

У разі незгоди зі встановленим розміром єдиного внеску платник протягом десяти робочих днів з дня надходження повідомлення про взяття на облік має право звернутися до органу Пенсійного фонду з письмовою заявою про зміну розміру єдиного внеску.

На підставі відомостей, наданих державним реєстратором, проводяться відповідні записи в журналах обліку платників єдиного внеску, а одержані документи підшиваються до справи, на якій проставляється реєстраційний номер платника єдиного внеску.

У разі отримання від державного реєстратора повідомлення про внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності орган Пенсійного фонду в 10-денний термін проводить документальну перевірку платника єдиного внеску, що має найманих працівників, щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску. На основі акта перевірки платник єдиного внеску здійснює остаточні розрахунки. Фізичні особи - підприємці, які не мають найманих працівників, подають до органу Пенсійного фонду звіт про нараховані суми єдиного внеску за період роботи у звітному році та копію акта перевірки органу державної податкової служби і здійснюють остаточні розрахунки. Після проведення перевірок платників єдиного внеску, зазначених у абзаці першому цього пункту, звірення розрахунків з платником єдиного внеску і проведення остаточного розрахунку орган Пенсійного фонду надає фізичній особі - підприємцю або уповноваженій нею особі довідку про відсутність заборгованості [17].

Після одержання від державного реєстратора відомостей з реєстраційної картки про державну реєстрацію припинення юридичної особи або припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця органи Пенсійного фонду знімають з обліку платника єдиного внеску, що фіксується у журналі обліку платників єдиного внеску та реєстрі страхувальників, та безоплатно надсилають йому поштою з повідомленням про вручення не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи або припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця повідомлення про зняття з обліку такої особи. Справа такого платника єдиного внеску здається до архіву органу Пенсійного фонду після закінчення звітного року.

Необхідність отримання довідки з статистики при здійсненні підприємницької діяльності фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності вирішує особисто, в залежності від специфіки його діяльності. Так при здійсненні діяльності що підлягає ліцензуванню, довідка може бути надана до органів на які покладено завдання ліцензування певних видів діяльності юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців [61, с. 132].

Для фізичних осіб - підприємців довідки з статистики видають тільки обласні управління статистики. Органи статистики видають довідку про взяття на облік.

В довідці з статистики зазначаються види діяльності відповідно до КВЕД - Класифікатора видів економічної діяльності. За видачу довідки стягується плата.

Питання використання печатки або штампу при здійсненні підприємницької діяльності фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності вирішує особисто, в залежності від специфіки його діяльності.

Невикористання СПД - фізичними особами печаток - це правило ділової практики, дане питання остаточно не врегульоване законодавством. Законодавство України не містить прямих норм, які б передбачали обов'язок СПД - фізичних осіб мати печатки.

Донедавна порядок виготовлення печаток і штампів для фізичних і юридичних осіб передбачав отримання дозволу в органах МВС на підставі наказу МВС від 11.01.99 №17 "Про затвердження Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів" [83].

Проте, 9 лютого 2011 року Міністерством юстиції України було зареєстровано наказ Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2011 №5 [19, с. 494], яким визнано таким, що втратив чинність, наказ МВС від 11.01.99 №17 "Про затвердження Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів".

Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2011 №5 набрав чинності з дня його офіційного опублікування - 21 лютого 2011 року ("Офіційний вісник України", 2011, №11, ст.494) [19, с. 494].

Наказ про втрату чинності був виданий на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 №1216 "Про внесення змін до Положення про дозвільну систему", протоколу наради під головуванням Прем'єр-міністра України від 19.06.2010 №37002/0/1-10, а також з метою приведення нормативно-правових актів МВС, що регламентують діяльність дозвільної системи, у відповідність до законодавства України.

Питання відкриття банківських рахунків при здійсненні підприємницької діяльності фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності вирішує особисто, в залежності від необхідності здійснення безготівкових розрахунків.

Для здійснення повсякденної господарської діяльності підприємства використовують поточні рахунки в банківських установах. За їх допомогою підприємства мають змогу здійснювати безготівкові операції з грошовими коштами. У необхідності відкриття поточних рахунків для підприємства сумнівів не виникає. Але для підприємців може бути дві точки зору: відкривати чи не відкривати. Якщо підприємець не планую працювати з іншими підприємствами (зазвичай розрахунки між підприємствами здійснюються у безготівковій формі) та отримувати оплату за товари та послуги від покупців через банк, то поточний рахунок такому підприємцю, звісно, не потрібен.

Проте, якщо підприємець хоче скористатися всіма можливостями ведення бізнесу та максимально ефективно проводити взаємовідносини із контрагентами, то відкриття поточного рахунку в банку, без сумніву, має бути.

Перш ніж перейти до конкретних дій, необхідно визначитися із банком, у якому відкривати рахунок. Звісно, треба обирати надійний банк, робота якого з надання послуг обслуговування поточних рахунків клієнтів грамотно оптимізована. Адже, якщо банк не буде своєчасно виконувати вказівки власника рахунку, то він не зможе виконувати зобов'язання перед контрагентами.

Для відкриття рахунків фізичні особи-підприємці надають наступні документи:

1. Заява про відкриття поточного рахунка встановленого зразка, підписана підприємцем;

2. Копія свідоцтва про державну реєстрацію підприємця органом виконавчої влади, іншим органом, уповноваженим здійснювати державну реєстрацію, завірена нотаріально або органом, що його видав;

3. Копія документа, що підтверджує взяття підприємця на податковий облік, завірена податковим органом, нотаріально або уповноваженим працівником банку;

4. Копію документа, що підтверджує реєстрацію підприємця у відповідному органі Пенсійного фонду України;

5. Картка зі зразками підписів, що завіряються підписом уповноваженого працівника банку або нотаріально [61, с. 175].

Рахунки фізичним особам-підприємцям відкриваються за умови надання паспорта чи іншого документа, що посвідчує особу.

2.3 Ліцензування та патентування підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця

У деяких випадках, передбачених Законом, недостатньо державної реєстрації, для зайняття окремими видами діяльності потрібно також одержання ліцензії.

Перелік видів діяльності, що не можуть здійснюватися без ліцензії, визначений у Законі "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 р. [11, с. 299], що є основним нормативно-правовим актом, що регулює ліцензування. У цій сфері основними є поняття "ліцензія" і ліцензування", що визначені в цьому законі.

Ліцензія - документ державного зразка, що засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Ліцензування - видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Крім того, відповідно до Закону "Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами" ліцензуванню підлягають такі види діяльності:

· виробництво спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів

· оптова і роздрібна торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами [10, с. 247].

Таким чином ліцензуванню підлягає широкий спектр видів господарської діяльності. Деякі з них заборонені для фізичної особи-підприємця, про що йшлося вище (космічна діяльність, діяльність, пов'язана з обігом наркотичних речовин, тощо), але є й такі, провадження яких доступне й для фізичної особи-підприємця (медична практика, перевезення пасажирів автотранспортом, тощо).

Фізична особа-підприємець, що має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.

У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані:

· відомості про суб'єкта господарювання-заявника: прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів

· вид господарської діяльності, на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.

До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа. Повний перелік документів, що подаються фізичною особою - підприємцем для отримання ліцензії міститься в ліцензійних умовах для конкретного виду під ліцензійної діяльності.

Подальша доля документів, поданих для одержання ліцензії, може бути такою:

· заяву про видачу ліцензії залишають без розгляду;

· приймають рішення про видачу ліцензії

· відмовляють у видачі ліцензії.

Заяву про видачу ліцензії органові ліцензування дозволено не розглядати лише за таких умов:

· заяву подала (підписала) особа, яка немає на такі дії ніяких повноважень;

· документи оформлено з певними порушеннями (неповний комплект, неправильні назви, зайві документи тощо).

Рішення про видачу ліцензії орган ліцензування мусить прийняти протягом десяти робочих днів від дати надходження заяви та доданих до неї документів. Рішення про відмову у видачі ліцензії приймають також протягом десяти робочих днів.

Підставами для відмови у видачі ліцензії можуть бути такі:

· недостовірність вміщених у документах даних, що їх вказав заявник під час заповнення;

· невідповідність заявника (згідно з документами) ліцензійним умовам, встановленим для того виду господарської діяльності, який зазначено в заяві.

Анулювання ліцензії визначено в Законі як позбавлення ліцензіата органом ліцензування права на провадження певного виду господарської діяльності. Анулювання ліцензії є однією з розповсюджених санкцій, що застосовувались Ліцензійною палатою України.

Анулювання ліцензії за рішенням органу ліцензування, передбачене в ст.21 Закону "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", є однією з найбільш серйозних оперативних засобів охоронної спрямованості. На відміну від ст.4 Закону "Про підприємництво" що втратив чинності, яка визначала три підстави анулювання ліцензії, ст.21 Закону "Про ліцензування..." називає десять підстав її анулювання.

· заява ліцензіата про анулювання ліцензії;

· акт про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов;

· рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання;

· нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності;

· акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб'єктом господарювання для одержання ліцензії;

· акт про встановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності;

· акт про встановлення факту неподання в установлений строк повідомлення про зміну даних, зазначених в документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії;

· акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;

· неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності;

· акт про відмову ліцензіата в проведенні перевірки органом ліцензування або спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування [10, с. 250].

Деякі види підприємницької діяльності вимагають одержання торгового патенту. Патентування - умова здійснення деяких видів підприємницької діяльності, що означає необхідність одержання торгового патенту у встановленому законодавством порядку.

Згідно ст. 14.1.250 Податкового кодексу: торговий патент - це державне свідоцтво з обмеженим строком дії на провадження певного виду підприємницької діяльності та користування яким передбачає своєчасне внесення до бюджету відповідного збору [4, с. 372];

Згідно з п.п. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 розд. XII Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далів - ПКУ) платниками збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності є суб'єкти господарювання (фізичні особи - підприємці), які отримують торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності: торговельна діяльність у пунктах продажу товарів; діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України та ін.

Відповідно до п.п. 14.1.246 п. 14.1ст. 14 розд. І ПКУ торговельна діяльність для цілей розд. XII ПКУ- це роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій (ресторанне господарство) сфері за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток.

Види діяльності, які провадяться з придбанням пільгового торгового патенту, визначені у п. 267.2 ст. 267 розд. XII ПКУ. Згідно з п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПКУ з придбанням пільгового торгового патенту провадиться торговельна діяльність виключно з використанням таких товарів (незалежно від країни їх походження):

а) товарів повсякденного вжитку, продуктів харчування, виробів медичного призначення для індивідуального користування, технічних та інших засобів реабілітації через торговельні установи, утворені з цією метою громадськими організаціями інвалідів;

б) товарів військової атрибутики та повсякденного вжитку для військовослужбовців на території військових частин і військових навчальних закладів;

в) насіння та посадкового матеріалу овочевих, баштанних, кормових та квіткових культур, кормових коренеплодів та картоплі;

г) сірників;

ґ) термометрів та індивідуальних діагностичних приладів [4, с. 385].

Відповідно до п.п. 267.2.2 п. 267.2 ст. 267 ПКУ з придбанням пільгового торгового патенту провадиться торговельна діяльність виключно з використанням таких товарів вітчизняного виробництва:

а) товари народних промислів, крім антикварних та тих, що становлять культурну цінність згідно з переліком, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері культури;

б) готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти, предмети догляду, перев'язувальні матеріали та інше медичне приладдя), вітаміни для населення, тампони, інші види санітарно-гігієнічних виробів із целюлози або її замінників, ветеринарні препарати, вироби медичного призначення для індивідуального користування інвалідами, технічні та інші засоби реабілітації інвалідів;

в) зубнi паста та порошки, косметичні серветки, дитячі пелюшки, папір туалетний, мило господарське;

г) вугілля, вугільні брикети, паливо пічне побутове, гас освітлювальний, торф паливний кусковий, торф'яні брикети і дрова для продажу населенню, газ скраплений у балонах, що реалізується населенню за місцем проживання для використання у житлових та/або нежитлових приміщеннях;

г) зошити.

Згідно з п.п. 267.1.2 п. 267.1 ст. 267 розд. XII ПКУ не є платниками збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг такі ФОП:

· фізичні особи - підприємці, які провадять торговельну діяльність у межах ринків усіх форм власності;

· фізичні особи - підприємці, які здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва і тваринництва, свійської худоби та птиці (як у живому вигляді, так і продукції забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки),продукції власного бджільництва;

· фізичні особи - підприємці, які сплачують державне мито за нотаріальне посвідчення договорів про відчуження власного майна, якщо товари кожної окремої категорії відчужуються не частіше одного разу на календарний рік;

· суб'єкти господарювання, які провадять торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва: хліб і хлібобулочні вироби; борошно пшеничне та житнє; сіль, цукор, олія соняшникова і кукурудзяна; молоко і молочна продукція, крім молока і вершків згущених із домішками і без них; продукти дитячого харчування; безалкогольні напої; морозиво; яловичина та свинина; свійська птиця; яйця; риба; ягоди і фрукти; мед та інші продукти бджільництва, бджолоінвентар і засоби захисту бджіл; картопля і плодоовочева продукція; комбікорм для продажу населенню [4, с. 375].

Не є платниками збору за провадження діяльності у сфері розваг суб'єкти господарювання, які провадять комп'ютерні та відеоігри.

Відповідно до п.п. 267.7.1 п. 267.7ст. 267 розд. XII ПКУ строк дії торгового і пільгового патенту, крім короткотермінового торгового патенту та торгового патенту на здійснення діяльності у сфері розваг, становить 60 календарних місяців.

Відповідно до п.п. 267.4.1 п. 267.4 ст. 267розд. XII ПКУ для провадження передбачених кодексом видів підприємницької діяльності ФОП подає до органу державної податкової служби за місцем сплати збору заявку на придбання торгового патенту, яка повинна містити такі відомості:

а) прізвище, ім'я, по батькові суб'єкта господарювання, реєстраційний номер облікової картки платника податків;

б) місцезнаходження ФОП;

в) вид підприємницької діяльності, для провадження якої придбавається торговий патент;

г) вид торгового патенту;

ґ) найменування документа про повну або часткову сплату збору;

д) назва та фактична адреса (місцезнаходження) пункту продажу товарів, пункту з надання платних послуг, грального місця, позначення "виїзна торгівля";

е) назва, дата, номер документа, що засвідчує право власності (оренди);

є) період, на який придбавається торговий патент. Підставою для придбання торгового патенту є заявка, оформлена відповідно до цієї статті. Встановлення будь-яких додаткових умов щодо придбання торгового патенту не дозволяється [4, с. 376].

Відповідно до п.п. 267.5.1 п. 267.5 ст. 267 розд. XII ПКУ порядок сплати збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності платниками збору, які:

· провадять торговельну діяльність або надають платні послуги (крім пересувної торговельної мережі) - збір сплачується за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання платних послуг;

· здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу - за місцем реєстрації таких платників;

· здійснюють торгівлю на ярмарках, виставках-продажах та інших короткотермінових заходах, пов'язаних з демонстрацією та продажем товарів, - за місцем провадження такої діяльності.

Відповідно до п.п. 267.4.3 ПКУ торговий патент видається особисто фізичній особі - підприємцю під підпис у триденний термін з дня подання заявки. Датою придбання торгового патенту є зазначена в ньому дата.

Згідно з п.п. 267.3.2 ПКУ ставка збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг установлюється в таких межах:

а) на території міста Києва та обласних центрів - від 0,08 до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати;

б) на території міста Севастополя, міст обласного значення (крім обласних центрів) і районних центрів - від 0,04 до 0,2 розміру мінімальної заробітної плати;

в) на території інших населених пунктів - до 0,1 розміру мінімальної заробітної плати.

Опрацювавши матеріали розділу, можна зробити наступні висновки:

1. Нововведенням у сфері реєстрації ФОП є скасування свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця. Законотворці замінили свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця на виписку з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Виписку пропонується видавати безкоштовно і на не обмежений термін. Обґрунтуванням прийняття таких змін є спрощення і здешевлення початку ведення бізнесу в Україні шляхом впровадження принципу здійснення діяльності фізичних осіб-підприємців без свідоцтва про державну реєстрацію. На нашу думку, заміна свідоцтва про державну реєстрацію випискою з державного реєстру не спрощує і не здешевлює ведення бізнесу, оскільки за фактом один документ просто замінений іншим, що надає більш широку інформацію про суб'єкта господарювання.

Факт реєстрації пов'язаний з моментом внесення записів до ЄДРПОУ, а свідоцтво про державну реєстрацію - всього лише непотрібний підтверджуючий документ, з видачею якого ніяк не повинен зв'язуватися факт реєстрації. І єдиним сучасним і надійним способом підтвердження факту реєстрації є відомості з ЄДРПОУ.

Виписка ж підтверджує тільки факт наявності відомостей про ФОП за станом на певну дату. Тому до прийняття даного закону був встановлений граничний термін її дії - 30 днів. Вона не відображає зміни, які можуть статися з ФОП з моменту її видачі до моменту, коли буде потрібно її використання. До того ж, таких виписок може бути отримано необмежену кількість разів. Те, що тепер термін дії виписки не буде обмежений - проблему не вирішить, оскільки все одно не можна буде бути впевненим у тому, що контрагент, надаючи виписку тримісячної давності, досі існує.

Крім того, на нашу думку виписку з ЄДРПОУ куди простіше підробити, ніж свідоцтво про державну реєстрацію, оскільки вона, на відміну від свідоцтва, не є документом суворої звітності, не містить ані облікової серії, ані номера.

2. Метою реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб є надання офіційного статусу підприємцеві для реалізації його прав і обов'язків. Реєстрація є необхідною процедурою для кожного, хто бажає провадити підприємницьку діяльність. Правове значення державної реєстрації полягає в тому, що в результаті самої державної реєстрації фізична особа набуває статус суб'єкта господарювання (підприємництва). Якщо фізична особа не здійснила державної реєстрації як суб'єкта підприємництва, незважаючи на фактичне зайняття підприємницькою діяльністю, така особа не набуває статусу суб'єкта господарювання (підприємця).

Закон пов'язує виникнення статусу підприємця не з фактичним заняттям підприємництвом, а з державною реєстрацією як суб'єкта підприємництва. Загальні правила державної реєстрації суб'єктів господарювання містяться в ст.58 Господарського кодексу України. Процедура державної реєстрації регламентується Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Фізична особа може бути зареєстрована як підприємець лише за місцем реєстрації свого проживання, але діяльність може проводити на всій території України без обмежень. Фізична особа - підприємець несе відповідальність за свою діяльність всім свої майном. Фізична особа може бути зареєстрована як підприємець після досягнення нею 18-річного віку, тобто з моменту, коли наступає повна цивільна дієздатність - здатність самостійно набувати для себе прав, створювати для себе обов'язки і нести відповідальність за їх невиконання.

3. Після державної реєстрації ФОП слідує стадія взяття на облік фізичних осіб - підприємців. Взяття на облік за основним місцем обліку фізичної особи - підприємця здійснюється після її державної реєстрації органом державної податкової служби за місцем її державної реєстрації на підставі: відомостей з відповідної реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; відповідного повідомлення державного реєстратора про судове рішення щодо відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця та внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру.

4. У деяких випадках, передбачених Законом, недостатньо державної реєстрації, для зайняття окремими видами діяльності потрібно також одержання ліцензії. Перелік видів діяльності, що не можуть здійснюватися без ліцензії, визначений у Законі "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 р., що є основним нормативно-правовим актом, що регулює ліцензування. У цій сфері основними є поняття "ліцензія" і ліцензування", що визначені в цьому законі.

РОЗДІЛ 3

ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ-ПІДПРИЄМЦІЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЗАКОНОДАВЧОГО ПОКРАЩЕННЯ СТАТУСУ ГРОМАДЯНИНА ЯК СУБ'ЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ

3.1 Фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування

За загальним правилом після реєстрації фізичної особи - підприємця вважається, що він перебуває на загальній системі оподаткування. Загальна система оподаткування складається з сукупності податків і зборів (обов`язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку. Відповідно до податкового законодавства в Україні справляються загальнодержавні податки і збори (обов`язкові платежі); місцеві податки і збори (обов`язкові платежі). Вичерпний перелік податків і зборів (обов`язкових платежів) визначено Податковим кодексом України. При використанні загальної системи оподаткування доходом приватних підприємців є сукупний чистий дохід. Він визначається як різниця між валовим доходом (виручкою у грошовій і натуральних формах) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними із одержанням доходу.

Для визначення особливостей оподаткування фізичних осіб-підприємців на загальній системі оподаткування слід дослідити об'єкт оподаткування. Відповідно до п. 177.2 ст. 177 розд. IV Податкового кодексу України (далі - ПКУ) об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця [4, с. 371].

Згідно зі ст. 7 ПКУ об'єкт оподаткування є одним із елементів податку. Відповідно до ч. 1 ст. 22 ПК об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Системний аналіз положень ПКУ, які визначають зміст поняття "чистий оподатковуваний дохід" (п. 164.1 ст. 164, п. 177.2 ст. 177, п. 178.3 ст. 178), дозволяють зробити висновок, що йдеться про дохід, який отримано як різницю між обсягом загального доходу (надходжень у грошовій і негрошовій формі) і витратами, які підтверджено документально і понесені у зв'язку з провадженням господарської діяльності фізичною особою-підприємцем [4, с. 377].

Згідно з п. 177.4 ст. 177 ПКУ до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, які включаються до витрат виробництва (обігу) згідно з розділом ІІІ ПК. У ст. 138 ПК врегульовано правила щодо складу витрат та порядок їх визнання, у ст. 139 Кодексу встановлено витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, у ст. 140 Кодексу встановлено особливості визнання витрат подвійного призначення, у ст. 141 Кодексу встановлено особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями, у ст. 142 Кодексу встановлено особливості визначення складу витрат на виплати фізичним особам згідно з трудовими договорами та договорами цивільно-правового характеру, у ст. 143 Кодексу визначено особливості віднесення до складу витрат сум внесків на соціальні заходи.

Таким чином, не може бути зараховано до складу витрат з метою визначення чистого оподатковуваного доходу ті витрати, які безпосередньо не пов'язані з провадженням господарської діяльності (витрати на купівлю продуктів харчування для власного кінцевого споживання, утримання житлового приміщення, особисті телефонні переговори тощо). Також згідно з п. 177.4 ст. 177 ПКУ не належать до витрат фізичної особи-підприємця вартість придбаного рухомого і нерухомого майна, яке підлягає державній реєстрації, якщо таке майно придбано до державної реєстрації фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності та/або не використовується у такій діяльності.

У зазначеному пункті йдеться не про загальні витрати, а про документально підтверджені витрати. Тобто всі витрати, які беруться до уваги при визначенні чистого оподатковуваного доходу, мають бути документально підтверджені (підтверджені належним чином оформленими документами).

Обсяг загального оподатковуваного доходу та документально підтверджених витрат встановлюється за правилами згідно з положеннями ПКУ, Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положеннями (стандартів) бухгалтерського обліку, інших нормативно-правовими актами.

Важливим питанням в діяльності ФОП, на нашу думку, є строки подання податкових декларацій, оскільки досить часто фізична особа працює самостійно, без будь-якої бухгалтерської допомоги, тому змушена самостійно визначати податкові відомості та вчасно звітувати.

Відповідно до п.п. 49.18.5 п. 49.18 ст. 49 розд. II та п. 177.5 ст. 177 розд. IV ПКУ фізичні особи-підприємці подають до органу державної податкової служби податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи [4].

Відповідно до п.п. 177.5.1 п. 177.5 ст. 177 розд. IV ПКУ авансові платежі з податку на доходи фізичних осіб розраховуються підприємцем самостійно, але не менш як 100 % річної суми податку з оподатковуваного доходу за минулий рік (у співставних умовах), та сплачують до бюджету по 25 % що­кварталу (до 15 березня, 15 травня, 15 серпня і 15 листопада). Фізичні особи - підприємці, які перейшли із спрощеної системи оподаткування на загальну систему оподаткування подають податкову декларацію за результатами звітного кварталу, в якому відбувся перехід на загальну систему оподаткування. Платники податку розраховують та сплачують авансові платежі у строки, визначені п.п. 177.5.1 п. 177.5 ст. 177 ПКУ, що настануть у звітному податковому році. Ураховуючи вищевикладене, фізичні особи - підприємці, які перейшли протягом поточного звітного року зі спрощеної системи оподаткування на загальну систему оподаткування нараховують та сплачують авансові платежі на підставі квартальної декларації, яка подається ними після закінчення кварталу, в якому відбувся перехід. Наприклад, якщо платник податків перейшов на загальну систему оподаткування з II кварталу, то декларація подається після закінчення цього кварталу і авансові платежі нараховуються платником самостійно з урахуванням суми податку, що нараховується на доходи, зазначені в декларації.

Витрати на комунальні послуги включаються до витрат фізичної особи - підприємця на загальній системі оподаткування. Так, згідно з п. 177.2 ст. 177 ПКУ до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат виробництва (обігу) згідно з розд. III "Податок на прибуток підприємств" ПКУ (п. 177.4 ст. 177 ПКУ). Склад витрат та порядок їх визначення зазначено у ст. 138 розд. III ПКУ, відповідно до якої до складу витрат уключаються, зокрема, витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення (п.п. "в" п.п. 138.10.1 п. 138.10 ст. 138 ПКУ) [4].

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПКУ витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Згідно з нормою гл. 58 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до ст. 762 гл. 58 Цивільного кодексу за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Таким чином, витрати на комунальні послуги, використані в орендованому приміщенні, уключаються до валових витрат фізичної особи - підприємця (орендаря) на підставі рахунків орендодавця, в яких наведений розрахунок вартості спожитих орендарем комунальних послуг, обчислений пропорційно площі, що займає такий орендар в орендованому приміщенні. Зазначені розрахунки проводяться орендодавцем згідно з умовами відповідних договорів щодо відшкодування вартості комунальних послуг та мають бути узгоджені з орендарем.

Важливим є питання віднесення ПДВ до складу витрат фізособи-підприємця, що не є платником ПДВ. Відповідно до п. 177.2 ст. 177 розд. IV ПКУ об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з п. 177.3 ст. 177 ПКУ для фізичної особи - підприємця, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг). Відповідно до п. 177.4 ст. 177 ПКУ до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат виробництва (обігу) згідно з розд. III ПКУ.

Згідно з п.п. 139.1.6 п. 139.1 ст. 139 розд. III ПКУ для платників податків, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість, до складу витрат входять суми податку на додану вартість, сплачені у складі ціни придбаних товарів, робіт, послуг, вартість яких належить до витрат такого платника податку. При цьому розд. ПКУ набрав чинності 1 квітня 2011 року. Тобто до моменту набрання чинності розд. ІІІ ПКУ діяли норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (наразі втратив чинність)[83].