Історія вчень про державу і право

Бачився я з обома воюючими королями, шведським і польським, і все вміння своє ужив перед ними, щоб переконати першого про протекцію і милість отчизні нашій од військових напастей та руйнацій у майбутній на неї навалі, а щодо Великоросії, нам єдиновірної і єдиноплемінної, випросив у нього невтралітет, себто не повинні воювати ми ні з шведами, ані з поляками, ані з великоросіянами, а повинні, зібравшися з військовими силами нашими, стояти в належних місцях і боронити власну отчизну свою, відбиваючи того, хто нападе на неї війною, про що зараз ми повинні оголосити государеві, а бояри його, які не заражені ще німещиною і пам'ятають пролиту безневинно кров своїх родичів, про все теє повідомлені і зо мною згодні. Для всіх же воюючих військ виставляти ми повинні за плату харчі і фураж, в кількості, можливій без власного зубожіння нашого; а при будучому загальному замиренні всіх воюючих держав рішено поставити країну нашу в той стан держав, в якому вона була з-перед володіння польського, із своїми природними князями та з усіма колишніми правами й привілеями, що вільну націю означають. Поручитися за теє взялися найперші в Европі держави: Франція і Німеччина; і ся остання дуже сильно наполягала на такому положенні нашому ще в днях гетьмана Зиновія Хмельницького, за імператора Фердинанда III, але не справдилося воно через міжусобицю та необдуманість предків наших.

Договори наші про вищесказане уложив я з королем шведським письмовим актом, підписаним з обох сторін і оголошеним в означених державах. І ми тепер уважати повинні шведів за своїх приятелів, союзників, добродіїв і немов би од Бога посланих, щоб увільнити нас од рабства та зневаги і поновити на найвищому ступні свободи та самостійности. Відомо ж бо, що колись були ми те, що тепер московці: уряд, першість і сама назва Русь од нас до них перейшли. Але ми тепер у них, яко притча во язиціх! Договори сії з Швецією не суть нові і перші ще з нею, але потверджують вони і поновлюють попередні договори та союзи, од предків наших з коралями шведськими уложені. Бо відомо, що дід і батько нинішнього короля шведського, мавши важливі прислуги од військ наших у війні їх з ливонцями, германцями та Данією, гарантували країну нашу і часто за нею обставали супроти поляків, а отому й од гетьмана Хмельницького, по злуці вже з Росією, вислано сильний корпус козацький, з наказним гетьманом Адамовичем, на підмогу королеві шведському Густавові, і допомагав він йому під час здобування столиць польських, Варшави й Кракова. І так, нинішні договори наші з Швецією суть тільки продовження давніших, в усіх народах уживаних. Та й що ж то за народ, коли за свою користь не дбає і очевидній небезпеці не запобігає? Такий народ неключимістю своєю подобиться, воістину, нетямущим тваринам, од усіх народів зневажаним».

Пилип Орлик

Вивід прав України Вивід прав України. - С 45-49.

По довгій й кривавій війні вічної пам'яті найхоробріший гетьман Хмельницький визволив з-під польської кормиги пригнічену козацьку націю. Він то утворив з України незалежне князівство і вдоволився титлом гетьмана війська Запорозького і син його переняв це по нім у спадку й Стани названого князівства по смерті його обирали далі своїх князів і ніяка держава не присвоювала собі права противитися цьому. Україна залежала тільки під деяким оглядом від царів московських.

Не розводитимуся далі про історію України; моя ціль лише показати, що вона є вільним князівством і що Стани її вільно обирали гетьманів по своїй уподобі. Це факт установлений і правда загально відома, що козацька нація і Україна були вільними. Яко така Україна увійшла з своїм гетьманом у договір вічного миру, заклю-ченого коло Пруту в Молдавії, де вона називається союзницею султана; яко така увійшла вона в договір з ханом татарським і в договір, який заключив гетьман Хмельницький зі шведським королем Карлом X і який можна бачити в архівах Корони Шведської.

Але найсильнішим і найнепереможнішим аргументом і доказом суверенности України є урочистий союзний договір, заключений між царем Олексієм Михайловичем з одного боку та гетьманом Хмельницьким і Станами України з другого. Трактат цей уложений в 1654 р. і підписаний уповноваженими представниками. Цей, такий урочистий і докладний трактат, названий вічним, повинен був, здавалося, назавжди установити спокій, вольності й лад на Україні. Це дійсно так і було б, якби цар так само сумлінно виконав би його, як у це вірили козаки. Вони передали московському війську свої твердині і злучили свої війська з царськими задля успіху загальної справи, але царські генерали, скориставши з довір'я названої нації, хитрощами захопили велику кількість інших укріплень і потім почали командувати, мов би господарі, в цілій країні.

Одначе козаки залишили тінь суверенности і навіть по смерті гетьмана Хмельницького цар дав в 1658 р. грамоту Станам України.

Гетьман Брюховецький, удавшися в подорож до Москви під покривкою добра для України, вчинцв так, що признано царя за протектора козаків. Це була основа всіх нещасть України. Україну примушено зректися прав козацького суверенітету. Громадянство досі не знає, чи Брюховецького примушено до цього негідного кроку погрозами чи чемнішими способами. Але річ відома, що це зречення не касує ні в чому прав України, бо гетьман не міг дарувати того, що належало Станам. Дарма скаржилися козаки; на Україну вислано війська, які збройно силою тримали козаків у неволі і давали їм відчувати увесь тягар деспотичного панування.

Те, що я оце щойно сказав, показує кожній неупередженій людині безперечне право Станів України й вопіючу несправедливість, учинену їй, поневолюючи козаків, позбавляючи їх власних прав та вольностей під покришкою святого союзу і урочистого договору, котрий забезпечив їм уживання цих прав і вольностей. Але які б великі не були московські насильства, вони не дають ніякого законного права москалям що до України. Навпаки, козаки мають за собою право людське й природне, один із головних принципів котрого є: Народ завжди має право протестувати проти гніту і привернути уживання своїх стародавніх прав, коли матиме на це слушний час. ...

Ті, що дбають про інтерес цілої Європи і кожної її держави зокрема, легко зрозуміють небезпеку для свободної Європи від такої агресивної держави Тобто Росії.. Вони можуть судити про це краще за мене не тільки з прикладів історії, але також завдяки глибокому досвідові й досконалій мудрості, котру мають про все, що відноситься до добра їх держав та інтересів Європи.

Треба сподіватися, що вони переконаються, що все сказане тут, основане на доказах і досвіді минулого і що забезпечення та тривалість миру залежить у деякій мірі від реституції України.

Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького (1710) Слюсаренко А. Г., Томенко М. В. Історія української конституції. -С 25-37.

· між ясновельможним паном Пилипом Орликом,

· новообраним Гетьманом Війська Запорозького,

· та між старшиною, полковниками, а також

· названим військом Запорозьким, прийняті

· публічною ухвалою обох сторін і підтверджені

· на вільних виборах встановленою присягою

· названим ясновельможним гетьманом, року Божого 1710, квітня 5, при Бендерах

І

Оскільки серед трьох богословських чеснот перше місце посідає віра, то й перший пункт нехай буде про Віру Православного Східного Обряду, якою колись відважний Козацький народ був просвітлений через хозарських князів від Константинопольского Апостольского престолу. ...Тому теперішній новообраний Ясновельможний Гетьман... буде зобов'язаний і примушений у законному порядку особливо дбати про те, щоб жодна чужинська релігія не запроваджувалася на нашій Руській батьківщині. ...

II

Подібно до того, як будь-яка держава існує і міцніє завдяки недоторканій цілісності кордонів, так і наша батьківщина, Мала Русь, нехай лишається у своїх кордонах, затверджених угодами Польської Речі Посполитої, славетної Порти Оттоманської і Московського Царства, зокрема тих, що по річці Случ, які визнані заправління Богдана Хмельницького як володіння Гетьмана і війська Запорозького вищезгаданою Польською Річчю Посполитою і навічно встановлені та підтверджені силою договорів. ...

III

Оскільки ...тісний зв'язок любові єднає ...Козацький народ з Кримським Ханством, з яким не раз Військо Запорозьке вступало у збройний союз і об'єднаними силами виступало на захист своєї батьківщини і своїх вольностей, то нехай Ясновельможний Гетьман, наскільки це можливо за теперішніх умов, дбає через послів перед Найяснішим Ханом про відновлення давнього братерства з Кримським Ханством для збройного об'єднання і скріплення вічної дружби, щоб надалі сусідні землі, зауваживши це, не пробували зухвалим нападом у спину підкорити собі Україну, а навпаки -- самі побоювалися нападу. ...

IV

.. .Після щасливого завершення війни... Ясновельможний Гетьман муситиме під час мирних переговорів Його Священної Королівської Величності короля Швеції з Московським Царством, подбати про такі сприятливі умови миру, за якими б Дніпро і землі Війська Запорозького були звільнені від московських укріплень і фортець і повернуті у попередню власність згаданого Війська, і щоб надалі там не споруджували жодних фортець, не осаджували ніяких міст та сіл із оговорених строком слобід і ніяким іншим чином під будь-яким протестом не спустошували володінь Війська Запорозького. ...

...Місто Терехтемирів... частину течії Дніпра..., а також Козацьку фортецю з усіма прилеглими (землями)..., річки в Дикому Полі, притоки і всі відомі місця аж до Очакова повинні перебувати у користуванні і володінні нікого іншого, окрім Війська Запорозького.

VI

...Ми, старшина, Кошовий Отаман і Все Військо Запорозьке, укладаємо договір з Ясновельможним Гетьманом і постановляємо в акті обрання Його Ясновельможності, навічно зберігати у Війську Запорозькому такий закон, щоб у нашій батьківщині першість належала Генеральній старшині як з огляду на її високі служби, так і у зв'язку з постійним перебуванням при Гетьманах. Після неї у звичному порядку мають бути вшановані цивільні Полковники, подібні за характером обов'язків до цивільних радників. Окрім того, від кожного полку мають бути обрані за згодою Гетьмана декілька знатних ветеранів, досвідчених і вельми заслужених мужів, для входження до публічної ради. Цій Генеральній Старшині, Полковникам і Генеральним радникам належить давати поради теперішньому Ясновельможному Гетьману та його наступникам про цілісність батьківщини, про її загальне благо і про всі публічні справи. Без їхнього попереднього рішення і згоди, на власний розсуд (гетьмана) нічого не повинне ні починатися, ні вирішуватися, ні здійснюватися. Через це вже тепер, при обранні Гетьмана, за одностайною ухвалою встановлюються три Генеральні Ради, які щороку збиратимуться у Гетьманській Резиденції. Перша -- на свято Різдва Христового, друга -- на свято Великодня, третя -- на Покрову Найблагословеннішої Богорівної.

На ці ради мають з'являтися відповідно до наказу згаданого Гетьмана і згідно з законним обов'язком не лише полковники зі своїми урядниками і сотниками, не тільки Генеральні Радники від усіх полків, але й посли від Низового Війська Запорозького для слухання й обговорення справ, щоб взяти активну участь, під жодним приводом не ухилятися від призначеного часу. І коли Ясновельможний Гетьман запропонує публічній раді щось на обміркування, тоді усі без винятку муситимуть з чистим сумлінням, відкинувши свої й чужі приватні інтереси, без нечестивої заздрості і жадоби помсти, прийняти правильне рішення, виконання якого жодною мірою не зашкодить Гетьманській честі, не стану публічним тягарем для батьківщини, її розоренням -- чого хай не станеться -- чи бідою. Якщо ж, однак, поза цими вищеназваними Генеральними радами з наперед визначеним терміном проведення виникне потреба у вирішенні, зміні чи виконанні якихось невідкладних справ, тоді Ясновельможний Гетьман наділяється певною свободою влади і впливу, щоб вирішувати такі справи за порадою Генеральної Старшини. Таким же чином, якщо надходитимуть якісь листи із іноземних країн чи областей, адресовані Ясновельможному Гетьманові, тоді належить його Ясновельможності повідомляти (про них) Генеральну Старшину, а також розкривати відповіді, і щоб не було таємної писемної кореспонденції, особливо чужоземної і такої, яка могла б завдати шкоди цілісності батьківщини і загальному благу. А для того, щоб виникла більша довіра між Гетьманом і Генеральною Старшиною, Полковниками і Генеральними Радниками у веденні секретних і відкритих справ, кожен з них, заступаючи свій уряд, повинен скласти за публічно ухваленою формою тілесну присягу на вірність батьківщині, чесну відданість Гетьману й виконання обов'язків своєї служби. І якщо буде помічене щодо Ясновельможного Гетьмана щось супротивне справедливості й таке, що відхиляється від законів або завдає^шкоди вольностям і небезпечне для батьківщини, тоді Старшина, Полковники і Радники можуть скористатися повною свободою голосу, щоб, чи приватним чином, чи, коли (цього) вимагатиме надзвичайна й безвихідна необхідність, публічно на раді висловити докір Його Ясновельможності, вимагаючи звіту щодо порушення законів і вольностей батьківщини, однак без лихослів'я і без найменшої шкоди високій Гетьманській честі. За ці докори Ясновельможному Гетьману не належить ображатися чи мститися, а навпаки -- він мусить подбати про виправлення порушень. Особливо кожен із Генеральних Радників у своєму полку, від якого він буде висунутий і обраний на загальних виборах до Старшинської Ради, повинен, як і цивільні Полковники, твердо стежити за порядком, керуючись приписами цієї спільної ради, і рішуче виступати проти спроб скривдити чи утискати тягарями простий люд. І подібно до того, як Старшини, Полковники і Генеральні Радники зобов'язані дотримуватися відповідного права, й виявляти вселяку шанобливість до Ясновельможного Гетьмана, віддавати йому належні почесті й вірно служити, так і Ясновельможному Гетьману належить взаємно їх поважати, мати за бойових соратників, а не за рабів і рахувати своїми помічниками, не примушуючи їх умисне до особистої залежності й безглуздої та недостойної при собі присутності, окрім тих випадків, коли цього вимагатиме необхідність.

VII

Якщо хтось із Старшин, Полковників, Генеральних Радників, знатних козаків та всіх інших урядників, а також із рядових козаків учинить злочин, що шкодить Гетьманській честі, виявившись винним через нечестивий умисел або випадково, у такому разі подібних винуватців (злочину) не повинен карати сам Ясновельможний Гетьман із власної ініціативи і помсти, але таке правопорушення -- і умисне, й випадкове -- має підлягати розгляду Генерального Суду, який повинен винести рішення не поблажливе й не лицемірне, а таке, якому кожен мусить підкорятися, як переможений законом.

VIII

Згадана Генеральна Старшина, яка постійно перебуває при Гетьмані, повинна доповідати Ясновельможному Гетьману про всі публічні справи, що перебувають у її віданні. І (подібні) донесення не повинні прийматися через посередництво наближених особистих слуг Гетьмана, котрих не слід залучати до участі в будь-яких законодавчих, управлінських і військових справах, відсторонивши їх від посольств, а ще більше -- від (громадських) доручень.

IX

...Нині за загальною згодою встановлюється такий порядок і ухвалюється закон, що не підлягатиме змінам, що на випадок, якби наша Батьківщина звільнилася від Московського ярма, належить на розсуд Гетьмана при публічній згоді обрати Генерального скарбника, мужа видатного, заслуженого, багатого і прямодушного, який взяв би під свою опіку державну скарбницю, відав би млинами і всіма прибутками і дбав би про них не для власної, а для загальної потреби, враховуючи думку Гетьмана. А сам Ясновельможний Гетьман не повинен ніяким чином поширювати своє право обертати (їх) на власну користь, обмежуючись своєю часткою прибутків... При цьому повинен бути обраний не тільки Скарбник, який перебуває при Гетьмані й постійно знаходиться у Гетьманській столиці, але також одночасно (слід обрати) у кожному Полку двох присяжних Скарбників, значних і заможних (представників), затверджених спільною ухвалою обох станів: козаків і простого люду. ...А панам Полковникам жодним способом не слід втручатися (в справи) полкової скарбниці, оскільки їм належить задовольнятися прибутками і пільгами свого уряду.

X

Подібно до того, як Ясновельможному Гетьману з обов'язку його уряду належить керувати й наглядати за порядком щодо всього Війська Запорозького, так само він повинен пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не покладали надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог, бо підштовхнуті ними (люди), залишивши свої домівки, відходять, як правило, до чужих країв за межі рідної землі... Тому найсерйознішим чином постановляємо, що Ясновельможний Гетьман не надаватиме нікому ніяких урядів ані почестей, керуючись якоюсь попередньою оцінкою вартості Полковницьких відзнак чи інших козацьких та простих посад, і не нав'язуватиме на них нікого силоміць. Але завжди як козацькі, так і прості урядники, а особливо полковники, повинні обиратися вільним волевиявленням і голосуванням, і після виборів затверджуватися гетьманською владою, хоча вибори цих виборних (осіб) не повинні оголошуватися і здійснюватися без гетьманської згоди. Цей же закон належить виконувати і Полковникам, не призначаючи сотників та інших урядників на основі дружніх стосунків і особистої прихильності без вільного голосування всього повіту, але обираючи і не усуваючи від урядів через приватні сутички.

XI

Встановлюється і оголошується непорушним, що вдови козаків, їхні дружини та діти-сироти, козацькі господарства і (господарства) жінок, чоловіки яких перебувають на війні або на якихось службах, не притягатимуться до жодних обов'язкових для простого люду загальних повинностей і не будуть обтяжені сплатою податків.

XII

...Після того, як наша власна батьківщина буде втихомирена від збурення війнами й звільнена від московського рабства, нехай буде призначена і через спеціально встановлених комісарів здійснена Ревізія усіх видів публічних і приватних володінь і за високим рішенням Генеральної Ради у присутності Гетьмана нехай буде ухвалено урочисто й непорушно: кому належить згідно з законом, а кому не належить користуватися правом володіння публічними маєтками, і які саме належить виконувати повинності підданим. ...Ясновельможний Гетьман своїми Універсалами повинен буде подбати як про повернення селян, прихованих (у володіннях) царя, так і про заборону звільняти купців від несення публічних повинностей, не протигуючи їм у цьому надалі.

XIII

Силою цього Виборчого Акту ухвалюється, щоб столичне місто Русі Київ та інші міста України зберігали недоторканими й непорушними всі свої справедливо отримані закони та привілеї і це мусить у відповідний час обов'язково підтверджуватися Гетьманською владою.

XIV

...Ясновельможний Гетьман, заспокоївши батьківщину в нинішній смуті та звільнивши її від Московського ярма, дбаючи про офіційне полегшення долі народу, охоче готовий встановити такий порядок, щоб у будь-якому місті був присяжний Скарбник, залежний від Полкового Скарбника, котрий відповідав би за всі громадські прибутки й видатки і опікувався б ними, а також контролював рахункові книги, з яких мав би складати рахунок за кожен рік. А якби він був звинувачений в боргах і незаконних витратах, то мав би відшкодувати це місту у вигляді компенсації своїм власним коштом; через це йому належить робити в книзі видатків запис відносно будь-якої подорожної справи, на яку видані подорожні листи, з вказівкою на (обсяг) подорожних пільг. А особливо Ясновельможний Гетьман виявлятиме благодатну турботу про стягнення на нашій батьківщині публічної підводної повинності на користь почесних осіб та їх супроводу, встановлюючи її такою, якою вона є в зарубіжних країнах, де вона ніколи не буває настільки безбожно обтяжливою для народу. ...

XV

.. .Державна скарбниця, закрита для задоволення державних потреб, повинна бути відновлена за рахунок регулювання вдцатків. ...

XVI

...Відкупники мита та їх заступники повинні стягати на користь державної скарбниці платню за ввіз і вивіз лише тих товарів і в такому обсязі, який вказаний в універсалах, не стягаючи з купців взагалі нічого зайвого. Таким же чином Ринкові Комісари повинні збирати ринковий податок лише від тих, хто йому підлягає, а не від бідних людей, які прибувають на ринок, щоб продати чи купити дешеву річ для хатніх потреб. Вони (комісари) також не повинні чинити жодного судочинства не тільки в кримінальних, але і в (інших) термінових справах і не накладати незвичних оплат і штрафів на народ і на міста, про що має ретельно подбати Ясновельможний Гетьман зі значною турботливістю Гетьманської влади, до обов'язків якої належить великодушно направляти й поліпшувати усі права в країні стосовно надійного дотримання непорушних громадських вольностей. Щодо пактів і конституцій, укладених для успішного виконання (вищезгаданого), то Його Ясновельможність удостоїв їх підтвердити власноручним підписом і державною печаткою, а також присягою належної форми. ...

Послание старца псковского Елеазарова монастыря Филофея (XVI ст.) Источники по истории политических и правовых учений. - С. 25-26.

«Государя великого князя дьяку Михаилу Григорьевичу, Елиза-рьева монастыря твой нищий богомолец старец Филофей Бога молит и челом бьет. Приела ты, государь мой, ко мне грамоту, а в ней писано, чтобы мне внутренний твой список истолковати. И тебе, государю моему, ведомо, что я человек сельский, учился буквам, а елинских борозстей не текох Грецьких філософів писання не читав., а риторских астрономии не читал, ни с мудрыми философами в беседе не бывал. Учуся буквам благодатного закона, дабы мою грешную душу очистити от грехов. ...

Девятьдесят лет каш греческое царство разорися и не созиждет-ся, сия вся случися грех ради наших. Пожене они предаша православную греческую веру в латинство... латыне глаголют, наше царство римское недвижимо пребывает, аще быхом не праве веровали не бы снабдел господь нас. Не подобает нам виймати прелестем их. Воистину они суть еретицы, своею волею отпадше от православныа хре-стианскиа веры... Быша с нами в единстве 780 лет, егда Коли отпадоши от правыа веры 735 лет, и во апполинариеву ересь Аполінарій був епископом у IV ст. н.е. у м. Лаодикія (Сірія) спочатку додержувався православ'я, а потім розійшовся з офіційним вченням щодо природи Христа. впадше. ...

Немного слов скажем о нынешнем православном царствии пресветлейшего и высокостолпнейшего града нашего иже во всей поднебесной единого христианского царя и браздодержателя святых божьих престол святые вселенские апостольские церкви иже вместо римской и константинопольской иже есть в богоспасенном граде Москве... иже едина во вселенной паче солнца светится... яко вси христианские царства придоша в конец и снидошася Зійшлись, приєднались. во едино царство нашего государя, по пророческим книгам, то есть росейское царство, два убо рима падоша, а третий стоит, а четвертому не быти. ... Яко все христианские царства потопишася от неверных токмо единого государя нашего царство благодатию христовой стоит. Подобает царствующему держати сие с великим опасением и к богу обращением, и не уповати на злато и богатство исчезновенное, но уповати на все дающего Бога. А звезды, яко же прежде рекохти, не помогают ничем, ни придадут, ни отнимут...».

Первое послание Ивана Грозного князю Андрею Курбскому Источники по истории политических и правовых учений. - С. 28-34.

«Царево государево послание во все его Российское царство об измене клятвопреступников -- князя Андрея Курбского с товарищами.

Бог наш троица, всегда бывший и ныне сущий, отец сын и святой дух, не имеющий ни начала, ни конца, которым мы живем и движемся, которым цари царствуют и властители пишут правду; богом нашим Иисусом Христом дана была единородного слова бо-жия победоносная непобедимая хоругвь тут; знак царської гідності. -- крест честной первому во благочестие царю Константину и всем православным царям сберегателям православных. И после того как исполнилась воля провидения и божественные слуги божьего слова, как орлы, облетели всю вселенную, искра благочестия "Дошла и до Российского царства. По божьему изволению начало самодержавия истинно православного Российского царства -- от великого царя Владимира, просветившего вся русскую землю святым крещением, и от великого царя Владимира Мономаха, который получил от греков достойнейшую честь, и от храброго великого государя Александра Невского, одержавшего победу над безбожными немцами, и от достойного хвалы великого государя Дмитрия, одержавшего за Доном великую победу над безбожными агарянами (татарами), вплоть до отмстителя за несправедливости, деда нашего, великого князя Ивана, и до приобретателя исконных прародительских земель, блаженной памяти отца нашего великого государя Василия, и до нас, смиренных, скипетродержателей Российского царства. Мы же хвалим бога за премногую милость к нам, что не допустил он десницы нашей обагриться единоплеменной кровью ибо мы не отняли ни у кого царства, но божию изволению и по благославлению своих прародителей и родителей, как родились на царстве, так и были воспитаны и выросли, и божьим повелением воцарились, и взяли все родительским благословением, а не похитили чужое. ...

...ты бежал не от смерти, а желая мимотекущей славы и богатства. Если же ты, по твоим словам, праведен и благочестив, зачем ты убоялся мученической смерти, которая не есть смерть, но приобретение? В конце концов все равно умрешь. Если же ты убоялся смертного приговора из-за лжи и клеветы твоих друзей, слуг сатаны, то это показывает только ваши всегдашние изменнические умыслы! ...

Писание твое принято и прочитано внимательно. Змеиный яд у тебя под языком и поэтому, хоть письмо твое и наполнено медом и сотами, но на вкус оно горше полыни; как сказал пророк: «Уста их мягче елея, но в них -- стрелы». Так ли обучен ты, христианин, служить христианскому государю? Так ли следует воздавать честь владыке, от бога данному, как делаешь ты, изрыгая бесовский яд?...

Вы Маються на увазі бояри, що оточували царя після смерті батьків. ведь еще с юности, подобно псам, поколебали мое благочестие и державу, полученную мною от бога и от моих прародителей, взяли под свою власть. А это ли совесть прокаженная -- держать свое царство в руке и не давать господствовать своим рабам? Это ли противно разуму -- не хотеть быть под властью своих рабов? И это ли православие пресветлое -- быть под властью и повелением рабов?

Так обстоит дело с мирскими делами; в духовных же и церковных делах, если я совершил небольшой грех, то только из-за вашего же соблазна и измены; кроме того, и я -- человек; нет ведь человека без греха, один бог безгрешен; это ты только считаешь себя человеком, равным ангелу. А о безбожных народах что и говорить! Там ведь у них цари своими царствами не владеют, а как им укажут их подданные, так и управляют. А русские самодержцы изначала сами владеют своим государством, а не их бояре и вельможи! А это ты в своей злобе не мог понять, считая благочестием, когда самодержавие находится под властью известного попа Благовіщенський протопоп Сільвестр користувався великим політичним впливом у 40-50-і pp. XVI ст. под вашим злодейским поведениєм. А это по твоєму нечестие, когда мы сами обладаем властью, данной нам от бога, и не хотим быть под властью попа и под вашим злодейским повелением... Когда же божьей милостью, заступничеством пречистой богородицы, молитвами всех святых и родительским благословением я не дал вам, злодеям, погубить себя -- это значит, по-твоему, что я выступил против православия? Сколько зла я тогда от вас претерпел. ...

.. .А когда ты писал: за что я перебил сильных в Израиле Вираз у переносному значенні. А. Курбський мав на увазі старомос-ковське боярство, страчене Іваном IV. и данных богом воевод различным смертям предал и их святую и победоносную кровь в церквях божьих пролил, обагрил церковные пороги кровью мучеников и придумал неслыханное мучения, казни и гонения для своих доброжелателей, полагающих за нас душу, облы-гая православных и обвиняя их в изменах, чародействе и других неподобающих поступках, то ты писал и говорил ложь. ...

Крови же в церкви мы никакой не проливали. Не знаем, что это за победоносная и святая кровь,-- в нынешнее время о такой у нас ничего не было слышно. А церковные пороги, и не только пороги, но и помост и преддверия, мы, как только избавились от вашей бесовской власти, принялись украшать всяким добром, на сколько хватает у нас сил и у наших подданных усердия,-- это могут видеть и иноплеменники. ...

Мук, гонений и различных казней мы не для кого не придумывали, и если же ты говоришь об изменениях и чародеях, так ведь таких собак везде казнят. ...

...Что же касается мирских людей, бывших под нашей властью, то мы наказали их по их изменам: сначала никого не казнили смертной казнью, но всем, кто не был с ними заодно, повелели с ними не общаться, в чем была взята-ярисяга: но те, кого ты называешь мучениками, и их сообщники презрели наш приказ и нарушили присягу, и не только не отстали от изменников, но стали им помогать еще больше и всячески старались вернуть их на первое место, чтобы устраивать против нас еще более коварные заговоры и так как тут обнаружилась неутолимая злоба и непокорство, то виновные получили наказание, достойное их вины.

...Писал ты, что я растлен умом хуже язычника. Я же ставлю тебя самого судьей между мной и тобой: вы ли растлены разумомили я, который хотел над вами господствовать, а когда вы не захотели быть под моей властью, разгневался на вас? Или растлены вы, которые не только не захотели повиноваться мне и слушаться меня, но сами мной владели, захватили мою власть и правили как хотели, а меня устранили от власти: на словах я был государь, а на деле нисколько не властвовал. Сколько напастей я от вас испытал, сколько оскорблений, сколько обид и упреков! И за что? В чем была моя вина перед вами с самого начала? Чем и кого я оскорбил?... А чем лучше меня был Курлятев? Курлятєв-Оболенський -- товариш А. Курбського; у 1563 р. він разом з дочками був насильно пострижений у ченці, задушений у монастирі. Его дочерям покупают всякие украшения и желают им здоровья, а моим шлют проклятья и желают им смерти. Много такого было. Сколько мне от вас бед,-- не исписать. ...

Краткий ответ князя Андрея Курбского на весьма пространное послание великого князя Московского Источники по истории политических и правовых учений. - С. 35-38.

Широковещательное и многошумящее твое письмо получил, и размыслил и понял, что оно от неукротимого гнева с ядовитыми словами отрыгано, что не только царю, столь великому и во всей вселенной прославляемому, но и простому и убогому воину не прилично; а больше всего из Священного писания нахватано с яростью и лютостью не строками и не отдельными стихами, как обычно (поступают) знающие и умеющие, если им случается писать, в кратких словах большой смысл заключая, но сверх меры, с избытком, крикливо целыми книгами и паремиями целыми и посланиями. Тут же о постелях, о телогреях и другие бесчисленные воистину глупых баб сказки; и так варварски, что не только ученым и знающим мужам, но и необразованным и детям удивительно и смеху достойно, особенно в чужой земле, где есть люди, не только в грамматике и риторике, но и в диалектических и философских учениях искусные. ...

И уже не понимаю, чего от нас хочешь. Уже не только единоплеменных князей из рода великого Владимира различными смертями уморил -- движимого и недвижимого имущества их, которого еще твой дед и отец не разграбили, последних рубах, скажу с дерзновением твоему прегордому царскому величеству, не оставил (как положено) по евангельскому слову. ...

Царю пресветлому, в православии богом прославленному, ныне же из-за грехов наших против бога и прославия обратившемуся. Умный поймет, что совесть у него прокаженная и что такого не сыщешь и среди безбожных народов. Не позволял я себе говорить об этом; из-за изгнания горького из земли твоей и из-за многих горестей теперь постараюсь кратко сказать тебе.

За что, о царь, сильных во Израиле побил и воевод, богом данных тебе, различным смертям предал? За что победоносную и святую кровь их в церквях божьих, во владыческих торжествах пролил и их мученическую кровью обагрил церковные пороги? И на доброжелателей твоих, душу за тебя полагающих, неслыханные мучения и гонения и смерть замыслил и, обвинив без вины про-славных в измене, чародействе и в ином неподобном, тщетно пытался белое за черное и сладкое за горькое выдать! В чем провинились перед тобою, о царь, чем прогневали тебя, христианский заступник? Не могущественные ли царства разорили и мужественных и храбрых, тех, у кого предки наши в рабстве были, во всем тебе подвластными сделали? Не их ли усилиями неприступные немецкие города были даны тебе богом?

То ли нам, бедным, воздал, всячески губя нас? Или думаешь, что ты бессмертен, царь? Или скверной ересью увлечен так, что не хочешь уже предстать перед неподкупным судьей, богоначаль-ным Иисусом, который будет судить мир по правде, и являешься прегордым мучителем и истязаешь людей, не доказав их вины. Он есть -- Христос мой, сидящий на престоле херувимском по правую руку от вышнего судии,-- судья между мной и тобою. ...

Юрій Крижанич

Политика (1666) Антология мировой правовой мысли. - Т. IV. - С. 262-272.

О БЛАГЕ

(...) Где законы хорошие--там и подданные довольны, и чужеземцы хотят туда прийти. А где законы жестокие--там свои собственные подданные жаждут перемены правления и часто изменяют, если могут а чужеземцы боятся приходить. О, государь, управляй людьми так, чтоб они не хотели перемен. (...)

I. Различны (...) виды и способы правления, принятые у людей А именно: самовладство, боярское правление и общевладство (или гражданское правление). Все эллинские философы и все наши христианские святые отцы восхваляют и считают наилучшим из них самовладство И это свое заключение они объясняют и подтверждают неопровержимы ми доводами.

Ибо, во-первых, при самовладстве лучше соблюдается всеобщая справедливость.

Во-вторых, потому что при нем легче и лучше сохраняется покои и согласие в народе.

В-третьих, потому что этот способ [правления) лучше оберегает от опасностей.

А четвертое, и самое главное: потому что самовладство подобие власти Божией. Ведь Бог--первый и подлинный самовладец всего свет:|

А всякий истинный (или полновластный) король является в своем королевстве вторым после Бога самовладцем и Божьим наместником. (...) 2. Еще говорят они, что самовладство -- самое древнее на свете, самое распространенное у народов и самое крепкое [правление], или что оно сохраняется обычно дольше, чем иное правление. (...)

О МУДРОСТИ О КОРОЛЕВСКОМ ДОСТОИНСТВЕ И ВЛАСТИ

I. Итак, прежде всего надо знать, что король нужен народу, как сердце в груди и как очи на челе. «Ибо там, где нет правителя, народ погибнет». (...)

3. Все законные короли поставлены не сами собой и не людьми, а Богом. «Мною цари царствуют и законодатели узаконяют правду. Мною правят правители и вельможи вершат праведный суд». «Всякая душа да будет покорна высшим властям. Ибо нет власти, кроме как от Бога. Все власти на свете от Бога установлены. Кто противится власти, противится Божию установлению».

4. Правитель--наместник, и слуга Божий, и судья над злодеями. «Да будете повиноваться не только из страха наказания, но и по совести».

5. Король подобен некоему Богу на земле.

6. Когда король вершит суд. Бог руководит им, чтобы он не ошибся. (...)

ЗАКОНЫ ПРОТИВ НАРОДНОГО НЕДОВОЛЬСТВА И ДЛЯ ИНЫХ НУЖД И ПРИВИЛЕГИИ ВСЕМ СОСЛОВИЯМ

1. (...) Все церковные и духовного чина люди да будут изъяты из [ведения! приказов и мирских судов и судятся сами между собой. Да будут они освобождены также от всякого бремени и |обще| народных тягот, от работ и от поборов всяких. Ибо поскольку они назначены служить Богу, то нельзя привлекать их к службе человеческой. (...)

2. (...) Привилегии целым сословиям и отдельным лицам должны быть предоставлены лишь в той мере, в какой они полезны всему обществу. И если какая-нибудь привилегия не приносит пользы обще- ству, то ее ни в коем случае нельзя давать, а если [она была] дана ранее, не следует терпеть. Особенно вредны и гибельны для общества те привилегии, которые тем или иным способом подрывают совершенную монархию. (...)

ПРЕРОГАТИВЫ ВЫСШЕЙ ВЛАСТИ

1. Да не смеет никто вовеки чеканить монету ни от своего, ни от королевского имени без королевского повеления.

2. Да не держит никто под знаменем военных отрядов, разве что князья, властели и бояре могут держать^воих дворовых слуг, сколько мы им дозволим.

3. Одним лишь князьям да будет дозволено иметь по одному укреп- ленному городу. А никто иной не вправе владеть городом и обносить его стенами. Разве что на окраине мы можем позволить кому-либо укрепить город и владеть им, но не наследственной властью. А держать острог для своей челяди и поставить свой двор дозволено всякому.

4. Да ни в коем случае не держит никто в наследственной власти какой-либо наш приказ или должность. А некоторые приказы и поручения могут быть по нашему указу пожизненными.

5. Да не будет ни один город назначать своей властью никаких старост, ни управителей, ни начальников, а всех городских старост и судей должны назначать наши приказные.

6. Да не созывает никто без нашего указа никаких сеймов и соборов.

7. Да не смеет ни князь, ни властель, ни какой-либо иной человек продавать свое поместие, не объявив [об этом]. А вотчин и поместий и всякого недвижимого имущества никто не должен скупать сверх меры, но лишь столько, сколько ему будет позволено нами или нашими приказными.

8. Вывод: да не присвоит себе никто никакие права и не завладеет никаким имуществом, ни привилегиями, ни силой, ни властью, из-за коих может быть нарушена власть нашего величества.

49. (...) Царь Иван поступил нехорошо и неправильно, когда пренебрег славянским именем «король», подобающим высшему после Бога правителю, и принял чужое, неподходящее, негодное и несвойственное высшей власти римское имя «ЦАРЬ». А знакови-ной своей сделал орла двуглавого--римский или, скорее, немецкий герб. Этот титул и герб не принесли царю Ивану никакого достоинства, большего, чем королевское, но зато доставили ему и нам, его преемникам, много трудностей, и пакостей, и бесчестья, причиняемого нашему величеству другими народами из-за этого злосчастного и давно уничтоженного римского и гула и герба. (...)

50. Прежде всего, из-за этого титула у нас возникало множество споров, ссор и раздоров с поляками и с иными народами.

О СОХРАНЕНИИ ГОСУДАРСТВЕННОЙ ВЛАСТИ

1. Иногда бывает труднее сохранить высшую власть и рубежи коро-левства, нежели их расширить. (...)

3. Теперь уместно вспомнить, как царь Иван Васильевич намного расширил Русскую державу, присоединив Казань, Астрахань и Сибирь. Но я до сих пор не мог понять, какие же он ввел благие законы, способствующие счастью и долголетию королевства. Вижу лишь, что после его смерти королевство погрузилось в великие смуты и напасти, из коих оно до сих пор еще не вырвалось и не вырвется, пока не будет упрочено благими законами.

4. Аристотель говорит: «Долг законодателя (или основателя держа- вы) состоит не в том, чтоб заложить город и воздвигнуть стены его, а в том, чтобы научить, как сохранить его подольше и навечно».

5. Не стоит слушать тех, кои говорят, что это королевство до сих пор обходилось без мудрых законов, и без промыслов, и без прочих устоев, а значит, и впредь может обойтись без них. Им следует ответить, что и без хлеба и без соли могут люди жить, но житье будет худым. Может, конечно, королевство и дальше жить со своими обычными смутами, и напастями, и нищетой, презираемое всеми народами. Но оно не может быть счастливо без благих законов. (...)

Феофан Прокопович

Правда воли монаршей во определении наследника державы своей (1722) Антология мировой правовой мысли. - Т. IV. - С. 312-316.

(...) И когда повелевает Апостол молиться за Царя и за все иже во власть суть, нужду того показует сию (да тихое и безмолвное житие проживем).

О сих и прочих писаний явно есть Царского сана долженство еже есть сохранять, запрещать, во всяком беспечалии содержать, наставлять же и исправлять подданных своих, яко же выше речено.

А если о добре общем народа себе подданного столько печься должен есть Самодержец, то как не должен есть прилежно смотреть, дабы по нем наследник был добрый, бодрый, искусный и такой, который бы доброе отечества состояние не токмо сохранил в целости, но и паче бы утвердил и укрепил, и если бы что недо-вершенное застал, тщился привести в совершенство: если же сам добро Государство управив, оставит оное негодному, неискусному, ленивому и нс утверждать, но разве рассыпать общее добро могущему, то что пользы его попечение: не сам ли виновен будет всему нестроению и гибели, худым наследником сделанной; что пользы, что сам много добра отечеству промыслил, если сам чрез наследника непотребного все то разрушит: воистину, какой похвалы достоин искусный кормчий, который добро правит корабль, отлучайся же от корабля, посадит на кормило вместо себя человека, к тому отнюдьнеобученного, таковой достоин и Монарх, который управленное от себя Государство худому и разорительному отдаст наследнику.

... А когда бы так несчастлив в сынах своих был Монарх, что ни единого бы от них не видел к Царствованию устроен; и угодна, то должен пред Богом, яко о приставничестве своем слово ему воздать имущий, должен есть и с стороны усмотреть искусного и благонравного и того написать наследником. Сия бо должность происходит от вышеписанных должностей самого Бога поведением наложенных Царем.

Но туюжде и вольность и должность Царей увидим, когда рассудим еще всенародное намерение, которым Монархия введена и содержима быть разумеется, от чего покажется и должное народа воле Царской во всем повиновение.

Всем известно, что не един по всем мире образ есть высочайшего правительства, но инде главные всего отечества дела управляются согласием всех жителей, яковое правительство было прежде у многих народов Еллинских и долго пребывало у римлян. А в наши времена есть такое правительство в Венеции, Голландии и в Польше, и сие нарицается Демократия, т. е. Народодержавство.

Инде же не всего народа, но и не единого лица волею, но несколько избранных мужей сословием правится отечество, яковый правления образ был в Риме при десяти правителях недолгое время, и сие правительство нарицается Аристократия.

Инде же вся держава в руках единого лица держится, и сия именуется Монархия, т. є. Самодержавство.

Но и сверх сих образов правления бывают правительства, отличные oi всех сих именованных, которые с сих же троих или двоих аки бы смешений состав свой имеют.

Еще Монархия двойственного вида есть: в иной бо Монархии ж наследный скипетр содержится, но по смерти Монарха единого избирает народ Монарха по согласию своему, несмотря на дети Монарха умершего. Таковая аки бы была Монархия Римская от Кесаря Юлия до Константина Палеолога и ныне Германоримская аки бы таковая.

Иная же Монархия наследная есть, в которой по отцу сын и по брату брат, иногда же по отцу и дочь царствует. И так в одном доме содержится скипетр, из руки в руки до сынов и внуков переходит, и разве пресечется линия крови Самодержавной, в то время народа согласием Монарх новый избирается. Таковые Монархии прежде были и ныне суть, между которыми есть сия преславно ныне процветшая Монархия Всероссийская.

От сего же правительств разнообразия показуется ясно, что всякий правления образ и сама наследная Монархия имеет начало от первого в сем или оном народе согласия, всегда и везде по воле своей премудро действующу смотрению Божию. Сие же глаголем о честном и правильном начале Монархии, не вспоминая зде Монархий оных, которые начало приняли от некоего превозмогающего в народе человека, насильством народ покорившего, яко-вое начало имела Монархия Ассирийская от Немрода, хотя и в таковых Монархиях, когда уже народ непрекословно, безмятежно, еще же и доброхотно повиноваться Самодержцу своему приобык, разуметь подобает, что дом Монарший не к тому насильством своим похищенное, но всенародною волею отданный себе скипетр держит, сам бо народ доброхотным своим повиновением являет на то преклоненную волю свою.

Еще же рассудить подобает, каковая воля народная в начале Монархии избирательной разумеется и какова в начале Монархии наследной: от таковых бо воли народной толков прямых и истинных много света получим и о свободной или несвободной воли монархов в определении наследников своих.

Не можно же инако толковать народной воли только от самого вида и образа монархии, какова бо где Монархия есть, таковую и волю народную в начале той Монархии бывшую разуметь подобает.

Так в начале монархии избирательной каковая была воля народная сими словами изобразить можем: согласно все хотим, глаголет народ к Монарху первому, да ты владей нами к общей пользе нашей донележе жив пребываешь, и мы все совлекаемся с воли нашей и тебе повинуемся, не оставляя нам себе самим никакой свободности к общим определениям, но только до смерти твоей, по твоей же смерти будет паки при нас воля наша, кому высочайшую над нами власть отдадим по усмотрению достоинства и по нашем согласии. В монархии же наследной таковая была к первому Монарху воля народная, аще и не словом, но делом изъявленная. Согласно всем хотящим, да ты к общейіїашей пользе владеешь над нами вечно, т. е. понеже смертен еси, то да по тебе ты же сам вперед да оставляешь нам наследного владетеля, мы же, единожды воли нашей совлекшеся, никогда же оной впредь ниже по смерти твоей употреблять не будем, но как тебе, так и наследникам твоим по тебе повиноваться клятвенным обещанием одолжаемся и наших по нас наследников тем же долженством обязуем. Таковой же толк воли народной в наследуемой Монархии не токмо от вида самой Монархии утверждается (яковая бо где Монархия есть, таковой себе сперва похотел народ), но и по тому известен есть, что когда народ Монархом наследным клятву свою для некоей важной вины обновляет, не иных употребляет слов, только вышеположенных или им подобных и равносильных к изъявлению клятвенного своего обещания. Ведать же подобает, что народная воля, как в избирательной, так и в наследной Монархии и в прочих правительства образах бывает не без собственного смотрения Божия (как о сем и выше упомянуто), но божиим мановением движима действует, понеже ясно учит священное писание, яко же выше сего довольно мы видели, что нет власть аще не от Бога. И того ради для долженства, как подданных к Государю своему, так и Государя к добру общему подданных своих не от единой воли народной, но и от воли Божией происходят.

Посмотрим же, какие долженства подданных и какие Государей являются в наследной Монархии, и с вышеположенного толкования воли народной, разумея же купно, и Божией, и что может и что не может творить народ и Государь.

Долженства народа подданного сии суть.

1. Должен народ без прекословия и роптания все от самодержца повеления творить, что и выше под числом тринадесятым от слова Божия показано, зде же и от толкования воли народной ясно показуется: аще бо народ воли общей совлекся и отдал оную Монарху своему, то како не должен хранить его повеления, законы и уставы без всякой отговорки.

2. И потому не может народ судить дела Государя своего, инако бо имел бы еще при себе волю общего правления, которую весьма отложил и отдал Государю своему....

3. Кольми паче не может народ повелевать что-либо Монарху своему, как бо повелевать может тому, которому отдал волю свою. Достойное памяти слово есть Валентиниана, которого когда воинство избрало Императором и стали вопить домогаться, дабы он в товарищи себе другого нарек, отвечал им так: меня, рек, избрать Императором было в вашей воле, но когда уже избрали есть меня, сие, чего желаете, не в вашей, но в моей воле есть. Вам яко подданным подобает тихо мирно пребывать, мне же яко Императору смотреть надлежит, что есть на потребу. Если же так свободен Монарх избранный (какова была Римская Монархия), то колми паче наследный, которому народ волю свою и власть над собою во веки отдал.

4. Хотя народ из начала наследной Монархии усматривает мужа доброго, который бы с великою отечества пользою царствовать мог, однако ж, когда уже избрал его Самодержцем своим, а он не таков, какого его надеялся покажется, или и быв на время добр, переменится в злого, не может уже народ отставить его, не может бо отданной ему воли своей отнять, коею бо волею мог бы сие творить, понеже воли своей и власти лишился. Но хотя бы и хотел упрямо отменить волю свою народ (что было бы великое непостоянство, и никогда бы так Монархия наследная быть не могла), но не может отменить воли божией, которая и волю народную двигнула и купно с нею сама действовала в установлении такой Монархии и первого Монарха избрании, яко же выше довольно показано. Но должен терпеть народ какое-либо Монарха своего нестроение и злонравие, яко же и Дух святой повелевает не токмо благим и кротким, но и строптивым повиноваться, разве бы при первого Монарха избрании были положенные некие договоры самого Монарха соизволением или клятвою утвержденные, которых за неисполнение уставлено бы Монарха отставлять, но тая Монархия не прямая была бы Монархия, еще же и непрестанным бедствием подлежащая (можно бо злым человекам и добрые дела Монаршие толковать на зло) и весьма не таковая, о яковой нам слово сие.

5. Следует убо и сие, что нам зде розыскуется, что должен народ иметь за прямого и законного себе Государя кого наследником по себе наречет старейший Государь, несмотря, первородного ли сына, или меньшего, или и не сына. Если бо волею своею о владении над собою отдал ему, ведать же должен, что на то и воля Божия была, то како может противиться, когда Государь не большего, но меньшего сына или и не сына нарицает наследником, воли в том своей народ лишился и всю волю возложил на Монарха, то если бы хотел Монарху прекословить в наречении наследника, сам бы себе прекословил и клятву свою раз- рушил бы народ.

Мнят же некие, что может народ дать Скипетр первому Монарху купно и будущим по нем сынам, внукам, правнукам и всей снисходящей линии, а не положить на волю его избрание наследника, и показуют того образ в писании, в Судебных книгах, где Израильтяне так власть над собою предают Гедеону (владей ты в нас, и сынове сынов твоих, яко ты спас еси нас от рук Мадиам-ля). И такое власти даяние, сказуют, быть аки бы привязанное до сынов Государевых, так что Государь не силен есть наследия скипетра отнять сыну своему, яко не в своей воле лежащее, но от народа сыну его из начала, хотя он еще и не родился, отданное. Но сие мнение весьма не крепкое, паче же и суетное есть. Который бо народ так слепо отдал бы себя в владение тех человек, которых не владеет, каковы будут, понеже они еще и родилися, и для чего бы сие делал народ, польза ли ради своей. Но кая надежда пользы в не известии будущих владетелей, не так, как в Монархе свободном на все и на избрание наследника своего, в том бо надежда есть, что если сын его не подобен ему и к правлению не угоден явится, изберет он, кого усмотрит доброго и искусного, в наследие, но и для благодарства своего к Монарху не может делать то народ.