Особливості управління організацією

Особливості функціонування підприємства, його правові умови, структура та органи управління. Оцінка діяльності вищої посадової особи підприємства. Організація праці працівників-управлінців. Необхідність участі працівників в прийнятті управлінських рішень.

Рубрика Менеджмент и трудовые отношения
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 02.03.2010
Размер файла 67,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Аналіз прав керівника.

Об'єктивно оцініть свої права. Визначте свої владні повноваження, які ви маєте завдяки статусу керівника колективу і які випливають з правових норм. Всебічно зважте можливості досягнення оптимальних результатів на основі прийнятих вами рішень в умовах організаційного впливу, що складається між вашим колективом і вищим рівнем управління. Оцініть застосовувані засоби і прийоми прямого керуючого впливу вищого органу на ваш колектив шляхом встановлення регламенту його діяльності, організаційного нормування, методичного інструктування, а також розпорядчий вплив цього органу у вигляді наказів і розпоряджень з ліквідації відхилень або тимчасових змін у відповідності з управлінською ієрархією, періодичність та інтенсивність такого впливу. Визначте правові рамки в області виробничо господарської діяльності, планування, госпрозрахунку, контролю діяльності колективу, ступінь закріплення їх у відповідних посадових інструкціях, положеннях та інших нормативних актах. Встановіть області, в яких ви маєте повну свободу дій, і області, де дієте з меншою свободою. Не обмежуйтеся при цьому поверхневої констатацією фактів. Об'єктивно оцінюючи свої права, встановіть потенційні можливості вашого колективу, соціально-психологічну атмосферу в ньому.

Аналіз обов'язків керівника.

Складіть перелік своїх обов'язків відповідно до займаним статусом керівника колективу. Кожну категорію завдань викладайте на окремому аркуші паперу. У ваш перелік увімкніть всі права, які ви фактично маєте, і усі права, які можуть виникнути у вас за певних обставин. Не залишайте нічого не врахованих і не описаним. Такий список (перелік) допоможе вам не лише постійно контролювати свої дії, але і при необхідності передавати членам колективу частину своїх повноважень, залишаючи всю повноту влади за собою.

Аналіз поточних питань, що виникають щодня.

Аналізуються робота з вищим керівництвом, оперативні виробничі наради, бесіди з членами колективу, контроль виконання завдань і т. д.

Аналіз повторюваних питань у більш тривалих циклах.

Аналізуються місячні та квартальні наради, регулярні відвідування вищих інстанцій і підлеглих ділянок, колективні обговорення періодично складаються звітів і зведень, збори, засідання ради колективу і т. п. Слід зазначити, що деякі керівники первинних трудових колективів, приділяючи надто багато уваги постачальницьким, організаційним питанням цеху або ділянки, витрачаючи на це багато часу, іноді нераціонально організують виконання поточних, щоденних завдань, рідко розмовляють з виконавцями по суті їх роботи, мало приділяють уваги збиранню та переробці первинної інформації. У результаті може виявитися, що перспективні плани не підкріплюються необхідною інформацією, не узгоджуються з поточним станом справ, не підкріплюються ініціативою членів колективу.

Аналіз питань, терміни для яких не піддаються точному визначенню.

Аналізуються нерегулярні і виняткові роботи, пов'язані з аваріями, усуненням несподіваних проривів у виробництві, постачанні і т. д., з викликом у вищі організації, з вимогами позапланового подання інформації та звітів, із спеціальним контролем, перевірками.

Вивчення та аналіз трудових навичок.

Необхідність виконання цього обумовлюється тим, що, перш ніж виправляти свої трудові навички з метою їх вдосконалення, необхідно знати все про те, що ви робите, як і чому ви це робите. Виконуючи цю роботу, не намагайтеся згадати або представити ваші трудові навички за якийсь певний період, необхідний їх постійний аналіз.

Точний опис робочих звичок.

Передбачає процедуру обліку всього того, що ви робите, як ви це робите і чому ви робите це так, а не інакше. Найкраще завести для цього спеціальний журнал, який стане всеосяжним звітом про вашої професійної діяльності. При описі трудових навичок не нехтуйте звичними дрібницями, бо недоліки вашої роботи можуть коренитися саме у виконанні звичайних дрібниць, до яких ви так звикли. Ще до завершення цієї роботи ви вже зможете знайти те, що захаращує ваш день, на що марно витрачається час, і почати позбавлятися від цього.

Облік витраченого часу.

Накопичення інформації про фактичне використання робочого часу та тривалості окремих видів вашої роботи з базової спеціальності для керівника колективу є дуже важливим. Необхідно правильно організувати та систематично проводити облік часу, який ви витрачаєте протягом досить тривалого періоду. Це дозволить вам представити реальну картину трудових навичок. Деякі керівники протягом дня змінюють кілька десятків різних видів робіт і тим самим створюють собі ілюзію того, що скрізь і у всьому встигають. Однак аналіз їхньої роботи свідчить про те, що, витрачаючи мінімум часу на максимум різних видів робіт, вони не можуть дати глибокий аналіз реальної дійсності, і як результат - прийняті ними рішення носять поверхневий характер. Такі керівники впадають у постійно прискорену «плинність» термінових справ. Якщо ж через брак часу керівник подовжує свій робочий день, тим самим він зменшує свій вільний час, що могло б піти на самоосвіту, інтелектуальний розвиток, підвищення ефективності праці, і в результаті він відстає від зростаючих вимог часу, входить у протиріччя з ними.

Аналіз та вивчення власної роботи за фахом.

Аналізуються індивідуальна робота за своєю основною спеціальністю та суміжних спеціальностей, відповідність їх з тарифно кваліфікаційним розрядом, довідником та інших нормативних документів.

Аналіз та вивчення витрат часу по керівництву роботою інших.

Аналізуються організаційна діяльність в колективі, координація, інструктаж за фахом, виховання та контроль дій членів колективу, Розпорядництво як функція управління.

Аналіз та вивчення витрат часу на самоосвіту.

Аналізуються види професійного навчання, підвищення загальноосвітнього рівня, читання газет і журналів, загальною літератури, матеріалів науково-технічної інформації та ін

Аналіз та вивчення витрат часу на громадську роботу.

Аналізуються робота в громадських організаціях цеху і заводу, участь у зборах, робота в місцевих органах державного управління, різних комісіях і т. п.

Аналіз невикористаного робочого часу.

Аналізується час на проїзд до роботи, службові роз'їзди, очікування, усілякі перешкоди і т.д. Слід зазначити, що організація особистої праці - аж ніяк не особиста справа менеджера. Невпорядкованість робочого дня, вічна зайнятість, безсистемність в роботі керівника, нескінченна штурмівщина, поспіх створюють у всьому колективі малоефективний режим роботи, що позначається на загальних підсумках роботи.

Комплексна оцінка праці.

Визначення стилю керівництва керівника. Стиль керівництва, властивий конкретному керівнику і позначений виходячи з проведеного аналізу та індивідуальних психофізіологічних особливостей, може бути детально і докладно описаний. Така комплексна оцінка стилю керівництва керівника проводиться шляхом виявлення і вивчення методів його роботи. При цьому розгляду підлягають як позитивні, так і негативні сторони його діяльності. Виконуючи цю роботу, необхідно враховувати, що оцінка повинна спиратися на глибоко обгрунтовані, характерні і об'єктивні відомості про його діяльність. Необхідно абстрагуватися від його окремих, випадкових помилок.

Оцінюючи дії, потрібно виходити з основних показників виконання виробничих завдань, що стоять перед колективом, турботи про подальше підвищення кваліфікації, потенційних можливостей його подальшого зростання, підвищення ділової кваліфікації членів колективу та оволодіння ними суміжними професіями, рівня проведеної виховної роботи і т. п. може й сам дати більш-менш об'єктивну оцінку своєї праці, визначити стиль свого керівництва.

В ТОВ Солонянський завод "Агрополімердеталь" у директора Под'ячева К.В. стиль роботи в колективі демократичний. При розробці та прийнятті рішень він враховує думку колективу, обговорює і погоджує з ним питання, залучає його членів до контролю за прийнятими рішеннями, передає частину своїх питань, менш складних і важливих, висококваліфікованим підлеглим, забезпечує їх достатньою інформацією для представлення перспектив своєї роботи і т. п.

Керівник такого типу поєднує самостійність з колегіальністю, діє послідовно, планомірно, діловито, але без урахування дефіциту часу. Переваги і позитивні моменти цього стилю керівництва полягають у тому, що створюються реальні умови для творчої дискусії, критики та самокритики, розвитку самостійності прийняття членами колективу рішення в межах їх компетенції, ініціативи, при задоволеності їх роботою. Такий стиль роботи сприяє колективному виробленню рішень керівником і членами колективу. Роль керівника при цьому зводиться до напрямних функцій, до контролю, обліку думки висококваліфікованих членів колективу і фахівців з того чи іншого питання, порад і розвитку ініціативи членів колективу, підвищенню їх ролі у виробничому процесі, розподілу відповідальності між членами колективу, створенню атмосфери взаємодопомоги, довіри , співробітництва.

Однак негативним моментом даного стилю роботи є його непридатність в умовах дефіциту часу, коли необхідна чіткість і швидкість вироблення рішень, це насамперед під час збору врожаю. Ще реалізація демократичного стилю можлива при високих інтелектуальних, організаторських, психологічно-комунікативних здібностях керівника, що й слід враховувати директору ТОВ Солонянський завод "Агрополімердеталь" Под'ячеву К.В.[11].

2.2 Регламентація та організація праці працівників апарату управління

Організаційно-правова регламентація роботи апарату управління

Ефективний менеджмент передбачає чітку регламентацію для встановлення меж, рамок діяльності державних органів, установ, організацій і підприємств. Результатом цього є регламент, який являє собою сукупність правил, положень, що визначають порядок роботи будь-якої організаційної системи, а також проведення офіційних заходів, нарад, засідань і ін., місце управління на кожному рівні ієрархії, місце в системі суспільного виробництва тощо. Розроблені і прийняті регламенти підвищують організованість, надійність, якість і культуру менеджменту.

Нормативним актом, який визначає склад, структуру, компетенцію будь-якого підприємницького формування і порядок його діяльності є статут. Статут включає: 1) назву підприємства (об'єднання), його місцезнаходження (поштова адреса) і реквізити рахунків в установах банків; 2) назву вищого органу; 3) предмет і межу діяльності; 4) відомості про статутний фонд; 5) назву посадової особи, яка очолює підприємство (об'єднання) - президент, директор, голова, керуючий; 6) вказівка про те, що підприємство (об'єднання) є юридичною особою; 7) інші положення, які не суперечать закону.

На основі статуту та державних законодавчих актів розробляються інші внутрішньогосподарські регламенти: правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про структурні підрозділи, службові інструкції та ін.

Типові правила внутрішнього трудового розпорядку визначають трудовий розпорядок на підприємстві, в організації і установі, який запроваджується адміністрацією за погодженням із профспілками. Типовими правилами визначається порядок прийому і звільнення робітників і службовців, основні обов'язки робітників і адміністрації, робочий час і його використання, порядок застосування заходів стимулювання за успіхи в роботі, а також стягнень за порушення трудової дисципліни. Усі питання, пов'язані з правилами внутрішнього трудового розпорядку, вирішуються адміністрацією підприємства в межах наданих їй прав, а у випадках, передбачених законодавством - разом, або по узгодженню з профспілками.

Умовою ефективного функціонування системи менеджменту підприємства є розробка положень по кожному структурному підрозділу. Відсутність положень про структурні підрозділи призводить до паралелізму, дублювання, необгрунтованого збільшення обсягу управлінських робіт внаслідок виконання зайвих управлінських операцій, або навпаки, створюється ситуація, коли певні роботи ніхто не виконує. В положенні визначаються основні завдання структурного підрозділу, його склад і розміри, ступінь організаційної і виробничої самостійності, права і відповідальність, а також характер взаємовідносин з іншими підрозділами в умовах внутрішньогосподарського комерційного розрахунку, орендних відносин і ін.

Типові положення, які мають міжгалузевий характер, затверджуються урядом або відповідними органами господарського керівництва. Типові положення конкретизуються відповідно до умов роботи того чи іншого підприємства. При розробці положення недоцільно обмежуватись лише відображенням існуючого порядку, а слід закріпити прогресивні тенденції удосконалення менеджменту і раціонального поділу праці між структурними підрозділами.

Положення повинне включати такі розділи.

Загальна частина - визначається місце і значення даного підрозділу в системі управління виробництвом, називається в чийому безпосередньому підпорядкуванні перебуває даний підрозділ, а також його особливості і завдання, хто очолює.

Функції підрозділу - функції, властиві для даного підрозділу і необхідні для виконання покладених на нього завдань. Відзначається порядок виконання робіт, технічне забезпечення, форму взаємовідносин з іншими підрозділами і з вищими органами. Ці взаємовідносини повинні бути максимально простими, не виключати елементів дублювання. Функції кожного підрозділу встановлюють на підставі відповідного розподілу всього комплексу робіт апарату управління підприємства і повністю визначають предмет його діяльності.

Права підрозділу - права, необхідні для виконання підрозділами закріплених за ними функцій, а також встановлюється порядок здійснення прав. Права підрозділу покладаються на його керівника. Проте останній в межах своєї компетенції не повинен при виконанні своїх прав нехтувати правами своїх безпосередніх підлеглих. Вказівки підрозділам повинні даватись тільки через їхніх безпосередніх керівників.

Управління підрозділом. Відповідно до штатного розкладу в цьому розділі вказуються посади осіб, які очолюють підрозділи, передбачається порядок призначення і звільнення цих осіб від займаних посад, регламентуються взаємовідносини підрозділів з іншими відділами і службами підприємства, встановлюється порядок одержання і видачі відповідної інформації.

Відповідальність. Згідно з чинним законодавством у цьому розділі встановлюється дисциплінарна і матеріальна відповідальність керівників підрозділів за своєчасне і ефективне виконання покладених на них обов'язків, раціональну організацію праці, а також за правильність розробки і здійснення заходів, спрямованих на розв'язання питань, що відносяться до компетенції цих осіб.

Регламентація - це встановлення і дотримання певних правил, положень, інструкцій, нормативів та інших нормативних документів, заснованих на об'єктивних закономірностях розвитку системи управління. При цьому виділяється коло питань, що підлягають жорсткій регламентації, і питання, для яких потрібні лише рекомендації.

Посадові інструкції мають розкривати особливості виконання конкретних функцій на даному підприємстві, рекомендувати прогресивні способи виконання окремих операцій і робіт, вказувати можливості застосування комп'ютерної та іншої організаційної техніки.

В посадовій інструкції встановлюються функціональні зв'язки працівника з суміжними посадами за такою схемою: кому і які дані представляє; строк; хто і які дані представляє йому; строк.

Розподіл функцій і відповідальності повинен відбуватися згідно з певними правилами. Кожен керівник точно визначає завдання: а) які він буде виконувати сам; б) які він передає виконавцям. Обсяг і характер завдань визначаються відповідно до об'єктивних виробничих умов і кваліфікацї кадрів. Керівник оцінює працівників з точки зору їх здібності виконувати покладені на них завдання, визначає ризик, пов'язаний з передачею обов'язків на нижчі ступені.

Розподіляючи права і обов'язки, керівник повинен тільки спрямовувати хід робіт у розв'язанні визначеного завдання, надаючи підлеглим необхідну самостійність. Практика переконує, що надто сувора регламентація недоцільна, вона стримує ініціативу, старанність виконавців. У ряді випадків це шкідливо відбивається на справі, особливо, якщо керівник встановлює методи і строки без повного врахування досвіду, умінь, реальних можливостей працівника. Підвищення самостійності і відповідальності одночасно висококваліфікованою організацією праці й контролем дає можливість набагато підвищити ефективність управлінської праці.

При розробці посадових інструкцій важливо домогтися того, щоб кожна посадова особа чітко знала, з яких питань вона мусить приймати рішення; а кожен працівник; в свою чергу знав, яка службова особа має право і зобов'язана приймати рішення з того чи іншого питання, і що звертатись до вищого керівника слід у разі, якщо відповідальна особа не прийняла певного рішення чи це рішення неправильне.

У посадових інструкціях окреслюється також коло питань, які керівник розв'язує остаточно і відповідає за це тільки він. Якщо у нього немає підлеглих, то вказується, як повинна бути виконана робота, називаються ознаки, за якими можна оцінювати якість роботи. У підсумковій частині інструкції перераховуються моральні і матеріальні форми заохочень із вказівкою, за які показники в роботі вони даються. Бажано також перелічити стягнення за упущення або порушення трудової дисципліни.

Слід зазначити, що між обов'язками, правами і відповідальністю у посадових інструкціях повинно бути дотримане правильне співвідношення: великі права при недостатній відповідальності створюють передумови для адміністративного свавілля та інших необдуманих дій. У свою чергу велика відповідальність при малих правах робить працівника безсилим, не дозволяє йому успішно виконувати покладені на нього обов'язки.

Звичайно, справа не лише в тому, щоб розробити науково обгрунтовані інструкції. Важливо, щоб ними керувались у практичній діяльності. Тільки за таких умов можна буде уникнути втручання працівників у справи один одного, забезпечити високу продуктивність праці кожного із них.

Окрім перелічених регламентаційних документів, потрібні програми (алгоритми) управління, стандарти на управлінські функції і процедури згідно з особливостями кожного підприємства (об'єднання). Тобто, для підвищення організаційного рівня функціонування апарату управління треба здійснити вищий ступінь формалізації процесів менеджменту, передбачити порядок, за якого роботи виконувались би за відповідними правилами. Для працівника, якого приймають на роботу, потрібно передбачити процедуру «введення в посаду», зміст якої залежить від характеру службових функцій. Процедура «введення в посаду» включає такі загальні операції, які: ознайомлення з підприємством (об'єднанням), його статутом; функціями і завданнями структурного підрозділу; змістом посадової інструкції; зв'язками виконавців по вертикалі і горизонталі; інформаційним забезпеченням та іншими умовами виконання обов'язків.

Ідею розроблення відповідних правил функціонування апарату підприємства доцільно реалізувати і на більш високому рівні управління, зокрема в районах та областях. Насамперед слід встановити повноваження кожної організації у розв'язанні завдань менеджменту, розробити процедури вирішення найбільш важливих проблем, чітко розписати всі етапи розв'язання проблеми: хто розробляє проект, хто приймає рішення і несе відповідальність за наслідки, що випливають з факту прийняття рішення, в якому вигляді оформляється рішення тощо. При такому підході до менеджменту можна буде усунути некваліфіковане розв'язання проблем і уникнути такого порядку, коли певна службова особа не відповідає за необгрунтовані рішення, хоча виробництво іноді має немалі збитки або не реалізує своїх можливостей саме через суб'єктивні дії чиновників.

Розроблені положення, стандарти, інструкції, процедури не повинні містити надмірні приписи, обмежувати свободу відділків, служб і конкретних виконавців. На відміну від технічних, у соціальних системах слід досягати не максимальної, а раціональної впорядкованості системи, за якої введення управлінської діяльності у певні рамки не призвело б до зниження ініціативи працівників і бюрократизації апарату управління. Всяке надмірне регламентування подібне до спроби вкладати дії працівників у «прокрустове ложе», а тому неминуче вбиває самостійність і енергію.[17].

Організація праці управлінського персоналу

Організація праці - організаційна система, що має своєю метою досягнення найкращих результатів використання живої праці в процесі виробництва.

Організація праці як система включає сукупність елементів, що знаходяться в певному зв'язку між собою і утворюють єдине ціле.

До числа елементів організації праці управлінського персоналу, що розкривають її зміст, слід віднести:

* організацію праці в колективі (розподіл праці, регламентація праці за змістом, регламентація праці за часом), вибір систем і методів роботи;

* специфічні проблеми організації особистої праці (планування і розподіл робочого часу, управління потоком відвідувачів, індивідуальний робочий стиль, раціональне ведення кореспонденції і т. д.);

* організацію використання засобів обчислювальної та оргтехніки;

* заходи з охорони праці, що забезпечують безпечні умови як для самого виконавця, так і для оточуючих його людей;

* заходи щодо зміцнення дисципліни праці та усунення втрат робочого часу;

* створення матеріальної і моральної зацікавленості в поліпшенні як індивідуальних, так і колективних результатів праці;

* підвищення кваліфікації і культурно-технічного рівня працюючих;

* регламентування праці та відпочинку;

* виробничу естетику, пристрій, оснащення робочих місць і правильне їх обслуговування.

Перераховані вище загальні для будь-якого об'єднання працівників елементи системи організації праці на різних підприємствах і в різних соціально-економічних умовах реалізуються по-різному. Однак успішна реалізація на практиці кожного з цих елементів призводить, як правило, до підвищення продуктивності праці на підприємстві.

Отже, можна говорити про те, що організація праці являє собою сукупність прогресивних організаційних і технічних заходів, що забезпечують систематичне підвищення продуктивності праці.

У сукупності заходів з організації праці величезне значення має мобілізація внутрішньовиробничих резервів, які можна підрозділити на дві групи:

* резерви зниження трудомісткості продукції;

* резерви використання робочого часу.

Резерви першого виду можуть бути виявлені і використані в результаті економії часу, що витрачається безпосередньо на виготовлення продукції або на виконання інших виробничих робіт. Резерви другого виду можуть бути виявлені і реалізовані шляхом раціонального використання фонду робочого часу, який має даний колектив працівників. Раціональна організація праці є необхідною передумовою підвищення його продуктивності, виявлення і використання всіх резервів, пов'язаних як зі зниженням трудомісткості продукції, так і з ліквідацією втрат робочого часу.

Організація праці спирається на пізнання і використання економічних законів, законів фізіології і психології праці, дані досліджень соціологічної науки, а також математики і кібернетики, базується на знаннях юридичної науки. У тому випадку, якщо практичного впровадження конкретних заходів з організації праці передує науковий аналіз трудових процесів та умов їх виконання, а дані практичні заходи базуються на досягнення сучасної науки і передового досвіду, ми маємо справу з науковою організацією праці (НОТ).

Абсолютно неправомірні спроби розмежувати два поняття - "організація праці" та "наукова організація праці". Різниця між першим і другим поняттями визначається методами, підходами до вирішення одних і тих же проблем, ступенем наукової обгрунтованості конкретних рішень. У даному випадку можна говорити про те, що наукова організація праці не допускає вирішення практичних питань організації праці, спираючись на використання суб'єктивних, емпіричних оцінок і думок, а реалізує всю сукупність досягнень сучасної науки і практики, забезпечуючи при цьому найбільш раціональну і ефективну організацію праці. На практиці НОТ вирішує три взаємопов'язані завдання: економічну, психофізіологічну і соціальну.

Економічна задача НОТ полягає у створенні умов для доцільного використання техніки, матеріалів і сировини, що забезпечує економію живої і матеріалізованої праці на виробництво одиниці продукції.

Психофізіологічна завдання пов'язана зі створенням найбільш сприятливих умов праці, що забезпечують збереження фізичного здоров'я та безпеки людей, підтримання високого рівня їх працездатності.

Соціальна завдання спрямована на підвищення ступеня задоволеності людей працею, створення умов, які забезпечують зростання професійних знань.

Наведене вище визначення організації праці як організаційної системи характеризує дане поняття в статиці, розкриваючи його суть з точки зору характеру розв'язуваних завдань. Однак організацію праці слід розглядати і в динаміці як процес вдосконалення її форм і методів. НОТ не можна представляти як простий комплекс заходів, здійснення яких забезпечує справжню наукову організацію праці. Беручи до уваги постійне вдосконалення і розвиток технічної бази, технологічних процесів, слід домагатися динамічного розвитку і вдосконалення форм організації праці. Таким чином, можна впевнено говорити, що НОТ представляє собою постійний творчий процес, що забезпечує відповідність організації праці змінюється рівневі розвитку техніки і технології виробництва.

Зміст НОТ як сфери практичної діяльності з удосконалення організації праці персоналу організації визначається утворюють його елементами і напрямами.

Практична діяльність з наукової організації праці на підприємстві пов'язана з вирішенням вищезазначених економічній, психофізіологічної і соціальної завдань. Основні напрямки НОП включають: розробку раціональних форм розподілу і кооперації праці; поліпшення організації робочих місць та їх обслуговування; раціоналізацію прийомів і методів праці; поліпшення умов праці; вдосконалення нормування праці; розвиток заходів матеріального і морального стимулювання; зміцнення трудової дисципліни.

Створення необхідних умов для високопродуктивної та творчої праці може забезпечити лише системний комплексний підхід у вирішенні проблем НОТ. Епізодична практика в якомусь одному напрямі не дає бажаних результатів.

Організація праці керівника (спеціаліста) є використанням ефективної системи прийомів і методів особистої роботи на базі раціональної організації робочого місця, створення оптимальних умов праці й відпочинку, планування робочої діяльності та ліквідації нераціональних етапів виконання робіт та операцій.

Організація процесів праці керівника включає проектування і впровадження раціональних систем і методів виконання покладених на нього функцій з урахуванням застосування необхідних технічних засобів, а також припускає певний ступінь регламентації праці за змістом і в часі. Це забезпечує необхідний порядок і організованість під час виконання керівником посадових обов'язків, при прийнятті та реалізації управлінських рішень. Регламентація праці означає встановлення і суворе дотримання певних правил, інструкцій, нормативів, заснованих на об'єктивних закономірностях, притаманних наукової організації праці.

Від використовуваних методів і організації праці керівника багато в чому залежить успіх роботи всього виробничого колективу.

Коли мало уваги приділяється вивченню та застосуванню наукових принципів організації праці, їх замінюють емпірично знайдені, в яких вдалі прийоми сусідять з неефективними методами. Застарілі методи роботи та нераціональний індивідуальний робочий стиль перетворюють трудовий колектив в найбільш слабка ланка системи управління.

Однак слід пам'ятати про те, що праця керівника не тільки об'єктивно обумовлений, але і носить ініціативний, творчий характер. У зв'язку з цим можна говорити про те, що принципи і правила НОТ вимагають творчого осмислення для визначення ступеня їх застосування з урахуванням складної виробничої ситуації. У даному випадку принципи та правила слугують лише вихідним пунктом для роботи керівника над вдосконаленням індивідуального робочого стилю, навичок і методів організації своєї праці.

На даний період 40 - 60% робочого часу керівників витрачається на виконання таких видів діяльності, які могли б виконуватися фахівцями більш низької кваліфікації. Багато часу втрачається на пошук необхідної інформації, даних і документів. Це свідчить про необхідність автоматизації рутинних операцій, більш широкого застосування в практиці управлінської діяльності засобів обчислювальної та організаційної техніки. Комплексна автоматизація управлінського праці повинна проводитися на базі впровадження сучасних інформаційних технологій, що забезпечить збільшення ступеня автоматизації всіх інформаційних процесів в організації. [18].

2.3 Участь працівників організації в прийнятті управлінських рішень

Рано чи пізно управлінці повинні переходити від аналізу подій, які відбулися, до дій. В ідеалі, якщо дія керівників мотивована правильним аналізом проблеми, пошук її причин звужується до такого моменту, коли можна із впевненістю почати вирішувати проблеми. Важливо пам'ятати, що всі дії мотивовані необхідністю реагувати на проблему, яка виникла.

Існуюча невизначеність у процесі прийняття рішень може створити низку ситуацій, за яких не виключається змішування понять "рішучість" і "прийняття рішень'. На багатьох підприємствах управлінців оцінюють й нагороджують за те, наскільки швидко й впевнено вони приймають рішення. Невизначеність у цьому випадку розглядається як ознака слабкості. Від управлінців очікується стрімкість й рішучість суджень та високо цінується їх готовність здійснювати рішення, не дивлячись на труднощі. Теоретично це вірно, але на практиці дає не завжди кращий варіант дії.

В управлінні рішучість розглядається як властивість приймати рішення й перетворювати його до життя. А прийняття рішення -- це здатність здійснювати аналіз важливої інформації й зробити оптимальний вибір. Важливо правильно поєднати обидві ці здатності. [13].

Прийняття рішень є найважливішою функцією управління, успішне здійснення якої забезпечує досягнення організацією її цілей. Через невміння якісно і раціонально здійснювати цей процес, через відсутність в організації механізму його здійснення, технології, страждає більшість фірм і підприємств, державних установ і органів в Україні. Успіх організації, у якій би сфері вона не функціонувала, багато в чому залежить від цього, а тим більше в Україні, де більшість організацій проходять перші етапи свого розвитку і дуже важливо яку технологію рішення проблем вони опрацьовують.

Прийняття рішень, поряд з координацією і комунікацією, є одним з найважливіших внутрішньоорганізаційних процесів, а особливість цього процесу полягає в тім, що він безпосередньо спрямований на досягнення цілей організації. [19].

Важливішою характеристикою системи управління організацією і трудовим колективом є участь членів колективу в управлінні організацією (підрозділом).

Можна розглянути участь працівників організації по виконанню найважливішого виду управлінської діяльності - у підготовці та прийнятті управлінських рішень. При цьому слід виділити три ступені такої участі.

Перша - висування (внесення) пропозицій у підготовці рішення. При цьому не потрібно внесення структурних та інших змін в організацію. Такий підхід застосовується і на підприємствах з централізованим керівництвом.

Друга ступінь участі - це вироблення альтернативних варіантів рішень. Тут потрібне створення в організації спеціальних структур для вирішення цих завдань. Це виражається у створенні тимчасових або постійних комітетів чи комісій, яким доручається виконувати дану роботу. Прикладом можуть бути так звані госпрозрахункові або конфліктні комісії (на російських підприємствах), комітети з набору кадрів в робочі групи (на американських підприємствах), гуртки якості (на японських підприємствах).

Третя ступінь участі - остаточний вибір рішення з ряду альтернативних варіантів і прийняття його. При цьому передбачається, що участь в управлінні здійснюється у формі роботи спеціальних рад науково-технічного, техніко-економічного і управлінського характеру. До складу цих рад входять, як правило, особи з наступного за рівнем керівництва нижчого рівня управління.

Дані поради:

* визначають політику (правила і процедури) підпорядкованих їм підрозділів, сумісну з іншими рівнями управління організацією;

* відповідають за координацію діяльності підрозділів, підлеглих керівнику, до якого належить рада;

* відповідають за інтеграцію діяльності цих підрозділів з нижчими і вищими рівнями управління.

Слід зауважити, що ради не приймають рішення за підзвітні їм підрозділи, вони приймають рішення тільки щодо процесів, що відбуваються на їхньому рівні.

Рішення рад у ряді випадків бувають обов'язковими для тих керівників, при яких вони, власне кажучи, і створені.

Деяким радам доручаються оцінка і схвалення діяльності підзвітного їм керівника (право на звільнення залишається за вищим керівництвом).

Участь працівників у підготовці та прийнятті управлінських рішень сприяє:

- збільшення кількості розглянутих альтернативних варіантів рішень;

- привнесення більшого досвіду в обговорення проблем;

- збагачення оцінки зовнішнього і внутрішнього середовища організаціями;

- зрештою підвищенню якості прийнятих управлінських рішень.

Існує думка, що чим більше найманих робітників на рівні підприємства бере участь у прийнятті рішень, тим повніше вони відображають інтереси трудящих. На практиці, як правило, в цьому бере участь лише їхня активна меншість. Отже, треба не "роздувати" склад виробничих рад, а шукати інші форми участі в управлінні.

Німецькі вчені розглядають наступні можливі варіанти участі працівників у підготовці та прийнятті управлінських рішень (у порядку зростання ступеня участі):

- керівник до видання наказу намагається переконати підлеглих у правильності свого рішення;

- керівник приймає рішення, але допускає питання про своє рішення, щоб відповіддю на них домогтися схвалення свого рішення підлеглими;

- керівник інформує про передбачуване вирішення підлеглих, які повинні висловити свою думку до прийняття рішення;

- група (колектив) готує пропозиції з числа спільно розроблених та узгоджених рішень, а керівник приймає остаточне рішення;

- група (колектив) приймає рішення після того, як керівник проаналізував проблему і визначив рамки для прийняття його;

- група (колектив) приймає рішення, а керівник виступає в ролі координатора всередині групи та за її межами. [12].

У практиці менеджменту все більше уваги приділяється організації групової діяльності, зокрема груповому прийняттю рішень. Досвід показує: чим більша участь працівників у процесі управління, тим вищі результати їхньої діяльності, що дає змогу легше вводити різноманітні якісні зміни у виробництво.

Групове прийняття рішення спрямоване на перехід від індивідуального до колективного стилю прийняття рішень, який виражає погляд колективу в цілому. Групи, у яких добре розвинута взаємодія і взаєморозуміння, більш успішно уникають помилок і невдач у роботі. Спільна діяльність у виробленні рішення створює сприятливий морально-психологічний клімат у колективі, при якому стає можливим самоврядування. Якщо прийняте рішення групою втілюється в життя, то, як правило, члени групи виконують його не тільки більш охоче, а й більш ефективно. У ході колективних обговорень виконавці вчаться розуміти один одного, погоджувати свої дії та інтереси.

При груповому способі прийняття управлінських рішень потрібно враховувати такі фактори: кількісний склад групи, її структуру, статус окремих осіб, які беруть участь у даному процесі, їх відносини та середовище, у якому працює група. Чим різноманітніша група за своїм складом, тим більше ідей і пропозицій буде розглянуто, проте знижується ймовірність прийняття рішень. [5].

Груповий спосіб прийняття управлінських рішень, на мою думку, виправдовує себе в ситуаціях, які виникають при вирішенні значних проблем. Система методів прийняття групових рішень, інструменти, завдяки яким можна уникнути високого рівня суб'єктивності у вирішенні питання, розподіл у просторі є основними складовими елементами групової системи підтримки прийняття рішень.

Висновки і пропозиції

Управління є специфічною сферою людської діяльності. Його ефективність залежить не тільки від особистих особливостей людини, скільки від знань та розуміння управлінських завдань, способів стимулювання та об'єднання зусиль усіх членів організації в напрямі реалізації цілей організації.

На основі джерел літератури, які вивчались під час написання курсової роботи, я не можу не відмітити наступне(проте це питання наступної роботи): існує об'єктивна необхідність розширити юридичний категоріальний апарат шляхом введення поняття аграрні майнові відносини, бо сільськогосподарська діяльність виступає змістом агарарних майнових відносин. Аграрні відносини як загальна зовнішня форма поділяються на форми (майнові, земельні, трудові та організаційно-управлінські) для об'єктивного вираження змісту, яким є сільськогосподарська діяльність. [4].

Щодо структури управління підприємством: система управління підприємством включає організаційну структуру та структуру управління. Організаційна структура сільськогосподарського підприємства -- це сукупність підрозділів і служб виробничого, допоміжного, культурно-побутового й господарського призначення. Вона відображає внутрішню будову підприємства й організаційне поєднання структурних одиниць, які діють на основі кооперації та поділу праці.

Структура управління -- це склад органів і працівників управління, а також система їх супідлеглості й взаємодії в процесі управління виробництвом.

На процес формування структури управління підприємством діє велика кількість факторів. Однак слід виділити три основні: розмір підприємства;

форма підприємницької (виробничо-господарської, громадської) діяльності;

вид діяльності.

Доктор економічних наук, професор В.І Перебийніс та ст.. викладач А.В. Світлична у соїй статті роблять висновок: «…адаптація сільськогосподарських підприємств до ринкових умов господарювання уповільнюється через використання організаційної структури та структури управління, зорієнтованих лише на виробництво продукції. Як приклад, можуть бути використані функціональна структура управління, що ґрунтується на реалізації основних функцій сільськогосподарських підприємств (операційної, фінансової, маркетингової) та передбачає створення центрів відповідальності (центрів витрат і центрів управління), й структура управління, яка включає стратегічні господарські центри, створені на базі дивізійної структури. Впровадження таких структу управління в сільськогосподарських підприємствах дасть змогу забезпечити збільшення виробництва валової продукції з розрахунку на одного працівника, зайнятого в управлінні, на 8-12 %, з розрахунку на 1 грн витрат в управлінні на 5-7 %.»[9]

Важливою умовою ефективної організації кадрової роботи залишається забезпечення правильної розстановки управлінського персоналу та об'єктивне оцінювання результатів їх діяльності, створення сприятливих умов праці для управлінців та дієвої системи заохочення, на основі їх досягнень, розробка та впровадження заходів з удосконалення процесу управління з урахуванням сучасної технології менеджменту.

Ефективне вирішення управлінських завдань визначається рівнем реальних інструментів мотивації управлінця, мірою технологічної оснащеності робочого місця управлінського персоналу, рівнем технологічного розвитку засобів оргтехніки, доступністю інформації в найкоротший термін, рівнем відповідності кваліфікації утвореній посаді.

Організаційна діяльність працівників управління має орієнтуватися на використання розвинутих інформаційних технологій, що дають можливість реалізовувати управлінські функції в повному обсязі, які радикально змінюють технологію управління за рахунок упровадження технічних засобів обробки інформації.

Прийняття рішення в управлінні - це складний систематизований процес, який складається з відповідних етапів, стадій, які починаються з формулювання проблеми й закінчується здійсненням дій, які вирішують поставлену проблему.

Для вирішення питання ефективного прийняття управлінських рішень повинна бути створена система, яка підтримувала б процес прийняття групових рішень, була розподілена у просторі і включала б базу методів прийняття групових рішень, інструменти захисту від суб'єктивності результату та раціоналізації процесу, висвітлювала аспекти, що відіграють важливу роль у прийнятті раціонального рішення, та допомагала визначити конкретні перешкоди, які потрібно враховувати перед відповідальним кроком.

На мою думку, кожен учасник має усвідомлювати свою відповідальність у прийнятті найбільш раціонального рішення, а також уміти враховувати особливості своєї особистості.

Список використаної літератури

1. Андрійчук В. Г. Підручник. -- 2-ге вид., доп. і перероблене. / В. Г. Андрійчук. -- К.: КНЕУ, 2002. -- 624 с.

2. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: Учебник. - 3-е изд. - М.: Экономисть, 2003. - 528с.

3. Дем'яненко С.І. Навч. посібник. -- К.: КНЕУ, 2005. -- 347 с.

4. Єрмоленко В. Щодо концепції аграрних майнових відносин // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - №7. - с.53-55.

5. Карпенко А.В., Шевчук В.В. Ефективність прийняття групових управлінських рішень // Держава та регіони. - 2006. - №1. - с.100-104.

6. В. Ф. Опришко, Ф. П. Шульженко, С. І. Шимон та ін.; За заг. ред. В. Ф. Опришка, Ф. П. Шульженка. - К.: КНЕУ, 2003. - 767 с.

7.Основы менеджмента: Учеб. Для вузов/ Д.Д. Вачугов, Т.Е. Березкина, Н.А. Кислякова и шк..; Под шк.`. Д.Д. Вачугова. - 2-е шк.. Перераб. и доп. - М.: Висш.шк., 2005.- 376с.

8. Павлик В.П. Управління с.-г. підприємством в ринкових умовах // Економіка АПК. - 2009. - №1. - с.28-35.

9. Перебийніс В. І., Світлична А.В. Удосконалення системи управління с.-г. підприємством в ринкових умовах // Економіка АПК. - 2009. - №7. - с. 17-24

10. Румянцева З.П. Общее управление организацией. Теория и практика: Учебник. - М.: ИНФРА-М, 2007. - 304с. - (Висшее образование).

11. Н. Я. Сацков. Практический менеджмент. Методы и приемы деятельности руководителя. ИКФ «Сталкер»; Донецк; 1998.

12. Семенов А. К. , Набоков В. И. Основы менеджмента:Учебник. - 5-е изд., перераб. и доп. - М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К», 2008. - 556с.

13. Шилова В. І. Прийняття управлінських рішень: принципи й етапи формування // Економіка та держава. - 2009. - №4. - с.80-82.

14. http://tax-ua.it-blogs.com.ua

15. http://www.smida.gov.ua

16. http://ru.zib.com.ua

17. http://dsam.donetsk.ua

18. www.bestcourses.ru

19. konstantinus.com


Подобные документы

  • Правові умови та структура управління підприємством, органи управління. Узгодження інтересів учасників майнових відносин. Регламентація та організація праці працівників апарату управління. Участь працівників організації в прийнятті управлінських рішень.

    курсовая работа [68,2 K], добавлен 05.05.2010

  • Напрями діяльності, функції і соціальна структура комунального підприємства "Чернігівводоканал", правова основа його функціонування. Соціальні взаємодії в системі управління організацією. Зовнішнє оточення підприємства і його вплив на організаційні зміни.

    реферат [14,3 K], добавлен 05.03.2012

  • Фінансовий стан та його роль у ефективності господарської діяльності підприємства. Особливості управління фінансами підприємства в умовах кризи. Характеристика фінансово-господарської діяльності підприємства, шляхи удосконалення управління в даній сфері.

    дипломная работа [1,5 M], добавлен 09.01.2015

  • Оцінка професійних та особистих якостей працівників на прикладі підприємства "Житомирський облавтодор". Рівень кваліфікації робітника, складності виконуваних робіт, результатів праці. Комплексна оцінка результатів праці та ділових якостей працівників.

    контрольная работа [34,9 K], добавлен 30.11.2010

  • Формування системи менеджменту на підприємстві і оцінка її ефективності. Розроблення механізму прийняття управлінських рішень, пропозицій з удосконалення керівництва і проектів оптимальних комунікацій. Формування механізмів управління групами працівників.

    курсовая работа [497,7 K], добавлен 28.12.2013

  • Основні напрями та особливості діяльності підприємства в сучасних умовах. Визначення цілей та місії підприємства на ринку, оцінка його ресурсів та їх достатності. Необхідність та етапи вдосконалення технології. Зовнішнє, внутрішнє середовище організації.

    реферат [20,9 K], добавлен 19.02.2011

  • Суть та методи управління приватними сільськогосподарськими підприємствами, організаційна структура, правові основи функціонування. Аналіз виробничо-економічних показників та кінцевих результатів діяльності підприємства, удосконалення управління.

    дипломная работа [155,4 K], добавлен 30.09.2014

  • Поняття, класифікація і структура персоналу. Визначення чисельності окремих категорій працівників. Складові і напрямки кадрової політики підприємства. Система управління персоналом на підприємстві. Особливості комплексної оцінки керівників і спеціалістів.

    курсовая работа [1,1 M], добавлен 06.07.2011

  • Характеристика загальної системи управління підприємства. Комплексне обстеження підприємства, оцінка ефективності його комунікативної, товарної та цінової політики. Загальна оцінка ефективності і перспектив діяльності підприємства, що вивчається.

    отчет по практике [40,8 K], добавлен 28.04.2011

  • Зміни умов виробничої діяльності та необхідність адекватного пристосування до неї системи управління. Перерозподіл функцій управління за рівнями відповідальності, формах взаємодії. Чисельність працівників за нормативами, посадова інструкція економіста.

    реферат [43,9 K], добавлен 10.03.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.