Особливості взаємодії вчителя та учнів на уроках іноземної мови

Напіввідкрита диференціація полягає в тому, що. рівень успішності окремих учнів враховується ще на початку року при поділі класу на групи. В такому разі успішність учнів у кожній групі рівна, і в додатковому поділі на підгрупи потреби немає. Така форма диференціації практикується тепер багатьма вчителями, в першу чергу тими, які ведуть дві паралельні групи в одному класі. Зрештою, такий поділ можна здійснювати в будь-якій школі, погодивши це з учителем, що веде паралельну групу. Учитель, який працює в таких групах, повинен мати не тільки два різні плани уроку, а й різні календарні плани.

Скрита диференціація передбачає широке застосування роздаткового матеріалу двох або трьох рівнів складності.

Вибір форми диференціації залежить від об'єктивних умов, складу учнів, схильності вчителя до тих чи інших форм роботи тощо.

3.3 Особливості гуманістичного та особистісного методу у навчанні іноземної мови

Особливо важливе значення для виконання актуальних завдань, пов'язаних із формуванням якостей сучасної людини, має гуманістичний підхід. Його назва відбиває трансформацію поглядів сучасного суспільства на визнання унікальності, цінності людини, потреби створення умов для її самореалізації, всебічного розвитку здібностей, для задоволення її потреб та інтересів, формування і здійснення усвідомленої життєвої позиції. Саме він визначає основні напрямки й характер педагогічного впливу на учнів, місце учителя у виконанні навчально-виховних завдань, зокрема завдань, пов'язаних з опануванням мови й культури відповідної країни. У такий спосіб простежується його глибокий зв'язок з комунікативно-культурологічним методичним напрямком.

Водночас гуманістичний підхід суттєво впливає на розвиток і інших методичних напрямків навчання іноземних мов, особливо на особистісний та автономний підходи.

Особистісний підхід давно відомий, і його широко застосовують. Він вимагає від учителя знання і врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів. «Згідно з ним (підходом), - на думку І. О. Зимньої, - в центрі навчання перебуває сам учень, формування його особистості засобами... конкретного навчального предмета...». «Від того, наскільки ця людина зануриться в навчання, погодиться з його метою, умовами й організує себе і свою навчальну діяльність, залежить практично все». Тому, переконана психолог, учень постає як суб'єкт навчальної діяльності [6, с.21].

Отже, особистісний підхід не лише висуває на передній план навчально-виховного процесу особистість учня (його погляди, інтереси, мету, захоплення, потреби, риси характеру, рівень здібностей, особливості темпераменту, емоційний та інтелектуальний розвиток), але й вимагає від учителя врахування цих вікових та індивідуальних особливостей, використання відповідних методичних прийомів навчально-виховного впливу. В кінцевому підсумку особистісний підхід спрямований на успішне формування в школярів соціально значущих якостей особистості і на цій основі - на досягнення високого рівня іншомовної й культурологічної підготовки.

Сутність гуманістичного й особистісного підходів, їхні напрямки та умови реалізації багато в чому схожі. Навіть більше: особистісно орієнтована система іншомовної підготовки школярів і є основним напрямком її гуманізації. В цьому - основна складність практичного використання цих методичних підходів, їх чіткого розмежування, виокремлення основних складових і напрямків діяльності вчителя. Постають запитання: чи треба взагалі одночасно використовувати ці два напрямки? чи варто обмежитися тільки ширшим, гуманістичним, напрямком? Вочевидь, ствердно відповісти треба на перше запитання, оскільки в кожного з цих методичних підходів є свій основний напрямок діяльності, а саме:

- гуманістичний підхід спрямовано на досягнення визнання важливості людини (учня і його особистості) в сучасному суспільстві, створення умов для її вільного, всебічного розвитку, самовираження й самореалізації в інтересах конкретних людей і суспільства в цілому.

- особистісний підхід вимагає від учителя знання і врахування психічних особливостей школярів, передусім їхніх особистісних особливостей, якостей.

Вчителеві важливо розуміти сутність і специфіку названих методичних напрямків і бути готовим до успішної-реалізації їхніх вимог [2, c.94].

Звичайно, особистісний підхід взаємопов'язаний і з іншими методичними напрямками. Наприклад, комунікативний підхід дає змогу практично реалізувати принципи особистісного в процесі іншомовної мовленнєвої підготовки школярів. При цьому особливої важливості набуває здатність учителя враховувати інтереси своїх учнів, їхні погляди, потреби, захоплення під час розроблення чи вибору відповідних проблемних ситуацій, організації обговорення навчальних питань, розподілу навчальних ролей школярів, тобто в даному разі особистісний підхід виконує хоча і обслуговуючу, проте дуже важливу функцію.

Висновки

Отже, навчальний процес з іноземної мови в сучасній школі це, перш за все, спільна діяльність учителя та учнів, де учень є суб'єктом навчання та спілкування нарівні з учителем. Вступаючи в стосунки співробітництва, учитель орієнтується не на функції дитини як учня (згідно з якими він повинен виконати вправу, вивчити правила, прочитати текст і т.п.), а на його особистість та перспективи його розвитку.

До принципів навчального та виховного процесу належать: виховний принцип, принцип комунікативної спрямованості, принцип диференційованого та інтегрованого навчання, принцип врахування рідної мови, принцип свідомості, принцип активності, принцип наочності, принцип доступності, принцип надійності, принцип індивідуалізації.

Для успішно здійснення даних принципів на практиці вчителеві рекомендується:

1. У процесі навчання іноземній мові показувати учням, як можна використовувати наявні в них знання, навички й уміння в рідній мові при вивченні іноземного.

2. Підходити по-різному до роботи над навчальним матеріалом і до формування навичок; не навчати тому, що вони знають і вміють з рідної мови. Це дозволить більше приділити уваги і часу новому.

3. Організуючи спілкування на основі засвоєного матеріалу, потрібно створити сприятливі умови, що спонукають до спілкування, щоб учням було приємно слухати, говорити, читати і писати іноземною мовою. Не показувати свого роздратування невмінням учня виконати завдання, вселяти в них впевненість у тім, що вони просуваються в оволодінні мовою, більше підкреслювати їхні успіхи, ніж невдачі.

4. При читанні головна увага учня звертається на змістову сторону що читається, а для цього ширше потрібно використовувати завдання комунікативного характеру: про що довідався, що прочитав, як до цього відносишся. Не давати повторного читання тексту, не змінюючи завдання. У старших класах ширше варто користуватися при читанні суспільно-політичних, публіцистичних, науково-популярних текстів завданнями по реферуванню, анотуванню, як найбільш відповідним потребам учнів цього віку в такого роду діяльності при роботі з книгою, газетою.

5. Потрібно встановлювати різноманітні зв'язки, що торкаються думок і почуттів учнів.

6. Ставити перед учнями проблемні питання, щоб стимулювати їхню інтелектуальну активність.

7. Усіляко розвивати в учнів інтерес до досліджуваної мови організацією самого процесу його вивчення і використання змістовного матеріалу, щоб викликати в них позитивну мотивацію.

8. Ширше використовувати індивідуальну і колективну роботу у взаємозв'язку і взаємодії, що не тільки буде активізувати кожного, але і буде сприяти зімкненню колективу.

9. При проведенні роботи з учнями приділяти увагу тому, як відбувається оволодіння навчальним матеріалом різними учнями, і надавати допомогу тим, хто її потребує, використовуючи диференційовані завдання та роздавальний матеріал.

Сумісна діяльність учителя та учнів в сучасній школі здебільшого проходить в рамках уроку, який доповнюється самостійними заняттями вдома, позакласною роботою та факультативними заняттями з предмета.

Урок іноземної мови як основна організаційна одиниця навчального процесу є його частиною і водночас самостійною та цілісною.

Вимогами до уроку іноземної мови, що випливають з цілей, змісту та технології навчання цього предмета у школі, є: мовленнєва спрямованість уроку, комплексність, використання засобів мовної наочності для оволодіння діяльністю на іноземних мовах, висока активність розумових та мовленнєвих діяльності учнів, різноманітність форм роботи учнів, мотиваційне забезпечення навчальної діяльності.

На цей час в методиці узвичаєно поділ уроків на два основних типи. Перший тип - уроки, що спрямовані на формування мовленнєвих навичок користування мовним матеріалом. Другий тип - це уроки, що спрямовані на розвиток мовленнєвих умінь.

В цілісній структурі уроку виділяється початок, основна та заключна частини уроку.

Суть комунікативного навчання полягає у підготовці учня до участі в процесі іншомовного спілкування в умовах іншомовного спілкування, створених у класі.

Диференційований підхід передбачає створення для кожного учня таких умов, за яких він не втрачав би віри в свої сили, а працював би стабільно відповідно до своїх можливостей протягом усього періоду навчання. Стабільне навчання сприяє розвитку здібностей і загальному успіху навчання. Але це можливо тільки за умови, якщо диференціація є органічним елементом системи навчання.

Особливо важливе значення для виконання актуальних завдань, пов'язаних із формуванням якостей сучасної людини, має гуманістичний підхід. Його назва відбиває трансформацію поглядів сучасного суспільства на визнання унікальності, цінності людини, потреби створення умов для її самореалізації, всебічного розвитку здібностей, для задоволення її потреб та інтересів, формування і здійснення усвідомленої життєвої позиції.

Особистісний підхід давно відомий, і його широко застосовують. Він вимагає від учителя знання і врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.

Размещено на Allbest.ru