Виховання організованості молодших школярів на уроках фізичної культури
Виховання організованості учнів. Умови виховання організованості на уроках фізичної культури у початковій школі. Психолого-педагогічна суть організованості як особистої якості. Самостійність, наполегливість та уважність як елемент організованості.
| Рубрика | Педагогика |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 23.10.2009 |
| Размер файла | 713,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Пізнавальна самостійність включає дві сторони: суб'єктивну - мотиваційну (спонукальну) та об'єктивну - володіння узагальненими знаннями, уміннями та навичками. Ці сторони тісно взаємопов'язані і складають органічну єдність.
Значна увага до проблеми активності й пізнавальної самостійності школярів у процесі навчання характерна для всіх періодів розвитку школи. Практичне розв'язання цієї проблеми тісно пов'язане із соціальними завданнями в галузі народної освіти, потребою навчити підростаюче покоління самостійно оволодівати знаннями [24, 38].
Ще К.Д. Ушинський висловив думку, яка і нині є найважливішою для теорії і практики навчання: „Слід постійно пам'ятати, що потрібно передавати учневі не тільки ті чи інші знання, але й розвивати в ньому бажання і здатність самостійно, без вчителя, засвоювати нові знання".
Гостра необхідність в організації самостійної фізичної діяльності продиктовані тим, що в сучасній українській школі у школярів спостерігаються ознаки малого за об'ємом рухового режиму. Причиною якого є недостатня кількість уроків фізичної культури, велика наповнюваність класів, відсутність спеціально облаштованих місць для занять, устаткування, інвентар, недостатній інтерес дітей до самостійного виконання фізичних вправ, малий об'єм знань про здоровий спосіб життя. В даний час скорочуються можливості дітей для занять фізичною культурою і спортом оскільки спортивні секції в основному працюють на комерційній основі, рівень оплати в яких недоступний окремим категоріям сімей, що мають дітей.
Незадоволена потреба в руховій активності негативно впливає на гармонійний фізичний розвиток, рухову підготовленість молодших школярів [3, 5].
Проблемі самостійних занять фізичними вправами школярів присвячені наукові дослідження [1, 2, 4, 7, 8, 9]. Однак, у вказаних роботах питання організації самостійних занять в початковій школі розкриті не в повному об'ємі, тому вивчення цього питання дозволить збільшити рухову активність учнів. Дана проблема залежить, перш за все, від успішної розробки теоретичних основ і практичної технології організації самостійної навчальної рухової діяльності учнів 1-2 класів з урахуванням їхніх вікових особливостей.
Під час вступу до школи відбувається ломка динамічного стереотипу, що склався за дошкільний період виховання, що приводить до порушення стану здоров'я, найбільш виражено у першокласників [6]. Один із способів вийти з такої ситуації це - фізичні вправи, що виконуються школярами самостійно. Але у школярів не достатньо сформовані навики самостійного використання фізичних вправ, танців, пробіжок, прогулянок для зняття втоми, виходу із стресового стану. Одним з шляхів вирішення цієї проблеми, на наш погляд, є самостійна робота учнів з фізичної культури.
Для підвищення рухової активності дітей в нинішніх шкільних умовах слід застосовувати самостійні заняття фізичними вправами в молодших класах, оскільки молодший шкільний вік є одним з найбільш сприятливих для розвитку рухових якостей, формування умінь і навиків здорового способу життя [1, 2, 3, 9]. Особливо важливою є зміна навчально-виховного процесу з таким розрахунком, щоб будь-який навчальний предмет був уроком, який сприяє не тільки інтелектуальному розвитку дитини, але і зберігає фізичне і соматичне здоров'я. Щоб шкільні заняття не знижували, а підвищували адаптивні здібності дітей, збільшували резерви їхнього здоров'я. Для вирішення цього завдання урок фізичної культури повинен мати яскраво виражену інструктивну спрямованість на організацію самостійної навчальної діяльності учнів.
Таким чином, викладач, реалізовуючи інструктивну спрямованість уроків фізичної культури, формує навики самостійної діяльності учнів. Вчитель визначає мету, завдання, зміст, принципи, методи, форми і засоби, в результаті цього у школярів формуються уміння, навики самостійного виконання фізичних вправ завдяки отриманню нових знань.
У процесі організації самостійних занять дотримуються наступні умови:
1. Вправи повинні бути нескладними за координацією і не вимагати страховки.
2. Необхідно прагнути до усвідомленого виконання вправ дітьми, доступно і чітко пояснюючи мету кожного.
3. Завдання з фізкультури діти отримують після ознайомлення з навчальним матеріалом на уроці.
4. Кожне завдання повинно детально пояснюватися для того, щоб учні адекватно уявляли зміст і техніку виконання вправи.
5. Для самостійного виконання підбирають вправи, кількісні результати яких, при систематичному виконанні, збільшуються через певний час.
6. За часом виконання завдання діляться на короткочасні та довготривалі. Завдання даються індивідуально і по групах. За даними опитування вчителів індивідуальні завдання з фізкультури ефективніші, ніж групові.
7. Контроль за виконанням завдань здійснюється на уроках викладачем фізичної культури, а в домашніх умовах - дорослими.
8. Перевірка проводиться поточним, фронтальним способом. Перевіряється правильність виконання вправ, оцінюється приріст кількісних показників. Тому важливо на початковому етапі точно визначити максимальні можливості учнів у виконанні вправи, пропонованої для самостійного виконання, щоб бути упевненим, що збільшення результату є результатом самостійної діяльності. При старанному, систематичному виконанні завдань практично кожен учень може поліпшити свій результат незалежно від рівня рухової підготовки. З урахуванням рівня фізичної підготовленості, завдання з часом ускладнюються.
9. Для формування позитивного відношення учнів до самостійного виконання фізичних вправ необхідна постійна, позитивна мотивація до фізичної культури, оскільки відношення учнів до уроків фізкультури, інтерес до самостійного виконання вправ є однією з важливих умов ефективності самостійної навчальної діяльності
10. Паралельно з формуванням мотивації до самостійних занять фізичними вправами, виховується інтерес до фізичної культури.
11. Велике значення у формуванні інтересу до занять фізкультури грає займана позиція сім'ї учня в цьому питанні. Інтерес виникає і стає стійким, за умови, коли батьки заохочують дітей до занять фізичної культури з молодшого шкільного віку.
12. Кожна дитина потребує схвалення своєї діяльності, заохочення за досягнення, що стали результатом її власної праці.
1.4 Наполегливість школярів молодших класів як елемент їхньої організованості
У науковій літературі формування наполегливості молодших школярів засобами фізичної культури, як перший крок до гармонізації особистості у навчально-виховному процесі, ще не розглядалося так конкретно дослідниками. На нашу думку, незначні пошуки науки і педагогічної практики стануть цікавими для загалу працівників фізичної культури, бо сьогодні стан фізичного та психічного здоров'я школярів бажає кращого.
Одним з найяскравіших сторін особистості є її індивідуальність (у формуванні наполегливості індивідуальність дитини - це самостійний крок до гармонізації особистості, який самостверджує та самореалізує молодшого школяра засобами фізичної культури), під якою розуміють своєрідне, неповторне сполучення таких психологічних особливостей людини, як характер, темперамент, особливості перебігу психічних процесів (сприймання, пам'яті, мислення, мовлення, волі, почуттів), особливості її мотиваційної сфери, спрямованості [3, 45].
Гармонійний розвиток (від грец. harmonikos - розмірний, пропорційний) - внутрішня і зовнішня узгодженість, цілісність і сумісність змісту й форми. Гармонійний розвиток характеризує результативність освіти і виховання людини в поєднанні її духовного і фізичного стану, у звертанні уваги на її розумовий і емоційно-почуттєвий світ, на єдність слова і діла. Йдеться передусім про врівноваження протилежностей, властивих людині як соціальній, духовній, фізичній, психофізіологічній істоті [5].
На нашу думку, гармонізація особистості - це поєднання гармонійного розвитку та особистості, яка формується засобами фізичної культури через наполегливість молодшого школяра.
Навчати дітей уважно слухати вчителя, формувати вміння в молодших школярах задавати запитання по суті, розвивати в дітей логічне мислення, формувати в молодших школярів навичку до самовиховання - це вища форма розвитку особистості, її духовного „саморуху”. Діти повинні наполегливо вчитися дітям вірно виконувати державні тести і нормативи з фізичної підготовленості школярів та рухові тести. Поєднувати зв'язки - виховання, навчання з працею, з життям, які є одним із основних джерел формування в учнів повноцінної особистості. Через природжені задатки розвивати здібності в молодших школярів засобами фізичної культури тощо. „Приріст здоров'я, за образним висловлюванням відомого педагога-новатора М.П. Щетиніна, має стати головним критерієм оцінки роботи школи". Не потребує доведень висловлювання, що людина стає Людиною тільки в людському середовищі. Тому, від його якості, різноманітності залежить те, якими виростуть люди, громадяни нашого суспільства. Вчитель одночасно є повноправним членом декількох колективів людських індивідуальностей - дитячих та дорослих. Дитина - наймінливіша загадкова істота. Потенційні властивості її - невичерпні. І. Павлов на основі фактів з галузі ВНД людини зробив висновок, що людина є, звичайно, система у вищій мірі саморегульована, яка сама себе підтримує, відновлюється, виправляється і навіть вдосконалюється [43, 58].
1.5 Уважність як елемент організованості дітей
Питання про природу уваги продовжує гостро дискутуватися і в наші дні. Один з моментів обговорення - стара альтернатива: чи є увага самостійним процесом, або вона - сторона, аспект будь-якої психічної діяльності. У зарубіжній когнітивній психології ця альтернатива представлена прихильниками теорії уваги як спеціального процесу блокування, або фільтрації, інформації, який забезпечується роботою особливого блоку, і прихильниками того погляду, що увага є прояв роботи всієї системи переробки інформації [18, 58].
У радянській психології також знаходимо обидві відповіді: „увага - спрямованість і зосередженість будь-якої діяльності” і „увага - спеціальна діяльність контролю". Обидва уявлення реалізують так званий діяльний підхід до уваги. В той же час, вони, як вже наголошувалося, достатньо альтернативні. Друга концепція виникла хронологічно пізніше і містить в собі критику першої. Проте, на наш погляд, вона здатна пояснити значно менший круг фактів. Тут ми спробуємо захистити вказану першу концепцію - уявлення про увагу як аспект будь-якої діяльності, надавши їй, проте, декілька іншого формулювання. Звернутися до цієї теми нас примушує переконання, що потенційні можливості психологічної теорії діяльності відносно розуміння природи уваги значно перевершують ті реалізації, які існують до теперішнього часу [2, 6, 39].
Проте спершу необхідно обговорити питання про те, що ж таке увага. Це питання впродовж всього існування наукової психології піднімалося знову і знову. Різні автори давали різні відповіді, але і до сьогодні тут немає повної ясності і одностайності. У ситуації, що склалася, краще всього звернутися до фактичної сторони справи і перерахувати ті ознаки або критерії уваги, які безперечні і визнаються більшістю досліджень.
1. Першим, зважаючи на хронологічні підстави, а також на зміст, повинен бути названий феноменальний критерій - ясність і виразність змісту свідомості, що знаходиться в полі уваги [61]. Для представників психології свідомості цей критерій був головним і єдиним. Проте дуже швидко виявився його принциповий методичний недолік - трудності його використання для дослідження уваги. Ці труднощі виявилися пов'язаними не тільки з існуванням погано уловимих ступенів суб'єктивної ясності, але і взагалі з трансформацією якості ясності в процесі самоспостереження. Як результат, зусилля психологів стали спрямованими на пошуки „відчутніших”, об'єктивніших критеріїв. Та все ж, не дивлячись на втрату монопольного положення феноменального критерію, він і тепер залишається одним з найбільш важливих і безумовних при описі явищ уваги.
2. До об'єктивних відноситься критерій, який може бути умовно названий „продуктивним" критерієм. Він характеризує не стільки сам „процес" або стан уваги, скільки його результат. Це - підвищена або покращена якість продукту „уважної” дії (перцептивного, розумового, моторного) в порівнянні з „неуважною". У разі розумової або перцептивної діяльності цей продукт має когнітивний характер: глибше розуміння, повніше сприйняття і тому подібне. У разі виконавчої діяльності мова йде про якості зовнішнього матеріального результату.
3. Наступний критерій - мнемічний критерій, який виражається в запам'ятовуванні матеріалу, що знаходився в полі уваги. Хоча цей критерій також може бути віднесений до „продуктивних" ефектів уваги, його варто виділити особливо, хоч би тому, що він - не прямий, а побічний продукт будь-якої уважної дії (якщо тільки мова не йде про спеціальну мнемічну дію).
4. Зовнішні реакції - моторні, познотонічні, вегетативні, такі, що забезпечують умови кращого сприйняття сигналу. До них відносяться: поворот голови, фіксація очей, міміка і поза, затримка дихання, вегетативні компоненти орієнтовної реакції і так далі.
5. Нарешті, останній по порядку, але зовсім не за значенням, критерій вибірковості, який по суті присутній як би усередині кожного з перерахованих критеріїв: він виражається у відмежованості поля ясної свідомості від периферії свідомості; у можливості активно сприймати тільки частину інформації, що поступає, і робити тільки одну справу; у запам'ятовуванні тільки частини сприйнятих вражень; в установці органів чуття і реагуванні тільки на обмежене коло зовнішніх сигналів. Можливо, зважаючи на позначену універсальність цього критерію, йому надається останнім часом особливе значення, так що терміни „увага” і „селективність” в багатьох роботах почали уживатися як синоніми [61].
Аналіз експериментальних і теоретичних досліджень уваги неминуче спонукає до висновку про необхідність врахування всіх, або принаймні більшості, перерахованих критеріїв. Річ у тому, що у разі використання тільки одного з них „увага” загадковим чином зникає або, в усякому разі, зникає упевненість, що мова йде про увагу і саме про неї. Подібний висновок ми знаходимо вже в роботах дуже проникливого дослідника кінця XIX ст. Н.Н. Ланге. Піддаючи критиці тенденцію того часу розглядати „розумовий моноідеїзм” як єдиний показник уваги, він помічає, що на підставі цієї ознаки до уваги довелося б віднести, наприклад, патологічні стани „idea fixe”. Щоб уникнути подібних розходжень, вказана ознака зумовлює, на думку Н.Н. Ланге, доповнення виявлення реакції організму і констатацію поліпшення сприйняття („зовнішній" і „продуктивний" критерії - див. вище). Аналогічним чином багато авторів починаючи з Г. Гельмгольца та В. Вундта відзначали недостатність ознаки зовнішніх реакцій або установки органів чуття для уваги (як добре відомо, „пильна" фіксація очей далеко ще не означає зосередженості уваги). З тією ж упевненістю можна відзначити недостатність одного тільки продуктивного критерію: якщо дія здійснюється безпомилково і безперебійно, це може бути наслідком як дуже уважної роботи, так і автоматизації дії, що супроводжується, як відомо, ослабленням уваги і навіть повним відключенням від нього свідомого контролю.
Увага - це найважливіша якість, яка характеризує процес відбору потрібної інформації і відкидання зайвої. Річ у тому, що в людський мозок щомиті надходять тисячі сигналів із зовнішнього світу. Якби не існувало уваги (своєрідного фільтру), то наш мозок не зміг би уникнути перевантаження [42, 49, 56].
Увага характеризується певними властивостями: об'ємом, стійкістю, концентрацією, вибірковістю, розподілом і довільністю. Порушення кожної з перерахованих властивостей приводить до відхилень в поведінці і діяльності дитини.
Маленький об'єм уваги - це неможливість концентруватися одночасно на декількох предметах, утримувати їх в думці.
Недостатня концентрація і стійкість уваги - дитині важко довго зберігати увагу, не відволікаючись і не послаблюючи її.
Недостатня вибірковість уваги - дитина не може концентруватися саме на тій частині матеріалу, яка необхідна для вирішення поставленого завдання.
Погано розвинене перемикання уваги - дитині важко перемикатися з виконання одного виду діяльності на інший. Наприклад, якщо ви спочатку перевіряли, як ваш школяр зробив домашнє завдання з математики, а потім, заразом, вирішили проекзаменувати його з української мови, то він не зможе вам добре відповісти. Дитина допустить багато помилок, хоча і знає правильні відповіді. Просто їй важко швидко перемкнутися з одного виду завдань (математичних) на інший (з української мови).
Погано розвинена здатність розподілу уваги - невміння ефективно (без помилок) виконувати одночасно декілька завдань.
Недостатня довільність уваги - дитині важко зосереджувати увагу, коли це потрібно.
Подібні недоліки не можуть бути усунені „фрагментарними вправами на увагу" в процесі занять з дитиною і вимагають, як показують дослідження, для їхнього подолання спеціально організованої роботи.
Навчання вимагає, щоб діти були уважні. К.Д. Ушинський назвав увагу „комірками", які вміщують всі враження від оточуючого світу. Привчити дітей бути уважними завжди було важливим завданням педагогічного процесу. Це привело до того, що виховання уваги іноді неправомірно виділялося в самостійне завдання, ізольоване від засвоєння знань і умінь.
Психологові постійно доводиться чути скарги вчителів і батьків на неуважність, незібраність дітей даного віку. Найчастіше таку характеристику отримують діти 6-7 років, тобто першокласники. Їхня увага дійсно є ще слабо організованою, має невеликий об'єм, погано розподілюваною, нестійкою, що багато в чому пояснюється недостатньою зрілістю нейрофізіологічних механізмів, що забезпечують процеси уваги [12, 35].
Впродовж молодшого шкільного віку в розвитку уваги відбуваються істотні зміни, йде інтенсивний розвиток всіх його властивостей: особливо різко (у 2,1 рази) збільшується об'єм уваги, підвищується її стійкість, розвиваються навички перемикання і розподілу. До 9-10-річного віку діти стають здатними достатньо довго зберігати і виконувати довільно задану програму дій.
Добре розвинені властивості уваги і її організованість є чинниками, що безпосередньо визначають успішність навчання в молодшому шкільному віці. Як правило, успішні школярі мають кращі показники розвитку уваги. При цьому спеціальні дослідження показують, що різні властивості уваги мають неоднаковий „внесок" в успішність навчання з різних шкільних предметів. Так, при вивченні математики провідна роль належить об'єму уваги; успішність засвоєння української мови пов'язана з точністю розподілу уваги, а навчання читанню - із стійкістю уваги. Таким чином, напрошується природний висновок: розвиваючи різні властивості уваги, можна підвищити успішність школярів з різних навчальних предметів.
Складність, за словами О.Ю. Єрмолаєва, полягає в тому, що різні властивості уваги піддаються розвитку в неоднаковому ступені. Найменш схильний до впливу об'єм уваги, він індивідуальний, в той же час властивості розподілу і стійкості можна і потрібно тренувати, щоб запобігти їх стихійному розвитку [14].
Успішність тренування уваги значною мірою визначається також індивідуально-типологічними особливостями. Встановлено, що різні поєднання властивостей нервової системи можуть сприяти або, навпаки, перешкоджати оптимальному розвитку характеристик уваги. Зокрема, люди з сильною і рухомою нервовою системою мають стійку, легко розподілювану увагу. Для осіб з інертною і слабкою нервовою системою характерніша нестійка, погано розподілювана увага. При поєднанні інертності і сили показники стійкості підвищуються, властивості перемикання і розподілу досягають середньої ефективності [45]. Таким чином, необхідно враховувати, що індивідуально-типологічні особливості кожної конкретної дитини дозволяють тренувати її увагу лише в певних межах.
Проте відносний слабкий розвиток властивостей уваги не є чинником фатальної неуважності, оскільки вирішальна роль в успішному здійсненні будь-якої діяльності належить організованості уваги, тобто навику „своєчасного, адекватного і ефективного застосування властивостей уваги в процесі виконання різної діяльності". „І при об'єктивно слабких властивостях уваги учень може непогано нею володіти. Проте в цих випадках... управління зводиться головним чином до постійно поновлюваних зусиль підтримувати свою увагу, яка розсіюється, на належному рівні, а також до більш менш успішного самоконтролю.
Іншою за своєю суттю повинна бути організованість уваги дітей з добре розвиненими її властивостями. Головне, що відрізняє таких учнів - це уміння пристосовувати свою увагу до специфіки виконуваного завдання, гнучко оперуючи окремими властивостями уваги. Їх рівний високий розвиток дозволяє активізувати ту або іншу властивість залежно від конкретних особливостей ситуації” [59].
1.6 Роль фізичних вправ у процесі виховання організованості дітей молодшого шкільного віку
Вітчизняною та світовою наукою накопичено великий досвід, який підтверджує необхідність систематичних занять фізичними вправами для поліпшення здоров'я, підвищення специфічної та неспецифічної його стійкості і працездатності, організованості [51]. При цьому здоров'я слід розглядати як широке соціально-біологічне поняття, яке включає не тільки нормальну структуру і функцію різних органів і систем, а й рівень розвитку функціональних резервів, діапазон компенсаторно-пристосувальних реакцій, що й визначає успішну адаптацію організму до різних умов зовнішнього середовища.
Е.С. Вільчковський [3] вказує, що фізичний розвиток підростаючих поколінь відбувається й без фізичного виховання. Однак, тільки за допомогою занять фізичними вправами, із врахуванням анатомо-фізіологічних та психічних особливостей дитини можна досягнути всебічного розвитку всіх форм та функцій організму.
В організмі весь час відбуваються процеси обміну речовин та енергії. Під час руху дитини вони посилюються. Чим різноманітніша рухова діяльність, тим досконаліша будова організму живої істоти [3].
І.А. Аршавський [2] вказує, що необхідність рухової активності яскраво обґрунтовується твердженням видатного російського фізіолога І.М. Сєченова, який зазначав, що вся нескінченна різноманітність зовнішніх проявів мозкової діяльності зводиться остаточно лише до одного явища - м'язового руху.
Під час занять фізичними вправами процес формування нових рухів поліпшується і водночас збагачується запас різноманітних рухових навичок дитини. За таких умов нові спортивні, побутові та інші рухи формуються значно легше. В окремих випадках досить кілька разів повторити новий рух для того, щоб він став досконалим за координацією і автоматизувався.
При правильному чергуванні м'язової праці й відпочинку, поповнення затрачених речовин здійснюється з деяким перевищенням, тобто підвищуються робочі можливості м'яза. Завдяки м'язовій роботі кістковий апарат дитини набуває більшої механічної міцності: збільшується маса кісткової речовини (кістки стають більш масивними), змінюється її структура. Кістки стають також еластичнішими. Збільшується товщина й зміцнюється будова зв'язок, сухожилля суглобних сумок і фасцій, які стають міцнішими та еластичнішими [35].
Існує тісний зв'язок між діяльністю м'язів і функціональною активністю внутрішніх органів. Зміни в діяльності серця, легенів, нирок та інших органів починають виявлятись ще під час підготовки до виконання рухів. У ході їхнього виконання сигнали, що надходять від м'язів, пристосовують діяльність внутрішніх органів до потреб у кисні та продуктах живлення. Встановлюється повноцінна координація в роботі м'язів і внутрішніх органів та підвищується їхня працездатність [1, 7].
Найбільш виразно реагують на м'язову діяльність серцево-судинна та дихальна системи. Перша перебудовує свою роботу й, пристосовуючись до значних навантажень, починає працювати набагато економніше не тільки під час м'язової праці, а й в стані спокою. Різні види м'язових навантажень впливають на легеневу вентиляцію, поглинання кров'ю кисню з повітря й виділення вуглекислоти з легенів. Розширення та стиснення грудної клітки, що ритмічно чергуються й забезпечують дихання, здійснюються скелетними м'язами. Іноді вдих і видих можуть не збігатися з розширенням і звуженням грудної клітки, що викликано тим чи іншим рухом або вправою. У такому випадку легенева вентиляція відбувається за рахунок поверхневого дихання. За таких умов газообмін у легенях неповноцінний [44].
У процесі занять фізичними вправами зростає сила дихальних м'язів. Удосконалюється газообмін у легенях і тканинах. Великого значення під час занять набуває свідоме узгодження рухів з диханням. При цьому швидше формується досконаліший механізм дихання, оптимальна кількість і глибина вдихів і видихів [38].
Під час виконання фізичних вправ установлюється більш повноцінна координація між роботою м'язів і внутрішніх органів поліпшується їхня функція. Внутрішні органи починають працювати більш економно, з меншими затратами, вдосконалюється їхня будова. Це стосується печінки, нирок та шлунково-кишкового тракту [6].
Уся діяльність м'язів і внутрішніх органів під час рухів спрямовується та регулюється нервовою системою, функції якої підвищуються під час занять фізичними вправами. Інформація від органів руху, чуття і внутрішніх органів з роками стає повноціннішою [54].
Під впливом занять фізичними вправами поліпшується також зір, слух, удосконалюється рівновага, тактильна чутливість. Вдосконалюється здатність аналізувати сигнали й відчуття, що надходять до нервової системи під час рухів, та формувати потрібні відповіді у вигляді рухових дій. Крім цього, центральна нервова система поповнюється запасом різних нервових зв'язків. Це робить її пластичною й здатною швидше формувати нові рухи. Найпростіші з них можуть відразу перетворитись у повноцінно координовані рухові навички [54].
Систематичні заняття фізичними вправами на свіжому повітрі сприяють поліпшенню складу крові та загальної імунологічної реактивності організму, зокрема, підвищенню активності лейкоцитів крові й бактерицидної функції шкіри.
Заняття фізичними вправами позитивно впливають не лише на фізичний розвиток дітей, але й на виховання їх морально-вольових якостей.
А.С. Макаренко зазначає, що „це дуже важливо, коли йдеться про виховання таких якостей, як терпіння, вміння переборювати тривалі труднощі, долати перепони не ривком, а натиском. Хоч би скільки ви не створювали правильних уявлень про те, що треба робити, але якщо ви не виховуєте навичок переборювати тривалі труднощі, я маю право сказати, що ви нічого не виховали. Одне слово, я вимагаю, щоб дитяче життя було організоване, як досвід, що виховує певну групу звичок”. Саме під час занять фізичними вправами і створюються такі умови, які вимагають докладання максимальних зусиль для досягнення результату. А отже, разом із звичкою регулярно виконувати фізичні вправи формується і звичка долати труднощі.
У зв'язку з цим, психологи виділяють корисні (позитивні) і шкідливі (негативні) звички. Позитивні звички мають надзвичайно велике значення для правильної організації повсякденного життя людини, її загального стану і працездатності. Видатний педагог К.Д. Ушинський підкреслював, що добра звичка - це моральний капітал, вкладений людиною в свою нервову систему, що капітал цей росте безупинно, і процентами з нього користується людина протягом всього життя. Тож, зрозуміло, що звичними можуть стати конкретні дії, способи дій, поведінка людини в певних ситуаціях, ставлення до людей та ін.
Виховання однієї позитивної звички створює сприятливі умови для виховання інших звичок. Так, виховання звички займатися фізичними вправами пов'язане з вихованням звички дотримуватися встановленого розпорядку дня, стежити за чистотою свого тіла і виховання таких якостей особистості, як вимогливість до себе, наполегливість, дисциплінованість, організованість та ін. Таким чином, звичка займатися фізичними вправами органічно вплітається в систему моральних і гігієнічних звичок. Тому в процесі формування у школярів звички систематично відвідувати заняття з фізкультури необхідно прищеплювати їм названі вище споріднені звички, а також певні моральні риси.
Як зазначають фахівці [9, 12, 31], виховання звички до виконання фізичних вправ нерідко поєднується з викоріненням шкідливих звичок. Наприклад, при формуванні в учня звички займатися ранковою гімнастикою необхідно подолати шкідливу звичку полежати ще деякий час у ліжку після пробудження, повільно і кволо виконувати всі дії після підйому, нераціонально використовувати час. Для подолання шкідливих звичок учневі необхідно проявити волю і певні зусилля.
Таким чином, на основі всього сказаного стає зрозумілим, що під впливом систематичних і правильно організованих занять фізичними вправами, відбувається процес тренування організму дитини: вдосконалюється й розвивається будова тіла, підвищується працездатність, зменшується витрата енергетичних речовин на виконання однієї й тієї ж роботи, а також в стані спокою для підтримки нормальної життєвої діяльності.
Розділ 2. Методи та організація дослідження
2.1 Методи дослідження
Для вирішення поставлених завдань нашої наукової роботи були використані такі методи дослідження:
Теоретичний аналіз і узагальнення літературних джерел.
Педагогічний експеримент.
Методи визначення та оцінки рівня розвитку організованості молодших школярів.
Методи математичної статистики.
2.1.1 Теоретичний аналіз і узагальнення літературних джерел
У список літератури увійшло 64 джерела науково-методичної літератури, серед яких монографії, підручники і навчальні посібники, статті з журналів та наукових збірників.
Науково-методична та спеціальна література з проблеми розвитку уваги аналізувалась на початку та впродовж всієї дослідницької роботи, що дозволило сформулювати проблему, визначити її актуальність, та напрямки роботи; теоретично обґрунтувати об'єкт, предмет, мету і завдання роботи; визначити шляхи їх вирішення; розробити структуру педагогічного експерименту.
2.1.2 Методи визначення та оцінки рівня розвитку організованості молодших школярів
Для визначення об'єму уваги і її концентрації ми користувались методикою „Коректурна проба" (буквений варіант (за кількістю проглянутих букв та кількістю зроблених помилок).
Рис 2.1 Коректурна проба
Норма об'єму уваги для дітей 6-7 років - 400 знаків і вище, концентрації - 10 помилок і менш; для дітей 8-10 років - 600 знаків і вище, концентрації - 5 помилок і менше.
Час роботи - 5 хвилин.
Інструкція: На бланку з буквами відкресліть перший ряд букв. Завдання полягає в тому, щоб, проглядаючи ряди букв зліва направо, викреслювати такі ж букви, як і перші. Працювати треба швидко і точно. Час роботи - 5 хвилин.
Для вивчення концентрації і стійкості уваги використовувалась модифікація методу П'єрона - Рузера (Рис 2.2).
Інструкція: Закодуйте таблицю, розставивши в ній знаки за зразком.
Аналіз результатів: Фіксується кількість помилок і час, витрачений на виконання завдання.
Оцінка: Високий рівень стійкості уваги - 100% за 1 хв.15 сек. без помилок.
Середній рівень стійкості уваги - 60% за 1 хв.45 сек. з 2 помилками.
Низький рівень стійкості уваги - 50% за 1 хв.50 сек. з 5 помилками.
Дуже низький рівень концентрації і стійкості уваги - 20% за 2 хв 10 сек з 6 помилками (за М.П. Кононовою).
Рис 2.2 Таблиці Шульте
2.1.3 Методи математичної статистики
Визначалися такі статистичні характеристики варіаційного ряду: середнє арифметичне, Mx; стандартне відхилення, Sx; стандартна помилка, Sms; найменше значення, Vmin; найбільше значення, Vmax. Розрахунки вище зазначених показників проводилися відповідно із рекомендаціями Б.А. Ашмаpіна, В.С. Iванова.
2.2 Організація дослідження
Для визначення розвитку уваги учнів початкових класів проводився констатувальний експеримент. В експерименті взяло участь 47 учнів другого класу Стрийської загальноосвітньої школи I-III ступенів № 10 серед яких 20 хлопців та 27 дівчат. Експеримент проводився в період з жовтня 2007 року до квітня 2008 року.
Дослідження проводилося у три етапи:
Перший етап (вересень - грудень 2007р) був присвячений теоретичному дослідженню проблеми, вивченню і узагальненню наукової літератури.
Другий етап (січень 2007р. - березень 2008р) передбачав проведення констатувального педагогічного експерименту для визначення рівня розвитку організованості учнів початкових класів.
Третій етап (березень - червень 2008р) включав обробку та аналіз отриманих результатів, узагальнення результатів дослідження, формулювання висновків та оформлення роботи.
Розділ 3. Розвиток організованості молодших школярів
3.1 Особливості розвитку організованості учнів початкових класів на уроках фізкультури
У молодшому шкільному віці переважає мимовільна увага, тому що учні молодших класів легко відволікаються сторонніми подразниками. Так, хлопці першого, другого класу не можуть проявляти довільну увагу більше 10 - 15 хвилин. Виходячи з цього, не слід давати в молодших класах серії вправ, на виконання яких потрібен більший час, або число повторень перевищує 5 - 6 разів. Крім того, молодші школярі погано зосереджуються на власних думках, тому непотрібно давати їм завдання на аналіз техніки, пошук помилок.
Увага нерозривно пов'язана з іншими психічними процесами, що протікають у дітей на уроках фізкультури. Причому увага найбільш сильно пов'язана зі спостереженням. Спостереження - цілеспрямований процес осмисленого сприйняття предметів і явищ. Головними предметами такого сприйняття для дітей є вони самі і їхні партнери. В процес спостереження неодмінно включена увага. Вона характеризується високою стійкістю і залежно від особливостей предмету спостереження іншими властивостями: зосередженістю, розподілом, переключенням.
Систематичне спостереження за партнером по команді, за самим собою і обстановкою, в спортивному залі або на спортивному майданчику, призводить до того, що спостереження і увага стають властивостями дитини - спостережливістю та уважністю. Спостережливістю називається уміння помічати малопомітні ознаки або особливості предметів і явищ, що мають значення для пізнання їхнього єства. Уважність, як виборча спрямованість свідомості на предмет спостереження, невід'ємна сторона спостережливості.
Процес спостереження на уроках фізичної культури слугує основним каналом пізнання учнем самого себе, його партнерів з метою розгадування їхніх тактичних задумів і реалізації власних тактичних дій. Наприклад, в спеціальному дослідженні проведеному на борцях, встановлена важливість створення на основі спостереження образу суперника. В структуру образу входять знання про техніку, тактику, стилі ведення поєдинку, досвідченості борця, відомості про його фізичні якості (силу, швидкість, витривалість, спритність), про емоційно-вольові особливості (змаганні на будові, сміливості, рішучості, наполегливості, завзятості) та ін. В оцінці перерахованих характеристик найбільше труднощів викликають емоційно-вольові особливості. Помічено, що чим більше таких труднощів, тим нижче спортивна кваліфікація оцінюючого борця. Складений на основі спостережень образ супротивника зіставляється з уявленням спортсмена про себе самого. Це дозволяє намітити тактичний план дії в майбутній сутичці з даним супротивником. Спостереження ведеться в ході поєдинку змагання з метою розгадати окремі наміри супротивника і з'ясувати його тактичний план в цілому [2, 3].
Орієнтирами при цьому служать статичні ознаки (поза, дистанція, характер захоплень та ін.) динамічні (сила, швидкість, темп і ритм дій, маневрування по килиму та ін.), функціональні (характер дихання, своєчасність реакцій, міміка та ін.) і результативні (активність, число вдалих і невдалих дій, попереджень та ін.). На підставі такої поточної інформації в тактичні дії вносяться корекції уже в процесі самого бою. В іншому дослідженні вивчалися різні ознаки обманних і істинних дій у боксерів. За допомогою спостереження боксери навчаються розрізняти їх в підготовчі моменти і у момент виконання дії. В першому випадку вони орієнтуються на дистанцію (вона при підготовці обманних дій є більшою, ніж при підготовці істинних дій), на характер стійки боксера (відкрита-закрита) і на вираз обличчя (наприклад, один з боксерів перед істинним ударом мимовільно зводить брови).
Для успішного розвитку організованості на уроках фізичної культури в молодших класах необхідно використовувати різноманітні засоби та методичні прийоми. У відповідності до методичних рекомендацій вправи для розвитку організованості необхідно виконувати як на місці так і в русі [43].
Для успішного розвитку організованості дітей молодшого шкільного віку необхідне застосування відповідних методичних прийомів [45]:
Формування сильного інтересу до справи, що вимагає напруженої організованості. Під час проведення уроків фізичної культури вчитель повинен створити такі умови, щоб учні зацікавились тими завданнями, іграми та вправами котрі він їм пропонує.
Захоплювати цікавою, важкою, але посильною грою. Для розвитку організованості у початкових класах необхідно використовувати різноманітні рухливі ігри (в спортивному залі, на спортивному майданчику, на місцевості), проте при підборі ігор необхідно враховувати вік дітей і підбирати ті ігри, які будуть для них посильні, але водночас вимагатимуть від них прояву як фізичних, так і психічних зусиль.
Усвідомлення значущості (справи, праці), відчуття відповідальності за себе перед колективом. Для підвищення відповідальності необхідно змінювати капітанів команд під час проведення естафет, рухливих ігор, міні змагань. Призначати заступників капітанів, відповідальних за інвентар, тощо.
Розуміння зв'язку уваги з вимогами дисципліни.
Чергування сильної концентрації організованості з менш напруженою. Під час проведення уроків фізичної культури з дітьми молодших класах, протягом яких розвивається увага, необхідно підбирати вправи таким чином, щоб вони чергувалися за своєю складністю. Це сприятиме підтриманню інтересу до діяльності і не втомлюватиме дитину. Швидке переключення організованості з об'єкту на об'єкт. Використання вправ та рухливих ігор, в яких умовою є утримання в полі зору декількох об'єктів, предметів, суперників та партнерів.
Проведення занять в різних умовах. Проведення уроків фізичної культури у спортивному залі, на спортивній площадці, в парку, тощо.
Нічого не дозволяти виконувати (робити) недбало. При виконанні вправ або проведенні ігор наголошувати на дотриманні правил та умов виконання того чи іншого виду діяльності.
3.2 Оцінка рівня розвитку організованості молодших школярів
3.2.1 Рівень розвитку об'єму уваги учнів другого класу
Середні статистичні показники розвитку об'єму уваги дітей другого класу представлені у таблиці 3.2.1
Таблиця 3.2.1
Статистичні показники розвитку об'єму уваги молодших школярів
|
ПОКАЗНИК |
Статистичні показники |
|||||||
|
Mx±Smx |
min |
max |
розмах |
у |
V,% |
|||
|
Об'єм уваги |
хлопці |
397±3,21 |
364 |
424 |
63 |
±9,82 |
18,2 |
|
|
Дівчата |
381±2,89 |
355 |
407 |
52 |
±8,62 |
17,8 |
Як видно з таблиці 3.1 середнє значення розвитку об'єму уваги у хлопців становить 397±3,21, а у дівчат цей показник дещо менший і становить 381±2,89.
Також у хлопців вищі мінімальні та максимальні показники розвитку уваги: 364 і 424 та 355 і 407 відповідно.
Також нами було проведено якісну оцінку розвитку уваги учнів початкових класів, яка показала (рис 3.2.1 та рис 3.2.2).
Рис 3.2.1 Якісна характеристика об'єму уваги хлопців початкових класів
З рисунку 3.2.1 видно, що у більшості (40%) хлопців другого класу виявлений низький рівень об'єму уваги. Високий та середній рівень розвитку об'єму уваги визначений у 20%. В одинакової кількості хлопців другого класу спостерігається нижчій за середній та вищий за середній рівнь розвитку об'єму уваги (по 10% відповідно).
Рис 3.2.2 Якісна характеристика об'єму уваги дівчаток початкових класів
Схожа ситуація спостерігається і при діагностиці рівня об'єму уваги у дівчат другого класу.
У більшості (42%) дівчат другого класу виявлений низький рівень об'єму уваги. Також у значної кількості дівчат виявлений об'єму уваги нижчий за середній та середній (відповідно 22% та 22%).
У найменшої кількості дівчаток (7%) спостерігається вищий за середній та високий рівень об'єму уваги.
3.2.2 Рівень розвитку концентрації і стійкості уваги учнів другого класу
Якісна оцінка розвитку концентрації і стійкості уваги учнів початкових класів представлена на рисунках 3.2.2 та 3.2.3
Якісна оцінка розвитку концентрації і стійкості уваги хлопців початкових класів, показала, що у найбільшої кількості (40%) обстежених хлопців визначено високий рівень розвитку концентрації і стійкості уваги.
Рис.3.2.2 Якісна оцінка розвитку концентрації і стійкості уваги хлопців початкових класів
У 20% досліджуваних виявлений середній та вищий за середній рівень концентрації і стійкості уваги.
У найменшої кількості обстежених хлопчиків другого класу (10%) визначений низький та нижчий за середній рівень концентрації і стійкості уваги.
Рис.3.2.3 Якісна оцінка розвитку концентрації і стійкості уваги хлопців початкових класів
Дещо інша ситуація склалась при визначенні концентрації і стійкості уваги у дівчат.
В однакової кількості обстежених нами дівчат (відповідно 22% та 22%) виявлено рівень розвитку концентрації і стійкості уваги вище середнього та високий.
У найбільшої кількості обстежених дівчат другого класу (35%) визначений середній рівень концентрації і стійкості уваги.
Низький рівень розвитку концентрації і стійкості уваги виявлений у 14% дівчат.
Рівень розвитку концентрації і стійкості уваги нижче середнього спостерігається у найменшої кількості (7%) дівчат.
Дані результати дають підстави стверджувати, що у більшості дітей другого класу показники концентрації та стійкості уваги знаходяться на рівні вище середнього, до того ж у хлопців концентрація і стійкість уваги розвинуті дещо краще ніж у дівчат.
Загальні висновки
Аналіз літературних джерел дає підстави стверджувати, що молодший шкільний вік - один із сприятливих періодів для розвитку організованості дітей. Більшість учених переконана у величезній ролі даного вікового відрізка у формуванні і розвитку пізнавальних процесів. Цій проблемі присвячена достатня кількість досліджень, в яких теоретично і експериментально обґрунтовуються можливості засобів і методів різних видів виховання для створення умов, необхідних для розвитку організованості у дітей. На жаль, наукові дослідження в області фізичної культури і спорту, щодо даного питання, нечисленні і, як правило, в них розглядаються окремі фрагменти цієї проблеми. До того ж, розвиток організованості у процесі фізичного виховання ще не зайняв належного місця серед головних навчально-виховних завдань початкової школи.
Результати тестування з визначення рівня розвитку об'єму уваги молодших школярів показали, що розвиток об'єму уваги у хлопців та дівчат другого класу знаходиться на недостатньому рівні. В однакової кількості хлопців і дівчат (40% та 42% відповідно) виявлений низький рівень розвитку об'єму уваги. Також в однакової кількості обстежених дітей, 20% та 21% відповідно, виявлений середній рівень розвитку об'єму уваги. Рівень розвитку об'єму уваги вище за середній та високий виявлено у найменшої кількості дівчат: 7% відповідно, а у хлопців такий рівень розвитку виявлений відповідно у 10 та 20% обстежених.
Результати тестування з визначення рівня розвитку концентрації і стійкості уваги показали, що у більшості дітей другого класу концентрація і стійкість уваги знаходяться на рівні вище середнього. Практично в однакової кількості обстежених нами хлопців та дівчат (відповідно 20% та 21%) виявлено рівень розвитку концентрації і стійкості уваги вище середнього. Низький рівень розвитку виявлений у 10% хлопців та 14% дівчат. Рівень розвитку концентрації і стійкості уваги нижче середнього спостерігається у 10% хлопців та у найменшої кількості (7%) дівчат. Середній рівень розвитку виявлений у 20% хлопців, а у дівчат такий рівень розвитку концентрації і стійкості уваги виявлений у найбільшої кількості - 35%.
Таким чином, в процесі занять на уроках фізичної культури вчитель повинен цілеспрямовано розвивати організованість молодших школярів, використовуючи для цього відповідні методи, засоби та методичні прийоми.
Список використаниж джерел
1. Абросимова Л.И., Карасик В.Е. Определение физической работоспособности детей и подростков // Медицинские проблемы физической культуры. - К., 1978. - Вып.6. - С.38-41.
2. Аверин В.А. Психология детей и подростков: Монография. - Санкт-Петербург, 1994. - С.3, 5, 113, 132-135.
3. Адаптация организма учащихся к учебной и физическим нагрузкам /Под ред.А.Г. Хрипковой. - М.: Педагогика, 1982. - 240с.
4. Андрюлис Э.К., Прошкувене Р.Т. Умственная работоспособность школьников в зависимости от общего уровня физического развития // Новые исследования по возрастной физиологии. - 1986. - №2. - С.63 - 67.
5. Аникеева Н.П. Воспитание игрой: Кню для учителя. - М.: Просвещение, 1987.
6. Апанасенко Г.Л. Физическое развитие детей и подростков. - К.: Здоров'я, 1985. - 80с.
7. Ашмарин Е.А. Теория и методика педагогических исследований в физическом воспитании: Пособие для студентов, аспирантов и преподавателей ИНФИЗов. - М.: Физкультура и спорт, 1978. - 223с.
8. Аяшев О.Д. Учитель и перестройка процесса физического воспитания в школе // Теория и практика физической культуры. - 1990. - N9. - С.5-37.
9. Бальсевич В.К., Запорожанов В.А. Физическая активность человека. - К.: Здоров'я, 1987. - 224с.
10. Барон В.Н. Некоторые пути формирования потребностей на занятиях физической культурой и спортом у школьников // Проблемы перестройки массовой физической культуры. - Алма-Ата, 1990. - С.28-33.
11. Безруких М.М. Двигательный режим школьника в семье. // Физическая культура в школе. - 1982. - N1. - С.56-59.
12. Белоус П.Д. Умственная работоспособность учащихся: ее динамика и методы изучения // Міжнар. наук. - практ. конф. “Фізична культура, спорт та здоров'я нації". - Вінниця, 1994. - Ч.1. - С.116-118.
13. Бернштейн Н.А. О построении движений. М., 1947.
14. Бернштейн Н.А. Очерки по физиологии движений и физиологии активности. М., 1966.
15. Богданов Г.П. Школьникам - здоровый образ жизни: внеурочные занятия с учащимися по физической культуре. - М.: Физкультура и спорт, 1989. - 122с.
16. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. - М., 1968.
17. Борисенко А.Ф., Цвек С.Ф. Руховий режим учнів. - К.: Радянська школа, 1989. - 191с.
18. Боришевський М.Й. Виховання самоконтролю в поведінці учнів початкових класів. - К.: Рад. школа, 1980. - 143 с.
19. Брунер Дж. О перцептивной готовности. - В кн.: Хрестоматия по ощущению и восприятию. М., 1975.
20. Виговська О. Які ж шляхи до особистісно орієнтованої педагогіки? // Освіта. - №3, 2003. - С.3.
21. Властовский В.Г. Типология физического развития детей в свете акселерации роста и развития поколений (динамические наблюдения): Автореф. дис... док. пед. наук. - М., 1971, - 19с.
22. Влияние разных режимов двигательной активности на физическую и умственную работоспособность / Доломан В.И. и др. // Медицинская радиология, 1986. - Т.31. - № 8. - С.33-37.
23. Вопросы психологии. - 1966. - № 6.
24. Воспитание детей в игре: Пособие для воспитателя дет. сада/ Сост.А.К. Бондаренко, А.И. Матусик. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Просвещение, 1983.
25. Выготский Л.С. Развитие высших психических функций. - М., 1960.
26. Гальперин П.Я. К проблеме внимания. - Докл. АПН РСФСР, 1958, №3.
27. Гальперин П.Я., Кабыльницкая С.Л. Экспериментальное формирование внимания. - М., 1974.
28. Гандельсман А.Б. Характеристика возрастных особенностей функций организма детей школьного возраста в связи с физическим воспитанием /Физиология человека: Учеб. для ин-тов физической культуры / Под общ. ред. Н.В. Зимкина. - М.: Физкультура и спорт, 1975. - С.477-492.
29. Гельфан Е.М., Шмаков С.А. От игры к самовоспитанию. - М.: Педагогика, 1971.
30. Глухов В.І. Нові напрямки розвитку фізичного вихованя учнів у загальноосвітніх школах України // Матеріали I Републ. конф. “Концепція підготовки спеціалістів фізичної культури в Україні”. - Луцьк: Надстир'я, 1994. - С.367-369.
31. Гузов Н.М., Антонов М.Ф., Юшковская Т.И. и др. // Материалы II Регион. науч. - практич. конф. “Совершенствование форм и методов физического воспитания учащихся общеобразовательных школ”. - Витебск, 1997. - С.159-162.
32. Державнi тести i нормативи оцiнки фiзичної пiдготовленостi населення України: Постанова Кабiнету мiнiстрiв України вiд 15 сiчня 1996 р. - 22с.
33. Добрынин Н.Ф. О теории и воспитании внимания. - Советская педагогіка. - 1938. - №8.
34. Добрынин Н.Ф. Об изучении свойств внимания. - В кн.: Вопросы психологии внимания, вып. IV. - Саратов, 1972.
35. Дубогай О.Д., Пангелов Б.П., Фролова Н.О., Горбенко М.І. Інтеграція пізнавальної і рухової діяльності в системі навчання і виховання школярів. - К.: Оріяни, 2001. - С.29.
36. Дьюи Д., Дьюи Э. Школы будущего. - М.: Работник просвещения, 1922. - 321 с.
37. Занков Л.В. Развитие школьников в процессе обучения. - М., 1967.
38. Иванов В.Д. Самодеятельность, самостоятельность, самоуправление. - М., 1991. - 128 с.
39. Колесов Д.В. Физическое воспитание и здоровье школьников. - М.: Знание, 1983. - С.56-64.
40. Колесов Д.В., Мягков И.Ф. Учителю о психологии и физиологии подростка. - М.: Просвещение, 1986. - 80с.
41. Кон И.С. Ребенок и общество. - М., 1988.
42. Минскин Е.М. От игры к знаниям: Пособие для учителя. - 2-е изд., дораб. - М.: Просвещение, 1987.
43. Молоде поколiння нової України. - К.: А.Л.Д., 1995. - 96с.
44. Мухина В.С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество - 5 изд., стереотип. - М.: Издательский центр "Академия", 2000. - С.249, 250-252, 259, 342.
45. Нiколаєв Ю. Шляхи i форми фiзкультурно-оздоровчої роботи з дiтьми в школi. // Здоров'я, фiзична культура i спорт: Науковий вiсник ВДУ. - Луцьк, 1997. - N6. - С.72-75.
46. Найссер У. Селективное чтение: метод исследования зрительного внимания. - В кн.: Хрестоматия по вниманию. - М., 1976.
47. Никитин Б.П. Развивающие игры. - 2-е изд. - М.: Педагогика, 1985.
Подобные документы
Естетичне виховання школярів як психолого-педагогічна проблема. Роль естетичного виховання в розвитку особистості. Виховання культури поведінки молодших школярів на уроках в початкових класах. Методика формування культури поведінки школярів у школі.
курсовая работа [49,8 K], добавлен 20.12.2010Мета, завдання та критерії обліку успішності учнів початкових класів з фізичної культури. Підготовка до уроку основ здоров'я та фізичної культури. Оздоровче, освітнє і виховне значення рухливих ігор. Засоби на уроках фізичної культури в 1-4 класах.
курсовая работа [58,1 K], добавлен 27.05.2009Сутність індивідуального підходу в вихованні та навчанні дітей шкільного віку, його значення та роль в педагогічному процесі на уроках фізичної культури. Погляди сучасних педагогів на виховання школярів, визначення психологічних особливостей дітей.
курсовая работа [36,0 K], добавлен 18.05.2009Психолого-педагогічна проблема формування екологічної культури. Сутність та структура екологічного виховання у початковій школі, практика забезпечення в сучасних умовах, вплив експериментальної методики на результативність процесу та шляхи вдосконалення.
дипломная работа [117,2 K], добавлен 07.08.2009Місце фізичної культури в житті людини. Загальна характеристика фізичних вправ. Гігієнічні фактори фізичного виховання. Засоби фізичного виховання. Компоненти здоров’я людини. Програмно-методичні основи навчання здоровому способу життя учнів в школі.
курсовая работа [48,7 K], добавлен 26.09.2010Нормативно-правове забезпечення і завдання фізичної освіти у школах сьогодення. Порівняльна характеристика, висвітлення позитивних та негативних рис фізичного виховання школярів. Організаційно-методологічні засади проведення уроків фізичної культури.
курсовая работа [47,2 K], добавлен 26.03.2014Психолого-педагогічні основи правового виховання молодших школярів, його сутність і завдання. Шляхи, умови та засоби формування правової поведінки учнів молодшого шкільного віку. Розробка експериментальної методики правового виховання молодших школярів.
дипломная работа [90,4 K], добавлен 07.08.2009Патріотичне виховання підростаючого покоління: історіографія проблеми. Психолого-педагогічні особливості патріотичного виховання учнів у сучасній початковій школі. Система формування особистості молодшого школяра у полікультурному виховному просторі.
дипломная работа [785,3 K], добавлен 02.08.2012Виховання в учнів трудової культури засобами народознавства, існуючі народні приказки та прислів'я на тему труда. Народні традиції трудового виховання, значення родини в даному процесі. Питання виховання "господарської культури" молодших школярів.
курсовая работа [20,8 K], добавлен 05.05.2010Сутність, значення і зміст еколого-патріотичного виховання в початковій школі. Основні принципи еколого-патріотичного виховання молодших школярів. Використання еколого-патріотичних понять і уявлень при вивченні курсу природознавства в початковій школі.
курсовая работа [36,1 K], добавлен 26.10.2014
