До методів історичного пізнання, що мають загальноосвітнє значення, відносяться: порівняльно-історичний метод; метод аналогій; статистичний метод (вибірковий, груповий та ін.); встановлення причин за наслідками; визначення цілей людей і груп за їх діями і наслідками їх дій; визначення зародку по зрілих формах; метод зворотних заключень (визначення минулого по існуючим пережиткам); узагальнення формул, тобто свідоцтв, пам'яток звичаєвого і писаного права, анкет, що характеризують масовість того чи іншого явища; реконструкція цілого за його частиною; визначення рівня духовного життя за пам'ятками матеріальної культури; лінгвістичний метод .

На відміну від предметних знань, методологічні знання мають порівняно більшу узагальненість і широту перенесення. Діяльність, що побудована на базі методологічних знань, дозволяє людині швидко опановувати новими для неї галузями теорії і практики. Це відбувається за рахунок самостійного отримання нового знання завдяки постановці й розв'язанню творчих завдань. Іншими словами, предметні знання в даній галузі набуваються не заучуванням їх в готовому вигляді (що вимагає тривалої і малопродуктивної праці), а шляхом самостійного "відкриття" і "створення" за допомогою методологічних знань. Вищезазначена обставина значно скорочує термін опанування новими знаннями і значно підвищує їх якість.

Опанування основами будь-якої науки, перш за все, засвоєння системи її понять. "Однією з типових вад вітчизняних підручників з історії України, - зазначає дослідник проблеми В.Огнев'юк, - є недостатність, а то й відсутність у багатьох із них методичних умов і дидактичних засад засвоєння передбачених навчальною програмою понять" [33;13]. Ця вада поширюється на весь процес вивчення історії у школі. Результати проведеного констатуючого експерименту у школах м. Запоріжжя (1998 р.) підтверджують цю тезу: лише 15% учнів (з 430 учасників експерименту) повно й правильно засвоїли історичні поняття (хоча лише 2% засвоїли поняття повноцінно, з умінням їх визначити), а решта, 85% (при більш суворому підході 98%), має певні прогалини у засвоєнні історичних понять: репродуктивний, емпіричний рівень засвоєння, неповне засвоєння змісту, невміння визначити поняття. Дану проблему може подолати така система - технологія, де за допомогою розкриття причино-наслідкових зв'язків між різноманітними поняттями, виокремлення основних характеристик даних термінів здійснюються процеси розуміння і запам'ятовування .

В сучасній школі все більшу роль відіграє самостійна пізнавальна діяльність учнів. Види і форми самостійної роботи можна представити як своєрідну драбину, яка ускладнюється з кожним наступним кроком. Спочатку мова іде про вилучення додаткової інформації з підручника. Потім наступне поглиблення змісту в підручнику за допомогою додаткової літератури та інших джерел. Більш високий ступень - самостійне отримання знань з різних джерел і оперування знаннями.

Під керівництвом вчителя школярі оволодівають вміннями самостійної роботи, що поступово ускладнюється. Серед останніх виділяємо вміння аналізувати і порівнювати. В їх формуванні велику роль відіграє робота з документами. Порівняльний аналіз документів доречний при вивченні історії ідей, суспільних рухів, художньої культури, економіки, політичних систем [6;44] .

Особливої уваги вимагає підготовка документів для порівняльного аналізу. Їх дидактична адаптація передбачає відбір суттєвих фрагментів, визначення раціонального об'єму тексту, роз'яснення маловідомих термінів і понять. Нерідко виникає необхідність деякої зміни структури документа.

Спостереження, що проводилися в ході експериментальної роботи, показали, що самостійний порівняльний аналіз документальних джерел підвищує інтерес школярів до історії, відчутно впливає на поглиблення і деталізацію знань, на розвиток інтелекту, на формування пізнавальних і первинних дослідницьких вмінь.

Великий обсяг інформації за програмою з всесвітньої історії в 10-11 класах змушує вчителя не ординарно підходити до відбору форм і змісту організації роботи з учнівським колективом. Проблеми, які вивчає цей курс, є ключовими для пояснення причин і наслідків багатьох сьогоднішніх подій. Тому вчителю необхідно виділити насамперед основні питання і показати значення і вплив цих подій на подальший розвиток історичного процесу. Це потребує певної організації навчання на уроці, щоб учень вмів опрацьовувати інформацію, осмислити її шляхом аналізу і порівняння, виділити головне, а відтак визначити проблему та підійти до її розв'язання [20; 32].

Такий процес навчання вимагає тісної співпраці вчителя та учня. Як зробити, щоб учень став активним учасником уроку на всіх його етапах, щоб інформація, яку він отримує, не була короткостроковою, а перетворилася на міцні знання, якими б він хотів поділитися з однокласниками, перевірити їх, доповнити та розширити?

Відомо, що вчитель повинен зацікавити учні предметом, дати йому можливість розкрити себе, не боятися висловлювати свої думки, якщо навіть вони є хибними. Отже, завдання вчителя - створити на уроці атмосферу пошуку і допомогти реалізуватися якомога більшій частині учнівського колективу. Особливо проблематично це для шкільних закладів нового типу: гімназій, ліцеїв, де діти відбираються з різних шкіл. Як правило, вони мають різний рівень підготовки. Перед учителем у перший місяць навчання постає завдання з'ясувати різницю в рівні знань і підібрати такі прийоми та методи, створити на уроці такі умови, які дали б можливість учням з посередніми навичками і знаннями не почуватися відстаючими [20;33].

На першому уроці в 10 класі пропонується використати "мозкову атаку", щоб з'ясувати загальну картину з рівня знань, понятійного матеріалу, хронології, основних історичних положень за курс всесвітньої історії 9 класу. Обов'язково пояснити учням мету цього методу, в якому пропонується перевірити себе. Це дасть змогу з'ясувати вимоги вчителя, прогалини в знаннях учнів, обсяг матеріалу для додаткового опрацювання. В результаті кожен з підопічних зробить висновки: "Що знаю, що вмію, що потрібно? Які завдання ставлю перед собою і які завдання ставлять переді мною?"

Завдання для "мозкової атаки" підбирається згідно з профілем навчання. Вони різні для класів матиматико-природничого та історико-гуманітарного профілів. Передусім доцільно попередити учнів, щоб вони повторили основні питання.

Наступне важливе завдання - навчити дітей працювати за вчителем і разом з учителем. Щоб дізнатися, наскільки учні вміють працювати за вчителем, потрібно запропонувати їм зробити короткі нотатки за його розповіддю. А при закріпленні нового матеріалу перевірити, які учні з цим завданням впоралися. В класах гуманітарного циклу учні мають скласти розгорнутий план розповіді вчителя. Для активізації творчої діяльності учнів необхідно використовувати роботу з таблицями-схемами [20;34].

Що дає така форма роботи? По-перше, вона вчить учнів відбирати інформацію, класифікувати її, систематизувати, аналізувати. Врешті-решт таблиця є опорним конспектом для підготовки до відповіді. Аби таблиця "запрацювала", пропонуються до неї такі завдання: 1) проаналізуйте, як змінювалося економічне становище Великобританії зі зміною урядів; які позитивні і негативні моменти в економічній політиці того чи іншого уряду ви помітили; 2) соціальні програми якого уряду вам імпонують найбільше і чому; 3) чим характеризувалося внутрішньополітичне життя Великобританії між двома світовими війнами; 4) визначте різницю в підходах до вирішення економічних, соціальних і зовнішньополітичних питань консерваторами та лейбористами; 5) якою була основна мета англійських політиків у формуванні своєї зовнішньої політики в 1918 - 1929 рр. і що змінилося з 1933 по 1939 рр.?

Досвід роботи показує, що після оволодіння учнями певними навичками необхідно переходити до формування вміння узагальнювати та аналізувати не тільки окремо взяті події або за окремою темою, а й у певному історичному просторі.

Отже, роль вчителя у формуванні інтелектуальних вмінь попри всю агітацію Міністерства щодо самостійності роботи учня, залишається досить вагомою. Професійний рівень вчителя, його методичні прийоми і засоби повинні бути дієвими. Тому рівень інтелектуального розвитку учня, що закінчив школу є показником в тому числі вдалої ,чи навпаки, роботи вчителя. Використовуючи всі свої прийоми і методи він повинен насичувати учнів інформацією, а ті в свою чергу мають накопичувати ці знання і вдало використовувати їх на практиці.

Розділ ІІІ. Методичні рекомендації щодо формування інтелектуальних вмінь учнів під час вивчення шкільного курсу історії

3.1 Методична розробка уроку з використанням прийомів формування інтелектуальних вмінь учнів

Застосовуючи на уроках активні методи навчання можна розвинути в учнів інтелектуальні здібності. Відомо, що традиційні методи недостатньо стимулюють діяльність школярів на уроці, тоді як дидактична гра, лабораторно-практична робота, метод дискусії, частово-пошуковий і проблемний методи, а також метод проекту є більш ефективними. Раціональне використання активних методів дає можливість перейти від репродуктивного рівня використання знань до конструктивного, а потім до творчого.

Відкриває курс "Історія України" у 9 класі тема "Українські землі в ІІ пол.ХУІІІ ст. Ліквідація Російською імперією української державності". Теоретичний та ідейний зміст усіх чотирьох уроків теми має опосередкований зв'язок з провідною ідеєю - формування української національної самосвідомості (кінець ХУІІІ - поч.ХХ ст.)

Успішне вирішення поставлених проблемних завдань залежить від продуманої системи завдань. Будь-яке питання, що не є інформаційним і не потребує прямої відповіді , а містить суперечності між знайомим і незнайомим, є проблемним. Перед учнями ставляться такі питання, відповіді на які вони могли б знайти самостійно, використовуючи історичну карту, схеми-таблиці, підручник. Як одну з форм завдання на останньому уроці теми з метою систематизації знань використовувати історичний диктант. Використання різнорівневих завдань на уроці сприяє відтворенню учнями вивченого матеріалу, активізує пам'ять, розвиває уміння аналізувати та синтезувати факти, робити висновки.

Дидактичний принцип "Від простого до складного" реалізується і в ускладненому варіанті проблемного завдання до цілої теми, що розв'язується на останньому уроці теми, в якому висвітлюються такі питання: Як ці важливі події в історії українських земель вплинули на подальшу історичну долю українського народу? В чому ви бачите суперечливий характер цих подій для українського народу? Лаконічно доповнений, оформлений і остаточно сформульований варіант відповіді на проблемне питання записується учнями в зошиті в такій редакції: "Таким чином, важливі історичні події, що сталися на українських землях в ІІ пол. ХУІІІ ст., мали для українського народу, його історичної долі, різнопланові суперечливі наслідки:

1.Позитивні наслідки:

У результаті поділів Речі Посполитої та перемоги Росії над Туреччиною у двох росісько-турецьких війнах відбувся процес консолідації земель Правобережної України, Лівобережної України та Слобідської України, а також Причорномор'я та Криму в єдине ціле, але в складі Російської імперії. Це було вирішальним кроком на шляху багатовікового процесу ліквідації, розчленування українського етносу [25;5].

2.Негативні наслідки:

- частина західноукраїнських земель (Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття) відійшла до складу Австрійської імперії;

-у складі Російської і Австрійської імперії українські землі перебували під колоніальним гнітом;

- на Лівобережній Україні російським царизмом були остаточно ліквідовані залишки української державності - гетьманське правління, що призвело до знищення державотворчих процесів на Україні на тривалий історичний період;

- ліквідація Запорозької Січі була величезним ударом для українського народу, його волелюбності й свободи;

- перетворення українських земель на внутрішні губернії Російської та Австрійської імперій, запровадження кріпацтва й зрада переважною частиною козацької старшини інтересів народу й колоніальна політика країн-метрополій поставили український народ на межу виживання.

Тут пропонується завдання на розвиток гіпотетичного мислення, яке вимагає уміння складати соціальний прогноз. Наприклад: які наслідки мало для українського народу таке становище? Якщо розв'язання проблемних питань,завдань та ситуацій здійснюється переважно в усній формі, то соціальний прогноз учні за бажанням виконують письмово у формі творів - мініатюр, роздумів, есе. Суть його соціального прогнозу, висловленого учнями в концентрованій формі, зводиться до логічного умозаключення: український народ у складі обох колоніальних імперій, і особливо у складі Російської імперії, був поставлений на межу фізичного виживання й асиміляції панівними націями обох імперій [31;186].

На фоні такого висновку відбувається перехід до вивчення наступної теми курсу: "Українські землі у складі Російської імперії наприкінці ХУІІІ - першій пол.ХІХ ст. Культура Наддніпрянської України". Складність у вивченні й провідних ідей курсу, їх ідейної багатозначності вимагає формування ряду складних понять, які забезпечують у наступному ефективніше вивчення й розуміння ідей курсу. Це такі поняття, як "уніфікація життя", "бюрократизація", "денаціоналізація", "інтеграція", "суспільно-політичне життя", "суспільно-політичний рух". Під час аналізу становища, в якому опинився український народ набуває значимості глибоке розуміння таких понять, як "етнос", "народність", "нація", "національний рух", "національна самосвідомість". У подальшому вони стануть важливими опорними поняттями не лише в курсі вивчення як української - так і всесвітньої історії, але й у вивченні літератури та інших гуманітарних курсів.

Урок "Економічне становища Наддніпрянщини в першій половині ХІХ ст. Сільське господарство" і включає такі питання:

1.Нація - вища форма історичної спільності людей.

2.Національна самосвідомість українського народу - це усвідомлення самим українським народом себе як окремої нації, народу.

3.Історичні передумови виникнення української національної самосвідомості на рубежі ХУІІІ - ХІХ ст.

4.Інтелігенція як національна еліта українського народу, її місце і роль у національному житті [25; 4].

У ході вивчення першого питання активізується розумово-пізнавальна діяльність школярів, застосовуючи технологію інтерактивного навчання - роботу в малих групах. При цьому робота учнів передбачає метод порівняння й виділення окремих ознак в окремих історичних спільнотах людей. Ставляться такі питання: Які ви знаєте історичні спільноти людей? Що таке рід? Плем'я? Народність? Основні ознаки цих історичних спільнот людей фіксуємо в окремій схемі-таблиці. Після цього учні поділяються на три групи, кожна з яких одержує окреме завдання:

1.Порівняйте такі історичні спільноти людей, як рід і нація. Виділіть відмінні риси.

2.Порівняйте такі історичні спільноти людей, як плем'я і нація.

3.Порівняйте такі історичні спільноти людей, як народність і нація. Виділіть відмінні риси.

Далі вирішуються проблемні питання, центральне місце у яких займає висвітлення другого питання: "Національна самосвідомість українського народу - це усвідомлення народом себе як окремої нації, народу"вирішальна роль у висвітленні світоглядного питання належить учителю. Перекидаючи логічний місток від першого питання теми до другого, вчитель наголошує, що поняття "національна самосвідомість" та "національна свідомість" (сьогодні фахівці не розмежовують ці поняття) органічно пов'язані з поняттям "нація" як таким, що означає вищу форму історичної спільноти людей, що виникає в об'єктивному процесі докорінного зламу соціально-економічних та політичних основ феодалізму, еволюційного та революційного утвердження капіталістичних відношень. Національна самосвідомість не виникає само по собі, а приходить на зміну етнічній самосвідомості. А етнос, народ, в усіх формах історичних спільнот характеризувався спільною територією, спільною мовою, характерними рисами культури і побуту. Саме ця спільність, образно кажучи, цементує етнос, забезпечує його багатовікове існування [25;6]. Протилежні процеси - руйнації мови, етносу, культури, традицій, побуту, розчленування його території - ведуть до знищення етносу. А тепер, звертаючись до учнів, запитуємо: " Яку ж саме політику щодо українського народу проводили Австрійська та Російська імперії у період, який ми розглядаємо: політику зміцнення, розквіту українського народу чи політику його руйнації? Обгрунтуйте свою думку. До яких наслідків українського народу приводила ця політика? На яких основних принципах базувалася?"

У ході лекції з елементами бесіди з учнями доходимо висновку: колоніальна політика Росії та Австрії була спрямована на руйнацію українського етносу, його денаціоналізацію і наступну асиміляцію панівною нацією. Щоб підвести учнів до логічного розуміння поняття "національна свідомість", застосовується інтерактивний метод: "Незакінчені речення" та "Мікрофон", які дають учням змогу працювати над формою висловлення власних думок, озвучувати своє розуміння складного поняття, порівнювати свою думку з думками товаришів, відпрацьовувати вміння говорити стисло, але по суті і переконливо.

Пропонується класові звичайна учнівська ручка, яка виконуватиме роль уявного мікрофону. Учні передають її один одному і, по черзі беручи слово, відповідають на питання: "Які важливі історичні події, явища та процеси, тобто передумови, як у внутрішньому житті українського народу так і за його межами вплинули на виникнення й поширення української національної самосвідомості?" [31;190].

У переліку названих передумов звучать:

- колоніальна політика Австрійської та Російської імперій, яка ставила за мету денаціоналізацію українського народу;

- насильницьке приєднання Російською імперією території Правобережної України, Австрійською - Галичини і Буковини, що призвело, з одного боку, до розчленування території українського народу, а з іншого - до возз'єднання в межах Російської імперії 80% українських земель;

- ліквідація Запорозької Січі (1775) й Гетьманщини, а також скасування автономної козацької адміністративно-політичної системи на Слобожанщині та Лівобережжі;

- юридичне оформлення на цих територіях кріпосного права.

У числі зовнішніх факторів називається проникнення в Україну ідей Французької революцій про свободу, рівність і братерство. Узагальнюємо, що все це стало причиною того, що на рубежі ХУІІІ - ХІХ ст. у середовищі української інтелігенції (головним чином з числа представників української шляхти та козацької старшини) почався процес формування національної самосвідомості. Цей процес тривав з кінця ХУІІІ - до поч. ХХ ст. і дістав назву "доба українського національного відродження". Її головний зміст становила історія українського національного руху:

1.Кінець ХУІІІ ст. - 40-і рр. ХІХ ст.

2.40-80-і рр. ХІХ ст.

3.90-і рр. ХІХ ст. - 1914 р.

Для українського суспільства, що втратило свою дворянську еліту в результаті асиміляції імперською культурою і службою, поява інтелігенція мала особливе значення. У ході бесіди встановлюємо, що перше покоління української інтелігенції вийшло з дворян, які походили зі старої козацької старшини. Серед них не було багатих впливових вельмож. До 1861 року серед інтелігенції рідко зустрічалися вихідці із селян. Але з цієї нечисленної групи населення лише незначна частина виявляла зацікавленість в українських справах, тобто до виховання в українців почуття національної самобутності був причетним лише незначний відсоток населення України [25;4] . Представники інтелігенції головним чином об'єднувалися в гуртки. "Більшу частину ХІХ ст. українська інтелігенція, як і російська, залишалась незначною групою суспільства, часто розкраяною інтелектуальними суперечностями, настроєною проти уряду, ізольованою від мас і зануреною у власні справи. І все ж таки вплив її, на перший погляд, непотрібної і малозрозумілої діяльності виявився набагато сильнішим, ніж могла уявити собі сама інтелігенція" [ 31;202].

В ході уроку учні мають усвідомити і зрозуміти важливість і значимість тих процесів які відбувалися в українському суспільстві. На перший погляд "сухий", нецікавий фактажний матеріал підручника, з масою прізвищ та подій, має перетворитися в інтерпретації вчителя в живі події і процеси, які відтворюють самі учні.

Висновки

На сучасному етапі розвитку людства, воно зіткнулося з багатьма глобальними проблемами. В тому числі це проблема інформаційної насиченості, що буквально обрушується на людину. Нажаль, більшість такої інформації, яка потрапляє до дітей переважно через ЗМІ, незавжди є корисною. Тому завдання розвивати розумові процеси з наймолодшого віку дають можливість якщо не уникнути, то пом'якшити інформаційну "атаку".

На шкільний вік припадає період найсуттєвіших біологічних і психологічних змін. Саме розвиток мислення, різноманітних вправ з формування інтелекту повинно бути одним з першочергових у системі педагогічної науки.

1.Тенденція до синтезу та інтеграції різноманітних сфер знань, що посилюється на сучасному етапі розвитку науки, передбачає наявність у випускників шкіл не тільки аналітичного, але й цілісно-синтетичного системного мислення. Шкільні курси історії в значній мірі повинні вирішувати ці завдання.

2.Процес вивчення історії сприяє виробленню в учнів окремих прийомів та операцій мислення: аналізу та синтезу, порівняння, абстракції та конкретизації, судження та умовиводу. В результаті узагальнення виникають поняття. Тож ми можемо бачити, як за допомогою курсу історії можна сформувати різноманітні інтелектуальні вміння учнів, які знадобляться їм в майбутньому.

3.Важливою стадією в пізнавальній діяльності учнів є їх самостійна робота, до якої вчитель має заохочувати школярів. Види і форми самостійної роботи необхідно ускладнювати з кожним роком. З початку залучаючи до цього додатковий матеріал з підручника, а потім додаткову літературу та інші джерела.

Під керівництвом вчителя школярі мають оволодіти вміннями і навичками самостійної роботи, що підвищує рівень їх інтелекту.

4.З огляду на сучасне становище в шкільній методиці можна зробити висновок, що вона не сприяє повноцінному оволодінню прийомами розумової діяльності. А такі гуманітарні науки як історія, література та ін., вимагають вирішення таких завдань для яких у школярів немає готових методів і понять. Тому необхідно розвивати творче мислення. Навчання творчому мисленню вимагає піддавати всі засвоєнні поняття і методи жорсткій критиці і оцінці. Сукупність логічного, понятійного мислення, головне завдання яких - зводити всі факти, з якими зустрічаються учні до відомих понять, також абстрактного, критичного і творчого допомагає учню повністю розкрити свій інтелектуальний потенціал.

Підводячи підсумки, хочеться зазначити, що в процесі написання роботи було реалізовано ряд завдань:

- підібрано й проаналізовано джерела та літературу з даної проблематики;

- досліджено педагогічні та психологічні основи формування інтелекту;

- проаналізовано розвиток інтелектуальних здібностей учнів засобами історії;

- висвітлено процес формування мислення як основного фактору інтелектуального зростання;

- розглянуто прийоми активізації інтелектуальної діяльності учнів на уроках історії.

Можна зазначити, що ми торкнулись загальних проблем цього питання, яке необхідно досліджувати і впроваджувати на практиці. З розвитком української держави, української науки, нових світоглядних тенденцій питання підвищення інтелектуального рівня нації є досить актуальним і важливим.

Список джерел та літератур