Виховання колективізму на уроках трудового навчання в початкових класах

Виходячи з принципу колективної взаємодії, на уроках трудового навчання перевага віддається колективним формам навчальної діяльності, таким як одночасна робота в парах або трійках, малих групах по 4-5 осіб, в командах тощо. Колективна взаємодія і співпраця вчителя та учня, вчителя і групи/класу та учнів між собою є одним з найважливіших елементів методичної системи трудового навчання.

В умовах групової взаємодії створюється спільний фонд інформації, до якого кожний з учасників-партнерів вкладає свою частку і яким користуються всі разом. Форми сумісної колективної діяльності, а також форми поведінки, що їх демонструє вчитель - створення атмосфери доброзичливості, уважне ставлення до партнерів по спілкуванню, взаємодопомога - створюють оптимальні умови для активізації потенціальних можливостей кожного учня [45, 161].

Отже, організація навчального співробітництва і спілкування з учнями на уроках трудового навчання передбачає використання прийомів: спільне визначення мети діяльності, створення ситуацій вільного вибору, навчального діалогу, використання рольової гри, участь дітей в оцінці уроку, доборі навчального матеріалу тощо. Досвід колективної і групової роботи показує, що учні, які вчаться добре, в ході уроку можуть не тільки пояснювати і показувати особливості виконання завдання всьому класу, а й подавати індивідуальну допомогу слабшим і сором'язливим учням. Школа, в якій діти одночасно вчаться і навчають, активізує їх, озброює вмінням передавати знання, активно сприяє створенню атмосфери доброзичливості, взаємодопомоги, вихованню колективістських почуттів учнів.

РОЗДІЛ 2. Експериментальне дослідження особливостей формування колективізму на уроках трудового навчання в початкових класах

2.1 Методика експериментального дослідження

Для успішного засвоєння знань учні повинні наполегливо вчитися з тим, щоб сприйняти, зрозуміти, засвоїти матеріал і потім спеціальними вправами закріпити його у пам'яті, виробити навички для застосування набутих знань на практиці. Важлива складова системи трудового виховання -- трудове навчання, що здійснюється від першого класу до закінчення школи. Його зміст визначається навчальною програмою з трудового навчання [57] для кожного класу.

На першому етапі (початкові класи) на уроках праці, які нерідко об'єднуються з уроками образотворчого мистецтва і стають уроками художньої праці, учні набувають елементарних навичок роботи з папером, картоном, пластиліном, природними матеріалами. Вони беруть участь у вирощуванні сільськогосподарських рослин на пришкільній ділянці, доглядають домашніх тварин, квіти, ремонтують наочні посібники, виготовляють корисні речі, подарунки й іграшки для підшефного дитячого садка. Така посильна суспільне корисна праця закладає основи любові до праці, вміння й бажання працювати власними руками, сприяє розвитку інтересів і захоплень, організації корисних занять у вільний час [19, 14].

На всіх етапах трудового навчання вирішуються завдання трудового виховання: учнів озброюють технічними та сільськогосподарськими знаннями, у них формуються трудові вміння і навички, здійснюється психологічна та практична підготовка до праці й вибору професії.

Як показує практика шкіл, ручна праця учнів дає найбільшій виховний ефект тоді, коли вона різноманітна за своїм змістом, а її продукти мають суспільне значення. Вона позитивно впливає також на піднесення якості засвоєння знань тим, що сприяє успішному формуванню умінь та навичок навчальної діяльності. На уроках ручної праці і формуються у дітей уміння аналізувати об'єкти та способи роботи з ними, контролювати свої дії (аналізуючи зразок і продукт праці), планувати свою роботу, виявляти в ній ініціативу і самостійність. Важливе значення в їх формуванні мають вказівки вчителя. Спочатку вони повинні бути розгорнуті, деталізовані, потім їх можна поступово скорочувати, а вже далі учнів треба привчати до дедалі більш самостійної постановки трудових завдань, самостійного їх планування й контролю за їх виконанням [66, 104].

Праця вимагає відповідної підготовки. Знання, уміння і навички працювати набуваються в процесі навчання і попередньої праці. Складніші види праці потребують тривалого навчання.

Трудове навчання має розв'язувати такі основні завдання: трудове виховання, політехнічна освіта, поєднання навчання з продуктивною працею, створення умов для формування творчого ставлення до праці та професійного самовизначення [59, 42].

Для тематичного контролю навчальних досягнень з технічної і художньої праці запропоновано колективні практичні роботи учнів і вчителя. Результатом таких робіт є підсумкові виставки-композиції. Бажано, щоб організація кожної виставки-композиції була частиною сценарію тематичного дня художньої творчості.

Останнім часом у практику ширше впроваджуються інтерактивні методики (навчання у взаємодії), використання яких можливе за умови парних та групових форм організації начально-трудової діяльності. Суть інтерактивного навчання у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це взаємне навчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де учень і вчитель - це рівноправні суб'єкти навчально-виховного процесу [8, 71].

Під час організації такої роботи постають питання оптимального комплектування гомогенних та гетерогенних груп школярів з урахуванням особливостей розвитку особистісних якостей, які проявляються на уроках трудового навчання й вибору групової форми роботи учнів (індивідуальної, диференційованої, спільної).

На уроках трудового навчання в початковій школі практикуються також групові форми навчання. Здебільшого це парні, ланкові або диференційовано-групові [47, 29]. Найчастіше використовують диференційо-вано-групову форму, що передбачає організацію роботи груп з різними навчальними можливостями. Найчастіше учнів поділяють на три групи: сильнішу, середню і слабку. За диференційовано-груповою формою навчання всі діти здебільшого працюють за завданнями, що мають спільну пізнавальну мету. Дія різних за навчальними можливостями груп учнів завдання відрізняються за обсягом, рівнем складності, мірою допомоги.

Під час ознайомлення, наприклад, з новою задачею, застосовують два способи диференціації. За першим способом диференційовану роботу організовують у комплексі з фронтальною. Ознайомлення зі змістом нової задачі проводиться фронтально. Наявність різних груп учнів учитель враховує під час первинного закріплення матеріалу. Діти першої і другої груп працюють самостійно за картками або з підручником. З учнями третьої групи вчитель повторно аналізує задачі, розглядає окремі питання, в яких висвітлюється суть задачі, її новизна.

За другим способом учням першої групи надається можливість спробувати самостійно розв'язати задачу нового типу. Вчитель повідомляє мету роботи. Потім роздає їм картки з текстами задач нового виду, а з учнями другої і третьої груп працює над задачами фронтально [67, 95].

Організовуючи самостійну роботу учнів, найчастіше застосовують так три види диференціації: індивідуалізацію вимог до спільного завдання; надання допомоги в одному з варіантів самостійної роботи (індивідуальна допомога); спрощення одного з двох варіантів самостійної роботи.

При використанні індивідуалізації вимог до спільного завдання для всіх учнів учитель записує на дошці або вказує в підручнику одне й те саме завдання, але інструкція його виконання передбачає й деякі прийоми диференціації. Коли застосовується такий вид диференціації, як вимоги до розв'язання завдань, то усім учням пропонується, наприклад, те саме завдання, причому одразу подається й додаткове завдання.

Враховуючи те, що готовність до трудової діяльності - головне, але не єдине завдання трудового виховання, можна виділити такі чотири групи критеріїв оцінки трудової вихованості учнів, які характеризують: морально-психологічну, розумову і практичну готовність до праці [10, 33-34]. В умовах ринкових відносин трудове навчання учнів загальноосвітньої школи потрібно розглядати з двох сторін: по-перше, як засіб всебічного розвитку у вихованні учнів; по-друге, як основу для дальшої професійної підготовки. Оскільки політехнічні знання та вміння не можуть бути сформовані самі по собі, а лише у взаємозв'язку із спеціальними знаннями, то це вимагає від трудового навчання формувати в учнів уміння та навички, характерні для спеціалістів найбільш масових професій в даний час.

Ефективність навчального процесу значною мірою визначається рівнем його організації. На уроках трудового навчання доводиться обирати не тільки форму організації навчальної діяльності, а й форму організації роботи учнів. Такої проблеми не виникає на уроках більшості інших предметів. У трудовому навчанні застосовую різні форми навчальної діяльності: екскурсії, гурткові та факультативні заняття, тощо. Проте основна форма - урок.

Серед різних типів уроків у трудовому навчанні переважає так званий комбінований урок, у процесі якого ставиться ряд рівноцінних дидактичних завдань [23, 41]. Пояснюється це тим, що лише 25% часу можна виділити на уроці для теоретичного вивчення матеріалу. Отже, уроки типу "засвоєння нових знань" не рекомендуються, уроки типу "формування нових умінь" трапляються рідко, бо, як правило практичне завдання має бути теоретично обґрунтованим, а таке обґрунтування має не менш важливе значення, ніж спрямування трудових практичних умінь. Ще рідше проводяться уроки перевірки знань і умінь, коли заняття повністю присвячується з'ясуванню того, наскільки учні оволоділи програмованим матеріалом.

Комбінований урок складається з таких основних елементів: організаційного моменту, викладу нового матеріалу, вступного інструктажу, самостійної роботи учнів, підведення підсумків, прибирання робочих місць.

На уроках трудового навчання, як і на уроках інших навчальних предметів, слід перевіряти знання учнів. Бажано, щоб це не було самоціллю, а підготовкою до практичної роботи або до сприймання нового теоретичного матеріалу. У зв'язку з цим перевіряти знання учнів бажано під час подачі нового навчального матеріалу або вступного інструктажу. Це можна зробити не завжди, тому іноді перевірка знань виділяється в окремий елемент уроку.

Звичайно, органічно поєднати перевірку знань з вивченням нового матеріалу або із вступним інструктажем досить складно. Потрібно завчасно продумати запитання, які б актуалізували знання учнів, стимулювали застосування цих знань на практиці. З досвіду роботи можна зробити висновок, що за рахунок цього можна підвищити ефективність навчального процесу. Вступний інструктаж повинен вміщувати інформацію, потрібну учням для виконання практичного завдання. Його проводять найчастіше фронтально. У 3-4 класах, якщо пропонується складне завдання, доцільно спочатку ознайомити учнів з першою частиною завдання, а після виконання її більшістю учнів - з наступною і т. д. [25, 137].

У процесі вступного інструктажу особливу увагу слід приділити демонструванню трудових прийомів. Учитель повинен показати, як треба виконувати дану операцію, спочатку у звичайному, а потім у сповільненому і знову в нормальному темпі, потім запропонувати 2-3 учням відтворити те, що побачили. Якщо їм вдається виконати трудові прийоми правильно, учитель пропонує це зробити всім учням на робочих місцях, а сам стежить за роботою. Треба сказати, що в ряді випадків вступний інструктаж проводиться у письмово-графічній формі: учні отримують картки-завдання і самостійно ознайомлюються з їхнім змістом, звертаючись до учителя лише з тими запитаннями, які їм не зрозумілі.

Самостійна робота учнів, основний етап уроку, - найскладніший для учителя. Треба забезпечити методичне керівництво роботою учнів, які досить часто виконують різні завдання і в яких у зв'язку з цим виникають різні труднощі. Учителеві вдається подолати труднощі і дати відповіді на запитання, якщо він уміло використовує поточні інструктажі, які можуть бути індивідуальними, бригадними або фронтальними, залежно від змісту практичної роботи учнів.

Урок закінчується підведенням підсумків. Демонструються кращі вироби, а також браковані. Вчитель ще раз пояснює, які помилки допустили учні. Перед тим, як підвести підсумки, оцінюються вироби всіх учнів. Слід зазначити, що учні, як правило, працюють несинхронно. Дехто встигає закінчити роботу раніше. Тому вчителю слід завжди мати додаткові завдання [53, 61].

Закінчивши роботу, учні прибирають свої робочі місця. Цей останній елемент уроку можна використати як важливий фактор виховання в учнів ставлення до праці. Цьому може сприяти організація змагань за чистоту на робочому місці. На практиці розрізняють три основні форми організації роботи учнів: індивідуальну, ланкову та групову. Найчастіше застосовується ланкову форму, при якій групу учнів поділяють на ланки. Кожна ланка виконує індивідуальне завдання, відмінне від завдання інших ланок. Ланкова форма дає змогу повністю використати наявну матеріальну базу майстерні.

Фронтальну форму організації праці учнів використовується найчастіше тоді, коли починається вивчення нової трудової операції. У цьому випадку учителеві легше стежити за тим, як учні засвоюють правила виконання незнайомих їм трудових прийомів [59, 42].

Індивідуальну форму організації роботи застосовують тоді, коли в класі є учні, які різко відрізняються від своїх товаришів за темпами засвоєння навчального матеріалу. Це або сильні учні, найчастіше гуртківці, які вже знають багато того, що вивчається на уроках праці, або слабкі учні, які пропустили багато занять у зв'язку з хворобою.

Правильний вибір форми організації роботи учнів має особливо важливе значення. Вони сприяють формуванню стійких практичних умінь, навичок, планування і наукової організації праці, удосконаленню прийомів організації робочого місця, культури праці, само- і взаємоконтролю.

На уроках трудового навчання використовуються такі методи: репродуктивні (відтворюючі), частково-пошукові, проблемні і дослідницькі [33, 14-15].

Репродуктивні методи сприяють формуванню умінь запам'ятовувати інформацію і відтворювати її. Словесні методи в сполученні з демонстра-ційними з погляду видів діяльності вчителя можна характеризувати як пояснювально-ілюстративні. Ці методи в основному будуються на передачі інформації за допомогою слова, демонстрації натуральних об'єктів і графічних зображень. Одержані на основі використання ілюстративного методу знання, як правило, залишаються на невисокому рівні, тобто учні запам'ятовують інформацію і репродуктивно відтворюють її.

Для досягнення більш високого рівня знань вчитель організує діяльність дітей по відтворенню не тільки знань, але і способів дій. Способи відтворення заданих видів діяльності успішно засвоюються при використанні репродуктивних методів. У даному випадку велику увагу варто приділяти інструктажу з демонстрацією прийомів роботи.

При виконанні практичних завдань репродуктивна діяльність дітей виражається у формі вправ. Кількості відтворень і вправ при використанні репродуктивного методу обумовлюється складністю навчального матеріалу. Практика показує, що, наприклад, для освоєння прийомів різання паперу ножицями по прямій лінії досить провести до десяти вправ, а для освоєння прийомів обрізання блоку книги ножем по лінійці необхідно виконати до ста вправ [53, 76].

Відомо, що учні молодших класів не можуть довгий час виконувати ті самі тренувальні вправи. Тому систему вправ варто будувати таким чином, щоб у них постійно вносилися елементи новизни. Наприклад, вправи по згинанню папера в 3 класі здійснюються на декількох уроках у процесі виготовлення різних виробів: пакетів, шапочок, стаканчиков, голубів, човників, корабликів, коробочок. Подібним чином у процесі репродуктивної діяльності проводяться вправи по різанню паперу ножицями, склеюванню паперу і т.д. [49, 62].

Пошуковий і частково-пошуковий метод, названий також евристичним, містить у собі елементи репродуктивної і пошукової діяльності. Суть методу полягає в тому, що учнем не дається остаточне розв'язання задачі, частину посильних питань їм пропонується вирішити самостійно. Для розвитку самостійності і творчої ініціативи учитель використовує різні прийоми. На першому етапі діти виконують завдання по технологічних картах з найдокладнішим описом операцій і прийоми роботи. Поступово при складанні технологічних карт частина даних навмисне пропускається. Це змушує дітей самостійно вирішувати деякі посильні для них задачі. Далі кількість відсутніх даних у технологічній карті збільшується.

Учні привчаються спочатку в класі під керівництвом учителя, а потім самостійно розробляти технологічний процес виконання нескладних виробів, знаходити при цьому раціональні способи роботи. Наприклад, при виготовленні папки для листівок частину посильних задач учні вирішують у процесі пошукової діяльності. Вони встановлюють кількість кришок у папки, визначають по величині стопки листівок довжину, ширину і товщину папки. Далі учні підраховують, скільки і які деталі потрібні. Так, у процесі частково пошукової діяльності учні спочатку одержують уявлення про виріб, потім планують послідовність роботи і, нарешті, здійснюють технологічні операції з реалізації проектів у завершені вироби [16, 52-53].

Проблемний метод навчання передбачає постановку визначених проблем, що виникають, в результаті творчої діяльності учнів. Цей метод розкриває перед учнями логіку наукового пізнання. Елементи проблемної методики можна вводити на уроках трудового навчання в 3 класі.

Дослідницький метод варто розглядати як вищу ступінь творчої діяльності учнів, у процесі якої вони знаходять рішення нових для них задач. Дослідницький метод формує в учнів знання і уміння які мають високий ступінь переносу і можуть застосовуватися в нових трудових ситуаціях. Використання цього методу наближає процес навчання до наукового пошуку, де учні знайомляться не тільки з новими науковими істинами, але і з методикою наукового пошуку.

Характерною віковою особливістю молодших школярів є переоцінка своїх реальних можливостей. Часто буває, що їх задум не може бути реалізований. Тому під час вираження учнем ідеї (словами, малюнками), треба обережно направляти на реальне конструкторське рішення. Знаючи здібності і нахили дітей, доцільно інколи дати направлення деяким учням, наприклад: одному учневі порекомендувати сконструювати модель малогабаритної техніки для фермера; іншому - модель літака; школяреві, що має нахили до фантастики, порекомендувати створення фантастичної космічної станції чи планетоходу [18, 37].

Даючи поради, вчитель має пояснити, що при конструюванні треба враховувати і технічні вимоги, наприклад: у першому випадку сільсько-господарська техніка має бути малих розмірів; у другому - потрібно визначитися, модель якого літака конструювати, тому, що реактивний літак за своєю формою відрізняється від гвинтового; у третьому варіанті потрібно врахувати для польоту в космосі сонячні батареї, а вибір ходової частини планетоходу має залежати від можливої нерівності поверхні планети тощо.

У наш час технічне конструювання все тісніше переплітається з художнім конструюванням, завдання якого - добитися, щоб вироби мали гарний зовнішній вигляд і були зручні в користуванні (ці завдання розв'язують спеціалісти-дизайнери). Тому дизайнерські вимоги мають також враховуватися під час конструювання виробів [15, 8].

Учитель має виявляти увагу до будь-яких нестандартних рішень своїх конструкторів-початківців, а також розуміння і мудру поблажливість до дитячих помилок, саме вони часто свідчать про труднощі самостійного пошуку.

Для учнів старшого шкільного віку розроблена спеціальна методика творчого пошуку в конструюванні. Рекомендуються науково обґрунтовані методи: мозкова атака, синектика (метод аналогій), ліквідація тупикових ситуацій, алгоритми розв'язання винахідницьких задач тощо [20]. Учителю початкових класів також доцільно впроваджувати в практику елементи окремих методів, рекомендувати учням пошуки ідей, звичайно, в доступній для них формі.

Поняття «мозкова атака» вчитель може пояснити, що це багато взаємозв'язаних однією метою ідей декількох учнів, які мають виникати у їхньому мозку; різних уявлень про створений образ, а також спільний вибір найкращих із них. При цьому, не нав'язуючи тільки свою ідею та не ігноруючи ідей інших учнів, хоча вони й нереальні.

Метод аналогій найбільш доступний і ефективний для учнів молодшого віку. Він основується на встановленні суттєвої схожості між формами, конструкціями, принципами дії яких-небудь відомих об'єктів і проектованих. Так, конструюючи модель легкового автомобіля, учень згадує форму знайомої йому марки автомобіля і відображає її повністю в моделі або, наприклад, передню чи задню частину машини (частково).

Конструюючи з деталей наборів робота-планетоходу, учень може скористатися малюнком земного робота, дофантазовуючи йому ходову частину з врахуванням нерівності поверхні. Фантазуючи про літальні апарати, застосовувати крила птаха для конструкції махольота [38, 41].

Якщо ж дитячі ідеї виявляються далекі від передбачуваних і зовсім нереальні (тупикова ситуація), то вчителю доцільно порекомендувати інший напрямок пошуку або знайти ближчі аналоги до проектованого виробу.

У початкових класах учні, працюючи в групі, в основному доводять конструкторські задуми до реалізації у закінчений виріб, розв'язуючи як конструкторські, так і технологічні задачі, пов'язані з вирішенням наступних проблем [17, 14-15]:

1. Підсилення міцності, стійкості й надійності виробу.

Змодельований з деталей конструктора підйомний кран при піднятті вантажу перекидається. Потрібно ліквідувати цей недолік.

Для надійності необхідно підвищити міцність паперової карнавальної шапочки. Як це зробити?

2. Внесення змін у конструкцію, які полегшують і роблять зручною експлуатацію.

Складаючи з деталей конструктора модель вантажного автомобіля, потрібно доконструювати кузов так, щоб швидше і зручніше було з нього скидати вантаж.

Пристосувати електрокар для перевезення довгих деталей.

3. Визначення оптимальної форми, числа деталей, способи їх кріплення, вибір або заміну матеріалів.

- Після аналізу зразка - візочка із деталей конструктора - пропонується виготовити подібний візок, але з меншою кількістю деталей.

- Яке кріплення в рейках потрібно застосувати, конструюючи залізничну колію?

4. Створення універсальної конструкції.

- Після конструювання стаціонарного підйомного крана пропонується сконструювати кран, якого можна було б швидко переміщувати в інше місце.

- Сконструювати універсальну машину для ремонту дороги.

5. Вибір способів ліквідації шкідливої дії або явища (тертя, пробуксовування, намокання).

- У якій частині сконструйованого колісного трактора треба кріпити більші колеса? (Великі колеса повинні бути не у передній, а в задній частині трактора, де вони кріпляться на ведучий вал, щоб зменшити пробуксовування).

- Паперовий човник намокає у воді. Як ліквідувати цей недолік?

6. Вибір раціональних способів розмічання.

Як зробити прямокутний аркуш паперу квадратним, не користуючись лінійкою.

На прямокутному аркуші паперу потрібно розмітити 4 однакових заготовки трикутної форми. Як раціонально виконати розмічання?

Важливе значення для успішного виконання трудових завдань на уроці має робоча атмосфера, в якій працює дитина. На окремих етапах виконання роботи доцільно залучати учнів до практичного розв'язання проблемних ситуацій, до зіставлення, порівняння, контролю, оцінки результатів роботи.

Спостереження і групові досліди дозволять молодшим школярам з кожним уроком все більш упевнено і точно розрізняти властивості матеріалів (м'який-твердий, легкий-важкий, щільний-пористий, крихкий, пружний, прозорий, білий, кольоровий та інший), а також особливості опору кожного матеріалу під час обробки його інструментами [53, 62].

Цілеспрямовані спостереження, досліди, прості лабораторні роботи допомагають розвивати пізнавальну активність учнів, яка стимулює пошук дітьми найкращих варіантів вирішення практичних завдань конструювання, виготовлення і опорядкування виробу, колективно знаходити причини невдач, ліквідовувати наслідки помилок.

Яку форму крил, стабілізатора треба підібрати для моделі реактивного літака, знаючи про велику швидкість реактивних літаків?

Чому для виготовлення моделі літака необхідно взяти щільний і пружний креслярський папір, а для моделі парашута - тонкий і легкий?

Успішне самостійне вирішення подібних практичних питань приносить учням задоволення і тим самим стимулює інтерес до об'єктів, процесів, результатів праці. Складаючи групові завдання або користуючись рекомендованими, вчителю слід продумати, в якому порядку доцільно запропонувати ту чи іншу задачу, як вона пов'язана з попередніми, яка її мета, чи відповідає вона принципам доступності й послідовності.

2.2 Результати експериментального дослідження, його результати

Дипломне дослідження мало теоретико-експериментальний характер і проводилось у два етапи: 1) теоретичний етап (І семестр 2007-2008 на-вчального року) - проводився констатуючий експеримент, тобто визнача-лася сфера і проблема дослідження; аналізувалася психолого-педагогічна та методична література з даної проблеми; формулювалася гіпотеза та завдання дослідження; 2) експериментальний етап (ІІ семестр 2007-2008 навчального року) - проводився формуючий експеримент, тобто відбувалося цілеспрямо-ване й систематичне формування колективізму у молодших школярів у процесі реалізації вимог програми трудового навчання та розроблених вправ і завдань. Наприкінці експерименту проаналізовано емпіричний матеріал, сформульовано висновки, розроблено рекомендації для удосконалення уроків трудового навчання у початковій школі.

Експериментальним дослідженням було охоплено 65 молодших школя-рів 3-х класів - 26 учнів експериментального та 29 учнів контрольного.

Як показали наші спостереження, здебільшого будь-який клас початко-вої школи зовні має вигляд досить благополучний. Тут є актив, обраний педагогом, який і розв'язує усі нескладні завдання свого спільного життя. Благополучними, на перший погляд, здаються і взаємини між дітьми. Та коли глибше ознайомитися з життям класу, то з'ясовується, що є лідери, «середнячки» і так званий пасив - «ізольовані».

Зрозуміло, що вчитель може не знати про неофіційні стосунки між дітьми класу. Щоб розпізнати їх, ми скористалися розробленою нами короткою анкетою. Під час дослідження в дітей запитували не про їхні стосунки, а про бажання обрати того чи іншого товариша, взяти участь у тій чи іншій діяльності. Ми використовували такі питання, які давали можливість визначити структуру комунікацій у формальній та неформальній сферах спілкування учнів: «З ким ти хотів би сидіти за однією партою?»; «Кого б ти хотів запросити на свій день народження?» і т. ін.

Дане опитування в 3 класі проводилося у формі інтерв'ю й включало невелику кількість питань. Практика показала, що достатньо трьох:

ѕ З ким би ти хотів сидіти за однією партою?

ѕ З ким би ти хотів дружити?

ѕ З ким би ти хотів прибирати у класі?

При цьому фіксувалися мотиви учнів, тобто чому саме дитина віддає перевагу тому чи іншому учневі. На основі здобутих даних ми виявляли зміст і структуру взаємин у класі.

Проаналізувавши відповіді, ми виявляли учнів, які дістали найбільшу кількість виборів; учнів із середньою кількістю виборів; дітей, що дістали незначну кількість виборів; а також учнів, яких не обрав ніхто.

Одержані в результаті опитування матеріали перевірялися і уточнювалися за допомогою спостережень, бесід з учнями, батьками, вихова-телями групи продовженого дня. Завдяки цьому ми одержали досить чітку картину стосунків у класі, емоційних зв'язків, і в разі ізоляції дитини в колективі допомагали у виборі конкретних заходів для корекції виявлених недоліків (результати опитувань учням не повідомлялися).

Дані опитування дали змогу визначити не тільки статус кожного учня в класі, а й структуру взаємовідносин у класі в цілому. Статус кожного учня обчислювався таким чином. В експерименті учень міг розраховувати в середньому на 4 вибори. Якщо учень діставав більше як середню кількість виборів, його відносили до групи з найбільшою інтенсивністю взаємо-стосунків; якщо кількість виборів дорівнювала 3-4 -- до групи із середньою інтенсивністю стосунків; учнів з меншою кількістю виборів -- до групи із низькою інтенсивністю взаємостосунків; а якщо учень не діставав жодного вибору -- до групи з нульовою інтенсивністю стосунків. За допомогою цих результатів ми робили висновки про характер взаємин учнів у класі.

Ми враховували, що важливим критерієм, давав змогу визначити стан колективних взаємин у класі (благополучні чи неблагополучні), є мотиву-вання, тобто яка група якостей, що обумовлюють вибір, найбільш значима. У своїх виборах школярі керувалися в основному такими типами мотивувань:

- дружні стосунки: віддавалася перевага тим якостям особистості, які мали велике значення для спільної діяльності, спілкування (прагнення до взаємодії, співробітництва, дружби тощо);

- загальна позитивна оцінка: насамперед це позитивні якості характеру (хороший, добрий, веселий, чуйний);

- успіхи в різних видах діяльності (насамперед це такі ділові якості, як акуратність, працьовитість тощо);

- оцінка зовнішності (вродливий, гарно вдягнений, охайний тощо).

Простеживши динаміку стосунків у класі, ми помітили, що в третьокласників вони зумовлені потребою спілкування, тобто спільними інтересами: іграми, читанням книжок, заняттям спортом і навчальною діяльністю, тобто потребою виконувати спільну роботу.

Виявилося, що важливого значення для усіх молодших школярів набувають якості, які характеризують однокласника як з боку його ставлення до спільної діяльності, так і до самого себе. Тому якщо школярі когось обирали для спілкування, то ці діти оцінювалися досить високо за їх моральними якостями. Водночас наявність у окремих учнів негативних рис характеру інколи викликала конфлікти в колективі, які перешкоджали нормальному спілкуванню. Негативне емоційне самопочуття часто призводило до появи невпевненості у собі, недовіри до людей, замкнутості.

Ми виявили, що в цілому позиція учня в колективі залежить, з одного боку, від якостей його особистості, а з іншого, від рівня сформованості соціально-психологічної ситуації, що склалася в класі. Взаємини дітей будувалися в основному на емоційних контактах, групи були нестійкі.

Кількісний аналіз одержаних за даними опитування результатів наведений у таблиці 1.

Таблиця 1

Рівні прояву колективізму на уроках трудового навчання

(за результатами опитування)

№ п/п	Рівні активності у спілкуванні	Кількість учнів (%)
1	Високий	10,5
2	Середній (оптимальний)	80,5
3	Низький	9

Коротко зупинимося на аналізі отриманих результатів. Більшість дітей, що брали участь в даному дослідженні, займають сприятливе та нейтральне становище. Знайомлячись з цими учнями, ми помітили, що вони обрали тих однокласників, з якими сидять за однією партою. Проте, спостерігаючи з боку, можна помітити, що не завжди відносини з сусідом по парті кращі, ніж, наприклад, з іншою дитиною. Часто було навіть навпаки. В їхньому віці вже помітні приятелювання, а також, в деяких випадках, ознаки більш-менш сформованого колективу. Крім того, в класі було виявлено 6 учнів із найменшою мірою прояву колективізму. Спілкуючись із ними, ми помітили, що вони замкнуті, в розмову вступали неохоче. Крім того, в класі є 7 дітей із дуже високим рівнем колективізму. Ці дівчатка завжди приходили на допомогу іншим, інтенсивно спілкувалися із вчителем, добре навчалися.

Також важливим методом збору даних, що значною мірою доповнював результати, одержані з допомогою інших методів, було педагогічне спостереження. Ми спостерігали за комунікативною активністю учнів за такими критеріями і показниками:

I критерій - «Поведінка на уроці».

1) Сидить спокійно, сумлінно виконує всі вимоги вчителя.

2) Виконує вимоги вчителя, але іноді ненадовго відволікається від уроку.

3) Зрідка повертається, обмінюється короткими репліками з товаришами.

4) Часто простежується скутість у рухах, позі, напруженість у відповідях.

5) Виконує вимоги вчителя частково, відволікається на сторонні заняття, постійно розмовляє.

6) Не виконує вимоги вчителя: велику частину уроку займається сторонніми справами (переважають ігрові інтереси).

ІІ критерій - «Поведінка на перерві».

1) Висока ігрова активність, бере участь у рухливих колективних іграх.

2) Активність виражена мало: полюбляє заняття в класі з ким-небудь із дітей, читання книг, спокійні ігри.

3) Активність дитини обмежується заняттями, пов'язаними з підготовкою до наступного уроку (готує підручники, зошити, миє дошку, прибирає клас).

4) Не може знайти заняття, переходить від однієї групи дітей до іншої.

5) Пасивність, рухи скуті, уникає інших.

6) Часто порушує норми поведінки: заважає іншим дітям грати, кричить, бігає, не змінює поведінки, коли роблять зауваження (не володіє собою).

ІІІ критерій - «Взаємини з однокласниками».

1) Товариський, легко контактує з дітьми.

2) Малоініціативний, але легко вступає в контакт, коли звертаються діти.

3) Сфера спілкування обмежена: контактує тільки з деякими дітьми.

4) Прагне знаходитися поруч із дітьми, але не вступає з ними в контакт.

5) Замкнута, ізольована від інших дітей, воліє бути на самоті (інші

6) діти байдужі до неї).

7) Виявляє негативізм стосовно дітей, постійно свариться і кривдить їх (інші діти його не люблять).

ІV критерій - «Емоційне благополуччя».

1) Гарний настрій, часто посміхається, сміється.

2) Спокійний емоційний стан.

3) Епізодично виявляється знижений настрій.

4) Негативні емоції: тривожність, засмучення, іноді страх; уразливість, запальність, дратівливість.

5) Окремі депресивні прояви, плач без усяких причин.

6) Агресивні реакції: часто свариться з дітьми, підвищує голос.

7) Перевага депресивного настрою.

Результатом використання спостереження стало отримання наступних даних. Із 65 випробуваних за критерієм «Поведінка на уроці» 11,5% спокійні, виконують всі вимоги вчителя. 15% виконують вимоги вчителя, але іноді відволікаються від виконання завдання. 16,5% випробуваних проявляють комунікативну активність, не пов'язану з навчальним процесом. У 26,5% учнів класу часто простежується скутість у рухах, напруженість у відповідях. 30,5% випробуваних характеризуються частковим виконанням вимог учителя, нездатністю зосередитися на основному завданні, надмірною, не пов'язаною із навчанням комунікативною активністю.

За критерієм «Поведінка на перерві» 15% учнів беруть активну участь у рухливих колективних іграх. У 26,5% школярів активність виражена мало. У 16,5% випробуваних активність обмежується заняттями, пов'язаними з підготовкою до наступного уроку. 18% учнів постійно переходить від однієї групи дітей до іншої. 19,5% дітей пасивні, із скутими рухами. 21% школярів часто порушують норми поведінки.

За критерієм «Взаємини з однокласниками» 31,5% учнів легко контактують з дітьми. 16,5% школярів малоініціативні, але легко вступають в контакт. У 23,5% учнів сфера спілкування обмежена. 15% випробуваних прагне знаходитися поруч із дітьми, але не вступає з ними в контакт. 6% дітей замкнуті, прагнуть бути на самоті. 7,5% учнів виявляють негативізм стосовно інших дітей.

За критерієм «Емоційне благополуччя» у 28% випробуваних спостерігається гарний настрій. У 20,5% учнів спокійний емоційний стан. 23,5% випробуваних епізодично виявляють знижений настрій. 16,5% дітей проявляють негативні емоції. У 5,5% школярів спостерігаються окремі депресивні прояви, у 6% - агресивні реакції.

Загальний кількісний аналіз результатів спостережень наведений у таблиці 2.

Таблиця 2

Рівні прояву колективізму на уроках трудового навчання

(за результатами спостереження)

№ п/п	Рівні активності у спілкуванні	Кількість учнів (%)
1	Високий	18
2	Середній	65,5
3	Низький	16,5

На основі використання даних методів ми розробили рівні колективістських проявів молодших школярів. При розробці цих рівнів ми враховували прояви колективізму у формальній (офіційній) та неформальній (неофіційній) підсистемах спілкування. Кожен рівень характеризувався такими показниками:

1. Високий рівень -- молодший школяр активно прагне до дружніх стосунків з однокласниками, шукає їх і знаходить, оточуючі оцінюють його як «доброго, веселого, чуйного», у навчанні він акуратний, працьовитий, зовнішньо охайний, у грі виступає організатором та лідером. Із однокласниками спілкується на основі наявності спільних інтересів. На уроці школяр виконує вимоги вчителя частково, відволікається на сторонні заняття, постійно розмовляє, на перерві бере участь у рухливих колективних іграх. У неформальних стосунках товариський, легко контактує з дітьми. Переважно у нього гарний настрій, часто посміхається. Вироби його відповідають темі і дають змогу діагностувати високу активність у спілкуванні. У навчальній діяльності переважають ігрові або навчальні мотиви. Школа подобається дитині і навчальними, і позанавчальними сторонами.

2. Середній рівень -- молодший школяр прагне до дружніх стосунків з однокласниками, проте лише пасивно очікує уваги з боку однокласників. Оточуючі оцінюють його як «доброго, чуйного, проте лінивого», у навчанні він акуратний, працьовитий, зовнішньо охайний. Із однокласниками він спілкується переважно на основі навчальних інтересів, проте не проти бути задіяним у спільну ігрову діяльність. На уроці школяр сидить спокійно, сумлінно виконує всі вимоги вчителя, на перерві інколи бере участь у рухливих колективних іграх, іноді ненадовго відволікається від уроку, зрідка повертається, обмінюється короткими репліками з товаришами. Малоініціа-тивний, але легко вступає в контакт, коли звертаються діти. Має 1-2 друзів і спілкується, грається переважно з ними. У неформальних стосунках інколи простежується скутість у рухах, напруженість у відповідях. Активність виражена мало, полюбляє заняття в класі з ким-небудь із дітей, читання книг, спокійні ігри.

3. Низький рівень -- молодший школяр не намагається встановити дружні стосунки з однокласниками, не очікує уваги з боку однокласників і не шукає спілкування. Оточуючі оцінюють його як «пасивного, незрозумілого». Із однокласниками він спілкується переважно на основі навчальних інтересів. На уроці школяр сидить спокійно, сумлінно виконує всі вимоги вчителя. Активність дитини обмежується заняттями, пов'язаними з підготовкою до наступного уроку. Сфера спілкування обмежена, контактує тільки з деякими дітьми, воліє знаходитися поруч із дітьми, але не вступає з ними в контакт. Інколи дитина замкнута, ізольована від інших дітей, воліє бути на самоті. У класі не має друзів, неформально спілкується переважно поза межами класу. У неформальних стосунках часто простежується скутість у рухах, позі, напруженість у відповідях.

Загальний кількісний аналіз рівнів розвитку колективізму на уроках трудового навчання у молодших школярів за результатами формуючого експерименту наведений у таблиці 3.

Таблиця 3

Зведені результати рівнів розвитку колективізму на уроках трудового навчання

№ п/п	Рівні активності у спілкуванні	Кількість учнів (%)
1	Високий	19,8
2	Середній	63,5
3	Низький	16,7

Таким чином, у результаті обстеження 65 учнів експериментальних класів виявилося, що 19,8% від загальної кількості школярів мають високий рівень розвитку колективізму, 63,5% - середній (оптимальний) і 16,7% - низький. При цьому ми виявили, що низький рівень розвитку колективізму перешкоджає оптимальній діяльності учнів на уроках трудового навчання, створює життєві труднощі. У зв'язку з цим ми розробили комплекс групових занять з метою формування колективізму у школярів. Ці заняття ми проводили на уроках трудового навчання і намагалися залучати до них тих учнів, як показали невисокий рівень розвитку колективізму. Після проведення цих вправ і занять ми проводили повторне обстеження школярів та їх розподіл за рівнями розвитку колективістських проявів.

З метою корекції негативних проявів спілкування у молодшому шкільному віці та розвитку умінь взаємодіяти з групою під час спільної трудової діяльності, приймати спільні рішення, співпрацювати в ситуації конфлікту ми проводили комплекс групових занять. Завданням їх було вироблення практичних умінь та комунікативних навичок дітей, умінь продукувати і відстоювати власну думку, слухати й оцінювати думку іншого.

Засобом педагогічної корекції особистих взаємин молодших школярів може бути розв'язання ще однієї складної проблеми. У дитячій душі живе сильне почуття лідерства. Тому роботу ми організовували так, щоб кожний учень (і насамперед той, що перебуває у психологічній ізоляції) в якомусь виді діяльності був лідером, щоб діти визнавали його авторитет, цінували не за обов'язком чи наказом, а відчувши перевагу цього учня в реальній справі.

Тут педагоги стикаються з рядом труднощів, бо хоч кожна здорова дитина у чомусь має певні здібності, досить часто їх важко виявити. Саме тому потрібно було наполегливо відшуковувати прояви здібностей учня і на їхній основі спрямовувати процес корекції його стосунків в колективі.

В умовах організації творчої роботи зникає так званий офіційний актив, успіхи учнів у неофіційних ролях здобувають визнання всього класу. Внаслідок систематичних цілеспрямованих виховних зусиль усіх однокласників частина учнів значно поліпшує своє становище в системі особистих взаємин колективу. Завдяки системі таких впливів кожний учень працює, творить, відчуваючи відповідальність перед товаришами, відзначається чимось своїм, тільки йому властивим, але конче потрібним усьому класові, прагне внести щось своє, нове в життя класного колективу.

Покажемо результати формуючого експерименту в експерименталь-ному класі порівняно з контрольним. Результати виявлення колективізму у молодших школярів наприкінці експерименту показані на діаграмі.

Діаграма

Рівні розвитку колективізму у молодших школярів наприкінці експерименту

Виявилося, що після проведення вправ на формування колективізму в експериментальному класі більше молодших школярів, які на початку експерименту проявили низький рівень колективізму (36%) почали виявляти ознаки, властиві оптимальному рівню прояву колективізму у формальних і неформальних стосунках. На низькому рівні розвитку колективістських якостей залишилися 64% учнів, проте спостереження показують, що і в них відбулися позитивні зрушення. Зокрема, вони стали більше спілкуватися з однокласниками, у т. ч. і у неформальних справах, інколи беруть участь в іграх і намагаються подружитися з однокласниками.

Таким чином, у результаті проведення комплексу вправ на уроках трудового навчання виявилося, що відбулися позитивні зрушення у проявах колективізму молодших школярів. Зокрема, хоча й високий рівень проявів спілкування не зазнав істотних змін, проте кількість учнів із середнім рівнем колективістських якостей спілкування збільшилася на 9% і наприкінці експерименту становила 69,5% молодших школярів.

Отже, виявилося, що цілеспрямоване формування колективізму дітей має надзвичайно велике значення для розвитку їхніх навичок спілкування, творчої практичної діяльності на уроках трудового навчання, організації навчально-виховної роботи загалом. Це насамперед дало змогу сприяти збагаченню внутрішнього змісту життя учнів, допомогти зайняти відповідне їхнім індивідуальним особливостям становище в системі особистих взаємин класного колективу, що, в свою чергу, є одним з провідних чинників навчальної активності школярів.

2.3 Обґрунтування дієвих форм і методів формування колективізмуна уроках трудового навчання в початкових класах

Екскурсії в трудовому навчанні початкової школи розглядаються як форма організації навчально-виховного процесу. Проведення екскурсії на виробництво сприяє формуванню колективізму та зміцненню зв'язків з життям, так як учні знайомляться з працею дорослих не з книг, не з розповіді вчителя, а безпосередньо в робочій обстановці. Спостереження, які проводять учні в ході екскурсії, поглиблюють зацікавленість їх до праці, розширюють політехнічний світогляд. Школярі знайомляться з різними професіями та працею людей цих професій, а це певним чином, сприяє професійній орієнтації їх до свідомого вибору життєвого шляху.

Кожна екскурсія має бути пов'язана зі змістом програмного матеріалу, мати конкретне навчальне завдання. Програма з трудового навчання в початкових класах має політехнічну направленість, з її змістом пов'язані екскурсії на ряд виробництв: парк сільськогосподарських машин, ферму, сад, город; швейну фабрику або майстерню з пошиття одягу; будівельний майданчик; друкарню; столярну та слюсарну майстерні.

Залежно від змісту теми й підготовки учнів екскурсію можна провести як підготовчу до вивчення теми, в процесі вивчення матеріалу і як завершальний етап його засвоєння. Екскурсії в молодших класах доцільніше проводити тоді, коли вже набудуться знання з технології обробки матеріалів, інакше побачене на екскурсії вимагатиме ґрунтовного пояснення. Природно, що всебічне вивчення всіх сторін виробничої діяльності підприємства неможливе для учнів молодших класів. Екскурсія принесе їм реальну користь у тому випадку, коли вона ретельно продумана, підготовлена вчителем і буде визначено певне коло питань.

Профорієнтація для учнів молодшого шкільного віку - це дуже віддалена мета. Проте підготовчу роботу (пропедевтику) до вибору професії потрібно проводити ще в початковій школі.

Підготовча робота з профорієнтації в початкових класах має бути направлена на ознайомлення з професією як результатом розподілу праці в суспільстві, з відмінністю в предметах, знаряддях, умовах і характері праці людей різних професій та суспільною значимістю кожної професії. А також на роз'яснення змісту основних напрямків життєдіяльності: природа, люди, інформаційні знаки, техніка, художні образи.

У процесі навчально-трудової діяльності вчитель ознайомлює дітей з професіями, які близькі до теми, що вивчається. Так, вивчаючи графічну грамоту, прийоми розмічання, доцільно згадати професію кресляра; працюючи з тканиною, бажано ознайомити дітей з професіями прядильниці, ткалі, швачки; з деревиною - столяра, лісника; з дротом, фольгою - сталевара, прокатника, карбувальника. Під час конструювання різних моделей машин вчителю доцільно ознайомити учнів з професіями конструктора, слюсаря-складальника, пілота, машиніста підйомного крану, екскаваторника, бульдозериста, водія транспортних машин, а також із сільськогосподарськими професіями: тракториста, комбайнера, оператора.

Більш доступнішою і цікавішою буде інформація вчителя про різні професії, якщо використовувати при цьому демонстрування діафільмів, кінофільмів.

Досить цікавими можуть бути при цьому зустрічі на виробництві і в школі з новаторами виробництва, працівниками різних професій (в тому числі й батьками учнів). Досвідчені працівники ознайомлюють школярів зі своїми досягненнями, демонструють зразки продукції, яку вони випускають (в натурі чи фотознімках), розповідають про її значення в житті людини. Учні, в свою чергу, розповідають про досягнуті успіхи в навчанні, вручають їм свої подарунки, виготовлені власними руками на уроках праці.

Важливим засобом формування колективізму є позаурочна робота з трудового виховання, розвитку технічної творчості. Вона є складовою частиною навчально-виховного процесу, продовженням і розвитком тієї роботи, яка проводиться на уроках трудового навчання відповідно з програмою. Завдання позаурочної роботи в усіх її формах полягає у тому, щоб залучити учнів до активної участі в суспільно корисній діяльності, в розвитку індивідуальних інтересів, нахилів і здібностей.

Позаурочна робота з трудового навчання й виховання будується на основі спільних принципів навчання і виховання школярів. Разом з тим при організації різних видів позаурочної роботи необхідно врахувати такі спеціальні принципи:

ѕ добровільність у виборі учнями тих чи інших форм і конкретного змісту позаурочної роботи з урахуванням їх особистих інтересів;

ѕ масовість позаурочної роботи;

ѕ опора на самостійність, індивідуальність та ініціативу учнів у створенні різних гуртків і в проведенні масових позакласних заходів;

ѕ суспільно корисна спрямованість і творчий характер різних видів позакласної роботи;

ѕ підпорядкування всіх позаурочних занять загальним завданням навчально-виховної роботи.

Важливою формою формування колективізму є гуртки - добровільні об'єднання учнів, які мають спільний інтерес займатися творчою працею. У початковій школі найбільш поширені такі гуртки:

Умілі руки (різнопрофільний гурток).

Технічного моделювання молодших школярів.

М'яка іграшка.

Вишивання.

В'язання і макраме.

У шкільній практиці впроваджуються і тимчасові гуртки, наприклад, «Фабрика Діда Мороза» (напередодні новорічних і різдвяних свят), «Ляльковий театр» (виготовлення ляльок до запланованого спектаклю). Функції керівника гуртка молодших школярів в основному виконує вчитель-класовод. Залучають до керівництва гуртками і членів батьківського класного чи шкільного комітету. Під опікою вчителя може керувати гуртком молодших школярів і учень середнього чи старшого шкільного віку, який займався у подібному гуртку або навчається в позашкільному закладі.

Конкретний зміст роботи гуртків визначається з урахуванням місцевих умов, побажань учнів, підготовленості самого вчителя або керівника гуртка. Після створення необхідної матеріальної бази для роботи гуртка проводиться його комплектування в кількості 10-15 учнів. Успіх гурткової роботи суттєво залежить від вибору об'єктів творчої праці. Вони мають бути привабливими, доступними у виготовленні, мати суспільно корисну спрямованість.

Крім шкільних гуртків з розвитку дитячої творчості задіяна мережа різнопрофільних гуртків позашкільних закладів; центрів технічної творчості і юних натуралістів, будинків школяра, клубів. Учитель має орієнтувати і залучати молодших школярів у гуртки позашкільних закладів, знайомлячи їх екскурсійно, а також запрошуючи керівників та гуртківців у школу для ознайомлення дітей з творчою діяльністю. Знаючи нахили і здібності учнів, учитель може дати рекомендацію у виборі профілю гуртка.

Широкі можливості залучення школярів до творчої діяльності мають масові форми позаурочної роботи, які займають чільне місце у системі виховного процесу в початковій школі. До масових форм роботи з трудового виховання відносяться бесіди і розповіді про працю дорослих, зустрічі з виробничниками, перегляд діафільмів і кінофільмів про виробництво, екскурсії, читання науково-популярної літератури, спортивно-технічні змагання і конкурси, виставки дитячих робіт, свята та ранки.