Вплив груп тиску на суспільно-політичні процеси

7) альтернативні рухи (рухи громадських ініціатив: вирішення проблем повсякденного життя з ініціативи громадян; розробка соціальних програм, альтернативних муніципальним чи урядовим тощо);

8) регіоналізм (рух місцевого населення за збереження своєї культури, соціальної, національної самобутності, проти засилля чужих цінностей).

Серед громадських рухів особливе місце посідають політичні громадські рухи-це особлива форма діяльності політичних сил, що представляють політичні інтереси й прагнення різних соціальних спільнот, їх організацій. Вони спрямовують свої зусилля на усунення чи поліпшення існуючих соціально-політичних та економічних умов життя через вплив на владні структури, їх вдосконалення або заміну. Прикладом такого руху є Народний фронт. Його вирізняє змістовність, різноплановість інтересів учасників, в тому числі партій, інших організацій; інколи керівну роль у них перебирають політичні партії. Організаційно політичні рухи мають автономні первинні осередки, вищі органи (з'їзд), а в період між з'їздами - робочі органи, їхня діяльність унормована певними програмами, статутами. Історії відомо багато таких фронтів: у Європі - для боротьби з фашизмом; після війни - фронти за утвердження комуністичних режимів у країнах Східної і Центральної Європи; з початком перебудови в колишньому СРСР - фронти, рухи за створення незалежних, суверенних держав та інші.

Як вид тиску на владу варто згадати різноманітні громадські об'єднання, й через їхню чисельність класифікувати за такими критеріями:

1) за спільним інтересом створюються спілки підприємців, кооператорів, профспілки. Інтерес духовного відродження породжує об'єднання культурного та гуманітарного, релігійного напрямів. Політичні мотиви спричиняються до відповідних ідейно-політичних угруповань і течій;

2) за правовим статусом розрізняють формальні громадські організації (офіційно зареєстровані в органах влади, організаційно оформлені), а також неформальні організації (не зареєстровані юридично, створені спонтанно за ініціативою «знизу», згідно з усвідомленими спільними інтересами; незалежні від офіційних державних органів, діють без чіткої програми, за принципами самоврядування);

3) за легітимністю виокремлюють легальні (дозволені законом) і нелегальні (недозволені законом) громадські об'єднання.

Ці непартійні об'єднання нарівні з політичними партіями різняться за соціально-класовим складом, ідейно-політичною спрямованістю та способами і метою суспільних перетворень. Безумовно, у партій цей поділ виражений чіткіше, повніше і радикальніше, ніж у непартійних об'єднань, так як партії концентровано виражають інтереси соціальних сил та організацій, що борються за владу, а непартійні об'єднання не ставлять цього собі за мету.

Отже розвиток громадських об'єднань і рухів це шлях до зростання ролі громадянського суспільства, що сприяє поступовому соціально-культурному піднесенню народу та кожної особистості, демократизації, розширенню прав і свобод людини, зміцненню гарантій її захищеності. Можна й надалі виділяти конвенційні та не конвенційні види діяльності різних суб'єктів політичного, економічного, соціального виміру котрі направлені на владу. Але висновок очевидний: відбувається багатовимірний, за різними векторами вплив на владу, котра представляє інтереси та блага всього народу. Влада демократичної країни, представлена трьома гілками котрі мусять стратегічно оцінювати всі види тиску: по критеріям справедливості вимог цих суб'єктів, корисності для суспільства в цілому й для себе як суверенного утворення зокрема. Держава має розгалужений спосіб диференціювання запитів і потреб від різного роду суб'єктів впливу на неї як до арбітра, у вирішені різних питань та ситуацій. Влада регулює (принаймні мусить це робити) всі суспільні й політичні процеси, маючи для цього канали обміну інформацією, спеціальні та силові служби щоб всі процеси проходили в правовому полі держави, чи хоча б з мінімальними загрозами (ризиками).

2.2 Лобіювання, як вид тиску на владу

Переважною більшістю дослідників визнається, що лобізм є об'єктивним явищем демократичної політичної системи і визначальною ознакою плюралістичного суспільства. У тій або іншій формі лобізм фактично існує в будь-якому суспільстві, але ступінь цивілізованості лобізму, інтенсивності використання цього інституту і ефективності лобі-діяльності залежать від характеру політичного режиму, структури політичної системи, політичної культури, історичних традицій і інших особливостей кожної конкретної країни чи регіону [44].У розвиток теорії лобізму як інструментуполітичнихкомунікаційавторирозглядаютьсучаснідемократичнітехнологіїлобізму, які умовно поділяють на три групи:

1) технології, що передбачають своєрідний «обмін» голосування політика з важливого для групи інтересів питання на його виборчий імідж і електоральний результат;

2) технології, спрямовані на переконання, зміну думок, а іноді й ціннісних установок осіб (політичних лідерів), які ухвалюють рішення;

3) технології доступу до процесу ухвалення рішень через надання допомоги щодо експертного аналізу проблеми і підготовку потрібних для її вирішення документів (доповідей, законопроектів та ін.) [68].

Реалізація першого підходу, зауважують науковці, можлива, якщо групи інтересів багаточисельні і організовані, зокрема, прикладом таких груп можуть бути профспілкові організації, окремі суспільні рухи та громадські організації, політичні партії, не представлені в парламенті.

Другий підхід є одним з найбільш демократичних і публічних, оскільки надає широкі можливості для участі в політичних процесах, публічних заходах за участі політиків, відомих експертів і представників груп інтересів.

Третій підхід розглядається як своєрідна допомога, яку групи інтересів надають представникам законодавчої влади, тобто надання членам законодавчих чи урядових органів інформації, статистичних та інших матеріалів, доповідних записок з обґрунтуванням точки зору лобі-групи на той чи інший законопроект, або забезпечення законодавців готовими текстами законопроектів для внесення до законодавчого органу, налагодження особистих контактів із членами законодавчих чи виконавчих органів у кулуарах владних інституцій. Такий лобізм є обопільно корисним і тому успішним: з одного боку, політикум мінімізує витрати своїх зусиль і ресурсів, з другого боку - групи інтересів отримують доступ до процесу ухвалення рішень і можливість внесення своїх пропозицій з певних питань до проектів законодавчих актів, які розробляються владними інституціями. У рамках такої технології найуспішнішими лобістами зазвичай є неурядові громадські організації та аналітичні центри. Саме вони, на відміну від професійних лобістів, є фахівцями з конкретної проблеми, володіють шаблонами і стандартами, які дають змогу ефективно аналізувати проблему та якісно презентувати отримані результати і пропозиції [68].

Серед зарубіжних досліджень лобізму, зокрема, лобізму в транзитивних державах, особливе місце належить російській школі політології, яка багатоаспектно представлена в дисертаційних роботах, монографічних та колективних працях, розвідках з окремих питань інституту лобізму («груп тиску» та «груп інтересів») на національному рівні, дослідженнях лобізму як сучасної комунікативної технології тощо, що свідчить про високий теоретико-методологічний рівень розробки зазначеної наукової проблеми в Росії. Аналіз проблематики наукових досліджень свідчить, що російські науковці почали розглядати проблему «груп інтересів» та їх впливу на політичні процеси, зокрема, політичну культуру російського суспільства, лише в 90-ті рр. ХХ ст. в умовах демократизації політичної системи країни як транзитивної держави. Таким чином, перші російські наукові публікації з цієї проблеми (М. Зяблюка, Л. Корявіна, С. Перегудова, І. Семененко та ін.) булиприсвяченівивченнюмеханізміввзаємодіїгромадянськогосуспільства і держави в західних демократіях, аналізу механізму лобіювання в законодавчих, виконавчих і судових органах влади США, а також аналізу законодавства про лобістську діяльність. Поряд з цими роботами з'явилися теоретичні дослідження системи представництва інтересів (Л. Бакуна, О. Золотарьової, В. Лепехіна, Д. Сатпаєва та ін.), автори яких інтерпретували основні положення теоріїгруп і розглядали можливість їх застосування до аналізу політичних трансформацій сучасного російського суспільства[23], а також роботи (С. Перегудова, Н. Лапіної, І. Семененко та ін.), в яких аналізується процес становлення лобізму в сучасній Росії як соціально-політичного інституту, з'ясовується його еволюція, специфіка і характерні риси [3]; [25]; [26]; [27]. Проте, як показав аналіз теоретико-методологічної бази вищезазначених досліджень, більшість з них має скоріше публіцистичний, ніж науково-дослідницький характер.

Значущість лобізму як політичної комунікації в сучасних політичних системах відзначається у праці О.Бєлоусова, який доводить, що підвищення ролі лобізму в політиці призводить до трансформації демократії від суспільного представництва до представництва інтересів. Трансформація зумовлена тим, що з'являються нові і достатньо впливові актори політичного поля - «групи інтересів», які впливають на владні рішення, і таким чином лобізм виступає не тільки одним з головних механізмів вироблення і ухвалення державних рішень, але й значущою силою становлення плюралістичної демократії [17].Лобізм в рамках політичної комунікації, на його думку, є тим феноменом, коли взаємодія між лобістами і представниками влади здійснюється за допомогою різноаспектних комунікативних ресурсів.

В нашій державі неодноразово вносили на розгляд до Верховної РадиУкраїни проекти Закону про діяльність лобістів, останній:реєстраційний номер: 8429 від 09.11.2005 року. З багатьох трибун і круглих столів [66] лунають заклики про швидке впровадження цього демократичного виду впливу на владу, проте ситуація не міняється, отже деякі групи тиску не хочуть мати інститут лобізму в якості легального конкурента у Верховній Раді.

На заході лобізм є важливим елементом демократії, узгодження інтересів, інструментом зворотного зв'язку між державою і групами інтересів соціуму. Суб'єктами лобізму в США є всі корпорації, спілки підприємців, професійні асоціації, громадські організації. Вони обов'язково мають підрозділи, які нараховують кілька десятків і навіть сотень співробітників, спеціалізуються на просуванні інтересів. Дослідник К. Голдстайн афористично визначає сутність впливу громадських лобістів, як «вплив на тих, хто знаходиться усередині вашингтонської кільцевої дороги, за допомогою впливу на поведінку тих, хто знаходиться поза межею вашингтонської кільцевої дороги» [43];

Умови виникнення лобізму:

1) Багатоманітність інтересів, які виникають в суспільстві в наслідок постійної соціальної диференціації.

2) Розширення доступу до влади, що характерно для демократичних режимів.

3) Незважаючи на явну неточність сучасного використання терміна, можна окреслити деякі строгі границі цього поняття:

а) Лобіювання зв'язане лише з прийняттям державних рішень. Рішення, прийняті приватними особами, організаціями чи корпораціями, можуть також бути піддані впливу інтересів визначених зацікавлених груп, однак такий вплив не прийнято називати лобізмом;

б) Усі види лобізму мотивовані бажанням уплинути. Багато подій можуть впливати на процес прийняття урядових рішень, але якщо вони не викликані бажанням уплинути, те це не лобізм.

в) Лобіювання має на увазі наявність посередника чи представника як сполучної ланки між групою громадян країни і державних офіційних осіб; громадянин, що по своїй власній волі і користуючись доступними йому засобами, прагне вплинути на урядового чиновника, не може вважатися лобістом[41].

г) Усяке лобіювання незмінно зв'язане з установленням контактів для передачі повідомлень, оскільки це єдиний шлях, по якому можна здійснювати вплив.

Таким чином, лобізм - це встановлення контактів і передача повідомлень адресованих представникам влади з наміром впливати на їхні рішення. Тут проводиться розмежування з особами які діють у власних інтересах використовуючи свої особисті звязки.

Хоча більшість лобістів представляють групи, що володіють особливими інтересами, лобізм не може бути ототожнений з діяльністю і поводженням таких груп узагалі. Не тільки групи, але й окремі особи можуть здійснювати лобіювання. Групи, що переслідують загальні інтереси, можуть бути залучені до багатьох інших форм діяльності на додаток до лобіювання; деякі групи, насправді, можуть і зовсім не брати участь у лобізмі. Групи чи індивіди можуть знайти спосіб прямого представництва. Лобіювання, таким чином, лише один з процесів чи способів представлення своїх інтересів, що можуть бути використані групами чи індивідами. Розрізняють такі види лобізму:

1) в яких органах влади: законодавчий, виконавчий, судовий;

2) взалежності від характеру інтересів: політичний, економічний, аграрний, соціальний, промисловий;

3) в залежності від часу дії:одноразовий, постійний;

4) на якому рівні відбувається лобіювання інтересів:міжнародна політика, загальнодержавний чи федеральний, регіональний, місцевий;

5) залежно від того на чию користь вирішується питання:іноземний лобізм,

лобізм різних соціальних структур, відомчий лобізм, регіональний лобізм.

В залежності від взаємовідносин суб'єкта і об'єкта лобіювання:

1) плюралістичний (здійснюється тиск на органи влади, знизу, збоку різних соціальних груп);

2) корпоративний (приховані угоди органів влади із певною групою у розрахунку на підтримку ними влади).

Варто відзначити що, як позитивне явищедля України, вітчизняний лобізм характеризується такими сторонами:

Впливає на органи державної влади, змушує їх бути більш гнучкими та динамічними щодо реагування на запити і потреби суспільства в цілому.

Має змогу широкого маневрування, досягнення компромісу.

Має можливість виносити нагальні питаннядля Парламентського обговорення.

При національному забарвленні піклується про захист вітчизняних виробників. Негативні риси лобізму в Україні:

Створює перекос у владному впливу на виборні органи, так як саме народ (теоретично саме він) а не лобі здійснює вплив на парламентарів.

Блокується своєчасне прийняття корисних для суспільства рішень.

Створюються певні умови для поглиблення соціальної несправедливості.

Проводиться пріоритетна політика щодо іноземних інвесторів, котрі проплачують (підкуповують) необхідні для них і шкідливі для нас рішення.

При поспішному законодавчому введенні в дію, може стати інструментом для ще більшого збагачення окремих верств суспільства.

Лобістські структури часто заважають оперативному впровадженню неодбхідних для держави законів, та своєчасних політичних рішень.

Отже аналізуючи наведені дані можна зазначити, що сучасний етап розвитку лобізму в Україні, потрібно, назвати олігархічним. І хоча це явище на юридичному рівні ніяк не врегульоване, саме за допомогою лобізму, найвпливовіші групи тиску (фінансово-промислові групи або як ще їх називають «бізнес-клани» проводять на високому рівні переговори з державними службовцями найвищого рангу щодо мільярдних оборудок з бюджетними коштами країни. Але українські «лобісти» не професійні виконавці як у США, і всі грошові потоки повз казну осідають в кишенях продажних чиновників. Нажаль під маркою лобізму в Україні фігурує все, що завгодно, лише не його класична, перевірена демократією модель. Наостанок все-таки слід зауважити, що попри негативні ситуації в українському політико-економічному житті, сам факт поступового становлення інституту лобізму є одним з найвизначніших моментів упродовж сучасного періоду суспільно-політичних трансформацій в Україні, оскільки вищезазначений чинник відіграє функцію каталізатора трансформації політичної системи та взаємодії по осі «влада - лобі-групи - суспільство», (додаток №2) а цивілізований лобізм виступає як законна форми взаємодії між владними інститутами та лобі-групами.

Висновок по другому розділу: перелічені в цій частині курсової роботи види тиску на владу описують різні можливості впливу, широкий спектр можливих дій які не є вичерпними, так як в сучасному багатоманітті різних проявів зацікавлених груп, котрі діють в різний спосіб щодо досягнення наміченої цілі, присутнє явище накладання декількох (багатьох) різних інтересів в одній групі, та конкуренцію багатьох груп щодо задоволення єдиного інтересу (призу) саме для неї. І дуже добре, що держава ще залишає в себе право бути вирішальним арбітром, при потребі зупиняючи не бажані дії. Нажаль, в світі все більше відчувається зовнішній тиск на суверенну владу кожної країни, і вказана тенденція посилюється з кожним витком глобалізаційної спіралі.

Список використаної літератури

1. Алмонд Г. Гражданская культура: Политическиеориентации в 5 странах. / Г. Алмонд // Москва - Издательство «Мир» - 1993 - С. 83-86.

2. Бакун Л. Группы в политике: к истории развития американских теорий / Л. Бакун // Политические исследования. - 1999. - №1. С. 16-21.

3. Баранов С.Д. Популизм и лоббизм: две стороны парламентской деятельности в России / Баранов С.Д. // Вестник МГУ. Серия 18. Социология и политология. - 1999. - №1. - С. 58-61.

4. Белоусов А.Б. Лоббизм как политическая коммуникация / Белоусов А.Б. - Екатеринбург: УрО РАН, 2005. - С. 214.

5. Бурдье П. Дух государства: генезис и структура бюрократического поля // Поэтика и политика. Альманах Российско-французского центра социологии и философии Института социологии Российской академии наук. - М.: Институт экспериментальной социологии, СПб.: Алетейя, 1999. - С. 125.

6. ГамильтонА. Федералист: политические эссе / А. Гамильтон, Дж. Мэдисон, Дж. Джей [Пер. с англ. / Под общ. ред. и с предисл., С. 5-27, Н.Н. Яковлева; Коммент. О.Л. Степановой]. - М.: Прогресс-Литера, 1994. - С. 590.

7. Ганді М. Українська радянська енциклопедія / За ред. М. Бажана. - 2-ге вид. - К., 1974-1985. С. - 286.

8. Говлет М., Рамен М. Дослідження державної політики: цикли та підсистеми політики /М. Говлет, М. Рамен // Пер. зангл. - Львів: Кальварія, 2004.-С. 44.

9. Групитиску // Політичний енциклопедичний словник / Упорядник В. Горбатенко; заред. Ю.С. Шемшученка, В.Д. Бабкіна, В.П. Горбатенка. - 2-е вид., доповненої перероблено. К.:Ґенеза, 2004.С. 125.

10. Дарендорф Р. Современный социальный конфликт. Очерк политики свободы /Р. Дарендорф. - М., 2002.

11. Дюверже М. Политические партии / М. Дюверже // Москва академический проект 2005.-С. 22.

12Золотарева Е. Группы интересов в политике / Золотарева Е. // Вестник Российского Университета Дружбы Народов. Серия Политология. - 1999. - №1. - C. 7-15.

13Зотов С.В. Лоббизм как институт представительства интересов в современной России. автореферат дис. на соискание научной степени кандидата политических наук: спец. 23.00.02 «Политические институты и процессы, этнополитическая конфликтология, политические технологии» / С.В. Зотов. - М., 1997. - С. 24.

14. Зяблюк Н.Г. «Теория фракцій» Джеймса Мэдисона / Н.Г. Зяблюк. // США - Канада: экономика, политика, культура. - 1994. - №8 - 9. - С. 76 - 87.

15. Зяблюк Н.Г. Политический плюрализм: контуры американской модели / Зяблюк Н.Г. // США - Канада: экономика, политика, культура. - 1999. - №4. - С. 56-66.

16. Ирхин Ю.В., Зотов В.Д., Зотова Л.В. Политология: Учебник. - М.: Юристъ, 2002. - С. 481.

17. Золотарева Е. Группы интересов в политике / Золотарева Е. // Вестник Российского Университета Дружбы Народов. Серия Политология. - 1999. - №1. - C. 7-15.

18. Корпоративні інтереси і вибір стратегічних пріоритетів економічної політики / Я.А. Жаліло, В.С. Лупацій, А.Ю. Сменковський. - К.: Нац. ін-т стратег. дослідж., Центр антикриз. дослідж., 1999. - С. 60.

19. Корявин Л. «Третья палата» конгресса: как действуют лоббисты в США / Л. Корявин // Российская федерация. -1995. - №24. - С. 18-20.

20. Лан В.И./ США: от первой до второй мировой войны. // В.И. Лан - М., 1976.-С. 82.

21. Лапин Н.И. Социокультурный подход и социально-функциональные структуры. // Социологические исследования. - 2000. - №7. - С. 3-12.

22. Леви Д.А. Проблемы лоббирования на национальном и наднациональном уровнях: На примере Европейского союза: автореферат дис. на соискание научной степени кандидата политических наук: спец. 23.00.04 «Политические проблемы международных отношений и глобального развития» / Д.А. Леви. - Санкт-Петербург, 2006 - С. 28.

23. Лепехин В. Лоббизм / В. Лепехин // Фонд «IQ»: М.: Рос. юрид. изд. дом, 1995. - С. 115.

24. Лісничук О.В. Групиінтересів у багатоскладовому суспільстві. Політологічний аналіз: Автореф. дис… канд. політ. наук: 23.00.02 / НАН України; Інститут політико-етнонаціональних досліджень. - К., 2000. - С. 20.

25. Любимов А.П. История лоббизма в России / А.П. Любимов. - М.: Фонд «Либеральная мысль», 2005. - С. 208.

26. Любимов А.П. Формирование лоббистских правоотношений в российском обществе: конституционно-правовое исследование: автореферат дис…. док. юр. н.: 12.00.02 / А.П. Любимов. - М., 2002. - С. 42.

27. Макаренко В. Групповые интересы и властно - управленческий аппарат: к методологии исследования / В. Макаренко // Социологические исследования. - 1996. - №11. - С. 46-54.

28. Олсон М. Логика коллективных действий: общественные блага и теория групп // Политология: Хрестоматия, - СПб.: Ахилл, 2006. - С. 381.

29. Панченко Л.М. Формування ціннісних орієнтацій молоді в період системної трансформації українського суспільства: Автореф. дис… канд. філос. наук: 09.00.03 / АПН України. Ін-твищ. освіти. - К., 2003. - С. 19.

30. Пахарєв А. Політичний клас сучасної України: Процес становлення тенденції розвитку/А. Пахарєв // Трибуна Всеукраїнський громадсько-політичний і теоретичний журнал товариства «Знання» і Спілки журналістів України К., - 2008 - №7/8 - С. 26 - 29.

Размещено на Allbest.ru