Методи вікової та педагогічної психології

26. Анатомо-фізіологічна перебудова організму підлітка

У підлітковому віці відбувається анатомо-фізіологічна перебудова організму яка розпочинається з активне функціонування залоз внутрішньої секреції, насамперед, гіпофізу. В наслідок функціонування цих залоз відбувається стрибок у рості, тобто інтенсивний розвиток тіла у довжину, причому тіло росте більш повільно, ніж кінцівки. А це порушує пропорційність зовнішнього вияву підлітків. Інтенсивно розвиваються кістки лицьової частини черепу. Воно нагадує за своїми характеристиками обличчя дорослої людини. Продовжується процес окостеніння хребта, проте, у ньому ще багато хрящової тканини, що може призводити до його викривлень. У дівчаток кістки тазу завершують процес окостеніння близько 21 року тому дівчаткам-підліткам не можна носити взуття на високих підборах і стрибати зі значної висоти - це може призвести до зміщення кісток тазу і до негативного впливу на пологову функцію. У цьому віці інтенсивно розвивається і м'язева система організму. У хлопчиків - за чоловічим типом, у дівчаток - за жіночим. У підлітків розпочинається статеве дозрівання і у них наприкінці віку починають виникати вторинні статеві ознаки, хоча завершення цього процесу лежить за межами даного вікового періоду. У підлітковому віці серце росте - швидше ніж діаметр кровоносних судин, а тому спостерігаються вікові порушення серцево-судинної системи у вигляді запаморочення, серцебиття. У даний період відбувається перебудова моторних функцій організму - це приводить до втрати гармонійності рухів, рухи стають різними, уривчастими, вуглуватими. Перебудова нейрон-гуморальних співвідношень, а це приводить до підвищеної чутливості до впливу негативних факторів. Перебудова нейрогуморальних співвідношень призводить до тимчасових вікових порушень у функціонуванні нервової системи. У зв'язку зі значними змінами у фізичного розвитку у підлітків випливає почуття дорослості - усвідомлення себе дорослим і прагнення брати учать у житті дорослих як рівноправний член цього життя. У зв'язку з процесом статевого дозрівання з'являється інтерес до протилежної статі, може виникати перша закоханість. Гостро переживають значні непривабливі зміни їхнього вигляду(категорично забороняється іронічні зауваження з приводу їхньої зовнішності.

27. Характеристика осн. теорій розвитку особистості

Фізичний розвиток підлітка та набуті у попередні роки властивості психічного розвитку створюють внутрішні передумови для зміни його становища в школі, в сім'ї, в суспільстві.

Всі теорії розвитку особистості можна поділити на три групи згідно поєднання факторів розвитку: Представники біологічного напрямку рахують, що людина народжується з набором відповідних моральних та етичних якостей, таких як:доброта, злість, чесність, брехливість, порядність, агресивність, жорстокість та інші. Представниками цієї течії є: М. Монтессорі, К. Лоренц, Е. Фромм, А. Чічерліх; Представники соціологічного напрямку вважають, що вирішальним фактором у розвитку і формуванні особистості є середовище, а головним - вплив сім'ї. До них належали: Ж.-Ж. Руссо, К.-А. Гельвецій, Д. Дідро та інші; Представники теорії конвергенції дотримуються думки, що психічні процеси (відчуття, сприймання, мислення та інші) мають біологічну природу, а спрямованість інтереси, здібності формуються під впливом середовища. До них відносяться Д. Шаттлеворт, Піаже та інші.Залежно від поглядів на роль спадковості чи середовища в розвитку особистості представники цих педагогічних теорій відводять різну роль вихованню: від визнання його повного безсилля до активного втручання в поведінку особистості. Правильним вірогідно є те, що особистість треба виховувати з врахуванням біологічних факторів і впливу соціального середовища.

28. Провідна діяльність у підлітковому віці

У підлітковому віці провідними видами діяльності є міжособистісне спілкування з дорослими і ровесниками, суспільно корисна праця і навчання, що позитивно позначається на розвитку психіки та особистості загалом. Міжособистісне спілкування підлітка. Реалізується воно у спілкуванні з дорослими та спілкуванні з ровесниками, їх роль у формуванні особистості неоднакова. Якщо у спілкуванні з дорослими підліток засвоює суспільно значущі критерії оцінок, цілі та мотиви поведінки, способи аналізу навколишньої дійсності і способи дій, то спілкування з ровесниками є своєрідним випробуванням себе у сфері особистісної, зокрема специфічної моральної, проблематики. Для підлітка характерна зміна ставлення до дорослих. Він починає критичніше оцінювати їх слова і вчинки, аналізувати поведінку, стосунки, соціальну позицію. Однак вимоги підлітка до дорослого є дещо суперечливими. Він прагне самостійності, протестує проти опіки, контролю, недовіри, відчуваючи водночас тривогу і ляк за необхідності долати проблеми, сподівається на допомогу і підтримку дорослого, але не завжди відверто зізнається в цьому.

У зв'язку з появою в дітей підліткового віку нових психологічних особливостей інколи їхні стосунки з дорослими супроводжуються конфліктами, негативними формами поведінки, зокрема проявами грубості, впертості. Це пов'язане, як правило, з прагненням до самостійності, яке дорослі не сприймають і не підтримують. Однак прояви негативних форм поведінки і конфліктність підлітків не є неминучими. У підлітковому віці дитина більше часу проводить з друзями, наслідує їх. Дружба підлітків ґрунтується на спільних інтересах та вподобаннях. Важливе значення для підлітка має оцінка друзями його особистісних якостей, знань і вмінь, здібностей і можливостей. У товаришів він знаходить співчуття, адекватне сприйняття своїх радощів і негараздів, які дорослим часто здаються незначущими.

Групі підлітків-ровесників характерні непостійність, змінюваність стосунків та інтересів. Зміна симпатій, авторитетів, посилення і послаблення впливу однолітків у групі є свідченням постійного внутрішнього осмислення і переосмислення, переживання, приміряння вчинків і стосунків друзів до вимог моралі.

29. Новоутворення підліткового віку

Підлітковий вік характеризується такими специфічними новоутвореннями, як почуття дорослості, потреба у самоствердженні. Почуття дорослості у підлітковому віці. Розвиток дорослості є процесом становлення готовності дитини до життя в суспільстві. Він передбачає засвоєння суспільних вимог до особистості, діяльності, стосунків і поведінки дорослих. Становлення дорослості відбувається по-різному. Підліток краще, ніж молодший школяр, розуміє себе, може аналізувати свої вчинки, хоч йому ще важко передбачати їх наслідки. Його поведінка більш осмислена, не така імпульсивна, як молодшого школяра, він краще володіє собою. Водночас у підлітків посилюється негативізм щодо будь-яких вимог дорослих, яскраво виявляються ознаки емансипації, намагання будь-що демонструвати свою незалежність. Потреба підлітка у самоствердженні. Постійна взаємодія підлітка з однолітками породжує у нього прагнення зайняти належне місце серед них, що є одним із домінуючих мотивів поведінки та діяльності. Його потреба в самоствердженні настільки сильна, що задля визнання ровесниками підліток готовий поступитися своїми поглядами та переконаннями, здійснювати вчинки всупереч своїм моральним настановам. Вона спонукає так званих важких підлітків до порушень норм і правил поведінки. Втратити авторитет в очах друзів, відчути посягання на свою честь і гідність є найбільшою трагедією для підлітка, що може призвести аж до суїциду (самогубства). Тому він бурхливо реагує на нетактовні зауваження учителя у присутності друзів, вважаючи це приниженням своєї особистості. На цій основі нерідко виникають конфлікти між учнями і вчителем.

30. Взаємовідносини підлітків та дорослих

Спілкування підлітка з дорослими. Підліток прагне діяти та виглядати як дорослий, мати його права і можливості. Тому його розвиток супроводжується постійним рівнянням на дорослого. Саме в спільній діяльності дорослий має реальні можливості впливати на становлення особистості підлітка, його дорослішання. Тому для нього надзвичайно важливо зайняти правильну позицію в стосунках з дитиною. Для підлітка характерна зміна ставлення до дорослих. Він починає критичніше оцінювати їх слова і вчинки, аналізувати поведінку, стосунки, соціальну позицію. Однак вимоги підлітка до дорослого є дещо суперечливими. Він прагне самостійності, протестує проти опіки, контролю, недовіри, відчуваючи водночас тривогу і ляк за необхідності долати проблеми, сподівається на допомогу і підтримку дорослого, але не завжди відверто зізнається в цьому. Важливе значення для підлітка має спільна діяльність із дорослими, організована на основі єдності інтересів, захоплень. У підлітковому віці дитина прагне зрозуміти, що означає бути дорослим, проводить паралелі між вчинками дорослих і своїми. Підліток зауважує їхні прорахунки та помилки, нестерпно ставиться до спроб принизити його. Та якщо дорослі визнають свої помилки, діти щиро їм вибачають. Часто предметом критики (заслуженої і незаслуженої) стає вчитель, якого інколи учні звинувачують в несправедливості. У зв'язку з появою в дітей підліткового віку нових психологічних особливостей інколи їхні стосунки з дорослими супроводжуються конфліктами, негативними формами поведінки, зокрема проявами грубості, впертості. Це пов'язане, як правило, з прагненням до самостійності, яке дорослі не сприймають і не підтримують. Підлітки хочуть, щоб з їхніми думками, бажаннями та настроями рахувалися, не терплять недовіри, байдужості, насмішок, нотацій, особливо в присутності друзів. Однак прояви негативних форм поведінки і конфліктність підлітків не є неминучими. Компетентні, досвідчені батьки і вчителі знають, що передбачити та попередити конфлікт легше, ніж подолати його наслідки, і відповідно вибудовують свою взаємодію з підлітками.

31. Проблема кризи підліткового віку

Психологічні особливості підлітків науковці пояснювали фактом статевого дозрівання, яке є домінантою розвитку в цьому віці, вважаючи кризи неминучими, біогенетично зумовленими. За таких умов найраціональнішими, за переконаннями С. Холла, є методи пасивної педагогіки, оскільки втручання в розвиток підлітка для того, щоб змінити, виправити його, є недоцільними і шкідливими, бо не можна змінити природу.

Згідно з психоаналітичною теорією 3. Фройда неминучість у підлітковому періоді внутрішніх і зовнішніх конфліктів є нормою, а випадки безконфліктного розвитку свідчать про різноманітні варіанти патологічного розвитку.

У 20--30-ті роки XX ст. психологічна наука зосереджувалася на пізнанні залежності деяких особливостей особистості підлітка від його соціального оточення. З цією метою було досліджено життя і психічні особливості підлітків в умовах примітивної цивілізації острова Самоа задля встановлення, що в розвитку людини залежить від природи, а що від культури (конкретних суспільно-історичних умов). Результати досліджень описані у працях американського етнографа Маргарет Мід (1901 --1978). Оскільки в розвитку підлітків острова Самоа симптомів кризи не виявлено, це переконливо доводить необґрунтованість тверджень про біологічне походження підліткової кризи. Вона пов'язана не із дозріванням організму, а з особливостями соціалізації. Однак індивідуальні варіанти її перебігу певною мірою залежать від вроджених особливостей нервової системи.

На основі етнографічних досліджень американський психолог Рут Бенедикт (1887--1948) зробила висновок, що перехід від дитинства до дорослості різний у різних суспільствах і його не можна вважати природно зумовленим. Вона довела, що конкретні соціальні обставини життя дитини зумовлюють тривалість підліткового віку, наявність чи відсутність кризи, конфліктів, труднощів, особливості переходу від дитинства до дорослості. Згідно з цими дослідженнями у людині природне не може бути протиставлене соціальному, оскільки природне в ній теж є соціальним.

У дослідженні підліткового віку важливо, на думку Л. Виготського, виокремити основне новоутворення у психіці підлітка, з'ясувати соціальну ситуацію його розвитку, яка у кожному віці передбачає неповторну систему стосунків дитини і середовища. А суть кризи перехідного віку полягає у перебудові цієї системи. Психологічний зміст підліткової кризи пов'язаний з виникненням почуття дорослості, розвитком самосвідомості, ставлення до себе як до дорослої особистості, до своїх нових можливостей і здібностей. Підліткам властиві прагнення до ідеалів, максималізм, значні фізіологічні зміни.

32. Становлення до учбової діяльності та розвиток пізнав. процесів

У підлітковому віці починається систематичне ґрунтовне вивчення науки і це значно підвищує умови до учіння підлітків, у більшості формується мнемічно-репродуктивний тип учбової діяльності - коли підлітки вважають, що їм достатньо вислухати вчителя, прочитати підручник і відтворити те, що вони засвоїли, у них не сформоване вміння самостійно отримувати інформацію з інших джерел, здійснення критичного аналізу та узагальнювати її. У них найчастіше домінують утилітарні мотиви учіння. Завданням педагога є така точка процесу при якій буде розвивати мислення формувати пізнавальні та соціальні мотиви учіння і школярі будуть оволодівати раціональними прийомами пізнавальної діяльності. Шляхи розвитку пізнавальних мотивів учіння у підлітків: новизна і практична значущість навчального матеріалу; активізація пізнавальної діяльності підлітків через використання творчих завдань, створення проблемних ситуацій, елементів діалогового та програмового навчання, різних видів самосійної і лабораторних робіт; індивідуалізація та диференціація навчання; застосування наочності та технічних засобів навчання; використання різних форм позакласного та позашкільної роботи (організація конкурсів та вікторин, проведення тематичних вечорів, ведення факультативів гуртків та секцій, проведення екскурсій.

33. Особливості психосексуального розвитку

Паралельно зі статевим дозріванням відбувається психосексуальний розвиток особистості. Психосексуальний розвиток дитини - розвиток комплексу властивостей і якостей, що характеризують статеву належність людини з точки зору її поведінки, дозрівання здатності кохати, створити в майбутньому власну сім'ю, народити і виховати дітей, а також спілкуватися з людьми, враховуючи їх статеву належність. Психосексуальний розвиток - один з аспектів онтогенезу, тісно пов'язаний із загальним біологічним розвитком організму, особливо зі статевим дозріванням і подальшою зміною статевої функції. Разом з тим психосексуальний розвиток - результат статевої соціалізації, в процесі якої індивід засвоює певну статеву роль і правила сексуальної поведінки. Вирішальне значення тут мають соціальні фактори: структура діяльності індивіда, його взаємини зі значущими людьми, норми статевої моралі, вік і типові форми раннього сексуального експериментування, нормативне визначення подружніх ролей тощо. Препубертатний етап (від 7 років до 13), що характеризується формуванням, в основному в іграх, стереотипів і набуттям навичок статево-ролевої поведінки (війна, ляльки), інтенсивною гендерною соціалізацією дитини, формуванням характеру. На цьому етапі здійснюється вибір статевої ролі, яка найбільше відповідає психофізіологічним особливостям дитини чи ідеалам мужності/жіночності мікро середовища. У широкому спілкуванні з однолітками і, насамперед, під час статево-ролевих („сімейних”) ігор, які вимагають виконання дітьми певної ролі (батька, матері, нареченого, нареченої тощо), апробується і закріплюється обрана статева роль, яка відображає різноманітні аспекти людських стосунків, у тому числі й сексуальні. Сексуальні ігри, сексуальний фольклор, мастурбація набувають значно більшого поширення. Батьки в цей період ще є об'єктом наслідування, моделлю жіночності і мужності. Правильна статево-ролева поведінка батьків багато в чому визначає формування статевої ролі дитини. Поступово зростає роль однолітків у формуванні адекватної статі поведінки. Для нормального психосексуального розвитку необхідне завершення кожної фази реалізацією її мети. Зокрема, в платонічній фазі слід зуміти звернути на себе увагу, долучитися до спілкування. Якщо це не вдається, то залишаються невпевненість і страхи, що переносяться в наступну фазу. Реалізація кожної стадії дає необхідну базу для наступної. Чим менший розрив у часі між фантазуванням і реалізацією, тим гармонійніше відбувається розвиток.

34. Психологічні основи навчально-виховної роботи з важкими підлітками

В підлітковому віці проявляються наслідки неправильного сімейного виховання та виховання в дитячому садку. Діти не вміють спілкуватися з однолітками, управляти собою звідси випливають невдачі в навчальній та трудовій діяльності, капризність, грубість, нестриманість, впертість, інертність. Дуже важливо на даному етапі виявити підлітків які відрізняються складним характером. В підлітковому віці дітей які важко піддаються виховному впливу, спричинено не лише відставанням в психічному розвитку, але й недостатністю життєвого досвіду. Підлітки копіюють дорослих - звідси виникає грубість, нестриманість, дратівливість, негативне ставлення до навчання, конфліктність у спілкуванні. Ефективність виховання залежить від того на скільки задоволені для цього умови: єдність педагогічного впливу; робота по згуртуванню учнівського колективу; наявність діяльності в котрій важкий підліток може самоствердитись з позитивної сторони як в очах однолітків, дорослих так і у власних; згуртованість виховного впливу родини та вчителів. Знання рівня давіантності може визначити правильний напрям психолого-педагогічного впливу. Особливості психолого-педагогічного впливу полягає: вивченні вікових та індивідуальних особливостей підлітка; об'єктивність ставлення відносно кожного підлітка; динаміка вивчання особистості. Педагог повинен уміти бачити ведучі якості підлітка, вміти відрізняти їх від другорядних та випадкових. Вивчення підлітка переслідує вирішення трьох основних завдань: виявлення найбільш сприятливих для навчання та виховання його особливостей та можливостей; виявлення недоліків його особистості; оцінка ефективності засобів які використовуються для навчання та виховання.

35. Значення трудової діяльності для формування особистості

Важливою похідною соціально-психологічних чинників є формування відповідальності за результати праці колективу. Великі вимоги до людини пред'являють результати праці. Таким чином, вимоги предмету, знарядь, умов і результатів праці є найважливішою умовою розвитку психіки людини в процесі трудової діяльності. Другою умовою розвитку психіки особистості під впливом праці є доцільна діяльність самого суб'єкту. Перетворюючи предмет праці, створюючи суспільно цінні продукти, вона перетворює себе. Для повного використання можливостей, що розвиває праця, вони повинні доповнюватись діяльністю старших - навчанням і вихованням. Діяльність вихователя є третьою умовою розвитку психіки в процесі праці. Беручи участь в колективній праці індивід пізнає не тільки інших, але і себе: хто він є, яку цінність представляє для інших, на що він здатний. Діти, як показали психологічні дослідження, погано знають себе, свої можливості, своє положення в колективі. В наслідок трудової діяльності відбуваються істотні зміни. Передусім змінюється їх відношення до себе, а потім відношення колективу і педагогів. В психології зібрано багато фактів, які показують, що трудова діяльність спонукається тим, на скільки високі її результати. Із цим пов'язане формування таких мотивів як особиста значимість праці, усвідомлення її суспільної значимості. Праця має велике значення в розвитку здібностей учня. Здібності розвиваються головним чином в умовах провідної діяльності: в дошкільному віці в грі, в молодшому і середньому шкільних віці - в учінні, в юнацькому - в професійно-трудовій підготовці. В процесі праці, наприклад, розподіл уваги стає надзвичайно широким, а її переключення швидким. Велика роль праці в розвитку мислення. В міру оволодіння трудовими навичками розвиваються його нові форми: технічне, практичне, логічне. В процесі праці і спілкування з іншими членами трудового колективу відбувається розвиток почуттів. Включаючись у трудовий процес дитина докорінно змінює своє уявлення про себе і про навколишній світ. Радикальним чином змінюється і самооцінка. В процесі спілкування і оволодінням новими знаннями формується світогляд школяра. Робота в колективі розвиває соціалізацію особистості дитини Розвиток здібностей, почуттів і мислення робить особистість дитини гармонійно та всебічно розвиненою.

36. Розвиток особистості підлітка. Потребово-мотиваційна сфера

У підлітків вже сформована певна ієрархічність мотивів, розвивається не лише матеріальних та духовних потреб розвиваються інтереси. Інтереси стають більш глибокими, стають більш ширшими та різноманітними, охоплюють значно більше галузей знань, інтереси стають більш стійкими, можуть набувати характеру пристрасті. У підлітковому віці у зв'язку з підвищенням теоретичного рівня учіння та підвищенням вимог до нього у певної частини підлітків розвивається пізнавальні потреби та їх основні форми - пізнавальні інтереси. Морально-вольова сфера - продовжує формуватись моральна свідомість. Підлітки здатні значно краще усвідомлювати моральні поняття, моральні якості, і діяти у відповідності зі своїми моральними принципами. У цьому віці виникає потреба у дружбі з ровесниками. Стосунки з ровесниками можуть проходити в кілька етапів (за Страховим): коли підлітки виконують спільно учбові справи трудові і все це насичується атмосферою симпатії та прихильності; товаришування - рівень взаємодії значно вищий; дружба - пред'являє значно вищі вимоги до друзів, вимагає спільності поглядів на життя та діяльність, та глибокої прихильності. У підлітковому віці інтенсивно розвивається крім дружби інші почуття на основі дружби - перша закоханість. Сфера самосвідомості у підлітковому віці починається систематичне ґрунтовне вивчення наук і це значно підвищує умови до учіння підлітків. У більшості формується мнемічно-репродуктивний тип учбової діяльності. У них переважать утилітарні мотиви учіння. Шляхи розвитку пізнавальної діяльності підлітків: новизна і практична значущість навчального матеріалу; активізація пізнавальної діяльності підлітків через використання творчих завдань, створення проблемних ситуацій, елементів діалогового та програмового навчання, самостійної роботи; індивідуалізація та диференціація навчання; застосування наочності та ТЗН; використання форм позаурочної та позашкільної діяльності; психологічно обґрунтована оцінка знань вмінь та навичок підлітка. Емоційно-вольова сфера. У порівнянні з молодшими школярами піднімається здатність управляти своїми емоційними проявами, здатні краще усвідомлювати емоції та почуття інших. У цьому віці розвиваються більш глибокими інтелектуальні, моральні та естетичні почуття та інтенсивно формуються вольові якості особистості.

37. Фізичний розвиток в юнацькому віці та його психологічні наслідки

Період ранньої юності - старший шкільний вік охоплює вікові межі від 15 до 18 років. У цьому ріці фізичний розвиток відносно спокійно і рівномірно оскільки завершується характерний для підліткового віку період бурхливого і нерівномірного фізичного розвитку. Старшокласник досягає фізичної зрілості і їх фізичний розвиток наприкінці віку мало чим відрізняється від фізичного розвитку дорослого. У цьому віці помітно сповільнюються темпи росту тіла у довжину. Фізичні якості старшокласників набувають стабільності. Помітно нарощується м'язева сила і працездатності старшокласників, збільшується об'єм грудної клітки завершується окостеніння кістяку, трубчастих кісток. Відбувається функціональний розвиток всіх органів. Зникає характерна для підліткового віку невідповідність між темпами росту серця і кровоносних судин. Врівноважується кров'яний тиск, узгоджується робота залоз внутрішньої секреції. У даному періоді відбувається значні зміни у розвитку нервової системи і особливо головного мозку. Ці зміни впливають не стільки у збільшенні ваги мозку, яка в цей віковий період зростає незначним чином, а в ускладненні внутрішньої будови мозку. Нейрони кори головного мозку старшокласників набувають тих же особливостей, що й кори дорослих людей. У цьому віці збільшується кількість асоціативних волокон які поєднують між собою діяльність кори. Всі ці зміни є основою укладення аналітично-синтетичної діяльності мозку, яка відбувається під впливом біль високих вимог до учіння і трудової діяльності старшокласників. Процеси надмірної нервової збудливості, неврівноваженості у цьому віці є наслідком неправильного режиму дня. У період ранньої юності завершується статеве дозрівання і набуваються вторинні статеві ознаки, що помітно змінює їхню рівномірність. Проте завершення статичне дозрівання ще не означає досягнення ними фізичної, ні тим більше духовної зрілості. Психологічні наслідки фізичного розвитку старшокласників: рівень фізичного розвитку відіграє певну роль майбутньої професії старшокласника; фізичний розвиток впливає оволодіння певними трудовими вміннями та навичками; усвідомлення ними своєї фізичної привабливості, сили, породжує виникнення у них оптимізму життєрадісності, впевненості в собі, усвідомлення порушень та недоліків фізичного розвитку може приводити до себе негативних переживань, до заниженої самооцінка; рівень фізичного розвитку особливості зовнішності старшокласників відіграють далеко не останню роль у взаєминах між статями у даний віковий період.

38. Характеристика учбово-професійної діяльності як провідної у період ранньої юності

У період ранньої юності провідною діяльністю виступає учбово-професійна діяльність. У період ранньої юності до учбової діяльності пред'являє значно віці вимоги, у порівнянні з середніми класами. Це пов'язано не лише зі зміною структури навчальних предметів, поглибленням їх теоретичного змісту, але насамперед з підвищенням вимог до активності і самостійності старшокласників в процесі учіння. У більшості старшокласників ще з підліткового віку зберігається мнемонічно-репродуктивний рівень учбової діяльності коли школярі демонструють пасивність у засвоєнні знань і невміння самостійно здобувати знання з різних джерел. Така відмінність між більшістю висунутих вимог до активності та самостійності старшокласників. В учінні сформованим у більшості з них мнемонічно-репродуктивного рівня учіння. Який недостатній для задоволення цих вимог, виступає рушійною силою розумового розвитку старшокласників. При розв'язанні цієї суперечки, старшокласники оволодівають раціональними прийомами учбової роботи і у них розвивається теоретичне мислення на основі більш-високого рівня розвитку абстрактного мислення. У період ранньої юності спостерігається вибіркове ставлення старшокласників до навчальних предметів. Проте, на відміну від підлітків у старшокласників причиною вибірковості є, насамперед, зв'язок навчального предмету з їх майбутньою професійною діяльністю. Вчений Левітов вивів причини вибіркового ставлення до навчальних предметів: світогляд значення предмету; суспільне значення; практичне значення; пізнавальне значення; легкість оволодіння предметом; якість викладеного матеріалу. Крутенький виявив, які причини з позиції старшокласників, є найбільш значущими, виділені Левітовим мотиви вибору предмету. Крутенький виявив, що старшокласники, в першу чергу, звертають увагу на практичне і пізнавальне значення предмету. На 3му місці знаходиться його суспільне значення, а на 4му якість викладання. Інші мотиви вибору займають останні місця за ступенем значущості. У старшокласників формуються глибокі пізнавальні інтереси - це виступає підставою більш усвідомлено ставитись до учіння. У цьому віці у більшості старшокласників вже формується стрижневий інтерес який лежить в основі їх продуктивності само визнання. У даний вік. період вони опиняються перед необхідністю пошуку свого місця у майбутньому самостійному житті. Мотиви вибору професії: сімейні традиції; інтерес та здібності до певного навчального предмету; матеріально-побутова забезпеченість; приклад друзів; чисто зовнішні мотиви вибору. Помилки: переосуди щодо соціальної приналежності професії; орієнтація на глобальне уявлення про професію при ігноруванні її труднощів; Орієнтація на привабливі сторони професії при ігноруванні її повсякденної побутової сторони; не враховують відповідальність, індивідуальних психологічних особливостей; вибір професії за прикладом друзів. Напрямки проф. роботи зі старшокласниками: Ознайомити ста шоку. з якомога більшою кількістю проф. причому не лише з привабливими сторонами; допомога старшокласникам у визначенні ступеня відповідальності їхньої індивідуальної особливості вимогам професії.

39. Основі психічні новоутворення у ранньому юнацькому віці

Основні новоутворення психіки у період ранньої юності: Формування світогляду і переконань як центр. новоутворення віку; формування самосвідомості;формування ідеалів. Світогляд - просто узгодження, внутрішньо-організована система знань - система переконань. Передумови формування світогляду: когнітивні (наявність у людини досить знання про світ, розвиток абстрактного мислення, який дозволяє перетворення суму знань про світ на узгоджену цілісну систему переконань); особистісні передумови усвідомлення людиною сенсу життя, тобто усвідомлення власного життя не як розрізнених випадкових подій, а як цілісного процесу, який має свій напрямок, наступність і повну мету. У період ранньої юності виникають і когнітивні, й особистісні передумови формування світогляду. Саме у цьому віці юнаки в перше намагаються усвідомити вічні проблеми життя і, насамперед, усвідомити вічні проблеми життя і сенс буття. Цей етап називається етапом юнацького філософствування, але пов'язаний він з необхідністю старшокласників знайти своє місце у майбутньому самостійному житті.

40. Розвиток пізнавальних процесів у старшокласників

У ранній юності відбувається прогресивний розвиток теоретичного мислення (старшокласники виявляють логічне мислення, здатність займатися теоретичними міркуваннями та самоаналізом). їх інтелект формується як цілісна структура. Розвиток мислення старшокласників. Центром когнітивного розвитку старшокласників є становлення словесно-логічного мислення. У цьому віці вони переходять до вищих рівнів абстрактного мислення, здатні усвідомлено оволодівати логічними операціями (аналізом, синтезом, порівнянням, абстрагуванням, конкретизацією, узагальненням). У старшокласників виробляється індивідуальний когнітивний стиль розв'язування пізнавальних і практичних завдань, формуються такі індивідуальні особливості мислення: а) глибина, б) гнучкість, в) широта г) усвідомленість, ґ) самостійність д) чутливість до допомоги, е) критичність, є) активність ж) Розвиток мовлення старшокласників. Завдяки розвитку мислення в ранній юності відбуваються якісні зміни у розвитку мовлення. Здійснюється перехід від розгорнутого до стислого внутрішнього мовлення. Учні опановують норми літературної мови, прагнуть до вдосконалення мовлення, зокрема виразності і точності, лаконічності у висловлюванні думки. Окремі з них пишуть вірші, ведуть щоденники. Розвиток сприймання старшокласників. У ранній юності розвиток сприймання виявляється у домінуванні його довільної форми, засвоєнні перцептивних дій, цілеспрямованому спостереженні за певними об'єктами, виокремленні суттєвого у предметах, подіях і явищах. Це особливо характерне для сприймання складного матеріалу, схем. Розвиваються цілісність, осмисленість, предметність, вибірковість, особливо аперцепція сприймання. Цілісний образ сприйнятого виникає на основі усвідомленого узагальнення відомостей про окремі властивості, якості та функції предмета, в результаті інтеграції відчуттів різної модальності. Осмислене сприймання дійсності можливе завдяки мисленню. Активно розвивається самоспостереження -- спостереження за своїми діями, поведінкою, переживаннями, думками й іншими проявами психічного життя. Воно є елементом самопізнання, сприяє самовдосконаленню, самовихованню. Розвиток уяви старшокласників. Оволодіння навчальним матеріалом, який значно ускладнюється у старших класах, вимагає активізації репродуктивної уяви, що позитивно позначається на її розвитку. Виникненню відтворювальної уяви сприяють описи, креслення, нотні знаки. Водночас у старшокласників розвивається творча уява у різноманітних видах творчої діяльності (наукової, художньої, технічної та ін Розвиток пам'яті старшокласників. У ранній юності довільнішим стає запам'ятовування, яке є значно ефективнішим від запам'ятовування мимовільного. Від організації розумової діяльності залежить продуктивність мимовільної пам'яті, роль якої не зменшується. Мимовільно запам'ятовується передусім те, що пов'язане з інтересами, потребами і планами на майбутнє, що викликає сильний емоційний відгук. Розвиток уваги старшокласників. Розвиток пізнавальної сфери старшокласників відбувається і за рахунок удосконалення їх здатності до цілеспрямованого зосередження уваги на певних об'єктах і явищах, а також переборювання впливу чинників, які відволікають її. Усе це є свідченням розвитку концентрації уваги. Старшокласники цілком свідомо розподіляють і переключають увагу. Прогрес цих властивостей уваги пов'язаний з розвитком логічного мислення.

41. Формування особистості старшокласника

Нові інтелектуальні можливості, які виникають в ранній юності, розширюють горизонти самосвідомості молодої людини. Розвиток самосвідомості в цьому віці настільки яскравий та наочний, що дослідники різних психологічних напрямків мають єдину позицію в оцінці його значення для формування особистості. Самосвідомість - це, перш за все, механізм, за допомогою якого людина пізнає себе і ставиться до самої себе. Виділяються три основні компоненти самосвідомості:

1) когнітивний (пізнавальний) - система уявлень і знань індивіда про себе (самопізнання, самоаналіз, уявлення про себе, самооцінка тощо);

2) емоційно-оцінний - емоційна оцінка своїх уявлень і знань індивіда про себе, емоційне ставлення до себе (почуття скромності, гордості, власної гідності тощо);

3) поведінковий (регулятивний) - усі ті прояви психічної активності, у яких виступає свідоме регулювання власних дій, вчинків, свого ставлення до оточуючих і до самого себе (самовладання, самодисципліна, самоконтроль тощо). Найважливішим надбанням цього віку є відкриття свого внутрішнього світу. Завдяки рефлексії молода людина набуває здатності заглиблюватись в себе, в свої переживання, усвідомлювати свої емоції не тільки як похідні від певних зовнішніх подій, а як стани власного Я. Емоційний розвиток.У ранньому юнацькому віці збагачується емоційна сфера підростаючої особистості.

Внутрішній світ старшокласників досить складний і тендітний. В юності нерідко зустрічається загострення переживання самотності, яке, згідно з думкою Винятково важлива риса особистості, яка започатковується у ранній юності - самоповага, яка являє собою узагальнену самооцінку, міру прийняття чи неприйняття себе як особистості. Становлення моральних якостей старшокласників тісно пов'язане з формуванням їх моральних ідеалів. Моральні ідеали виступають як взірець, з яким учні звіряються у процесі свідомого самовиховання та самовдосконалення своєї особисті. Ідеали старшокласників стають більш узагальненими та усвідомлюються ними вже не у вигляді конкретної особи, як у підлітковому віці, а як певна система вимог до моральних якостей особистості. В старшому шкільному віці формуються такі вольові якості, як енергійність, терплячість, витримку та сміливість, відносять до базальних (первинних) якостей особистості, і Функціональні прояви цих якостей є односпрямованими регуляторними діями свідомості, що набирають форми вольового зусилля. Системні вольові якості. Решта проявів вольової регуляції особистості старшокласників складніші. Вони являють собою певні сполучення односпрямованих проявів свідомості. Системність вольових якостей пов'язана з широким спектром функціональних проявів різних сфер (вольової, емоційної, інтелектуальної). Такі вольові якості є вторинними, системними. Так, хоробрість включає в себе як складові сміливість, витримку, енергійність; рішучість -- витримку та сміливість.

42. Психологічні особливості вибору професії

Згідно матеріалістичної теорії про типологічні індивідуальні особливості вищої нервової діяльності кожна людина володіє природженими психофізіологічними властивостями. Деякі властивості психіки передаються і зберігаються впродовж майже всього життя. Сила і рухливість нервових процесів є стабільними властивостями нервової системи. Деякі характерні психофізіологічні особливості сприяють швидкому оволодінню одними спеціальностями і в той же час перешкоджають успішній діяльності в інших. Вчення І. Павлова про вплив центральної нервової системи на динамічні особливості поведінки виділяє три основні властивості нервової системи: силу, врівноваженість, рухливість збудливого і гальмівного процесів і два типи нервових процесів: сильний і слабкий, їх поєднань: я дає чотири основні типи темпераменту. Властивості і тип нервової системи вважають професійно важливими характеристиками. Наприклад, люди з сильним типом нервової системи можуть виконувати складну, напружену і відповідальну роботу, просиджувати довгий час перед пультом управління і бути при цьому готовими до екстрених непередбачених дій, зберігати витримку і самовладання. Людям із слабким типом властива мала витривалість нервової системи. Але цей недолік завжди компенсується такими позитивними якостями, як висока слухова, зорова і інша чутливість, що дає переваги при оволодінні професіями, які пред'являють підвищені вимоги до м'язово-суглобової чутливості рухового аналізатора, точності окоміру. Л. Кондратьєва відзначає, що «одночасний розвиток пізнавальних і професійних інтересів є принципово важливим моментом, оскільки в психології інтерес все більше розглядається не як; якась відособлена, незалежна освіта, а - як одна з найважливіших характеристик цілісності особи, що визначає її відносини і дії» Ф. Парсонс виділив три основні чинники успішності вибору професій: правильна самооцінка схильностей, здібностей, інтересів, устремлінь, можливостей і обмежень; знання того, що потрібне для успішної діяльності по кожній з вибираних професій; уміння співвіднести результати самооцінки із знаннями вимог професій.Психологи Л. Виготський, О. Леонтьев, А. Петровський, С. Рубінштейн обґрунтували найважливішу закономірність: розвиток особи відбувається в діяльності, причому лише в тій діяльності, яка насичена елементами творчості і викликає у людини позитивне відношення до даного виду праці. Всяка діяльність, у тому числі і трудова, представляє процес взаємодії індивіда з дійсністю, в якому і відбувається становлення його як особи.

43. Особливості розвитку пізнавальних процесів (18-25р.)

На етапі зрілої юності виникає нова соціальна ситуація розвитку, центром якої є перехід до самостійного життя (початок професійного становлення, реалізації життєвих планів). Продовжується інтенсивний розвиток самосвідомості, молоді люди самовизначаються в системі моральних цінностей, принципів, норм і правил поведінки, усвідомлюють особисту соціальну відповідальність. Нових якостей набуває юнацька дружба, а дружба з особою протилежної статі переростає в закоханість. Соціальна ситуація розвитку в період зрілої юності. На зміну ранньому юнацькому віку приходить зріла юність -- період, коли закінчується перехід від дитинства до дорослості. У психологічній літературі з проблем юності (праці Е. Еріксона, Е. Шпрангера, І. Кона, В. Слободчикова) простежуються різні підходи до з'ясування вікових меж, основних суперечностей і новоутворень цього віку. В зрілій юності завершуються процеси біологічного дозрівання, однією з найважливіших потреб особистості стає інтелектуальний розвиток, посилюється емоційна стабільність, у міжособистісних стосунках важливого значення набуває спілкування з ровесниками, особливо з представниками протилежної статі, тривають саморозвиток і самовдосконалення. У період зрілої юності відбувається суттєва перебудова особистості, зумовлена змінами соціальної ситуації розвитку. Вибір професії та навчання у вищій школі свідчать про професійне самовизначення людини. Професійне самовизначення відбувається з урахуванням життєвих цінностей особистості. Розвиток самосвідомості в зрілому юнацькому віці. Пов'язане воно як із продовженням розумового розвитку, так і з появою нових ситуацій, кутів зору, під якими він себе розглядає. Зріла юність може оперувати гіпотетичними твердженнями, уявленнями, які фігурують тільки у думках, незалежно від можливості їх конкретно перевірити. Такі когнітивні орієнтації задовольняють потребу юної людини щодо формування змісту ідентичності, оскільки з-поміж багатьох можливих та уявних зв'язків вона повинна обирати завжди конкретні. Становлення ідентичності тісно пов'язане з рефлексією, детермінованою передусім когнітивними новоутвореннями, зміною соціальних стосунків, потребою подолання внутрішніх конфліктів. З її допомогою відбувається реалізація потреби в самоусвідомленні, зумовленої суперечностями між уявленнями про себе, що існували в ранній юності, прагненнями самоствердження, незалежності, пошуку реалістичного погляду на світ і себе.

44. Особливості психічного розвитку дорослої людини

Індивідуальний розвиток дорослої людини є продовженням онтогенезу із закладеною в ньому філогенетичною програмою. Дорослість -- неоднорідний віковий період, що починається після юності і триває до кінця життя. У цьому віці продовжується психічний та особистісний розвиток людини, пошук своєї ідентичності (на основі професії та способу життя), розширюються її можливості як суб'єкта діяльності, пізнання, спілкування. На дорослу людину покладається відповідальність не тільки за реалізацію власного життєвого покликання, а й за долю інших людей. Вона повинна вирішувати безліч складних соціальних завдань, долати професійні та особистісні випробування, переживати втрати, які часто загрожують психічному здоров'ю особистості. Потужним є прагнення дорослої людини до все більшої незалежності від батьків, інших дорослих у прийнятті рішень, навіть якщо це пов'язане з ризиком для власного благополуччя. Вона шукає близькості з партнером протилежної статі, усвідомлюючи, що інтимність вимагає взаємної довіри, підтримки, розпочинає сімейне життя. Досягнення соціальної зрілості є передумовою самостійності дорослої людини на роботі й у сім'ї, реалізації її здібностей і мрій. Вона здатна критично оцінити життя, приймаючи рішення про правильність обраного життєвого шляху чи шукаючи нову ідентичність. Розвиток особистості дорослої людини відбувається за такими напрямами: а) зростання самостійності людини, її свободи та відповідальності, розвиток індивідуальності (неповторності), творчого ставлення до дійсності та власного життєвого шляху; б) посилення соціально-духовної інтегрованості людини, соціальної відповідальності, збагачення форм її життєдіяльності.

45. Особливості психічного розвитку людини літнього віку

Період старості часто називають геронтогенезом (грец. geron -- стара людина і genesis -- походження). Більшість дослідників вважає, що починається вона з 60 років і триває до смерті. Міжнародна класифікація виокремлює такі періоди геронтогенезу:-- похилий вік (для чоловіків 60--74 роки, для жінок 55--74 роки); -- старечий вік (75--90 років); -- вік довгожительства (90 років і старші). На цьому етапі життя людина помітно втрачає фізичну силу, енергійність, погіршуються її здоров'я та психофізіологічні показники. Знижується функціонування судинної та імунної систем, еластичність тканин організму. Шкіра стає твердішою, чутливішою до подразнень. Стара людина адаптує свою поведінку до фізіологічних обмежень. Про початок старіння людини свідчать припинення трудової діяльності, обмеження системи соціальних відносин. У більшості дорослих вихід на пенсію мало змінює задоволеність життям. У деяких сім'ях набуває вищої значущості сімейне життя, особливо якщо чоловік працює, а дружина вже на пенсії. Припинення роботи теж сприймається позитивно. У період старості з'являються нові аспекти Я-концепції: збереження сенсу життя, налаштованість на відпочинок, відсутність тривалої перспективи, орієнтація на минуле і теперішнє, сприйняття факту скінченності власного життя, підготовка до смерті, усвідомлення обов'язку передати життєвий досвід молодшому поколінню. Літня людина живе спогадами і своїм сьогоденням, усвідомлюючи, що простір її майбутнього невпинно скорочується. її роздуми сповнені мотивами гріха і спокути.

46. Предмет, завдання та структура педагогічної психології

Починаючи вивчати курс педагогічної психології, студенти повинні ознайомитись із змістом лекційного курсу цієї галузі психологічної науки. Визначаючи предмет педагогічної психології, ми звертаємо увагу на те, що ця наука вивчає психологічні закономірності навчання і виховання як зі сторони того, хто навчається і виховується, так і зі сторони того, хто організує це навчання і виховання, тобто зі сторони педагога, вихователя. В першому і другому випадках навчання і виховання виступають як специфічні види діяльності конкретного суб'єкта (учня, вчителя). Але вони повинні розглядатись і як спільна діяльність вчителя і учня, тобто діяльність в ситуації організованого спілкування. В першому випадку мова йде про учбову діяльність (або учіння), в другому - про педагогічну діяльність вчителя (вихователя), про виконання ним функцій організації, стимуляції і управління учбової діяльності учня. Завдання - збагачення учня знаннями, вміннями і навичками, але розвиток його як особистості. Тому предметом педагогічної психології є також визначення критеріїв розумового та інших сторін розвитку особистості. Предмет педагогічної психології змінювався із зміною завдань, практики, організаційних форм і засобів навчання і виховання. Він (предмет) змінювався і в залежності від того, де, в яких умовах і на розв'язання яких задач спрямоване навчання Педагогічна психологія вивчає психологічні проблеми управління процесом навчання, досліджує формування пізнавальних процесів, шукає надійні критерії розумового розвитку і визначає умови, при яких визначається ефективний розумовий розвиток в процесі навчання, розглядає питання взаємовідносин педагога і учнів, а також взаємовідносини між учнями. Розділи педагогічної психології - це психологія навчання, психологія виховання і психологія вчителя. Коли ми розглядаємо проблему навчання і розвитку, то повинні зауважити, що ця проблема в однаковій мірі стосується як вікової, так і педагогічної психології.

47. Сутність та структурні компоненти процесу учіння

На учіння - це стійка доцільна зміна діяльності людини на основі попередньої діяльності, а не завдяки вродженим фізіологічним реакціям організму. На учіння є кінцевою метою учіння у багатьох підручниках та посібниках як синонім терміну учіння використовується термін учбова діяльність. Учіння це самостійна пізнавальна діяльність школяра по засвоєнню суспільно-історичного досвіду людства у вигляді певних знань, умінь та навичок. Учіння в свою чергу є складовим компонентом навчання. Навчання - управляється вчителем - процес учіння спрямований на засвоєння учнями вмінь та навичок. Структурні компоненти учіння: спонукальний - включає потреби і сформовані на їх основі мотиви учіння які спонукають учня до здійснення учбової діяльності.(приклад пізнав. інтерес); програмно-цільовий - включає мету та програму; дійово-операційний - включає учбові дії та операції. послідовне виконання дитиною певних учбових операцій утворює відповідну учбову дію. Види учбових дій: предметні або практичні; рецептивні (дії сприймання); мнемічні дії (пам'ять); мовленнєві дії; розумові дії; мисленнєві дії і т.д. Контрольно-регулюючі - це дії контролю та оцінювання здобутків учня з боку вчителі які починають з підліткового віку доповнюються діями самоконтролю та самооцінки.

48. Мотиви учіння та їх класифікації

Будь-яка діяльність і учіння спонукальними певними стимулами ролі яких можуть виступами інтереси, потреби, ідеали, ціннісні інтереси особистості вони утворюють, мотиваційну сферу та мотивацію учіння. Функції: спонукальна; організуючу; смислоутворюючу - надає учіння певний особистісний смисл для школяра. Види мотивів: 1) за характером: пізнавальні - це мотиви які безпосередні пов'язані з метою, процесом і змістом учіння, з прагненням людини отримували нові знання; (учбово-пізнавальні - спрямовані на оволодіння раціональними прийомами учбової діяльності, оволодіння способами пізнаннями, мотиви самоосвіти - спрямовані на поглиблення власного освітнього рівня); соціальні - пов'язані з певними взаєминами між людьми в процесі учіння (широкі соціальні мотиви - пов'язані зі ставленням до учіння як до засобу бути корисним суспільством, вузькі соціальні мотиви - пов'язані з прагненням зайняти перше місце у системі міжособистісних стосунків групи, або підтвердити свій статус і престиж; мотиви співробітництва - пов'язані з прагненнями встановлення стосунків з іншими партнерами учіння); утилітарні - спрямовані на досягнення людиною власної користі за допомогою учіння. 2) за змістовними характеристиками: за наявністю або відсутністю (смислоутворюючі, несмислоутворюючі); за ступенем дійовості (дійові, недійові); за особливостями утвореннями (внутрішньо які є результатом є результатом роботи самого учня, зовнішні - формуються під впливом дорослих) за місцем в ієрархічній системі (домінуючі, другорядні); за ступенем усвідомленості (чітко усвідомлені, слабо усвідомлені, неусвідомлені); 3) за динамічними характеристиками: за силою (слабкі, сильні); за тривалістю (стійкі, не стійкі); за емоційними особливостями (мотиви які викликали позитивні емоції, які викликали негативні емоції, нейтральні). Шляхи формування мотивації учіння: показ новизни та практичної значущості матеріалу; використання елементів проблеми навчання; організація навчальної дискусій; організація навчальних дискусій; комп'ютеризація навчання та ТЗН; врахування вікових та індивідуальних особливостей; збільшення питомої ваги творчим завдань, самостійної та лабораторної роботи; використання різних форм позакласної та позашкільної роботи.