Профілактика виявів насильства в сім’ї

Історія жорстокості до дітей в родині, теоретичні підходи до пояснення причин її виникнення. Соціально-педагогічні та психологічні характеристики жінок та дітей-жертв домашнього насилля. Види насильства щодо дітей, їх причини та наслідки, профілактика.

Рубрика Психология
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 26.03.2015
Размер файла 101,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

У науковій літературі не існує єдиної думки про першопричину домашнього насильства. А. Бондаровською, Л.Мішик, Л. Алєксеєвою та іншими науковцями було запропоновано мікро і макрокритерій - від наявності психічних порушень до впливу соціально-культурних цінностей і соціальної організації. Психологи встановили особливу роль у збільшенні насильства таких психічних факторів, як ослаблення керування інстинктами, розчарування, агресивність, алкоголізм і психопатологія [12, с. 21].

Прихильники теорії соціальної причинності Х.Вінхілг, Р. Джиллес зосереджують увагу на культурних нормах, що провокують насильство на патріархальній соціальній структурі, домінуючій ролі чоловіків [24, с. 11].

Насильство над дітьми - складна проблема, яка часто укоріняється в попередніх поколіннях. Вона охоплює проблеми самоповаги, близькості, відчуження, реальності в очікуваннях, в успіху, напруженості і інші проблеми. Ця складність і глибина припускає необхідність довгострокового лікування сімей, де діти піддаються тим або іншим формам зловживання. Фахівці, що працюють в цій області, повинні бути підготовлені до довгострокових безперервних терапевтичних відносин з членами таких сімей, іноді протягом декількох років.

Безперечно, діти сама незахищена, уразлива соціальна група. За даними ООН від свавілля батьків щорічно страждають близько 2 млн. дітей до 14 років. Кожен десятий з них вмирає, а 2 000 кінчають життя самогубством [14, с. 27].

Проникнення насильства в життя сім'ї веде до деконструкції етичних, гуманістичних основ сімейного виховання, до зростання дитячої бездоглядності і безпритульності, залучення неповнолітніх до споживання спиртних напоїв, наркотиків, до проституції і кримінальної діяльності. За таких обставин попередження насильства в сім'ї стає найважливішим завданням не тільки органів внутрішніх справ, але і всього суспільства.

Насильство в сім'ї може мати різні форми - від емоційного і морального шантажу до застосування фізичної сили, і саме останнє практикується найчастіше.

За статистикою найбільш частими проявами поганого звернення є позбавлення їжі, пиття (20 - 24%), замикання в темноті (10 - 15%), вигнання з будинку (12,6%) [14, с. 27].

Є декілька чинників, які сприяють жорстокому поводженню з дітьми і відсутності батьківської турботи про дитину.

1. У сім'ї, де прийнято жорстоке відношення до дітей, часто є дитина ? мішень, на яку «сиплються всі шишки». її вважають особливим, такою, що відрізняється від інших, або дуже активним, або занадто пасивним, і вона стає об'єктом агресії членів сім'ї. Дитина може нагадувати про ненависного родича, бути улюбленцем одного з батьків, може мати недолік, який дратує його мучителя, мати фізичні і розумові недоліки.

2. Критична ситуація або закінчення обставин часто викликають спалахи жорстокої поведінки. До них можна віднести: втрату роботи, розлуку з улюбленою людиною, смерть, небажану вагітність або іншу подію принципово важливе для дорослого.

3. Дуже часто причиною жорстокого відношення до дитини є недолік елементарних знань про дитячий розвиток. Очікування, що двомісячна дитина відреагує на покарання, а в шість місяців зможе стежити за своїм сечовим міхуром або стільцем, наївно, оскільки дитина не може контролювати ці процеси ні фізіологічно, ні психічно. Не знаючи цього, батьки можуть покарати дитину

4. Модель домашнього насильства, як правило, передається від одного покоління іншому Строгі покарання зазвичай не вважають насильством по відношенню до дітей, а розглядаються як сімейна традиція [62, с. 13],

Таким чином, діти, що піддаються жорстокому зверненню з боку своїх батьків, мають особливі риси: фізичні недоліки, інвалідність або затримки в розвитку, важка вдача, поведінкові труднощі. Діти-інваліди і діти, що відстають в розвитку, так само, як і діти, з важкою поведінкою складають групу високого ризику піддатися жорстокому поводженню. Все це створює додаткову напругу в сім'ї, укріплює відчуття власної неспроможності і викликає реакцію з боку батьків, що виражається в насильстві над дитиною і зневазі по відношенню до нього.

Причини, що провокують насильство над дітьми в сім'ї, змагаються пояснити багато теорій, що існують в даний час.

Соціологічний підхід посилається на вплив соціокультурних чинників (стереотип сімейних відносин, засвоєний в дитинстві), на житлові і матеріальні умови, що породжують хронічний психологічний стрес і посттравматичний розлад [60, с. 20].

З психіатричної, медичної точки зору жорстоке звернення і зневага дитиною ? наслідок патологічних змін в психіці батьків, деградації, алкоголізації [65, с. 25].

Соціально-психологічний підхід пояснює прояв насильства особистим життєвим досвідом батьків, їх «травмованим» дитинством.

Психологічна теорія ґрунтується на тому, що дитина сама «бере» участь в створенні передумов для жорстокого звернення, що автоматично виливається в концепцію поганого звернення як кінцевого результату деструктивних дитячо-батьківських відносин.

Отже, насильство можна трактувати як багатовимірний чинник, що породжується взаємодією відразу декількох елементів: особовими особливостями батька і дитини, внутрішньо сімейними процесами, стресами, соціально-економічними умовами, що викликаються, обставинами суспільного характеру.

Особлива увага сьогодні приділяється феномену порушення фізичних та емоційних меж внаслідок насильства, пережитого в дитинстві, у результаті якого травматичний досвід хроніфікується. Головним наслідком дитячої психічної травми сучасні дослідники зважають «втрату базової довіри до себе і світу», що перешкоджає формуванню психо-педагогічного альянсу і, таким чином, утруднює профілактичну роботу з цією групою дітей.

Дорослі - жертви насильства, пережитого в дитинстві, прагнуть до самоти, вони часто підозрілі, зазнають труднощі в спілкуванні з іншими. Багато хто з них має низьку самооцінку, вважає себе негідним, неадекватним, нелюбимим. Рідко випробовуючи глибокі прихильності в дитинстві, вони часто шукають любов і розуміння у тих, хто не може виправдати їх очікувань, вступаючи у подружні або партнерські відносини з людьми, що мають схожий досвід сімейного насильства. Стаючи батьками, вони вимагають від своїх дітей як віддзеркалення своєї власної компетентності і самоцінності. Все це служить причиною для виникнення у них нереалістичних очікувань відносно поведінки, успіхів і розвитку своїх власних дітей.

Дослідники виділяють чотири види насилля над дітьми:

1. Фізичне насильство ? це будь-яке невипадкове нанесення пошкодження дитині у віці до 18 років батьками або особою, що здійснює виховання або опіку. Ці пошкодження можуть включати побої, струс мозку, опіки, людські укуси, душіння, що приводять до синців і рубців, переломів, шрамів або внутрішніх пошкоджень. Щороку більше 50 000 українських дітей тікають з будинку, рятуючись від побоїв. 38% від загальної кількості убитих на ґрунті сімейно-побутових відносин складають нездібні захищатися діти.

2. Сексуальне насильство ? це використання дитини або підлітка іншою особою для отримання сексуального задоволення.

3. За різними джерелами в 75 ? 90% випадків насильники добре знайомі жертвам; у 35 - 45% насильником є близький родич, а в 30-45% ? дальній.

4. Зневага ? це хронічна нездатність батька або особи, що здійснює відхід, забезпечити основні потреби дитини, що не досягла 18 років, в їжі, одязі, житлі, медичному відході, освіті, захисті і нагляді.

5. Психологічне жорстоке звернення включає психологічну зневагу ? послідовну нездатність батька або особи, що здійснює відхід, забезпечити дитині необхідну підтримку, увага і прихильність, і психологічне жорстоке звернення ? хронічні моделі поведінки, такі, як приниження, образа, висміювання дитини [62, с. 15].

Діти, які пережили будь-який вид насильства, відчувають труднощі у здійсненні процесу соціалізації, налагодженні позитивних відносин як з дорослими так і з ровесниками. Вирішення своїх проблем діти - жертви насильства - часто знаходять в кримінальному, асоціальному середовищі. Згідно з матеріалами доповіді Кабінету Міністрів України Верховній Раді «Про становище молоді в Україні» «…кожного дня підлітки скоюють понад 100 злочинів: одне вбивство або тяжке пошкодження, два-три розбійних напади, вісім пограбувань, двадцять шість крадіжок державного, сорок п'ять ? особистого майна громадян (з них шістнадцять квартирних крадіжок) ? і майже щодня вчиняють зґвалтування» [14, с. 33].

Особливо важливим питанням є формування соціально дезадаптованої поведінки неповнолітніх, які зазнали насильства. Саме відчуття психологічного дискомфорту, спричиненого психотравмуючою ситуацією, призводить до відхилень у розвитку особистості. Покарання або стійка негативна оцінка поведінки дитини є для неї важкою психотравмуючою ситуацією. Дослідники доходять висновку, що як наслідок відбуваються постійне нагромадження конфліктності та поступове викривлення характеру, що призводить до соціальної дезадаптації або до клінічних порушень.

Статистичні дані свідчать, що діти, які зазнали жорстокого ставлення зі сторони батьків, мають специфічні фізичні та психологічні вади, поганий стан здоров'я, нервові порушення, затримки психічного розвитку. Більшість з них має складний характер, відхилення в поведінці, особистісні конфлікти. Водночас всі вони є «групою ризику» стосовно соціальної адаптації.

Діти, які потерпають від насильства, ставши дорослими, мають серйозні вади у своєму характері та поведінці. Вони часто відчувають труднощі у спілкуванні з оточуючими, стають підозрілими та недоброзичливими. Багато з них мають занижену самооцінку, вважають себе не вартими любові, не здатними на значні досягнення у житті. Не маючи в дитинстві глибокого позитивного емоційного зв'язку з батьками, не відчуваючи безумовного прийняття та любові з боку матері та батька, такі діти, ставши дорослими, не можуть створити повноцінних подружніх або партнерських стосунків з людьми. Від власних дітей вони вимагають безумовної відданості та слухняності. У них виникають нереалістичні очікування стосовно поведінки, успіхів у навчанні та розвитку здібностей своїх дітей. Все це призводить до конфліктних ситуацій у їх власній родині. Отже, насильство над дітьми ? це процес, що повторюється та поширюється циклічно, передається від покоління до покоління.

Будь-який вид жорстокого поводження з дітьми веде до найрізноманітніших наслідків, але їх всіх об'єднує одне ? збиток здоров'ю дитини або небезпека для її життя. Негативними наслідками для здоров'я є: втрата або погіршення функції якого-небудь органу, розвиток захворювання, порушення фізичного або психічного розвитку. З 100 випадків фізичного насильства над дітьми приблизно 1?2 закінчуються смертю жертви насильства. Потрібний час, щоб залікувати ці пошкодження, але ще більше часу і зусиль потрібний для того, щоб залікувати душевні рани, психіку дитини. Діти, що піддалися жорстокому поводженню, часто відстають в зростанні, масі, або у тому і іншому від своїх однолітків. Вони пізніше починають ходити, говорити рідше сміються, вони значно гірше встигають в школі, чим їх однолітки. Практично всі діти, які постраждали від зневажливого відношення, пережили психічну травму, в результаті чого вони розвиваються далі з певними емоційними і поведінковими особливостями, що негативно впливають на їх подальше життя.

Кожна неблагополучна сім'я породжує неблагополучне дитинство, збільшує кількість дітей з девіантною поведінкою. Як правило, девіантність поведінки дітей з таких сімей має яскраво виражений негативний, асоціальний, аморальний характер. Адже діти, бажають того батьки чи ні, підсвідомо переймають їх спосіб мислення, спілкування, взаємин, поведінки, діяльності тощо. Як правило, сімейне неблагополуччя і проблема насильства в родині є негативними факторами стабілізації сімейних стосунків.

Узагальнюючи вищесказане про причини і фактори насильства в сім'ї, можна відзначити, що існує велика кількість причин, що викликають чи впливають на прояви насильства. Проте якими б не були причини насильства, воно завжди спричиняє негативні наслідки, з якими жертва насильства найчастіше не спроможна справлятися самостійно.

2.2 Вияви жорстокого ставлення у сім'ї

Жорстоке ставлення до дітей ? це крайній ступінь невиправданої перестановки ролей, коли батьки помилково вважають, що мають право на те, щоб діти емоційно підтримували їх, задовольняли їхні емоційні потреби, коли намагаються вирішувати свої емоційні проблеми за рахунок дітей, «зриваються на них».

Деякі дослідники стверджують, що психологічний супровід жорстокого поводження з дітьми може навіть заподіяти більшу шкоду, ніж власне насильство.

У науковій літературі дослідження жорстокого поводження з дітьми зводяться до трьох основних теоретичних пояснень ? психіатричного, соціологічного й ситуаційного.

Психічна модель ставить у центр особистість і сімейну історію батьків; передбачається, що жорстокі батьки ? хворі й вимагають психіатричного лікування. З наявних чинників, що обумовлюють жорстоке ставлення до дітей з боку батьків, є жорстокість, з якою самі батьки стикаються в дитинстві. Психологи пояснюють це властивістю наслідування; у своїй дорослій поведінці людина несвідомо відтворює приклади жорстокої поведінки батьків або вихователів стосовно неї самої. Соціологічне пояснення пов'язане з такою соціальною цінністю як насильство. Імовірність жорстокого поводження з дітьми підвищується й внаслідок поширеної думки, начебто фізичне покарання є ефективною формою виховання, внаслідок чого 93% батьків фізично карають своїх нащадків [73, с. 15],

Соціологічною причиною, на думку дослідників, є бідність і безробіття. Хоча жорстокість стосовно дітей зустрічається у всіх верствах суспільства, у бідних родинах вона спостерігається в 7 разів частіше. Пояснюється це тим, що будь-яка напруга в родині, а бідність і є джерелом такої напруги, збільшує ризик поганого поводження з дитиною [80, с. 15].

Ситуаційне пояснення причин жорстокого ставлення в родині зводиться до того, що приводом може бути розбіжність між очікуваннями батьків і особливостями дитини, нерозуміння батьками того, як повинні поводитися діти.

Жорстоке поводження з дітьми у вигляді фізичного насильства виражається у завданні дитині фізичних травм і тілесних ушкоджень. Це побиття, катування, удари (з використанням різних предметів як зброї насильства), ляпаси, тягання за вуха, припікання гарячими предметами, укуси. Фізичним насильством вважається й залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, примус до прийому медичних препаратів, що викликають одурманення.

Діти, які зазнали насильства в різних його формах, «пізнали людське зло й виросли в атмосфері, насиченій гнівом і болем, прагнуть ізолюватися від суспільства і можуть виявляти у своїй поведінці підвищену агресивність» [80, с. 14].

Діти, з якими поводились жорстоко в психологічному сенсі, потрапляють у мережу відносин, що шкодять, а відтак ? за межі нормального процесу соціалізації. У результаті цим дітям важко задовольнити свої потреби у захисті й заступництві, нерідко їм доводиться бути надмірно поступливими, щоб уникнути поганого ставлення до себе, і в них можуть розвинутися невротичні риси й проблемна поведінка. Водночас такі діти поступово вчаться експлуатувати, принижувати або завдавати болю й страждання.

У науковій літературі обґрунтовується точка зору, що в родинах, у яких спостерігається або жорстоке, або зневажливе ставлення до дітей, вони виростають агресивними. Як правило, дитяча агресивність є зворотною стороною беззахисності: «Якщо дитина почуває себе незахищеною…… у її душі народжуються численні страхи. Прагнучи впоратися зі своїми страхами, дитина вдається до захисно-агресивної поведінки» [75, с. 12].

Хто б не провадив жорстоке поводження з дитиною у ньому завжди присутнє зловживання силою або владою. Відповідно до тверджень Хорта і його колег, жорстоке поводження з дитиною набуває 6 основних форм:

1. відкидання ? активне відкидання супроводжує відмову виконувати прохання або задовольняти потреби дитини у формі, що виражає сильну ворожість;

2. відмова в емоційному відгуку ? це пасивна форма відмови дитини в теплих почуттях, що полягає в холодності, небажанні або нездатності відповісти на спроби дитини поспілкуватися;

3. приниження ? прилюдне висміювання дитини або висміювання її;

4. залякування ? примушення дитини бути свідком клинів над улюбленою людиною або погроза застосувати насильство до неї самої;

5. ізоляція ? заборона дитині гратися з друзями або брати участь у сімейних заходах;

6. експлуатація ? використання невинності і слабкості дитини [54, с. 22].

Тілесні покарання роблять дитину не господарем свого тіла і своєї психіки, а її рабом, вони нав'язують їй досвід поразки, прищеплюють безпорадність, безпомічність, призводять до деградації, приниження гідності дитини, оздоблюють її. Надто бурхливі прояви обурення, безконтрольні вибухи гніву, люті, оскаженіння з боку батьків розпалюють погані нахили дітей, привчають їх до нестриманості, злості, безконтрольних вибухів емоцій.

Учені зазначають, що одним з негативних психологічних наслідків тілесних покарань є ототожнення себе з агресором. Це також психологічний механізм, що дозволяє уникнути почуття провини. У цьому випадку дитина посідає позицію караючого батька, і в неї з'являється відчуття, що бути агресивним і караючим - це правильно. Відповідно, коли вона виросте і в неї з'являться власні діти, швидше за все вона буде поводитись з ними так само, як поводились з нею у дитинстві.

Як зазначає Р. Снайдер: «Використання тілесних покарань (або погроза їхнього застосування) як основні засоби виховання дітей переходять із покоління в покоління» [67, с. 16].

Пригнічення особистості дитини може закінчитись великим вибухом, робить її агресивною, призводе до відкритого протесту. Агресивність завжди породжує іншу агресивність, яка може бути спрямована на тих же батьків, на ровесників або на самого себе (ауто агресивність аж до спроб самогубства).

Дитина ? це не просто інша людина, це зовсім інший психологічний простір, якісно відмінне світосприйняття.

Як зазначає Л. Вест: «Людина формується все життя: змінює погляди, звички, принципи, і тільки дитинство залишається незмінною константою на весь наш шлях, і кожен несе в собі власну долю як хрест або яскравий веселий ліхтарик» [15, с. 15].

Жорстоке поводження з дітьми має тривалі наслідки для емоційного благополуччя дитини, її почуттю власної гідності завдається непоправної шкоди, а страх повторно зазнати подібного ставлення породжує в неї недовіру до оточуючих. Діти, що пізнали людське зло і ростуть в атмосфері, насиченій гнівом і болем, прагнуть ізолюватися від суспільства і можуть виявляти у своїй поведінці підвищену агресивність. Крім того, багато дітей, які зазнають жорстокого ставлення з боку дорослих, відрізняються підвищеною розсіяністю на уроках і відчувають більше труднощів у школі порівняно з людьми, які виросли в нормальній обстановці. Адже навіть ставши дорослими, ті, з ким погано поводилися в дитинстві, частіше стикаються з психологічними проблемами, включаючи депресію й алкоголізм. Деякі з них намагаються вчинити самогубство або втягуються в злочинну діяльність.

Жорстокість створює психічне насилля, виробляє той контекст, у якому навіть окремі ненасильницькі дії дитина сприймає як вияв примусу, що викликає неочікувані для дорослих поведінкові реакції, котрі знов спонукають їх до тактики насилля.

Напружена атмосфера, взаємні погрози призводять до того, що дитина прагне компенсувати відсутність позитивних емоцій у бродяжництві, вуличних компаніях, втечах з дому. Так, у 48,1% саме конфлікти у сім'ї штовхають дітей до бродяжництва. Крім того, бродяжництво призводить до втягнення дітей дорослими у злочинну діяльність, використання їх у нерегламентованих законодавством видах робіт, нещадної експлуатації як фізично, так і морально. Такі діти не мають ніяких правових гарантій безпеки життя.

Протягом багатьох століть народна педагогіка є засобом профілактики жорстокого поводження людини в сім'ї. Педагогіка українського народу досить гуманна і формує людину великодушну, чуйну, справедливу, тактовну. Усі засоби педагогіки можуть використовуватися для профілактики насильства в сім'ї.

Спеціалісти вважають, що навчання не жорстокого поводження є ефективним, якщо людина постійно спостерігає за гуманною поведінкою інших.

Багато визначних педагогів доводили, що оточуючі мають вплив на розвиток особистості дітей. К.Д. Ушинський писав: «Дитя виховується, розвивається розумово і морально тільки під впливом людської особистості, і ніякими формами, ніякою дисципліною, ніякими статутами і розкладами часу занять неможливо штучно замінити вплив людської особистості» [81, с. 40].

У процесі вивчення проблеми жорстокості зарубіжні вчені зверталися до принципово нових систем подолання цього соціального зла, що сприяло створенню методики з назвою «несумісні відповіді». Вона припускає, що людський організм нездатний одночасно переживати два якісно протилежних емоційних стани: викликаючи реакції чи емоційні стани, несумісні з гнівом і агресією, можна запобігти жорстоким намірам. Такими реакціями фахівці визнали емпатію (співпереживання) і гумор.

У своїх дослідженнях Міллер і Ейнзенберг доводили: чим вищий рівень емпатії у ґвалтівника до жертви, тим нижчим є рівень його агресії. Тобто страждання і біль жертви здатні вплинути на почуття агресора і стримати його ворожість. Однак відомі випадки, коли плач від болю і благання про помилування виявляються факторами, що підсилюють ворожість насильника [46, с. 40].

Педагоги нашої держави повинні розробляти програму профілактики жорстокого ставлення до дітей з урахуванням історичних, соціокультурних, економічних та ін. умов країни, а також законодавчої бази держави, передусім Конвенції ООН про права дитини.

Будь-яке насильство ? це завжди психічна травма, яка деформує особистість, перешкоджає нормальному розвиткові дитини, руйнує її психічне здоров'я. Замість того, що б зміцнити сімейні узи, батьки, які допускають жорстокість щодо своєї дитини, руйнують в ній очікування любові, довіри й турботи, такі необхідні для соціального розвитку і формування здорової особистості. Батьки мають усвідомити, що найважливіша умова успішного виховання ? становлення правильних стосунків з дітьми. Для того, щоб досягти взаєморозуміння з ними, треба усвідомити, що основа спілкування в сім'ї ? доброзичливість, довірливі відносини.

Велике значення у профілактиці жорстокості має робота не тільки з батьками, але й з дітьми. Необхідно формувати в них повагу до оточуючих, потребу в гуманному ставленні до інших людей, що сприяє переосмисленню їхньої поведінки. Діти повинні засвоїти такі норми і правила взаємодії в суспільстві, що дозволяють за будь-яких обставин знаходити конструктивні форми поводження.

2.3 Діагностика жорстокого ставлення до дитини

Домашнє насилля є однією із складних соціальних проблем нашого часу. Напружений ритм життя, відсутність повноцінного відпочинку, порушення внутрішньо сімейних стосунків призводять до збільшення випадків наруги над дітьми. Втомлені та роздратовані батьки виміщають свій біль на власних дітям, а ті тихо страждають, оскільки не знають, куди звертатися по допомогу, та й часто бояться звертатися по неї.

Домашнє насилля ? це приховане насилля, яке виходить назовні переважно тільки тоді, коли його результати:

– призводять до трагічних випадків;

– стають причиною девіантної поведінки дітей [38, с. 40].

Водночас, якщо вчасно виявити проблему, то в переважній біль шості випадків кваліфікована просвітня та терапевтична робота спроможна значно покращити ситуацію. Тому в роботі соціальних педагогів важливе місце повинне належати ранній діагностиці можливого жорстокого ставлення з боку батьків. Та у такій роботі виникає засаднича проблема ? домашнє насильство, зазвичай, старанно приховується його жертвами. Тому навіть найповніші і найкращі опитувальнику можуть дати нульовий варіант ? дитина просто не дасть правдивої відповіді. Особливо важко виявити домашні проблеми найменших школярів. Тяжкі переживання маскується зниженням розумових спроможностей, спонтанною агресивністю стосовно однокласників і навіть вчителя, відчуженістю від класу. Вчителі в таких випадках можуть звертатись до батьків з проханням «вплинути на дитину», тим самим тільки посилюючи рівень родинного насильства. Щоб запобігти посиленню негативних проявів у ставленні батьків до дитини треба, щоб вчителі були попередженні про можливість травмуючого впливу батьків. Тому соціальний педагог в ході
обстеження учнів повинен бути надзвичайно уважним до певних елементів найбільш уживаних і легких до застосування проективних тестів, таких як «Будинок, дерево, людина», «Казки Луїзи Дюсс», «Малюнок сім'ї у вигляді тварин», «Сходинки», «Тест тривожності (Р. Темл, М. Доркі, В. Амен)».

Для виявлення ознак, які можуть свідчити про наявність надмірного тиску на дитину з боку батьків, перші три тести перевірялись на дітях, що знаходяться під вартою у Херсонському слідчому ізоляторі. У дослідженні брали участь діти від 14 до 18 років, історії яких переповнені фактами грубого фізичного насильства з боку батьків. Цих дітей регулярно били, залишали голодними, виганяли в мороз на вулицю, примушували старцювати, та й просто забували на вокзалі.

Тестування проходило у формі бесіди соціального педагога з дитиною, якій не повідомлялась дійсна мета роботи, а говорилось, що вивчаються її творчі здібності ? уміння малювати, фантазувати, складати історії. Спочатку проводились тести на малювання ? «Проективний малюнок сім'ї», «Проективний малюнок сім'ї у вигляді живих істот». Закінчувалась робота «Казками Луїзи Дюсс». На всю роботу витрачалось 25 ? 30 хвилин.

Найменш інформативною виявилась, як це не дивно, методика Казки Луїзи Дюсс». Закінчуючи оповіді, діти зазвичай створювали стандартні продовження казок, у яких не було елементів, що могли вказати на сімейне насилля. Єдиним винятком стала казка Пташенятко». Зміст її наступний:

У великому лісі на старому дереві розташувалось гніздечко з пташками ? тут і тато і мама, і тітка і дядько, і дідусь і бабуся, кілька діток-пташенят і одне зовсім ще маленьке пташенятко, яке і літати не вміє. Одного разу налетіла величезна буря, гніздечко знесло вітром. Старші птахи замахали крильцями і полетіли на гілочки. А найменшеньке пташенятко….

На цьому місці оповідь зупиняється і дитину просять її продовжити. Характерним для всіх продовжень дітей, що пережили сімейне насилля, була повна відсутність хвилювання старших птахів за долю малюка. Ніхто не пробував йому допомогти, ніхто не літав над ним, ніхто не шукав. Пташенятко, що випало із гнізда, було повністю полишене сам на сам із бідою.

Наведемо кілька характерних оповідей: «Маленьке пташенятко літати ще не вміло, тому впало і вбилось», «Холодно в лісі було, то пташенятко замерзло», «Пташенятко впало і дуже забилось, поламало крило, дуже кричало. Його крик почув вовк, прийшов і з'їв», «Пташенятко полетіло вниз і страшенно злякалось. Воно почало махати крилами і раптом відчуло, що летить. Воно летіло, летіло і залетіло дуже далеко, туди де не буває таких страшних дощів і завжди світить сонечко. Там воно зустріло таких же пташенят як і воно само, і всі стали жити разом», «Пташенятко було сильно поранене і плакало. Тут лісом проходив хлопець. Він побачив пташенятко, взяв його до себе додому. Дома побудував йому гніздо на груші. Там пташенятко і почало жити».

Решта оповідань у тій чи іншій формі повторювала наведені сюжети, які можна згрупувати за такими ознаками:

1. Полишене пташенятко вмирає.

2. Пташенятко знаходить якась зла сила (вовк, лисиця, мисливець, розбійник, взагалі зла людина) та вбиває.

3. Пташенятко якимось чудом самостійно долає труднощі та потрапляє до певного захищеного місця, де у нього з'являються друзі.

4. Пташенятко рятує «добра сила» (зазвичай це людина, але були розповіді де такою істотою-рятівником ставала та чи інша лісова тварина ? ведмідь, лев, навіть заєць. Однак слід відмітити, що саме тварина, а не птах.

Всі вищенаведені сюжети свідчать про порушення родинних стосунків, відсутність надії на допомогу батьків.

При виконанні проективних малюнків відразу кидалась у вічі їх кольорова гамма. Діти користувались простим або чорним олівцем. Змусити розфарбувати малюнки вдавалося рідко. Більшість затриманих категорично відмовлялись вносити колір у свої роботи. При чому таке нехтування кольорами стосувалася тільки проективного малювання, про що свідчать яскраві картини, створені тими ж дітьми на заняттях з малювання. Тому можна вважати, що вибір чорно-сірої гамми є характерним для дітей з досвідом домашнього насилля.

При виконанні малюнка «Будинок ? дерево ? людина» повторювались такі елементи:

1. Зображення тільки однієї, до того ж бокової стіни будинку.

2. Якщо зображено дві стіни, то бокова стіна виділялась товстішими

3. лініями.

4. Надмірно гострий дах.

5. Відсутність фундаменту.

6. Розташування малюнка внизу аркуша.

Ці чотири елементи зустрічались у майже 90% малюнків. Окрім цих основних елементів, що можуть вказувати на досвід сімейного насилля, в малюнках дітей часто зустрічались глухі стіни без вікон, дуже маленькі вікна, або такі, що містилися над дверима (ніби на другому поверсі), відсутність димаря або зламаний димар, будинок з хаотично розташованими елементами.

У малюнку дерева слід відмітити відрізаність кореневої системи (з початку аркуша виростає вже сам стовбур), шрами, дупла, в кроні ? зламані гілки.

Малюнок людини схематичний з мінімумом деталей.

Проективна методика «Малюнок сім'ї» давався у двох пов'язаних варіантах. Спочатку дітям пропонувалось намалювати свою сім'ю такою, як вона є. При аналізі зверталась увага на кількість членів сім'ї, їх розміщення на просторі малюнка, розмір, промальовування деталей. Характерною для дітей притулку деталлю стала фіксація розпаду внутрішньо сімейних стосунків через зображення (навіть 16-річними підлітками) кожного члена сім'ї автономно, розкиданими на просторі аркуша, повернутими в різні боки. Часто члени сім'ї зображувались у профіль, ніби повернуті спинами один до одного.

Класичний малюнок сім'ї доповнювався його модифікацією «Малюнок сім'ї у вигляді живих істот». Дітям пропонувалось уявити собі, що до них у родину прийшов чарівник (прибулець з іншої планети, безумний науковець з надсекретної лабораторії) та перетворив всіх на якісь живі істоти. Зробив він це не зі зла, а щоб люди відчули, як живуть тварини, птахи, риби, комахи, плазуни. До того ж цей чарівник не сам визначав кому у що перетворитись, а так би мовити дозволяв кожному стати тим, хто йому ближчий. Обов'язково дітей попереджали, що немає поганих і хороших тварин ? всі вони просто чудові. Характерно, що діти із задоволенням брались до роботи. При її виконанні проявляли масу емоцій та робили безліч гострих коментарів, не приховуючи своїх переживань у контактах з членами родини.

Так хлопець, який боляче переживав вороже ставлення до себе з боку братів, зобразив себе свинею, братів вовками, а бабусю левом. На іншому малюнку маленьке козенятко оточено вогне-дихаючими драконами, які до того ж б'ються один з одним.

Проаналізувавши думки дітей стосовно виховного процесу у сучасній українській сім'ї можна констатувати, що:

– батьки відчувають дефіцит психолого-педагогічних знань
стосовно виховання власної дитини, про що свідчать відповіді 75%
опитаних батьків;

– стосунки батьків та дітей з погляду підлітків є досить далекими ід гармонійних та бажаних, про що заявили 39% опитаних школярів;

– покарання трактується 35% батьків як провідний засіб корекції поведінки їх дитини;

– часте використання покарання призводить до дисгармонійних або напружених взаємостосунків між батьками і дітьми;

– більшість батьків не планує особисто звертатися до спеціалістів за консультацією чи допомогою при вирішенні проблем, пов'язаних з вихованням їх дитини, хоча при цьому визнають, що не володіють належними знаннями та інформацією, необхідними для їх успішного вирішення.

Результати дослідження дають змогу зробити висновок, що робота з батьками щодо профілактики насильства над дітьми не ведеться. Очевидно, необхідно серйозно поставитися до виховання самих батьків, у чому суспільство вкрай зацікавлене. Виховання повинно здійснюватись у двох напрямках: просвітницькому та із застосуванням різного роду санкцій, що припинять їх аморальну й злочинну поведінку.

2.4 Організаційні форми та технології роботи з випадками сімейного насилля

Досить багато людей, над якими чинять насильство, не наважуються йому протистояти. Тим часом законодавство гарантує кожній особистості широкі права та свободи й захист від їх порушення. Закон «Про попередження насильства в сім'ї» передбачає і покарання осіб, які чинять насильство в сім'ї, і заходи щодо надання допомоги потерпілим.

Щодо осіб, які вже вчинили насильство в родині або погрожуючі, його вчинити, працівники міліції можуть вжити таких заходів:

– винести кривдникові офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї. Якщо кривдник таки вчинив насильство після винесення йому офіційного попередження, йому можуть винести захисний припис;

– взяти на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення насильства в сім'ї;

– винести кривднику захисний припис і контролювати виконання вимог захисного припису. В захисному приписі особі, якій його винесено, можуть заборонити чинити певну дію (дії) щодо жертви насильства в сім'ї, а саме:

– чинити конкретні акти насильства в сім'ї;

– отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства в сім'ї;

– розшукувати жертву насильства в сім'ї, якщо жертва за власним бажанням перебуває в місці, не відомому кривдникові;

– відвідувати жертву насильства в сім'ї, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів сім'ї;

– вести телефонні переговори з жертвою насильства в сім'ї.

До найбільш розповсюджених у світовій практиці інституціональних норм роботи з випадками сімейного насилля відносяться кризові центри, притулки, «телефони довіри», пансіонати для перестарілих, заклади соціального обслуговування сім'ї та дітей, психолого-медико-соціальні центри, а також тимчасові (фостерні) або постійні прийомні сім'ї.

Для допомоги потерпілим від домашнього насильства діють спеціальні кризові центри, а також центри медико-соціальної реабілітації.

а) Кризові центри.

Працівники кризових центрів надають інформаційну, психологічну, педагогічну, медичну, юридичну допомогу особам, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім'ї, а також тимчасовий притулок; повідомляють службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній міліції в справах неповнолітніх про виявлені факти реальної загрози застосування насильства в сім'ї або про факти вчинення такого насильства.

Змістом їх діяльності є надання психологічної, юридичної, педагогічної, соціальної та інших видів допомоги постраждалим від насилля, що часто знаходяться у кризовому та небезпечному для фізичного та душевного здоров'я стані. Крім цього клієнт може очно або по телефону отримати детальні відомості про місце та режим роботи потрібних спеціалістів та інше.

Основна форма роботи кризового центру - очне консультування. Постраждалі мають можливість спілкуватися безпосередньо зі спеціалістами: психологами, лікарями, педагогами, юристами. У ряді кризових центрів проводяться групові заняття, у тому числі організуються групи взаємодопомоги. Приймаються дзвінки на «телефоні довіри» висококваліфіковані спеціалісти, які уже на першому етапі можуть визначити стан жертви, надати первинну підтримку, адекватно оцінити ситуацію, щоб намітити подальший план роботи, або переконати жертву прийти за допомогою у кризовий центр.

У світовій практиці розповсюджена така форма допомоги як «шелтери» ? різновид великих центрів зі спеціальним притулком для постраждалих від насилля у сім'ї (переважно для жінок і дітей0. Наприклад, у США, Німеччині, Голландії діяльність «шелтерів» ? одна з самостійних спеціалізованих програм допомоги жертвам насилля. Це невеликі затишні будинки, що далеко знаходяться від міста, адреса яких тримається у таємниці. Режим тут вільний, деякі жінки навіть продовжують працювати у період перебування у «шелтері». Все побудоване на принципах самообслуговування; жінки забезпечені безкоштовним харчуванням та медичною допомогою. Середня наповнюваність «шелтерів» ? 35-50 чоловік, а тривалість перебування складає від 2 до 5 тижнів. Одна з головних задач - психологічна реабілітація та правова допомога; вони детально роз'яснюють права жінки та дитини, а у випадках неминучих розлучень надають практичну та юридичну допомогу. «Шелтери» обладнані плакатами, стендами. Є бібліотеки, ігрові кімнати для дітей. За дітьми догляне няня, якщо жінці потрібен час, щоб зайнятися господарством, відвідати спеціаліста або тренінгові групу.

б) Притулки для жінок-жертв насилля та їх дітей.

В центрах медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї постраждалим надають первинну медико-санітарну та психологічну допомогу, психіатричну допомогу певних видів, а за потреби працівники центрів скеровують жертв насильства в сім'ї на відповідне дальше лікування; організовують надання їм юридичних консультацій; повідомляють про вчинене насильство в сім'ї службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній міліції у справах неповнолітніх.

Якщо жінка погоджується залишити будинок та поселитися у притулку, який може розташовуватися при кризовому центрі або іншому місті, важливо забезпечити їй повну безпеку та мінімізувати можливість утечки інформації, оскільки насильник часто робить все, щоб знайти жертву. Тому жінку та її дітей спочатку доставляють у міліцію, а потім таємно перевозять у притулок.

Притулок - це тимчасове убежище, де жінка має можливість сховатися від переслідувань чоловіка, отримати ефективну першу медичну допомогу та пройти подальше лікування. Їй надають фінансову підтримку, консультаційні послуги, психологічну підтримку. В обстановці уваги, розуміння та турботи вона може прийти у себе, переглянути своє життя та за допомогою спеціалістів прийняти рішення відносно свого майбутнього.

Одним з найбільш використовуваних у притулках методів програми реабілітації є групова терапія, яка проводиться одночасно з жінкою та її дітьми. Ця робота, спрямована, з одного боку, на подолання почуття самотності та відчуження жертви, а з іншого - на укріплення відношень між матір'ю та дітьми, що дозволяє забезпечити природні взаємопідтримку. Програма групової терапії розробляється для кожного індивідуально з урахуванням конкретної сімейної ситуації. Сеанси проводяться 2 рази на тиждень протягом години: 45 хвилин займає дискусія (це можуть бути освітні програми для дорослих, обговорення різних моделей взаємодії батьків і дітей), а 15 хвилин відводяться для ігрової діяльності, що пропонується самими дітьми.

Незалежно від типу соціального закладу та технології роботи з випадком у безпосередній корекційно-реабілітаційній роботі з клієнтом найбільш розповсюджений психосоціальний підхід, який передбачає не тільки використання наявних соціальних ресурсів, але і активізацію особистісних ресурсів клієнта та застосування технік психологічного впливу на агресора, жертву та сім'ю в цілому. Відповідно корекційно-реабілітаційна діяльність може здійснюватися у різних формах: індивідуальне консультування, робота з дитиною (подружньою або дитячо-батьківською), з усією сім'єю, а також з окремими групами (насильниками, жертвами та їх батьками).

Від насилля у сім'ї потерпають і чоловіки

Нині жінки вчаться активно боротися за свої гендерні права та засуджувати зайву чоловічу агресивність. Тож коли чуємо про «жертв насильства у родині», автоматично уявляємо собі жінок і дітей.

Несподівана пропозиція прозвучала минулого тижня на нараді у столичній мерії: а чому б не відкрити мережу підтримки для чоловіків, що потерпають від родинного насильства. Про таку потребу розповіла керівник київського Центру по роботі з жінками Галина Гончарук. За її словами, в Україні неухильно збільшується кількість жіночих злочинів, скоєних проти чоловіків та коханців. Кожну шосту кримінальну справу порушують проти представниць слабкої статі, котрі щораз частіше калічать своїх партнерів.

Тож не дивно, що за психологічною допомогою у Центр по роботі з жінками звернулися 574 чоловіки. Схоже, їм просто нікуди більше піти зі своїми родинними проблемами. Найбільше потерпають ті, котрі не здатні підняти руку на жінку. Та чоловіки шукають допомогу у психологів та юристів лише у крайньому випадку, бо соромляться. Тож, мабуть, і справді треба подбати про їхній захист? Та, певне, відкривати не подібний до жіночого центр, а розробити систему анонімної допомоги. Зокрема виживають більше новонароджені дівчатка, ніж хлопчики. У підлітковому та юнацькому віці самогубства скоюють переважно юнаки. А потім жінки вдаються до цього у п'ять разів рідше, ніж чоловіки. Та й живуть у середньому на одинадцять років довше. Отже, якщо ми не подбаємо про них, хто ж тоді дбатиме про нас?

Тим паче є висновок досліджень: у хлопців-підлітків, які є свідками насилля над мамою, ушестеро підвищується схильність до самогубств, ймовірність того, що такі діти вживатимуть наркотики, алкоголь або вчинять зґвалтування, підвищується на 50%. Насилля стосовно матері є однією з причин втечі підлітків з дому. Отож, вплив на їхню психіку є суттєвим й може спричинити до скоєння злочину згодом.

2.5 Робота соціального педагога з сім'єю, де є насильство щодо членів родини

За останнє десятиліття насильство в сім'ї усвідомлюється як серйозна й масштабна проблема, що породжує безліч інших соціальних та індивідуальних проблем. Зокрема, сформувалось розуміння того, що недостатньо тільки карати винних, необхідно також реабілітувати жертву насильства і працювати з людиною, що скоїла насильство, щоб уникнути повторення ситуації.

Основна цінність демократичного суспільства ? це людське життя. Тому робота з сім'єю з попередження в ній насильства щодо членів сім'ї повинна стати одним з напрямків роботи соціального педагога. Між тим зараз маємо інспекторів райвно і громадських інспекторів із захисту прав дітей, кримінальну міліцію у справах неповнолітніх і службу у справах неповнолітніх, у коло обов'язків яких входить профілактична робота з неблагополучними сім'ями. Але ми не маємо системи попередження насильства в сім'ї, супроводу сімей, де є насильство, діти і батьки не знають своїх прав і обов'язків, що спричиняє насильство в сім'ї, але не знімає відповідальності за його наслідки.

Для дитини важливими є довіра до батьків, почуття захищеності в сім'ї. Вони втрачаються при насильстві в сім'ї. У такій сім'ї зовні все благополучно, але втрачені між окремими членами сім'ї родинні зв'язки, емоційні почуття. Діти в таких сім'ях засмучені, розчаровані, неврівноважені навіть при незначних труднощах, думають, що вони є причиною розладу в сім'ї, не вміють висловлювати свої почуття та емоції, вразливі, нездатні контролювати ситуацію, вперті, агресивні, мовчазні, переживають відчуття страху, бентеження, приниження, безсилля, гніву па батька, вважають свою сімейну ситуацію особливою, себе ? нікому не потрібними, неважливими людьми, які не заслуговують уваги та турботи, не можуть адекватно реагувати на ситуацію, виправдовують биття любов'ю. Такі діти занепокоєні, прагнуть догодити, усамітнюються, погано встигають у школі, виявляють насильство для самовираження. Слід зазначити, що первинні стресові фактори (насильство, втрата) позначаються на інтелектуальному, емоційному, фізичному, духовному розвитку дитини, що є помітним для оточення і інколи викликає глузування з цих дітей однолітків. Все це поглиблює стресовий стан дитини, погіршує її здоров'я (з'являється енурез, заїкання, головний біль, біль у животі, порушення сну), і знову ж таки відбивається на емоціях та поведінці, може привести до девіантної та адиктивної поведінки. Але дитина при цьому продовжує любити своїх батьків, ідеалізувати їх, виправдовувати їх вчинки та поведінку, прагне повернутися до них, вважає, що батьки змінилися на краще, засуджує умови життя і середовище сім'ї, але не самих батьків. Підлітки більш реально оцінюють своїх батьків, але мають надію на зміну батьків у кращий бік, приймають обставини життя в сім'ї з насильством як звичайні.

За офіційними даними [14, с. 28], насильство в сім'ї ? досить поширене явище в Україні. За свідченням дітей, з жорстокістю вони вперше зустрічаються у власній сім'ї, з боку батьків та старших братів та сестер, тобто тих осіб, які повинні їх захищати та підтримувати. Насильство в сім'ї розглядається як: порушення прав людини; приклад примусового контролю, який одна людини практикує над іншою; домагання [14, с. 35]; будь-які дії чи бездіяльність, що складаються з поганого фізичного, психологічного та сексуального поводження члена сім'ї з жінкою та іншими членами великої сім'ї [14, с. 16]. Насильство в сім'ї визначається також як певні види дій чи бездіяльності, які мають місце у межах певних стосунків; жорстоке ставлення до дітей (фізичне, психологічне, сексуальне); погане ставлення чи неуважність стосовно осіб похилого віку; погане ставлення дітей до батьків; фізичні та психічні напади на жінок з боку чоловіків-партнерів.

Отже, насильство в сім'ї вимагає системного підходу до роботи з нього попередження та ліквідації в сім'ї, врахування особливості статі, віку, ролі кривдника і жертви. Насильство в сім'ї розглядається як соціальне явище, яке характеризується взаємозв'язком та взаємопроникненням різних його форм [27, с. 106]. Насильство в сім'ї порушує цілу низку прав людини ? право кожного на рівний захист перед законом і на захист від дискримінації за ознакою статі; право не піддаватися жорстокому ставленню; право на життя і фізичну недоторканість; право на найвищі стандарти фізичного і психічного здоров'я [28, с. 17].

Дослідження з проблеми приводять до висновку, що орієнтація на покарання (функцію закону) не забезпечує безпеки в сім'ї, необхідним є комплекс заходів ? програми екстреної та довготривалої допомоги жертвам насильства та їх сім'ям, спеціальні програми просвіти, консультування та психологічної корекції для кривдника, жертви, інших членів сім'ї, у т, ч. дітей [29, с. 117]. Насильство з боку близької людини, яка розглядається як опора і підтримка, порушує основний принцип сім'ї ? безпеку існування кожного її члена [22, с. 117]. Тому діяльність соціального педагога полягає у захисті прав людини, як створенні умов для виявлення та усунення причин і наслідків насильства в сім'ї.

На даний час у світовій практиці виділяють такі підходи до захисту прав людей, які можуть бути застосовані з метою попередження насильства в сім'ї стосовно дітей:

1. Інформаційний ? в основі якого є знання і підтримка державою, громадою, сім'ями, окремими особами прав людини. Знання цих прав вимагає їх дотримання.

2. Силовий підхід, який означає, що порушення прав людини, закріплених у законах, забезпечує покарання злочинця незалежно від того, чи знав він, що порушує права іншої людини, чи ні.

3. Підхід ненасильницького опору М. Ганді: «протистояння злу через насильство лише примножує зло, і, оскільки зло може спиратися тільки на насильство, треба цілковито утриматися від останнього, щоб позбавити зло його опори»,

4. Діяльніший підхід. Він полягає в щоденній роботі з безпосереднього захисту прав: «нам потрібні вчинки, що вшановували б ті слова, поважали б ті зобов'язання, відповідали б тим законам», Християнський підхід полягає в тому, що всі зрушення, за М.Л.Кінгом, відбуваються в повній відповідності до Провидіння. Саме тому «відмова від насильства» є «шляхом до примирення і самовладанням».

5. Політико-економічний підхід, зміст якого полягає в тому, щоб надати людям рівність у можливостях, допомогу тим, хто її потребує, зберегти громадські свободи для всіх, використовувати надбання науково-технічного прогресу для розширення і неухильного підвищення рівня життя.

6. Підхід викриття насильства і ненависті, який полягає у збереженні пам'яті про жертви насильства через пресу, телебачення, книги, допомогу жертвам гноблення з метою попередження майбутнього насильства.

7. Виважений підхід, що був запропонований О.Д. Захаровим, полягає в готовності до створення досконалішого, гуманнішого суспільства, кращого світового порядку через реформи, а не революції, через захист жертв, а не повалення чи засудження режимів [71, с. 86-88].

Таким чином, виправдання або засудження насильства залежить від соціальної орієнтації суспільства і відповідно може посилюватися або слабшати.

Проте в останні декілька десятиліть насильство в сім'ї усвідомлюється як серйозна і масштабна проблема, яка породжує безліч інших соціальних і індивідуальних проблем. Зокрема, сформувалося розуміння, що недостатньо тільки карати винних, так само необхідно реабілітувати жертву насильства і працювати з людиною, що зробила насильство, в уникнення повторення ситуації. Не можна не визнати, що сьогодні повної статистики, що відображає реальність, про масштаби і частоту випадків насильства в сім'ї не існує в країні по цілком зрозумілих причинах: закритість сім'ї як системи (небажання виносити сміття з хати); взаємозалежність жертв і мучителів; відсутність доступу в сім'ю для соціальних працівників; недостатність інформації з медичних установ і правоохоронних органів, що не дозволяє робити виводи про розміри даного явища.

Одним із методів соціальної роботи з молоддю, яка постраждала від насильства є робота з батьками щодо попередження та подолання насильства. Зміст її передбачає вирішення таких завдань:

Формування у батьків спрямованості на пошук найоптимальніших методів виховання:

– Творче засвоєння психолого-педагогічних знань до того, щоб вони стали керівництвом дох дії і сприяли підвищенню ефективності виховання дітей.

– Формування здатності усвідомлювати сімейну дійсність, вміння приймати найбільш ефективні рішення в співвідношенні їх з закономірностями, принципами виховання.

– Взаємне збагачення досвідом дитячо-батьківських взаємостосунків.

– Працівники кризових центрів.

– Здійснюють прийом членів сім'ї, що можуть стати, або стали жертвами насильства.

– Організовують надання необхідної психологічної, педагогічної, медичної, юридичної допомоги.


Подобные документы

  • Український варіант проблеми насильства над жінкою та дитиною в сім'ї. Домашнє насилля, його особливості та види. Соціально-психологічні характеристики жінок та дітей-жертв сімейного насилля. Методи соціальної роботи з жертвами сімейного насилля.

    творческая работа [28,6 K], добавлен 05.04.2008

  • Особливості сексуального насильства у межах посттравматичного стресового розладу. Загальні поняття про посттравматичні стресові розлади. Психологічні наслідки зґвалтувань для жінки. Рекомендації щодо реабілітації жінок, які зазнали сексуального насилля.

    дипломная работа [180,7 K], добавлен 16.02.2011

  • Насильство над дітьми та його види. Механізми психологічної адаптації дитини до тривалого сексуального насильства. Значення тренінгу в соціально-психологічній адаптації дитини, що постраждала від сексуального насильства. Арт-терапія в роботі з дітьми.

    творческая работа [29,3 K], добавлен 29.11.2010

  • Розгляд джерел, причин виникнення та педагогічного відношення до дитячого страху. Застосування методу анкетування та ігор-ситуацій з метою діагностування окремих видів страху у дітей старшого дошкільного віку. Аналіз способів профілактики дитячих страхів.

    курсовая работа [55,5 K], добавлен 21.09.2010

  • Особливості психокорекції тривожності дітей молодшого віку. Види фобій та страхів. Оцінювання рівня тривожного стану дитини, проблема його подолання та профілактика. Розробка комплексу занять по малюванню, ігрових завдань, підвищення самооцінки малюка.

    курсовая работа [57,5 K], добавлен 10.06.2014

  • Теоретичні дослідження тривожності дітей дошкільного віку. Індивідуальні особливості емоційної реакції дітей. Ігри як засіб профілактики тривожної поведінки дошкільнят. Обґрунтування дій щодо боротьби з тривожністю дітей у дитячому садку і сім'ї.

    курсовая работа [108,2 K], добавлен 10.02.2024

  • Загальна характеристика дітей з особливими потребами. Соціально-психологічні особливості сімей, що мають дітей з особливими потребами. Особливості ставлення до дітей. Емпіричне дослідження особливостей прийняття батьками дітей з особливими потребами.

    дипломная работа [141,7 K], добавлен 23.11.2010

  • Етіологія, класифікація затримки психічного розвитку. Основні групи причин, які можуть обумовлювати затримку психічного розвитку дитини. Особливості пізнавальних процесів дітей з затримкою психічного розвитку. Причини порушеного сприйняття у дітей із ЗПР.

    курсовая работа [45,8 K], добавлен 24.06.2011

  • Нормативно-правова база соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Вивчення алгоритму роботи освітнього закладу з дітьми-сиротами. Аналіз методів дослідження соціально-педагогічного супроводу дітей-сиріт.

    курсовая работа [925,4 K], добавлен 26.08.2014

  • Поняття "важковиховувані діти", причини девіантної поведінки підлітків. Педагогічна профілактика важковихованості учнів. Основні шляхи і засоби виховання педагогічно занедбаних дітей. Методичні рекомендації вчителям щодо роботи з важковиховуваними учнями.

    курсовая работа [268,4 K], добавлен 16.11.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.