17-й Кармапа Тхає Дордже

В останній час буддизм стає все більш популярним на Заході. Оскільки деякі люди видають себе за буддійських майстрів, завжди виникають питання про достовірність повчань. Наші вчителі з Гімалаїв регулярно приїздять на Захід, а інколи і Україну, читають лекції і дають посвячення - “передачу сили”. Це: 17й Кармапа Тхає Дордже, Шамар Рінпоче, Джигме Рінпоче, Кхенпо Чьодраг Рінпоче.

Перший західний лама (тобто, вчитель), від якого багато людей вперше почули про Діамантовий Шлях буддизму і отримали передачу початкових методів, - датчанин Оле Нідал. В 1969 році він і його дружина Ганна стали першими західними учнями 16-го Кармапи, якій дав Оле повну освіту буддійського лами і доручив навчати буддизму на Заході. З тих пір Лама Оле Нідал безперервно подорожує по всьому світі, читає лекції і проводить курси медитацій. Він і його учні засновали більше ніж 250 медитаційних груп та центрів. Один дуже слушний метод полягає в усвідомленні мінливої та обумовленої природи кожного відчуття, розуміння того, що важка ситуація зміниться й наша злість пройде. Інший корисний підхід - пам'ятати про причину й наслідок. Якщо вороги провокують нас, ми повинні знати, що вони створюють собі погану карму, яка неодмінно повернеться до них. Замість того, щоб залучатися й створювати ще більше негативного, ми можемо відчувати співчуття до них. Можна також використовувати мантри, що дозволять небажаним емоціям пройти, не зміцнюючи ніяких поганих звичок. Якщо просто усвідомлювати почуття, без того щоб діяти під їх впливом, то небажані емоції не отримають ніякої енергії. Вони стануть приходити рідше і врешті-решт перестануть з'являтися.

Добрий антидот до гніву - це терпіння, якість, яка, без сумніву, потрібна, щоб ефективно працювати з умом. Без ворогів або важких ситуацій нема шансів розвинути терпіння, а без терпіння не може бути просвітлення. Тож ми повинні спробувати бути вдячні за надання цих можливостей. Якщо реагувати без гніву на все, що виникає, це звільнить позачасову мудрість тіла, мови та ума.

Недавно в Києві європейський лама Оле Нідал презентував начебто першу книгу про буддизм українською мовою - “Дійсність як вона є: живий підхід до буддизма для сучасного світу”. Лама, який представляє течію буддизму Карма Кагью, видався нашим журналістам таким симпатичним (можливо зокрема, і через те, що пообіцяв українцям: “Ви не зможете уникнути піднесення”), що, ясна річ, непосвячені в тонкощі цього вчення мас-медіа казали народу слова Оле Нідала про наближення 30-річного ювілею буддизму в Європі: “То невже буддизм полонив інтелектуалів Старого Світу лише в 70-х?". Страждаючи від цього питання, відділ зовнішньої політики та міжнародної інформації “УМ" закликав до роз'яснень фахівців - фонд “Далекий Схід”. Отже, виявилося, що до свого 30-річчя в Європі готується не буддизм як такий, а лише його течія, представлена ламою Оле Нідалом. Утім, сама тема - буддизм в Європі та Україні зокрема, здалася нам цікавою. Отож, про “Україну Будди" розповідає викладач кафедри філософії та релігієзнавства Києво-Могилянської академії Юрій ЗАВГОРОДНІЙ.

Питання знайомства європейців із буддизмом значною мірою ще залишається недостатньо вивченим. Хоча у більшості вчених не викликає сумнівів факт знайомства європейців з буддизмом вже під час Східного походу Олександра Македонського наприкінці IV ст. до н.е., проте перші більш-менш докладні згадки про буддизм в античній літературі з'являються тільки у перших століттях нової ери. І цікаво, що знаходимо ми їх у християнських авторів. Чи не першим, хто виявив інтерес до буддизму, був відомий християнський теолог і письменник II ст. Клімент Олександрійський, місцем народження якого прийнято вважати Афіни. В одному зі своїх творів, відомому під назвою "Стромати", він досить ясно вказує на свою обізнаність щодо існування буддизму: "Серед індійців є і такі, котрі вірять настановам Будди, якого вони за його найвищу благочестивість вшановують за бога". Ці рядки є першим згадуванням духовного імені засновника буддизму в античній літературі. Вважається, що про існування буддизму Клімент Олександрійський дізнався від свого вчителя Пантена, який перед тим здійснив тривалу місіонерську мандрівку до Індії. Серед ранньохристиянських авторів про буддизм писали також і представники західної церкви, а саме: давньоримський богослов Вікторин (IV ст.), видатний представник латинської патристики, автор перекладу Біблії латинською мовою (більш відомий під назвою "Вульгата"), святий Ієроним (бл.340-420). Пізніше, коли християнському світові стане відома легенда про Варлаама та Іосафата, то Будду Гаутаму буде зараховано до лику християнських святих. У більшості випадків, за винятком тих, коли буддизм пов'язувався з маніхейською єрессю, античні та середньовічні християнські автори зображували буддійське вчення цілком позитивно. Таке прихильне ставлення до Буддизму можна пояснити тим, що всеєдиний Будда багато в чому нагадував християнам образ Христа. Надалі рівень контактів європейців із буддизмом не зазнавав помітного розвитку (окрім окремих випадків, як, скажімо, мандрівки папських дипломатів Плано Карпіні та Рубрука до столиці Монгольської Імперії в Каракорумі у XIII ст.) аж до епохи Великих географічних відкриттів XV-XVI ст. Але серйозне зацікавлення буддизмом, насамперед як релігійно-філософським ученням, в Європі з'являється тільки у XIX ст. Завдяки наполегливій праці Уїльямса Джонса, Чарльза Уілкінса, Євгена Бюрнуфа були перекладені англійською та французькою мовами перші буддійські канонічні тексти. Значну роль у поширенні знань про буддизм в Європі та Сполучених Штатах відіграло Теософське товариство, засноване у 1875 році нашою співвітчизницею Оленою Блаватською. Саме вона на сьогодні й вважається тією першою європейкою, хто формально прийняв буддійську віру. Але тільки з початку XX ст. можна казати про започаткування процесу формування в Європі буддизму як повноцінної релігійної організації. Розпочався він під відчутним впливом тхеравади - течії буддизму. Відомо, що англієць Ален Бенет (духовне ім'я Анан-да Метейя) першим серед європейців став буддистським монахом. Його навернення у буддизм відбулося у 1902 році у Бірмі. У 1907 році було вже засновано Буддійське товариство Великої Британії та Ірландії, яке з 1909 року почало видавати періодичний часопис "Буддійський огляд". У Німеччині першу буддійську громаду було створено близько 1903 року. До її кола входили такі відомі буддійські діячі, як Антон Гюс чи буддійський монах Ньянапоніка Тхера з 1904 року, автор драці "Серце буддійської медитації" та Ернст Гофман чи буддійський монах Лама Анагаріка Ґовінда з 1929 року, автор іншої ґрунтовної праці - "Засади тібетського містицизму". В 1925 році Великобританію відвідує голова впливового буддійського товариства Магабодгі, шріланкійський монах Ана Гаріка Дгармапала. У Лондоні він засновує британське відділення Магабодгі, де постійно перебувають кілька буддійських монахів зі Шрі-Ланки. У 1936 році знову ж таки до Великої Британії приїздить видатний буддійський учитель - цього разу японський майстер дзена Дайсецу Судзукі (його праці мають бути добре відомими українському читачеві). На початку XX ст. як посол далай-дами ХІІ Францію, Німеччину, Австро-Уоршину, Італію відвідує бурят Агван Доржиєв - визначний буддійський релігійний і політичний діяч. Існують свідоцтва про здійснення ним буддійських богослужінь у Парижі. Але справжній спалах інтересу до буддизму відбувся в Європі у другій половині ХХ ст, що дало підстави казати про народження "європейського буддизму" як явища. Було пережито навіть кілька буддійських бумів, серед яких "дзенівський" кінця 1960-х - 1970-х років і "ваджраянівський" 1980-х - початку 1990-х років. За неповних 50 років релігійна мапа багатьох європейських країн зазнала відчутних змін. Якщо в 1979 році у Великій Британії були зафіксовані 74 діючі буддійські громади, у 1987 році їх стало вже 191, а у 1991-му - 213. Дещо інша динаміка зростання буддійських громад зафіксована у Німеччині: 1975 рік-38, 1981-52, 1985 - 119 і 1991 - 201 громада. На початок 1990-х років відома така статистика щодо кількості буддистів у європейських країнах: близько 5 тисяч у Німеччині та Данії, від 15 тисяч до 20 тисяч в Італії, від 20 до 40 тисяч у Німеччині, близько 150 тисяч у Франції та 130 тисяч у Великій Британії. При цьому приналежність громад європейських буддистів до того чи іншого напряму цього вчення дещо відрізняється. Скажімо, якщо у Німеччині до тхеравади станом на 1991 рік належало близько 14 відсотків від загальної кількості усіх буддійських громад, то у Великій Британії близько 27, відповідно до магаяни - 30,3 і 21,6 відсотка, - до ваджраяни 39.8 і 20,6 відсотка. До того ж, потрібно враховувати і численні земляцтва азійських емігрантів із традиційно буддійських країн, яких за приблизними оцінками тільки у країнах Західної Європи - близько мільйона.

Досить активно у житті європейського буддизму тривають і об'єднавчі процеси, які вказують на подальшу його структуризацію та зміцнення позицій у суспільстві. Наприклад у 1975 році було засновано Європейський буддійський союз, який провів кілька всеєвропейських буддійських конгресів: два у Парижі (1979 і 1988 роки) і по одному в Турині (1984 рік) та Берліні (1992 рік). При цьому європейські буддисти, наголошуючи на притаманних буддизмові духовних цінностях і детально розроблених психотехніках, пов'язують їх із цінностями демократичного і відкритого суспільства, наприклад, наголошуючи на рівному статусові і можливостях чоловіка і жінки у сангі.

Відтак знайомство з буддизмом, розпочате солдатами армії Олександра Македонського понад 2000 років тому у далекій Індії, завершилось його оформленням як ще однієї релігії Європи у XX ст. Якщо історія контактів Європи з буддизмом вивчена недостатньо, хоча цьому питанню присвячено не одне серйозне дослідження, то про історію взаємин України з буддизмом ще не написано і кількох сторінок. Хоча цей напрям наукових пошуків не такий вже і безперспективний. Гіпотетично перші контакти України з буддизмом можна виводити ще з доби еллінізму, припускаючи, що у містах Північного Причорномор'я могли зупинятись або мешкати ті представники давньогрецької діаспори з Індії, хто прийняв буддизм відразу або дещо пізніше після походів Олександра Македонського. Пізніше територія України була відкрита для багатьох кочових народів, серед яких також могли виявитися буддисти (наприклад під час завойовницьких походів монголо-татар ХІІІ ст). Але точно про перебування буддистів в Україні історичні джерела вказують, починаючи з середини ХVII ст. Спочатку ними були ті військові загони калмицької кінноти, які брали участь у бойових діях на території України, захищаючи при цьому насамперед російські зовнішньополітичні інтереси. З 70 - 80 років цього ж століття поблизу Чугуєва Харківської області виникає і перше поселення, переважно ще нехрещених калмиків-буддистів. Таким чином, Україна стала першою з європейських країн, яка познайомилася з буддизмом. Наприкінці XIX - початку XX ст. серед українських інтелектуалів з'являється особливий інтерес до буддизму. Тоді ж були видані й перші книжки про буддизм українською мовою, серед яких переклад з французької праці Люсьєна Фера "Будда і буддизм", зроблений Іваном Франком) виданий у Львові 1905 року, нарис Григорія Коваленка "Велика віра Азії. Оповідання про Будду", виданий у Черкасах у 1918 році. Щонайменше двічі відвідував Україну у перших роках XX ст. вже раніше згадуваний буддійський ієрарх Доржиєв.Але всебічний розвиток буддизму розпочався в Україні з 90-х років XX ст. Це характеризується насамперед появою буддійських громад і встановленням прямих контактів з носіями буддійських традицій в Європі та традиційно буддійських країнах Азії, наприклад Індії, Японії, Південної Кореї. Якщо у 1991 році офіційно було зареєстровано тільки 7 буддійських громад, то у 1999 році - вже 30. Найвпливовішими є громади тібетського буддизму школи карма-каг'ю і японського буддійського ордену "Ніппондзан-мєходзі" школи Нітірена. Кількість громадян України, які сповідують буддизм, за різними оцінками становить від тисячі до 5 тисяч осіб. Зріс інтерес до буддизму і в суспільстві в цілому, прикладом чого є поява курсів у деяких вищих учбових закладах. А у 1999 році у Києві було видано проповідь відомого тайванського буддійського учителя Сінь Тіна у перекладі українською мовою Андрія Попика, президента фонду “Далекий Схід”.