Зарубіжний досвід підготовки соціальних педагогів

Соціальні працівники і соціальні педагоги не лише займаються вирішенням одних і тих самих проблем, але й “їх завдання знаходяться в одній суспільній площині” (Mollenhauer, 1966). Про це свідчить успішне функціонування у Німеччині численних сфер соціальної діяльності з соціально-педагогічною спеціалізацією. Такими сферами є:

- дошкільна освіта (обслуговування, виховання та освіта в яслах, дитячих садках, класах для підготовки дітей до школи);

- робота з молоддю (виховання, організація вільного часу в молодіжних освітніх закладах та молодіжних клубах);

- виховання в дитячих притулках (виховання, формування сімейних груп, ідентифікація і підготовка до самостійного життя, організація житлових комун);

- розробка форм, змісту і методів освіти дорослих (робота з волонтерами, формування навичок управління і самодопомоги, освіта і підвищення кваліфікації, соціальна робота на підприємствах, сімейна освіта). Із вступом в силу закону про допомогу дітям і молоді до сфери діяльності соціальної роботи додалась соціально-педагогічна допомога сім'ї (консультації, допомога у вирішенні повсякденних питань в індивідуальній формі, підтримка сімей, а також шкільна соціальна робота (поряд з навчанням - організація соціально-педагогічної допомоги в школі).

У багатьох країнах Європи, в тому числі і у Німеччині, в структуру соціальної роботи введені організатори вільного часу. Ці спеціалісти іменуються аніматорами. Термін цікавий тим, що він відбиває специфіку роботи такого керівника (фр. "animer" значить надихнути, спонукати до якоїсь діяльності). Аніматор намагається створити умови для цікавої діяльності, спонукає людину нею займатися. Він сприймається як член групи, який бере участь у її житті, а не знаходиться поза або поруч із нею, відповідальний за соціальне і культурне вдосконалення групи. Діяльність аніматора може бути різнобічною або мати визначену спеціальну спрямованість. Сучасний організатор вільного часу намагається завжди бути з клієнтами, добре їх знати і жити їхніми інтересами. Часто, сам будучи особистістю, він створює і для інших умови стати такими. Особливо це важливо для дітей. Дитина уважно спостерігає за організатором і намагається наслідувати його. Будь-яка діяльність, що організовується, не є самоціллю. Це лише засоби для створення середовища, у якому кожна людина могла б успішно розвиватися. У такому випадку центр до організації вільного часу сам по собі як заклад перетворюється в життєвий і привабливий осередок. Правильно організоване соціальне середовище дуже впливає на підвищення загального рівня розвитку особистості. Аніматор створює сприятливі умови для її вдосконалення і більш легкої інтеграції в суспільстві.

У Німеччині декілька років діє єдина державна молодіжна програма, у рамках якої працюють служби соціального захисту дитинства і молоді. Одна з них - Консультаційна служба для підлітків і молоді створена в 1978 p. у Дюссельдорфі, Геттінгені і Мюнхені. Фінансується вона державою і муніципалітетом. Так, консультаційна служба Дюссельдорфа на 70% фінансується земельним урядом Північної Рейн-Вестфалії і на 15% муніципалітетом міста.

Приміщення служби містить кімнату відпочинку, кімнату бесід, молодіжний бар. Основні напрямки діяльності - психологічна допомога дітям і підліткам, батькам і вчителям у кризових ситуаціях, посередництво між роботодавцями і підлітками (наприклад, спільні походи з підлітками до адміністрації підприємства), всебічна допомога підліткам і молодим людям, що живуть поза сім'єю. Ведеться робота із ресоціалізації -- педагоги центру турбуються про підсудних, засуджених і звільнених, після звільнення супроводжують їх з ув'язнення, встановлюють контакти з правоохоронними органами. [16;110]

Все більше уваги в Німеччині приділяється соціально-педагогічній діяльності в мікрорайоні, яка включає цілий комплекс соціально-педагогічних закладів. При цьому специфіка мікрорайону істотно визначає основний напрямок соціально-педагогічних зусиль (так, наприклад, у робочих кварталах акцент робиться на превентивну й освітню діяльність та консультаційно-терапевтичну в районах новобудов і т.д.). Старі квартали, де нерідко відсутні необхідні умови для нормального розвитку дітей і молоді, є потенційним осередком девіантної поведінки. Соціальний педагог робить ставку на роботу не з одиничним випадком, тобто клієнтом, що потребує його консультації, поради або допомоги, а цілими групами молоді, звичайно гомогенними з погляду соціально-економічних характеристик, яким потрібна дієва, радикальна допомога. Така допомога неминуче передбачає, окрім належної професійної підготовки соціального педагога і певні права, реальні можливості і, насамперед, власну чітку соціальну позицію. Аналіз соціальних причин безпритульності і педагогічної занедбаності є необхідною передумовою в цій роботі.

Багато аспектів соціально-педагогічної діяльності усе більше проникають і в загальноосвітні школи Німеччини. У ряді шкіл працюють штатні соціальні педагоги; вони є членами спеціальних рад із профорієнтації учнів, організації їхнього дозвілля, відпочинку, врегулювання конфліктів, налагодження контактів із батьками і т.д. Зростає кількість соціальних педагогів, зайнятих у системі так званої компенсаторної освіти і виховання, у школах із продовженим днем, інтернатах, дошкільних закладах.

Як бачимо із наведеного вище аналізу зарубіжного досвіду соціальна і соціально-педагогічна робота представляє собою особистісну службу допомоги людям і направлена на вирішення всієї сукупності проблем в контексті “особистості і навколишнього середовища”, де в епіцентрі завжди повинна стояти людина і зусилля соціальних працівників/педагогів повинні бути спрямовані на вирішення її проблем. Поряд із допомогою людині в періоди особистісного і соціального неблагополуччя соціально-педагогічна допомога передбачає захист її прав, інтересів, людської гідності і права на гідне життя.

Соціальний працівник/педагог працює з людьми різного віку незалежно від їх соціального стану, релігійних переконань, етнічної приналежності. Клієнтом соціального педагога може бути як окрема людина, так і сім'я, група, об'єднання, організація. Надаючи соціально-педагогічну допомогу клієнтам, соціальний педагог працює як в умовах інституційного середовища, так і в умовах відкритого сімейно-побутового мікро середовища та його оточення.

Соціальний працівник/педагог має справу як з окремою людиною, групою людей, так і з соціальним оточенням, в якому вони проживають. У процесі соціальної допомоги він повинен сприяти обом сторонам, які вступили у взаємодію - як клієнту так і установі.

Новими сферами соціальної роботи стала соціальна робота за місцем проживання, в тому числі і в сільській місцевості, на підприємствах, в геріатричних центрах, з біженцями, переселенцями, іноземними громадянами, на вулицях, в групах самодопомоги та ін. [6;37]

За нашим глибоким переконанням, діяльність соціального працівника/ соціального педагога повинна бути адресована людям в різних соціумах і в різних сферах діяльності: соціально-педагогічній, правозахисній, просвітницькій, дозвільнєвій, організаційно-методичній, управлінській, дослідницькій, агітаційно-пропагандистській.

2.3Cучасні тенденції розвитку соціальної педагогіки в західному світі.

В більшості країн поняття соціальної педагогіки включає в себе роботу не тільки з дітьми, що мають психологічні проблеми, а з молоддю взагалі.

Існує багато теорій та стратегій соціальної педагогіки але найбільш популярною є та, що має 3 напрямки:

1) emancipatory approach - підхід звільнення, що має на меті соціальну роботу, яка мусить не тільки виховувати і підтримувати молодь, але також намагатись змінити (модернізувати) і саме суспільство;

2) room-oriented approach - просторовий підхід, що забезпечує підліткам достатньо простору для соціалізації, тобто формування навичок існування в суспільстві.

3) self-oriented approach - підхід орієнтований на саму особистість, мета якого підтримувати молодь в подоланні труднощів через виявлення їх прихованих або заблокованих можливостей та компетенцій.

Підхід емансипації або звільнення був головним напрямком соціальної роботи в минулому і базувався на чіткій компетенції суспільства - люди звільнять себе для суспільства, оскільки мусять знайти своє місце в ньому.

Діяти так, щоб намагатись змінити суспільство, - було завданням тих хто вже став дорослим. Соціальна педагогіка не бачила сенсу зважити на вимогу змінити суспільство та інтегрувати це в процес навчання. Представники емансипаційної педагогіки мусили підтримати молодь як можна раніше в стані тої соціальної залежності в яку вони потрапили. Вже в перші дні життя, згідно з цією точкою зору діти знаходяться в стані конфлікту з принципами сучасного суспільного життя. Ці конфлікти зазвичай мають соціальні причини, але діти та молодь асимілюються по різному. [10;56]

Таким чином соціальна педагогіка, починає з конфліктів та протиріч які молодь бачить в суспільстві. Вона намагається пов'язати перспективи індивідуальної емансипації (педагогічної сторони) із соціальною емансипацією (політичною стороною).

Таким чином зміну соціальних факторів, що спричиняють конфлікти необхідно долучити до процесу виховання, щоб допомогти молоді позбутись певних проблем. Ідея полягає в тому, що робота над проблемами індивідуума призводить до політичного узгодження.

Відповідно, соціальна педагогіка має переглянути ефект соціалізації критично. Мета соціальної педагогіки - умисне подолання конфліктів в межах соціального емансипаційного процесу.

В сучасній формі професія соціального педагога є продуктом періоду, що розпочався одразу після другої світової війни, коли сімейні негаразди, бездомність, відчуження стали викликом суспільству, в якому термінова поява цієї професії в більшості країн стала відповіддю на ці проблеми. Але вона має історичне коріння, що сягає початку 19 ст. Більше двох століть Європа зіткається із соціально-педагогічними проблемами. Без цього, чи навряд, ця професія виникла б в сучасній формі. Інтенсивна діяльність в цій сфері протягом 20 століття означала, що вже існували певні групи, діючи таким чином, що сприяли розвитку нової професії. У 50-х роках, коли з'явилась професія соціального педагога, її вивчення вже було визнано, як важливий предмет, на педагогічних факультетах багатьох європейських країн, на протилежність іншим соціальним професіям, яким було відмовлено в такому привілейованому місці. Ця наука розвивалась паралельно з іншими традиційними професіональними дисциплінами: правознавством, медициною, технологією. Перші приклади соціальної педагогічної допомоги, поза сім'єю та школою були попередниками дитячих садків на базі церковних громад.

Працюючих в цій професії називали освітянами бідних. Вони працювали не тільки в спеціальних школах та інституціях але й в бідних міських районах та представляли собою комбінацію вчителя та громадського працівника.

Зрештою в Європі рухи «спасіння» дітей та молоді встановлені філантропами, теологами, церквою та доброчинними організаціями мали глибокий міжнародний вплив, що відчувається і зараз. З часом в Європі соціальні педагоги все більш і більш працюють з дорослими, але не втрачають відданості дітям та підліткам. Їх можна побачити в підготовчих центрах для дорослих, лікарнях, в'язницях, притулках, будинках для літніх, але частіше в сімейних центрах, центрах дозвілля, клубах для молоді, вуличних театрах, гуртожитках та подібних організаціях. Вони наполегливо працюють в галузі сімейної та шкільної опіки. Можна було б зауважити, що педагогічна мова не є відповідною, щоб описати роботу з людьми які не є дітьми. [14;214]

Деякі вчені Європи запропонували окремий підхід до цієї проблеми, який назвали соціальна зацікавленість. Вивчення цієї галузі передбачає процес керування, що включає в себе і дітей, і дорослих. Але не можна не зауважити, що соціальна педагогіка в провідних країнах Європи має і певні національні специфічні риси.

Так наприклад в Данії соціальні педагоги утворюють незалежну професію з характерними рисами навчання, кваліфікацією та дисципліною. Їхня професія суттєво відрізняється та дистанціюється від соціальної роботи і навчання, хоча, зазвичай, вона співпрацює з ними. Це загальна західноєвропейська модель.

Німеччина є винятком, який вбачає в її історії розвиток відносно великого числа соціальних професій часто з недосконалою диференціацією. Заплутані зміни, які мають місце в цьому секторі, зробили класифікацію складною. Наприклад, опис завдань в німецькому професійному статуті налічує 74 терміни під заголовком Соціальна педагогіка та 116 під заголовком Соціальна робота.

Хоча соціальні педагоги В Німеччині, можливо, сильніші, ніж в будь-якому іншому місці, інші професійні групи, гарантуючи деякі з їхніх основних функцій, продовжують процвітати, головним з-поміж них є педагог, підготовлений для роботи на дому та в школі, і який майже не береться за роботу в спеціальних школах. Менш кваліфікованими, але численнішими в цьому плані, є вихователі. Соціальні педагоги, підготовлені на університетському рівні, працюють ширше і часто прагнуть займати відповідальніші посади. Характерною рисою є їхні тісні робочі відносини з соціальними працівниками, з якими зараз вони мають багато спільного в підготовці. В професійній вищій школі (заснованій в 1968 році як тип університету спеціалізації в професійному навчанні) обидві групи зазвичай перші два роки з 4-річного курсу вивчають однакові дисципліни. В традиційних університетах поділена природа їхнього навчання є навіть більш очевидною.

У Франції слово «соціальний» має представницький характер. Педагоги є агентами суспільства, яких найняли центральний та місцевий уряд або добровільні громади. Соціальні педагоги тут мають повноваження працювати як з групами та громадами так і з окремими особистостями.

У Франції соціальний освітянин з певною базою навичок працює в різноманітних програмах, установах та інституціях з різними групами клієнтів, використовуючи методику соціальної педагогіки різних напрямків та історичних періодів. Багато з них базує свою роботу на концепції, що має назву «життєвий простір». Що стосується Великої Британії, то соціальні працівники були б здивовані, якщо б їм довелось виконувати таку велику кількість різноманітних функцій.

Вузька спеціалізація в цій галузі науки є специфічною рисою підготовки спеціалістів у цій країні. [11;78]

В цілому на сучасному етапі соціальна педагогіка дотримується концепції, що охоплює весь процес соціалізації особистості, який має на меті підготовити дитину до дорослого життя. Він представляє собою надбання соціальної компетенції, моральне керування, захист незалежності особистості, формування її здатності саморегулювання та вміння приєднатись до соціального, політичного та культурного життя дорослого суспільства.

Європейський досвід соціальної педагогіки свідчить, який динамічний процес появи коаліцій, спілок, перевизначення завдань та ролей, формування нової особистості відбувається останнім часом і є водночас здобутком, як самої професії, так і людей яким вона слугує. Переваги цього процесу очевидні. Можна з впевненістю сказати, що він має глобальний характер, про що свідчать численні міжнародні конференції, що сприяють науково-пошуковій діяльності в цій сфері та виникненню нових технологій та напрямків соціальної педагогіки.

ВИСНОВОК

Для успішності процесів становлення і розвитку соціальної роботи і соціальної педагогіки в Україні величезне значення має вивчення, осмислення і адаптація досвду, нагромадженого зарубіжними країнами, особливо країнами Західної Європи, США і Великою Британією.

Виходячи із аналізу зарубіжного досвіду можна стверджувати, що соціальний працівник/ соціальний педагог може і повинен працювати в різноманітних установах, які за відомчою приналежністю можна класифікувати на установи освіти, охорони здоров'я, соціального захисту населення, комітетів у справах сім'ї і молоді, установи, що відносяться до системи органів внутрішніх справ і юстиції та ін.

У сфері практичної діяльності перед соціальними працівниками і соціальними педагогами у багатьох країнах стоять одні і ті ж завдання:

- підтримувати, підбадьорювати і стимулювати людей на розвиток їх власних сил, конструктивну діяльність, на використання наявних у них власних резервів;

- пропонувати допомогу, організовувати її, встановлювати різноманітні необхідні для цього зв'язки і контакти;

- супроводжувати людей протягом певного життєвого періоду, проявляти особисту участь, організовувати контроль за ситуацією з метою захисту клієнта;

- представляти інтереси клієнтів, які потребують допомоги, якщо останні не можуть це зробити самостійно;

- звертати увагу на можливі негативні наслідки і вносити пропозиції щодо їх попередження, пом'якшення чи ліквідації;

- викликати співчуття та активізувати людей для надання допомоги тим, хто її потребує;

- здійснювати вплив на органи влади й управління з метою поліпшення якості обслуговування і соціального захисту;

- інформувати інстанції на всіх рівнях про фактори, які негативно впливають або можуть вплинути на життєдіяльність певних груп населення.

За нашим глибоким переконанням, діяльність соціального працівника і соціального педагога повинна бути зорієнтована на роботу з усіма категоріями населення, дітьми, дорослими, їх сім'ями, людьми похилого віку; вона повинна бути направлена на активізацію соціокультурних і соціально-педагогічних функцій суспільства, сім'ї, громади та особи. Соціальний працівник/педагог покликаний створювати систему соціальної допомоги розвитку і саморозвитку особистості, створювати умови найбільшого сприяння психологічному комфорту. З метою досягнення мети - допомогти людині - повинні об'єднуватися зусилля соціальних педагогів, соціальних працівників, усіх фахівців соціальної і соціально-педагогічної сфер.

Проте на завершення вважаємо за необхідне зауважити, що необхідно вкрай обережно підходити до використання зарубіжного досвіду, тому що і теорія і практика соціальної і соціально-педагогічної діяльності у будь якій країні обумовлюється культурно-історичними традиціями, соціально-економічними і політичними умовами.

Список використаних джерел

1. Гапоненко О. Соціальна робота та роль соціально орієнтованих неурядових організацій // Соціальна політика і соціальна робота №4, 2005р. - с.22-25

2. Городяненко В.Г. Соціологія. Київ: Видавничий центр "Академія",  2002, 560 с.

3. Дворецька Г.В. Соціологія праці. Київ: КНЕУ, 2001, 244 с.

4. Основи социальной работы /Отв. Ред. П.Д.Павленок. - М., 2000. - С.28.

5. Павловський М.А. Стратегія розвитку суспільства: Україна і світ (економіка, політологія, соціологія). Київ: Техніка, 2001, 312 с.

6. Социальная работа /Под ред. В.И.Курбатова. - Ростов-на-Дону, 1999. - 230с.

7. Соціальна робота в Україні: Навч. посіб./ І.Д.Звєрєва, О.В.Безпалько, С.Я.Марченко та ін.; За заг. ред.: І.Д.Звєрєвої, Г.М.Лактіонової. - К.: Наук. світ, 2003. - 233 с.

8. Соціальна робота: В 3 ч. / Н. Б. Бондаренко, І. М. Грига, Н. В. Кабаченко та ін.К., 2004. Ч. 1.

9. Соціальна робота: технологічний аспект / За заг. ред А. Й. Капсьької. К.,2004.

10. Тетерский С.В. Введение в социальную работу. - М., 2000. - 257с.

11. Теория социальной работы / Под ред. Е. И. Холостовой. М., 2001.

12. Фирсов М. В., Студенова Е. Г. Теория социальной работы. М., 2000.

13. Холостова Е.И. Генезис социальной работы в России. - М., 1995. - 220с.

14. Холостова Е.И. Социальная работа. Теоретико-методологические аспекты // Социальная работа. - 1994. - Вып. 6.- С.21.