Розвиток сільського господарства Аргентини

Реформи включали грошову реформу для обмеження інфляції, дерегуляцію, зменшення експортних мит та імпортних тарифів. Інфляція була швидко приборкана після того, як Аргентина в 1991 р. прив'язала свої грошові одиниці до американського долара. В умовах низької інфляції орендодавці стикалися з меншим ризиком, банківська ставка зменшилася, а довготермінові інвестиції стали привабливішими.

Поліпшення кредитного клімату та зменшення імпортних перешкод прискорило збільшення використання матеріально-технічних ресурсів, таких як мінеральні добрива та сільськогосподарська техніка. У 2004 р. Аргентина зменшила тарифи на сільськогосподарські ресурси до 15 відсотків - до чверті рівня 1990-х р. Як наслідок, імпорт до країни сільськогосподарської техніки зріс з менш ніж 40 млн доларів на рік на початку 1990-х рр. до максимального рівня у 530 млн дол. на рік в 2006 р. Більша доступність сучасних технологій та імпорт матеріально-технічних ресурсів сприяли зростанню продуктивності у сільському господарстві.

Як і багато інших бідних країн, Аргентина також мала спадщину експортних тарифів, які стримували сільськогосподарське виробництво та експорт. У середині 1990-х років експортне мито на сою в Аргентині перевищувало 40 відсотків. У 1980-х роках ці мита, зарегульована система збуту та низька ефективність портів збільшували експортну ціну сої на 70 дол./т - більше ніж на чверть експортної ціни сої. Після приватизації та зменшення експортних тарифів ці витрати скоротилися до 10 дол./т [24].

Основою сільськогосподарського виробництва та експорту країни сьогодні є зернові. На експорт сьогодні вирощуються пшениця, соя та сорго, а рис і ячмінь - переважно для національного споживання. Зернові займають загальну площу близько 210.000 кмІ. Щорічне виробництво зерна складає близько 50 млн. т на рік.

Важливим напрямком розвитку рослинництва стало вирощування олійних культур. Це обумовлюється передусім підвищенням цін на олійні на світовому ринку сільськогосподарської продукції. З 18,2 млн. т. продукції на рік, близько 80% належить кукурудзі і 15% соняшнику. Загальна посівна площа олійних становить близько 40.000 кмІ.

М'ясо є одним із найважливіших продуктів тваринництва у сільськогосподарському виробництві Аргентини. Сьогодні з більш ніж 4 млн. т. м'яса, яке щорічно виробляється в країні, близько 2/3 посідає м'ясо великої рогатої худоби, не враховуючи 500.000 т. субпродуктів. У 2006 році було вироблено 785.000 т. курчати, 150.000 т. свинини, 60.000 м'яса овець і кіз.

Найважливішим напрямком плодівництва є вирощування лимонів і лаймів, яблук, груш, персиків та інших цитрусових. На площі близько 6.000 кмІ врожай плодових щорічно становить близько 8 млн. т.

Щорічно вирощується близько 19 млн. т. цукрової тростини, що використовується для виробництва цукру і целюлози. Під цукровою тростиною зайнято 3.000 кмІ.

Річний обсяг виробництва бавовни складає близько 190.000 т. Посівна площа під цією культурою скоротилася останнім часом через низькі світові ціни у зв'язку із широким використанням штучних тканин [23].

3.3 Роль сільського господарства в економіці Аргентини

У кожній державі, в будь-якому суспільстві сільське господарство є життєво необхідною галуззю народного господарства, оскільки зачіпає інтереси буквально кожної людини. Адже нині понад 80 % фонду споживання формується за рахунок продукції сільського господарства. Тому виробництво її є найпершою умовою існування людства. Економіка Аргентини значною мірою пов'язана з економікою інших країн світу, залежить від реалізації своєї продукції на світовому ринку, від імпорту багатьох товарів з інших країн світу, перш за все, розвинутих. В експорті провідне місце займають продукція сільського господарства і харчової промисловості, зокрема зерно, борошно, олія, м'ясо і м'ясопродукти, молочні продукти, тваринний сир і масло, вовна, шкіра. Продукція сільського господарства в Аргентині складає 65% аргентинського експорту (75% всіх валютних надходжень) [8, с. 326].

Сільське господарство відіграє винятково важливу роль як каталізатор розвитку ринкової економіки Аргентини. Ринкова економіка - це одне з найвидатніших досягнень світової цивілізації, це природне середовище людства і взаємодії товаровиробників, середовище, якому притаманні певний порядок і саморегуляція завдяки дії основного закону - попиту і пропозиції. В розвитку економіки Аргентини ця галузь, враховуючи її масштаби, може відіграти (і вже частково відіграє) виключно важливу роль завдяки своїм специфічним властивостям. Так, сільське господарство Аргентини сьогодні є висококонкурентною галуззю, оскільки в ній діє багато незалежних підприємств, що виробляють переважно ті самі товари. Це і є тією першопричиною, що породжує високу конкурентність між сільськими товаровиробниками і водночас ставить заслін будь-якому монополізму в аграрній сфері. В результаті створюється ринкове середовище, що стимулює розвиток також в інших секторах економіки [24].

Сільське господарство Аргентини є основою розвитку обробної, хімічної, машинобудівної, харчової промисловості. Більшість галузей хімічної промисловості базується на місевій сільськогосподарській сировині. Особливо розвинуте виробництво фармацевтичних продуктів із відходів м'ясохладобійної промисловості. Славиться Аргентина і високою якістю парфумерних виробів, заснованих на різноманітності рорслинних масел. Різноманітністю пррдукції відрізняється хімічний завод в Кампані, котрий є найбільшим в країні із виробництва мінеральних добрив. [17, с. 87].

На основі місцевої сільськогосподарської сировини розвивається текстильна промисловість - провідна галузь промисловості Аргентини. Вона повністю базується на власній сировині. Розвинуті вовняна, бавовняна, лляна підгалузі, що мають провідне значення. Одна із найбільш типових і розповсюджених галузей, сировиною для яких слугує сільськогосподарська продукція - кожевенно-обувна промисловість. ЇЇ розвитку сприяє багата сировинна база. Взуття, яке випускається в Аргентині - експортна продукція. Її цінують за високу якість, м'якість та еластичність. Також Аргентина - одни із провідних світових експортерів кожевенної сировини.

Харчова промисловість - традиційно найбільш розвинута галузь - зберігає свою провідну роль. Вона базується на багатій і різноманітній сільськогосподарській сировині. Характерна особливість арентинськї харчової промисловості - її висока експортність. Особливе місце серед експортних галузей посідає м'ясохладобойна промисловість. За масштабами і рівнем розвитку цієї специфічної для країни галузі Аргентина виділяється серед усього світу. Вона належить до числа найбільших світових виробників і експортерів м'яса, головним чином, свинини.

Сучасна м'ясохладобойна промисловість виросла із саладерос (солілен) перших промислових підприємств Аргентини із переробки продуктів тваринництва, що виробляли м'ясо, шкіру, жир. Саладерос проіснували майже до кінця ХІХ ст., коли більша їх частина була закрита. Виник новий тип підприємств - фригорифік, що включає процеси від забою худоби до виробництва різноманітних м'ясопродуктів, головним чином охолодженої гов'ядини, яка стала основним предметом вивозу із Аргентини. Цьому сприяло і виниклення пароходів-рефрежираторів. Фригрофіки були першими підприємствами в аргентинській промисловості.

Сучасні великі м'ясохладобойні підприємства здійснюють складний процес виробництва: забій худоби, розділування туш, виробництво м'яса і різноманітних м'ясопродуктів, а також побічних продктів. Технологічні процеси, як правило, механізовані. Виробляють охолоджене і морожене м'ясо, ковбаси, консерви, маргарин, кісткову муку. На експорт йде, передусім, охолоджене і морожене м'ясо. Для отримання охолодженого м'яса використовуються породи нежирної худоби, вирощеної на покращених пасовиськах. Таке м'ясо відрізняється кращими смаковими яксотями у порівнянні із замороженим м'ясом, але строк його зберігання менший. Аргентинське охолоджене м'ясо високо котується на світовому ринку. Широко використовуються відходи м'ясохладобойної промисловості, особливо для виробництва фармацевтичних продуктів.

М'ясохладобойна промисловість відрізняється високою виробничою і територіальною концентрацією: більшість великих високомеханізованих м'ясохлдобоєн розташовано в Буенос-Айресі і поблизу нього - в Ла-Платі, Сараті, а також Росаріо і Санта-Фе. Однак завдяки розвитку холодильної техніки стає вигіднішим первозити до портів не живу худобу, а перероблене м'ясо. Це обумовило появу великої кількості середніх і малих фригорфіків в інших районах країни. В портових містах Патагонії м'ясохладобойні виробляють баранину. Ця галузь в значно більшому ступені контролюється іноземним капіталом.

Із інших галузей харчової промисловості, сировиною для яких є сільськогосподарська продукція, експортне значення мають мукомельна, маслобійна,виробництво олій (соняшникової, оливкової) і виноробство. Аргентина посідає 4-те місце в світі (після Франції, Іспанії, Італії) за виготовленням виноградних вин (більше 20 млн. гкл). Переважно на внутрішній ринок країни орієнтується цукрова, плодово-овочева, консервна промисловість [13, с. 92].

Отже, Аргентина належить нових індустріальних країн, в яких промисловість за валовим продуктом значно випереджає сільське господарство. Однак останнє було і залишається основною експортною галуззю країни, відіграє найсуттєвішу роль у становленні та розвитку її економіки. Для розвитку сільського господарства в Аргентині є надзвичайно сприятливі природні передумови - величезні рівнинні території Платська низовина, плато Патагонії, височини передгір'їв Анд, різноманітні агрокліматичні та ґрунтово-рослинні ресурси. Сільське господарство Аргентини багатогалузеве з переважанням тваринництва над рослинництвом. Воно повністю забезпечує населення майже всіма видами основних продовольчих продуктів (вирощується і широкий набір культур тропічних і помірних широт). Переважаючий тип спеціалізації сільського господарства - товарне виробництво зерна та м'яса. В рослинництві Аргентини головне місце посідають старі, традиційні культури експортного значення - зернові і маслини. Основна зернова культура - пшениця. Економіка Аргентини значною мірою пов'язана з економікою інших країн світу, залежить від реалізації своєї продукції на світовому ринку, від імпорту багатьох товарів з інших країн світу, перш за все, розвинутих. В експорті провідне місце займають продукція сільського господарства і харчової промисловості, зокрема зерно, борошно, олія, м'ясо і м'ясопродукти, молочні продукти, тваринний сир і масло, вовна, шкіра. Продукція сільського господарства в Аргентині складає 65% аргентинського експорту (75% всіх валютних надходжень).

РОЗДІЛ ІV. ПРОБЛЕМИ Й ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В АРГЕНТИНІ

4.1 Прогноз розвитку сільського господарства в Аргентині

Сьогодні аргентинське сільське господарство переживає кризову ситуацію, спровоковану економічними, політичними та кліматичними факторами. Сильна посуха, якої не було протягом останніх 100 років, сильно вдарить по сільському господарству у багатьох частинах Аргентини. Очікується значне скорочення зернової і м'ясної продукції. Сільські асоціації підрахували, що виробництво зерна скоротиться на 39%, буде втрачено 1,5 млн. голів худоби. Як наслідок скоротиться виробництво м'ясомолочної продукції та іншої сільськогосподарської продукції.

Заходи, які застосовує уряд Крістіни Фернандес, включають поставку кормів худобі, але фермери відмічають, що допомога є недостатньою з огляду на масштаби лиха. В даний час уряд скеровує дії урядів провінцій щодо покращення ситуації. Засухою охоплені південні провінції Ріо-Негро, центральні провінції Ла-Пампа і Кордова, схід і північ - провінції Буенос-Айрес, Антре-Ріос, Санта-Фе, Коррієнтс, Чако, Формоса і Сантьяго-дель-Естеро. Всього нею охоплено 600000 мІ регіону, який вважається одним із найбільш родючих сільськогосподарських районів світу [25].

Губернатор Чако Хорхе Капітаніч передбачив, що в його провінції сільськогосподарської продукції буде вдвічі менше, ніж у минулому 2008 році. Відсутність опадів спровокувала скорочення посівів пшениці і соняшнику у цьому регіоні. Серед виробників кукурудзи в Ентре-Ріос збитки оцінюються у більше ніж 80%. Оголошено надзвичайний стан у провінціях Чако, Ентре-Ріос і Санта-Фе, який дає фермерам шестимісячний мораторій на податкові заборгованості та відстрочку щомісячних платежів.

Хоча рівень опадів у 10 провінціях, що являють собою «сільськогосподарське серце» Аргентини був недостатнім протягом усього 2008 року, ситуація набула ще більш гострого характеру в останні декілька місяців. У північній частині провінції Санта-Фе за літо 2009 року було втрачено 300000 голів великої рогатої худоби, а та, що залишилась, виживає в надзвичайно складних умовах. Окрім того, ситуація ускладнюється тим, що більшість тварин вагітні.

Секретар Аргентинської сільської асоціації (CRA) Хав'єр Хайо заявив, що цьогорічний врожай пшениці, кукурудзи, сої та соняшнику - основні сільськогосподарські культури - буде на 30 млн. т. меншим, ніж в останній період вегетації. Якщо у 2007 - 2008 роках він сягнув рекордних 97 млн. т, у т. ч. 47 млн. т сої, то у 2009 - 2010 рр. політичні, економічні та кліматичні фактори спровокують втрату половини врожаю. Головним серед останніх є збільшення експортного мита на сою та зернові. Окрім того, глобальна фінансова криза, що виникла в Сполучених Штатах Америки, спровокувала падіння цін на сировинні товари на світових ринках. Ціна сої, наприклад, доходила більше ніж 600 доларів за тону у 2008 р., впала на половину. Прогнозується її значне зменшення до кінця поточного року.

Але сьогодні найгострішою проблемою є клімат. Згідно доповіді Національного інституту сільськогосподарських технологій Аргентини, засуха призвела до катастрофічного падіння врожаїв пшениці. Врожай 2009 року був найнижчим за останні 30 років, і все вказує на те, що національне виробництво кукурудзи, сої та соняшнику також буде значно нижче, ніж в останні роки.

Хоча інститутом не було представлено дані по іншим культурам, окрім пшениці, врожаї котрої вже були зібрані, сільські асоціації підготували свої прогнози, згідно яких врожаї інших зернових складуть 15 млн. т. у порівнянні із 22 млн. т. у минулому сезоні. Врожай соєвих вже скоротився з 47 до 37 млн. т. В результаті фермери зазнають збитків, які оцінюються щонайменше у 7 млрд. дол., а дохід від податків на експорт буде знижений. Окрім того, посуха в Аргентині і Бразилії, які сукупно охоплюють 50% світового попиту на соєві, стимулює зростання цін на Чиказькій продовольчій біржі та на інших глобальних ф'ючерсних біржах. Підвищення цін є закономірною реакцією на падіння сільськогосподарського виробництва в Аргентині [26].

Очікується, що наступного року, за умови нормалізації погодних умов, врожай буде аналогічним цьогорічному. Це зумовлюється значним скороченням посівних площ. У скрутному становищі опинилися також і виробники вина. Причиною цього є падіння світових цін на зазначену продукцію. Виробництво кукурудзи також знизиться - прогнозується зниження із 22 до 14 млн. т. Посівна площа під кукурудзою скоротилася на 22%. Врожайність втрачено також через відсутність інвестицій у мінеральні добрива і інші технології. Відсутність достатніх інвестицій також позначилась і на врожайності на територіях, на котрі засуха не вплинула надзвичайно згубно. Цьогорічний врожай було засіяно із мінімальною кількістю необхідних мінеральних добрив і поживних речовин. З цієї причини навіть у тих районах, де кількість опадів була нормальною, прибутковість значно знизилась через розповсюдження шкідників та хвороби рослин.

Ситуація ускладнюється тим, що керівники сільськогосподарського сектору перебувають у конфлікті із урядом країни. У березні 2008 року Президент оголосила про різке збільшення податку на експорт олійних культур. Податок із ковзкою шкалою реагує на рівень світових цін - падіння останніх провокує скорочення податку. Конфлікти розгорівся у той період, коли ціна на міжнародних ринках була рекордно високою, і податок на експорт сої мав збільшитись із 35 до 44%. Активісти Аргентинської сільської асоціації ініціювали забастовки серед сільськогосподарських виробників, що тривали 4 місяці. Уряд був змушений відступити, тому що становище, яке ускладнювалось несприятливими природними умовами, різко негативно позначалося на популярності Президента та його уряду.

Зменшення обсягів сільськогосподарського виробництва негативно позначиться на наповненні державної скарбниці. У поточному 2009 році прогнозується на 40% менше доходів, ніж 9,4 млрд. доларів, зібраних з податку на прибуток у 2008 році. Фахівці Асоціації відзначають, що уряд повинен розуміти, що скорочення податків на експорт кукурудзи, наприклад із 23 до 13% при нормальному обсягу експорту (близько 1,6 млрд. т), збільшать податкові надходження від цих продажів з 130 млн. до 200 млн. доларів. Проте влада поки що не має планів зі скорочення податків на експорт сільськогосподарської продукції. Відзначається, що уряд схильний до «маскування» наявних у сільськогосподарському секторі проблем проблемами, спровокованими останньою засухою [25].

4.2 Напрямки покращення ситуації в сільському господарстві Аргентини

На жаль, відносна макроекономічна стабільність у Аргентині виявилась тимчасовою, а нинішні економічні негаразди загрожують підірвати прогрес. Для покращення ситуації у сільськогосподарському секторі Аргентини необхідно узагальнити певний досвід виходу із попередніх світових криз. Зокрема, доцільним є посилення регулюючої функції держави, збільшення її фінансових ресурсів, розширення експортних можливостей капіталу Найбільший вплив на розвиток сільськогосподарського виробництва матимуть зобов'язання щодо державної підтримки сільського господарства. Державні витрати в межах можуть здійснюватись у наступних напрямках:

· наукові дослідження, підготовка і підвищення кваліфікації кадрів, інформаційно-консультаційне обслуговування;

· ветеринарні і фітосанітарні заходи, контроль безпеки продуктів харчування;

· сприяння збуту сільгосппродукції, включаючи збирання, обробку і розповсюдження ринкової інформації;

· вдосконалення інфраструктури (будівництво шляхів, електромереж, меліоративних споруд) за виключенням операційних витрат на її утримання;

· утримання стратегічних продовольчих запасів, внутрішня продовольча допомога;

· забезпечення гарантованого доходу сільгоспвиробникам, удосконалення землекористування тощо;

· підтримка доходів виробників, не пов'язана з видом і обсягом виробництва;

· сприяння структурній перебудові сільськогосподарського виробництва;

· охорона навколишнього середовища;

· програми регіонального розвитку.

· дотації на продукцію тваринництва і рослинництва;

· дотації на племінне тваринництво;

· дотації на елітне насінництво;

· дотації на комбікорми;

· компенсація частини витрат на міндобрива і засоби захисту рослин;

· компенсації частини витрат на енергоресурси;

· цінова підтримка: компенсація різниці між закупівельною і ринковою ціною на сільгосппродукцію;

· надання виробнику товарів та послуг за цінами, нижчими за ринкові;

· закупівля у виробника товарів (послуг) за цінами, що перевищують ринкові;

· пільгове кредитування сільгоспвиробників за рахунок бюджету, списання боргів;

· пільги на транспортування сільгосппродукції [10, с. 210].

Найважливішим завданням для країни є поліпшення їхньої інфраструктури збуту та транспортування сільськогосподарської продукції. За останнє десятиріччя приватні та державні інвестиції сприяли поліпшенню залізничного транспорту та автошляхів, що сприяло залученню в економіку 60 млн га родючих земель на північному сході Аргентини. Проте, незважаючи на досягнуті успіхи, витрати на транспортування з основних виробничих регіонів Аргентини до портів у 2-3 рази вищі, ніж у США [24].

Значна частина людства завжди небезпідставно піклувалася про задоволення своїх споживчих потреб екологічно чистими продуктами харчування, вирощеними без застосування у технологічному циклі компонентів, які є шкідливими для здоров'я або потенційно можуть загрожувати здоров'ю людей. До шкідливих компонентів технології відносять, у першу чергу, пестициди та мінеральні добрива, а до потенційних, загрозу для здоров'я людини від яких нині важко прогнозувати. До них належить. у першу чергу, продукція від генетично модифікованих рослин.

Враховуючи, що останніми роками інтенсивність хімічного, радіаційного та інших видів антропогенного впливу на навколишнє середовище суттєво зросла, а це негативно позначається на здоров'ї людей, питання виробництва екологічно чистої продукції набуває підвищеної актуальності у світі. Сьогодні у сільському господарстві Аргентини широко застосовуються генетично модифіковані сорти сої (54%), кукурудзи (28%), ріпаку (9%), бавовни (9%) завдяки їх стійкості до гербіцидів та шкідників. Із овочевих культур для комерційного виробництва дозволено використовувати трансгенні помідори, гарбузи, буряки та інші овочеві культури.

Проте значна частина людства взагалі хоче бути впевненою, що вживані ними продукти не тільки не несуть ніякої загрози їх здоров'ю і здоров'ю їхнього потомства, а навпаки, поліпшують його. Тому останнім часом у міжнародній торгівлі продуктами з боку покупців дедалі частіше вимагається сертифікат про нетрансгенне походження не тільки продовольчих товарів, а й фуражу. У зв'язку з цим зростає заінтересованість споживачів у продукції, яка вирощена за так званими органічними технологіями. Найбільш загальне поняття, що означає «органічно вирощено», було сформульовано в 1972 році редактором журналу з ведення землеробства і садівництва за органічною технологією Робертом Родейлом: «Продукти, що вирощені без застосування пестицидів, штучно виготовлених мінеральних добрив; вирощені на грунті, вміст гумусу в якому збільшено шляхом внесення органічних речовин; вирощені на грунті, вміст мінералів в якому збільшено шляхом внесення природних мінеральних добрив; не були оброблені консервантами, гормонами, антибіотиками і т.п. [22, с. 31].

Незважаючи на швидке зростання, органічна індустрія становить дуже малий відсоток від загального обсягу сільськогосподарського виробництва і торгівлі. Частина споживачів у розвинених країнах купує екологічно чисту продукцію за цінами, які на 40-50% і більше перевищують ціни на продукцію, виготовлену за традиційними технологіями. Оскільки сільське господарство Аргентини орієнтоване на експорт, доцільним є запровадження «органічного сільського господарства» з метою підвищення конкурентноздатності продукції на світовому ринку. В умовах, коли трансгенна продукція вартує дешево і користується усе ж таки значним попитом, можливо зайняти певну нішу на ринку «чистої» продукції, тим самим забезпечивши неохоплену категорію споживачів [24].

Таким чином, аргентинське сільське господарство переживає кризову ситуацію, спровоковану економічними, політичними та кліматичними факторами. Сильна посуха, якої не було протягом останніх 100 років, сильно вдарить по сільському господарству у багатьох частинах Аргентини. Очікується значне скорочення зернової і м'ясної продукції. Сільські асоціації підрахували, що виробництво зерна скоротиться на 39%, буде втрачено 1,5 млн. голів худоби. Як наслідок скоротиться виробництво м'ясомолочної продукції та іншої сільськогосподарської продукції. Найбільший вплив на розвиток сільськогосподарського виробництва матимуть зобов'язання щодо державної підтримки сільського господарства. Державні витрати в межах можуть здійснюватись у наступних напрямках: наукові дослідження, підготовка і підвищення кваліфікації кадрів, інформаційно-консультаційне обслуговування; ветеринарні і фітосанітарні заходи, контроль безпеки продуктів харчування; сприяння збуту сільгосппродукції, включаючи збирання, обробку і розповсюдження ринкової інформації; вдосконалення інфраструктури (будівництво шляхів, електромереж, меліоративних споруд) за виключенням операційних витрат на її утримання; утримання стратегічних продовольчих запасів, внутрішня продовольча допомога; забезпечення гарантованого доходу сільгоспвиробникам, удосконалення землекористування тощо.

ВИСНОВКИ

Отже, сільське господарство світу має давню історію. Продукти рослинництва і тваринництва з давніх часів були головним продуктом харчування, і посідають одне із провідних місць у раціоні сучасної людини. У структурі сільського господарства вирізняють дві основні галузі - рослинництво і тваринництво. У свою чергу, рослинництво за видом продукції, що виробляється, поділяється на ряд галузей: зернове господарство, виробництво технічних культур, картоплярство, овочівництво і баштанництво, плодівництво, польове кормо виробництво. Що стосується способу виробництва окремих культур, то до складу рослинництва входять такі галузі: рільництво, овочівництво, баштанництво, плодівництво, ягідництво та луківництво. Основними галузями тваринництва є скотарство, свинарство, вівчарство з козівництвом, птахівництво та ін.

Аргентина належить нових індустріальних країн, в яких промисловість за валовим продуктом значно випереджає сільське господарство. Однак останнє було і залишається основною експортною галуззю країни, відіграє найсуттєвішу роль у становленні та розвитку її економіки. Для розвитку сільського господарства в Аргентині є надзвичайно сприятливі природні передумови - величезні рівнинні території Платська низовина, плато Патагонії, височини передгір'їв Анд, різноманітні агрокліматичні та ґрунтово-рослинні ресурси. Сільське господарство Аргентини багатогалузеве з переважанням тваринництва над рослинництвом. Воно повністю забезпечує населення майже всіма видами основних продовольчих продуктів (вирощується і широкий набір культур тропічних і помірних широт). Переважаючий тип спеціалізації сільського господарства - товарне виробництво зерна та м'яса. В рослинництві Аргентини головне місце посідають старі, традиційні культури експортного значення - зернові і маслини. Основна зернова культура - пшениця. Економіка Аргентини значною мірою пов'язана з економікою інших країн світу, залежить від реалізації своєї продукції на світовому ринку, від імпорту багатьох товарів з інших країн світу, перш за все, розвинутих. В експорті провідне місце займають продукція сільського господарства і харчової промисловості, зокрема зерно, борошно, олія, м'ясо і м'ясопродукти, молочні продукти, тваринний сир і масло, вовна, шкіра. Продукція сільського господарства в Аргентині складає 65% аргентинського експорту (75% всіх валютних надходжень).

Аргентинське сільське господарство переживає кризову ситуацію, спровоковану економічними, політичними та кліматичними факторами. Сильна посуха, якої не було протягом останніх 100 років, сильно вдарить по сільському господарству у багатьох частинах Аргентини. Очікується значне скорочення зернової і м'ясної продукції. Сільські асоціації підрахували, що виробництво зерна скоротиться на 39%, буде втрачено 1,5 млн. голів худоби. Як наслідок скоротиться виробництво м'ясомолочної продукції та іншої сільськогосподарської продукції. Найбільший вплив на розвиток сільськогосподарського виробництва матимуть зобов'язання щодо державної підтримки сільського господарства. Державні витрати в межах можуть здійснюватись у наступних напрямках: наукові дослідження, підготовка і підвищення кваліфікації кадрів, інформаційно-консультаційне обслуговування; ветеринарні і фітосанітарні заходи, контроль безпеки продуктів харчування; сприяння збуту сільгосппродукції, включаючи збирання, обробку і розповсюдження ринкової інформації; вдосконалення інфраструктури (будівництво шляхів, електромереж, меліоративних споруд) за виключенням операційних витрат на її утримання; утримання стратегічних продовольчих запасів, внутрішня продовольча допомога; забезпечення гарантованого доходу сільгоспвиробникам, удосконалення землекористування тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Безуглий В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн: Навч. посіб. / В. Безуглий. - К.: Академія, 2007. - 701 с.

2. Галушко В. Економіка світового сільського господарства / В. Галушко. - К.: Знання, 1996. - 384 с.

3. Голиков А. Вступ до економічної і соціальної географії / А. Голиков, Я. Олійник, А. Степаненко. - К.: Либідь, 1996. - 320 с.

4. Греков С. До питання про історичні аспекти розвитку сільського господарства як одного із соціально-економічних чинників розвитку сільського земельного потенціалу / С. Греков // Наук. вісн. ВДУ. - 2005. - № 3. - С. 156 - 160.

5. Дабагян Э. Аргентина: векторы перемен / Э. Дабагян // Лат. Америка. - 2004. - № 5. - С. 4 - 18.

6. Дітчук І. Географія: відповіді на питання екзаменаційних білетів: 11 клас І. Дітчук, О. Заставецька. - Тернопіль: Підручники&Посібники, 1999. - 128 с.

7. Доломан Е. Динаміка сільськогосподарської конкуренції: уроки політики для інших держав: Бразилія та Аргентина подають приклад. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukragroportal.com. - Заголовок з крану.

8. Економіка зарубіжних країн: Навч. посіб. / Під ред. А. Голікова, О. Дейнеки. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 464 с.

9. Каспрук В. Аргентина після кризи: як живеться на власних ресурсах / В. Каспрук // Дзеркало тижня. - 2004. - 4 груд. С. 4.

10. Коваленко Н. Экономика сельского хозяйства: Курс лекций / Н. Коваленко. - М.: Ассоциация авторов и издателей Тандем, 1999. - 448 с.

11. Кулікова І. Ефективність ресурсів виробництва продовольчого рослинництва в умовах сталого розвитку економічного регіону / І. Кулікова // Формування ринкових відносин в Україні. - 2005. - №6. - С.108 - 110.

12. Кушнір І. Тенденції аграрного виробництва країн - основних виробників сільськогосподарської продукції / І. Кушнір // Економіка АПК. - 2004. - № 4. С. 124 - 129.

13. Лажнік В. Особливості сучасного індустріального розвитку Аргентини / В. Лажнік // Наук. вісн. ВДУ. - 2007. - № 2. - С. 118 - 126.

14. Липец Ю. География мирового хозяйства: Учеб. пособие / Ю. Липец, В. Пуляркин, С. Шлихтер. - М.: ВЛАДОС, 1999. - 400 с.

15. Максаковский В. Географическая картина мира: 230 каналов углубления к курсу «Экономическая и социальная география мира» (11 класс). В 3 ч. Ч. 2. Региональеая характеристика мира. - Ярославль: Верхняя Волга, 1998. - 559 с.

16. Малкова Н. В поисках модели экономического сотрудничества /Н. Малкова // Лат. Америка. - 1999. - № 10. - С. 30 - 36.

17. Пимонова Р. Аргентина / Р. Пимонова. - М.: Мысль, 1987. - 107 с.

18. Пістун М. Географія агропромислових комплексів / М. Пістун, В. Гуцал, Н. Проводар. - К.: Либідь, 1997. - 200 с.

19. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник / За ред. С. Дорогунцова. - К.: КНЕУ, 2005. - 988 с.

20. Рой М. Аргентина долає кризу / М. Рой // Політика і час. - 1994. - № 12. С. 52 - 55.

21. Романова З. Аргентина в лабиринте рыночно-либеральных проблем / З. Романова // Мировая экономика и международные отношения. - 2002. - № 10. - С. 55 - 64.

22. Рылько Д. Мировая аграрно-продовольственная система / Д. Рылько // Мировая экономика и международные отношения. - 1998. - № 8. - С. 31 - 37.

23. Сельское хазяйство Аргентины. - [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.inta.gov.ar. - Заголовок с экрана.

24. Сільське господарство Бразилії та Аргентини: тенденції та перспективи розвитку. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ers.usda.gov/ Заголовок з екрану.

25. Сільське господарство Аргентини: туга за часами достатку. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ipsnews. - Заголовок з екрану.

26. Сільське господарство Аргентини: найсильніша посуха за 100 років. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ipsnews. - Заголовок з екрану.

27. Слав'юк Р. Економіка сільського господарства: Підручник / Р. Слав'юк. - Луцьк: Вежа, 1999. - 188 с.

28. Страны и народы: Америка: Южная Америка / Под ред. Ю. Бром лея. - М.: Мысль, 284 с.

29. Топалов А. Регіональні аспекти ефективного розміщення сільськогосподарських культур / А. Топалов // Економіст. - 2005. - №1. - С. 40 - 41.

30. Фоминых Д. Аргентинцев призывают есть менше мяса / Д. Фоминих // Эхо планеты. - 2006. - № 14. - С. 20 - 21.

31. Юрківський В. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни / В. Юрківський. - К.: Либідь, 2001. - 408 с.

ДОДАТКИ

Додаток А

Динаміка виробництва олії та бавовни в Аргентині

Додаток Б

Динаміка виробництва м'яса

Размещено на Allbest.ru