Демодекоз, особливо ускладнений, має виражений вплив на печінку та імунну систему, що викликане алергізацією організму, всмоктуванням продуктів розпаду запального ексудату, та зниженням рівня вітамінів групи В. До того ж використання більшості акарицидних препаратів не є цілком безпечним для організму, а деякі з них мають виражену гепатодепресивну дію. Тому доцільно з лікувальною або профілактичною метою вводити в схему лікування гепатопротектори та імуностимулятори.

Для захисту печінки від побічної дії препаратів рекомендується давати собакам ЛИВШИ-52, карсіл, ліпостабіл, фоспреніл, сирепар, вітагепат, ессенціале, вітамін В12.

Особливу увагу приділяють імуностимулюючим препаратам. Це можуть бути іммунофан, ріботан, факриніл, баксін, цамакс, максідін чи серйозний препарат - фоспреніл. Останній, відомий як наймогутніший противірусний засіб, має деяку перевага, оскільки володіє також високою гепатопротективною активністю - властивість важлива при лікуванні демодекозу 2,15,20.

Для стимуляції імунної системи доцільно використовувати вітамінні препарати (групи А, В, С), імуностимулятори - тімоген, тімолін, циклоферон, імунофан, РБС, Т-активін, АСД-2, АСД-3 22.

Для боротьби з демодекозом почав використовуватися новий препарат - іммунопаразітан, що діє на паразита опосередковано, через імунну систему. Це відбувається в результаті здатності препарату активувати імунну систему таким чином, що навколо кліща розвивається посилена запальна реакція, у результаті якої він гине. Даний препарат відкриває значні можливості в боротьбі з демодекозом 41.

У молодих собак гарним засобом підвищення природного імунітету є аутогемотерапія. Перевага цього методу полягає в тім, що після курсу аутогемотерапії організм починає боротися сам, а необхідність у створенні пасивного імунітету відпадає.

Рекомендовано на весь період лікування застосовувати дієту, збіднену білком. Кількість м'яса зменшується в 2-3 рази, даються рис, гречка, овочі з рослинною олією, сир, кефір. Непогано ввести в раціон добавки, що поліпшують обмін речовин: цамакс, баксин, омега-масляні кислоти ЭПО-капс, біотин, вітамін Е. Дієти Специфік C, omega D, вітамінно-мінеральні підгодівлі “Гама”, лікувальні корми 3,11,46.

Таким чином, підбір акарицидних засобів повинний проводитися з урахуванням індивідуальних особливостей і чутливості організму тварини до препаратів, а також чутливості до них збудника демодекозу. Первинний курс лікування займає в середньому 4 тижні, після чого собаці роблять повторні аналізи. У залежності від результатів, лікування або продовжують негайно, або роблять перерву. При необхідності продовжити лікування варто мати на увазі, що на певному етапі організм собаки перестає реагувати на застосовувані лікарські засоби через звикання. Лікування продовжують протягом двох тижнів після негативної відповіді дослідження. Видужання наступило, якщо протягом 6 місяців після закінчення лікування немає рецидивів.

2.7 ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ ПРИ ДЕМОДЕКОЗІ

демодекоз собака ветеринарний лікування

Патологічні зміни при демодекозі собак до останнього часу були мало вивчені. Подальші відомості випливають з результатів досліджень, проведених Ф. И. Василевичем, А.А. Лисициною, В.А. Голубєвої, засноване за результатами пат-анатомічного розтину 5 собак у віці від 6 місяців до 2 років з різними формами демодекозу. З різних місць ураження були взяті проби, шматочки лімфовузлів, печінки, нирок, селезінки. Потім матеріал був зафіксований у 10 % нейтральному формаліні і залитий парафіном. Серійні зрізи товщиною 6-8 мк фарбували гематоксиліном і еозином, а також по Ван Гізону.

При морфологічному дослідженні шкіри собак, хворих на демодекоз, встановили, що кліщі викликають у ній осередкові дистрофічні, некробіотичні і некротичні процеси, характер яких залежить від інтенсивності і форми хвороби, а запальний процес має продуктивний характер. Тканинні зміни виявляли в епідермісі, волосяних фолікулах, сосочковому і сітчастому шарах дерми. М'язи залишалися інтактними. Багатошаровий плоский епітелій на обмежених ділянках має виразки чи сплощений. На поверхні цих ділянок визначаються гнійно-некротичні чи некротичні маси. Багато усть епітеліальних фолікулів волосся і волосяних фолікулів розширені, містять кліщів і зруйновані клітки епітелію. У багатошаровому плоскому епітелії й устях волосяних фолікулів - вогнища гіперкератозу і паракератозу. Навколо фолікулів зі скупченнями кліщів і збереженою стінкою зовнішньої кореневої піхви клітинна запальна реакція виражена дуже слабко чи відсутня.

При руйнуванні стінки волосяного фолікула і контакті кліщів з дермою в ній розвивається клітинна запальна реакція, і формуються эпітеліоідні гранули з наявністю гігантських багатоядерних клітин типу Пирогова-Лангханса і сторонніх тіл. У дермі наявні масивні запальні інфільтрати і вогнища різного розміру гранулематозної будови. У ділянках шкіри з некрозами в епідермісі переважно запальний інфільтрат, що складається в основному з гранулоцитів з перевагою еозинофільних лейкоцитів, серед яких виявляються епітеліоїдні і гігантські клітини, а також кліщі. Інфільтрат розташовується в сосочковому і сітчастому шарах дерми. У більшості випадків у дермі навколо кліщів утворяться гранулеми, що складаються з епітеліоїдних і гігантських багатоядерних клітин з домішкою лімфоцитів, гістіоцитів, моноцитів, плазматичних клітин і еозинофільних лейкоцитів.

У корковому шарі лімфовузлів при генералізованому піодемодекозі виявляються демодекозні кліщі. Вони розташовуються в крайовому і корковому синусах і периферичних ділянках лімфатичних фолікулів. На місці їхнього занурення розвивається гранулематозне запалення. Лімфатичні фолікули в корковому шарі множинні, великі, із широкими світлими центрами розмноження і фігурами розподілу клітин. У лімфовузлах наявні ознаки імунної відповіді по клітинному типу з гістіоцитозом синусів і гіперплазією лімфоїдних фолікулів.

У печінці у всіх випадках відзначають однотипні зміни осередкового характеру з локалізацією переважно в портальних трактах, перипортально і периваскулярно. Портальні тракти значно розширені в результаті набряку, крововиливів і слабкого клітинного інфільтрату. У периферичних відділах часточок порушена балкова будова печінки, набряк, крововиливи, некроз груп гепатоцитів. Печінкові клітини в стані білкової дистрофії дифузного характеру. Демодекозних кліщів у структурах печінки не виявляли, хоча проникнення їх зі шкіри в просвіт великих кровоносних судин і замет у печінку достатньо верогідні. Гостра запальна реакція печінки на кліщів виявляється розвитком гемоциркуляторных порушень і гранулематозного гепатиту з формуванням гранулем туберкулоїдного типу. У розвитку гранулем, імовірніше всього, відіграють роль процеси сенсибілізації і зв'язані з ними імунні реакції.

У нирках виявлені гемоциркуляторні порушення, що виражаються нерівномірним повнокров'ям коркової і мозкової зон, помітним розширенням судин, набряком і крововиливами навколо деяких з них і осередковим фіброзом стінки. Епітелій звитих канальців у стані зернистої і дрібновогнищевої гідропічної дистрофії. У канальцях мозкового шару знаходяться дрібні нечисленні звапнені циліндри. Збудник демодекозу в нирковій паренхімі не виявляється 40.

2.8 ПРОФІЛАКТИЧНІ ЗАХОДИ ПРОТИ ДЕМОДЕКОЗУ

З метою профілактики в розплідниках періодично обстежують здорових собак і собак що знаходяться в карантині. Хворих і підозрілих у захворюванні ізолюють. Предмети, з якими стикалися інвазовані тварини обприскують 0,1% суспензією севіну чи 0,5% розчином хлорофосу. Щенят вирощують окремо від інших. Собак, що мають в анамнезі демодекоз, необхідно виключати з розведення 11,46.

Тварину необхідно забезпечувати збалансованою годівлею, не піддавати надлишковим стресовим впливам, стимулювати імунну систему і природну резистентність організму призначенням вітаміно-мінеральних і амінокислотних комплексів.

Необхідно правильно доглядати за шкірою і шерстними покривами собак з урахуванням породних особливостей. Використовувати спеціальні шампуні для собак і не застосовувати в лікувальних цілях препаратів, що рекомендуються для лікування інших видів тварин 11.

Для профілактики перезараження новонароджених щенят від сук використовувати івомек, який варто вводити щенним сукам підшкірно за 5-7 днів до пологів у дозі 0,2 мл/10 кг маси однократно. Відйом щенят здійснювати не пізніше, ніж на тридцяту добу після ощененя.

Профілактика в основному полягає в тому, щоб: виключити розвиток імунодепресії в щенят, не застосовувати кортикоїди до 1 року, правильно проводити дегельмінтизацію, стежити за тим, щоб шкіра собаки не була вологою, утримувати її в чистоті, щоб уникнути роздратування шкіри, не допускати появи бліх та застосовувати спеціальні нашийники, просочені дельтаметрином. . Крім того, забороняється спілкування здорових собак з незнайомими, особливо з бездоглядними. Видужання тварини, ураженої кліщами - демодексами (у генералізованій формі) настає тільки після інтенсивного пролонгованого і дорогого лікування, але лікування не завжди є ефективним 44,47.

Важливо також вчасно обробляти квартиру чи приміщення, де утримується хвора тварина, препаратами арріво, амітразін, больфо-спрей, біо-кілл чи іншими акарицидними засобами. Бажано провоити таку обробку не рідше одного разу на тиждень.

2.9 ЗАКЛЮЧЕННЯ ДО ОГЛЯДУ ЛІТЕРАТУРИ

На сьогодні актуальним залишається ліквідація інфекційних та інвазійних хвороб домашніх тварин, які приносять значні економічні збитки господарствам. Одним з таких захворювань є демодекоз, який набув широкого поширення серед собак і викликається кліщем Demodex canis, що паразитує на шкірі у волосяних цибулинах та сальних залозах.

Виявлено, що хвороба супроводжується пригніченням тварин і запальними процесами у шкірі, а при ускладненні її перебігу патогенною мікрофлорою запальний процес поширюється на глибші шари шкіри і може призвести до важких важко виліковних ускладнень, а інколи і до смерті.

При вивченні життєвого циклу кліща D. сanis, який триває 25-27 діб, було відмічено кілька фаз розвитку яйце, личинка, німфа (протонімфа, дейтонімфа) та імаго. Встановлено, що кліщ D. сanis на всіх фазах розвитку живе у волосяних фолікулах собак (та інших тварин) і є постійним паразитом, що може виявлятися у цілком здорових особин.

Клініка демодекозу собак достатньо ретельно описана в літературі і має широкий спектр проявів. Так, на початку хвороби відмічають виникнення незначного, а потім все більш прогресуючого облисіння в ділянці морди: біля вух, очей, в кутах рота, на щоках, а також лапах, тулубі, животі, біля кореня хвоста тварини. При відсутності лікування до 40% тварин самовиліковуються. З розвитком запалення шкіра на уражених ділянках потовщується і з її поверхні починає виділятися серозний, а потім і гнійний ексудат, який при підсиханні утворює кірки. При подальшому розвитку захворювання окремі осередки ураження зливаються і можуть охоплювати значну площу поверхні шкіри тварини.

Цілий ряд дослідників повідомляють, що однією з основних причин розповсюдження демодекозу серед собак є хворі тварини, що допускаються власниками до розведення, а також пригнічення загального імунного статусу тварини, яка є прихованим носієм збудника хвороби. Також собаки заражаються під час злучки, в підсисний період, в період відлучення молодняку шляхом контакту з хворими тваринами. Переносниками збудника демодекозу можуть бути бродячі собаки.

З метою лікування демодекозу собак рекомендують цілий ряд препаратів: фосфорорганічні препарати, піретроїди, ципам, епацид-альфа, мориніл, аміт, педемс, чьотирихлористий вуглець, хлорофос, карбофос, севін, циодрін, неоцидол, етафос та інші. Але в останні роки широкого розповсюдження набули препарати на основі івермектину та амітрази. Однак, навіть новітні препарати мають недоліки у використанні і тому і в наш час йде пошук більш ефективних і безпечних акарицидних препаратів.

3. ВЛАСНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

3.1 МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Роботу виконувала впродовж червня 2010 року по грудень 2010 року включно. Матеріалом для роботи були тварини міста Одеси, які належать мешканцям міста, дані журналу амбулаторного прийому та власних спостережень.

Значну частину дослідів було зібрано та проаналізовано на базі ветеринарної клініки «ВАГА» та кафедри епізоотології та паразитології.

Обєктом експериментальних досліджень були собаки культурних порід і дворові. Для дослідження були відібрані 9 собак:

- шотландська вівчарка (колі) 2;

- німецька вівчарка 2;

- ротвейлер 2;

- боксер 1;

- дворові собаки 2;

Всі тварини мали характерні ураження на морді та лапах різної локалізації. Матеріалом для дослідження були зіскрібки шкіри та кірочки з місць патологічного процесу. Матеріал досліджували мортальними і вітальними методами. Із мортальних методів (методи виявлення в зіскрібках шкіри мертвих кліщів) використовували метод компресорного дослідження. Із вітальних методів (методи виявлення в зіскрібках шкіри живих кліщів) метод Алфімової.

Метод компресорного дослідження

Зіскрібки шкіри або кірочки кладуть на предметне скло, додають кілька крапель 5-10 %-го розчину лугу (КОН, NaОН), накривають другим предметним склом і розглядають під малим збільшенням мікроскопа.

Метод Алфімової

Зіскрібок шкіри або кірочки поміщали в бактеріальну чашку, накривали кришкою і ставили в термостат або на джерело тепла з температурою 45 С на 10-15 хвилин. Потім чашку розглядали під мікроскопом. Живі кліщі рухались на дні чашки.

При порівнянні цих методів дослідження варто зауважити, що найбільш швидким і сприятливим є метод компресорного дослідження, але для оцінки ефективності акарицидних препаратів краще всього застосовувати вітальні методи.

В загальному обсязі компресорним методом досліджено 65 зіскрібків з уражених ділянок шкіри. Всього одержано 50 позитивних результатів.

Методом Алфімової було досліджено 72 зіскрібків, взятих з уражених ділянок шкіри (дослідження проводилось у всіх групах кожні 7 днів до отримання негативних результатів).

Як перед початком експерименту, так і після, проводили клінічне обстеження тварин. Температуру визначали за допомогою електронного термометра (С), пульс пальпаторно з внутрішньої поверхні гомілки, дихання візуально по коливанню грудних стінок.

Для визначення ефективності лікувальних заходів собак поділили на 3 групи по 3 тварини в кожній групі. При поділі тварин на групи проводили клінічне обстеження, враховуючи ускладнення патогенною мікрофлорою і породну належність тварин. Також відбирали кров з вени і відправляли в баклабораторію на виявлення супутньої мікрофлори, та визначення чутливості її до лікарського препарату. Були зроблені лабораторні дослідження на наявність зовнішньої грибкової мікрофлори. У тварин, в яких спостерігалось ускладнення демодекозу патогенною мікрофлорою, відбирали матеріал з уражених ділянок тіла і відправляли у лабораторію для зясування чутливості мікрофлори до антибіотиків. Таких тварин було двоє, в залежності від відповіді баклабораторії їм призначали додаткове лікування.

Всім тваринам, у яких було знайдено ураження шкіри грибковою мікрофлорою, призначали внутрішньомязово інєкції “Вакдерм”, які вводили 3 рази по 1 мл з інтервалом 10 днів.

Основними засобами для лікування демодекозу були “Івермектин” і “Амітразин”. Івермектин застосовували перорально у дозі 600 мкг/кг за добу у першій групі тварин. Кожні 7 днів робили контрольні зіскрібки із уражених ділянок шкіри, які готували спочатку методом компресорного дослідження. При виявленні кліщів для вивчення їх життєздатності використовували метод Алфімової. Якщо були знайдені живі кліщі, то тваринам продовжували лікування в тій же дозі, а через 7 діб знову брали контрольні зіскрібки і досліджували їх обома методами. Під час лікування уражені ділянки шкіри очищали від кірочок і ексудату за допомогою розчину перекису водню 3% (H2O2), і втирали в них сірчану мазь та додатково старанно обробляли шкіру навколо уражених ділянок шириною не менше 1 см раз у 3 доби впродовж 2 місяців. В цій групі були 2 тварини з ускладненням демодекозу гнійною мікрофлорою. Їм, на підставі лабораторних даних бак висіву, призначили 4%-ий розчин гентаміцину в дозі 1 мл/10 кг (4 мг/кг), двічі на день протягом 5 днів. Лікування хворих собак цієї групи включало в себе патогенетичну терапію,для цього застосовували гепатопротектор - карсил,препарат задавали всередину по 1 таблетці 2 рази на добу впродовж 30 діб; протигістамінний препарат - кетатіфен,препарат задавали всередину по 1 таблетці на добу впродовж 1 місяця; імуностимулятор - ріботан,препарат вводили внутрішньом'язово в дозі 1мл на тварину через добу (5 ін'єкцій). Через 3 тижні курс повторювали.

До цієї групи були відібрані собаки з характерними клінічними ознаками демодекозу, що було підтверджено лабораторними дослідженнями:

1. Німецька вівчарка (вік 3,5 року) спостерігали локалізовані алопеції у ділянці голови: біля вуха, на спинці носа, навколо очей та в ділянці передніх кінцівок. Тварина млява, з уражені місця вкриті лусочками, вологі і почервонілі, з подряпини виділявся гнійний ексудат.

2. Ротвейлер (вік 8,5 міс.) наявні невеликі гнійники в ділянці голови: за вухами, в ділянці очей, рота та на шиї. Спостерігаються алопеції в цих місцях, шкіра гіперемійована та волога, відчувається неприємний запах.

3. Ротвейлер (вік 1,5 року.) - спостерігаються дифузні ураження шкіри в ділянці голови та тулуба, дві алопеції круглої форми на грудній стінці, оголена шкіра має синюшний відтінок і зморшкувата, з дрібних тріщин виділяється прозорий ексудат, що засихає кірочками.

Розчин амітразину 0,05 %-ї концентрації застосовувався зовнішньо для обробки уражених ділянок тіла у другій групі тварин. Уражену ділянку тіла тварини перед обробкою очищали від кірочок і ексудату за допомогою 3% розчину перекису водню, потім висушували її ватними тампонами. Після цього обробляли ураженні поверхні 0,05 % розчином амітразину. Обробки амітразином проводили 1 раз на 3доби. Розчин амітразину ретельно втирали в ураженні ділянки тіла тварини, причому раз у 7 днів проводили повну обробку тварини. Кожні 7 днів робили контрольний зскрібок з ураженої поверхні тіла і розглядали його застосовуючи метод компресорного дослідження. При виявленні кліщів для визначення їх життєздатності проводили дослідження за методом Алфімової. Якщо у тварин виявлялись живі кліщі, то проводили ще 3-4 обробки 0,05%-м розчином амітразину і потім знову брали контрольні зіскрібки і досліджували їх двома методами. На 2 добу після застосування амітразину в уражені ділянки втирали сірчану мазь і додатково старанно обробляли шкіру навколо уражених ділянок шириною не менше 1 см раз на 3 доби.Для патогенетичного лікування застосовували гепатопротектор - карсил,препарат задавали всередину по 1 таблетці 2 рази на добу впродовж 30 діб;стимулятор обміну речовин - катозал,препарат вводили підшкірно через день у дозы 1,0 мл на 10-15 кг маси тіла тварини.

До цієї групи були відібрані собаки з характерними клінічними ознаками демодекозу, діагноз був підтверджений лабораторними дослідженнями:

1. Німецька вівчарка (вік 5 років) спостерігаються локальні почервоніння на голові та шиї, припухання та прорідження шерстного покриву в цих місцях. Шкіра з ознаками еритеми, місцями вкрита лусочками та струпами.

2. Дворова собака (вік приблизно 2-3 роки) спостерігаються ураження шкіри в ділянках голови та нижніх частинах кінцівок. Розвинута еритема (почервоніння шкіри), випадає волосся і формуються алопеції у вигляді окремих круглих плям діаметром близько 5 см - 4 ділянки. Жирна себорея шкіри уражених ділянок.

3. Боксер (вік 5 міс.) - спостерігаються локальні ділянки облисіння шкіри на голові та шиї, припухання та запалення оголених ділянок, шкіра їх потовщена, нееластична, із лусочками.

В третю групу тварин входили собаки з характерними ознаками демодекозу:

1. Колі (вік 9 міс.) спостерігаються вогнища прорідження волосків в ділянці голови, лап та живота. На уражених ділянках шкіра потовщена, почервоніла із синюшним відтінком, горбкувата, помітні рожеві дрібні вузлики, жирна.

2. Колі (вік 2,5 року) спостерігаються ураження в ділянці голови: навколо очей та губ, на спинці носу, від його кінчика до лоба, на вушних раковинах. Волосся на цих ділянках проріджене і скуйовджене, шкіра потовщена і вкрита дрібними лусочками.

3. Дворова собака (більше 5 років) - спостерігаються локальні облисіння на голові та шиї, припухання та прорідження шерстного покриву в цих місцях. Шкіра із дрібними вузликами, жирна, шерсть тьмяна.

Оскільки застосовувати івермектин для собак порід (колі, бобтейл і шелті) системно не можна, ми вирішили застосувати для лікування цих тварин розчин амітразіну у мінеральній олії або пропіленгліколі (1мл розчину амітрази 12,5 % у 30 мл мінеральної олії). На обробку однієї хворої тварини витрачали 1,5-3,5 мл розчину. Обробки ним проводили 2 рази на тиждень. Один раз на 7 днів проводили лабораторні дослідження для перевірки ефективності лікування за методами компресорного дослідження і Алфімової. Перед тим як наносити розчин амітразіну вражені ділянки тіла очищували ватними тампонами, змоченими у 3 % розчині перекису водню.На другу добу після застосування амітразину в уражені ділянки втирали сірчану мазь один раз на 3 доби.

3.2 ХАРАКТЕРИСТИКА КЛІНІКИ

Ветеринарна клініка ТОВ «ВАГА» розташована в Маліновському районі м.Одеси за адресою: Балківська,126.

У штаті клініки: директор, два лікарі ветеринарної медицини, чергові робітники - 6 осіб, два водії та студенти-волонтери.

Завданням клініки є:

- пропаганда захисту тварин;

- піклування про тварин;

- стерилізація та проведення всіх лікувально-профілактичних заходів;

- допомога власникам , які утримують

собак та котів.

- співробітництво з іншими ветеринарними клініками для боротьби з тяжкими інфекційними захворюваннями, такими як сказ, лептоспіроз та інші.

Лікарня розташована у житловому п'ятиповерховому будинку на першому поверху. В лікарні є кілька приміщень для персоналу: кімната відпочинку, туалет, кабінет. В клініці розташована операційна, в якій є холодильник, лампа штучного освітлення (для операцій), бактерицидна лампа, автоклав, сейф, шафи для інструментів та ліків, один операційний стіл. Також є стаціонар для післяопераційних тварин, де розташовані вольєри для тварин, висотою від 0,5 до 1 м, стінки між вольєрами і задні стінки суцільні, передні - сітчасті. Вольєри зачиняються з зовнішньої та внутрішньої сторін. В кожному вольєрі може утримуватись 1-2 собаки, залежно від розмірів. В стаціонарі теж розташована бактерицидна лампа.

Всі приміщення мають природне та штучне освітлення, природну та штучну вентиляцію, штучне освітлення. Годують тварин,які залишаються на стаціонарі, два рази на день. Раціон тварин є збалансованим за поживними речовинами та мінералами. Їжу тваринам роздають у спеціальні кормушки.

Під'їзд до лікарні дуже зручний, бо лікарня розташована біля дороги.

Трупи тварин вивозять за місто і знешкоджують на відстані 3-5 км від населеного пункту

3.3 РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

3.3.1 ДЕЯКІ ПИТАННЯ ЕПІЗООТОЛОГІЇ ДЕМОДЕКОЗУ В м. ОДЕСА

Великий інтерес, з погляду епізоотології демодекозу, представляє вивчення поширеності кліща D. canis серед популяції собак, як у формі прихованого, так і формі клінічно виявленого носійства паразита (тобто у формі демодекозу - як хвороби). Залишаються невизначеними відсоток прояву демодекозу у формі хвороби в популяції собак, роль і співвідношення факторів, що сприяють розвитку демодекозу, як внутрішніх (порода, відповідно тип шкіри і шерсті, спадковість, вік, стан імунітету), так і зовнішніх (порушення гігієни шкіри, а також харчування, що супроводжують захворювання і фактори пригнічення імунітету).

За даними закордонних дослідників 10-50 % дорослих собак є прихованими носіями кліща D. canis. У 80 % випадків демодекоз зустрічається в чистопорідних собак. Демодекоз рідко зустрічається в собак до 3-х місяців і після 3-х років. Звичайно хвороба спостерігається у віці від 3-х місяців до 1 року. Демодекоз, що починається, як правило, в локальній формі - у 80 % випадків має тенденцію до самовидужання, а в 20 % випадків при генералізації процесу і приєднанні вторинної бактеріальної інфекції здобуває важкий, затяжний перебіг, відповідно, несприятливий прогноз і вимагає посиленої терапії. При виникненні демодекозу в собак старше 3-х років і особливо в літніх необхідно заглиблене клінічне обстеження на предмет виявлення супутніх хвороб. Хвороба має й економічне значення: лікування обходиться дорого (особливо при тривалому чи рецедивуючому перебігу); деякі виробники передаючи спадково генетичну схильність до демодекозу, дають заражене потомство, у такий спосіб сприяють поширенню паразитоносійства в популяції , а також прямо знижується цінність такого потомства.

За даними дослідників з України і країн СНД мають місце такі закономірності в епізоотології демодекозу. Питома вага демодекозу в структурі шкірної патології коливається в межах від 18 % до 21,26 %, при цьому ураження носили, як правило, асоційований характер з бактеріальною інфекцією (у 17,3 %) і умовно патогенними грибами (у 0,34 %) і їхньому одночасному сполученні (у 2,4 %) випадків, а в чистому вигляді демодекоз зустрічався лише в 1,2 %. Частка паразитарних уражень шкіри в собак у цілому складає: до 12 %, а диференційовано по породах від 1,3 % до 19,5 %. Захворюваність на демодекоз безпородних собак склала - 4,2 %, а чистопорідних, зокрема німецьких вівчарок, - 25 %. Захворюваність арахнозами (у т.ч. демодекозом) переважає в зимово-весняний період і складає - 58 %.

Порівняти ці дані можна з показниками, що складають предмет даної роботи і приведеними в нижченаведених таблицях (див. Таблиця 2.).

Таблиця 2.

Структура захворювань шкіри в собак і кішок в умовах м.Одеси

(за даними звітів про роботу міської служби державної ветеринарної медицини).