Еволюція зірок

Історія відкриття першого білого карлика. Характеристики зірок планетарних туманностей. Концепція нейтронних зірок. Фізичні властивості "чорних дір". Процеси, що відбуваються при народженні зірки. Стадії зоряної еволюції. Аналіз спектрів карликів.

Рубрика Астрономия и космонавтика
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 11.10.2010
Размер файла 49,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Дж. Вебер установив пастки гравітаційних хвиль в Аргоннской національної лабораторії поблизу Чикаго й у Мэрилендском університеті. Вони складалися з масивних алюмінієвих циліндрів, що повинні були коливатися, коли гравітаційні хвилі досягнуть Землі. Використовувані Вебером детектори гравітаційного випромінювання реагують на високі (1660 Гц), так і на дуже низькі (1 коливання в годину) частоти. Для детектировання останньої частоти використовується чуттєвий гравіметр, а детектором є сама Земля. Власна частота квадрупольних коливань Землі дорівнює одному коливанню за 54 хв.

Усі ці пристрої повинні були спрацьовувати одночасно в момент, коли гравітаційні хвилі досягнуть Землі. Дійсно вони спрацьовували одночасно. Але, на жаль, пастки включалися занадто часто - приблизно раз на місяць, що виглядало досить дивно. Деякі учені вважають, що хоча досвіди Вебера й отримані їм результати цікаві, але вони недостатньо надійні. З цієї причини багато хто відносяться досить скептично до ідеї детектировання гравітаційних хвиль (експерименти по детектированню гравітаційних хвиль, аналогічні досвідам Вебера, пізніше були перевірені в ряді інших лабораторій і не підтвердили результатів Вебера. В даний час вважається, що досвіди Вебера помилкові).

Роджер Пенроуз, професор математики Биркбекського коледжу Лондонського університету, розглянув цікавий випадок колапсу й утворення чорної діри. Він також допускає, що чорна діра зникає, а потім виявляється іншим часом у якомусь іншому всесвіті. Крім того, він затверджує, що народження чорної діри під час гравітаційного колапсу є важливою вказівкою на те, що з геометрією простору-часу відбувається щось незвичайне. Дослідження Пенроуза показують, що колапс закінчується утворенням сингулярності, тобто він повинний продовжуватися до нульових розмірів і нескінченної щільності об'єкта. Останні умова дає можливість іншого всесвіту наблизитися до нашої сингулярності, і не виключено, що сингулярність перейде в цей новий всесвіт. Вона навіть може з'явитися в якому-небудь іншому місці нашого власного Всесвіту.

Деякі вчені розглядають утворення чорної діри як маленьку модель того, що, відповідно до пророкувань загальної теорії відносності, у кінцевому рахунку, може трапитися з Всесвіт. Загальновизнано, що ми живемо в незмінно розширюється Вселеної, і один з найбільш важливих і пекучих питань науки стосується природи Вселеної, її минулого і майбутнього. Без сумніву, усі сучасні результати спостережень указують на розширення Всесвіту. однак на сьогодні одне із самих каверзних питань такий: чи сповільнюється швидкість цього розширення, і якщо так, те чи не стиснеться Всесвіт через десятки мільярдів років, утворити сингулярності. Очевидно, коли-небудь ми зможемо з'ясувати, по якому шляху випливає Всесвіт, але, бути може, багато раніш, вивчаючи інформацію, що просочується при народженні чорних дір, і ті фізичні закони, що керують їх долею, ми зможемо пророчити остаточну долю Всесвіту.

Майже усе своє життя зірка зберігає температуру і розмір практично постійними. Значення головної послідовності полягає в тім, що більшість звичайних зірок виявляються нормальними, тобто позбавленими яких-небудь особливостей. Ми вправі очікувати, що ці зірки підкоряються визначеним залежностям, подібним, наприклад, згаданої головної послідовності. Більшість зірок виявляються на цій похилій лінії - головної послідовності, тому, що зірка може прийти на цю лінію усього лише за кілька сотень тисяч років, а, залишивши неї, прожити ще кілька сотень мільйонів років, більшість зірок свідомо залишається на головній послідовності протягом мільярдів років. Народження і смерть - мізерно малі миті в житті зірки. Наше Сонце, що є звичайною зіркою, знаходиться на цій послідовності вже протягом 5-6 млрд. років і, очевидно, проведе на ній ще стільки ж часу, тому що зірки з такою масою і таким хімічним складом, як у Сонця, живуть 10-12 млрд. років. Зірки багато меншої маси знаходяться на головній послідовності приблизно 50 млрд. років. Якщо ж маса зірки в 30 разів перевершує сонячну, то час її перебування на головній послідовності складе усього близько 1 млн. років.

Повернемося до розгляду процесів, що відбуваються при народженні зірки: вона продовжує стискуватися, стиск супроводжується зростанням температури. Температура повзе нагору, і от величезна газова куля починає світитися, його вже можна спостерігати на тлі темного нічного неба як тьмяний червонуватий диск. Значна частка енергії його випромінювання як і раніше приходиться на інфрачервону область спектра. Але це ще не зірка. У міру того як речовина протозірки ущільнюється, воно усе швидше падає до центра, розігріваючи ядро зірки до більш високих температур. Нарешті температура досягає 10 млн. ДО, і тоді починають протікати термоядерні реакції - джерело енергії всіх зірок у Всесвіті. Як тільки термоядерні процеси включаються в дію, космічне тіло перетворюється в повноцінну зірку.

Стискуючись, пил і газ утворять протозірку; її речовина являє собою типовий зразок речовини навколишньої нас частини космічного простору. Говорячи про зразок речовини Всесвіт, ми маємо на увазі, що цей шматочок міжзоряного середовища на 89% складається з водню, на 10%-з гелію; такі елементи, як кисень, азот, вуглець, неон і т.п. складають у ньому менш 1%, а всі метали, разом узяті, - не більш 0,25%. Таким чином, зірка в основному складається з тих елементів, що найчастіше зустрічаються у Всесвіті. І оскільки більш усього у Всесвіті представлений водень, то, звичайно, будь-які термоядерні реакції повинні протікати з його участю.

Подекуди зустрічаються куточки космічного простору з підвищеним змістом важких елементів, але це лише місцеві аномалії - залишки давніх зоряних вибухів, що розкидали і розсіяли в околиці важкі елементи. Ми не будемо зупинятися на таких аномальних областях з підвищеною концентрацією важких елементів, а зосередимо увагу на зірках, що складаються в основному з водню.

Коли температура в центрі протозірки досягає 10 млн. ДО, починаються складні (але детально вивчені) термоядерні реакції, у ході яких з ядер водню (протонів) утворяться ядра гелію; кожні чотири протони, поєднуючи, створюють атом гелію. Спочатку, коли з'єднуються один з одним два протони, виникає атом важкого водню, або дейтерію. Потім останній зіштовхується з третім протоном, і в результаті реакції народжується легкий ізотоп гелію, що містить два протони й один нейтрон.

У сум'ятті, що панує в ядрі зірки, що швидко рухаються атоми легкого гелію іноді зіштовхуються один з одним, у результаті чого з'являється атом звичайного гелію, що складає з двох протонів і двох нейтронів. Два зайвих протони повертаються назад у гарячу суміш, щоб коли-небудь знову вступити в реакцію, що породжує гелій. У цьому процесі близько 0,7% маси перетворюється в енергію. Описаний ланцюжок реакцій - один з важливих термоядерних циклів, що протікають у ядрах зірок при температурі близько 10 млн. К. Деякі астрономи вважають, що при більш низьких температурах можуть протікати інші реакції, у яких беруть участь літій, берилій і бор. Але вони відразу роблять застереження, що якщо такі реакції і мають місце, те їхній відносний внесок у генерацію енергії незначний.

Коли температура в надрах зірки знову збільшується, у дію вступає ще одна важлива реакція, у якій як каталізатор бере участь вуглець. Почавши з водню і вуглецю-12, така реакція приводить до утворення азоту-13, що спонтанно розпадається на вуглець-13 - ізотоп вуглецю, більш важкий, чим той, з якого реакція починалася. Вуглець-13 захоплює ще один протон, перетворюючи в азот-14. Останній подібним же шляхом стає киснем-15. Цей елемент також хитливий і в результаті спонтанного розпаду перетворюється в азот-15. І, нарешті, азот-15, приєднавши до себе четвертий протон, розпадається на вуглець-12 і гелій.

Таким чином, побічним продуктом цих термоядерних реакцій є вуглець-12, що може знову покласти початок реакціям даного типу. Об'єднання чотирьох протонів приводить до утворення одного атома гелію, а різниця в масі чотирьох протонів і одного атома гелію, що складає близько 0,7% від первісної маси, виявляється у виді енергії випромінювання зірки. На Сонце щосекунди 564 млн. т водню перетворюється в 560 млн. т гелію, а різниця - 4 млн. т речовини - перетворюється в енергію і випромінюється в простір. Важливо, що механізм генерації енергії в зірці залежить від температури.

Саме температура ядра зірки визначає швидкість процесів. Отже, при такій температурі переважає протон - протонний цикл. При збільшенні температури до 16 млн. ДО, імовірно, обидва цикли дають рівний внесок у процес генерації енергії. Коли ж температура ядра піднімається вище 20 млн. ДО, що переважає стає вуглецевий цикл.

Як тільки енергія зірки починає забезпечуватися за рахунок ядерних реакцій, гравітаційний стиск, з якого почався весь процес, припиняється. Тепер самопідтримується реакція може продовжуватися протягом часу, тривалість якого залежить від початкової маси зірки і складає приблизно від 1 млн. років до 100 млрд. років і більше. Саме в цей період зірка досягає головної послідовності і починає своє довге життя, що протікає майже без змін. Целю вічність проводить зірка в цій стадії. Нічого особливого з нею не відбувається, вона не залучає до себе пильної уваги. Тепер це всього-на-всього повноцінний член зоряної колонії, загублений серед безлічі побратимів.

Однак процеси, що протікають у ядрі зірки, несуть у собі зародки її прийдешнього руйнування. Коли дерево або вугілля згоряють у каміні, виділяється тепло, а як продукти відходу утворяться дим і зола. У "каміні" зоряного ядра водень - це вугілля, а гелій - зола. Якщо з каміна час від часу не видаляти золу, то вона може забити його і вогонь потухне.

Якщо в ядрі зірки речовина не перемішується, у термоядерних реакціях починають брати участь шари, що безпосередньо примикають до гелієвого ядра, що забезпечує зірку енергією. Однак згодом запаси водню в цих шарах висихають, і ядро розростається усе більше і більше. Нарешті досягається стан, коли в ядрі зовсім не залишається водню. Звичайні реакції перетворення водню в гелій припиняються; зірка залишає головну послідовність і вступає в порівняно короткий (але цікавий) відрізок свого життєвого шляху, відзначений надзвичайно бурхливими реакціями.

Коли водню стає мало, і він більше не може брати участь у реакціях, джерело енергії висихає. Але, як ми вже знаємо, зірка являє собою тонко збалансований механізм, у якому тиск, що роздуває зірку зсередини, цілком урівноважений гравітаційним притяганням. Отже, коли генерація енергії слабшає, тиск випромінювання різко падає, і сили тяжіння починають стискати зірку. Снову відбувається падіння речовини до її центра, багато в чому нагадуюче те, з якого почалося народження протозірки. Енергія, що виникає при гравітаційному стиску, набагато більше енергії, виділюваної тепер у ядерних реакціях, а раз так, то зірка починає швидко стискуватися. У результаті верхні шари зірки нагріваються, вона знову розширюється і росте в розмірах доти, поки зовнішні шари не стануть досить розрідженими, краще проникне випромінювання зірки. Думають, що зірка типу Сонця може збільшитися настільки, що заповнить орбіту Меркурія. Після того як зірка починає розширюватися, вона залишає головну послідовність і, як ми вже бачили, дні неї тепер полічені. З цього моменту життя зірки починає хилитися до заходу.

Коли зірка стискується, за рахунок роботи сил тяжіння виділяється величезна енергія, що роздуває зірку. Здавалося б, це повинно привести до спаду температури в ядрі. Але це не так. Проти чекання температура в ядрі зірки різко зростає. У відносно тонкому шарі навколо ядра усе ще відбувається звичайне ядерне вигоряння водню, що приводить до збільшення змісту гелію в ядрі. Коли в ядрі концентрується біля половини маси зірки, остання розширюється до свого максимального розміру і її колір з білого стає жовтим, а потім червоним, тому що температура поверхні зірки зменшується. Тепер зірка вступає в нову фазу. Температура ядра росте доти, поки не перевищить 200 млн. К. При такій температурі починає вигорати гелій, у результаті чого утвориться вуглець. Три ядра гелію, зливаючи, перетворюються в ядро вуглецю, що виявляється більш легенею, чим три вихідних ядра гелію, тому така реакція також йде з виділенням енергії. Снову тиск радіації, що грало настільки важливу роль, коли зірка знаходилася на головній послідовності, починає протидіяти тяжінню, і ядро зірки знову утримується від подальшого стиску. Зірка повертається до звичайних розмірів; у міру того як це відбувається, температура її поверхні росте, і вона з червоної стає білою.

У цей момент по деяких загадкових причинах зірка виявляється хитливою. Астрономи думають, що перемінні зірки, тобто зірки, що періодично змінюють своя світність, виникають на цій стадії зоряної еволюції, тому що процес стиску відбувається не гладко, і на деяких його етапах виникають ритмічні коливання зірки. На цій стадії зірка може пройти через фазу нової, протягом якої вона раптово викидає в міжзоряний простір значна кількість речовини; воно, приймаючи вид оболонки, що розширюється, може містити значну частину маси зірки. Спалахи деяких нових багаторазово повторюються, і це означає, що одного спалаху недостатньо, щоб зірка досягла стійкості. Але згодом вона здобуває стійкість, коливання зникають, зірка починає свій довгий шлях до зоряного цвинтаря. Навіть на цій стадії зірка ще здатна до активності. Вона може стати наднової. Причина, по якій зірка виявляється здатної на таку активність, обумовлена кількістю речовини, що остались у неї до цієї стадії.

Коли ми обговорювали процеси, що протікають у надрах зірки, ми говорили, що основним продуктом ядерних реакцій є гелій. У міру того як переробляється усе більше і більше водню, росте гелієве ядро зірки. Водень зникає, отже, енерговиділення за рахунок цього джерела також припиняється. Але при температурі близько 200 млн. До відкривається ще один шлях, випливаючи якому гелій породжує більш важкі елементи, і в цьому процесі виділяється енергія. Два атоми гелію з'єднуються, утворити атом берилія, що звичайно знову розпадається на атоми гелію. Однак температури і швидкості реакцій настільки високі, що, перш ніж відбувається розпад берилія, до нього приєднується третій атом гелію й утвориться атом вуглецю.

Але процес не зупиняється, тому що тепер атоми гелію, бомбардуючи вуглець, породжують кисень, бомбардуючи кисень, дають неон, а, бомбардуючи неон, роблять магній. На цій стадії температура ядра ще занадто низька для утворення більш важких елементів. Ядро знову стискується, і так продовжується доти, поки температура не досягне розмірупорядку мільярда градусів і не почнеться синтез більш важких елементів. Якщо в результаті подальшого стиску ядра температура піднімається до 3 млрд. ДО, важкі ядра взаємодіють один з одним доти, поки не утвориться залізо. Процес зупиняється. Якщо атоми гелію будуть бомбардувати ядра заліза, то замість утворення більш важких елементів відбудеться розпад ядер заліза.

На цій стадії життя зірки її ядро складається з заліза, оточеного шарами ядер більш легких елементів аж до гелію, а тонкий зовнішній шар утворений воднем, що ще забезпечує деяку кількість енергії. Нарешті настає час, коли водень виявляється цілком витраченим і цим джерелом енергії висихає. Перестають також діяти й інші механізми генерації енергії; зірка позбавляється всяких засобів для відтворення своїх енергетичних запасів. Це означає, що вона повинна вмерти. Тепер, вичерпавши запаси ядерної енергії, зірка може тільки стискуватися і використовувати гравітаційну енергію, щоб підтримати своє світіння. Зірка буде стискуватися і яскраво світитися. Коли ж і ця енергія висохне, зірка починає змінювати свій колір від білого до жовтого, потім до червоного; нарешті вона перестає випромінювати і починає безперервну подорож у неозорому космічному просторі у виді маленького темного безжиттєвого об'єкта. Але на шляху до вгасання звичайна зірка проходить стадію білого карлика.


Подобные документы

  • Питання про джерела енергії зірок. Конденсація хмар газово-пилового міжзоряного середовища. Білі карлики та нейтронні зірки у космічному просторі. Структура чорних дир, їх ріновиди. Системи подвійних зірок. Вибухи наднових зірок, крабоподібна туманність.

    презентация [1,3 M], добавлен 18.11.2011

  • Приналежність до подвійної системи. Відкриття подвійних зірок. Вимірювання параметрів подвійних зірок. Подвійність тісних пар зірок. Рентгенівські подвійні зірки. Крива блиску типової затменної змінної зірки. Прямий спосіб обчислення зоряних мас.

    реферат [60,0 K], добавлен 01.05.2009

  • Чорна діра як астрофізичний об'єкт. Послідовність створення зірок. Хмари міжзоряного газу. Ізотермічний колапс та формування компактного ядра. Радіуси білих карликів. Зорі помірної та малої маси. Особливості коричневих карликів, їх діаметр, температура.

    презентация [1,1 M], добавлен 15.05.2014

  • Етапи еволюції протозірки та формування зірок. Рух у просторі, видимий блиск та світимість, колір, температура і склад зірок. Найвідоміші зоряні скупчення, їх класифікація за потужністю випромінювання, нейтронні зірки. Вимірювання відстаней до Землі.

    реферат [27,5 K], добавлен 26.11.2010

  • Історія спостереження за новими та надновими небесними тілами, їх классифікація та еволюція у тісних подвійних системах. Дослідження амплітуд коливань на кривих блиску нових зірок під час спалаху. Обробка та аналіз даних Загального каталогу змінних зірок.

    курсовая работа [657,1 K], добавлен 18.04.2012

  • Способи визначення світимості, спектру, поверхневої температури, маси та хімічного складу зірок. Дослідження складу і властивостей міжзоряного газу і пилу. Значення газово-пилових комплексів в сучасній астрофізиці. Вивчення процесу народження зірок.

    реферат [25,6 K], добавлен 04.10.2010

  • Структура шварцшільдовської чорної діри, її розмір та температура, процес виникнення. Сутність випромінювання ними квантів. Еволюція зірок: природа білих карликів як "мертвих" зірок; крабоподібна туманність як приклад залишку вибуху наднової.

    реферат [19,1 K], добавлен 23.08.2010

  • Існування у Всесвіті зірок - велетенських розжарених та самосвітних небесних тіл, у надрах яких відбуваються термоядерні реакції. Класифікація зірок за характеристиками, початок їх формування та склад. Вплив сонячного випромінювання на нашу планету.

    презентация [2,3 M], добавлен 12.10.2011

  • Види зірок, особливості їх еволюції. Характеристика теорій еволюції зірок. Подвійні та кратні системи. Фізично-змінні зорі: зміна блиску з часом. Нейтронна зоря як космічний об'єкт. Чорні діри - астрофізичні об'єкти, які створюють велику силу тяжіння.

    презентация [1,0 M], добавлен 03.12.2013

  • Циклічність діяльності галактик. Циклічність діяльності зірок. Формування протонової оболонки. Виникнення плям і синтез ядер. Утворення твердої кори. Спалахи наднових зірок. Мінливі зірки. Енергетичний баланс Сонця.

    книга [2,0 M], добавлен 12.08.2007

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.