Національний банк забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини банків та через їхні власні розрахункові системи.

Відповідно до чинного законодавства всі юридичні особи всіх форм власності та видів діяльності, а також громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, зобов'язані зберігати свої кошти на рахунках в установах банків. В Україні у структурі загальної грошової маси на готівку, яка обертається значною мірою поза банками, припадає сьогодні 41,5 %, у той час в розвинутих країнах світу обсяг готівки в складі загальної грошової маси не перевищує 10 відсотків. Держава в особі Національного банку здійснює заходи щодо максимального зменшення в обігу грошової маси.

Всі розрахунки в господарському обігу України юридичні та фізичні особи здійснюють як готівкою, так і у безготівковому порядку через установи банків відповідно до правил здійснення розрахункових і касових операцій, затверджених НБУ. Порядок ведення касових операцій підприємств усіх форм власності передбачає, що підприємства можуть мати готівку у своїх касах в межах лімітів залишку готівки в касі. і використовувати її в межах зазначених норм. Перевірка касової дисципліни суб'єктами господарювання здійснюється органами державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, органами Міністерства внутрішніх справ України, фінансовими органами. За порушення касової дисципліни до винних осіб застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу [17, 84].

Національний банк також встановлює обов'язкові для банків стандарти і правила ведення бухгалтерського обліку та звітності, що відповідають вимогам законодавства України.

Особливе місце займає Національний банк України в проведенні валютної політики держави, і йому належить активна роль щодо операцій з валютними цінностями.

Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.

В сфері валютного регулювання та контролю Національний банк має такі повноваження:

здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України;

складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

контролює додержання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

визначає у разі потреби ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

видає у межах своєї компетенції обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

нагромаджує, зберігає й використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

встановлює способи визначення і використання валютних курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;

встановлює за погодженням з Держкомстатом України Єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків [17, 85].

Національний банк визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому відповідно до законодавства про валютне регулювання.

З метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці Національний банк проводить дисконтну та девізну валютну політику і застосовує в необхідних випадках валютні обмеження.

Національний банк здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку Національного банку для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов'язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют.

Національний банк здійснює девізну валютну політику на підставі регулювання курсу грошової одиниці України до іноземних валют шляхом купівлі та продажу іноземної валюти на фінансових ринках.

Національний банк України здійснює валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит і пропозицію грошей в Україні. Валютні цінності та інше майно резидентів, які перебувають за межами України, підлягають обов'язковому декларуванню у Національному банку. Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком. Національний банк гарантує таємницю зазначеної інформації [17, 86].

Визначаючи валютну політику, Національний банк України забезпечує формування певної стратегії і тактики у здійсненні валютного регулювання, управління валютними резервами, здійснює заходи, спрямовані на забезпечення поступової лібералізації і децентралізації валютного ринку України.

В сучасних умовах набуває все більшого розвитку міжнародне співробітництво в області правового регулювання банківської діяльності. У зв'язку з цим Національний банк представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн, в міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків.

НБУ тісно співробітничає з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком та Європейським банком реконструкції і розвитку. Банком міжнародних розрахунків у Базелі, центральними та провідними комерційними санками Західної Європи та США з питань монетарної політики, організації банківського нагляду, банківської статистики, складання платіжного балансу, впровадження прийнятих у світовій практиці систем розрахунків та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

З метою виконання своїх зовнішньоекономічних функцій Національний банк має право відкривати кореспондентські рахунки і свої представництва за кордоном. Нині Національний банк України встановив кореспондентські відносини з більш як 40 іноземними банками.

Останнім часом в Україні реалізується стратегія інтеграції до Європейського Союзу, спостерігається процес адаптації законодавства України до законодавства Євросоюзу, приведення його у відповідність до вимог законодавства ЄС, розвиток міжнародних зв'язків, реалізація програми інтеграції України до ЄС у банківській сфері сприяє плідному співробітництву Національного банку з міжнародними фінансовими організаціями та співпраці з центральними банками і фінансовими установами розвинутих країн.

Національний банк має право брати участь у формуванні капіталу і діяльності міжнародних організацій відповідно до міжнародних договорів, учасниками яких є Україна, а також відповідно до угод між ним та іноземними центральними банками (ст. 43 Закону України "Про Національний банк України" [3]).

Нормальне функціонування банківської системи України, налагодження ефективної банківської діяльності багато в чому залежить від організації банківського регулювання і нагляду. Закон України "Про Національний банк України" містить спеціальний розділ 10 (ст. 55-63), присвячений питанням банківського регулювання і банківського нагляду, в якому визначено механізми і засоби підтримання надійності банківської системи України [3].

Головною метою банківського регулювання і нагляду є забезпечення безпеки та фінансової стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Розділ 3. Правові засади організації банківського нагляду та застосування юридичної відповідальності за порушення банківського законодавства

Окреме місце в забезпеченні стабільного функціонування банківської системи загалом посідає банківський нагляд. Він має базуватися на нормах спеціального банківського законодавства, пристосованого до ринкових умов. Центральний банк завжди є провідником монетарної політики, і саме ця його функція насамперед потребує сильної та пристосованої до ринкових умов банківської системи. Отже, завдання банківського нагляду тісно пов'язані із завданнями і функціями центрального банку як органу, що визначає та провадить грошово-кредитну політику в державі. Також банківський нагляд забезпечує дотримання стандартів та нормативів суб'єктами, контрольованими банківськими законами й положеннями.

Банківський нагляд - система контролю й активних упорядкованих дій НБУ, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, щодо яких НБУ здійснює наглядову діяльність, законодавства України і встановлених нормативів із метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників і кредиторів банку [22, 627].

Банківський нагляд - сфера, яку слід розглядати як об'єкт державного управління, а діяльність кредитно-фінансових установ - сфера суспільного життя, в якій управлінська діяльність необхідна, бажана й доцільна. Цілковита відсутність банківського нагляду означала б створення потенційних умов для фінансових правопорушень і зловживань, можливість банкрутства банку, збитки для вкладників (а не засновників), втрату довіри до банківської сфери, а отже, й різке зменшення надходження вільних коштів у банківський обіг, послаблення вітчизняного ринку позичкових капіталів, зменшення вкладання коштів у виробництво, втрату зацікавленості інвестором, послаблення національної валюти тощо [19, 152].

Однією з основних функцій Центробанку є спрямування банківського нагляду на підтримку надійності й ефективності окремих банків, щоб забезпечити стабільність і нормальне функціонування всієї системи. Служби банківського нагляду виконують наглядові функції, спрямовані на оцінку й стримування численних ризиків при здійсненні комерційними банками банківських операцій для недопущення їх збитковості, неліквідності й банкрутства. Діяльність органів нагляду базується на національному законодавстві та міжнародних стандартах у цій сфері [22, 628].

До міжнародних стандартів у сфері провадження банківського нагляду належать Ключові принципи ефективного банківського нагляду, опубліковані у серпні 1987 р. Базельським комітетом з банківського нагляду. Вони стали основним джерелом рекомендацій для розробки національних банківських законодавств країн, що формували національні банківські системи або реформували їх, виходячи зі світових стандартів організації банківської справи.

Із метою підвищення ефективності банківського нагляду і наближення його до вимог світових стандартів у жовтні 2000 р. Правління НБУ прийняло постанову про реорганізацію банківського нагляду. Вона передбачила встановлення перехідного періоду з 2001 до 2005 р. для підготовки виведення банківського нагляду з-під контролю НБУ і створення самостійного наглядового державного органу [23, 41-42].

Спеціальним органом у системі НБУ, який має забезпечувати всебічний і постійний банківський нагляд, нині є Дирекція з банківського регулювання та нагляду (раніше - Генеральний департамент банківського нагляду) та структурні підрозділи, підпорядковані їй.

Операції з банківського нагляду здійснюють також відділи банківського нагляду за діяльністю комерційних банків, створені в регіональних відділеннях НБУ. Відділ складається з трьох секторів: сектор реєстрації та ліцензування; сектор аналізу та контролю економічних нормативів; сектор інспектування. Головним завданням відділу є контроль і нагляд за дотриманням банками чинного законодавства України та нормативних актів НБУ і забезпечення функціонування банківських установ на основі принципів безпечної й стабільної діяльності.

Дирекція з банківського регулювання та нагляду співпрацює з Комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків. Свого часу, в 2002 p., із метою вдосконалення банківського нагляду, оптимізації розподілу функцій і обов'язків між центральним апаратом і територіальними управліннями Нацбанку щодо нагляду за банками Комісія НБУ з питань нагляду і регулювання діяльності банків прийняла рішення від 29.01.2002 р. № 29 про розподіл банків на групи залежно від розміру чистих активів.

Із січня 2001 р. наглядова діяльність НБУ охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб стосовно їх банківської діяльності (ч. 2 ст. 67 ЗУ "Про банки і банківську діяльність").

Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затверджене постановою Правління НБУ від 17.07.2001 р. № 276 (зі змінами), регулює процес планування і проведення інспектування службою банківського нагляду НБУ банків та інших осіб, які підпадають під наглядову діяльність Нацбанку [22, 629].

Об'єктами перевірки служби банківського нагляду НБУ є: банк, його філії та інші власні підрозділи банку (в тому числі розташовані поза межами місцерозташування головного офісу банку); власники істотної участі в банку; юридичні особи, що здійснюють банківську діяльність без банківської ліцензії. Інспекційні перевірки (інспектування) банків та їх філій або інших власних підрозділів можуть бути плановими (здійснюються відповідно до плану інспекційних перевірок, про проведення яких НБУ зобов'язаний повідомляти банк не пізніше ніж за 10 днів до початку перевірки) та позаплановими (проводяться за рішенням Нацбанку за наявності обґрунтованих підстав, визначених законодавством).

Залежно від повноти охоплення діяльності об'єкта контролю інспекційні перевірки (інспектування) бувають комплексні (перевірка банку, філій або інших підрозділів банку, яка охоплює усі напрями діяльності (зокрема, управління діяльністю) і тематичні (перевіряють окремий напрям діяльності/операцій). Комплексним інспекційним перевіркам підлягають банки, які працюють на підставі банківської ліцензії. Такі перевірки не проводять у банках, у яких НБУ відкликав банківську ліцензію. Інші особи, що підпадають під наглядову діяльність Національного банку, підлягають перевіркам з окремих питань щодо їх діяльності/операцій, фінансового стану та їх впливу на діяльність банку [22, 630].

За умови виявлення порушень НБУ на підставі положень ЗУ "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність" та Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженим постановою Правління НБУ від 28.08.2001 р. № 369 (зі змінами), застосовує заходи юридичної відповідальності.

НБУ має право застосувати до банків такі заходи впливу:

а) письмове застереження про припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправданих витрат банку, обмеження невиправдано високих відсоткових виплат за залученими коштами, зменшення чи відчуження неефективних інвестицій;

б) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення або плану реорганізації банку;

в) укладення письмової угоди з банком, за якою ця фінустанова чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо;

г) розпорядження щодо зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;

ґ) розпорядження щодо встановлення для банку підвищених економічних нормативів;

д) розпорядження щодо обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів операцій з високим рівнем ризику;

є) розпорядження щодо заборони надавати бланкові кредити;

є) розпорядження щодо накладання штрафів на:

керівників банків у розмірі до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,

банків у розмірі не більше 1% суми зареєстрованого статутного фонду;

ж) розпорядження щодо тимчасової, до усунення порушення, заборони власникові істотної участі в банку використовувати право голосу придбаних акцій (часток/паїв) у разі грубого чи систематичного порушення ним вимог Закону про банки або нормативно-правових актів НБУ;

з) розпорядження щодо тимчасового, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади в разі грубого чи систематичного порушення цією особою вимог Закону про банки або нормативно-правових актів НБУ;

и) розпорядження щодо примусової реорганізації банку;

і) розпорядження щодо призначення тимчасової адміністрації;

ї) відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації банку [22, 631].

Заходи впливу НБУ застосовує на підставі: результатів інспекційних (планових і позапланових) перевірок діяльності банків чи їх філій; результатів аналізу дотримання банками вимог банківського законодавства з використання статистичної звітності, щомісячних і щоденних балансів тощо; результатів перевірок діяльності банків аудиторськими організаціями, уповноваженими чинним законодавством на їх здійснення; пропозицій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб тощо.

Отже, в Україні запроваджено змішану форму банківського нагляду, яка передбачає зосередження функцій нагляду в рамках центрального банку в тісній взаємодії з органами внутрішнього й зовнішнього аудиту. Під час здійснення банківського нагляду НБУ може вдаватися до послуг інших установ за окремими угодами. Як і в державах континентальної Європи, в Україні здійснення банківського нагляду відбувається із застосуванням дистанційного контролю й інспектування на місцях.

Висновки