Руда (або звичайна) лисиця - найбільш розповсюджений та широко відомий вид роду лисиць. Вона також є найбільшим видом роду: довжина тіла 60-90 см, хвоста - 40-60 см, маса 6-11 кг. У більшості випадків забарвлення спини яскраво-руде, часто з неясним темним визерунком, черево біле, іноді чорне. Забарвлення у тварин з південних районів ареалу більш тьмяне. Поряд з типово забарвленими "вогнівками" зустрічаються особини з більш темним хутром: сиводушки, хрестовки, чорно-бурі. Зрідка в природі зустрічаються альбіноси [3].

Звичайна лисиця розповсюджена вельми широко: в Європі по всій території, північній Африці (Єгипет та Алжир, Марокко, північний Туніс), більшій частині Азії (аж до північної Індії, південного Китаю та Індокитаю), в Північній Америці від арктичної зони до північного узберіжжя Мексиканської затоки. В Австралії лисиця була акліматизована і розповсюдилась по всьому континенту, за винятком деяких північних районів з вологим субекваторіальним кліматом. В Україні руда лисиця зустрічається по всій території.

Раніше вважалось, що в Америці живе окремий вид лисиць, але останнім часом його розглядають як підвид рудої лисиці.

Забарвлення та розміри лисиць відрізняються великою географічною мінливістю; всього нараховують 40-50 підвидів, не беручі до уваги більш дрібних форм. Загалом, при просуванні на північ лисиці стають крупнішими та яскравішими, на південь - дрібнішими та більш тьмяно забарвленими. В північних районах та в горах також частіше зустрічаються чорно-бурі та інші меланістичні форми забарвлення лисиць.

Описане різноманіття забарвлення та величини лисиці пов'язане з широтою її ареалу та великим різноманіттям умов існування в окремих його частинах. Достатньо сказати, що лисиці заселяють, хоч і з різною щільністю, всі ландшафтно-географічні зони, починаючи з тундри та субарктичних лісів аж до степу та пустель, включаючи гірські масиви в усіх кліматичних зонах. При цьому лисиця водиться не тільки в дикій природі, але й в культурних ландшафтах, а також на околицях міст, в тому числі великих (таких як Київ та Варшава; в Лондоні лисиці є вельми звичайними на околицях, а іноді з'являються і в центральній частині міста). Більш того, часом в урбанізованій місцевості лисиця знаходить особливо сприятливе для себе середовище [3].

В усіх частинах свого ареалу лисиця віддає перевагу відкритій місцевості, а також районам, де наявні окремі гаї, переліски, а такох пагорби та яри, особливо якщо взимку сніговий покрив в них є не занадто глибоким та пухким. Тому з усіх кліматичних зон більше всього лисиць живе в степовій та лісостеповій, а не в лісовій.

Лисиця є звіром достатньо осідлим. У більшості районів їй невластиві регулярні міграції. Вони відомі лише в тундрі, пустелях та горах. Наприклад, одна з помічених в Малоземельській тундрі (Архангельська область Росії)лисиця була потім вбита за 600 кілометрів на південний захід. Молоді звірі, що розселяються з батьківського лігва, звичайно трапляються на відстані від 2-5 до 15-30 км від нього; рекорд на території України - добича лисиці за 120 км від місця кільцювання.

Чисельність лисиць помітно коливається по роках. На її стан впливають такі фактори як кількість гризунів, метеорологічні умови, наявність в популяції інфекціїних захворювань. В голодні роки не тільки падає плодючість самок та виживає менша кількість цуценят, але й виникають умови, сприятливі для поширення епізоотій, які інколи охоплюють великі території. Характерні для лисиць епізоотії - сказ, чума хижаків, зуднева короста.

Лисиця, хоч і належить до типових хижаків, харчується дуже різноманітними кормами. Серед їжі, що вона вживає, виявлено більше 400 видів одних тільки тварин, не рахуючи кількох десятків видів рослин. Повсюдно основу її харчування складають дрібні гризуни, головним чином польовки. Можна сказати, що від їхнього достатку та досяжності в значній мірі залежить стан популяції цього хижака. Більш крупні ссавці, зокрема зайці, відіграють в харчуванні набагато меншу роль, хоча в деяких випадках лисиці їх цілеспрямовано ловлять, особливо зайчат, а під час заячого мору можуть поїдати трупи. Іноді великі лисиці можуть нападати на телят косулі. Птахи в харчуванні лисиці не такі важливі, як гризуни, хоча цей хижак ніколи не впустить випадку піймати птаха, що опинився на землі (починаючи від самих дрібних і до найбільш крупних, наприклад гусей та глухарів), а також знищити кладку яєць або нелітаючих пташенят. Ткакож лисиця може красти свійських птахів, але, згідно до спостережень зоологів, робить це набагато рідше, ніж прийнято вважати.

В пустелях та напівпустелях лисиці часто добувають плазунів. В Канаді та північно-східній Євразії лисиці, що живуть вздовж великих річок, сезонно харчуються майже на 100% лососевою рибою, що загинула після нересту. Майже повсюди влітку лисиці поїдають масу жуків та інших комах. Нарешті, вони охоче використовують для харчування усіляке падло, особливо в голодні періоди.

Рослинні корми - плоди, фрукти, ягоди, рідше вегетативні частини рослин - входять до складу харчування лисиць майже всюди, але найбільше на півдні ареалу; втім, ніде вони не відіграють основної ролі в харчуванні виду.

Індивідуальна ділянка, яку займає пара або сім'я лисиць, має забезпечувати їх не тільки достатньою кількстю корма, але й придатними для влаштування нор місцями. Лисиці риють їх самі, або (що трапляється часто) займають нори борсуків, сурків, песців та інших риючих тварин, пристосовуючи їх до своїх потреб.

Найчастіше лисиці оселяються на схилах ярів та пагорбів, вибираючи ділянки з добре дренованим піщаним грунтом, захищені від залиття дощовими, грунтовими та талими водами. Навіть якщо нора викопана самостійно, не кажучі вже про барсучі, песцові і т. ін., вона звичайно має кілька вхідних отворів, що ведуть через більш або менш довгі тунелі в гніздову камеру. Інколи лисиці використовіють природні сховища - печери, розщілини скель, дупла в товстих деревах, що впали. У більшості випадків (але не завжди) житло буває добре вкрите в густих заростях. Але його демаскують довгі стежки, а поблизу - великі викиди грунту біля входів, численні залишки їжі, екскременти і т. ін. Нерідко на "містечках" лис розвивається пишна сорна рослинність [8].

Подібно до вовка, лисиця належить до моногамних тварин, що розмножуються тільки один раз на рік. Тічка (на території України) в неї проходить з грудня до лютого, і продовжується у кожної самки лише кілька днів. Час гону та його ефективність залежать від погоди та вгодованості звірів. Бувають роки, коли до 60% самок лишаються без потомства.

Вагітність у лисиць продовжується 49-58 діб. У виводку налічується від 4-6 до 12-13 цуценят, вкритих темно-бурою шерстю. У двотижневому віці вони починають бачити, чути, в них прорізаються перші зуби. Півтора місяці мати годує лисенят молоком, окрім того, батьки поступово привчають їх до звичайної їжі, а також до її добичі. Загалом, з часу гону до остаточного виходу лисенят з нори проходить близько 6-ти місяців. У їх вихованні беруть участь обидва батьки. Підростаючі цуценята рано починають відлучатись від "дому" і часто зустрічаються далеко від нього, будучи ще зовсім невеликими. До осені вони цілком виростають і можуть жити самостійно. Деякі самки вже наступного року починають розмножуватись, у всякому разі, досягають статевої зрілості у дворічному віці. В неволі лисиці живуть 20-25 років, але в природі лише кілька років.

Лисиця, що спокійно пересувається, іде по прямій лінії, лишаючи за собою чіткий ланцюг слідів. Налякана тварина може бігти дуже швидко, галопом або буквально розпласуючись над землею, далеко витягнувши хвіст. З органів чуття у лисиці найбільш розвиненими є нюх та слух; зір розвинений набагато менше, тому, наприклад, лисиця може дуже близько підійти до непорушно сидячої або стоячої людини з навітреного боку.

Під час гону та просто у стані збудження лисиця видає відривистий голосний гавкіт; самці, що б'ються, пронизливо верещать.

Полює лисиця в різні періоди доби і там, де її не переслідують, зустрічається вдень, причому не виявляючи занепокоєння при зустрічі з людиною. В протилежному випадку лисиця вирізняється крайньою обережністю та дивовижною здатністю переховуватись та збивати зі сліду погоню; саме тому у фольклорі багатьох народів лисиця є втіленням хитрощів та спритності.

Господарське значення

Лисиця має велике господарське значення як цінний хутровий звір, а також регулятор чисельності гризунів та комах. При цьому збиток, який наноситься лисицями промисловій дичині та свійським птахам, є набагато меншим за користь, яку лисиця приносить, знищуючи гризунів - споживачів зерна [11].

Окрім добичі хутра в природі, лисицю на хутро розводять і в неволі. Наприкінці ХІХ сторіччя було штучно виведено породу сріблясто-чорних (чорнобурих) лисиць. Потім, завдяки селекції, у цієї породи було значно покращена (порівняльно з диким типом) якість хутра, а також на її основі виведено ряд інших хутрових порід: платинова, бакуріанська, дакотська і т. ін.

Висновки

В результаті проведеного дослідження було встановлено:

1. Звірі, що входять до ряду Хижі, виділяються серед інших груп ссавців надзвичайною розмаїтістю зовнішнього вигляду, розмірів тіла, біологічних особливостей, пристосувань до середовища існування, способів пересування і т.п. Більшість хижих звірів веде наземний спосіб життя, але окремі види (норки, выдры) - напівводні мешканці прісних водойм.

2. Саме існування хижаків у природі свідчить про те, що їм відведена певна роль. Так, займаючи своє місце в ланцюгах харчування біоценозів, вони виконують функцію регуляторів чисельності тварин, які є для них джерелом живлення. Знищення хижаків може порушити природну рівновагу в природі і привести до катастрофічних наслідків.

3. На території околиць м. Чернігова зустрічаються представники ряду Хижі, які представлені наступним видовим складом: Лисиця (Vulpes vulpes), Куниця кам'яна (Martes foina), Куниця лісова (Martes martes), Ласка (Mustela nivalis), Норка європейська (Mustela lutreola), Видра річкова (Lutra lutra). Представники ряду Хижі мають різний охоронний статус. Природно-екологічні умови сприяють нормальному розмноженню та існуванню даних видів тварин в околицях м. Чернігова.

Список використаних джерел