Іконостас: трансформація з передвівтарної перегородки до багатоярусної конструкції

Петрахнович продовжив, започатковані Сеньковичем підходи до пізнання світу та людини. Він звернувся до спадщини європейського мистецтва, що яскраво виявилося у доповнених ярусах Успенського іконостаса. Ця пам'ятка добре розкриває рівень пронизаної ренесансовим гуманізмом тогочасної духовної культури. Основна тенденція часу - прагнення до реальнішого відображення, позначилася на творчості Петрахновича. Празникову сцену "Різдво Марії" він розкриває як суспільну подію. Його цікавили і реальний краєвид, а отже, проблеми перспективи, і драматичний зміст ситуацій, з адресуванням до сучасності ("Поцілунок Юди", "Бичування", "Пилат умиває руки"), і демократичні типи святих, які тримають себе просто і природньо, що він і виразив у пасічному й апостольському чинах Успенського іконостаса.

У пасіях Петрахнович використовував гравюри Біблії Піскатора, з яких запозичував загальну композиційну схему, виразність деталей, архітектурне середовище. При цьому гравюра зазнавала переробок - змінені костюми, місце дії, інтер'єрне наповнення. Психологічно поглиблюючи образи, уважно ставлячись до предметності та документальності, Петрахнович прагнув конкретніше розкривати історичні події, якими він вважав євангельські сцени. Предметний світ у нього набував пізнавального характеру, він вже не малював гір-лещаток, а зображував пагорби з деревами, панорами міст, окремі споруди, масштабно відповідні людині. Для цього використовував натуральне світло з одного джерела, а також штучне: запалені свічки, ліхтарі, вогонь ватри (сцени "Прощання", "Христос перед Анною", "Христос перед Кайяфою"). Найвищі досягнення художника - це вольові та сильні люди, наділені різними характерами, поєднані спільністю переконань.; їхні постаті матеріальніші від п'ятницьких, риси укрупнені, вони міцніше стоять на ногах, тому що органічніше пов'язані із землею, природніше рухаються, а також внутрішньо розкутіші, їхні почуття повніше виражені через жести, поставу тіла. Посилена драматизація поглибила вираз духовності образів.

Апостольським чином Петрахнович вирішував найважливішу ренесансну проблему - синтезу живопису з архітектурою. Естетичні принципи Петрахновича були близьким до ренесансного європейського мистецтва, ідеологічною основою його творчості стали такі постулати, як синтез природи, історії і віри.

Іконостас для церкви Святого Духа, що знаходилася на ремісничому передмісті Рогатина Нове Місто, було створено у 1650 році за сприяння церковних братств: Старшого при міській церкві Різдва Пресвятої Богородиці та Молодшого при Святодухівській церкві. Про це нам сповіщає донаторський напис, який знаходиться під іконою "Старозавітна Трійця".

Поряд з іконостасами П'ятницької та Успенської церков Львова, іконостас церкви Святого Духа є одним з трьох найдавніших в Україні та водночас - найстарішим збереженим п'ятиярусним іконостасом.

В архітектурі іконостаса поряд з пізньоренесансними рисами (маньєристичними) простежуються ознаки бароко. Його архітектура по-барочному пишно декорована рельєфним різьбленням. Дрібна орнаментика розкішним килимом вкриває золочене тло і рами ікон намісного та апостольського ярусів. В оздобленні царських врат застосовано ажурне різьблення. Святкову декорацію доповнюють орнаментовані преділи [12, 243]

В образах Святодухівського іконостасу ренесансний гуманізм як свідчення духовної сили особистості досяг своєї найвищої вершини в українському малярстві. У створенні цього мистецького шедевра брали участь невідомі майстри львівської школи другої чверті XVII ст., але вони, без сумніву, були обізнані із західноєвропейським ренесансним мистецтвом. Центральна постать іконостасу - Христос - активна особистість, людина імпульсивної думки і палкого темпераменту; образи архангелів сповнені молодечого завзяття та героїчного пориву. З великою майстерністю передано образ біблійного мудреця Мельхіседека. Його фігура ніби випромінює внутрішню силу, впевненість у собі, тверді переконання [12, 249].

Усі ікони створені та розміщені відповідно до церковних канонів, через що багато дослідників вважають іконостас взірцевим. Поряд з релігійними сюжетами зустрічаються елементи світського живопису. Зокрема, у "Старозавітній Трійці" та лівій частині святкового ярусу бачимо біблійних персонажів, що діють в обставинах, наближених до побуту заможних міщан XVIІ ст. [12, 250]. Найдовершенішими іконами цього чотирирядного ансамблю є намісні, Спаса і Богородиці, вирішені в камерно-ліричному плані, й архангела Михаїла та Мелхіседека, зображених на дияконських дверях. У двох невеличкого формату сценах над дияконськими дверима - "Сон Якова" та "Бій Якова з ангелом" - дія відбувається на тлі реальної природи, причому чи не вперше в українському малярстві тут вирішується нова проблема: злиття людської постаті з природним оточенням [7, 57].

У намісному ярусі представлені "Старозавітна Трійця", "Богородиця-Одигітрія", "Христос-Пантократор", храмова ікона "Зішестя Святого Духа на апостолів", на одвірках царських врат та дияконських дверей зображено святих - основоположників християнського вчення та ранньохристиянських мучеників. Ікони святкового (празничного) ярусу, в яких показані найважливіші християнські свята, розташовані відповідно до церковного календаря. Апостольський чин також вирізняється, як і в попередніх іконостасах, цільністю глибоких образів, розмаїттям характерів та майстерним виконанням. В іконах ярусу "Деісус", ліворуч і праворуч від Христа-Судді показано апостолів та євангелістів, які зображені у певній послідовності відповідно до канонічної традиції. Завершується іконостас ажурним мереживом пророчого ярусу, де показані старозавітні пророки, над якими височить розп'яття Ісуса Христа.

Ікони іконостаса писані малярами, які не поступаються один одному у майстерності. Єднає майстрів ґрунтовна обізнаність з традиціями західноєвропейського живопису. Вироблений ними стиль і особливості техніки письма нагадують творчий досвід майстрів нідерландського та німецького Відродження кінця XVI - початку XVII століття [12, 250]. Цей твір посідає перше місце на межі зіткнення двох художніх епох: Ренесансу і бароко, а точніше, пізнього Ренесансу - маньєризму. Стильову ознаку уточнює різьба і характерний мотив орнаменту, а також маньєристична структура ікон, запозичена з нідерландської гравюри. Потяг до нідерландського мистецтва був майже загальноєвропейським, тому на живописі ікон відбита його пластична витонченість, експресивність. У Святодухівському іконостасі досягнув завершення ренесансний гуманізм, відбилось піднесення антифеодальної та національно-визвольної боротьби [7, 58].

3.2 Бароко в іконостасі. Сорочинський іконостас

Архітектоніка і пластика барокових іконостасів суттєво різнилась від композиції ренесансних іконостасів. В барокових іконостасах стиль виявився передусім у їх небаченій до цього монументальності і декоративності. В цей час іконостаси подібні до фасадів ошатних багатоярусних будівель, загальна форма яких нагадує тріумфальні арки. При цьому вся фасадна поверхня, вільна від ікон, повністю вкривалась пишним різьбленням. Для досягнення бажаної монументальності в барокових іконостасах з кінця XVII ст. збільшується кількість ярусів ікон. Якщо протягом ХVІІ ст. іконостаси традиційно мали чотири - п'ять ярусів, то наприкінці ХVІІ ст. їх вже могло бути шість - сім. Окрім традиційних цокольного, намісного, святкового, апостольського та пророчого ярусів додавався ще ярус страсних ікон та ярус пророків. Прикладом такого типу іконостасів у Києві був іконостас Миколаївського Військового собору, що складався із семи ярусів ікон, та іконостас Михайлівського Золотоверхого собору, який включав шість ярусів ікон. Одночасно висота іконостасів зростає за рахунок збільшення висоти ікон. Залежно від висоти вівтарної частини храму висота ікон у цих ярусах могла складати до 170 см. Таким чином, висота іконостаса ХVІІІ ст. могла сягати до 20 м. і навіть більше - грандіозний іконостасний ансамбль Успенського собору Києво-Печерської лаври мав заввишки 21 м.

Надання іконостасам максимально можливої висоти комбінувалися з аналогічними засобами для нарощування його площини у ширину. Це досягалось об'єднанням в єдиний комплекс головного іконостаса та іконостасів бокових вівтарів, щоб іконостас займав всю ширину храму.

У період бароко дуже високого рівня досягає сницарство, яке в той час стає національною традицією. Замість неглибокого різьблення ренесансних іконостасів приходить наскрізна багатошарова різьба. Ажурне, прозоре різьблення, яке до середини XVII ст. застосовується переважно в оформленні царських врат, у кінці століття вже прикрашає всю поверхню іконостаса, надаючи йому вигляд мережевої завіси. Народні майстри вносять велику різноманітність в орнаментальне оздоблення барокових іконостасів. Окрім традиційної виноградної лози, яка була поширеним мотивом у декоруванні ренесансних іконостасів, з'являються мотиви місцевої флори - яблука, груші, волоські горіхи, зазвичай у відкритих чашо-листиках, вишні, сливи, різноманітні п'ятипелюсткові квіти, троянди, мальви, соняхи. Вводяться зображення екзотичних фруктів - тріснуті гранати, інжир, лимони. Деякі з цих декоративних елементів мали символічний підтекст: наприклад, сонях - символ Христа, волоський горіх - подвійна природа Христа, гранат - Страсті Христові, троянда - символ Бого- матері, яблуко, помаранч, персик - символ гріхопадіння. Барокове різьблення відобразило також зооморфні мотиви в декорі іконостасів: голова лева, з пащі якого виростає галузка орнаменту, стилізовані зображення птахів, мотив геральдичного двоглавого орла.

Всю ажурну різьблену площину іконостаса золотили, золоченим було і тло намісних ікон, а сам живопис вражав яскравістю колориту та витонченістю малюнку. Мерехтіння світла на золоченому різьбленні, вибагливі форми декору, життєрадісні, з урочистими жестами, вбрані у коштовне вбрання святі на іконах, - все це вражало своєю розкішшю і пишнотою. Іконостас створював у інтер'єрі святковий і радісний настрій.

Найвидатніші барокові іконостаси України були символом піднесення української культури і відразу по створенні ставали національним мистецьким надбанням [17].

Одним з таких є іконостас з с. Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської області. В ході реставрації стало зрозуміло, що виконавцями іконопису було кілька майстрів, пряме свідчення тому - відмінності у живописній манері виконання. Мистецтвознавці припускали думку, що авторами ікон були художники майстерні Києво-Печерської лаври Іван Максимович та Феоктист Павловський, миргородський живописець Лук'ян Боровик - батько В. Боровиковського, а також Василій Реклинський, пензлю якого могли належати ікони "Успіня Богородиці", "Богоматір - Знамення", "Св. Уляна". Загальною рисою для всіх виконавців іконостасу є поява таких особливостей письма, як світлотінь, лінійна перспектива, ознаки мистецтва портретного живопису [6, 57 - 73]

Сорочинський іконостас є унікальним в багатьох аспектах. Кожна з трьох його частин має самодостатню канонічну структуру та тематичну програму. При цьому іконостаси приділів поєднуються з центральним архітектонічно та тематично. Динамічний стрій композиції іконостасу, характер різьблення, живопис високого ґатунку створюють неповторну сутність Сорочинського іконостасу - унікальної пам'ятки доби зрілого українського бароко.

Центральна його частина присвячена Преображенню Господньому, північна - Покрові Пресвятої Богородиці, а південна - Святій Трійці. Ікони для іконостасу виготовлялись за традиційною технологією, на липових дошках, по левкасу олійними фарбами.

На момент створення в іконостасі було сто тридцять ікон, а на час першого повноцінного обстеження у 1960-х роках дванадцять з них були втрачені [18]. Основу іконостасу складають липові дошки завтовшки від 2 до 4 см., пофарбовані у синій колір. Синє тло покриває ажурна тонка наскрізна різьба, яку створюють стилізовані рослинні орнаменти: грона винограду, яблука, груші, макові голівки, дубове, виноградне та акантове листя. Різьблення іконостасу не несе конструктивних навантажень, а є лише декоративним оздобленням, що вкриває всю його поверхню. Воно виконане з липи і вкрите щільним шаром левкасу та позолоти [6, 75].

Стрижнем композиції та тематичної програми іконостасу є центральні ікони та елементи кожного ярусу - починаючи з царських врат, з розташованими обабіч іконами "Вседержитель" та "Богородиця Нев`янучий Цвіт", далі над іконостасом ікона "Спас Нерукотворний", вище у святковому ряді "Таємна вечеря", над нею "Христос-Архієрей", "Богородиця-Знамення" та вінцева композиція "Розп`яття" з пристоячими образами Богородиці та Іоана Предтечі та розташованими обабіч янголами зі знаряддями страстей Господніх.

До складу ікон намісного ряду центральної частини увійшли образи: "Свята Уляна", "Успіня Пр. Богородиці", "Архангел Михаїл" (врата жертовника), "Архангел Гавриїл" (дияконські врата), "Преображення Господнє" та "Пророк Данило". Антепендіум центральної частинри містить три герби роду Апостолів - фундаторів храму та ікону "Пророк Данило у рові з левами". Царські врата увінчує образ "Спаса Нерукотворного".

Третій, святковий ряд, в центральній частині містить зображення сцен із земного життя Христа: "Поклоніння волхвів", "Стрітення", "Хрещення", "Вхіддо Єрусалиму", "Воскресіння Господнє", "Вознесіння", "Зішесття Св. Духа", "Воздвиження Чесного Хреста".

До апостольського чину увійшли зображення 12-ти Учнів Христа, закомпоновані в іконах парами та розташовані обабіч центрального образу "Христос Архієрей": "Св. Апостоли Хома та Варфоломій", "Св. Апостоли Симеон та Андрій", "Св. Апостоли Петро і Павло", "Св. Апостоли Яків Заведеїв та Іоан", "Св. Апостоли Матвій та Марко", "Св. Апостоли Пилип та Тадей".

Пророчий ряд сформований обабіч еліпсовидними іконами у різьблених картушах: "Пророк Аарон", "Пророк Мойсей", "Пророк Захарія", "Пророк Давид". Картуш у вигляді двоголового орла з образом "Богородиці - Знамення" тримає вінець композиції іконостасу - "Розп'яття".

Іконопис Покровського приділу іконостасу присвячений житійному циклу та уславленню Богородиці, пов'язаним з нею символам віри, пророкам, апостолам та святим, що передрекли та проповідували її святість.

Квінтесенція богословської ідеї втілена у центральних іконах кожного ярусу: намісна "Покрова Пресвятої Богородиці", "Богородиця у хмарах" в святковому ряді, "Цариця Небесна" з апостольського чину, вінцевий образ "Коронування Богородиці". В намісному ряду збереглись ікони: "Св. Никодим та Роман Солодкоспівець", "Св. Стефан" (дияконські врат), "Архангел Михаїл" (на заломі між північною та центральною частиною іконостасу), "Введення до храму", "Благовіщення" (пов'язуюча ланка між приділом та центральною частиною).

Цокольний ряд містить ікони "Страта Св. Варвари", "Адам і Єва". Святковий ряд присвячений сценам з життя Св. Іоакіма та Анни та уславленню Богородиці, які розташовуються обабіч образу "Богородиця в хмарах", а саме: "Втеча до Єгипту", "Обручення Марії та Йосипа", "Моління про посохи", "Першосвященники з пурпуром, що виткала Марія", "Цілування Марії та Єлизавети", "Христос у храмі", "Богородиця у славі", "Благовіщення" . В апостольському ряді обабіч образу "Цариці Небесної" міститься зображення шістьох апостолів з кола 70-ти (по три в одній іконі): "Святі Апостоли Іосій Варсава, Климент, Сосіпатр", "Святі Апостоли Онісій, Стахій, Архіпп". Далі подібний за композицією образ розміщений на пов'язуючій ланці між приділом та центральною частиною - "Св. Апостоли Клеопа та Кіндрат і Св. Діонісій Арєопагіт". У вінцевому пророчому ярусі розташовуються, обабіч центральної ікони "Коронування Богородиці", образи в різьблених картушах: "Пророк Авакум", "Пророк Гідеон", в симетричних картушах по іншій бік центральної ікони образи втрачені, а пов'язуючу ланку вінчає образ "Пророк Ілля".

В південній частині іконостасу, присвяченій Святій Трійці тематика іконопису так само розгортається від центральних, стрижневих образів: намісного "Старозавітна Трійця", центрального у святковому ряді "Неділя Всіх Святих", Деісусу апостольського ряду та вінцевого образу "Бога Саваофа". До складу намісного ярусу увійшли ікони: "Зішесття Христа в пекло", "Воскресіння" "Зішесття Св. Духа", "Першосвященник Мельхіседек, цар Салімський" (дияконські ворота), "Богородиця з немовлям" (образ новий), "Св. Феодосій". В антепендіумі збереглась ікона "Страта Св. Катерини". Серед ікон святкового ярусу слід згадати: "Увірування Хоми", "Зцілення біснуватого", "Христос і самаритянка", "Зцілення сліпого". До апостольського, деісусного ярусу увійшли ікони: "Св. Апостоли Тадей, Тимофій, Симон" "Св. Апостоли Варнава, Іаків, Матфей", "Св. Апостоли Сила, Іаків, невідомий" . В пророчому ярусі обабіч образу Саваофа розташовуються ікони: "Пророк Ієзекіль", "Пророк Соломон", "Пророк Софоний", "Пророк Іосія", "Пророк Міхей" [6, 103 - 110]

Отже, можна зробити висновок, що на відміну від ренесансного іконостасу, бароковий мав прозоре різьблення та більшу кількість рядів. В період бароко в іконостас додається ще ряд неділь П'ятидесятниці та пророчий ряд. Також в Барокових іконах, на відміну від ренесансних, остаточно долається ієратичність, на заміну якій приходить рух як зовнішній, так і внутрішній. Всі святі в барокових іконах масивні та монументальні. Також в іконах цього періоду спостерігається більш довершений контраст та декоративна пишність.

Висновки

На підставі проведеного системного аналізу фактологічного матеріалу та здійснених у роботі досліджень можна зробити наступні висновки:

Проведений аналіз історико-бібліографічних джерел, засвідчує, що тема дослідження іконостасу досі не була предметом комплексного вивчення в структурі православного храму.

Розглянувши процес розвитку іконостасу від передвівтарної перегородки до багатоярусної конструкції, було виявлено, що в ранньохристиянських храмах вівтар відокремлювався від основної частини храму низькою перегородкою, що символізувало відокремлення небесного і земного світів. З часом ця перегородка не залишалася без змін, а росла: між плитами ставили колони, а на колонах розміщували архітрав. Вже у Візантії вівтарна перегородка була у мармурова, у вигляді чотирьох колон із тяблом, а з часом між колон почали ставити ікони. Таким чином, у сучасному вигляді іконостас почав формуватись у Візантії. Українських іконостасів періоду Київської Русі, або навіть достатньої кількості ікон, на підставі яких можна було б реконструювати їх вигляд, не збереглось взагалі. Єдиними свідченнями, що розповідають про існування і вигляд вівтарних перегородок у давньоруських храмах, є скромні літературні згадки та археологічні знахідки. Розвиток українського іконостасу в період XIV - XVI ст. простежується дуже чітко. Вже наприкінці XIV ст. В Україні було сформовано чотирирядний іконостас., який у XVII ст. міг досягати семи - восьми рядів. Із зародженням ренесансу та бароко в Україні спостерігається остаточне завершення розвитку іконостасу.

Встановивши композиційно - стильові особливості українських іконостасів було виявлено, що розвиток іконостасу в Україні мав особливу специфіку розвитку, що відобразилося на його зовнішньому вигляді.

Окресливши періодизацію становлення іконостасу, було виділено такі періоди:

- Ранньохристиянський період;

- Розвирок іконостасу у Візантії;

- Розвиток в Київській Русі;

- Становлення іконостасу в XIV - XVI ст.;

- Розвиток іконостасу в період ренесансу та бароко.

Подавши основні зображення іконостасів можна простежити розвиток іконостасу наочно.

Проаналізувавши розвиток іконостасу в період ренесансу та бароко, було виявлено такі відмінності. На відміну від ренесансного іконостасу, бароковий мав прозоре різьблення та більшу кількість рядів. В період бароко в іконостас додається ще ряд неділь П'ятидесятниці та пророчий ряд. Також в Барокових іконах, на відміну від ренесансних, остаточно долається ієратичність, на заміну якій приходить рух як зовнішній, тк і внутрішній. Всі святі в барокових іконах масивні та монументальні. Також в іконах цього періоду спостерігається більш довершений контраст та декоративна пишність.

Використана література

1. Алексеев С. Как устроить домашний иконостас / С. Алексеев - СПб.: Сатись, 2009 - 32ст.

2. Бобров Ю.Г. Основы иконографии древнерусской живописи / Ю.Г. Бобров - СПб.: Мифрил, 2012 - 265ст.

3. Вуйцик В.С., Липка Р.М. Зустріч зі львовом / В.С. Вуйцик, Р.М. Липка. - Л.: Каменят, 1987 - 24ст.

4. Драган М. Богородчанський іконостас / М. Драган // Новий час. Додаток. - 1930. - № 44.

5. Жолтовський П. Художнє життя на Україні в XVI - XVIIIст. / П. Жолтовський - К.: Наукова думка, 1983 - 180ст.

6. Историко-статистическое описание Черниговский епархии. - Кн. VII. -Чернигов, 1874 - с. 373

7. Крвавич Д.П., Овсійчук В.А., Черепанова С.О. Українське мистецтво: Навчальний посібник: У 3 ч. / Д.П. Крвавич, В.А. Овсійчук, С.О. Черепанова - Ч.ІІІ. - Львів: Світ, 2008 - 256 с.

8. Крип'якевич І. Історія української культури / І. Крип'якевич - К.: Либідь, 2002 - 656ст.

9. Раушенбах Б.В. Пространственные построения в древнерусской живописи / Б.В. Раушенбах - М.: Наука, 1975 - 158ст.

10. Степовик Д. Українська ікона: життя духу і життя людини / Д. Степовик // Київська старовина. - 1992 №2 ст. 121 - 129.

11. Таранушенко С. Иконография украинских иконостасов / С. Таранушенко. - Х.: Харьковский частный музей городской усадьбы, 2011 - 186 ст.

12. Тюрменко І. І, Горбула О.Д. Культурологія: теорія та історія культури Навчальний посібник / І. І. Тюрменко, О.Д. Горбула. - К.: Центр навчальної літератури, 2009 - 368 c.

13. Федоров А. Церковное искусство как пространственно - изобразительный комплекс / А. Федоров - СПб.: Сатись, 2009 - 221ст.

14. Флоренский П. Иконостас. Избранные труды по искусству / П. Флоренский - СПб.: Русская книга, 1993 - 365ст.

15. http://risu.org.ua/ua/index/spiritual_culture/icon/interior/iconostas

16. http://www.icon-favor.ru

17. http://www.interesniy.kiev.ua

18. Проектные предложения по реставрации икон иконостаса Спасо-Преображенской церкви в с. Б. Сорочинцы Полтавской области.-К.:УСНРПУ, 1969;

19. Отчет о выполненных работах по реставрации икон иконостаса Преображенской церкви в с. Великие Сорочинцы. - Т.І .-К.:Киевский межобластной хозрасчетный специальный научно-реставрационный производственный участок, 1989 /Архів корпорації "Укрреставрація"

Размещено на Allbest.ru