Польська культура XIV-XVI ст.

Поряд з появою нових розширюються старі міста, зводяться оборонні спорудження нового типу. Прикладом останніх може служити Краківський Барбакан, побудований наприкінці XV ст. З іншого боку, виростає значення міст як культурних центрів: у 1492-1497 рр. будується Краківський університет. Блискучим пам'ятником архітектури польського Відродження з'явився ряд двірцевих будинків. Нові ідеї в архітектурі своє повне втілення знайшли у Вавельському замку в Кракові. Перебудова його тягнулася з 1507 по 1530 р. під керівництвом Франциска Влоха та Бартоломео Берецци (обидва зодчі - флорентійці), а з 1521 р. під керівництвом бенедикта із Сандомира. Прикрасою замку став ренесансний внутрішній двір, оточений галереями. Подвійна висота колон третього поверху, по-особливому підвищені капітелі є однією з особливостей цього пам'ятника польської архітектури, у якому традиції італійського Відродження переплітаються разом з національними рисами. Мотив оточеного галереями двору, що складає центр будинку, став згодом однією з улюблених форм польської архітектури і в інтерпретації місцевих майстрів, широко застосовувався в будівлях магнатів і городян.

Внутрішнє оздоблення залу Вавельського замку складали багаті, своєрідні за своєю формою дверні портали й обрамлення вікон, стінні розписи, різьблення в касетах плоских дерев'яних стель. Новий погляд на світ проявився в будівництві Зигмунтовської усипальниці Сигізмунда, що відрізняється від середньовічних усипальниць своїм світським характером. Основним змістом цього прекрасного архітектурного пам'ятника є прославляння земної слави польського короля. Капела була споруджена на замовлення короля Сигізмунда І італійським зодчим Берецци в 1519-1533 рр. Квадратна в плані, увінчана куполом, вона добре вписалася в ансамбль навколишніх її частин кафедрального собору, виділяючись серед них красою і строгістю своїх пропорцій.

Внутрішнє скульптурне оздоблення Зигмунтовської усипальниці - чудові орнаменти, що прикрашають стогони міфологічні сценки - відрізняється світськими мотивами, багатством форм і майстерністю виконання. Усередині знаходиться надгробок Сигізмунда І (робота Берецци), Сигізмунда Августа (доповнене 1571-1573 рр.), Яном Марією Падовано і Ганни Ягеллонки (робота Санти Гуччі 1575-1586 рр.). Ця капела, як в архітектурному відношенні, так і як зразковий надгробок стала взірцем, по якому в XVI ст. у Польщі був споруджений ряд капел великих магнатів. Так, споруджена капела Фирлеїв у Бейсцях з її прекрасною скульптурною декорацією, а також капели в Стаптоно.

Період Відродження в Польщі одержав своєрідне і яскраве відображення в образотворчому мистецтві.

Уже наприкінці XV ст. в ньому можна простежити риси нового відношення „до життя”. Вони позначалися в бажанні внести в зображення біблійних сцен побутовий відтінок, наблизити їх до життя. Зберігаючи свою релігійну умовність, живопис відрізнявся великою народністю, глибоким людським почуттям і щирістю як це видно, наприклад, у „Молінні про чашу” (близько 1470 р.), з циклу ікон августинського костьолу в Кракові, чи в „Різдві Марії” і „Благовіщенні” з вівтаря скорбної богоматері в Краківському соборі. Художник показав євангельських героїв, як живих людей, з їх радостями і стражданнями.

На задніх планах вівтарних образів часто знаходяться жанрові сценки і реалістично передані місцеві пейзажі. Такі як „Селяни і лицарі” - жива сценка, що є фрагментом так званого „Єрусалимського вівтаря” гданської школи, „Пастух з чередою” - з вівтаря тієї ж школи, окремі роботи краківських майстрів.

2.3 Скульптура

Розквіт скульптури пов'язаний з ім'ям чудового майстра Віта Ствоша (близько 1445-1533). Його творчість є цінним внеском не тільки в польське, але й у загальноєвропейське мистецтво.

Основний період його творчості пов'язаний із Краковом - найбільшим культурним і художнім центром тих років, де Ствош у 1477-1489 рр. створив головне своє надбання - дерев'яний різьблений вівтар у Мариацькому соборі Центральна сцена цього вівтаря представляє Успіня, а рельєфи бічних стулок - сцени з Нового Завіту.

Величні фігури центральної композиції, більше двох метрів висотою, виконані з дерева з віртуозною майстерністю. Вони відрізняються внутрішньою силою, драматизмом, динамікою форм і тією людяністю і шляхетністю, що взагалі притаманні для творчості Ствоша.

Гуманізм творчості Ствоша - свідчення не тільки його особистого таланту, але і нового відношення до людини, що усе сильніше закріплювалося в польському мистецтві.

Це позначалося у своєрідному і сміливому трактуванні Ствошем сцен священного писання, що мають багато загального зі станковим живописом. Поетичні і лірично піднесені окремі рельєфи, як „Явлення Христа Марії Магдалині”, де велику роль відіграє пейзаж, зображенні саду, повного квітів.

Іншим чудовим твором Віта Ствоша є гробниця Казимира Ягеллончика на Вавилі 1492 р. Чудово виконана скульптура короля, майстерно обрамлене обличчя. На стінах постаменту - барельєф, що зображує стани, що горюють. Цьому ж майстру належать ще гробниці Петра з Бнина у Влоцлавіку, Збігнева Олесницького в Гнезненському кафедральному костьолі.

Скульптурний надгробок набуває дуже широке поширення в Польщі в епоху Відродження. Одні надгробки (наприклад, Кшиштофа Шидловецького в Опатові) відображують фігуру померлого ніби розпластаного на надгробній плиті, інші ж додають їй вигляд людини, що спить. Остання група пам'ятників відзначається великою пластичною волею (надгробок єпископа Томицького у Вавильську чи соборі, надгробок Кшицького в Гнезненському кафедральному соборі). Більшість надгробків роботи польських майстрів відрізняється стриманістю, величним спокоєм, відсутністю мертвого натуралізму.

Поряд з описаними пам'ятниками в XVI ст. з'явилася велика кількість надгробків городян і вчених. Звичайно - це поясне зображення померлого, поміщене в ніші, нерідко прикрашеної орнаментом. Ці надгробки більш прості і скромні, відрізняються точністю портретних характеристик. Такий надгробок Яна Кохановського.

Серед надгробків, споруджених багатими городянами, виділяються бронзові плити з майстерні скульптора Фішера. Прикладом їх можуть служити прекрасні надгробки Бонерів з Мариацького костьолу в Кракові.

Розповідаючи про скульптуру, необхідно згадати і про знамениті „Вавильські голови” (першої половини XVI ст.), що прикрашають Посольську залу у Вавиле. Ці різьблені, виконані з дерева голови відрізняються експресією і виразністю. Такі голови, як голова „Вченого”, „Поета”, „Палацевого вартового” є цінною частиною художньої спадщини польського Відродження.

Посилення реалістичного, побутового початку вело за собою і ламання старих готичних форм. У живописі з'явився реальний обсяг, відбувалися пошуки лінійної перспективи, правильного висвітлення.

У цьому відношенні цікавий триптих св. Яна з костьолу Августинів у Кракові ( 1504 р.), де художник розміщував святого то на скелястий морський берег, то під церковні мури, то ставив його серед юрби обірваних калік і жебраків, що просять милостиню, зображених на рідкість правдиво. З ім'ям Марцина Чарного і його кола пов'язані дуже високі за виконанням і багатих за внутрішнім змістом шедеврів.

Але з'являлися і цілком світські композиції, наприклад „Битва під Оршею”, початку XVI ст., у якій є спроба правдивого зображення не фантастичного, а історичного.

У XVI ст. особливе місце займає портрет, як мальовничий, так і скульптурний, і мініатюра.

Портретні зображення реальних облич, де втілена релігійна композиція, зустрічалися в польському мистецтві і раніше, наприклад зображення єпископа Конарського в „Успінні” Марцина Чарного.

Найбільшим центром розвитку мініатюри був Краків, хоча цей вид мистецтва поширювався у всій Польщі. Відомий один із кращих майстрів польської мініатюри епохи Відродження - Станіслав Самостшельник (помер у 1541 р.), що працював у Кракові при дворі Кшиштофа Шидловецького. Серед численних своїх робіт Самостшельник виконав 11 мініатюр із зображенням членів родини Шидловецьких (1532 р.) для „Книги роду Шидловецьких”. До кращого з цих мініатюр належить портрет Ганни Шидловецької. Самостшельник вводить у свої мініатюри елементи національного пейзажу. У його орнаментах проглядаються окремі риси народного орнаменту, що додає його доробкам своєрідний характер і відрізняє від іноземних майстрів мініатюри. Він був також майстром стінного живопису, що сильно розвивався тоді в Польщі.

Розписувалися не тільки зали Вавильського палацу, магнатські садиби, але і шляхетські двори і провінційні дерев'яні костьоли (Богушице, Грембень).

2.4 Музичне мистецтво

Найбільшими польськими композиторами XVI ст. були: Миколай Краківський (перша половина XVI ст.), Врацлав із Шамотул (1533-1567), Миколай Гомулка (друга половина XVI ст.) і Марцин Леополита, інакше Львовчик (приблизно 1540-1589 рр.). Своєрідність творчого стану кожного з цих композиторів сполучається з високою майстерністю, що проявилася в найрізноманітніших жанрах. Так, поряд з численними релігійними творами Миколай Краківський складав інструментальні п'єси, розвиваючи характерні риси польської народної творчості. Багато з цих п'єс дійшли до нас завдяки величезному рукописному збірнику нільських композиторів, складеного органістом Яном Люблінським близько 1540 р. Він був також автором теоретичного трактату з техніки музичної імітації, де ці питання він розбирав раніше західноєвропейських теоретиків музики (Вицентин).

Вацлав із Шамотул, мелодії якого відрізнялися красою і суто слов'янським наспівом, залишив після себе багатоголосні твори, написані на латинські і на польські тексти, зокрема і на тексти псалмів, що переводилися на польську мову Миколаєм й Анджеєм Тшецеськими.

Миколай Гомулка написав 150 творів для змішаного хору без супроводу на тексти псалмів у віршованих перекладах Яна Кохановського. Демократична спрямованість цього великого циклу проявилася й у близькості музики Гомулки до народних джерел польської музичної культури, зокрема до гуситських пісень, і в тексті присвяти, де композитор підкреслював, що твори його призначені „для поляків”, „для простих співвітчизників”. У своїй творчості Гомулка спирався на нову, більш відпрацьовану музичну систему.

Такими прогресивними рисами відзначені творчість і Марцина Леополити, у своїх творах неодноразово звертався до мелодій польських народних пісень і майстерно розвивав їхню тематику.

Всупереч тенденціям духовної і світської знаті, що часто зневажливо відносилася до рідної музичної культури, передові польські майстри відстоювали самобутню національну музику, спираючись в цій боротьбі на зв'язок з культурами слов'янських народів. Російські, українські, чеські і словацькі музиканти славилися в Польщі своїм мистецтвом і сприяли взаємному обміну творчими досягненнями виконавського мистецтва в слов'янських країнах.

Про плодотворність подібного обміну досвідом свідчить не тільки успішний розвиток самобутніх народно-музичних традицій цих країн (така традиція гуситської бойової пісні, що дуже сприйнялася у Польщі), але зокрема, і один із чудових пам'ятників польської музичної творчості другої половини XVI ст. - чотириголосна інструментальна „Дума” невідомого автора.

Близькість і подібність музичних культур східнослов'янських і західнослов'янських народів запам'яталася в уривках музики, що дійшли до нас, яка супроводжувала театральні дійства в Польщі.

В області музичної теорії прославився композитор Себастьян з Фельштина (народився близько 1490 р., помер 1544 р.), автор декількох трактатів і підручників теорії музики. Спеціальні курси теорії музики читали наприкінці XV ст. і початку XVI ст. Станіслав і Марцин Білий, Ян Стобич і інші професори Краківського університету. В другій половині XVI ст. поряд з гуситськими канціоналами і відомим канціоналом „Чеського братерства”, виданим у Шамотулах у 1561 р., у Польщі поширився і музично-теоретичний трактат одного із керівників братерства Яна Благослава (1528-1571).

До XVI ст. відноситься діяльність багатьох видатних польських музикантів-виконавців, мистецтво яких було відзначено рисами яскравою своєрідністю. Митецькі польські майстри виготовляли органи, віоли і інші музичні інструменти, за своїми достоїнствами вони не уступали кращим зразкам західноєвропейських майстрів, а іноді ці зразки дещо і перевершували їх. В одному з німецьких трактатів першої половини XVI ст. зазначено, наприклад, що польські скрипки звучать „тонше, майстерніше і граціозніше, ніж італійські”.

2.5 Польська наука

Перша половина XVI ст. була ознаменована розквітом польської науки. Видатним явищем цього періоду є творча діяльність великого астронома Миколая Коперника (1473-1543), блискучого представника Краківської математичної й астрономічної школи.

Миколай Коперник народився в родині купця. Він був енциклопедично утвореним вченим. У Краківському університеті він вивчав медицину і астрономію. Вже в Кракові він перейнявся ідеями гуманізму і вільнодумства, скептичним відношенням до середньовічних авторитетів. Потім Коперник кілька років провів в Італії. Тут у Болоньї і Падуйї він продовжував свої заняття астрономією, медициною і правом.

Коперник створив нову астрономічну теорію, що перекинула санкціоновану церквою геоцентричну систему Птоломея.

Відповідно до навчання Птоломея, центром Всесвіту є нерухома Земля. У своєму доробку „Про обертання небесних тіл” (видане в 1543 р.) Коперник показав, що Земля - це одна з планет, що обертається навколо своєї осі і разом з іншими планетами обертається навколо Сонця. Таким чином, був нанесений найсильніший удар авторитету церкви. Коперник був одним з найбільших представників природничо-наукового матеріалізму епохи Відродження.

Нарівні зі своєю улюбленою наукою - астрономією Коперник успішно займався математикою, особливо тригонометрією, гідравлікою і межуванням, будував водопроводи, придбав славу митецького лікаря. Інтереси Коперника не обмежувалися природничими науками. Він працював в області історичної хронології і складав географічні карти Польщі, поглиблювався й у фінансові проблеми, про що свідчить його трактат „Про виправлення монети”.

У роботах економічного характеру Коперник проводив ідею об'єктивності законів монетного звертання. Виступаючи проти нерідкої в той час псування монети, він апелював не до суто моральних доводів, що було звичайно у творах багатьох мислителів, що писали на цю тему, а до розумінь власне економічного характеру. Він показував, до якої дезорганізації господарського життя веде фальсифікація монети, і власне кажучи виступав проти феодальних привілеїв, що заважали торгівлі. Коперником був уперше встановлений закон витиснення зі звертання повноцінної монети неповноцінною, що отримав пізніше назву правила Грешама. Коперник написав спеціальну роботу про випічку хліба, у якій став на захист інтересів міської бідноти.

Серед усіх цих занять знаходив час для читання класичних письменників, для перекладу грецьких текстів на латинську мову. Копернік і сам складав поеми і епіграми на латинській і грецькій мовах, показуючи цим свою глибоку прихильність до ідей гуманізму.

Миколай Коперник мислив і діяв як вірний син Польщі. Він сміло, мужньо виступав на прусських сеймах у Мальборке і Грудзендзе проти агресивного німецького Ордена, брав безпосередню участь в організації оборони польських земель від його навали; де його життя не раз піддавалося небезпеки.

Розквіт польської науки і культури наприкінці XV і в XVI ст. наступив у результаті значного підйому продуктивних сил протягом усього попереднього періоду історії країни і був пов'язаний із загостренням класових суперечностей у польському феодальному суспільстві й пожвавленій політичній боротьбі. Однобокий розвиток економіки країни в другій половині XVI і в XVII ст., гіпертрофований розвиток фільваркової системи, перетворення Польщі в сировинний сільськогосподарський придаток країн Західної Європи привели до перемоги в Польщі феодально-католицької реакції, що різко загальмувала розвиток польської культури і науки. Разом з тим необхідно підкреслити, що досягнення передової польської науки і культури наприкінці XV і в XVI ст. зіграли величезну роль у всьому розвитку польської національної культури, у зміцненні національної самосвідомості польського народу, у формуванні в нього прогресивних традицій. Ці передові традиції епохи польського Відродження продовжували жити в народі і були розвинуті в період нового національно-культурного підйому, що наступив у другій половині XVIII ст.

Висновки

Дослідниками давно відзначено, що на порозі нового часу поляки стали по-іншому датувати події: замість звичної для середньовіччя прив'язаності до днів святих чи престольних свят вони все частіше вказували - як це робиться понині - місяць і число. Це не може бути дрібницею, зважаючи на те, яку епоху переживала Європа того часу.

Серед предтеч польського Ренесансу були поет, прозаїк, меценат Гжегож із Санока (1407-1477 рр.), історик Я. Длугош (1415-1480), перший у країні доктор права, що не належав до духовного сану, Я. Остророг (1436-1401 рр.) і ін.

Завдяки працям цих та інших вчених, письменників, художників - XVI століття заслужило славу золотого століття польської культури. Були відкриті десятки нових шкіл. Набагато більше стало грамотних людей серед городян і селян. Особисті таланти й освіченість проклали шлях до слави і положення в суспільстві чималому числу вихідців із простого люду. Криза феодально-теократичного світогляду в Польщі не досягла тієї гостроти, як, наприклад, в Італії. Головні причини, мабуть, коренилися в особливостях соціальної структури, у рівні зрілості (вірніше сказати, незрілості) буржуазних елементів польського суспільства. У таких умовах реформи не могли не бути затяжними; твори архітектури, живопису, літератури суцільно і поруч сполучали в собі перехідні риси.

У поширенні ренесансних течій велику роль відіграли контакти з культурними центрами Західної Європи. Головувала тут Італія. Польська інтелектуальна еліта осередком якої був у пору свого розквіту Ягелонський університет у XV - першій третині XVI ст. орієнтувалася на високий приклад італійського Відродження.

Наслідувати тосканським або римським зразкам стало модним, бували випадки сліпого копіювання. Не ними, однак, визначався колорит епохи. Свої й іноземні майстри, що працювали в Польщі, уміли додати навіть запозиченням національний колорит і неповторну виразність. Так, в активі містобудівників - досягнення загальноєвропейського рівня, у тому числі нова забудова Замостя. Вона перетворила резиденцію канцлера Яна Замойського у шедевр пізньоренесансної архітектури у першокласну, виключно польську культуру даного періоду.

Такий зліт духовної і матеріальної культури був би немислимий без друкованого верстата. Перші друкарні з'явилися в Польщі з початку 1470-х років. У XVI ст. видавництво набуло широкого розмаху, загальна кількість опублікованих у країні книг склала біля семи тисяч назв. Все це спричинило до того, що в Польщі відбулася епоха Ренесансу, епоха духовного переродження нації.

Таким чином, культурне Відродження Польщі у XIV - XVI ст. призвело до появи нової генерації людей, людей, які ввійшли в історію світового гуманізму як великі реформатори світової культури. Саме згадані вище польські культурні творці, мислителі, діячі, літератори, науковці були вписані золотими літерами в культурну історію людства.

Література

польська культура література

1. Белза Л.В. История польской культуры. - М.: 1954-1972. Т.1-3.

2. Банк А.В. История искусства западных стран: Средние века, Возрождение. - М.: 1982.

3. История польской литературы. - М.: 1968-1969.

4. История Польши. - М.: 1955-1958. - Т.1-3.

5. Доброклонский М.В. История искусства зарубежных стран. - М.: «Искусство», 1964. - Т.3.

6. корасюк В.Д. Древнепольское государство. - М.: 1984.

7. Культурные связи народов Восточной Европы XVI в. Проблемы взаимоотношений Польши, России, Украины, Литвы в епоху Возрождения. // Эхо планеты, - 1966. № 46. С.10-19.

8. Краткая история Польши. - М.: 1978.

9. Погодин А.Л. Главные течения польской политической мысли. - М.: 1978.

10. Разумовская Л.В. Очерки по истории Польши. - М.: Знание, 1968.

11. Рогов А.И. Русско-польские культурные связи Польши в эпоху Возрождения. - М.: 1994.

12. Смирнов Ю. Вук Кароднич и его фольклорные собрания. // Сербские народные песни и сказки из собрания Вука Кароднича.

13. Филатов А.В. Формирование польского романа и европейская литература. - М.: 1977

Размещено на Allbest.ru