Конкуренція: сутність, форми та її значення в становленні ринкових відносин

Можна виділити такі основні групи чинників,які пливають на конкурентоспроможність робочої сили:

- стан економіки та ринків: загальна кон'юнктура національного ринку, галузева структура національної економіки, співвідношення реального та тіньового ринку, співвідношення цін на ринку ресурсів, розвиток ринкової інфраструктури, ринкових механізмів та інноваційних процесів,ступінь інтегрованості національної економіки;

- політико-інституційні чинники: державна політика зайнятості,державне регулювання підприємства;

- соціально-демографічні чинники: соціально-демографічна структура населення, рівень життя населення (рівень освіченості, здоров'я, соціальні гарантії);

- технологічні чинники: науково-технічна політика держави, технологічний спосіб виробництва, питома вага наукомістких виробництв і продукції;

Конкуренція на ринку праці, на відміну від економічної конкуренції, є дуже жорсткою і може призвести до негативних соціально-економічних наслідків. Перш за все на конкурентоспроможність робочої сили є кон'юнктурні умови, що відображають відношення між попитом та пропозицією робочої сили. В Україні кількість офіційно зареєстрованих безробітних поступово зменшується, так з січня 2007 р. по березень 2010 р. їх відсоткове відношення до працездатного населення становить - 2,8% до 1,8%, але навантаження на робоче місце значно зросла, навантаження на 10 вільних робочих місць з 50 до 83. Це зумовлюється тим, що потреба підприємств у працівниках має тенденцію зниження - з 177,7 тис. осіб до 71 тис. осіб.

Спотворення механізму ринкового ціноутворення на ринку ресурсів через низьку оплату праці порівняно з капіталом, не викликає зацікавленості у суб'єктів господарювання проводити технологію низькопродуктивного обладнання, що гальмує розвиток конкурентоспроможності робочої сили.

Зниження рівня заробітної плати в перехідній економіці, спотворення її економічного змісту та сутності, не врахування у витратах праці вартості професійного навчання та підготовки, створили негативні передумови до навчання, перенавчання, постійного підвищення кваліфікації. Низька оплата праці, відсутність гідної трудової зайнятості зі своєї кваліфікації та професійного профілю на вітчизняному ринку праці призводять до зниження рівня конкурентоспроможності осіб, що мають високу кваліфікацію, науковий ступінь. Висококваліфікована робоча сила на вітчизняному ринку незапотребувана, тому має місце трудова міграція, до того ж вона перетворилася на джерело дешевої робочої сили, що виконує низькокваліфіковані чи взагалі некваліфіковані види робіт.

В умовах нерозвиненості елементів ринкового механізму створюються передумови для розвитку тіньового сектору економіки. В таких умовах різко зростає тіньова зайнятість, наслідки якої є протирічними: з одного боку, тіньова зайнятість зменшує тиск безробіття через створення додаткових робочих місць, з іншого боку, часом гарантії працевлаштування отримують люди, які не мають належної освіти і які є неконкурентними в офіційному секторі економіки. Тому займаються робочі місця, на які потенційно можуть бути претенденти, що мають вищі освітньо-кваліфікаційні характеристики, і з точки зору суспільства різко знижується суспільна ефективність використання людських ресурсів та гальмується розвиток конкурентного середовища.

За сучасних умов глобалізації та інформатизації кваліфікаційні знання, навички та вміння швидко старіють, тому необхідним є забезпечення навчання на протязі всього трудового періоду людини.

Для забезпечення формування конкурентоспроможності в цілому необхідне комплексне вирішення взаємопов'язаних завдань стимулювання розвитку виробництва, технологічної модернізації, якісного підвищення характеристик робочої сили, розвитку елементів ринкової інфраструктури, підвищення життєвого рівня тощо.

3.3 Значення інновацій для підйому конкурентоспроможності України

Законом України «Про інноваційну діяльність» інновації визначено як новостворені (новозастосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшує структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Основою сучасної конкурентоспроможності виступають інновації - техніко-технологічні, організаційні, структурні, інституціональні - саме вони створюють конкурентні переваги і дозволяють країнам, що ними володіють, посідати гідне місце в суспільно-цивілізаційному розвитку. Отже, ключовим завданням економічної політики України є підвищення її конкурентоспроможності на інноваційних засадах і створення для цього відповідних умов.

Серед чинників формування і підтримання умов конкурентоспроможності є проведення конкурентної політики, адекватної мірі розвитку економічної системи й такої, що стимулюватиме виникнення перелічених інновацій. Процеси розробки і впровадження того чи іншого виду інновацій тісно взаємопов'язані, взаємозалежні та не можуть здійснюватися автономно один від одного. Наприклад, відсутність відповідних організаційних чи інституціональних інновацій не спричинить розробку і впровадження техніко-технологічних і структурних інновацій і, навпаки, відсутність останніх робить перші два види малоефективними.

Необхідність урахування системності впровадження інновацій при проведенні конкурентної політики до останнього часу в Україні практично не бралася до уваги. Основний акцент робився здебільшого на здійсненні організаційного та інституціонального реформування. Проте обрані засоби не можна назвати інноваційними, навпаки, вони породили антиінновації в організаційному, інституціональному й особливо в структурному реформуванні, призупинивши тим самим розробку техніко-технологічних інновацій.

Порівняно з більшістю економічно-розвинених країн Україна не використовує повною мірою інноваційних факторів зростання. В країні до цього часу не створено умов для належного фінансування розвитку науки та освіти, стимулювання інвестицій у технологічні інновації. Сьогодні вартість наукомістких технологій, комп'ютерного програмного забезпечення, ліцензій, патентів тощо в національному багатстві України становить лише 0,1%. В основному загальна кількість витрат на інноваційну діяльність має тенденцію до збільшення - з 2000 р. по 2009 р. - з 1760,1 до 7949,9 млн. грн. З них на дослідження і розробки - з266,2 до 846,7 млн. грн., придбання нових технологій - з 72,8 до 115,9 млн. грн. Але загальна частка підприємств, які займаються інноваційною діяльністю знижуються (з 18 до12,8%), це свідчить про поступове збільшення економічної концентрації. Зокрема серед промислових підприємств, питома вага які займаються інноваційною діяльність теж зменшується: з2000 р. по 2009 р. - з 14,8 до 10,7%. Впровадження нових технологічних процесів у промисловості за ці роки збільшилося -з 1403 до 1893. Але питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промисловості має схильність дот зменшення - з 6,8 до 4,8%, що свідчить про неефективність використання інноваційного потенціалу (див. додаток 1, 2).

Проблемами розвитку національної інноваційної системи слід вважати такі.

Відсутність чіткої концепції інноваційних національних пріоритетів, цілеспрямованого, послідовного та системного управління інноваційними процесами з боку держави, незадовільне інституційне забезпечення інноваційних зрушень, нестабільність, фрагментарність та суперечливість нормативно-правової бази інноваційної діяльності.

Існування системних проблем у розвитку наукової та науково-технічної сфери, деградація інтелектомістких секторів національної економіки, недостатнє використання інноваційного потенціалу української науки та освіти. За останні роки, незважаючи на зростання обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт в Україні, їхня питома вага у ВВП постійно скорочується [5].

Незадовільне фінансування наукової та науково-технічної діяльності.

Низька інноваційна діяльність вітчизняних господарюючих суб'єктів.

Неготовність національної економіки до повноцінного функціонування в глобальних мережах та структурах.

Таким чином, забезпечення високоякісної конкурентоспроможності національного товаровиробника, що ґрунтується на інноваційних зрушеннях, залежить перш за все від внутрішніх факторів розвитку національної інноваційної системи. Сучасні прогресивні структурні зрушення повинні враховувати світові тенденції науково-технологічного розвитку, органічно поєднуватися з політичними,економічними, інституційними, соціально-психологічними та культурними факторами інноваційної діяльності. Це в свою чергу потребує дійової стратегії підвищення конкурентоспроможності національної економіки та свідомого цілеспрямованого регулювання.

Для забезпечення нормального існування інноваційної діяльності, що позитивно впливатиме на національну конкурентоспроможність національного виробника потрібні наступні дії:

- розвиток наукомістких галузей, що потребують науково-технічні розробки для якісного покращення продуктивності праці;

- концентрація матеріальних, фінансових та інтелектуальних ресурсів для інноваційного розвитку; збільшення частки ВВП, що інвестується у дослідження та науково-технічні розробки;

- концентрація фінансових, матеріальних та інтелектуальних ресурсів на розвиток галузей з високотехнічним виробництвом;

- розвиток інфраструктури інноваційної системи;

- створення ефективної системи державних замовлень на науково-технічну продукцію;

- стимулювання та підтримка розвитку перспективних інноваційних підприємств;

- заохочувати суспільство до споживання наукомісткої продукції, нарощування інвестицій розвиток інтелектуального капіталу, збільшення оплати праці в наукомістких галузях;

- підтримка великого підприємництва - потужних національних корпорацій, які мають потенціал до високої конкурентоспроможності на міжнародному ринку високотехнологічної продукції.

За сучасних умов міжнародної глобалізації економіки для забезпечення конкурентоспроможності національного виробника «якісним шляхом» необхідний високий рівень інноваційної діяльності. А на це потрібні значні як фінансові, матеріальні так і інтелектуальні ресурси. На міжнародному ринку інновації є не тільки запорукою успіху, а і являють собою умовою існування на ньому. Інформація починає виступати головним фактором виробництва, природно виникає потреба у інтелектуальних ресурсах, а це стимулює розвитку науки та освіти. До того ж, підприємства, основою яких є інноваційна діяльність, зазвичай мають великі прибутки, значна частина яких перерозподіляється державою у соціальну сферу, таким чином покращуючи добробут народу.

Висновки

Сучасна світова економіка перебуває у стані глибоких змін, коли традиційні принципи та орієнтири структуризації та розвитку національного господарства втрачають свою дієвість через такі процеси як глобалізація, активний технічно-інформаційний прогрес. Виникає потреба у оновленні теорії та практики. Зокрема поняття «конкуренція» та «конкурентні відносини» потребують глибшого аналізу.

Згідно поведінкової концепції, конкуренція - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, мають можливість вибрати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання, не може визначити умови обороту товарів на ринку.

На сьогодні існує чотири типи конкуренції: досконала конкуренція, монополія, олігополія, монопольна конкуренція.

Сучасний ринок має такі відмінні ознаки:

- інтернаціоналізація виробництва, як наслідок висока відкритість національних економік;

- високе значення інформаційної забезпеченості та комунікативность;

- впровадження інновацій;

- використання у виготовленні одного інноваційного продукту сукупності технологій, якими володіють різні підприємства.

Сучасний активний рух до міжнародної глобалізації потребує високого рівня конкурентоспроможності національної економіки. Існує два шляхи підвищення конкурентоспроможності: верхній та нижній. Щоб розвиватися верхнім шляхом країні необхідні значні фінансові ресурси для впровадження інноваційних процесів, які мають покращити якісні характеристики товару чи послуги, що і визначатиме їх конкурентоспроможність. Рух же нижнім шляхом зробить країну сировинним придатком іншої, яка є економічно сильнішою.

В Україні для забезпечення конкурентоспроможності національного виробника необхідно рухатися верхнім шляхом, тобто необхідні інноваційні зміни. Для цього необхідні значні фінансові ресурси. Економічна концентрація допоможе сконцентрувати виробництво, ресурси та капітал. Саме тому мале та середнє підприємництво втрачає свою актуальність, якщо фірми діють один проти одного. Міжгосподарські відносини набувають нових пріоритетів, конкуренція набула абсолютно нового значення і трансформуються в інтеграцію, кооперацію та координацію між вітчизняними підприємствами.

Отже, для посилення національної конкурентоспроможності значно дієвішими є великі компанії, які часто займають монопольні та олігопольні позиції на вітчизняному ринку. Це в свою чергу стимулює нове відношення до монополії, бо великі господарські суб'єкти мають значно більше переваг ніж малі.

Однією з найбільших переваг великих корпорацій є монопольні надприбутки, які державі необхідно контролювати від «відпливу» за кордон або у тіньову економіку. Монопольні надприбутки перш за все повинні направлятися у інноваційну діяльність та соціальну сферу, це дозволить як покращити національну конкурентоспроможність так і підвищити суспільний добробут.

Процес глобальної інтеграції змусив переглянути саме поняття конкуренція, її значення як у міжнародних господарських відносинах так і у національній економіці. Сьогоднішня тенденція до глобальної інтеграції змушує пристосовуватися національним економікам до специфіки міжнародного ринку, що потребує нових конкурентних відносин, нової структуризації ринку. На сучасному етапі конкуренція є важливим та дієвим механізмом, який забезпечує високоефективність, пропорційність та динамічність ринкових відносин як у галузі виробництва, так і реалізації товарів чи послуг.

Список використаних джерел

1. Аптекар С. Розвиток конкуренції в Україні. - 2009. - №7.

2. Буянова Н. Основні функції та стан конкуренції в Україні//Формування ринкових відносин в Україні. - 2007. - №6.

3. Годляк Ю. Теоретичні аспекти конкурентоспроможності стратегічних галузей Української економіки//Актуальні проблеми економіки. - 2006. - №6.

4. Горняк О. Розвиток теоретичних підходів до аналізу взаємозв'язків ринкових структур, конкуренції та концентрації//Економічна теорія. - 2009. - №1.

5. Гражевська Н. Забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в глобальному постіндустріальному вимірі//Економіка України. - 2008. - №9.

6. Грецький Р. Теоретичні підходи до визначення природи і сутності конкуренції//Формування ринкових відносин в Україні. - 2007. - №12.

7. Кіндзерський Ю. Проблеми національної конкурентоспроможності та пріоритети конкурентної політики в Україні//Економіка України. - 2006. №8.

8. Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы, політика. Москва, Республика, 1995. Т.2.

9. Мартиненнко В. Методи оцінки конкурентоспроможності суб'єктів господарювання//Формування ринкових відносин в Україні. - 2008. - №10.

10. Марцин В. Конкуренція як засіб антимонопольного регулювання ринків та місце в ньому держави//Економіка. Фінанси. Право. - 2007. - №10.

11. Механік О. Інновації, Історія їх виникнення, суть та значення для підвищення конкурентоспроможності України//Формування ринкових відносин в Україні. - 2006. - №2.

12. Паламарчук Г. Проблеми концентрації виробництва в Україні//Економіка України. - 2008. - №11.

13. Попова В. Конкурентоспроможність економіки України: джерела формування та соціальні наслідки//Економіка України. - 2008. - №8.

14. Пуцентейло П. Конкуренція як економічна категорія//Економіка АПК. - 2007. - №4.

15. Стрембіцька Л. Конкурентоспроможність робочої сили: макроекономічний аспект досліджень//Формування ринкових відносин в Україні. - 2004. - №9.

16. Тарановська Н. Новітні прояви конкуренції в суспільстві, яке базується на знаннях//Економіка України. - 2008. - №2.

17. Трецький Р. Теоретичні підходи до визначення природи і чутності конкуренції//Формування ринкових відносин в Україні. - 2007. - №12.

18. Филюк Г. Конкурентна політика України та напрями її вдосконалення в умовах глобалізації//Формування ринкових відносин в Україні. - 2009. - №4.

19. Филюк Г. Соціально-економічні наслідки монополії: теоретичні і прикладні аспекти//Економіка України. - 2008. - №1.

20. Чепурна О. Сутність та концепція конкуренції як передумови конкурентоспроможності//Формування ринкових відносин в Україні. - 2009. - №3.

21. Швиданенко О. Концептуальні фактори розвитку конкуренції у макроінтегрованому просторі//Формування ринкових відносин в Україні. - 2006. - №6.

22. Шнипко О. Конкуренція як специфічна форма конфлікту і співіснування суб'єктів ринку//Економіка І прогнозування. - 2005. - №1.

Додатки

Додаток 1

Інноваційна активність

Додаток 2

Впровадження інновацій на промислових підприємствах

Додаток 3

Структура визнаних порушень законодавства про захист економічної конкуренції за галузями