Регіональна економіка і регіональна політика

Формування і ствердження ринкових відносин вносять певні особливості у процес розміщення продуктивних сил та регіональний розвиток, до їх числа можна зарахувати такі:

* органічне поєднання державних, регіональних і місцевих інтересів у ході розміщення нових об'єктів за мінімального залучення зовнішніх ресурсів та максимального використання місцевих;

* формування та інтенсивний розвиток об'єктів ринкової інфраструктури та інформаційних систем з метою створення збалансованих регіональних ринків виробництва і збуту конкурентоспроможної продукції та послуг, на яких спеціалізуються регіони;

* пріоритетний розвиток наукомістких виробництв з швидкою окупністю витрат, ресурсозбереженням і значним нагромадженням для активізації інвестиційної діяльності та структурної реорганізації економіки;

* орієнтація на прогресивну структуру регіональної економіки з високою питомою вагою галузей, що працюють на задоволення потреб споживчого сектору економіки;

* розвиненість недержавного сектору економіки, зокрема підприємницьких структур.

Висновки

Сучасні форми стимулювання розвитку регіональної економіки спрямовані на формування конкурентного середовища, розвиток підприємництва, звуження сфери тіньової економіки. Сприяння розвитку конкуренції охоплює такі напрями діяльності, як регулювання процедури входження на ринок, реєстрації та ліцензування, забезпечення безпеки продукції. У цілому розвиток конкуренції на регіональних товарних ринках, враховуючи реальну ситуацію, передбачає удосконалення державного регулювання та контроль у сфері діяльності суб'єктів природних монополій, контроль за дотриманням антимонопольного законодавства керівниками державних органів і органів місцевого самоврядування, обмеження можливостей поєднання функцій органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування з господарськими функціями. У найближчій перспективі необхідно створити сприятливі умови для збільшення обсягів виробництва на тих підприємствах, які спроможні конкурувати на внутрішніх і зовнішніх ринках, де переважає продукція іноземного виробництва; запровадити обмеження на ввезення в Україну іноземних товарів у випадках, коли це загрожує конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників. Особлива увага повинна приділятися, і це закріплено у програмних документах, створенню конкурентного середовища в електроенергетиці, нафтовій і вугільній галузях, будівництві, дорожньо-будівельному господарстві, агропромисловому комплексі.

Для надання нових стимулів регіональному розвиту необхідно вдосконалити податкову систему -- забезпечити рівномірний розподіл податкових навантажень на суб'єктів регіонального господарювання. Важливим кроком у цьому напряму є введення єдиного податку для малих і середніх підприємств. Державна підтримки малого та середнього продукуючого підприємництва повинна забезпечити нагромадження необхідного капіталу саме в цьому секторі економіки, адже він є найбільш пристосованим до змін попиту та товарному ринку. Передбачається посилити фінансову підтримку інноваційних структур малого та середнього бізнесу у вигляді цільового державного фінансування на безвідсотковій основі. Завдяки гнучкості організації виробництва малі підприємства можуть швидко змінити асортимент продукції; організація їх діяльності не потребує значних капіталовкладень і загалом є сприятливою для зростання продуктивності праці. Для потреб малого і середнього бізнесу необхідно створити в регіонах розгалужену мережу спеціалізованих організацій -- бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів, технопарків, які б дещо компенсували відсутність у підприємців необхідних фінансових і матеріальних ресурсів, допомогли реалізовувати інвестиційні проекти. Необхідно зазначити, що на найближчу перспективу одним з пріоритетів визнано розвиток підприємництва легкої та харчової промисловості. За існуючими програмними завданнями чисельність працюючих у сфері малого та середнього бізнесу повинна досягти не менше 50 % зайнятого населення до 2010 р.

Важливим напрямом стимулювання регіонального розвитку є покращання загального інвестиційного клімату та створення необхідних передумов для залучення вітчизняних та іноземних інвестицій. Світовий досвід показує, що для стабільного економічного зростання інвестиції повинні бути на рівні не менше ніж 19--25 % від ВВП.

Державні інвестиції направляються, як правило, на пріоритетні напрями регіонального розвитку за рахунок бюджетних коштів та довгострокових кредитів. Приватні інвестиції вкладаються переважно в ті сфери господарювання, які мають високий прибуток. Тому так важливо на державному та регіональному рівнях чітко визначитися з найбільш перспективними напрямами інвестування і конкретними проектами, здатними забезпечити високий економічний ефект, вирішити нагальні проблеми соціально-економічного розвитку.

Особливе місце в зміцненні позицій регіональної економіки має бути відведено активізації інноваційної діяльності. Для фінансування заходів, зорієнтованих на економічний розвиток та впровадження досягнень науки і техніки, в Україні створено Державний інноваційний фонд з регіональними відділеннями в АР Крим, областях, містах Києві і Севастополі. Крім цільового фінансування інноваційних науково-технічних програм і проектів, діяльність фонду передбачає дослідження потреб економіки в нових технологіях, матеріалах, техніці. Активізація інноваційної діяльності повинна забезпечити пріоритетний розвиток наукомістких сфер і галузей регіональної економіки.

Одним із засобів стимулювання регіональної економіки повинна стати фінансово-промислова інтеграція, що здійснюється шляхом утворення промислово-фінансових груп і транснаціональних корпорацій, здатних мобілізувати внутрішні ресурси для економічного розвитку. Підтримка промислово-фінансових груп здійснюється в першу чергу у сферах, які визначають економічну безпеку держави. Вирізняють такі групи галузей, що є перспективними для формування корпоративних структур. Перша група -- експортно орієнтовані галузі, фінансово-промислові групи в яких повинні використовувати внутрішній потенціал розвитку; друга -- наукомісткі галузі, що мають потужний науково-технічний потенціал і здатні в короткі терміни забезпечити випуск конкурентоспроможної продукції, яка користується попитом на внутрішньому та зовнішньому ринках; третя група -- галузі, продукція яких повністю призначена для потреб споживчого сектору внутрішнього ринку.

Програмними документами визначено, що пріоритетними сферами залучення капіталів промислово-фінансових груп в Україні є такі інфраструктури об'єкти, як транспортні коридори, газонафтові магістралі, газосховища і термінали, а також галузі: гірничодобувна та металургійна промисловість, хімічна, ВПК, зв'язок та мережі телекомунікацій, засоби масової інформації, авіаційна та суднобудівна промисловість, об'єкти сільського господарства.

Нових стимулів регіональному розвитку надає створення кластерів, тобто таких об'єднань за територіальною ознакою, які пов'язують між собою підприємства та установи, здатні вплинути на формування конкурентного середовища в регіоні. Головне призначення регіональних кластерів -- це не тільки стимулювання інноваційної діяльності та зростання продуктивності економіки регіону, а й формування зон активної співпраці наукових установ, підприємницьких структур, органів влади, неурядових організацій, об'єднаних спільною метою. Механізм формування регіональних кластерів широко використовується в країнах Європи. В Україні є перший досвід створення кластерних об'єднань -- це програма «Поділля Перший», діяльність за якою розпочата у 1998 р. в Хмельницькій області. її головною метою передбачено відродження промислового виробництва на основі розвитку кооперації, підтримки малих і середніх підприємств, об'єднання зусиль самих підприємств без залучення державних коштів. Кластерними об'єднаннями охоплено підприємства швейної промисловості, промисловості будівельних матеріалів, переробки сільськогосподарської продукції. Програмою передбачена система заходів, спрямованих на випуск конкурентоспроможної продукції широкого асортименту. Реалізація програми має наукове забезпечення, допомогу експертів з питань модернізації виробництва, впровадження новітніх технологій, прогресивної системи маркетингу і менеджменту.

Важливо зазначити, що протягом 80-х рр. XX ст. була розроблена нова стратегія регіональної політики ЄС, основними детермінантами якої стали: пріоритет інтересів економічного розвитку; стимулювання приватного підприємництва, малого та середнього бізнесу; делегування регіонального планування територіально-адміністративним одиницям нижчого ієрархічного рівня; стимулювання інноваційної спроможності самих регіонів; розроблення спеціальних механізмів впливу на депресивні чи периферійні території. Для реалізації стратегічних напрямів державної регіональної політики в країнах Центральної Європи створюються агентства регіонального розвитку. Якщо на початку 80-х рр. головною метою їх створення було сприяння промисловому розвитку, а надалі -- надання інформації та консультацій, то нині новітніми зав« даннями визнано підтримку і посилення конкурентоспроможності регіону на основі розроблення і реалізації нових перспективних регіональних проектів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка.: Підр. С.І. Дорогунцов, Т.А. Заєць, Ю.І. Пітюренко та ін. - К., КНЕУ, 2005 - 988 с.

2. Економічна теорія. Політологія. Підр. /За ред.. В.Д. Базидевича - К., Знання - Прес, 2004 - 615с.

3. Мочерний С.В. Політекономія: Підр. - К., Вікар, 2005 - 386с.

4. Політична економія: Навч. посіб. / За ред.. К.Т. Кривенка - К., КНЕУ, 2005 - 508с.

5. Конспект лекций по дисциплине "Политэкономия" / Разработ. Овечкина Е.А. - Северодонецк, СТИ, 2000 - 67с.

6. Конспект лекцій з дисципліни " Політична економія" / Укл. Овечкіна О.А., Моісеєнко Н.С. - Сєвєродонецьк, СТІ, 2005 - 61с.

7. Методичні вказівки до виконання контрольної роботи з дисципліни "Політекономія" / Укл. Бугайова І.М. - Сєвєродонецьк, СТІ, 2005 - 16с.