Проблеми макроекономічного регулювання економіки України

Перехід до ринкових відносин в Україні об'єктивно потребує активізації зусиль держави щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Зовнішньоекономічна політика -- це діяльність, спрямована на розвиток і регулювання економічних відносин з іншими країнами, що передбачає визначення стратегічних цілей держави у зовнішньоекономічних відносинах загалом, а також з окремими країнами та групами країн; вироблення методів і заходів, що забезпечують досягнення поставлених цілей і збереження досягнутих результатів.

Основне завдання зовнішньоекономічної політики -- створити сприятливі економічні умови для розширеного відтворення всередині країни. Це завдання є спільним для більшості держав світу.

Державна зовнішня політика -- це певна відповідь на посилення впливу світового господарства на національний економічний розвиток.

Для регулювання зовнішньоекономічних відносин держава може використовувати певну систему інструментів, що поділяються на економічні та адміністративні.

Економічні інструменти за способом дії поділяються на інструменти прямої та опосередкованої (непрямої) дії. До інструментів прямої дії належать:

1) державні видатки (на створення нового виду послуг або фізичного об'єкта);

2) безпосередній контроль за економічними процесами (регулювання обсягу імпорту та експорту);

3) законодавчі постанови.

Характерна риса більшості інструментів непрямої дії полягає в тому, що вони впливають на вартісні пропорції господарства. Так, за допомогою податків можна знизити рівень експорту або імпорту певних товарів і послуг.

До економічних інструментів належать:

1) у галузі імпорту -- митні тарифи, численні податки і збори з товарів, що ввозяться, та імпортні депозити;

2) у галузі експорту -- пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків та надання фінансової допомоги.

Адміністративні інструменти регулювання впливають безпосередньо на зовнішньоекономічні відносини:

1) ембарго (повна заборона зовнішньоекономічних операцій);

2) ліцензування;

3) квотування (кількісне лімітування ввезення або вивезення);

4) специфічні вимоги до товару, упаковки та маркування;

5) зобов'язання щодо самообмеження поставок експортерам.

Механізм дії заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності було відтворено в Декретах Кабінету Міністрів України "Про єдиний митний тариф", "Про квотування і ліцензування експорту товарів (робіт, послуг)", "Про встановлення спеціального режиму експорту окремих видів товарів", "Про державне регулювання виробництва, торгівлі, експорту спирту, напоїв з його використанням і торгівлю тютюновими виробами", "Про лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності".

Державне регулювання зовнішньої торгівлі передбачає насамперед забезпечення потреб внутрішнього ринку. Решта товарів і сировини може бути продана на розсуд виробників, у тому числі іншим країнам. У цих межах підприємствам надається свобода зовнішньоекономічної діяльності, яка можлива за прямими зв'язками і через посередників.

Державою надається підтримка в розвитку прикордонної торгівлі, в організації бартерних угод (в разі потреби). Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності спирається переважно на економічні методи за допомогою мита, податків, кредитів, дотацій і пільг.

ВИСНОВКИ

Основні пропорції між промисловістю та сільським господарством мають складатися під впливом означених часткових нормативно-структурних параметрів.

Зважаючи на необхідність забезпечення прогресивних структурних зрушень, держава має впливати на формування необхідних міжгалузевих і галузевих пропорцій. Економічна політика держави на галузевому рівні має передбачати такі напрямки:

1) посилення соціальної орієнтації виробництва в кожній галузі; формування ефективної структури виробництва в окремих комплексах і галузях шляхом обмеження розвитку сировинних та напівфабри-катних виробництв, збільшення частки виробництв, що мають закінчений технологічний цикл і поліпшують використання власного природоресурсного потенціалу; науково-технічне оновлення вироб-ництв, упровадження ефективніших і екологічно безпечніших технологій, підвищення якості й технологічного рівня продукції та матеріалів, що виробляються, освоєння їх нових прогресивних видів, які були б конкурентоспроможними на зовнішньому ринку й замінювали імпортні матеріали;

2) розвиток виробництв задля задоволення потреб власної міжгалузевої кооперації, підвищення збалансованості економіки та зменшення зовнішньоекономічної залежності України.

У виробничій сфері, з метою стимулювання і контролю лізингових операцій у перші два роки підприємства, що уклали лізингові угоди, доцільно звільнити від податків, а в наступні 3-5 років визначити податок на прибуток у розмірі 60-80 % існуючої ставки.

Сільськогосподарське виробництво України все ще залишається несталим саме через негнучкі технологічні та організаційно-економічні умови виробництва. Досягнутий рівень фондоозброєності праці в сільському господарстві України не відповідає технологічним потребам виробництва. Це є серйозною перешкодою для ефективного використання наявного сприятливого біокліматичного потенціалу.

У сучасному агропромисловому комплексі України заміщення живої праці має супроводжуватись одночасним упровадженням системи машин і механізмів, що допомогло б комплексно механізувати всі технологічні процеси в землеробстві і тваринництві. Нині ця система складається більш як з п'яти тисяч найменувань техніки, з яких промисловість освоїла випуск близько трьох тисяч.

До того ж економічні реформи, що розпочалися на селі, передусім трансформація власності, організація фермерських господарств, потребують структурної перебудови тракторного та сільськогосподарського машинобудування, його поступової переорієнтації на випуск малогабаритної техніки.

У малому підприємництві в умовах існуючої фінансово-кредитної системи, підвищення рівня інфляції, зменшення обсягів матеріального виробництва малі і середні підприємства практично не в змозі, не порушуючи закону, самостійно нагромадити достатні кошти для розвитку власного бізнесу на сучасному цивілізованому рівні.

Як наслідок, більшість МП займаються торговельно-посередницькою діяльністю, перепродажем товарів, вироблених державними підприємствами або куплених за кордоном, переводять кошти в тіньову економіку з метою уникнення сплати податків. За даними МВС України, чесно сплачують податки державі лише 25 % комерційних структур.

Ринкова інфраструктура має багато недоліків і невирішених питань, тому державні органи повинні більше уваги приділяти формуванню її основних елементів і виробленню належної законодавчої бази.

Фінансово-кредитну і податкову політику щодо підтримки МП слід реформувати. Суттєву роль у фінансовій підтримці малого бізнесу має відіграти Український національний фонд підтримки підприємництва і розвитку конкуренції.

Однією з найактуальніших проблем розвитку і підтримки малого підприємництва є залучення вітчизняних та іноземних інвестицій у різних формах і за напрямками вкладення. В Україні зареєстровано понад 3 тис. одиниць спільних підприємств (СП) за участю іноземного капіталу (з них працює менше половини).

Структура експорту СП в основному дублює структуру експорту країни: за кордон вивозяться сировина, метал, паливо, товари народного споживання. Основу імпорту становлять товари народного споживання, машини, засоби обчислювальної та організаційної техніки. Більшість СП працюють у Києві, Одесі, Донецьку, Дніпропетровську, Харкові. Вони спеціалізуються в основному на торговельно-посередницьких операціях.

Щоб створити належні умови для динамічного розвитку підприємницьких структур незалежно від їх форм власності, треба сформувати систему державного регулювання і підтримки малого підприємництва в Україні.

Щодо макроекономічного регулювання інноваційної діяльності, науки і науково-технічного прогресу, то Україна має обрати такі напрямки розробки "високих" технологій, для реалізації яких у державі вже створено реальні передумови та наявний відповідний науково-технічний потенціал виходу на передові позиції світової науки і техніки. Механізм створення та поширення нововведень має три загальні складові, характерні майже для всіх країн:

1) систему державної підтримки фундаментальних і пошукових досліджень;

2) різні форми та джерела фінансування і непрямого стимулювання досліджень;

3) підтримку малого інноваційного підприємництва.

Заходи державного регулювання інноваційної діяльності мають бути спрямовані на всебічне заохочення підприємництва та приватної ініціативи.

Україна має розв'язати невідкладні завдання у сфері розвитку інноваційної та науково-технічної діяльності. їх реалізація позитивно впливатиме як на досягнення економічної стабілізації, так і на забезпечення економічного розвитку на новій технологічній і технічній основі.

Зовнішньоекономічні зв'язки України як незалежної держави необхідно реалізувати в повному обсязі виходячи з потреб і можливостей національної економіки, а також завдань зовнішньої політики України (зовнішня торгівля, участь у міжнародному поділі праці, будівництво об'єктів за кордоном силами України та через співробітництво з іншими країнами і т. ін.).

При цьому держава має посилити контроль за зовнішньою торгівлею з метою підвищення ефективності експорту й імпорту.

Суворому державному регулюванню підлягає порядок перевезення та транспортування, у тому числі транзитних вантажів, зокрема експортних, а також перекачування водних ресурсів, нафти, газу і передача електроенергії. Дедалі більшого значення набуває такий спосіб стримування міжнародної торгівлі, як встановлення державою квот на імпорт товарів. Запровадження ліцензування дає змогу обмежити обсяги імпорту.

Дуже важливим практичним завданням держави є створення обґрунтованої гнучкої системи тарифного регулювання імпорту, яка виконувала б триєдині функції:

4) раціоналізацію імпорту;

5) регулювання конкуренції;

6) забезпечення інтересів бюджету.

Для цього уряд має визначати, які життєво важливі галузі економіки потрібно захистити, в яких галузях іноземна конкуренція має бути регульована та в яких сферах економіки необхідно створити режим повної відкритості для підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробника.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України, Відомості Верховної Ради (ВВР), 2007, № 30, ст. 148

2. Послання Президента України до Верховної Ради України "Європейський вибір" // Урядовий кур'єр. -- 2002. -- 4 червня. -- № 100. -- С. 5--12.

3. Послання Президента до Верховної Ради України: поступ у XXI століття (Стратегія економічної та соціальної політики на 2000--2004 pp.) // Урядовий кур'єр. -- 2000. -- 28 січня.

4. Програма діяльності Кабінету Міністрів України "Реформи заради добробуту" схвалена постановою ВР України від 6 квітня 2000 р. № 1618 -111.

5. Албегова И. М., Емцов Р. Г., Холопов А. В. Государственная экономическая политика: опыт перехода к рынку. -- М.: Дело и сервис, 1988. -- 320 с.

6. Архангельський Ю. Про необхідність державного плануван-ня ринкової економіки // Економіка України. -- 2004. -- № 3. -- С. 47--52.

7. Архангельський Ю. Про необхідність державного плануван-ня ринкової економіки // Економіка України. -- 2004. -- № 3. -- С. 47--52.

8. Бесєдін В. Створення, становлення і трансформування сис-теми планування в Україні // Економіка України. -- 2002. -- №5. -- С 8--12.

9. Бородіна О. Людський капітал як основне джерело еконо-мічного зростання // Економіка України. -- 2003. -- № 7. -- С 48--53.

10. Веклич О. Сучасний стан та ефективність економічного ме-ханізму екологічного регулювання // Економіка України. -- 2003. -- № 10. -- С 62--70.

11. Волков A.M. Швеция: социально-экономическая модель: Справочник. -- М.: Мысль, 1991. -- 188 с.

12. Глівенко С. В., Соколов М. О., Теліженко О. М. Економічне прогнозування: Навч. посіб. -- Суми: Університетська книга, 2001. -- 207 с.

13. Гунський Б. Європейський вектор інтеграційної політики України // Економіка України. -- 2003. -- № 5. -- С 19--27.

14. Гусєв В. Державна інноваційна політика: аспект інтерна-ціоналізації // Економіка України. -- 2003. -- №6. -- С. 77--84.

15. ГэлбрейтДж. Новое индустриальное общество. -- М.: Про-гресс, 1969. -- 526 с.

16. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Макроэкономика: Учебник. - К.: О-во „Знання", КОО, 2004. - С 9-24.

17. Зайцева Л., Польська І. Тенденції соціального розвитку регіонів України // Економіка України. -- 2003. -- № 5. -- С. 67--73.

18. Круш П. В., Тульчинська С. О., Шевчук Н. А. Основи еко-номічної теорії: Навч.-мет. посібн. - К.: НТУУ „КПІ", 2004. - 70 с

19. Лукінов І. Методи і засоби державного регулювання економіки перехідного періоду // Економіка України. -- 1999. -- № 5. -- С. 8--11.

20. Панчишин С Макроекономіка. -- К.: Либідь, 2001. -- 616 с.

21. Радіонова І. Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник. - К.: Таксон, 2004. - С 9-20.

22. Солонінко К. С. Макроекономіка: Навч. пос. для студентів спец, вищих навч. закладів. - К.: ЦУЛ, 2002. - С. 6--28.

23. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. -- К.: МАУП, 2000. -- 176 с.

24. Турне Б. Державне управління. -- К.: Основи, 1993. -- 165 с.

25. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячо-літь. -- К.: Либідь, 2002. -- 470 с.

26. Чистов С. М. Державне регулювання економіки: Навч.-ме-тод, посіб. -- К.: КНЕУ, 2002. -- 208 с.

ДОДАТКИ

Додаток А

37

Харків 2007

Додаток Б

Табл. Б.1. Найважливіші економічні функції органів влади, наділених спеціальними правам