Теорія граничної корисності

З цього випливав висновок, що процент (прибуток) виникає у результаті впливу фактора часу на вартість благ. Процент у Бем-Баверка є результатом «очікування» підприємця, а його джерелом -- різниця оцінок майбутніх і теперішніх господарських благ. Відтак процент розглядався як «вічна» і «природна» категорія.

Бем-Баверк запропонував теорію, згідно з якою капітал або засоби виробництва є результатом обхідних (непрямих) методів у виробництві, які неминуче стають причиною того, що споживання переноситься на майбутнє.

Наприклад, він стверджував, що борошно є предметом, якого не можна негайно вжити для особистих потреб, бо воно є предметом для майбутньої кулінарної обробки. А от хліб можна негайно використати як продукт харчування і внаслідок цього він має більшу цінність. На думку Бем-Баверка, суть проблеми полягає в уже відомому нам розходженні оцінки теперішніх і майбутніх благ.

Отже, найбільш наполегливо і послідовно суб'єктивні погляди на всі категорії економічної науки захищала австрійська школа, ідеї якої ясно і популярно виклав O. Бем-Баверк у своїй роботі "Основи теорії цінності господарських благ", хоч сам він визнає, що основи нової теорії були закладені K. Менгером.

ВИСНОВКИ

Під граничною корисністю розуміють додаткову корисність, або задоволення, що витягається споживачем з однієї додаткової одиниці конкретної продукції.

Засновники школи граничної корисності були Карл Мегер, Фрідріх фон Візер, Ейген Фем-Баверк.

Економісти австрійської школи розглядали: вчення про предмет політекономії, її методологічні основи; аналіз вартості товару і факторів, що впливають на її формування та ін.

Об'єктом дослідження було індивідуальне господарство. Суспільне виробництво австрійські економісти розглядали як суто арифметичну суму таких окремих елементів.

Центральне місце в концепціях австрійської школи посідає теорія “граничної корисності”, де “товар” і ”вартість” замінені на поняття “благо” і “цінність”. Менгер першим виклав теорію граничної корисності у певній логічній послідовності, маючи на меті встановити залежність корисності від винятковості предметів споживання. За вихідний пункт дослідження він брав людські потреби, визначаючи їх як різновид незадоволених бажань або неприємних відчуттів, котрі порушують своєрідну фізіологічну рівновагу.

За словами Менгера, "...цінність є значення, яке мають для нас конкретні блага або кількості благ внаслідок того, що в задоволенні своїх потреб ми усвідомлюємо залежність від їх наявності у нашому розпорядженні". Стверджуючи, що вихідним пунктом дослідження повинні бути потреби людей, він розглядав їх як різновиди незадоволених побажань або неприємних відчуттів. Однією з найважливіших методологічних засад концепції Менгера є вивчення індивідуалістичного суб'єктивно-психологічного відношення між річчю (благом) і людиною, місце концепції у натуральному господарстві і товарному виробництві. На його думку, вибір типу виробництва несуттєвий, оскільки при атомістичному підході (тому корисність останнього екземпляра називається "цінністю останнього атома") виробництво -- це сукупність індивідів, де визначальним є суб'єктивний фактор, зіткнення воль індивідів у боротьбі за вигоду на суспільній арені. Американський економіст Б. Селігмен вважає, що ці твердження були інколи туманними і суперечливими.

Другий представник австрійської школи Ф.Візер розвивав ідеї Менгера у працях “Походження й основні закони господарської цінності”. Візер розвивав ідею, що витрати розглядаються як корисність. Він стверджував, що цінність продуктів визначається цінністю витрат виробництва, а цінність останніх - граничною корисністю граничного споживчого блага. Візер трактував витрати, як корисність, що приносять у жертву.

Візер пояснював і природу власності. Він писав, що приватна власність є вічною категорією, що виникає із самої суті економії, оскільки існує постійна суперечність між потребами людей і обмеженими запасами предметів для задоволення цих потреб. З цієї причини люди починають цінити предмет, прагнуть оволодіти ним. У такий спосіб він пояснює виникнення й суть приватної власності.

Найвідоміший представник австрійської школи Бем-Баверк у працях “Основи теорії цінності господарських благ”, “Капітал і прибуток” давав широкий варіант нової теорії, доповнивши її суб'єктивістською концепцією.

Процес утворення цінності Бем-Баверк поділяв на два етапи:

Перший пов'язував з утворенням суб'єктивної цінності матеріальних благ для індивіда.

Другий етап в утворенні цінності блага Бем-Баверк пов'язував із “об'єктивною цінністю”, яка формується на ринку в процесі стихійного виявлення попиту і пропозиції.

Особливості австрійської школи:

по-перше, ідеалістичне відображення економічних процесів і явищ;

по-друге, використання в якості головного об'єкта дослідження не суспільного виробництва та індивідуального господарства;

по-третє, визнання примату споживання над виробництвом.

Головним недоліком Австрійської школи виявилося те, що при визначенні

вартості вона абстрагувалася від виробництва - вирішальної умови утворення вартості і від праці - єдиного її джерела. Як наголошувалося, австрійці основною проблемою політекономії проголосили дослідження раціонального розподілу обмежених ресурсів, або відношення людини до речі, в умовах заданості рівня виробництва. Товар в їх концепції виступає вже в готовому вигляді, тому основні економічні закономірності виводяться з аналізу обміну. Оголошуючи рідкість товару чинником вартості, австрійські економісти ставили все з ніг на голову. Насправді відносна рідкість товарів сама визначається їх вартістю. Теоретики австрійської школи обґрунтовували свою теорію граничної корисності, посилаючись на рідкісні, невідтворні товари. Але це так само сумнівно, як і спроба вирішувати проблему ціноутворення на нежилому острові. Адже очевидно, що сама гранична корисність припускає наявність запасів у продавця, що в свою чергу припускає постійне їх виробництво. Отже, використовування принципу рідкості і ізольованості господарства для вирішення проблеми цінності неприйнятне.

На сучасному етапі склалися об'єктивні передумови для синтезу трудової теорії вартості і відносної виделенності. Поки праця є визначальною субстанцією для збільшення суспільного багатства, трудова теорія вартості займає очолююче положення. Але у міру того, як ця роль переходить до інтелектуальних здібностей людини, тобто до нетрудових чинників, на перше місце виходить маржіналізм, причому трудова детермінанта залишається деяким базисним обмежувачем, який дає про себе знати тоді, коли люди починають ігнорувати ці обмеження. Відповідно, і трудова теорія вартості стає всього лише глибинною основою, яка у міру проходження до постіндустріального суспільства все менше описує конкретні економічні реалії, і тоді на перший план виходить теорія граничної корисності.

Як бачимо, теорія австрійців продовжує жити і наш час, причому знаходить застосування не тільки в своєму класичному вигляді, але і, що дуже важливе, в синтезі з іншими теоріями. Це дає можливість одержати якісно нові методи аналізу, вивчення і прогнозування економічних процесів і явищ, які на сучасному етапі дозволять якнайповніші виконувати свої функції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Є. Бем-Баверк «Основи теорії цінності господарских благ» Л., 1929

К. Менгер «Основа політичної економії» Одеса, 1903

Візер

Банківська енциклопедія // Під загальна редакція проф. Л.Н.Яснопольського. Т.1-11. Київ. , 1915-1916.

Мітрієв В.К. Економічні нариси. Досвід органічного синтезу теорії трудової цінності і граничної корисності. М., 1904.

Железнов В.Я. Нариси політичної економії. М.. 1912. Кондратьев Н.Д. Вибрані твори. М., 1993.

Леонтьев В.В. Економічні есе. М., 1996. ;

Міжгалузева економіка. Пров. з англ., М.. 1997. Мануйлов А.А. Пойняття про цінність по навчанню економістів класичної школи. М., 1901;

Політична економія. Курс лекцій. М., 1914.

Маршал А. Принципи економічної науки. Пров. з англ.. М., 1993.

Nuti D. M. Introduction // Dmitriev V. K. Economic Essays on Value, Competition and Utility. Cambridge, 1987.

Ажитнов К.А. Історія кооперативної думки. П., 1918.

Рокопович С.Н. Кооперативне прямування в Росії. СПб. . 1918.

Sraffa P. Production of Commodities by Means of Commodities. Cambridge. 1960.

Туган-Барановський М.И. Переодичні промислові кризи. М., 1997;

Основи політичної економії. М., 1998;

Економічні нариси. М., 1998; ДО кращому майбутньому. М., 1996.

Фельдман Г.А. Розуміння про структуру і динамік народного господарства, С-АСШ із 1850 по 1925 і СРСР із 1926 /27 по 40/41 р. // "Планове господарство". 1927, №7;

До теорії темпів народного прибутку /під кутом зору народного господарства СРСР/. Там же, 1928, №11-12.

Аянов А.В. Основні ідеї і форми селянської кооперації. М., 1919;

Нариси по теорії трудового господарства. В. 1-2. М., 1912-1913;

Who's Who in Economics. 1770-1986. L. ,1986.

Л. фон Мізес «Соціалізм. Економічний та соціальний аналіз. М, 1991

24 Історія економічних учень. Базилевич

25 Горошко М.Ф., Кулішов В.В. мікроекономіка: Навч. Посібник. - К.: Ніка Центр, 2003.

26 Доллан Э., Линдский Д. Рынок: микроэкономическая модель. /пер. с англ. - СПб.:Автокомп., 1992.

27 Задоя А. О. Мікроекономіка: навчальний посібник. - К.: Знання, 2001.

28 Емцев Р.Г., Лукин М.Ю., Черемних Ю.Н. Микроэкономика: Учебник для вузов. - Уфа, 1995.

29 Самуэльсон П. Экономикс / Пер. с англ. - М.: МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1996.

Размещено на Allbest.ru